Стратегія і тактика управління конфліктною поведінкою учнів
Вступ
У педагогіці великого значення набула проблема
попередження девіантної поведінки учнів. Саме тому педагогічна конфліктологія,
перетворилася на пріоритетний напрямок у педагогічнихдослідженнях. Цій проблемі
присвячено велика кількість наукових пряць серед яких особливу увагу
привертають роботи таких авторів: Н.П. Анікеєва,О.М. Бандурка, В.А. Друзь, Г.В.
Ложкін, А.С. Макаренко, Ю.П. Пономарьов, М.М. Рибакова, Ю.К. Ємельянов, Т.С.
Яценко та ін.
Актуальність даної проблематики обумовлена тим,
що сучасна педагогічна наука розглядає підлітковий вік як особливий етап у
житті людини, під час якого відбуваються радикальні соматичні зміни,
становлення якісно нових психологічних утворень, з’являються нові
інтереси,активізується пізнавальна діяльність, посилюється самосвідомість у
стосунках з товаришами та дорослими. Такі непрості перетворення часто
зумовлюють появу серйозних проблем у підлітків. Саме в підлітковому віці
виявляються дефекти виховання, такі, як безвідповідальність, конфліктність,
агресивність, протестувальний характер поведінки. Особливості задоволенняпотреб
розвитку особистості підлітка приводять до бажання виділитися, продемонструвати
свою дорослість.
Тому постійний інтерес психологів і педагогів
привертає вивчення причин виникнення конфліктів у педагогічній взаємодії
вчителя й учнів,та пошук ефективних способів їхнього подолання.
Актуальність даної проблеми зумовила вибір теми
курсової роботи: «Стратегія і тактика управління конфліктною поведінкою учнів».
Метою роботи є теоретичне дослідження стратегій,
подолання конфліктних ситуації із метою попередження конфліктів.
Мета роботи визначила постановку таких завдань
дослідження:
визначити поняття конфліктної ситуації і
конфлікту у психолого-педагогічній літературі;
з’ясувати причини конфліктної поведінки учнів;
охарактеризувати стратегії і тактики управління
конфліктної поведінки учнів;
дати характеристику явищу медіація у школі;
визначити роботу вчителя з питань управління
конфліктними ситуаціями
Об’єктом дослідження виступає педагогічна
конфліктологія.
Предметом дослідження є теоретичне дослідження
використання стратегій попередження конфліктних ситуацій.
У процессі дослідження були використані такі
методи як вивчення й аналіз педагогічної літератури, узагальнення,
абстрагування, порівняння.
Структура дослідження: курсова робота
складається із вступу, двох розділів, висновків до них, загальних висновків, та
списку використаних джерел. Курсова робота нараховує сторінок. Список
використаних джерел містить 20 позицій.
Розділ 1. Теоретичні основи педагогічної
конфліктології
.1Визначення конфліктної ситуації і конфлікту у
психолого-педагогічній літературі
Сбогодні в теорії і практиці педагогіки
накопичений значний запас фактів і спостережень для того щоб поставити питання
про оформлення теоретичного напряму - педагогічної конфліктології,як
самостійної області дослідження науки про освіту.Проблема педагогічних
конфліктів відноситься до області научних знань, маючих своє місце у всіх
науках як соціальних, так і технічних. Там, де поняття конфликтуі не обговорюється,
фігурують его термінологічні аналоги: «протиріччя, «антагонізм» та ін.
Наслідуючи принцип синергічного розгляду
проблеми конфліктів у педагогічній праці і враховуючи все проникливий характер
цього феномену людської діяльності, підійдемо до поняття конфлікту зі сторони
його трактування у різних областях знань.Як же визначається поняття конфлікту у
різних областях знань?
Конфлікт за словарем С. І. Ожегова - зіткнення,
серйозні непорозуміння, спір. «Радянський энциклопедичний словник» (1984) цеж
поняття визначає майже так само, тобто як зіткнення сторін, бачень, сил.У
«Філософському энциклопедичному словнику» (М. 1983) поняття «конфлікт» не
включено до составу лексичних одиниць. Його эквівалент - «протиріччя» -
визначається як взаємодія протилежних, взаємовиключних сторін та тенденцій,
предметів, явищ.Термін «конфлікт» застосовується лише для визначення гострих
ворогуючих зіткнень класових інтересів, протиріч.
У «Логічному словнику» Н. И. Кондакова (М.,
1975) визначення поняття, що розглядається, майже абсолютно співпадає з
наведенними вище. Далі тут же говориться, що конфлікт означаєрозбіжності, спір
з тяжкими ускладненнями.
«Соціолоічний словник» (М., 1991) дає тлумачення
соціального конфлікту. Авторивизначаютьсоціальный конфлікт як «граничний випадок
загострення соціальних протирічь». В «Короткому політичному словнику» (М.,
1988) визначення конфлікту є анологічним наведеному вище. Нарешті, в словнику
«Естетика» (М., 1989) інтерпретується поняття «художнього конфлікту». Воно
визначається як пряме або опосередкованевідображення мистецтвом життєвих
протиріч.
Педагогический конфликт можно рассматривать как
возникающую в результате профессионального и межличностного взаимодействия
участников учебно-воспитательного процесса форму проявления обострившихся
субъектно-субъектных противоречий, вызывающих чаще всего у них отрицательный
эмоциональный фон общения, и предполагающую конструктивный перевод столкновения
сторон конфликта в заинтересованное устранение его причин. Таким образом, в
данном толковании педагогического конфликта как разновидности конфликтов вообще
прежде всего обращается внимание на сферу его протекания (учебно-воспитательный
процесс), особенность субъектов (учителя и дети), эмоциональный фон протекания.
Особо следует обратить внимание на то, что педагогический конфликт является
формой проявления обострившихся субъектно-субъектных противоречий, что весьма
существенно для определения способов его предупреждения и преодоления.
Под конфликтной ситуацией понимают объективное
сочетание различных обстоятельств, которые предшествуют конфликту и
обусловливают, как правило, несовместимые требования к различным лицам (когда
удовлетворение одной стороны препятствует удовлетворению другой [Баныкина С. В.
Педагогическая конфликтология: состояние, проблемы исследования и перспективы
развития].
Конфлікт - це зіткнення окремих людей або
соціальних груп,
що виражають різні, а нерідко й протилежні цілі, інтереси й погляди.
Для виникнення конфлікту необхідна конфліктна ситуація.
Конфліктна ситуація - це наявність суперечливих
позицій, розбіжностей сторін з якогось приводу. Це можуть бути різні цілі,
інтереси й бажання або різні способи їх досягнення. Але далеко не кожна
ситуація веде до конфлікту. Повинен бути інцидент.
Інцидент - це збіг обставин, що с приводом для
початку безпосереднього зіткнення сторін.
Наміть у цьому випадку конфлікту ще можна
запобігти, оскільки все залежить під того, як особистість сприймає й оцінює
ситуацію, що склалася. Якщо особистість оцінює цю ситуацію як конфліктну,то
вона стає такою реально.
Відбувається конфліктна взаємодія. Конфлікт
починає житии своїм життям. Дії конфліктуючих сторін «підганяються» під
конфлікту ситуацію, втягуються нові сили іі способи конфронтації. Починається
ескалація конфлікту. Останній етап - це спад конфлікту і його вирішення.
Залежно під способів вирішення конфліктможе бути конструктивним і
деструкційним.
Модель конфлікту:
• передконфліктна ситуація:
• напруженість відносин;
• розкол групи;
• виникнення дискомфорту;
• ріст напруженості у відносинах між
суб'єктами конфлікту.
Типові реакції:
• стратегічні;
• нестратегічні
. Конфліктна взаємодія
Інцидент- формальний привід, випадок для початку
зіткнення сторін.
Типові реакції:
• стратегічні;
• нестратегічні.
Кульмінація - верхня «точка кипіння» конфліктної
боротьби.
. Вирішення конфлікту
Залежить від цілей і установок сторін конфлікту,
засобів, методів
і тактики ведення боротьби.
Вирішення конфлікту може бути:
• повним;
• частковим.
. Після конфліктна стадія:
• нормалізація відносин;
• нове бачення проблем;
• нова оцінка своїх сил і можливостей.
Але, по-перше, дуже багато чого залежить від
позиції самої людини. Саме вона визначаєситуацію як звичайну або як конфліктну
для себе. На якомущеетапі хід конфліктної ситуації залежить від самої людини?
Цілком правильно, на етапі вирішення конфлікту. Людина сама ухвалює рішення
щодо того, як вирішуватиме цю ситуацію. По-друге,імовірність вирішення
конфлікту на різних станах його розвиткурізна. Як ви думаєте, на якому стані
вона найбільша? Правильно,у фазі виникнення розбіжностей. У цьому випадку
ймовірністьвирішення конфлікту - 92%. При конфліктній взаємодії вона дорівнює
46%, при ескалації конфлікту - лише 5%, а на стані вирішення - 20%.[13]
Причини конфліктної поведінки учнів
Вікова періодизація і виділення характерних для
кожного віку ситуацій і конфліктів дають можливість вчителю орієнтуватися в тих
причинах, що порушують взаємодію з учнями.
У загальному плані такими причинами можуть бути
дії і спілкування вчителя, особливості особистості учня і вчителі, загальна
обстановка в школі.
Приведемо ті з причин конфліктів, що вже
зустрічалися в приведених вище прикладах:
· мала можливість учителя прогнозувати на уроці
поводження учнів;
· несподіванка їхніх учинків, часто порушує
запланований хід уроку, викликає у вчителя роздратування і прагнення будь-якими
засобами забрати "перешкоди";
· недолік інформації про причини відбуваючого
утрудняє вибір оптимального поводження і відповідного обстановці тону
звертання;
· свідками ситуацій є інші учні, тому вчитель
прагне зберегти свій соціальний статус будь-якими засобами і тим самим часто
доводить ситуацію до конфліктної;
· учителем, як правило, оцінюється не окремий
вчинок учня, а його особистість, така оцінка часто визначає відношення до учня
інших вчителів і однолітків (особливо в початковій школі);
· оцінка учня нерідко будується на суб'єктивному
сприйнятті його вчинку і малому інформуванню про його мотиви, особливості
особистості, умовах життя в родині;
· вчительне взмозі провести аналіз виниклої
ситуації, квапиться строго покарати учня, мотивуючи це тим, що зайва строгість
стосовно учня не зашкодить;
· немаловажне значення має характер відносин, що
склалися між вчителем і окремими учнями;
· особистісні якості і нестандартне поводження
останніх є причиною постійних конфліктів з ними;
·особистісні якості вчителя також часто бувають
причиною конфліктів (дратівливість, брутальність, мстивість, самовдоволення,
безпорадність і ін.). Додатковими факторами виступають переважний настрій
учителя при взаємодії з учнями, відсутність педагогічних здібностей, інтересу
до педагогічної роботи, життєве неблагополуччя вчителя, загальний клімат і
організація роботи в педагогічному колективі.
Потрібно пам'ятати, що всяка помилка вчителя при
дозволі ситуацій і конфліктівтиражується в сприйнятті учнів, зберігається в
їхнє пам'яті і довго впливає на характер взаємин.
Конфлікти виникають, коли учні знаходяться наодинці
з учителем (у присутності сторонніх чи адміністрації школи конфліктів не
буває), тому адміністрації важко надати йому допомогу в їхньому попередженні і
дозволі.
Цікаво, що керівники шкіл часто бачать винність
вчителя у виникненні конфліктів, а учитель свою винність визнає рідко, тому
перед адміністрацією коштує вічна проблема - як допомогти і вчителю, і учню у
встановленні добрих відносин. Якщо чи директор завуч приймають сторону учня,
учитель заявляє: "Ви завжди шкодуєте учнів, нас вважаючи винними, а хто
нас пошкодує". Спільний грамотний аналіз ситуації може в чомусь допомогти
в рішенні цієї проблеми.
У роботі з учнями вчитель не завжди упевнений,
що урок пройде за планом, він готовий до несподіванок у поводженні учнів, але
помітимо, що ці "несподіванки" не відрізняються оригінальністю: у
нашій вибірці часто повторюються однотипні ситуації. Кривдно, що через такі
ситуації, що переходять у конфлікти, губиться чимала кількість часу, знижується
діловий настрой учнів, погіршується здоров'я вчителя. Багато подібних ситуацій
переходять у затяжні конфлікти, закінчуються відходом учня з уроку, а вчителя
до директора.
Шляху допомоги вчителю в дозволі і попередженні
конфліктів визначені багато в чому завдяки спільній роботі з вчителями і
керівниками шкіл:
· конфліктні ситуації на уроках, особливо в
підліткових класах, більшістю слухачів визнається типовими, закономірними. Для
їхнього дозволу вчителю треба вміти організувати колективну навчальну
діяльність учнів різного віку, підсилюючи ділову взаємозалежність між ними.
Подібні конфлікти частіше случаються у вчителів, що цікавляться в першу чергу
лише рівнем засвоєння предмета, тому їх значно менше на уроках, що ведуться
класним керівником і в початкових класах, коли вчитель добре знає учнів і
знаходить різноманітні форми взаємодії з ними;
· ситуація на уроці доходить до конфлікту, як
правило, з учнем, що погано встигає по предметі, "важким" по
поводженню. Тому в інтересах самого вчителя краще вивчити саме таких учнів,
виявити до них увага з метою своєчасного надання допомоги у виконанні завдання;
· не можна карати за поводження поганими
оцінками по предметі - це приведе не до позитивного результату, а лише до
затяжного особистісного конфлікту з учителем, що обов'язково викликає зниження
інтересу до предмета.
Причиною багатьох конфліктів керівники шкіл
вважають низький рівень педагогічного спілкування вчителів, що не можуть вчасно
зупинитися, уникнути різких слів, не дорікати за неблагополуччя в родині, не
підкреслювати негативних якостей, не висміювати перед однолітками. Це
загальновідомі положення, але їх часто порушують багато вчителів. [М. Рыбакова.
.2 Стратегія і тактика управління конфліктної
поведінки учнів
Буде доцільною типологія стратегій управління
конфліктами, що була запропонована американськими вченими Р. Блейком и Д.
Моутоном (Психологія: Словник. М., 1990.С. 175). Якщо взяти за основу їх
концепцію, можна виділитинаступні педагогічні стратегії управління
міжособистісними конфліктами: пристосування, відхилення, відступ, компроміс,
співробітництво, домінування. Розглянемо особливості їх виявлення у конфліктній
взаємодії.
В процесіналагоджування контакту у вчиталя може
виникнути необхідність до пристосування до індивідуальної своєрідності своїх
вихованців, що забезпечує тим самим між особову гармонію та сумісність.
Эффективність данної стратегіїзумовлена прийняттям дитини таким, як він є -
рухливим та в’ялим, запальним та врівноваженим, слухняним та впертим. Суть
пристосування - в багатосторонній орїєнтації педагога в ситуаціїспілкування та
адаптації до комплексу особистісних проявлень школярів.В бережливому
спілкуванніпотребують "проблемні", як правило, "несчастні
діти" (Э.Ш. Натанзон), яким властивий душевний дискомфорт та стійкий
негативізм до педагогічних вимог. Тому особа терплячість необхідна по відношенню
до учнів, що перенесли психічну травму.
Так, у дітей тапідлітків, жертв чернобильскої
катастрофи, виявлені завищена тривожність, домінування песимістичних настроїв,
«вибухові» реакції, відчуженість, чекання на небезпеку. В учнів, що переживають
внутрішньо особистий конфлікт, протистояння вчителю є не наслідком серйозних
міжособистісних розбіжностей і їх усвідомлення, а формою розрядження, знаття
стресу.
Слід мати на увазі, що і у найщасливішої дитини
бувають конфліктні періоди життя. Вони пов’язані з переживанням вікових криз,
та особистими переживаннями, перепади настрою, складностями адаптації до змін у
сімейному та шкільному житті - введеня нової дисципліни, зміна вчителя, класу
та ін.
У кожній школі є діти, що можуть складати групу
ризику. Спілкування з ними вимагає від учителя знання їх больових зон та
гнучкої тактики, вміння вчасно знімати емоційну напругу, відволікати увагу від
травмуючи обставин.
Близька до пристосування стратегія відхилення,
свідоме уникнення вчителем конфронтації. Це іноді необхідно, коли доводиться
зіткнутися з дрібними непорозуміннями, з проявами поганого настрою,
запальності, немотивованої агресії дитини. Опір діям вчителя часто притаманний
підлітку під час кризових періодів дорослішання як вираження загостреної
потреби до самоствердження. Спонтанно виникаюча агресія нейтралізується
холоднокровністю та витримкою педагога, влучним відволіканням уваги від «яблука
розбрату», спокійною тональністю спілкування, вмінням дечого не помітити.
Нервозність та гнівливість у відповідь провокують емоційні зриви та загострюють
конфлікт. Неочікуванні реакції - жарт, демонстраційне мовчання - діють на
«бунтівника» більш витверезливо ніж натації та дисциплінарні санкції.
Кажучи про педагогічні стратегії пристосування
та відхилення, не можна не сказати, що частота їх використання може обернутися
проявою у деяких дітей безвідповідальності за свої вчинки, укоріненням
психології вседозволення.
Буває необхідною і стратегії відступлення. Як і
всі інші люди, вчитель може помилятися в своїх рішеннях, в інтерпретації
поведінки вихованця, тлумаченні його намірів. Наприклад, буває дуже важко за
зовнішньою бравадою підлітка впізнати тривогу, страх, комплекс
неповноцінності.Сучасне відступлення, відмова від обраної тактики, відверте
зізнання своїх помилок, випереджуюча самокритика обеззброюють дітей, знімають
відчуження.
Крок назад, що робить вчитель, попереджає
ескалацію напруги. Компроміс будується на двосторонніх поступок, раціоналізації
рішень, які задовольняють обидві сторони. Ця стратегія, що свідчить про істинну
повагу особистості вихованця, дозволяє вчителю отримати перемогу у головному за
рахунок незначних втрат.На особистому прикладі педагога діти вчаться культурі
узгодження своїх інтересів з потребами і бажаннями інших.
Значним регулюючим і виховуючим потенціалом
володіє співробітництво, збудоване на сумісному з учнями виборі рішення,
прийняття взаємної відповідальності. Демократичність відносин, відкритий обмін
бачень, думок дозволяють розглядати різні точки зору. Ініціювати плюралізм
поглядів і формувати вміння бачити багатоманітність виходів з проблемної
ситуації.
Однопартнерьське співробітництво, до якого
вчитель спонукає учнів («Не знаю, що робити. Думаємо разом», «А як би ви
вчинили на моєму місці?»), є у виховному відношенні більш результативним, ніж
одноособове прийняття правильного рішення. Це буває важливо при серйозних
непорозуміннях. Американський психолог Джинн Грехем Скотт вважає, відкрите
обговорення конфлікту - найкращий спосіб запобігти ескалацію.
Педагогічне спілкування не виключає стратегії
домінування, яка основана на односторонньому відстоюванні вчителем власної
позиції, одноособовому прийнятті усієї повноти відповідальності. Такі дії та
вчинки бувають доцільними в надзвичайних обставинах, наприклад, в ситуаціях
загрози психічному та фізичному здоров’ю дітей, коли вихователь в силу свого
життєвого досвіду та компетентності негайно приймає рішення, беззастережно
підкорює своїй волі.
Домінування приваблює багатьох вчителів
негайністью педагогічного ефекту. Наприклад якщо учень розмовляє на уроці, то
прилюдно зроблене зауваження або навіювання змушує його замовкнути.
Вразливість домінування заключаеться в тому, що
воно блокує емоційно-розсудливу діяльність самої дитини, перешкоджаючи
включенню механізму саморегуляції. Зловживання цією стратегією обертається
репресивністю вчителя, коли за будь-яким порушенням шкільного регламенту
невблаганно слідують педагогічні санкції. За баченням психологів, тяжіння до
прийняття власних рішень видає байдужість до міжособистісних відносин.
В складних випадках затяжних конфліктів учителю
доводиться мистецьки сполучати різні технології, комбінуючи відхилення і
компроміс, пристосування та співпрацю та ін. Наприклад, пристосування і
відхилення дозволяють виграти час, необхідний для прийняття зважених рішень. На
думку 10 студентів педвузу, що закінчили школу у 90-х рока, у конфліктних
ситуаціях їх вчителі віддавали перевагу:
домінуванню - 37 %
компромиісу - 17 %
відхиленню - 15 %
співробітництву - 11 %
пристосуванню - 10 %
відступленню - 10 %
Отримані дані говорять про багатоманітність
професійних підходів до рішення виникаючих комунікативних проблем. Однак
високий процент домінування (37%) вказує на очевидну тенденцію вдаватися до
педагогічного диктату.
Педагог нерідко змушений виступати у ролі
«третейського судді», допомагаючи долати міжособистісні та особистісно-групові
конфлікти, час від часу виникаючі в середовищи учнів.
Виконання місії посередника в нормалізації
взаємовідношень школярів відрізняється складністью, припускаючи дотримання
педагогічного такту. Перш за все доцільно відмовитися від прямого втручання до
учнівських взаємовідносин. Воно може бути випрвдане лише в крайніх випадках,
коли хто-небудь з учнів порушує культурні єталони спілкування, удаваючись до
образ, приниженню людської гідності, наклепу, побоїв. Зжила себе і примітивна
практика покарання обох конфліктуючих сторін.[ Рыданова И.И. Основы педагогики
общения. - М.: Беларуская навука, 1998. - 319 с.]
Отже, конфлікт - це зіткнення окремих людей або
соціальних груп,
що виражають різні, а нерідко й протилежні цілі, інтереси й погляди.
Для виникнення конфлікту необхідна конфліктна ситуація; конфліктна ситуація -
це наявність суперечливих позицій, розбіжностей сторін з якогось приводу.
Основною причиною багатьох конфліктів вважають низький рівень педагогічного
спілкування вчителів, що не можуть вчасно зупинитися, уникнути різких слів, не
дорікати за неблагополуччя в родині, не підкреслювати негативних якостей, не
висміювати перед однолітками. Існують такі стратегії управління конфліктної
поведінкою учнів: домінування, компроміс,відхилення,співробітництво,
пристосування, відступлення.
Розділ 2. Методи розв’язання конфліктних
ситуацій
.1 Медіація у школі
Медіація - це альтернативна форма вирішення
конфліктів за участю третьої нейтральної сторони - медіатора, який допомагає
сторонам дійти взаємоприйнятного рішення у конфлікті.
Історія медіаціїї доволі довга. Її можна вважати
давнім методом вирішення конфліктів. Вона використовувалася до появи судової
системи і була дуже популярна в Японії, Китаї, Англії. В Америці використання
медіації почалося у 70 - х роках ХХ століття з метою вирішення трудових
конфліктів, але нова хвиля інтересу призвела до того, що у 80 - х роках
медіацію почали використовувати у системі суспільних відносин, у родинних та міжособистісних
стосунках, у системі шкільної освіти. Дуже швидко шкільна медіація здобула
суспільне визнання - результати реалізації програми «Медіація однолітків»
обумовили поліпшення психологічного клімату у шкільних колективах, знизили
рівень агресії та насилля, і сьогодні шкільний напрям реалізації медіації є
одним із головних напрямів впроваждення ідей відновного правосуддя, одним із
основних засобів корекції конфліктної поведінки і профілактики правопорушень
неповнолітніх
В Україні застосування медіації почалося не так
давно. Одними із перших, хто почав реалізовувати ідею медіації у нашій країні
були неурядові громадські організації - Одеська обласна Група Медіації (ООГМ) і
Луганська обласна Група Медіації (ЛОГМ). Зараз розвитком та впровадженням медіаційної
процедури займаються ще й інші українські організації та об'єднання, осередки
яких розташовані у Києві, Львові, Білій Церкві, Жмеринці, Сімферополі та ін.
Зростання інтересу до цієї технології обумовлене
тим, що медіація має унікальний потенціал трансформації взаємодії у конфлікті і
як результат - зміну світосприйняття людей, які є учасниками конфліктної
ситуації. Особливості медіації як процесу посередництва у вирішенні конфліктів,
суперечок, полягають у тому, що медіація допомагає розширити можливості людей,
які перебувають у конфлікті, сприяє розкриттю їхнього особистісного потенціалу,
взаємному прийняттю .
Вже давно відомо, що конфлікт є невід'ємною
частиною життя людини, життя суспільства, і хоч без нього неможливе саме життя,
але й досі ставлення до конфлікту у більшості людей негативне. У науковій
літературі є безліч визначень поняття «конфлікт», серед них найбільш вдалим, на
наш погляд виступає саме це: конфлікт - це форма стосунків між потенційними чи
актуальними суб'єктами соціальної дії, мотивація яких обумовлена протилежними
цінностями, нормами, інтересами та потребами. Сторони, які перебувають у
конфлікті, пов'язані, принаймні, однією формою психологічного або
інтерактивного антагонізму. Психологічний антагонізм - це емоційна ворожість і подібні
до неї явища. Інтерактивний антагонізм - взаємодія, що будується за типом
боротьби чи втручання в справи опонента.
Конфлікт можна визначити як взаємодію осіб, які
намагаються задовільнити свої потреби шляхом впливу на іншу сторону. Залежно
від шляхів, вибраних для розв'язання конфлікту, він може мати як негативні, так
і позитивні наслідки .
Якщо конфлікт розв'язується через протистояння,
пригнічується чи ігнорується, його негативна складова виходить назовні та проявляється
в різноманітних психологічних наслідках: у тривозі, розгубленості, самотності,
прихованому гніві, стресі, втомі. Якщо конфлікт вирішується конструктивно,
проявляються його позитивні сторони: почуття спокою та гармонії, задоволеності,
полегшення, розширюються можливості особистісного зростання, межі
конструктивного сприйняття навколишнього світу.
Можливо тому, що під час конфлікту кожна сторона
хоче задовільнити власні інтереси та потреби, вийти переможцем, конфлікт і
сприймається як боротьба. Однак, насправді ситуація виграшу у такий спосіб є
доволі ілюзорною, принаймні, у міжособистісних конфліктах. Тобто якщо ці люди й
надалі продовжують спілкуватися, то одна зі сторін конфлікту може почуватися
незадоволеною, ображеною, що є причиною продовження конфліктної взаємодії,
навіть якщо вона завуальована.
Якщо конфлікт сприймаєтся як боротьба, то
можливі такі варіанти його вирішення:
Однак, якщо у конфлікті бачать проблему, то
результати розв'язання цієї проблеми будуть такими:
Медіація - технологія, об'єктом якої є конфлікт
як проблема. Медіація передбачає розв'язання конфліктної ситуації за принципом
«виграш - виграш», тобто основною ідеєю медіації є врахування інтересів та потреб
кожної конфліктуючої сторони. Реалізації цієї ідеї здійснюється за певними
правилами і принципами.
До основних принципів медіації належать
добровільність, нейтральність, конфіденційність, розподіл відповідальності між
сторонами. За принципами добровільності та розподілу відповідальності медіатор
надає сторонам можливості та право керувати власною долею, вони самі приділяють
власні рішення, відповідають за їх прийняття та виконання, вони навіть можуть
вийти із процесу, якщо вважають, що він не надає їм певних можливостей щодо
вирішення проблеми. Принципи нейтральності і конфіденційності сприяють
установленню і утриманню довірливої атмосфери, щирості учасників процесу,
вільному діалогу, обговоренню раніше не виявлених аспектів конфлікту, в цілому
допомагають створити сприятливий психологічний клімат .
Медіатор лише веде процедуру, при цьому він не
займає позицію ні однієї із сторін, не оцінює їх, а однаковою мірою допомагає
обом. Медіатор також нейтральний стосовно конфлікту, він не окреслює свого
бачення сутності конфлікту, не висловлює пропозицій щодо його вирішення.
Натомість він допомагає кожному учаснику визначити власне бачення ситуації,
слідкує, щоб учасники почули версію протилежної сторони, визначає, узагальнює і
перелічує питання, щодо яких здійснюються переговори, визначає спільні інтереси
сторін.
Спілкування між сторонами конфлікту у процесі
медіації відбувається через медіатора. Це дозволяє уникнути проявів агресії та
оптимізує донесення інформації від одного учасника процесу до іншого. За допомогою
навичок ефективного спілкування - перифразу, резюме, відображенню почуттів
медіатор сприяє налагодженню взаємодії між сторонами конфлікту, допомагає їм
«почути» один одного.
Результатом процедури медіації є згода та
примирення. Це два рівні розв'язання конфліктів, які мають свої особливості.
Згода - це договір за предметом конфлікту, примирення стосується вже не
реальних предметів суперечки, а стосунків, взаємин сторін. Коли сторони
досягають примирення, вони починають розуміти, приймати та цінити почуття інших
людей, що має пряме відношення до каяття та прощення.
Те, що медіація сприяє примиренню учасників
конфлікту, є найбільш сильною стороною цієї технології. Сторони, які
примирилися, здобувають певний корисний досвід: вони починають виявляти турботу
про іншого учасника конфлікту, мають змогу у майбутньому користуватися
отриманими знаннями. Тобто сутність медіації полягає утому, що вона допомагає
трансформувати деструктивну ваємодію сторін у конструктивну. Ресурси цієї
трансформації власне у людській сутності - у силі, порядності, співчутті,
емпатійності людини, а медіація лише допомагає цій сутності реалізуватися.
Трансформативна модель медіації стверджує, що ця
технологія пропонує учасникам по - іншому організувати роботу над конфліктом.
Вона підтримує ефективний цикл персонального розвитку можливостей і
міжособистісного визнання, завдяки чому знижується інтенсівність та
напруженість конфлікту. Вона допомагає уникнути відчудження від опонента і
навіть самовідчуження у перебігу конфлікту.
Окрім особистісних переваг, яким сприяє
медіація, трансформація у конфлікті має важливі переваги для суспільства.
Назараз доволі швидко розповсюджується практика використання медіації у
вирішенні політичних та юридичних питань, у кримінальних та громадських
справах, у розв'язанні конфліктів у системі школи.
Медіація у школі - інноваційний підхід до
вирішення міжособистісних конфліктів, які виникають між учасниками навчально -
виховного процесу, метою впровадження якого є реалізація практики
конструктивної ненасильницької взаємодії у конфліктних ситуаціях. Медіація у
школі можлива заумов реалізації декількох програм: «Медіація однолітків» і
«Шкільна медіація».
Програма «Шкільна медіація» передбачає
впровадження власне процедури медіації і її принципіву систему школи через залучення
дорослих медіаторів до процесу вирішення шкільних конфліктів. Дорослі медіатори
також можуть сприяти аналізу конфліктних ситуацій та вести
конфліктологічнеконсультування.
Шкільна медіація сприяє швидкому і ефективному
розв'язанню конфліктів на локальному рівні, без залучення владних структур і
адміністративного тиску.
Медіаційну допомогу можуть здійснювати
практичний психолог, соціальний педагог, інші представники педагогічного
колективу школи, а також «зовнішні» стосовно до школи спеціалісти - медіатори.
Програма «Медіація однолітків» також має на меті
здійснення цілеспрямованої діяльності у профілактиці і швидкому реагуванні на
конфліктні ситуації в шкільному середовищі, але вона передбачає залучення дітей
- медіаторів до процесу вирішення учнівських конфліктів.
Сутність програми полягає у передаванні
відповідальності за розв'язання конфліктів у руки самих школярів: пройшовши
навчання, учні - медіатори допомагають своїм одноліткам домовлятися у ситуаціях
конфліктної взаємодії без участі вчителів, батьків, адміністрації.
Медіаційна процедура - це процедура, заснована
на принципах раціонального аналізу ситуації, раціонального вибору дій і
прийняття рішень. Медіація не є психологічним методом роботи, медіатори не
повинні розбиратися у психології людей, не повинні аналізувати їхні внутрішні
проблеми і причини певної поведінки, вони також не повинні виконувати функції
слідчих, арбітрів, суддів і т. і. Медіатори лише повинні знати і чітко
дотримуватись правил та принципів медіації, завдяки яким вона набуває статусу
безпечної процедури, безпечної у фізичному, психологічному, соціальному
розумінні.
Результатом реалізації програми є створення
інституту посередництва - шкільної служби медіації однолітків,діяльність якої
спрямована на вдосконалення системи міжособових взаємин, покращення
психологічного клімату у шкільному колективі.
Як відомо, школа є найбільш консервативним
соціальним інститутом, тут доволі складно змінювати організацію і динаміку
життєдіяльності, а у випадку реалізації програми зміни повинні торкатися усієї
системи шкільного життя. У зв'язку з цим всі учасники навчально - виховного
процессу залучаються до участі у програмі: адміністрція, вчителі, батьки, учні
- всі вони знайомляться з особливостями медіації, її сутністю і спрямованістю
завдяки презентаціям програми, навчальним семінарам, робочим зустрічам.
Основною частиною програми є тренінг, у
результаті проходження якого учні мають знання, вміння і навички щодо
проведення медіаційної процедури. Програма тренінгу передбачає знайомство учнів
з основними принципами сучасної конфліктології, які орієнтовані на
співробітництво і мирне регулювання конфліктів; навчання конструктивним
стратегіям поведінки; навчання медіації; підготовку групи учнів для виконання
посередницьких функцій у процесі вирішення конфліктів; розробку плану
організації системи учнівського посередництва у школі.[6]
Білоруська дослідниця С. Лабода в сучасній
практиці медіації виокремлює такі підходи:
- медіація,
орієнтована
на
вирішення
проблеми
(problem-solving or settlement-directed approach). Цей
підхід
зосереджений
на
інтересах
людей,
пошуку
рішень
і
спрямований
на
задоволення
обох
сторін
у
визнанні
їх
інтересів;
у
межах
цього
підходу
медіатор
спочатку
пропонує
сторонам
викласти
свої
позиції,
а
потім
допомагає
їм
визнати,
що
в
сторін
є
спільні
інтереси
й
потреби;
-трансформативна медіація (transformative
approach) дозволяє учасникам визначити хід медіації у той час, як медіатор
спостерігає за ними, а не навпаки, коли учасники йдуть за вказівками медіатора.
У центрі уваги цього підходу - спілкування сторін, надання їм можливості
по-новому подивитисяна те, що відбувається, і зрозуміти серцем, а не розумом.
Ключовим компонентом цього процесу є «чути и слухати», що допомагає учасникам
конфлікту пережити певну «трансформацію» й порозумітися;
екосистемна або сімейно-орієнтована медіація
(ecosystem orfamily-focused approach) застосовується для врегулювання сімейних
конфліктів. Основним завданням такої медіації є надання допомоги сім’ї в
подоланні змін та збережені нормальних стосунків з дітьми;
медіація, заснована на порозумінні
(understanding-based approach), має на меті розв’язання суперечки шляхом
порозуміння, оскільки глибоке розуміння сторонами їх власних перспектив,
пріоритетів та інтересів, а також перспектив, пріоритетів та інтересів інших
сторін робить їх здатними подолати конфлікт спільними зусиллями. Такий підхід
передбачає, що самі учасники, а не посередники найбільш повно уявляють собі
суть суперечки й мають кращі можливості знайти оптимальне рішення;
оцінювальна медіація (evaluation approach).
Медіатор впливає напроцес, оцінюючи те, що відбувається, а за певних обставин
впливає на результат діалогу, якщо необхідно, пропонує свої варіанти
розв’язання конфлікту у формі рекомендацій.[10]
.2 Робота вчителя з питань управління
конфліктними ситуаціями
Розглядаючимедіацію як технологію роботи з
підлітками, мимаємо на увазіможливість побудови цього процесу як певні етапи,
послідовність яких забезпечує досягнення результату. На сьогодні в спеціальній
літературі немає єдиногопідходу до моделі процесу медіації: існує семиступенева
модель Фолберга й Тейлора, дванадцятиступеневамодельМора, чотириступенева
модель, розроблена американським інститутом з навчаннямедіації, а також
п’ятиступеневамодель ХристофаБессемера, структуру якої ми наведемо нижче.
Причиною конфлікту учителі пояснюють слабкою
підготовкою до навчання, небажанням учнів вчителя і взагалі відвідувати школу,
недисциплінованістю, безвідповідальністі та лінощами учнів. Проте учні
вважають, що вся справа в позиції яку займає вчитель. Очевидно причину треба
шукати і в позиції учителя і учня, в чіткому їх уявленні, що таке позиція і яку
роль вона відіграє в педагогічному процесі.
Позиція в науковій літературі розуміється як
умова, в якій особистість проявляє себе; структурне утворення особистості;
показник цінності, моральної характеристики особистості.
Одні автори виділяють соціальний аспект позиції,
так як головна функціяучителя виконання соціального замовлення.
Соціальну позиціюТ.Н.Мальковська визначая як «стабільний і свідомий характер
оцінних суджень». Судження і погляди учителя відображаються в його поведінці
ідіяльності, тому соціальна позиція характеризується стійким
способомповедінки,направленістю діяльності у відповідності і
суспільно-значущіми інтересами і бажанням удосконалювати умови життя, уміння
проявляти ініціативу, самостійність.
Інші автори, визначають значущість соціального
аспекту, особливовділяють роль її професійної сторони. В.Л.Сластьонін
запровадив поняттяврофсс «професійна позиція», визначаючи її сутність як міру
професійної зрілостіпедагога, його готовності до активного і творчого виконання
професійнихфункцій.
Неменше значущим, на думку авторів,
комунікативний аспект позиціїучителя. Н.П. Анікеєва в своїх роботах говорить
про педагогічну позицію як про сукупність відношень учителя до учня, до себе,
до цілісного педагогічногопроцесу, до уроку.
Але всі автори єдині в одному, що позиція
вчителя може гальмувати розвиток конфлікту або стимулювати його розвиток. Від того
яку позицію займає учитель в більшості залежить і наявність труднощів в його
роботі. Нетільки учителі, які починають працювати, але й досвідчені педагоги не
завждиусвідомлюють стійку залежність міжхарактером професійної позиції
ірезультатами педагогічної діяльності. Несформованість професійної
позиціїпороджує труднощі педагогів до встановлення духовних конфліктів з
учнями,розумінні їх стану в конкретних шкільних ситуаціях, осмислення
внутрішньої психологічної позиції як власної, так і учнів, що не може не
привести довиникнення конфліктів у відношенні учителя і учнів. Учителя, не
рідко «у спілкуванні з вихованцями не можуть побудувати взаємовідношення з ними
ікоректувати їх у відповідності з педагогічними завданнями; відчувають труднощі
в мовленнєвому спілкуванні і передачі власного емоційноговідношення до
матеріалу, що вивчається на уроці, не можуть управляти власним психічним станом
при взаємодії з учнями». До найпоширеніших причин виникнення педагогічних
конфліктів у взаємодії «вчитель-учень», «вчитель-учні» належать: нездатність
учителя прогнозувати на уроці поведінку учнів; намагання вчителя будь-якими
засобамизберегтисоціальний статус за рахунок зниження статусу учня; оцінювання
вчителем не окремого вчинку учня, а його особистість; намагання суворо покарати
учня мотивуючи це тим, що зайва суворість не завадить; не вміння прогнозувати
наслідки необ'єктивного оцінювання вчинків учнів; не здатність до самоконтролю,
брак педагогічних здібностей; застосування покарання без урахування позиції
учнів».
Кожна помилка вчителя при вирішенні конфліктів
травмує учнів, вселяє недовіру до нього, порушує систему взаємин між учителем і
учнями.Упедагога виникає глибокий стресовий стан, незадоволення своєю працею,
нездорове усвідомлення залежності професійного самопочуття від поведінки учнів.
Позиція учителя повинна забезпечувати таку
організацію навчальної роботи, щоб виконуючи її учні відчували радість і
легкість. Позиція учителя на уроці і після нього повинна стимулювати позитивні
емоції особистості, термозити негативні відчуття і переживання, допомагати
подолати невдачі і знаходити вихід з будь-яких обставин. Ще Д.Родарі
наголошував на те, що в школах мало сміються, в уявленнях педагогів переважає
думка про похмурість педагогічного процесу.
Ш.О.Амонашвілі був впевнений в тому, що педагог
повинен навчитися дарити людям радість. Учитель повинен «учитися дарити дітям
радість пізнання, самому сміятися і радіти на своїх уроках разом з дітьми».
Позиція педагога передбачає цілісний підхід до
особистості учнів визначає гуманістичний характер навчально-виховного процесу і
відношень у системі «учитель-учень».
Практика свідчить про те, що якщо в учня є
прогалини у знаннях,причину слід шукати не в методиці, а в способахдіяльності і
в особистісних характеристиках учителя. Учитель повинен власним прикладом,
манерами, мімікою прагнути до того, щоб учні були «добровільно відкриті
педагогічним вливам», відповідали на ці впливи позитивною відповідною реакцією.
Педагогічна позиція передбачає здатність тактичної зміни, характер педагогічного
впливу на учня по мірі його дорослості, в зв'язку з різними змінами, що
відбуваються в житті класного колективу і учня.
Отже, позиція заключається в умінні учителя
передбачити хід подій, запобігти появленню негативних явищ, конфліктних
ситуацій.[11]
У розв'язанні психологічних конфліктів у
колективі головна рольналежить керівнику, якому, незалежно від характеру
конфлікту і ставлення до нього, незалежно від того, є він учасником конфлікту
чи посередником, необхідно глибоко вивчити та проаналізувати психологічну
ситуацію в колективі, а також причини виникнення протиріч.
Розумна постановка питання зводиться не до
повного уникнення конфліктів, а до намагання навчитися правильно
вирішуватиконфліктні ситуації, робити їх корисними, якщо це можливо.
Коли люднна перебуває в конфліктній ситуації,
для більшефективного вирішення проблеми необхідно обрати певний стиль
поведінки, властивий їй, враховуючи при цьому стилі інших людей, а такожприроду
самого конфлікту.
Розглянемо, вже наведені вище стилі поведінки
більш детально.
Стиль конкуренції. Людинна, яка використовує
стиль конкуренції, досить активна і в переважній більшості йде до вирішення
конфлікту своїм власним шляхом. Вона не дужезацікавлена успівпраці з іншими
людьми, зате здатна навольові рішення. Такалюдина намагається задовольнити
передусім власні інтереси, невраховуючи інтереси інших, спонукаючи їх приймати
своє власневирішення проблеми. Длядосягнення своєї мсти така людина
використовує свої вольові якості, і якщо її воля досить сильна, то це їй
вдасться.
Цей стиль варто використовувати, коли:
• кінцевий результат є дуже важливим для
людини, і вона робитьвелику ставку на своє вирішення проблеми;
• людина має достатній авторитет для
прийняття рішення і очевидним є те, що запропоноване нею вирішення - найкраще;
• рішення необхідно прийняти швидко і
людина мас достатньовлади для цього;
• коли людина відчуває, що в неї немає
іншого вибору і їй немащо втрачати.
Стиль ухиляння. Вій реалізується тоді, коли
людина не відстоюєсвої права, не співпрацює ні з ким для вирішення проблеми чи
простоухиляється від розв'язання конфлікту. Цей стиль можна використовувати,
коли проблема, якої торкаються, не дуже важлива для людини,коли вона не хоче
тратти сили на її вирішення чи коли вона відчуває,то перебуває вбезнадійному
становищі.
Нижче наведені найбільш типові ситуації, в
якихрекомендуєтьсявикористовувати стиль ухиляння:
• напруження дуже велике, і людина
відчуває необхідність йогопослаблення;
• людина знає, що не може або навіть не
хоче вирішувати конфлікт на свою користь;
•людина хоче виграти час, можливо, для того, щоб
отримати додаткову інформацію;
• ситуація дуже складна і людина
відчуває, що вирішенняконфлікту вимагає від неї занадто багато зусиль;
• людина розуміє, що намагатися вирішити
проблему негайно -небезпечно, оскільки відкриття та обговорення конфлікту може
тільки ускладнити ситуацію.
Стиль пристосування. Він означає, що людина діє
сумісноз іншою, не намагаючись відстоювати власні інтереси. Людина дієв такому
стилі, коли «жертвує» своїми інтересами на користь іншоїлюдини, поступаючись їй
чи жаліючи її.
Оскільки, використовуючи цей підхід, людина
відсуває свої інтереси в сторону, то краще так чинити тоді, коли вклад недуже
великийчи коли ставка на позитивне рішення проблеми не дуже велика.
Стиль пристосування може нагадувати ухиляння.
Однак основнавідмінність у тому, що людина діє разом з іншою, бере участь у
ситуації та погоджується робити те, чого хоче інша людина.
Ось найбільш характерні ситуації, у яких
рекомендується стильпристосування:
• людину не особливо хвилює те, що
сталося;
• людина хоче зберегти мир та добрі
відносини з іншимилюдьми;
• людина розуміє, що кінцевий результат
набагато важливішийдля іншої людини;
• людина вважає, що інша людина може
отримати з цієї ситуаціїкорисний урок, якщо поступиться своїм бажанням.
Стиль співпраці. Використовуючи стиль співпраці,
людина береактивну участь у вирішенні конфлікту та відстоює свої інтереси,
алепри цьому намагається співпрацювати з іншою людиною. Цей стиль потребує
тривалішої роботи порівняно з іншими підходами до конфлікту, оскільки людина
спочатку «викладає на стіл» потреби та інтереси обох сторін, а потім обговорює
їх. Цей стиль особливо ефективний, коли сторони мають різні приховані потреби.
У таких випадках буває важко визначиш джерело незадоволення.
Дія успішного використання стилю співпраці
необхіднозатратити певний час на пошук прихованих інтересів та потреб, для
розробкиспособу задоволення справжніх бажань з обох сторін.
Такий підхід рекомендується використовувати
ситуаціях, коли:
• вирішення проблеми дуже важливе для
обох сторін, і ніхто нехоче повністю відмежуватися;
• є час попрацювати над проблемою, що
виникла;
• опоненти хочуть поставити на
обговорення деякі ідеї та попрацювати над їх вирішенням;
• обидві сторони мають однакову владу та
не помічають різниців становищі, щоб «на рівних» шукати вирішення проблеми.
Співпраця с дружнім, мудрим підходом до
вирішення завданнявизначення та задоволення інтересів обох сторін. Однак це
потребуєпевних зусиль. Обидві сторони повинні затратити на це деякий час,
зуміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухатиодне одного, а
потім напрацюватиальтернативні варіанти вирішенняпроблеми.
Стиль компромісу. Застосовуючи стиль компромісу,
людинадещо поступається своїми інтересами, щоб задовольнити їх частково,інша сторона
робить те саме. Таким чином людина погоджується начасткове задоволення свого
бажання і часткове виконання бажанняіншої людини. Компроміс досягається на
більш поверхневому рівніпорівняно зі співпрацею.
Нижче перераховано типові випадки, у яких стиль
компромісунайбільш ефективний:
• обидві сторони мають однакову владу і
мають взаємовиключні
інтереси;
• інші підходи до вирішення проблеми
виявилися неефективними;
• задоволення бажання має для людини не
дуже велике значення,і вона може дещо змінити поставлену на початку мету;
• компроміс дасть змогу зберегти взаємини
та отримати хоча бщось, а не втратити все.
Компроміс часто є вдалим відступом чи навіть
останньою можливістю для вирішення конфліктної ситуації.
Важливо зрозуміти, що кожен із цих стилів ефективний
тільки в певних умовах, і жоден з них не може бути виділений якнайкращий.[20]
Отже, медіація - це альтернативна форма
вирішення конфліктів за участю третьої нейтральної сторони - медіатора, який
допомагає сторонам дійти взаємоприйнятного рішення у конфлікті; основною ідеєю
медіації є врахування інтересів та потреб кожної конфліктуючої сторони. Основні
аспекти позиції вчителя - соціальний і комунікативний. Вчитель повинен
стимулювати розвиток конфліктів, тримати його під контролем, або гальмувати.
Висновки
В ході теоретичного дослідження роботи було
виконано такі завдання:
визначено поняття конфліктної ситуації і
конфлікту у психолого-педагогічній літературі;конфлікт - це зіткнення окремих
людей або соціальних груп,що виражають різні, а нерідко й протилежні цілі,
інтереси й погляди; конфліктна ситуація - це наявність суперечливих позицій,
розбіжностей сторін з якогось приводу;
з’ясовані причини конфліктної поведінки учнів:
роздратування з обох сторін; недолік інформації про ситуації; прагнення вчителя
зберегти свій соціальний статус будь-яким способом;оцінюється не окремий вчинок
учня, а його особистіст;неможливість вчителя прочести аналіз ситуацій та ін.;
охарактеризовані стратегії і тактики управління
конфліктної поведінки учнів як домінування, компроміс, відхилення, співробітництво,
пристосування, відступлення;
охарактеризовано таке явище як медіація у школі:
це нововведення у вирішеннях міжособистісних конфліктів у школі, передбачає
саме впровадження процедури медіації і її принципів у роботу школи шляхом
залучення дорослих, власне педагогів, до процесу вирішення конфліктів між
школярами.;
визначена робота вчителя з питань управління
конфліктними ситуаціями: для досягнення найвищої точки в управлінні
конфліктними ситуаціями вчитель повинен використовувати одну з
позицій:конкуренції, ухиляння, пристосування, співпраця, компромісу.
Список використаних джерел
Андреев
В.И. Основы педагогической конфликтологии. -М., 1995;
Анцупов
А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 1999
Волкова
Н. П. Педагогіка : навч. посіб. / Н. П. Волкова. - 3-тє вид., стереотип. - К. :
Академвидав, 2009. - 616 с. - (Серія «Альма-матер»).
Гришина
Н.В. Психология конфликта. 2-е изд. - СПб.: Питер, 2008. - 544с.: ил. -(серия
«мастера психологии»)
Гусєва
А. Медіація у школі. Практика ненасильницького вирішення конфліктів/Психолог. -
2012 - №2/74-75
Джинни
Г.Скотт Конфликты и пути их преодоления -К., 1991
Емельянов
С.М. Практикум по конфликтологии. - СПб.-2000.-Р. 1, 2
Журавлев
В.И. Основы педагогической конфликтологии. Ученик. М.: Росийское педагогическое
агентство, 1995. -184с.;
Заверико
Н. В. МЕДІАЦІЯ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ РОЗВ’ЯЗАННЯ КОНФЛІКТІВ СЕРЕД ПІДЛІТКІВ:
ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД
Зеленкова
М.І. Позиція учителя до міжособистісної взаємодії в ситуації
конфлікту//Педагогіка вищої та середньої школи: зб. наук. праць/редкол.: В.К.
Буряк (гол. ред.) Л.В. Кондрашова, Г.Б. Штельмах. - Кривий Ріг, 2010. - вип.27
- с. 187-191
Кармин
А.С. Конфликтология - СПб.: Лань, 1999
Корнелиус
Х., Фейр Ш. Выиграть может каждый. Как разрешать конфликты -М., 1992
Ложкин
Г.В., Повякель Н.И. практическая психология конфликта: Учеб. Пособие. - 2-е
узд.,стереотип. - К.:МАУП, 2002. - 256 с.:ил. -Библиогр.: с. 250-254
Миндел
А. Разрешение конфликтов. - М. 1993
Рыбакова
М.М. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процесе.-М., 1991
Рыданова
И.И. Основы педагогики общения. - М.: Беларуская навука, 1998. - 319 с. конфліктна поведінка медіація школа
Сухомлинський
В. О. Методика виховання колективу. - Москва., 1981. - с.185
Тихомирова
Є.Б., Постоловський С.Р. Конфліктологія та теорія переговорів: Підручник. -
Рівне: Перспектива, 2007. - 389с.
Шелестова
И., Чиренко Н.: Класному керівнику як вирішувати конфлікти у класі. - К., 2010.
- 120 стр. (Причини вирішення. Діагностика конфліктності.)