Об’єкти цивільних прав
Зміст
Вступ
Розділ 1. Загальні положення про обєкти цивільного права
Розділ 2. Речі як основні обєкти цивільного права
2.1 Поняття речей та правовий режим їх цивільно-правового обігу
2.2 Юридична характеристика та види речей
2.3 Гроші та валютні цінності як особливий вид речей
Розділ 3. Особливості правового режиму окремих видів обєктів цивільного права
3.1 Цінні папери: основні властивості та характеристика
3.2 Інтелектуальна власність як об'єкти цивільних прав
3.3 Особисті немайнові блага як обєкти цивільних прав
Розділ 4. Особливості захисту майнових прав на речі та специфіка цих засобів стосовно нерухомого майна
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми. Радикальні економічні і політичні перетворення в суверенних державах мають на меті побудувати нову модель господарської системи. ЇЇ фундамент складають різноманітні форми власності відповідних субєктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюралізм відносин власності.
В основу законодавчих актів, що регулюють товарно-грошові відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності і конкуренції субєктів господарювання, покладено концепції і програми переходу України до ринкової економіки. Законодавчі акти повинні створити рівні правові умови для діяльності товаровиробників незалежно від форм власності, передбачити організаційні форми здійснення ними підприємницької діяльності.
Посилюється роль чіткого визначення і характеристики обєктів цивільного права в самостійній організації господарської діяльності субєктів товарно-грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає місце в системі правових галузей. Сучасне право поділяється на окремі галузі в залежності від критеріїв, покладених в основу їх розмежування, і функціональних особливостей кожної з галузей. До таких критеріїв належать: предмет, метод, правового регулювання і функції даної галузі.
Взаємодія галузей сучасного права забезпечує всебічне правове регулювання суспільних відносин в Українській державі.
Цивільне право як самостійна галузь права також має відповідний предмет, метод цивільно-правового регулювання і функції.
Сучасний політичний та соціально-економічний розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове становище громадян, організацій і їх обєднань та встановлюються гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених конституцією й іншими законами України. Конституційні норми в яких вони закріплені, виступають основою для деталізації в галузевому законодавстві регулювання всіх аспектів їх дій і для визначення юридичних гарантій їх реалізації, захисту субєктивних майнових і особистих немайнових прав, охоронюваних законом інтересів і свобод.
Об'єктом дослідження в роботі є обєкт цивільних прав, а предметом - поняття обєкту цивільних прав.
Метою роботи є досягнення глибшого розуміння сутності правочину. Для досягнення мети поставлені наступні завдання:
) охарактеризувати поняття та загальна характеристика обєктів цивільних прав;
) класифікувати речі як обєкти цивільних прав;
) охарактеризувати цінні папери;
) показати дії та послуги у цивільному праві;
) охарактеризувати нематеріальні блага у цивільному праві;
Філософсько-методологічною основою дослідження є принципи, закони та категорії діалектики. За допомогою історико-правового методу досліджувалось вітчизняне цивільне законодавство, яке стосується обєкту цивільних прав. Широке застосування у роботі знайшли способи формальної логіки: поняття, визначення, доказ і спростування, судження, аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення тощо. У процесі дослідження також використовувалися, структурно-функціональний, спеціально-правовий та інші методи.
Визначення об'єкта цивільних правовідносин є одним із найбільш дискусійних у теорії цивільного права. Проблемами, пов'язаними з об'єктом цивільних правовідносин, займалися такі вчені, як М. М. Агарков, Є. Р. Бирлінг, О. С. Іоффе, Я. М. Магазинер, Ю. К. Толстой, Р. О. Халфіна та інші, наукові надбання яких і були використані при написанні даної роботи.
Відповідно до мети в роботі поставлені наступні завдання:
визначити загальне визначення обєкта цивільного права;
розглянути класифікацію обєктів цивільного права;
дати загальну характеристику окремих видів обєктів;
проаналізувати методи та засоби захисту майнових прав.
Курсова робота складається з вступу, чотирьох розділів основної частини, висновків, списку використаних джерел.
Інформаційною базою роботи є наукові публікації, монографічні видання, підручники та інші джерела.
річ власність майно право
Розділ 1. Загальні положення про об'єкти цивільного права
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини. Кожні правовідносини виникають з приводу конкретних матеріальних або нематеріальних благ, які в юридичній теорії та у законодавстві визнаються об'єктами цивільних прав.
Отже, об'єкти цивільних прав водночас є об'єктами цивільних правовідносин. Оскільки юридичним змістом цивільних правовідносин є права та обов'язки їх учасників щодо матеріальних та нематеріальних благ, то об'єкти цивільних прав є також об'єктами цивільних обов'язків з тією особливістю, що учасник цивільних правовідносин, якому належить конкретне цивільне право, вважається суб'єктом права, а учасник, на якого покладено відповідний обов'язок щодо носія права (зокрема утримуватися від порушення цього права, вчинити певні дії на користь носія права) - суб'єктом цього обов'язку.
Таким чином, можемо зробити висновок, що об'єктом цивільних прав є все те, на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок учасників цивільних правовідносин.
Теоретичні дослідження об'єкта цивільного права науковці зачисляють до найбільш заплутаних. І це справедливо: на багато питань вченими так і не було дано узгодженої, належним чином обґрунтованої відповіді. Йдеться, зокрема про співвідношення таких понять як «обєкт права» та «обєкт правовідносин», а також «обєкт правовідносин» та «предмет правовідносин».
Поняття «об'єкт», як і левова доля юридичних термінів має походження з римського права. Від латинського «objectus» маємо українське слово «предмет», тому у радянському законодавстві вживався останній варіант. У Цивільному кодексі Української РСР 1922 р. розділ III Загальної частини мав назву «Об'єкти прав (майно)», хоча у жодній із статей цього кодексу слово «об'єкт» не вживалося. Натомість ст. 54 визначала «предмет» приватної власності. У Цивільному кодексі Української РСР 1963 р. слово «об'єкт» не було використано жодного разу. Перші вживання законодавцями поняття «обєкт» можемо знайти у Законі України «Про власність», де словосполучення «об'єкт права власності» було використано неодноразово.
Вже у сучасному ЦК України об'єктам цивільних прав у Книзі третій присвячено окремий розділ. Отже, термін «об'єкт» цивільного права набув законодавчого закріплення. Однак неминучий процес українізації правової лексики повинен би привести до визнання термінів «предмет» та «об'єкт» такими, що мають однакове цивільно-правове значення.
У літературі радянського періоду «об'єкт» правовідносин не трактувався однозначно. Найбільш поширеними були дві точки зору: «об'єкт - це те, на що спрямовані цивільні права та обов'язки» і «об'єкт - це те, з приводу чого виникають цивільні права та обов'язки». В окремих джерелах об'єктом називали одне і друге.
Такий погляд на проблему був підтриманий у новітній українській правничій літературі.
Доцент Ю.П. Космін дещо відійшов від наведених точок зору, він пише про об'єкт цивільних прав як про «те, заради чого суб'єкти вступають у відносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та обов'язки з метою здійснення своїх законних прав та інтересів».
Однак така позиція є спірною. Насамперед, у звязку з нетотожністю змісту словосполучень «те, з приводу чого» і «те, заради чого». Слово «заради» означає мету, а не об'єкт права. Наприклад, В. продала квартиру у Києві і купила квартиру у Ялті у зв'язку з важкою хворобою дитини. То у цьому договорі є свій мотив і своя мета, але ні перше, ні друге не є об'єктом права.
Отже, обєктом цивільного права є благо (майнове або немайнове право), з приводу якого виникають цивільні правовідносини.
Законодавець не дає нам визначення обєкта цивільного права, а одразу переходить до видів обєктів: ст. 177 ЦК України містить перелік об'єктів цивільних прав. До видів обєктів законодавець відносить речі, у тому числі гроші, цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, інші матеріальні та нематеріальні блага. Зазначимо, що даний перелік не є вичерпним.
Такий поділ об'єктів цивільних прав має практичне значення, яке полягає в тому, що з огляду на їх особливості законодавець встановлює для них відповідний правовий режим цивільно-правового обігу, ступінь та умови їх оборотоздатності, способи захисту порушених суб'єктивних прав на ці об'єкти.
Звернемо увагу, що у зазначеній статті не розкривається конкретний зміст перелічених видів майна. Це зроблено в наступних главах ЦК України. Проте, щодо деяких видів обєктів законодавець не передбачив спеціальної глави. Зокрема, це стосується результатів робіт та послуг. Спільним фактором, який об'єднує ці два види об'єктів є те, що вони мають прояв в діях суб'єктів правовідносин. Однак у ЦК України ці дії юридично розмежовані і поділені на дві групи. До першої віднесені дії-роботи, які завершуються матеріалізованим результатом (наприклад, підрядні роботи). До другої групи віднесені дії-послуги, які, як правило, не завершуються безпосередньо створенням матеріалізованого об'єкта (наприклад, за договорами перевезень, доручення, комісії, страхування). Юридична значимість такого поділу полягає в тому, що у ЦК України виділяється окрема група договорів про надання послуг. За договором про надання послуг виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послугу, яка споживається в процесі певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.
В принципі об'єктом цивільних прав може бути і бездіяльність, а вірніше - утримання від вчинення певних дій, що притаманні зокрема абсолютним цивільним правовідносинам власності. Цей висновок випливає також з окремих норм цивільного законодавства. Наприклад, зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний на користь кредитора не лише вчинити певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а й утриматися від певної дії.
Об'єкти цивільних прав можуть перебувати як в стані статики, наприклад, право власності на ту чи іншу річ, так і в стані динаміки, наприклад, у разі переходу речі від одних осіб до інших за договорами, в порядку спадкування тощо. Однак не усі об'єкти цивільних прав можуть відчужуватися. Невідчужуваними є окремі особисті немайнові блага, наприклад здоров'я, життя, честь, гідність, ділова репутація, право авторства на літературні, художні та інші твори.
В юридичній доктрині давно утвердилася позиція про різноманітність форм цивільного обігу об'єктів цивільних прав, переходу їх від одних осіб до інших. Особливо поширеними підставами такого обігу цивільних благ є сингулярне (часткове) та універсальне правонаступництво. Так, при сингулярному правонаступництві, яке виникає, як правило, на підставі укладених договорів, від однієї сторони до іншої переходять лише певні конкретні права та обов'язки. Універсальне правонаступництво, яке виникає у разі успадкування або реорганізації юридичної особи, забезпечує перехід усієї сукупності прав та обов'язків.
Залежно від значимості для суспільства тих чи інших об'єктів цивільних прав кожна держава встановлює для них неоднаковий правовий режим.
У ЦК України проголошується презумпція вільної оборотоздатності (вільного відчуження або переходу в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином) об'єктів цивільних прав, за винятком тих випадків, коли вони вилучені з цивільного обігу або є невіддільними від фізичної чи юридичної особи.
Законодавець при цьому встановлює правові гарантії недопущення довільного обмеження оборотоздатності об'єктів цивільних прав. По-перше, об'єкти, вилучені з цивільного обігу, мають бути прямо встановлені в законі. По-друге, законом також встановлюються види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обігу або перебування яких у цивільному обігу допускається за спеціальним дозволом (об'єкти обмежено обороноздатні).
Об'єктів цивільних прав за ступенем їх оборотоздатності поділяються на три види:
) об'єкти, які вільно обертаються;
) об'єкти, обмежені в обігу;
) об'єкти, вилучені з обігу.
До об'єктів, які обмежені в обігу, зокрема належать ті з них, для правочинів з якими необхідне одержання спеціального дозволу (ліцензії), наприклад, для торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, для правочинів з банківськими металами і валютними цінностями, зі спортивною та мисливською зброєю.
Законодавством визначаються об'єкти, вилучені з цивільного обігу. Так, ядерні матеріали та об'єкти ядерної енергетики перебувають лише у державній власності і є вилученими з цивільного обігу. Вилучені з вільного цивільного обігу об'єкти культурно-історичної спадщини, природно-заповідного фонду, визначені законами про охорону культурної спадщини, про охорону навколишнього природного середовища.
Отже, є підстави вважати вилученими з цивільного обігу такі об'єкти права виключної власності Українського народу, як земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони Дія наведеної норми поширюється на перелічені об'єкти в цілому, а не на їх складові частини, оскільки, наприклад,окремі земельні ділянки у певних розмірах можуть перебувати у власності громадян та юридичних осіб.
Розділ 2. Речі як основні об'єкти цивільного права
2.1 Поняття речей та правовий режим їх цивільно-правового обігу
У Розділі 1 ми визначили, що під обєктами права розуміється те, на що направлені права і обовязки субєктів правовідносин, заради чого вони діють з метою реалізації своїх прав і обовязків у таких відносинах.
Отже, одним з видів обєктів цивільних прав є речі, які, на нашу думку, займають важливе місце серед таких обєктів. Речі завжди було прийнято розуміти як частину матеріального світу, яка має матеріальну цінність.
Що стосується філософського аспекту, то ця категорія має багаті історико-філософські традиції: жоден філософ минулого не міг без неї обійтися. По суті філософський сенс речі можна звести до двох понять: поняттю метафізичної субстанції і поняттю фізичного тіла. Таким чином, річ у філософському аспекті - це все, що має дійсне і самостійне існування
У юридичному сенсі річ є однією з центральних і фундаментальних категорій цивільного права, його найважливішим об'єктом. Цивільне право, починаючи з часів Стародавнього Риму, не обходилося без цієї категорії. Речі як об'єкт цивільного права поміщаються законодавцем на перше місце серед багатьох інших об'єктів. З приводу речей в першу чергу і головним чином складаються суспільні відносини, що регулюються цивільним правом, на них (речі) спрямована поведінка їх учасників.
Слід підкреслити, що юридичне розуміння речей не збігається з повсякденним уявленням про них. З точки зору чинного законодавства речами визнаються не тільки традиційні предмети побуту, засоби виробництва тощо, а й живі істоти (наприклад, дикі і домашні тварини), складні матеріальні об'єкти (наприклад, промислові будівлі та споруди, залізниці тощо), різні види підвладної людині енергії (наприклад, теплової, електричної, атомної тощо), рідкі та газоподібні речовини (наприклад, вода і газ в резервуарах, трубопроводах тощо). Так, розглядається в якості речі кисень, укладений в балон, хоча дана речовина природи як складової елемент нашої земної атмосфери не є об'єктом цивільного права, і в зв'язку з цим річчю в правовому сенсі .
Своє юридичне розуміння поняття речі законодавець визначає у ст. 179 ЦК України, відповідно до якої річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обовязки. З цього можемо навести такі особливості речей як обєкту цивільних прав та обовязків.
. Матеріальність речі. Через свою матеріальну природу річ зумовлює характер суб'єктивного цивільного права, яке встановлюється на неї. Ознака матеріальності речі як об'єкта цивільного права передбачає можливість фактичного володіння річчю, а у випадку певного порушення суб'єктивного цивільного права на річ - можливість захисту шляхом витребування речі в натурі із чужого незаконного володіння. Проте такий спосіб захисту неможливо застосувати до таких нематеріальних благ, як результати інтелектуальної діяльності, особисті немайнові блага, інформація, послуги, а також майнові права. Річ відокремлюється від інших речей за рахунок матеріальної форми існування (зайняття певного обсягу фізичного простору, який одночасно не може бути зайнятий іншою річчю).
. Не слід ототожнювати майнові відносини з відносинами власності. Видами майнових відносин є речові, зобов'язальні, виключні та корпоративні відносини. Наведена класифікація утворена за критерієм об'єкта суб'єктивного права того чи іншого виду.
Річ може бути об'єктом лише речових прав. Це правило підтверджується тим, що навіть речові права на чуже майно можуть виникати із договору, але є речовими, а не договірними. За договором купівлі-продажу у покупця виникає зобов'язальне право вимагати передання речі - тобто право на дію зобов'язаної особи (продавця), про що непрямо свідчить загальне правило, передбачене у ч. 1 ст. 334 ЦК України - право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна. Об'єктом виключних прав є результат інтелектуальної діяльності, який є ідеальним об'єктом і ЦК України спеціально вказує, що слід розрізняти право інтелектуальної власності та право власності на річ, в якій втілено твір. Корпоративні права взагалі мають особливий об'єкт, оскільки є не правами вимоги, а можливостями здійснення учасниками власних дій, які є складовими чужої діяльності господарського товариства.
. Оскільки наріжним каменем під час ідентифікації будь-якого об'єкта як речі є його матеріальна природа, виникає питання про віднесення до роду речей такого об'єкта як енергія.
Якщо визнавати енергію річчю, то логічно припустити, що на неї встановлюється речове право. Але модель права власності не призначена для того, аби конструювати приналежність блага, яке не має матеріальної, зовнішньої форми, для того щоб бути відокремлене одне від одного. Навіть індивідуалізована енергія - наприклад, яка знаходиться в акумуляторі чи батарейці - не може бути об'єктом речового права, адже в ролі останнього виступає сам матеріальний носій, в якому зберігається енергія. В більшості ж випадків енергія є результатом виконання договірного зобов'язання постачальником, тому можна її прирівняти до послуги, за винятками індивідуалізації в матеріальному носії та несанкціонованого підключення до електричної мережі (в останньому випадку матиме місце недоговірне зобов'язання з відшкодування збитків або внаслідок безпідставного збагачення).
. Серед речей є досить специфічні об'єкти - наприклад, людське волосся. Будучи невіддільним від тіла живої людини, воно не є об'єктом правовідносин, але як тільки волосся відокремилось від тіла людини, воно стає річчю, яку можна вільно відчужувати. Іншим специфічним об'єктом є частина речі. Так, предметом договору найму може бути як вся будівля або інша капітальна споруда, так і їх окрема частина. Це винятки із загального правила про те, що предметом договору найму може бути лише річ, адже не передається в оренду, наприклад, частина автомобіля (двоє дверей, два колеса і двигун). В нормах Глави 32 ЦК України прямо не зазначено, що право користування чужою земельною ділянкою стосується саме частини цієї ділянки для проходу і проїзду (адже сервітут обтяжує всю ділянку), хоча мова йде тільки про її чітко визначену частину.
.2 Юридична характеристика та види речей
Визначивши у п. 2.1 речі як предмети, властивості та відносини, що мають матеріальний зміст і охоплюються сферою дії цивільного права, можемо приступити до юридичної характеристики даного об'єкту цивільного права.
Законодавець встановлює правовий режим щодо порядку набуття, володіння, користування, способів і меж розпорядження речами. Отже, залежно від особливостей правового режиму та цільового призначення речей можна навести декілька класифікацій, які розглянемо нижче.
По-перше, речі класифікують в залежності від їх природних властивостей: речі рухомі й нерухомі.
До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також обєкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення або зміни їх призначення.
Таким чином, до нерухомих речей відносяться всі ті, що постійно знаходяться в одному і тому ж місці, нерозривно звязані із землею або водною поверхнею, не можуть передаватись без передачі земельної ділянки або не можуть бути використані за призначенням без звязку із землею, або водною поверхнею. Усі речі, які відносяться до нерухомості мають індивідуальні ознаки, є незамінними. Варто зазначити, що до нерухомості ЦК України прирівнює деякі рухомі за своїми природними властивостями речі - повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні обєкти.
Нерухомим речам законодавець надає особливий режим правового регулювання, який розглянемо нижче, у Розділі 4.
Рухомим майном визнаються речі, включаючи гроші і цінні папери, які не віднесені ЦК та іншими законами до нерухомого майна.
По-друге, розрізняють речі в залежності від можливості їх індивідуалізації: речі індивідуально-визначені і визначені родовими ознаками.
Індивідуально-визначені речі - це речі, які відрізняються від інших за індивідуальними ознаками :
)виділені із загальної маси речей такого роду;
)єдині у своєму роді;
)відрізняються від інших за індивідуальними ознаками.
Родовими називаються речі, які мають єдині родові ознаки речей даного виду. Вони вимірюються вагою, числом, обємом (10 м3 води, 1000 тон пшениці, 1000 деталей тощо).
ЦК України між тим також характеризує індивідуально-визначені речі як незамінні, а речі, що мають лише родові ознаки - замінними.
Правове значення поділу речей на індивідуально-визначені і родові полягає в тому, що при загибелі індивідуально-визначеної речі боржник звільняється від обовязку передати її кредитору, але відповідно зобовязаний компенсувати кредитору вартість його майна в грошовому виразі.
Тобто, якщо предметом зобовязання виступає індивідуально-визначена річ, яка є в натурі, то кредитор вправі вимагати саме цю річ і боржник не вправі замінити її грошовою компенсацією без згоди на те кредитора. В іншому випадку зазначене зобовязання втрачає свій сенс.
У випадку загибелі речей, які мають єдині родові ознаки, за загальним правилом боржник не звільняється від виконання свого зобовязання у натурі, оскільки у нього є можливість замінити річ, що загинула іншою річчю того ж роду. (ст. 678 ЦК України).
Науковці виділяють ще один аспект правового значення поділу речей на індивідуально-визначені і родові, воно полягає в тому, що обєктом одних цивільно-правових відносин можуть бути тільки індивідуально-визначені речі (наприклад, в договорах майнового найму), а обєктом інших - тільки речі, визначені родовими ознаками (в договорі займу, біржових угодах). Крім того, певні договори можуть укладатись як щодо індивідуально-визначених, так і щодо родових речей (купівля-продаж, міна, дарування).
По-третє, можемо дати класифікацію речей в залежності від здатності речей зберігати при подрібненні свою сутність: тобто речі подільні й неподільні.
Наприклад, поділ яблука або дині на частині не міняють споживчих характеристик зазначених речей, оскільки кожна їх частина зберігає основне призначення речі і може бути використана таким же чином, як і цілі яблуко або диня, отже - останні є речами подільними.
Телевізор неможливо поділити на декілька частин без зміни його споживчих характеристик - після відділення, скажімо, кінескопа - телевізор свої споживчі характеристики втратить - отже тут маємо справу з неподільною річчю.
Неподільними в науковій літературі визнають також складні речі, які представляють собою комплекс самостійних предметів, повязаних загальним господарським або іншим призначенням (сервіз, меблевий гарнітур тощо).
Класифікація речей на подільні й неподільні провадиться залежно від їх природних властивостей і має правове значення, зокрема, для поділу майна, яке знаходиться у спільній власності та відокремлення певної частки. Рухомі речі можуть бути розподілені між власниками з виділом кожному з них його частки в натурі.
Також правове значення класифікації речей на подільні та неподільні виявляється у зобовязальних правовідносинах.
Так, при розділі майна, яке перебуває у загальній власності, неподільна річ не підлягає подрібненню. Така річ або продається і в такому випадку поділу підлягають гроші, які виручені від цього продажу, або зберігається за одним із власників із наданням іншим грошової, або іншої компенсації.
В залежності від подільності або неподільності речі визначається також дольовий або субсидіарний характер зобовязання, яке виникає з приводу даної речі.
По-четверте, речі у цивільному праві характеризуються за ознакою ступеня збереження цілісності речі при її використанні: речі споживні й непоживні.
Речі, які при використанні знищуються повністю (наприклад паливо, продукти харчування) або перетворюються в іншу річ (наприклад, сировина) називаються споживними.
Неспоживними визнаються речі, які в процесі використання мають здатність зношуватись, амортизуватись), але зберігають свою властивість протягом тривалого часу.
Аналізуючи правове значення такого поділу слід зазначити, що споживні й неспоживні речі внаслідок своїх властивостей повинні бути предметом лише певних угод.
Так, предметом договору майнового найму може бути тільки неспоживні речі, оскільки наймач повинен повернути ту саму річ, що неможливо при майновому наймі споживної речі, наприклад, палива. Навпаки, за договором позики не можна передати неспоживні речі, оскільки закон встановлює зобовязання позичальника повернути позикодавцеві не ту саму річ, яку він позичав, а річ подібну - за інших умов договір утрачає цивільний зміст позики, і стає договором майнового найму. Але деякі договори, наприклад купівлі-продажу, поставки, міни, схову - можуть укладатись з приводу як споживних, так і неспоживних речей.
Наступною, пятою юридичною характеристикою речі є її значення в процесі використання. Такі речі поділяються на головні й приналежні.
Головна річ і приналежність у матеріальному, фізичному сенсі є різними обєктами які відокремлені один від одного. Проте в юридичному сенсі, в рамках цивільно-правових відносин вони тісно повязані між собою.
Різниця між головною річчю й приналежністю полягає в тому, що головна річ може бути використана за призначенням і без приналежності, а приналежність за її призначенням без головної речі використовуватись не може. Наприклад окуляри є головною річчю, а футляр - приналежністю.
При укладенні договору купівлі-продажу картини, скрипки покупцеві відповідно передаються рама, футляр, при цьому - за загальним правилом, - одночасно з головною річчю.
Належність головної речі вказується у стандартах, технічних умовах або прейскурантах, яким визначається комплектність продукції.
Проте правило про наслідування належності головної речі носить диспозитивний характер. Сторони про укладенні правочинів вправі самостійно передбачати, що передається тільки головна річ.
Маємо зазначити, що, окрім наведених вище класифікацій речей у цивільному обороті, розрізняють декілька окремих характеристик, які повязані з матеріальним існуванням речей.
Будь-яка річ може мати складові частини - це такі частини, які конструктивно повязані з річчю, при їх відокремленні річ утрачає своє першочергове призначення. Річ можна розглядати як самостійний обєкт, річ може бути частиною іншої складної речі, складовою частиною цієї речі. Окремі предмети, які входять до її складу, не можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження або істотного знецінення.
Правове значення відокремлення складових частин речі полягає в тому, що вони виступають предметом цивільного обороту як єдине ціле. На окремі складові частини речі право власності може виникнути тільки в тому випадку, коли ця річ як самостійний обєкт цивільно-правових відносин перестане існувати. Так, будинок, який складається із багатьох цеглин у загальному випадку є самостійним обєктом цивільно-правових відносин, його складові частини - цеглини, стають окремими обєктами зазначених відносин після руйнування будинку.
Особливою характеристикою окремих видів речей є те, що річ у процесі її використання може приносити приріст майна. Такий приріст має вигляд продукції, плодів або доходів, які були отримані від його використання. Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.
Отже, плоди - це результат органічного розвитку самої речі (приплід тварин, урожай). Доходи - це те, що приносить річ, перебуває в експлуатації, цивільному обороті (орендна плата, плата за комунальні послуги).
Продукція, плоди й доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Наприклад закон установлює виключення із загального правила приналежності доходів власнику речі у випадку віндикації цієї речі у сумлінного володільця. (ч. 2 ст. 189 ЦК)
2.3 Гроші та валютні цінності як особливий вид речей
До кола обєктів правовідносин звичайно відносяться матеріально виражені речі, в тому числі гроші та валютні цінності, які справедливо можна віднести до особливих видів речей, тому що розгляд цих обєктів варто здійснювати з врахуванням досягнень економічної науки, оскільки сутність, функції, значення та порядок обігу грошей підпадають під обєкт вивчення цієї науки, а право закріплює, регулює та охороняє товарно-грошові суспільні відносини.
Отже, одним з різновидів обєктів цивільних прав є гроші, і ЦКУ в якості законного платіжного засобу, обовязкового до приймання на всій території України визнає гривню як грошову одиницю України. Для забезпечення організації готівкового грошового обігу встановлення номіналів, систем захисту, дизайну грошових знаків, створення, виготовлення та зберігання банкнот і монет здійснюється Національним Банком України, який також здійснює емісію національної валюти та встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют (ст. 33 Закону України «Про Національний Банк України»).
Варто відзначити, що гроші, окрім того, що виступають в якості обєкта цивільних прав можуть виступати і в якості предмета деяких видів цивільних угод. Так, гроші можуть являтися предметом договорів позики та кредиту, так як мета цих договорів полягає у строковому, безвідплатному чи відплатному користуванні грошовими коштами.
У деяких вигадках гроші як об'єкт цивільного права можуть виступати і як індивідуально-визначене майно. В основному це відбувається тоді, коли вони придбані для колекції або виконують функцію речових доказів у скоєному злочині. В цих та інших випадках кожна грошова одиниця індивідуалізується своїм номером і відноситься до речей незамінних і неподільних.
Грошам властиві ознаки родових, подільних і замінних речей. Особливість грошей, як родових і подільних речей, полягає у тому, що вони визначаються не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць - грошовою сумою. Внаслідок цих якостей грошей борг можна погасити будь-якими купюрами.
Гроші виступають як особливий об'єкт цивільного права. Будучи загальним еквівалентом вартості матеріальних благ, вони можуть замінити собою будь-який інший обєкт відплатних майнових відносин. Грошима можна погасити практично будь-який майновий борг, якщо це не заборонено законом або немає заперечень кредитора.
Слід мати на увазі, що при розрахунках готівкою під грошовими засобами маються на увазі родові ділені речі - банківські квитки і монети, споживчі якості яких визначаються тільки вираженою в них грошовою сумою, а при безготівкових розрахунках - майнові права клієнта банку, виражені в записах про рух грошових сум на його рахунку.
Готівкові гроші виступають засобом збереження вартості абстрактної праці, засобом платежу (мінова вартість), засобом обігу (просторове переміщення грошей - монет, банкнот). Звичайно, безготівковими грошима функція звернення реалізується не в її класичній формі. Рахунок у банку, де значиться певна сума грошей, не переміщується разом з рухом безготівкових грошових коштів. Він може бути відкритий або закритий. Як видно, має місце «розщеплення» грошей на змістовну частину і їх матеріальний носій у тих випадках, коли реалізуються функції обігу та платежу. Звертається обліково-вартісна їх частина у вигляді певної інформації, і в цьому особливість функції звернення безготівкових грошей. Вихід на інформаційну проблему грошей вже мав місце в правовій літературі.
Саме тому інше системне та якісне становище грошей вимагає адекватного відображення цієї зміни в системі права, більш конкретно - в системі об'єктів цивільних прав.
І готівку, і безготівкові гроші є грошима і як об'єкти цивільного права взаємно замінюють один одного. Основним способом розпорядження ними (тобто впливу на них), а також і способом їх використання є їх відчуження.
Розділ 3. Особливості правового режиму окремих видів об'єктів цивільного права
3.1 Цінні папери: основні властивості та характеристика
У Розділі 2 було розглянуто найпоширеніший вид обєктів цивільного права - речі. Без винятку кожна особа - фізична або юридична - має у своїй власності хоча б одну річ. Проте цивільне законодавство передбачає існування особливих видів обєктів цивільного права, які мають вужчу сферу використання та особливий порядок правового режиму. Дані види обєктів будемо розглядати нижче.
Можемо зазначити, що в умовах становлення ринкової економіки особливі обєкти цивільного права зазнають дедалі ширшого застосування як у господарському обороті в межах України, так і у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Вагомого значення при цьому набувають цінні папери, які, маючи певну вартість, можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.
Отже, цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлюється законодавством. Поліграфічне виконання бланків цінних паперів (спосіб друку, папір, засоби захисту тощо) має відповідати встановленим вимогам. Проте слід мати на увазі, що Указом Президента України "Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність" від 25 травня 1994 p. було встановлено, що випуск цінних паперів може здійснюватися як у паперовій, так і в безпаперовій формі (у вигляді записів в електронних базах даних). Згодом Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 грудня 1997 p. визначено правові основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні. Цінні папери в Україні можуть випускатися в документарній та бездокументарній формах.
Однією з головних ознак цінного папера є те, що в ньому мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного папера (одержання доходу у вигляді дивідендів або відсотків чи певного майна).
Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо передачі залежать від виду цінного папера і можуть бути різними - від вільного обігу до повного індосаменту або до заборони передачі іншим особам.
Залежно від способу визначення уповноваженої особи цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника.
Іменним цінним папером визнається документ, що виписаний на ім'я конкретної особи, яка тільки і може здійснити закріплене цим папером суб'єктивне право.
Цінний папір на пред'явника (пред'явницький), на відміну від іменного, не містить вказівки на конкретну особу, якій треба здійснити виконання. Будь-який держатель цінного папера є особою, уповноваженою на здійснення закріпленого цим папером права.
Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.
Відповідно до ст. З цього закону в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання України, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, приватизаційні папери.
Акцією визнається цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.
Облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка, якщо інше не передбачено умовами випуску.
Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Громадяни придбають облігації лише за рахунок їх особистих коштів, а підприємства - за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит.
Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.
Рішення про випуск довгострокових (від 5 до 10 років) та середньострокових (від 1 до 5 років) казначейських зобов'язань приймає Кабінет Міністрів України, а рішення про випуск короткострокових (до одного року) зобов'язань - Міністерство фінансів, які визначають умови їх випуску, включаючи розмір і порядок виплати доходу.
Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків з нього. Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний договірний відсоток на визначений строк) або до запитання. Законодавство передбачає видачу як іменних сертифікатів (обігу не підлягають, а їх продаж іншим особам є недійсним), так і сертифікатів на пред'явника. Реквізити ощадних сертифікатів визначені в ст. 18 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".
Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателеві).
Приватизаційні папери - це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.
Приватизаційні папери можуть бути лише іменними. Порядок випуску та обігу приватизаційних паперів визначається Законом України "Про приватизаційні папери" від 6 березня 1992 p., а також іншими законодавчими актами України.
Розглянуті тут види цінних паперів названі в ст. З Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" є вичерпним переліком, який уявляється невиправдано обмеженим. У цивільному обороті беруть участь й інші документи, які за своїм призначенням можна було б віднести до цінних паперів, зокрема чек, коносамент тощо.
.2 Інтелектуальна власність як об'єкти цивільних прав
Результати творчої діяльності є нематеріальними об'єктами: ідеями, рішеннями, образами тощо. Однак ці об'єкти можуть мати свою формалізацію, що є необхідною умовою для визнання їх об'єктами цивільних прав та можливості їх правової охорони та захисту. Так, літературний твір має бути зафіксований в рукопису, на магнітній плівці; винахід може бути виражений у вигляді креслень, моделі, схеми тощо. Для деяких об'єктів права інтелектуальної власності, крім формалізації, ще вимагається їх визнання певними інстанціями. Наприклад, Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України видає патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки.
Сам процес створення результатів творчої діяльності залишається поза межами правового регулювання. Право регулює відносини інтелектуальної власності тільки з моменту закінчення процесу творчості і набуття його результатом об'єктивної форми, доступної для сприйняття.
Матеріальний носій творчого результату може передаватись у власність третім особам, може бути знищений. Але сам результат інтелектуальної творчої діяльності як нематеріальне благо завжди зберігається за його творцем.
Термін "інтелектуальна власність" увійшов у сферу наукових досліджень і в національне законодавство не так давно. Вперше його було використано в Законі України "Про власність", який проголосив, що результати інтелектуальної власності є об'єктами права власності.
Стаття 54 Конституції України гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Інтелектуальна власність - це умовне збірне поняття, яке використовується в ряді міжнародних конвенцій і в законодавстві багатьох країн для позначення сукупності виключних прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності, а також прирівняних до них за правовим режимом засобів індивідуалізації юридичних осіб, продукції робіт, послуг (фірмове найменування, торговельний знак тощо).
ЦК дає визначення права інтелектуальної власності - як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК та іншим законом (ч. 1 ст. 418).
Перелік об'єктів права інтелектуальної власності: це літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.( ст. 420 ЦК)
Незважаючи на відмінність між цими об'єктами їх традиційно поділяють на чотири інститути: інститут авторського права і суміжних прав, інститут патентного права, інститут комерційних позначень, інститут нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності1.
Інститут авторського права і суміжних прав регулює дві відносно самостійні групи суспільних відносин у сфері інтелектуальної власності. До першої групи належать відносини, пов'язані зі створенням і використанням здобутків науки, літератури, мистецтва. До другої групи відносин, пов'язаних із фонограмами, виконаннями, постановками, передачами організацій мовлення, належить сфера суміжних прав. Ці відносини мають багато спільних рис, а тому регулюються єдиним Законом України "Про авторське право і суміжні права".
Інститут патентного права регулює майнові та особисті немайнові відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків. Правове регулювання в цій сфері здійснюється Законом України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки".
Основною функцією інституту комерційних позначень є забезпечення належної індивідуалізації виробників, їх товарів, робіт і послуг. Насичення ринку товарами і послугами для задоволення потреб населення, можливість здорової конкуренції вимагають правового регулювання індивідуалізації підприємств, вироблених ними товарів. Інститут комерційних позначень поділяється на дві тісно пов'язані, але самостійні частини. Перша - засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту (комерційне (фірмове) Найменування), друга - засоби індивідуалізації продукції, робіт, послуг (торговельна марка, якою позначаються вироблені товари і послуги; географічне зазначення). Спеціальними нормативно-правовими актами є Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на зазначення походження товарів".
Інститут нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності займається такими об'єктами, як селекційні досягнення, топографії інтегральних мікросхем, інформація, що становить службову, комерційну таємницю. Правове регулювання здійснюють такі закони України: "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про племінну справу у тваринництві".
До того ж, правове регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності здійснюється за допомогою міжнародних договорів і конвенцій, до яких приєдналася Україна. Так, в Україні діють Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (Паризький акт), Паризька конвенція про охорону промислової власності, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, Договір про патентну кооперацію, а також ряд двосторонніх угод України у сфері охорони авторського права та права промислової власності.
.3 Особисті немайнові блага як обєкти цивільних прав
До особистих немайнових благ належать здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Ці блага мають не лише приватно-правову цінність, а й публічно-правове значення. Життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.(ст.3КУ)
Носіями особистих немайнових благ можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, наприклад право юридичної особи на найменування, на зміну найменування Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Порівнюючи особисті немайнові блага та особисті немайнові права, можна стверджувати, що особистих благ існує в суспільстві набагато більше, ніж прав. Лише за наявності соціальної необхідності та готовності законодавця певні вагомі блага можуть бути перетворені на права, що охороняються силою державного примусу, а поведінка суб'єктів з приводу користування вказаних благ піддана правовому регулюванню. Відсутність закріплення того чи іншого блага в існуючому правовому просторі не спростовує їх наявності, а подальший розвиток держави і права не усуває можливості їх втілення в правові норми регулятивної, охоронної чи захисної спрямованості.
Ознаки особистих немайнових благ:
) особистий або "особистісний" характер. Саме існування цих благ неможливе без зв'язку з конкретно визначеною особою (фізичною або юридичною). Такі блага, як життя, здоров'я, честь та гідність фізичної чи юридичної особи, ім'я, особиста недоторканність належать кожному індивіду, не віддільні від нього. Це особливо стосується такого соціального блага, як особисте життя. В усьому світі не знайдеться двох людей, що мають однакове особисте життя;
) позбавлені майнового (економічного) змісту. Особисті немайнові блага не можуть бути точно оцінені в грошовому еквіваленті. Тільки у випадку порушення особистого немайнового права законодавець передбачає грошову або іншу матеріальну компенсацію моральної шкоди. Слід зробити два зауваження. По-перше, не слід забувати, що відсутність економічного змісту е необхідною, але не виключною ознакою, що характеризує особисті немайнові права. Ця ознака властива багатьом іншим суспільним правовідносинам, наприклад право обирати та бути обраним, право на відпочинок, право на судовий захист тощо. По-друге, якщо йдеться про немайнові блага юридичної особи, то вони можуть бути оцінені. Для цього вводиться поняття гудвілу, що означає нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо;
) неможливість відчуження. Особисті немайнові блага належать до тих, що не передаються. Законодавець врахував цю обставину і відображає це в нормах права, виключаючи перехід особистих немайнових прав від одного суб'єкта до інших. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Зазначене положення поряд з цивільно-правовою природою має конституційно-правову спрямованість. Права та свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Саме в силу цього неможливо юридично передати іншій особі право на своє ім'я, на охорону свого життя, на свою особисту недоторканність і т. д. Інакше б названі права втратили не тільки юридичний, а й соціальний зміст.
Слід зазначити, що ознака невіддільності не є специфічною лише для особистих немайнових прав, вона властива й іншим немайновим правам, які не носять особистого характеру. Так, право на участь у виборах народних депутатів - невідчужуване, однак його не можна розглядати як особисте немайнове.
Якщо звернутись до особистих немайнових прав юридичної особи, зокрема, до права на ділову репутацію, то можна зустріти випадки його відчуження. Предметом договору комерційної концесії поряд з правом на використання об'єктів права інтелектуальної власності є комерційний досвід та ділова репутація Віднесення ділової репутації до відчужуваних об'єктів є дещо умовним;
) безстроковий характер. Ця ознака тісно пов'язана з попередньою. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно , тому не обмежується у часі і можливість їх захисту у випадках порушення. Зокрема, до вимог, на які не поширюється строк позовної давності, належать вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом (п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК);
) специфіка виникнення та припинення. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Так, до нематеріальних благ, які набуваються від народження, прийнято відносити життя, здоров'я, особисту недоторканність, особисту та сімейну таємницю. До нематеріальних благ, які набуваються за законом - ім'я; свобода місця знаходження, що втілюється в праві на вільне пересування, вибір місця проживання та інші.
Дискусійним залишається питання про момент виникнення такого блага, як честь, гідність, ділова репутація. Окремі блага виникають з моменту укладення правочинів, наприклад, право на адвокатську таємницю виникає з моменту укладення договору доручення; право на таємницю кореспонденції - з договорів надання послуг організаціями поштового зв'язку. Більшість особистих немайнових благ припиняється зі смертю управомоченої особи.
Розділ 4. Особливості захисту майнових прав на речі та специфіка цих засобів стосовно нерухомого майна
Нині в Україні триває процес корінних змін у системі відносин власності, заміни командно-адміністративних засад в управлінні економікою на ринкові методи, які покликані забезпечити власність усіх форм власності і господарювання. Відносини власності - основна рушійна сила розвитку економіки у будь-якому суспільстві. Від рівня правової урегульованості відносин власності багато в чому залежить успіх ринкових реформ в Україні.
Норми, що регулюють статику відносин власності в їх позитивному стані, звичайно мають визначальне значення в інституті права власності. Однак, без надійних захисних механізмів, без ефективних засобів захисту прав власників взагалі неможливе функціонування інституту права власності та реальне здійснення власниками належного їм суб'єктивного права власності. Права суб'єктів цивільних правовідносин повинні не лише проголошуватися, а й захищатися державою у разі їх порушення. Такою є і вимога Конституції України, яка проголошує принцип захисту прав і свобод громадянина судом.
Проте, як свідчить аналіз правозастосовної практики, ще існує чимало прогалин у регулюванні відносин у сфері захисту права власності і труднощів у застосуванні чинного законодавства при розгляді справ судами.
Тому, на нашу думку, є необхідним в окремому розділі розглянути ті методи та засоби, якими є можливим захищати свої законні майнові права, а також розглянути дані питання в аспекті особливо важливого виду майна - нерухомості.
Отже, особливості правового захисту полягають перш за все в тому, що вони забезпечуються за допомогою речових позовів.
Речево-правовий захист ще називають абсолютним, підкреслюючи при цьому, що власник речі може отримати захист від будь-якої особи, яка порушує його право. Вони характеризуються тим, що направлені безпосередньо на захист права власності як абсолютного субєктивного права, забезпечення реалізації правомочностей власника - володіння, користування і розпорядження - по відношенню до належної йому речі.
Відповідно до положень статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, в тому числі і від власника майна.
Відповідно до зазначеного слід сказати, що до найбільш поширених способів захисту права на речі відносяться: позов власника про витребування майна (речі) із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), позов власника про усунення перешкод у реалізації свого права власності (негаторний позов), позов про визнання права власності.
Далі розглянемо віндикаційний позов. Його суттєвими ознаками є:
він може бути поданий власником або уповноваженою власником особою;
вимогою є повернення речі;
належна позивачеві річ перебуває в чужому незаконному володіння.
Під незаконним володінням розуміється усяке фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави.
Витребувати із чужого незаконного володіння можна лише індивідуально-визначене майно (річ), що випливає із сутності даного позову, спрямованого на повернення власником саме того самого майна, що вибуло із його володіння.
Якщо майно придбане за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право на віндикаційний позов тільки якщо майно:
було загублене власником або особою, якій він передав майно (річ) у володіння;
було викрадене у власника або особи, якій він передав майно (річ) у володіння;
вибуло з володіння власника або особи,якій він передав майно (річ) у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом;
Майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане в порядку, встановленому законодавством., але якщо майно було безвідплатно набуте в особи, яка не мала права його відчужувати - таке майно може бути витребуване власником в усіх випадках.
На відміну від індикаційного - негаторний позов - спосіб захисту права власника, який не повязаний із позбавленням права володіння. Це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю (і не переставав володіти нею) до третьої особи про усунення перешкод в здійсненні власником правомочностей володіння, користування й розпорядження майном (річчю).
Право на негаторний позов має власник, а також титульний власник, який володіє річчю, але позбавлений можливості користуватися або розпоряджуватися нею. Підставою такого позову є обставини, що обґрунтовують право позивача на користування й розпорядження річчю, а також підтверджують, що поведінка третьої особи створює перешкоди у реалізації зазначених правомочностей.
З негаторним позовом власник має право звернутися в момент, коли таке порушення (перешкода у здійсненні своїх правомочностей) ще триває. Тому на такий позов строк позовної давності не поширюється.
Поряд із цим відповідно до положень статті 392 ЦК власник майна (речі) може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зазначений позов може бути заявлений власником індивідуально-визначеної речі, що як володіє, так і не володіє нею.
Новелою для сучасного українського цивільного права є такі права на чужу річ як сервітут, емфітевзис та суперфіций.
Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними й строковими.
Установлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він установлений.
Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:
право проходу та проїзду на велосипеді;
право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
право прогону худоби по наявному шляху;
право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів із метою ремонту будівель та споруд;
інші земельні сервітути.
Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут установлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.
Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації у порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.
Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут установлено, іншим фізичним та юридичним особам.
Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких установлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.
Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих установленням земельного сервітуту.
Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:
а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він установлений, та власника земельної ділянки;
б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
в) рішення суду про скасування земельного сервітуту;
г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:
а) припинення підстав його встановлення;
б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
Положеннями глави 23 Земельного кодексу України визначено наступні способи захисту прав на земельні ділянки:
а) визнання прав;
б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
в) визнання угоди недійсною;
г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
ґ) відшкодування заподіяних збитків;
д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, причому власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не повязані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом та іншими законами України.
У певних випадках, передбачених Земельним кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.
Колишній власник земельної ділянки, яка викуплена для суспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, повязаних із викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування й розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обовязки чи обмеження.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування й розпорядження земельною ділянкою.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Збитки, завдані власникам земельних ділянок унаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.
Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:
вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не повязаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;
тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;
установлення обмежень щодо використання земельних ділянок;
погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;
приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;
неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного й радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам установлюється Кабінетом Міністрів України постановою від 19 квітня 1993 року № 284 Про порядок визначення та відшкодування збитків власниками землі та землекористувачами.
Збитки, заподіяні вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також обмеженням прав власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян, підлягають відшкодуванню власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.
Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного підпорядкування) Рад народних депутатів.
До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного підпорядкування) Рад народних депутатів (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники земельних і фінансових органів, органів у справах містобудування й архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) Рад народних депутатів, на території яких знаходяться земельні ділянки.
У разі, коли збитки заподіяні погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатність для використання за цільовим призначенням, до складу комісій включаються також представники санітарних і природоохоронних органів.
Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.
Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості).
Збитки відшкодовуються власникам землі й землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок - після прийняття відповідною Радою народних депутатів рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.
При вилученні (викупі) земельних ділянок до земель запасу збитки відшкодовують власникам землі й землекористувачам, у тому числі орендарям, Ради народних депутатів, які прийняли рішення про вилучення (викуп) земель.
При тимчасовому зайнятті земельних ділянок для розвідувальних робіт збитки визначаються за угодою між власниками землі або землекористувачами та підприємствами, установами й організаціями - замовниками розвідувальних робіт з обумовленням розмірів збитків і порядку їх, відшкодування в договорі.
При недосягненні згоди розміри збитків визначаються комісіями, створюваними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного підпорядкування) Рад народних депутатів.
Цивільно-правова природа емфітевзису визначення положеннями глави 33 ЦК.
Виходячи із змісту цієї глави емфітевзисом є довгострокове, відчужуване та успадковуване право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб із метою отримання плодів та доходів від неї з обовязком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення.
Підставою встановлення емфітевзису є договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. За цим договором власник земельної ділянки продає чи іншим способом (платно чи безоплатно) передає іншій особі право користування земельною ділянкою, зберігаючи при цьому за собою право власності на цю земельну ділянку.
Договір про емфітевзис є консенсуальним, для виникнення емфітевтичного права не вимагається передача земельної ділянки. Але відповідно до загального правила статті 125 Земельного кодексу України забороняється приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості).
Особою, яка наділена повноваженнями щодо встановлення емфітевзису на належну їй ділянку є будь-яка фізична або юридична особа, в якої на праві власності перебуває земельна ділянка, придатна для сільськогосподарського призначення.
Він набув широкого застосування у мстах, де землі для будівництва мало, а міські власті не бажають позбавлятися права власності на цю землю.
З природи суперфіцію випливає, що відносини з його приводу є довгостроковими: в разі встановлення суперфіцію на певний строк для належного користування ним необхідно передбачити строк для будівництва, а також експлуатацію зведених будівель чи споруд.
Відносини з приводу суперфіцію носять речовий характер, суперфіцій є правом на чуже майно. На будівлі (споруди) зведені суперфіцієм, в останньої виникає право власності на ці споруди. Це викликає усталений характер відносин з приводу суперфіцію, їх незалежність від субєктного складу, оскільки діє принцип, за яким речове право слідує за речами, відносно яких воно встановлено і не повязане з носіями цих прав.
Висновки
Цивільне право є найбільш обємною галуззю в правовій науці, тому саме в ньому для правильного вирішення певного питання необхідно дати чітку характеристику тому чи іншому обєкту, класифікувати його за ознаками і призначенням, вказати кількісні і якісні його сторони, що дасть змогу обєктивно винести рішення.
З викладеного в даній роботі теоретичного матеріалу, який базується на нормативно-правовій базі України, можна зробити слідуючи висновки:
1. Об'єктами цивільних прав є все те, із приводу чого складаються цивільні правовідносини і на що спрямовані цивільні права та цивільні обов'язки їх суб'єктів.
. У теорії зустрічаються такі поняття, як: «обєкт цивільного права», «обєкт цивільно-правових відносин», «обєкт цивільно-правового регулювання», «обєкти субєктивних цивільних прав».
. Об'єкти цивільних прав за цільовим призначенням та правовим режимом поділяються на такі види:
речі, включаючи гроші, валютні цінності та цінні папери;
інше майно, у тому числі майнові права, дії (роботи) та послуги;
результати творчої діяльності;
службова та комерційна таємниця;
особисті немайнові блага;
. Речі, залежно від особливостей їх правового режиму, поділяються на такі види:
засоби виробництва і предмети споживання, вилучені з цивільного обороту; обмежені в обороті або не вилучені з цивільного обороту;
індивідуально визначені і родові;
замінні і незамінні;
споживні і неспоживчі;
подільні і неподільні;
головні і приналежності;
плоди і доходи;
нерухомі та рухомі речі.
. Речі є основним видом об'єктів цивільних прав. З погляду цивільного права, до них належать засоби виробництва, предмети споживання, предмети природи як у натуральному стані, так і створені людською працею, оскільки вони можуть служити для задоволення потреб людини. Речі, не придатні для такого задоволення, не можуть бути об'єктами права. Не можуть ними бути і речі, якими людина взагалі не володіє (наприклад, планети, невідкриті елементи природи тощо). Отже, під речами у цивільному праві мають на увазі всі предмети матеріального світу, які можуть задовольняти певні потреби людини і бути в її володінні.
. Одним з видів матеріальних об'єктів цивільних правовідносин, що нині широко застосовуються як в господарському обороті в межах України, так і в сфері зовнішньоекономічної діяльності, є цінні папери. Маючи певну вартість, вони можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів. Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Таким чином, поняття обєкта цивільного права є досить дискусійним у цивілістиці. Науковий інтерес до цього питання не вщухає і дотепер. Це зумовлено логічною необхідністю здійснювати позитивний вплив на певні обєкти можливо за умови проінформованості щодо того, на що саме здійснюється вплив. Тобто, для адекватного правового регулювання слід чітко знати, що саме є обєктом регулювання і які його властивості та характеристики.
Список використаних джерел
1.Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року [Електронний ресурс].
2.Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року [Електронний ресурс].
.Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року [Електронний ресурс].
.Цивільний кодекс України від 06 січня 2003 року [Електронний ресурс].
.Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року [Електронний ресурс].
.Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08 лютого 1995 року [Електронний ресурс].
.Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15 грудня 1993 року [Електронний ресурс].
.Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р. [Електронний ресурс].
.Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2009.
.Цивільне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. І.A. Бірюкова, Ю.О. Заіки. - К.: Істина, 2010. - 224 с.
.Цивільне право України: Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. - К.: Істина, 2007. - 776 с.
.Цивільне право України, Академічний курс, том 1, під заг. ред. проф. Я. М. Шевченко, Київ, 2011. - C. 227-243.
.Цивільне право України, за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, Київ, 2007.- C. 171-181.
.Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - Т. 1. Загальна частина. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2012. - 520 с.
.Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - 2-е вид., допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - Кн. 1. - 736с.
.Цивільне право: навч. посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. А.О. Підопригора, Д.В. Боборова та ін. - К.: Вентурі., 2007р. - 544с.
.Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О. М. Калітенко. - Одеса: Юридична література, 2009. - 1112 с.
.Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. - Ч. 1. - 692 с.