Організаційно-правові засади управління у галузі захисту економічної конкуренції
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі соціально-економічних перетворень в Україні важливим державним завданням є забезпечення незворотності трансформаційних процесів, зокрема за допомогою створення дієвої системи державного управління у сфері захисту економічної конкуренції.
Економічна конкуренція є тим рушійним елементом ринкової економіки, який забезпечує баланс особистих і приватних інтересів субєктів ринку, формує підвалини соціальної стабільності у суспільстві. Намагаючись побудувати соціально-орієнтовану ринкову економіку держава на конституційному рівні визнала необхідність захисту економічної конкуренції та гарантувала цей захист.
Протягом останніх років у законодавстві України створені законодавчі підвалини захисту економічної конкуренції. Проте, наявність розгалуженої системи правових норм з захисту економічної конкуренції ще не забезпечує ефективності їх застосування. Система лише тоді ефективна, коли процеси правозастосування відповідають стану розвитку законодавства. Варто зазначити, що в Україні розвиток економічної конкуренції здійснюється за допомогою цілеспрямованого державного впливу на конкурентні відносини з боку спеціально уповноважених органів. Зазначимо, що сьогодні в Україні функції державного управління у сфері конкуренції розподілені поміж декількома органами державного управління з різним правовим статусом та різними, а іноді дублюючими, повноваженнями. Досі не створені ефективні засоби взаємодії органів державного управління у сфері захисту економічної конкуренції, не відпрацьовані механізми та форми здійснення державного контролю за додержанням конкурентного законодавства, механізми попередження, виявлення і припинення конкурентних правопорушень, недосконалою є система заходів адміністративної відповідальності за конкурентні правопорушення. За таких умов актуальною стає необхідність дослідження організаційно-правових засад захисту конкуренції.
Необхідно зазначити, що останнім часом окремим проблемам правового забезпечення розвитку і захисту економічної конкуренції було присвячено низку дисертаційних досліджень, зокрема Л.Р. Білої «Адміністративна відповідальність за порушення антимонопольного законодавства», Н.М. Корчак «Правові питання антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в Україні», С.А. Кузьміної «Захист інтересів субєктів господарювання від недобросовісної конкуренції», І.А. Шумило «Юридична відповідальність за порушення законодавства про захист конкуренції». Проте, комплексне дослідження, присвячене аналізу організаційно-правових засад державного управління у сфері захисту економічної конкуренції в Україні, поки що відсутнє.
Сформульовані результати роботи грунтуються на працях українських та зарубіжних вчених-юристів, а саме: В.Б. Аверянова, А.Б. Агапова, Є.А. Агєєвої, С.С. Алексєєва, А.П. Альохіна, О.Ф. Андрійко, В.Г. Атаманчука, Л.Р. Білої, А. Більденса, Ю.П. Битяка, А.М. Варламової, В.П. Грібанова, І.П. Голосніченка, І.І. Дахна, А. Дерінгера, В.І. Єрьоменка, Н.М. Єрмошенко, К. Еліаша, Г.С. Ентіна, О.М. Жидкова, О.М. Зіменкової, Н.В. Залеської, Н.І Клейн, Ю.М. Козлова, В.К. Колпакова, Н.М. Корчак, В.О. Коробова, Р.І.Кузьміна, С.А. Кузьміної, В.В. Лаптєва, В.К. Мамутова, Г. Нікерова, І.Т. Нойфера, А.В. Омельченка, С.А. Паращука, Н.О. Саніахметової, К.Ю. Тотьєва, Р.О. Халфіної, В.В. Цвєткова, М.Й. Штефана, К.М. Шміттгоффа, В.С. Щербини та ін.
Вище зазначені аспекти обумовили актуальність цієї проблеми та необхідність її дослідження.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розвиток теорії конкурентного права, вдосконалення системи державного управління і контролю в цій сфері, вдосконалення конкурентного законодавства та практики його застосування.
З урахуванням поставленої мети завдання дослідження зводилися до наступного:
визначити поняття економічної конкуренції;
зясувати нормативно-правові засади захисту економічної конкуренції;
розглянути організаційно-правові засади діяльності Антимонопольного комітету України;
встановити механізм державного регулювання у сфері захисту економічної конкуренції.
Обєктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення господарської діяльності між учасниками конкурентного змагання, а також у процесі здійснення державою функцій управління і контролю у сфері економічної конкуренції.
Предметом дисертаційног дослідження є організаційно-правові засади державного управління щодо захисту економічної конкуренції, нормативно-правові акти чинного законодавства України з питань економічної конкуренції.
Методологічна та теоретична основа дослідження. Для досягнення зазначеної мети та розвязання поставлених задач при проведенні даного дослідження використано порівняльно-правовий, аналітичний, системний, структурно-функціональний, формально-логічний, історико-правовий та інші методи.
Структура курсової роботи. Структура роботи визначається її предметом, метою та завданнями дослідження. Вона складається з вступу, двох розділів, що містять чотири підрозділи, висновків, списку використаної літератури.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАХИСТУ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ
.1 Поняття економічної конкуренції
Ст. 42 Конституції України гарантовано захист конкуренції в підприємницькій діяльності, заборонено обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем та недобросовісну конкуренцію. Ст. 92 Конституції України встановлено, що правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються виключно законами України.
Для створення та розгляду механізму регулювання конкуренції, з точки зору законодавчого та управлінського забезпечення реалізації гарантованого державою права на підприємницьку діяльність, що передбачено ст. 13, 42 Конституції України, необхідно чітко уявляти обєкт владного впливу держави.
Особливості обєкта з умовлюють форми, способи і засоби державного впливу. Тому для визначення механізму державного регулювання у певній сфері необхідно розглянути характеристики суспільних відносин, уяких реалізується владний вплив держави.
У перше сформулював поняття конкуренції у 1776 р. відомий економіст Адам Сміт, який визначив її як суперництво, що підвищує ціни під час скорочення пропозиції товарів і знижує ціни під час перевищення пропозиції над попитом. Крім того, він визначив головний принцип конкуренції, принцип «невидимої руки», який полягає в тому, що, не зважаючи на устремління бізнесменів до власної вигоди, обставини щоразу повертаються так, що, переслідуючи власний інтерес, він одночасно реалізує й інтереси всього суспільства.
Існує щонайменше чотири моделі економічної конкуренції: досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, монополія, кожна з яких орієнтована на різні умови економічного середовища та різні ресурси, які перебувають у розпорядженні субєктів господарювання.
Разом з тим переведення певної економічної поведінки у сферу правовідносин та бажаної для держави моделі полягає в тому, що правовими засобами визначають права та обовязки учасників відносин, здійснення яких і забезпечить реалізацію обраної моделі, засоби державного впливу на учасників конкуренції.
У сучасних умовах фахівці по-різному підходять до визначення конкуренції. Г. Азоєв визначає економічну конкуренцію як суперництво на будь-якому полі діяльності між окремими юридичними або фізичними особами (конкурентами), зацікавленими в досягненні однієї мети.
З точки зору підприємства такою метою є максимізація прибутку за рахунок завоювання переваг споживачів.
А. Юданов визначає конкуренцію як боротьбу фірм за обмежений платоспроможний попит споживачів, яка ведеться ними на доступних сегментах ринку.
Р. Фатхутдінов вказує, що конкуренція - це процес управління субєктом своєю конкурентною перевагою для отримання перемоги або досягнення іншої мети в боротьбі з конкурентами для задоволення обєктивних або субєктивних потреб у рамках законодавства чи в природних умовах.
Конкуренція також розглядається як економічний процес взаємодії, взаємозвязку і боротьби продуцентів і постачальників під час реалізації продукції, суперництво між окремими виробниками або постачальниками товарів та послуг за найбільш привабливі умови виробництва і збуту.
Аналізуючи визначення конкуренції різними фахівцями, можна виділити такі підходи до визначення економічної конкуренції.
По-перше, це поведінкове тлумачення конкуренції, відповідно до якого конкуренція - це суперництво, боротьба за гроші покупців та інші майнові блага, шляхом задоволення потреб споживачів.
По-друге, це зміщення уваги з боротьби фірм на аналіз структури ринку, його стану, тих умов, що панують на ньому. Головним є визначення ступеня монополізації ринку, свободи продавця й покупця.
По-третє, функціональний підхід, що забезпечує реалізацію двох найважливіших функцій конкуренції - порівняльної й селективної.
Також розглядається управлінський підхід, коли конкуренція зводиться до внутрішнього процесу управління субєктом господарювання власними перевагами, прийняття рішень у сфері підприємництва для отримання перемоги в боротьбі з конкурентами для задоволення власних обєктивних і субєктивних потреб. Ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція визначена як змагання між субєктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими субєктами господарювання, у результаті чого споживачі, субєкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий субєкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
У ст. 25 ГК України під конкуренцією розуміється змагання між субєктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, у наслідок чого споживачі та субєкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі субєкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.
Надане визначення конкуренції в українському законі найбільш збігається із поняттям конкуренції в моделі досконалої конкуренції, яка характеризується станом рівноваги та передбачає рівновагу попиту і пропозиції товару на ринку.
Така позиція визначення відносин конкуренції обґрунтовано критикується, оскільки теоретики рівноваги стали використовувати термін «конкуренція» для визначення ринку, у якому кожний учасник занадто слабкий, щоб викликати зміни в ціні.
У стані рівноваги немає місця діяльності, спрямованої на те, щоб перевершити зусилля інших щодо задоволення бажань ринку[7].
Тобто втрачається мета, інтерес сторін у підприємництві та у конкуренції - отримання перемоги у суперництві та додаткового прибутку.
У цьому можливо проявляється один з чинників, що стримує розвиток підприємництва та конкуренції як змагання в Україні та потребує відповідного впливу з боку держави
1.2 Нормативно-правові засади захисту економічної конкуренції
конкуренція правовий економічний
Під економічною конкуренцією розуміється змагання між субєктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими субєктами господарювання, внаслідок чого споживачі і субєкти господарювання мають можливість вибирати відповідно між кількома продавцями або покупцями, а окремий субєкт господарювання не може монопольно визначати умови обороту товарів на ринку.
Економічна конкуренція є передумовою формування та основною складовою сучасної ринкової економіки.
Правові засади створення рівних можливостей для субєктів господарювання закріплені у Законі України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.01, положення якого визначають можливі порушення конкурентного законодавства.
Одним з найважливіших порушень є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Монополізацією визнається досягнення субєктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього стану.
Монопольним (домінуючим) вважається становище субєкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції, або якщо його частка на ринку товару становить 35 чи менше %, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
Субєкт господарювання може бути визнаним таким, що посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших субєктів господарювання до закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності барєрів для доступу на ринок інших субєктів господарювання, існування пільг чи інших обставин, які сприяють тільки цьому субєкту господарювання.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку - дії чи бездіяльність субєкта господарювання, який посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призводять або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших субєктів господарювання або ущемлення інтересів інших субєктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Тобто, такими визнаються: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із субєктами господарювання, продавцями або покупцями без обєктивно виправданих на те причин; обумовлення укладання угод прийняттям субєктом господарювання додаткових зобовязань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим субєктам господарювання, покупцям, продавцям; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; суттєве обмеження конкурентоспроможності інших субєктів господарювання на ринку без обєктивно виправданих на те причин; створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших субєктів господарювання.
У той же час для економіки будь-якої країни притаманний такий стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є ефективнішим за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у звязку із суттєвим зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються субєктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у звязку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги). Подібне явище має назву природної монополії, правовий статус якої визначається Законом України «Про природні монополії» від 20.04.00. В Україні діяльність субєктів природних монополій можлива у таких сферах: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передача та розподіл електричної енергії; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими обєктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом; звязок загального користування; централізоване водопостачання та водовідведення; централізоване постачання теплової енергії; спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Діяльність субєктів природних монополій, а також діяльність субєктів господарювання на суміжних ринках підлягає ліцензуванню відповідно до закону. Предметом регулювання діяльності субєктів природних монополій з боку держави є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) субєктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) субєктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.
Іншим видом порушення конкурентного законодавства є антиконкурентні узгоджені дії, тобто укладення субєктами господарювання угод будь-якої форми, прийняття обєднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) субєктів господарювання. Антиконкурентними вважаються також такі дії, якщо вони стосуються: встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів та інші дії.
Антиконкурентні узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють: вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару; техніко-технологічному, економічному розвитку; розвитку малого або середнього бізнесу; оптимізації експорту чи імпорту товарів; розробці та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації виробництва.
Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є наступним видом порушень законодавства про конкуренцію, під яким розуміють прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність зазначених органів, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. До таких дій належать: заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів; пряме або опосередковане примушення субєктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми обєднань або здійснення концентрації субєктів господарювання в інших формах та інші дії.
Наступним видом порушення є концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна. Концентрацією визнається злиття субєктів господарювання або приєднання одного субєкта господарювання до іншого та набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома субєктами господарювання над одним або кількома субєктами господарювання чи частинами субєктів господарювання.
Існує цілий ряд інших порушень конкурентного законодавства України, які переважно стосуються процедурних положень.
Конкуренція також може бути недобросовісною. Це - будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.96 недобросовісною конкуренцією вважаються такі дії: неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, товару іншого виробника, копіювання зовнішнього вигляду виробу; порівняльна реклама, дискредитація господарюючого субєкта (підприємця); купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом, схилення до бойкоту господарюючого субєкта (підприємця), постачальника до дискримінації покупця (замовника), господарюючого субєкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом; підкуп працівника постачальника або працівника покупця (замовника); досягнення неправомірних переваг у конкуренції; неправомірний збір, розголошення та використання комерційної таємниці.
Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, забезпечення інтересів субєктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України. Його правовий статус визначений Законом України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.93.
Антимонопольний комітет України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Він підконтрольний Президентові України та підзвітний Верховній Раді України (щорічно подає парламенту звіт про свою діяльність).
Основні завдання Антимонопольного комітету України: здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства; запобігання, виявлення і припинення порушень антимонопольного законодавства; контроль за економічною концентрацією; сприяння розвитку добросовісної конкуренції. Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право: визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище субєктів господарювання на ньому; видавати субєктам господарювання обовязкові до виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового стану, про примусовий поділ монопольних утворень; видавати органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю обовязкові для виконання рішення про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству; забороняти або дозволяти створення монопольних утворень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, а також субєктами господарювання; вносити до органів влади обовязкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності субєктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного законодавства; накладати штрафи, застосовувати інші санкції у випадках, передбачених законом; приймати нормативно-правові акти відповідно до його компетенції, зокрема з питань антиконкурентних узгоджених дій, зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, дискримінації органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, провадження у заявах про надання дозволу на економічну концентрацію субєктів господарювання, контролю за економічною концентрацією субєктів господарювання, провадження у справах про порушення антимонопольного законодавства, порядку виконання, перевірки, перегляду та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, а також недобросовісної конкуренції, обовязкові для виконання органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, субєктами господарювання, контролювати їх виконання, надавати розяснення щодо їх застосування; здійснювати інші дії, передбачені законодавством про Антимонопольний комітет України.
Реалізація іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного комітету України у сфері державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства не допускається.
Антимонопольний комітет України утворюється у складі голови та десяти державних уповноважених. Комітет та його територіальні відділення, які утворюються ним в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює голова Комітету.
Останній призначається на посаду та звільняється з неї Президентом України за згодою Верховної Ради України. Строк повноважень голови Антимонопольного комітету України становить 7 років.
РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ
.1 Організаційно-правові засади діяльності Антимонопольного комітету України
Провідним державним органом, що здійснює державне управління в сфері економічної конкуренції, є Антимонопольний комітет України, що здійснює діяльність на підставі Закону України від 26 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет України», яким визначається порядок створення і функціонування зазначеного органу. Відповідно до Закону Антимонопольний комітет України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.
АМК обіймає центральне місце серед органів державного управління щодо реалізації державної політики в сфері економічної конкуренції. В своїй діяльності Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України. Крім того, Антимонопольний комітет України щорічно подає Верховній Раді України звіт про свою діяльність. Відповідно до Закону України 11 липня 1996 р. «Про Рахункову палату». Рахункова палата проводить попередній аналіз, до розгляду на засіданнях комітетів і Верховної Ради України, звітів Антимонопольного комітету України щодо здійснення ним державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства (ст. 6) та має право проводити фінансові перевірки, ревізії в Антимонопольному комітеті України (ст.7).
Основними завданнями діяльності АМК є сприяння розвитку ринкових відносин та добросовісної конкуренції на ринку, захист інтересів підприємців і споживачів; формування конкурентної політики; державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; методичне забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції.
З метою реалізації конкурентної політики на місцевому (регіональному) рівні АМК утворює територіальні відділення АМК, що реалізують у регіоні завдання, покладені на АМК, в межах повноважень, визначених Положенням про відповідне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, що затверджується АМК України.
З метою реалізації завдань і функцій антимонопольних органів за рішенням АМК з окремих найбільш складних питань діяльності АМК можуть створюватися інші колегіальні органи, зокрема: постійні й тимчасові адміністративні колегії АМК та адміністративні колегії відділень.
У сфері конкуренції за допомогою державного контролю здійснюється своєчасність внесення коректив у господарську діяльність, отримання інформації про реальний стан розвитку і функціонування конкурентних відносин, виявлення порушень конкурентного законодавства та відхилень від установлених стандартів і правил. Контрольні функції АМК проявляються у здійсненні попереднього, поточного (оперативного) та наступного контролю. Особливості вимог щодо захисту економічної конкуренції в Україні зумовлюють використання також специфічних заходів адміністративного примусу, специфіка якого проявляється у в процесі застосування заходів адміністративної відповідальності до порушників конкурентного законодавства.
Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.
Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються Законом України «Про Антимонопольний комітет України», іншими актами законодавства. Ці особливості полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених, голів територіальних відділень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів.
Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність на підставі законодавства про захист економічної конкуренції, що ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із Закону України «Про захист економічної конкуренції», Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики України, яка здійснюється за наступними напрямами:
- здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
контроль за концентрацією та узгодженими діями субєктів господарювання;
контроль за регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) субєктами природних монополій;
сприяння розвитку добросовісної конкуренції (включає в себе, зокрема: взаємодію з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, підприємствами, установами та організаціями з питань розвитку, підтримки, захисту економічної конкуренції та демонополізації економіки; надання обов'язкових для розгляду рекомендацій та внесення зазначеним субєктам пропозицій щодо здійснення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції; участь у розробленні та внесення в установленому порядку пропозицій щодо законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки; міжнародне співробітництво з питань, які належать до компетенції Антимонопольного комітету України);
методичне забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції (складається з узагальнення та аналізу практики застосування законодавства про захист економічної конкуренції, здійснення офіційного тлумачення власних нормативно-правових актів та надання рекомендаційних розяснень з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції).
Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України.
Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та восьми державних уповноважених.
Державні уповноважені є членами Антимонопольного комітету України як вищого колегіального органу.
З числа державних уповноважених призначаються перший заступник та заступник Голови Антимонопольного комітету України.
В областях України, містах Києві та Севастополі утворено територіальні відділення Антимонопольного комітету України, які є юридичними особами та виконують завдання Антимонопольного комітету України на регіональному рівні.
В Антимонопольному комітеті України, його територіальних відділеннях утворюються відповідно адміністративні колегії Антимонопольного комітету України та адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України, які розглядають питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Антимонопольний комітет України (як вищий колегіальний орган), адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, державні уповноважені Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України є органами Антимонопольного комітету України.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» під час виконання покладених на Антимонопольний комітет України завдань органи та посадові особи Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень керуються законодавством про захист економічної конкуренції і є незалежними від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та субєктів господарювання, а також політичних партій та інших обєднань громадян чи їх органів. Втручання вказаних субєктів у діяльність Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень забороняється, за винятком випадків, визначених законами України.
2.2 Механізм державного регулювання у сфері захисту економічної конкуренції
Розглядаючи подальше вдосконалення правових механізмів регулювання конкурентного середовища, фахівці рекомендують: «а) узгодити між собою нові Цивільний та Господарський кодекси України; б) сформувати Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; в) запровадити прозорі механізми надання державної підтримки підприємцям та інститути для її моніторингу і оцінки; г) удосконалити нормативно-правову базу; процедури надання дозволів на узгоджені дії, концентрацію СГ центральними органами виконавчої влади, що були заборонені АМКУ».
Разом з тим такий підхід не зовсім узгоджується із визначенням у ст. 10 ГК України антимонопольно-конкурентної політики як складової економічної політики держави, яка має бути спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності субєктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних субєктів іншими, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.
Державна політика реалізується за допомогою механізму правового регулювання, тобто «системи правових засобів, упорядкованих найбільш послідовним чином з метою подолання перешкод, які є на шляху задоволення інтересів субєктів права».
При цьому правові засоби розуміються як «правові явища, які реалізуються правовими інструментами (установленнями) і діяннями (технологіями), за допомогою яких задовольняються інтереси субєктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей».
Розглядаючи застосування таких правових засобів з боку державиусфері економічної конкуренції, ураховуючи вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України, необхідно зазначити, що установлення реалізуються насамперед у нормативних правових актах (нормативних та індивідуальної дії). Технології реалізуються як в актах реалізації прав та обовязків держави стосовно обєкта регулювання (ринкова економіка та економічна конкуренція), охоронних правозастосувальних актах, так і конкретних діях щодо створення ринкової інфраструктури, які забезпечуються державним фінансуванням.
На жаль, у діяльності держави домінує здійснення захисних функцій стосовно економічної конкуренції. Законодавство про захист економічної конкуренції грунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Правила економічної конкуренції, які відповідно до ст. 92 Конституції України повинні встановлюватися виключно законами, прямо законами не визначені.
Норми законодавства щодо захисту економічної конкуренції разом з пр авовими нормами, що визначають повноваження компетентних державних органів та інших субєктів, права яких можуть бути порушені, не реалізуються безпосередньо в конкурентних правовідносинах та не регулюють безпосередньо процес конкуренції.
Тобто сьогодні механізм правового регулювання економічної конкуренції розглядається однобоко, тільки з точки зору захисту. Такий підхід притаманний ліберальній економіці, яка не передбачає систематичного державного управління економікою. Держава обмежує свободу підприємницької діяльності тільки за загальними вимогами запобігання небезпеки, передбаченими нормами охорони суспільного порядку. Держава створює тільки рамкові умови функціонування ринкової конкуренції.
Для функціонування такого порядку необхідна наявність відповідної інфраструктури як невідємноїскладової системи ринкової економіки.
Наприклад, у ст. 4 Договору про заснування Європейської Спільноти запровадження економічної політики на ґрунті внутрішнього ринку, визначення спільної мети, близької координації економічних політик держав-членів, що їх належить провадити згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією.
Центральне місце в створенні внутрішнього ринку в Європі посідають забезпечення свободи переміщення товарів, послуг, осіб, капіталу, тобто забезпечення економічних свобод та свободи пересування, які створюють загальні умови для конкурентної середи, підтримка якої забезпечується за рахунок у тілення в життя принципу лібералізації економіки та запобігання порушенням правил економічної конкуренції. Положення, які гарантують основні економічні свободи підкріплюються передбаченими ст. 81, 82 Договору про ЄС інститутами контролю за економічною концентрацією, забороною узгоджених дій, зловживання домінуючим становищем, демпінгу та різноманітної дискримінації відносно субєктів господарювання.
Економічна мета свободи руху товарів передбачає усунення всіх державних обмежень у сфері конкуренції товарів (умови, якість, ціноутворення, реклама, обслуговування і надання свободи розпорядження продуктами). Зі сфери дії положень про свободу руху товарів в Європі роблять певні винятки, наприклад, щодо сільськогосподарської продукції, військової техніки, вугілля, сталі. Підприємці зобовязані рівною мірою виконувати правила обміну товарів, тобто правила, що регулюють господарську діяльність.
Україна не має розвиненої ринкової інфраструктури та має перехідну економіку змішаного типу.
Тому є помилковою ставка на дію ринкових механізмів і усунення механізму державного регулювання там, де не спрацьовують ринкові сили.
На жаль, у сучасний період Українська держава недостатньо уваги приділяє питанням регулювання економічної конкуренції. Ще документом, що визначав розвиток економічної конкуренції, був Указ Президента України від 19 листопада 2001 р. No 1097/2001, де основними напрямами конкурентної політики України були визначені: узгодження промислової, зовнішньоекономічної, регуляторної політики та політики у сфері приватизації з конкурентною політикою; забезпечення ефективного розвитку конкурентних відносин, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та подальше зменшення рівня монополізації економіки; оптимізація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування як субєктів економічних відносин; удосконалення регулювання діяльності субєктів природних монополій; розвиток законодавства про захист економічної конкуренції.
Тобто з позицій державного регулювання економічної конкуренції домінуючим в Україні є управлінський та функціональний підходи, які сприяють суперництву самих підприємців. Не випадково у ст. 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» до повноважень Кабінету Міністрів України як центрального органу виконавчої влади віднесено сприяння розвитку підприємництва на за садах рівності перед законом усіх форм власності та забезпеченню соціальної спрямованості національної економіки, вжиття заходів щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури.
З аналізу вищезазначених положень випливає, що державне регулювання є передумовою створення конкурентного середовища та введення в дію ринкових механізмів, узгодження інтересів різних учасників ринку, у тому числі публічних соціальних інтересів держави.
Ринок товару (товарний ринок), як зазначено в Законі України «Про захист економічної конкуренції», це сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція.
І. Кирцнер вважає, що ринок протягом будь-якого часу складається із взаємодії рішень споживачів, під приємців виробників і власників ресурсів.
О. Ющик визначає, що «ринок є системою звязків субєктів: а) у сфері виробництва, б) між сферою виробництва й сферою споживання та в) у сфері споживання. На відміну від інших сфер, у виробництві ринок опосередковує не просто товарний обіг, а кругообіг капіталу як органічного цілого, підпорядкований організації суспільного виробництва. В єдиному ринку визначаються особливі ринки товарів і послуг, ресурсів землі, нерухомості».
Складність відносин, що виникають в економічній конкуренції, та впливу на них з умовлені різнорідністю інтересів та сфер дії учасників цих відносин. Держава здійснює регулювання конкуренції, захист споживачів і господарської системи у цілому, може застосовувати дискримінаційні заходи щодо порушників, або, навпаки, - державне субсидування певних субєктів, що може або стимулювати, або спотворювати конкуренцію.
Субєкти господарювання безпосередньо правомірно чи неправомірно конкурують між собою. Споживачі, які придбають відповідні товари, впливають на економічний стан підприємців та процес конкуренції.
Держава, встановивши факт порушення економічної конкуренції, притягає порушника до відповідальності, що призводить до погіршення конкурентоспро можності субєкта господарювання. Унаслідок застосування санкцій з боку держави, що не виключає можливості відшкодування збитків з боку інших субєктів відносин, інші субєкти господарювання можуть отримати конкурентні переваги відносно порушника або взагалі ринкову владу. Це може вплинути на ринки товарів, поведінку інших субєктів господарювання на відповідному і суміжних ринках та вибір споживача відповідного товару. Економічна конкуренція зазнає шкоди.
За будь-яких обставин метою державного регулювання є розвиток конкуренції, а не її гальмування з підстав правопорушень певними субєктами правил економічної конкуренції. З цього випливає і мета -домогтися за допомогою засобів державного впливу відповідності реальної поведінки бажаної моделі, установленій в нормі, оскільки реалізація правовідносин у сфері відносин держави і порушника економічної конкуренції прямо не вирішує питання існування моделі економічної конкуренції, хоча і має превентивний вплив на поведінку підприємців.
Розглядаючи зміст економічної конкуренції,необхідно звернути особливу увагу на думку М. Портера, який відображає зміст конкуренції пятьма факторами: загрозою появи нових конкурентів; загрозою появи товарів або послуг - замінників; здатністю постачальників комплектуючих торгуватися; здатністю покупців (споживачів) торгуватися; суперництвом існуючих конкурентів між собою.
Тобто економічна конкуренція як обєкт державного регулювання є складним явищем.
Держава в процесі конкуренції повинна забезпечити ефективність виробництва, яка досягається створенням ефективної структури виробництва, тобто його стану, та ефективністю управління і втіленням науково-технічних досягнень у виробництво, тобто динамікою її розвитку. З іншого боку, справедлива конкуренція повинна забезпечити захист споживачів від порушення правил та інших неправомірних дій субєктів господарювання, спрямованих на неправомірний перерозподіл матеріальних благ від споживачів та добросовісних субєктів до недобросовісних.
Тому держава в особі уповноважених органі в забезпечує створення конкурентного середовища та підтримання певного економічного порядку, захист економічної конкуренції шляхом здійснення контрольних функцій усфері нормативно-правового забезпечення та економіки, притягнення винних у порушенні правил економічної конкуренції до відповідальності.
ВИСНОВКИ
Економічна конкуренція - це процес, у якому реалізуються правовідносини уповноважених органів держави, субєктів господарювання й споживачів на підставі узгоджених з усіх напрямів економічної політики держави правових норм, які мають за мету певний стан товарного ринку, за яким субєкти господарювання мають безперешкодний доступ до ринку та його ресурсів, спроможні виробляти товар певної якості, вільно встановлювати на нього справедливу ціну, а споживачі для задоволення власних потреб мають можливість свідомо вибирати між товарами кількох продавців.
Державний регулятивний вплив на економічну конкуренцію справляється за допомогою правових, організаційних та економічних засобів. До правових засобів належить прийняття регуляторних актів щодо правил поведінки органів управління і субєктів господарювання в господарській сфері. Належним чином налаштовані правові інструменти впливу на економічну конкуренцію, а також структуру, функції правових засад державного регулювання економічної конкуренції, їх взаємодію та взаємоповязаність, призводить не тільки до захисту економічної конкуренції, а й сприяє її виникненню, наслідком чого є створення та функціонування сучасної ринкової економіки.
Державний механізм регулювання економічної конкуренції являє собою усю сукупність засобів правового та економічного, у межах визначених законом, впливу держави на структуру ринку та економічну поведінку його субєктів, які дають змогу здійснювати ефективний розподіл ресурсів (як державних, так і приватних) і, як наслідок, максимізацію національного благополуччя.
Перспективи подальших досліджень лежать у площині правового забезпечення економічної конкуренції в умовах глобалізації економіки та виникнення світових кризових явищ.
Ліберальне ставлення до розвитку економіки та конкуренції зокрема відходить до історії. Це ставить питання про межі втручання держави у регулювання конкурентних процесів та зміну уявлень про наслідки такого втручання для економічної конкуренції у цілому.
Конкурентне законодавство - це правова форма державного регулювання ринкових відносин, сукупність нормативних актів, спрямованих на створення, розвиток, відтворення та підтримку добросовісної конкуренції, попередження, недопущення та припинення проявів монополізму та недобросовісної конкуренції, регулювання сфери природних монополій з метою підвищення ефективності і збалансованості економічної системи України.
Конкурентне право України - сукупність правових норм, спрямованих на підтримку і розвиток економічної конкуренції, обмеження і регулювання процесів монополізації та заборону недобросовісної конкуренції, регулювання діяльності природних монополій з метою забезпечення чесної, добросовісної та ефективної конкуренції на ринку. Конкурентне право є комплексним правовим утворенням у системі права України, що обєднує три взаємоповязані правові інститути: право з захисту від недобросовісної конкуренції; антимонопольне право; право природних монополій.
Конкурентна політика України - це комплекс організаційно-правових заходів, спрямованих на розвиток та захист економічної конкуренції, подолання монопольних тенденцій та недобросовісної конкуренції в економіці України, регулювання сфер функціонування природних монополій, сприяння фінансовій, матеріально-технічній, інформаційній, інноваційній, консультативній, а також іншій підтримці субєктів господарювання, що забезпечує розвиток конкуренції та здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління і контролю.
Систему органів державної виконавчої влади, що здійснюють державне управління у сфері економічної конкуренції складають: Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Антимонопольний комітет України, Державний комітет України з технiчного регулювання та споживчої полiтики; Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, Національні комісії регулювання природних монополій. З метою створення ефективної системи державного управління у сфері захисту економічної конкуренції та усунення колізії повноважень окремих органів запропоновано прийняти спеціальний нормативний акт - Закон України «Про особливості державного контролю в сфері економічної конкуренції».
Серед повноважень Антимонопольного комітету України основними є контрольно-попереджувальні та організаційно-розбудовчі повноваження, реалізація яких дозволяє попередити та запобігти, а також вчасно припинити конкурентні правопорушення.
Контрольна діяльність Антимонопольного комітету України має функціональну спрямованість, а його контрольні повноваження спрямовуються на всіх субєктів, що діють на ринку, тобто контроль за дотриманням конкурентного законодавства є спеціальним і надвідомчим. Антимонопольний комітет України реалізує зазначену функцію шляхом здійснення попереднього, поточного та наступного контролю.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
конкуренція правовий економічний
1.Конституція України: Закон вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР //Відомості Верховної Ради України. -1996. -N 30. -Ст. 141.
2.Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV //Відомості Верховної Ради України. - 2005. - N 35-36, N 37. -Ст. 446.
.Кодекс України про адміністративні правопорушення вiд 07.12.1984 № 8073-X //Відомості Верховної Ради Української РСР. -1984. - Додаток до N 51. -Ст. 1122.
4.Господарський Кодекс України вiд 16.01.2003 № 436-IV //Відомості Верховної Ради України. -2003. -№№ 18, 19-20, 21 22. -Ст. 144.
5.Про Антимонопольний комітет України: Закон України вiд 26.11.1993 № 3659-XII // Відомості Верховної Ради України. -1993. -N 50. - Ст. 472.
.Про захист економічної конкуренції: Закон України вiд 11.01.2001 № 2210-III //Відомості Верховної Ради України. -2001. -N 12. -Ст. 64.
.Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 27.02.2014 № 794-VII //Відомості Верховної Ради. - 2014. - № 13. - Ст. 222.
.Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України вiд 01.06.2000 № 1775-III //Відомості Верховної Ради України. -2000. -N 36. - Ст. 299.
10.Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000 № 1682-III // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - N 30. - Ст. 238.
11.Про Рахункову палату: Закон України від 11.07.1996 № 315/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - N 43. - Ст. 212.
12.Про Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки: Указ Президент України від 19.11.2001 № 1097/2001 [Электронный ресурс] Режим доступа: http://zakon4.rada.gov.ua
13.Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика / Г.Л. Азоев. - М.: Центр экономики и маркетинга, 1996. -С. 5.
14.Безух О. Особливості господарсько-правової відповідальності за порушення у сфері економічної конкуренції // Підприємництво, господарство і право: Щомісячний науково-практичний господарсько-правовой журнал. - 2013. - № 6. - С. 32-35.
.Безух О. Особливості правового статусу суб'єктів відносин у сфері захисту економічої конкуренції // Юридична Україна: Щомісячний правовий часопис. - 2013. - № 6. - С. 91-96.
16.Безух О. Правила економічної конкуренції // Юридична Україна : Щомісячний правовий часопис. - 2013. - № 4. - С. 51-55.
17.Борисенко З. Місце Антимонопольного комітету України в системі органів влади //Економіст. Ukrainian journal. -2006. - № 11. -С. 25-27.
18.Бугаєнко Н. Регулювання державної допомоги в умовах ринкової економіки // Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України. - 2008. - № 4. - С. 28-34.
.Денисенко Д.Є. Сутність та види конкуренції у дослідженнях вітчизняних і зарубіжних вчених // Інвестиції: практика та досвід. - 2012. - № 3 (лютий). - С. 58-60.
20.Ільякова В.В. Правові засади економічної конкуренції в Україні // Верховенство права очима правників-початківців: матеріали Всеукр. студент. наук. конф., присвяч. 15-річчю Нац. ун-ту «Одес. юрид. акад.» та 165-річчя Одес. школи права (Одеса, 26 квітня 2012 р.). - С. 874-875.
21.Кирцнер И. Конкуренция и предпринимательство / И. Кирцнер; пер. с англ. под ред. проф. А. Н. Романова. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - С. 19, 36.
.Коваль И. О совершенствовании порядка рассмотрения органами антимонопольного комитета Украины дел о недобросовестной конкуренции // Підприємництво, господарство і право. -2004. -№ 12. -С.140-142.
23.Когут О. Особливості правового статусу Антимонопольного комітету України //Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та прав. -2002. -№1. -C.91-96.
.Когут О.В. До питання про місце територіальних відділень Антимонопольного комітету України в системі державних органів //Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Спецвипуск. -2002. -№1. -C.180-181.
25.Компетенція Антимонопольного комітету України щодо отримання інформації з обмеженим доступом (комерційної таємниці) //Актуальні проблеми держави і права. -2007. -Вип. 33. -С. 291-294.
26.Кондратьева О. Практика Антимонопольного комітету України: захист від недобросовісної конкуренції //Інтелектуальна власність. -2007. -№ 2. -С. 32-38.
27.Корчак Н. Нормативно-правові засади захисту економічної конкуренції в Україні // Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство: зб. наук. праць. - 2000. - Вип. 100. - C. 45-47.
28.Ніколаєва Л.В. Деякі перспективи вдосконалення державного контролю у сфері захисту економічної конкуренції в Україні // Сучасні проблеми правової системи України: зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конф. (Алушта, 29 жовтня -1 листопада 2009 р.). - С. 393-398.
29.Основы внешнеэкономических знаний: словарь-справочник. -М., 1990. -179 с.
.Панова Н.С. Державний контроль у сфері захисту економічної конкуренції як важливий елемент державного управління // Актуальные проблемы правового регулирования хозяйственной деятельности в современной Украине: материалы межвуз. науч.-практ. конф. (Симферополь, 19 декабря 2008 г.). - С. 87-90.
31.Плетньова О. Порядок призначення Голови та державних уповноважених Антимонопольного комітету України та шляхи його вдосконалення // Підприємництво, господарство і право. -2009. -№ 6. -С. 68-71.
32.Плєтньова О. Нормативно-правове визначення статусу Антимонопольного комітету України // Підприємництво, господарство і право. -2006. -№ 8. -С. 50-53.
33.Попов Р.А. Законодавство щодо діяльності Антимонопольного комітету України та можливість його вдосконалення //Держава та регіони. Серія: Державне управління. -2009. -№ 3. -С. 157-161.
34.Портер М. Международная конкуренция: пер. с англ. / М. Портер. - М.: Междунар. отношения, 1993. - 896 с.
.Савчук В. С. Механізми державного управління в сфері захисту економічної конкуренції в Україні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 25.00.02 «Механізми державного управління» / Савчук В. С. - Львів, 2006. - C. 16.
36.Тароева В.В. Антимонопольный комитет Украины как институт контрольной власти //Правове життя сучасної України. -2010. -С. 88-90.
37.Теория государства и права: курс лекций. - М.: Юристь, 2005. - С. 722, 726.
38.Фатхутдинов Р.А. Конкурентноспособность: экономика, стратегия, управление / Р.А. Фатхутдинов. - М.: ИНФРА-М, 2000. - С.16.
.Фишер С. Экономика / С. Фишер, Р. Дорнбуш, Р. Шмалензи. - М.: Дело, 1997. - С. 41-48.
.Харченко П.Г. Адміністративно-правові заходи забезпечення захисту від недобросовісної конкуренції в діяльності органів Антимонопольного комітету України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. -К., 2005. -20 с.
.Штобер Р. Хозяйственно-административное право: основы и принципы. Экономическая конституция / Рольф Штобер. - Минск: Изд-во Европейского гуманитар. ун-та, 2000. - С. 42-43.
42.Юданов А.Ю. Конкуренция: теория и практика / А.Ю. Юданов. - М.: Изд-во «ГНОМ-ПРЕСС», 1998. -С. 12.
43.Ющак А. Ю. Правове регулювання економічної конкуренції // Економіко-правовий розвиток сучасної України: матеріали 2-ої Всеукр. наук. конф. студентів, аспірантів та мол. вчених (м. Одеса, 23-24 листопада 2012 р.). - С. 168-170.
.Ющик О.І. Галузі та інститути правової системи (міфи і реальність) / О.І. Ющик. - К.: Оріяни, 2002. - С. 101.
45.Smith A. The Wealth of Nations / A. Smith // Glazgo: R.X.Campbell, A.S.Skinner, 1976. - 1002 p.