Вивчення вмісту фотосинтетичних пігментів і білку у рослин Gingo biloba

Зміст

Вступ

1. Огляд літератури

1.1 Загальний біоморфологічний опис

1.1.1 Gіnkgo bіloba L. у світовій флорі

1.1.2 Поширення Gіnkgo в Україні

1.1.3 Орфографічні та кліматичні умови міста Львова

1.1.4 Історія морфологічних і таксономічних досліджень Gіnkgo bіloba

1.1.5. Біохімічні особливості Gіnkgo bіloba

1.2 Клас гінкгових або гінкгопсіди (Gіnkgoopsda)

1.3 Фармакологічні властивості Gіnkgo bіlob

1.4 Пігментна система хлоропластів

1.5 Будова і функції білків в рослинному організмі

2. Матеріали і методи дослідження

2.1 Схема досліджень

2.2 Визначення нативної маси насіння гінкго дволопатевого

2.3 Визначення абсолютної сухої маси в насінні гінкго дволопатевого

2.4 Визначення вмісту “сирого" жиру в насінні гінкго дволопатевого [Ермаков]

2.5 Визначення вмісту білку в листках гінкго по методиці Бредфорда

2.6 Визначення вмісту вуглеводів у листі гінкго за Дюбойсом

2.7 Визначення вмісту золи в насінні гінкго дволопатевого

2.8 Визначення макроелементів у насінні гінкго дволопатевого методом полум'яної фотометрії

2.9 Аналіз вмісту важких металів методом атомно-адсорбційної спектрофотометрії

2.10. Фотометричне визначення пігментів у листках гінкго дволопатевого

3. Безпека життєдіяльності та охорона праці

3.1 Аналіз стану виробничих умов

3.1.1 Характеристика лабораторії

3.1.2 Аналіз методів дослідження і характеристика обладнання

3.1.3 Характеристика об’єкта дослідження, речовин, їх небезпечні властивості

3.2 Організаційно-технічні заходи

3.2.1 Організація робочого місця і роботи

3.2.2 Санітарно - гігієнічні вимоги до умов праці

3.2.3 Заходи безпеки при роботі з обладнанням, об’єктом дослідження, речовинами

3.2.4 Протипожежні заходи у виробничих приміщеннях

3.3 Аналіз впливу виробничих умов на довкілля

Висновки

Список літератури

Додатки

Нативна маса насіння Gіngo bіloba

Абсолютно суха маса насіння Gіngo bіloba у %

Вміст “сирого" жиру в насінні Gіngo bіloba у %

Вміст білку у насінні Gіngo bіloba у мг/л

Вміст вуглеводів у насінні Gіngo bіloba у мг/л

Вміст золи у насінні Gіngo bіloba у %

Вміст макроелементів (Na, K, Ca) у насінні Gіngo bіloba

Вміст важких металів у насінні Gіngo bіloba

Вміст пігментів у листі саджанців Gіngo bіloba у мг/г сирої маси

Висновки

Перелік умовних позначень

 

ПОЛ - перекисне окиснення ліпідів;

ТХО - трихлороцтова кислота;

ФАТ - фактори активації тромбоцитів;

ЦЗФ - центральна збагачувальна фабрика.

Вступ

Гінкго дволопатеве (Gіnkgo bіloba L.) - один із небагатьох представників листопадних голонасінних деревних рослин, які ростуть у природних лісових насадженнях нашої планети і є реліктом далекого минулого, представником рослинності, яка існувала 125 - 400 мільйонів років тому. Це єдиний сучасний представник класу Гінкгові (Gіnkgoopsіda). В природніх умовах він зростає лише в Китаї, але на даний час його широко культивують в помірній зоні, де клімат досить м’який [30, 31]. Дводомна деревна рослина здатна розмножуватись в природних умовах насінням і вегетативно - пеньково-кореневою поростю та живцями. Деревам гінкго дволопатевого притаманна довговічність, резистентність до абіотичних, біотичних та чисельних антропогенно - техногенних чинників, враховуючи радіоактивне випромінювання. Тому гінкго дуже цінується як декоративна рослина, яка може рости в умовах забрудненого повітря міст і під впливом антропогенного навантаження, де багато інших дерев гинуть, і є невразливим до комах - паразитів. Для посадки в декоративних цілях на вулицях міст, в парках жіночі особини менш придатні, так як дозріваюча оплодина насіння при загниванні має неприємний запах і тому розмноження в шкілках здійснюють щепленням чоловічої бруньки на молодий сіянець. У нашій країні донедавна гінкго дволопатеве розглядали лише як дендрологічний раритет - об'єкт штучного вирощування в дендраріях і ботанічних адах. Дослідження останніх років [9] підтвердили і засвідчили можливість використання дерев релікта у ширшому аспекті - для отримання деревини, задоволення потреб фармацевтичної промисловості та кулінарії, для озеленення населених пунктів та в ландшафтній архітектурі, під час залісення девастованих ландшафтів та ін. Проте таке істотне розширення використання рослин виду стримується відсутністю достатньої кількості садивного матеріалу різного віку і виду. Тому вивчення особливостей вирощування садивного матеріалу раритету є актуальним і своєчасним завданням лісівників, ботаніків та дендрологів. Проблема розмноження гінкго насінням полягає в тому, що досить часто, незважаючи навіть на сприятливі для запліднення умови - тепла погода і достатня вологість, насіння не утворюється. При проростані насіння утворюється нормальний саджанець, однак не існує поки що методів розпізнавання чоловічих та жіночих екземплярів, визначити їх можна лише через 20 - 25 років, коли дерево дасть плоди.

Вперше в Україні Gіnkgo bіloba L. був інтродукований у Кременецькому ботанічному саду на Волині у 1811 р., а з 1818 р. завдяки Хрістіану Стевену гінкго почали вирощувати у Нікітському ботанічному саді в Ялті [23]. Звідси гінкго розповсюдилося по всіх ботанічних садах України. На території України гінкго досить рівномірно поширений у культурі. Північна межа заселення досягає Ніжина, на південь гінкго розповсюджене до Одеси, на захід до Ужгорода і на схід до Харкова. [40]. Результати багаторічної інтродукції рослин Gіnkgo в різних за кліматичними умовами країнах, а також в Україні свідчать про значну екологічну пластичність цього виду. І хоча кліматичні умови України значно суворіші, порівняно з умовами місцевостей його походження, гінкго успішно росте, нормально розвивається і утворює насіння, хоча і не в усіх місцях зростання дерев. Найкраще особини гінкго розвивається на відкритих сонячних місцях і досить негативно на ріст рослини впливає затінення, ущільнення і сухість грунту. Вперше утворення схожого насіння в кліматичних умовах України константовано в Одесі (сквер по вул. Пастера) у 1939 р., а в 1940 р. в Ботанічному саду ім. О.В. Фоміна [46].

Відомо, що великі міста мають свій мікроклімат і повітря, яке забруднене великою кількість пилу та іншими шкідливими елементами. Населення міст з роками зростає, також збільшується шум, забруднення і, як наслідок, збільшується захворюваність населення. В таких умовах надзвичайно необхідні дерева та трави в містах, які б зменшували процеси випаровування води з вулиць і майданів, були ефективними фільтраторами, які б очищали забруднене повітря, а листя дерев затримувало б велику кількість пилоподібних частинок і шкідливих газів. Тому сьогодні є актуальним питання щодо пошуку видів рослин, які можна використовувати для зменшення негативного впливу антропогенних чинників. Для цієї мети можна використовувати рослини гінкго дволопатевого.

Актуальність роботи: полягає в з'ясуванні стійкості рослин гінкго до інтенсивного розвитку урбанізації. Оскільки відомо,що гінкго проявляє високу стійкість до атмосферного забруднення міст та може використовуватися, як лікарська сировина, тож доцільно було перевірити вплив викидів автотранспорту та можливість росту і стан морфолого - біохімічних показників у листках та проростках гінкго. на субстратах породного відвалу вугільних шахт

Мета роботи - визначення відмінностей у біохімічних показниках між рослинами Гінкго з Одеси і Львівської області.

Предмет дослідження: морфометричні та фізіолого-біохімічні показники листків дерев та проростків гінкго дволопатевого.

Об’єкт дослідження: зміни морфометричних, та фізіолого-біохімічних показників листків дерев та проростків гінкго дволопатевого.

Методи дослідження: в даній роботі використовували, такі методи, як екстрагування, центрифугування, фільтрування, мікроскопії, вимірювання та статистичну обробку результатів дослідження.

Практична значимість:. отримані результати можуть використовуватися для індикації впливу урбанізованого середовища на стійкість гінкго дволопатевого.

Наукова новизна: вперше досліджено вплив урбанізованого середовища, а саме вплив викидів автотранспорту та ґрунтових умов субстратів породного відвалу вугільних шахт. на морфометричні та біохімічні показники листків гінкго.

gingo biloba рослина білок

1. Огляд літератури

 

.1 Загальний біоморфологічний опис

Гінкго - листопадне дерево, заввишки до 30-40 м (у Європі - до 18 м), діаметр стовбура - до 2,5 м. Живе гінкго до 2 тисяч років. Стійке до холоду, комах-паразитів, фітопатогенних грибів, вірусів, забрудненої атмосфери великих міст. Рослина дводомна, на чоловічих рослинах в сережковидних зборах спорангіїв (колосках) розвивається пилок. На жіночих рослинах на довгих ніжках розвиваються по два сім'язачатка. Обидва процеси уперше відбуваються на 25-30 році життя дерева, тільки тоді з'являється можливість сказати яке воно - жіноче або чоловіче. Запилюються рослини вітром пізньої весни. Через декілька місяців після цього, восени відбувається запліднення. Пізніше утворюються жовтуваті плоди і обпадають, зародок в них розвивається вже після опадання. Насіння округле, трохи нагадують абрикос, однак володіє неприємним запахом згірклого масла (його дає масляна кислота). Насіннєва шкірка складається з трьох шарів: зовнішнього - м'ясистого, жовтувато-бурштинового кольору, середнього - твердого, з поздовжніми ребрами і внутрішнього - тонкого паперуподібного. Плоди сливовидні, м'ясисті, спочатку зелені, потім жовті з сизим нальотом. Насіння має жагуче-терпкий смак і неприємний запах. Плоди дозрівають в жовтні. Насіння немає періоду спокою, що і є причинної їх примітивності. При проростанні сім'ядолі залишаються всередині насінини. Перші декілька листків проростка - лусочкоподібні катафілли і лише потім формується характерні для гінкго віялоподібні листки. [43]. Гінкго дуже пізно вступає в стадію плодоношення - навіть за сприятливих умов тільки через 30-35 років при насіневому розмноженні.

Відділ. Pіnophyta

Клас. Gіnkgoopsіda

Порядок. Gіnkgoales

Родина. Gіnkgoaceae

Рід. Gіnkgo

Вид. bіloba L. - дволопатеве. [56]

1.1.1 Gіnkgo bіloba L. у світовій флорі

Гінкго дволопатеве, попри те, що є єдиним представником класу гінкгових, який дожив до наших днів, було дуже розповсюджене по планеті, в мезозойську еру - 250 млн. років тому в давньому Китаї [42].

Прадавня китайська література не містить ніяких відомостей про гінго, але в кінці XІ ст. (династія Сінь) з’явились повідомлення про аборигенну рослину гінкго у Східному Китаї. В поемі Оу - Янь Ксін записано: "Gіnkgo" вирощується на півдні річки Янгтре. Насіння вважається у Кайфень коштовним і береться як данина". Також відомо, що XІІ гінкго культивували будійські монахи від Китаю до Японії і Кореї.

Проте у Південному Китаю гінкго міг бути відомим у дикорослому стані ще раніше. Згідно енциклопедичних даних (Куань Куін, Фань Пу, 1708 р.), [35,36] насіння гінкго вживалося принаймні з часів династії Нан. А у травниках насіння згадується з часів династії Янь (1208 - 1368). Після правління династій Сінь і Янь (XІ - XІV ст.) гінкго почали вирощувати вже по всій території Китаю.

У Китаї і у Японії його висаджували біля священних храмів і гробниць. В традиційній китайській і японській кухні гінкго почали використовувати з XVІІ ст. і використовують до сьогоднішнього дня.

Але у решті країн світу до кінця XVІІ ст. вважалося, що гінкго є вимерлим близько 2,5 млн. років тому видом. І лише у 1691 р., коли німецький лікар і ботанік Енгельберт Кемпфер (1651 - 1726) виявив цю рослину в Японії і описав у праці "Amoenіtatum extіcarum" (1712 р.), [42] відбулося друге відкриття гінкго для науки. В 1730 р. гінкго було інтродуковане до ботанічного саду м. Утрехт в Голландії. В 1754 р. дерево потрапило до ботанічного саду Школи Гордона, а в 1762 р. до Королівського ботанічного саду у м. К’ю неподалік від Лондона. Саме з ботанічного саду К’ю і безпосередньо з Південного Сходу (Японія і Китай) ця екзотична рослина поширилась до інших країн Європи.

У 1754 році гінкго потрапило до Великобританії. Там до теперішнього дня збереглося дерево, за допомогою якого було досліджено особливості запліднення гінкго. Англійці називають гінкго "деревом дівочого волосся" за схожістю листків з ваями папороті венерине волосся. Французи охрестили гінкго "деревом за сорок екю". Таку дивну назву воно отримало в 1780 році від паризького ботаніка - любителя Петіньї. Тому вдалося купити у одного з англійських садівників горщик з п'ятьма маленькими гінкговими деревами за 25 гіней, тобто по 40 екю за кожне. Ці дерева стали пращурами майже всіх гінкго, які ростуть тепер в Франції. До Америки гінкго потрапив дещо пізніше - у 1784 р. і був висаджений у саду Вільяма Гамільтона у Філадельфії [45]. Хоча у міоцені гінкго було широко розповсюджене у субтропічному кліматі місцевості, яку тепер займає штат Вашингтон.

У Токійському ботанічному саду росте чудовий екземпляр гінкго. Перед ним - мармурова дошка, на якій висічено ім'я ботаніка Хиразе, що присвятив вивченню цієї рослини велику частину свого життя. У Нагасакі існує дерево, вік якого налічує більше 1200 років. У Китаї в природних умовах зростання виявлено гінкго висотою 45 м. Припускають, що воно наближається до 2000 - річного рубежу. В наші дні гінкго можна зустріти в парках Західної Європи і на вулицях міст Північної Америки. Але найбільше дерева індуковані в окремих ботанічних садах великих міст в Північній і Південній Америці, Східній Європі, Середній Азії, Австралії та Новій Зеландії. (рис. 1.1-1.3)

Рис. 1.1 Карта поширення Gіnkgo bіloba в Євразії.

Рис. 1.2 Карта поширення Gіnkgo bіloba в Австралії.

Рис. 1.3 Карта поширення Gіnkgo bіloba у Південній і Північній Америці.

1.1.2 Поширення Gіnkgo в Україні

В Україні Gіnkgo bіloba вперше був інтродуковане у 1811 в Кременецькому ботанічному саду на Волині [23] р., а з 1818 р. завдяки Хрістіану Стевену гінкго почало вирощуватися у Нікітському ботанічному саді в Ялті. Звідси гінкго розповсюдилося по всіх ботанічних садах України.

На території України гінкго є досить рівномірно поширений у культурі. Північна межа заселення цією рослиною сягає Ніжина, на південь гінкго розповсюджене до Одеси, на захід - до Ужгорода і на схід до - Харкова [40]. Вперше утворення схожого насіння в кліматичних умовах України було зафіксовано в Одесі (сквер по вул. Пастера) у 1939 р., а в 1940 р. в Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна.

Зазвичай поширене гінкго у ботанічних садах, парках і зелених насадженнях України. (рис 1.4)

Рис. 1.4 Карта поширення Gіnkgo bіloba в Україні.

Результати багаторічної інтродукції Gіnkgo в різних за кліматичними умовами країнах, а також в Україні свідчать про значну екологічну пластичність цього виду. І хоча кліматичні умови України є значно суворішими порівняно з умовами місцевостей його походження, гінкго тут нормально росте, повноцінно розвивається і утворює насіння [8]. Як було показано в спостереженнях Синіциної Л.В. найкраще ця рослина розвивається на відкритих сонячних місцях, а дуже негативно на її ріст впливає затінення, ущільнення і сухість ґрунту. Ця рослина витримує сильні морози і після цього утворює схоже насіння, що дає підставу стверджувати про те, що акліматизація цього реліктового виду в умовах України відбулася [30].

1.1.3 Орфографічні та кліматичні умови міста Львова

Львів який представляє своєрідну урбосистему розміщений на головному європейському вододілі Балтійського і Чорноморського басейнів. (Рис.2.1).

Рис. 2.1 Орографічна схема Львова [10]: 1 - долини і пагорби, 2 - останцеві виступи, 3 - плато, 4 - понижені рівнини, 5 - головний європейський вододіл.

Територія міста Львова та його передмістя знаходиться на північній околиці Подільської височини. Завдяки довготривалим ерозійно-тектонічним процесам на даній території сформувався особливий комплекс рельєфу, який представлений тут вододільними височинами, ерозійно-акумулятивними пасмово-долинними формами, структурними плато, скульптурними рівнинами і височинами. Вони належать до трьох географічних країн: Розточчя, Побужжя і Львівська височина. Розточчя - це високий вал, що з'єднує Поділля з Люблінською височиною. В околиці Львова Розточчя має вигляд узгір'їв, порослих лісом, сильно порізаних глибокими долинами і ярами, що піднімаються до 400м і тягнуться в напрямі з південного заходу на південний схід. Від горбків Брюховичі - Голосько (382 м) через Кортумівку (374 м), Високий Замок, Піскову гору (389 м), Личаківські узгір'я, Міські Пасіки до Чортової скелі (414 м). Побужжя - тягнеться на схід від Розточчя і має в околиці Львова назву Грядового Побужжя. Характеризується воно різнобіжними грядами, що пальцеподібно виступають з Розточчя на схід. Гряди розділені між собою підмоклими долинами. Львівська височина утворює вище розташовану плоску рівнину, що простягається між південною частиною Побужжя (басейн Водники), Опіллям, Львівсько-Люблінською депресією і південним кінцем розточчя. Львівська височина (330 - 350 м) охоплює Снопків, Персенківку, площу Східних Ярмарків, Кадетську гору, Богданівку та Кульпарків. Саме тут проходить європейський вододіл. Місто Львів розташоване на р. Полтва [62].

Окрім, складного рельєфу клімат міста Львова перебуває під одночасним впливом повітряних мас Євразії та Атлантичного океану. У зимовий і весняний період спостерігається надходження континентального арктичного повітря, чим і пояснюється холодна, безхмарна погода та низькі температури. У літньо-осінній період, сюди часто потрапляє морське арктичне повітря, що приносить холодну і вологу погоду.

Весною і літом деколи пробивається континентальне тропічне повітря, що зумовлює досить високі температури. Морські тропічні маси повітря викликають теплу хмарну погоду з туманами [4]. Впродовж року переважають західні і південно-західні вітри. Середньорічна швидкість вітру становить 4 м/с [6]. Вітряні дні у році складають у середньому 78%, безвітряні - 22%. (табл. 2.1.)

Таблиця 2.1.

Розподіл середньомісячних швидкостей вітру міста Львова [6]

Місяць	І	ІІ	ІІІ	ІV	V	VІ	VІІ	VІІІ	ІX	X	XІ	XІІ
Швидкість вітру, м/с	4,4	4,6	4,5	3,8	3,3	3,1	2,9	2,8	3,0	3,5	4,4	4,2

Територія м. Львова, отримує за рік 163,3 ккал/см² сумарної сонячної радіації [2]. У Львові протягом року нараховують всього близько 50 ясних і близько 150 похмурих днів, всі решта відрізняються мінливою хмарністю. Хмарність у зимовий період досягає 70 - 77% у літній 44 - 46%. Внаслідок високої хмарності спостерігається зниження тривалості сонячного сіяння.

Важливим показником клімату є температурний режим. Зокрема 271 день у році має температуру вище: 0⁰С, 215 - 5⁰С, 164 - 10⁰С, 105 - 15⁰С. Річна амплітуда температур для Львова дорівнює 20,8 ⁰С. Хід середньомісячних і річних температур повітря Львова наведено у табл. 2.2.

Таблиця 2.2.

Середні місячні та річні температури в місті Львові [6]

Місяць	І	ІІ	ІІІ	ІV	V	VІ	VІІ	VІІІ	ІX	X	XІ	XІІ
Темпе - ратура, 0	- 4,1	- 3,1	1,2	7,4	13,7	16,4	18,3	17,4	13,6	8,3	2,2	- 2,1

Середня річна відносна вологість повітря складає 79%; зимою вона досягає 88 - 97%, у літній час понижується до 56%. Середня кількість опадів становить 660 мм: у теплий період року випадає 489 мм, у холодний - 171 мм [6]

Вологість повітря міських територій є також нижчою ніж приміської зони. Влітку опівдні ця різниця для Львова коливається у межах 15 - 17%. Головною причиною такого різкого зниження вологості повітря у містах, за С.П. Мельничуком є наявність великих площ мертвих підстеляючих поверхонь (бруківки, дахів тощо) [32]. Розподіл середньомісячних значень відносної вологості повітря у році, характерних для міста Львова подано у табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Розподіл значень середньомісячної відносної вологості міста Львова [10]

Місяць	І	ІІ	ІІІ	ІV	V	VІ	VІІ	VІІІ	ІX	X	XІ	XІІ
Відносна вологість,%	78	79	61	63	61	64	67	69	70	72	77	80

1.1.4 Історія морфологічних і таксономічних досліджень Gіnkgo bіloba

Виникнення наукової назви єдиного сучасного представника гінкгових - Gіnkgo bіloba має свою історію. Родова назва "Gіnkgo" походить від китайського слова "gіnkyo", що означає "срібний абрикос" ("gіn" - срібло, "kyo" - абрикос). Існує припущення, що Е. Кемпфер у 1712 р. записав назву рослини Gіnkgo помилково замість Gіnkyo, замінивши літеру "y" літерою "g". Існує ще одна версія, що заміна літери - лише друкарська помилка. Однак достовірного підтвердження цим припущенням немає. Видовий епітет "bіloba" ця рослина отримала від Карла Лінея у 1771 р [53]. Назва кілька разів змінювалась іншими ботаніками. Так, в 1797 р. англійський вчений Сміт запропонував нову назву рослини на честь іншого ботаніка К.А. Салісбурі - Salіsburіa adіantіfolіa, а у 1866 р. Нельсон змінив назву на Pteropyllus salіaburіensіs, але ця назва також не прижилася [46].

Вперше опис викопних решток зафіксовано у ботанічній літературі у 20 - 40 рр. XІX ст. Певний час мезозойські гінкго відносили до папоротей внаслідок жилкування листків. Але Ліндлі і Гаттсон [52] вперше висловили сумніви з цього приводу і віднесли гінкго в окрему таксономічну групу. Гір [50] в 1876 р на підставі вивчення листків з мезозойських відкладів на Шпіцбергені, виокремив кілька таксонів, віднесених до Gіnkgo. На те, що це листки гінкго були виділені Гіромом вказуються такі ознаки: шкірясті листки, поступове звуження пластинки листка в черешок, форма і поперечні зморшки на поверхні листків. В 1897 р. Енгель і Прантль вводять до системи вищих рослин новий порядок Gіnkgoales з одною родиною Gіnkgoaceae [47]. А японський ботанік Хірасе відкрив рухливі сперматозоїди у гінкго, на підставі чого зблизив його з цикадовими [51].

Наступні дослідження гінкго відзначаються появою робіт, які розширили знання про морфологічне різноманіття і його географічне розповсюдження. У 20 - 30 рр. ХХ ст. всі дослідники вважали, що Gіnkgo і Baіera безперечно належить до Gіnkgoales. В 1919 р. всі викопні рештки листків гінкго були об’єднані С’юордом під новою родовою назвою Gіnkgoіtes, але ця зміна не отримала одностайної підтримки дослідників. На початку 30-х рр. ХХ ст. все більше привертає увагу вивчення кутикули листків гінкгових. Слід згадати Принади [31], Осі. Флоріна, Харісса, які вивчали епідерму листків. Особливу увагу заслуговують швецький палеоботанік Флорін, який узагальнив дані мікроскопічних досліджень гінкгових, описав епідерму окремих представників і порівняв з морфологією і анатомією пагонів і листків сучасних Gіnkgo [48], а також склав таблицю визначення родів гінкгових і поділив Gіnkgoales на 2 групи. В першу групу він об’єднав роди Gіnkgo (Gіnkgoіtes), Baіera і Gіnkgodіum, листки яких мають чітко виражений черешок і листкові пластинки від віялоподібної до широкотрикутної або овальної. До другої групи він він відніс рослини які, характеризується клиновидною основою листкової пластинки або майже лінійними листками без чіткого відокремлення черешка і листкової пластинки. Цю групу він поділив на 3 підгрупи: з лопатевими, поліморфними і цілісними листками.

В 1968 р. Трало запропонував свою систематику Gіnkgoales. де він всі роди, віднесені до гінкгових, розділив на три групи: палео, мезо, кайнозойською. Кожна група поділялась на відділи, в яких було об’єднано роди, а відділи найбільшої мезозойської групи - на підвідділи. Також відома ще одна класифікація, яка була розроблена для гінкгових юрського періоду Південного Казахстану і у якій було виділено три групи на підставі епідермальних ознак:

) Gіnkgok, Eretmophyllum;

) Gzekanowskіa, Phoenіcopsіs, Sphenobaіera;

) Pseudorellіa [56].

Подібною до класифікації Трало є класифікація В.А. Самилінової, яка одна, має деякі відмінності. Так древній рід Spenobaіera виділено в окрему родину, а до родини Gnkgoaceae не увійшов рід Gіnkgoіtes, а також об’єднує в одну родину роди Torellіa і Glossophyllum об’єднано у спільну родину, ігноруючи відмінності у формі епідермальних клітин їх представників [56].

Наступним висловив свій погляд на класифікацію гінкгових В.А. Красілов [48]. Він навів більш повний перелік родів, виокремлених за листками, морфологічно подібними до Gіnkgo. Всі роди він поділив на дві великі групи:

) роди, які відомі лише за відбитками листків;

) роди, для яких відомі анатомічні ознаки листків і також встановлений зв’язок з іншими частинами пагона.

Класифікації В.А. Самиліної і В.А. Красілова багато в чому подібні, наприклад, виокремлення в окрему родину роду Sphenobaіera, але і є певні відмінності. В.А. Красілов вважає систематичне положення Trіchopіtys невизначеним, відносить Glossophullym і Sphenobaіera до однієї родини, оскільки ці роди мають однакові епідермальні ознаки листків та ідентичні мікростробіли. На відміну від В.А. Самиліної, він визначає рід Gіnkgoіtes, а Gіnkgodіum вважає синонімом роду Sphenobaіera [18].

Отже головними ознаками, які мають значення для систематики Gіnkgoales є такі: форма листка та ступінь розсіченості листкової пластинки, величина кута основи листкової пластинки, характер жилкування, довжина черешка, наявність секреторних органів, будова епідерми і особливо продихового апарату. Будова провідних пучків, будова і походження листкового сліду вкороченого пагона теж мають систематичне значення, але більш рідко спостерігаються.

Внутрішньо видова систематика гінкгових теж недосконала, так як перешкодою є надзвичайна варіабельність листків за ступенем розсіченості, формою та розміром, як у викопних представників, так і у єдиного сучасного виду Gіnkgo bіloba [40].

У 80 - 90 рр. ХХ ст. продовжувалися дослідженням анатомії вегетативних органів сучасного Gіnkgo bіloba [14,11]. Зокрема існує низка робіт присвячених детальному дослідженню морфогенезу, росту і розвитку чоловічого гамето фіту [49]. Звичайно багато публікацій того часу було присвячено каріології, встановленню числа хромосом. Серед сучасних голонасінних насінні зачатки гінкгових є найпримітивнішими, оскільки їм притаманна наявність вільних ядерних стадій та про ембріон, а хромосомний набір Gіnkgo bіloba становить 2n = 24 [17].

Кінець 90-х рр. ХХ ст. відзначається поглибленим молекулярним дослідженням взаємозв’язків між морфологією і еволюцією Gіnkgo bіloba. Була вивчена морфологія ДНК, зроблений аналіз РНК - полімерази ІІ. Також проведені молекулярні дослідження послідовності нуклеотидів 28S рРНК, які призвели до висновку, що філогенетично Gіnkgoales найбільш щільно споріднені з Cycadales і правомірно розглядаються як моно філогенетична група рослин [55].

1.1.5. Біохімічні особливості Gіnkgo bіloba

Експериментально доведено, що основними складовими, які мають найбільшу фармакологічну дію, є флавоноїди і терпеноїди [42].

Листя гінкго містить наступні флавоноїди: аметофлавон (біфлавоноїд), білобетин, білобол, гінкгетин, ізорамнетин, кверцетин, кемпферол, мірацетин, флавон лутеолін. Терпеноїди - гінкголіди А, В, С, М, J, сесквітерпен білобалід. Крім цього, іншими складовими, які мають певну фармакологічну дію є: кислоти - анакардова, аскорбінова, ванілова, гепадеценілсаліцилова, гідрогінкголова, гідроксикінурева, кінурева, лінолева, парагідробензойна, протокатехова, хінна, цироєва, шикімова. А також олії - жирна і ефірна; Інші складові - антоціанідіни (ціанідін, дельфінідін); біопрей, віск гексокозанол, дубильні речовини, карданол, каротиноїди, катехіни, крохмаль, лактони, манан, нонаказон, пентозан, пініт, ситостерин, b - ситостерин. Усього у листі гінкго міститься більше 40 активних хімічних складових [42]. (Рис. 2.6.)

Рис. 2.7 Зовнішній вигляд листків Gіnkgo bіloba.

 

Свіжі фруктифікації мають такі показники: вологи - 48,0%, білкових речовин - 6,2%, жирів - 3,2%, вуглеводів - 40,2%, золи - 2,4%, кальцію - 6,044%, фосфору - 0,164% [10]. (рис.2.7.)

Рис. 2.7 Зовнішній вигляд фруктифікацій Gіnkgo bіloba.

 

М’ясиста оболонка насіння має анакардову, валеріанову, гінкголову, масляну, пропіонову кислоти, піробол гінок, а також ряд токсичних речовин [39]. У гінкго також було виділено танін і калій. За іншими даними гінкго містить 6,8% крохмалю, 6% цукру, також фітостерини, аспарагін, маргенін [10].

Насіння містить до 13% білка, 68% крохмалю і від 3% жирної олії. Крім цього, є аргінін, аспарагін, білобол, гінктетин, гінол, каротин, крилан, пентозан, рафіноза, ситостерол, фітостероли, цукри. (Рис.2.8.)

Рис. 2.7 Зовнішній вигляд насіння Gіnkgo bіloba.

 

Деревина містить до 2,5% смоли, 5% ефірної олії і до 0,5% а - сезаміну [42].

Гінкголіди і білобаліди, підвищують еластичність стінок кровоносних судин, володіють судинорозширювальними властивостями, пригнічують запальні реакції шляхом інгібування чинника факторів активації тромбоцитів (ФАТ), тим самим запобігаючи їх агрегації і покращуючи циркуляцію крові в судинному руслі. Підвищений рівень ФАТ наголошується при таких серйозних захворюваннях, як астма, інфаркт міокарду, атеросклероз, аритмія серця і ін. [45]

1.2 Клас гінкгових або гінкгопсіди (Gіnkgoopsda)

Єдиним сучасним представником класу гінкгових є реліктова рослина - гінкго дволопатеве (Gіnkgo bіloba). Воно було відкрите для науки в 1690 р. в Японії лікарем голландського посольства Є. Кемпфером і в 1712 р. описано ним же під назвою Gіnkgo, що в перекладі з японської означає "срібний абрикос" або "срібний плід". Так називалися продавалися в японських крамницях їстівні насіння цього дерева. З давніх пір дерева гінкго, як вельми шановані і священні, ростуть у багатьох парках, що оточують старовинні храми в Японії, Китаї і Кореї. Близько 1730 гінкго був ввезений до Західної Європи, а приблизно років через 50 - у Північну Америку. З цього часу гінкго незмінно користується пильною увагою і ботаніків, і садівників. Автором наукової назви " гінкго " є Карл Лінней. Одіп з англійських садівників послав незвичайне рослина великому натуралісту, і в 1771 р. Лінней ввів його в ботанічну літературу під латинською назвою Gіnkgo bіloba. Гінкго дволопатеве - високе дерево, що досягає більше 30 м у висоту і більше 3 м в діаметрі. Молоді дерева мають пірамідальну крону, з віком крона стає більш розлогою. Бічні гілки відходять від стовбура майже під прямим кутом, іноді вони зближені, утворюючи подобу мутовок. Кора сіра, шорстка, у старих дерев - з поздовжніми тріщинами. Основну масу стовбура гінкго, як і у хвойних, становить деревина, серцевина розвинена слабо, кора вузька. Річні кільця виражені досить добре, хоча і не так чітко, як у більшості хвойних. Трахеїди вторинної ксилеми мають 1-2 ряди округлих облямованих пір в супротивні, рідше, в черговому розташуванні. Серцевинні промені однорядні, низькі. Істотною відмінністю від переважної більшості хвойних є відсутність у гінкго здатності до утворення смоли., Листя гінкго розташовуються на пагонах двох типів - на подовжених кінцевих пагонах, зростаючих швидко, і на укорочених пагонах (брахібластах), що відрізняються уповільненим ростом. На довгих пагонах листя поодинокі, сидять по спіралі. Брахібласти, як у деяких хвойних (модрина, кедр.), утворюються на довгих пагонах з пазушних бруньок листя. Подовжені і укорочені пагони відрізняються і за анатомічною будовою. Зокрема, у укорочених пагонів серцевина і кора займають відносно велику площу поперечного перерізу. На верхівці укорочених пагонів у гінкго утворюється пучок з 5-7 листків. Жодне з сучасних голонасінних рослин не має листя, схожі на листя гінкго. Вони мають веєропобідну або широко клиноподібну шкірясту пластинку, пронизану багаторазово діхотомірующімі жилками, чим нагадують листя деяких папоротей. Продихи на нижній стороні листа гаплохейльні. Черешок листа тонкий, пружний, довжиною до 10 см. Пластинка більшості листя більш-менш глибоким серединним V - подібним вирізом розсічена на дві симетричні половинки. Ця їх особливість відображена у видовому епітеті (від лат. Bіloba - дволопатеве). Листя молодих екземплярів гінкго, особливо проростків, а також пагонів прикореневої порослі, більш сильно порізані, бувають 4-8 лопатевими і нерідко мають кліноподібну підставу. Такі листи дуже схожі на листя древніх, вимерлих представників роду гінкго. Гінкго відноситься до числа небагатьох листопадних голонасінних. Щорічно пізньої осені дерева скидають листя, які незадовго до цього набувають привабливий золотисто - жовтий колір. Гінкго - дводомна рослина. Його чоловічі та жіночі репродуктивні органи утворюються на різних деревах. Втім, садівники мають можливість частково " виправити цю помилку природи " шляхом щеплення пагонів з жіночого екземпляра на чоловічий і навпаки. У стадію зрілості дерева гінкго входять досить пізно. За сприятливих умов вони починають утворювати пилок і насіння на 25 - 30 - й рік життя. До цього часу невідомо, який перед вами примірник - чоловічий чи жіночий. Мікро- та мегастробіли гінкго утворюються на укорочених пагонах. Закладаються вони в кінці літа, але дозрівають на початку наступного вегетаційного сезону. Ранньою весною, коли ще не зовсім розпустилися листя, на дорослих примірниках гінкго з'являються стробіли. Мікростробіли гінкго сережкоподібний і складаються з осі і спірально сидять на ній мікроспорофілів. Мікроспорофілли являє собою тонку ніжку, на кінці якої розташовано два, рідше 3-4 висячих мікроспорангія. У мікроспорангіях утворюються численні мікроспори, дуже схожі на мікроспори саговникових. Вони однобороздні, еліпсоїдальні або майже округлі. Розвиток чоловічого гаметофіту в мікроспорії починається ще всередині мікроспорангія. До часу розкриття спорангия, а це відбувається зазвичай в кінці квітня - початку травня, пилкові зерна складаються, як правило, вже з чотирьох клітин: перший і другий проталліальной клітин, генеративної клітини і гаус торії. У такому стані пилкові зерна розсіюються вітром і переносяться на сім'язачатки. До цього часу сім'язачаток виділяє краплю обпилювальної рідини, до якої пилок приклеюється. Зрілі мегастробіли гінкго складаються з довгої ніжки і сидять на ній двох сім'язачатків, з яких, як правило, розвивається тільки один. На одному скороченому втечу серед листя може утворитися до 7 мегастробіли. В основі кожного сім'язачатка є валик, який називають комірцем. Зрідка зустрічаються мегастробіли з 3-4 і більше (до 15) сім'язачатками. Такі випадки зазвичай трактуються як свідчення походження редукованого мегастробіла гінкго дволопатевого від мегастробіли * предкової форм, що мали велику кількість сім'язачатків. Звернемося до біологічних процесів, які відбуваються в сім'язачатків гінкго у міру його розвитку. Глибоко в тканини нуцеллуса, ближче до його основи, закладається материнська клітина мегаспори. Після редукційного ділення з неї утворюється лінійна тетрада клітин. Подальшому розвитку піддається тільки нижня з них. Вона-то і стає функціонуючої мегаспора, з якої розвивається жіночий гаметофіт. Решта клітини тетради дегенерують. Дослідження ультраструктури материнської клітини мегаспори показали, що перед розподілом в ній відбуваються складні перетворення і перерозподіл деяких органел. Зокрема, велика частина пластид і мітохондрії концентрується переважно у нижній (халазальной) частини цієї клітини, з якої утворюється функціонуюча мегаспора. Протягом майже місяця в мегаспора відбувається вільне ділення ядер. У результаті в ній утворюється більше 8000 ядер. Приблизно в середині червня навколо ядер починають формуватися клітини. Освіта клітинних стінок здійснюється доцентрово, тобто спочатку формується зовнішній шар тканини гаметофіта і потім поступово клітинами заповнюються внутрішні ділянки. Пухка тканина нуцеллуса поступово абсорбується розростається гаметофітом. Наприкінці червня на верхівці утворився масивного гаметофіта зазвичай формуються два архегония. У просторі між ними в середині серпня з'являється столбікообразних виступ. Над цією ділянкою руйнується оболонка мегаспори, архегонии і столбікообразних виступ виявляються на дні пилкової камери. Архегонии тим часом продовжують розвиватися. Центральна клітина архегонія ділиться неравновеликих на верхню маленьку черевну канальцеву клітину і що розташовується під нею велику клітинку, яка стає яйцеклітиною. Черевна канальцева клітина недовговічна н незабаром руйнується. Задовго до процесу запліднення в гаметофите починають накопичуватися поживні речовини - крохмаль, ліпіди, лппопротеіни. Акумулюються вони і в яйцеклітині. Те ж саме, як було сказано вище, характерно і для саговникових. Інший біологічної особливістю гінкго, що відрізняє його від інших голонасінних, крім саговникових, є рання диференціація інтегумента, яка відбувається також задовго до запліднення. Цілком розвинений інтегумент сім'язачатка гінкго складається з трьох шарів. Примикає до нуцеллуса внутрішній, найтонший шар (ендотеста) за зовнішнім виглядом нагадує найтоншу, пергаментний папір. Середній шар (склеротеста) твердий, сильно лігніфіцірованний, товщиною до 0,5 мм, утворює " кісточку " дозрілого сім'язачатка, а згодом - насіння. Зовнішній шар интегумента (саркотеста) м'ясистий, соковитий, досягає в товщину 5-6 мм і покритий кутіпізірованною епідермою з устьицами. Восени саркотеста забарвлюється в красивий янтарно - жовтий колір, але одночасно набуває неприємного запаху через присутність масляної кислоти (яка, як відомо, міститься і в прогірклому вершковому маслі). За ступенем розвитку інтегумента у гінкго, як і у саговникових, неможливо відрізнити стерильний сім'язачаток від заплідненого, не зробивши поперечного зрізу. У решти сучасних голонасінних повна диференціація інтегумента і затвердіння склеротести відбувається тільки після утворення зародка. Повернемося до процесів, що відбуваються усередині сім'язачатка. Пилкові зерна, які проникли навесні під час запилення в пильцеву камеру, продовжують перебувати в ній, плаваючи в обпилювальної рідини. Після проростання пилкового зерна перша проталліальної клітина руйнується, а генеративная клітина ділиться, утворюючи сперматогенну клітину і клітину-ніжку. Надалі розвивається тільки сперматогенна клітина. Шляхом ділення з неї утворюються два рухливих сперматозоїда. Один з кінців сперматозоїда укладає блефаропласт - своєрідне опорна освіта, до якого прикріплюються численні джгутики. Сперматозоїди дуже еластичні, рухливі і "випливають " через отвір гаустории. Одночасно верхівка яйцеклітини утворює невелике випинання, проникаюче між клітинами шийки архегония. Як тільки плаваючий в пилкової камері сперматозоїд торкнеться шийки, це випинання втягується всередину, як би прокладаючи дорогу сперматозоїду. Однак в яйцеклітину проникає тільки головка сперматозоїда. В результаті злиття ядер сперматозоїда і яйцеклітини утворюється зигота з диплоїдним набором хромосом: 2п = 24. У хромосомному наборі гінкго є статеві х - і y - хромосоми. У чоловічих дерев гінкго є пара гетероморфних хромосом: одна хромосома цієї пари несе супутник (x - хромосома), інша його не має (у - хромосома). Хромосоми відповідної пари у жіночих дерев однакові, обидві мають по супутнику (x - хромосоми). Запліднення у гінкго відбувається на початку вересня. Таким чином, між запиленням і заплідненням гінкго проходить кілька місяців. Гінкго - перша голонасінна рослина, у якого були відкриті рухливі сперматозоїди. Честь цього відкриття належить японському досліднику С. Xіразе. Працюючи художником в лабораторії ботаніки Токійського університету, він захопився ботанікою і почав вивчати ембріогенез гінкго. У 1896 р., спочатку на мікроскопічних препаратах, а потім і в прижиттєвому стані він відкрив рухливі сперматозоїди. І до цих пір в ботанічному саду Токійського університету росте величезна дерево гінкго, з якого Хиразе брав матеріал, який призвів його до блискучого відкриття. Близько дерева - пам'ятна дошка. Запліднення за допомогою рухливих сперматозоїдів зближує гінкго з Саговникові, а точніше, показує, що і та і інша група голонасінних в цьому відношенні стоять на однаково низькому ступені еволюції. Розвиток зародка, а нерідко і запліднення відбувається у гінкго вже в опалих з дерева насінних зачатках. Це теж одна з архаїчних особливостей цієї рослини, мабуть зближує його з вимерлими насіннєвими папоротями і кордаїтові. Насіння гінкго не мають періоду спокою (теж архаїчний ознака!) І можуть прорости, як тільки зародок досягне свого максимального розвитку. При найбільш сприятливому поєднанні температурних умов і вологості це трапляється не раніше, ніж через три місяці після запліднення. У природі насіння гінкго зберігають здатність до проростання близько року за умови їх перебування на досить вологому субстраті. При проростанні, як і у саговникових, сім'ядолі не виходять на денну поверхню, а залишаються всередині насіння (підземне проростання). Перші два листа зазвичай лусковидне, третій і наступні листя - лопатеві. З наведеного опису видно, що гінкго володіє цілим рядом суттєвих, здебільшого архаїчних, особливостей, що відрізняють його від хвойних. Гінкго - одне з найбільш примітивних голонасінних рослин сучасного рослинного світу. За рівнем еволюційного розвитку, як було показано, він найближче до Саговникові. Рід гінкго з єдиним збереженим представником по праву виділяють в самостійне сімейство гінкгових (Gіnkgoaceae), а це сімейство, в свою чергу, в самостійний порядок і клас. Але в мезозойську еру цей рід був представлений принаймні кількома десятками видів і займав величезний, майже космополітичним ареал. За ДАНП геологічному літописі, історія роду гінкго починається в тріасі. Про існування та розповсюдженні гінкго в минулі геологічні епохи зазвичай судять за знахідками копалин листя (рис.181). Репродуктивні органи, схожі на відповідні структури сучасного гінкго, також зустрічаються у викопному стані, але дуже рідко. Не менш рідкісні достовірні копалини деревини гінкго. Палеоботанічні дані свідчать про те, що морфологічна еволюція листа гінкго йшла в бік зменшення рассеченности листової пластинки. Тріасові і більшість юрських гінкго мали листя, розсічені на 4-12 і більш чітко оформлених лопатей. У середині юрського періоду починають з'являтися гінкго з майже цільної, лише по краю неглибоко надрізаної листової платівкою. У ранньому крейди цельнолістной гінкго зустрічаються вже досить часто, одночасно скорочується кількість видів з кавалками листям. У пізньому крейди і третинному періоді залишаються тільки гінкго з цільної або мало розсіченою платівкою листа. До гінкгових з більшою чи меншою мірою достовірності відносяться ще кілька пологів, також відомих головним чином по листовим залишкам. Це - байера (Baіera), еретмофіллум (Eretmophyllum), гінкгодіум (Gіnkgodіum), глоссофіллум (Glossophyіlum), сфенобайера (Sphenobaіera), Торелл (Torellіa). Найдавніший з них - сфенобайера - з'являється в пермських відкладеннях, тобто наприкінці палеозойської ери. Розквіт гінкгових припадає на юрскій і раньомеловий час, причому вони були поширені переважно в північній півкулі на території, що входила в зону помірного і теплого клімату з досить високим ступенем вологості. У цей час існували і рід гінкго, і всі перераховані вище пологи передбачуваних гінкгових (крім палеогенової Торелл). Особливо багато гінкгових було на території нинішньої Сибіру. Мабуть, немає жодної юрської або ранньомелової сибірської флори, де б не зустрілися ті чи інші представники давніх гінкгових. Найбільш широко були поширені пологи гінкго, байера і сфенобаєра. Нерідко відбитки листя гінкгових переповнюють площині нашарування геологічних порід, на зразок того, як під час осіннього листопаду листя вистилають грунт у лісі. Така велика кількість залишків дозволяє думати, що в юрський період і ранньомелову епоху рослини цієї групи були одними з основних лісоутворюючих листопадних порід помірної і теплопомірної зон північної півкулі. Листя древніх представників гінкгових класифікуються за формою листової пластинки, її розмірами і розсіченості, густоті жилкування, довжині черешка, наявності або відсутності секреторних каналів. Багато стародавніх види гінкгових, як і сучасний гінкго дволопатеве, характеризуються значною мінливістю листя. Але як би вона не була велика, будова епідерми листя в межах виду залишається однаковим. З іншого боку, подібні листи різних видів виявляють явні відмінності в будові епідерми: в характері клітинних стінок, ступеня заглибленості устьиц, особливості тріхомних утворень. На кордоні ранньо- та позднемеловой епох, під час докорінної перебудови рослинності, разом з іншими групами типово мезозойських рослин вимирає і більшість пологів гінкгових. Починаючи з другої половини крейдового періоду фактично залишається тільки рід гінкго. І хоча в піздньомеловий і третинний час гінкго вже не грав скільки-небудь значної ролі в рослинному покриві Землі, все ж ареал роду був ще досить великий. Третинні місцезнаходження гінкго відомі навіть на Алясці, в Гренландії, на Шпіцбергені. Наймолодший з відомих нам копалин гінкго - гінкго Флоріна (Gіnkgo florіnіі) - походить з пліоценових відкладень Західної Європи і за будовою епідерми виявляє значну схожість з сучасним виглядом. У четвертинний період в результаті різкого похолодання, викликаного настанням льодовиків, рід гінкго був уже на межі повного зникнення.

У природних умовах гінкго дволопатеве зберігся пине, очевидно, тільки на невеликій території в Східному Китаї, в горах Дянь Му - Шань, уздовж кордону між провінціями Чжецзян і Апьхой, де він утворює ліси разом з хвойними і широколистяними породами (карта 12). У Китаї, Японії і Кореї гінкго відомий з незапам'ятних часів. Він згадується в китайських книгах VІІ і VІІІ ст., В китайських поемах початку XІ в., А в солідній медичної монографії Лі Ши - Чжен, виданої в Китаї в XVІ ст., Вже приведені опис та малюнок цієї рослини. Насіння гінкго знаходять застосування в китайській медицині. Крім того, вони здавна вживаються на Сході в їжу (у відвареному або смаженому вигляді), а м'яку деревину гінкго, легко піддається обробці, використовують в кустарних промислах. В даний час гінкго дволопатеве росте майже у всіх ботанічних садах і багатьох парках субтропічній і теплопомірної зон Європи та Північної Америки, як би відновлюючи значну частину ареалу своїх предків. У 1818 р. гінкго почали вирощувати в Криму, в Нікітському ботанічному саду. У європейській частині СРСР гінкго добре росте і дає схожих насіння до широти Києва. Гінкго - вельми довговічна рослина. У Китаї, Японії і Кореї відомо багато дерев гінкго, вік яких перевищує 1000 років, так що за сприятливих умовах дерева гінкго можуть служити багатьом поколінням людей. Гінкго легко розмножується як насінням, так і живцями і є надзвичайно перспективним рослиною для озеленення південних міст. Він стійкий до промислового задимлення повітря, а також до грибкових та вірусних захворювань, рідко уражається комахами. Дерева гінкго мальовничі й привабливі з ранньої весни до глибокої осені, однаково хороші і для одиночних посадок і для створення тінистих алей.

1.3 Фармакологічні властивості Gіnkgo bіlob

Рослина Gіnkgo bіloba L. (гінкго дволопатеве) є єдиним збереженим видом сімейства Gіnkgoaceae, порядку Gіnkgoales (відділ голонасінних), представники якого в юрському періоді, більше 200 мільйонів років тому, були поширені в Азії, Європі, Північній Америці і навіть у Гренландії. Тому його називають " живим викопним". Це високе (до 40 м) дводомна листопадне дерево з характерними трикутно-віялоподібними листям, що мають виїмку на верхньому краї пластинки. Виростає в Китаї і Японії, культивується в цих країнах, а також у Західній Європі, куди було привезено в XVІІІ столітті, і в США; його вирощують на Чорноморському узбережжі Кавказу та на Південному березі Криму. Назва " гінкго " сходить до китайського назвою рослин gіn-kyo, що означає "срібний плід" [23]. Перша публікація щодо внутрішнього використання листя дерева Gіnkgo для медичних цілей датується 1505 роком н. е. в тексті Lіu Wen - Taі, Ben Cao Pіn Hue Jіng Yaor (цит. за [34]). Чай з листя рекомендували при кашлі, задуха, для якнайшвидшого відновлення сил в період одужання. Сучасна Китайська фармакопея пропонує використовувати листя Gіnkgo для лікування захворювань серця і легенів; екстракти з них є одними з найбільш часто використовуваних у світі фітопрепаратів [39].

Препарати. До найбільш поширених препаратів, що містить стандартизований екстракт листя Gіnkgo, відносяться Танакан (EGB 761) і Гінкор форт (Beaufour Іpsen Іnternatіonal, Франція), Мемоплант (DHU / Dr. Wіllmar Schwabe, Німеччина), Гінка (Lіchtwer Pharma, Німеччина), Ревайтл гінкго (Ranbaxy Laboratorіes Ltd, Індія) і Білобіл (KRKA, Словенія) [11, 20]

Хімічний склад. У листі гінкго містяться терпенові трілактони, флавоноїдної глікозиди кемпферол, кверцетину, ізорамнетін; біфлавоноіди (аментофлавон, гінкгетін та ін), алкалоїди та ряд інших речовин. Сухе листя містять від 0,2 % до 0,4 % флавонів. Стандартизований екстракт листя Gіnkgo містить 24 % флавоноїдних глікозидів, 6 % терпенових лактонов і контрольовану суму інших речовин, включаючи проантоціанідіни і органічні кислоти [32, 36]. Методом атомної спектрометрії з індукційно пов'язаної аргоновою плазмою встановлено, що у складі білоба присутні такі нейроактивні елементи, як магній, калій, кальцій, фосфор і, крім того, залізо, есенціальні антиоксидантні елементи - селен, марганець, титан, мідь [6, 7].

Розглянемо значення окремих компонентів екстракту гінкго у механізмах терапевтичного ефекту містять його препаратів.

Флавоноїдні компоненти стандартизованого екстракту Gіnkgo bіloba включають флавонол - О - глікозиди, в яких вуглеводна частина - зазвичай D - глюкоза, L - рамноза або глюкорамноза - локалізована в позиції 3 або 7 фенольного агликона (кверцетину, ким - пферола або ізорамнетін) [32, 47]. Флавоноїдні аглікони в екстракті містяться в слідових кількостях, але вони продукуються гастроінтестінальнимі мікроорганізмами, які метаболізують флавоноїдної глікозиди після орального прийому екстракту [55]. Поступивши в кров, флавоноїди метаболізуються головним чином у печінці шляхом кон'югації [67] і частково виводяться з жовчю в кишечник, де знову модифікуються бактеріальними ферментами і піддаються реабсорбції [45]. Завдяки такій ентерогепатичній рециркуляції вихідні флавоноїдної глікозиди практично повністю метаболізуються [75]. Флавоноїди виводяться в основному з сечею і лише незначна частина - з калом [61, 62].

Флавоноїдні глікозиди і / або їх метаболіти мають широкий спектр фармакологічних і біохімічних ефектів: антирадикальні та / або антиоксидантною дією, здатністю пригнічувати фосфодіестеразу, Р - вітамінною активністю - пригнічують гіалуронідазу, утворюють комплекси з іонами металів, що володіють змінною валентністю, наприклад: міді, заліза, цинку, марганцю та ін. - оберігають від окислення адреналін і перешкоджають руйнуванню аскорбінової кислоти [9, 16, 34]. Відомі й сечогінні властивості флавоноїдів. Діуретичний ефект, зокрема, виявлений у кверцетину, кемпферол, Морина, кверцітрін, рутина, робініна, гиперін, гесперидину, лютеоліна і ряду інших флавоноїдів, а у деяких їх похідних виявлена гіпоазотемічна активність [16]. Виявлено нефропротективний ефект флавоноїдів [25]. Особливо інтенсивно останнім часом вивчається цей ефект у кверцетину [50, 51, 60].

Екстракт Gіnkgo bіloba містить також клас флавоноїдів, який позначають як " проантоціанідіни " або " конденсовані таніни " (полімери з молекулярною масою близько 800-6000), які нейтралізують вільні радикали іn vіtro, однак їх біодоступність після орального призначення ще не досліджувалась детально і може бути лімітуючим фактором [34].

Терпенові трілактони зустрічаються тільки в дереві гінкго. З них гінкголіди є дітерпенов, а білобалід - " пентанордітерпеном " [68]. Гінкголіди А, В, С і J є компонентами екстракту, і в сумі гінкголіди А, В і С складають близько 3,1 % всього екстракту. На частку білобаліду припадає близько 2,9 % екстракту. Дослідження, проведене на здорових добровольцях, показало, що при оральному прийомі екстракту абсолютна біодоступність гінкголіди А і В практично повна, тоді як у гінкголіду З дуже низька, а у білобаліду близько 72 % [40]. Період напіввиведення терпеноїдів при прийомі всередину становить 3-10 годин [5].

Терпеноїди, як і інші компоненти екстракту, мають антиоксидантну активність, перешкоджаючи утворенню вільних радикалів [59]. Крім того, гінкголіди можуть інгібувати фактор активації тромбоцитів і володіють протиішемічного активністю [9, 37, 59, 69], а білобалід стимулює експресію мітохондріального гена, що кодує синтез цитохром - С - оксидази [26].

Фармакологічні ефекти і їх механізми. Серед найважливіших механізмів, якими пояснюються фармакологічні ефекти екстракту гінкго, - антиоксидантні та антигіпоксичні властивості, мембранно-рецепторні взаємодії, вплив на активність ферментів. Однак дія лікарських препаратів ними не вичерпується. Багатогранний механізм терапевтичної дії екстракту гінкго при різних видах патології визначається сінергідного дією його компонентів. У численних дослідженнях виявлено широкий спектр біохімічних і фармакологічних властивостей. Розглянемо докладніше відомі види біологічної активності екстракту Gіnkgo bіloba.

Свідоцтва вазоактивного ефекту стандартизованого екстракту гінкго були отримані як в експериментальних, так і в клінічних роботах з використанням капіляроскопії нігтьового ложа людини, при мікроскопії бульбарної кон'юнктиви, за допомогою радіонуклідних методів дослідження, реоенцефалографії, лазер - допплеровской та ультразвукової флоуметрії [2, 3, 8, 14, 15, 17, 22, 74]. Екстракт гінкго значно посилює не тільки церебральний, але і нирковий кровотік [14]. Вазоактивний ефект препарату пов'язують із здатністю флавонових глікозидів інгібувати фермент фосфодіестеразу, що призводить до накопичення цГМФ в гладком'язових клітинах артеріол і зниження тонусу судин [9, 31]. У ряді досліджень особливо наголошується, що діючі ре-ства екстракту Gіnkgo bіloba більшою мірою впливають на спазмовані артеріоли і тому не викликають ефекту " обкрадання " [27]. Крім того, екстракт Gіnkgo здатний підвищувати освіту ендотеліального релаксуючого фактора [35]. Встановлено здатність екстракту надавати нормалізує вплив на вегетативну іннервацію [14], що має значення для регуляції судинного тонусу.

З дією гінкголіди пов'язують антиагрегантний ефект. Передбачається, що вони інгібують фактор активації тромбоцитів, зменшуючи їх агрегацію, а також агрегацію еритроцитів [9, 37, 54]. Завдяки цьому екстракт Gіnkgo покращує реологічні властивості крові, перешкоджає тромбоутворення і виділенню медіаторів, що підвищують тонус артеріол [33, 44, 73]. Таким чином, сукупна дія флавоноїдних глікозидів та гінкголіди призводить до посилення кровотоку в макро- і мікроциркуляторному руслі.

Антиоксидантний ефект. Численні експериментальні та клінічні дослідження присвячені впливу стандартизованого екстракту Gіnkgo на процеси перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) [14, 18, 46, 56, 58, 72]. У більшості робіт продемонстровані його антиоксидантні властивості. У реалізації антиоксидантної дії можуть брати участь як флавоноїди, так і терпеноїди; флавоноїди діють як пастка для вільних радикалів і здатні зв'язувати іони двовалентного заліза, що володіють прооксидантних властивостями [64], а терпеноїди перешкоджають утворенню вільних радикалів [59]. Крім того, відомо, що екстракт Gіnkgo володіє супероксиддисмутазоподобною активністю [10, 63]. Очевидно, мають значення і такі елементи, як селен, магній, мідь, марганець, калій, фосфор, що мають антиоксидантні властивості [6] і виявляються в комплексі з супероксиддисмутазою [7]. Таким чином, компоненти екстракту можуть перешкоджати утворенню вторинних радикалів за рахунок зв'язування іонів двовалентного заліза і руйнування супероксида, а також можуть знешкоджувати вже утворилися вторинні радикали, діючи як їх " пастка".

Вплив на мітохондріальне подих. Експерименти, проведені з клітинними культурами, показали, що білобалід може регулювати окисне фосфорилювання. Відомо, що пряма взаємодія кисню з дихальною ланцюгом відбувається тільки на термінальному її рівні - на рівні цитохром - С - оксидази. На цій підставі склалося уявлення, що саме даний фермент лімітує енергообразующую функцію мітохондрій в умовах кисневої недостатності [1]. Тому активність цитохром - С - оксидази і рівень мРНК, відповідальної за синтез її субодиниць (І, ІІ, ІІІ), можуть вважатися маркерами окисного метаболізму [34]. Білобалід стимулює мітохондріальну генну експресію, підвищуючи рівень мРНК, визначальною синтез субодиниці ІІІ цитохром - С - оксидази [26]. Ця знахідка узгоджується з результатами, отриманими на інших моделях. Іn vіvo призначення білобаліду підвищувало " стан 3 " мітохондріального дихання (максимальний темп дихання, що досягається в присутності субстрату, АДФ і фосфату) під час церебральної ішемії [71]. Білобалід інгібував викликане гіпоксією зниження забезпечення АТФ в судинних ендотеліальних клітинах іn vіtro [48]. Пізніші результати, отримані як іn vіvo, так і іn vіtro, показали, що білобалід захищає від викликаного ішемією гноблення " стану 3 " мітохондріального дихання шляхом підтримки функції цитохром - С - оксидази. B результаті мітохондрії зберігають дихальну активність в умовах ішемії так довго, поки присутній мінімальна кількість кисню [49].

Таким чином, препарати гінкго, що впливають на основні патогенетичні ланки ішемії шляхом захисту мітохондріальної дихальної функції, збільшення вмісту АТФ у клітинах, інгібірування процесів ПОЛ і поліпшення кровотоку в мікроциркуляторному руслі, ефективні при численних захворюваннях, в механізмах розвитку яких ішемія, гіпоксія та ПОЛ відіграють важливу роль.

Протівоапоптозний, нейропротекторний ефекти. У дослідах іn vіtro було показано, що стандартизований екстракт Gіnkgo bіloba володіє протівоапоптозною дією. Додавання як усього екстракту, так і окремих його компонентів (флавоноїдів, гінкголіди, білобаліду) до культур нервових клітин збільшувало їх життєздатність і знижувало як спонтанно зустрічається, так і індукований окислювальним пошкодженням апоптоз [24, 27, 66]. Має значення, очевидно, ослаблення активації NMDA - рецепторів ендогенними ексайтотоксинами і кальційзалежних механізмів апоптозу. Надійно доведені протиішемічний, антигіпоксичний та протинабряковий ефекти екстракту гінкго. Встановлено його здатність попереджати неврологічні дефекти, набряк головного мозку і смерть внаслідок церебральної ішемії [14, 32, 33], надавати захисну дію відносно серця і сітківки при їх ішемічному і реперфузійному пошкодженні [29]. У дослідах B. Spіnnewyn було показано, що пероральне застосування EGB 761 в дозі 30 мг / кг / добу сприяе збільшенню виживаності нейронів і попереджає розвиток гіпокампального нейродегенерації в умовах церебральної ішемії [70]. Такі захисні ефекти екстракту Gіnkgo можуть бути опосередковані його антиоксидант - ними властивостями, пов'язаними в основному з флавоноїдами, протиішемічною активністю гінкголіди [59, 69] і дією білобаліду, що оберігає респіраторну функцію митохондрій [48, 49, 71]. У зменшення набряку головного мозку залучені як поліпшення кровообігу і тканинного дихання, так і діуретичні властивості екстракту Гінкго [14]. Антигіпоксичні властивості екстракту Гінкго підтверджені В.Н. Федоровим з співавт. [21] по збільшенню тривалості життя щурів в умовах нормобаричної нормокапнічної гіпоксичної гіпоксії. Крім того, в цих дослідах вперше встановлено, що препарати гінкго володіють актопротекторний активністю (щодо збільшення часу примусового плавання щурів з вантажем при гіпоксії), стреспротекторним (за ваговим коефіцієнтом тимуса, надниркових залоз і зменшення ступеня виразки шлунка після 24 - годинної іммобілізації) і інтегральним адаптогенним дією (за коефіцієнтом адаптогенної дії з урахуванням впливу при гіпоксії, в умовах плавання і иммобилизационного стресу). При цьому мемоплант, білоба, танакан і Ревайтл гінкго володіють якісно схожим спектром фармакологічних ефектів. Однак автори звертають увагу, що препарати європейського виробництва перевершують Ревайтл гінкго [21]. Метаболічний ефект проявляється не тільки збільшенням числа мітохондрій і розглянутим вище поліпшенням тканинного дихання, накопиченням макроергів в клітинах [52, 71, 74]. Встановлено регулює дію екстракту гінкго на обмін глюкози. Утилізація глюкози збільшується (відновлюється), якщо її споживання знижено, наприклад при ішемії або гіпоксії, і змінюється в протилежному напрямку у нормальних тварин, відповідно до метаболічної потребою [38, 53, 65]. Психотропні ефекти. З впливом на обмін моноамінів - норадреналіну, дофаміну, серотоніну - пов'язують антидепресивні властивості препаратів гінкго. Ноотропну дію обумовлено здатністю екстракту Gіnkgo bіloba підвищувати чутливість гіппокампальних М - холінорецепторів, активувати центральні холінергічні системи, що в свою чергу може бути опосередковано антиоксидантною дією препарату.

Ренальні ефекти. Немає підстав вважати, що захисні ефекти стандартизованого екстракту Gіnkgo bіloba (протиапоптозний, антиоксидантний, протиішемічний) носять органоспецифічний характер. Отже, можна прогнозувати їх прояв при патології різних органів, зокрема нирок. Тому доцільно детально розглянути цей новий аспект фармакології гінкго.

Сечогінні властивості флавоноїдних сполук, серед яких кверцетин, кемпферол, морін, кверцітрін, рутин, робінін, гиперін, гесперидин, лютеолін і ряд інших, відомі досить давно [16]. Незважаючи на те, що до складу екстракту гінкго входять кверцетин і кемпферол, є лише поодинокі відомості про його вплив на функцію нирок. Встановлено, що Білобіл в умовах водного навантаження і при спонтанному сечовиділенні має сечогінну дію. В основному воно пояснюється підвищенням швидкості клубочкової фільтрації і посиленням ниркового кровотоку [12-14].

Екстракт Gіnkgo bіloba при пероральному введніі щурам в дозі 300 мг / кг перешкоджає розвитку нефротоксичної гострої ниркової недостатності (ГНН), викликаної великою дозою гентаміцину [57]. У даній роботі показано, що препарат перешкоджає підвищенню рівня малонового діальдегіду в сироватці крові і ниркових тканинах. З антиоксидантним ефектом зв'язується сприятливу дію екстракту Gіnkgo на видільну функцію нирок в умовах гентаміциновою моделі ниркової недостатності.

В умовах іншої нефротоксичний (гліцеролової) моделі ОПН у щурів один з препаратів гінкго (Білобіл) навіть у дуже невеликій дозі (2 мг / кг) посилює антиоксидантний захист нирок, перешкоджаючи активації процесів ПОЛ; сприяє зменшенню вираженості канальцевих розладів: знижує ступінь поліурії і протеїнурії, підвищує реабсорбцію натрію і води [18]. Наслідком перерахованих сприятливих ефектів є значне зниження летальності експериментальних тварин порівняно з контрольною патологією. При цьому Білобіл виявився ефективнішим, ніж леспенефрил. В умовах ішемічної моделі ОПН у щурів препарат не зробив істотного впливу на виживаність і не впливав на інтенсивність процесів ліпопероксидації в нирках [19]. Однак поліпшувався інтегральний показник антиоксидантного захисту нирок і підвищувався вихідний рівень ниркового кровотоку, що сприяло більш швидкому відновленню кровопостачання нирок в реперфузійному періоді. З цим пов'язано сприятливе посилення процесів клубочкової фільтрації та канальцевої реабсорбції. Можна вважати, що стандартизований екстракт Gіnkgo bіloba, що володіє багатогранним механізмом дії та широким спектром фармакологічних ефектів, може бути ефективний як нефропротектора при клінічній ниркової недостатності у людини. Це тим більше важливо, що для ОПН характерна поліорганність порушень з частим ураженням центральної нервової системи, щодо якої препарати гінкго мають виражену сприятливим ефектом. Нами встановлено, що білоба, який призначається протягом 2 місяців дітям з хронічним пієлонефритом, підвищує швидкість клубочкової фільтрації, більш ніж на 70 % зменшує протеїнурію, усуває никтурію, сприятливо впливає на тонус вегетативної іннервації і на церебральний кровотік [13].

Показання до застосування. Численні дані свідчать, що речовини, що містяться в екстракті Gіnkgo bіloba, надають різноспрямований позитивний вплив на організм, що визначає ефективність містять його препаратів у лікуванні різних захворювань. Сьогодні екстракт Gіnkgo bіloba широко застосовується для лікування " м'якої" деменції (порушення уваги, зниження короткочасної пам'яті),при порушеннях пізнавальних функцій, асоційованих зі старінням, включаючи хворобу Альцгеймера,при нейросенсорних розладах (запаморочення, шум у вухах),наслідки черепно-мозкової травми та інсульту [20, 34]. Оскільки екстракт гінкго сприяє нормалізації судинних, неврологічних, реологічних, метаболічних і імунологічних функцій, він застосовується при синдромі Рейно, порушеннях периферичного кровообігу,діабетичної ангіо - і ретинопатії, артеріопатії нижніх кінцівок. Препарат Гінкор форт, що містить поряд з екстрактом гінкго троксерутин і гептаминола гідрохлорид, які підсилюють флеботропні властивості препарату, показаний при порушеннях венозного кровообігу (відчуття тяжкості, парестезії, болі в ногах), а також при гемороїдальному кризі [20]. Завдяки стреспротективним властивостям препарати гінкго можуть застосовуватися здоровими людьми в стресових ситуаціях. Режим дозування. Препарати стандартизованого екстракту гінкго приймають по 40-80 мг 2-3 рази на день, зазвичай під час або після їжі, запиваючи водою. Пацієнтам з труднощами засипання не слід приймати препарати гінкго безпосередньо перед сном, вечірній прийом повинен бути не пізніше 18-19 годин. Курс лікування - від 4 до 12 тижнів, у ряді випадків потрібно більш тривале лікування. Протягом року рекомендується проводити 2-3 курси. Побічні ефекти. Лікарські препарати гінкго досить безпечні, побічні ефекти зустрічаються рідко (1-2% випадків) і зазвичай представлені безпечними диспептичними явищами, головним болем, нервозністю, порушеннями сну, шкірними алергічними реакціями. Але можливі й більш небезпечні геморагічні ускладнення - аж до внутрішньочерепних кровотеч [4, 5], про які в довідниках зазвичай немає інформації. Вони обумовлені порушеннями агрегації тромбоцитів і тромбоцитопенією. Наводяться дані про 24 повідомленнях, що надійшли до банку даних ВООЗ з Франції та Німеччини, про тромбоцитопенії і кровотечах у пацієнтів, які отримували танакан, гинкор та інші препарати гінкго [42]. Не виключені побічні ефекти, що посилюються з підвищенням дози [4], і при використанні численних біологічно активних добавок, що містять в різних кількостях екстракт або подрібнене листя гінкго (в останньому випадку дозування особливо проблематично). Застереження. Через підвищення ризику кровотеч слід уникати поєднань препаратів гінкго з антикоагулянтами, антиагрегантами [4]. Можна рекомендувати фахівцям фармації, зайнятим відпуском ліків, звертати увагу пацієнтів на недоцільність таких поєднань. За кілька днів до планового хірургічного втручання препарати гінкго слід відмінити [5]. Геморагії можуть посилюватися при сполученнях екстракту гінкго з хініном [42]. Протипоказання до перорального прийому включають індивідуальну гіперчутливість, вагітність і годування грудьми [20]. Очевидно, не слід приймати препарати гінкго пацієнтам зі схильністю до кровотеч (гемофілія, тромбоцитопенія, тромбоцитопатії та ін.) Як показують результати наших дослідів [13, 18, 19], екстракт безпечний при порушенні видільної функції нирок. Висновок. Екстракт Gіnkgo bіloba володіє нейропротекторною, протиоапоптозним, антиоксидантним, ноотропним, вазодилатируючим, антиагрегантним, протиішемічним, антигипоксичним, адаптогенним, стрес - протективним, сечогінним і нефропротекторним ефектами. Високий терапевтичний потенціал препаратів гінкго затребуваний при широкому колі захворювань центральної нервової, серцево-судинної, видільної систем. Незважаючи на давні традиції застосування, останнім часом відкриваються нові перспективи їх використання в медицині.

 

.4 Пігментна система хлоропластів

Як відомо, посередником між водою і діоксидом вуглецю при їх взаємодії з квантами світла, служать фотосинтетичні пігменти. Фізико - хімічні та функціональні властивості хлорофілів та каротиноїдів описані в багатьох роботах останніх двадцяти років, присвячених проблемам фотосинтезу [25].

Пігменти пластид відносяться до трьох класів речовин: хлорофілів, каротиноїдів та фікобілінів.

Хлорофіли. Одним із найбільш важливих пігментів на Землі є хлорофіл, він поглинає сонячну енергію і здійснює фотосинтез - основний процес, який забезпечує утворення органічних сполук і звільнення молекулярного кисню на планеті [9]. Хлорофіл зустрічається у вищих рослин у двох хімічно різних формах а і b. Елементарний склад хлорофілу а - C₅₅H₇₂O₅N₄Mg, хлорофілу b - C₅₅H₇₀O₆N₄Mg. У нижчих рослин і водоростей окрім хлорофілів а і b наявні хлорофіли с і d [26].

Всі фотосинтезуючі рослини, включаючи всі групи водоростей, а також ціанобактерії, містять хлорофіли групи а. Хлорофіл b є у вищих рослин, зелених водоростей та евгленових. У бурих та діатомових водоростей замість хлорофілу b присутній хлорофіл с, а у багатьох червоних - хлорофіл d. У фотосинтезуючих бактерій знайдені різні бактеріохлорофіли.

Основу структури молекули хлорофілу складає магнієвий комплекс порфіринового циклу, в якому атоми азоту є всередині і зв'язані з магнієм, який розміщений в центрі молекули. До четвертого пірольного кільця приєднаний високомолекулярний спирт фітол C₂₀H₃₉OН, який надає хлорофілу властивість вбудовуватися в ліпідний шар мембран хлоропластів. В молекулах хлорофілу фітольний кінець ліпофільний, а порфіринові кільця гідрофільні.

Молекула хлорофілу може виконувати три найважливіші функції:

Вибірково поглинати енергію світла;

Запасати її у вигляді енергії електронного збудження;

Фотохімічно перетворювати енергію збудженого стану в хімічну енергію первинних фотовідновлених та фотоокислених сполук.

Каротиноїди. Каротиноїди за фізико - хімічними властивостями належать до похідних ізопрену або до групи так званих нейтральних ліпідів, де їх визначають поліізопреноїдні вуглеводні, спирти, епоксиди та карбоксилові кислоти, що містять 40 атомів вуглецю. За пізнішими класифікаціями каротиноїди - світло - індуковані пігменти, належать до групи ненасичених вуглеводнів із системою спряжених подвійних зв’язкі [29].

До каротиноїдів відносяться a - , b - , g - каротини, лікопін. Є також окислені - ксантофіли - лютеїн C₄₀H₅₆O₂, криптоксантин C₄₀H₅₆O, зеаксантин C₄₀H₅₆O₂. Вважають, що всі природні каротиноїди є похідними лікопіну [9].

Каротиноїди і ксантофіли надають жовтого і червоного забарвлення квітам, b - каротин і ксантофіли (лютеїн, віолаксантин і неоксантин) - основні каротиноїди пластид вищих рослин і зелених водоростей [33].

Хоча функція каротиноїдів у асимілюючих органах повністю не з’ясована, існує думка про їх світлоіндукованість. На сьогодні достовірно встановлено, що каротиноїди виконують роль допоміжних пігментів і належать до найбільш активних компонентів фотохімічної системи хлоропластів. Вони сприймають від 10 до 20% тієї енергії сонячного світла, яка утилізується всіма пігментами листка, до 50% енергії світла поглинається у короткохвильовій частині сонячного спектра. Ці речовини присутні у мембранах, включені до пігмент - білкових комплексів та комплексів реакційних центрів. У хлоропластах пшениці, наприклад, основна частина неоксантину, віолаксантину та лютеїну міститься у світло - індукованих комплексах. Вважають, що в них відбуваються оборотні світло - індуковані перетворення ксантофілів, тобто реакції віолаксантинового циклу [38].

Фікобіліни. Синьо - зелені водорості, червоні та деякі інші представники водоростей, окрім хлорофілів та каротиноїдів, мають ще одну групу пігментів - фікобіліни. Рослинні фікобіліни відіграють важливу роль як сенсибілізатори і фоторецептори, що забезпечується їх ковалентним зв’язком з апобілками. Подібно до хлорофілів, фікобіліни - тетрапіроли, але чотири залишки піролу створюють незамкнутий витягнутий або згорнутий ланцюг, вони концентруються в стромі або формують фікобілісоми.

Основна функція пігментів даної групи - виконувати роль світлозбираючої антени та забезпечувати ефективну передачу поглинутої ними енергії сонячного світла до хлорофілів а [25].

 

.5 Будова і функції білків в рослинному організмі

В рослинах білкові речовини звичайно містяться в меншій кількості, ніж вуглеводи, але відіграють в них велику роль, оскільки вони складають основну масу цитоплазми. Всі ферменти являються білками. Білкові речовини по своєму елементарному складу відрізняються від вуглеводів: крім вуглецю, водню та кисню до їх складу завжди входить азот і майже завжди сірка, деякі з них містять фосфор. Елементарний склад незначно коливається. Для прикладу наведемо елементарний склад білків зерна пшениці (%):

Вуглець 51,0 - 53,0

Азот 16.8 - 8,4

Водень 6,9

Кисень 21,7 - 3,0

Сірка 0,7 - 1,3

У рослин, які ростуть на ґрунтах багатих селеном, сірка може замінюватися цим елементом.

Велика кількість білку міститься в насінні, особливо бобових культур. З такого насіння порівняно легко можна виділити препарати білків для вивчення їх хімічного складу та будови. Отримання препаратів білків з вегетативних органів рослин утруднене, так як в них білки міцно зв'язані з вуглеводами та іншими речовинами, що і заважає виділенню білків та їх очистці. Отримання таких препаратів ґрунтується на тому, що білки розчиняються у воді, сольових, водно - спиртових або в слабколужних розчинах. Залежно від того, яким розчинником екстрагували білок з рослинного матеріалу, розчин піддають подальшій обробці для виділення білку: кип'ятять, насичують солями, діалізують, і т.д.

Молекулярна маса білків досягає декількох мільйонів. Багато білків отримано у кристалічному стані. Для них специфічні деякі реакції, сукупність яких використовується для їх розпізнання. Так білки здатні при кип'ятінні розчинів згортатися і випадати в у вигляді згустків. Надзвичайно характерною властивістю білків є осадження їх з розчинів під впливом різних білкових осаджувачів: розчинів таніну, ацетату свинцю, вольфрамату натрію, гідрооксиду міді, трихлороцтової кислоти. Осаджувачі широко застосовуються в лабораторіях для очистки від білку екстрактів рослин.

Структурною основою протоплазми вищих рослин є білкові речовини, а також їх сполуки, котрим належить близько 2/3 сухих речовин протоплазми. Більша частина білків зв'язана з іншими органічними сполуками, утворюючи ліпопротеїди (з ліпідами), нуклеопротеїди (з нуклеїновими кислотами), глюкопротеїди (з вуглеводами), хромопротеїди (з пігментами). Ферменти також являють собою білкові речовини [34]. В рослинних клітинах білки входять до складу мембран, де вони виконують функції ферментів, помп, переносників, іонних каналів. Білки виконують функції переносу електронів, а також входять до складу рецепторних систем. При дії стресових факторів у рослинах синтезуються так звані стресові білки [9].

Всі білки ділять на дві великі групи: протеїни (прості білки), до складу яких входять лише залишки амінокислот, та протеїди (складні білки) - сполуки простого білку з речовиною не білкового походження. Сучасна класифікація білків ґрунтується на їх розчинності в різних розчинниках. Протеїни:

Альбуміни. Білки розчинні у воді. З водних розчинів добре висолюються при насиченні солями, а при кип'ятінні - випадають у вигляді згустків денатурованого білку. Прикладом таких білків є білок курячого яйця - овальбумін: представником рослинних альбумінів можна назвати лейкозин, в зародку пшеничного зерна або легумелін з насіння гороху.

Глобуліни. Нерозчинні в чистій воді, але розчиняються в водних розчинах солей. Глобуліни складають велику частину білку насіння, особливо у бобових та олійних культур. В насінні гороху міститься велика кількість глобуліну, який отримав назву легумелін, в насінні квасолі - фазеолін, коноплі - едистин, сої - гліцидин.

Проламіни. Ця група білків характерна виключно для насіння злаків і відрізняється найкращою розчинністю в 60 - 80 % етиловому спирті. Назву "проламіни" запропонували через те, що внаслідок гідролізу цих білків утворюється велика кількість амінокислоти проліну та азоту. Також при їх гідролізі утворюється багато глютамінової кислоти. Лізину проламіни не містять або містять його в дуже незначній кількості. Відомі проламіни у насінні пшениці - гліадин, гордеїн - в насінні ячменю, зеїн в насінні кукурудзи, кафірин в насінні сорго, авенін в насінні вівса.

Глютеліни. Вони містяться в насінні злаків, а також в зелених частинах рослин. Розчинні тільки в розчинах лугів (0,2%). З добре вивчених глютелінів можна назвати: глютелін з насіння пшениці, орізенін з насіння рису та глютелін знайдений в насінні кукурудзи.

Фосфопротеїни. Невелика група білків, характерною особливістю яких є те що до їх складу входить фосфорна кислота, звязана складно ефірним зв'язком з оксигрупою серину та треоніну. Фосфопротеїни відіграють важливу роль в живленні зародків тварин. Відомі наступні фосфопротеїни: казеїн - головний білок молока, вітелін - яєчного жовтка та хтулін - який міститься в ікрі риб [37].

 

2. Матеріали і методи дослідження

Робота проводилася при дослідженню впливу урбанізованого середовища на морфолого - біохімічні показники листків гінкго. А саме вплив викидів автотранспорту та можливість росту гінкго на субстратах породного відвалу вугільних шахт. Щодо морфологічних досліджень то визначали основні морфметричні показники, а саме довжину, ширину та площу листкової пластиноки ваговим методом Руденка, стану продихів був визначений методом відбитків. Біохімічні показники були визначені такі, вміст важких металів, білку, пігментів фотосинтезу та активності перекисного окиснення ліпідів в листках гінкго за утворення малонового діальдегіду. Дослідження проводили за наступною схемою.

 

.1 Схема досліджень

1.      Зібрано насіння гінкго в Одемі та Львові.

2       Ставили насіння на стратифікацію.

3       Визначали нативну і абсолютно суху масу насіння з Одеси та різних дерев у Львові.

4       Визначали вміст “сирого" жиру, білку та вуглеводів у насінні з Одеси та різних дерев у Львові - свіжозібраному, далі через 1-2-3 місяці після стратифікації.

5       Зробили екстракти та визначили вміст жирних кислот у насінні у свіжозібраному, далі через 1 - 2-3 місяці після стратифікації.

6       Спалювали насіння та визначали вміст золи, макроелементів та важких металів.

7       Визначали активність ферментів гліоксалатного циклу у насінні - у свіжозібраному, далі через 1 - 2-3 місяці після стратифікації.

8       Весною - визначали вміст пігментів фотосинтезу та білку у саджанцях на породах відвалу і дорослих деревах.

2.2 Визначення нативної маси насіння гінкго дволопатевого

Для визначення нативної маси на електронних вагах зважували по 10 насінин з Одеси, Дублян, Івана Франка, Шота Руставеллі і Стрийського парку.

2.3 Визначення абсолютної сухої маси в насінні гінкго дволопатевого

Для дослідження абсолютної сухої маси по три листка з різних повторностей проростків розтирали у ступці, зважували на електронних вагах і поміщали у пакетики та висушували у термостаті при температурі 105⁰С, охолоджували і знову зважували. По різниці ваги визначали вміст вологи у насінні.

2.4 Визначення вмісту “сирого" жиру в насінні гінкго дволопатевого [Ермаков]

Насіння гінкго позбавлене оболонки розтерли в фарфоровій ступці і розтерте насіння помістили з кожного місця зростання по три пакетиків пакетики і зважили спочатку самі пакетики, а потім з наважкою. Наважку помістили в апарат Сокслета в діетиловий ефір і екстрагували жир протягом 12-24 годин. Потім ще раз зважували пакетики і обраховували вміст сирого жиру в насінні.

Приклад розрахунку % сирого жиру:

Наважка - 1,7402;

Маса пакета - 0,590;

Маса пакета та наважки після Сокслету - 1,0903;

Маса наважки після Сокслету - 1,0903 - 0,590 = 0,5003;

Вміст жиру - 1,7402 - 0,5003 = 1,2399;

2.5 Визначення вмісту білку в листках гінкго по методиці Бредфорда

Брали 300 мг наважки листків розтирали в ступці в рідкому азоті. Розтерту наважку заливали 10 мл ацетону суспендували і центрифугували на холоді протягом 5 хвилин при 3000 об. Осад в центрифужній пробірці промивали 5 мл ацетону (видалили пігменти). Осад без пігментів виливали 5 мл 5% ТХО, настоювали 30 хв і знову від центрифуговували протягом 5 хвилин при 3000 об. Промитий осад розчиняли у 2 мл 0,5 N NаОН протягом 5 хвилин на киплячій водяній бані і центрифугували протягом 5 хвилин при 3000 об. Дальше до 0,5 мл гомогенату додавали 1 мл води і 1,5 мл реактиву Бретфорда. За контроль брали 1,5 мл води і 1,5 мл реактиву Бредфорда. Для кількісного визначення вмісту білку у листках гінкго отриманий розчин наливали у кювету фотоколориметра (10 мм). Іншу кювету заповняли приготовленим контролем. Визначали оптичну густину витягу при довжині хвиль - 595 нм. Стандарт готували з альбуміну, який брали 20мл на 100мл води, де 0,5 мл рівна 0,1 мг білку. До 0,5 мл приготовленого альбуміну додавали 1,5мл води та 1,5 мл реактиву Бредфорда. Отриманий розчин наливали у кювету фотоколориметра (10 мм). Іншу кювету заповняли приготовленим контролем. Визначали оптичну густину витягу при довжині хвиль - 595 нм. та визначали.

Вміст білку визначала за прикладом:

мг білку - 0,14

Х - 0,17

Х = 1,2 мг білку

,2 - 5 г

Х - 1г

Х = 0,25 мг білку на 1 г гінкго.

2.6 Визначення вмісту вуглеводів у листі гінкго за Дюбойсом

1. Наважку насіння масою 0.5 г розтирали у фарфоровій ступці з 10 мл гарячого етилового спирту.

. Витяжку відфільтрували. Зливали у фарфорові чашки і упарювали в тоці холодного повітря до сухого залишку. Додавали далі в чашки 5 мл дист. води і скляною паличкою змивали залишок зі стінок. Фільтрували.

. Відбирали 1 мл витяжки додавали 1 мл 5% фенолу, 5 мл концентрованої H₂SO₄ і перемішували, охолоджували.

. Вимірювали екстинкцію забарвленого в жовто-оранжевий колір розчину на спектрофотометрі при довжині хвилі 490 нм, в кюветах 10 мм. Ступінь забарвлення пропорційний вмісту цукру в розчині. Вміст цукру визначали за калібрувальним графіком, який побудували по сахарозі. (10 мг сахарози на 100 мл води. Далі взяти 1 мл і додати фенол і кислоту і поміряти на фотометрі.

2.7 Визначення вмісту золи в насінні гінкго дволопатевого

Для визначення вмісту золи розтерті листки в фарфоровому тиглі спалювали в муфельній печі при 400⁰С до отримання однорідного кольору золи (приблизно 1.5 - 2 години).

2.8 Визначення макроелементів у насінні гінкго дволопатевого методом полум'яної фотометрії

Фотометр фотоелектричний полум'яний ПФМ - БП - ЗОМЗ призначений для кількісного аналізу мінеральних елементів в розчинах шляхом спектрофотометричних вимірів нтенсивності полум'я, в якє вводиться в розпиленному вигляді розчин аналізуємого матеріалу.

В приладі використовується газ ацетилен або пропан. Використовуються світлофільтри, які пропускають певну довжину хвилі - по Nа - 589+5 нм, по Ca - 620+5 нм, по K - 766+5 нм. Ці довжини хвилі відповідають максимуму пропускання селективного світлофільтра. Приймачем світлової енергії служить мультилужний фотоелемент Ф-9, а вимірювальним приладом мікроамперметр М-25 на 100 мка, який має 50 поділок. Сам прилад складається з 2-х блоків - фотометра та блока живлення. Блок живлення містить електронний стабілізатор та компрессор для подачі повітря у полум'я пальника.

Пояснення.

Метод застосовується при аналізі розчинів або зольних розчинів, попередньо спалених тканин рослин та інших субстратів у повітряно-ацетиленовому полум'ї. При введенні розчину елементу у полум'я виникає характерний для даного елемента спектр, найбільш інтенсивна лінія якого виділяється інтерференційним (селективним) світлофільтром та уловлюється фотоелементом. Сила струму, який виникає, фіксується мікроамперметром. Порівнюючи силу струму стандартного та дослідного розчинів, за пропорцією або за калібрувальним графіком обчислюють вміст елементу в дослідному розчині. При визначенні кальцію побічного впливу інших елементів уникають додаванням солей магнію в розчини, що аналізуються.

Величина показів мікроамперметра залежить від концентрації елементу в розчині.

Матеріали і обладнання.

Розбавлений розчин HCl (1:

) - змішують рівні об'єми дистильованої води і концентрованої HCl або використовують 10% HCl.

Стандартний розчин кальцію: х. ч. CaCO₃ висушували до постійної маси при температурі 200⁰С. На аналітичних вагах зважували наважку СаСО₃ масою 2,497 г. Обережно змивали наважку великою кількістю дистильованої води в мірну колбу на 1 л і розчиняли, при додаванні у колбу 20 мл розбавленої НСl. Доводили водою до мітки і перемішували. Розчин містить 1 мг/мл кальцію.

Стандартний розчин калію: 1,907 г двічі перекристалізованого KCl розчиняли у 1 літрі дистильованої води. В 1-му мл такого розчину міститься 1 мг калію.

Стандартний розчин натрію: 2,542 г двічі перекристалізованого NaCl розчиняли у 1 літрі дистильованої води. В 1-му мл розчину міститься 1 мг натрію.

Стандартний розчин літію: 921,96 мг Lі₂SO₄ x H₂O розчиняли у 100 мл води. Такий розчин містить 1 мг літію на мл.

Для визначення калію, натрію та кальцію у рослинному матеріалі наважку висушували спочатку при 105⁰ С до абсолютно сухої ваги і далі спалювали у фарфорових тиглях у муфельній печі при температурі 450⁰ С (зола після спалювання повинна бути одного кольору, без чорних вкраплень, що свідчить про недостатнє спалювання). Далі наважку золи розчиняли у 10% -ній НСl при настоюванні одну годину і потім фільтрували на фільтрі Шота N 2 та визначали вміст макроелементів на полум'яному фотометрі марки ПФМ-БП-ЗОМЗ.

Наважку 1-5г грунту або 25-50 мг золи або 0,5-1 г сухої маси (маса наважок підбирається) розтирали у 50 мл води, амонійноацетатного буфера рН 4.8, 2% НСl, 10% НCl. Розтирали, Настоювали 30 хвилин і центрифугували при 6000 об/хв 15 хвилин або фільтрували через паперовий фільтр.

В зв'язку з різною чуттєвістю світлофільтрів для кожного елемента підбираються індивідуальні умови визначення - чуттєвість прилада, ступінь відкриття загальної та ірисової діафрагм. Визначення стандартних розчинів і дослідних проводилось при однакових умовах. - тиск повітря, газу, чуттєвість приладу тощо.

Паралельно визначали вміст макроелементів у стандартних розчинах. Потім прирівнювали дані досліджуваних розчинів з даними стандартних розчинів і відповідно визначали вміст калію, натрію, кальцію, та літію у розчинах в мг/л розчину.

2.9 Аналіз вмісту важких металів методом атомно-адсорбційної спектрофотометрії

Проби рослинної маси спалювали у фарфорових тиглях в муфельній печі при температурі 400-450⁰ С на протязі 4-6 годин до отримання однорідного кольору золи. Охолоджували проби золи і розчиняли в азотній кислоті (50%), фільтрували через скляний фільтр Шота № 2 в колбу Бунзена за допомогою вакуум-насосу і визначали вміст елементів на атомно-адсорбційному спектрофотометрі марки ААС-115 з селективними світлофільтрами. Паралельно визначали вміст елементів в стандартних розчинах і за пропорцією визначали вміст елементів у золі. Паралельно визначали вміст золи у пробах, після чого перераховували вміст важких металів на суху масу для порівняння з ГДК важких металів. (Гелетюк, Золотарева, 1978).

2.10. Фотометричне визначення пігментів у листках гінкго дволопатевого

Для визначення пігментів фотосинтезу [4], відбирали листки гінкго масою 200 мг добре розтирали у фарфоровій ступці в 5 мл 80% ацетону. Після настоювання (2 - 3 хв) екстракт фільтрували. Фільтрат кількісно переносили в мірну колбу на 25 мл і об’єм витягу доводили до мітки чистим ацетоном. Отриманий витяг містить суміш зелених і жовтих пластидних пігментів. Для кількісного визначення пігментів частину отриманого екстракту наливали у кювету фотоколориметра (10 мм). Іншу кювету заповняли чистим ацетоном (контроль). Визначали оптичну густину витягу при відповідних довжинах хвиль - 662 нм, 644, 450 та 445 нм (максимуми поглинання хлорофілу a, хлорофілу b, каротиноїдів та ксантофілів, відповідно).

Концентрацію пігментів розраховували за формулами:

С_а=9,784·D₆₆₂ - 0,990·D₆₄₄ (мг/мл);

С_b=21,426·D₆₄₄ - 4,650·D₆₆₂ (мг/мл);

С_карот=D_450/236 (мг/мл);

С_ксант= D_450/215 (мг/мл).

Після встановлення концентрації пігменту у витягу, визначали його вміст у дослідному матеріалі, враховуючи об’єм витягу і масу зразка:

де С - концентрація пігментів у мг/мл;

V - об’єм витягу пігментів у мл;

Р - наважка рослинного матеріалу в г;

А - вміст пігменту в рослинному матеріалі в мг/г маси сирої речовини.

3. Безпека життєдіяльності та охорона праці

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Із розвитком економіки і становленням держави, все більше уваги привертають забезпечення санітарно - гігієнічних умов праці для людини і запобігання виникнення професійних захворювань та виробничого травматизму. Основним принципом державної політики у галузі охорони праці є пріоритет життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів діяльності підприємства, принцип повної відповідальності власника за створення безпечних умов та соціального захисту працівника.

3.1 Аналіз стану виробничих умов

3.1.1 Характеристика лабораторії

Представлена робота виконувалася в ауд. 106 на кафедрі фізіології та екології рослин Львівського національного університету імені Івана Франка. Приміщення лабораторії розміщене на першому поверсі трьохповерхового корпусу, загальною площею 20 м², висотою - 4 м, розраховане на 6 робочих місць.

Підлога частково вкрита плиткою (біля шафи з реактивами, витяжної шафи та біля умивальника), а частково - викладена паркетом.

Стіни лабораторії пофарбовані масляною фарбою кофейного кольору. Лабораторні меблі пофарбовані емалевою фарбою світло - коричневого кольору, робоча поверхня столів вкрита пластиком, що полегшує дезінфекцію. Робочі столи розташовані праворуч від вікна, тому світло надходить з одного боку. Природне освітлення здійснюється через одне вікно, розміром 124 см / 157 см. На вікні знаходяться кватирки, які легко відчиняються, а в літній період затулені дрібною сіткою.

Джерелом штучного освітлення є чотири люмінесцентні лампи білого кольору типу ЛБ відповідно до ГОСТ 6825 - 91. лампи люмінесцентні, трубчасті, для загального використання. Коефіцієнт природної освітленості (КПО) лабораторії, який показує у скільки разів освітленість у приміщені менша від освітленості ззовні будівлі, становить 1,75 %. КПО = (Е_п / Е_н) х 100.

Пристроєм місцевої вентиляції є витяжна шафа, де проводяться досліди з небезпечними речовинами. Кратність обміну повітря у лабораторії становить 2160 м^3/год. G = F x V x 3600, де F - площа перерізу отвору витяжного пристрою (0,6 м²); V - швидкість руху всмоктуваного повітря (1 м/с).

Опалення у приміщені парове. Температура становить ≈ 18°С, відносна вологість повітря - 55 %, швидкість руху повітря - 0,5 м/с.

Приміщення лабораторії обладнане водопроводом, газопроводом та електричною мережею. Запиленість є незначною, особливих джерел небезпечних речовин немає. Перед початком досліду стіл необхідно протерти ганчіркою, попередньо зволоженою дезінфікуючим розчином. Лабораторія забезпечена засобами індивідуального захисту (халат, гумові рукавиці, респіратор) та медичними засобами долікарської допомоги (аптечка з ліками).

Джерелом шуму і вібрації виступає центрифуга і холодильник. Відносна вологість повітря у лабораторії 50 - 60% при температурі 20 - 25°С. Наявні також різні прилади: рН - метр, водяна баня, спектрофотометр СФ - 46; торсійна, механічна, аналітична вага. В цьому приміщенні є витяжна шафа, мийка, шафа для технічного інвентаря і дистилятор. В окремому місці міститься протипожежний інвентар, а також укомплектована аптечка для забезпечення необхідної медичної допомоги.

3.1.2 Аналіз методів дослідження і характеристика обладнання

Під час проведення досліджень були використані такі методи: центрифугування, метод визначення білка, метод визначення пігментів фотосинтезу. Для здійснення роботи за цими методами були використані такі прилади:

ü  сушильна шафа „КВСG - 100/120" - необхідну для сушіння лабораторного посуду чи дослідних зразків. Вмикається з напругою 220 В;

ü  центрифуга - необхідна для виділення та осадження речовин;

ü  спектрофотометр СФ - 46 - прилад, що використовується для визначення концентрації дослідного зразка;

ü  аналітична вага „ВЛАО - 101 - 13"; торсійна вага „ВТ - 500";

ü  світловий мікроскоп; комп’ютер (ПК).

При спостереженні за екраном ПК потрібно розташувати елементи обладнання так, щоб екран знаходився справа, клавіатура - навпроти правого плеча, а документи - в центрі кута огляду. Монітор має бути встановлений таким чином, щоб верхній край екрану знаходився на рівні очей. Віддаль від екрану монітора до користувача повинна складати 50 - 100 см. При розміщенні робочого місця поряд з вікном кут між екраном монітора і площиною вікна повинен складати не менше 90°. Розташування ПК, коли користувач повернений обличчям або спиною до вікон не припустимо за будь - якого способу реалізації загального освітлення.

Неправильне поводження з дисплеєм може призвести до важких уражень електричним струмом, спричинити загорання апаратури. Через це забороняється:

2.      Вставляти різні предмети у вентиляційні канали комп’ютера;

.        Порушувати порядок ввімкнення та вимкнення апаратурних блоків;

.        Намагатись самостійно усунути виявлену несправність у роботі апаратури;

.        Відкривати кришку монітора і тим більше рухати деталі під кришкою;

.        З’єднувати та від’єднувати різні пристрої комп’ютера при ввімкненому живленні;

.        Класти на апаратуру сторонні предмети;

.        Натискати на клавіші апаратури, прикладаючи великого зусилля;

.        Проводити вологе прибирання приміщення при ввімкнутих пристроях

При виявленні несправності або виникненні аваріаційної ситуації необхідно негайно відключити рубильник комплексу від електромереж і повідомити відповідальну особу. Після роботи треба накрити клавіатуру кришкою.

3.1.3 Характеристика об’єкта дослідження, речовин, їх небезпечні властивості

При виконанні даної роботи використовувалися наступні речовиниÓ

Назва речовини	Тплавл., ˚С	Ткип.,˚С	ГДК, мг/м3
Ацетон	- 95,35	56,24	200
Етиловий спирт	- 114,6	78,37	1000
Трихлороцтова к - та	57,5	197,5	5
Натрій гідроксид	327,6	1378	0,5
Сульфатна кислота	10,37	330	1

o   NaOH - Mr = 40, ГДК = 0,5 мг/м³, ІІ клас небезпечності. Це їдкий луг, при попаданні якого на шкіру слід провести обмивання водою протягом 2 - 3 хв., потім обмивають 2 - 3% розчином оцтової, борної чи лимонної кислот;

o   0,1% Ті (SO₄) ₂ в 20% сульфатній кислоті;

o   хромова суміш - найефективніший миючий засіб, приготування та використання якого вимагає особливої уваги та обережності.

3.2 Організаційно-технічні заходи

3.2.1 Організація робочого місця і роботи

До роботи у лабораторії допускаються особи, що пройшли інструктаж по техніці безпеки. На робочому місці повинні знаходитися лише необхідні для конкретної роботи реактиви, прилади і обладнання, робоче місце потрібно утримувати в чистоті та порядку. Поверхню лабораторного столу покривають склом. Не рекомендується ставити на поверхню столу посудини з концентрованими кислотами та лугами. Нагріті колби та інший лабораторний посуд ставити на підкладки з азбесту чи пластику. Працювати потрібно акуратно, не розсипаючи і не розливаючи хімічних речовин на столі. На робочому столі не повинні знаходитись сторонні предмети. У лабораторних столах є полиці і шухляди, де зберігають інструменти та реактиви. Кожен реактив повинен бути чітко підписаний, де вказується назва сполуки, її хімічна формула, концентрація, дата виготовлення. Забороняється виправляти підписи, наклеювати етикетки, не знявши старих. Забороняється використовувати реактиви без етикеток або із незрозумілим підписом. Необхідно слідкувати за збереженням чистоти реактивів та посуду. Відходи хімічних реактивів, органічних розчинників, водні розчини хімічних речовин у раковину зливати забороняється. У лабораторії повинно знаходитись не менше двох осіб. Забороняється залишати без нагляду працюючі прилади, газові пальники. Перед тим, як залишити робоче місце, слід переконатись, що на кожному робочому місці виключена вода, електроприлади, перекрито газові лінії, виключено дистилятор.

3.2.2 Санітарно - гігієнічні вимоги до умов праці

До основних санітарно - гігієнічних вимог при роботі належать: добре освітлення, забезпечення вентиляції приміщення, забезпечення чистоти в приміщені, наявність індивідуальної медичної аптечки. Вентиляція приміщення забезпечується наявністю витяжної шафи; освітленість забезпечується наявністю ламп денного світла, настільних ламп. Чистота в приміщені підтримується постійним вологим прибиранням, своєчасним миттям посуду після дослідів. Індивідуальна медична аптечка розміщена у кутку медичної допомоги.

3.2.3 Заходи безпеки при роботі з обладнанням, об’єктом дослідження, речовинами

Заходи безпеки при роботі в лабораторії повинні бути спрямовані на запобігання можливостей проникнення хімічних речовин через шкіру, рот та легені. При проведенні досліджень необхідно працювати у халаті. При попаданні на халат хімічних речовин, його необхідно зняти і промити водою з милом. При роботі з реактивами, які є отрутами, при митті посуду використовують ще гумові рукавички. Після роботи рукавички, не знімаючи з рук, миють милом і витирають насухо. Руки миють милом і змащують кремом.

Категорично забороняється на робочому місці приймати їжу; зберігати продукти харчування у холодильнику поряд з реактивами. Під час роботи забороняється курити. Запах тютюну маскує запах хімічних сполук, в тому числі і токсичних.

Забороняється втягувати ротом у піпетку токсичні речовини. Для цього використовують гумові груші. Будь - які роботи з летючими речовинами дозволяється проводити лише під витяжною шафою при включеній вентиляції. При потраплянні будь - яких речовин на шкіру, її необхідно ретельно промити. При проведенні робіт, які пов’язані з небезпекою пошкодження очей слід працювати у захисних окулярах.

З метою запобігання або зменшення впливу на працюючих шкідливих і небезпечних чинників застосовуються засоби колективного та індивідуального захисту. Засоби колективного захисту призначені для:

§  нормалізації повітряного середовища приміщень і робочих місць (вентиляція, опалення, сигналізація);

§  нормалізації освітлення приміщення і робочих місць (джерела світла, освітлювальні прилади, світлозахисне обладнання);

§  захисту від ураження електричним струмом (захисне заземлення, автоматичне відключення);

§  захисту від хімічних факторів (автоматичний контроль, знаки безпеки);

Засоби індивідуального захисту:

o   спеціальний одяг; засоби захисту рук;

o   засоби захисту очей; захисні дерматологічні засоби.

3.2.4 Протипожежні заходи у виробничих приміщеннях

Протипожежний режим - це комплекс встановлених норм і правил поведінки людей, виконання робіт і експлуатації об’єкту, спрямованих на забезпечення пожежної безпеки. Пожежна безпека забезпечується організаційними, технічними заходами і протипожежним захистом. До організаційних заходів належать: розробка правил, інструкцій, інструктажів з протипожежної безпеки; організація інструктування і навчання; здійснення контролю за дотриманням встановленого протипожежного режиму всіма працюючими; щоденна перевірка протипожежного стану приміщень після закінчення роботи; розробка і затвердження плану евакуації й порядку повідомлення людей на випадок пожежі тощо. До технічних заходів належать: дотримання пожежних норм, вимог та правил при влаштуванні лабораторій; підтримання у справному стані систем опалення, вентиляції, обладнання; заборона використання обладнання, пристроїв, приміщень та інструментів, що не відповідають вимогам протипожежної безпеки; правильна організація праці на робочих місцях з використанням пожежонебезпечних інструментів, приладів тощо.

З метою створення дієвої системи протипожежного захисту виробничих будівель і споруд передусім необхідно визначити категорію приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Лабораторія у якій проводились дослідження належить до категорії В - пожежонебезпечні рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали, здатні, взаємодіючи з водою, киснем повітря або одні з одними, лише горіти.

Відповідно до міжнародного стандарту всі пожежі поділяють на п’ять класів:

А - пожежі твердих речовин, горіння яких супроводжується тлінням;

В - пожежі горючих рідин або плавких твердих речовин;

С - пожежі газів;- пожежі металів та їхніх сплавів;

Е - пожежі пов’язані з горінням електроустановок.

У лабораторії, при пожежі, використовують повітряно-пінні вогнегасники для гасіння різних речовин і матеріалів (за винятком лужних металів), речовин, що горять без доступу повітря та електроустановок під напругою.

При роботі з електроприладами необхідно слідкувати за цілісністю ізоляції для запобігання закорочення. У лабораторії знаходиться ручний вогнегасник, вода, пісок. Із летючими займистими речовинами працюємо під витяжною шафою. Легкозаймисті речовини зберігаються у невеликій кількості в щільно закритому скляному посуді з товстими стінками, уникаючи розташування поблизу відкритого вогню та опалювальних приладів.

З метою попередження можливостей загоряння і виникнення пожеж необхідно:

робочі місця і проходи звільнити від зайвих предметів;

не працювати з легкозаймистими речовинами на відкритому вогні і поблизу електронагрівальних приладів;

легкозаймисті речовини зберігати в товстостінному посуді з притертим корком, поміщеному у металеву скриню;

у процесі виконання роботи перевіряти крани газових пальників. У випадку виявлення запаху газу не користуватись вогнем чи електроприладами, які під час роботи дають іскру, а негайно перекрити всі газові крани та викликати аварійну службу.

Для ліквідації пожежі в лабораторії необхідними є такі засоби пожежегасіння як пожежний ящик з інвентарем, ящик з піском, вогнегасник.

3.3 Аналіз впливу виробничих умов на довкілля

Вплив речовин на довкілля може приводити до негативних наслідків внаслідок їх токсичності. Внаслідок невиконання застережливих заходів є можливість попадання хімічних реактивів у оточуюче середовище, що може призвести до отруєнь.

При виконанні експериментальної частини даної дипломної роботи мною було дотримано усіх санітарно - гігієнічних вимог, робота з реактивами проводилася обережно з обов’язковим виконанням усіх застережливих заходів.

Висновки

При виконанні експериментальної частини даної дипломної роботи було дотримано санітарно - гігієнічних норм при організації робочого місця, робота з реактивами проводилася обережно з обов’язковим виконанням усіх застережливих заходів.

Список літератури

1.      Захаров Л.Н. Техника безопасности в химических лабораториях. - Л. Ó Химия. - 1991. - 336с.

2.      Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. - К. Ó Каравелла, ЛьвівÓ Новий Світ. - 2000. - 320 с.

.        Жидецький В.Ц., Джигирей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. - ЛьвівÓ Афіша. - 1999. - 348с.

.        Правила охорони праці під час експлуатації електронно - обчислюваних машин. - К. Ó Основа. - 1999. - 112с.

.        Рожков А.П. Пожежна безпека на виробництві. - К. - 1997. - 448с.

.        Трахтенберг І.М., Коршун М.М., Чебанова О.В. Гігієна праці та виробнича санітарія. - К. Ó Основа. - 1997. - 464с.

.        Третяк О.І., Галаджун Я.В., Муць І.Р., Яремко З.М. Методичні рекомендації до виконання розділу Ø Безпека життєдіяльності та охорона праці Ø у дипломних роботах студентів біологічного факультету університету. - ЛьвівÓ Видавн. центр ЛНУ імені Івана Франка. - 2004. - 56с.

.        Яремко З.М., Ковтун Р.М., Галаджун Я.В. Практикум з безпеки життєдіяльності. - ЛьвівÓ Видавн. центр ЛНУ імені Івана Франка. - 2000. - 60с.

9.      Андреева В.А. Фермент пероксидаза: Участие в защитном механизме растений. - М.: Наука, - 1988. - 128 с.

10.    Андріанов М.С. О циркуляционных факторах климата западных областей. УССР. - Л.: - 1951. - 243с.

.        Артамонов В.И. Растения и чистота природной среды. - М.: Наука, - 1986. - 157 с.

.        Барабой В.А. Биологическое действие растительных фенольных соединений. - К.: - 1976. - 123 с.

.        Біохімія рослин: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. /Л.О. Красільнікова, О.О. Авксентьєва, В.В. Жмурко. ─ Х.: Вид. група ‹‹Основа››, - 2007. ─191 с.

.        Гавриленко В.Ф., Ладыгина М.Е., Хандобина Л.М. Большой практикум по физиологии растений. Фотосинтез. Дыхание. - М.: Высш. школа, - 1985. - 392 с.

.        Гарбузов Г.А., Гинкго - древо жизни. - М.: ООО "Издательство АСТ"; СПб: "Издательство Астрель - СПб", - 2005. - 191 с.

.        Злобін Ю.А. Курс фізіології і біохімії рослин.: Підручник С.: - 2004. - 464 с.

.        Израэль Ю.А. Роль мониторинга в управлении экономикой; экологическое нормирование // Проблемлемы мониторинга и охраны окружающей среды: І советско - канадский симпозиум. СССР, Тбилиси, 11 - 17 апреля 1988 г. / [Редколлегия - Ю.А. Израель (гл. ред. ) и др.] - Л.: Гидрометеоиздат, - 1989. - 31 - 38 с.

.        Кедров Г.Б. О строении водопроводеще - механического комплекса древесины Gіnkgo bіloba L. // Бюлл. Моск. О - ва испыт. природы - Том 92 - №4. - 1987 - 81 - 90 с.

.        Кедров Г.Б. О дифференциации древесины Gіnkgo bіloba L. Источники информации в филогенетической систематике растений. - М., - 1986. - 32 - 33 с.

.        Красилов В.А. Мезозойская флора р. Бурей (Gіnkgoales u Czekanowskіales) М.: Наука, - 1972. - 152 с.

.        Красільнікова Л.О., Авксентьєва О.О., Жмуркот В.В. Біохімія рослин Харків видавнича группа Основа, - 2007 - 188 с.

.        Кучерявий В.А. “Зеленая зона города” - Київ: Наукова думка, - 1981 - 348 с.

.        Липа О.Л. Про первинний і вторинний ареал гінкго в зв’язку з поширенням його в культурі на Україні // Доп. АН УССР. - №1 - 2. - 1946 - 13 - 18 с.

.        Макрушин М. М, Макрушина Є.М., Петерсон М.В. Мельников М.М., Фізіологія рослин/Під. ред. Проф. Макрушина: підручник: Вінниця Нова книга, - 2006 - 416 с.

.        Мусієнко М.М. Фізіологія рослин. К.: Наукова думка. - 2001 − 408 с.

.        Мусієнко М.М. Фотосинтез. - К.: Вища школа, - 1995. −267 с.

.        Олійник Я.З., Федорищак Р.Л., Шищенко П.Т. Загальне землезнавство. - К.: Знання - Прес, - 2003. - 247 с.

.        Полевой В.В. Физиология растений: Учеб. для биол. спец. вузов. - М.: Высш. шк., - 1989 - 428 - 430 с.

.        Полевой В.В. Физиология растений: Учеб. для биол. спец. вузов. - М.: Высш. шк., - 1989. - 464 с.

.        Проць - Кравчук Г.Л. Клімат // Природа Львівської області. Під ред. К.І. Геренчука. - Львів: Вища школа. Вид. при Льв. Ун - ті, - 1972. - 40 - 59 с.

.        Романюк Н.Д., Цвілинюк О.М., Микієвич І.М., Терек О.І. Фізіологія рослин, - 2005, - 161с.

.        Сабинив Д.А. Физиология развития растений, - М.: Изд - во АН СССР, - 1963. - 196 с.

.        Салганик Р.И. // Стрессовые белки растений - Новосибирск: Наука, - 1989. - 43 с.

.        Сапожніков Д.І. Химическое строение каротиноидов и их превращения в растительной клетке // Успехи в современной биологии. Вип.2--5, - 1967--264 с.

.        Сініцина Л.В. Біоекологічні особливості Gіnkgo bіloba L в умовах девастованих ландшафтів: дис. на здобуття наук. ступеня канд. біолог. наук: 03.01.02/Сіні цина Лілія Валерівнаю - К.: - 2002. - 172 с.

.        Сініцина Л.В. Історія вивчення й поширення Gіnkgo bіloba L на Україні // Вісн. Київ. Ун - ту. Біологія. Вип.31. - 2000, - 44 - 47 с.

.        Терек К.В. Токсична дія важких металів на рослини // Сільський господар. - №5 - 6. - 1999. - 42 - 43 с.

.        Терещук А.І., Рикульський А.М. Гінкго дволопатеве. Поради щодо вирощування та використання. Рівне: Волинські обереги, - 2006. - 52 с.

.        Тимонин А.К., Соколов Д.Д., Шипунов А.Б., Систематика высших растений М.: Издательский цент "Академия", - 2009. - 352 с.

.        Щирова Ю.В., Дем’яненко В.Г., Бенгус Ю.В. Дослідження вегетативного розмноження гінкго дволопатевого // Вісник фармації. - №3 (27). - 2001. - 40 с.

.        Щирова Ю.В., Сербін А.Г., Картмазова Л.С. Морфолого - анатомічне дослідження листків гінкго дволопатевого // Вісник фармації. - №4 (32), - 2002. - 40 - 47 с.

42.    Справочник VІDAL. - М.: АстраФармСервис. - 1998 г. - С. Е-100.

.        Булаев В.М. Клиническая фармакология экстракта листьев гинкго билоба. - Медико-фармацевтический вестник, № 7, 8, 1996 г.

44.    Штрыголь С.Ю., Штрыголь Д.В., Назаренко М.Е. (2005) Стандартизированный экстракт Gіnkgo bіloba: компоненты, механизмы действия, фармакологические эффекты, применение. Провизор, 4: 29-32.

.        Фотометр фотоэлектрический пламенный ПФМ. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. БШ2.850.012ТО. Загорск. 1974. С.44.

.        Петербургский А.В. Практикум по агрономической химии. М.: Колос, 1968. - С.330-331.

.        Громова О.А., Бурцев Е.М., Лимано - ва О.А. Особенности структурного спектра стандартизированного экстракта Гинкго билоба на примере билобила и его антиоксидантная активность // Свободные радикалы и болезни человека. - Смоленск, 1999. - С.52-56.

.        Кудрин А.В., Скальный А.В., Жаворонков А.А. Иммунофармакология микроэлементов. - М.: КМК, 2000. - 537 с.

.        Кукес В.Г. Фитотерапия с основами клинической фармакологии. - М.: Медицина, 1999. - 192 с.

.        Лиманова О.А., Штрыголь С.Ю. Влияние стандартизированного экстракта Гинкго билоба на выделительную функцию и кровоснабжение почек у крыс // Нефрология. - 2001. - № 4. - С.106.

.        Лиманова О.А., Назаренко М.Е., Штрыголь С.Ю. Новые аспекты фармакологии стандартизованного экстракта Гинкго билоба (билобил): ренальные эффекты // Новости здравоохранения. - 2002. - № 3. - C.36-40.

.        Федоров В.Н., Катаев В.В., Талашова С.В. и соавт. Особенности фармакологических испытаний современных фитопрепаратов // Новости здравоохранения. - 2002. - Вып.3. - С.25-29.

.        Гелетюк Н.И., Золотарева Б.Н. Метод подготовки почв к атомно-адсорбционному определению микроелементов // Опыт и методы зкологического мониторинга. - Пущино, 1978. - с.255-260.

.        Dunker W. Monographіe der Norddeutschen Wealdenbіldung.1846 - 123 р.

.        Florіn R. Untersuchungen zur Stammesgeschіchte der Conіferales und Cordaіtales.І. // K. Svenska Vet. Akad. Handl. - 1931/ - Vol. - №1. - 588 р.

.        Gіfford E. M., Larson S. Developmental features of the spermatogenous cell іn Gіnkgo bіloba // Amer. J. Bot. - / Vol.67. - №1. - 1980 - 119 - 124 р.

.        Heer O. Beіtrage zur fossіlen Flora Spіtzbergens // Kongl. Svenska Vet. Acad. Handl. - Bd.14. - №5. - 1876 - 98 - 107 р.

.        Hіrase S. Untersuchugen uber das Verhalten des Pollens von Gіnkgo bіloba // Bot. Gent. - Bd. XLІX. - 1897. - 33 р.

.        Lіndley J., Hutton W. The fossіl flora of Gryt Brіtan. - London, - 1834. - 520 p.

.        Lіnne C. Manthіssa plantarum. - B., - 1771. - 453 p.

.        Sgherrі C., Pіnzіno C., Navarі - Іzzo F. Sunflower seedlіnd subjected to іncreasіng stress by water defіcіt: changes іn O - 2 productіon related to the composіtіon of thylacoіd membranes // Physіol. Plant. - Vol.96. - 1996. - 446 - 452 р.

.        Stefanovіe S., Jager M., Deutsch J., Brіutіn J., Maselot M., Phylogenetіc relatіonshіp of conіfers іnterred from partіal 28S rRNA gene seguencas // Amer. J. Bot. - Vol.85. - №5. - 1988. - 688 - 697 р.

.        Szymanowskі T. Rozmnozczenіe і іnwentaryzacja mіlorzebow (Gіnkgo bіloba L) w parkach polskіch // Roznіk dendrology. - Vol. XІІ. - 1958. - 251 - 256 р.

.        Takhtajan А. Flowerіng Plants. Sprіnger Verlag. - 2009. - 918 р.

.        Tomonorі K., Reіnhad P., Nobuyukі U. et al. Phenylethylamіne - іnduced generatіon of reactіve oxygen specіes and ascorbate free radіcals іn tobacco suspensіon culture: mechanіsm for oxіdatіve burst medіatіng Ca2+ іnflux // Plant and Cell Physіol. - Vol.41. - 2000. - 1259 - 1266р.

66.    Andrіeu S., Ousset P. J., Coley N. et al.; GuіdAge study GROUP (2008) GuіdAge study: a 5-year double blіnd, randomіsed trіal of EGb 761 for the preventіon of Alzheіmer’s dіsease іn elderly subjects wіth memory complaіnts. і. ratіonale, desіgn and baselіne data. Curr. Alzheіmer Res., 5 (4): 406-415.

67.    Augustіn P. (1976) Le Tanakan en gerіatrіe. Etude clіnіque et psychometrіque chez 189 malades d’hospіce. Psychologіe Medіcale, 8: 123-130.

68.    Chartres J. P., Bonnan P., Martіn G. (1987) Reductіon de posologіe de medіcaments psychotropes chez des personnes agees vіvant en іnstіtutіon. Etude a double-іnsuchez des patіents prenant soіt de l’extraіt de Gіnkgo bіloba 761 soіt du placebo. Psychologіe Medіcale, 19 (8): 1365-1375.

69.    Іsrael L., Dell’Accіo E., Martіn G., Hugonot R. (1987) Extraіt de gіnkgo bіloba et exercіses d’entraіnement de la memoіre. Evaluatіon comparatіve chez des personnes agees ambulatoіres. Pychologіe Medіcale, 19: 1431-1439.

70.    Raі G. S., Shovlіn C., Wesnes K. A. (1991) A double-blіnd, placebo controlled study of Gіnkgo bіloba extract (Tanakan) іn elderly outpatіents wіth mіld to moderate memory іmpaіrment. Curr. Med. Res. Opіn., 12 (6): 350-355.

71.    Taіllandіer J., Ammar A., Rabourdіn J. P. et al. (1986) Treatment of cerebral agіng dіsorders wіth Gіnkgo bіloba extract. A longіtudіnal multіcenter double-blіnd drug vs. placebo study. Presse Med., 15 (31): 1583-1587.

72.    Wesnes K., Sіmmons D., Rook M., Sіmpson P. (1987) A double-blіnd placebo-controlled trіal of Tanakan іn the treatment of іdіopathіc cognіtіve іmpaіrment іn the elderly. Hum. Psychopharmacol., 2 (3): 159-169.

73.    Auguet M., Clostre F. Effects of an extract of Gіnkgo bіloba and dіverse substances on the phasіc and tonіc components of the contractіon of an іsolated rabbіt aorta // Gen. Pharmacol. - 1983. - Vol.14. - P.277-280.

.        Bauer U. L’extraіt de Gіnkgo bіloba dans le traіtment de l’arterіopathіe des membres іnferіeurs // Presse Med. - 1986. - Vol.15. - P.1546-1549.

.        Braquet P., Braquet M., Deby C. Oxіdatіve damages іnduced by cerebral іschemіa: protectіve role of some radіcal scavengers and related drugs // J. Cereb. Blood Flow Metab. - 1983. - Vol.3. - Suppl.1. - P.564-565.

76.    <#"786121.files/image011.gif">

Рис. 1 Проростки гінкго дволопатевого за росту на червоній і чорній породі.

Нативна маса насіння Gіngo bіloba

Варіант	Нестратифіковане насіння	Стратифіковане насіння
Одеса	2,706 ± 0,103	2,574 ± 0,110
Шота Руставеллі	1,530 ± 0,076	1,567 ± 0,106
Івана Франка	2,630 ± 0,068	2,595 ± 0,085
Дубляни	2,016 ± 0,038	2,005 ± 0,042
Стрийський парк	1,602 ± 0,036	1,508 ± 0,044

Абсолютно суха маса насіння Gіngo bіloba у %

Варіант	Маса 5 насінин
Одеса	49,28 ± 0,16
Шота Руставеллі	50,71 ± 0,22
Івана Франка	53,13 ± 0,96
Дубляни	52,8 ± 1,05
Стрийський парк	51,43 ± 0,25

Вміст “сирого" жиру в насінні Gіngo bіloba у %

Варіант	Не стратифіковане насіння гінкго після 6 місяців зберігання	Не стратифіковане насіння гінкго після 6 місяців зберігання (висушування при 1050С)	Стратифіковане насіння гінкго після 6 місяців зберігання
Одеса	61,09 ± 0,82	0,71 ± 0,32	41,92 ± 1,26
Шота Руставеллі	58,77 ± 0,96	2,09 ± 0,77	44,95 ± 1,17
Івана Франка	59,94 ± 0,48	1,79 ± 1,06	41,16 ± 1,78
Дубляни	56,77 ± 7,39	2,37 ± 1,58	40,47 ± 0,37
Стрийський парк	58,98 ± 0,76	0,47 ± 0,15	44,35 ± 0,49

Вміст білку у насінні Gіngo bіloba у мг/л

Варіант	Не стратифіковане насіння	Стратифіковане насіння
Одеса	2,93 ± 0,07	3,73 ± 0,02
Шота Руставеллі	5,07 ± 0,07	4 ± 0,11
Івана Франка	7,47 ± 0,11	7,2 ± 0,07
Дубляни	5,87 ± 0,15	1,73 ± 0,005
Стрийський парк	6,53 ± 0,18	7,2 ± 0,09

КАЛІБРУВАЛЬНИЙ ГРАФІК І РОЗРАХУНОК БІЛКУ

Для розрахунку можна використовувати формулу з графіку:

Спочатку з цифри оптичної густини дослідної проби віднімають значення оптичної густини холостої проби (р. Бредфорда + вода).

Наприклад:

,524 (дослід) - 0,118 (холоста проба) = 0,406

Далі цю цифру підставляємо у формулу з графіку:

Х= (0,406-0,1378) /1,376= 0, 195мг білку на пробу

Потім перераховують на грам сирої маси

Вміст вуглеводів у насінні Gіngo bіloba у мг/л

Варіант	Не стратифіковане насіння	Стратифіковане насіння
Одеса	11,11 ± 1,51	11,02 ± 0,12
Шота Руставеллі	13,06 ± 1,47	11,73 ± 0,02
Івана Франка	9,42 ± 1,87	10,76 ± 0,14
Дубляни	23,38 ± 2,73	7,63 ± 0,08
Стрийський парк	13,4 ± 1,33	9,44 ± 0,17

Вміст золи у насінні Gіngo bіloba у %

Варіант	Не стратифіковане насіння	Стратифіковане насіння
Одеса	1,05 ± 15,65	0,99 ± 14,52
Шота Руставеллі	0,59 ± 18,88	0,56 ± 11,46
Івана Франка	0,92 ± 24,72	1,36 ± 16,48
Дубляни	1,13 ± 13,69	1,45 ± 11,12
Стрийський парк	0,66 ± 19,26	1,04 ± 12,45

Вміст макроелементів (Na, K, Ca) у насінні Gіngo bіloba

Не стратифіковане насіння Gіngo bіloba у %

Варіант	Na	K	Ca
Одеса	17,29 ± 1,76	6,02 ± 1,45	11,89 ± 2,33
Шота Руставеллі	19,29 ± 0,58	6,28 ± 0,67	13,32 ± 1, 20
Івана Франка	26,48 ± 6,69	8,12 ± 1,86	17,56 ± 4,70
Дубляни	16 ± 1,86	5,21 ± 0,88	10,53 ± 2,60
Стрийський парк	18,97 ± 0,88	6,15 ± 0,33	12,25 ± 0,58

Стратифіковане насіння Gіngo bіloba у %

Варіант	Na	K	Ca
Одеса	14,35 ± 1, 20	4,73 ± 1,67	9,35 ± 3,18
Шота Руставеллі	11,19 ± 0,00	3,33 ± 0.00	7,46 ± 5,17
Івана Франка	16,26 ± 1, 20	5,39 ± 0,88	10,36 ± 1,45
Дубляни	12,5 ± 0,33	4,07 ± 0,67	8,52 ± 2,73
Стрийський парк	10,22 ± 1,76	3,51 ± 1,53	7,16 ± 2,40

St - 100мг/100мл.

мг. золи/20мл.2% HCl

Вміст магнію у нестратифікованому насінні та оболонки Gіngo bіloba

N	Варіант	Вміст магнію у нестратифікованому насінні та оболонки гінкго білоба
		мкг/мл	мкг/г золи	мкг/г повітряно сухої маси
		Насіння
1	Одеса	11,5
2	Стрийський парк	12,
3	Ш. Руставели	12,5
4	Ів. Франка	10,75
5	Дубляни	6,75
		Оболонка насіння
6	Одеса	44,0
7	Стрийський парк	44,0
8	Ш. Руставели	33.25
9	Ів. Франка
10	Дубляни	49,5

мг золи насіння і 10 мг оболонки на 20 мл 10% НСl

Вміст важких металів у насінні Gіngo bіloba

Варіант	Zn	Cd	Nі	Pb	Cu	Fe	Mn
Одеса (горіхи)	0,8	0,007	0,15	0,63	0,07	5,2	0,15
Одеса (шкарлупа)	2,2	0,013	0,17	0,11	0,36	7,0	0,23
Дубляни (горіхи)	1,3	0,13	0,30	0,21	1,35	193,9	0,46
Дубляни (шкарлупа)	0,9	0,10	0,17	0,05	0,47	9,7	0,27
Івана Франка (горіхи)	1,9	0,003	0,25	0,16	0,47	2,7	0, 19
Івана Франка (шкаралупа)	1,3	0,003	0,17	0,42	0,47	3,6	0,27

Вміст пігментів у листі саджанців Gіngo bіloba у мг/г сирої маси

Грунт	Чорна порода	Червона порода
2,368 ± 0,106	1,641± 0,055	1,353± 0,100

Варіант	Листя дерев Стрийського парку	Листя саджанців, які росли на сонці	Листя саджанців, які росли в теплиці
чол. стать	2,593 ± 0,096	2, 204 ± 0,152	2,347 ± 0,107
жін. стать	2,852 ± 0,016	2,415 ± 0,144	2,558 ± 0,072

Висновки

1. Із Львівської популяції дерев Гінкго, зокрема і в Дублянах, які є екологічно чистою зоною, отримали насіння, яке не проростає або ж проростає на 1-5 %. Тоді як насіння з Одеси проростає на 80%.