Інструменти грошово-кредитної політики НБУ

Інструменти грошово-кредитної політики НБУ

ЗМІСТ

Вступ

. Основні характеристики грошово-кредитної політики НБУ

. Інструменти грошово-кредитної політики НБУ

.1 Визначення та регулювання норм обов'язкових резервів

.2 Операції на відкритому ринку

.3 Процентна політика

.4 Рефінансування комерційних банків

.5 Золотовалютні резерви

.6 Регулювання експорту та імпорту капіталу

.7 Емісія власних боргових зобовязань і операції з ними

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Процес ринкової трансформації національної економічної системи потребує пошуку методів та інструментів грошово-кредитного регулювання, адекватним реаліям сьогодення. Країни зі сталим економічним розвитком та сформованими економічними системами можуть використовувати вже апробований арсенал методів грошово-кредитного регулювання. Особливість ринкових реформ в Україні пов'язана з постійною зміною характеру функціонування її економіки, що позбавляє можливості однозначного використання апробованих у ринкових країнах методів. Особливість кожного періоду трансформації вітчизняної економіки потребує використання таких методів та інструментів грошово-кредитного регулювання, які спроможні досягнути поставленої мети на цьому етапі розвитку. У процесі ринкових реформ окремі методи грошово-кредитного регулювання змінюються разом з трансформацією економічного середовища. У кожен період трансформації економіка України найбільш чутливо реагує на певний набір інструментів грошово-кредитного регулювання.

Здійснення ефективного грошово-кредитного регулювання вимагає використання всіх можливостей інструментів, шляхом їх адаптації та створення ринкових механізмів, які забезпечують їх використання.

У сучасних умовах для проведення грошово-кредитної політики, НБУ використовує певний інструментарій, зокрема:

·визначення та регулювання норм обов'язкових резервів;

·операції на відкритому ринку;

·процентну політику;

·рефінансування комерційних банків;

·управління золотовалютними резервами;

·емісія власних боргових зобовязань і операції з ними

·регулювання імпорту та експорту капіталу [5].

1. Основні характеристики грошово-кредитної політики НБУ

Монетарна політика - один із видів макроекономічної політики, що є сукупністю заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на стан грошового обігу і кредитної сфери з метою контролю і регулювання пропозиції грошей, відсоткових ставок, ринків капіталу тощо. Монетарну політику називають також грошово-кредитною. Грошово-кредитна політика є політикою у сфері управління кількістю грошей в обігу. Грошова маса змінюється в результаті операцій центрального банку, комерційних банків і рішень субєктів фізичного (виробничого) сектору економіки.

Як бачимо, стратегія грошово-кредитної політики виражається в двох категоріях кількісних цілей: кількості грошей в обігу та обсягах кредитів. У звязку з цим в залежності від стану господарської конюнктури центральний банк може реалізовувати два основних типи грошово-кредитної політики, які взаємно протилежно впливають на динаміку грошової маси.

Субєктом грошово-кредитної політики виступає держава, і хоча визначальну роль в здійсненні грошово-кредитного регулювання належить центральному банку, але його політика не є автономною, і кінцева мета повинна співпадати з основними цілями макроекономічної політики держави.

Обєктами, на які частіше всього направляються регулятивні заходи, є: грошова маса, відсоткова ставка, валютний курс, індекс інфляції. Вибір обєктів грошово-кредитного регулювання залежить від економічної ситуації в державі й означає, що центральний банк повинен здійснювати орієнтацію на один або декілька обєктів одночасно (таблиця 1).

Грошово-кредитна політика НБУ передбачає системні та скоординовані заходи всіх інститутів з метою:

·здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси;

·забезпечення рівня купівельної спроможності національної валюти, який би дав змогу збалансувати інтереси держави та інших субєктів господарської діяльності;

·розвитку системи інституційних інвесторів і фінансових ринків;

·стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення в банківську систему;

·збільшення обсягів кредитування через інтенсифікацію кредитної активності банків;

·забезпечення стійкості банківського сектору через підтримання ліквідності банків через систему рефінансування;

·забезпечення зовнішньої платоспроможності держави.

Таблиця 1

Грошово-кредитна політика НБУ [1]

метаЕкономічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, стійкість платіжного балансуОбєкти регулюванняГрошові агрегати Рівень інфляції Процентна ставка Валютний курсМетодиРегулювання грошової бази Регулювання валютного курсу Регулювання облікової ставкиІнструментивизначення та регулювання норм обов'язкових резервів; операції на відкритому ринку; процентна політика; рефінансування комерційних банків; управління золотовалютними резервами; емісія власних боргових зобовязань і операції з ними регулювання імпорту та експорту капіталу

Враховуючи такі завдання, грошово-кредитна політика повинна сприяти ліквідності фінансового ринку, добиватися росту ефективності своєї процентної політики, удосконалювати управління ліквідністю банків, розвивати систему макроекономічного моделювання та прогнозування.

У загальному виді завдання грошово-кредитної політики НБУ направлені на забезпечення фінансової та макроекономічної стабільності, створення умов для досягнення установами банків економічної політики держави, що потребує розширення інструментарію грошово-кредитної політики, а також його повноважень. Виходячи з цього та враховуючи кількісні параметри: інфляція, прогнозна динаміка ВВП, валютний курс, платіжний баланс, можна визначити основні напрямки розвитку грошово-кредитної політики, що включають основні орієнтири, виконання яких забезпечує цінову стабільність

Важливу роль у реалізації грошово-кредитної політики відіграє систематичний контроль за виконанням визначених показників та індикаторів.

У післякризовий період завданнями грошово-кредитної політики центрального банку, що регулюють кредитний та депозитний ринок, можна визначити:

·підтримка стійкості фінансової системи до стресових ситуацій;

·обмеження фінансових ризиків;

·згладжування циклів фінансових коливань.

Завдання між собою взаємоповязані. [1]

2. Інструменти грошово-кредитної політики НБУ

.1 Визначення та регулювання норм обов'язкових резервів

Обов'язкові резервні вимоги як інструмент грошово-кредитного регулювання почали застосовувати у банківській системі України ще в адміністративний період. Суть обов'язкових резервних вимог полягає у вилученні шляхом резервування частини коштів, що впливає на грошовий мультиплікатор і, відповідно, на спроможність комерційних банків до надання позик. Зміну норм обов'язкових резервів у діяльності розвинених ринкових країн вважають жорстким і недостатньо точним інструментом регулювання, тому використовують вкрай рідко. Зміна резервних вимог примушує комерційні банки змінювати вартість кредитів, відсоткової ставки з метою зменшення небажаного падіння прибутку. В Україні на початковому етапі застосування методу обов'язкових резервів, кошти утримувались на окремому рахунку в НБУ.

За таких умов вони були вилучені з банківського обігу. У сучасних умовах комерційні банки формують резерви на власних кореспондентських рахунках в НБУ. Комерційні банки можуть використовувати кошти на рахунках впродовж операційного дня для здійснення банківських операцій. Для технічної реалізації політики обов'язкового резервування, банки визначають обсяг власних обов'язкових резервів величиною встановленої норми від середньотехнологічних залишків щоденно. У разі недорезервування коштів, згідно з резервними вимогами НБУ, банки сплачують пеню 5% від їх величини.

Залежно від стану грошово-кредитного ринку і прогнозу його подальшого розвитку Правління Національного банку України приймає окремі рішення щодо:

·звітного періоду резервування;

·нормативів обов'язкового резервування;

·складу зобов'язань банку (об'єкт резервування), щодо яких установлюються нормативи обов'язкового резервування;

·обсягу обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку;

·порядку формування та зберігання коштів обов'язкового резервування на окремому рахунку в Національному банку. [6]

Політика обовязкових резервних вимог передбачає насамперед вплив банку на грошово-кредитний мультиплікатор, оскільки норма резервних вимог є важливою компонентою мультиплікатора. Якщо центральний банк збільшує норму, то це призводить до зменшення грошово-кредитного мультиплікатора, відповідно змінюється і пропозиція грошей, і навпаки. Використовуючи політику резервних вимог, центральний банк не може повністю контролювати пропозицію грошей.

Резервні вимоги використовуються центральними банками як інструмент регулювання банківської ліквідності. Одним із показників, що характеризує ліквідність, є залишки коштів (резервів) на рахунках комерційних банків у центральному банку. Регулюючи стан банківських рахунків, центральний банк намагається підтримувати оптимальну суму коштів на цих рахунках. Він вилучає надлишкові або надає додаткові резерви, використовуючи різні інструменти грошово-кредитної політики. Так, підвищення центральним банком норми резервування призводить до скорочення надлишкових резервів у розпорядженні банків, тобто до скорочення їхньої вільної ліквідності, а зниження - навпаки, збільшує вільну ліквідність, розширює можливості банків щодо проведення активних операцій.

Порядок визначення та формування обов'язкових резервів

.1 До залучених банками коштів належать кошти, які обліковуються на поточних, вкладних (депозитних) рахунках юридичних та фізичних осіб, а також залучені кошти, що належать юридичним і фізичним особам та відображені в балансі банку на інших рахунках бухгалтерського обліку.

.2 Сума зобов'язань банку, що береться для розрахунку обов'язкових резервів, і залишки коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку за вихідні й святкові дні визначаються на рівні залишків коштів на кінець того робочого дня банку, що передував вихідним чи святковим дням.

.3 Сума залишків коштів, що береться для розрахунку обов'язкових резервів за відповідний звітний період резервування, визначається за формулою середньоарифметичної величини

+ L2 + L3 +... + Ln Ld = n

де Ld - середньоарифметичні залишки коштів, що використовуються для розрахунку обов'язкових резервів за звітний період резервування;, 2, 3,... - сума залишків коштів за визначеним об'єктом резервування за станом на кожне число (дату) звітного періоду;- сума залишків коштів за визначеним об'єктом резервування на початок останнього календарного дня звітного періоду;- кількість календарних днів у звітному періоді резервування.

.4 Сума недорезервованих банком коштів за звітний період резервування визначається як від'ємна різниця між середньоарифметичною сумою обов'язкових резервів та розрахованою середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку у відповідному звітному періоді резервування.

.5 Розрахунок середньоарифметичної суми обов'язкових резервів здійснюється на підставі довідки про залучені кошти та їх залишки на кореспондентському рахунку і довідки про залучені кошти і стан перерахування коштів обов'язкових резервів на окремий рахунок у Національному банку України [9]

Національний банк України з 1 липня підвищив норми обовязкового резервування для валютних вкладів при одночасному зниженні обсягів перерахувань сформованих резервів на окремий рахунок у НБУ до 40%.

Про це Нацбанк повідомив на своєму офіційному сайті.

Нормативи резервування за вкладами юридичних осіб до запитання і на поточних рахунках, а також за довгостроковими вкладами юридичних і фізичних осіб у валюті залишилися без змін і становлять 10% і 5% відповідно. Норми резервів за всіма видами залучених коштів в національній валюті, а також за коштами, залученими від банків-нерезидентів та фінансових організацій-нерезидентів в російських рублях, також не змінилися і залишаються на нульовому рівні.

У той же час регулятор знизив обсяг сформованих обовязкових резервів, який банки повинні перераховувати на окремий рахунок у НБУ, до 40% з необхідних раніше 50%. [8]

2.2 Операції на відкритому ринку

Операції на відкритому ринку пов'язані з купівлею-продажем цінних паперів центральним банком у комерційних банків з метою зміни величини або структури банківських резервів. У системах методів грошово-кредитного регулювання операції на відкритому ринку мають пріоритетне значення при реалізації тактичних цілей центрального банку. Операції на відкритому ринку є одним з найбільш точних та гнучких інструментів регулювання грошової пропозиції, що дає змогу швидко досягти намічених цілей. Відповідно до напрямів регулятивного впливу, операції на відкритому ринку поділяють на захисні та динамічні. Захисні спрямовані на компенсацію впливу на монетарну базу з метою підтримки сталої пропозиції грошей. Динамічні призначені для цільового впливу на грошову масу через зміну банківських резервів. Такі операції мають коригувальний характер впливу. [5]

Як інструмент регулювання, операції на відкритому ринку є передбачуваними, що й визначає зростання потенціалу їх використання як чинника впливу на грошовий обіг, але при цьому звужуються можливості довгострокового антиінфляційного впливу.

Операції на відкритому ринку збільшують (під час купівлі цінних паперів) або зменшують (під час продажу цінних паперів) обсяг ресурсів банків і банківської системи загалом, що відображається на вартості кредиту, обсязі попиту, і як наслідок - на розмірі грошової маси.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.

НБУ може продавати цінні папери й іншим суб'єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.

Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.

Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж - вилучення їх із обігу.

Значного поширення у розвинених країнах з ринковою економікою на сучасному етапі набуло застосування операцій РЕПО, суть яких полягає у продажу цінних паперів однією стороною іншій. Разом з тим продавець дає зобов'язання викупити цінні папери за першою вимогою у вказаний термін.

Операції РЕПО є зручним інструментом в арсеналі центрального банку, який дає змогу впливати в короткотерміновому періоді на відсоткові ставки і за потреби надалі відновлювати попередній стан ринку. Починаючи з 1996 р., такі операції почали застосовуватися й в Україні. Операції РЕПО є найбільш точним і прогнозованим інструментом впливу на основні параметри грошової маси. Керуючі властивості операцій РЕПО пов'язані з тим, що в разі потреби можливо негайно почати операцію протилежної дії. Операції РЕПО перебувають під повним контролем НБУ, який розробив положення для їх регулювання, відповідно до терміну дії і порядку встановлення відсоткової ставки:

·нічне РЕПО терміном на день, коли відсоткова ставкафіксована;

·відкрите РЕПО з невизначеним терміном дії, коли кожна зі сторін угоди має право вимагати виконання операцій у будь-який час за фіксованою відсотковою ставкою;

·строкове РЕПО, термін дії яких і відсоткова ставка визначається в угоді.

Операція РЕПО - фінансова операція, що складається з двох частин. У першій частині цієї операції (стандартне РЕПО) одна сторона продає цінні папери іншій стороні. Водночас перша сторона бере на себе зобов'язання викупити указані цінні папери у визначений термін або на вимогу другої сторони.

Це зобов'язання на зворотну купівлю відповідає зобов'язанню на зворотний продаж, що його бере на себе друга сторона. Слід додати, що зворотна купівля цінних паперів здійснюється за ціною, яка відрізняється від ціни первісного продажу. Різниця між цінами і є тим процентним доходом, який має отримати сторона, котра виступає покупцем цінних паперів (продавцем грошових коштів) у першій частині РЕПО. Ціна зворотного викупу являє собою суму первісної ціни продажу і деякого процента, що сплачується позичальником коштів. Ставка цього процента (ставка РЕПО) розраховується на основі року (365 днів), що дає певну підставу розглядати РЕПО як форму короткострокового кредиту, забезпеченого цінними паперами.

Зворотне РЕПО - дзеркальне відображення стандартного РЕПО. Воно означає ту саму угоду, але з позиції покупця цінних паперів у першій частині РЕПО. [5]

Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики. [6]

.3 Процентна політика

Важливим інструментом грошово-кредитного регулювання є відсоткова політика. Найбільш дієвим напрямом відсоткової політики є зміна облікової ставки, відповідно до якої змінюється попит комерційних банків на кредитні ресурси. Зниження облікової ставки підвищує мотивацію комерційних банків з отримання позик у центрального банку і розширення операцій з надання кредитів. Відповідно у разі підняття облікових ставок обсяги кредитів скорочуються.

Дисконтна, або облікова, ставка, застосовувана центральними банками в операціях із комерційними банками по обліку короткострокових державних облігацій, переобліку комерційних векселів і інших цінних паперів, що відповідають вимогам центрального банку, називається офіційною обліковою ставкою. [5]

Офіційна дисконтна ставка є орієнтиром для ринкових ставок по кредитах. За допомогою маніпуляцій з офіційною дисконтною ставкою центральні банки впливають на стан не тільки грошового, але і фінансового ринку в цілому. Як правило, у законах про центральний банк передбачено лише саму можливість установлення нижніх і верхніх меж офіційної облікової ставки і не зазначені конкретні кількісні обмеження. У зв'язку з цим центральний банк цілком автономний у своїх діях і може виходити зі сформованої на даний момент обстановки в економіці і грошово-кредитній сфері. [4]

Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок - відбувається зменшення грошей в обігу.

У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу.[6]

Облікова ставка Національного банку України в липні 2013 року залишалася на рівні 7.0% річних. [2]

грошовий кредитний ринок капітал

2.4 Рефінансування комерційних банків

Дієвим інструментом грошово-кредитного регулювання, який взаємодіє з відсотковою політикою, є рефінансування комерційних банків. Механізм впливу цього інструмента базується на функції НБУ як "кредитора останньої інстанції". Центральний банк може впливати на кредитні можливості банківської системи через зміну умов надання позик. Механізм дії рефінансування пов'язаний з кредитною експансією або кредитною рестрикцією, яка, відповідно, збільшує або зменшує грошову пропозицію. З усього спектра функцій НБУ, регулювання кредитних можливостей комерційних банків є найважливішим завданням, яке дає змогу впливати на грошову пропозицію. Зміна параметрів грошової маси є активним регулятором економічної кон'юнктури. [5]

Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Комерційні банки звертаються до НБУ за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний. Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.

НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов'язковій купівлі - продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків. [6]

Національний банк для регулювання ліквідності банків, виконання функції кредитора останньої інстанції, з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує такі інструменти:

·операції з рефінансування <#"justify">·під забезпечення:

·державними облігаціями України <#"justify">·без забезпечення.

Національний банк щоденно засобами електронної пошти оголошує банкам процентні ставки за кредитами овернайт на наступний робочий день, розмір яких може бути диференційованим залежно від забезпечення.

Національний банк здійснює рефінансування банків строком до 90 днів шляхом проведення кількісного або процентного тендера. Повідомлення про проведення кількісного або процентного тендера надсилається щотижня засобами електронної пошти.

Тендери проводяться щосереди з такою періодичністю:

·три середи підряд <#"justify">За умови проведення Національним банком процентного тендера банки самостійно пропонують процентну ставку з точністю до одного десяткового знака після коми, за якою вони погоджуються одержати кошти, але не нижчу, ніж облікова ставка Національного банку.

Проведення операцій репо:

Операція зворотного репо - це депозитна операція <#"justify">·один день (овернайт);

·до 90 днів.

Національний банк для всіх банків установлює однакові умови участі в тендерах з розміщення депозитних сертифікатів і проводить операції з банками, які:

·забезпечують своєчасне і в повному обсязі формування обов'язкових резервів;

·забезпечують своєчасне перерахування коштів за результатами попередньо проведених тендерів з розміщення депозитних сертифікатів;

Національний банк здійснює розміщення депозитних сертифікатів шляхом проведення кількісного або процентного тендера

·щоденно - через постійно діючу лінію проведення тендерів з розміщення депозитних сертифікатів овернайт;

·щочетверга - депозитні сертифікати строком до 90 днів.

Національний банк з метою регулювання грошово-кредитного ринку може здійснювати операції з купівлі (продажу) державних облігацій України шляхом участі в торгах, які проводяться організаторами торгівлі цінними паперами, що офіційно зареєстровані відповідно до законодавства, згідно з установленими ними правилами.

Національний банк з метою регулювання грошово-кредитного ринку може здійснювати продаж державних облігацій України, що є в портфелі Національного банку, з обов'язковою гарантією їх викупу у власників у будь-який час.

Стабілізаційний кредит <#"justify">Середньозважена процентна ставка рефінансування порівняно з червнем не змінилася і становила 7.1% річних - на 0.8 процентного пункту менше, ніж у липні 2012 року. Водночас відбулися різноспрямовані зміни в структурі наданого рефінансування та вартості основних інструментів рефінансування. Так вартість кредитів, наданих шляхом проведення тендера, визначалася на рівні облікової ставки - 7.0% річних (на 0.1 процентного пункту менше, ніж у червні). Їх частка в загальному обсязі рефінансування зросла. Процентна ставка за операціями репо порівняно з червнем збільшилася на 0.1 процентного пункту - до 7.1% річних, а їх частка зменшилася. Вартість кредитів овернайт суттєво зменшилася (на 2.0 процентного пункту) через надання кредитів під забезпечення державними цінними паперами, процентна ставка за якими залишалася на рівні 8.0% річних. Проте обсяги кредитів овернайт були незначні і не мали суттєвого впливу на середньозважену процентну ставку рефінансування.[2]

.5 Золотовалютні резерви

Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави - здійснення валютних інтервенцій шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні [3].

Кошти золотовалютного резерву за джерелом формування поділяються на:

·власні кошти, одержані від

oкупівлі іноземної валюти на валютних ринках

oкупівлі вільно конвертованої валюти в органів державної влади й управління та інших клієнтів, розрахунково-касове обслуговування яких здійснює Національний банк

oкупівлі монетарного золота у зливках або брухту золота з його подальшим доведенням (афінажем) до якості монетарного металу

oдоходу від здійснення операцій із золотовалютним резервом.

·залучені кошти

oкредити міжнародних фінансових організацій, урядів іноземних країн, фінансово-кредитних установ, інших кредиторів

oдепозити фінансово-кредитних установ

oзалишки коштів у вільно конвертованій валюті на рахунках органів державної влади й управління та інших клієнтів, розрахунково-касове обслуговування яких здійснює Національний банк.

Головною метою валютно-курсової політики є встановлення порядку розрахунків та особливостей регулювання валютного курсу на території України. Основним завданням є - забезпечення стабільної зовнішньої купівельної спроможності національної грошової одиниці.

Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Банк скуповує іноземну валюту, коли існує надлишкова пропозиція і валютний курс перебуває на достатньо низькому рівні, та продає її, коли пропозиція іноземної валюти недостатня і валютний курс високий. При цьому відбувається урівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту та обмежуються рівні коливань курсу національної грошової одиниці.

Необхідність проведення інтервенцій Національним банком України на міжбанківському валютному ринку зумовлена тиском на курс національної валюти, спричинений невідповідністю між попитом і пропозицією на внутрішньому валютному ринку. Одним із чинників зростання попиту на національну валюту є значні надходження в Україну іноземного капіталу, які здійснюють тиск на гривню у напрямі її ревальвації. В умовах значного перевищення пропозиції іноземної валюти над її попитом операції Національного банку України, головним чином, спрямовуються на упередження надмірного зміцнення курсу гривні шляхом купівлі іноземної валюти до золотовалютних резервів. [7]

Причиною зниження резервів в серпні 2013 <#"justify">·реєстрацію імпорту та експорту капіталу;

·установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках;

·установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами,обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від сумицих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.

Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відпливом іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери зі

Національний банк здійснює операції з власними борговими зобов'язаннями шляхом емісії депозитних сертифікатів за такими строками:

·один день (овернайт);

·до 90 днів.

Національний банк здійснює емісію депозитних сертифікатів у формі записів на рахунках у системі кількісного обліку СЕРТИФ з використанням технологій, програмно-технологічних засобів і системи захисту інформації Національного банку.

Національний банк для всіх банків установлює однакові умови участі в тендерах з розміщення депозитних сертифікатів і проводить операції з банками, які:

·забезпечують своєчасне і в повному обсязі формування обов'язкових резервів;

·забезпечують своєчасне перерахування коштів за результатами попередньо проведених тендерів з розміщення депозитних сертифікатів;

Для окремих випусків депозитних сертифікатів можуть установлюватися додаткові обмеження щодо потенційних власників.

Обов'язковою умовою для подання банком заявки на участь у тендерах з розміщення депозитних сертифікатів є укладення відповідного генерального договору (далі - генеральний договір).

Розміщення та розрахунки за депозитними сертифікатами здійснюються лише в безготівковій формі в національній валюті України.

Умови розміщення, максимальна або мінімальна сума заявки від банку, сума вкладу, строк, на який розміщується депозитний сертифікат, визначаються залежно від ситуації, що склалася на грошово-кредитному ринку в період оголошення про проведення тендера, та з урахуванням перспектив її розвитку і доводяться до відома банків.

Процентний дохід за депозитним сертифікатом розраховується виходячи з суми вкладу, процентної ставки, бази нарахування та строку розміщення депозитного сертифіката.

Під час визначення строку, на який розміщується депозитний сертифікат, ураховується таке:

·у разі виконання умов розміщення депозитного сертифіката, передбачених у повідомленні, першим днем нарахування процентів є наступний день після розміщення депозитного сертифіката, останнім - дата, яка передує даті погашення депозитного сертифіката;

·за умови дострокового погашення депозитного сертифіката першим днем нарахування процентів є наступний день після розміщення депозитного сертифіката, останнім - дата, яка передує даті дострокового погашення депозитного сертифіката.

У разі залучення коштів на термін до наступного робочого дня (овернайт) розрахунковим періодом для нарахування процентів є період фактичного залучення коштів.

Депозитні сертифікати мають право обігу на відкритому ринку лише серед банків, а також можуть використовуватися як застава на міжбанківському кредитному ринку та як забезпечення кредитів рефінансування Національного банку.

Облік депозитних сертифікатів, проведення банками операцій з депозитними сертифікатами на міжбанківському ринку здійснюються в системі кількісного обліку СЕРТИФ.

Бухгалтерський облік розміщених депозитних сертифікатів здійснюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань бухгалтерського обліку.

Національний банк здійснює розміщення депозитних сертифікатів шляхом проведення кількісного або процентного тендера з використанням засобів відповідного програмно-технологічного забезпечення:

·щоденно - через постійно діючу лінію проведення тендерів з розміщення депозитних сертифікатів овернайт;

·щочетверга - депозитні сертифікати строком до 90 днів.

Національний банк за допомогою засобів електронної пошти оголошує про проведення кількісного або процентного тендера з визначенням або загального обсягу залучення коштів від банків, або процентної плати за них, або без визначення таких параметрів.

Національний банк залежно від ситуації, що склалася на грошово-кредитному ринку, та стану ліквідності банків може оголошувати позачергові тендери з розміщення депозитних сертифікатів, про що повідомляє банкам за допомогою засобів електронної пошти.

Банки, які бажають придбати депозитні сертифікати, у день проведення тендера подають до Національного банку заявку на участь у тендері до часу, зазначеного в повідомленні.

Прийняття заявок від банків на участь у тендері, їх розгляд і надсилання банкам повідомлень про результати тендера здійснюються Національним банком у день проведення тендера.

У разі проведення процентного тендера з оголошенням загального обсягу коштів, що залучаються Національним банком, без визначення ціни їх залучення, банки самостійно пропонують суму та процентну ставку, за якою вони погоджуються вкласти кошти в депозитний сертифікат. Процентна ставка зазначається з точністю до двох знаків після коми.

Національний банк на підставі заявок, що надійшли від банків, а також ураховуючи оперативний моніторинг процентних ставок на міжбанківському ринку, самостійно визначає прийнятну для залучення коштів процентну ставку і здійснює розміщення депозитних сертифікатів у межах оголошеного обсягу на цей тендер, починаючи з найменшої процентної ставки.

Якщо оголошений обсяг залучення коштів менший, ніж сума коштів, зазначених у заявках банків з однаковою процентною ставкою, то розміщення депозитних сертифікатів здійснюється пропорційно між цими банками.

Національний банк у разі проведення кількісного тендера розміщує депозитні сертифікати серед банків відповідно до черговості поданих заявок до закінчення суми, що пропонується для залучення, виходячи з цілей регулювання грошово-кредитного ринку.

Банк у день отримання повідомлення про задоволення заявки на придбання депозитних сертифікатів перераховує відповідну суму коштів на рахунок у Національному банку до часу, що зазначений у повідомленні Національного банку.

Право власності банку на депозитний сертифікат виникає з часу зарахування оплаченої кількості депозитних сертифікатів на рахунки власників у системі кількісного обліку СЕРТИФ.

Підтвердженням права власності на депозитний сертифікат є виписка з рахунку банку в системі кількісного обліку СЕРТИФ, яку Національний банк надає власнику депозитного сертифіката.

Національний банк здійснює погашення депозитних сертифікатів шляхом перерахування на кореспондентський рахунок банку суми вкладу і процентного доходу за ним на дату погашення відповідно до строків та умов, передбачених для розміщення депозитних сертифікатів.

Якщо дата погашення депозитних сертифікатів припадає на неробочий день, то операції з погашення депозитних сертифікатів здійснюються наступного робочого дня. Процентний дохід у такому випадку розраховується за період фактичного залучення коштів з урахуванням вимог пункту 1.7 глави 1 цього розділу.

Погашення депозитних сертифікатів у системі кількісного обліку СЕРТИФ відбувається відповідно до реєстру власників депозитних сертифікатів.

Національний банк у разі суттєвої зміни ситуації може приймати рішення про дострокове погашення депозитних сертифікатів. Національний банк інформує про це банки - власників депозитних сертифікатів. Процентний дохід у такому випадку розраховується відповідно до пункту 1.7 глави 1 цього розділу.

За умови дострокового погашення депозитного сертифіката за ініціативою банку останній має не менше ніж за два робочих дні письмово повідомити про це Національний банк.

Національний банк у разі дострокового погашення депозитного сертифіката за ініціативою банку сплачує банку процентний дохід, виходячи з розрахунку 20 процентів від розміру процентної ставки за депозитним сертифікатом Національного банку. [4]

Висновки

Грошово-кредитна політика - це комплекс взаємоповязаних заходів щодо регулювання грошового ринку направлених на досягнення визначених цілей, які здійснює держава через центральний банк. Основи і принципи якої повинні забезпечити: низьку інфляцію; ефективне функціонування фінансової системи; ефективне функціонування фінансових ринків, зокрема кредитного та депозитного.

Методи грошово-кредитного регулювання вітчизняної економіки поступово еволюціонують у межах, які визначає стан трансформаційних перетворень та зумовлені станом економічного середовища. Використання адекватних інструментів дає змогу НБУ активно втручатись у монетарну сферу. В умовах гіперінфляції гальмувати зростання грошової маси давало змогу встановлення норми обов'язкових резервів. Після переходу до помірної інфляції почали застосовувати точніше регулювання та коригування монетарної сфери. У сучасних умовах трансформації економіки сформовані засади для використання всіх грошово-кредитних інструментів, властивих сучасним ринковим економікам. Закономірним є збільшення можливостей застосування методів грошово-кредитного регулювання і поступового наближення до рівня сучасних ринкових економік, що можливо лише після переходу до режиму вільно плаваючого валютного курсу. [4]

При аналізі системи макроекономічних індикаторів необхідно звертати особливу увагу на параметр часу. Ця обставина повязана з тим, що на різних тимчасових інтервалах один і той же індикатор може надавати різну дію на змінний курс національної валюти, на процентну ставку, на попит та пропозицію грошей тощо. Завдання центрального банку полягає в тому, щоб створити умови для здорової банківської конкуренції. Всі інструменти розглядаються не ізольовано, а у взаємозвязку з іншими монетарними інструментами.

Список використаних джерел

1. Бартош О.М., Люзняк М.Е. Інструменти грошово-кредитної політики НБУ та їх вплив на депозитний і кредитний ринки / О.М. Бартош, М.Е. Люзняк [Електронний ресурс]

. Бюлетень Національного банку України (липень 2013 року) // [Електронний ресурс]

3. Закон України Про Національний банк України вiд 20.05.1999 №679-XIV - [Електронний ресурс]

. Косова Т.Д. Центральний банк і грошово-кредитна політика: підручник / Т.Д. Косова [Електронний ресурс]

5. Лазур С.П., Лапчук Я.С. Методи та інструменти грошово-кредитного регулювання трансформаційної економіки України / С.П. Лазур, Я.С. Лапчук /Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. - Вип. 20.2 [Електронний ресурс]

. Мороз Національний банк і грошово-кредитна політика: підручник / Мороз [Електронний ресурс]

7. Міджак О.М. Валютно-курсова політика в Україні / О.М. Міджак /

[Електронний ресурс]

. НБУ посилив нормативи обов'язкового резервування за валютними вкладами [Електронний ресурс]

9. Положення про порядок формування та зберігання обовязкових резервів для банків України та філій іноземних банків в Україні від 16.03.2006 р. №91 - [Електронний ресурс]

. Система рефінансування НБУ комерційних банків: сучасний стан,шляхи вдосконалення - [Електронний ресурс]

11. Україна повернула МВФ більше половини позики 2008-2010 років [Електронний ресурс]