Психічний розвиток та формування особистості в юнацькому віці
ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ
Зміст
Розділ 1. Формування особистості в юнацькому віці
.1 Основні новоутворення у юнацькому віці
.2 Особливості формування особистості
.3 Самосвідомість як визначальний фактор у формуванні особистості
Розділ 2. Психічні особливості розвитку в юнацькому віці
.1 Пізнавальні процеси і розумові здібності
.2 Емоційна сфера та між особистісні стосунки
.3 Спілкування у юнацькому віці як основа соціалізації особистості
Список використаних джерел
Розділ 1. Формування особистості в юнацькому віці
.1 Основні новоутворення у юнацькому віці
самосвідомість психічний школяр емоційний
На сьогоднішній день питання про межі між підлітковим періодом і юністю, юністю і зрілістю чітко не вирішене. Вікові рамки даного періоду варіюються залежно від дії різних факторів. Різні автори пропонують різні вікові межі. Загальноприйнятним є лише положення до певного покоління на індивідуальні особливості її субєктів. Юність - не лише вікова, але також і соціальна категорія. Тому, вікові межі в більшості випадків залежать від дії соціальних факторів. Можливо саме тому автори, які живуть в інших соціально-економічних умовах, виділяли для неї різні вікові рамки і давали різні назви.
Так, К.Д. Чижевський вважав період молодості в житті людини вирішальним і обмежував його 16-23 роками. Д.Б. Кронштейн визнавала періодом пізньої юності та ранньої зрілості інтервал від 18 до 21 року. Б.Г. Ананьєв називав вік від 18 до 21 року ранньою дорослістю. В.В. Гінзбург вважав, що вікові рамки юності для чоловіків та жінок дещо відрізняються. У жінок, на його думку, він триває від 15 до 20 років, у чоловіків - від 16 до 24.
У зарубіжній психології серед найцікавішіх підходів можна виділити позицію Є. Шпрангера, згідно з якою юнацький вік триває у дівчат від 13 до 19 років, у хлопчиків - від 14 до 22 років та являється визначальною стадією духовного розвитку. І якщо для 14-17-річних головна проблема - криза, повязана з претензіями звільнення від дитячих відносин, то у 17-21-річних на перший план виступає криза відірваності, почуття самотності. У середньому більшість авторів нижчою межею періоду молодості вважають 16-17 років, коли набувається перша соціалізація. Верхньою межею називаються 24-25 років, на які припадає завершення соціалізації, тобто засвоєння професійних, сімейних, культурних функцій. Зрозуміло, що готовність до виконання даних функцій буде залежати від конкретних суспільно-історичних умов, а тому вікові межі будуть коливатися. Крім того, слід враховувати, що фізичне і соціальне дозрівання у різних людей відбувається нерівномірно, тому можна говорити лише про умовне встановлення хронологічних меж юності.
Можна розглядати певні загальні риси юнацького віку. Протягом юнацького віку особистість досягає високого рівня інтелектуального розвитку, завбачує ментальний досвід, масштабно роздивляється свій внутрішній світ, свою індивідуальність формує цілісний Я-образ, самовизначається у життєвих і професійних планах,особисто спрямовує свій погляд у майбутнє, що свідчить про перехід її до етапу дорослості.
Юнацький вік слід розглядати на двох етапах: рання і зріла юність. Протягом ранньої юності особистість виходить на рубіж відносної зрілості, у цей період завершується бурхливий ріст і розвиток її організму, а також первинна соціалізація. Ранню юність небезпідставно вважають перехідним віком. Біологічним критерієм
переходу від дитинства до зрілості є фізичне, зокрема, статеве дозрівання. У ранній юності закінчується формування скелета, швидко розвивається мязова система. Відбуваються значні зміни серцево-судинній системі і збільшується просвіт кровоносних судин, обєм і продуктивність серця, що забезпечує нормальний кровообіг. Продовжується функціональний розвиток нервових клітин головного мозку. До 15 років, як правило, завершується дозрівання кори великих півкуль та формування нейтронного апарату всіх ділянок головного мозку. Повного розвитку досягає система звязків між різними відділами мозку, розширюються можливості для виникнення нових звязків. На цьому етапі у більшості юнаків і дівчат завершується статеве дозрівання.
Розвиток особистості у юнацькому віці характеризується рядом новоутворень. Найважливішим новоутворенням можна вважати досягнення соціальної зрілості. Поняття зрілості використовується в психології часто, але розуміється по різному. Це обумовлено тим, що не існує універсальної зрілості для людей різного віку, її суть повинна виявлятись в розвитку того чи іншого вікового періоду. Оскільки в період молодості людина уперше безпосередньо вступає в контакт із суспільством, головним її завданням стає вирішення соціальних завдань: набуття професійних навичок, визначення соціального статусу, створення сімї.
Перехід від дитинства до дорослості в людському суспільстві передбачає залучення дитини до оволодіння системою знань, норм і навичок, завдяки яким індивід може створювати матеріальні та духовні цінності, виконувати суспільні функції і нести соціальну відповідальність. Таким чином, на відміну від підлітка, юнак не тільки в своїй свідомості включає в себе доросле життя, алей починає приймати в ньому реальну участь. Тому під досягненням соціальної зрілості потрібно розуміти із одного боку, можливість виконання соціальних обовязків, а з іншого прийняття відповідальності за своє життя. Іншими словами, це оволодіння повним комплексом соціальних функцій дорослої людини, формування нової дорослої ідентичності. Поняття ідентичності означає усвідомлену індивідом само тотожність. Субєктивно досягнення соціальної зрілості перетинається появою у молодої людини почуття дорослості. У юнаків та дівчат постає потреба зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити своє місце в суспільстві, зрозуміти себе і свої можливості.
На цьому віковому етапі відбувається формування механізму ціле творення, основними проявами якого є наявність у людини певного задуму, плану життя, життєвої мети. Цей механізм повязаний із прагненням, здатністю старшокласника здійснювати само проекцію на майбутнє.
Для деяких людей зіткнення з вимогами реального життя, які не завжди відповідають їх уявленням стає досить складним. Якщо у молодої людини є ілюзії, які не відповідають дійсності, то одразу виникають проблеми. Часто це повязано з занадто великим очікуванням, недооцінкою зовнішніх труднощів. Людина починає поступово усвідомлювати, що світ - це не лише щастя та задоволення.
Зрозуміло, що для досягнення соціальної зрілості молодій людині необхідно вирішити проблему особистісного самовизначення - головне завдання розвитку в юності. Ця проблема має багатовікову історію.
В сучасній літературі проблема самовизначення існує в різних аспектах. Вивчається самовизначення соціальне, професійне, моральне, сімейне, релігійне. У віковому аспекті проблема самовизначення найглибше була розглянута Л.І. Божкович, хоча вона говорила не про саме самовизначення, а про формування потреби в самовизначенні. На її думку, потреба в самовизначенні - найважливіше новоутворення старшого шкільного віку. Воно включає в себе потребу у формуванні певної смислової системи, яка поєднує уявлення про світ та про себе самого і припускаєє знаходження відповіді на питання про суть існування
В сучасній психологічній літературі найбільш послідовний підхід до проблеми особистісного самовизначення запропонований М.Р. Гінзбургом. Основа цього підходу - уявлення про природу самовизначення. Самовизначення за М.Р. Гінзбургом передбачає активне визначення своєї позиції відносно суспільно виробленої системи цінностей і виявлення на цій основі суті свого існування. При цьому потрібно зазначити, що особистісне самовизначення не завершується в юнацькому віці. Таким чином, можна сказати, що вирішення питання про особистісне самовизначення в молодості - одна з найважливіших передумов розвитку в наступних вікових категоріях.
.2 Особливості формування особистості
Особа формується в реальних відносинах макро- і мікросоціального середовища.
Соціально-історичні об'єктивні умови і соціальні закони розвитку суспільства визначають її формування. Особою не народжуються, а стають процесі спілкування і діяльності.
Особа - це конкретна людина як носій свідомості. В кожній особі включено не тільки наявне, але і минуле і майбутнє, тому що досвід і складні форми задоволення потреб, система відносин певною мірою залишаються постійними.
Оригінальність особи у кожної людини може виявлятися непомітно або яскраво в інтелектуальній, емоційно-вольовій сферах або в сукупності всіх цих властивостей. Особа може бути гармонійною і дисгармонійною, залежно від того, наскільки в ній інтегровані нейродинамічний, психічний і соціальний рівні. Особа може відрізнятися широтою і однобічністю, пластичністю і конфліктністю і т.д. Особа може самоудосконалюватися, розвиватися, але також і деградувати, розпадатися. Особа представляє об'єкт вивчення багатьох наук: філософії, соціальної, загальної, вікової, диференціальної психології і ін. Кожна наука, використовуючи свої категорії, досліджує її.
Існує багато підходів до вивчення особи. Встановлено, що особа формується в умовах конкретного соціального середовища і її розвиток опосередкований діяльністю, спілкуванням, тим місцем, яке вона займає в суспільних відносинах. Однією з умов розвитку особи є неузгодженість між потребами і колишніми можливостями особи, що розширяються та стають більш значущими. Людина вимушена перебудовувати, розвивати свою діяльність, а щоб задовольнити ці потреби. Таким чином, діяльність веде до психічного розвитку. Психічному розвитку сприяють і нові форми і методи навчання. На основі об'єктивно існуючих суспільних відносин виникають суб'єктивно-особові відносини. Суб'єктивні відносини, відображаючи об'єктивні відносини, формуються в онтогенезі, тобто за життя людини, пройшовши шлях від неусвідомлюваних до усвідомлюваних.
В характеристиці суб'єктивно-особистісних відносин психолог В.Н. Мясищев виділив домінуючі відносини, або спрямованість особи (мета, мотиви, інтереси, ідеали, світогляд, переконання і т.д.). В спрямованості особи також представлений рівень її свідомості, широта, ступінь стійкості, цілісності і активності. У зв'язку з цим ряд психологів рахують спілкування в підлітковому віщі одним з ведучих типів діяльності. Самопізнання себе, виділення і зіставлення свого «я» з іншими створюють умови для самовдосконалення. Підліток оцінюючи свої здібності, успіхи, зовнішню привабливість, моральний вигляд, свою соціальну роль в колективі, свої недоліки, емоційно переживає все це і прагне завоювати пошану і довіря оточуючих. На основі співвідношень між рівнем домагань і реальними успіхами у нього формується відповідно висока або низька самоповага. Воно в не меншому ступені залежить і від оцінки підлітка оточуючими. У підлітків звичайно наголошується завищена самооцінка і рівень домагань, що при неуспіху в учбовій, спортивної і інших видах діяльності нерідко приводить до афектних реакцій а при хронічному неуспіху-невпевненості в своїх можливостях
У ранній юності основними є потреби в самореалізації, у зясуванні сенсу життя. На основі зовсім нової соціальної мотивації розвитку відбуваються зміни у змісті і співвідношенні провідних мотиваційних тенденцій. Передусім це виявляється в упорядкуванні, інтегруванні системи потреб і світогляду, який активно формується в цю пору. Старші школярі не просто пізнають навколишню дійсність, у них виникає потреба сформувати власні погляди на мораль, на світ, ставлення до нього, розібратися у своїх особистісних і життєвих проблемах. У звязку з цим прийняття рішень набуває в них соціального спрямування. Під впливом світогляду виникає досить стійка ієрархічна система цінностей, яка зумовлює погляди на переконання старшокласників. Ці погляди і переконання стають суворим контролером бажань, перетворюються на мотиви діяльності, спонукають до самопізнання, самовдосконалення, самовизначення. У цьому процесі виникає соціально спрямований мотив професійного самовизначення.
Ранній юнацький вік має вирішальне значення в розвитку особистості, накладаючи відбиток на подальший життєвий шлях. Адже здійснений у юнацтві життєвий вибір буде визначати в подальшому успішність життєвого шляху в цілому.
З розвитком соціальної зрілості особистості в її свідомості відображається процесуальність формування конкретного наміру, мотиву, ширшим стає мотиваційне поле.
При цьому більше уваги приділяється прогнозуванню наслідків запланованих дій і вчинків не тільки з прагматичних, а й з морально-етичних, духовних позицій. Ускладнення і розширення з віком мотивиційного поля створює передумови для обґрунтованішого прийняття рішень і формування намірів, наслідком чого є осмислення й адекватна поведінка.
У ранньому юнацькому віці інтенсивно формується світогляд - система поглядів на обєктивний світ і місце в ньому людини.
Формування світогляду включає в себе соціальну орієнтацію особистості - усвідомлення своєї належності до соціальної спільноти( національної, професійної, вікової), вибір свого майбутнього соціального становища і шляхів його досягнення. Критично оцінюючи свій життєвий шлях і свої стосунки зі світом, юнак відчуває себе субєктом життєдіяльності, здатним самостійно діяти і приймати рішення на основі свідомо поставленої мети і попередніх рішень.
Формування світогляду є результатом та умовою все глибшого усвідомлення старшокласником себе як особистості з відповідною системою ставлень до всього, що його оточує, та до себе.
Поглядам на світ сучасного юнацтва властиві різноманітні, по-своєму аргументовані точки зору, серед яких немає ні абсолютно істинних, ні хибних, і між якими йому доводиться обирати. Така соціально-психологічна ситуація має позитивні, так і негативні наслідки. Позитивне полягає в тому, що відсутність єдиного та однозначного світоглядного орієнтира спонукає юнаків та дівчат думати і самостійно приймати рішення. Це сприяє становленню в них зрілої особистості з незалежними судженнями, внутрішньою свободою і особистою відповідальністю, власними поглядами, переконаннями, готової їх відстоювати. Негативне проявляється в розподілі молодих людей на групи, які суттєво відрізняються за рівнем соціально-світоглядної зрілості, у швидкому розвитку одних і відставанні інших.
У ранній юності вже сформовані важливі внутрішні умови для пошуку сенсу життя ( потреба в сенсі життя, інтелектуальні можливості, світогляд, стійкість переживань тощо), однак відсутні засоби для його здійснення. Вони знаходяться поза людиною - у соціальному оточенні, де вона виконує різні види діяльності, розкриває свої здібності та нахили, відчуває й усвідомлює соціальну відповідальність. Отже, пошук сенсу життя в ранній юності є передумовою майбутнього включення у соціальні відносини. Однак проблема сенсу життя переживається на цьому віковому етапі далеко не всіма.
У зрілому юнацькому віці молода людина мусить самостійно приймати та реалізувати рішення, розробляти життєві плани, будувати власне життя. Вона переходить від пізнання світу до його перетворення, починає активно самоутверджуватись у професійній діяльності.
Вибір професії та навчання у вищій школі свідчить про професійне самовизначення людини. Це дуже непростий і важливий етап, оскільки від правильного вибору професії залежить майбутнє людини, її самореалізація, задоволеність життям.
Найважливішою особливістю розвитку особистості є здійснення професійного самовизначення як необхідної частини особистісного самовизначення. Професійне самовизначення можна розглядати в двох аспектах: як орієнтацію на певні види і характер праці або ж як прагнення до якогось статусу та місця в системі соціальних відносин. Можна розглядати, що другий аспект включає в себе перший, є найважливішим. Етап вибору професій змінюється етапом першочергового професійного становлення на початку трудової діяльності. Якщо на попередньому рівні відбувалось будування цілісних аспектів професіонального «Я», то тепер відбувається будування та становлення його на діяльнісному рівні. Реальне підтвердження тепер стримує особисте почуття дорослості.
Фактором, який утримує професіональне становлення молодих людей, є страх початку професійної діяльності, який виражається в сумнівах щодо своєї професійної компетенції, а також здібностей, умінь, знань. Як приклад можна навести результати вивчення тривожності у пятикурсників факультету педагогіки і психології МАГУ. Виявилось, що студенти, які мають досвід практичної діяльності, причому не обовязково по спеціальності, показали нижчий рівень тривожності, страху перед закінченням навчання в вузі, ніж ті, що не працюють.
Отже формування особистості у юнацькому віці повязане з новоутвореннями, які виникають у цьому віці. Це, насамперед проблема самовизначення, у зрілому юнацькому віці актуальною стає проблема незалежності життя. Для її розвязання необхідні вміння організувати свою діяльність, приймати відповідальні рішення і втілювати їх у життя. Вони передбачають наявність певних психологічних передумов, передусім цілісності «Я», яке володіє необхідним досвідом екзистенціальних переживань вибору між власним буттям і небуттям, між добром і злом.
.3 Самосвідомість як визначальний фактор у формуванні особистості
Важливою особливістю психічного розвитку особистості в ранньому та зрілому юнацькому віці є становлення самосвідомості, яке відбувається як відкриття учнем свого неповторного внутрішнього світу, індивідуальності своєї особистості, усвідомлення незворотності часу і формування цілісного уявлення про себе.
Під самосвідомістю розуміється сукупність психічних процесів, через які індивід усвідомлює себе в якості субєкта діяльності, а його уявлення про самого себе складаються у певний образ»Я». Необхідно підкреслити, що самосвідомість може виступати як процес і як рудимент діяльності.
Формування самосвідомості в процесі онтогенезу проходить певні стадії, які найчастіше повязуються з віковим станом психічного і фізичного розвитку людини. Кожна стадія в розвитку самосвідомості має специфічний рівень можливостей пізнати себе, можливостей до самооцінки та саморегуляції діяльності та поведінки.
Біогенетична психологія виводила ріст самосвідомості та інтересу до свого «Я» у підлітків та юнаків безпосередньо із процесів статевого дозрівання. Перебудова самосвідомості повязана не скільки з розумовим розвитком, скільки з появою у нього нових запитань до себе і нових контекстів і точок зору, під якими він себе розглядає. Головне психологічне надбання ранньої юності - відкриття свого внутрішнього світу.
Одним із визначних дослідників самосвідомості людини - В.С. Мухіною - були розроблені та описані структура самосвідомості та її розвиток в онтогенезі. Під структурою розуміється «сукупність стійких звязків обєкта, що забезпечить його цілісність та тотожність самому собі». При цьому виділяються наступні основні структурні компоненти самосвідомості: усвідомлення імя, притягання на визнання, часове усвідомлення, статева ідентифікація, усвідомлення прав і обовязків. Розглянемо специфіку структурних компонентів самосвідомості в юності.
На відміну від підліткового віку, для якого характерне експериментування із іменами, використання так званих підліткових імен, в юнацькому віці закріплюється невідємність імені від людини, повне ототожнення з ним. Але найсильніше змінюється відношення свого прізвища. Незалежно від того, чи має людина уявлення про обставини отримання прізвища, його значенні, воно стає обєктом оцінювання. Можна зробити висновок, що через прізвище виявляється усвідомлення загальних рядових властивостей як деяких особистісних ознак: характеру, звичок, зовнішності.
В порівнянні з підлітковим віком в юності менша увага приділяється зовнішнім параметрам: одягу, взуттю, фігурі. Важливим стає професійний успіх. Особиста спроможність до створення чого-небудь значного. Тому для багатьох молодих людей особливий характер можуть набути успішність або ж участь у конференціях, де є можливість професійного самопредявлення. Проте, звичайно, значимість зовнішнього вигляду зберігається. Але тепер прагнення молоді до використання модного одягу направлене на підкреслення своєї індивідуальності.
Найважливіша особливість часового усвідомлення в юності - це зміна відношення до дійсного та майбутнього. Для юнаків ідеальний образ майбутнього визначає активність у реальності У багатьох молодих людей перехід до такого отримання взаємозвязку між дійсним та майбутнім супроводжується внутрішнім конфліктом. Суть його полягає у виборі між бажанням життя теперішнім отриманням задоволення чи думками про майбутнє. Змінюється інтерес до свого дитинства. Прагнення до його аналізу. Замість підліткового заперечення у собі дитячих рис через прагнення здаватися дорослим спостерігається їх визнання.
Щодо прав та обовязків, то невідємну від підлітків, юнакам вже не потрібно відстоювати свої права. Більше того, молоді люди одразу після закінчення школи отримуючи стільки прав, скільки не завжди у змозі використати. Деяким здається, що обовязки зовсім перестали існувати, хоч насправді просто змінюється кількість обовязків, виконання яких суворо контролюється дорослими. Звідси специфічне почуття свободи. Головне завдання та складність - навчатися діяти у відповідності з інтегрованими обовязками.
Юнацький вік за Еріксоном будується навколо кризи ідентичності, що складається з мрії соціальних і індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій. Якщо юнаку не вдається вирішити це завдання, з нього формується неадекватна ідентичність, розвиток якої може іти по чотирьом лініям:
·Уникнення тісних міжособистісних відносин;
·Розлад почуття часу, нездатність будувати життєві плани, страх дорослішання та змін;
·Розлад продуктивних, творчих можливостей. Невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси та сконцентруватися на якійсь головній діяльності;
·Формування неактивної ідентичності.
Оперуючи в основному клінічними даними, Еріксон не намагався виразити явища кількісно. Канадський психолог Джеймс Марша в 1966 р. заповнив цю прогалину, він виділив 4 етапи розвитку ідентичності.
. Невизначена ідентичність характеризується тим, що індивід ще не виробив певну кількість переконань, не обрав професії та не зіткнувся з кризою ідентичності.
. Передчасна ідентифікація має місце, якщо індивід увійшов у відповідну систему відношень, проте зробив це не самостійно, а в результаті пережитої кризи, слідуючи чужому прикладу, авторитету.
. Для етапу «мораторію» характерно те, що індивід знаходиться в процесі нормативної кризи самовизначення, вибираючи із числа варіантів розвитку той єдиний, який він може вважати своїм.
4. На етапі «зрілої ідентичності» криза завершена, індивід перейшов від пошуків себе до практичної самореалізації.
Я розглянула деякі підходи до розуміння та вивчення питання розвитку самоусвідомлення в юнацькому віці. Підводячи підсумок, варто визначити, що в юнацькому віці самосвідомість відіграє важливу роль у розвитку особистості. Внаслідок порушення процесів самоусвідомлення виникають проблеми і у формуванні повноцінної особистості, адже усвідомлення себе як індивіда - важлива частина становлення людини в суспільстві.
2. Психічні особливості розвитку в юнацькому віці
У ранній юності відбувається прогресивний розвиток теоретичного мислення (старшокласники виявляють логічне мислення, здатність займатися теоретичними міркуваннями та самоаналізом). Їх інтелект формується як цілісна структура. У цьому віковому періоді починає окреслюватися індивідуальний стан інтелектуальної діяльності (пізнавальний, когнітивний стилі), формується ментальний досвід, виробляються індивідуальні варіанти способів отримання, запамятовування і мислення які визначають шляхи набуття, накопичення, перероблення та використання інформацій. Водночас багато представників цього віку схильні переоцінювати рівень своїх знань і розумових здібностей. К ранній юності розвиток сприймання виявляється у домінуванні його довільної форми, засвоєнні перцептивних дій, цілеспрямованому спостереженні за певними обєктами, виокремленні суттєвого у предметах, подіях і явищах. Це особливо характерне для сприймання складного матеріалу, схем.
Розвиваються у цей період такі властивості сприймання старшокласників, як цілісність, осмисленість, предметність, вибірковість, особливо аперцепсія сприймання.
Активно розвивається самоспостереження - спостереження за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думками й іншими проявами психічного життя. Воно є елементом самопізнання, сприяє самовдосконаленню, самовихованню.
Загалом. Сприймання старшокласників стає складним пізнавальним процесом, який спирається на їхній досвід, знання, перцептивні дії та інтелектуальний потенціал.
К ранній юності довільнішим стає запамятовування, яке є значно ефективнішим від запамятовування мимовільного. Від організації розумової діяльності залежить продуктивність мимовільної памяті, роль якої не зменшується. Мимовільно запамятовується передусім те, що повязане з інтересами. Потребами і планами на майбутнє, що викликає сильний емоційний відгук. Показниками осмисленості запамятовування є володіння юнаками прийомами і способами запамятовування( розподіл на смислові одиниці, смислове відтворення, прийомами самоконтролю результатів запамятовування, а також функціонування метапамяті ( знання про память взагалі та індивідуальні особливості власної памяті зокрема).
З віком память старшокласника диференціюється на загальну і спеціальну. Обємом загальної помяті є широке коло інформаційних джерел. Спеціальна память характеризується меншим колом впливів, більшою вибірковістю щодо інформації, яка запамятовується.
Розвиток пізнавальних функцій та інтелекту має дві сторони: кількісну та якісну. Вивчення якісних здвигів в розвитку інтелекту повязано в сучасній психології головним чином з працями Т. Піансе та його наступників. Виходячи із своєї теорії, Піансе вказує на сильну схильність юнацького стилю мислення до відволікаючої теоретизації, створенню абстрактних теорій, на захоплення філософськими побудовами і т.д. про існування такої тенденції свідчать і вітчизняні дослідження, особливо роботи Н.С. Лейтеса.
Відволікаюча філософська спрямованість юнацького мислення повязана звичайно, не лише з логічними операціями, але і особливостями емоційного світу ранньої юності. Схильність до абстрактного мислення типова головним чином для юнаків. Хоча дівчата в цьому віці краще навчаються і переважають хлопців за успішністю, їх пізнавальні інтереси менш визначені та диференційовані і вони краще вирішують конкретні, ніж абстрактні завдання.
Художньо-гуманітарні інтереси переважають над точно-науковими.
Широта інтелектуальних інтересів часто поєднується з відсутністю метода, системи. Більшість юнаків здатні перебільшувати рівень своїх знань, особливо розумових здібностей. Це пояснюється рутинністю та монотонністю учбового процесу школі, який не дає можливість розвитку індивідуальним здібностям та ініціативи учнів. Розвиток інтелекту тісно повязаний з розвитком творчих здібностей, що означають не лише засвоєння інформації, а виявлення інтелектуальної ініціативи та створення чогось нового.
.2 Емоційна сфера
В юнацькому віці емоційні реакції більш стійкі та усвідомлені в порівнянні з підлітковим віком. Крім того, можна відмітити велику диференційованість емоційних станів та способів їх вираження, підвищення самоконтролю та саморегуляції. Проте хоч рівень свідомого самоконтролю юнаків вищий, ніж у підлітків. Вони частіше скаржаться на свою слабку волю, нестійкість, чутливість, до зовнішніх впливів та такі характерологічні риси, як капризність, ненадійність, вразливість.
Найважливіша особливість емоційної сфери в юності - це її обумовленість змістом даного етапу вікового розвитку. Як уже зазначалося, в молодості здійснюється досягнення соціальної зрілості та особистісного самовизначення, яким відповідає набуття молодою людиною почуття дорослості. Проте, на думку багатьох вітчизняних та зарубіжних дослідників, розвиток молодості має кризовий характер. Є й інша точка зору: криза молодості породжується певними соціальними умовами.
Звичайно, кризі передує передкризовий стан. Він характеризується ще дитячим ідеалізмом, вірою в свою могутність, відчуттям нестримності почуттів та енергії. Проте, ця ейфорія непомітно змінюється спочатку втратою інтересу до спілкування, а потім зявляється відчуття спустошення всередині, дивна апатія, небажання щось роботи, навчатись. У багатьох у цьому стані проявляються депресивні реакції, людина не розуміє, що з нею відбувається, адже все і житті добре, проте саме життя стає нецікавим.
Проявляються специфічні страхи. Можна сказати, що основним стає страх не досягти нової дорослої ідентичності. Ще один важливий аспект кризи - це розбавленість уявлення про самого себе, що здається неможливим розібратися в цьому в своїх бажаннях і можливостях. Можливе деяке розчарування в собі. Цікаво те, що у багатьох у цей час проявляється інтерес до творчості.
Дуже часто у відчуття кризи вплітається поява сумнівів щодо вибору професії. Іноді у молодих людей проявляється страх дорослішання, бажання знову стати дитиною, втекти від проблем. Такий страх може привести до психосоматичних проявів.
Глибокий аналіз проявів кризи зустрічі з дорослістю дозволяє зробити висновок, що основним його змістом є криза ідентичності. Автор теорії ідентичності Е. Еріксон писав, що форми ідентичності пластичні і мають вікову динаміку. Таким чином, криза ідентичності проявляється не лише у підлітковому віці, але й на всіх станах вікового розвитку. Слід підкреслити, що згідно теорії Еріксона для кризи ідентичності невідємним є період заплутаної ідентичності, тобто зазублення орієнтирів в самому собі.
Криза ідентичності в молодості доповнюється або змінюється кризою інтимності. В цій ситуації міжособистісні відносини можуть стати стереотипними, а сама людина - опинитися в стані психологічної ізоляції. Особливе значення набуває почуття самотності. Можна припустити, що саме в період гострого відчуття самотності відбувається кінцеве оформлення внутрішнього світу людини.
Проте минає певний час, більшість молодих людей підходять до вирішення кризи. В позитивному варіанті вона завершується прийняттям відповідальності за все життя на самого себе, завершенням вибору свого життєвого шляху. Субєктивно це переживається як прояв задоволення самим собою та оточенням, підвищення інтересу до життя, зникнення страхів.
Змінюється відношення до життя в цілому. Тепер вже молода людина розуміє, що проходить не підготовка до життя, а саме життя.. По-іншому сприймається минуле і майбутнє, минає бажання здаватися дорослим.
Найновіші дослідження ставлять під сумнів думку про юність як про «неврастенічний» період розвитку. У більшості людей перехід від підліткового віку до юнацького супроводжується покращенням комунікативності та загального емоційного самопочуття. За даними експериментального методичного дослідження Е.А. Силіної, яка обстежила одних і тих же дітей в 7 і 9 класах, юнаки, на відміну від підлітків мають більшу екстравертність, меншу імпульсивність та емоційну збудливість та більшу емоційну стійкість. Ці дані цікаві і тим, що у підлітковому і молодшому юнацькому віці виявляється ознакові сиптомокомплекси, так як і у дорослих. Іншими словами, всі основні структури темпераменту в його залежності від властивостей нервової системи складається вже до підліткового віку Юність же, не змінюючи тип темпераменту, посилює інтегральні звязки його елементів.
За даними моніторингового дослідження І.В. Дубровіної та співробітників, загальний рівень тривожності у девятикласників в порівнянні з семи_ і восьмикласниками різко знижується, але в 10 класі знову підвищується в основному за рахунок росту тривожності в самооцінці. У юнаків сильніше, ніж у підлітків, виражені індивідуальні відмінності в ступені тривожності та в характері викликаючи її чинників.
За даними американського психолога П. Кеттела, від 12 до 17 років помітно покращуються показники за такими факторами як комунікативність, легкість у спілкуванні, домінантність, тоді як загальна збудливість, навпаки знижується. У хлопчиків, крім того, знижуються показники за фактором, що поєднує чутливість, мякість характеру, почуття залежності та потреба в опіці, зменшується невпевненість у собі, внутрішня тривога, тобто розвиток іде в бік більшої врівноваженості.
2.3 Спілкування у юнацькому віці як основа соціалізації особистості
Однією зі значущих сфер активності особистості на етапі юності є міжособистісне спілкування. У цьому віці змінюється його зміст і загальна спрямованість, воно стає вибірковим, інтимним, виконує функцію головного, соціального полігону самоствердження і самовираження юнаків і дівчат.
У життєдіяльності старших школярів важлива роль належить їхньому спілкуванню з ровесниками.
У розширенні сфери спілкування реалізується потреба переживати нові враження, набувати новий досвід, відчувати себе у новій ролі, а також потреба у його вибірковості, самовиявленні та розумінні з боку інших. Задоволення цих проблем повязане з глибокими особистісними переживаннями школярів.
Мотивами неформального спілкування у парі і в групі є пошук найсприятливіших психологічних умов для комунікативної взаємодії, очікуванні співчуття і співпереживання, потреба у щирості та єдності у поглядах, самовираженні. Однак юнацька комунікативність часто буває егоцентричною. Оскільки потреба у самовияві, розкритті своїх переживань домінує над інтересом до почуттів і переживань іншого, що зумовлює взаємну напруженість у стосунках, незадоволеність ними.
На період юності припадає так званий пік міжособистісного спілкування. На активність спілкування в молодості впливає також суспільний стереотип сприйняття студента. На перших курсах інституту характерне спілкування всередині широких груп. Воно концентрується навколо спільних свят та відпочинку.
Знижується значення моди як засобу міжособистісної комунікації, що було характерно для багатьох підлітків.
Емоційна привязаність у міжособистісних стосунках на етапі юнацького віку реалізується в дружбі, яка є школою саморозкриття особистості, розуміння іншої людини. В юнацькому віці існує величезна необхідність в інтегруванні різних проявів життя свого «Я» - вона відчуває, переживає можливість цього як спрямованість життя, але для здійснення інтеграції необхідна сила, енергія. Джерелом такої сили та енергії стає друг - інша людина, яка своєю присутністю дає необхідну психологічну інформацію для інтеграції.
При подальшому навчанні в інституті на основі загальних інтересів поступово виділяються групи 5-8 чоловік. Зявляються друзі поза інститутом. Важливу роль в спілкуванні починає відігравати обмін інформацій.
На останніх курсах інституту зменшується значимість компаній, молоді люди надають перевагу спілкуванню в парах. В цей час вони підходять до кризи інтимності, тобто розвитку відкритості. Близькості в міжособистісних контактах.
Деякі автори вважають, що необхідною умовою вирішення кризи інтимності є не лише успішне вирішення кризи зустрічі з дорослістю, але й наявність певних характеристик в образі»Я». Як стверджував Дж. Пауел, ці характеристики можна описати, використовуючи різні терміни: позитивна Я-концерція, любов до себе, само сприйняття та інше. Він наводить опис цього феномену, даного Р. Фексом, на думку якого так звана любов до себе - це почуття честі, своєї цінності, усвідомлення своєї успішності та віра в свої можливості.
Особливу значимість зберігає в юності спілкування з батьками. Це період завершення процесу відділення молодої людини від сімї. В цей час відбувається не лише емоційне, підліткове, але й реальне відокремлення, яке необхідне для здійснення свого індивідуального дорослого життя.
Список використаних джерел
1.Абрамова Г.С. Возрастная психология. - М., 1996.
.Алемаскин М.А. Воспитательная работа с підростками. - М., 1989
. Дейнака А.В., З.В. Огороднійчук. - К.: Просвіта, 2001
. Веракіс А.І. Основи психології. Навч.посібник для суд ВНЗ. - К.: 2005.
. Єрмолаєв Ю.А. Вікова фізіологія. - К.:Вища школа. 1995. - 382 с.
. Ковалев А.Г., Мясищев В.Н. Психологическиео собенности человека. Характер. - Л.1957.
. Кон И.С. Психология старшокласника. - М. Просвещение. 1992. - с.300
. Кон И.С. Психология ранней юности.. - М. Просвещение. 1999. - с.255.
. Кулагина И.Ю. Возрастная психология. - М., 1995.
. Миславский Ю.А. Саморегуляция и активность личности в юносшеском воздасте. - М. Просвещение, 1989.
. Никольская Л.А. Возрастная и педагогическая психология. - Дубна. - Феникс, 2001.
. Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. Хлопчик-підліток-юнак. - К.: Вища школа. 1993. - с.270
. Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. Дівчинка-підліток-дівчина. - К.: Вища школа. 1992, - с.180.
. Хузлаєва О.В. Психология развития: молодость, зрелость, старость.. - М.: Академія, 2002. - с.498.
. Шумилин Е.Л. Психологічні особливості старшокласника. - К.: Вища школа, 1999. - с.237.