Осудність та неосудність за кримінальним правом України
Зміст
Вступ
Розділ I. Поняття осудності та неосудності та їх кримінально-правове значення
1.1 Поняття осудності як кримінально-правова категорія
2.2 Загальна характеристика поняття неосудності у кримінальному праві
Розділ II. Характеристика медичного критерію неосудності
Розділ III. Характеристика юридичного критерію неосудності
Розділ IV Проблема обмеженої (зменшеної) осудності, її співвідношення з осудністю
Розділ V. Кримінальна відповідальність осіб, які вчинили злочин у стані осудності, але до встановлення вироку захворіли на психічну хворобу
Розділ VI. Особливість кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочин у стані спяніння
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
В сучасних умовах регулювання кримінальної відповідальності вийшла на загальнодержавний рівень та має надзвичайно важливе значення. Значущою умовою для вирішення цих питань є досконалість законодавчої бази, де будуть вказані не просто загальні положення, а й розглянуті більш детально всі питання.
Безперечно, вчення про осудність складає одне із головних питань теорії кримінального права. Цій проблемі надзвичайно багато уваги приділяють спеціалісти у різних галузях знань, зокрема, юристи, психологи, психіатри, філософи, соціологи та інші. Проблеми неосудності та осудності і обмеженої осудності є комплексними та досліджуються на стику різних наук: кримінального права, юридичної психології, психології, патопсихології, психіатрії, соціології, філософії та інших.
Актуальність проблеми осудності зумовлена насамперед тим, що вони торкаються найбільш складної сторони суспільного життя та соціальної діяльності людей, а саме - їх здатності бути винними та кримінально відповідальними за свідому та вольову кримінально карану поведінку. Адже проблема осудності - проблема кримінального права, розвязання якої ґрунтується на закономірностях соціального та природничо-наукового порядку, визначаючих психічну діяльність людини. Проблема осудності безпосередньо повязана з теоретичними положеннями психології та психіатрії, але це не дає приводу розуміти осудність як інститут психології або психіатрії, як це роблять деякі вчені, визначаючи осудність як медико-психологічний інститут.
Проблема осудності була покладена в предмет наукових досліджень таких вчених як Ю.В. Александров, Ю.М. Антонін, О.В. Беклеміщев, П.С. Берзін, В.М. Бурдін, А.А. Васильєв, Ю.А. Внукова, В.О. Гацелюк, М.Ю. Коржанський, Н.С. Лейкіна, М.В. Марчак, Р.І. Міхєєв, О.М. Омельчук, А.А. Піонтовський, В.Я. Тацій, С.В. Чорней.
Обєктом дослідження у даній роботі виступає такий елемент складу злочину як субєкт злочину (з точки зору осудності).
Предметом дослідження виступає проблема осудності особи як обовязкова ознака субєкту злочину.
У даній роботі поставлені наступні завдання:
.Розглянути поняття "осудність" та "неосудність" як кримінально-правову категорію.
2.Охарактеризувати медичний та юридичний критерій неосудності.
.Розглянути проблему обмеженої осудності, а також проаналізувати її співвідношення з поняттям осудності.
.Розкрити особливості кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочин у стані спяніння.
Розділ I. Поняття осудності та неосудності та їх кримінально-правове значення
1.1 Поняття осудності як кримінально-правова категорія
Питання про осудність особи виникає тільки у звязку зі вчиненням нею злочину. Саме щодо нього необхідно зясувати здатність особи правильно оцінювати суспільно небезпечний характер учиненого діяння, його суспільно небезпечні наслідки та керувати своїми діями (бездіяльністю).
У статті 18 Кримінального кодексу України (далі КК України) законодавець закріпив поняття "субєкт злочину", де субєктом злочину визнається фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Розглядаючи дане поняття, необхідно зазначити, що законодавець передбачив поняття осудної особи - обовязкової умови субєкта злочину у ч.1 ст. 19 КК України. Догматично визначено, що осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тобто стан осудності - це норма.
Закріплене в законі поняття осудності припускає наявність нерозривної сукупності двох здібностей:
) здібності усвідомлювати свої дії (бездіяльність);
) здібності керувати ними
Кримінальний закон виходить з того, що тільки осудна особа може вчинити злочин і тому може нести кримінальну відповідальність. Це обумовлено тим, що злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи [15, c.140].
А.А. Піонтовський вбачав у сутності поняття "осудність" здатність особи розуміти скоєне і свідомо керувати своїми вчинками. Здатність особи приймати рішення з розумінням скоєних ним дії і, на думку А.А. Піонтовського служить підставою кримінальної відповідальності особи за скоєний злочин [20, c.231].
Стосовно цього В.Я. Тацій зазначає, що здатність особи під час учинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних обєктивних ознак злочину (обєкта, суспільно небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних наслідків). Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) повинна бути повязана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємоповязані і тільки в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації [15, c.140].
Відмінне від законодавчого визначення поняття "осудність" надає Ю.М. Антонін, який вважає, що осудність - це психічний стан особи, який полягає в її здатності при певному розвитку, соціалізації, віці та стані психічного здоровя під час вчинення злочину віддавати собі звіт в своїх діяннях та керувати ними, а в подальшому нести у звязку з цим кримінальну відповідальність та покарання [5, с.123-124].
Натомість Н.С. Лейкіна звужує поняття "осудність" до психічного стану особи, яка в момент вчинення злочину не страждала душевним захворюванням і здатна була усвідомлювати у своїх діях, керувати своїми вчинками [17, c.48].
Стосовно цієї проблеми на наш погляд доречно буде навести, поняття запропоноване А.А. Васильєвим, де під поняттям "осудність" він розуміє передбачену законом обставина, що є фіксованим показником достатніх в особи здібностей для усвідомлення своїх дій (бездіяльності) і керування ними під час вчинення злочину, що є необхідною умовою наявності субєкта злочину та його можливості зазнавати заходів кримінально-правового впливу [11, c.8].
Розглядаючи дану проблематику, В.Я. Тацій визначив поняття "стан осудності" як норма, типовий стан психіки людини, характерний для її певного віку. Як правило, стан осудності презюмується, бо він характерний для переважної більшості людей. Тому на практиці питання про встановлення осудності виникає тільки за наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Зі станом осудності повязане і досягнення (реалізація) мети покарання. Відповідно до ч.2 ст.50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Тільки осудна особа здатна правильно усвідомлювати сутність учиненого злочину, а тому розуміти обґрунтованість і справедливість призначеного покарання. Лише за таких умов призначене покарання багато в чому визначає подальшу поведінку засудженого, спонукає його не вчинювати нових злочинів [15, c.139-140].
На думку Р.І. Міхєєва, у визначенні поняття осудності повинні знайти відображення такі ознаки: по-перше, повинно бути вказано, що осудність - це не психічний стан особи, не її психофізіологічна властивість, а правова категорія, яка характеризує здатність особи визнаватися злочинцем; по-друге, необхідно вказати на нерозривний звязок осудності з діянням в цілому та часом його вчинення; по-третє, потрібно вказати на звязок осудності з виною та кримінальною відповідальністю; по-четверте, у визначенні мають бути названі суттєві ознаки осудності; по-пяте, в науковому визначенні осудності повинна бути відображена її соціально-політична сутність - здатність особи проявляти своє негативне ставлення (у формі умислу чи необережності) до інтересів суспільства та держави [19, c.17].
З вище сказаного можна зробити висновок, що під поняттям осудність слід розуміти певний стан психіки особи, який надає їй можливість усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними.
Важливість встановлення осудності особи визначено перш за все тим, що осудність є передумовою вини, а без доведення вини не може бути кримінальної відповідальності і покарання.
2.2 Загальна характеристика поняття неосудності у кримінальному праві
Самостійним видом кримінально-правової неделіктоздатності є "неосудність. У цьому випадку неможливим є притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка порушила кримінально-правову заборону, така особа не може вважатися субєктом злочину. Найрозповсюдженіші підстави кримінально-правової неделіктоздатності - недосягнення віку кримінальної відповідальності та наявність хворобливого психічного розладу визначеної законом тяжкості. Неможливість в останньому випадку притягнути до відповідальності і є неосудність.
Поняття неосудності є похідним від поняття осудності, оскільки воно є його антиподом. Особа, яка перебуває в стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності і покаранню за вчинене суспільно небезпечне діяння, оскільки вона не є субєктом злочину. У ч.2 ст. 19 КК наведено законодавче визначення поняття неосудності, з якого випливає, що неосудною визнається така особа, яка під час учинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки [2].
З тексту ст. 19 КК видно, що неосудність (як, до речі, й осудність) визначається тільки стосовно часу вчинення особою суспільно небезпечного діяння і тільки у звязку з ним. Неприпустимо за межами такого діяння порушувати питання про неосудність або осудність особи [15, c.144-145].
П.С. Берзін зауважив поняття неосудність, до хворобливого психічного стану людини, який спричиняє втрату нею здатності усвідомлювати свою поведінку та керувати нею. Аби стати підставою для визнання особи неосудною, такий стан повинен мати місце під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України [7, c.153].
На думку А.А. Пионтовського закон при визначенні змісту поняття неосудності необхідно користується психологічним і медичним критеріями, тобто психологічними та медичними ознаками, які характеризують неосудна особа. Психологічний критерій іноді іменують юридичним критерієм. Це найменування неточно. Встановлення психологічного критерію неосудності не може вважатися винятковою компетенцією юристів. Як для встановлення медичного критерію, так і для встановлення психологічного критерію однаково необхідно мати висновок судово-психіатричної експертизи [20, c.238].
Слід сказати, виходячи з історичного контексту даної проблематики, поняття "неосудність" за своїм змістом не завжди було конюктивне по відношенню обовязковості до певної психічної хвороби. Так в ст.14 Керівних начал з кримінального права 1919 р. зазначалося, що суду та покаранню не підлягають особи, які вчинили діяння у стані душевної хвороби чи взагалі в такому стані, коли не тямили, усвідомлювали своїх дій, а так само і ті, які хоч і діяли в стані душевної рівноваги, проте до моменту приведення вироку до виконання страждали на душевну хворобу. З даного поняття неосудності можна зробити висновок, що законодавець допускає певний стан (не тотожний поняттю "стану душевної (психологічної) хвороби"): "… в такому стані, коли скоїла його не віддаючи собі звіту в своїх діях…", - але при цьому допускає визнання особу неосудною [1].
Варто зауважити, що порівнюючи поняття "осудність" і "неосудність" Н.С. Лєйкіна зауважила, що ці поняття характеризують не загалом психічні здібності особи, а стан її інтелекту і волі по відношенню до конкретного суспільно небезпечного діяння. Здатність особи усвідомлювати конкретну дію, керувати нею - ось що складає сутність цих понять як кримінально-правового поняття [17, c.49].
Установлення судом у особи стану неосудності за певних умов тягне за собою застосування до неї примусових заходів медичного характеру.
Розділ II. Характеристика медичного критерію неосудності
Положення закону, в яких описано поняття неосудності, прийнято називати формулою неосудності. Причому до цієї формули включено як медичні, так і юридичні ознаки (критерії). У науці кримінального права така формула іменується змішаною формулою неосудності. Поєднавши в цій формулі медичні та юридичні ознаки, законодавець тим самим обмежив поняття неосудності чіткими, точно визначеними законом рамками. Закріплені в законі ознаки є однаково обовязковими як для експертів, так і для юристів при вирішенні питання про не осудність конкретної особи.
Обовязковими ознаками "неосудності, які складають її медичний критерій, у цьому випадку виступають: хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство або інший хворобливий стан психіки. Кримінально-правове поняття, яке характеризує "неосудність" - "хронічне психічне захворювання - передбачене в ч.2 ст. 19 КК України.
М.В. Марчак у дослідженні медичного критерію неосудності розподілив "хронічне психічне захворювання" на два види: "… всі процесуальні психічні захворювання ендогенного (внутрішнього) або екзогенного (зовнішнього) походження, які мають продовжуваний характер та практично невиліковні. До процесуальних захворювань ендогенного характеру відносять шизофренію, маніакально-депресивний психоз та інші розлади, у виникненні яких головне значення мають внутрішні фактори. До процесуальних захворювань екзогенного характеру відносять такі органічні захворювання, як мозкові травми, різні інтоксикації, у походженні яких головну роль відіграють зовнішні фактори" [18, c.31].
Тимчасовий розлад психічної діяльності характеризується раптовим приступом психічної хвороби, швидким її розвитком, відносно нетривалим перебігом, що закінчується одужанням. Це деякі алкогольні психози (наприклад, біла гарячка), гострі психози при загальних інфекційних захворюваннях (наприклад, при тифі), реактивні стани (тимчасовий розлад психічної діяльності під впливом тяжких душевних потрясінь) і так звані виняткові стани (патологічне спяніння, паморочні стани, патологічний афект та ін.) [16, c.131].
Недоумство (олігофренія) - найбільш тяжке психічне захворювання (психічне каліцтво), що виражається у порушенні розумових здібностей, викликаних внутрішньоутробними ушкодженнями плоду, гострими і хронічними захворюваннями батьків, травмами і захворюваннями самого плоду з ознаками ураження мозку. Воно є постійним, природженим видом порушення психіки, що уражає розумові здібності людини. Можливі три форми недоумства: ідіотія (найглибший ступінь розумового недорозвитку), імбецильність (менш глибокий), дебільність (найлегша форма). Таким чином, між собою ці захворювання різняться різним ступенем тяжкості ураження психіки [15, c.145].
Інший хворобливий стан психіки означає не всяке захворювання, а тільки таке, яке повязане з розладом психічної діяльності. До них відносяться різні форми психопатії, аномалії психіки у глухонімих та інші психічні розлади, викликані деякими захворюваннями. Наприклад, тимчасові психічні розлади можливі при хворобах внутрішніх органів і обміну речовин, які мали тяжкий і затяжний характер, при деяких інфекційних захворюваннях (черевному і висипному тифах). Це тяжкі форми психопатії та психастенії, стан абстиненції при наркоманіях (морфійне голодування), під час яких у хворого може бути порушена здатність до розумової або вольової діяльності.
Медичний критерій є лише можливим (потенційним) джерелом неосудності. Це означає, що констатація наявності медичного критерію встановлює лише можливе і необхідне джерело неосудності, але не вирішує питання про стан неосудності [16, c.131-132].
Для наявності медичного критерію неосудності достатньо встановити, що на час учинення суспільно небезпечного діяння особа страждала хоча б на одне із перелічених захворювань.
Розділ III. Характеристика юридичного критерію неосудності
Другу частину формули неосудності складає юридичний (психологічний) критерій неосудності. Цей критерій вказує на ступінь або глибину розладу психічної діяльності як наслідок психічного захворювання.
Варто зазначити, що наявність медичного критерію ще не дає підстави для отримання висновку про неосудність особи, а є тільки підставою для встановлення юридичного критерію, за яким вже остаточно визначається стан неосудності.
Юридичний критерій неосудності, на думку Ю.А. Внукової, свідчить про глибину ураження психіки особи та виражається у нездатності особи усвідомлювати характер та суспільну небезпеку діяння (бездіяльності) та у нездатності особи керувати власною поведінкою саме внаслідок наявності психічного захворювання, тобто медичного критерію [12, c.142].
Поняття стану неосудності введене законодавцем у ч.2 ст. 19 КК України. У ній зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного, кримінально караного діяння, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки [2].
Проводячи формально-логічний аналіз закріпленого у Кримінальному кодексі поняття "неосудность" В.М. Бурдін зауважив, що для цього поняття характерним є те, що особа під час вчинення злочину не могла здійснювати свідомо-вольовий контроль за своїми діяннями. Тобто тільки за наявності одночасно двох можливостей - усвідомлювати свої діяння та керувати ними, особу можна вважати осудною. Відсутність хоча б однієї з них дає підстави визнати особу не осудною [9, c.96].
На думку В.М. Бурдіна у загальній формі проблема свободи волі - це передусім філософська проблема, оскільки вона виражає собою відношення природи та людини, обєкта та субєкта, буття та свідомості, фізичного та психічного. Водночас це велика соціальна проблема, яка має безпосереднє практичне значення. Зокрема, вона повязана з розумінням особи та її взаємовідносинами із суспільством, оцінкою поведінки людини, визначенням підстав та меж відповідальності за свої вчинки, і в кінцевому результаті - з питанням про формування та виховання людини [8, c.113].
Юридичний критерій неосудності означає нездатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок психічного захворювання або розладу психічної діяльності. Юридичний критерій має дві ознаки: інтелектуальну і вольову [16, c.132].
Ю.А. Внукова визначила інтелектуальну ознаку юридичного критерію неосудності як не здатність особи усвідомлювати фактичну сторону діяння, тобто не розуміння дійсного змісту своєї поведінки, а тому не можливість розуміти і його суспільну небезпечність [12, c.143].
М.В. Марчак, характеризуючи юридичний критерій неосудності, зауважив, що особа, діючи в стані неосудності фактично не може усвідомлювати три юридично значимих обставини:
) фактичну сторону своїх дій;
) причинний звязок між своїми діяннями та їх суспільно небезпечним результатом.
Проте як зазначає В.Я. Тацій у деяких випадках особа розуміє фактичну сторону своєї поведінки. Так, хворий, який страждає на олігофренію, підпалив у вечірній час сарай сусіда для того, щоб освітити вулицю, де веселилася молодь. Тут він розумів фактичну сторону своїх дій, однак унаслідок психічного захворювання не усвідомлював їх суспільної небезпечності [15, c.146].
Вольова ознака неосудності виражається у неможливості особи в силу психічного розладу керувати своїми діями. Психічне захворювання, здійснюючи руйнуючий вплив на свідомість людини, призводить до розладу й інших її психічних функцій, в результаті чого особа не тільки не здатна усвідомлювати і розуміти свою поведінку, але і не може керувати своєю волею. Нездатність керувати своїми діями при їх усвідомленні може виражатися, наприклад, у психічнохворих, які відчувають нездоланний потяг до крадіжок (клептоманія), пристрасть до підпалів (піроманія), потяг до безцільних подорожей, що найчастіше виявляються у бродяжництві (дромоманія), потяг вчинити вбивство або самовбивство (гоміцидоманія, суїцидоманія) тощо [13, c.38].
Розділовий сполучник "або" (ч.2 ст. 19 КК України) поставлений між словами, які характеризують інтелектуальні і вольові ознаки юридичного критерію, означає, що особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, хоч і усвідомлювала в момент його скоєння свої дії, але не могла керувати ними. Тим самим законодавець не тільки підкреслив їх відносну самостійність, а й, головне, закріпив їх рівне значення при визначенні поняття неосудності [16, c.133].
Варто зауважити, що в науці кримінального права немає єдиного бачення проблеми виділення критеріїв неосудності. Так на думку С.В. Чорнея, більш доцільно виділяти три критерії неосудності: медичний, психологічний та юридичний. Медичний критерій повинен визначатися словами "за своїм психічним станом" і означає, що субєкт під час учинення злочину, по-перше, досяг певного рівня психічних функцій та соціалізації, який дозволяє йому усвідомлювати істинний сенс того, що діється, та керувати своїми вчинками, по-друге, він страждає жодною з хворобливих вад психіки, що позбавляє його спроможності звітувати в своїх діях чи керувати ними.
Психологічний критерій осудності, на його думку, формулюється, як і в класичному розумінні цього критерію - це здатність особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпечність діяння та керувати ним.
осудність неосудність кримінальне право
Юридичний критерій виростає з двох попередніх і позначає здатність особи, яка вчинила злочин, бути відповідальною за вчинене діяння, підлягати кримінальній відповідальності [21, c.129-130].
Похожі думки стосовно даної проблематики викладає Ю.В. Александров, де під юридичним критерієм неосудності він розумів факт вчинення особою суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, за наявністю доказів вчинення його особою, стосовно якої вирішується питання про неосудність.
Підсумовуючи варто сказати, що законодавець для встановлення стану неосудності особи встановив необхідність наявності одного із психічних захворювань, що входять до медичного критерію, а також інтелектуальна або вольова ознака (чи їх сукупність) юридичного критерію.
Розділ IV Проблема обмеженої (зменшеної) осудності, її співвідношення з осудністю
Різновидом осудності є обмежена осудність. Відповідно до закону (ч.1 ст.20 КК) обмежено осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними [2].
На думку М.В. Марчака "Обмежена осудність" є не що інше, як знижена психічним розладом здатність винного субєкта діяти усвідомлено та керувати своїми діями під час учинення злочину. Здатність винно діяти може бути виражена у особи в різних ступенях. Це означає, що осудність може мати мінімум дві градації: повну (абсолютну осудність) та неповну (обмежену осудність) [18, c.131-132].4
Ю.А. Внукова, характеризуючи поняття "обмежена осудність", вважає: "Обмежена осудність повязана з наявністю у субєкта певного психічного розладу, психічної аномалії; Унаслідок такого психічного стану особа не повною мірою здатна усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність учиненого діяння. Але при цьому на відміну від неосудної особи в обмежено осудної особи повністю не виключається здатність усвідомлювати свої дії та бездіяльність та (або) керувати ними повністю; Обмежена осудність не виключає осудності як обовязкової ознаки субєкта, а, отже, не виключає і кримінальну відповідальність за вчинене діяння" [12, c.144].
Варто звернути увагу на визначення поняття "обмежена осудність", яке надає М.Й. Коржанський, де під цим поняттям розуміється коломежовий стан між осудністю та неосудністю психопатів, дебілів, хронічних алкоголіків і наркоманів та осіб, які мали поранення (струс, травми тощо). В даному визначення М.Й. Коржанський наводить певний перелік психічних розладів, за наявності яких, на його думку, можна вважати наявним медичний критерій обмеженої осудності. Здатність таких осіб усвідомлювати характер своїх дій та керувати ними хоча і знижена, зменшена, але вона збереглася. Якщо в особи така здатність є, то вона осудна, винна, бо вина неподільна. Якщо ж особа такої здатності не має, то вона неосудна [14, c.122].
А.А. Васильєв зауважив, що існує велика кількість психічних відхилень, які не суттєво обмежують особу у виборі конкретного варіанту поведінки, але сприяють такому вибору, тому повинні бути враховані щонайменше під час вибору виду та розміру покарання (наприклад, як це було здійснено щодо особи, визнаної обмежено осудною в ч.2 ст.20 КК України) [10, c.128].
На наш погляд доцільно розглянути юридичний та медичний критерії, які характеризують "обмежену осудність".
Медичний критерій обмеженої осудності полягає в наявності у особи певного психічного розладу, внаслідок наявності якого особа не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. У КК України він визначається словосполученням "психічний розлад", що вказує, як вважає О.В. Беклеміщев на хворобливу (у медичному розумінні) природу порушень психіки особи. До цього розладу відносять усі можливі аномалії та розлади, що вплинули на обмеження здатності особи усвідомлювати своє діяння та (або) ним керувати. Окреслення кола цих конкретних розладів є досить складним питанням і викликає розходження у думках певних авторів [6, c.126-127].
Юридичний критерій - вказує на порушену (послаблену) можливість "повною мірою" усвідомлювати свої дії (інтелектуальна ознака) та (або) керувати ними (вольова ознака). За обмеженої осудності інтелектуальна ознака юридичного критерію полягає у тому, що особа не здатна повною мірою усвідомлювати кримінальне значення своїх дій, передбачати їх небезпечні наслідки. Вольова ознака характеризує нездатність особи повною мірою керувати своїми діями. Наш 129
М.В. Марчак відмежовує "Обмежену осудність" від "осудності" та "неосудності" тим, що зменшено осудна особа під час вчинення злочину не повною мірою усвідомлює свої дії та керує ними, оскільки у неї є наявний психічний розлад, який обмежує її інтелектуально-вольові можливості. Також ця відмінність полягає в аспекті правових наслідків, тому що обмежена осудність породжує наслідки подвійного виду: покарання може складатися з примусових заходів медичного характеру, але може бути й призначено без примусових заходів медичного характеру, в той час, як осудна особа несе кримінальне покарання повністю, а неосудність виключає кримінальну відповідальність та покарання взагалі, будучи у випадку негативного соціально-медичного прогнозу підставою для призначення примусових заходів медичного характеру. Крім того, відмінність "обмеженої осудності" від "неосудності" полягає у виді примусових заходів медичного характеру. Обмежено осудній особі відповідно до ст.94 КК України може бути призначений тільки примусовий захід медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку може надаватися засудженому як у спеціальному медичному закладі, так і в медичних частинах спеціальних установ Державного департаменту з питань виконання покарань України, якщо обмежено осудний засуджений відбуває покарання, повязане із обмеженням чи позбавленням волі. У даних установах особи проходять також і заходи медико-соціальної реабілітації, оскільки вони в силу психічної недостатності потребують створення умов, що сприяють адаптації до режиму виправних установ [18, c.131-132].
Розділ V. Кримінальна відповідальність осіб, які вчинили злочин у стані осудності, але до встановлення вироку захворіли на психічну хворобу
Як вже було зауважено, стан неосудності визначається на момент вчинення особою суспільно небезпечного діяння. Але можливе захворювання особи на психічну хворобу після вчинення діяння, але до постановления вироку. Згідно з ч.3 ст. 19 КК "не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановления вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати її дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню" [2].
Якщо застосування примусових заходів медичного характеру припиняється через видужання осіб, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, вони підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання. При цьому у випадках спливу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, скасування кримінального закону, наявності акта про амністію та інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, суд закриває кримінальну справу [4, c.103].
Ухвала (постанова) про відновлення справи може бути винесена в межах встановленої законом давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч.2 ст.515 КПК) [3].
Розділ VI. Особливість кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочин у стані спяніння
До проблеми осудності належить питання про відповідальність особи, яка вчинила злочин у стані спяніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.
Алкоголь, наркотики, токсичні речовини впливають на нервову систему людини, можуть негативно відбитися на інтелектуальній і вольовій складових його психіки. Систематичне їх вживання веде до деградації особи, полегшує формування антигромадської установки. Навіть одноразове їх вживання може мати провокуючий для вчинення суспільно небезпечного діяння характер.
У ст.21 КК закріплено положення, за яким особа, котра вчинила злочин у стані спяніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. У такої особи, як правило, зберігається контакт з оточуючим середовищем, вона не втрачає можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними, а шкідливий вплив алкоголю і наркотичних речовин на організм людини різко збільшує прояви агресії, неповаги до норм моралі та права. Водночас при обґрунтуванні кримінальної відповідальності за діяння, вчинені у стані спяніння, у літературі відзначається відсутність медичного критерію неосудності. У звязку з цим П.С. Берзін звертає увагу на те, що текстуально зміст ст.21 КК відрізняється від передбаченого у п.13 ч.1 ст.67 КК формулювання: "вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного спяніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів". Крім того, про перебування особи "в стані алкогольного, наркотичного чи іншого спяніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції" зазначається у ст.287 КК. Отже, у цій статті законодавець розрізняє стан спяніння та стан, за якого особа, що керує транспортним засобом, перебуває під впливом не будь-яких лікарських засобів, а лише тих, що знижують увагу та швидкість реакції особи. З огляду на це П.С. Берзін констатує відсутність у чинному КК єдиного підходу щодо позначення різновидів спяніння (станів спяніння), які за певних умов впливають на кримінальну відповідальність особи [7, c.157].
Спяніння може бути алкогольним, наркотичним або токсичним. Алкогольне спяніння можливе у двох основних формах: патологічне і фізіологічне. У ст.21 КК мова йде про другу з цих форм, адже саме при фізіологічному спянінні особа визнається осудною і підлягає кримінальній відповідальності. При патологічному спянінні особа може за необхідних підстав визнаватися неосудною.
Однак у судовій практиці, як зауважує В.Я. Тацій, хоча і рідко, але трапляються випадки, коли на ґрунті хронічного алкоголізму виникають тяжкі психічні захворювання - біла гарячка, алкогольний галюциноз та ін. Під впливом таких захворювань особа може вчинити суспільно небезпечне діяння у стані, коли вона не усвідомлює свої дії (бездіяльність) або не може керувати ними. У таких випадках на підставі ч.2 ст. 19 КК особа визнається неосудною і не підлягає кримінальній відповідальності. Таке захворювання може виникнути не тільки у злісних алкоголіків, але навіть і в тих, хто не страждає на алкоголізм. Практиці відомі випадки, коли під впливом різних несприятливих обставин - фізичного або психічного виснаження, нервових перевантажень та інших несприятливих обставин, навіть при незначному вживанні алкоголю або наркотиків настають такі серйозні розлади психіки (так зване патологічне спяніння), коли особа не усвідомлює свої дії або не може керувати ними. Такі особи з урахуванням висновків судово-психіатричної експертизи визнаються неосудними [15, c.150].
Патологічне спяніння є проявом тимчасового психічного розладу, який викликається вживанням певної кількості алкогольних напоїв, виникає раптово і триває протягом незначного проміжку часу (за певних обставин при такій формі спяніння вживання алкогольних напоїв може поєднуватися зі стресом, ураженням центральної нервової системи, черепно-мозковою травмою та ін.) [7, c.158].
Наркотичне спяніння - це психічний стан людини, в основі якого лежать абстинентний синдром, комплекс розладів, що виникають в особи після раптового і повного припинення вживання нею наркотичних засобів. Ще одним видом спяніння є токсичне спяніння, тобто психічний стан людини, викликаний вживанням психотропних та інших одурманюючих речовин (психоактивні лікарські засоби або речовини, які не належать ані до алкоголю, ані до групи наркотиків, а також ароматичні летючі речовини, вживані в промисловості і побуті, - ацетон, бензин, хлороформ тощо) 19.
Підсумовуючи, варто сказати, що кримінальна відповідальності за злочин, вчинений у стані спяніння, полягає у тому, що особа не може бути визнана неосудною у таких випадках, адже відсутній як психологічний (особа не втрачає можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними), так і медичний (відсутня ознака психічного захворювання) критерії неосудності. До алкоголіків, наркоманів і токсикоманів, що вчинили злочин, судом може бути застосоване примусове лікування, незалежно від призначеного покарання.
Висновки
З вище сказаного можна зробити висновок, що поняття "осудність" та "неосудність" це складні комплексні багатогранне й багатоаспектне поняття. Його можна охарактеризувати з різних сторін: як юридичний інститут та правову категорію; як передумову вини та кримінальної відповідальності; як одну із загальних ознак складу злочину, яка характеризує субєкта злочину; як показник злочинного та караного; критерій відмежування винної поведінки від вчинених без вини суспільно небезпечних дій неосудного тощо. Все це є характеристикою понять осудності та неосудність, яка відбиває їх зміст, сутність, призначення та функціональну роль у кримінальному праві.
Варто, зауважити, що законодавець закріпив певні умови (критерії), які є необхідні для визнання особи неосудної. Тільки за наявності медичного критерію (певного психічного розладу) та однієї з ознак юридичного критерія (інтелектуального або вольового) закон бачить можливість визнання особи неосудною.
Говорячи про обмежену осудність, можна зробити висновок, що:
) обмежена осудність повязана з наявністю у субєкта певного психічного розладу, психічної аномалії;
) унаслідок такого психічного стану особа не повною мірою здатна усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність учиненого діяння. Однак на відміну від неосудної особи в обмежено осудної особи здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними повністю не виключається;
) обмежена осудність не виключає осудності як обовязкової ознаки субєкта, а отже, не виключає і кримінальну відповідальність за вчинене.
Список використаних джерел
1.Руководящие начала по уголовному праву Р. С.Ф.С. Р / Народный комиссариат юстиции РСФСР: Постановление от 12 декабря 1919 года. - Режим доступу: http://pravo. levonevsky.org/baza/soviet/sssr7311. htm
2.Кримінально кодекс України: за станом на 5 квіт. 2015 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парлам. вид-во, 2001. - (Бібліотека офіційних видань) - Режим доступу: http://zakon1. rada.gov.ua/laws/show/2341-14 <http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14>
.Кримінально-процесуальний кодекс України: за станом на 26 бер. 2015 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парлам. вид-во, 2012. - (Бібліотека офіційних видань) - Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/4651-17
.Александров Ю.В. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.В. Александров, В.А. Климен¬ко. - К.: МАУП, 2004. - 328 с.
.Антонян Ю.М. Преступность и психические аномалии / Ю.М. Антонян, С.В. Бородин. - М.: Наука, 1987. - 210 с.
.Беклеміщев О.В. Деякі проблеми застосування поняття обмеженої осудності у новітньому кримінальному праві України / О.В. Беклеміщев // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - №49. - 2008 - С.122-129.
.Берзін П.С., Гацелюк В.О. Субєкт злочину / П.С. Берзін, В.О. Гацелюк на // Вісник Асоціації кримінального права України. - 2013. - № 1 (1). - С.144-159.
.Бурдін В.М. Загально філософські засади дослідження проблем осудності та неосудності / В.М. Бурдін // Влада. Людина. Закон. - 2010. - № 10. - С.12-19.
.Бурдін В.М. Формально-логічні засади дослідження проблем осудності та неосудності / В.М. Бурдін // Форум права. - 2011. - № 3. - С.93-99.
.Васильєв А.А. Формула та критерії осудності в кримінальному праві / А.А. Васильєв // Форум права. - 2010. - № 4. - С.127-136.
.Васильєв А.А. Проблеми осудності у кримінальному праві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец.12.00.08" кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право" / А.А. Васильєв. - Харків, 2005. - 20 с.
.Внукова Ю.А. Неосудність та обмежена осудність як кримінально-правові категорії / Ю.А. Внукова // Вісник Академії адвокатури України. - 2014. - № (29). - С.139-147.
.Кримінальне право України. Загальна частина: навчальний посібник. - За редакцією О.М. Омельчука. - К.: Алерта; КНТ; ЦуЛ, 2010. - 208 с.
.Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред.М.Й. Коржанського-К.: Атіка, 2001. - 432с.
.Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.]; за ред. проф.В. В. Сташиса, В.Я. Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х.: Право, 2010. - 456 с.
.Кримінальне право України. (Загальна частина): Підручник / Кол. авторів Бабенко А.М., Вапсва Ю.А., Грищук В.К. та ін.; за заг. ред.О.М. Бандурки. − Харків: Вид-во ХНУВС, 2010. − 407 с.
.Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность / Н.С. Лейкіна. - Ленинград,.: ЛОЛГУ, 1968. - 130 с.
.Марчак М.В. Кримінально-правове та психологічне значення і проблеми розмежування неосудності від осудності та обмеженої осудності / М.В. Марчак // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2007. - С.30-32.
.Михеев Р.И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве / Р.И. Михеев. - Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1983. - 300 с.
.Пионтковский А.А. Курс советского уголовного права: Часть общая. Преступление: в 6 т. / А.А. Пионтковский. - М.: "НАУКА", 1970 - Т.2 - 534 с.
.Чорней С.В. Осудність у структурі субєкта злочину / С.В. Чорней // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2013. - С.127-130.