Фінансовий стан підприємства

Зміст

Вступ

Розділ 1

1. Основні засади, види та визначення поняття "фінансовий стан підприємства"

2. Фінансові відносини суб’єктів господарювання та організація їх фінансової діяльності

3. Методи організації фінансової діяльності підприємств

4. Діяльність підприємств у сфері фінансових результатів

5. Інформаційно-правове забезпечення аналізу фінансової діяльності підприємства

Розділ 2

1. Загальна характеристика підприємства

2. Аналіз виробництва та реалізації продукції

3. Аналіз прибутку підприємства

4. Аналіз фінансових результатів підприємства

Розділ 3

1. Проблематика підприємства в лісопереробній галузі

2. Шляхи вирішення проблем діяльності підприємства

Висновки

Литература

Вступ

Фінансово-економічний аналіз являє собою оцінку фінансово-господарської діяльності підприємства в минулому, дійсному й передбачуваному майбутньому. Його ціль - визначити стан "фінансового здоров'я" підприємства, виявити слабкі місця, потенційні джерела виникнення проблем при подальшій її роботі й виявити сильні сторони, на які фірма може зробити ставку.

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Життя підприємства становлять постійно мінливі ситуації й складні проблеми. Для організації надійного фінансового керування необхідно розбиратися в реальному русі справ на підприємстві, знати, чим воно займається, володіти інформацією про його ринки, клієнтів, постачальників, конкурентів, якість продуктів його діяльності, подальших цілях і т.д.

Стабільність роботи підприємства пов'язана із загальною його фінансовою структурою, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів. Так, багато підприємств у процесі своєї діяльності крім власного капіталу залучають значні засоби, узяті в борг. Для підтримки фінансової стійкості на "здоровому" рівні необхідно проводити постійно аналіз фінансової діяльності стану підприємства, у чому і полягає актуальність теми дипломної роботи.

Об'єктом проходження стажування є ДП "ХОСЛАП "Хмельницькоблагроліс". Предметом практики є вирішення завдань пов'язаних із організацією виробничої, планово-економічної та фінансово-облікової діяльності.

Метою стажування є - аналіз і оцінка фінансово-економічного діяльності ДП "Хмельницькоблагроліс"

Відповідно до зазначеної мети в роботі були поставлені й вирішені наступні завдання:

вивчення теоретичних основ фінансово-економічної діяльності підприємства;

проведення фінансового аналізу підприємства за даними фінансової звітності, на прикладі ДП "Хмельницькоблагроліс";

розробка заходів щодо покращення фінансово-економічного стану підприємства.

ознайомлення з підприємством, як з об'єктом аналізу, вивчення його облікової політики й фінансової звітності;

дослідження фінансового стану ДП "Хмельницькоблагроліс";

дослідження стану і руху основних коштів.

Об'єктом дослідження виступає фінансовий стан підприємства в умовах ринкової економіки.

фінансовий стан прибуток лісопереробний

Розділ 1

1. Основні засади, види та визначення поняття "фінансовий стан підприємства"

Фінансовий стан підприємства - це здатність підприємства фінансувати свою діяльність. Він характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, потребою в їх розміщенні і ефективністю використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними особами, платоспроможністю і фінансовою стійкістю.

Зміст фінансового аналізу випливає з його функцій. Однією з таких функцій являється вивчення характеру дії економічних законів, встановлення закономірностей і тенденцій економічних явищ і процесів у конкретних умовах підприємства. Наступна функція аналізу - контроль за виконанням планів і управлінських рішень, за економічним використанням ресурсів. Центральна функція аналізу - пошук резервів підвищення ефективності виробництва на основі вивчення передового досвіду і досягнень науки і практики. Також інша функція аналізу - оцінка результатів діяльності підприємства по виконанню планів, досягнутому рівню розвитку економіки, використанню наявних можливостей. І, нарешті, - розробка заходів по використанню виявлених резервів у процесі господарської діяльності.

Фінансовий стан може бути:

)        стійким

2)      нестійким

)        кризовим.

Здатність підприємства своєчасно проводити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про його хороший фінансовий стан.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Якщо виробничий і фінансовий плани успішно виконуються, то це позитивно впливає на фінансовий стан підприємства. І навпаки, у результаті недовиконання плану по виробництву і реалізації продукції відбувається підвищення її собівартості, зменшення виручки і суми прибутку і як наслідок - погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

Стійкий фінансовий стан в свою чергу здійснює позитивний вплив на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Тому фінансова діяльність як складова частина господарської діяльності направлена на забезпечення планомірного надходження і використання грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного і залученого капіталу і найбільш ефективного його використання. Головна мета фінансової діяльності - вирішити, де, коли і як використовувати фінансові ресурси для ефективного розвитку виробництва і отримання максимального прибутку.

Для того щоб вижити в ринкових умовах і не допустити банкрутства підприємства, необхідно добре знати, як керувати фінансами, якою повинна бути структура капіталу по складу і джерелам утворення, які частку повинні займати власні кошти, а яку залучені. Необхідно знати і такі поняття ринкової економіки, як ділова активність, ліквідність, платоспроможність, кредитоспроможність підприємства, поріг рентабельності, запас фінансової стійкості, ступінь ризику, ефект фінансового важелю і інші, а також методику їх аналізу.

Головна мета аналізу - своєчасно виявляти і попереджувати недоліки у фінансовій діяльності і знаходити резерви покращення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

При цьому необхідно вирішувати наступні задачі.

. На основі вивчення причин взаємозв’язку між різними показниками виробничої, фінансової і комерційної діяльності дати оцінку виконання плану по надходженню фінансових ресурсів і їх використанню з позиції покращення фінансового стану підприємства.

. Прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи із реальних умов господарської діяльності і наявності власних і залучених ресурсів, розробка моделей фінансового стану при різних варіантах використання ресурсів.

. Розробка конкретних заходів, направлених на більш ефективне використання фінансових ресурсів і укріплення фінансового стану підприємства.

Аналізом фінансового стану займаються не лише керівники і відповідні служби підприємства, а і його засновники, інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки для оцінки умов кредитування і визначення ступеню ризику, постачальники для своєчасного отримання платежів, податкові інспекції для виконання плану надходжень коштів до бюджету, тощо. У відповідності з цим аналіз поділяється на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній аналіз проводиться службами підприємства і його результати використовуються для планування, контролю і прогнозування фінансового стану підприємства. Його мета - встановити планомірне надходження грошових коштів і розмістити власні і залучені кошти таким чином, щоб забезпечити нормальне функціонування підприємства, отримання максимального прибутку і виключення банкрутства.

Зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних ресурсів, контролюючими органами на основі звітності. Його мета - встановити можливість вигідно вкласти кошти, щоб забезпечити максимум прибутку і виключити ризик втрати.

Все, що має вартість, належить підприємству і відображається у активі балансу називається його активами. Актив балансу містить дані про розміщення капіталу, що є в розпорядженні підприємства, тобто про вкладання його у конкретне майно і матеріальні цінності, про витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції і про залишки вільної грошової готівки

Джерелами інформації для проведення аналізу є:

)        баланс підприємства за попередній рік та за звітний період, (форма №11;

2)      звіт про фінансові результати та їх використання за звітний період та попередній рік (форма №2);

)        звіт про фінансово-майновий стан (форма №3);

)        звіт з праці;

)        звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг;

)        розрахунок нормативу власних оборотних коштів;

)        розшифрування дебіторської та кредиторської заборгованості;

)        звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос);

)        зведена таблиця основних показників;

)        звіт про рух коштів в іноземній валюті;

)        бізнес-план;

)        матеріали маркетингових досліджень;

)        висновки аудиторських перевірок;

)        інша інформація.

Фінансовий аналіз складається з підбору, групування і вивчення даних про фінансові ресурси підприємства і їх використання з метою мобілізації ресурсів, необхідних для виконання планових або проектних завдань і погашення фінансових зобов’язань в процесі господарської діяльності підприємства. При аналізі розглядаються питання формування і використання окремих видів фінансових ресурсів, їх розміщення у різні види матеріальних цінностей (активи), оцінки платоспроможності і фінансової стійкості підприємства, швидкості обіговості коштів. Фінансовий аналіз називають ще аналізом балансу.

В процесі аналізу стає зрозумілим:

)        Платоспроможність як самого підприємства, так і його дебіторів;

2)      Забезпеченість власними обіговими коштами у відповідності з потребою в них;

)        Збереження коштів, причини зміни їх сум на протязі періоду який аналізується;

)        Виконання плану прибутку і прибутковість фінансово-господарської діяльності підприємства;

)        Стан запасів товарно-матеріальних цінностей і джерел їх утворення;

)        Розміщення власних, залучених і спеціальних джерел коштів у вигляді активів;

)        Забезпечення повернення кредитів і їх ефективне використання;

)        Розрахункові відносини з дебіторами і кредиторами;

)        Забезпеченість обігових коштів;

)        Утворення і використання різних фондів;

)        Збереження власних обігових коштів.

Для характеристики фінансового стану підприємства, використання ним власних та залучених коштів застосовують показники балансу (ф.1), звіту (ф.3).

Аналіз динаміки валюти балансу та його структури проводиться шляхом порівняння даних загальної вартості майна підприємства (валюти балансу) рядок 330 на початок і кінець звітного періоду. При цьому зменшення валюти балансу за звітний період свідчить про скорочення підприємством господарської діяльності, що призводить до його неплатоспроможності.

При аналізі балансу виявляють такі його статті, які свідчать про недоліки та незадовільну роботу підприємства і його фінансовий стан.

Особлива увага спрямовується на:

)        "Товари відвантажені, не сплачені в строк";

2)      "Розрахунки з дебіторами за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк";

)        "Збитки минулих років";

)        "Збитки звітного року";

)        "Довгострокові кредити та позики, що не погашені в строк";

)        "Короткострокові кредити та позики, що не погашенні в строк";

)        "Розрахунки з кредиторами за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк";

У разі необхідності проводиться більш детальний аналіз цих та інших статей балансу з використанням розшифрувань до них.

2. Фінансові відносини суб’єктів господарювання та організація їх фінансової діяльності

Фінанси підприємств призначені для забезпечення їх виробничої діяльності. Стрижневою основою фінансів підприємств є формування фінансових ресурсів та отримання і розподіл доходів з метою забезпечення відтворення виробництва. Вони виконують роль сполучної ланки між окремими циклами відтворювального процесу. Порушення в їх функціонуванні негативно впливає на виробництво. Брак ресурсів веде до падіння виробництва, а їх відсутність - до його припинення. Наявність достатніх доходів створює передумови для нормального ходу відтворювального процесу, але ще не гарантує його, оскільки все залежить від їх раціонального розподілу й ефективного використання. Саме це і є основним завданням фінансів підприємств.

Фінанси підприємств - це сукупність обмінно-розподільних відносин, що виникають на підприємстві в процесі формування, розміщення і використання фінансових ресурсів, здійснення витрат, отримання і розподілу доходів.

В основі фінансової діяльності підприємств лежить здійснення витрат і формування доходів. Витрати забезпечуються за рахунок фінансових ресурсів, які перебувають у розпорядженні підприємств. Підсумки фінансової діяльності відображаються у фінансових результатах - прибутках чи збитках. У такий спосіб формується ланцюг, зображений на схемі 13, що відображає механізм фінансової діяльності підприємств: фінансові ресурси → витрати → доходи → фінансові результати → збільшення (зменшення) фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси формуються за рахунок власних та зовнішніх джерел. Власні ресурси концентруються у статутному фонді.

Таблиця 1. Джерела утворення статутного фонду

Форма власності	Джерела утворення стутного фонду
приватна	власний капітал підприємця;
акціонерна	акціонерний капітал;
колективна (спільна)	внески засновників;
державна	асигнування з бюджету та з централізованих фондів.

Зовнішніми джерелами фінансових ресурсів підприємств є кошти, що надходять з бюджету, цільових та централізованих корпоративних фондів, як правило, на безповоротній основі, а також кредити, що надаються банками за плату на поворотній основі.

Рисунок 1 - Схема фінансової діяльності та грошових потоків підприємства

Фінансові ресурси підприємств спрямовуються на формування основних фондів і оборотних коштів. За рахунок фінансових ресурсів здійснюються витрати підприємств на виробництво та реалізацію товарів, робіт і послуг, а також інші витрати, пов’язані з діяльністю підприємства. У процесі здійснення витрат виникають вихідні грошові потоки - оплата рахунків постачальників і підрядників за товари, роботи і послуги, страхові платежі.

Результатом здійснення витрат є вироблені товари, роботи і послуги. На основі їх реалізації (продажу) за рахунок вхідних грошових потоків від покупців формуються доходи підприємства від виробничої діяльності. Крім того, джерелом доходів є надходження від страхових компаній страхового відшкодування за понесені втрати і збитки. Виручка від реалізації включає відшкодування здійснених витрат (перенесену вартість) і валовий дохід (додану вартість) - суму заробітної плати і прибуток. З позицій фінансової діяльності заробітна плата має двоїстий характер: з одного боку, вона є елементом витрат, з іншого - частиною валового доходу. Виплата заробітної плати відображає внутрішні грошові потоки підприємства.

За рахунок отриманих доходів забезпечуються фінансові відносини з державою - платежі в бюджет і цільові фонди, з банківською системою - погашення кредитів і сплата процентів. Ці відносини опосередковуються вихідними грошовими потоками.

Після відшкодування витрат, виплати заробітної плати, розрахунків з бюджетом, цільовими фондами і банками визначаються фінансові результати - прибуток чи збиток. Прибуток - це перевищення валових доходів над валовими витратами. Збиток - це перевищення валових витрат над валовими доходами.

Отриманий прибуток підлягає подальшому розподілу і використанню. Сума прибутку після сплати податку на прибуток характеризує чистий прибуток підприємства. Частина чистого прибутку може направлятись у централізовані корпоративні фонди, якщо підприємство входить до певного корпоративного об’єднання (внутрішньокорпоративні грошові потоки). Певна частина чистого прибутку може бути спрямована на поповнення статутного фонду - капіталізація прибутку (внутрішні грошові потоки).

З чистого прибутку формуються фонди і резерви підприємств, за рахунок яких здійснюються певні витрати. У даному разі відбувається фондовий рух грошових потоків. Крім того, може мати місце канальний рух грошових потоків, коли фонди не створюються, а передбачені витрати оплачуються безпосередньо за рахунок прибутку. З фондів та безпосередньо з чистого прибутку може здійснюватися оплата праці у вигляді премій і допомог (внутрішні грошові потоки).

Тимчасово вільна частина чистого прибутку може бути розміщена на фінансовому ринку через фондову біржу чи фінансових посередників або на основі прямих зв’язків з емітентами (вихідні грошові потоки). За результатами такого розміщення можуть бути отримані доходи від фінансової діяльності (вхідні потоки).

Звичайно, представлена схема фінансової діяльності і грошових потоків підприємств, яка відображає умовно виділений початковий виробничий цикл, є певною мірою абстракцією. У реальній дійсності всі фінансові операції - і формування фінансових ресурсів, і проведення витрат, і отримання доходів - здійснюються паралельно, що і визначає складність управління фінансами підприємств. Разом з тим ця схема дає змогу визначити і показати організацію, характер і складові фінансової діяльності підприємств, кругообіг їх фінансових ресурсів, взаємозв’язок з іншими суб’єктами підприємницької діяльності, сферами і ланками фінансової системи.

Функціонування фінансів підприємств характеризується певними фінансовими категоріями. Такими категоріями, як це видно із наведеного рисунку 1, є: фінансові ресурси, витрати, доходи, фінансові результати.

Фінансові ресурси - це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства. Вони характеризують фінансовий потенціал, тобто можливості підприємства у проведенні витрат з метою отримання доходу. Фінансові ресурси поряд з трудовими і матеріальними ресурсами є важливою складовою ресурсної забезпеченості підприємств.

Фінансові ресурси класифікуються за такими ознаками: за кругообігом; за використанням; за правом власності (рисунок 2).

За кругообігом розрізняють початкові фінансові ресурси, тобто ті, з якими підприємство починає свою діяльність і які концентруються у статутному фонді, і прирощені - отримані підприємством у результаті його діяльності у формі чистого доходу - прибутку.

За характером використання виділяють матеріалізовані фінансові ресурси - вкладені в основні засоби, які постійно забезпечують виробничий процес, і ті, що перебувають в обігу, обслуговуючи окремий виробничий цикл - оборотні кошти. Оскільки основні засоби постійно зношуються, то для їх оновлення встановлені амортизаційні відрахування, що є формою цільових фінансових ресурсів.

Рисунок 2 - Класифікація та склад фінансових ресурсів підприємств

За правом власності фінансові ресурси поділяють на власні кошти підприємницької структури (залежно від форми власності це приватний, пайовий чи акціонерний капітал), надані безоплатно державою з бюджету чи фондів цільового призначення або корпоративними формуваннями з централізованих фондів та позичені - отримані кредити.

Конкретними видами фінансових ресурсів, які перебувають у розпорядженні підприємств, є: амортизаційні відрахування, оборотні кошти, прибуток, бюджетні асигнування, надходження з цільових фондів, надходження з централізованих корпоративних фондів, кредити. Водночас треба зазначити, що прибуток, бюджетні асигнування, надходження з цільових і корпоративних фондів - це не стільки ресурси, скільки джерела їх формування. Вони можуть бути спрямовані як на забезпечення потреб виробництва, так і на невиробничі потреби. Так, наприклад, прибуток може бути капіталізованим (поповнення статутного фонду) або витраченим на фінансування соціальних витрат чи на виплату премій.

Витрати і доходи як фінансові категорії тісно взаємозв’язані між собою. Витрати підприємства відбивають у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах вартісну оцінку господарської діяльності (підготовка, організація, здійснення виробництва та реалізація продукції, робіт, послуг), фінансової і соціальної діяльності. Доходи - це загальна сума надходжень, отриманих від цих видів діяльності у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах.

Визначення доходів і витрат має два аспекти - фінансовий і податковий. З погляду фінансової діяльності до них належать усі реально отримані доходи і здійснені витрати. Що стосується оподаткування прибутку, то мають бути чітко регламентовані валові доходи і валові витрати з метою визначення об’єкта оподаткування. Мета такого регламентування полягає насамперед у розмежуванні здійснених затрат між валовими витратами (собівартістю) і прибутком, адже так чи інакше всі отримані доходи будуть витрачені. Якщо не обмежувати віднесення затрат на валові витрати, то прибуток, як облікова величина, може взагалі зникнути.

Витрати підприємства розглядаються за такими ознаками: напрямами і джерелами фінансування, характером списання.

За напрямами фінансування виділяють витрати на:

.        Виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг);

2.       Відтворення основних засобів;

.        Операційні заходи;

.        Соціальні цілі.

За джерелами фінансування витрати поділяються на:

.        Забезпечені власними фінансовими ресурсами;

2.       Покриті залученими позичковими коштами;

.        Здійснені за рахунок наданих коштів.

За характером списання розрізняють витрати, що відшкодовуються за рахунок валових витрат (собівартості) чи прибутку. До валових витрат належать ті витрати підприємства, без яких процес виробництва і реалізації просто неможливий або дуже ускладнений. За рахунок прибутку здійснюються витрати, які сприяють діяльності й розвитку підприємства.

Доходи є об’єктом розподільних відносин. Вони поділяються на чотири групи:

.        Від виробничої діяльності;

2.       Від реалізації майна;

.        Від фінансової діяльності;

.        Від перерозподілу через фінансову систему.

Основою формування доходів у суспільстві є доходи першої групи. Решта доходів так чи інакше відображають їх перерозподіл.

Формування доходів відбувається на основі двосторонніх відносин між різними суб’єктами, які характеризують рух грошових потоків від одного з них до іншого. Реальність доходів визначається рівнем цін на товари (роботи, послуги), який установлюється на ринку. Тому при виникненні так званого "перекосу" цін необхідний механізм регулювання доходів (наприклад, податок на надприбуток або бюджетні субсидії).

Фінансові результати - це зіставлення регламентованих податковим законодавством валових доходів і валових витрат. Перевищення валових доходів над валовими витратами становить прибуток, зворотне явище характеризує збиток. Прибуток є метою підприємницької діяльності й водночас джерелом витрат на розвиток виробництва. Це одна з основних фінансових категорій ринкової економіки. У прибутку, як кінцевому результаті, концентруються фінансові інтереси всіх суб’єктів підприємницької діяльності. Прибуток і його рівень характеризує ефективність виробництва, збиток свідчить про неефективне господарювання. Прибуток означає примноження фінансових ресурсів, збиток - їх втрати. Якщо збитки мають постійний характер, то, врешті-решт, будуть втрачені всі фінансові ресурси.

3. Методи організації фінансової діяльності підприємств

Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами, а саме:

.        Комерційний розрахунок;

2.       Неприбуткова діяльність;

.        Кошторисне фінансування.

Відмінність між окремими методами полягає у схемі організації фінансової діяльності, тобто у встановленні взаємозалежності між фінансовими ресурсами і джерелами їх формування, доходами, витратами і фінансовими результатами.

Основний метод фінансової діяльності - комерційний розрахунок. При ньому фінансова діяльність будується за наступною схемою:

Рисунок 3 - Схема фінансової діяльності

Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьому методі відіграють власні кошти, котрі покривають значну частину витрат, а також є забезпеченням отриманих кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль, а збалансування потреб у фінансових ресурсах здійснюється за допомогою кредиту. Метою діяльності є отримання прибутку.

Основою високоефективного функціонування підприємств в умовах ринкової економіки є здійснення фінансової діяльності на засадах комерційного розрахунку.

Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він спонукає підприємство до пошуку достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціонального їх розміщення, мінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Комерційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Саме він, а не ринкові відносини самі по собі, сприяє високоефективному господарюванню.

Комерційний розрахунок ґрунтується на таких принципах:

.        Повна господарська і юридична відокремленість;

2.       Самоокупність;

.        Прибутковість;

.        Самофінансування;

.        Фінансова відповідальність.

Усі принципи між собою тісно взаємозв’язані й становлять єдине ціле. Недотримання хоча б одного з них відразу ж зводить нанівець ефективність комерційного розрахунку. Разом з тим визначальним принципом є господарська і юридична відокремленість.

Необхідність установлення повної господарської і юридичної відокремленості випливає з вимоги чіткої визначеності щодо прав власності на фінансові ресурси, повноважень у визначенні оптимальних напрямів їх розміщення та відповідальності за використання залучених ресурсів. Господарська відокремленість дає змогу самостійно приймати рішення з питань виробничої і фінансової діяльності. Юридична відокремленість проявляється в наданні прав юридичної особи, яка має відповідну адресу, рахунки в банках та самостійний баланс, з допомогою якого визначають фінансові результати. Установлення господарської і фінансової відособленості дає змогу встановити чітку залежність між зусиллями даного підприємства і його фінансовими результатами. Неприпустимо, щоб рішення з питань діяльності підприємства приймались одними особами, а відповідальність за результати цієї діяльності покладалися на підприємства.

Самоокупність є другим за значенням принципом у системі комерційного розрахунку. Вона о значає покриття витрат на просте відтворення виробництва за рахунок отриманих доходів. Погашення залучених кредитів і сплата процентів здійснюється за рахунок отриманих доходів чи відповідного матеріального забезпечення позичок. Принцип самоокупності означає, що фінансова діяльність підприємства ґрунтується на такому вкладенні коштів, яке обов’язково має окупитись, тобто забезпечується стабільний кругообіг фінансових ресурсів.

У фінансовій практиці розрізняють повну і часткову самоокупність. Повна самоокупність означає повне покриття витрат за рахунок отриманих доходів. При частковій самоокупності отримані доходи покривають лише частину здійснених витрат. Часткова самоокупність може бути як непередбаченим наслідком зміни кон’юнктури ринку і зниження рівня цін на певну продукцію, так і запланованим явищем, коли свідомо підтримується невисокий рівень цін на окрему продукцію. Непередбачена часткова самоокупність веде до збитків, запланована - потребує встановлення відповідних джерел відшкодування втрат доходів. Як правило, запланована часткова самоокупність визначається державною ціновою політикою для певних товарів і послуг. Наприклад, у більшості країн світу на сільгосппродукцію ціни підтримуються на невисокому рівні, унаслідок чого держава надає субсидії з бюджету її виробникам.

Прибутковість, яка є логічним продовженням принципу самоокупності, означає, що отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток. Прибуток відіграє надзвичайно важливу роль. По-перше, це мета підприємницької діяльності, чистий дохід власників підприємства. По-друге, це критерій ефективності діяльності підприємства. У прибутку, як кінцевому результативному показнику, відображаються всі позитивні й негативні чинники, що характеризують роботу підприємства. По-третє, прибуток є основним джерелом нарощування фінансових ресурсів і розширення виробництва. В умовах ринкової економіки виживають тільки ті підприємства, які постійно розвиваються. Можливості ж розвитку безпосередньо залежать від маси отриманого прибутку.

Прибуток відіграє важливу стимулюючу роль для підприємства, націлюючи його на максимізацію доходів і мінімізацію витрат. При цьому ринкові механізми сприяють установленню оптимального рівня рентабельності продукції (робіт, послуг). З одного боку, підприємство заінтересоване в максимальному розмірі прибутку, однак, з іншого, це спричинить зростання ціни, а відтак і зменшення обсягів продажу та суми отриманого прибутку. Ця противага двох компонентів і веде до визначення оптимального рівня рентабельності, який забезпечує достатність прибутку для розвитку виробництва та формування особистих доходів підприємців і дає змогу максимально знизити рівень цін. Саме ціновий чинник є основною складовою конкуренції.

Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які, у свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку. Це дуже важливий принцип комерційного розрахунку, оскільки підприємство має саме дбати про розвиток виробництва. Цей принцип установлює взаємозв’язок між розвитком підприємства і фінансовими результатами його діяльності. Він забезпечує раціональне використання зароблених і залучених фінансових ресурсів, адже мета самофінансування полягає не в тому, щоб просто самостійно витратити певну суму коштів, а в тому, щоб отримати певний ефект. Результатом такого вкладення коштів має бути приріст прибутку.

Фінансова відповідальність є підсумковим принципом комерційного розрахунку і забезпечує його дійовість. Сутність цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних коштів. Якщо розмір збитків настільки підриває фінансову базу підприємства, що воно не в змозі продовжувати діяльність, то тоді приймається рішення про банкрутство. У разі банкрутства встановлюється фінансова відповідальність підприємства перед його кредиторами. Ліквідаційна комісія відповідно до чинного законодавства встановлює черговість відшкодування боргів і збитків.

Термін "комерційний розрахунок" досить співзвучний з "господарським розрахунком". Госпрозрахунок як метод організації фінансової діяльності застосовувався в умовах планової адміністративної економіки. Установлені принципи госпрозрахунку практично ідентичні розглянутим принципам комерційного розрахунку. Однак якщо останній надійно забезпечує ефективне господарювання, то госпрозрахунок практично ніколи не давав реальних результатів. Пояснювалось це дуже просто.

Принципи комерційного розрахунку для підприємства є реальністю, тоді як принципи госпрозрахунку були лише декларативними. Так, підприємства в умовах планової економіки ніколи не мали повної господарської відособленості і самостійності. Державні органи, у підпорядкуванні яких вони перебували, більшою чи меншою мірою визначали діяльність підприємства. Постійно стояла проблема розширення господарської самостійності підприємств. Принцип самоокупності більш-менш дотримувався, однак досить часто збитки підприємств покривалися з бюджету. Аналогічно діяв принцип прибутковості. Отримані прибутки і рівень рентабельності визначались не стільки результатами діяльності підприємств, скільки рівнем установлених державою цін. Принцип фінансової відповідальності зовсім не діяв, навпаки, завжди підкреслювалось, що соціалістичне підприємство не може збанкрутувати.

Отже, госпрозрахунок був обмеженим варіантом комерційного розрахунку. Ця обмеженість призводила до невисокої його ефективності. Якщо комерційний розрахунок ставить підприємство в такі умови, що погано працювати воно просто не може, інакше не отримає достатнього прибутку або взагалі стане банкрутом, то госпрозрахунок не створював передумов для ефективного господарювання. Саме тому неодноразово проголошувався перехід до повного госпрозрахунку, хоча ніколи не визнавався його обмежений характер.

Неприбуткова діяльність у цілому організована на такій самій основі, як і комерційний розрахунок, але за дещо обмеженою схемою (рисунок 4):

Рисунок 4 - Неприбуткова діяльність

Специфічною ознакою формування фінансових ресурсів є те, що досить часто воно здійснюється за рахунок спонсорських та інших надходжень, насамперед від засновників. Цей метод організації фінансової діяльності не передбачає принципу прибутковості. Головна мета функціонування неприбуткових підприємств, організацій та установ - забезпечення певних потреб суспільства, а не отримання прибутку. Відсутність прибутку дає змогу знизити рівень цін і зробити відповідні товари та послуги більш доступними. На принципах неприбутковості можуть здійснювати свою діяльність установи соціальної сфери та підприємства муніципального господарства.

Виділення в умовах ринкової економіки неприбуткової діяльності є цілком логічним. Завжди є певні сфери, які або не можуть бути прибутковими і тому не цікавлять підприємницькі структури, або повинні бути доступними широким масам населення. Використання цього методу дає змогу поєднати в умовах ринку як досягнення основної мети підприємницької діяльності - отримання прибутку на основі комерційного розрахунку в прибуткових галузях, так і забезпечення соціально значущих потреб суспільства. Водночас цей метод, забезпечуючи зіставлення витрат і доходів, сприяє раціональному веденню господарської діяльності.

Неприбуткова діяльність ґрунтується на таких принципах:

.        Господарська і юридична відособленість;

2.       Самоокупність;

.        Фінансова відповідальність.

Стосовно господарської і юридичної відособленості слід зазначити, що в цілому вона достатня для самостійного ведення фінансової діяльності. Разом з тим є певні обмеження. По-перше, з боку засновників, які визначають характер і напрями діяльності. По-друге, з боку держави, яка може регламентувати рівень витрат. Адже важливе не тільки встановле ння самоокупності, а й рівня, на якому вона досягається. Рівень витрат повинен забезпечити доступність товарів і послуг.

Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування. Воно здійснюється за такою схемою:

Рисунок 5 - Кошторисне фінансування

Кошторисне фінансування може здійснюватися за двома напрямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об’єднань чи фондів підприємств. Установи, які фінансуються з бюджету на основі кошторису, називаються бюджетними. На внутрішньому кошторисному фінансуванні перебувають відособлені підрозділи підприємств і організацій, як правило, соціального призначення.

Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами:

.        Плановість;

2.       Цільовий характер виділених коштів;

.        Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи;

.        Підзвітність.

Плановість означає, що фінансування здійснюється на підставі й у межах установленого плану. Плановим документом є кошторис (звідси і назва методу). Кошторис - це документ, у якому розраховані й затверджені планові витрати на відповідний плановий період (місяць, квартал, рік) чи відповідні заходи. Розрахунки планових витрат здійснюються, як правило, на основі нормативного методу. Складання кошторису ґрунтується на оперативно-сітьових показниках, які характеризують обсяги діяльності установи, та нормативах витрат за окремими статтями. Крім того, витрати можуть установлюватись на підставі статистичних розрахунків, виходячи з динаміки розвитку установи.

Сутність цільового характеру кошторисного фінансування полягає в тому, що виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом. При цьому в окремих випадках може надаватися право певного перерозподілу коштів між окремими статтями. Цільове призначення асигнувань дає змогу фінансуючій організації здійснювати контроль за їх раціональним і ефективним використанням.

Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансування здійснюється за кошторисом, однак виходячи не з планових, а з фактичних значень оперативно-сітьових показників. Отже, фінансування здійснюється не автоматично за планом, а з урахуванням реальних потреб. Це дуже важливо, бо сприяє недопущенню завищення планових розрахунків для отримання більшого фінансування.

Підзвітність передбачає звітність організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями. При цьому встановлена відповідальність за порушення принципів і правил кошторисного фінансування. Необхідність контролю випливає з того, що цей метод фінансової діяльності не передбачає реальних стимулів і фінансової відповідальності за результати діяльності. Тому потрібен жорсткий і постійний фінансовий контроль за діяльністю таких організацій та установ.

В окремих випадках у межах одного підприємства чи організації може застосовуватись одночасно кошторисне фінансування і комерційна діяльність. Наприклад, у державних вищих закладах освіти студенти навчаються за рахунок бюджетних асигнувань і на платній основі. При цьому, як правило, ці напрями діяльності чітко розмежовуються.

Бюджетне фінансування може здійснюватися також за узагальненими нормативами, наприклад, у медичних закладах - за нормативом на одного жителя. Такий підхід означає послаблення цільового характеру бюджетних асигнувань, оскільки вони виділяються в загальній сумі, а їх розподіл за статтями витрат здійснює сама організація (установа).

Кошторисне фінансування як метод організації фінансової діяльності не включає достатніх стимулів до раціонального й ефективного господарювання. Тому він застосовується в тих сферах, де важко забезпечити самоокупність і прибутковість. Насамперед це установи соціальної сфери, які надають так звані безплатні послуги, тобто оплата здійснюється не отримувачем послуг, а державою чи за рахунок централізованих фондів.

4. Діяльність підприємств у сфері фінансових результатів

Фінансовими результатами діяльності суб’єктів підприємництва є прибуток або збиток. Діяльність підприємств у сфері фінансових результатів спрямована на забезпечення отримання прибутку та його оптимальний розподіл і використання, а за наявності збитків - на встановлення їх причин та джерел покриття.

Досягнення позитивного, збалансованого з потребами фінансового результату забезпечується цілеспрямованим управлінням процесом формування прибутку на основі комплексного урахування всіх зовнішніх та внутрішніх чинників, що впливають на виробництво та реалізацію товарів, робіт, послуг.

Фінансові результати інтегровано відображають кількісні й якісні чинники діяльності підприємств. Управління формуванням та розподілом прибутку ґрунтується на впливі на нього через фактори, що визначають фінансові результати. Оскільки прибуток (чи збиток) є інтегрованим показником, то на нього впливають усі фактори діяльності підприємств. Залежно від рівня дії вони поділяються на макро- і мікроекономічні.

До макроекономічних факторів належать ті, що характеризують ситуацію на ринку, тобто збалансованість попиту і пропозиції. Діяльність підприємства починається з маркетингових досліджень з метою визначення його місця на ринку, прогнозування відповідних змін. Підприємство не може безпосередньо впливати на ці чинники, однак воно мусить максимально їх враховувати. Безглуздо випускати продукцію, яка потім не матиме збуту. Зміна ситуації на ринку (поява нових товаровиробників, нових ідентичних товарів, переорієнтування попиту на інші товари) може істотно вплинути на рівновагу попиту і пропозиції, що відіб’ється на обсязі продажу і цінах, а в підсумку - на фінансових результатах.

Прибуток чи збиток підприємств установлюється на підставі балансу. Фінансовий результат визначається як різниця між валовими доходами і валовими витратами. За економічним змістом він містить дві складові - прибуток від виробничої діяльності і прибуток (збиток) від фінансових операцій. Переважну частину становить прибуток від основної виробничої діяльності. Він формується за рахунок реалізації продукції (робіт, послуг) і залежить від двох чинників: суми прибутку у виробленій продукції і зміни частки прибутку у залишках нереалізованої продукції. Маса прибутку у виробленій продукції визначається трьома узагальнюючими показниками: обсяг виробництва, ціна, собівартість.

Обсяг виробництва залежить від трьох груп факторів, які характеризують складові елементи виробничого процесу, а саме: використання основних фондів, трудових і матеріальних ресурсів. З кожного напрямку виокремлюються два види факторів - екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивними факторами є фондо- і матеріалозабезпеченість, чисельність працюючих, інтенсивними - фондо- і матеріаловіддача, продуктивність праці.

Фондозабезпеченість відображає достатність або недостачу фондів для ведення виробничого процесу. Вона характеризується рухом фондів, тобто введенням у дію нових потужностей і заміною зношених та застарілих фондів, а також структурою фондів, яка дає змогу забезпечити всі сторони виробничої діяльності. Фондовіддача залежить від технічного стану основних фондів, який характеризується рівнем фізичного і морального зносу, та від ефективності використання фондів, що визначається коефіцієнтом змінності та відсутністю втрат від неповного використання основних засобів.

Вплив трудових чинників визначається забезпеченістю кадрами та продуктивністю праці. Кадрова забезпеченість характеризується чисельністю персоналу, яка залежить від його руху (прийняття, звільнення), та структурою працюючих (робітники, службовці, менеджери, обслуговуючий персонал та ін.). Продуктивність праці залежить від рівня кваліфікації, виробітку на одного працівника та використання робочого часу.

Використання матеріальних ресурсів залежить від матеріалозабезпеченості та матеріаловіддачі. Матеріалозабезпеченість визначається налагодженістю поставок матеріальних ресурсів, наявністю достатніх для їх придбання оборотних коштів та залученням кредитів банку в оборот підприємства. Матеріаловіддача визначається раціональним використанням матеріальних ресурсів, тобто виходом готової продукції.

Ціна є визначальним фактором формування фінансових результатів. Вона залежить від внутрішніх та зовнішніх чинників. Внутрішнім чинником ціноутворення є собівартість одиниці продукції та рівень її рентабельності. Підприємства спрямовують свої зусилля на мінімізацію собівартості й оптимізацію рівня рентабельності. Зниження рівня собівартості завжди доцільне. Однак воно не повинно досягатися за рахунок зниження якості, бо це може призвести до зменшення обсягу продажу. Рівень рентабельності має, з одного боку, забезпечити підприємство достатніми фінансовими ресурсами, а з іншого - не вести до значного зростання ціни, що також негативно відіб’ється на реалізації.

Зовнішніми відносно ціни є основні ринкові чинники - попит і пропозиція, тобто макроекономічні фактори. Проблема управління ціною полягає в узгодженні внутрішніх чинників із зовнішніми. Мінімізація собівартості при цьому спрямована на хеджування цінового ризику, тобто рівень собівартості має бути таким, щоб навіть при непередбаченому падінні цін на ринку підприємство отримало певний прибуток, а при значному зниженні збитки були б мінімальними.

На собівартість впливають структурні й відповідні техніко-економічні фактори. Структурні фактори відображають складові елементи собівартості: вартість сировини, матеріалів, напівфабрикатів; палива та енергії; заробітна плата та нарахування на неї; вартість утримання й експлуатації обладнання; накладні та інші витрати. Техніко-економічні фактори, які характеризують формування витрат з кожного елемента, включають місткість витрат (матеріаломісткість, енергомісткість, трудомісткість тощо) та їх вартість (ціни на матеріали, сировину, енергоносії, заробітна плата тощо). Місткість характеризується обсягом використання сировини, енергії, заробітної плати та інших елементів на виробництво одиниці відповідних товарів, робіт, послуг. Зменшення ємності витрат є основним чинником зниження собівартості, оскільки вартісний фактор є зовнішнім, хоча, звісна річ, підприємство обирає найвигідніші умови поставок.

Комплексні фактори відображають вплив певних тенденцій розвитку економіки на фінансові результати. Вони діють не самі по собі, а через окремі техніко-економічні фактори. Причому цей вплив може здійснюватись одночасно через кілька техніко-економічних факторів, тобто мати комплексний характер. До комплексних факторів, які впливають на прибуток, належать: технічне вдосконалення виробництва, підвищення його ефективності, поліпшення якості продукції.

Вплив технічного вдосконалення виробництва на прибуток доволі складний. Розроблення і впровадження нової техніки і сучасних технологій потребують значних коштів, що відображається в зростанні витрат. Головним при цьому є кінцевий фінансовий результат, тобто зростання доходів від продуктивнішого обладнання має випереджати зростання витрат. Безпосередній вплив технічного вдосконалення виробництва на прибуток відбувається через узагальнюючі техніко-економічні фактори: зростання обсягу виробництва, певне зростання цін. Рівень собівартості може як зростати, так і зменшуватись. При цьому зростання рівня собівартості має обов’язково супроводжуватись поліпшенням якісних характеристик продукції, робіт і послуг.

Підвищення ефективності виробництва може досягатись як через його технічне вдосконалення, так і на основі раціональнішого використання наявного виробничого потенціалу. Це забезпечується за рахунок удосконалення насамперед системи управління виробничим процесом. У результаті підвищуються матеріало- і фондовіддача, продуктивність праці, що сприяє зростанню обсягів виробництва і зниженню собівартості продукції.

Підвищення якості продукції - також доволі складний комплексний фактор. Насамперед воно потребує додаткових затрат, тобто можуть зростати і собівартість, і ціни. Однак, головне, це сприяє зростанню обсягу продажів, адже в сучасних умовах насиченого ринку саме якість стала основним чинником успіху в реалізації продукції.

Таким чином, формування фінансових результатів визначається широким колом факторів, які відбивають усі аспекти фінансово-господарської діяльності підприємств. При цьому недоцільно і неможливо поділяти ці фактори на основні та другорядні. Кожен з них може як забезпечити високий рівень прибутку, так і спричинити істотні збитки.

5. Інформаційно-правове забезпечення аналізу фінансової діяльності підприємства

Для регулювання фінансової діяльності підприємства існує багато нормативних актів. Одним із важливих законів є Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. №697-XII. Метою цього закону є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природних, економічних, науково-технічних та культурних потенціалів республіки для підвищення рівня життя народу.

Наступним нормативним актом є Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991р. №698-XII, який визначає загально правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. Згідно із статтею 5, одним із принципів підприємницької діяльності є залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством

Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991р. №887-XII, виділяє види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. Підприємство користується банківським кредитом на комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання. Розрахунки підприємств за своїми зобов’язаннями проводяться у безготівковому та готівковому порядку через установи банків, відповідно до правил здійснення розрахункових та касових операцій, затверджених НБУ.

З 1 січня 1995 року основним виглядом прямого податку на юридичних осіб в Україні став податок на прибуток, що був введений Законом України від 28 грудня 1994 року "Про оподаткування прибутку підприємств" (після чисельних змін і доповнень з 1.07.97 цей закон діє у редакції Закону України від 22.05.97 року). Стаття 3 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств" присвячена характеристиці об’єкту оподаткування і порядку обчислення оподатковуваного прибутку. Це дуже важливий закон. Оскільки основним джерелом формування власних фінансових ресурсів підприємства є прибуток.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань.

Ставка податку на прибуток підприємств закріплена у статті 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - прибуток платників податку оподатковується за ставкою 30% до об’єкта оподаткування.

Закон України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР визначає платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Згідно із статтею 2 об’єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України. Згідно із статтею 4 база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків та зборів, за винятком податків на додану вартість, що включаються до ціни товарів (робіт, послуг) згідно із Законом України з питань оподаткування. Об’єкти оподаткування оподатковуються за ставкою 20%. Згідно із статтею 7 продаж товарів здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

В залежності від правового статусу підприємства визначається мінімальний розмір статутного капіталу і порядок його формування. Розмір статутного капіталу оговорюється в засновницьких документах підприємства і вноситься в реєстраційну карту при здійсненні державної реєстрації підприємства. Мінімальний розмір статутного фонду регламентується діючим законодавством тільки для господарських товариств і деяких специфічних видів діяльності, як правило, пов’язаної з фінансовими операціями. Для підприємств всіх інших організаційно-правових форм господарювання його величина визначається засновником і залежить перш за все від виду і масштабу діяльності. Законодавчі акти, що регулюють мінімальний розмір статутного фонду - це Закон України "Про внесення змін і доповнень в Закон України "Про господарські товариства" від 16 грудня 1993р. №3709; Положення "Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії", затверджене Указом Президента України від 19 лютого 1994р. №55/94; Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" від 17 березня 1993 №23-93.

Порядок і джерела формування статутних фондів залежать від типу підприємства і форми власності, на базі якої воно функціонує. В Україні права підприємств різних типів і форм власності закріплені у чинному законодавстві, зокрема в законах України "Про власність", "Про підприємство в Україні", "Про господарські товариства".

З 1 січня 1995 р. в Україні скасовано порядок, що передбачав вилучення державою частини амортизаційних коштів державних підприємств до державного бюджету для створення централізованих фондів капіталовкладень, тобто вся сума амортизаційних відрахувань перебуває у розпорядженні підприємств для витрат за цільовим призначенням. Але не виключено, що, враховуючи інвестиційну ситуацію в країні, такий порядок може бути запроваджено знову.

Таким чином, беручи до уваги, що нормативні акти постійно змінюються та доповнюються, керівництву підприємства потрібно постійно цікавитися змінами у законодавстві.

Розділ 2

1. Загальна характеристика підприємства

Державне підприємство "Хмельницьке обласне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Хмельницькоблагроліс" було зареєстроване 17 жовтня 2007 року. Розташоване за адресою 29000, м. Хмельницький, вул. Свободи, 70, к.115. Основним видом об'єкту проходження стажування є лісівництво та лісозаготівля. До складу ДП входить три підрозділи - Хмельницька філія, Волочиська філія та Старокостянтинівська філія.

Основними видами продукції підприємства є дрова паливні твердих та м'яких порід, дров'яна деревина для виробничо-технологічних потреб, баланси з дров'яної деревини, пиловники. Кількість штатних працівників - 28 чоловік.

За даними попереднього лісовлаштування виробнича діяльність підприємства проводиться на залісненій території, площа якої складає 7355 га.

Загальна характеристика лісового фонду представлена у таблицях 1-3.

Таблиця 1. Розподіл по основних лісоутворюючих породах

Категорії порід	Площа, га
Хвойні	16,4
Твердолистяні	70,2
М'яколистяні	13,4
Чагарники	-

Таблиця 2. Розподіл лісів по віковій структурі

Вікова категорія	Площа, га
Молодняки	31,4
Середньовікові	41,5
Пристигаючі	9,6
Стиглі	15
Перестиглі	2,5

Таблиця 3. Основні таксаційні показники лісового фонду

Загальний запас насаджень	тис. м3	1044
в т. ч. стиглих та перестиглих	тис. м3	305
Середній запас на 1 га вкритих лісом	м3	145
Середній запас на 1 га стиглих і перестиглих	м3	172
Середній вік	рік	54
Середній бонітет		1,7
Середня повнота		0,6
Загальний середній річний приріст	тис. м3	25,9
Загальний середній річний прирістна 1 м3	м3	3,6

Працівники підприємства проводять значну роботу по відновленню лісів, підвищенню продуктивності лісів, посиленню їх захисних та природоохоронних властивостей, раціональному використанню лісових ресурсів.

Знаходячись в екстремальних кліматичних умовах (більша частина лісгоспу по лісорослинних умовах відноситься до степової зони) і в зв’язку з постійно зростаючим рекреаційним навантаженням деревостани лісгоспу зазнають негативного впливу на значних площах від шкідників та хвороб.

Велике значення для поліпшення якості лісів, їх санітарного стану та підвищення продуктивності мають рубки, пов’язані з веденням лісового господарства, а саме рубки догляду за лісом. Невід’ємною частиною діяльності лісового господарства є переробка деревини.

При вирішенні питань збільшення випуску продукції приділяється увага виконанню заходів по використанню передових досягнень, підвищенню культури виробництва, створенню умов для високопродуктивної праці.

2. Аналіз виробництва та реалізації продукції

Для виконання основної мети діяльності лісгоспу - вирощування, збереження лісу необхідне постійне фінансування підприємства в обсязі не меншому ніж на це витрачається грошових, матеріальних кошт. Держава фінансує лісове господарство тільки частково на ті програми, які рахуємо першочергові - вирощування лісу та захист від пожеж та деякі інші. Тому основну суму фінансування діяльності лісгосп отримує від реалізації деревини від рубок головного та проміжного користування. Попит на деревину на протязі року нерівномірний, рубки санітарні вибіркові та суцільні теж проводяться по санітарним правилам в указані періоди, тому поки що єдиним способом забезпечення планового надходження кошт в лісгосп в зимові місяці року є реалізація переробленої деревини та деревини в круглому виді.

За 2012 рік ДП "Хмельницькоблагроліс" заготовив 5556 м3 ліквідної деревини. Реалізовано в круглому виді 5529 м3 на загальну суму 806 тис. грн. Ціна знеособленого кубометра реалізованої деревини в круглому виді 145,84 грн. Залишки лісопродукції на кінець 2012 року склали 27 м3, що складає 0,48 % від обсягу річної заготівлі.

Таблиця 4. Обсяг переробленої деревини, м³

№	Найменування продукції	2011 рік	2012 рік	Відхилення
1	2	3	4	5	6
				Абсол., (+/-)	Відн., %
1.	Хвойна:	627	147	-480	100
1.1	Ділова:
1	2	3	4	5	6
	пиловник 1 с.	30	0	-30	4,7
	пиловник 2 с.	75	8	-67	11,9
	пиловник 3 с.	245	71	-174	39,0
1.2	Баланси	56	63	7	8,9
1.3	Техсировина	49	5	-44	7,8
1.4	Дрова паливні	172	27,4
2.	Твердолистяна:	6516	4246	-2270	100
	пиловник 1 гот.	43	28	-15	0,6
	пиловник 2 гот.	68	52	-16	1,0
	пиловник 3 гот.	86	244	158	1,3
2.2	Баланси	344	533	189	5,2
2.3	Техсировина	2119	802	-1317	32,5
2.4	Дрова паливні	3857	2586	-1271	59,1
3.	М’ягколистяні:	1095	1164	69	100
	пиловник 1 с.	3		-3	0,2
	пиловник 2 с.	13		-13	1,1
	пиловник 3 с.	160	165	5	14,6
3.1	Баланси	10	6	-4	0,9
3.2	Техсировина	11	59	48	1,0
3.3	Дрова паливні	898	934	36	82,0
Всього		8238	5556	-2682	100

Аналізуючи дані таблиці 4 можна сказати, що обсяг переробленої деревини в 2012 році в порівнянні з 2011 роком скоротився в декілька разів. Причиною цьому є недостатнє бюджетне фінансування захисного лісорозведення, відсутність капіталовкладень саме це призвело до різкого зменшення обсягів продукції ДП "Хмельницькоблагроліс", зниження попиту на деревину також сприяли зменшенню обсягів продукції.

В умовах ринкової економіки діє чіткий механізм, що регулює рівень та ефективність виробничих витрат і передбачає діалектичну взаємодію між ціною та рівнем витрат. Ціна є об’єктивним і примусовим нормативом рівня витрат. З іншого боку, закон середньої норми прибутку в умовах чистої конкуренції забезпечує приблизно однакову ефективність виробництва в різних його галузях. Якщо в будь-якій галузі чи виді виробництва внаслідок кон’юнктури ефективність зростає, то неминуче туди надходитимуть нові капіталовкладення, що сприятиме розширенню виробництва і, зрештою, підніме рівень його ефективності до рівня інших галузей. Так як обсяг продукції знизився, то й ціни знизилися, в наслідку цього треба розробити програму до виготовлення нового виду продукції. Аналіз асортиментного плану заготівлі від рубок головного користування представлені в таблиці 2.5.

Склад та характеристики товарного асортименту, як відомо, багато в чому залежать від зони господарювання підприємства (ринку чи сегменту ринку). Отже, при формуванні перспективного товарного асортименту дуже важливо враховувати такий фактор як то стратегічна зона господарювання. Стратегічна зона господарювання (СЗГ) - окремий сегмент зовнішнього середовища підприємства, на який воно має, або хоче мати вихід.

Дані таблиці 4 показують, що асортимент продукції у 2012 році знизився: заготівля деревини знизилася з 8238 м³ до 5556 м³ тис. грн, як і хвойних та твердолистяних матеріалів, лише обсяг м’ягколистяних матеріалів збільшився. Попит на товари невеликий, оскільки, за час, який товар був у розробці і виробництві з’явились аналогічні товари, але вже з новими споживчими якостями.

Прогнози стосовно розробки асортименту повинні бути максимально наближені до реальності. А в результаті - нецілеспрямоване використання сировини та матеріалів це втрачені кошти. Час та ресурси, які можна було б використати на підвищення конкурентоспроможності продукції і підприємства в цілому, підуть на мобілізацію нового потенціалу, що звичайно не тягне за собою позитивних наслідків.

3. Аналіз прибутку підприємства

Прибуток являє собою грошову форму чистого доходу суспільства. Як економічна категорія він відображає сукупність економічних відносин, пов’язаних з утворенням національного доходу і його розподілом. Термін "прибуток" має різне тлумачення у практиці фінансового та економічного аналізу.

Змістовим є визначення прибутку І.О. Бланка, який стверджує, що прибуток - це втілення у грошовій формі чистого доходу підприємства на вкладений капітал, який характеризує його винагороду за здійснення підприємницької діяльності та є різницею між сукупними доходами та сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності.

Ним зазначено, що прибуток є:

головною метою підприємницької діяльності;

базою економічного розвитку держави;

критерієм ефективності фінансово-господарської діяльності;

основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів, які забезпечують розвиток підприємства;

основним захисним механізмом від загрози банкрутства підприємства.

Згідно з П (С) БО 3 "Звіт про фінансові результати", прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати. При проведені аналізу застосовуються наступні показники:

прибуток (збиток) від реалізації продукції (товарів, послуг) - можна розрахувати двома способами:

За скороченою схемою:

Прибуток від реалізації = Валовий прибуток + Витрати на збут (1)

За розгорнутою схемою:

Прибуток від реалізації = Чиста виручка від реалізації продукції товарів, послуг - Собівартість реалізованої продукції + Витрати на збут (2)

Розрахуємо прибуток від реалізації за розгорнутою схемою:

. Прибут. від реал. 2011 р. = 1007 - 318 + 0 = 689 тис. грн.

. Прибут. від реал. 2012 р. = 806 - 503 + 0 = 303 тис. грн.

Згідно з розрахунків прибуток від реалізації на 2012 рік складає 303 тис. грн., він зменшився на 386 тис. грн. в порівнянні з 2011 роком. Нерозподілений прибуток - це величина, на яку чистий прибуток перевищує його використання у звітному періоді (таблиця 5).

Таблиця 5. Розрахунки нерозподіленого прибутку підприємства

Показники	2011 рік	2012 рік	Відхилення
			Абсол., (+/-)	Відносн., %
Валовий прибуток (збиток) від реалізації	689	303	-386	-56,0
Прибуток (збиток) від операційної діяльності	663	16	-647	-97,5
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування	950	-42	-992	-104,4
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності	950	-42	-992	-104,4
Чистий прибуток (збиток)	950	-42	-992	-104,4
Нерозподілений прибуток (збиток)	669	627	-42	-6,27

Аналізуючи нерозподілений прибуток (непокриті збитки) таблиці 5 можна сказати, що прибуток у 2012 році у порівнянні з 2011 роком дуже знизився, всі показники за 2012 рік мають зміни. Валовий прибуток від реалізації у 2012 році знизився на 56 %, прибуток від звичайної діяльності, чистий прибуток, нерозподілений прибуток знизилися майже на 104 %.

4. Аналіз фінансових результатів підприємства

Беззаперечно, що основним економічним чинником, який в значній мірі визначає прибутковість підприємства, є фінансовий результат підприємства. При цьому фінансовий результат виступає тим комплексним показником, який узагальнює усі результати виробничо-господарської діяльності підприємства та визначає її ефективність.

Важливу роль у забезпеченні ефективних форм господарювання на вітчизняних підприємствах відіграє аналіз фінансових результатів підприємства, що впливають на процес прийняття інвестиційних та фінансових рішень. Методи аналізу фінансового стану підприємства постійно вдосконалюються по мірі настання змін в економічному середовищі нашої держави. Нові ідеї та принципи в цій сфері в першу чергу доходять до користувачів періодичних економічних видань.

Фінансові результати є важливим об’єктом обліку та аналізу. Визначено, що бухгалтерський облік та економічний аналіз фінансових результатів, використовуючи різні методи і процедури, мають спільні об’єкти та виконують ряд однорідних функцій. Це дозволяє розглядати їх як єдиний комплекс, ефективне використання даних якого дозволяє приймати найбільш обґрунтовані рішення і в кінцевому результаті отримувати високі прибутки та підтримувати конкурентоздатність господарюючих суб’єктів.

Застосування принципу нарахування та відповідності доходів і витрат, визначеного Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає формування фінансових результатів шляхом порівняння доходів та витрат. Такий принцип має позитивне значення і дозволяє зробити висновок про доцільність вивчення фінансових результатів як системи взаємопов’язаних об’єктів.

Провідна роль у вирішені питань визначення й оптимізації величини фінансових результатів належить економічному контролю, адже можливість отримання найбільшого економічного ефекту при найменших витратах, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів значною мірою залежить від того, наскільки оперативно і точно підприємство здійснює облік та контроль власних витрат та доходів.

Правильна організація контролю на підприємстві дозволить об'єктивно і своєчасно відображати витрати та доходи, вести оперативний контроль за виконанням плану й дотриманням кошторисів витрат, визначати шляхи оптимізації доходів і витрат, що дасть можливість істотно поліпшити фінансові результати підприємства.

Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства дозволяє дати оцінку темпів зростання прибутку як в цілому по підприємству за певний період, так і за кожною його складовою; вивчити вплив суб’єктивних і об’єктивних факторів на зміну прибутку та визначити рівень їх впливу; виявити резерви збільшення прибутку.

Таблиця 6. Фінансові результати діяльності підприємства

Показники	2011 рік	2012 рік	Відхилення
1	2	3	4	5
	Тис. грн	Тис. грн	Абсол., (+/-).	Відносн., %
Дохід (виручка) від реалізації	1158	806	-352	-30,4
Податок на додану вартість	151	0	-151	-100
Чистий дохід (виручка) від реалізації	1007	806	-201	-19,96
Собівартість реалізованої продукції	318	503	185	58,17
Валовий прибуток	689	303	-386	-56,02
Інші операційні доходи	373	0	373	100
Адміністративні витрати	229	319	90	39,3
Інші операційні витрати	170	0	-170	-100
Фінансові результати від операційної діяльності	663	-16	-679	-102
Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування	950	-42	-992	-104,4
Фінансові результати від звичайної діяльності	950	-42	-992	-104,4
Чистий прибуток	950	-42	-992	-104,4

Для аналізу і оцінки рівня та динаміки фінансових результатів ДП "Хмельницькоблагроліс" використаємо інформацію таблиці 6. Суттєвим є зменшення суми валового прибутку підприємства проти 2011 року у 2012 році - зменшився на 386 тис. грн. або на 56 %.

Причинами таких змін являються скорочення фізичного обсягу реалізованої продукції. Дані таблиці 7 яскраво свідчать про спад економічної ефективності діяльності на підприємстві.

Таблиця 7. Аналіз показників діяльності підприємства

Показники	2011 рік	2012 рік	Відхилення
			Абсо. (+/-)	Відн.,%
Середньооблікова кількість усіх працівників, осіб	28	28	0	0
Фонд оплати праці, грн.	353	345	-8	-2,2
Реалізація продукції у натуральному виразі, м3	8238	5529	-2709	-32,9
Реалізація продукції, тис. грн.	1158	806	-352	-30,4

Дані аналізу свідчать, про те що економічна ефективність діяльності підприємства пішла на спад. Показники свідчать про те що реалізація продукції зменшилась на 352 тис. грн. або на 30,4 %, так само можна побачити зниження оплати праці на 8 тис. грн. або 2,2 %. Згідно з пояснювальною запискою до фінансової та статистичної звітності в 2012 році на підприємстві працювало в середньому 28 чоловік, середньомісячна зарплата склала 1028 грн. Заборгованість по заробітній складає 66,0 тис. грн. З неї 15,0 тис. грн - просрочена заборгованість з виплати заробітної плати. Спад економічної ефективності підприємства викликано погіршенням фінансово-економічного стану підприємства, зменшенням обсягу виробництва.

Умовою життєдіяльності й основою стабільного стану будь-якого підприємства в ринковій економіці виступає його стійкість, аналіз якої слід проводити систематично та поглиблено. Нині значна кількість сільськогосподарських підприємств України потребує заходів щодо їх фінансового оздоровлення з метою забезпечення достатнього рівня платоспроможності, зміцнення фінансової стійкості та поліпшення виробничої діяльності.

Причини зміни фінансових ресурсів, авансованих в обороті активи, можливо встановити також при вивченні змін, які відбуваються в складі джерел їх покриття. Недостатність джерел формування поточних активів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень.

Засоби ДП "Хмельницькоблагроліс" в основному створені за рахунок короткострокових зобов'язань, в наслідку цього фінансове положення є нестійким, оскільки з капіталами короткострокового використання необхідна постійна оперативна робота, направлена на контроль за своєчасним їх поверненням і на залучення в оборот на нетривалий час інших капіталів.

Проведемо аналіз операційних витрат ДП "Хмельницькоблагроліс" таблиця 8:

Таблиця 8 Аналіз операційних витрат

Показники	2011 рік	2012 рік	Відхилення
			Абсол., (+/-)	Відносн., %
Матеріальні затрати	78	137	59	75,6
Витрати на оплату праці	353	345	-8	-2,2
Відрахування на соціальні заходи	132	160	28	21,21
Амортизація	6	26	20	333
Інші операційні витрати	0	80	80	0
Разом	569	748	179	31,45

В цілому аналізуючи таблицю 8 можна сказати, що витрати збільшилися у 2012 році, так матеріальні затрати збільшилися на 59 тис. грн., або на 75,6 %, витрати на оплату праці зменшилися на 8 тис. грн.

Умовою життєдіяльності й основою стабільного стану будь-якого підприємства в ринковій економіці виступає його стійкість, аналіз якої слід проводити систематично та поглиблено. Фінансова стійкість підприємства є однією із найважливіших характеристик фінансового стану і пов’язана з рівнем його залежності від кредиторів та інвесторів. Нині значна кількість сільськогосподарських підприємств України потребує заходів щодо їх фінансового оздоровлення з метою забезпечення достатнього рівня платоспроможності, зміцнення фінансової стійкості та поліпшення виробничої діяльності.

Розділ 3

1. Проблематика підприємства в лісопереробній галузі

Лісопереробна галузь серйозно потерпає від кризи. Будівництво, яке чи не найбільше закуповувало деревину, простоює, малий та середній бізнес також не спішить робити замовлення.

Лісовий потенціал використовується вкрай незадовільно. Заготовлена деревина здебільшого переробляється на пиломатеріали. Переробкою деревини на готові вироби та меблі займаються лише поодинокі дрібні підприємства з невеликим асортиментом. І причиною цього є те, що з боку Держкомлісгоспу ігноруються напрацьовані європейські підходи у взаємодії лісогосподарських та деревообробних структур. Як наслідок - існування лісових господарств краю без належного бюджетного фінансування виключно залежить від дрібних підрядних лісозаготівельних структур, яких цікавить тільки цінний асортимент лісоматеріалів. У той же час маса лісової сировини, яка б могла бути використана, як джерело теплової та електричної енергії, просто пропадає. З огляду на нинішню енергетичну ситуацію це неприпустимо. У результаті ускладнюється фінансово-економічне становище самих лісових господарств. Зростають борги по заробітній платі, борги перед бюджетом та Пенсійним фондом, дебіторська заборгованість.

Незбалансованість структури виробництва, недостатнє урахування споживчого попиту, відсутність стимулів до підвищення конкурентоспроможності та ефективності виробництва - є основними чинниками, що зумовили незадовільний стан торгівлі лісовими матеріалами. Розв’язанням проблем, пов’язаних з використанням лісових ресурсів, є впровадження стратегії розвитку підприємств лісового господарства, що являє собою комплексну програму дій, яка спрямована на їх ефективну виробничу, комерційну, науково-дослідну та іншу діяльність, реалізація якої забезпечує здійснення місії та досягнення цілей підприємств у веденні лісового господарства.

Щоб підвищити ефективність господарювання в лісовій галузі, необхідно відродити систему розвитку лісової інфраструктури. Однак державна програма "Ліси України" належним чином не фінансується. Практично відсутні кошти на проведення лісо-відновлювальних робіт.

З метою оздоровлення фінансового стану державних лісових підприємств, необхідно переглянути джерело фінансування лісогосподарських заходів, зменшення таксової вартості на деревину на пні, зміни режиму оподаткування, внесення окремих змін та доповнень до Лісового кодексу України та інших нормативних документів направлених на покращення використання лісосировинних ресурсів та забезпечення ними вітчизняних виробників.

На Західній Україні велика конкуренція, ті ж Волинська, Івано-Франківська область мають більшу лісистість. Тільки у Львівській області сімнадцять державних підприємств. Проблема в тому, що деревина не може лежати. Вона псується, втрачає свої технічні характеристики, синіє, з’являються різні хвороби.

Зниження попиту на продукцію викликано практично тим, що стоїть будівництво житла, як індивідуальне, так і промислове. Основними замовниками були меблеві комбінати, підприємства з виробництва шпону, малий і середній бізнес.

2. Шляхи вирішення проблем діяльності підприємства

При проведенні фінансово-економічної оцінки стану ДП "Хмельницькоблагроліс", свідчить, що він є дійсно критичним. Лісове господарство відноситься до галузей матеріальної сфери, які тісно пов’язані з природою, використанням природних ресурсів, свідомим втручанням в екосистеми та впливом на них. Лісовий комплекс сьогодення зіштовхується з рядом таких проблем: екологічна криза, дефіцитність лісових ресурсів, низька якість вітчизняної продукції, нестача інвестиційних ресурсів, застарілість техніки завжди спонукали фахівців до пошуку внутрішніх сировинних резервів для підвищення рівня забезпеченості потреб країни у лісопродукції та поліпшення показників навколишнього середовища. Більше 35% обсягів заготовленої ліквідної деревини не придатні для промислової переробки (дрова). Це суттєво нижче за нормативні показники.

У зв’язку з нестачею власних коштів постає необхідність залучення інвесторів, які дали б можливість закупити обладнання для ефективної обробки деревини. Сировиною для розвитку переробної промисловості є не тільки деревина, але й макулатура, вторинні сировинні ресурси сільського та комунального господарства. Власне досить перспективним є виробництво деревних плит і пластиків, які дають змогу комплексно освоювати низькоякісну деревину та виготовляти ефективну в споживанні продукцію. Разом з фанерним виробництвом вони є базовими для нарощування випуску меблів, рентабельність якої була б дещо більшою. Подальший розвиток виробництва деревних плит тісно пов’язаний з підвищенням їх екологічності. Отже, стратегія розвитку підприємств спрямована на створення мобільних потужностей, які забезпечать вітчизняних товаровиробників високоякісною продукцією.

Залучення інвестицій для багатьох підприємств України було й залишається першочерговою задачею, вирішення якої у найкоротші терміни є основним фактором сталого розвитку, чинником конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на світовому ринках. В той же час стан та результати діяльності на багатьох підприємствах обмежують можливості отримання інвестиційних коштів.

Досі залишаються недостатньо проробленими аспекти прийняття якісних управлінських рішень, з одного боку, щодо інвестування коштів, а з другого - щодо покращення фінансового становища підприємства та підвищення рівня його інвестиційної привабливості. До них слід віднести зокрема ув’язування питань всебічного стійкого розвитку підприємства і його інвестиційної привабливості, формування комплексної, адекватної та загально прийнятної системи оцінювання інвестиційної привабливості й інші.

Інвестиційна привабливість підприємства як об’єкта інвестування є важливим показником, під яким слід розуміти його інтегральну характеристику з точки зору наявного фінансового стану, можливостей розвитку техніко-економічного та організаційного рівня виробництва, соціальної безпеки та інформаційної забезпеченості тощо. Інвестиційну привабливість слід визначати як комплекс різноманітних факторів, перелік і вага яких може змінюватись в залежності від:

цілей інвесторів;

виробничо-технічних особливостей підприємства, у яке інвестуються кошти;

економічного розвитку підприємства у минулому, на теперішній час, а також очікуваного у майбутньому економічного розвитку.

Приймаючи рішення про вкладання капіталу у той чи інший інвестиційний об’єкт, інвестор розглядає інвестиційну привабливість комплексно. Інвестору необхідно враховувати забезпечення високої привабливості на всіх етапах інвестиційних рішень, від вибору країни-реципієнта - до визначення конкретного інвестиційного проекту.

До фінансово-економічних факторів і резервів підвищення інвестиційної привабливості пропонується віднести:

підвищення ефективності використання основних фондів на підприємстві;

зростання якості управління кредиторською й дебіторською заборгованістю;

ріст ефективності використання оборотних коштів;

удосконалення управління прибутком підприємства;

запровадження маркетингових заходів та управління якістю;

підвищення ефективності управління ціноутворенням на продукцію підприємства;

Оцінка ефективності заходів із підвищення рівня інвестиційної привабливості підприємства дозволила виявити, і сформулювати наступні елементи:

прискорення оборотності оборотних коштів підприємства на базі зменшення кредиторської та дебіторської заборгованості й виробничих запасів;

впровадження заходів із зміни обсягу коштів на рахунку підприємства, а також обсягу поточних фінансових інвестицій з метою створення найкращого співвідношення між обіговими коштами у виробничій та невиробничій сферах, оптимізації ліквідності та платоспроможності підприємства.

Одним з головних етапів планування покращення стану підприємства є контроль (контролінг) за реалізацією продукції. Виходячи з цього, можна сказати, що потрібно закріпити за суб’єктами лісових відносин більш чітко окреслені функції.

Планування щодо покращення стану реалізації лісопродукції:

Максимально інформувати потенційного споживача через всі можливі шляхи: пресу, журнали підприємств, реклама в телебаченні, в Інтернеті, вітрини, тощо;

Організація і забезпечення комерційних відділів при кожному лісгоспу, з центром реалізації і головне, інформаційним і консультативним центром в обласному управлінні-куди повинні стікатися дані про всі комерційні параметри кожного товару: попит, ціна, собівартість при різних умовах продажу товару, конкуренти, тенденції попиту на внутрішньому та зовнішньому ринках.;

Організація і юридичне забезпечення захисту від ризиків продажу на внутрішньому і зовнішньому ринку лісгоспів, з контролем проходження договорів і контрактів від підписання до закінчення дії цих актів.

Що стосується ДП "Хмельницькоблагроліс", то існує безліч різноманітних проблем, економічний стан підприємств лісової промисловості та лісового комплексу в цілому бажає кращого. Подальший розвиток лісової промисловості потребує повного радикального реформування, що включає в себе заміну фізично та морально застарілого обладнання, наділення підприємств обіговими коштами, розробка ефективних, раціональних технологій, раціональне використання відходів.

Для того, щоб лісова галузь стала прибутковою сферою економіки, могла інтегруватися у світову економіку не лише постачальник сировини і круглого лісу, а й продукції глибокої переробки, держава повинна створити сприятливі економічні, політичні та інші умови. Повинні виділятись кошти спеціальних фондів, дотації і субсидії з державного бюджету на фінансування конкретних цільових проектів. При цьому потрібно удосконалювати законодавство, реформувати оподаткування, активно вводити інновації, нові прогресивні види техніки і технології.

Так як підприємство не є платоспроможним, то можна запропонувати наступні заходи, з-поміж багатьох різних заходів, які сприяють відновленню платоспроможності й підтримуванню ефективної господарської діяльності підприємства, можна рекомендувати, зокрема, такі:

зміна складу керівників підприємства та стилю управління;

інвентаризація активів підприємства;

оптимізація дебіторської заборгованості, зниження витрат на виробництво;

продаж дочірніх фірм і часток у капіталі інших підприємств;

продаж незавершеного будівництва;

обґрунтування необхідної чисельності персоналу;

продаж зайвого устаткування, матеріалів і залишків готової продукції;

реструктуризація боргів перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокові позики або іпотеки;

запровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва;

удосконалення організації праці;

проведення капітального ремонту, модернізації основних фондів, заміни застарілого устаткування.

Висновки

Аналіз результатів виробничої діяльності підприємства, проводиться з метою оцінки його фінансово-економічного стану і визначення реальних шляхів фінансового оздоровлення, для чого основна увага приділяється ефективності використання власного і позикового капіталу, виявленню резервів збільшення балансового прибутку і зростання рівня рентабельності, поліпшенню фінансового стану і платоспроможності підприємства.

Фінансово-економічний стан підприємства визначає його фактичні можливості по самофінансуванню поточним і майбутнім виробничо-комерційній і інвестиційній діяльності. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства проводиться по сукупності показників, що відображають його забезпеченість власними фінансовими ресурсами і здатність погашати свої боргові зобов'язання.

Значення аналізу фінансово-економічного стану і ухвалення на його основі обґрунтованих управлінських рішень обумовлюється тим, що воно включає комплекс характеристик, основними з яких є:

динаміка, склад і структура активів, їх стан і рух;

динаміка, склад і структура джерел власного і позикового капіталу;

абсолютні і відносні показники, що характеризують фінансову стійкість підприємства і динаміку зміни її рівня;

платоспроможність підприємства і ступінь ліквідності його активів.

Головна мета такого аналізу - своєчасно виявляти і усувати недоліки в поточної господарської діяльності підприємства, знаходити реальні резерви для зростання рівня його платоспроможності і поліпшення показників фінансового стану, визначати можливі шляхи його оздоровлення.

Разом з тим поточний стан економіки України, особливості функціонування перехідного механізму господарювання, накладають відбиток на підходи до аналізу фінансово-економічного стану підприємства і актуалізують необхідність пошуку прийнятного методичного інструментарію.

Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства необхідна відповідна інформаційна база. Такою можуть бути звіт про фінансові результати діяльності і баланс - підсумковий синтетичний документ про склад засобів діяльності підприємства та джерела їхнього формування в грошовій формі на певну дату (кінець кварталу, року).

Особливе місце в оцінці фінансово-економічного стану підприємства займає характеристика його залежності від зовнішніх джерел фінансування. Фінансові можливості підприємства оцінюють за його кредитоспроможністю, здатністю здійснювати зовнішньоекономічні й інші угоди за власний рахунок, спроможності нарощувати основні фонди як за рахунок власних коштів, так і кредитів.

Фінансово-економічну діяльності підприємства рекомендується оцінювати за кілька років і подавати у вигляді розгорнутих таблиць, які потім використовуються для складання прогнозів і стратегічних планів розвитку підприємства, а також для маркетингових цілей.

Незбалансованість структури виробництва, недостатнє урахування споживчого попиту, відсутність стимулів до підвищення конкурентоспроможності та ефективності виробництва - є основними чинниками, що зумовили незадовільний стан торгівлі лісовими матеріалами. Розв’язанням проблем, пов’язаних з використанням лісових ресурсів, є впровадження стратегії розвитку підприємств лісового господарства. При проведенні аналізу фінансово-економічної діяльності ДП "Куп’янського лісового господарства", аналіз показав, що підприємство перебуває в кризовому стані. Отже підприємство має дебіторську заборгованість, а також борги перед працівниками, що усугубляє положення підприємства.

Лісовий комплекс сьогодення зіштовхується з рядом таких проблем: екологічна криза, дефіцитність лісових ресурсів (лісистість території - 15,6%, при оптимальній - 19-23%), низька якість вітчизняної продукції, нестача інвестиційних ресурсів, застарілість техніки завжди спонукали фахівців до пошуку внутрішніх сировинних резервів для підвищення рівня забезпеченості потреб країни у лісопродукції та поліпшення показників навколишнього середовища.

Прибуток, отриманий від переробки, зберігання, транспортування і реалізації продукції не забезпечує можливості для здійснення розширеного виробництва продукції. Покриваючи затрати, ДП "Хмельницькоблагроліс" не має можливості для технічного переоснащення виробництва на основі сучасних технологій. Мова йде про відсутність фінансових можливостей підвищення ефективності функціонуючих деревостанів, досягнення оптимальної структури деревних ресурсів, розвиток вітчизняного машинобудування для лісових галузей, реконструкцію діючих і будівництво нових підприємств.

В звіті зі стажування запропоновані заходи щодо підвищення фінансово-економічного стану ДП "Хмельницькоблагроліс", а саме одним з головних етапів планування покращення стану підприємства є контроль (контролінг) за реалізацією продукції, крім того залучення інвестицій, які сприяють прискоренню оборотності оборотних коштів підприємства на базі зменшення кредиторської та дебіторської заборгованості й виробничих запасів, а також впровадження заходів із зміни обсягу коштів на рахунку підприємства, а також обсягу поточних фінансових інвестицій з метою створення найкращого співвідношення між обіговими коштами у виробничій та невиробничій сферах, оптимізації ліквідності та платоспроможності підприємства.

Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку. Для нормального функціонування підприємства, необхідна наявність визначених устаткування, транспорту, будівель і т.п.

Окремим і дуже важливим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей.

Стратегія - це узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних переваг, які б забезпечили компанії високий рівень рентабельності, а суть самої стратегії - у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень. Успішна фінансово-господарська діяльність підприємства залежить приблизно на 70% від стратегічної спрямованості, приблизно на 20% - від ефективності оперативного управління і приблизно на 10% - від якості виконання поточних завдань.

Литература

1.       Абрютина М.С. Финансовый анализ / М.С. Абрютина - М.: Финансы и статистика, 2004.

2.       Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы / М.М. Алексеева - М.: Финансы и статистика, 2005. - 246 с.

.        Апчерч А.В. Управленческий учет: принципы и практика / А.В. Апчерч - М.: Финансы и статистика, 2002. - 951 с.

.        Афанасьєв М.В. Економіка підприємства: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / М.В. Афанасьєв, А.Б. Гончаров - Х.: Видавничий Дім "ІНЖЕК", 2003. - 410 с.

.        Афансьєв М.В., Телішевська Л.І. Оцінка ефективності організаційно-технічних заходів / М.В. Афансьєв, Л.І. Телішевська Х.: Видавничий Дім "ІНЖЕК", 2003. - 288 с.

.        Баканов М.И. Теория экономического анализа / М.И. Баканов, А.Д. Шеремет - М.: 2006.

.        Балабанов І.Т. Фінансовий аналіз і планування господарюючого суб’єкта / І.Т. Балабанов - М.: Фінанси і статистика, 2000. - 208 с.

.        Бандурко О.М. Фінансова діяльність підприємства / О.М. Бандурко, М.Я. Коробов, П.І. Орлов, К.Я. Петрова - К.: Либідь, 2004.

.        Бердникова Т.Б. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности / Т.Б. Бердникова - М.: Инфра-М, 2001. - 212 с.

.        Біднячук С. Концептуальні основи регіоналізації лісівничої політики України // Регіональна політика: Науково-практичний журнал / С. Біднячук - Львів, 2003.

.        Біла О.Г. Фінансове планування і прогнозування. Навчальний посібник / О.Г. Біла - Львів: Компакт ЛВ, 2005.

.        Бланк И.А. Управление прибылью / И.А. Бланк - К.: Ника-Центр, 2003.

.        Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Навчальний посібник - 2-ге вид., доп. і перероб / Ф.Ф. Бутинець, Т.П. Остапчук, Н.А. Остапюк, С.В. Сисюк - Житомир: ПП "Рута", 2006. - 472 с.

.        Быкадоров В.Л. Финансово - економическое состояние предприятия: Практич. пособ / В.Л. Быкадоров, П.Д. Алексеев - М: "Издательство ПРИОР", 2005.

.        Гончаров А.Б. Фінансовий менеджмент. Навчальний посібник / А.Б. Гончаров Х.: Видавничий дім "ІНЖЕК", 2003. - 240 с.

.        Іваненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. Посібник / В.М. Іваненко - К.: Знання - Прес, 2000. - 207 с.

.        Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. / К.В. Ізмайлова - К.: МАУП, 2004.

.        Іванієнко В.В. Фінансовый аналіз / Іванієнко В.В. - Х.: Видавничий Дім "ІНЖЕК", 2003.

.        Качан Є.П. Управління трудовими ресурсами / Є.П. Качан - К.: Вища школа, 2005р.

.        Ковалев В.В. Финансовый анализ. Управление капиталом, выбор инвестиций, анализ отчетности / В.В. Ковалев - М.: Финансы и статистика, 2004. - 432 с.

.        Ковальов В.В. Аналіз господарської діяльності підприємства / В.В. Ковальов М.: 2002 р.

.        Кононенко О. Анализ фінансової звітності / О. Кононенко - Х.: Фактор, 2003. - 148 с.

.        Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування / Г.О. Крамаренко - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 224 с.

.        Крейнина М.Н. Анализ финансового состояния и инвестиционной привлекательности акционерных обществ в промышленности, строительстве и торговле / М.Н. Крейнина - М.: АО "ДИС", 2004.

.        Негашев В. Є. Аналіз фінансового підприємства в умовах ринку: Навчальний пособник / В. Є. Негашев - М.: Фінанси і статистика, 2004. - 192 с.

.        Осовська Г.В. Управління трудовими ресурсами / Г.В. Осовська К.: ЦУЛ, 2003 р.

.        Островська О.А. Оцінка фінансового стану підприємства в умовах стандартизації фінансової звітності // Бухгалтерский облік і аудит О.А. Островська - 2003. - № 2. - с.28-35.

.        Петленко Ю.В. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств // Фінанси України / Ю.В. Петленко - 2000. - №6.

.        Подольська В.О. Фінансовий аналіз: Навчальний комплекс / В.О. Подольська, І.Ю. Тарасюк - Полтава: РВВ ПУСКУ, 2003.

.        Подольська В.О. Фінансовий аналіз: Навч. Посібник / В.О. Подольська, О.В. Яріш - К.: Центр навчальної літератури, 2007.

.        Радченко К.І. Стратегічний аналіз у бізнесі / Радченко К.І. - К.: 2004 р.

.        Римар М., Ільницька - Гикавчук Г. Оподаткування в системі фінансового забезпечення розвитку лісового господарства в умовах євроінтеграції // Вісник НУВГП: Збірник наукових праць / М. Римар, Г. Ільницька - Гикавчук - Рівне, 2006. - №4

.        Руденко Л.В. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства / Л.В. Руденко, В.О. Подольська, О.В. Яріш - К.: НМЦ "Укроопосвіта", 2000. Савицька Г.В. Аналіз господарської діяльності підприємства. - Мн.: ІП "Екоперспектива", "Нове знання", 2003. - 498 с.

.        Савицкая Г.В. Теория анализа хозяйственной деятельности: Учеб. Пособие / Г.В. Савицкая - М.: ИНФРА-М, 2005.

.        Саєнко М.Г. Стратегія підприємства: Підручник / М.Г. Саєнко - Тернопіль: "Економічна думка", 2006 р.

.        Самоплавський В. Лісове господарство України на початку третього тисячоліття // Лісівнича Академія Наук: Збірка наукових праць / В. Самоплавський - Львів,

.        Синякевич І. Лісова політика: Підручник / І. Синякевич - Львів: ЗУКЦ, 2005.

.        Слав’юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник / Р.А. Слав’юк - К.: ЦУЛ, 2002.

.        Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства / Н.В. Тарасенко - Львів: ЛБІ, 2000. - 460 с.

.        Філімоненко О.С. Фінанси підприємств: Навч. посібник / Філімоненко О.С. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. - 360 с.

.        Шеремет А.Д., Сайфулін Р.С. Методика фінансового аналізу / А.Д. Шеремет, Р.С. Сайфулін - М.: ІНФРА, 2003. - 176 с.