Сутність та цілі педагогічної діяльності
РЕФЕРАТ
"СУТНІСТЬ ТА ЦІЛІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ"
Зміст
Вступ
Розділ І. Теоретичне обгрунтування сутності та своєрідності педагогічної діяльності
1.1 Історіографія дослідження
1.2 Особливості професійної діяльності педагога
1.3 Педагогічна майстерність
Розділ ІІ. Цілі педагогічної діяльності
2.1 Соціокультурний характер цілей педагогічної діяльності
Висновки
Література
Вступ
Актуальність теми. Педагог - це спеціаліст високої культури, який володіє ґрунтовними знаннями у відповідних галузях науки та мистецтва, добре обізнаний у методиці навчання і виховання.
Цілі професійної педагогічної діяльності в добу демократичних перетворень характеризується своєю динамічністю, в основу яких покладено головну мету суспільства - підготувати особистість до творчого перетворення навколишнього світу, його соціальної адаптації; навчити бути вільним та вміти втілювати свої творчі ідеї в життя. Реалізація цієї мети можлива за умови усвідомлення сучасним вчителем необхідності власного професійного розвитку.
Однак, у наш час, в результаті науково-технічного прогресу, знання своєї дисципліни перестало бути основною ознакою кваліфікації викладача, оскільки обізнаність тих, хто навчається, іноді може бути вищою від тієї, якою володіє педагог. Тому важливим є не тільки професійні знання, а й загальні (широкий світогляд). Змістовою стороною діяльності викладача залишається функція інформатора, але крім шляху "педагог-студент", є ще й інші джерела отримання інформації: книги, журнали, газети, радіо, телебачення тощо. Тож, роль педагога та вимоги до нього змінилися, виникла гостра потреба в постійному удосконаленні творчості, пошуку нових підходів до формування особистості студента як майбутнього фахівця. Вища школа, відповідно до Національної доктрини розвитку освіти, проголошена "рушійною силою побудови громадянського суспільства, яка повинна забезпечити фундаментальну наукову та професійну підготовку майбутніх фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх інтересів та здібностей", що в свою чергу вимагає розвитку та удосконалення педагогічного професіоналізму науково-педагогічних кадрів. Отже, актуальною проблемою на сучасному етапі розвитку системи освіти, зокрема вищої, є детальне вивчення сутності та цілей професійної діяльності педагога (з апеляцією до сучасності) вищої школи, яка є моделлю підготовки магістрантів та молодих викладачів до науково-педагогічної діяльності на високих рівнях професіоналізму, що в свою чергу є умовою ефективного формування студента як майбутнього фахівця.
Обєкт дослідження виступає педагогічна діяльність.
Предмет дослідження - сутність та цілі педагогічної діяльності.
Мета і завдання дослідження розкрити сутність науково-педагогічної діяльності викладача вищої школи, виокремити та охарактеризувати основні цілі його науково-педагогічної діяльності.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (20 позицій). Обсяг наукової роботи - 23 сторінки.
педагогічний майстерність ціль діяльність
Розділ І. Теоретичне обгрунтування сутності та своєрідності педагогічної діяльності
1.1 Історіографія дослідження
Дослідження сутності педагогічної діяльності та її цілей стало предметом аналізу багатьох педагогів і психологів (В.О. Сухомлинського [17], А.А. Радугина [11], М. Степаненкова [14], Б. Лихачова [5], С. Смирнов [15]).
В.О. Сухомлинський сутність педагогічної діяльності вбачає у вихованні творчої особистості. Першорядне завдання учителя, вважав він, полягає в тому, щоб відкрити в кожній людині творця, поставити її на шлях самобутньо-творчої, інтелектуально-повнокровної праці. "Розпізнати, виявити, розкрити, випестити, викохати в кожному учневі його неповторно-індивідуальний талант - значить підняти особистість на високий рівень розквіту людської гідності" [17].
Професор А.А. Радугин як основну ціль навчального процесу визначає у принципі гуманізму, на його думку, кінцева мета виховання полягає в тому, щоб кожна людина могла стати повноцінним суб'єктом діяльності, пізнання і спілкування; вільним і самодіяльним, відповідальним за все, що відбувається в цьому світі [11]. Професор М.К. Степаненков про ціль навчання пише: "Суспільство і його система освіти повинні дбати про те, щоб кожен студент, як майбутній працівник, фахівець будь-якої кваліфікації був людиною розумною, психологічно освіченою, практично і психологічно підготовленою до праці, соціально розвинененою, фізично здоровою і естетично вихованою".
Б.Т. Лихачов вважає, що крім загальнолюдських демократичних цілей та ідеалів виховання та навчання існують й інші, що мають негативний характер. Це цілі авторитарні, націоналістичні, релігійні, анархічно-руйнівні, монархічні, злочинно-романтичні, неофашистські. Аналізуючи їх, автор вважає, що вони породжують "розгубленість, скептицизм, індиферентність до загальнолюдських ідеалів, цинізм, відчуженість від справжньої культури" [5].
Дослідник С. Смирнов висуває цілий ряд цілей: перша - створення умов, необхідних для максимально повного освоєння особистістю матеріальної культури і духовних цінностей, накопичених людством; друга - допомога вихованцю у розкритті його внутрішніх потенцій, в русі по шляху самореалізації; третя - стимулювання пізнання людиною самої себе, вироблення індивідуального стилю життя і діяльності [15].
Такий огляд суджень різних авторів про сутність та цілі педагогічної діяльності переконує, що питання є складним та суперечливим, тому потребує ґрунтовнішого аналізу розуміння суті та цілей педагогічної діяльності на сучасному етапі соціально-економічного та правового розвитку країни.
1.2 Особливості професійної діяльності педагога
Професійна діяльність педагога є дуже складною: як за своїм змістом, так і за своєю формою. Педагогічна діяльність - особливий вид суспільно корисної діяльності людей, свідомо спрямованої на підготовку підростаючого покоління до життя відповідно до економічних, політичних, моральних, естетичних цілей. Педагогічна діяльність може розглядатися як процес послідовного вирішення різноманітних навчально-виховних завдань. Вона складається із системи дій, спрямованих сукупно на реалізацію виховних завдань, і пов'язана з різними факторами педагогічного процесу, зокрема з діяльністю студентів і конкретними цілями та змістом навчання і виховання. Така діяльність здійснюється в умовах, які постійно змінюються, і конкретних ситуаціях з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей студентів, що постійно розвиваються.
Педагогічна діяльність має, передусім, велике соціальне значення, бо йдеться про формування людської особистості. Педагог - здійснює одну з найважливіших функцій суспільства, навчаючи молодь творчо засвоювати здобуті людством знання, формуючи особистість як суб'єкта пізнання і праці, здатного рухати вперед науку, техніку і мистецтво. Розвиток продуктивних сил суспільства значною мірою залежить від здійснюваного студентом і викладачем цілеспрямованого розвитку прогресивних творчих сил особистості.
Педагогічну діяльність можна вважати професіональною за умови, якщо якість виконуваних дій досягає високого рівня та позитивно впливає на оточуючих. Високий рівень виразності виконуваних дій у системі "людина - людина", що демонструє істинне ставлення до реальної ситуації, навколишньої дійсності в сфері професійної діяльності, зокрема у педагогічній, характеризується терміном "артистизм". Таким чином, артистизм є вищим ступенем професіоналізму.
Професійна діяльність передбачає наявність певних здібностей до конкретної діяльності з метою більш менш успішного її виконання. Здібності можуть бути вродженими (генетичне наслідування схильності до певного виду діяльності) й набутими (сформованими у процесі діяльності). Здібності до певних видів діяльності можуть бути взагалі відсутніми, в такому разі їх неможливо сформувати та розвинути. Якщо наявність здібностей та природних задатків до певного виду професійної діяльності усвідомлюється людиною, її рух в обраній професійній діяльності буде свідомим та цілеспрямованим.
Певні задатки та схильності можуть не усвідомлюватися людиною або не виявлятися у потребах і мотивах протягом тривалого часу. Проте, у будь-якому випадку наявність та розвиток здібностей створює сприятливі умови для формування умінь, навичок та компетенцій у професійній діяльності, що сприяє становленню фахівця-професіонала при доцільній організації навчання та виховання. Власне, наявність здібностей та сформованих умінь не є гарантією становлення людини як професіонала, чому перешкоджають, зокрема, неефективне навчання й виховання, тиск на особистість, лінощі, небажання самовдосконалюватися тощо.
Наявність педагогічних здібностей є необхідною структурною одиницею професійної готовності. Вирішальним для становлення такої готовності є: педагогічне мислення, уява, спостережливість, рефлексивні здібності. Рефлексивний рівень педагогічних здібностей звернений до обєкта-субєкта педагогічного впливу і спрямований на перцепцію студентів. Рефлексія - це не тільки розуміння, аналіз себе і своїх вчинків, а й зясування того, як навколишні люди розуміють тебе, твої особистісні якості, емоційні реакції та когнітивні уявлення. У тому разі, коли змістом цих уявлень є предмет спільної діяльності, розвиваються предметно-рефлексивні відносини. Зміст рефлексивного керування полягає в тому, що педагог не примушує студента до прийняття необхідного рішення і дій, а надає йому для цього засіб - інформацію. Цим і визначається хід міркувань та готовність до певної поведінки студентів. У навчальному процесі прийоми рефлексивного керування складаються зі створення в студента адекватного уявлення про ситуацію, предмет, явище, у формуванні необхідної для нього мети навчання. Рефлексивний рівень педагогічних здібностей включає почуття міри, такту, причетності. Педагог повинен мати не тільки власну думку про досліджуваний предмет, а й знати, які уявлення про цей предмет має студент. Педагог повинен стати на його точку зору, імітувати хід його міркувань, розуміти, як студент сприймає ситуацію, знати мотиви його вчинків. Рефлексивна природа діяльності педагога визначається тим, що для цієї професії характерна міжособистісна взаємодія. Педагог може координувати свої дії з діями студентів лише тією мірою, в якій здатний їх розуміти. Наступний компонент готовності до педагогічної діяльності - професійно значущі якості. До них належать професійна компетентність, яка включає такі поняття: володіння матеріалом, розвиненість, ерудиція, інформованість, начитаність тощо. Рефлексивна природа керування навчально-виховним процесом тісно повязана з емпатією, тобто розумінням емоційного стану студента, здатності співпереживати йому, співчувати. Педагог має розуміти внутрішній світ студента, бути до нього доброзичливим, ставитися до нього з повагою. До професійно значущих якостей відносять емоційну стабільність, що виявляється у витримці, умінні володіти собою та саморегулюватися. Педагогові притаманна домінантність - уміння керувати, діловитість, сміливе взяття на себе відповідальності за інших, розподіл обовязків у колективі, схильність до лідерства. Принципове значення для готовності до педагогічної діяльності має така якість, як динамізм особистості, тобто здатність педагога до активного впливу на студента. Вона виявляється в ініціативі, швидкості адаптації у змінених педагогічних ситуаціях, умінні чуйно їх уловлювати й у звязку з цим змінювати варіанти педагогічного впливу. Цілеспрямованість також необхідна для педагогічної діяльності, тому що ця якість включає прагнення до досягнення мети, енергійність, наполегливість, відданість своїй справі. До професійно значущих якостей, що характеризують готовність до педагогічної діяльності, належать експресивність: артистизм, емоційність, яскраве подання навчального матеріалу, розвиненість мови, багата міміка, гарні манери. Усі названі ознаки готовності до педагогічної діяльності можна конкретизувати в такий спосіб: педагогічна свідомість; емоційно-позитивне ставлення до субєкта (студента), обєкта (педагогічного процесу) і засобу діяльності (виховання та навчання); знання про структуру особистості студента, її вікові зміни, цілі й засоби педагогічного впливу в процесі її формування і розвитку; педагогічні уміння щодо організації і здійснення навчального та виховного впливу на особистість, що формується; прагнення спілкуватися з студентами, передаючи їм свій досвід, знання відповідно до змісту і способів досягнення соціально значущих цілей.
Будь-яка педагогічна діяльність є емоційно напруженою. Умови такої діяльності у вищій школі мають специфіку, яка повязана з необхідністю читання лекцій для студентів, проведення практичних занять, керівництва самостійною та науково-дослідною діяльністю тощо. Так, читання лекцій перед великою аудиторією повязане з умінням не тільки ознайомлювати студентів з даними конкретної науки, а й робити їх доступними (не впадаючи до популяризації), цікавими, методично виваженими, крім того, необхідно керувати увагою студентів, активізувати їх мислення, швидко реагувати на атмосферу в аудиторії, влучно відповідати на поставлені запитання, зауваження тощо. Отже, викладацька діяльність здійснюється в умовах розумового й емоційного напруження. Викладач вищої школи одночасно має займатися науковою роботою, яка також повязана з розумовою й емоційною напруженістю. В умовах такої діяльності викладачі зазнають істотних труднощів, які повязані з умінням швидко орієнтуватися у змінених умовах, знаходити оптимальні рішення у нештатних ситуаціях і зберігати при цьому витримку і самовладання, тобто мати певний рівень розвитку професійної усталеності в педагогічній діяльності.
Професійна усталеність викладача - синтез властивостей і якостей його особистості, що дає можливість у межах здійснення своєї професійної діяльності протягом тривалого часу виконувати її впевнено, самостійно, без емоційного напруження в різних, часто непередбачених умовах, з мінімальними помилками.
Педагогічна діяльність потребує не тільки певних професійних знань, уміння використовувати найпродуктивніші для кожної конкретної ситуації форми, методи, технології педагогічної роботи, а й відповідних особистісних якостей, без яких багатьом вона може здаватися рутинною, надто обтяжливою. Тому особливо важливими є такі індивідуальні якості педагога, як гуманістична спрямованість, особиста і соціальна відповідальність, почуття справедливості, власна гідність і повага до гідності іншої людини, терпимість, ввічливість, порядність, емпатійність (здатність співпереживати, співчувати), уважність, старанність, щирість, комунікабельність.
Репертуар професійно-значимих якостей фахівця може варіювати залежно від специфіки особистості і психологічних умов, професійного самовизначення і навчання. Проте існують і базові вимоги до компетентності, трудової дисципліни, моральних принципів, без дотримання яких неможливе повноцінне досягнення цілей та завдань педагогічної діяльності.
В основу розвитку особистісних якостей фахівця мають бути покладені такі принципи:
а) принципи творчого саморозвитку. Передбачає поєднання логічного евристичного (пошукового, творчого), раціонального й емоційного; здійснення саморозвитку через безперервне самовдосконалення; поширення власного досвіду, власних знань з одночасним запозиченням досвіду колег;
б) принципи самопізнання, що передбачає орієнтацію на рефлексивне мислення; усвідомлення своїх сильних і слабких якостей; опора на сильні якості і робота над подоланням слабких; використання тестів самоконтролю, договорів із собою, самоспостереження, самоаналізу, аналізу чинників своїх успіхів і причин невдач;
в) принципи співтворчості викладача і студента, оскільки дбаючи про успіхи своїх студентів не менше, ніж про свої, особистість виявляє до них довіру, щирість, терпимість, дотримується демократичних засад у взаємодії з ними, розвязанні спільних завдань тощо.
Науковці [19; 20] виокремлюють три групи професійних особистісних якостей педагога:
. Психофізіологічні характеристики, які обумовлюють здібності для педагогічної діяльності. До них належать психічні процеси (сприйняття, память, уява, мислення), психічні стани (втома, апатія, стрес, тривожність, депресія), увага як стан свідомості, емоційні та вольної прояви (стриманість, наполегливість, послідовність, імпульсивність). Психологічні характеристики мають відповідати вимогам до фахової діяльності соціальних педагогів.
. Психологічні якості, що характеризують педагога як особистість. До цієї групи якостей зараховують самоконтроль, самокритичність, самоаналіз, прагнення до самовдосконалення, самооцінка власних вчинків, а також стресовитривалість (фізична тренованість, самонавіювання, вміння переключатися й управляти власними емоціями). Вони допомагають уникнути професійних стресів, здійснювати самоменеджмент - послідовне, цілеспрямоване використання ефективних методів і технологій самореалізації, саморозвитку творчого потенціалу. Також до цієї групи належать емоційна врівноваженість, низька тривожність, творче мислення, послідовність у діях, наполегливість, стриманість, уважність, спостережливість.
. Психолого-педагогічні якості, які впливають на ефект особистої привабливості. Такими якостями є комунікабельність (уміння швидко налагоджувати контакт із людьми); емпатійність (здатність співпереживати); атрактивність (зовнішня привабливість особистості); красномовність (вміння гарно, майстерно говорити, ораторський хист); знання себе і вміння допомагати іншим у самопізнанні; щирість, вміння природно поводитись у стосунках з клієнтом тощо.
У формуванні якостей, необхідних педагогам для успішного виконання своїх обовязків, суттєву роль відіграють природні дані, прагнення до самовизначення, самоутвердження, бажання вчитися, ціннісні орієнтації і вольовізусилля людини, яка обрала цю професію.
Отже, педагога як особистість та професіонала характеризують:
відповідність його особистісного і фахового потенціалу вимогам професії, намагання збагачувати практику новими знаннями, методами і формами роботи;
мотивація до особистісного саморозвитку та самовдосконалення;
спрямованість у професійній діяльності на ініціативність, творчість;
соціальна активність, небайдужість до актуальних питань практичної роботи, намагання знаходити нові резерви розвязання професіональних проблем і вміння їх використовувати.
Отже, ефективність педагогічної діяльності залежить не тільки від рівня підготовки фахівця, його знань і досвіду, а й від особистісних характеристик, якостей, ціннісних орієнтацій та життєвої позиції педагога, які є базисом для успішного здійснення педагогічної діяльності.
1.3 Педагогічна майстерність
Поняття "педагогічна майстерність" досить широко та повно розкрите у "Педагогічній енциклопедії": "…це високе мистецтво виховання і навчання, що постійно вдосконалюється, доступне кожному педагогу, який працює за покликанням і любить дітей".
Педагогічна майстерність не є справою талановитих людей, майстром може зробитися кожний, якщо йому допоможуть і якщо він сам буде працювати [6]. Майстерність завжди розвивається в діяльності, але до неї не зводиться, не обмежується лише високим рівнем розвитку соціальних узагальнених умінь. Сутність її - в особистості вчителя, його позиції, здатності проявляти творчу ініціативу.
Педагогічна майстерність, що базується на вміннях - це знання педагогічного процесу, вміння його побудувати, привести в рух [6]. Тому нерідко педагогічну майстерність зводять до вмінь і навичок педагогічної техніки, в той час, як це - тільки один із компонентів майстерності, що проявляється ззовні. Педагогічна майстерність може бути доведена до великого ступеня досконалості, майже до ступеня техніки." [7, с.368-369].
Серед здібностей, завдяки яким можна досягнути успіхів у розвязанні педагогічних завдань, передусім варто назвати здібності відчувати й розуміти глибини людської психіки, її особливості.А.С. Макаренко про це пише так: "Я вмів розпізнавати, - писав педагог, - їхні почуття з ознак, мені одному відомих: з глибини погляду, з румянцю ніяковості, з далекої уваги з-за рогу, з ледь охриплого голосу, зі стрибків і бігу після зустрічі" [7, с.442]. Завдяки спостережливості педагог-новатор міг блискуче діагностувати ситуацію, що забезпечувало точний прогноз настрою або поведінки підлітка чи дорослого. Таке тонке і глибоке знання особистості вихованців пояснюється не тільки педагогічною інтуїцією, талантом А.С. Макаренка - він доклав багато зусиль для фіксації та терплячого накопичення знань про кожного учня.
Розкриваючи роль учителя в духовному житті колективу та особистості, В.О. Сухомлинський зазначав: "Мистецтво впливу особи вихователя на колектив вихованців полягає в тому, щоб, говорячи про будь-який предмет, він доторкався до сердець конкретних вихованців, пробуджував в них думки й тривоги про самих себе і зрештою приводив до найживотворнішого джерела вихованця - прагнення" [16, с.595].
Великий педагог радив колегам розвивати мистецтво індивідуальної бесіди з вихованцем. "Уміння вислухати скаргу, взагалі, уміння слухати дитину - велике педагогічне мистецтво. Там, де немає цього мистецтва, немає і не може бути виховання" [17, с.604]. Щодо питання майстерності виховної роботи В. Сухомлинський мав таке бачення: "Добре керувати школою означає добре знати науку виховання, яка повинна стати основою наукового керівництва вихованням і освітою, організації роботи колективу школи - вчителів та учнів: бути майстром навчально-виховного процесу, володіти мистецтвом впливу на дитину, підлітка, юнака, дівчину. Адже виховання в широкому розумінні - це постійне збагачення - оновлення як тих, хто виховується, так і тих, хто виховує" [18, с.31].
Критеріями майстерності педагога є доцільність (за спрямованістю), продуктивність (за результатами), діалогічність (за характером стосунків з учнями), оптимальність (у виборі засобів), творчість (за змістом діяльності) [9, с.37]. При цьому у процесі набуття виокремлено такі рівні: елементарний (наявність окремих якостей професійної діяльності, володіння знаннями); базовий (володіння основами педагогічної майстерності: знання, володіння методикою викладання, гуманістичне спрямування педагогічних дій, позитивні стосунки з учнями, вміння організувати навчально-виховний процес); досконалий (чітка спрямованість дій учителя, їх висока якість, діалогічна взаємодія у спілкуванні, планування власної діяльності на тривалий проміжок часу з орієнтацією на розвиток особистості учня); творчий рівень (ініціативність і творчість у професійній діяльності, самостійне конструювання оригінальних, педагогічно доцільних, прийомів взаємодії, застосування рефлексивного аналізу, сформованість індивідуального стилю професійної діяльності).
Провідні здібності до педагогічної діяльності це комунікативність; перцептивні здібності; динамізм особистості; емоційна стабільність; оптимістичне прогнозування; креативність [9].
У педагогічному словнику В.М. Мадзігон пропонує таке визначення поняття "майстерність": "Майстерність - високе мистецтво в якійсь галузі, вправність у виконанні певного виду діяльності. Майстерність передбачає наявність професійних знань, умінь та навичок. Майстерність є також рисою, яка відрізняє одного працівника від іншого, адже він творить щось неповторне, нестандартне" [10, с.300]. Майстерність, на думку автора, передбачає розвиненість відповідних підструктур та якостей особистості, пов'язаних з такими її діяльними проявами, як операційно-технічні, мотиваційно-потрібні, когнітивні, морально-вольові [педагог словнк].
Майстерність формується на основі практичного досвіду. Але не весь досвід стає джерелом професійної майстерності. Таким джерелом є тільки праця, осмислена з точки зору її сутності, цілей і технології діяльності. Педагогічна майстерність - це сукупність особистісно-ділових якостей і професійної компетентності педагога.
Педагогічна майстерність - це складна, багатогранна гомоморфна система, яку можна змоделювати з метою її більш глибокого пізнання. Дослідження проблеми становлення і розвитку педагогічної майстерності вчителя навчального закладу в Україні потребує чіткого визначення змістової моделі "педагогічної майстерності", тобто її основних складових, інтеграція яких забезпечує високу результативність праці вчителя.
Розділ ІІ. Цілі педагогічної діяльності
2.1 Соціокультурний характер цілей педагогічної діяльності
Одним з головних системотвірних компонентів педагогічної діяльності є цілі, які визначають характер та зміст діяльності.
Порівнюючи із структурою педагогічної діяльності, відзначимо, що ціль є також головними атрибутом структури навчального завдання. Ціль - те, що вказує на напрям руху до результату, наперед передбаченого метою. Ціль завдається, мета досягається, результат отримується [1, с.254]. Ціль до певної міри є засобом досягення мети. Мета - передбачення головного очікуваного результату будь-якого виду діяльності. Отже, ціль навчання студента формулюється (завдається) через постанову навчально-пізнавальних завдань, ціль професійної діяльності вчителя формулюється дидактичною задачею (цільовим завданням за В.І. Бондарем).
Зауважимо, що поряд із загальними цілями інституціонального характеру в педагогічній діяльності існують так звані конструктивні та оперативні педагогічні цілі. На відміну від загальних, конструктивні цілі постійно регулюються, уточнюються та поновлюються відповідно розвитку сучасної освіти. Оперативні ж цілі ставляться вчителем безпосередньо у навчально-виховному процесі, тому є дуже динамічними і змінюються в залежності від педагогічної ситуації. Слід також враховувати, що". цілі навчання, навіть якщо вони формулюються в термінах розвитку учня, нерідко зводяться лише до раціонально-логічних ефектів його просування (знання, вміння, навички). Тим часом важливо ставити перед собою більш значущу мету - розвиток особистості студента, враховуючи при цьому різні сфери його особистості й різні типи ефектів його просування. Зокрема, в навчанні ці ефекти можуть виступати:
як ефекти розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості студента;
як ефекти розвитку пізнавально-логічної сфери особистості;
як ефекти розвитку практично-дієвої сфери особистості студента
[8, с.21].
Таким чином, одним з важливих показників продуктивного та вищого рівнів навчально-виховної діяльності педагога є сформованість уміння ставити (складати) педагогічні (дидактичні) цілі, знаходити ефективні шляхи їх розвязання засобами організації навчального матеріалу і навчального процесу як системи навчально-пізнавальних задач. Науковці-педагоги І.А. Зязюн і Н.В. Гузій, зазначають, що саме культура цілепокладання педагога є чинником професіоналізму педагогічної діяльності, педагогічної майстерності. "Обґрунтованість, цілісність самостійність постановки педагогічних цілей, гуманістичність їх орієнтації загалом визначають культуру цілепокладання педагога як чинника професіоналізму педагогічної діяльності" [2, с.77]. Вищий рівень професіоналізму передбачає результатом педагогічної діяльності вчителя досягнення у студентів вміння ставити перед собою цілі своєї навчально-пізнавальної діяльності. Отже, професійний розвиток є значенно руху вчителя до професіоналізму, а комплексним показником його є вміння педагога розуміти і аналізувати причини зміни періодів професійних досягнень і невдач, а також вміння здійснювати самопрогноз подальшого професійного росту на основі власного цілепокладання. Уміння професійного цілепокладання нерозривно повязані з умінням формулювати педагогічні цілі у навчально-виховному процесі. Це такі уміння:
. Усвідомлювати необхідність і доцільність цілепокладання у власній професійно-педагогічній діяльності;
. Визначати ближні цілі навчання, виховання;
. Швидко змінювати і переформульовувати цілі у звязку зі зміною педагогічною ситуації та необхідністю швидкої адаптації до неї;
. Точно формулювати систему цілей;
. Виділяти головну ціль і завдання на кожному етапі та моменті діяльності, правильно оцінюючи і розставляючи їх за значущістю;
. Визначати ступінь досягнення поставленої мети на кожному етапі професійної діяльності;
. Мобілізувати власні ресурси у подоланні перепон на шляху досягнення поставленої мети.
Педагогічні цілі поділяють на такі: за ступенем узагальненості - вихідні й загальні для всіх педагогів; етапні - для різних навчальних курсів, навчальних предметів; оперативно-конкретні для певного контингенту учнів; орієнтовані на різні сторони їхнього психічного розвитку (навчальні, виховні). Сукупність умов, у яких педагог ставить цілі й приймає рішення, має назву педагогічної ситуації. Це ситуації, в межах яких розв'язуються завдання навчання й виховання. Вони можуть бути запланованими й несподіваними, прогнозованими й малоочікуваними, спокійними й конфліктними. У склад педагогічної ситуації як одиниці аналізу педагогічної діяльності включають: завдання (осмислення ситуації з метою її розв'язання), дії її учасників (учителя і учня), умови, етапи її розв'язання (аналітичний, проектувальний, виконавський). Під технологією праці педагога розуміють попереднє проектування навчально-виховного процесу з урахуванням перспектив діяльності й розвитку самих студентів і дальший контроль за цим процесом.
Висновки
Педагогічна діяльність розглядається як процес послідовного вирішення різноманітних навчально-виховних завдань. Вона складається із системи дій, спрямованих сукупно на реалізацію виховних завдань, і пов'язана з різними факторами педагогічного процесу, зокрема з діяльністю студентів і конкретними цілями та змістом навчання.
Педагогічна діяльність має, передусім, велике соціальне значення, бо йдеться про формування людської особистості. Педагог - здійснює одну з найважливіших функцій суспільства, навчаючи молодь творчо засвоювати здобуті людством знання, формуючи особистість як суб'єкта пізнання і праці, здатного рухати вперед науку, техніку і мистецтво.
Ефективність педагогічної професійної діяльності залежить не тільки від рівня підготовки фахівця, його знань і досвіду, а й від особистісних характеристик, якостей, ціннісних орієнтацій та життєвої позиції педагога, які є базисом для успішного здійснення педагогічної діяльності.
Педагогічна майстерність - це складна, багатогранна гомоморфна система, яку можна змоделювати з метою її більш глибокого пізнання. Дослідження проблеми становлення і розвитку педагогічної майстерності педагога потребує чіткого визначення змістової моделі "педагогічної майстерності", тобто її основних складових, інтеграція яких забезпечує високу результативність праці викладача.
Головною ознакою професійного росту педагога є самостійне цілепокладання, а також уміння без тиску ззовні, а через усвідомлення необхідності правильно формулювати педагогічні цілі, реалізувати їх, мобілізуючи особисті резерви. Професійне цілепокладання виявляється, тоді, коли педагог спроможний поставити та сформулювати цілі як перед собою, так і перед студентами та реалізувати їх, долаючи всі перешкоди у кожній конкретній педагогічній ситуації.
Література
1.Бондар В.І. Дидактика / В.І. Бондар. - К.: Либідь, 2005. - 264 с.
2.Гузій Н.В. Основи педагогічного професіоналізму: навч. посіб. / Н.В. Гузій. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004. - 155 с.
.Гура О.І. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності: навч. посіб. / О.І. Гура. - К.: Центр навч. літ., 2005. - 224 с.
.Дипломированный социальный педагог: специфика профессиональной деятельности и система профессиональной подготовки / Под ред. М.А. Галагузовой. - Екатеринбург, 1996. - 121 с.
.Лихачев Б.Т. Педагогика. - Москва: Прометей, 1993. - С.58-59.
.Макаренко А.С. Из опыта работы // Пед. соч. в 8 т. - М.: Педагогика, 1984. - Т.4. - 484 c.
.Макаренко А.С. Педагогические сочинения. В 8 т. - М.: Педагогика, 1983. - Т.3. - 564 с.
.Моделирование педагогических ситуацій: проблемы повышения качества и эффективности общепедагогической подготовки учителя / под ред. Ю.Н. Кулюткина, Г.С. Сухобской. - М.: Педагогика, 1981. - 120 с.
.Педагогічна майстерність / за ред. академіка АПН України І.А. Зязюна. - К.: Вища школа, 1997. - 246
.Педагогічний словник / за ред. М.Д. Ярмаченка. - К.: Педагогічна думка, 2002. - 516 с.
.Радугин А.А. Психология и педагогика/ А.А. Радугин. - М., 1996. - 84 с.
.Семиченко В.А. Моделювання структури педагогічної діяльності / В.А. Семиченко. - Ялта: НМЦ Надія, 2000. - 76 с.
.Семиченко В.А. Плекаємо педагогічну майстерність: навч. посібник / Семиченко В.А., Снісаренко О.С., Брюховецька О.В., Кудусова А.Ш. - Вінниця: Планер, 2010. - 674 с.
.Семиченко В.А. Психологія педагогічної діяльності: навч. посіб. / В.А. Семиченко. - К.: Вища школа, 2004. - 335 с.
.Смирнов С Д. Секреты хорошей и плохой учебы студентов // Психология в вузе. - 2003. - № 4.
.Сухомлинский В.А. Как воспитать настоящего человека. - К.: Радянська школа, 1975. - С.171.
.Сухомлинський В.О. Оволодівайте мистецтвом індивідуальної бесіди з вихованцем // Вибр. твори в 5 т. - К.: Радянська школа, 1977. - Т.2. - 713
.Сухомлинський В.О. Роздуми про керівництво школою // Вибр. твори в 5 т. - К.: Радянська школа, 1977. - Т.4. - 310 c.
.Яркина Т.Ф. Гуманизм как теоретико-методологическая основа социальной педагогики. - М.: РАО, 1997. - 68 с.
.Ярская-Смирнова Е. Профессиональная этика социальной работы: Учебник. - М.: Ключ, 1998. - 96 с.