Сучасні інститути соціалізації учнівської молоді
МІНІСТЕРСТВО
ОСВІТИІ НАУКИ УКРАЇНИ
Державнийзаклад
"Луганський національный
університет
імені
Тараса Шевченка"
Кафедра
педагогіки
КУРСОВА
РОБОТА
з
педагогіки
на
тему: Сучасні інститути соціалізації
учнівської
молоді
м.
Луганськ - 2013 рік
Зміст
Вступ
1. Теоретико-методологічні
засади дослідження проблеми інститутів соціалізації шкільної молоді
1.1 Інститут
соціалізації як система ролей, статусів і санкцій
1.2 Характеристика
основних видів інститутів соціалізації
2. Практичне дослідження
особливостей впливу сучасних інститутів соціалізації на учнівську молодь
2.1 Школа
як провідний інститут соціалізації учнівської молоді
.2 Аналіз
процесу соціалізації підлітків: особливості
та основні тенденції
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Проблеми
молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, участі у суспільному
житті перебувають у центрі уваги на стику різних наук. Соціологія відносить їх
до найважливіших. Педагогічна наука також виділяє проблемам підлітків значущу
частину досліджень. Зважаючи на те, що соціальний портрет молоді формується під
впливом різноманітних суспільно-політичних і соціальних чинників, соціологія
виявляє інтерес до того, яку роль відіграватимуть для молоді певні соціальні
цінності, норми моралі, традиції тощо. Цими ж питаннями переймається
ювентологія(наука про різноманітні особливості молоді) - складова сучасної
науки про людину.
Педагогіка
приділяє більше уваги підліткам як носіям досвіду поколінь, адже накопичування
людством знань та вмінь відбувалося не одразу, а з плином часу. Сучасні
підлітки повинні не тільки засвоїти цей досвід, а й примножити та передати його
наступним поколінням. Педагогічна наука має за мету розпізнати готовність
підростаючого покоління до вступу у доросле життя як повноцінного члена
суспільства.
Соціальне самопочуття
молоді є одним з головних показників розвитку суспільства, а проблема
формування її свідомості - однією з провідних у педагогіці, соціології та інших
науках, які спеціалізуються на дослідженні людей та відносин між ними[1].
Для
того щоб формування молоді відбувалося адекватно суспільним процесам, необхідно
визначити її роль і місце в суспільстві, з'ясувати її труднощі та проблеми.
Серед них є традиційні - кохання, дружба, пошуки сенсу життя, створення сім'ї
тощо. Вирішення багатьох проблем залежить від факторів соціального життя.
Йдеться про вибір професії, життєвого шляху, самовизначення, професійну
мобільність тощо. Не меншактуальними є здоров'я, освіта молоді, спілкування її
з дорослими й однолітками.
Вивчення молодіжних
проблем відбувається за багатьма напрямами. Молодь досліджують у різноманітних
сферах її життєдіяльності: праці, навчанні, сім'ї, неформальних організаціях,
під час дозвілля, що передбачає активний обмін інформацією з іншими зацікавленими
науками. Демографія виявляє тенденції кількісних змін молоді у структурі
населення, рівень народжуваності, смертності, співвідношення молодих чоловіків
і жінок тощо. Психологія досліджує вікові особливості свідомості та поведінки
молоді, вікові зміни у структурі особистості, динаміку інтелектуального,
емоційного розвитку тощо. Соціальна психологія розкриває специфіку механізмів
спілкування, формування контактних груп, зміни соціальних ролей. Педагогіка
визначає можливості та засоби виховання і навчання молодої людини, засвоєння
нею необхідної інформації, залучення молоді до різноманітних видів діяльності.
Молодіжні аспекти вивчають соціологія праці, соціологія освіти, соціологія
сім'ї, соціологія виховання, соціологія де-віантної поведінки. Ці галузі соціологічного
знання досліджують молодь в окремих сферах її життєдіяльності, їх дані
допомагають скласти повнішу картину молодіжних проблем, процесів, явищ.
Соціологія молоді не тільки запозичує цю інформацію, але й надає їй цілісного
характеру, визначає її місце в структурі свідомості та поведінки як молоді
загалом, так і окремих її груп. Це дає змогу соціології молоді виконувати
функції цілісного систематичного аналізу молоді, досліджувати її з позицій
динаміки [2].
Кожна
людина на початку свого соціального шляху та дорослішання стикається з
"проблемою", яка тривожить її щонайменше п’ятнадцять наступних років.
Йдеться про освіту.В Законі України "Про освіту" чітко розписані
основні положення, яким має відповідати система освіти в Україні:
· Доступність
для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг , що надаються
державою .
· Рівність
умов кожної людини для повної реалізації її здібностей , таланту , всебічного
розвитку.
· Гуманізм
, демократизм , пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей.
· Органічна
зв'язок зі світовою та національною історією , культурою , традиціями.
· Незалежність
освіти від політичних партій , громадських і релігійних організацій.
· Науковий
, світський характер освіти .
· Інтеграція
з наукою і виробництвом .
· Взаємозв'язок
з утворенням інших країн.
· Гнучкість
і прогностичність системи освіти .
· Єдність
і наступність системи освіти .
· Безперервність
і різноманітність освіти .
· Поєднання
державного управління та громадського самоврядування в освіті [3].
Вивчаючи
молодіжні проблеми, неможливо обходитися простим констатуванням позитивних чи
тривожних фактів життєдіяльності молодих людей. Потрібен глибокий системний
аналіз буття молоді. Потрібно чітко розрізнювати права та обов’язки, яких мають
дотримуватися підлітки.
Актуальність даної
тематики зумовлена тим, що соціальна практика показує, що для
людського суспільства життєво необхідно закріпити деякі типи соціальних
відносин, зробити їх обов'язковими для членів певного суспільства або певної
соціальної групи. Це насамперед відноситься до тих соціальних відносин,
вступаючи в які, члени соціальної групи забезпечують задоволення найбільш
важливих потреб, необхідних для успішного функціонування групи як цілісної
соціальної одиниці. Так, потреба у відтворенні матеріальних благ змушує людей
закріплювати і підтримувати виробничі відносини; потреба соціалізувати
підростаюче покоління і виховувати молодь на зразках культури групи змушує
закріплювати і підтримувати сімейні відносини, відносини навчання молодих
людей.
Практика закріплення відносин,
спрямованих на задоволення потреб, полягає у створенні жорстко закріпленої
системи ролей і статусів, розпорядчих індивідам правила поведінки
в соціальних відносинах, а також у визначенні системи санкцій для того, щоб
домогтися неухильного виконання цих правил поведінки.
Системи ролей,
статусів і санкцій створюються у вигляді соціальних інститутів, які є найбільш
складними і важливими для суспільства видами соціальних зв'язків. Саме
соціальні інститути підтримують спільну кооперативну діяльність в організаціях
, визначають стійкі зразки поведінки , ідеї і стимули.Але соціальний інститут -
це дуже широке поняття, яке охоплює багато галузей. "Інститути
соціалізації шкільної молоді" є однією зі сторін, яка буде розглянута
детально в даній роботі.
Мета:
характеристика понять "соціальний інститут", "інститут
соціалізації", "учнівська молодь", вивчення принципів впливу
суспільства на підлітків, дослідження ознайомленості молоді з основними
інститутами соціалізації. Також метою є визначення рівня підготовки підлітків
до вступу в соціальні відносини через ряд проведених тестових та ігрових
заходів. Згідно з метою роботи було визначено завдання, які будуть детально
розглянуті в даній роботі.
Завдання:
. Дослідити
проблем інститутів соціалізації шкільної молоді.
. Розглянути
інститути соціалізації як оригінальну систему ролей, статусів і санкцій.
. Охарактеризувати
основні види інститутів соціалізації.
. Практично
дослідити вплив інститутів соціалізації на учнівську молодь.
. Праналізувати
процес соціалізації підлітків.
. Встановити
рівень підготовки молоді до вступу в доросле життя за допомогою ігр,
спрямованих на розвинення та укріплення соціального лідерського статусу.
. Виявити,
які з підлітків мають більший потенціал до організації інших людей.
. Створити
умови для розкриття лідерського потенціалу старшокласників, освоєння ними
активного стилю спілкування та вміння переконувати.
освіта соціалізація
учнівський молодь
Розділ 1. Теоретико-методологічні
засади дослідження проблеми інститутів соціалізації шкільної молоді
.1 Соціальний інститут як система
ролей, статусів і санкцій
Специфічними
утвореннями, що забезпечують відносну стійкість соціальних зв’язків і відносин
в рамках соціальної організації суспільства, є соціальні інститути. Сам термін
"інститут" використовується в соціології в різних значеннях.
По-перше,
під ним розуміють сукупність певних осіб, установ, які забезпечені певними
матеріальними засобами і здійснюють конкретну соціальну функцію.
По-друге, із
змістовної точки зору, "інститут" - це певний набір стандартів, норм поведінки
осіб і груп в конкретних ситуаціях[4].
Коли
йдеться про соціальні інститути, мається на увазі загалом і в цілому певна
організація соціальної діяльності і соціальних відносин, що включає як
стандарти, норми поведінки, так і відповідні організації, установи, які
"регулюють" ці норми поведінки.
Соціальні
інститути - це форми спільної діяльності людей, що історично склалися, стійкі,
або відносно стійкі типи і форми соціальної практики, за допомогою яких
організується суспільне життя, забезпечується стійкість зв’язків і відносин в
рамках соціальної організації суспільства. Різні соціальні групи вступають між
собою в соціальні відносини, які певним чином регламентуються. Регламентація
цих та інших соціальних відносин здійснюється в рамках відповідних соціальних
інститутів: держава (політичні відносини), трудовий колектив (соціальні і
економічні), сім’я, система освіти тощо[5].
Кожний
соціальний інститут має певну мету діяльності і відповідно до неї виконує певні
функції, забезпечуючи членам суспільства можливість задовольняти відповідні
соціальні потреби. В результаті цього
стабілізуються соціальні відносини, вноситься узгодженість в дії членів
суспільства. Функціонування соціальних інститутів, виконання людьми в їхніх рамках
певних ролей обумовлюються наявністю соціальних норм у внутрішній структурі
кожного соціального інституту. Саме ці норми визначають стандарт поведінки
людей, на їхній основі оцінюються якість і спрямованість їх діяльності,
визначаються санкції відносно тих, кому властива поведінка, що відхиляється.
Соціальні інститути
виконують наступні функції:
· закріплення
і відтворювання суспільних відносин в певній області;
· інтеграції
і згуртованості суспільства;
· регулювання
і соціального контролю;
· комунікації
і включення людей в діяльність[5].
Роберт Мертон
[6]ввів в соціологію розрізнення між явними і латентними (прихованими)
функціями соціальних інститутів. Явні функції інституту заявлені, офіційно
визнані і контролюються суспільством.
Латентні
функції - це "не свої" функції, які виконуються інститутом
приховано або ненавмисно (коли, наприклад, система освіти виконує не властиві
їй функції політичної соціалізації). Коли розбіжність явних і латентних функцій
велика, виникає подвійний стандарт соціальних відносин, що загрожує
стабільності суспільства. Ще більш небезпечна ситуація, коли разом з офіційною
інституційною системою формуються так звані "тіньові" інститути, які
беруть на себе функцію регуляції найважливіших суспільних відносин (наприклад, кримінальні
структури). Будь-які суспільні трансформації здійснюються через зміну
інституційної системи суспільства, формування нових "правил гри".
Перш за все зміні піддаються ті соціальні інститути, які визначають соціальний
тип суспільства (інститути власності, інститути влади, інститути освіти).
Еміль
Дюркгайм називав соціальні інститути "фабриками відтворювання суспільних
відносин"[7].Соціальні інститути організують людську діяльність в певну
систему ролей і статусів, встановлюючи зразки поведінки людей в різних сферах
суспільного життя. Наприклад, такий соціальний інститут, як школа, включає ролі
вчителя і учня, а сім’я - ролі батьків і дітей. Між
ними складаються певні рольові відносини. Ці відносини регулюються набором
специфічних норм і розпоряджень. Деякі найважливіші норми закріплюються
законодавчо, інші підтримуються традиціями, звичаями, громадською думкою.
Будь-який
соціальний інститут включає систему санкцій - від правових до морально-етичних,
які забезпечують дотримання відповідних цінностей і норм, відтворювання
відповідних рольових відносин.
Інституціоналізуються
практично всі сфери і форми суспільних відносин, навіть конфлікти. Проте в
будь-якому суспільстві існує певна частка поведінки, що не підкоряється
інституційному регулюванню. Звичайно виділяють п’ять основних комплексів
соціальних інститутів[8]. Це інститути спорідненості, пов’язані з шлюбом,
сім’єю і соціалізацією дітей і молоді; інститути політичні, пов’язані з
відносинами влади і доступу до неї; економічні інститути і інститути
стратифікації, які визначають розподіл членів суспільства по різних статусних
позиціях; інститути культури, пов’язані з релігійною, науковою і художньою
діяльністю.
Історично
інституційна система змінювалася від інститутів, заснованих на відносинах
кровної спорідненості і аскриптивних ознаках, характерних для традиційного суспільства,
до інститутів, заснованих на формальних відносинах і статусах досягнення. У наш
час найважливішими стають інститути освіти і науки, що забезпечують високі
соціальні статуси.
Інституцюналізація
означає нормативне і організаційне зміцнення, впорядкування соціальних
зв’язків. При появі інституту оформляються нові соціальні спільноти, зайняті
спеціалізованою діяльністю, виробляються соціальні норми, які цю діяльність
регулюють, а нові установи і організації забезпечують захист певних інтересів.
Наприклад, освіта стає соціальним інститутом, коли з’являється нова спільнота,
заняття професійною діяльністю по навчанню і вихованню в масовій школі, згідно
спеціальних норм.
Інститути можуть
застарівати і перешкоджати розвитку інноваційних процесів. В результаті
інституціоналізації можуть з’являтися такі негативні явища, як формалізація,
стандартизація цілей, знеособлення, деіндивідуалізація.
Специфіка
соціальних інститутів, звичайно ж, в основному визначається типом суспільства,
в рамках якого вони функціонують. Проте існує і спадкоємність в розвитку різних
інститутів. Наприклад, інститут сім’ї під час
переходу від одного стану суспільства до іншого може змінювати якісь функції,
але сутність його залишається незмінною. В періоди "нормального"
розвитку суспільства соціальні інститути залишаються достатньо стабільними і
стійкими. Коли ж спостерігається розузгодженість дій різних соціальних
інститутів, їх нездатність відображати суспільні інтереси, налагодити
функціонування соціальних зв’язків, це говорить про кризову ситуацію в
суспільстві. Розв’язується вона або соціальною революцією і повною заміною
соціальних інститутів, або ж їхньою реконструкцією.
Елементи соціальної
структури пов’язані між собою. Великі групи складаються з менших груп, групи
складаються зі статусів. Ці елементи соціальної структури вибудовуються завдяки
соціальним інститутам. Однією з менших
груп є група "інститути соціалізації".
Інститути
соціалізації - це частина соціальних інститутів, які формують особистість,
тобто людину в якості члена суспільства[9].
Люди в соціальних
групах намагаються реалізувати свої потреби спільно і шукають для цього
різноманітні способи. У процесі суспільної взаємодії вони знаходять
загальноприйнятні взірці, шаблони поведінки, які поступово через повторення й
оцінку перетворюють у стандартизовані звичаї і звички. Через деякий час ці
шаблони і взірці поведінки підтримуються громадською думкою, сприймаються й
узаконюються.
Кожен соціальний
інститут виникає і функціонує, виконуючи певну соціальну потребу. Якщо інститут
не здатний ефективно справлятися із цією потребою, то відбувається падіння його
авторитету, криза цього інституту. Наслідком такої кризи є перерозподіл
функцій. Скажімо, з середини 80-х рр. XX ст. в Україні розпочиналась криза
загальноосвітньої школи, яка, зокрема, виявлялася у тому, що школа була
спроможна підготувати випускників до вступу у вищі навчальні заклади.
Суспільство миттєво відреагувало на нову потребу: з’явилися репетитори -
інститут посередників.
Якщо ж якась
суспільна потреба стає незначною або зовсім зникає, то зникає і потреба в існуванні
цього інституту. Щоправда, він за інерцією ще може продовжувати деякий час
функціонувати як данина традиції, але врешті-решт припиняє своє існування.
Найважливішими чинниками змін є політика, економіка і культура.
Стан соціальних
інститутів с чітким індикатором соціальної стабільності усієї соціальної
системи: суспільство стабільне тоді, коли функції соціальних інститутів
зрозумілі, очевидні і стійкі. У
міру ускладнення соціальної організації певної спільноти, те саме відбувається
і з її основними інститутами. У примітивних
суспільствах існувало лише декілька головних соціальних інститутів -
господарство, родина, релігія. Але зі збільшенням розмірів спільноти й
ускладненням її структури, з’являються додаткові інститути - уряд, право,
армія, освіта, медицина, наука тощо. Сучасному суспільству притаманне
розростання та ускладнення системи соціальних інститутів. Адже постійно
з’являються нові проблеми, які породжують нові потреби і вимагають нових
розв’язань. Виникають нові галузі науки і господарства, ускладнюється система
управління суспільством. Наприклад, в українському суспільстві сьогодні активно
розвиваються інститути багатопартійності та місцевого самоврядування,
провадяться дискусії стосовно запровадження такого політичного інституту, як
верхня палата парламенту та ін.
За польським соціологом Яном
Щепанським
<#"784473.files/image001.gif">
Таблиця 3.
Таблиця 4.
Висновки
Життя кожної людини - це дещо
індивідуальне, особисте. Але є деякі спільні речі, які притаманні безсумнівно
кожній людині. Наше життя складається з етапів, що є рушійними для нашого
подальшого існування. Народження, дитинство, юність, зрілість - кожен через це
пройшов чи ще пройде. Із самого початку нашого життя нас хтось супроводжує.
Спочатку це батьки, потім - дитячий садок, школа, університет, після цього -
робота та держава. І ніхто з нас навіть не замислювався над тим, що все це має
спеціальні назви - інститути соціалізації.
Поняття "інститут
соціалізації" запозичене соціологією з юридичної науки, де воно означає
сукупність юридичних норм, що регулюють соціально-правові відносини (інститут
наслідування, шлюбу та ін.) і використовується достатньо широко, хоча
найчастіше і поза точним визначенням. Наприклад, симпатики функціоналізму
розглядають інститути як спрямовані на задоволення "потреб" індивідів
або суспільства, тоді як прихильники феноменології цікавляться тим, яким чином
люди створюють і видозмінюють різні інститути, а не просто реагують на їх
існування. Нерідко термін "інститут" використовують для позначення
конкретних форм комплексів функцій, які виконуються деякими членами групи від
імені всієї групи, а іноді цим терміном іменують соціальні ролі, особливо
важливі для групи або суспільства (інститут материнства). Згідно зі
структурно-функціональним підходом, соціальний інститут розглядається як сталий
комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, які
регулюють різні сфери людської діяльності і організовують їх в систему ролей,
статусів, що й утворює соціальну цілісність. В цьому контексті інститут
соціалізації виступає узагальненим показником (в порівнянні з роллю) в
соціальній структурі суспільства, бо він складається з багатьох ролевих позицій
та їх компонентів.
Не дивлячись на цю
багатоманітність теорій соціальних інститутів, можна виділити певні загальні
елементи, які характеризують будь-який інститут соціалізації.
По-перше, у всіх групах,
які мають зачатки інституціоналізації, існують певні способи дії від імені
членів групи як цілого; ці способи дії повинні виконуватися незалежно від
особистих інтересів включених в даний інститут індивідів.
По-друге, будь-який інститутсоціалізації має функції, які можуть
носити різний характер. Серед них:
· ті,
що регулюють поведінку членів суспільства, соціальних груп;
· ті,
що забезпечують стабільність суспільного життя;
· ті,
що створюють можливість задоволення різного роду потреб;
· ті,
що здійснюють інтеграцію прагнень, дій і відносин індивідів і забезпечують
внутрішню згуртованість спільності.
По-третє, в рамках окремих
інститутів соціалізації виділяється система соціальних ролей.Інститути, таким чином, є
символами порядку і організованості в суспільстві[20].
Система інститутів має
декілька основних галузей, якими йде розвиток цієї науки. Основними сферами
прийнято вважати:
· Економічну - відносини в процесі виробництва (виробництво,
розподіл, споживання матеріальних благ).Інститути, які відносяться до
економічної сфері: приватна власність, ринок і ринкова конкуренція.
· Соціальну - відносини між різними соціальними та віковими групами;
діяльність щодо забезпечення соціальної гарантії. Інститути, пов'язані з
соціальній сфері: комунальні служби, освіта, система охорони здоров'я, система
соціального забезпечення, підприємства зв'язку, підприємства дозвілля.
· Політичну - відносини між громадянським суспільством і державою,
між державою і політичними партіями. Інститути,
пов'язані з політичною сфері: держава, парламент, уряд, судова система, політичні
партії, ЗМІ.
· Духовна
- охоплює моральність, культуру,
релігію, мистецтво, установи культури, релігійні організації, установи освіти,
відповідну діяльність людей.
Кожен етап ставить перед індивідом
унікальну задачу, сконцентровану навколо якогось кризового, або поворотного,
моменту в житті індивіда, що характеризується підвищеною вразливістю і життєвим
потенціалом індивіда. Отже, взаємодія, що має місце між індивідом і суспільством
на кожному етапі може змінити хід розвитку особистості в позитивному або
негативному напрямі. Здійснюючи переходи з одного етапу на інший, кожен індивід
набуває нові сили і формує автентичну особистість.
Більшою мірою духовна криза
<http://ua-referat.com/%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%B0> відбивається на
дітях, які в умовах переоцінки цінностей виявилися у своєрідному моральному
вакуумі, негативно впливає на особистісне становлення підростаючого покоління.
Говорячи про ці негативні тенденції <http://ua-referat.com/%D0%A2%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%97>,
фактично необхідно мати на увазі негативні фактори соціалізації, під якою
дослідники розуміють процес розвитку особистості
<http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81_%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%BA%D1%83_%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96>
під впливом і у взаємодії із соціальним середовищем. Соціалізація має дві
сторони. Перша характеризується процесами адаптації особистості до суспільних
умов, засвоєнням людиною соціального досвіду. Друга сторона має на увазі
самореалізацію особистістю своїх потенцій, творчих сил у соціумі
<http://ua-referat.com/%D0%A1%D0%BE%D1%86%D1%96%D1%83%D0%BC> та
передбачає певний результат діяльності людини, що виражається в об'єктивно
значимому культурному елементі.Відзначається зростаюча у молоді
західна орієнтація в сфері культури, способу життя, мистецтва, чому немало
сприяють засоби масової інформації, по всіх каналах впроваджують у свідомість
<http://ua-referat.com/%D0%A1%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C>
зростаючого людини нові і аж ніяк не бездоганні зразки поведінки.
Саме цим і займається школа.Виховання не є
пристосування дітей, підлітків, юнацтва до готівкових форм соціального буття, не
підгонка під певний стандарт. Урезультаті привласнення суспільно вироблених
форм і способів діяльності відбувається подальший розвиток формування
орієнтації дітей на певні цінності, самостійності у вирішенні складних
моральних проблем. Умова ефективності виховання - самостійний вибір або
усвідомлене прийняття дітьми змісту і цілей діяльності.Але соціалізація
особистості не являє собою пасивного відображення суспільних відносин.
Виступаючи і суб'єктом, і результатом суспільних відносин, особистість формується
через її активні суспільні дії, свідомо перетворюючи і навколишнє середовище, і
саму себе в процесі цілеспрямованої діяльності. Саме в процесі цілеспрямовано
організує діяльності формується в людині найважливіша, що визначає його як
розвинену особистість потреба в щасті іншого.
Природно, що крім школи цей же
досвід дитина може отримати і в інших інститутах соціалізації - вулиці,
будинки, молодіжних гуртках, секціях. Але це вже буде інша форма,
трансформована цими інститутами, форма соціалізації, при якій соціалізація
відбуватиметься вже при відносному напрямку цих самих інститутів. До того ж
часовий відрізок, який проводять діти в школі, і, наприклад, в секції,
відрізняється, та й обсяг інформації, і види діяльності дитини більш
різноманітний. Менталітетом нашого народу сформована точка зору, спрямована на
те, що школа - основа допрофесійної, або, якщо так можна висловитися
передстартової підготовки людини у доросле життя. І її вимоги, її підвалини
сприймаються як найбільш правильні, нехай навіть і в сучасному спотворення.
У процесі стихійної соціалізації
школа, як будь-яка соціально-психологічна спільність, впливає на вхідних в неї
людей в ході реальної практики взаємодії її членів, яка за своїм змістом,
стилем та характером <http://ua-referat.com/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80>не
ідентична, а часом суттєво розходиться з
декларованими устремліннями вихователів. Знання та досвід реального життя, які
при цьому стихійно отримують воспитуемого у великій своїй частині виявляються
"непрактичними" для взаємодії у виховній організації з точки зору її
основної функції - виховання, але допомагають адаптуватися в житті суспільства.
У відносно соціально
контрольованої соціалізації школа відіграє провідну роль, бо саме в них людей
більшою чи меншою мірою набуває інституціалізованих знання, норми, досвід,
тобто саме в них здійснюється соціальне виховання.
Поставлені цілі і завдання на
початку роботи вважаю виконаними: розглянуто поняття
<http://ua-referat.com/%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F> соціалізація,
інститути соціалізації;
дано теоретичний аналіз сучасного впливу освітнього закладу на соціалізацію
дитини; показано вплив школи, як одного з провідних факторів на розвинення
лідерських якостей;
запропоновано
матеріал для дослідження ролі підлітка в його прямому середовищі.
Список використаної літератури
1. Андрушенко
В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціологія молоді.- К.: Генеза, 2007.-368 с.
2. Якуба О.О.
Соціологія. - Харків.: Константа,2006.-192 с.
. Закон України
"Про освіту". Розділ 1, ст.6 "Основні принципи освіти" від
04.06.91
4. Андреев Ю. П.,
Коржевская Н. М., Костина Н. Б. Социальные институты: содержание, функции,
структура. - Свердловск: Изд-во Урал.ун-та.-4-е изд.-2006.-83 с.
5. Подольська,
Є. А. Соціологія : 100 питань - 100 відповідей : навчальний посібник / Є.
А. Подольська, Т. В. Подольська. - К., 2009.-352 с.
6. Мертон Р. К.
Социальная теория и социальная структура // Социологические исследования. - М.:
Хранитель, 2006. - 873 с.
7. Дюркгайм Е. Правила соціологічного
методу.-1896.-Сочинение
8. Ивин, А. А.
Основы социальной философии: Учеб. пособие для вузов/ А. А. Ивин.-М.: Высш.
шк., 2005.-440 с.
9. Марцинковская
Т.Д. Психология развития. 3-е изд. - М.: Академия, 2007.-528 с.
10. Щепанский Я.
Элементарные понятия социологии. Гл.6. - М.: Прогресс, 3-е изд.-2006.- 242 с.
11. Вебер М. Политика
как призвание и профессия // Вебер М. Избранные произведения. М., 3-е изд.-2000.-706 с.
12. Бергер П.,
Лукман Т. Социальное конструирование реальности. - М., 2-е изд.-2003.-323
с.
13. Парсонс Т.
Пролегомены к теории социальных институтов // Человек и общество. - К., 3-е
изд.-2004.-197 с.
14. Кон
И.С.
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD,_%D0%98%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%8C_%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D1%91%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87>
Социологическая концепция Герберта Спенсера // -История буржуазной социологии
XIX начала XX века
<http://buch.ucoz.ru/news/istorija_burzhuaznoj_sociologii_xix_nachala_xx_veka/2010-07-10-464>
/ Под ред. И. С. Кона <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD,_%D0%98%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%8C_%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D1%91%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87>.
Утверждено к печати Институтом социологических исследований АН СССР. - М.:
Наука, 5-е
изд.-2008.-403 с.
15. Харчев А.Г. Брак
и семья в СССР. Опыт социологического исследования. 1-е изд.: М.,2-е изд.-2000.-196 с.
16. Попова М.А. Фрейдизм и
религия. - М., 3-е изд.-2001.-320 с.
17. Е.Дюркгейм. Первісні форми
релігійного життя: Тотемна система в Австралії. - Київ: Юніверс, 2002. - 423 с.
. Еріксон Е. Дитинство та суспільство.-
Вид.2-е,опрацьоване та доповнене/Пер. Алексеєва А.О.-Спб.: Речь.-2002 р.-451 с.
19. Дьюи Дж., Дьюи Ев. Школы будущего. - Народное образование.-
2000. - №8.
20. Штомпка П. Социология. Анализ современного общества: Пер. с
польск. СМ. Червонной. - М.: Логос, 2005. - 664 с.
Додаток 1
Анкетування для виявлення рівню
лідерських якостей
. Що для вас важливіше у грі
?
А) Перемога
Б) Розвага
. Що ви віддаєте перевагу в
загальній розмові ?
А) Проявляти ініціативу, пропонувати
що-небудь
Б) Слухати і критикувати те, що
пропонують інші
. Чи здатні ви витримувати критику,
не вплутуватися в приватні суперечки, не
виправдовуватися ?
А) Так.
Б) Ні.
А) Так.
Б) Ні.
. Чи відстоюєте ви свою думку, якщо
обставини (думка більшості) проти вас?
А) Так.
Б) Ні.
. У компанії, у спільній справі ви
завжди виступаєте заводієм, придумуєте щось таке, що цікаво іншим?
А) Так.
Б ) Ні
7 . Вмієте ви приховувати свій
настрій від оточуючих ?
А) Так.
Б) Ні.
. Чи завжди ви негайно і покірно
робите те, що вам говорять старші ?
А) Ні.
Б) Так.
. Чи вдається вам у розмові,
дискусії, переконати, залучити на свій бік тих, хто раніше був з вами не згоден
?
А) Так.
В) Ні.
. Чи подобається вам вчити ( повчати
, виховувати , навчати , давати поради ) інших ?
А) Так.
Б) Ні.
Обробка та інтерпретація результатів
тесту:
Підрахувати загальну кількість
"А" і "Б" відповідей.
Високий рівень лідерства - А = 7-10
балів.
Середній рівень лідерства - А = 4-6
балів.
Низький рівень лідерства - А = 1-3
бали.
Переважання відповідей "B"
свідчить про дуже низький або деструктивному лідерстві.
Додаток 2.
Гра
" Стилі лідерства"
Мета : навчання підлітків різним
стилям управління колективом та аналізу практики організатора колективу,
аналізу власної позиції в структурі взаємин.
Зміст гри: прожити три стилі
управління: демократичний, авторитарний, ліберальний(анархічний). Будь-який з
цих стилів носить яскравий тип відносин : демократичний - колегіальність
прийняття рішень , співвіднесення власної точки зору і колективної, пошук
компромісу ; авторитарний - одноосібне ухвалення рішень , ігнорування інших
точок зору; ліберальний - формальне керівництво, відсутність контролю .
Гру можна проводити в двох
варіантах:
варіант: Підліткам пропонується
програти ці стилі лідерства. Група ділиться на три команди (три стилі
управління). Кожній команді дається завдання підготувати захід певним способом.
Завдання повинні бути рівноцінними (справа може бути тільки одна, основна увага
приділяється саме відносинам). Перед грою вибирають групу експертів, яка дає
характеристику кожному стилю, стежить за слідуванням лідера в грі. Може бути
обрана і група аналітиків, мета якої зібрати думки дітей. У процесі аналізу гри
важливо звернути увагу на позитивні і негативні сторони певного стилю лідерства,
відзначити ситуації, де ці стилі мають місце.
варіант: діти не в курсі про початок
гри . Всі три стилі лідерства демонструють педагоги - організатори , або
існуючі лідери групи. Гра повинна проводитися невеликою групою в певний
проміжок часу (наприклад, 3хвилини) . Після закінчення цього терміну учням
пропонується проаналізувати, що їм сподобалося, хто з лідерів враховував їх
думку, в якому випадку був досягнутий найкращий результат.
Додаток 3. "Тільки одна хвилина
"
Ця гра тренує жвавість розуму і багатої
уяви .
Кожен з учасників повинен за хвилину
виголосити промову на задану провідним тему. Теми можуть бути самими різними:
від серйозних , типу "Проблеми глобального потепління ", до веселих,
наприклад: " Чому дівчатка бояться дощових черв'яків ? " Гравцям
дозволено нести цілковиту нісенітницю, головне - щоб вони не відхилялися від
теми, не роздумували довго і не повторювалися .
Правила гри:
Для проведення гри можна
скористатися "домашніми заготовками " , тобто картками , на яких вже
заздалегідь написані теми виступів або ж , що безсумнівно веселіше і цікавіше -
учасники самі придумують теми , назви яких вони пишуть на листочках паперу ,
які потім перемішуються і витягуються ними . Тема виступу може представляти
собою лише одне слово: "Небо " , "Бегемот" , "
Яблуко" і ін..
Після кожного імпровізованого
виступу іншим учасникам можна запропонувати прокоментувати його: відзначити
сильні сторони: цікаві приклади , багатофакторний підхід до змісту виступу,
постійний візуальний контакт з усіма слухачами і т.п, а так само і слабкі -
наприклад, велика кількість слів-паразитів, "закритих" жестів,
монотонність голосу і т.д.
Переможцем стає той , хто скаже , на
думку ведучого або журі, кращу промову.
Додаток 4.
"Презентація
світу"
Дана гра розвиває творче мислення,
навички публічних виступів, вміння підносити яку інформацію, а так само вчить
бачити позитивне і прекрасне там, де зазвичай люди цього не помічають.
Правила гри:
Кожен з учасників гри пише на картці
назву якої речі : "гітара", "стілець", "олівець",
"двері" та ін, тобто що-небудь з того, що оточує їх у повсякденному
житті. Потім, всі картки згортаються і складаються в який-небудь пакет або
коробку, де ретельно перемішуються. Після чого всі учасники по черзі витягають
по одній картці і протягом 5-10 хвилин готують презентацію тієї речі, яка
вказана, причому, при підготовці усних повідомлень-презентацій необхідно
виходити з опису речі не з позицій її звичного, повсякденного, побутового
застосування, а так званих романтично-поетичних позицій. Наприклад, про олівець
слід говорити не як про предмет, яким можна малювати, а як про предмет, за
допомогою якого можна відображати самі прекрасні грані цього світу (коханих
людей, найкрасивіші місця і речі) : ".... талановиті люди можуть за
допомогою цього предмета робити навколишній світ ще більш прекрасним".
При цьому необхідно зробити з
повідомлення загадку, тобто розповісти про предмет так, щоб важко було відразу
визначити, про що говориться і, лише переключившись на позиції
романтично-поетичні, можливо було б здогадатися про те, що це за предмет.
Додаток 5.
"Соціальні
ролі"
Учасники гри пишуть на картках
будь-яку з відомих їм соціальних (бажано сімейних) ролей: " дружина
", "бабуся", "син", "батько" та ін. Потім
всі картки згортаються, складаються в коробку або пакет і ретельно
перемішуються, після чого кожен учасник витягає по одній картці. Організатор
гри за допомогою счіталочек розбиває учасників по парах (якщо кількість
учасників непарна, то учасник,
що залишився, може приєднатися до будь-якої
парі).
Тепер ведучий пропонує всім учасникам ознайомитися
з соціальними ролями, написаними
на витягнутих ними картках. У результаті виходять різні пари соціальних ролей,
наприклад, "батько і син", "бабуся і дружина " і т.п.
Учасникам необхідно протягом 10-15 хвилин придумати
який-небудь сценічний сюжет з цими ролями, після чого всі "мініатюри"
показуються.
Після показу кожної
"мініатюри" глядачами визначається те, які соціальні ролі були їм
представлені і те, наскільки показане відповідає повсякденної дійсності.