Дисфункційна сім’я, як форма культурної реальності
Вступ
Сучасна сімя переживає серйозні труднощі, що значною мірою зумовлені кризовими явищами, притаманними як українському суспільству в цілому, так і окремим його сферам зокрема. Ці труднощі негативно позначаються на внутрішньосімейній атмосфері, спричинюють стійкі сімейні проблеми. Особливо це стосується сімей, у яких чітко спостерігається невиконання сімейних функцій - від усієї їх сукупності до однієї, окремо взятої, - дисфункційних сімей. Виконання чи, навпаки, невиконання функцій сімєю має величезне значення для її життєдіяльності, розвитку та соціалізації всіх її членів. Навіть недовиконання однієї чи кількох функцій може призвести до розладу у відносинах між членами сімї чи її розпаду в цілому.
Проблеми життєдіяльності та функціонування різних типів сімей привертали увагу багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників. Так, Н. Аристова, К. Васильєва, В. Постовий вивчали функції та види життєдіяльності сімї. А. Харчев досліджував проблеми становлення й розвитку сімї як соціального інституту. Ю. Азаров, М. Буянов, І. Голод, В. Сисенко, С. Толстоухова досліджували умови стабільності шлюбу. О. Вакуленко, А. Волкова, Т. Гурко у своїх працях розглядали подружню сумісність та її роль у виникненні сімейних конфліктів. З. Зайцева, М. Соловйов, О. Яременко досліджували мотиви і причини розлучень. Теоретичні основи соціальної і соціально-педагогічної роботи з різними категоріями сімей були висвітлено в працях І. Звєрєвої, А. Капської, І. Трубавіної. Незважаючи на широкий науковий інтерес, проблема подолання дисфункційності сімей залишається
маловивченою.
Мета - розкрити особливості процесу налагодження соціальної взаємодії в дисфункційній сімї; виявити вплив цього процесу на її стабільність і розвиток.
Для досягнення поставленої мети встановлено особливості налагодження соціальної взаємодії в дисфункційній сімї; виявлено сутність процесу налагодження соціальної взаємодії в дисфункційних сімях.
Обєктом досліджень є існування дисфункційної сімї як в реальності, так і вплив її на соціальну культуру.
Предметом досліджень є теоретичні і практичні підходи до вивчення проблем дисфункційної сімї в сучасному світі.
Методи досліджень. У даній роботі використовуються методи аналізу, синтезу та порівняння, при поєднанні яких забезпечується систематичний підхід до такого явища як дисфункційна сімя, аспектів які повязані із її існуванням в нинішніх умовах.
Дисфункційна сімя як форма культурної реальності
сімя дисфункціональний соціальний
Життєдіяльність сімї безпосередньо повязана із задоволенням потреб її членів, що відбувається шляхом виконання певних функцій [8]. Під функціями сімї розуміємо спосіб прояву активності, життєдіяльності сімї та її членів. Функції сімї глибоко історичні, тісно повязані із соціально-економічними умовами життєдіяльності суспільства, тому з часом змінюються їх характер та ієрархія. Успішне виконання сімєю своїх функцій визначається не тільки її внутрішнім станом, але й соціальним здоровям суспільства [8].
Виходячи з рівня виконання сімєю притаманних їй функцій, усі сімї поділяють на:
функційні (члени сімї частіше застосовують такі стилі поведінки, як співробітництво, компроміс, і характеризуються адаптивним типом взаємодії);
дисфункційні (члени сімї відтворюють неадекватні сімейні установки, ігноруючи погляди партнера й сімейні традиції, виявляють нестабільність і неузгодженість у формуванні внутрішньосімейних соціокультурних норм і традицій, відрізняються конфронтацією рольових позицій);
псевдофункційні (члени сімї ігноруюють традиції і норми, які не відповідають їх поглядам, виявляють ознаки адаптивно-дезадаптивної поведінки, схильність до уникання, пристосування, суперництва, дезадаптивних моделей поведінки) [2].
Сучасні дослідження показують, що дисфункційність сімї не залежить від її соціального статусу: вона може спостерігатися як в інтелігентній, забезпеченій сімї, так і в малоосвіченій чи малозабезпеченій.
Характерними психолого-педагогічними ознаками дисфункційних сімей є: відсутність або значне порушення функціонування принаймні одного елемента в системі сімейних відносин (мети, порядку функціонування, енергетики системи); низька якість функціонування сімї аж до повного невиконання сімейних обовязків членами сімї і, відповідно, незадоволення їх основних потреб [2]. Дисфункційна сімя, як правило, створює несприятливі умови для розвитку й самореалізації особистості.
Особливо негативно дисфункційність сімї позначається на дітях. Умови виховання дітей у дисфункційних сімях створюють несприятливе підґрунтя для розвитку диспозиційної системи особистості дитини. Переважна більшість таких дітей у процесі сімейної соціалізації засвоює викривлені моделі поведінки, у яких відображаються домінування матеріальних орієнтацій над духовними, незбалансованість і переважання індивідуалістичних цінностей над груповими, сімейними [3]. Крім того, незадоволені в межах сімї потреби дітей стимулюють їх активність на пошук сприятливого середовища (яким найчастіше виступає антисоціальне угруповання) для реалізації власних потреб, що домінують. Саме тому, на наш погляд, дисфункційна сімя повинна виступати обєктом соціально-педагогічної діяльності.
Погоджуємось із думкою О. Ноздріної [5], що в основі дисфункційності сімї лежить проблема повної або часткової відсутності соціальної взаємодії між її членами. Отже, головним завданням соціально-педагогічної роботи з дисфункційною сімєю є налагодження соціальної взаємодії між її членами й мобілізація внутрішніх сил сімї на подолання кризи.
На сьогодні соціальну взаємодію в сімї класифікують за рядом ознак: кількістю субєктів взаємодії (між двома людьми, між індивідом і групою, між групами); характером відносин субєктів взаємодії (односторонні та двосторонні, солідарні (узгоджені) та антагоністичні (ворожі)); тривалістю (короткочасна й довгочасна); наявністю (відсутністю) організованості (організована та неорганізована); рівнем усвідомлення взаємодії (усвідомлена та неусвідомлена); «матеріальністю» обміну (інтелектуальна (ідейна), почуттєва (емоційна) та вольова) [7]. Також розрізняють соціальну взаємодію зовнішню (між сімєю і її оточенням) і внутрішню (всередині кожної сімї між її членами). О. Волошок [2] пропонує розрізняти соціальну взаємодію як випадкову, тимчасову і стійку; приватну і публічну; особистісну й речову; формальну та неформальну. На наш погляд, для сучасної української сімї найбільш оптимальною є тривала стійка добре організована особистісна соціальна взаємодія, яка має усвідомлений характер.
Ряд учених, спираючись на загальні цілі соціальної взаємодії, поділяють її на функційно-рольову та емоційно-міжособистісну [1; 2; 5]. Функційно-рольова соціальна взаємодія виникає у сфері пізнання, предметно-практичної й духовно-практичної діяльності членів сімї. Емоційно-міжособистісна соціальна взаємодія виникає, насамперед, у сфері спілкування й має на меті задовольнити потреби субєктів в емоційному контакті. У сімейному житті обидва види соціальної взаємодії тісно повязані [2].
Враховуючи, що до основних форм соціальної взаємодії належать змагання, пристосування, соціальний конфлікт та асиміляція, вважаємо, що перетворення сімї з функційної на дисфункційну спричиняє, насамперед, така форма соціальної взаємодії, як соціальний конфлікт, оскільки конфлікти в сімї мають здебільшого руйнівне значення.
Ефективність налагодження соціальної взаємодії між членами дисфункційної сімї та її продуктивність залежать від ряду умов. До таких умов належать, насамперед, особистісні характеристики членів сімї, а саме: усвідомлення потреби в позитивних змінах; сформованість соціальних установок на себе як субєкта взаємодії, на позитивне ставлення до інших членів сімї, до процесу взаємодії як цінності; сформованість комунікативних умінь; наявність чіткої й вагомої мотивації діяльності [1].
Важливою умовою налагодження соціальної взаємодії в дисфункційній сімї є також діяльність соціального педагога. Соціальні педагоги допомагають дисфункційним сімям вирішувати їх проблеми, створюючи для цього необхідні ресурси, забезпечують взаємодію між членами сімї чи між сімєю та середовищем у цілому, впливають на соціальну політику [4]. Предметно-інструментальною основою професійної діяльності соціального педагога з дисфункційними сімями є його професійні знання та досвід.
До професійних обовязків соціального педагога щодо діяльності з дисфункційними сімями входить таке: виявляти дисфункційні сімї та окремих їх членів, які потребують різних видів соціальної допомоги; виявляти причини виникнення дисфункційності, сприяти їх усуненню; надавати допомогу в сімейному вихованні; проводити психолого-педагогічні та юридичні консультації; виявляти дітей і дорослих, які мають потребу в опікунстві, лікуванні, отриманні матеріальної, соціально-побутової чи іншої допомоги; організовувати громадський захист неповнолітніх правопорушників, виступати в ролі громадського захисника в суді; брати участь у роботі зі створення центрів соціальної допомоги дисфункційним сімям, притулків, молодіжних, підліткових, дитячих і сімейних центрів, клубів та асоціацій, обєднань; організовувати і координувати роботу з соціальної адаптації та реабілітації членів дисфункційної сімї, які повернулися з місць позбавлення волі й спеціальних навчально-виховних закладів [6; 9]. Отже, робота соціального педагога з дисфункційною сімєю є різноплановою та вимагає міцних знань з різних галузей, сформованих умінь і навичок.
Оптимізувати зміст соціально-педагогічної діяльності із цією категорією сімей, на наш погляд, дадуть змогу: детальне вивчення проблем дисфункційних сімей; організація та проведення тренінгів налагодження соціальної взаємодії для членів дисфункційних сімей; забезпечення залучення членів дисфункційних сімей до участі в громадському й культурному житті суспільства.
Висновки
Соціальна взаємодія має надзвичайно велике значення в життєдіяльності сімї. Порушення виконання функцій сімєю призводить до її руйнування. І, навпаки, завдяки оптимальному налагодженню соціальної взаємодії дисфункційні сімї можуть перетворитися на функційні. Налагодження соціальної взаємодії залежить від ряду умов, основними з яких є особистісні характеристики членів сімї, їх прагнення до змін, а також кваліфікована допомога соціального педагога.
У майбутньому слід приділити увагу дослідженню особливостей життєдіяльності різних видів дисфункційних сімей, вивченню передового вітчизняного й зарубіжного досвіду соціально-педагогічної роботи з ними, розробці та апробації програми виходу сімї із стану дисфункційності, у тому числі за рахунок налагодження в сімї соціальної взаємодії.
Список використаних джерел
1. Банник Л.В. Причини та шляхи подолання подружньої дисгармонії / Л.В. Банник // Журнал для батьків. - 2000. - №2. - С. 26-29.
. Волошок О.В. Дисфункційна сімя як чинник ризику виникнення порушень у сфері спрямованості особистості / О.В. Волошок // Проблеми девіантної поведінки: історія, теорія, практика: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - К., 2002. - С. 76-81.
. Зайцева З.Г. Неблагополучна сімя та її вплив на формування особистості дитини / З.Г. Зайцева // Соціальна підтримка молодої сімї. - К., 1994. - 118 с.
. Капська А.Й. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи / А.Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.Х. Вайнола; заг. ред.: І. Зверевої та Г. Лактіонової. - К., 2001. - 129 с.
. Ноздріна О.В. Порушення функціонування сімї як сучасна соціально-психологічна проблема в Україні / О.В. Ноздріна // Вісник Львівського Університету: зб. наук. пр. Серія1100 _f1: Філософські науки. - Л., 2001. - Вип.3. - С. 425-432.
. Рєпнова Т. Соціальний патронаж сімї / Т. Рєпнова // Соціальний педагог. - К., 2006. - 80 с.
. Словник-довідник соціального працівника / авт.-укл. Т. Гончаренко. - К., 2005. - 406 с.
. Соціальна педагогіка: підручник / за ред. проф. А.Й. Капської. - К., 2003. - 256 с.
. Трубавіна І.М. Соціальний супровід неблагополучної сімї: науково-методичні матеріали / І.М. Трубавіна. - К., 2003. - 86 с.