Соціальна допомога наркозалежним підліткам

Соціальна допомога наркозалежним підліткам

Соціальна допомога наркозалежним підліткам

Курсова робота

Зміст

Вступ

. Розвиток та розповсюдження наркоманії у підлітків

. Соціально-психологічні чинники виникнення наркозалежної поведінки підлітків

. Аналіз українського протинаркотичного законодавства

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми цієї роботи зумовлена необхідністю вивчення соціальної допомоги наркозалежним підліткам. Підліткова наркоманія розвивається через вплив на підлітка соціально-психологічних факторів, особливо при несприятливому біологічному тлі (алкоголізм чи наркоманія у батьків, нестійкий характер і т.п.).

Рання наркоманія протікає найбільш несприятливо і має соціально небезпечне перебіг. Тому немаловажне значення в сучасному суспільстві набуває профілактика наркоманії, яка має на увазі комплекс заходів, що попереджають появи наркоманії, а також соціальна допомога наркозалежним підліткам.

Мета роботи - охарактеризувати соціальну допомогу наркозалежним підліткам.

Ця мета припускає рішення наступних завдань:

-розглянути розвиток та розповсюдження наркоманії у підлітків;

описати соціально-психологічні чинники виникнення наркозалежної поведінки підлітків;

охарактеризувати українське протинаркотичне законодавство.

Науковці зазначають, що вивчення особистості з асоціальною та антисоціальною поведінкою, яка притаманна наркозалежним, переконливо доводить, що девіантна поведінка як система стійких відхилень у свідомості та ставленнях людини являє собою не випадковий епізод, а є наслідком тривалого процесу соціальної деформації особистості (А. Адлер, Г. Айзенк, О. Бєлкін, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, Е. Еріксон, М.І. Єнікєєв, Ю.О. Клейберг, І.С. Кон, А.Є. Лічко, Н.Ю. Максимова, Р. Мертон, К. Моріс, В. Мясищев, А.В. Петровський, Ж. Піаже, А.А. Реан, Е. Сазерленд, А. Фрейд, З. Фрейд, Е. Фромм, Л.Б. Шнейдер та ін.).

1. Розвиток та розповсюдження наркоманії у підлітків

Наркоманією називається група захворювань, які виявляються потягом до постійного прийому в зростаючих кількостях наркотичних засобів унаслідок стійкої психічної і фізичної залежності від них з розвитком абстиненції при припиненні їх прийому. Основними характеристиками наркоманії є придбана в результаті зловживання наркотичним засобом змінена реактивність до нього, що виражається в патологічній пристрасті (потягу) до наркотику, змінена толерантність, зміна первинної дії наркотику на організм, виникнення синдрому абстиненту вслід за припиненням вживання наркотичного засобу.

У своєму розвитку наркоманія проходить через звикання до наркотику до властиво наркоманичному синдрому.

Зокрема, під наркоманією мається стан, обумовлений: 1) синдромом зміненої реактивності організму до дії даного наркотику (захисні реакції, толерантність, форма споживання, форма сп'яніння); 2) синдромом психічної залежності (обсесивний потяг, психічний комфорт в інтоксикації); 3) синдромом фізичної залежності (компульсивний потяг, втрата контролю над дозою, абстинентний синдром, фізичний комфорт в інтоксикації). Ці три синдроми, що становлять великий наркоманичний синдром, відрізняють наркомана від здорової людини [9].

Наркоманія завжди була властива людям переважно молодого й середнього віку. За останні роки спостерігається тенденція «омолоджування» хвороби. Знайомство з наркотиком відбувається в групі однолітків. Мотиви першого приймання - наслідування, цікавість, прагнення походити на старших, бути незалежним у прийнятті рішень, іноді як спосіб вирішення проблем.

Для наркоманії у підлітково-юнацькому віці характерні: нечіткість симптоматики наркотичної залежності, ознаки, обумовлені ситуацією, а не станом хвороби, що не дозволяє виділити стадії наркотичної залежності, перевага психопатологічної симптоматики, швидкість розвитку психічного дефекту, ендокринна недостатність.

Стрімке поширення наркотиків і наркоманії серед молоді пов'язане з одночасним існуванням декількох груп факторів, кожна з яких сама по собі аж ніяк не є однозначно наркопровоцуючей. Тут маються на увазі особливості віку, системна криза суспільства, зниження життєвого рівня населення й ін. Їхній одночасний вплив породжує надзвичайно сприятливі умови для молодіжної наркоманії. Проблема збільшується кримінальною ситуацією, ризиком зараження різними інфекціями, включаючи СНІД. Крім того, наркотики приносять відчутну шкоду не тільки тим, хто їх уживає, але й близьким, оточенню, суспільству в цілому.

Наркоманію можна розглядати як соціально заразне захворювання, поширення якого відбувається усередині соціальних груп. Тому неможливо ізольоване існування наркомана в середовищі - рано або пізно довкола нього формується група, що утягується в сферу споживання наркотиків. Виходячи із цього, не можна розглядати лікування на стадії залежності, що сформувався, як єдиний засіб боротьби з поширенням наркоманії. Такий підхід не дає й не може дати позитивного результату [18, с. 39].

Сьогодні в Україні проглядаються наступні особливості й тенденції підліткової і юнацької наркоманії:

-ріст обсягів наркотичних речовин на ринку і їх доступність;

-високий темп ріст наркоманії, особливо дитячої й підліткової;

значне розширення асортиментів наркотиків, що наростає поширення героїну, кокаїну й синтетичних наркотиків;

полінаркоманія (уживання всього підряд у немислимих комбінаціях);

тенденція омолодження, більш ранньому віку вживання наркотичних речовин;

широка доступність так званих наркотиків, що утягують, і включення їх у молодіжну субкультуру, що забезпечує рекламу наркотиків і зниження «пороку страху» перед їх застосуванням, існування налагодженої системи залучення у вживання наркотиків дітей і підлітків, зміна структури наркоманії від хвороби, характерної для певного кола осіб (соціально неблагополучні, що страждають психічними порушеннями, що мають кримінальне минуле), до стану, характерного для більшої частини молоді;

-фемінізація (усе більша кількість молодих дівчат починають уживати наркотики);

-неграмотність і суперечливість профілактичної інформації, що часто приводять до протилежного ефекту;

проведені профілактичні заходи (освітні) характеризуються малою широтою поширення, відсутністю наукового підходу, неадаптованність до українських умов, некомпетентною активністю;

зростаючий страх дорослих і прагнення дистанціюватися, піти від проблем підліткової і юнацької наркоманії й наркоманів, перекласти її рішення на правоохоронні органі;

тенденції вирішувати проблеми наркоманії шляхом культурно-масових заходів;

-усе більша очевидність неефективності й недостатності медичної (медикаментозної) допомоги при лікуванні й реабілітації наркоманії;

-існуюча система лікування й реабілітації наркозалежних характеризується спрямованістю на стару соціальну структуру хворих (психічно хворі, що були кримінальні елементи і т.д.);

існуюча система фінансування реабілітації, наукових досліджень у цій області й оплата праці фахівців не сприяє поліпшенню якості роботи;

ситуація з реабілітацією приводить до створення міфу про невиліковність наркоманії, що ускладнює положення наркоманів;

наркоманія на сьогоднішній день стала основним джерелом поширення венеричних захворювань і навіть СНІДу.

Підвівши підсумки результатів дослідження причин уживання підлітками одурманюючих речовин, можна сказати, що основу внутрішніх спонукальних сил становить дію механізму пошуку вражень на тлі нерозвиненості сфери потреб, наслідування дорослим (або одноліткам), викривлення процесу соціалізації, потреба в саморегуляції внутрішнього стану, особливо в психотравмуючий ситуації, порушення в емоційній і пізнавальної сферах, недолік наукових знань про здоровіший спосіб життя, про алкоголь, тютюн, наркотики, їх властивостях, наслідках їх уживання для особистості й суспільства.

Спровокувати інтерес до наркотиків і токсичних речовин і бажання проекспериментувати із ними може також когнитивно-емоційний дисонанс у структурі уяв підлітків про наркоманію й токсикоманію, що виникає при некомпетентної антинаркоманської контрпропаганди - не враховуючи статевовікові особливості підлітків і сучасні методи ведення первинної профілактичної антинаркоманської роботи [19, с. 166].

Ряд авторів указують на поширену думку підлітків про те, що зловживання наркотичними речовинами може тимчасово послабити емоційні стреси й дозволити випробувати почуття тимчасового подолання недостатньої ідентичності. Ряд авторів виділяли чинники, що впливають на формування позитивного ставлення до наркотичних речовин. До них можна зарахувати чотири групи факторів: рівень інформованості; особистісно-психологічні чинники; родинні та соціокультурні. Рівень інформованості значною мірою визначає поведінку підлітка в критичній ситуації. Низький рівень знань про цю проблему призводить до неправильного ставлення до наркозалежних осіб, сприяє їхньому знехтуванню, знижує шанс на своєчасне отримання допомоги й підтримку друзів [10,13,16].

. Соціально-психологічні чинники виникнення наркозалежної поведінки підлітків

Підлітковий вік - важкий період статевого дозрівання і психологічного дорослішання дитини. У підлітковому періоді починається дійсна самосвідомість, смак і потяг до свого внутрішнього світу, гостре самопідкреслення своїх бажань і поривів, причому без усякого обліку того, наскільки вони реалізовані. Завзяте небажання вважатися з реальністю, впевненість у праві жити своїм світом і додають усім задумам і бажанням характер мрії. У цьому періоді для підлітка характерний великий смак до асоціальності - до самоти і самітності, до трагічного почуття незрозумілості і непотрібності нікому, узагалі до відірваності від усього і від усіх.

У психологічній літературі узалежнена (адиктивна) поведінка розглядається як форма девіантної поведінки, тобто такої, що виходить за межі офіційно встановлених або фактично сформованих соціальних норм і шкодить як людині, так і суспільству [14, c. 10] Спираючись на дослідження цих науковців, ми вважаємо, що узалежнена поведінка с виявом бажання змінити свій психічний стан в напрямку виникнення інтенсивних позитивних емоцій насамперед за допомогою вживання певних речовин (алкоголю, канабіноїдів, опіоїдів та інших).

Ряд авторів підкреслюють, що вживання наркотичних речовин у підлітковому віці повинно розглядатися як одна з форм порушення поведінки.

За даними ряду дослідників, до числа основних мотивів уживання наркотичних речовин належить потяг підлітків до всього нового й забороненого, бажання відчути незвичні відчуття, неправильне уявлення про життя дорослих, наслідування зовнішніх «атрибутів» дорослості, свідоме чи підсвідоме копіювання поведінки старших товаришів і батьків, неправильні форми самоствердження, компенсація характерологічних недоліків. Підлітки, в ряді випадків, вживають алкоголь і інші наркотики «для хоробрості», підняття настрою, зняття почуття власної неповноцінності або гострого незадоволення собою, через страх оганьбитися в компанії ровесників тощо [15, c. 103].

Разом із тим, як відзначає Е. Вахрамов, складні життєві обставини, неправильне родинне виховання, низький загальноосвітній і культурний рівень навколишнього соціального середовища впливають на багатьох дітей, однак не всі підлітки вживають наркотики. У той же час, несприятливі психофізіологічні передумови у вигляді розладів особистості, мозкових дисфункцій, спадкової обтяженості теж не обов'язково обумовлюють залежність від алкоголю й інших наркотиків. Отже, більш значущим є переломлення негативних чинників у психіці підлітка [20, с. 47].

Пошуки структури особистості, схильної до вживання наркотичних речовин здійснювалися рядом учених. Був виявлений ряд загальних рис характеру підлітків, які вживають наркотичні речовини (слабкий розвиток самоконтролю, невміння долати труднощі, емоційна нестійкість, агресивність тощо).

Психологи й лікарі можуть загалом намалювати психологічний портрет найпоширенішого типу особистості наркомана, це люди чутливі, емоційно важко пристосовуються й почувають себе незатишно в суспільстві, важко справляються із труднощами в житті. Вони не мають стійких і певних соціальних інтересів, планів на майбутнє й упевненості в завтрашньому дні. Це можуть бути «тонкі натури», що гостро почувають дисгармонійність і ворожість навколишнього світу, що критично ставляться до загальних авторитетів, що протиставляють себе суспільству, оцінюваному ними як «юрба», схильні до самоти й відходу у власний мир. У них може бути виражене почуття сором'язливості, свідомості своєї недостатності, неспроможності в суспільстві. Такі люди шукають у наркотику більш повноцінне існування. Крім намальованого поетичного образа наркомана існує й інший тип: люди з низьким рівнем культури, мешканці соціальних низів.

Підлітковий вік з його нестійкою самооцінкою й емоційною вразливістю - найбільш зручний час прилучення до наркотиків. Підлітки також схильні сприймати суспільство, як ворожу силу. Якщо психічно здоровіша особистість реагує на стрес зібраністю, активністю, пристосовуючись до екстремальної ситуації, у людей зі слабкою й підірваною психікою стрес обертається пригніченістю й невротичною поведінкою [7, c. 184].

Деякі автори, оцінюючи результати проведеного психологічного дослідження (методом спостереження, біографічним методом, СМДО, ММРІ, за допомогою тесту Люшера, прогресивних матриць Равена та ін.), підкреслюють, що тривале вживання наркотиками призводить до значних змін особистості, зокрема до психопатизації. Дослідники вважають, що найбільш стійкими характеристиками осіб, які вживають наркотики, є асоціальність, конфліктність, знижений контроль за своєю поведінкою. Однак, на думку ряду авторів, найважливішим чинником є психологічна готовність підлітка до вживання наркотичних речовин. Отже, слід перенести акцент із проблеми алкоголізму чи наркоманії до проблеми особистості.

І.П. Лисєнко та співавтори [21, c. 105] вважають, що найбільш високий ризик формування зловживання наркотичними речовинами відзначається в осіб із високим рівнем збудженості, що ускладнює ефективну адаптацію в навколишньому середовищі, та порушеннями вищої нервової діяльності, що зумовлюють труднощі соціально прийнятих варіантів адаптації. Вплив екзогенно-органічних чинників, які припадають на ранні вікові періоди (перинатальний, ранній дитячий вік), також є фактором ризику, тому, що призводять до подальшого диспропорційного розвитку. Автори підкреслюють значущість і конституціональних, генетично обумовлених чинників.

Отримані І.П. Лисєнко і співавторами дані узгоджуються з результатами П.Д. Шабанова, який указує на кореляцію гіперактивності в дитячому віці з розвитком алкогольної залежності в зрілому [19, c. 225]. Л.Б. Філонов підкреслює значущість інфантилізму для прогнозування ризику формування зловживання наркотичними речовинами [18, c. 325].

Ряд авторів вказували на те, що залежність від наркотиків розвивається в першу чергу в осіб з дефектами емоційно - адитивної сфери. С.В. Бєрєзін та співавтори відзначають частоту вживання наркотичних речовин особами з частим станом тривоги, дисфорією, безсонням, проблемами в школі тощо [17, c. 105].

Деякі автори вказують на значний відсоток осіб з преморбідною обтяжливістю серед вживаючих алкоголь, і відзначають надзвичайну чутливість до алкоголю осіб з нестійкою нервовою системою.

Багато закордонних дослідників розцінювали вживання алкогольних напоїв, як один із засобів знімання напруження при порушеннях адаптаційних механізмів, як засіб придушення стану дискомфорту, почуття страху, провини.

За спостереженнями Ж.А. Авдєєвой-Фєдосєєвой найбільш схильний до підлітково-юнацького алкоголізму епілептоїдний тип особистості, У характерологічно акцентуйованих підлітків уживання алкоголю відзначено в 28% випадків, алкоголізм - у 14%. Серед психопатів уживання алкоголю зустрічається в 40% випадків, зловживання - у 25%. З обтяженням психопатизації збільшується відсоток алкоголізації [8, c. 16].

За даними А.Є. Лічко [16, c. 214] алкоголізм з однаковою частотністю зустрічається в підлітків із психопатіями й акцентуаціями особистості. У характерологічному відношенні алкоголь зловживають найчастіше нестійкі та епілептоїдні особи.

Ряд авторів виділяли чинники, що впливають на формування позитивного ставлення до наркотичних речовин. До них можна зарахувати чотири групи факторів: рівень інформованості; особистісно-психологічні чинники; родинні та соціокультурні. Рівень інформованості значною мірою визначає поведінку підлітка в критичній ситуації. Низький рівень знань про цю проблему призводить до неправильного ставлення до наркозалежних осіб, сприяє їхньому знехтуванню, знижує шанс на своєчасне отримання допомоги й підтримку друзів.

До родинних чинників зараховують рівень інформованості про проблему, невміння створити в сім'ї сприятливий психологічний клімат, неспроможність при наданні допомоги дітям, при виникненні в останніх проблем, пов'язаних з наркотиками. Як правило, саме проблеми в родині штовхають дитину в «групу ризику», створюють ґрунт для обігу дитини до наркотиків.

Серед соціокультурних факторів досить негативно впливають на підлітків популярні міфи й відкрита реклама про вплив наркотичних речовин при відсутності створення в сім'ї установок на усвідомлений страх перед зловживанням наркотичними речовинами. Так, ряд авторів відзначає, що біля 20% підлітків вірять у міф про стимуляцію творчих здібностей деякими наркотиками, а щодо алкоголю, то існує думка про його користь для здоров'я в помірній кількості [22, c. 141].

У наш час багато дітей з так званих «благополучних» родин уживають наркотики, тому що вони освячені для них модою, молодіжною культурою. В історій контр культури деякі наркотичні препарати кілька раз ставали прямо-таки символами рухів, а прилучення до них свого роду причастям до даної субкультури. Так було з марихуаною в раста - рухі, із ЛСД у психоделії й, нарешті, з екстазі в хаос - культурі рейверів. Психоделічні наркотики з їхньою здатністю активізувати діяльність підкірки головного мозку, відповідальної за процеси підсвідомості, стали основою для цілого напрямку в сучасній музиці, літературі, мистецтві - психоделії.

Про мотивацію вживання наркотиків часто роблять висновки щодо мотивування, про яке дізнаються від самого підлітка. Однак, як зазначають А.Є. Лічко та Н.Є. Завацька [13,15], справжня мотивація, в ряді випадків, не збігається з мотивуванням. Мотивуванням у 370 підлітків Одеси було суб'єктивне відчуття нудьги, демонстраційний протест перед старшими, цікавість, пошук фантастичних хвилювань, намагання пережити емоційно приємний стан, бажання не відставати від компанії однолітків. До основних мотивів зловживання наркотичними речовинами підлітками належить групування з однолітками, покращення комунікації з ними, намагання підкреслити свою «дорослість», бажання звільнитися від нудьги або випробувати незвичайне.

Як вважає Д.Д. Енікєєва, потяг до пізнання всього нового, незвичайного, бажання, як можна швидше стати дорослими, страх відстати від однолітків є мотивами, що призводять до вживання психоактивних речовин [12, c. 24].

Ряд авторів відзначають, що мотивація зловживання психоактивними речовинами в більшості випадків пов'язана з імпульсивністю, а також реакцією на спонукання. Є дані про гедоністичне очікування наркотичного ефекту й уявлення про те, що за допомогою наркотику можна позбавитися від негативних переживань, досягти стану ейфорії або самоствердитися, справитися зі скрутним становищем і позитивно вплинути на майбутнє.

Існують різні точки зору на роль преморбідних особистісних властивостей і соціально-психологічних чинників у формуванні адитивної поведінки в підлітковому віці. Одні автори дотримуються концепції особистісної й навіть психопатологічної схильності до вживання наркотиків, інші - вважають, що адитивна поведінка є сумарним негативним феноменом групової активності підлітків, які мають різноманітні особистісні порушення. Поступальний процес формування алкоголізму або наркоманії передбачає наявність ряду етапів: випадання з просоціальних груп соціалізації, участь у кримінальних чи делінквентних групах, участь у групі, провідною діяльністю якої є вживання наркотиків.

Існує думка, що соціально-психологічними закономірностями групи підлітків-наркоманів є механізми ідентифікації-відчуження, що сприяє присвоєнню підлітками цінностей наркоманічної субкультури, змінюючи тим самим генеральний напрямок соціалізації [10,11].

Автори звертають увагу також на особистісно-психологічні чинники, до яких вони зараховують неадекватну самооцінку и відчуття неминучості в підлітка.

Будь-яка наркотична залежність неминуче торкається емоційно афективної сфери людини. У свою чергу емоційні порушення, зумовлені впливом наркотичної речовини, формують (за І. Г. Павловим) рефлекс мети, який полягає в пошуку чергового емоційно-позитивного підкріплення поведінки індивіда. З кожним новим підкресленням функціональна система, яка створюється в мозку, усе більш стабілізується, призводячи до розвитку стійкого патологічного стану.

. Аналіз українського протинаркотичного законодавства

Значущим чинником серед засобів боротьби з незаконним обігом наркотиків є формування розвинутої законодавчої бази. Стрижнем її виступає антинаркотичне законодавство України.

Антинаркотичне законодавство України визначає незаконний обіг наркотиків як дії, пов'язані з культивуванням рослин, що містять наркотичні речовини, виробництвом, виготовленням, зберіганням, розподілом, торгівлею, використанням, переміщенням на території України та за її межами наркотичних засобів, які здійснюються з порушенням Закону України «про обіг в Україні наркотічніх засобів, психотропних речовін, їх аналогів и прекурсорів» [1].

Проблема незаконного обігу наркотиків з'явилася не сьогодні. Відповідно і законодавство в цій області має свою історію. Перша хвиля наркотизму прийшла до нас у вигляді епідемії кокаїнізму як результат першої світової війни, громадянської війни. Вперше держава і Законодавець зіткнулися з проблемою наркотиків як уже проблемою соціальної, хоча і не настільки небезпечною в порівнянні з багатьма іншими в ряду соціальних відхилень.

У ст. 215 КК УРСР, прийнятого в 1922 році, передбачалося покарання за незаконне виготовлення, збереження, збут отруйних і сильнодіючих речовин у вигляді штрафу до 300 рублів золотом або насильницьких робіт.

Відомої віхою в розвитку антинаркотичного законодавства є указ наркомздоров'я СРСР від 11 листопада 1938 року, яким вперше були встановлені правила прийому, збереження і відпустки отруйних, сильнодіючих та наркотичних речовин в інститутах, клініках, лікарнях та інших медичних закладах. Наслідком указу стало різке скорочення незаконної пропозиції наркотиків на «чорному ринку».

Важливе значення для регулювання обігу наркотичних лікарських засобів мав указ Міністерства охорони здоров'я СРСР від 3 липня 1968 № 523 «Про порядок зберігання, обліку, приписування, відпустки і використання отруйних, наркотичних і сильнодіючих лікарських засобів», відповідно до якого героїн, канабіс, ацеторфін, еторфін, лізергінової кислоти і її препарати були вилучені з законного обігу і внесені в Список лікарських засобів, заборонених в медичній практиці на людях [5].

Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про посилення боротьби з наркоманією» від 25 квітня 1974 встановив єдині підстави кримінальної відповідальності та відповідні санкції за участь в наркотизації і незаконний обіг наркотичних засобів [6]. Це був систематизований акт, який містить низку кримінально-правових та адміністративних норм і поклав початок розвитку адміністративного законодавства у сфері боротьби із зловживанням наркотиками.

Антинаркотичне законодавство України в сучасних умовах представлено трьома законами, прийнятими Верховною Радою України.

Закон України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» регулює суспільні відносини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, визначає права та обов'язки державних органів, юридичних осіб і громадян, які в ньому беруть участь на території України [1].

Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» присвячений методам протидії незаконному обігу наркотиків [2]. У ньому розглянуті загальні положення (термінологічний апарат), визначено органи, які безпосередньо ведуть боротьбу з незаконним обігом наркотиків (МВС, СБУ, Генпрокуратури, Держкордону, Держмитниці), їх права та обов'язки, а також сформульовані деякі способи протидії незаконному обігу наркотичних засобів (контрольна поставка наркотиків, оперативна закупівля та інші).

Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у звязку з прийняттям Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» та Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» являє собою систему кримінально-правових та адміністративно-правових норм, які визначають відповідальність за дії, що посягають на суспільні відносини, врегульовані названими нормативними актами [1,3].

Цей Закон України був прийнятий у зв'язку з тим, що в практичній діяльності слідчих та оперативних апаратів виникли певні проблеми кваліфікації злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків. Внаслідок цього з'явилася необхідність встановлення в законодавчому порядку юридичного складу нових видів злочинів, виникла потреба в коментарі відповідних статей Карного Кодексу України, що встановлюють відповідальність за скоєння злочинів. Зазначений нами Закон України вніс зміни і доповнення до таких законодавчих актів України:

-Кримінальний Кодекс України доповнено новими статтями 70 (1), 229 (12) - 229 (20), а статті 184, 229, 229 (1) - 229 (11) викладено в новій редакції;

-Кримінально-процесуальний кодекс України;

-Кодекс України про адміністративні правопорушення та інші нормативні акти.

В результаті прийняття вищеперелічених законів органи внутрішніх справ України отримали науково обгрунтовану нормативну базу, спрямовану на підвищення ефективності боротьби з незаконним обігом наркотиків.

Невід'ємним елементом цієї бази є Указ МОЗ від 01.08.2000 № 512/4733, який регулює розміри наркотичних засобів, що знаходяться у незаконному обігу [4] .

До достоїнств антинаркотичного законодавства України слід віднести велику гаму статей, що дозволяють займатися розслідуванням злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків. Разом з тим, мають місце і ряд недоліків: існують м'які покарання по відношенню до наркоманів, зокрема до збувальників, тому вони не бояться кримінальної відповідальності. Важко довести схиляння до споживання наркотиків. Відсутні штрафні санкції для тих, хто купує наркотики для власного споживання.

наркоманія підліток психоактивний

Висновки

Незаконний обіг наркотиків в Україні за останні 10-15 років набув характеру стійкого соціального процесу, який являє собою багатофакторну латентну кримінальну систему. Вона робить помітний вплив на соціальну ситуацію в країні і може цілком розглядатися як самостійний потужний фактор епідемічного процесу поширення наркотиків у молодіжному середовищі, особливо серед підлітків.

Жертвами наркоманії можуть стати практично все, але більшою мірою це стосується людей молодого віку: хлопців, підлітків і навіть молодших школярів. Пристрасть до наркотиків обертається трагедією для самих наркоманів, горем для їх батьків і масою серйозних проблем для вчителів, вихователів.

Правове регулювання боротьби з незаконним обігом наркотиків має спиратися на суворе взаємодію та координацію діяльності УБНОН з органами служби безпеки, митної служби, дізнання, слідства, прокуратури і суду. Правові засоби боротьби з незаконним обігом наркотиків відіграють важливу роль тільки в тісній взаємодії з іншими заходами впливу з боку держави, соціальних інститутів суспільства, недержавних організацій, усіх зацікавлених осіб. Незаконний обіг наркотиків - проблема соціальна, і вирішувати її треба спільно.

Список використаних джерел

1. Закон України від 22.12.2006 №530-16 «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів»
2. Закон України від 05.12.2012 №62/95-вр «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»
3. Закон України від 21.01.2010 №11 «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у звязку з прийняттям Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів»
4. Указ Міністерства охорони здоров'я від 01.08.2000 № 512/4733 «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу»
5. Указ Міністерства охорони здоров'я СРСР від 3 липня 1968 № 523 «Про порядок зберігання, обліку, приписування, відпустки і використання отруйних, наркотичних і сильнодіючих лікарських засобів»
6. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 25 квітня 1974 «Про посилення боротьби з наркоманією».
7. Абрамова Г.С. Возрастная психология. - Екатеринбург: Деловая книга, 1999. - 624 с.
8. Авдеева-Федосеева Ж.А. Методические рекомендации по выявлению предрасположенности к девиантному поведению. - Волгоград: Волга, 2001. - С. 16.
9. Бабаян Э.А. Учебное пособие по наркологии. - М.: Медицина, 1981. - 304 с.
10. Бенюмов В.М. Вред алкоголя, никотина и наркотиков. - Киев: Радянська школа, 1989. - 125 с.
11. Гурски С. Внимание - наркомания! - М.: Медицина, 1988. - 144 с.
12. Еникеева Д.Д. Как предупредить алкоголизм и наркоманию у подростков. - М.: Академия, 2001. - 144 с.
13. Завацька Н.Є. Теоретичні підходи та основні методи психотерапії узалежненої поведінки: соціально-психологічний аспект. - Київ: Український видавничий консорціум, 2008. - 260 с.
14. Леонова Л.Г. Вопросы профилактики аддиктивного поведения в подростковом возрасте. - Новосибирск: НМИ, 1998. - 48 с.
15. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. - Л.: Медицина, 1983. - 255 с.
16. Личко А.Е. Подростковая наркология. - Л.: Медицина, 1991. - 304 с.
17. Предупреждение подростковой и юношеской наркомании. /Под ред. С.В. Березина, К.С. Лисецкого. - М.: Институт Психотерапии, 2001. - 256 с.
18. Филонов Л.Б. Детерминация возникновения и развития отрицательных черт характера у лиц с отклоняющимся поведением. - М.: Педагогика, 1981. - 462 с.
19. Шабанов П.Д. Наркомании: патопсихология, клиника, реабилитация. - СПб.: Лань, 2000. - 368 с.
20. Вахрамов Е. Психокоррекция аномального поведения подростков // Прикладная психология и психоанализ. - 2000. - № 3. - С. 52 - 60.
21. Лысенко И.П. Психотерапевтические и психокоррекционные подходы к лечению наркотической зависимости // Вісник Асоціації психіатрів України. - 1999. - № 1. - С. 105-109.
22. Павлов И.В. Предупреждение отклоняющегося поведения и правонарушений школьников // Мир психологии. - 1998. - № 2. - С. 141 - 151.