Приклад і авторитет батьків у вихованні дітей
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені БОРИСА ГРІНЧЕНКА
Інститут людини
Індивідуальне навчально-дослідницьке завдання з дисципліни "Педагогіка загальна"
Приклад і авторитет батьків у вихованні дітей
Виконала:
студентка II курсу група ППб-2-12-4.0д
Цись Анна Валеріївна
Викладач: Ворначева Л.Ю.
Київ - 2013
Зміст
Вступ
.Поняття про сімю як один із факторів розвитку і формування особистості
.1 Типи взаємодії батьків і дітей
.Основні види батьківського авторитету та їх характеристика
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Провідну роль у формуванні особистості відіграє соціальний фактор, оскільки особистість є мірою соціального розвитку людини. Суттєве місце у формуванні особистості, особливо у дитячому віці, посідає сімя. В сімї відбувається первинна соціалізація дитини, усвідомлення того, що добре і що погано, формування морального фундаменту, життєвих настанов і ціннісний орієнтацій, визначення кола інтересів, життєвих перспектив.
Метою роботи є визначення і обґрунтування ролі батьків у формуванні та розвитку особистості.
Коли мовиться про вплив сімї на дитину, то звичайно, перш за все, при цьому мається на увазі вплив матері. До школи, на батьківські збори приходять переважно жінки, листи непрацездатності у поліклініці видають також матерям - такою вже є усталена життєва практика.
Проте відмінності між чоловічою і жіночою виховними стратегіями, безумовно, існують. Видатний психолог і філософ Ерік Фромм визначає два типи любові: батьківський і материнський. Любов батька завжди є більш вимогливою і справедливою: дитину люблять за певні чесноти і заслуги. А для материнської любові обєктивність невластива: дитину люблять за те, що вона є.
На думку Фромма, для нормального розвитку будь-якої людини і материнська, і батьківська любов є однаково необхідною, певне відхилення у якийсь бік призводить до викривлення світовідчуття та порушення поведінки.
Покоління сучасних дітей формується в атмосфері катастрофічної втрати батьківського авторитету. Відсутність батька, навіть за умов його формальної присутності, - велика біда. Батько, який зволікає, не здатний "звести кінці з кінцями", не може дати дитині позитивний приклад, у нього відсутнє матеріальне підґрунтя для справжнього авторитету. Однак і батько, який надто переймається зароблянням грошей, взагалі забуває про існування сімї та дітей. Звичайно, це крайнощі, проте мусимо констатувати, що до них має потяг поведінка сучасних батьків.
1.Поняття про сімю як один із факторів розвитку і формування особистості
Особлива роль належить сімї на початку життєвого шляху дитини. У стосунках між батьками і дітьми конкретизуються, набувають цілком предметних форм моральні принципи і норми нашого життя, формуються уявлення дитини про навколишній світ та людські взаємини. Родина залучає її до існуючих у суспільстві соціальних цінностей і відносин.
Сімя має величезний діапазон суто родинних можливостей і засобів виховання та розвитку дитини. Саме у сімї формуються основи характеру людини, її ставлення до праці, моральних, ідейних і культурних цінностей. Виховання дітей у сімї передбачає постійне й активне спілкування їх з батьками.
Дитина росте, розширюються межі її спілкування, вона зустрічає інших людей, яких може ідеалізувати, але образи батька і матері впливають на неї протягом усього життя, їх приклад завжди перед очима дітей. Готовність батьків відгукнутися на чужу біду, їх привітність, стійкість у боротьбі з труднощами і життєвими незгодами глибоко западають у душу дитини. Доброта, справедливість матері стають часткою особистого досвіду дітей, так само як батькова суворість, вимогливість. Саме в батька вчиться дитина сміливості, витримки, вірності в дружбі, людській і чоловічій гідності. Дитині потрібні і материнська ласка, і батьківська вимогливість. Діти уважно придивляються до всього навколо. Коли дитина помічає, якою повагою користуються батьки, їй так само хочеться заслужити у майбутньому повагу людей. Перші уявленно про честь, обовязок дитина одержує не стільки з батьківських слів, скільки зі спостережень за їх вчинками. Тому поведінка батьків, їх свідомість і відповідальність, моральність справ і вчинків - головний фактор успішного виховання дітей.
Переваги авторитетних для дитини батьків ґрунтуються на їхніх знаннях, уміннях, досвіді, зрілості, а не на зверхності або поблажливості. Справжній батьківський авторитет виростає на любові до дітей. Будучи оточеною цією любовю, дитина відчуває довіру, повагу авторитетного дорослого, потребу в спілкуванні з ним; живе з упевненістю, що він завжди за необхідності опікатиме і захищатиме її. Батьківська любов супроводжує людину все життя, вона є джерелом і гарантом її емоційної рівноваги і духовного здоровя.
.1 Типи взаємодії батьків і дітей
Кожна сімя унікальна щодо організації свого життєвого простору, розподілу обовязків, культури спілкування, виховання дітей. У цьому багатоманітті психологи (Лариса Абрамян, Росія) виокремлюють такі типи взаємодії батьків і дітей:
-Любов - пристрасть. Такі стосунки характеризують ставлення батьків до своєї дитини як до найдосконалішої істоти, прагнення бути поруч із нею, некритичне оцінювання її поведінки. У звязку з цим часто виникають труднощі щодо узгодження бажань дитини і вимог до неї.
Любов - гармонія. Якісними ознаками таких стосунків є віра батьків у можливості, перспективи своєї дитини, підтримка її захоплень, сприяння розвитку її здібностей, участь у її справах. Водночас батьки ставляться до дитини цілком нормально, бачать її недоліки, допомагають долати їх, зосереджуватися на проблемах саморозвитку і самореалізації. Усе це створює дитині атмосферу психологічного комфорту, відкриває можливості для виявлення її ініціативи, сприяє їй в обєктивній самооцінці.
-Любов - марнославство. Вражені марнославством батьки проявляють непомірні амбіції щодо можливостей, перспектив своєї дитини, часто ставлять перед нею непосильні завдання, незважаючи на вікові та індивідуальні особливості і можливості, форсують її працездатність, розвиток здібностей. За непідтвердженості своїх сподівань розчаровуються в дитині, створюючи відповідний психологічний тип стосунків, який нерідко травмує дитину на все життя.
Любов - конфлікт. Таким взаєминам батьків і дітей властиві спалахи й охолодження любові, істеричність. Ініціюють їх переважно одинокі матері. Як правило, вони травмують, руйнують психіку дитини, зумовлюють різкі перепади її емоційного стану, нестриманість, вразливість до несприятливих зовнішніх впливів.
2.Основні види батьківського авторитету та їх характеристика
сім'я батьківський авторитет особистість
Важливою умовою впливу на особистість дитини є авторитет батьків. Розрізняють такі види авторитету:
Формальний, що визначається особливостями соціальних ролей;
Функціональний, що спирається на компетентність, ерудицію, досвід;
Авторитет батьків - важлива складова успішності виховання дітей у сімї. Думка батьків про рідних і близьких, оточуючих людях, колегах, поведінка батьків у колі сімї і поза нею, вчинки батьків, їх ставлення до роботи і до сторонніх людей у повсякденному житті, ставлення батьків один до одного - все це складові батьківського авторитету.
Авторитет формується й існує для дитини поза її субєктивною волею. Він є незалежною від інтелектуальних процесів, часто неусвідомленою оцінкою своїх батьків. Психологічний механізм цієї оцінки є дуже складним, підвладним багатьом чинникам. Спрощено його можна уявити як процес усвідомлення дитиною значущості батьків у її житті, їхньої високої людської, іноді ділової репутації, життєвої надійності, доброти, готовності завжди й у всьому бути поруч. Щоб не думали і не стверджували на цю тему батьки, про їх авторитетність в очах дитини можна судити на підставі її ставлення до батьківських слів, поведінки, вчинків. Справжнього авторитету неможливо підмінити нічим, хоч нерідко педагогічно неграмотні, морально нерозвинені, байдужі до своїх дітей батьки навязують форми взаємодії, які свідчать про імітацію, підміну авторитету.
Аналізуючи досвід сімейного виховання А. Макаренко дійшов висновку: багато хто з батьків не розуміє значення свого авторитету для дітей. Іноді поведінка батьків призводить до формування помилкового авторитету. Найпоширенішими, за спостереженнями А. Макаренка, є такі типи підміни батьківського авторитету:
Авторитет любові
Не маючи справжнього авторитету, батьки вимагають від дитини слухняності як доказу своєї любові, спекулюють на їхніх почуттях ("Якщо любиш маму, то ...", "Якщо хочеш, щоб я тебе любила, то ...").
Авторитет придушення
Найбільше таким авторитетом страждають батьки. Якщо батько будинку завжди ричить, завжди сердить, за кожну дрібницю вибухає громом, при всякому зручному і незручному випадку хапається за ціпок або за ремінь, на кожне питання відповідає брутальністю, кожну провину дитини відзначає покаранням, - то це і є авторитет придушення. Такий батьківський терор тримає в страху всю родину, не тільки дітей, але і мати. Він приносить шкоду не тільки тому, що залякує дітей, але й тому, що робить мати нульовою істотою, що здатна бути тільки прислугою. Не потрібно доводити, як шкідливий такий авторитет. Він нічого не виховує, він тільки привчає дітей подалі триматися від страшного батька, він викликає дитячу неправду і людське боягузтво, і в той же час він виховує в дитині жорстокість. З забитих і безвольних дітей виходять потім або сльотаві, нікчемні люди, або самодури, протягом всього свого життя жадають помсти за пригнічене дитинство.
Авторитет резонерства
Схильні до резонерства батьки постійно повчають своїх дітей, перетворюючи спілкування з ними на тривалі й нудні нотації, що часто збуджує у дітей внутрішній опір;
У цьому випадку батьки виховують дитину нескінченними повчаннями і повчальними розмовами. Замість того, щоб дитині сказати кілька слів, може бути в жартівливому тоні, батьки садять його напроти себе і починають нудну й надокучливу промову. Але постійні просторікування батьків, їх балакучість проходять майже безвісти в свідомості дітей.
Авторитет батьківського положення
Деякі батьки, що займають високі посади, демонструють своє становище і заслуги на кожному кроці: сусідам, знайомим, у школі, де навчається їхня дитина. Якщо в сімї це заохочується, дитина дуже швидко починає користуватися батьківськими заслугами, але, не вміючи критично поглянути на себе зі сторони, стають хвалькуватими і зарозумілими. Але з плином часу ситуація змінюється. Подорослішавши, такі діти починають соромитися своїх батьків. У більшості своїй вони соромляться демонстрування батьками свого становища, соромляться власних батьків і матерів, намагаються якомога менше бувати з батьками разом, не хочуть, щоб батьки брали участь в загальнообласних заходах.
Авторитет педантизму
Основою його є тотальний контроль за поведінкою дітей, організація їх на педантичне виконання всіх вимог і обовязків, суворе дотримання режиму. Батьки, не рахуючись з думкою дитини, віддають накази і вимагають точного і беззаперечного їх виконання. Іноді прояв батьківського педантизму спрямовано лише на те, щоб продемонструвати владу над власною дитиною, довести йому в черговий раз, що він знаходиться в батьківській владі і сперечатися з цим марно. Діти з таких сімей або підпорядковуються і тоді страждають від відсутності самостійності, або чинять опір вимогам дорослих, і тоді виникають конфліктні ситуації, що нерідко приводить дитину до групи ризику.
Авторитет чванства
Намагаючись компенсувати відсутність справжнього авторитету, батьки постійно хизуються перед дітьми своїми "заслугами", розраховуючи на їх повагу до себе. Будучи переконаними у своїй правоті, вони не припускають, що їхні рішення та оцінки можуть бути піддані сумніву, обговоренню. Традиційним для них є твердження: "Я краще знаю, що такі потрібно!".
Авторитет доброти
Такій моделі взаємодії властиві намагання батьків наголошувати на своєму винятково доброму ставленні до дитини, у всьому потакати їй, що породжує відчуття вседозволеності. Як правило, так діє один із дорослих, намагаючись вигідно постати в очах дитини, на відміну від іншого.
Авторитет дружби
Рівноправне спілкування, своєрідне панібратство, часто породжує грубощі в спілкуванні, зневажливе ставлення дітей до батьків, а також інших дорослих. Усе це не має нічого спільного із щирим ставленням, справжньою дружбою, взаємоповагою батьків і дітей.
Вимагаючи бажаної поведінки дитини, батьки обіцяють їй за те різноманітні матеріальні блага, поступки тощо. Така практика є особливо цинічною, аморальною;
Особливо важкі наслідки такого авторитету в сімї, де немає злагоди між батьком і матірю, де кожен намагається залучити дитину на свою сторону. У таких умовах діти, виходячи з особистої вигоди, пристосовуються до ситуації.
Приклад
Один инженер перенес свои взаимоотношения с сыном на твердую финансовую базу, т.е. за отличную отметку по любому предмету платил 50 копеек, за хорошую - 25, за посредственную - ничего, за плохую вычитал 25 копеек. За посещение кружка этот отец платил сыну рубль, за каждое замечание или случай недостойного поведения вычитал с него 50 копеек.
Инженер считал свою систему "неотразимой". Захочет сын заработать - так должен стараться, думал он. Но вот неожиданно его пригласили в школу. Здесь инженер узнал, что его Петька, не только хулиганит, но окончательно потерял всякое уважение к старшим. Он все время хитрит, обманывает, спекулирует учебниками. Когда ему говорят о чувстве долга, чести, об уважении к коллективу, о любви к труду, он нагло смеется и спрашивает: "А сколько за это платят?"
Ошеломленный результатом действия своей системы, обескураженный отец вернулся домой. На своем столе он увидел записку сына, которая окончательно его сразила: "Папаша, - писал Петька,- довожу до твоего сведения, что сегодня я уступил в трамвае место старушке. Свидетели Мишка и Гришка. По таксе с тебя 50 копеек. Прошу приписать к счету."
Авторитет відстані
Сутністю його є намагання батьків бути якомога далі від дітей, менше спілкуватися з ними, уникати виявів ніжності, любові, уваги. Головне для них - зовнішні вияви поваги з боку дітей (звертання до батьків на "Ви", тон розмови тощо).
Батьки, які по-справжньому люблять дітей, усвідомлюють свою місію, намагаються здобути визнання в очах дитини своєю мудрістю, людськими чеснотами, зацікавленим, добрим, обґрунтовано вимогливим ставленням до неї, до себе, інших людей. Важливо, щоб дитина, спостерігаючи за своїми батьками, сама високо оцінила їх, виявила прагнення бути подібною на них.
Висновок
Таким чином, у формуванні дитини важливу роль відіграє авторитет батьків - як загальновизнане значення, вплив, особистий приклад - як зразок для наслідування і педагогічний такт як відчуття міри, вміння поводити себе належним чином. Справжній авторитет ґрунтується на любові, повазі до особистості дитини в поєднання з високою вимогливістю до неї.
Тому, батьки повинні бути ближче до дитини, цікавитися її справами, разом проводити вільний час. В сімї, де люблять бувати разом, де цінують дружні, довірливі стосунки з дитиною, які передбачають власну відповідальність дитини, авторитет батьків у безпеці, а приклад батька й матері має велику виховну силу.
Список використаних джерел
1.Азаров Ю.Г. Сімейна педагогіка. - М., 1989.
.Василькова Ю.В. Методика й досвід роботи соціального педагога. - М.: Академія, 2001.
.Кулікова Т.А. Сімейна педагогіка та домашнє виховання: Підручник для студ. середовищ. пед. навчань, закладів. - 2 изд., Испр. і доп. - М.: Видавничий центр "Академія", 2000. -232 С.
4.Куликова, Т. А. Сімейна педагогіка та домашнє виховання / Т.А. Куликова. - М., 1989.
5.Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л.
6.[Електронний ресурс] http://www.bibliofond.ru
7.[Електронний ресурс] http://www.ebk.net.ua
9.[Електронний ресурс] http://ua-referat.com