Маніпуляція як спосіб здійснення соціальної комунікації

Маніпуляція як спосіб здійснення соціальної комунікації

Вступ

Актуальність роботи. Маніпуляція як спосіб впливу на людину є невідємною практикою впродовж всієї історії людства. Однак у ХХІ столітті проблема маніпуляції набуває нового виміру. Протягом ХХ ст. велися наукові дослідження способів впливу на громадську думку, розвивалися прикладні напрямки їх вивчення. Тема маніпуляції не є новою; зафіксована у суспільній свідомості, є темою різного роду публіцистських «розвідок». Відношення до маніпуляції, її ролі у суспільному житті постійно змінювалось, супроводжуючись складними суспільними дискусіями. Разом з цим, наростання всеохоплюючого, «масового» використання маніпулятивних практик стало реалією саме ХХІ ст. - століття, коли, за словами відомого журналіста Дж. Кєза, «ми знаходимося з точки зору інформації на повороті історії» [#"justify">Поява «інформаційного суспільства», і, відповідно, поширення високопродуктивних систем передачі та обробки інформації, зумовили не лише кардинальні кількісні, а й якісні зміни у технологіях маніпуляції. Старі, «прямі» способи впливу, зокрема ідеологічний тиск та пропаганда, втратили свою ефективність. Натомість зявляється ряд нових, «прихованих» методик ненасильного формування суспільної думки, які базуються на врахуванні різних умов перебігу соціальної комунікації, соціальних чинників, які її зумовлюють. Мова йдеться про маніпулювання стереотипами, цінностями, міфологізацію суспільної свідомості тощо.

«Причини зміни методів ідеологічного тиску на прихований вплив, технологія здійснення, соціокультурні наслідки маніпуляції становлять пізнавальну проблемну ситуацію.

Таким чином, потреба розгортання соціологічного вивчення проблеми маніпуляцій викликана рядом соціальних передумов. Перш за все це розвиток ЗМІ та соціокультурних взаємодій. По друге, беручи до увагу українське суспільство. яке перебуває у стані трансформації посттоталітарної системи, актуальність теми підкреслюється бурхливим розвитком та удосконаленням засобів і технік маніпуляцій за відсутності реально створених механізмів суспільного захисту від маніпуляцій них зусиль, одночасного зниження ролі інститутів соціального контролю. По-третє, маніпулятивні процеси, як різновиди процесу соціальної комунікації, на даному етапі розвитку суспільства проявляються на всіх рівнях останньої, саме тому вивчення цього явища, абстрагуючись від деяких з них приведе до обмеженого його розуміння. Маніпулятивні впливи, методи та технології їх застосування мають досліджуватися у єдності на всіх рівнях здійснення соціальних комунікацій.

Важливою для подальшого розвитку соціології є також «акцентуація та виокремлення поняття маніпуляцій в соціологічній теорії; розробка соціологічної концепції цього явища, соціологічне вивчення механізмів та наслідків здійснення маніпулятивних впливів». В умовах масовізації соціальних комунікацій дана проблематика набуває актуальності не лише для конкретної країни (України), а світового соціуму в цілому.

Обєкт

Маніпуляція як спосіб здійснення соціальної комунікації.

Предмет

Маніпулятивні технології та форми їх прояву у соціальних комунікаціях.

Мета

З'ясувати специфіку та способи використання маніпулятивних технологій у соціальних комунікаціях.

Мета роботи може бути реалізована за умови вирішення наступних завдань.

Завдання

.Уточнити поняття маніпуляції з соціологічної точки зору.

.Визначити ознаки та структурні елементи маніпулятивної дії як способу здійснення соціальної комунікації.

.Розглянути особливості протікання маніпуляції на різних рівнях соціальної комунікації.

.Проаналізувати основні способи здійснення маніпулятивного впливу.

.Охарактеризувати маніпулятивні технології у соціально-політичній сфері суспільного життя.

Розділ 1. Маніпуляція як спосіб здійснення соціальної комунікації

.1 Специфіка розгляду комунікації у соціології тлумачення

Поняття «комунікація» є найзагальнішою категорією у соціологічній концептуалізації явища маніпуляції. Комунікація є багатоаспектним явищем та обєктом вивчення багатьох наук: семіотики, соціології, психології, етнографії, риторики, ряду інформаційних та природонаукових дисциплін. Загальне в його трактуванні пов'язано з розумінням комунікації як «передачі інформації від однієї системи до іншої за допомогою спеціальних носіїв, сигналів».

Комунікація здійснюється на різних рівнях: між індивідами, групами, організаціями, культурами за допомогою різних знакових систем. В науковій практиці розрізняють міжособистісну (інтерперсональну), масову, групову, невербальну, технічну тощо. Відповідно до цього, крім загального, універсального значення, поняття комунікації має додаткові, уточнюючі значення, які визначаються специфікою кута зору різних напрямів наукового дискурсу на процес комунікації. Виходячи з площини соціологічного вивчення комунікативного процесу доцільно виділити категорію «комунікація» функціонально, як «соціальна комунікація».

Комунікація виступає невідємною складовою всіх процесів, що протікають в соціумі. Будучи елементом філософського знання починаючи ще від Платона та Арістотеля, тема комунікації ґрунтовно розробляється у працях Фейєрбаха, К. Ясперса, К.О. Апеля, Ю.Хабермаса, В.Гьосле, М.Фуко та інших. Поступово проблематика комунікативних процесів потрапляє в сферу інтересу представників й інших гуманітарних наук. Саме філософська «парадигма комунікації» лежить сьогодні в основі розуміння даної категорії у межах соціологічної та соціально-філософської дисциплін.

В чому ж полягає специфіка комунікації з точки зору соціології? Остання розглядає комунікацію як «соціально обумовлений процес, в межах якого формуються індивідуальні та групові установки мовної поведінки». На дещо інших аспектах категорії «комунікація» наголошує російський соціолог та психолог Т.М. Дрідзе. Працюючи в межах екоантропоцентричної парадигми соціального пізнання Дрідзе на перший план виводить інтеракційний осередок «людина-середовище», в межах якого безперервно відбуваються метаболістичні процеси обміну речовиною, енергією та інформацією. Зазначені процеси відбуваються у ході комунікації, яка здійснюється «у формі обміну діями породження та інтерпретації текстів - у текстовій діяльності». Текст є одиницею комунікації та становить собою ієрархію комунікаційних програм, впорядкованих загальною концепцією (замислом) тих, хто спілкується, а текстова діяльність - механізм обміну діяльності між людьми.

Таким чином, комунікація (або знакове спілкування соціальних субєктів), за Дрідзе виступає як:

-ключовий механізм соціальної взаємодії людей, що проявляє себе на всіх рівнях соціокультурної організації суспільства;

-комунікативно-пізнавальний процес, який формується «зціпленням» дій по створенню та інтерпретації текстів;

-комунікативно-пізнавальна діяльність, яка або сприяє матеріально-практичної діяльності, або є самостійною діяльністю;

-смисловий контакт, що досягається при збігу «смислових фокусів» створюваного та інтерпретованого тексту, зумовлюючого ефект «моносуб'єктності» як «платформу» для взаєморозуміння діалогу.

Таким чином ми виходимо на специфічне соціологічне розуміння соціальних комунікацій що становить предмет суспільних наук.

Соціальна комунікація є особливою комунікативною діяльністю людей, яка відбувається через соціально обумовлені знакові системи (мова, міміка та жести, акти поведінки тощо) та розкривається цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер та норм спілкування, властивих даному суспільстві.

Зазначене розуміння соціальної комунікації є найширшим її окресленням, як обєкту вивчення ряду гуманітарних наук. Власне соціологічне дослідження комунікації формується в межах соціології комунікації та, частково, соціології культури.

Основу соціології комунікації як галузі соціологічного пізнання соціальних комунікацій в суспільстві становлять два основних напрямки, які формуються у середині ХХ ст. Це, з одного боку, соціологічні дослідження масових комунікацій, на основі яких формується парадигма прикладного дослідження функціонування ЗМК як соціального інституту, а з іншого - розвиток символічного інтеракціонізму (Кулі, Мід, Хоманс, Блумер та ін.), в межах якого закладено основи розуміння соціальної взаємодії та комунікації, механізмів та закономірностей обміну інформацією у суспільстві.

Соціологія комунікації виступає спеціальною галуззю соціології, яка вивчає функціональні особливості спілкування представників різних соціальних груп в плані їх взаємодії - передачі та отримання смислової та оціночної інформації та в плані впливу на їх становлення до соціальних цінностей даного суспільства та соціуму в цілому. Крім взаємодії соціальних та комунікативних факторів ця дисципліна вивчає рівні комунікації, види комунікативних систем , їх одиниці, та також соціально значимі категорії та часткові функції соціальної комунікації.

Таким чином в межах соціології комунікації соціальна комунікація розглядається як складна динамічна система, соціально обумовлений процес передачі та сприйняття інформації, невідємний від перебігу інших соціальних процесів суспільства.

Для більш ґрунтовного розуміння специфіки соціальної комунікації необхідно розглянути її структуру. В межах соціологічної теорії розроблено значну кількість теоретичних моделей комунікації, зокрема двохщаблева модель комунікації, дифузна теорія Е. Роджерса, спіраль мовчання Е. Ноель, модель «воротаря», лінійна модель комунікації Ньюкомба та інші.

Класичною для соціологічної думки стала модель Г.Д. Ласвела, розроблена на базі кібернетичної моделі К. Шеннона та В. Уівера. Відповідно до даної моделі, акт комунікації може бути описаний відповідаючи на пять питань: Хто?..Що говорить?..Яким каналом?..Кому?..З яким результатом?

Дослідження процесу комунікації концентрується на одному або іншому з цих питань. В контексті вивчення маніпуляцій у комунікативних процесах доцільним є доповнення функціональної моделі Лассвела двома фазами що передують та закінчують комунікативний акт: докомунікативна фаза, на якій відбувається формування цілей та потреб у обміні інформації та обираються шляхи їх реалізації та післякомунікативна фаза, де здійснюється оцінка комунікатором та реципієнтом наслідків комунікації та формування нового звязку.

Поряд з зазначеними аспектами використання терміну комунікація особливого значення з огляду даної теми набуває визначення комунікації як процесу передачі та масового обміну інформацією з метою впливу на суспільство та його складові елементи.

Проблема впливів у комунікації розроблялася в межах багатьох наук, зокрема релігійній та комерційній діяльності, риториці та психології тощо. Г. Почепцов, визначаючи комунікацію як «процеси перекодування вербальної у невербальну і невербальної у вербальну сфери» наголошує саме на цьому аспекті комунікативного процесу. Для комунікації, зазначає він, суттєвим є перехід від говоріння одного до дій іншого, що зумовлює передачу знань між двома різними автономними системами (людьми). Таким чином, у комунікативному процесі має місце неспівпадіння входу і виходу.

Уявлення про впливи масових комунікацій на аудиторію значно еволюціонували у ході історичного розвитку: від спрощених одновекторних моделей (модель магічної кулі тощо), які базувалися на ідеї тотального впливу, до складних багатовекторних моделей комунікації (дворівнева та елітарна теорія впливів, селективна модель тощо). Однак, у сучасних умовах ускладнення соціальних комунікацій, процес впливу в останніх не може бути вичерпно описаний жодною моделлю окремо. Навколо соціологічної оцінки механізму впливу в соціальних комунікаціях відсутня єдність: з одного боку наголошується на «вирішальній ролі медіа у формуванні клімату думок» (Гербнер, Ноель Нойман), з іншого - на відсутності подібного впливу. Разом з тим, очевидним стає факт неможливості адекватно пояснити проблему впливу виключно в термінах масової комунікації, так як остання зумовлюється самою специфікою соціальної комунікації на всіх її рівнях.

Проблематика впливів комунікації (в деяких випадках побіжно) розглядається у працях Гі Дебора, Е. Гоффмана, Ю. Хабермаса, з кінця 60-х років до даної тематики, зокрема в межах вивчення сфери міжособистісного спілкування, звертаються Е. Фромм, Д. Карнегі, Е. Шострома та ін. У цих контекстах в науковому дискурсі поступово викристалізовується категорія «маніпуляція».

Тема маніпуляції в соціології досі не зазнала ґрунтовного системного вивчення. Праці, присвячені даній проблематиці, носять здебільшого психолого-прикладний та філософський контекст, описують обмежену сферу застосування маніпуляції - політичну. Разом з цим, маніпулятивний вплив не є прерогативою виключно політичної сфери, а охоплює значно ширшу область суспільних взаємодій. Дана робота є спробою соціологічного осмислення феномену маніпуляції, спираючись як на соціологічні джерела, що тією чи іншою мірою торкаються зазначеної тематики, так і на теоретичні побудови дотичних наук, чого вимагає парадигма єдиного дослідження соціальної комунікації.

1.2Соціологічне тлумачення поняття маніпулятивного впливу

Явище маніпулятивного впливу є порівняно новим для соціологічної науки, а тому його виділення та аналіз вимагає, перш за все, уточнення понятійного апарату, та, відповідно, чіткого окреслення предметного поля використання даного терміну.

На недостатність вивчення феномена маніпуляції у межах соціологічної теорії вказує факт відсутності чітко структурованих визначень зазначеного поняття як у вітчизняній так і у американській і європейській соціології. У єдиному тлумаченні маніпуляція розглядається у трьох аспектах:

.Способи соціального впливу на людей за допомогою різних засобів (економічних, політичних, використання масової інформації) з метою навязування їм певних ідей, цінностей, форм поведінки тощо;

.Шахрайська витівка, хитрість, підтасовка фактів, махінація, фокус;

.Складний прийом у ручній праці, який вимагає великої точності.

Дані визначення відображають різні аспекти використання поняття маніпулятивного впливу. При цьому найбільш вдалою з-точки зору соціології видається перша дефініція, де наголошується на цілеспрямованості маніпулятивної дії. Однак, дані визначення не схоплюють всієї специфіки маніпулятивного процесу, містять лише поверхневий опис останнього, лишаючи поза увагою механізми здійснення, особливості та умови середовища протікання, соціокультурні наслідки маніпулятивної дії тощо.

Цікаве визначення дає М. Битянова: «Маніпуляція - це поширена форма міжособистісного комунікації, яка передбачає вплив на партнера по спілкуванню, з метою досягнення своїх прихованих намірів; за маніпулятивного спілкування ставиться також мета домогтися контролю над поведінкою і думками іншої людини; партнер не інформується про справжні цілі спілкування; вони або просто ховаються від нього, або підміняються іншими».

Поняття маніпулятивного впливу у дещо іншому контексті розкривається соціологом Ч.Р. Міллсом. Американський вчений розглядає маніпуляцію у межах своєї теорії панування (влади), поряд з двома іншими формами влади: насилля та авторитет. При цьому маніпулювання визначається як влада, про механізм дії якої підкорені нічого не знають. З огляду на реалії сучасного світоустрою аналіз явища маніпуляції, здійснений Міллсом, набуває важливого значення. Зокрема, в межах розробки теорії бюрократії соціолог зазначає, що хоч «старий ліберальний практицизм, націлений на вирішення «суспільних проблем», продовжує існувати, однак його заміщує адміністративно-маніпуляційний стиль нових консерваторів».

На створенні та переважанні нових методів контролю та управління у формуванні «нової людини» наголошує американський соціолог М. Гофман.

Загалом, одним з перших поняття маніпулятивного впливу у соціологічний дискурс вводить відомий теоретик франкфуртської школи Ю. Хабермас у межах своєї теорії комунікативної дії. Не торкаючись феномену маніпуляції безпосередньо, через аналіз різнорідних комунікативних процесів, німецький соціолог підійшов до проблеми маніпуляції як соціальної дії. У своїй типології соціальної дій Хабермас виділяє чотири основні різновиди: нормативну, драматургічну, комунікативну та стратегічну (телеологічну). У розрізі даної тематики інтерес становлять останні дві.

Концепт комунікативної дії стосується дії, яка встановлює міжособистісні відносини принаймні двох субєктів, здатних до лінгвістичного обміну. Метою даного типу соціальної дії є реалізація загальної цілі, консенсус між субєктами взаємодії.

На противагу комунікативній, стратегічна дія є утилітарною, спирається на егоїстичні цілі, за досягнення яких приймається до уваги вплив хоча б одного актора. Дана модель спрямована на успіх субєкта, що здійснює вплив: «актор прагне обрати засоби та розрахувати результати з точки зору максимальної корисності або очікуваної корисності». Стратегічна дія є монологічною, тут наявне неспівпадіння входу та виходу.

Зміст комунікації визначає тип соціальної дії. При цьому інституційний характер ЗМК, їх вбудованість у соціальні структури визначають універсальність стратегічної взаємодії для соціальних категорій та груп, які спілкуються між собою. У межах масових комунікацій соціальна дія, таким чином, набуває рис цілераціональності, стратегічності, створюючи можливості для реалізації маніпулятивних впливів.

Цікавою є інтерпретація маніпулятивного впливу в рамках інтеракціоністьського та соціодраматичного підходів. Зокрема, представник останнього, Е. Гофман, аналізує явище маніпуляції через призму власної концепції «множинності «я», відповідно до якої індивід, керуючись зиском від соціальних контактів, у процесі своєї діяльності набуває та відтворює ряд ситуативних образів та соціальних характерів. Останні відкривають можливості цілеспрямованої маніпуляції, хоча й різною мірою. Виходячи з розрахунку власної вигоди, індивід, у процесі соціальної взаємодії може підправити, коригувати враження (відповідно маніпулювати ними). Таким чином, і це наголошується, в міжособистісній взаємодії люди є маніпуляторами соціальних ситуацій і, будучи включеними у відносини довіри, підпорядковані їм.

Як же проявляється маніпуляція? У найширшому розумінні маніпуляцію можна визначити як «обманний, непрямий вплив у інтересах маніпулятора». Комунікатор, у процесі взаємодії з реципієнтом, створюючи та використовуючи різні прийоми та засоби впливу (інформацію, стереотипи, імідж, чутки тощо) прагне таємно, з мет ою реалізації власних цілей та намірів, вплинути на аудиторію, змусити її діяти у певний спосіб.

Як вже було зазначено вище, не існує єдиного загальновизнаного підходу до категоріального визначення маніпуляції. Разом з тим, явищу маніпуляції притаманна низка ознак, які визнаються багатьма авторами.

Так, С.Кара-Мурза виокремлює три, на його думку, головні ознаки маніпуляцій: 1) це вид духовного, психологічного впливу (а не фізичне насильство чи загроза насильства); 2) це прихований вплив, факт якого не має бути помічений об'єктом маніпуляції; 3) це вплив, що вимагає значної майстерності та знання. Крім зазначених пунктів, Є. Доценко додає до цієї схеми ще низку ознак, зокрема 4) відношення маніпулятора до іншого як засобу досягнення власних цілей; 5) прагнення отримати односторонню вигоду; 6) використання (психологічної) сили, гри на слабостях; 7) мотиваційне привнесення, спонукання.

Зазначені особливості присутні в будь-якому акті маніпуляції. При цьому характер протікання маніпулятивної дії можна порівняти зі структурою айсбергу: верхня «надводна» частина, демонстрована реципієнту, представляє собою змодельований комунікатором інформаційний потік, що у певному світлі демонструє зміст комунікації; прихована ж частина айсбергу - реальні цілі та наміри, фактичне запровадження маніпулятивного впливу.

Виходячи з вищесказаного, можна навести наступне визначення маніпуляції (маніпулятивного впливу), яким будемо керуватися в даній роботі. Маніпуляція - це спосіб здійснення соціальної комунікації; вплив, майстерне здійснення якого веде до прихованого збудження у аудиторії намірів, не співпадаючих з її актуально існуючими бажаннями. Варто зазначити,що маніпуляція має місце тоді, коли маніпулятор створює та підмінює цілі реціпієнта, яким останній має слідувати, та вводить їх у його свідомість. При цьому, у разі успішності впливу реципієнт вважає за власне, самостійне рішення, прийняте під впливом комунікатора.

Основними одиницями маніпулятивного впливу в середовищі «комунікатор-реципієнт» є наступні:

-продюсер комунікації (комунікатор) як такий, що активно продукує певну інформацію намагаючись вплинути на субєкта комунікації;

-реципієнт (адресант) маніпулятивного впливу - аудиторія комунікації - особа або певні соціальні групи, що характеризуються соціальною свідомістю на яку скеровано вплив - потребами, інтересами, стереотипами, поглядами тощо.

-поле комунікації - середовище протікання маніпуляції; відображає певні стереотипи, настрої, що склалися на цей момент в суспільстві, з навантаженням всіх складників конкретного випадку комунікації;

-інформаційний потік, кінцева мета якого забезпечення такого виду взаємодії з реципієнтом, який дозволив би комунікатору досягти певної мети через процес маніпуляції реципієнтом; скерований на створення або зміну образу іншої людини, події або явища;

-комунікативне повідомлення - форма вияву інформації, розповсюдженої комунікатором для реципієнта через канали ЗМК;

-канали комунікації, що забезпечують спілкування комунікатора з аудиторією;

Маніпулятивний вплив, таким чином, є багатофакторним та надзвичайно складним явищем. Успішне його здійснення залежить від ряду умов, які значною мірою визначаються середовищем маніпулятивної дії - дискурсом.

Проблема розгляду дискурсу як середовища маніпуляції зумовлюється складністю та неоднозначністю трактування різними науковцями зазначеного поняття. У широкому сенсі дискурс представляє складну єдність мовної практики та екстралінгвістичних факторів (значима поведінка, що розкривається в доступних почуттєвому сприйняттю формах), необхідних для розуміння тексту, які дають уявлення про учасників комунікації, їх установки та цілі, умови виробництва та сприйняття повідомлення. При цьому дискурс виступає вербальною формою об'єктивації змісту свідомості, регульованою домінуючим у даній соціокультурній традиції типом раціональності. У американській традиції дискурс тлумачиться як певна система (body) використання мови, єдність якої обумовлена наявністю загальних установок. Поняття дискурсу, зазначають автори, близьке до поняття ідеології, однак на відміну від останнього, не повязане з класовими відношеннями і не передбачає існування свого роду царства істини.

Розробку поняття дискурсу у контексті комунікативної дії здійснив Ю. Хабермас. Дискурс розглядається ним у пяти значеннях: 1) як засіб комунікативної дії; 2) як комунікативна дія, яка позірно приймає форму дискурсу; 3) як терапевтичний дискурс, де створення умов для дискурсу править за підґрунтя саморефлексії; 4) нормальний дискурс, який слугує обґрунтуванню проблематичних претензій на значення; та 5) нові форми дискурсу. Дискурс у розумінні Хабермаса є мовною ситуацією, яка виключає будь-які спроби реалізації власних інтересів комунікації та прагне до взаєморозуміння комунікаторів.

Загалом, дискурс можна визначити як тривалий в часі процес який виражається через значну кількість взаємоповязаних комунікативних актів різного рівня та різного спрямування що функціонують в суспільній свідомості з приводу певної соціальної проблеми. Зазначений звязок дискурсу з певною проблемою (питанням), навколо якої розвиваються дискурсивні думки та погляди є важливим в контексті вивчення маніпуляції. Хоча дискурс, як процес осмислення деякої суспільної проблеми, сам по собі не є і не сприймається як дія впливу, цим самим створюються умови для застосування маніпулятивних технологій та прийомів впливу. Добровільно сформований аудиторією дискурс може стратегічно скеровуватися деякими її учасниками: через внесення у поле дискурсу вибірково поданих матеріалів, певних стереотипних символів та знакових систем комунікатор може керувати думками, поглядами та установками аудиторії, змінювати або підсилювати їх. У зазначеному аспекті дискурс може розглядатися як система обмеження комунікативної діяльності, в тому числі через маніпулятивний вплив.

На сьогодні, звертаючи увагу на бурхливий розвиток суспільства та його суцільну «поінформованість», маніпуляційні процеси набувають виміру соціальної технології.

Соціальна технологія у широкому значенні може бути визначена як послідовність етапів соціальної взаємодії, в ході якої кожен суб'єкт, який бере участь у взаємодії, реалізує власну правлінську стратегію по відношенню до інших та формує соціальну дійсність. Відповідно до мети та завдань поставленої роботи соціальну технологію доцільно визначити як сукупність методів, засобів, предметів та способів організації діяльності по впливу на соціальні процеси та системи у процесі планування та розвитку, рішення різного роду суспільних проблем.

Практика маніпулятивних впливів у соціальних комунікаціях складається в систему технологій, які використовуються у різних галузях суспільного знання. При цьому, зазначає Мотузенко, як соціальна технологія маніпуляції є обєктивним феноменом, що склались з обєктивної суспільної потреби в уніфікації цього роду діяльності. У даному випадку наголошується на нейтральності, і навіть корисності явища маніпуляції для організації людської діяльності. Разом з тим, постійне повторюване застосування у випадку технологій маніпулятивних впливів є небезпечним в умовах демократії та потребує уваги науковців. Розвиток знань про маніпуляції як соціальну технологію до рівня запровадження інженерних впливів можуть зумовити небезпечний характер деформування суспільної свідомості.

Висновки до першого розділу

Соціальна комунікація є особливою комунікативною діяльністю людей, яка відбувається через соціально обумовлені знакові системи; це складна динамічна система, соціально обумовлений процес передачі та сприйняття інформації, невідємний від перебігу інших соціальних процесів суспільства.

Як предмет соціологічного дослідження маніпулятивний вплив має вивчатися перш за все як комунікативне явище соціологією комунікацій. В межах останньої маніпуляція визначається як спосіб здійснення соціальної комунікації; вплив, майстерне здійснення якого веде до прихованого збудження у аудиторії намірів, не співпадаючих з її актуально існуючими бажаннями.

Маніпуляція має місце тоді, коли маніпулятор створює та підмінює реальні цілі реціпієнта, та вводить сконструйовані у свідомість останнього. Маніпуляційний стиль передбачає сприйняття будь-якої ситуації як цільвої, а відповідне трактування дій партнера - як тактику, стратегію, спосіб досягнення реципієнтом своїх цілей

Основними ознаками маніпуляційних впливів є їх психологічна природа, прихований характер, наявність мети, відношення до реципієнта як засобу досягнення власних цілей, створення у реципієнта ілюзії власного вибору.

Акт маніпуляції включає наступні елементи: комунікатор (продюсер комунікації), реципієнт маніпулятивного впливу, поле комунікації, інформаційний потік, комунікативне повідомлення, канали комунікації та реакція реципієнта на маніпулятивні дії як наступний комунікативний акт.

Практика маніпулятивних впливів у соціальних комунікаціях складається в систему технологій, які використовуються у різних галузях суспільного знання.

Розділ 2. Дослідження маніпуляції у соціальній комунікації

.1 Специфіка явища маніпуляції на рівнях соціальної комунікації

Учасниками комунікативного процесу (у якості комунікаторів та реципієнтів) можуть виступати три субєкти, які належать до різних рівнів соціальної структури: особистість, соціальна група та масова сукупність. При цьому під соціальною групою мається на увазі сукупність людей, які володіють однією або декількома спільними соціальними ознаками і усвідомлюють свою спільність (студенти, партійні групи). Масова сукупність розглядається як сукупність випадково зібраних людей - пасажири транспорту, вуличний натовп, масова телевізійна аудиторія тощо.

Закріплення зазначеного формального розподілу є на думку ряду науковців явищем до певної міри штучним. Зокрема, Мотузенко зазначає, що, не зважаючи на масовізацію усіх комунікативних процесів та загальнодоступності інформації, «сутність самої соціальної комунікації від цього не змінилася, лишаючись однаковою і на рівні міжособистісного спілкування на рівні масових комунікацій чи соціальних взаємодій». Випадок масової комунікації, наприклад, можна розглядати у вузькому розумінні як випадок інтерперсональної комунікації, опосередковану каналами масового звязку. В цьому випадку у нього включена значно ширша аудиторія.

Одночасно, кожен рівень комунікації має свою специфіку, накладає на здійснення маніпулятивних впливів певні особливості, на яких бажано звернути увагу.

2.1.1 Міжособистісний рівень здійснення маніпуляції

Інтерперсональне спілкування входить до предметної сфери психологічної науки, зокрема соціальної психології. При цьому, хоча найбільша вага з точки зору дослідження маніпуляцій тут приділяється психологічним чинникам, у розрізі даної роботи буде здійснена спроба розглянути соціологічні особливості зазначеного процесу.

Загалом процес міжособистісних маніпуляцій можна розглядати з різних позицій, кожна з яких характеризується певними особливостями та обмеженнями. При цьому всю множину можна звести до трьох основних точок зору: 1) позиція маніпулятора - відкриті цілі, прийоми маніпулятивного впливу, очікуваний ефект; невідомі внутрішні особистості протікання процесу; 2) позиція жертви маніпуляції - відкриті внутрішні переживання ефекту маніпуляції, і частково її наслідки; закриті цілі, механізми дії використовуваних маніпулятором прийомів; 3) позиція стороннього спостерігача: відкриті зовнішні ознаки процесу міжособистісної маніпуляції, закриті внутрішні особливості, цілі та способи маніпуляції.

В. Мастенбурк розділяє механізм дії міжособистісних маніпуляцій залежно від спрямованості впливу на специфічні структури особистості: по-перше, на соціально-психологічні характеристики: норми та цінності людини, її соціальні звязки з оточуючими; по-друге, на індивідуальні особливості. Комунікатор на рівні інтерперсональної комунікації завжди є персоніфікованим, тому важливого значення набувають всі складники його іміджу як інструменту маніпулятивного впливу.

Процес здійснення маніпулятивного впливу у міжособистісній комунікації складається з ряду етапів, кожен з яких має певну специфіку протікання.

Етап підготовки має надзвичайно важливе значення для ефективного перебігу як самого процесу комунікації, так і маніпуляції. Основними структурними елементами даного етапу є, перш за все, планування самого процесу спілкування (комунікатор має чітко виділити і усвідомити зміст інформації, яку планує довести до реципієнта, виділити важливі місця проблеми, продумати можливу реакцію, аргументацію), попереднє формування місця комунікації, збір інформації про реципієнта (зокрема про його психологічні особливості, індивідуальні вподобання, соціальна інформація), збір ситуативної інформації (важливо мати інформацію про настрій реципієнта перед зустріччю, поточні події, які могли б вплинути на спілкування, його поінформованість, попереднє ставлення до вас).

Важливого значення на етапі підготовки до здійснення маніпуляції має місце підготовка реквізиту - ретельний аналіз та підготовка зовнішнього вигляду, аксесуарів, супровідних речей, які могли б справити необхідне враження на співрозмовника, підсиливши або послабивши ознаки комунікатора. Для успішного проведення маніпуляції необхідно також проаналізувати та спробувати передбачити можливі несподіванки, визначити шляхи їх подолання.

Підготовці має бути приділена достатня увага, так у випадку міжособистісного спілкування саме цей етап значною мірою визначає успіх перебігу всього процесу маніпуляції. Якщо у масових комунікаціях докомунікативній фазі підлягає загальний конструкт повідомлення зазвичай у його технологічному вияві, то для інтерперсонального спілкування характерна миттєва реакція реципієнта.

Аналізуючи маніпулятивний аспект міжособистісного рівня комунікації Крижанівська та Третяков виділяють наступні риси самоподачі та самопредставлення у маніпулятивному спілкуванні: фрагментарність, упор на стереотипізацію, висування складних мотивів та причин дій. При цьому, важливим фактором для комунікатора виступає соціальне сприйняття реципієнта, так як безпосередньо наявна можливість фіксації ним змін у звязку з впливом. Варто зазначити, що для маніпулятивного впливу на даному рівні характерною є висока динамічність комунікативних актів між комунікатором та реципієнтом. Як наслідок - безпосереднє спілкування «обличчя до обличчя» трансформується у систему маніпулятивних впливів, які з одного боку зазнають миттєвої реакції на вплив, а з іншого можуть бути випадком одночасного зустрічного впливу на комунікатора.

Маніпулятивний вплив на рівні міжособистісних звязків є надзвичайно поширеним видом спілкування; він в основному зустрічається там, де вже наявна сумісна діяльність людей.

.1.2 Рівень групової взаємодії

На рівні соціальних груп здійснення маніпулятивних впливів набуває якісно нової специфіки. Зумовлені обєктивними потребами суспільства, особливостями перебігу суспільних відносин, маніпуляції є невідємною складовою процесів здійснення влади, педагогічно-виховної діяльності, переконання, тощо. Відповідно до цього важливого значення набуває підхід К. Ясперса до комунікації: «комунікацію, яку можна визначити як життя людини серед інших людей (так як вона проявляє себе різним чином на рівні наявного буття) можна зрозуміти … лише звернувшись до стосунків людей в межах певної спільноти).

Розгляд феномену маніпуляції на рівні соціальних груп передбачає певні характерні особливості розуміння цього рівня комунікації. Групова комунікація виступає як процес комунікативної взаємодії, в якому ролі субєктів - комунікатора та реципієнта, виступають колективні соціальні субєкти (групи, організації, асоціації). Груповій комунікації властиві ті ж самі закономірності, що й на рівні міжособистісної комунікації, однак, зявляються специфічні для даного типу комунікації лідерство та керівництво в групі, статусно-рольова диференціація, процеси прийняття групового рішення, міжгрупова дискримінація тощо.

Маніпулятивний вплив на рівні групової взаємодії представляє собою сукупність певних заходів комунікатора по організації взаємодії таким чином, щоб реципієнт під його впливом приймав рішення та діяв на користь маніпулятора. При цьому специфічними моментами, які визначають цей рівень комунікації є оцінка маніпулятивних дій через виявлення окремої, більш-менш самостійної ситуації з приводу якої відбувається дія, та сукупний аналіз всіх дій і вчинків комунікатора для виявлення маніпуляції. При цьому в маніпулятивні дії може бути включено кілька комунікаторів, що здійснюють вплив, так і кілька акторів, що здійснюють вплив на масового реципієнта, тому необхідним є розкриття реальних цілей., які переслідуються маніпулятором.

Зазначений рівень комунікації детально розроблений в межах інтеракціоністської парадигми. Крім того, великого значення для його розуміння має розглянута в попередньому розділі стратегічна дія Ю.Хабермаса. Тут лише наголосимо, що в межах групової взаємодії стратегічна дія розуміється як координована двома або більше індивідами цілераціональна дія, спрямована на досягнення певної групової мети. При цьому інші діючі особи позиціонуються як обєктивовані засоби або перешкоди досягнення заданої мети.

Тема маніпуляцій на рівні групової взаємодії детально досліджувалася Е. Гофманом в межах соціодраматичного підходу до вивчення людських взаємодій «обличчя до обличчя». Зокрема, в праці «Стратегічна взаємодія», американський соціолог розглядає комунікацію як стратегічну дію, як гру одурювання та обману. Стратегічна взаємодія в межах якої має місце маніпуляція, представлена рядом послідовних кроків кожного з учасників взаємодії:

Це, перш за все:

-мимовільний хід (доступна спостереженню неорієнтована на оцінку поведінка субєкта);

-наївний хід (передбачає оцінки, яку здійснює спостерігач відносно субєкта, коли вважає, що той здійснює мимовільний рух);

-контролюючий хід (навмисне зусилля субєкта спостереження вплинути на висновки, які робить спостерігач з метою покращення власної ситуації. Субєкт, таким чином, здійснює свою участь в управлінні враженнями);

-розкриваючий хід(виконується спостерігачем з метою розкриття реального смислу ситуації. Спостерігач при цьому виходить з можливості приховування та обману з-боку субєкта спостереження);

-контр-розкриваючий хід (кінцевий рух в іграх виразів; додатковий захист, який здійснює субєкт, усвідомлюючи можливість розкриття себе збоку спостерігача).

Структура комунікації, яку Гофман аналізує на рівні групової взаємодії, акцентує на важливості для здійснення маніпуляції зусиль з-боку реципієнта, спрямованих на інтерпретацію дій комунікатора та зясування її причин і цілей; маніпулятор в свою чергу намагається приховати акт маніпуляції, або, принаймні, реальні цілі його здійснення. Міра маніпулятивних впливів у різних сферах людської діяльності визначається стратегічними умовами, в яких здійснюються політичні, комерційні, релігійні та інші комунікації.

.1.3 Рівень масових комунікацій

Перш ніж перейти до специфіки прояву маніпулятивних процесів на даному рівні варто здійснити інтерпретацію поняття масової комунікації.

У широкому значенні масова комунікація визначається як інституціаналізований мікропроцес виробництва, поширення та обміну інформацією (трансмісії інформації), що здійснюється за допомогою спеціальних засобів та технологій. Аудиторія масових комунікацій є широкою, неоднорідною, розосередженою за територіальною ознакою та анонімністю, хоча деякі дослідники дотримуються й якісно іншої точки зору. Зокрема, Федотова наголошує на дискусійності визначення аудиторії як герогенної, виходячи з того, що спрямований інформаційний потік робить її певною мірою гомогенною.

Масова комунікація як середовище маніпуляції розглядалася в межах концепції стереотипів В.Ліппмана (детальніше про маніпуляцію стереотипами буде сказано нижче), та «моделі сторожа» К. Левіна, який «виділяє позицію журналіста або редактора, що має можливість пропускати або не пропускати інформацію до реципієнта, управляючи таким чином процесом формування уявлень про образ світу». Іншого погляду на ЗМК дотримується французький соціолог П.Бурдьє. У статті «Влада журналістики» він демонструє, що обидві сторони масової комунікації (як ЗМК так і реципієнт) діють у межах однієї системи образів, уявлень про оточуючу дійсність («габітус»). Як результат - складність розрізнення свідомого маніпулювання з-боку ЗМІ від простого відтворення існуючих в масовій свідомості стереотипів. Таким чином, можна говорити про взаємодію і взаємовплив масової комунікації та масової свідомості. Ж.Бодріяр розглядає масову комунікацію як «другу», або «паралельну реальність», яка здатна впливати на реальність і змінювати її. Такий образ-симулякр, зазначає останній, може штучно створюватися для реалізації політичних цілей.

Залишаючи поза увагою специфіку даного рівня комунікації, звернемося перш за все до виявлення особливостей маніпулятивного впливу на даному рівні.

У випадку масової комунікації питання реакції аудиторії на вплив значною мірою відрізняється від комунікації інтерперсональної. Якщо в межах останньої зв'язок є безпосереднім, а реакція негайною, її легко зафіксувати і виявити, то у випадку масових комунікацій, аудиторія яких є невизначеною а зв'язок опосередкованим, зявляються певні особливості, необхідні для зясування специфіки процесу маніпуляції на даному рівні.

Перш за все, момент реакції може бути відірваний у часі від впровадження маніпуляції, при цьому відповідність реального поля комунікації запланованому ставиться під питання. По-друге, скоригувати дію маніпулятивного впливу часто не можливо, так як реакція є досить різнорідною і вже позиціонується як факт, що відбувся. По-третє, у випадку масового контакту комунікативна звязка є неміцною (реципієнт завжди може ухилитися від маніпуляції, «відійшовши» від джерела комунікації). Відповідно до цього питання про утримання або коригування впливу є завжди актуальним та вимагає значної майстерності з-боку маніпулятора.

Масова комунікація, як вже було зазначено вище, опосередковується рядом технічних засобів, серед яких виділяють:

.Засоби масової інформації (періодична преса, радіо, телебачення);

.Засоби масового впливу (кінематограф, художня література, вистави);

.Власне технічні засоби (телефони, телетайп).

Звертаючись до теорії соціальної дії Хабермаса можна сказати, що інституційний характер ЗМК, які функціонують для забезпечення масової комунікації, їх вбудованість у соціальні структури зумовлюють універсальність стратегічного впливу на перебуваючі у спілкуванні соціальні категорії та групи.

Можливості застосування маніпуляції зумовлені самою природою технічних можливостей масових комунікацій. Мультимедійна організація повідомлень ЗМК, які включають як аудіо та відео можливості для телебачення, можливості зворотнього звязку створюють передумови для впровадження маніпулятивного впливу як на вербальному так і на невербальному рівнях. Сучасні ЗМК мають в своєму арсеналі наступні способи маніпулювання масовою свідомістю: міфологізація, використання ярликів, замовчування фактів і маніпуляції з опитуваннями суспільної думки, використання напівправди, освітлення псевдоподій тощо. У цьому контексті А. Моль пише: «Вони [ЗМК] фактично контролюють всю нашу культуру, пропускаючи її через свої фільтри, виділяють окремі елементи з загальної маси культурних явищ і надають їм особливої ​​ваги, підвищують цінність однієї ідеї, знецінюють іншу, поляризують таким чином все поле культури. Те, що не потрапило в канали масової комунікації, майже не впливає на розвиток суспільства».

Разом з цим, поряд зі «стратегічністю» комунікації організованої ЗМК, на яку наголошував Хабермас, не можна відкидати і іншого, гуманістичного аспекту впливу. В кінцевому етапі, вплив засобів масової комунікації, скерований на особистість, може мати як маніпулятивне так і неманіпулятивне спрямування. Інформація, що подається ЗМК, з одного боку може сприяти відчудженню особистості, однак з іншого - сприяти її духовному і творчому її розвитку, соціалізації її в соціальні відносини, розширенню знань і комунікаційних можливостей.

2.2 Маніпуляції інформацією

Можливості маніпуляції соціальною інформацією зумовлені природою інформації як соціально навантаженого повідомлення, яке функціонує в системі «комунікатор-реципієнт» та має певну цінність для сприймача. Маніпулятивні дії з інформацією можуть розглядатися як загальний спосіб побудови образу комунікатора, як механізм розгортання маніпуляції тощо.

Хабермас ставить питання: «Чи означає «більше» також і «краще» чи навпаки?». У звязку з цим питанням він розглядає явища маніпуляції інформацією у соціально значимих масштабах, демонструючи на широкому емпіричному матеріалі кризу сфери публічної інформації: перетворення інформації в товар, тиражування інформаційного бруду, комерціалізація публічних інститутів (бібліотеки, музеї, галереї тощо), упор у політиці та рекламі на переконання, а не обговорення тощо. Проблему подібного характеру аналізує у праці «Суспільство спектаклю» Г. Дебора. Суспільство спектаклю - суспільство споживання, де споживання інформації є настільки необхідним, як і продуктів харчування. Сфера масової комунікації тут набуває ролі режисера-фальсифікатора, який визначає склад та обєм інформації, що подається. В результаті знання людини, набуті в процесі реального досвіду, замінюються штучно сконструйованим «режисерами».

Всю сукупність маніпулятивних операцій з інформацією можна звести до наступних:

-викривлення інформації, варіює від відвертого обману до часткових деформацій, таких як підтасовування фактів або зсув по семантичному полю, дозволяє маніпулювати сприйняттям аудиторії, скеровуючи його у потрібному напрямку;

-вибіркова подача інформації: спроби маніпулятора специфічним чином організувати інформаційне поле навколо обєкту маніпуляції;

-замовчення інформації: «залишення поза увагою» невигідної комунікатору інформації, або ж не проголошення, замовчення інформації, якою володіє виключно комунікатор;

-спосіб подачі інформації: неструктурований або ж «порційний» виклад інформації, подача її як специфічно оформлених повідомлень дозволяє досягти певного впливу на аудиторію;

-момент подачі інформації: необхідність уваги до умов, у яких відбувається вплив, зясування всіх обставин комунікації для отримання відповідного ефекту, враховуючи як психологічні прийоми, так і соціальну ситуацію впливу.

Зазначені прийоми забезпечують загальну спрямованість та вихідний ефект маніпулятивного впливу. Структурація інформації, її подання через чітко визначені канали у точно визначений час у певному місці, знання контекстної обумовленості визначають успішність маніпулятивного впливу на аудиторію.

Розгляд проблеми безпеки інформаційного обміну в суспільстві є актуальної темою дослідження сучасних науковців. Зокрема, Г. Феоктістов виділяє ряд прийомів та методів, які умисно використовуються в інформаційному просторі для коригування «напрямку» суспільної свідомості - фільтрація інформації. До неї належать наступні механізми:

-повне перешкодження появі інформації («закритий вентиль»);

-поява інформації тільки з негативною інтерпретацією («односторонній негативний вентиль»);

-поява інформації тільки з позитивною інтерпретацією(«односторонній позитивний вентиль»);

-ситуація, за якої організовються вільні потоки як позитивної, так і негативної інформації, що призводить до стану фрустрації масової свідомості («двосторонній відкритий вентиль»);

-часовий режим каналів інформування. Цей метод передбачає фільтрацію інформації як за часом, так і за ситуацією («шокова» подача інформації, епізодична та періодична подача інформації);

-комбінована подача інформації, коли відбувається обєднання всіх перерахованих вище методів («багато ланцюговий селективний вентиль»);

-вплив на емоційний та підсвідомий рівень сприйняття субєкта адресації.

В даному руслі доцільно розглянути специфіку маніпуляції соціологічними даними як специфічним видом інформації. Причини маніпуляцій соціологічними даними зумовлюються природою соціологічного знання. Перш за все останнє є знанням оціночним, воно так чи інакше накладає оціночну компоненту на досліджуване суспільне явище. По-друге, в контексті маніпуляції даними варто звернутися до феномену «магії чисел», на якому наголошує російський соціолог Б. Грушин, коли подання числової інформації надає «солідності» некоректним соціологічним даним. З іншого боку «магія чисел» проявляється в тому, що числа, представлені в комунікативному повідомленні носять ціннісне забарвлення і є актуальними для аудиторії.

В цілому маніпуляції з числами, зазначає Кара-Мурза, підриваючи здатність людини зважувати явища, псує «інструмент міри» як один з основних складових елементів розуму. Таким чином значно зменшується здатність людини до умовиводів, що дуже полегшує можливість провадження маніпуляції.

Особливо небезпечними є випадки, коли маніпулятивний вплив закладається в саму методику проведення дослідження. На думку І. Бутенко маніпулювати соціологічними даними можна практично на всіх етапах дослідження, починаючи від формування вибірки з завідомо невідповідних предмету та меті дослідження одиниць, закінчуючи спотворенням даних на етапі представлення. Випадки використання псевдо соціологічних матеріалів, непрофесійне тлумачення соціологічних даних насьогодні тісно переплетені зі спробами маніпулятивної навязати реципієнтові хибні уявлення про певну подію, тим самим вплинувши на його дії.

.3 Маніпуляція в середовищі «знаки-символи-стереотипи»

маніпуляція соціальний комунікація вплив

У зазначеному окресленні маніпулятивного впливу слід звернутися до розуміння комунікації як передачі певним чином закодованої в знаках мови, іншого коду, поведінки, візуальних знаках соціальної інформації.

Знак в межах даної роботи визначається як елементарна частка інформації, закладена в інформаційне повідомлення, яка підлягає змістовній інтерпретації отримувачем повідомлення. Серед різних видів знаків (іконічні, індекси тощо), у межах даної роботи перш за все нас цікавлять знаки-символи, так як лише останні завдяки своїм загальним значенням, які пов'язані з формою лише умовно, "за угодою", здатні утворювати судження і, отже, можуть впливати на думки і поведінку партнера, обумовлюючи тим самим майбутнє (дію, реакцію та ін.).

Технологія маніпуляції символами значною мірою повязана з маніпуляцією стереотипами, однак має свої специфічні особливості. Суспільство становить собою сукупність знакових структур, представлених у словах, предметах, діях, які мають певне значення, виражають якийсь конкретний зміст, ідею - символів. Використання комунікатором соціально значимих для аудиторії символів у процесі комунікації є значним механізмом маніпуляції. У суспільній свідомості символи мають неабияке значення, особливо це стосується групової символіки. Символом може бути будь-який матеріальний та нематеріальний елемент соціокультурного середовища, що «виражає в найбільш концентрованому вигляді основні специфічні цінності важливі для респондента». Система символів створює уявлення про ціннісно забарвлений для реципієнта соціальний факт.

Сприятливе поле для маніпуляції у даному випадку повязано з «подвійною» природою символу: поряд з фактичним, яке втілює символ (логотип, прапор, медаль), співіснують невидимі ідеалізовані конструкти, вже інтеріоризовані реципієнтом. Використовуючи ту чи іншу символіку комунікатор може маніпулювати свідомістю реципієнта, викликаючи у останнього уявлення того чи іншого характеру.

Маніпуляція стереотипами відбувається за активного використання комунікатором у акті маніпуляції соціальних стереотипів, які існують в суспільстві - спрощених, схематизованих уявлень про певні соціальні обєкти.

Поняття стереотипу введене та розглянуте У.Ліппманом у праці «Громадська думка». Ліппман наголошує на схильності людини до спрощеного розуміння того, що відбувається, за допомогою стереотипізації сприйняття. Використання стереотипів обумовлено, з одного боку, економією зусиль, з іншого - потребою захисту свого положення в суспільстві. Стереотип таким чином визначаються як ряд більш-менш систематизованих образів, необхідних для опису та судження про невидимий світ. При цьому, наголошує Ліппман, стереотипи насичені преференціями, неприязню, асоціюються зі страхами, бажаннями тощо.

В межах даної роботи ми будемо керуватися наступним визначенням: стереотипи - це стійкі, емоційно забарвлені, спрощені моделі певної об'єктивної реальності, що викликають у людини почуття симпатії або антипатії до явищ, що асоціюється з конкретним стереотипом. При цьому варто зауважити, що будь-який стереотип є породженням та приналежністю певної групи людей, і окремі люди ним користуються лише якщо відносять себе до цієї групи. Таким чином, різні соціальні групи можуть скеровуватися різними стереотипами, а тому і реагувати по-різному на одні й ті ж дії маніпулятора.

Стереотипи можуть проявлятися у мові, поведінці та нормах. При цьому лише застосування їх в сукупності може дати потрібного ефекту. Мовні стереотипи представляють собою будь-який стійкий вислів, який складається з одного або декількох слів (стійке порівняння, кліше тощо). Сукупність понять автоматично фіксується свідомістю з відповідною ціннісною завантаженістю яка може бути маніпулятивної використана. Мовні стереотипи можуть існувати на базі усталених в масовій свідомості ідеологічних дискурсів (напр.: активне використання українськими комуністами лексики радянської доби у передвиборчій кампанії, спрямоване на людей старшого покоління), використовуватися в комунікації інвективних символів, бути повязаними з гумористичними формами комунікації.

Поведінкові стереотипи можуть бути привнесені засобами мас медіа у поле комунікації, закріпивши за певним носієм образ поведінки, шаблони дій, які стають стійко асоційованими з ним, очікуваними від нього та ніби виправданими ним самим. Формування поведінкових стереотипів може стосуватися не стільки реальних обєктів, скільки типів (символів), діяльність яких є оправданою через їх соціальну значущість. Це - продуковані кінематографом стереотипні моделі Чоловіка, Політика, Росіянина тощо. Крім цього, реалією сучасного світу стало привнесення, зокрема у кінематограф, стандартних шаблонів поведінки для закріплення у суспільній свідомості (йдеться про ситуації влаштування на роботу, знайомства, відносин батьки-діти тощо).

Використання стереотипів завдяки стійкості та закріпленості уявлень у суспільній свідомості може спростити маніпулятивний вплив на аудиторію, однак їх тривала експлуатація «може привести до роботизації суспільної свідомості, а зрештою, до ідеологізації всіх сфер суспільного життя». В наслідок цього відбувається переформування суспільних цінностей у ряд поведінкових шаблонів, через використання яких комунікатор здатен до тотального контролю над суспільною поведінкою.

Висновок до другого розділу

Учасниками комунікативного процесу можуть виступати три субєкти: особистість, соціальна група та масова сукупність. Кожен рівень соціальної комунікації має свою специфіку, накладає на здійснення маніпулятивних впливів певні особливості, на яких бажано звернути увагу.

На міжособистісному рівні маніпуляція протікає в режимі face-to-face взаємодії, в результаті чого комунікатору відкриваються можливості фіксувати реакції реципієнта та своєчасно реагувати на них, коригуючи хід маніпуляції. На рівні масової комунікації, навпаки, маніпулятор має справу з невизначеною аудиторією, розсіяною у часі та просторі та різнорідною за можливою реакцією, що значно ускладнює здійснення маніпулятивного впливу. Груповий рівень накладає свої особливості, повязані з характерними даному типу лідерством та керівництвом у групі, статусно-рольовоюа диференціацією, міжгруповою дискримінацією тощо.

З точки зору класифікацій розподіл маніпулятивних впливів на способи, засоби, прийоми та рівні здійснення є надзвичайно складним, так як вони взаємодоповнюють один одне.

Інформація, символи та стереотипи є основними джерелами здійснення маніпулятивних впливів у суспільстві. Основними маніпулятивними операціями з інформацією є її викривлення, вибіркова подача та замовчення. Маніпулятивного ефекту можна також досягти структуруючи інформацію, визначаючи момент та місце її подачі, «привязуванням до контексту».

Використання символів як засобу маніпулятивного впливу повязане з «подвійною» природою символу - співіснування у ньому фактичного та символічного (ідеалізованого) змісту. Маніпуляція стереотипами відбувається за активного використання комунікатором у акті маніпуляції соціальних стереотипів, які існують в суспільстві - спрощених, схематизованих уявлень про певні соціальні явища та обєкти.

Розділ 3. Маніпулятивні технології в соціально-політичній сфері

Вище викладений матеріал був спрямований на формулювання загального соціологічного уявлення на маніпуляцію як спосіб здійснення соціальної комунікації: її специфічні риси, особливості реалізації на різних рівнях комунікації, засоби та механізми впровадження тощо. У межах даного розділу основна увага буде приділена особливостям реалізації маніпуляції як соціальної технології у конкретній сфері суспільного життя - соціально-політичний.

На сьогодні навряд чи можна знайти більш «заманіпулятизовану» сферу життя, ніж політичну. Існуючи як поле розгортання перманентної боротьби між конкуруючими соціальними групами за можливість здійснення влади, в умовах демократії політика як соціальний інститут спирається на волю більшості. Результатом цього стає прагнення субєктів політичної боротьби заручитися підтримкою народних мас. З переходом суспільства на якісно вищий рівень технології, зростанням інформаційної активності, споживання інформації, важливу роль у соціально-політичній сфері стала відігравати маніпуляція.

Так як наш інтерес спрямований перш за все на соціально-політичну сферу суспільного життя, основна увага приділятиметься аналізу засобів та технологій маніпулятивного впливу у електоральному процесі, механізмам маніпуляції та принципам побудови маніпулятивних стратегій, ролі засобів масових комунікацій та інституційних факторів маніпуляції у даній області.

Використання маніпулятивних впливів у соціально-політичній сфері має обєктивний характер, обумовлене самою природою політичних відносин. Маніпуляція витікає з конкурентної сутності політики та, відповідно, обумовлена асиметричністю авторитетно-владних відносин, прагненням до забезпечення довготривалого панування, необхідністю здійснення ефективного управління тощо. Важливим інструментальним ресурсом здійснення маніпуляції виступають технології та практики управління мотиваційною сферою учасників процесу комунікації.

Політичне маніпулювання передбачає здійснення наступних операцій:

)впровадження у суспільну свідомість під виглядом об'єктивної інформації бажаного для певної групи змісту;

)вплив на «больові точки» суспільної свідомості, які збуджують страх, тривогу, ненависть тощо;

)реалізація декларованих і приховуваних задумів, досягнення яких маніпулятор пов'язує з підтримкою громадською думкою своєї позиції

Політичні маніпуляції спираються на соціальну міфологію, упередження, стереотипи та інші складові масової свідомості. Вони ґрунтуються на механізмах використання індивідуальної та масової психології, властивостей людської психіки (памяті, мислення, сприйняття), емоційної складової тощо. Не маючи змоги приділити увагу усій множині способів здійснення маніпулятивного впливу у політиці, звернімося до розгляду найпоширеніших.

3.1 Засоби здійснення маніпулятивного впливу

Успішне здійснення маніпулятивного впливу вимагає від комунікатора майстерного використання різних засобів маніпуляції: як вербальних, так і не вербальних. В межах даної роботи планується розглянути найпоширеніші з них та окреслети їх специфіку.

Одним з найпотужніших маніпулятивних механізмів у соціально-політичному просторі є чутки. Зокрема, російський соціолог С. Фролов зазначає: «в массовому суспільстві вони (чутки) є найбільш характерною рисою соціальних взаємодій». Чутки - форма поширення соціально значимої інформації в суспільстві, колективі, групі. На відміну від офіційної інформації чутки, як правило, не мають достатньої і надійною інформаційної основи, народжуються в процесі міжособистісного спілкування, в ході обміну інформацією між людьми. Чутки є додатковою, неофіційною формою комунікації, обумовлюють ідентифікацію індивіда з групою, врешті решт - виступають як один з серйозних механізмів впливу на аудиторію.

Чутки можна віднести до стихійних процесів передачі інформації. Змістовна їх частина спочатку домислюється, а потім спотворюється в процесі міжособистісних контактів. До того ж, легкість поширення чуток зумовлюється їх доступністю та потраплянням у фактор очікування інших індивідів подібного (як у чутках) розвитку сценарію відносин. Такі випадки, зазначає Е. Ноель-Нойман, коли комунікатором подаються чутки, які вже відповідають установкам і поглядам аудиторії, підтверджуючи їх, значно підсилюють вплив. В результаті чутки постають як один з механізмів маніпуляції аудиторією, і можуть реалізуватися наступним чином:

-через цілеспрямоване розповсюдження комунікатором чуток у власних цілях;

-через використання вже існуючих чуток.

У першому випадку можливе використання чуток для маніпулятивного впливу образу маніпулятора - його іміджу, важливих характеристик. У другому - посилаючись на чутки як джерело інформації - спрацьовує механізм зближення аудиторії з комунікатором. До того ж, комунікатору доступні можливості трансформації чуток - загострення або ж згладжування окремих деталей, уподібнення тощо, що у свою чергу дозволяє скоригувати силу впливу.

Чутки широко використовуються у рекламі, піар-кампаніях, особливого значення набуваючи у передвиборчій боротьбі. Відомі випадки коли використання чуток як способів маніпулятивного впливу набувало розмірності соціальних технологій, які систематично впроваджувалися спецслужбами через ЗМК (служба дезінформації у КДБ).

Як засіб здійснення маніпулятивного впливу сьогодні обєктом дослідження стає феномен міфологізації. З одного боку міфи, які Мамардашвілі назвав «машинами культури», забезпечують звязок з минулим, а з іншого представляють собою «ефективний інструмент «конструювання реальності», що активно використовувся і використовується у політичних цілях». В межах даної проблематики обмежимося наступним визначенням міфу. Міф - базований на чуттєвій формі пояснення світу спосіб функціонування світоглядних конструктів, за якого умовні і логічно недоведені умоглядні феномени сприймаються суб'єктом як справді існуючі і незмінні елементи реальності. Є складовою суспільної свідомості.

Включення у вплив міфологічних структур дозволяє спиратися на неусвідомлені явно аудиторією інформаційні структури. Дані структури не можуть бути відкинуті як через їх неусвідомленість, так і через автономність по відношенню до будь-якої людини. До того ж, міф, як стереотип, є спрощеним представленням ситуації, тому легко захоплює масову аудиторію.

Відбираючи найяскравіші події, мас-медіа рухається на шляху їх міфологізації. Міфологізація за визначенням Г.Почепцова виступає як «технологія підключення певних інформаційних структур «підбудови» їх під уже існуючий в масовій свідомості міф». Таким чином складові самого процесу комунікації (відбір характеристик події, їх опис) активно формують міфологічний простір. Особливо це проявляється у передвиборчому процесі.

Приклади міфологізації телевізійного простору наведені у праці В. Дубицької «Телебачення. Міфотехнології в електронних ЗМІ». В такому вигляді міфологічні структури виступають потужним механізмом маніпуляції. Міфи, закладені у зміст комунікації дозволяють здобути від реципієнта очікуваної оцінки, визначеної реакції та дій.

На думку вчених, «вербальний канал використовується для передачі інформації, в той час як невербальний канал використовується для «обговорення» міжособистісних відносин, а у деяких випадках користуються замість словесних повідомлень». Таким чином, невербальні технології - поведінка, яка супроводжує комунікацію, жестикуляція та міміка, візуальні знаки та носії, - слугують засобами, на основі яких вибудовується маніпулятивний вплив. Дані технології ґрунтуються на вже описаних механізмах - маніпуляції інформацією, символами та стереотипами, чутками та міфологемами, а тому будуть розглянуті стисло.

Невербальні засоби маніпуляції, з одного боку, можуть супроводжувати вербальну комунікацію (тут мова йде про підсилення та скеровування маніпулятивного впливу за допомогою міміки, жестів, актів поведінки, інтонації, пози тощо), та, з іншого, бути цілком самостійними. Соціологію в цьому контексті цікавить соціальне навантаження, яке вони несуть, та соціальні статуси, характеристики, ознаки тощо, виразниками яких стають в свідомості реципієнта.

Цікавим випадком у межах аналізу маніпулятивного впливу у соціальних комунікаціях на сучасному етапі є дослідження можливостей невербальних повідомлень на кшталт фотографій, відеозображень, малюнків, які можуть виступати самостійним джерелом інформації. На думку П. Штомпки, «сприйняття оточуючого світу стає все більш опосередкованим зображеннями. Образи конструюють та формують наше осягнення світу».

Фотографія (або, відповідно, відеозображення) у соціальних комунікаціях може функціонувати як окреме інформаційне повідомлення, зміст якого може бути інтерпретований реципієнтом. При цьому повідомлення (інформаційна реальність), закладене у знімку, сприймається респондентом як подане обєктивно, без втручання опосередкованих сил. Це створює можливості здійснення маніпулятивного впливу на респондента. Іншим напрямом внесення маніпуляції у невербальні комунікації є обрання комунікатором для досягнення власних цілей повністю реальної ситуації.

Фотографія (відповідно відеоряд), таким чином, з інформаційно-комунікативного засобу перетворюється у засіб впливу та маніпуляції суспільною думкою. Це зумовлює необхідність виокремлення соціологічних досліджень явища маніпуляції у невербальних комунікаціях у окремий соціологічний напрям.

3.2 Маніпулятивна діяльність ЗМІ

Сучасні маніпулятивні технології у політиці зобовязані своїм впливом на маси перш за все засобам масової інформації. Розглядаючись як провідні інституції у громадській сфері, журналістика та новинні ЗМІ (news media) забезпечують, з одного боку щоденне інформування широкої аудиторії, а з іншого - формування у останньої життєво важливих уявлень. Накопичуючись, новини визначають обриси політичного світу особистості, впливають на кожному рівні політичного життя - від індивідуальних вподобань під час вибору, до формування політичної культури. При цьому акт створення новин «це не просто відбиття існуючої реальності; це радше акт побудови символічної реальності», і ця символічна реальність «не є нейтральною, вона тісно повязана з культурою владних відносин, яку розподілено дуже нерівномірно» . Відповідно до цього амплітуда оцінок ролі ЗМІ у сучасному суспільстві надзвичайно широка: від розгляду їх як засобів всеосяжної маніпуляції - «індустрії культури», до оцінки їх як «ланцюгового пса комунікацій».

Технології маніпулювання суспільною свідомістю набувають нового виміру з виникненням та розвитком телебачення. У політиці телебачення виявилося набагато ефективнішим засобом впливу, ніж преса та радіо. Свій маніпулятивний потенціал телебачення розвиває саме за рахунок приховування відмінності між фікцією та реальністю. У руслі даної проблеми С. Кара-Мурза зазначає, що «телебачення стало основою для використання доктрин маніпуляції свідомості. Перш за все мова йде про створення цілої індустрії телевізійної політичної реклами». Разом з цим, не меншою є маніпулятивна роль телебачення повязана з висвітленням новин.

Як вже зазначалося вище, інформація, яка подається ЗМІ, має відповідати ряду умов. Ще більше це стосується сфери новин. На думку дослідників, у механізмі добору новин вже криються підвалини для маніпулювання масовою свідомістю. При подачі телевізійних новин наголос в першу чергу робиться на особистості, іміджі та драматизації ситуації. Висвітлення кампаній та виборів має свої особливості, вагомі з точки зору маніпулятивного впливу.

Зокрема, інформація про вибори тяжіє до подання у вигляді "кінських перегонів", а не дебатів між політичними партіями. Головний наголос робиться на показники рейтингів, підрахунок голосів, піднесення й падіння популярності, та виборчі стратегії, а не на самі по собі політичні питання та проблеми. Таке зміщення наголосів "надає новинам певної драматичної структури, і відбиває загальні інформаційні цінності: недвозначність, рекурентність, співзвучність та сенсаційність (драматичність).

По-друге, як і у більшості інформаційних повідомлень про політичні новини, головну увагу при висвітленні виборчих кампаній приділяють лідерам. У такий спосіб забезпечують персоніфікацію виборчих питань, але увагу аудиторії зосереджують перш за все на помилках лідерів та їхніх конфліктах з аудиторією або державою. До того ж, ЗМІ мають тенденцію подавати політику і політиків у негативному світлі, зображуючи останніх як людей, які за будь-яку ціну прагнуть мати добрий вигляд і бути обраними, не будучи стурбованими чи зацікавленими у певних питаннях або змінах, і, таким чином, зумовлюючи "розкручування спіралі цинізму" щодо політичних процесів, здатності громадян що-небудь змінити і навіть бажання пробувати це зробити.

На думку російського соціолога І. Недяк, субєкти політики залучаються до «самоініційованої постановочної політики», подання її у зручній для медіа формі та сприяє «самомедіатизації» політики. Дослідники виділяють чотири основні технології маніпулятивного впливу в новинах:

-формування послання (message shaping) включає одну тему, яка викладається таким чином, щоб повідомлення сприймалося реципієнтом легко та одночасно скеровувало напрям його думки про обєкт інформування;

-забезпечення уваги до повідомлення (message saliense) - насичення комунікативних каналів даним повідомленням та утримання уваги до нього за рахунок конкурентів;

-формування довіри до повідомлення (message credibility) - надання достовірності повідомленню (наприклад, за допомогою публікацій експертів, висловлювань лідерів думок, свідчень очевидців тощо);

-обрамлення повідомлення (message framing) - піднесення повідомлення в межах «правильного» сценарію, з «правильною» розстановкою акцентів коментаторами, супровідними «фоновими» публікаціями тощо, які підкріплюють ідею послання)

Особливої уваги потребує освітлення механізмів впливу на масову аудиторію новин. Найвідомішими з них є сайндбайтс (sound bites) та спін-докторз (spin doctors).

Саундбайтс («шматок звукозапису», сильний, яскравий вислів, фраза) - «короткий аудіофрагмент, вставлений у відеорепортаж, що транслюється у теленовинах. Саундбайтс зумовлює витіснення добре аргументованих доказів короткими та яскравими повідомленнями, часто провокаційного змісту та/або візуально орієнтованими. Політик має «вкусити» яскравою фразою аудиторію, або він не буде почутий».

Спін-докторз, новинні спіннери (з англ. «кружіння», «ловля на блесну»). Завдання спін доктора - «повернути» інформацію про подію таким чином, щоб вона максимально відобразила інтереси комунікатора та схилила до певної ідеї/дії реципієнта. Техноехнології спінування спрямовані в першу чергу на захоплення уваги реципієнта за допомогою фрагментації інформації і викладу її як «гарячих новин». В результаті інформація подається однобоко та спрощено, вона організовується таким чином, щоб «слугувати» інтересам комунікатора. Прикладом спін-докторз є повідомлення українських ЗМІ про зустріч президента України В. Януковича з президентом США Б. Обамою. Залежно від спрямування медіа, дана подія була перекручена: з одного боку завищувалася її значущість (насправді зустріч була нетривалою), з іншого - загострювалося увага на неважливості події, наголошуючи на тому, що зустріч відбувалася мимохідь, без особливого інтересу з-боку Обами.

Маніпулятивний вплив ЗМІ на політичне життя зумовлений не лише свідомим обстоюванням певних політичних інтересів у редакційних матеріалах або політичній рекламі. Вони можуть здійснювати політичний вплив неусвідомлено, внаслідок використання певної схеми опрацювання новин, здатності замовчувати, певним чином добирати та інтерпретувати політичні події, поширювати інформацію, надану іншими учасниками політичного процесу тощо. Таким чином, у ході політичної боротьби ЗМІ є в той самий час як джерелом знань, так і учасником, мішенню, зброєю та ареною боротьби.

3.3 Інсценування та гра як маніпулятивні технології

Наростання комунікаційних взаємодій в суспільстві, стратегічний характер політичної комунікації зумовлює звернення уваги соціологів до ігрової компоненти та повязаної з нею можливостями маніпуляції в соціально-політичній сфері.

В даному випадку поняття «гра» розглядатиметься як специфічна людська діяльність, яка визначається функціонуванням у взаємодії визначеної сторонами системи правил, які визначають протікання комунікації. Будь-яка гра є доцільною змагальною діяльністю, певною локалізацією у просторово-часовому континуумі особливої реальності, яка розгортається за певних завчасно сконструйованих умов. До того ж, гра включає творчий компонент, орієнтована на успіх внаслідок виконання всіх правил та умов.

Розглядаючи ігровий зміст сучасного суспільно-політичного життя, Й. Хейзінга виділяє дві можливості:

)ігрові форми більш або менш свідомо використовуються для приховування намірів суспільного та політичного характеру (удавана гра);

)явища, які на поверхні демонструють властивості гри.

Гра як одна з ознак політичного життя сучасності зумовлює створення уявлень про несерйозність, зовнішність, легковажність дій, в яких насправді можуть міститись певний прихований сенс. Так, останнього часу набуває поширення така форми політичної боротьби як «хеппенінг» - театралізована політична дія з гумористичним сценарієм. У ході розгортання такої громадсько-політичної активності відбувається вплив на суспільно-політичний дискурс. Прикладами політичного хеппінгу є заходи, які проводяться активістками організації Femen, наприклад - акція на виборчій дільниці 07.02.2010 р. Політичний хеппенінг, таким чином, є мпецифічною формою прояву політичної активності за умов медіатизації політичного процесу, коли будь-які політичні дії, для їх сприйняття аудиторією, мають конкурувати з масою інших повідомлень. Політичний потенціал хеппенінгу зумовлений тис, що дана акція може репрезентувати політичний смисл у завуальованій неполітичній формі.

Таким чином, компонент гри у маніпулятивному інсценуванні передбачає не лише гру, а й імітацію гри з метою досягнення певних цілей. Разом з цим поняття інсценування є значно ширшим. В цілому, можливість політичного інсценування міститься у постмодерністському підході до інформації, відповідно до якого символічний світ є єдиною релевантною для людини реальністю. Інсценування в такому сенсі розглядається як елемент конструюванні віртуальної реальності. Загалом, інсценування можна визначити як моделювання комунікатором всіх рівнів взаємодії з реципієнтом з точки зору узгодженої в єдиний механізм дії різних маніпулятивних прийомів з врахуванням умов комунікативного поля.

Російський дослідник С. Поцелуєв політичне інсценування розглядає як «виробництво симулятивної реальності через візуально-комунікативні технології». Політичне інсценування, зазначає він, передбачає асиметричність соціальної комунікації: у масовій комунікації не відбувається переміни ролей слухача та комунікатора. Навіть якщо мати на увазі технічні можливості зворотного зв'язку між публікою і ЗМІ, безумовний пріоритет мовця залишається за ЗМІ.

Технологія інсценування широко використовується у телевізійних ЗМІ. Будь-яка інформація, потрапляючи на екран, не просто висвітлюється, а немов «апріорно» інсценується, що створює зручні умови для виробництва та збуту результатів політичного інсценування.

Влада символічно інсценує реально відсутнє, але очікуване від неї публікою. Практика інсценування обумовлюється переважно прагматичними мотивами, тому штучність дій часто приховується під видом їх реалізму. Тривіальним прикладом можуть бути зустрічі політиків з населенням та окремим його категоріями (зокрема, з соціально незахищеними, коли демонстрація політиком турботи та співчуття не означає збільшення соціальних витрат тощо).

Однак технологія інсценування не є лише привілеєм влади. Маніпулятивне інсценування може здійснюватися також «знизу», представляючи собою символічні політичні дії підвладних мас. Прикладом є символічні акції протесту, які також створюють видимість, однак не видають її за реальність, а лише використовують як засіб звернення уваги громадськості до важливих соціально-політичних проблем.

Таким чином, інсценування має прихований характер, відзначається підміною у деталях, сукупності соціальних дій реальних задумів. Інсценування розглядається як умова завершеності маніпулятивних зусиль, які системно, «рутинно» впливаючи на свідомість реципієнта зумовлюють необхідні зміни останньої.

Висновки до третього розділу

Маніпулятивні технології у соціально-політичній сфері суспільного життя спираються на соціальну міфологію, чутки, невербальні засоби впливу. Міф є спрощеним представленням ситуації, тому легко захоплює масову аудиторію. Міфологізація суспільної свідомості дозволяє спиратися на неусвідомлені явно аудиторією інформаційні структури, що створює можливості для цілеспрямованої маніпуляції.

Потужним маніпулятивним механізмом у соціально-політичному просторі є чутки як форма поширення соціально значимої інформації. Невербальні засоби маніпуляції, з одного боку, можуть супроводжувати вербальну комунікацію (підсилювати та скеровувати маніпулятивний вплив), та, з іншого, бути цілком самостійними засобами маніпуляції. Соціологію в цьому контексті цікавить соціальне навантаження, яке вони несуть, та соціальні статуси, характеристики, ознаки тощо, виразниками яких стають в свідомості реципієнта. Особливий маніпулятивний підтекст можуть мати фотографії, відеозображення, малюнки як засіб комунікації. Даний аспект заслуговує більш ґрунтовного соціологічного вивчення, так як має значний маніпулятивний потенціал у сучасних комунікаціях.

Сильний вплив на суспільну свідомість здійснюють ЗМІ, використовуючи різні маніпулятивні технології, найбільш ефективними з яких є менеджмент новин та політичне інсценування. Субєкти політики залучаються до самоініційованої постановчої політики, подання її у зручній для сприйняття формі, спрямоване на зміну свідомості реципієнта та управління останньою. З метою маніпуляції ЗМІ використовують такі механізми впливу на масову аудиторію новин як саундбайтс та спін-докторз.

Маніпулятивні впливи технологій ЗМІ зумовлені не лише цілеспрямованим обстоюванням певних політичних інтересів, а можуть здійснюватися неусвідомлено. У ході політичної боротьби ЗМІ є одночасно як джерелом знань, так і учасником, мішенню, зброєю та ареною боротьби.

Інсценування як технологія маніпулятивного впливу представляє собою моделювання комунікатором взаємодії з реципієнтом з точки зору узгодження в єдиний механізм дії різних маніпулятивних прийомів відповідно до умов комунікації. Політичне інсценування може здійснюватися як «згори» - з-боку політичної еліти, так і «знизу» - з-боку підвладних народних мас. Інсценування має прихований характер та розглядається як умова завершеності маніпулятивних зусиль, які системно, «рутинно» впливаючи на свідомість реципієнта зумовлюють необхідні зміни останньої.

Висновки

Маніпулятивний вплив у соціальних комунікаціях є складним багатоаспектним процесом, дослідження якого не обмежується розглянутою в межах даної роботи проблематикою - тема дослідження маніпуляції в соціології є значно ширшою. В межах роботи виявлено особливості соціологічного підходу до явища маніпуляції, зясовано специфіку та способи використання маніпулятивних технологій у соціальних комунікаціях, підсумовано теоретичні набутки ряду суміжних наук з даної проблематики, що дозволяє зробити певні висновки. На закінчення роботи варто наголосити на наступні моменти.

Як предмет соціологічного дослідження маніпулятивний вплив має вивчатися перш за все як комунікативне явище соціологією комунікації. В межах останньої маніпуляція визначається як спосіб здійснення соціальної комунікації; вплив, майстерне здійснення якого веде до прихованого збудження у аудиторії намірів, не співпадаючих з її актуально існуючими бажаннями.

Зясовано, що маніпуляція має місце тоді, коли маніпулятор створює та підмінює реальні цілі реціпієнта, та вводить сконструйовані у свідомість останнього. Маніпуляція передбачає сприйняття будь-якої ситуації як цільової, а відповідне трактування дій партнера - як тактику, стратегію, спосіб досягнення реципієнтом своїх цілей. Основними ознаками маніпуляційних впливів є їх психологічна природа, прихований характер, цілеспрямованість, стратегічність.

Визначено складові акту маніпуляції: комунікатор (продюсер комунікації), реципієнт маніпулятивного впливу, поле комунікації, інформаційний потік, комунікативне повідомлення, канали комунікації та реакція реципієнта на маніпулятивні дії як наступний комунікативний акт.

Встановлено, що залежно від рівня протікання соціальної комунікації (міжособистісний, груповий. масовий), на здійснення маніпулятивних впливів накладаються певні можливості та обмеження, які потребують додаткового вивчення. Загалом, з точки зору класифікацій, розподіл маніпулятивних впливів на способи, засоби, прийоми та рівні здійснення є надзвичайно складним, так як вони є взаємоповязаними та взаємодоповнюють один одне.

Зясовано, що основними джерелами здійснення маніпулятивних впливів у суспільстві є інформація, символи та стереотипи масової свідомості. З метою маніпуляції інформація може викривлюватися, вибірково подаватися та замовчуватися. Використання символів як засобу маніпулятивного впливу повязане з «подвійною» природою останніх - співіснуванням фактичного та символічного (ідеалізованого) змісту. Маніпуляція стереотипами відбувається за активного використання комунікатором у акті маніпуляції соціальних стереотипів, які існують в суспільстві - спрощених, схематизованих уявлень про певні соціальні явища та обєкти.

Визначено, що маніпулятивні технології у соціально-політичній сфері суспільного життя спираються в основному на соціальну міфологію, чутки та невербальні засоби впливу. Міф є спрощеним представленням ситуації, тому легко захоплює масову аудиторію. Міфологізація суспільної свідомості дозволяє спиратися на неусвідомлені явно аудиторією інформаційні структури, що створює можливості для цілеспрямованої маніпуляції.

Потужним маніпулятивним механізмом у соціально-політичному просторі є чутки як форма поширення соціально значимої інформації. Невербальні засоби маніпуляції, з одного боку, можуть супроводжувати вербальну комунікацію (підсилювати та скеровувати маніпулятивний вплив), та, з іншого, бути цілком самостійними засобами маніпуляції. Соціологію в цьому контексті цікавить соціальне навантаження, яке вони несуть, та соціальні статуси, характеристики, ознаки тощо, виразниками яких стають в свідомості реципієнта. Особливий маніпулятивний підтекст можуть мати фотографії, відеозображення, малюнки як засіб комунікації. Даний аспект заслуговує більш ґрунтовного соціологічного вивчення, так як має значний маніпулятивний потенціал у сучасних комунікаціях.

Встановлено, що сильний вплив на суспільну свідомість здійснюють ЗМІ, використовуючи різні маніпулятивні технології, найбільш ефективними з яких є менеджмент новин та політичне інсценування. Субєкти політики залучаються до самоініційованої постановчої політики, подання її у зручній для сприйняття формі, спрямоване на зміну свідомості реципієнта та управління останньою. З метою маніпуляції ЗМІ використовують такі механізми впливу на масову аудиторію новин як саундбайтс та спін-докторз.

Маніпулятивні впливи технологій ЗМІ зумовлені не лише цілеспрямованим обстоюванням певних політичних інтересів, а можуть здійснюватися неусвідомлено. У ході політичної боротьби ЗМІ є одночасно як джерелом знань, так і учасником, мішенню, зброєю та ареною боротьби.

Інсценування як технологія маніпулятивного впливу представляє собою моделювання комунікатором взаємодії з реципієнтом з точки зору узгодження в єдиний механізм дії різних маніпулятивних прийомів відповідно до умов комунікації. Інсценування має прихований характер та розглядається як умова завершеності маніпулятивних зусиль, які системно, «рутинно» впливаючи на свідомість реципієнта зумовлюють необхідні зміни останньої.

В результаті роботи вирішено, що проблема вивчення маніпулятивних впливів у соціальних комунікаціях потребує більш широкого обґрунтування в межах суспільних наук. Необхідним є розгортання ряду вузькоспеціальних соціологічних досліджень з даної проблематики для концептуалізації явища маніпулятивного впливу.