Аналіз загально-виробничих витрат

Аналіз загально-виробничих витрат

Курсова робота

Аналіз загально-виробничих витрат

Вступ

У зв'язку з переходом України від моделі планової економіки до моделі економіки ринкового типу стає актуальним вивчення тенденцій та закономірностей розвитку системи бухгалтерського обліку, адже вимагає переорієнтування обліку з контрольно-розподільчих функцій на управлінські, адаптації національних стандартів бухгалтерського обліку до міжнародних.

Зрозуміло, що між підприємствами соціалістичного та ринкового типу існують відмінності принципового характеру, що обумовлює також .відмінності принципового характер, що обумовлює також відмінності у системах бухгалтерського обліку. Пошуки моделі бухгалтерського обліку для України мають надзвичайно важливе значення, адже західні моделі в їх мовному обсязі неможливо використати, тому що кожна країна по-своєму унікальна, що проявляється в історико-економічному та соціально-культурному відношенні і обумовлює існування об'єктивних відмінностей у системах обліку.

Саме тому вивчення і узагальнення досвіду розвинутих країн і пропозицій вітчизняних науковців щодо створення моделей бухгалтерського обліку які адекватно відображають реальність господарської та фінансової діяльності підприємств України, є дуже важливим завданням науки і практики на сучасному етапі розвитку економіки.

Вирішення цього завдання вимагає посилення теоретичних досліджень, впровадження у практику нових підходів організації обліку ресурсів, процесів та їх ефективності, застосування нових методик обліку, посилення ролі бухгалтера в управлінні виробництвом.

Перші кроки на цьому шляху вже зроблено зокрема, впроваджено ряд Положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Новий План рахунків бухгалтерського обліку усі Інструкція щодо його застосування.

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996 - XIV від 16 липня 1999 р., законодавство про аудиторську діяльність та ін. При переході на нові документи бухгалтерського обліку виникають певні проблеми, як в теорії, так і на практиці.

Одним із важливих, можна сказати, центральних, об'єктів обліку є витрати підприємства. Від достовірності інформації про цей об'єкт залежить правильність визначення фінансових результатів діяльності підприємства.

Бухгалтерський облік повинен надати повну, достовірну інформацію про витрати підприємства за звітний період. Така інформація є основною для аналізу і прийняття управлінських рішень, а тому доречно відображати результати за видами діяльності підприємства.

До витрат підприємства відносяться загально-виробничі витрати, що є об'єктом дослідження в даній дипломній роботі.

При написанні курсової роботи використані Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність". Закон України "Про оподаткування прибутку", П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати". П(С)БО 16 "Витрати". 11(01,0 7 "Основні засоби". П(С)БО 8 Нематеріальні активи", П(С)БО 9 "Запаси", Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт і послуг) у промисловості, і інші нормативні документи монографічна і періодична література по обліку витрат підприємства.

1. Мета, завдання, аналіз загально-виробничих витрат

Діяльність будь-якого підприємства, у першу чергу промислового, зумовлює споживання різноманітних ресурсів та елементів виробництва.

Процес виробництва являє собою процес поєднання живої праці із засобами виробництва. Так, як цей процес відбувається безперервно, то включає в себе безперервні затрати праці, засоби і предмети праці.

Використані у процесі виробництва різні речовини на виготовлення нового продукту праці формують поняття затрат. Грошовий вираз суми затрат на виробництво конкретного продукту визначає поняття собівартість. Зміст термінів затрати і собівартість поєднується в понятті затрати виробництва. Витрати виробництва - це спожиті в процесі виробництва засоби виробництва, які втілюють у собі минулу працю (сировину, матеріали, амортизацію основних засобів, працю працівників, зайнятих у процесі виробництва) з відповідними на неї нарахуваннями та інше.

Операційні витрати - це витрати, що пов’язані з діяльністю по реалізації продукції та управлінням підприємством. Вони характеризують витрати, що були у звітному періоді і безпосередньо не пов’язані з виробництвом продукції. Операційні витрати, як правило, поділяються на адміністративно-управлінські, витрати на збут та витрати, пов’язані з науково-дослідницькими й дослідно-конструкторськими роботами.

Валові витрати - це сума будь-яких витрат, платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності [5, c.103]. Вартість витрат є складовою частиною собівартості продукції. Собівартість продукції - це грошова форма витрат підприємства, пов’язана з виробництвом і реалізацією продукції, виконаних робіт та наданих послуг. В умовах товарного виробництва витрати виробництва виступають у вартісній, грошовій формі.

Загальні витрати на виробництво становлять вартість виробничого товару. Їх сума залежить від тривалості періоду та кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто

де, Сг - граничні витрати; ∆С - приріст загальних витрат; ∆N - приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру.

Якщо загальні витрати виразити певною функцією обсягу продукції то граничний їх рівень є першою похідною цієї функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник граничних витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва продукції. Загально-виробничі витрати - це витрати, пов’язані з організацією і обслуговуванням виробничого процесу. Їх склад визначений пунктом 15 П(С)БО №16 “Витрати”.

В процесі проведення аналізу вирішують такі основні завдання:

- визначають динаміку цих витрат на одну гривню товарної продукції; встановлюють абсолютне та відносне відхилення від кошторису, як у цілому, так і за окремими статтями, причини цих відхилень, обсяг і причини непродуктивних витрат; вивчають динаміку цих витрат на одну гривню товарної продукції; визначають вплив зміни структури та обсягу випуску продукції та обсяг зазначених затрат; перевіряють правильність розподілу цих витрат між окремими видами виробів; розробляють заходи щодо зниження затрат на одиницю продукції. Рис. 1 Принципи визнання або невизнання витрат

Звичайні витрати підприємство несе у зв'язку із здійсненням всіх видів діяльності, якими воно займається. Це основна діяльність підприємства (операційна), пов'язана з процесом виробництва та реалізації продукції, а також інші види діяльності, які мають місце на підприємстві: фінансова діяльність. інвестиційна, та інша звичайна Діяльність (витрати від не операційних курсових різниць, оцінка необоротних активів тощо).

2. Джерела аналізу загально-виробничих витрат

Аналіз як функція внутрішньовиробничого управління має власну методологічну основу: принципи, функції, організаційну структуру, методи та інструменти, інформаційну базу.

Аналітична діяльність спрямована на вивчення обліку попиту та вимог ринку для обґрунтованої орієнтації виробництва на випуск конкурентноздатних продуктів у раніше встановлених обсягах, що відповідають певній техніко-економічній характеристиці, реалізації, яка може забезпечити підприємству отримання найвищого прибутку [6, c.31].

Найважливіша особливість аналізу без якої практично не можна про нього говорити - це певні теоретична концепція, стиль мислення, запланований підхід до прийняття науково-технічних і виробничих рішень із позицій найповнішого задоволення вимог споживача. Філософія аналізу проста: виробник повинен випускати таку продукцію, що має збут і може досягнути запланованого рівня рентабельності та за яку можна отримати прибуток. Враховуючи це, виробник цілеспрямовано ставить завдання в галузі науково-технічних розробок, висуває вимоги до них, орієнтовано розраховуючи витрати виробництва, рівень ціни та прибуток. Виробник визначає найефективнішу технологію виробництва, включаючи між виробничі та внутрішньовиробничі кооперування.

Аналіз передбачає широкий пошук, творчий підхід до вирішення конкретних завдань виробничої діяльності. До функцій керівників виробництва належать створення необхідних організаційних, технічних, економічних умов для творчих ідей і найголовніше застосування у виробництві нововведень на підставі зацікавленості працівників.

Кінцева мета аналітичної діяльності розробка аналітичних програм, що є вихідним пунктом, передумовою планування виробництва, оскільки вони дають змогу визначити оптимальну структуру (номенклатуру, асортимент та ефективність виробництва). На основі аналітичної діяльності укладають міжнародні комерційні угоди, проводять комерційні операції.

Важливим принципом аналізу є комплексний підхід для погодження мети з ресурсами та можливостями підприємства, визначення шляхів її досягнення, що реально лише в результаті розробки програм аналізу виробів і кожного господарського підрозділу підприємства зокрема. Методи розробки таких програм потребують орієнтації на максимальне використання потенційних можливостей підприємства та резервів виробництва.

Характерним для аналізу принципом також є досягнення оптимального поєднання в управлінні фірмою централізованих та децентралізованих починань, постійний пошук нових форм та інструментів для підвищення ефективності виробництва, стимулювання творчої ініціативи працівників, спрямованої на створення необхідних умов для широкого впровадження нововведень, підвищення якості продукції, скорочення витрат виробництва.

На підприємствах, де зовнішньоекономічна діяльність становить вагому частку, аналіз набуває пріоритетного значення. Тому на основі результатів аналітичної діяльності укладають міжнародні комерційні угоди, проводять комерційні операції на світовому ринку.

Аналіз - це діяльність, перш за все спрямована на перспективу. У цьому зацікавлені споживач і виробник.

Розглянуте вище дає підстави зробити висновок - економічний аналіз вивчає господарську діяльність підприємств і об’єднань з метою оцінювання її результатів і виявлення наявних резервів. Отже, предмет економічного аналізу - господарська діяльність підприємств і об’єднань у всій її багатогранності вираження у системі економічних показників, а також в інших джерелах інформації.

Джерелами для аналізу є дані аналітичного бухгалтерського обліку.

Аналіз витрат починають з визначення динаміки цих витрат на одну гривню товарної продукції. Загальна сума загально виробничих витрат лімітується затвердженими кошторисами на кожен вид витрат залежно від обсягу виробництва, структури й характеру продукції.Далі аналізують виконання кошторису на кожен вид витрат у розрізі статей затрат.

Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загально-виробничого призначення за своїм характером є основними, тобто пов`язаними з технологічним процесом і в більшій своїй частині змінними - залежними від обсягу виробництва. Для аналізу цих витрат потрібно порівняти фактичні затрати з кошторисом і кошторисом, перерахованим на процент виконання плану випуску продукції з урахуванням коефіцієнта залежності.

Потім виявляють абсолютні та відносні відхилення, як у цілому від усіх витрат, так і за окремими статтями, а також непродуктивні витрати. До останніх належать невиправдані перевитрати за окремими статтями затрат.

У подальшому аналізі слід виявити причини відхилень фактичних витрат від планових. Для цього використовують дані аналітичного обліку затрат по кожному цеху. Цехові витрати, в основному, є умовно-постійними, а за змістом складаються з виробничих витрат на обслуговування виробництва цехів і управління ними та на непродуктивні витрати, спричинені недоліками в організації виробничого процесу.

Цехові витрати планують і обліковують на підприємстві відповідно до діючої номенклатури статей цих затрат, а при аналізі порівнюють фактичні затрати з кошторисом і даними за попередній звітний період. Виявляють відхилення фактичних затрат від планових, з`ясовують обґрунтованість планового завдання за фактичним рівнем затрат у попередньому році, для чого складають таблиці цехових витрат.

Заходи щодо скорочення загально-виробничих витрат можуть охоплювати:

·      зміцнення штатної і фінансової дисципліни на підприємстві;

·        суворе дотримання режиму економії внаслідок скорочення витрат за статтями кошторису;

·        поліпшення структури управління;

·        усунення непродуктивних витрат.

. Аналіз динаміки і структури загально-виробничих витрат

Проведення аналізу втрат підприємства передбачає вивчення рівня, динаміки і структури загально-виробничих витрат (як правило, відокремлено витрат на утримання і експлуатацію обладнання та цехових витрат), адміністративних витрат підприємства. Ці витрати є комплексними, складаються з різних елементів, що зумовлює необхідність складання кошторисів для потреб планування, обліку та контролю. Враховуючи, що окремі види витрат не залежать від обсягів виробництва, а інші повністю або частково залежать від його зміни, кошторис непрямих витрат можна представити в наступній формі (табл.1).

Таблиця № 1. Кошторис непрямих витрат

Примітка: Кошторис непрямих витрат розробляється або в цілому по підприємству, або окремо за кожним структурним підрозділом: особи, відповідальні за дотримання кошторису

У процесі аналізу вивчають динаміку та напрями зміни непрямих витрат, виконання кошторису з кожного виду витрат, визначають відхилення від кошторису та причини відхилень, підраховують непродуктивні втрати, перевіряють обґрунтованість розподілу витрат між товарною продукцією та незавершеним виробництвом, окремими видами продукції і розробляють заходи по використанню виявлених резервів.

Враховуючи, що не всі види непрямих витрат однаково пов'язані зі зміною обсягу виробництва продукції, аналіз непрямих витрат проводиться окремо за статтями витрат умовно-постійних і умовно-змінних:

o   аналіз умовно-змінних витрат проводиться шляхом порівняння їх фактичної величини на 1 грн. продукції (тобто рівня витрат) з кошторисним або базисним рівнем, перерахованим на фактичний обсяг виробництва продукції [33, c.127].

Аналіз загально-виробничих витрат рекомендується проводити двома методами:

1. Укрупненим - шляхом розрахунку подорожчання (економії) загально-виробничих витрат відносно зміни обсягів будівельно-монтажних робіт, продуктивності праці, використання фонду оплати праці, строків будівництва та ін.

2. Постатейним - шляхом зіставлення фактичних витрат за статтями кошторису з плановими у перерахунку на виконаний обсяг робіт.

При аналізі загально-виробничих витрат принципове значення має наукове обґрунтування поділу їх на постійні і змінні безпосередньо в тих організаціях, діяльність яких аналізується.

Дієвість постатейного аналізу підвищується за умови наявності в будівельно-монтажних організаціях розроблених норм за статтями загально-виробничих витрат з врахуванням конкретних виробничих умов.

Відносне значення постійних загально-виробничих витрат змінюється обернено пропорційно обсягові виконаних робіт. Зміну загально-виробничих витрат у будівельній організації можна визначити за формулою

де  - обсяги робіт відповідно у звітному і базовому періодах;

Уconst - постійні витрати у відсотках до обсягу робіт, що виконуються власними силами.

Економія по статті “Загально-виробничі витрати” за рахунок підвищення продуктивності праці визначається за формулою:

де ЗВ - загально-виробничі витрати у відсотках до обсягу будівельно-монтажних робіт;

УВ - частка загально-виробничих витрати, яка залежить від продуктивності праці;

КВ - коефіцієнт, який характеризує зміну трудомісткості робіт у звітному році.

Аналогічно визначають вплив на розмір загально-виробничих витрат основної заробітної плати (перевитрати за рахунок зростання середньорічної заробітної плати). Для розрахунку застосовують формулу:

де УЗ - частка загально-виробничих витрат, яка залежить від заробітної плати.

При аналізі виконання плану з собівартості не можна всю отриману економію віднести на рахунок підприємства, так само як і всі допущені перевитрати оцінювати негативно. Оцінка відхилень фактичних витрат залежить від того, які причини викликали економію або перевитрачання за кожною статтею витрат. У ряді випадків економія пов'язана з невиконанням передбачених заходів щодо покращання умов праці, техніки безпеки, підготовки та перепідготовки кадрів тощо.

У процесі аналізу повинні бути виявлені непродуктивні витрати, втрати, які можна розглядати як невикористані резерви зниження собівартості продукції. У висновку за результатами аналізу непрямих витрат вказуються резерви можливого зниження собівартості, заходи щодо використання виявлених цих резервів; розробляються пропозиції щодо варіантів відповідних управлінських рішень (система заходів по усуненню і недопущенню причин, що зумовлюють перевитрачання).

4. Аналіз впливу загально-виробничих витрат на собівартість продукції

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг) [9, c.13].

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку. Собівартість реалізованої продукції (робіт або послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт або послуг), яку буде реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально-виробничих витрат, наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

· прямі матеріальні витрати;

· прямі витрати на оплату праці;

· інші прямі витрати;

· загально-виробничі витрати.

Склад статей витрат виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) наведено в табл. 2

Таблиця 2. Склад статей витрат виробничої собівартості продукції

Загально-виробничі витрати поділяють на постійні та змінні. До постійних належать витрати на обслуговування й управління виробництвом, які залишаються незмінними (або майже незмінними) у разі зміни обсягу діяльності. Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) за нормальної потужності. Нерозподілені постійні загально-виробничі витрати включають до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення.

До змінних загально-виробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу діяльності. Змінні загально-виробничі витрати розподіляють на кожний об’єкт витрат з використанням баз розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) згідно з фактичною потужністю звітного періоду.

Перелік і склад змінних і постійних загально-виробничих витрат визначає підприємство.

У табл. 3 наведено приклад групування загально-виробничих витрат на змінні й постійні та приклади їх розподілу за базами розподілу.

Нормальна потужність підприємства - це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Таблиця 3. Групування загально-виробничих витрат

За розподілу постійних загально-виробничих витрат можуть виникнути нерозподілені постійні загально-виробничі витрати, суму яких включають до витрат періоду й відображають у складі собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Найбільша складність у розподілі загально-виробничих витрат полягає у визначенні сум постійних загально-виробничих витрат, що припадає на одиницю продукції. При цьому кількість одиниць продукції, яку буде випущено протягом періоду, - важливий фактор, що впливає на собівартість одиниці продукції.

В табл. 4 наведено приклад впливу загально-виробничих витрат на собівартість, у залежності від обсягу випуску продукції.

Таблиця 4. Вплив загально-виробничих витрат на собівартість

Із наведеного прикладу видно, що зі збільшенням обсягу випуску продукції собівартість одиниці продукції зменшується.

Суть розподілу постійних загально-виробничих витрат з використанням нормальної потужності полягає в тому, що сума постійних загально-виробничих витрат, що розподіляється на кожну одиницю виробництва, не зростає внаслідок низького рівня використання потужності.

Тож, собівартість продукції не буде завищеною.

Приклад розрахунку собівартості реалізованої продукції наведено в табл. 5

Таблиця 5. Розрахунок собівартості реалізованої продукції

Отже, собівартість реалізованої продукції визначають за таким рівнянням

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включають у собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяють на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

. Аналіз забезпечення управління загально-виробничих витрат, їх оптимізації

Сучасні умови господарювання та підвищення ролі новітніх технологій у світі висувають нові вимоги до системи управління витратами. Усе частіше необхідність зменшення собівартості продукції (або послуг) та зміцнення конкурентних позицій підприємства на ринку змушують підприємства шукати нові шляхи й методи оптимізації поточних витрат та економії ресурсів.

Дослідження структури витрат та методів їх оптимізації знайшло відображення в наукових роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких А. Чандлер, В. Панасюк, А. Юданов, А. Пилипенко, В. Лебедєв, А. Тимохов, О. Амосов, Е. Брігхем, Дж. Шанк та ін.

Але, незважаючи на велику кількість досліджень у цьому напрямі, відсутність системних та комплексних підходів до вирішення цих питань не дозволяє конкретизувати пріоритетні напрями та методи оптимізації витрат на вітчизняних підприємствах, що можуть бути застосовані на практиці в сучасних умовах.

Сучасні методи оптимізації витрат мають бути гнучкими, простими у використанні, надавати в оперативному порядку необхідну для прийняття управлінських рішень інформацію. При цьому оперативність інформації є дуже важливим аспектом, оскільки своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий тільки при такій організації обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і отримання економії розкриваються не тільки шляхом аналізу звітних калькуляцій, але й у процесі господарської діяльності на підставі первинної документації та поточних облікових записів [10, c.236].

З урахуванням вищенаведених особливостей після проведення комплексного аналізу підходів щодо сучасних напрямів оптимізації витрат підприємства можна виділити заходи, що є доцільними у сучасних умовах (рис. 1).

1.  Підвищення технічного рівня виробництва, яке забезпечується впровадженням новітніх технологій, застосуванням нових видів сировини та матеріалів; використанням інноваційної техніки та обладнання; автоматизацією та механізацією виробничих процесів тощо.

2.      Удосконалення організації виробництва і праці за рахунок зміни форм і методів праці, удосконалення апарату управління, зменшення адміністративних та транспортних витрат.

.        Зміна обсягу та структури продукції, зокрема зміна номенклатури й асортименту, зниження матеріаломісткості й трудомісткості продукції.

.        Поліпшення використання виробничих ресурсів, застосування більш дешевих матеріалів, їх повторне використання, впровадження безвідходних технологій виробництва, застосування ресурсозберігаючих технологій, що забезпечує економію матеріалів та енергії.

.        Введення в дію нових цехів, виробництв і виробничих одиниць, а також диверсифікація виробництва.

.        Використання альтернативних методів зниження витрат: розмежування витрат на виробництво нестандартної продукції та продукції вищої якості; застосування єдиної системи калькулювання витрат на всіх стадіях життєвого циклу продукції; чітке виділення витрат на управління, підготовку й оновлення процесу виробництва і т. ін.

.        Вивчення причин браку та зниження собівартості за рахунок скорочення втрат від браку, що дасть можливість скорочення і більш раціонального використання відходів виробництва.

.        Зниження витрат на оплату праці на одиницю продукції.

.        Скорочення адміністративно-управлінських витрат.

.        Ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

.        Чітке дотримання технологічної дисципліни, що приводить до скорочення виробничих втрат.

.        Розробка оптимальної стратегії технічного розвитку підприємства, що забезпечує раціональний рівень витрат на створення технічного потенціалу підприємства.

.        Запровадження ефективних систем внутрішньовиробничих економічних відносин, що сприяють економії ресурсів, підвищенню якості продукції.

.        Раціоналізація організаційної структури з метою скорочення витрат на управління, підвищення його ефективності тощо.

.        Посилення контролю над витратами, зокрема за валютними операціями та операціями з цінними паперами, а також перегляд порядку роботи з покупцями і замовниками в разі прострочення платежів, вдосконалення механізму нарахування пені та штрафних санкцій, контроль дебіторської заборгованості. Посилення контролю за співвідношенням темпів зростання продуктивності праці та заробітної плати; недопущення прискореного зростання середньої заробітної плати щодо росту продуктивності праці.

.        Зниження рівня комерційних та управлінських витрат на підприємстві.

.        Збільшення рівня операційного важеля.

.        Скорочення витрат на оплату праці за рахунок аутсорсингу і фрілансу, компенсація частини заробітної плати наданням працівникам соціальних пільг (безкоштовного харчування, розширеного медичного страхування і т. п.).

.        Управління інвестиціями: обґрунтований відбір інвестиційних проектів, запрошення незалежних експертів тощо.

.        Застосування технології «ощадливого виробництва» (lean thinking), яка полягає в тому, що витрати оцінюються з точки зору клієнта: чи погодиться він їх оплачувати.

На нашу думку, максимальний ефект підприємствам нададуть тільки комплексні програми зниження витрат, а не окремі дії. Кожна з таких програм може включати кілька проектів, які в різні періоди часу реалізуються підприємством з метою зниження витрат. Основними програмами скорочення витрат є: робота зі зниження трудомісткості бізнес-процесів; перегляд принципу компенсації персоналу; оптимізація продуктів і каналів розподілу; оптимізація використання активів і капіталу; робота зі зниження закупівельних цін; зміна технологій з метою зменшення витрат.

Висновки

Витрати підприємства є одним із найважливіших і одним із трудомістких об'єктів обліку, контролю, аналізу. Від правильності їх визначення залежить точність розрахунку фінансового результату діяльності підприємства.

Перехід підприємства на нову систему обліку, яка визначена Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність", Національні положення (Стандарти) Бухгалтерського обліку, новий План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємства і організацій вимагає певних змін у методиці організації обліку витрат.

Одним із принципів ведення бухгалтерського обліку в нових умовах є обачність. У зв'язку із цим слід уникати заниження витрат. Це означає, що витрати потрібно відображати в обліку відразу ж після отримання відомостей про імовірність їх виникнення. Цього принципу потрібно дотримуватися при відображенні загально-виробничих витрат, які є об'єктами дослідження даної роботи.

В результаті проведених досліджень по обліку, аналізу і аудиту загально-виробничих витрат зроблені такі висновки і пропозиції:

Вивчивши загальну класифікацію витрат можна сказати, що загально-виробничі витрати є витратами звичайної діяльності, накладними в залежності від економічної ролі в процесі виробництва, комплексними за своїм складом:

·        непрямими в залежності, від способу включення в собівартість продукції (в управлінському обліку при визначенні повної собівартості продукції);

·        за доцільністю, загально виробничі витрати в основному є продуктивними витратами.

Загально-виробничі витрати в більшій своїй величині (змінні і розподілені постійні) списуються на собівартість реалізованої продукції, тобто на витрати діяльності одночасно із визнанням доходу від реалізації.

Що до можливості впливу менеджера на величину загально-виробничих витрат, то це залежить від ефективності управління витратами на конкретному підприємстві. Однак, на нашу думку є багато можливостей контролю за загально-виробничими витратами .

. В складі загально-виробиичих витрат відображаються витрати. пов'язані з організацією і управлінням виробництвом у виробничих підрозділах, а також витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією устаткування і транспортних засобів внутрівиробничого призначення. Таке об'єднання названих витрат, на нашу думку пояснюється єдиною причиною що ці витрати є накладними з виробничими витратами одного і того ж виробничого підрозділу

Загально-виробничі витрат поділяються на постійні і змінні. Такий поділ витрат має важливе значення як для правильного списання і розподілу цих витрат між окремими видами об'єктів обліку витрат, так і для контролю за накладними витратами.

. Всі витрати операційної діяльності, в тому числі загально-виробничі, формуються в розрізі економічних елементів і статей витрат. Елементи витрат наводяться в П(С)БО 16 "Витрати", а перелік статей витрат може встановлюватись підприємством самостійно.

На нашу думку, у фінансовому обліку ці витрати можна відображати за статтями, які вказані в П(С)БО 16 "Витрати". В управлінському обліку вказані статі доцільно деталізувати

Відповідно до законодавства підприємство має право обирати один між 3 способами обліку витрат діяльності :

·        з використанням 8-го класу рахунків "Витрати за елементами";

·        з використанням 9-го класу рахунків "Витрати діяльності";

·        з одночасним використанням 8-го і 9-го класу рахунків.

Загальна схема обліку витрат без застосування рахунків класу 8 є значно простішою, а щодо інформації про витрати в розрізі економічних елементів, то її можна одержати в позасистемному порядку із облікових регістрів (журнал 5,5А). Використання рахунків класу 8 робить цей облік більш трудомістким і незручним

. Облік загально-виробничих витрат ведеться по кожному виробничому підрозділу. Аналіз регістрів бухгалтерського обліку журнально-ордерної форми, які затверджені наказом Міністерства Фінансів України від 29.12.2000 р. показав, що для аналітичного обліку загально-виробничих витрат в розрізі виробничих підрозділів такий регістр не передбачений. Тому нами пропонуються для цих цілей використовувати відомість №12. "Затрати цехів" "Старої" журнально-ордерної форми обліку, змінивши її нумерацію у відповідності до номер журналу (наприклад, відомість 5.2).

. Особливістю обліку загально-виробничих витрат є те, що вони списуються на собівартість виробничої продукції в частині змінних і розподілених постійних, і на собівартість реалізованої продукції у частині нерозподілених постійних витрат Тому вони не мають відображення у формах фінансової звітності.

. Основним завданням управлінського обліку загально-виробничих витрат є правильне їх відображення за місцями виникнення і економічно обґрунтований розподіл і віднесення на собівартість окремих видів продукції. Від виконання цих завдань залежить коректність контролю за формуванням цих витрат і правильність розрахунку повної собівартості продукції, що мас важливе заточення для ціноутворення.

. Загально-виробничі витрати є одними із видів витрат діяльності підприємства і їх облік повинен повністю відповідати загальній схемі побудови обліку.

Вивчення плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, а також Інструкції, щодо його користування, затверджених Міністерством фінансів України від 30 листопада 1999 р. дає можливість зробити висновок, що загальна схема обліку діяльності підприємства виглядає таким чином : з однієї сторони відображаються всі витрати підприємства за видами діяльності, з другої - доходи підприємства за видами діяльності. Як витрати, так і доходи списуються на фінансовий результат діяльності, тобто різниця між ними становить валовий фінансовий результат (прибуток або збиток). За цією схемою повинні відображатися всі господарські операції. Однак методика обліку формування окремих витрат, в тому числі загально-виробничих , що передбачена П(С)БО 16 "Витрати" не відповідає цій схемі. Зокрема, це відноситься до обліку операцій по списанню нестач незавершеного виробництва, матеріальних цінностей.

Враховуючи загальну схему обліку діяльності підприємства вважаємо за доцільним нестачі незавершеного виробництва і матеріальних цінностей виявлені у виробничих підрозділах і на загальнозаводських складах відображати як інші витрати операційної діяльності виключивши їх зі складу загально-виробничих витрат, а суми заміщень за ці нестачі включати до складу іншого операційного доходу.

Операційний контроль витрат від нестач і псувань товарно-матеріальних цінностей за причинами і винуватцями пропонується вести у спеціальний відомості, яка за будовою може бути подібною до відомості 14 за старою журнально-ордерною формою обліку.

Не зовсім правильною, на мій погляд, є методика розподілу постійних загально-виробничих витрат, а саме вона аналогічна методиці розподілу змінних витрат.

Пропоную наступна методика списання і розподілу постійних загально-виробничих витрат: на витрати виробництва (рахунок 23 "Виробництво") списується фактична сума постійних загально-виробничих витрат в межах планової величини, а перевищення фактичної суми над плановою відноситься на собівартість реалізованої продукції (рахунок 90 "Собівартість реалізації"). Між окремими об'єктами обліку витрат (видами продукції, робіт і послуг) списані постійні загально-виробничі витрати розподіляються пропорційно до встановленої бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Саме така методика розподілу цих витрат, на нашу думку, і передбачена в пункті 16 П(С)БО 16 ""Витрати" разом з тим порядок розрахунку в додатку 1 є зовсім іншим.

Для врегулювання обліку загально-виробничих витрат, на нашу думку, важливе практичне значення має уточнення їх складу. Для цього повинна бути розроблена і затверджена у централізованому порядку Інструкція по обліку витрат, в якій би деталізувалася кожна стаття витрат, подібно, як це мало місце в Типовому положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості.

Аналіз загально-виробничих витрат показує, що найбільшу питому вагу у складі загально-виробничих витрат займають, як правило, витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення і інше утримання виробничих приміщень, тобто більше 50% від загальної суми витрат загально-виробничого призначення.

Аудит загально-виробничих витрат починається із побудови методичної моделі аудиту, і проводиться згідно з типовою програмою аудиту загально-виробничих витрат.

Зроблені висновки і пропозиції ще раз доказують, що будь-яке підприємство, як об'єкт дослідження є складним і потребує постійного вивчення.

собівартість актив операція списання

Використана література

1.     Амортизація основних засобів // Все про бухгалтерський облік .- №52.-2000.-С. 19-2.2 .

2.      Бутинець Т.А. та інші. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. -Житомир: ЖІТІ, 2000. - 672 с.

.        Бутинець Ф. Чижевська Л Герасимчук Н. Бухгалтерський управлінський облік. Навчальний посібник для студентів спеціальності «облік І аудит».-Житомир: ЖІТІ. 2000.-448с.

.        Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. - Житомир: ЖІТІ, 2000. -640с.

.        Бухгалтерський облік за національними стандартами. Практичний посібник. 2-ге видання доповнене І перероблене / Укладачі Я.Д. Крупка, З.В. Задорожній та інші. - Тернопіль: Економічна думка, 2000. - 288 с.

.        Бухгалтерський облік і відображення у фінансовій звітності витрат відповідно до Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" II Галицькі контракти". - 2000 .- №1 І - С.20-37.

.        Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні: Навчально-практичний посібник / за ред. С.Ф. Голова - Дніпропетровськ. ТОВ "Баланс - клуб", 2000.- 768с.

.        Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів економічних спеціальностей - 5-те видання., доповнене й перероблене. - К.: А.С.К., 2000. - 784 с.

.        Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник / За ред. проф.. Ф.Ф. Бутинця. Житомир: ЖІТІ, 2000. - 806 с.13.

.        Воротняк О.С. Фінансовий облік та аналіз в системі управління підприємством // Вісник Житомирського інженерно-технологічного Інституту: - 1999. - №9. - С. 236-240.

.        Економічний аналіз для промислових підприємств / Під ред. С.І. Шкарабана, М.І. Сопачова. Тернопіль: ТАНГ, 1999.-405 с.

.        Журавель Г.П. Крупка Л.Д. Палюх М.С. та ін. Бухгалтерський облік: особливості в галузях економіки.-Тернопіль: Економічна думка, 1999.-449с.

.        3авгородній В. П., Савченко В.Я. Бухгалтерський облік, контроль і аудит в умовах ринку - К.: Видавництво "Бліц-Інформ", 1995.-132 с.

.        3авгородній В.П. Бухгалтерский учет, контроль и аудит в системе управления предприятием. К.: Издательство "ВАКЛЕР", 1997 .-976 с.

.        Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні. від 16.07.1 999 р. № 996 - XIV.

.        Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", від 22.05.97 р. 283/97-ВР

.        Новий бухгалтерський облік в Україні (побудова і застосування). Навчально-методичний посібник Тернопіль: Карт-Бланш, 2000 - 288с.

.        Облік адміністративних витрат. Бізнес (Бухгалтерія). - 2000. - № 47. С.114- 119.

.        Облік витрат на виробництво продукції: національні стандарти // Все про бухгалтерський облік. - 2000. - №25. - С. 19 - 26.

.        Облік загальновиробничих витрат II Бізнес (Бухгалтерія). - 2000. - №47. - С.110-114.

.        Облік та оформлення представницьких витрат комерційного

.        Організаційно-методологічні аспекти аудиту витрат і виконаних робіт підрядних будівельних організацій // Бухгалтерський облік і аудит. - 2000. - №12. - С.38-49.

.        Основні засади організації бухгалтерського обліку на підприємстві у 2000 році // Все про бухгалтерський облік. - 2000. - №7. - С. 15-23.

.        Особливості обліку витрат па виробничих підприємствах II Все про бухгалтерський облік. - 2000. - №28. - С.7-10.

.        План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств І організацій, затв. наказом Мінфіну України від 30.11.99р №291 .- Навчально-практичний посібник "Курсом реформ - облік 2000” -Дніпропетровськ, ТОВ "Баланс-клуб", 2000, 336с.

.        Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи" затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18.10.99р.№242.

.        Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99. р.№246.

.        Пушкар М.С. Контролінг: Монографія. -Тернопіль, 1997 .-146с.

.        Пушкар М.С. Тенденції та закономірності ринку бухгалтерського обліку в Україні. Монографія. Тернопіль: Економічна думка, 1999 .-422с.

.        Пушкар М.С. Управлінський облік -Тернопіль: Поліграф. 1995. -164с.

.        Регістри бухгалтерського обліку Бухгалтерський облік і аудит. - 2001. -№1.-С. 34-44.

.        Типові положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт і послуг) у промисловості від 26.04.96. р.

.        Ткаченко Н. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України -Київ: «А.С.К.», 2000.-771с.