єктом дослідження даної курсової роботи є час відпочинку як окремі категорії трудового права. Предметом вказаного дослідження виступають правові приписи, які визначають особливості правового регулювання часу відпочинку за законодавством України.
Метою написання курсової роботи є дослідження особливостей законодавчого регулювання як часу відпочинку в цілому, так і окремих його видів. Досягнення цієї мети вимагає вирішення ряду завдань, зокрема:
Визначити поняття часу відпочинку та його види.
відпочинок трудова відпустка навчання
Охарактеризувати зміст та особливості відпусток як окремого виду часу відпочинку.
Охарактеризувати трудові відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати та порядок надання відпусток.
Теоретико-методологічною основою дослідження відповідно до поставленої мети і сформульованих завдань стали такі загальнонаукові методи як: порівняльно-правовий, істотко-правовий, системно-структурний методи, а також метод аналізу чинного законодавства тощо.
Науково-теоретичну базу дослідження склади Конституція та Закон України, акти Президента та Уряду України, інструкції, положення, накази, а також інша нормативна, навчальна та довідкова література.
1. Поняття та види відпочинку
Відпочинок поряд з працею є основними соціальними становищами, у яких людина перебуває все своє життя, за винятком дитячого віку. Праця обов'язково повинна чергуватись з відпочинком. У той же час, щоб відпочивати, треба стомитися, працювати.
Під часом відпочинку слід розуміти час, протягом якого робітники і службовці звільняються від виконання трудових обов'язків і можуть його використовувати на свій розсуд. Чинним законодавством про працю передбачені такі види відпочинку: перерви в робочому дні; щоденний (між змінний) відпочинок; щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні); щорічні неробочі (святкові) дні; щорічні відпустки.
Протягом робочого дня робітникам і службовцям повинна бути надана перерва для відпочинку і харчування. Вона надається, як правило, через чотири години після початку роботи і триває не більше двох годин. Мінімальна межа тривалості перерви в законі не визначена. Тому правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності тривалість перерви встановлюється від 30 хвилин до однієї години. На безперервних виробництвах з трьохзмінною роботою тривалість перерви може встановлюватись до 20 хвилин.
На тих роботах, де перерву зробити неможливо, працюючим надається можливість прийняти їжу в будь-який час протягом робочого дня. Перелік таких робіт, порядок і місце прийому їжі встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.
Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час, тому працівники можуть використовувати їх на свій розсуд, залишати на час перерви місце роботи. Разом з тим існують перерви, які включаються в робочий час. Таких перерв декілька. Відповідно до ст.183 КЗпП, матерям, які мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години кожна.
Строки і порядок надання перерв встановлюються власником підприємства або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом і з урахуванням бажання матері. Це означає, що перерви для годування дитини можуть приєднуватись до обідньої або об'єднуватись з обідньою і переноситись на початок або кінець робочого дня.
Тим робітникам і службовцям, які працюють у холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, надаються спеціальні перерви для обігріву і відпочинку. Строк і порядок надання цих перерв також визначаються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом. На власника або уповноважений ним орган покладається також обов'язок обладнати приміщення для обігріву і відпочинку працівників.
Спеціальні перерви для відпочинку, крім обідньої, встановлюються вантажникам. Порядок їх надання визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку працівників, що працюють при організації роботи вахтовим методом, з урахуванням обідніх перерв може бути зменшена до 12 годин. Недовикористані в цих випадках години щоденного (міжзмінного) відпочинку, а також щотижневого відпочинку, підсумовуються і надаються у вигляді додаткових вільних від роботи днів (дні міжвахтового відпочинку) протягом облікового періоду.
При п'ятиденному робочому тижні робітникам і службовцям надаються два вихідні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.
Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, встановлюється графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим комітетом. Як правило, другий вихідний день має надаватись поряд із загальним вихідним днем.
На підприємствах, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства громадського харчування і побутового обслуговування, театри, музеї тощо), вихідні дні встановлюються місцевими Радами народних депутатів.
Якщо зупинення роботи на підприємствах неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, вихідні дні надаються в різні дні тижня кожній групі працюючих за графіком змінності. Цей графік затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.
Тривалість щотижневого безперервного відпочинку відповідно до ст.70 КЗпП повинна бути не менш як 42 години.
Робота у вихідні дні відповідно до ст.71 КЗпП забороняється.
Залучення окремих працівників до роботи в такі дні можливо за згодою профспілкового комітету в наступних виняткових випадках:
) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;
) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;
) для виконання невідкладних, заздалегідь не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить надалі робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;
) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухливого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.
Цей перелік виняткових випадків, коли допускається залучення окремих робітників і службовців до роботи у вихідні дні, є вичерпним.
За наявності виняткових випадків залучення робітників і службовців до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом або розпорядженням власника підприємства або уповноваженого ним органу. У ньому повинно бути зазначено, які саме працівники залучаються до роботи у вихідний день і який інший день їм надається для відпочинку протягом найближчих тижнів, чи за бажанням працівників їм буде виплачена грошова компенсація.
Для осіб, що поєднують виробничу роботу з навчанням, законодавством передбачені додаткові неробочі дні. Так, для осіб, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) і заочних школах, в період навчального року в школах робітничої молоді надається один додатковий вільний день, а в школах сільської молоді - два вільних дні.
Робітникам і службовцям, які навчаються за вечірньою і заочною формах навчання у вищих навчальних закладах, протягом 10 навчальних місяців перед початком виконання дипломного проекту (роботи) або складання державних екзаменів надається при шестиденному робочому тижні один вільний від роботи день на тиждень для підготовки для занять з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати за основним місцем роботи, але не нижче встановленого мінімального розміру заробітної плати.
При п'ятиденному робочому тижні кількість вільних від роботи днів змінюється у залежності від тривалості робочої зміни при збереженні кількості вільних від роботи годин.
Керівники підприємств мають право надавати протягом зазначених 10 місяців студентам і учням, за їх бажанням, додатково ще один-два вільних від роботи дні на тиждень без збереження заробітної плати.
До щорічних неробочих (святкових) днів відносяться:
січня - Новий Рік;
січня - Різдво Христове;
березня - Міжнародний жіночий день;
і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;
травня - День Перемоги;
червня - День Конституції України;
серпня - День незалежності України;
та 8 листопада - річниця Жовтневої революції.
Робота також не провадиться в дні релігійних свят:
січня - Різдво Христове;
один день (неділя) - Пасха (Великдень);
один день (неділя) - Трійця.
У святкові дні дозволяється проводити лише роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства), роботи, що викликаються необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи.
Робота в святковий день оплачується в подвійному розмірі. За бажанням працівника, який працював у святковий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (відгул). Такий відгул надається лише тим працівникам, робота яких у святковий день не включається до місячної норми робочого часу. Якщо ж вона проводилася у межах місячної норми, то відгул за таку роботу не надається.
За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, що сповідують відповідні релігії, керівництвом підприємств надається до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.
У зазначені вище дні допускається проведення робіт, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи.
Робота у вихідні, святкові і неробочі дні оплачується в підвищеному розмірі у відповідності зі ст.107 КЗпП України. За бажанням працівника, що працював у святковий або неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
Всі громадяни, зайняті суспільно-корисною працею, незалежно від форм власності і форм господарювання, які перебувають у трудових відносинах і підлягають державному соціальному страхуванню, мають право на одержання щорічної оплачуваної відпустки.
Відпусткою визнається вільний від роботи час протягом встановленої законом або угодою сторін кількості днів з виплатою заробітної плати або без її збереження.
Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустку нарівні з громадянами України.
Право на відпустку належить також особам, які працюють у платному апараті або на підприємствах чи в установах профспілкових або інших громадських організацій, організацій споживчої кооперації, житлово-будівельних кооперативів тощо.
Особи, які працюють за договорами підряду або іншими договорами цивільно-правового характеру, за авторськими чи видавничими договорами, не набувають статусу робітника чи службовця і тому права на відпустку не мають.
Право на відпустку надано також позаштатним працівникам, тобто робітникам і службовцям, що виконують на підприємствах роботу без зарахування їх у штатний (списочний) склад. До позаштатних працівників переважно належать агенти страхування, артисти концертних організацій, кіностудій, керівники гуртків художньої самодіяльності, експерти товарних експертиз, тренери-викладачі спорту, уповноважені по розповсюдженню театральних квитків, друкованих видань (книгоноші) та ін. Укладення трудового договору з цими працівниками можливе лише тоді, коли певні роботи не можна виконати штатними працівниками.
Право на відпустку позаштатних працівників пов'язане з поширенням на них державного соціального страхування. Таке страхування охоплює робітників і службовців, а також деякі категорії трудящих, що прирівнюються до них, наприклад адвокатів. Державне соціальне страхування не поширюється на осіб, які працюють за авторськими чи видавничими договорами, за договорами підряду, доручення, комісії та ін.
Закон України від 15 листопада 1996 р. "Про відпустки" передбачив також право на відпустку тимчасових і сезонних працівників, які до введення цього закону в дію правом на відпустку чи грошовою компенсацією за неї не користувалися.
Не надається щорічна чергова відпустка засудженим до виправних робіт без позбавлення волі за час відбування покарання.
Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки в натурі визначеної тривалості із збереженням на її протязі місця роботи (посади) і виплатою середньої заробітної плати. Забороняється звільнення працівників з ініціативи власника або уповноваженого ним органу під час перебування їх у відпустці, за винятком випадків повної ліквідації підприємства. Відпустка повинна забезпечити працівникам необхідний відпочинок, тому забороняється заміна відпустки грошовою компенсацією, за винятком окремих випадків.
Законом України "Про відпустки" встановлюються такі види відпусток: щорічні відпустки; додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; творчі відпустки; соціальні відпустки; відпустки без збереження заробітної плати.
Законодавством, колективними договорами, угодами та трудовими договорами можуть встановлюватися інші види відпусток. Щорічну основну і щорічні додаткові відпустки ще називають трудовими відпустками. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні із збільшенням за кожні два відпрацьовані роки на два календарних дні, але не більше 28 календарних днів.
Працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 метрів - 24 календарних дні із збільшенням на чотири календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві два роки і більше.
Працівникам лісової промисловості і лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів за Списком робіт, професій і посад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин - 24 календарних дні із збільшенням за кожні два відпрацьовані роки на два календарних дні, але не більше 28 календарних днів.
Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України постановою від 14 квітня 1997 р. № 346.
Інвалідам І і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи - 26 календарних днів.
Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Сезонним і тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу.
Державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів.
Суддям надається щорічна відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою додаткового посадового окладу. Суддям, які мають тривалий стаж роботи на посаді судді, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю при стажі роботи від 10 до 15 років - 5 календарних днів; при стажі від 15 до 20 років - 10 календарних днів; при стажі 20 років і більше - 15 календарних днів.
Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день. Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.
Додаткова відпустка надається також особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції від 19 грудня 1991 р.
3. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням
"Освіта - це вміння правильно діяти в будь-яких життєвих ситуаціях" (Джон Хіббен).
Відпустка у зв'язку з навчанням у середніх навчальних закладах. Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, надається додаткова оплачувана відпустка на період складання:
випускних іспитів в основній школі - тривалістю 10 календарних днів;
випускних іспитів у старшій школі - тривалістю 23 календарних дні;
перевідних іспитів в основній і старшій школах - від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних.
Працівникам, які складають іспити екстерном за основну або старшу школу, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю відповідно 21 і 28 календарних днів (ст.13 Закону України "Про відпустки").
Керівники підприємств, установ, організацій можуть надавати без збитку для виробничої діяльності працівникам, які навчаються в цих закладах, на їхнє бажання в період навчального року 1-2 дні на тиждень без збереження заробітної плати (ст.210 КЗпП України).
Відпустка у зв'язку з навчанням у професійно-технічних навчальних закладах. Працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-технічних навчальних закладів, надається додаткова оплачувана відпустка для підготовки і складання іспитів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом року (ст.14 Закону України "Про відпустки").
Працівників, які навчаються без відриву від виробництва в загальноосвітніх вечірніх школах і професійно-технічних навчальних закладах, забороняється залучати в дні занять до понаднормових робіт (ст.63 і 220 КЗпП України).
Відпустка у зв'язку з навчанням у вищих навчальних закладах та аспірантурі. Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах із вечірньою і заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки:
. на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на 1-му і 2-му курсах у вищих навчальних закладах:
І і II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 10 календарних днів щорічно;і IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів щорічно;
незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання - 30 календарних днів щорічно;
. на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для осіб, які навчаються на 3-му і 4-му курсах у вищих навчальних закладах:
І і II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів щорічно;і IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 30 календарних днів щорічно;
незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання - 40 календарних днів щорічно;
. на період складання державних іспитів у вищих навчальних закладах незалежно від рівня акредитації - ЗО календарних днів;
. на період підготовки і захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах із вечірньою і заочною формами навчання І і II рівнів акредитації, - 2 місяці, а у вищих навчальних закладах III і IV рівнів акредитації - 4 місяці.
Рівні акредитації вищих закладів освіти визначено ст.43 Закону України "Про освіту". Відповідно до статусу вищих навчальних закладів установлено чотири рівні акредитації:
І - технікуми, училища й інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;- коледжі й інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;і IV (залежно від результатів акредитації) - інститути, консерваторії, академії й університети.
Для правильного визначення тривалості додаткової оплачуваної відпустки у зв'язку з навчанням працівник зобов'язаний подати адміністрації підприємства, установи, організації довідку вищого навчального закладу про рівень його акредитації.
Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготування і складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів за кожний іспит.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі й успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю З0 календарних днів і на їхнє бажання протягом 4 років навчання - 1 вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 % середньої заробітної плати працівника.
Для працівників, котрі навчаються у вищих навчальних закладах із вечірньою і заочною формами навчання, в яких навчальний процес має свої особливості, законодавством може встановлюватися інша тривалість відпусток у зв'язку з навчанням (ст.15 Закону України "Про відпустки").
Додаткові відпустки мають надаватися тільки тоді, коли в навчальному закладі виконуються лабораторні роботи, заліково-екзаменаційні сесії та ін. (ст.212 КЗпП України).
Такі відпустки можуть бути розподілені на частини в тому разі, якщо за умовами навчання необхідно з'являтися в навчальному закладі для цього не один раз на рік, а частіше.
Додаткову навчальну відпустку не можна заміняти грошовою компенсацією або приєднувати до такої самої відпустки в наступному навчальному році.
Підставою для надання додаткової навчальної відпустки є довідка-вик лик (запрошення, повідомлення) вищого навчального закладу про терміни і тривалість екзаменаційної сесії або захисту дипломного проекту.
Додаткова оплачувана відпустка надається тільки працівникам, які успішно навчаються, тобто тим, хто не має незадовільних оцінок. Тому після закінчення екзаменаційної сесії працівник зобов'язаний подати адміністрації підприємства, установи, організації довідку вищого закладу освіти про результати складання сесії. Разом із тим одержання незадовільної оцінки на сесії не може бути підставою для утримання уже виплаченої суми за відпустку.
Якщо працівник під час додаткової навчальної відпустки занедужав, що підтверджується лікарняним листком, то за час захворювання йому виплачується допомога із коштів Фонду соціального страхування. У такому разі додаткову відпустку може бути перенесено на інший час тільки тоді, коли вищий заклад освіти встановить інший термін виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів або підготування і захисту дипломного проекту.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний оплачувати працівникам, які навчаються заочно у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах (II-IV рівнів акредитації), проїзд до навчального закладу і назад один раз на рік на настановчі заняття для виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів у розмірі 50 % вартості проїзду. У такому самому розмірі провадиться оплата проїзду для підготування і захисту дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів (ст.219 КЗпП України).
4. Соціальні відпустки
Визнаючи за жінкою не тільки роль трудівниці, а й її соціальну материнську роль, Українська держава на доповнення загальних правових норм надає жінкам додаткові права, що створюють реальну можливість поєднувати виробничу роботу з материнством.
Соціальні норми права враховують анатомо-фізіологічні особливості організму жінок з метою його захисту і обумовлену цими особливостями соціальну роль жінки по народженню дітей та догляду за малодітними дітьми. Створення таких норм є необхідним не лише для жінок, а й соціальне необхідним для суспільства, зацікавленого у вихованні здорового молодого покоління з гармонійним розвитком фізичних і духовних сил.
До числа заходів, що забезпечують жінкам можливість поєднувати материнство з виробничою працею, є надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам та матерям, які мають дітей.
На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю до пологів - 70 календарних днів, після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.
Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей).
Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла дитину під опіку.
За бажанням жінки або осіб, які здійснюють догляд за дитиною, у період перебування у відпустці вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною.
Жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю п'ять календарних днів без урахування вихідних. Жінці, яка усиновила дитину, батькові, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину, ця відпустка надається на цих же умовах.
Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів).
До відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, які фактично здійснюватимуть догляд за дитиною, повністю або частково в межах встановленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Особам, які фактично здійснюють догляд, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки, і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).
Відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається працівнику, якщо дитина перебуває на державному утриманні.
5. Відпустки без збереження заробітної плати
Чинним законодавством передбачено надання відпусток без збереження заробітної плати. В одних випадках ці відпустки повинні надаватись в обов'язковому порядку, в інших - за згодою сторін.
В обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати надаються матері або батьку, який виховує дитину без матери (в тому числі у випадку тривалого перебування матери у лікувальній установі), що мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, тривалістю до 14 календарних днів щорічно; чоловікові, жінка якого перебуває у передпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів; матері або іншим особам (батькові, бабі, діду чи іншим родичам) у випадку, коли дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, що визначається медичним висновком, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку; ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", - тривалістю 14 календарних днів; ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю 21 календарний день щорічно; пенсіонерам за віком та інвалідам III групи - тривалістю до 30 календарних днів; працівникам у випадку смерті рідних по крові або по шлюбу: подружжя, батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер тривалістю до семи календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця події і назад; інших рідних тривалістю до трьох календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду; працівникам по догляду за хворим рідним по крові, який за висновком медичної установи потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю, що визначається медичним висновком, але не більше 30 календарних днів; працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, що визначається медичним висновком; працівникам, які допущені до вступних екзаменів у вищих установах освіти, - тривалістю 30 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу і назад; працівникам, допущеним до здачі вступних екзаменів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі і успішно виконують індивідуальний план підготовки, - тривалістю, що необхідна для проїзду до місцезнаходження вищої установи освіти або установи науки і назад; сумісникам на строк до закінчення відпустки по основному місцю роботи; ветеранам праці - тривалістю до 14 календарних днів щорічно.
Працівникам, які використали за попереднім місцем роботи щорічну основну і додаткову відпустки, тривалість яких становила не менше 24 календарних днів, і одержали за них грошову компенсацію, відпустка без збереження заробітної плати надається тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного строку безперервної роботи.
6. Порядок надання відпусток
Щорічна основна відпустка надається всім працівникам із збереженням місця роботи і посади та з виплатою середнього заробітку. Право працівників на відпустку не залежить від місця роботи, виконуваної трудової функції, форми власності, на базі яких ведеться господарська діяльність на підприємствах, строку трудового договору. Від цих обставин залежить тривалість відпустки, яка надається працівникові.
До стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, зараховуються: час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого дня) протягом робочого року, за який надається відпустка; коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу); час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і виплачувалась допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; час навчання з відривом від виробництва тривалістю не менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти; час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скорочення чисельності або штату працівників.
До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються: час фактичної роботи із шкідливими важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади; час щорічної основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і особливий характер праці; час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих чинників.
Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.
Щорічна додаткова відпустка надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.
Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 58 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 68 календарних днів.
Щорічні основна та додаткова відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.
Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.
Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: особам віком до 18 років; інвалідам; жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї; жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда; одинокій матері (батькові), яка виховує дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутністю батьків; дружинам (чоловікам) військовослужбовців; ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу; в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.
Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам закладів освіти щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу. Порядок надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам визначено постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 346.
Працівникам, які навчаються в закладах освіти без відриву від виробництва, щорічні відпустки за їх бажанням приєднуються до часу проведення настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та екзаменів, часу підготовки та захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою.
Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки за їх бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання в цих закладах.
Працівникам художньо-постановочної частини і творчим працівникам театрів щорічні відпустки повної тривалості надаються в літній період у кінці театрального сезону незалежно від часу прийняття їх на роботу.
Щорічна відпустка з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період.
Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Висновок
Законодавство про працю не дає визначення часу відпочинку, наукою трудового права традиційно під часом відпочинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обовязків і вправі використовувати його на власний розсуд.
Законодавством встановлені такі види часу відпочинку: перерви протягом робочого дня (зміни), щоденний відпочинок (міжзмінна перерва), вихідні дні (щотижневий відпочинок), святкові і неробочі дні, відпустки.
Право кожного, хто працює, на відпочинок проголошено статтею 24 Загальної декларації прав людини та витікає з вимог статті 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. В свою чергу, у чинному законодавстві воно знайшло закріплення в ст.2 Кодексу законів про працю України поряд із закріпленням права на працю.
Право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених законодавством та забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених законодавством.
Одним з основних видів відпусток є щорічні відпустки. Підставою для твердження, що щорічні відпустки є основними по відношенню до інших видів відпусток є їх абсолютний характер. На відміну від інших видів відпусток (творчі, соціальні, відпустки, що повязані з навчанням, відпустки без збереження заробітної плати), які надаються не всім, а лише певним категоріям працівників при визначених умовах, щорічні відпустки надаються постійно, тобто носять регулярний характер, незалежно від волі роботодавця і певною мірою самого працівника. При цьому, працівник фактично може впливати тільки на час надання відпустки. А тому при певних обставинах (коли, наприклад, працівник відмовляється йти у щорічну відпустку, передбачену для нього графіком надання щорічних відпусток) право на щорічну відпустку може трансформуватися у обовязок.
Правове регулювання часу відпочинку здійснюється на основі великої кількості законодавчих та підзаконних нормативних актів. Показовим при цьому є той факт, що до сьогодні в Україні діє велика кількість нормативних актів СРСР. Незважаючи на те, що сьогодні в нашій державі існує кодифікований нормативний акт, який повинен був би належним чином регулювати питання робочого часу та часу відпочинку, їх вирішення залишає бажати кращого. Це свідчить про нагальну необхідність розробки та прийняття нового трудового кодексу, в якому б ці питання були врегульовані на належному рівні та не допускали двоякого тлумачення та розуміння.
Список використаних джерел
1. Конституція України, редакція від 06.10.2013
. Кодекс законів про працю України ВВР УРСР № 322-VIII, Тлумачення від 15.10.2013
. Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966р.
. Основи законодавства України про охорону здоровя. Закон України від 19.12.92. - Зібрання законодавства України. - т.5.
. Закон України "Про відпустки"в ред. . від 09.12.2012, ВРУ. № 504/96 - Ст.4.
. Закон України "Про державну службу" в ред. від 26.11.2013 - Зібрання законодавства України. - Т.8.
. Закон України "Про дошкільну освіту" в ред. від 05.12.2012, ВРУ. № 2628-III - Ст.1388.
. Закон України "Про загальну середню освіту" в ред. . від 05.12.2012. ВРУ № 651-XIV - Ст.1033
. Закон України "Про колективні договори і угоди" в ред. . від 24.07.2013 - Зібрання законодавства України. - Т.7
. Закон України "Про освіту" в ред. від.01.01.2013 - Зібрання законодавства України. - Т.2.
. Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" в ред. . від 11.08.2013. - Зібрання законодавства України. - Т.8.
. Закон України "Про позашкільну освіту" в ред. . від 05.12.2012 ВРУ. № 1841-III - Ст.1190.
. Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в ред. . від 01.01.2013 ВРУ № 796-XII
. Інструкція про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти. Затверджена наказом міністерства освіти України від 30.06.2007 №102
. Показники і критерії умов праці, за якими будуть надаватися щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів. Затв. наказом Міністерства охорони здоровя України і Міністерства праці та соціальної політики України №385/55. від 31.12.1997р. - Офіційний вісник України. - ст.167.
. Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів. Затв. постановою Кабінету Міністрів України в ред. . від 21.08.2013 КМУ № 309 - Ст.345.
. Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій. Затверджене наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства фінансів України від 28.06.93 №43. - Бюлетень законодавства та юридичної практики України. - С.293.
. Порядок застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та в умовах підвищеного ризику для здоров'я, що надає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. Затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України №16. в ред. . від 18.06.2003. - Офіційний вісник України. - ст. 191.
. Порядок, тривалість та умови надання щорічних відпусток працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.97 № 634. КМУ - С.52
. Постанова Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996р. - ВВР України, 1997, №2 - ст.5.
. Правила про роботу на відкритому повітрі в холодну пору року. Затверджені постановою Народного комісаріату праці СРСР від 11.12.29.
. Правила про умови праці вантажників при вантажно-розвантажувальних роботах. Затверджені постановою Народного комісаріату праці СРСР від 20.09.31.
. Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня. Указ Президента України в ред. від 27.01.1999 №334/95
. Про затвердження розмірів посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ. Наказ Міністерства освіти і науки України в ред. від 28.05.2013№ 161. - Офіційний вісник України. - Ст.663.
. Чанышева Г.И. Трудовое право Украины: Учебно-справочное пособие. - Харьков: Одиссей, 2001. - 511 с.