єктом дослідження є роль спілкування в умовах розвитку і формування особистості.
Структура роботи зумовлена її метою і складається з вступу, трьох розділів, списку використаних джерел, що вміщує 6 позиції та висновків.
спілкування особистість пізнавальний поведінка
Спілкування розглядається як вид діяльності, спрямованої на обмін інформацією між людьми. Воно також має на меті встановлення взаєморозуміння, добрих особистих і ділових відносин, надання взаємодопомоги та навчально-виховного впливу людей один на одного. Спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, вербальним і невербальним. [2]. Спілкування - це одна з основних сфер людського життя. Види і форми спілкування дуже різноманітні. Воно може бути безпосереднім, «обличчям до обличчя», і опосередкованим тими чи іншими засобами, наприклад технічними (телефон, телеграф і т.д.); включеним в контекст тієї чи іншої професійної діяльності і дружнім; суб'єкт-суб'єктним (діалогічним, партнерським) або суб'єкт-об'єктним (монологічним).
Спілкування - це процес взаємодії між людьми, в ході якого виникають, виявляються і формуються міжособистісні відносини. Спілкування передбачає обмін думками, почуттями, переживаннями і т.п. Зростання психологічної спільності як подібності, єдності, схожості, з одного боку, полегшує спілкування («ми розуміємо один одного з півслова», «ми говоримо з ним однією мовою»), з іншого боку, може виникнути ситуація, коли обмінюватися вже нічим, все розказано, обговорено і т.д. Це явище називають інформаційною истощаемостью партнерів по спільного проживання. Повна тотожність, якщо б вона була можливою, призвела б до неможливості обміну і, таким чином, спілкування між людьми. Це спонукає нас ще більше цінувати унікальність, несхожість кожної людини [1].
Роль і інтенсивність спілкування в сучасному суспільстві постійно зростають. Це пов'язано з цілим рядом причин. Перш за все, перехід від індустріального суспільства до інформаційного веде до збільшення обсягу інформації та відповідно до зростання інтенсивності процесів обміну цією інформацією. Друга причина - дедалі більша спеціалізація працівників, зайнятих у різних галузях професійної діяльності, що вимагає їх кооперації та взаємодії в процесі досягнення цілей. Паралельно і дуже швидко збільшується число технічних засобів для обміну інформацією. Ми стали свідками того, як з'явилися і увійшли в повсякденний побут багатьох людей факси, електронна пошта, Інтернет і т.д. Є ще одна причина, яка спонукає нас задуматися про зростаючу роль спілкування в сучасному суспільстві і зробити цю проблему предметом спеціального розгляду, - це збільшення числа людей, зайнятих у професійній діяльності, пов'язаної зі спілкуванням [2].
Суб'єкт спілкування - це індивід, наділений властивістю суб'єктності (тобто всіма характеристиками суб'єкта), що проявляється, перш за все, в перетворювальній активності учасників спілкування і у встановленні суб'єктивних зв'язків індивіда з іншими людьми (іншими словами, у встановленні певних відносин і взаємовідносин). [4].
Можна виділити цілий ряд функцій спілкування. Перш за все, спілкування є вирішальною умовою становлення кожної людини як особистості. Якщо маленьку дитину позбавити можливості спілкування з іншими людьми, то це значно затримає його психічний розвиток, а у разі дуже великих обмежень можуть статися безповоротні зміни. Про це свідчать випадки, коли діти були виховані дикими звірами. Ці діти, що потрапили згодом до людей, були цілком розвинені біологічно, але зовсім не соціалізовані. Для нормального розвитку дитини необхідний постійний контакт з дорослими людьми, особливо з матір'ю. Результати спеціальних досліджень і експериментів говорять про те, що обмеження таких контактів веде до зниженого рівня розвитку пізнавальних здібностей. Вплив неможливості спілкування з іншими людьми на стан і самопочуття людини можна продемонструвати на багатьох прикладах. Спеціальні дослідження з вивчення впливу індивідуальної ізоляції на людину показують, що тривале перебування в термокамері веде, як правило, до цілого ряду порушень у сфері сприйняття, мислення, пам'яті, емоційних процесів і т.д. Слід, однак, зауважити, що серйозні порушення психічної діяльності та поведінки людини спостерігаються в умовах ізоляції тільки при відсутності цілеспрямованої діяльності і при значній гіподинамії. Цікавим і корисним матеріалом для розуміння того, як діє на людину ізоляція, є свідчення людей, добровільно або випадково опинилися в ситуації відірваності від суспільства і позбавлених міжособистісного спілкування. Це люди, які подорожують на самоті по морях і океанах, зимуючі в полярних областях, спелеологи, добровільно чи вимушено перебувають в підземних печерах, моряки, що врятувалися під час аварії корабля [4].
Дані спостережень та спеціальних досліджень показують, що людині в цих умовах властиві такі почуття: неврівноваженість, підвищена чутливість, занепокоєння, невпевненість у собі, тривога, смуток, млявість і т.д. Цікавим є те, що всі вони в умовах ізоляції незабаром починають говорити вголос. Спочатку це свого роду коментарі побаченого чи відбувається. Потім з'являється потреба звернутися до кого-то (або чого-то). Деякі розмовляють самі з собою: підбадьорюють, віддають команди, задають питання. Через деякий час майже всі знаходять собі якого-небудь співрозмовника. Спелеолог М. Сітрі, який з метою наукових досліджень провів 63 дні в самоті в підземній печері, піймав на підлозі свого намету павучка. «І я почав з ним розмовляти, - пише він, - дивний це був діалог! Ми двоє були єдиними живими істотами в мертвому підземному царстві. Я говорив з павуком, турбувався за його долю . »
Основна причина такої поведінки людей, що перебувають в умовах ізоляції, полягає в тому, що у них немає можливості для задоволення потреби в спілкуванні. Тому людина компенсує відсутність реального міжособистісного спілкування представляють, і уявним. Найважливішими видами спілкування у людей є вербальне і невербальне. Невербальне спілкування передбачає використання звукової мови, природної мови як засобу спілкування. Невербальне - це спілкування за допомогою міміки, жестів і пантоміміки, через прямі сенсорні чи тілесні контакти. Вербальне спілкування властива тільки людині і в якості обов'язкової умови передбачає засвоєння мови. За своїм комунікативним можливостям набагато багатше всіх видів і форм невербального спілкування, хоча в житті не може повністю його замінити. Та й сам розвиток вербального спілкування спочатку неодмінно спирається на невербальні засоби комунікації [4].
Розділ 2. Роль спілкування в розвитку пізнавальних здібностей, поведінки і особистісних особливостей людини
З народження у дитини ніяких здібностей немає, є лише задатки до їх розвитку. Самі по собі задатки не можуть перетворитися на здібності. Якщо маленьку дитину позбавити можливості спілкування з іншими (дорослими) людьми, то це в значній мірі затримає його психічний розвиток, а у разі дуже великих обмежень можуть статися безповоротні зміни. Широко відомі випадки, описані в науковій і іншій літературі, свідчать про те, що будучи позбавленим можливості спілкування з людьми, людина або не розвивається психологічно взагалі (випадки виявлення дітей серед звірів), або відстає у своєму розвитку, або деградує психологічно, тобто фактично повертається до твариноподібному способу життя. Найбільш відомий з цих випадків стався на початку ХХ століття в Індії, де в лігві вовків були виявлені дві дитини, що опинилися серед тварин. Дівчинка 3-х років і хлопчик 7 років не були пристосовані до людського образу життя. Для нормального розвитку дитини необхідний постійний контакт з дорослими людьми, особливо з матір'ю. Результати спеціальних досліджень і експериментів говорять про те, що обмеження таких контактів веде до зниженого рівня розвитку пізнавальних процесів. Строго кажучи, жодна з людських здібностей не може виникнути поза спілкуванням даної людини з людьми. Оточуючі люди, по-перше, є єдиними носіями здібностей, які освоюються людьми. По-друге, взаємодія з цими людьми необхідно людині для того, щоб він міг засвоїти ці здібності. По-третє, мова йде не просто про взаємодію як такому, а про організоване, навчально-розвиваючому спілкуванні. По-четверте, процес розвитку здібностей необхідно контролювати й оцінювати, і це також робиться в безпосередньому спілкуванні того, у кого ці здібності формуються, з тими, хто ці здібності формує [1].
Задоволення потреб людини виявляється спочатку можливим лише в тому випадку, якщо він вступає в спілкування, взаємодіючи з іншими людьми. Це породжує потребу суб'єкта сказати їм про те, що для нього важливо і значимо. Дитина, опановуючи членороздільної промовою легко вимовляє перші співзвуччя "ма-ма", "па-па", "ба-ба". Дорослий співвідносить ці співзвуччя з конкретними особами - матір'ю, батьком, бабусею, що сприяє закріпленню у дитини зв'язку кожного з цих співзвуч з конкретною особою з його найближчого оточення. Одночасно розвивається і невербальна комунікація: міміка, жести, інтонаційне розмаїття мови.
У спільній діяльності з людьми, тобто в спілкуванні з ними, виробляється індивідуальний стиль діяльності окремої людини. Характер проявляється в його вчинках, розрахованих на певний вплив на людей. Характер не тільки проявляється в спілкуванні, а й формується в ньому. Так у ранньому дитинстві, риси характеру складаються під впливом того, як дорослі люди спілкуються з дитиною. У підлітковому віці на формування характеру починають впливати спілкування дитини з однолітками. У старших класах школи характер продовжує розвиватися під впливом спілкування старшокласників не тільки з однолітками, але і з дорослими людьми. Та й у самих дорослих людей характер може змінюватися під впливом їх спілкування з іншими людьми [5].
Почуття, що виявляються в міжособистісному спілкуванні, формуються і розвиваються під впливом спілкування з людьми. Інші види почуттів також знаходяться під впливом спілкування з іншими людьми. Так, наприклад, естетичні почуття людині повідомляють інші люди, які розуміють прекрасне. Моральні почуття також підкріплюються схваленням чи несхваленням вчинків людини з боку оточуючих людей, і інакше як у спілкуванні, це відбуватися не може. Мотиви та соціальні потреби зростаюча особистість також запозичає в спілкуванні з оточуючими людьми. Прагнучи стати схожим на значущих для нього людей, людина наслідує їх, у тому числі переймає їх інтереси. У кінцевому рахунку мотиви поведінки інших людей схвалені індивідом, стають мотивами його власної поведінки.
Таким чином, людина як особистість у всіх її істотних проявах формується і розвивається в процесі спілкування з людьми [4].
Розділ 3. Залежність психічного розвитку людини від його спілкування з іншими людьми
Залежність психологічного розвитку людини як особистості залежить від його спілкування з іншими людьми. Якщо людину позбавити можливості задоволення даної потреби, то в його психіці можуть з'явитися певні відхилення: слабкий розвиток мовлення; відсутність необхідних комунікативних умінь і навичок; слабкий розвиток інтелекту; недорозвинення почуттів.
Слабкий розвиток мовлення в умовах дефіциту спілкування з людьми викликається тим, що основним джерелом мовного розвитку людини є люди, з якими він спілкується. У ранньому дитинстві дитина освоює мова шляхом прямого наслідування дорослим людям, з якими він повсякденно спілкується. Починаючи приблизно з 3-х річного віку мовленнєвий розвиток дитини йде під впливом багатьох інших людей, з якими він вступає в спілкування [2].
Ставши дорослою, людина продовжує розвиватися в мовному плані через спілкування з людьми та інші джерела мовного розвитку, наприклад, книги, стають доступними для нього також через спілкування. Якщо з раннього дитинства дитина відчуває дефіцит спілкування з людьми, якщо цей дефіцит продовжує існувати надалі, то у даної людини неминучі недоліки в мовленнєвому розвитку.
Якщо людина відчуває дефіцит спілкування з іншими людьми, у нього не можуть у достатній мірі розвинутися комунікативні навички та вміння. У кращому випадку, дана людина буде володіти деяким порівняно примітивним набором невербальних засобів спілкування, які передаються у спадок. При цьому у нього не буде вербальних засобів спілкування, пов'язаних з людською культурою, а так само вербальних засобів спілкування, пов'язаних зі знанням і використанням мови.
Що стосується слабкого розвитку інтелекту, то воно виступає як результат дефіциту спілкування людини з людьми з таких причин. По-перше, внаслідок слабкого розвитку мови, по-друге, через те, що людина позбавляється можливості навчатися на прикладі інших людей, з більш розвиненим, ніж у нього самого, інтелектом. На початку свого розвитку діти, граючи разом з іншими дітьми або людьми або займаючись разом з ними будь-якими справами, вирішують спільно, у безпосередньому спілкуванні різноманітні завдання. Дорослі люди і більш досвідчені партнери по спільній діяльності демонструють дитині способи вирішення завдань, пояснюють їх і допомагають оволодіти ними. Дитина розвиває свій інтелект не тільки наслідуючи іншим людям, але і під їх керівництвом, що виключено, у разі відсутності активного спілкування. Приблизно те ж саме характеризує і інтелектуальний розвиток дорослих людей [5].
Недорозвиненість почуттів виступає як наслідок нестачі спілкування з людьми з таких причин. Коли люди перебувають разом і тим більше, коли вони спілкуються один з одним, то переживання однієї людини безпосередньо передаються іншому, який йому співчуває. Це відбувається за рахунок особливого соціально-психологічного механізму прямого емоційного впливу людей один на одного, яке відоме як "зараження". Емоційного зараження не відбувається, якщо люди не спілкуються. Крім того, через інший механізм навчання, - "наслідування", люди спілкуючись і спостерігаючи один за одним, навчаються переживати, тобто, відповідно до культурних норм висловлювати свої почуття.
Висновок
Спілкування людей один з одним має навіть більше значення для психологічного розвитку, ніж діяльність. У спілкуванні один з одним вирішуються завдання, які не доступні окремо взятої людини.
Саме завдяки спілкуванню у спільній діяльності люди колись зуміли подолати свій тваринний, природний спосіб життя, піднятися над власною біологічної обмеженістю, створити суспільство та культуру.
З перших днів життя немовля починає спілкуватися з дорослими людьми, і це спілкування не переривається протягом усього життя. За допомогою такого спілкування дитина засвоює все, що психологічно робить його людиною взагалі і сучасною людиною зокрема. Це стосується і людських особливостей його пізнавальних процесів, їх довільності і опосередкованості; і людських особливостей його поведінки (мораль, етика, культура поведінки); і людських особливостей його особистості (воля, здібності, характер, потреби, почуття); і людських взаємин (доброта , порядність, чуйність тощо).
Спілкування - важлива умова людського буття. Воно є одночасно і об'єктивним зовнішнім фактором впливу на людину і, в той же час, формою існування її індивідуально-психологічного буття.
Дослідження показали, що спілкування з оточуючими його людьми, задовольняє одну з основних соціальних потреб, причому необхідність у задоволенні потреби у спілкуванні збільшується з віком, досягаючи максимуму в ранній юності. Будучи важливим чинником формування особистості школяра, спілкування містить у собі величезні педагогічні можливості. У той же час, будучи багато в чому процесом стихійним, воно таїть у собі і певні небезпеки, бо може сприяти певного перекручування домінуючих у суспільстві норм і цінностей в процесі інеріорізаціі їх особистістю, завдяки екрани і трансформує характером впливу найближчого оточення особистості.
Отже,спілкування є одним з основних видів діяльності людей, воно не тільки сприяє розвитку пізнавальних процесів, емоційно - вольової сфери, а й впливає на формування особистості в цілому.
Список використаної літератури
1. Мухіна В.С. Вікова психологія. Феноменологія розвитку: підручник для студ. Висш.учеб. заклад / В.С. Мухіна. - 10-е изд., Перераб. і доп.-М.: Видавничий центр «Академія» 2007
. Немов Р.С. Психологія: Учеб. для студ. вищ. пед. навч. закладів:, 2007.
. Психологія: Підручник / Відп. Ред. А. А. Крилов. - М.: Проспект, 2005.
. Психологія особистості. Навчальний посібник. / Під. Ред.проф. П.Є. Єрмакова, проф. В.А. Лабунської. - М.: Емський, 2007.
. Петровський А.В., Ярошевський М.Г. Психологія: Підручник, 2001.
. Психологія: Підручник / Відп. Ред. А. А. Крилов. - М.: Проспект, 2005.