Типологічні особливості масових журналів
Типологічні особливості масових журналів
План
1. Науково-популярні журнали їх типологічні ознаки
2. Суспільно-політичні журнали
3. Літературно-художні журнали. жанрово-тематичні особливості
4. Проблеми типології жіночих журналів
5. Журнали для чоловіків
6. Особливості редагування масових журналів
1. Науково-популярні журнали їх типологічні ознаки
Журнали науково-популярного типу містять статті та матеріали про основи наук, про теоретичні або експериментальні дослідження в галузі науки, культури, слугують розповсюджувачами знань і сприяють самоосвіті. Функціональним призначенням журналів цього типу є формування наукового світогляду читача, розширення його кругозору, популяризація досягнень науки та техніки.
Серед журналів цього типу нараховується велика кількість видань для дітей та юнацтва. Статті в таких виданнях мають широку тематику, містять літературно-художні твори та розважальні матеріали.
Видаються ці документи різноманітними громадськими організаціями, добровільними товариствами, державними установами та організаціями.
2. Суспільно-політичні журнали
Журнали суспільно-політичного типу містять статті та матеріали актуальної суспільно-політичної тематики і розраховані на широке коло читачів. Цей тип журналів може містити матеріали загальнополітичної тематики, економічної тематики або сатиричні чи розважальні твори.
3. Літературно-художні журнали. жанрово-тематичні особливості
Літературно-художні журнали - явище не нове для українського медійного ринку. Рівень їх функціонування в суспільстві є одним із обєктивних критеріїв, який віддзеркалює стан літературного процесу на певному етапі, а також одне із джерел вивчення історії літератури та літературної критики в майбутньому. "Широкий асортимент літературної періодики свідчить про активний органічний розвиток літературного літературного процесу в країні, про його життєвість та потенційні можливості.
Важливим є визначити, що ж включає в себе поняття "літературно-художній журнал". Дослідниця Іванова О. подає таке визначення: "Літературно-мистецьке журнальне видання - це спеціалізований ЗМК, який конструює образ літератури як соціокультурної реальності; транслює його аудиторії, спілкуючись з якою навіює їй цей образ, формуючи цим і аудиторію; встановлює контакт між літературою та соціумом в аспекті координації запитів та очікувань споживачів і пропозицій виробників; надає слово творцям літератури, проте також лише на умовах селекції, реалізуючи у своїй комунікаційній діяльності уявлення культури про соціокультурний ціннісно-функціональний статус мистецтва слова. Журнал - це розповідь і розповідач про поточне життя літератури, що позиціонується на фоні пережитого минулого та очікуваного майбутнього як її образ у динаміці й змінах, шануванні традиції та очікуванні новаторства. "
За кількісним вмістом літератури журнали такого типу можна поділити на:
·літературно-художні (містять первинні літературні твори та критику: "Критика", "Сучасність", "Четвер");
·літературні (література плюс довкола літературна інформація - інформаційні повідомлення, статті, інтервю: "Вітчизна", "Кальміюс", "Дніпро", "Київська Русь");
Інформація в літературному журналі може бути:
·за ступенем опрацювання: первинною (художні твори, інформаційні статті, інтервю); вторинною (огляди, рецензії, анотації, відгуки);
·за мовною ознакою: оригінали творів; переклади.
За змістовим наповненням літературно-художні журнали мають наступну будову:
·художня література: проза, поезія, драма, гумор, фантастика;
·публіцистика: есеїстика, спогади (спогади - це не лише мемуарна література у звичному вигляді, а й короткі історії літераторів про події минулого, повязані з колегами; вони не мають відображати тло епохи, їхнє призначення - розповісти про ситуацію чи розкрити характер і стосунки відомих письменників, діячів мистецтва);
·критика: рецензії, анотації, огляди літератури, відгуки на книгу;
·інформаційні матеріали: інтервю, повідомлення про події у книжковому світі (фестивалі, ярмарки, форуми, зустрічі з письменниками, репрезентації), статті про письменників.
Переважно контент журналу формується "спусканням" вказівки про тему й обсяг матеріалу від редактора до журналіста/автора (назвемо такий принцип формування контенту низхідним). Характерною особливістю літературного журналу є те, що контент формується спонтанно, без заздалегідь встановлених якісних (тема) і кількісних (обсяг) обмежень матеріалів, і саме достатня кількість матеріалів утворює номер видання. Це пояснюється тим, що художні та критичні авторські тексти надходять у редакцію переважно самоплином. Те саме стосується рубрик: у літературному журналі матеріали, уміщені під рубриками, не мають наперед визначених обсягів, наповнення та розмір матеріалів зумовлені лише кількістю відповідних текстів у кожному конкретному числі часопису.
Формування специфічних рис літературно-мистецьких видань сучасної України в історичній перспективі повязується з розвитком "товстого" журналу, кожен випуск якого - формально-смислова цілісність, що характеризується специфічними ознаками: текстова багатокомпонентність, різнобарвність мовного вираження та свобода думок і позицій, які зявляються в межах одного комунікаційного простору з орієнтацією на програмність спілкування.
Формат випуску як цілого дає змогу скористатися дискретністю форми й плюралізмом позицій комунікаторів на користь широкого залучення різних точок зору та форм творчої реалізації. Таке ціле - вдала форма для поєднання новаторства й норми, оскільки впізнавана структура, стале коло авторів, система орієнтирів у ньому співіснують з відкритістю до ситуативних впливів. Особливо серйозні перспективи в цьому аспекті має інтелектуальний журнал як різновид "товстого", тому що він не обмежується вузьким полем проблематики, охоче залучає до розмови різних партнерів. Можливості, що має цей формат, не тільки сприяють рівноправності спілкування та підвищенню компетентності комунікаторів, а й сприяють збереженню традицій і здобутків культури, де в центрі книга.
Отже, літературно-художній журнал - це досить специфічний представник видань журнального типу. Незважаючи на те, що він виконує надзвичайно важливу роль у суспільстві, цей вид часопису насправді не "живе", а лише намагається досягти цього рівня. Саме тому є необхідним створити найбільш функціональну модель такого журналу, щоб він зміг стати впевненим учасником боротьби за свого читача.
4. Проблеми типології жіночих журналів
Типологія друкованих ЗМІ завжди була в центрі уваги радянських, а згодом українських і російських журналістикознавців: проблеми історії, теорії та методології вивчення активно досліджувалися протягом багатьох десятиліть й на сьогодні розробляються науковцями, журналістами-практиками.
Типологічна парадигма гендерно маркованої преси в Україні кінця ХХ - початку ХХІ століття - яскравий приклад динамічних змін у сфері друкованих мас-медіа, індикатор гендерних трансформацій у національних ЗМК, в українському й інших суспільствах. Дослідницьке підґрунтя цього питання можна охарактеризувати так: по-перше, особливості розвитку гендерної складової сучасних друкованих мас-медіа в Україні розглядалися в працях О. Кісь, М. Скорик, Н. Сидоренко, В. Слінчук, Т. Старченко, Л. Таран та ін. учених; по-друге, безпосередні спроби аналізу типологічної "ситуації" в Україні в минулому і сучасності на рівні гендерно маркованої преси (переважно йдеться про жіночі видання, зрідка - про чоловічі) подані в роботах Л. Волинець, А. Волобуєвої, О. Кукушкіна, С. Луцької, Н. Олійник, В. Передерій, Н. Сидоренко, О. Сушкової та ін.
Цікавим, з точки зору розрізнення понять стать і гендер як типоутворювальних ознак є характеристика групи журналів, призначених для жінок. "За характером інформації і за структурою жіночі журнали наближені до популярних журналів, що мають пропагандистську й громадсько-політичну спрямованість. Відрізняються вони за тематикою друкованих у них матеріалів. Журнали інформують читачок про проблеми і події громадсько-політичного і культурного життя країни. Жіночі журнали випускаються партійними видавництвами, широко ілюструються, містять інформацію про моду, кулінарію тощо"
Як відомо, видання, орієнтовані на жіночу аудиторію (а саме вони яскраво ілюструють використання такої типоутворювальної ознаки, як стать), починають зявлятися на території України в другій половині ХІХ століття. По-різному цей процес відбувався в західній і східній частинах України, а згодом і в обєднаній радянській, проте ніколи він не був інтенсивним і чисельно репрезентованим. Як правило, він був індикатором тієї складної і тривалої боротьби, що вела нація, жінка нації (особливо західноукраїнська) за реалізацію життєвих стратегій, орієнтованих на прогресивний передовий досвід країн Західної Європи і США; подеколи жіночий часопис був свідомою альтернативою діючих урядів для стримання поширення спочатку емансипаційних і феміністичних ідей як предтечі формування майбутнього гендерного свідомісного рівня, а згодом і по-справжньому соціалістичної ідеї рівності; у роки соціалістичного будівництва - радянські жіночі журнали, були каналом і механізмом насильницького гендерного перевиховання, засобом роботи з жіночими масами в руслі курсу, обумовленим звичайно ж не її біологічної статтю, а визначеним радянським ідеологічним монстром - комуністичною партією. Усі ці маніпуляції в друкованих засобах масової інформації на рівні жіночого гендеру доводили його підлеглість і залежність від чоловічого, зайвий раз нагадували про домінантність патріархатного дискурсу, про фалократичний характер влади і, відповідно, усіх її ініціатив і рішень.
Незважаючи на швидкі темпи збільшення кількості гендерно маркованих журналів, на зростання накладів найбільш успішних проектів, на сьогодні теоретики журналістики, типологи так і не запропоновували кінцеве й прийнятне для всіх практиків - журналістів, видавців - визначення термінів "жіночий журнал", "чоловічий журнал", відповідно й ширших понять "жіноча преса" і "чоловіча преса". Так, М. Тарнавська запропонувала дещо подібні визначення термінів "жіноча преса" і "чоловіча преса". "Жіноча преса - це преса, яка видається для жіночого читача і яка намагається служити його потребам і зацікавленням" [12, с.133], тобто йдеться і про ознаку статі, про читацьку аудиторію і про тематичне наповнення.
Великий масив жіночих журналів на ринку преси в Україні з одного боку свідчить про утворення нової підсистеми гендерно маркованих національних друкованих ЗМІ і відповідно ЗМІ взагалі. Подібний процес відбувається й у системі російських ЗМІ, де дослідники говорять про жіночу пресу як підсистему [11, с.167]. Робити такий висновок для українських жіночих видань, на наш погляд, дещо зарано: по-перше, ми згодні, що ця підсистема розвивається й в Україні (не варто плутати з сегментом ринку преси), але якісний власне національний продукт у належній кількості відсутній. Традиційні опитування доводять, що серед найбільш відомих і популярних жіночих видань завжди називаються тільки два-три українські (зокрема "Натали", "Жінка"), інші - "Лиза", "Cosmopoliten", "Vouge" і багато інших - продукт від західних медіавиробників (про що пересічний український читач може й не здогадуватися), коли адаптований для українського читача, а коли й ні; по-друге, неусталеність типологічної структури жіночої преси і повторення шляху її розвитку в Україні чоловічими виданнями, а також мала кількість національних видань дозволяють говорити все-таки про гендерно марковані видання як підсистему. По-третє, є ще один момент, на якому б хотілося наголосити: це тенденція останніх кількох років - вікове розшарування жіночих і чоловічих журналів (останні - поодинокі приклади), що демонструє цілком гендерний принцип - боротьба з ейджизмом на рівні типології. Активна експлуатація віку як типоутворювальної ознаки обумовила появу гендерно маркованих журналів, розрахованих на різні вікові категорії - від середнього шкільного віку ("Мадемуазель", "Юная леди", "Лиза. Girl" та інші) й до жінок старшого віку ("Поліна", "Пані" і т.д.). З іншого боку, зазначену вище тезу в частині видань для дітей і підлітків можна розтлумачити й у межах розвитку типологічної парадигми дитячої преси в контексті процесу гендеризації видань для дітей і молоді. (Наприклад поява журналу для хлопчиків-підлітків "Real boys").
5. Журнали для чоловіків
Жіноча преса, жіночі журнали не були екзотикою на ринку друкованих ЗМІ, а чоловіча преса й чоловічий журнал як зразок глянсу й преси істеблішменту - тип видання до 90-х років ХХ століття для українця не знайомий. Якщо говорити точніше - у радянські часи були часописи (спеціалізовані й неспеціалізовані), які за своїм тематичним репертуаром, відбиваючи професійну специфіку чи рід занять, адресувалися переважно чоловікам (найпопулярнішим, наприклад, був журнал "За рулем"). Не будемо змальовувати цю ситуацію тільки чорними фарбами: звісно чоловічі журнали потрапляли до закритого від західних медій радянського читача в оригінальному вигляді, і тоді процес читання заміщався процесом розглядання. Як правило, увага зосереджувалася на фото оголеної чи напівоголеної жіночої натури (надалі це обумовлювало й ракурс сприйняття таких часописів пострадянськими читачами обох статей). Таким, наприклад, був журнал "Playboy", хоча, як наголошував Е. Боренстейн, "на Заході читач "Плейбоя" може завжди послатися на чималу кількість у цьому журналі цікавих інтервю з відомими людьми чи на публікацію оповідань популярних письменників, камуфлюючи цим свій інтерес до візуальної частини журналу".
На сьогодні "ринок чоловічих видань в Україні формується переважно міжнародними брендами" [8, с.538], що, звичайно, позначається на суті й якості гендерного світу, вибудованого на сторінках журналів. Іншим є підхід і до називання видань. Якщо в жіночих журналах - це переважно фемінітиви, жіночі імена ("Натали", "Лиза", "Ева", "Даша", "Полина"), то в чоловічих маємо справу з абревіатурами ("XXL", "FHM" "Б52" тощо) або іменниками (з кількома значеннями, які можна тлумачити по-різному, наприклад "MAXIM" - чоловіче імя, а ще, виходячи з етимології слова, перекладається як "великий"; або з вказівкою на стан, статусність тощо: "MAX", "EGO", "Esquire" та інші.
Порушуючи питання допустимості представників іншої статі на рівні видавничому, редакторському, авторському в жіночих часописах, ми зробили висновок про наявність таких фактів і не заперечували роботу чоловіків над створенням жіночого журналу, що цілком вкладається в концепцію відходу від журнальних "жіночих резервацій" чи "каст". Проте парадоксом називає С. Дозморова редакторство й авторство жінок у чоловічих часописах, згадуючи журнал "XXL". "Експлуатація журналом жінок як авторів тематичних матеріалів… є грубим порушенням жанру" [5, 174]. Ця теза - приклад вибудовування гендерної асиметрії на рівні думки експерта-теоретика. Зважаючи на неї, ми повинні говорити про бездоганне, майже "стерильне" використання такої типоутворювальної ознаки, як стать і визначати чоловічий журнал як періодичне видання, розраховане суто на чоловічу аудиторію, його видавцем, редактором й авторами мають бути тільки чоловіки (йдучи за логікою дослідниці, зважаючи на "чистоту жанру", і всі інші посади в редакції та видавництві мають обіймати також чоловіки?! А, зайшовши ще далі, можна договоритися й до того, що журналістикознавчий аналіз таких видань мають робити теж лише чоловіки, а тематичний зміст не повинен виходити за межі чоловічих тем). Така дослідницька термінологічна поліфонія чітко демонструє різницю між статево маркованим і гендерно маркованим журналом: у чоловічому журналі чоловік розкривається в першу чергу через гендерне начало (наприклад, роль і місце в соціумі, реалізацію своїх прав і можливостей тощо), статевий маркер також є важливим - він обєднуюче начало для читацької групи, але в жодному випадку не біологічний фільтр у процесі створення чоловічого журналу. Підтвердження цієї тези - у визначеннях понять "чоловіча преса"
(М. Тарнавська) і "періодичні видання для чоловіків" (О. Кукушкін), які можемо вважати тотожними. Так, за аналогією до терміну "жіноча преса" "чоловіча преса, - як вважає М. Тарнавська, - це преса, що розраховує передусім на чоловічого читача і служить його потребам і зацікавленням" [12, с.133].О. Кукушкін твердить, що до типу періодичних видань для чоловіків "можна віднести видання, що декларують своєю цільовою аудиторією сильну стать або мають тематичне наповнення, адекватне колу зацікавлень чоловіків" [8, с.538].
Типологічна парадигма чоловічих журналів в Україні на сьогодні науковцями не розроблялася, хоча класифікуватися вони могли б за ознаками жіночої парадигми. У цьому контексті хотілося б підкреслити одне - появу чоловічого журналу гомосексуального дискурсу ("Один з нас" в Україні, "Квір" у Росії), що з часом, можливо, обумовить виділення нової типоутворювальної ознаки - статевої орієнтації.
6. Особливості редагування масових журналів
Професійним методом, використовуваним редактором при підготовці статті до друку, є предметний покажчик редакторський аналіз. Цей метод дає редактору можливість провести всебічну оцінку рукописи, виявити і усунути наявні в ній недоліки і підготувати її до публікації.
У загальному випадку аналіз - це операція розчленування предмета, явища, властивості або відносини між предметами на складові елементи, виконувана в процесі пізнання і практичної діяльності. Аналіз предмета дає можливість роздільно вивчати його властивості, частини стосунки. Він протікає в єдності з синтезом і безпосередньо пов'язаний з операціями абстрагування та узагальнення, для яких аналіз - необхідна умова і передумова.
У процесі редагування статті редактор зобов'язаний перш за все оцінити вибір теми, рівень її розробки і літературну обробку статті. Це - три складові редакторського аналізу як методу. Вони тісно взаємопов'язані і в загальному являють собою цілісний, триєдиний процес, який у результаті виводить на підготовку статті, щоб вона відповідала своїм цільовим призначенням і читацького адресою.
При оцінці вибору теми редактор звертає увагу на її актуальність, враховуючи при цьому теоретичну і практичну значимість розв'язуваної наукової задачі (проблеми), оригінальність і новизну, а також відповідність профілю журналу.
Конкретність - одна з основних вимог, що пред'являються до теми наукової статті. Широка, недостатньо конкретна тема ускладнює її глибоку опрацювання, позбавляє можливості точно визначити читацький адресу.
масовий журнал типологічний редагування
Аналіз рівня розробки теми передбачає всебічну оцінку змісту статті з методичних і наукових позицій. Для оцінки повноти і глибини розробки теми важливо проаналізувати склад смислових аспектів, що відображаються у тексті. Співвідносячи фактичний матеріал зі смисловими аспектами змісту, слід звернути увагу на об'єктивність відбору фактів і їх репрезентативність, що має служити підставою для науково обгрунтованих висновків. Редактор з'ясовує, як автор підходить до розгляду фактів, подій, явищ; показує він їх в русі і розвитку, в зв'язках і взаємодії, не виявляється чи в статті суб'єктивізм і догматизм, чи видно його творчий підхід, чи зумів автор проникнути в сутність явища.
Від редактора потрібно також оцінити новизну, достовірність і істинність фактичного матеріалу. При цьому факти повинні розумітися не тільки як вихідні елементи змісту, взяті за основу для міркувань і пояснень, але і як аргументи, як результати дослідження. Отже, вони повинні бути обґрунтовані і доведені.
Факт є суттю явища, об'єкта зовнішньої дійсності. Ця обставина повинна мати виключно важливе методологічне значення для редакторського аналізу наукової статті. Кожен факт може бути змістовно інтерпретовано і тому мати різні форми його викладу. Щоб факт став науковим, він повинен бути включений в певну систему наукового знання. Під науковими фактами слід розуміти також неспростовні теоретичні положення, які можуть бути використані в статті для доказів чи спростувань.
В ідеалі в якості наукових фактів може визнаватися тільки достовірна, перевірена практикою інформація. Інакше кажучи, не всі сторони об'єктивної дійсності повинні розглядатися в якості факту для науки, а тільки ті, які з " речі в собі " стають "річчю для нас " і набувають певного значення для задоволення потреб людини.
В якості предметний покажчик фактографічної інформації можуть бути результати спостережень, експериментів. При цьому редактору слід враховувати принаймні дві обставини.
По-перше, те, що свідчення органів чуття людини зважаючи на свою обмеженість не можуть забезпечити пізнання всіх властивостей об'єктивного світу. Тому в пізнавальних цілях повинні використовуватися спеціальні прилади. Однак і вони можуть мати обмежені технічні можливості (наприклад, по порогах чутливості, роздільної силі, пропускної здатності, умовам помехозащищенности тощо), внаслідок чого певні властивості і характеристики досліджуваних об'єктів можуть бути визначені з різним ступенем повноти та достовірності.
По-друге, в науку, як відомо, результат спостереження або експерименту ніколи не входить в якості зборів окремих фактів. Фактографічна інформація, зафіксована в протоколах емпіричних спостережень, повинна бути накопичена в оптимальній кількості і оброблена з використанням відповідних методик, щоб стати науковою інформацією та увійти в систему наукових знань.
Обидва названих обставини вимагають від редактора пильного відношення до оцінки емпіричних результатів.
У тексті статті розвиток наукової теорії може бути викладено наступним чином. Спочатку може бути представлено кілька взаємопов'язаних логічних висловлювань про факти і висловлювань, що пояснюють факти. Потім з опорою на результати експериментів, спостережень і т.д. можуть бути сформульовані нові факти. Після цього можуть бути зроблені нові теоретичні пояснення, з яких виведені нові висловлювання про факти (нові факти).
Для редактора наукової статті з цього випливає важливий практичний висновок. Він полягає в тому, що при оцінці висловлювань, суджень, умовиводів, абстракцій, теорій потрібно виходити з того, що вони повинні бути засновані на наукових фактах, наповнених конкретним змістом, в якому акумулюються результати спостережень і раніше накопичена суспільством наукова інформація, і разом з тим самі повинні містити фактографическую інформацію. Дане методологічне вимога справедливо і для випадків інтуїтивного наукової творчості, оскільки можливість отримання нових наукових результатів на основі інтуїтивних рішень повинна бути обумовлена рівнем попереднього знання в певній галузі науки, а також особистим досвідом дослідника (автора статті).
Вищий рівень наукового знання утворює теорія, відмітною ознакою якої є цілісність. Теорія завжди являє собою єдину систему знань про об'єкт чи явище. У ході редагування статті, в якій викладається наукова теорія, потрібно ретельно проаналізувати характеристику компонентів теорії, визначити її тип, специфіку розгортання її змісту. При цьому слід керуватися загальнонауковими вимогами до теорії як вищої форми наукового знання.
Поряд з теорією у змісті наукової статті знаходять відображення і такі форми наукового знання, як закони науки, класифікації, типології.
Закон в науковій статті висловлює істотне, стійке і повторюване відношення між предметами. Як показує практика, відомості, що відносяться до законів, найбільш доцільно включати в текст при обгрунтуванні істинності авторської концепції, викладі теорії та шляхів втілення її в практику.
Наукові класифікації, що становлять основу змісту наукових статей, дають можливість зафіксувати закономірні зв'язки між предметами і явищами, дозволяють підсумувати результати розвитку тієї чи іншої галузі наукового пізнання. Створення класифікації - неодмінна умова переходу від емпіричного накопичення фактів до їх теоретичному дослідженню.
Працюючи над науковою статтею, редактор зобов'язаний враховувати ще й наступне: в науці можливо положення, при якому нове знання нерідко народжується ще до того, як дослідник знаходить доказ його достовірності. Вчений висуває ідею, яка може слідувати або не слідувати з логічною необхідністю з наявного знання. Джерелом цього зазвичай є практика, розвиток якої породжує потребу в новому знанні. Нові ідеї зазвичай мають імовірнісний, гіпотетичний характер. У них поєднуються два моменти: справжнє відображення дійсності і можливі форми її перетворення. Ідеї й гіпотези несуть в собі смислове інформацію, яка служить як би потенційною енергією для проведення нових наукових досліджень.
Таким чином, при редакторському аналізі рівня розробки теми в змістовності наукової статті потрібно рахуватися ще й з тим, що процес наукового дослідження може мати імовірнісний і невероятностной характер. Принципово невероятностной формами є теорії - чисто імовірнісними - гіпотези. Судження, умовиводи, поняття можуть бути як тієї, так і іншої форми. При цьому характеристикою доказовості є достовірність, яку потрібно розглядати у зв'язку з оцінкою авторських прийомів її обґрунтування.
Через різноманіття інформації, що подається в наукових статтях, від редактора потрібно, щоб він диференційовано підходив до її оцінки. Основоположним повинна бути вимога, щоб кожен факт, кожен елемент змісту авторського оригіналу статті мав наукове, об'єктивне пояснення. Це є необхідною передумовою для того, щоб інформація сприймалася читачем як достовірна і точна. Однак не можна забувати, що при всій достовірності та точності що приводяться в статті відомостей вони можуть виявитися недостатніми для того, щоб характеризувати явище, подія, проблему в цілому. Тому необхідно, щоб факти були до того ж не випадковими і не приватними. Вони повинні бути достатньо представницькими і в сукупності з необхідною повнотою всебічно характеризувати предмет змісту статті. При цьому слід враховувати властивість старіння інформації залежно від області наукового знання, використовуючи його в якості критерію оцінки новизни фактичного матеріалу.
Основні завдання, які вирішуються редактором при роботі над фактичним матеріалом, наступні:
) оцінка фактів з позицій відповідності їх методологічним вимогам (факти повинні бути певною, досить представницьку сукупність, взяті в цілому у взаємозв'язках і розвитку),
) аналіз і оцінка оптимальності числа однорідних фактів і їх ранжирування відповідно до " ваговій " значущістю;
) оцінка точності і достовірності фактів;
) оцінка новизни.
Перераховані завдання вирішуються редактором і при роботі над статтями інформаційного жанру. Інша справа, що в предметний покажчик інформаційній статті робляться інші акценти на використання фактичного матеріалу: факти виконують головним чином інформативні функції. Аналізуючи і оцінюючи інформаційну статтю з фактичної сторони, редактор встановлює, чи достатньо наведених фактів, щоб можна було скласти чітке і повне уявлення про описуваному подію, явище, предмет; можуть вони переконати читача своєю наочністю, яскравістю, правдивістю; наскільки вони доступні для сприйняття; чи будуть вони впливати на свідомість або на почуття читача.
Природа фактичних помилок, що проникають у друкований текст, найчастіше пов'язана з характером відомостей, способом викладу матеріалу і з тим, як редактор відноситься до їх виявленню. Поряд із загальними практично для будь-якого тексту відомостями, які можуть бути носіями предметний покажчик фактичних помилок, такими як дати, прізвища та імена, різного роду назви, одиниці величин та їх числові значення, різні посилання і т.п., наукові статті можуть мати помилки, приховані в авторських формулюваннях, міркуваннях, обґрунтуваннях, вихідних посилках, тезах і т.д. Помилок в опублікованих статтях можна уникнути, якщо редактор проявить належну пильність, старанність і принциповість у процесі аналізу та оцінки рукописи і проведе необхідні перевірки фактичного матеріалу.
Основними прийомами при вирішенні даної задачі можуть бути перевірка фактів за джерелами, проведення розрахунків, використання думки компетентних фахівців (рецензентів), що має особливе значення, коли редагована стаття відображає результати новітніх досліджень. Можливі також такі прийоми, як співвіднесення фактів, присутніх в статті, з іншими аналогічними фактами, відомими з інших джерел; зіставлення та ідентифікація фактів, наведених в різних структурних елементах тексту і в нетекстових елементах (таблицях, формулах, під ілюстраціями).
У сучасних умовах, коли наукові тексти рясніють термінами на іноземних мовах, згадка прізвищ зарубіжних авторів, назв фірм, виробів тощо, великого значення набуває правильність їх написання. З цією метою доводиться користуватися правилами практичної транскрипції, якщо потрібно написати слово російською мовою, або писати його мовою оригіналу. При перевірці фактичного матеріалу потрібно також звертати увагу на використовувані в текстах абревіатури та акроніми. Ці види скорочень досить-таки часто присутні в текстах наукових та інформаційних статей. Оцінюючи їх, редактор стежить за тим, наскільки ясний сенс скорочень з урахуванням контексту і не ускладнюють чи вони розуміння змісту.
Особливою формою фактичного матеріалу є предметний покажчик цитати. Перед редактором статті, особливо предметний покажчик оглядової, зазвичай не стоїть питання про їх принципову необхідність. Оскільки наука розвивається на основі наступності, цитування результатів досліджень, проведених попередниками, буває часто неминучим. предметний покажчик Цитати можуть служити основою, спираючись на яку автор розвиває свої теоретичні положення. Відштовхуючись від їх змісту, можна створити систему переконливих доказів, необхідних для об'єктивної характеристики даного явища і для формування висновків. Цитати можуть використовуватися і для підтвердження окремих суджень, які наводить автор статті, а також для обґрунтування імовірнісних висновків.
У всіх випадках число використовуваних цитат має бути оптимальним. Від редактора потрібно встановити, чи доречно їх застосування в конкретному контексті, чи немає в них спотворень сенсу цитованого джерела. Причини спотворень можуть бути різними. В одних випадках з джерела можуть бути взяті слова, які не визначають суті поглядів його автора. В інших - цитата обмежується словами, які містять тільки частину думки, наприклад ту, яка відповідає інтересам автора редагованої статті. По-третє, в цитаті викладається точка зору не на той предмет, який розглядається в аналізованому тексті. Можливі й інші смислові неточності при цитуванні. Спотворення сенсу може бути і в тих випадках, коли поряд із прямим цитуванням у статті використовується перифраза.
Редагуючи статтю (особливо предметний покажчик наукову), важливо пам'ятати, що для отримання достовірних результатів недостатньо тільки того, щоб був достовірним, точним, відповідним методологічним вимогам предметний покажчик фактичний матеріал. Потрібно, щоб самі міркування автора статті були логічно правильними, в іншому випадку викладаються в статті результати можуть виявитися непереконливими або навіть помилковими. Увага редактора повинна бути звернена на взаємопов'язаність, нерозривність аналізу і синтезу фактичного матеріалу в статті, тобто якраз на те саме, про що йшлося вище у зв'язку з методологічними вимогами розглядати факти в сукупності, взаємного зв'язку і динаміці. Слідуючи за автором, редактор оцінює, як здійснені відбір фактів, їх зіставлення, пояснення, інтерпретація, синтезування, на якій основі будуються міркування і обґрунтування, на що спираються заключні висновки.
Все сказане підводить до розуміння того, що аналіз та оцінка рівня розробки теми, які включають аналіз і оцінку змісту і, зокрема, фактичного матеріалу, нерозривно пов'язані з роботою редактора над структурою статті, іншими словами - над її побудовою, або композицією.