Легенда про Сарни
Легенда про Сарни
Сарни - місто незвідане і відоме, мовчазне і стоголосе, безмежне і менше за макове зернятко, монотонне і багатолике. Сарни - місто, в якому, наче в краплині води, відбиті важливі сторінки історії українського народу, його культура, його чарівна пісенна душа, його радощі і надії. Від перших слідів перебування людини на лівому березі Случа, там, де тепер розкинулися квартали районного центру, ось уже 129 років сторінка за сторінкою пишеться доля рідного краю, невіддільна від історії України.
Хоча Сарни вперше згадуються в документах ще в середині XVII ст., (В «Історії міст і сіл УРСР» згадка про Сарни датується 1570 роком), містом поселення стало лише завдяки залізниці.
Все було на історичному шляху нашого краю: і татарська навала, і козаччина Северина Наливайка, і визвольна війна під проводом гетьмана Хмельницького, і перехід місцевості під юрисдикцію Росії в 1795 і, нарешті, розвиток капіталізму, а з ним промисловості і залізничного сполучення. Хоч до кінця ХІХ Сарненщина залишалася економічно i культурно відсталою частиною Ровенського повіту Волинського намісництва, та все ж згодом для нас відкрилась нова сторінка життя, яка й дала початок розвитку сьогоднішній перлині поліського краю.
Особливою нарадою від 14 лютого 1883 року було прийнято рішення про будівництво залізничних ліній Вільно - Рівне, а через неповних два роки, не зважаючи на великий обсяг будівельних робіт та відсталу техніку, 2 серпня 1885 року було відкрито рух поїздів на дільниці Лунінець - Сарни - Рівне. З цього ж дня почала існувати станція Сарни. Перша колія Петербург - Лунінець - Рівне пролягла через Сарни серед непрохідних боліт і дрімучого лісу. Прокласти рейки в болотистій поліській землі - каторжна праця. Ціною надлюдської праці залізницю було побудовано за порівняно короткий час.
Наприкінці минулого століття життя пристанційного селища значно пожвавилось. Сталося це завдяки будівництву ще однієї залізниці від Києва до Бреста, що пролягала через Сарни. Перехрестя двох залізниць значно змінило обличчя станції - вона перетворилась у важливий залізничний вузол. Розвиток інфраструктури, збільшення чисельності населення, будівництво нового вокзалу, паровозного депо, водокачки, залізничного мосту через річку Случ - і в тихому донедавна селищі все прийшло в рух. Згодом, появилась церковно-приходська школа у Доротичах, а з 1902 року почало працювати Сарненське двокласне залізничне училище, у 1903 в Сарнах відкривають двокласне сільськогосподарське училище - одне з найстаріших сільськогосподарських училищ не лише на Рівненщині, а й на всій території сучасної України.
Не лишався й осторонь культурний бік розвитку міста. У 1906 році неподалік вокзалу заклали парк, де згодом змонтували невеличку сцену для розваг та відпочинку. Раз на місяць у кінці вулиці Широкої влаштовувались ярмарки. Зрозуміло, що в той час Сарни мали зовсім інший вигляд, ніж тепер. Забудова Сарн хоч і велась, проте не планово і хаотично.
Згодом у місті зявився й невеличкий лісопильний завод (тартак), який став другим помітним промисловим об'єктом міста, третім «за популярністю» на той час вважався паровий млин. Більше джерел для вкладання капіталу не було і розвиток промислового виробництва у місті призупинився. Лише за кілька років в районі, з метою використання на науковій основі великих болотних масивів поліської зони під сінокоси і пасовища, поверхневого покращення лісів було організовано болотну дослідну станцію.
За часів Першої світової війни Сарни були важливим стратегічним пунктом, де розміщувалися військові частини, госпіталі, склади з амуніцією. Наше місто тимчасово стало місцем перебування центральних органів УНР. За Ризьким мирним договором 1921 року територія Рівненщини відійшла до складу Польщі, а у 1939 західноукраїнські землі ввійшли до складу колишнього СРСР. 20 років проіснував Сарненський повіт. А 4 грудня 1939 року, коли була утворена Рівненська область заснували й Сарненський район, а від 26 лютого 1940 року рішенням облвиконкому в області й, зокрема, в Сарнах створені міські ради, підпорядковані райвиконкомам. Місто почало розвиватись з новою силою, сарненці отримали можливість слухати радіо, читати газети, мати безкоштовне медичне обслуговування та навчання. Але вже на початку історичного шляху наш район потрапив у вир великих військових і політичних конфліктів.
22 червня 1941 року мирне життя країни було перерване віроломним нападом Німеччини. Вже 6 липня 1941 р. гітлерівці зайняли Сарни, які перебували під окупацією до 11 січня 1944. Місто і прилеглі села піддавались нещадному бомбардуванню. Сарненські ліси і по сьогодні пам'ятають сміливу операцію партизанського з'єднання Ковпака на залізничному вузлі, що ввійшла в історію Другої світової війни під назвою «Сарненський хрест». З липня 1941 по жовтень 1943 року в Сарнах діяла підпільно-диверсійна розвідувальна група під керівництвом колишнього начальника станції Фідарова. Вибух війни сприяв і зростанню політичної активності українських національних сил. З визволенням Сарн, німці не припиняли бомбардування, особливо постраждала залізниця, хоча вокзал залишався неушкодженим. І сьогодні він немов невидимою ниткою зв'язує минуле і сучасне нашого міста. Вдячні жителі міста цю страшну сторінку історії змогли увіковічнити у памятниках. У 1977 архітектор Пронів на вулиці імені полководця Суворова спорудив величний Меморіал Солдатської Слави, а в центрі міста на постаменті розміщена унікальна протитанкова самохідна артилерійська установка СУ-76і - у народі - «Танк». На світі таких памяток залишилось лише дві - одна у Сарнах, а інша - стоїть в музеї на Поклонній горі у Москві. Варто зазначити, що у столиці Росії встановили вже макет установки, а наша СУ-76і являється абсолютно унікальною і збереженою в своєму образі.
Відбудова післявоєнного міста знову розпочалась з залізниці і лише за кілька років Сарни почали розвиватися як промисловий центр. Згодом, наше місто увійде в світову історію завдяки тому, що саме тут на військовій базі «Сарни», згідно з договором між колишнім СРСР і США буде знищена остання пускова установка ракет середньої дальності типу СС-20. Біля КПП розміщена саме така демонтована ракета, адже завдяки створеній тут базі ліквідації пускових установок «сатани» Сарни стали відомими усьому світу.
У 60-х роках ХХ століття пройшло укрупнення районів і колишні Клесівський та Степанський райони ввійшли до Сарненського. Так, Сарненський район став за площею одним із найбільших в області.
Сьогодні Сарни - не лише прекрасний мальовничий край у поліському куточку. Місто за економічним, трудовим, природним потенціалом стало одним із найпотужніших регіонів Рівненщини. Розвивається промисловість, зокрема переробна, деревообробна, металообробна. Значний внесок у розвиток соціально-економічного розвитку району робить і торговельна галузь. Практично в усіх галузях є приклади господарювання європейських зразків. Субєкти малого підприємництва одні із перших у районі розпочали використовувати сучасні технології з освоєння та комплексного використання природних сировинних ресурсів, впроваджувати енергозберігаючі технології, займатися інноваційними розробками.
Сарненщина - місце розвитку зеленого туризму, велоспорту та традиційних спортивних забав. Осередком культури та мистецтва стали гуртки та ансамблі, музичні й танцювальні колективи, будинки дитячої творчості. Реконструйовані місця для активного відпочинку, парки й сквери - все тут живе новими емоціями, у яких одночасно відчувається сучасність та затишок, вічність та близькість.
Робота багатьох закладів культури, освіти та підприємств відбувається завдяки тісній співпраці з місцевим самоврядуванням, яке здійснюють територіальні громади сіл <#"justify">татарська навала гетьман місто сарни