Управління оборотними активами на прикладі підприємства 'Мікадо Груп'

  • Вид работы:
    Дипломная (ВКР)
  • Предмет:
    Финансы, деньги, кредит
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    61,47 Кб
  • Опубликовано:
    2014-04-02
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Управління оборотними активами на прикладі підприємства 'Мікадо Груп'

Содержание

 

Розділ 1. Теоретичні засади управління оборотними активами

1.1 Сутність оборотних активів та їх значення в умовах ринкової економіки

1.2 Методологічні основи управління оборотними активами

1.3 Сучасні моделі управління оборотними активами та їх характеристика

Розділ 2. Аналіз фінансової звітності підприємства "Мікадо Груп”

2.1 Аналіз майнового стану підприємства

2.2 Аналіз ліквідності і фінансової стійкості

2.3 Оцінка ділової активності і результатів діяльності підприємства

Розділ 3. Удосконалення управління оборотними активами

3.1 Вплив управлінням оборотними активами на витрати підприємства

3.2 Розробка методик управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями

3.3 Моделювання механізмів управління запасами промислових та торговельних підприємств

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Розвиток ринкових відносин та інтеграція України у світове економічне співтовариство потребують нових підходів до управління економікою як на макрорівні, так і на рівні окремих підприємств. Особливого значення набувають проблеми створення таких механізмів управління фінансами підприємств, які б відповідали ринковим умовам господарювання та забезпечували достатній рівень їх платоспроможності, ліквідності, прибутковості. У цьому контексті важливим є ефективне управління оборотними активами.

Розвитку теорії та практики управління оборотними активами присвятили свої праці такі відомі вітчизняні та зарубіжні економісти, як М.Д. Білик, І.О. Бланк, С.Ф. Голов, М.М. Мазаракі, А.М. Карбовник, В.П. Савчук, О.О. Терещенко, Н.М. Ушакова, В.В. Бочаров, В.В. Ковальов, М.Н. Крейніна, В.Е. Леонтьєв, Є.І. Шохін, Є.Ф. Брігхем, Р. Брейлі, Ван Хорн, С. Майєрс, С. Росс, А. Шапіро.

Разом з тим, слід зазначити, що при дослідженні проблем управління оборотними активами недостатньо уваги приділяється витратам, які виникають у процесі управління оборотними активами; не враховуються особливості управління портфелем дебіторської заборгованості; не повною мірою обґрунтовуються логістичні підходи до управління запасами та не береться до уваги специфіка функціонування промислових і торговельних підприємств; мають місце недосконалі методичні підходи до управління грошовими коштами та поточними фінансовими інвестиціями. Це спричинило об’єктивну потребу в подальшому розробленні теоретичних і методико-прикладних засад удосконалення управління оборотними активами з урахуванням світового досвіду. Актуальність окреслених вище проблем управління оборотними активами та розширення діапазону наукового пошуку в цій важливій сфері стали основою для вибору теми дисертаційного дослідження, визначили мету, завдання й очікувані практичні результати.

Мета випускної роботи полягає у розробленні теоретико-методичних підходів і практичних рекомендацій щодо удосконалення управління оборотними активами на вітчизняних підприємствах.

Для досягнення цієї мети у роботі були поставлені такі завдання:

уточнити суть оборотних активів у сучасних умовах господарювання, визначити роль і місце управління ними в системі управління фінансами підприємств;

обґрунтувати методологічні засади управління оборотними активами підприємств та визначити основні його напрями;

оцінити стан оборотних активів підприємств і управління ними в Україні, зокрема вибіркової сукупності підприємств промисловості та оптової торгівлі;

дослідити правове забезпечення управління оборотними активами в Україні;

розробити класифікацію витрат на управління оборотними активами вітчизняних промислових і торговельних підприємств;

запропонувати методичні підходи щодо вдосконалення управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями на вітчизняних підприємствах;

обґрунтувати механізми управління запасами на вітчизняних промислових і торговельних підприємствах;

розробити рекомендації щодо застосування підприємствами методів таксономічного моделювання для оцінки рівня формування запасів та вибору раціональних моделей управління ними.

Предметом даної випускної роботи є процеси, що виникають при управлінні оборотними активами на підприємстві.

Об’єктом даної випускної роботи є відносини, що виникають в управлінні оборотними активами на підприємстві.

Методологічною основою дипломної роботи є класичні та сучасні теорії, праці визнаних у світовій науці вчених, нормативні акти загальноєвропейського характеру, національні акти законодавчої та виконавчої влади. Дослідження ґрунтуються на використанні основних положень системного підходу, сучасної теорії фінансів, менеджменту, маркетингу, економіко-математичних і статистичних методів аналізу. При проведенні дослідження були використані такі методи: структурно-логічний та семантичний аналіз (для уточнення й упорядкування термінології в понятійному апараті управління оборотними активами), опитування (для виконання маркетингового дослідження з метою виявлення причин неефективного управління оборотними активами на промислових і торговельних підприємствах), методи бухгалтерського й управлінського обліку (при розробці класифікації витрат на управління оборотними активами), метод порівняльного аналізу (при дослідженні моделей управління оборотними активами), метод синтезу (при адаптації досвіду інших країн до специфіки функціонування вітчизняних підприємств), методи горизонтального й вертикального аналізу (при обґрунтуванні стану управління оборотними активами на вітчизняних підприємствах), метод таксономічного моделювання (при оцінці впливу постачальників підприємства на рівень формування запасів), експериментальний метод (при апробації запропонованих у дослідженні методик).

Вихідними даними роботи були фінансова та статистична звітність ряду промислових і торговельних підприємств, Державного комітету статистики України, періодичні видання, а також матеріали, зібрані автором у процесі спеціально організованих спостережень і опитувань.

Структура випускної роботи. Обсяг випускної роботи становить _____ сторінки основного тексту. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (100 джерел), 6 додатків (на 6 сторінках). Робота містить 13 таблиць, 7 формул, 2 рисунки.

управління фінансовий оборотний актив

Розділ 1. Теоретичні засади управління оборотними активами

1.1 Сутність оборотних активів та їх значення в умовах ринкової економіки


На сучасному етапі розвитку економіки України питання управління оборотними активами є надзвичайно важливими у напряму забезпечення достатнього рівня ліквідності, платоспроможності, прибутковості вітчизняних підприємств. Тому дослідження методологічних питань цього управління, визначення його ролі в системі управління фінансами підприємств є дуже актуальним.

Проблеми методології управління оборотними активами потребують попереднього розгляду економічної сутності поняття "активи" та "оборотні активи", які, з одного боку, мають визначати сутність такого управління в сучасних умовах господарювання, а з іншого - його значення для забезпечення ефективного функціонування вітчизняних підприємств.

Останніми роками значно збільшилось число наукових праць присвячених розгляду категорії "активи". Проте, у окремих визначеннях даного поняття їх сутність розкривається не точно, а в деяких випадках некоректно. Для більш зручного аналізу існуючі варіанти визначень активів нами зведені у табл. 1.1.

Як бачимо, майже у всіх визначеннях "активів" чітко окреслюється найважливіша їх визначальна риса - спроможність приносити в майбутньому економічну вигоду підприємству. Однак, виникають суперечності у думках дослідників щодо належності активів підприємству. Так, одні вважають [43, c.53; 14, с.18], що активами являються тільки ті економічні ресурси, які є власністю підприємства. Інші [13, с.43; 11, с.59; 95, с.483] під активами розуміють ті економічні ресурси, які хоча і не є власністю суб'єкта господарювання, але ним контролюються та спроможні приносити йому економічні вигоди. Згідно з Міжнародними стандартами фінансової звітності (МСФЗ) до активів належать не тільки активи, які мають фізичну (матеріальну) форму, але й ті, що є свідченням певних прав, контролюються компанією (а

Таблиця 1.1

Інтерпретація сутності активів підприємств сучасними теоретиками та практиками

Джерело

Визначення поняття

Коментар

 [13, с.43]

Активи (assets) - все те, що має економічну цінність

Акцентується увага на їх економічній вигоді для суб'єктів господарювання, але не визначено що саме до них відноситься

 [14, с.18]

Активи - це ресурси підприємства, які при-несуть йому вигоди в майбутньому. Вони мають належати підприємству і бути придбаними раніше

Визначається обов'язкова їх належність підприємству та роль в отриманні підприємством вигоди в майбутньому

 [153, с.13]

Активи (майно підприємства) є дзеркальним відображенням капіталу, який у нього інвестований.

Розкривається їх вартісна оцінка, але не відображається їх економічна сутність

 [11, с.59]

Активи - економічні ресурси підприємства в формі сукупних майнових цінностей, які використовуються в господарській діяльності для отримання прибутку

Враховується, що вони є економіч-ними ресурсами, визначається форма їх функціонування, але увага акцентується лише на їх здатності приносити прибуток

 [17, с.96]

Активи - це економічні ресурси компанії, котрі мають принести доход у результаті очікуваних операцій.

Визначається, що вони є економіч-ними ресурсами, але увага акцен-тується лише на їх здатності приносити доход

 [52, с.89]

Активи - ліва частина балансу, що показує, якими ресурсами володіє корпорація

Враховується те, що вони є ресурсами суб'єкта господарю-вання, але не обґрунтовується їх значення для нього

 [5, с.483]

Активи (майно підприємства) - сукупність економічних ресурсів, які є в розпорядженні підприємства та які забезпечують отримання прибутку в разі їх корисного використання

Акцентується увага на тому, що вони є економічними ресурсами, знаходяться у розпорядженні під-приємства та мають забезпечувати отримання прибутку

 [43, с.53] [12, с.58]

Активи - це контрольовані компанією ресурси, які є результатом минулих подій і від використання яких вона очікує в майбутньому отримати економічну вигоду

Обґрунтовується те, що вони є ресурсами, які контролюються підприємством та мають приносити економічні вигоди, але не підкрес-люється форма їх функціонування

 [11, с.27]

Активи - ресурси контрольовані підприємст-вом в результаті минулих подій, використан-ня яких, як очікується, призведе до над-ходжень економічних вигод у майбутньому

Визначається те, що вони є ресурсами, які контролюються підприємством та мають приносити економічні вигоди, але не обґрунтовується форма їх функціонування


Джерело: власне опрацювання на підставі [11,13, 95, 19,11,02,12,14,43,52,53,1] не є обов'язково власністю) і від використання яких в майбутньому вона очікує отримати вигоду [12, с.58]. Ми дотримуємося такої точки зору. Тому пропонуємо сутність активів у вітчизняній практиці представити наступним чином: активи - це ресурси, які контролюються підприємством в результаті минулих подій, функціонують у матеріальній, нематеріальні, фінансовій формах та, використовуючи які, підприємство очікує отримати економічні вигоди у майбутньому. Таке трактування враховує всі форми функціонування активів, відображає необхідність контролю за ними з боку підприємству та визначає їх роль у діяльності підприємства.

Для більш детального і глибокого пізнання сутності активів їх класифікують за різними ознаками. Пропонуємо таку класифікацію активів (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Класифікація активів підприємств

Ознака

Види активів

Характеристика

1. За формою існування

 - фінансові матеріальні нематеріальні

різні фінансові інструменти, які належать підприємству



мають матеріально - речову форму



представлені у не речовій формі

2. За терміном використання

 - довгострокові короткострокові

використовуються більше року або більше одного операційного циклу



використовуються менше року або протягом одного операційного циклу

3. За способом вкладення капіталу

 - фінансові реальні

вкладення капіталу в гроші та цінні папери



вкладення в матеріальні та нематеріальні ресурси

4. За ступеню ліквідності

 - неліквідні малоліквідні середньоліквідні високоліквідні абсолютно Ліквідні

самостійно не можуть бути реалізовані (безнадійна дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів)



реалізуються протягом тривалого часу (основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові вкладення)



можуть бути реалізовані з певною складністю (запаси)



швидко конвертуються в грошові кошти (короткострокові фінансові вкладення, дебіторська заборгованість)



являють собою засоби платежу (грошові кошти)

5. За джерелами формування

 - валові чисті

еквівалентні власному та позиковому капіталу



еквівалентні власному капіталу

6. За характером втрати першочергових властивостей

 - зношені застарілі

втратили початкові властивості внаслідок впливу природних факторів



втратили початкові властивості в результаті появи більш прогресивніших активів

7. За належністю підприємству

 - власні орендовані

належать підприємству



знаходяться у тимчасовому користуванні

8. За характером виконуваних функцій

 - подібні неподібні

виконують схожі функції виконують різні функції


Джерело: власне опрацювання на підставі [11,13, 95, 19,11,02,12,14,43,52,53,1]

Р. Брейлі та С. Майєрс у своїй праці "Принципи корпоративних фінансів" застосовують поняття "оборотні активи", "короткострокові активи", "поточні активи" (current assets) [31, с.740]. На їх думку, поточні активи (короткострокові активи, оборотні активи) - це такі активи, які компанія в найближчому майбутньому збирається перетворити в грошові кошти [31, с.744]. На нашу думку, представлене визначення є не зовсім коректним, оскільки грошові кошти включаються до складу оборотних активів. Так, науковці до оборотних активів відносять грошові кошти, короткострокові цінні папери, рахунки до отримання, запаси сировини та готової продукції. Слід зазначити, що представлений склад оборотних активів є неповним, оскільки не виділено такої їх складової як незавершене виробництво, яка займає проміжне місце між виробничими запасами та готовою продукцією. Відсутність у складі оборотних активів "дебіторської заборгованості" пояснюється тим, що у зарубіжних країнах використовується поняття "рахунки до отримання", коли товари або послуги продаються в кредит [41, с.36]. Поряд з цим, науковці охарактеризовують, що різниця між поточними активами та поточними зобов'язаннями становить. чистий оборотний капітал або оборотний капіталом [31, с.103]. Ми вважаємо, що не можливо ототожнювати чистий оборотний капітал з оборотним капітал, який відображає не різницю між оборотними активами та поточними зобов’язаннями, а характеризує кошти розміщенні між складовими оборотних активів.

Аналогічне зауваження можна зробити і щодо визначення поняття "оборотні активи" представленого Зві Боді та Робертом Мертоном у підручнику "Фінанси": "…. суми грошових коштів компанії та всі інші статті балансу, які протягом року передбачається перетворити в гроші" [13, с.114]. Це визначення характеризує, що "грошові кошти" відносяться до складу оборотних активів підприємства, але не є його грошима. Автори різницю між поточними активами та поточними зобов’язаннями називають чистим оборотним капіталом.

Подібним до визначення поняття "оборотні активи" представленого Зві Боді та Робертом Мертоном є трактування М.Н. Крейніної, за яким оборотні активи - це мобільна частина майна підприємства, тобто вся вартість тих оборотних активів, які при нормальних умовах роботи протягом року (або навіть більш коротшого періоду в межах року) перетворюються в грошові кошти в результаті отримання виручки від реалізації, обігу цінних паперів і т.п. [88, с.35] У даному визначенні акцентується увага на терміні використання оборотних активів, але також грошові кошти не розглядаються як складова оборотних активів.

Ченг Ф. Лі та Джозеф І. Фіннерті у своїй праці "Фінанси корпорацій: теорія, методи і практика" використовують термін "оборотний капітал". Під ним розуміють відображені в доларах поточні активи організації, які включають грошові кошти, легко реалізуючі цінні папери, товарно-матеріальні запаси та дебіторську заборгованість [17, с.479]. Розглядаючи це визначення, слід зауважити, що у ньому розглядається оборотний капітал з позиції вкладення коштів у складові оборотних активів і, тим самим, підкреслюють сутність поняття "капітал" як економічної категорії. Поряд з цим, Ченг Ф. Лі та Джозеф І. Фіннерті виділяють два види оборотного капіталу:

) постійний (permanent working capital), який не реагує на циклічні та сезонні коливання продажів і 2) тимчасовий (temporary working capital), який складається із додаткових коштів, що створюються сезонними та циклічними коливаннями продажів. Під чистим оборотним капіталом автори розуміють різницю між поточними активами та поточними зобов’язаннями.

Відомі зарубіжні економісти Ван Хорн, Джейм, К., Вахович, Джон, М у своїй праці "Основи фінансового менеджменту" розкривають сутність понять "чистий оборотний капітал" (net working capital) та "брутто-оборотний капітал" (gross working capital) [39, с.287-288]. Під чистим оборотним капіталом науковці розуміють різницю між оборотними (поточними) активами та поточними зобов'язання. Брутто-оборотний капітал, на думку авторів, це інвестиції підприємства в такі оборотні активи, як грошові кошти, ринкові цінні папери, дебіторську заборгованість, товарно-матеріальні запаси. Як бачимо, представлене визначення відображає напрями використання фінансових ресурсів підприємства, але, не розкриває основних рис оборотних активів. Також науковці виділяють поняття фіксований оборотний капітал та тимчасовий оборотний капітал, що рівнозначні поняттям (постійний оборотний капітал та тимчасовий оборотний капітал), представленими Ченгом Ф. Лі та Джозефом І. Фіннерті.

Аналогічною до представлених точок зору Ченгом Ф. Лі, Джозефом І. Фіннерті, Ван Хорном щодо економічної сутності "оборотного капіталу" є думку Є. Брігхема: "оборотний капітал - інвестиція фірми у короткострокові активи - готівку, ліквідні цінні папери, товарно-матеріальні запаси і рахунки дебіторських заборгованостей" [29, с.734]. Як бачимо, у даному визначенні науковець також не розкриває основні риси оборотних активів, але акцентує увагу на тому, що оборотний капітал відображає вкладення коштів підприємства в оборотні активи. На відміну від поглядів Ченга Ф. Лі, Джозефі І. Фіннерті, Ван Хорна, Є. Брігхем, розглядаючи альтернативні підходи фінансування поточних активів, обґрунтовує поняття постійні поточні активи (які знаходяться у розпорядженні фірми в найнижчій точці її циклу) та тимчасові поточні активи (які коливаються разом із сезонними або циклічними змінами у бізнесі фірми). Чистий оборотний капітал, на думку Є. Брігхема, це різниця між поточними активами та поточними заборгованостями. Представлені Ченгом Ф. Лі, Джозефом І. Фіннерті, Ван Хорном, Є. Брігхемом трактування поняття "оборотний капітал" дозволяють зробити висновок, що оборотні активи та оборотний капітал, є двома показниками, які характеризують одні і ті ж об’єкти: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення, дебіторську заборгованість, запаси.

Відомий економіст Ален Шапіро розкриває склад поточних активів. До них він відносить грошові кошти (cash), вкладення в цінні папери (marketable securities), рахунки до одержання (accounts receivable), запаси (inventory). Різницю між поточними активами (current assets) та поточними зобов'язаннями (current liabilities) науковець називає чистим працюючим капіталом (net working capital). Дослідник підкреслює, що управління чистим працюючим капіталом передбачає прийняття рішень як за поточними активами, так і за поточними зобов'язаннями [1, с.29]. Його точку зору підтримує український дослідник корпоративних фінансів професор В.М. Суторміна [52, с.369].

Белверд Нідлз значну увагу приділяє поділу поточних (оборотних) активів на ліквідні (гроші, короткострокові інвестиції, дебіторська заборгованість та векселі до отримання) та менш ліквідні (запаси) [2, с.309]. Такої ж думки дотримується вітчизняний дослідник питань фінансового рахівництва Рязанова Н.С. [35, с.44]. Виділення дебіторської заборгованості у складі оборотних ліквідних активів пояснюється тим, що на підприємствах передбачають отримати кошти від дебіторів за продукцію у найближчому майбутньому. Однак, вітчизняна практика свідчить про те, що значна частка дебіторської заборгованості не погашається вчасно, а тому не може розглядати у складі оборотних ліквідних активів. Це підтверджують і значні обсяги простроченої дебіторської заборгованості у балансах підприємств.

Вітчизняний дослідник проблем управління фінансами підприємств М. Д Білик. у своїй монографії "Управління фінансами державних підприємств" охарактеризовує визначення поняття оборотних активів виробничих підприємств і його подає наступним чином [10, с.161]: "оборотні активи виробничого підприємства характеризують групу мобільних активів із періодом використання до одного року, що безпосередньо обслуговують його операційну діяльність і внаслідок високого рівня їхньої ліквідності мають забезпечувати його платоспроможність за поточними фінансовими зобов'язаннями". В представленому визначенні чітко окреслюється економічний зміст оборотних активів та акцентується увага на необхідності узгодження їх обсягів з поточними зобов'язаннями. Ми вважаємо такий підхід виправданим, але слід зазначити, що в сучасних умовах господарювання оборотні активи приймають участь як у операційній діяльності підприємств, так і в інвестиційній і фінансовій. Поряд з цим, М.Д. Білик охарактеризовує поняття валові оборотні активи (весь обсяг оборотних активів незалежно від джерел фінансування) та чисті оборотні активи (різниця між валовою сумою активів та загальною сумою поточних зобов’язань).

На думку російського економіста В.В. Ковальова синонімом терміну "оборотний капітал" у вітчизняній практиці є термін "оборотні кошти", а аналогом показника "чистий оборотний капітал" є величина власних оборотних коштів [9, с.330]. На нашу думку, оборотний капітал та оборотні кошти мають різний економічний зміст, оскільки до складу оборотних коштів не включаються поточні фінансові інвестиції. Поряд з цим, автор дотримується точки зору, за якою оборотний капітал поділяють на постійний та змінний та акцентує свою увагу на існуванні двох підходах, що застосовуються у фінансовому менеджменті при розкритті сутності поняття "постійний оборотний капітал". Згідно першого, - постійний оборотний капітал являє собою ту частину грошових коштів, дебіторської заборгованості, виробничих запасів, потреба в яких відносно постійна протягом операційного циклу. За другим підходом, - постійний оборотний капітал може бути визначений, як мінімум поточних активів, необхідний для здійснення виробничої діяльності. Автор є прихильником другого трактування. Ми дотримуємося точки зору, за якою постійні оборотні активи відображають мінімальну потребу в них (не змінюється за обсягом використання), оскільки, на нашу думку, суттєвої відмінності між представленими підходами немає.

Бочаров В.В. і Леонтьєв В. Є застосовують поняття оборотні активи та ототожнюють його з оборотними коштами. Як зазначалося нами вище, дані поняття ототожнювати некоректно. Поряд з цим, науковці обґрунтовують подвійну економічну природу оборотних активів. А саме [28, с.391]:

) частина майна, яка втілена у матеріально-виробничих запасах, незакінчених розрахунках, залишках грошових коштів, фінансових вкладеннях;

) частина капіталу (пасивів), який авансований в оборотні активи та забезпечує безперервність процесу виробництва та реалізації продукції. Ми вважаємо, що точка зору науковців є виправданою. Однак, на нашу думку, перше трактування в більшій мірі розкриває економічний зміст оборотних активів, а друге - оборотного капіталу.

Мазаракі А.А., Ушакова Н.М., Лигоненко Л.О. в своїй праці "Економіка торговельного підприємства” ототожнюють поняття поточні активи та обіговий капітал. На їх думку поточні активи або обіговий капітал обслуговують поточну господарську діяльність підприємства, змінюють у її ході свою матеріально-речову форму та переносять вартість на продукцію підприємства [45, с.485]. На нашу думку, представлене визначення цієї категорії є некоректним, оскільки свою вартість на продукцію підприємства-виробника переносить лише частина оборотних активів (виробничі запаси, незавершене виробництво), тобто складові оборотних фондів, підприємства, а не фондів обігу.

Правильно і детально, з нашого погляду, розкрито економічну сутність оборотних активів Бланком І.О. у науковій праці "Управління активами" [12, с.62]. Під оборотними (поточними) активами автор розуміє сукупність майнових цінностей підприємства, які обслуговують його поточну виробничо-комерційну діяльність і повністю споживаються протягом одного операційного циклу. Але на нашу думку, у даному визначенні доцільніше б було б акцентувати увагу не на операційному циклі, а на терміні їх використання. Так, поточні фінансові інвестиції включаються до складу оборотних активів, але участі в операційному циклі не приймають.

Представлені точки зору науковців свідчать про наявність різних підходів до визначення поняття "оборотні активи". Одні автори ототожнюють оборотні активи з оборотними коштами, інші - з оборотним капіталом. Ми вважаємо, що оборотні активи ширше поняття за оборотні кошти. Оскільки загальноприйнятий поділ оборотних коштів на оборотні фонди та фонди обігу не враховує такої складової господарських засобів підприємства як короткострокові фінансові вкладення. Поряд з цим, застосування термінів "оборотний капітал" та "оборотні активи" можна пояснити тим, що одні науковці, використовуючи поняття "оборотний капітал", розглядають його з позиції фінансових ресурсів, які вкладенні в господарські засоби підприємства, а інші, застосовуючи термін "оборотні активи", трактують його з позиції грошової (вартісної) оцінки наявних у підприємства господарських засобів. Це дає змогу зробити висновок, що оборотні активи й оборотний капітал є двома категоріями, які характеризують одні й ті ж об’єкти: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення, дебіторську заборгованість і запаси. Поряд з цим, ми дотримуємося точки зору О.О. Терещенка [54, с.13], за якою капітал підприємства - це засвідчені в пасиві балансу вимоги на майно, яке відображене в активах та точку зору В.В. Сопко [46 с.185] про те, що вживання терміна "капітал" щодо "активів" неправильне, бо якщо термін "капітал" означає право власності, то цей самий термін не може означати речовий елемент.

Підсумовуючи сучасні підходи до змісту категорії "оборотні активи", можна зробити такі основні висновки:

) оборотні активи є найбільш мобільною складовою всіх активів підприємства;

) оборотні активи постійно повинні відновлюватися та підтримуватися на достатньому рівні;

) оборотні активи мають узгоджуватися з обсягом поточних зобов'язань;

) оборотні активи мають приносити підприємству економічні вигоди (шляхом забезпечення ліквідності, платоспроможності, прибутковості);

) управління оборотними активами слід здійснювати в процесі операційної, фінансової та інвестиційної діяльностях. На підставі проведеного аналізу та узагальнення наукових підходів, сутність категорії "оборотні активи" пропонується викласти у такій редакції: оборотні активи - це мобільна частина активів підприємства, яка використовується протягом одного року у процесі операційної, фінансової, інвестиційної діяльності з метою отримання економічних вигод.

Розгляд сутності оборотних активів дає змогу безпосередньо перейти до дослідження питань управління оборотними активами, які знаходяться в основі управління фінансами суб’єктів господарювання, оскільки прямо впливають на поточний рівень показників ліквідності, платоспроможності, прибутковості. Про це свідчить і зарубіжна практика. Так, Зві Боді та Роберта К. Мертон [13, с.43] виділяють три області прийняття фінансових рішень: планування інвестицій, визначення структури капіталу, управління оборотними активами. А тому для з’ясування особливостей управління оборотними активами вагомим є визначення сутності фінансів підприємств та системи управління ними.

У сучасній науковій літературі приділяється значна увага розгляду категорії "фінансів підприємств". Однак в представлених термінах та їх трактуваннях прослідковуються певні відмінності у підходах науковців

Зарубіжні економісти сутність даного поняття розкривають у визначеннях поняття "корпоративні фінанси" (corporate finance). Доцільно виділити дві причинами, які це обумовлюють. Перша полягає в тому, що в країнах з розвиненою ринковою економікою особливості управління фінансами суб’єктів господарювання прийнято розглядати у межах найбільш складної організаційно-правої форми господарювання (корпорації), базуючись на тому, що представлені механізми управління фінансами можуть застосовуватися і більш простими формами господарювання (індивідуальними господарствами, партнерствами). Друга зумовлюється тим, що в цих країнах дуже часто саме питання корпоративних фінансів розглядаються у межах фінансового менеджменту (financial management або business finance), так як формування статутного капіталу суб’єкта господарювання на основі об’єднання капіталів різних власників вимагає від фінансових менеджерів додаткових управлінських рішень, які не притаманні іншим організаційно-правовим формам господарювання. Тому в одних трактуваннях представлених зарубіжними науковцями акцентується увага на раціональних правилах управління фінансовими ресурсами, які направлені на підвищення ринкової вартості акцій компаній, а в інших - на ефективних методах, принципах, завданнях, правилах фінансового управління. У вітчизняній фінансовій науці, на сучасному етапі розвитку економіки, між поняттями "фінанси підприємств", "корпоративні фінанси", "фінансовий менеджмент" існують чіткі розмежування.

1.2 Методологічні основи управління оборотними активами


Управління оборотними активами є однією з досить складних проблем в системі управління фінансами підприємств, яка ще ґрунтовно не досліджена в сучасній економічній науці. Підходи дослідників в основному зводяться до виділення методів, принципів функцій, завдань, механізмів управління фінансами підприємств [73, с.14-20; 8, с.40-45; 110, с.10-14; 79, с.12-17; 11, с.12-18; 35, с.18-19; 88, с.16-21]. Окремі науковці виділяють цілі, завдання, принципи, функції, методи управління активами [12, с.68-84; 13, с.262-275]. Що стосується оборотних активів, то пошук науковців обмежується обґрунтуванням окремих характеристик, які визначають процес управління ними [10, с.173-174; 54, с.478; 28, с.395, 399, 409-412; 14, с.125; 40, с.304-305; 52, с.371].

Однак, на нашу думку, вдосконалення управління оборотними активами підприємств значною мірою залежить від комплексного розгляду мети такого управління, завдань, вирішення яких дозволить досягти поставленої мети, принципів, на яких має базуватися управління ними, функцій, що виконуватимуться у процесі управління, методів, які доцільно застосовувати.

У процесі дослідження цієї проблеми було поставлено завдання сформулювати методологічні засади управління оборотними активами, визначити фактори, які впливають на даний процес, а також виділити етапи такого управління, які б давали можливість його реалізовувати в практичних умовах. Проведені дослідження дали змогу сформулювати методологічні засади управління оборотними активами підприємств. Їх нами представлено у додатку А

Основну мету управління оборотними активами доцільно трактувати наступним чином: забезпечення оптимальних обсягів всіх їх складових, які сприятимуть підвищенню економічної вигоди підприємства. Визначення такої мети пов’язано з двома основними фактами. По-перше, що швидка зміна зовнішнього середовища обумовлює прийняття рішень щодо обсягів всіх складових оборотних активів та пропорцій між ними, які повинні забезпечувати безперервність діяльності підприємства та забезпечувати достатній рівень його ліквідності, платоспроможності. По-друге, управління оборотними активами має спрямовуватися на забезпечення потенційної можливості отримання підприємством грошових надходжень від використання кожної їх складової. Так, грошових коштів у підприємства повинно бути стільки, скільки потрібно для забезпечення поточних зобов’язань. Їх надлишок - доцільно не "заморожувати", а вкладати в інші ліквідні активи, відповідно до пріоритетних напрямів діяльності підприємства. Обсяги запасів повинні забезпечувати безперервний процес виробництва, але не створювати надмірні залишки. Обсяги дебіторської заборгованості, з одного боку, повинні забезпечувати зростання обсягів реалізації підприємства, прискорення реалізації залишків запасів, а, з іншого - не повинні відволікати з господарського обігу оборотні активи, що призводить до втрати частини доходів підприємства.

Для досягнення основної мети, управління оборотними активами повинно бути направлено на вирішення певних завдань. Ми виділили п’ять найсуттєвіших завдань. Реалізація першого завдання має здійснюватися шляхом обґрунтування співвідношення між необоротними та оборотними активами. Незважаючи на те, що оборотні активи є мобільною частиною майна підприємства, рішення про співвідношення між цими складовими активів слід приймати на основі врахування виду діяльності підприємства та умов функціонування. Зменшення або збільшення обсягів оборотних активів порівняно з обсягами необоротних, має обумовлюватися об’єктивною необхідністю підприємства. Оптимізація обсягів всіх складових оборотних активів досягається за рахунок обґрунтування величини дебіторської заборгованості, потреби у запасах, грошових коштах. Обсяги поточних фінансових інвестицій мають регулюватися у відповідності з потребою у грошових коштах. Визначати оптимальні обсяги всіх складових оборотних активів необхідно на основі їх аналізу за попередні періоди, розроблених бюджетах реалізації продукції, бюджетах грошових коштів, інформації про ринки постачальників, ринки покупців та фінансові ринки. Забезпечення ефективного використання всіх складових оборотних активів обумовлюється раціональною організацією роботи на підприємстві фінансового відділу, а також відділів маркетингу, збуту, логістики. Вирішуючи дане завдання, необхідно зважувати на те, що ефективне використання дебіторської заборгованості, грошових коштів, поточних фінансових інвестицій, запасів можливе за умови врахування взаємозв’язку, який існує між ними. Наступне завдання - контроль за обсягами оборотних активів та поточних зобов’язань реалізується шляхом дослідження динаміки обсягів оборотних активів та поточних зобов’язань, темпів їх приросту, величини чистих оборотних активів, тривалості обороту дебіторської та кредиторської заборгованостей. Аналіз впливу обсягів оборотних активів на фінансовий стан підприємства забезпечуються шляхом розрахунку відповідних показників (більш детальніше вони будуть розглянуті у третьому розділі), які відображають поточний стан ліквідності та платоспроможності підприємства.

З метою та завданнями управління оборотними активами тісно пов’язані принципи, на яких даний процес повинен базуватися, та функції, здійснення яких забезпечить реалізацію поставлених завдань. Слід зазначити, що в економічній літературі науковцями виділяються принципи, функції управління активами [11, с.76], а принципи та функції управління оборотними активами не обґрунтовуються. Пропонуємо до принципів управління оборотними активами віднести наступні:

. Принцип взаємопов’язаності. Згідно цього принципу, управління оборотними активами здійснюється у межах загальної системи управління фінансами підприємств, оскільки будь-яке управлінське рішення прямо або опосередковано впливає на ефективність діяльності підприємств.

. Принцип своєчасності. Враховуючи цей принцип кожне управлінське рішення щодо формування та використання кожної складової оборотних активів має

прийматися своєчасно та на основі отримання оперативної достовірної інформації.

. Принцип координації. Даний принцип спрямовуватиме управлінців підприємств на досягнення узгодженості управлінських рішень у сфері оборотних активів з рішеннями щодо поточних зобов’язань.

. Принцип безперервності. У межах такого принципу, управління оборотними активами розглядається як постійний процес, який забезпечує прийняття ряду управлінських рішень, що впливають на ліквідність та платоспроможність підприємства.

. Принцип оптимальності. Виходячи з цього принципу, кожне управлінське рішення щодо визначення обсягів оборотних активів та всіх їх складових направляється на знаходження їх оптимального розміру.

. Принцип раціональності. Цей принцип означає, що усі складові оборотних активів повинні бути раціонально розміщені між стадіями відтворювального процесу підприємства.

До основних функцій управління оборотними активами можна віднести такі:

. Контрольну. Реалізація цієї функції пов’язана зі створенням системи постійного контролю за обсягами оборотних активів і, в результаті, за станом ліквідності та платоспроможності підприємства.

. Стабілізуючу. В процесі реалізації цієї функції повинен забезпечуватися достатній рівень ліквідності та платоспроможності підприємства, що є досить важливим для стабільного його функціонування та подальшого розвитку.

. Аналітичну. Реалізація цієї функції забезпечує проведення постійного аналізу стану оборотних активів та всіх їх складових, порівняння обсягів оборотних активів з поточними зобов’язаннями, дослідження їх динаміки, здійснення аналізу факторів, які впливають на стан оборотних активів.

Разом із функціями, управління оборотними активами має здійснюватися шляхом відповідних методів планування, контролю, обліку, оцінки, аналізу.

Охарактеризовані методологічні засади управління оборотними активами є необхідною умовою для створення ефективних механізмів формування та використання на підприємствах оборотних активів. Але успішна реалізація даного процесу значною мірою залежить від врахування факторів, які впливають на обсяги оборотних активів, обґрунтування напрямів та етапів його здійснення. З’ясування зазначених характеристик вимагає попереднього дослідження економічної сутності складових оборотних активів. А саме: дебіторської заборгованості, грошових коштів, поточних фінансових інвестицій, запасів.

У сучасних умовах господарювання поняття "дебіторська заборгованість" теоретики та практики визначають по-різному (табл.1.3.).

Таблиця 1.3

Зміст поняття "дебіторська заборгованість" у дослідженнях різних економістів

Джерело

Визначення категорії

 [29, с.821]

Дебіторська заборгованість - суми, очікувані до надходження від клієнтів

 [39, с.343]

Дебіторська заборгованість - грошові суми, які повинні повернути фірмі клієнти, які придбали у неї в кредит які-небудь товари та послуги.

 [37, с.45]

Дебіторська заборгованість - сума заборгованості клієнтів фірмі

 [78, с.505]

Дебіторська заборгованість - це торговий кредит (trade credit) наданий покупцю

 [41, с.377]

Дебіторська заборгованість включає в себе усі вимоги підприємства до інших юридичних чи фізичних осіб щодо грошей, товарів чи послуг.

 [43, с.233]

Дебіторська заборгованість - це сума боргів юридичних та фізичних осіб, що виникли внаслідок минулих подій і зафіксовані на певну дату.

 [40, с.25]

Дебіторська заборгованість відображає суму боргу підприємству зі сторони різних юридичних та фізичних осіб, які мають прямі зв’язки з підприємством

 

Джерело: власне опрацювання на підставі [3,12,29,35,36,39,41,75,94]

Західні економісти [29,39,37,78] під дебіторською заборгованістю розуміють заборгованість покупців у результаті отримання ними товарів, робіт, послуг на умовах відстрочки платежів. Вітчизняні економісти сутність дебіторської заборгованості визначають неоднаково. Деякі з них [3,75,94] дотримуються точки зору західних економістів і стверджують, що вона являє собою зобов'язання перед підприємством лише покупців за отримані товари, роботи, послуги. Інші [35,36,14,43] розглядають дебіторську заборгованість дещо ширше, а саме - як борги перед підприємством юридичних та фізичних осіб. Ми вважаємо, що для вітчизняної економіки виправданим є останній підхід, оскільки у відповідності з П (С) БО у складі оборотних активів підприємств [19, П (С) БО 2, п.26-32] виділяється дебіторська заборгованість 1) за товари, роботи, послуги,

) за розрахунками з бюджетом,

) за виданими авансами,

) з нарахованих доходів,

) із внутрішніх розрахунків,

) інша поточна дебіторська заборгованість, а тому доцільно зробити висновок, що дебітори можуть заборгувати підприємству не тільки гроші але й інші активи. Однак, на нашу думку, у визначеному підході необхідно обов'язково акцентувати увагу на даті її виникнення, тобто дебіторська заборгованість - це заборгованість підприємству на певну дату юридичних та фізичних осіб.

Поряд з дебіторською заборгованістю у складі оборотних активів підприємств

важливе місце займають грошові кошти. В економічній теорії та практиці сутність даного поняття трактується по-різному. Для полегшення аналізу представимо визначення даного поняття в табл.1.4.

 

Таблиця 1.4

Зміст поняття "грошові кошти" у дослідженнях різних економістів

Джерело

Визначення категорії

 [10, с.144]

Грошові кошти складаються з готівки в касі і депозитів до запитання.

 [41, с.358]

Грошові кошти - це гроші та будь-які документи (розрахункові чеки, грошові перекази, банківські векселі), які приймаються банком до вкладу та негайно відносяться на рахунок вкладника.

 [17, с.96]

Гроші (cash) - перша стаття поточних активів, яка показує кількість готівки в касі та суму грошей на рахунку в банку.

 [36, с.416]

Грошові кошти - це готівка, кошти на рахунках в банках і депозити до запитання.

 [13, с.44]

Гроші - готівка, чеки, грошові перекази від покупців, банківські депозити.

 [17, с.437]

Грошові кошти - гроші підприємства, що перебувають на його рахунках у банках, у касі підприємства і в підзвітних осіб.

 [15, с.336]

Грошові кошти - це кошти в касі та на поточному рахунку в банку, які можуть бути використані для поточних операцій.

 [44, С.48]

 Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використання для поточних операцій

 

Джерело: власне опрацювання на підставі [36,41,44,12,35,71,173,75]

На думку одних дослідників [36] до грошових коштів відносяться гроші в касі підприємства, на поточному рахунку та на депозитах до запитання. Однак, на нашу думку, дане трактування є не зовсім коректним, оскільки гроші на поточному рахунку підприємства також являються депозитами до запитання. Аналогічне зауваження можна зробити і до визначення даної категорії, представленої в П (С) БО [109, П (С) БО 4, п.4]: "грошові кошти - це готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання". Деякі економісти [173] в складі грошових коштів виділяють кошти, які знаходяться в підзвітних осіб. З нашої точки зору це твердження є невірним, оскільки заборгованість підзвітних осіб відноситься до складу дебіторської заборгованості підприємства. Таким чином, на підставі проведеного дослідження можна стверджувати, що обґрунтованою є думка, за якою до грошових коштів відносяться гроші в касі, на поточних та інших рахунках підприємства, які можуть бути використані у будь-який момент часу.

Наступною складовою оборотних активів є поточні фінансові інвестиції. Економічний зміст поняття "поточні фінансові інвестиції", що обґрунтовується сучасними дослідниками нами подано в табл. 1.5.

 

Таблиця 1.5

Зміст поняття "поточні фінансові інвестиції" у дослідженнях різних економістів

Джерело

Визначення категорії

 [12, с.608]

Поточна інвестиція - це інвестиція, що легко реалізується за своїм характером та призначається для утримання протягом не більше одного року

 [35, с.105]

Поточними є інвестиції, які підприємство має намір та можливість утримувати протягом дванадцяти місяців з дати придбання або протягом операційного циклу, якщо він більший зазначеного терміну.

 [29, с.802]

Ліквідні цінні папери - цінні папери, які можуть бути продані за короткий проміжок часу

 [14, с.25]

Ринкові цінні папери являють собою короткострокові фінансові вкладення підприємства з ціллю отримання, як правило, фіксованого доходу.

 [41, с.337]

До короткострокових вкладень відносяться цінні папери, які відповідають одразу двом вимогам: вільно обертаються на ринку та мають визначений короткостроковий період дієздатності.

 [15, с.44]

Короткострокові інвестиції - це вкладення в цінні папери з високою ринковістю (marketability), тобто їх можна швидко та без втрат конвертувати в гроші.

 [16, с.448]

Поточні фінансові інвестиції - інвестиції на строк, який не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент

 

Джерело: власне опрацювання на підставі [29,35,41]

Як бачимо, поняття "поточні фінансові інвестиції" науковці визначають однаково. Однак, одні автори його розглядають з точки зору здійснення підприємством вкладень у короткострокові цінні папери [35,41,15,66], а інші [29, 10] - з точки зору наявності у підприємства ринкових цінних паперів у результаті здійснення вкладень. Ми вважаємо, що для вітчизняної практики більш обґрунтованим є перший підхід, оскільки розміщені підприємством тимчасово-вільні кошти на строкових депозитах у банках є його поточними фінансовими інвестиціями, але підприємство, у даному випадку, ніякими цінними паперами не володіє.

Поряд з дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями до складу оборотних активів підприємств відносять і запаси, які на відміну від вище охарактеризованих складових функціонують у матеріальній формі. У сучасній економічній науці зустрічаються різні підходи, пов'язанні з обґрунтуванням сутності та складу запасів підприємств. Це обумовлюється видом економічної діяльності підприємств, особливостями їх господарської діяльності, стадіями операційного циклу.

Визначення поняття "запаси", які використовують у своїх працях різні зарубіжні та вітчизняні економісти (Додаток А)

Як бачимо, незважаючи на деякі відмінності, що мають місце у наведених визначеннях, більшість авторів поділяють запаси на:

) сировину та матеріали;

) незавершене виробництво;

) готову продукцію;

) товари. Така класифікація запасів використовується і у вітчизняній практиці при наданні інформації про запаси у фінансовій звітності виробничих та торговельних підприємств.

З урахуванням економічної сутності дебіторської заборгованості, грошових коштів, поточних фінансових інвестицій, запасів можна констатувати, що ефективне управління оборотними активами значною мірою залежить від врахування особливості кожної їх складової. Саме тому управління оборотними активами вітчизняних підприємств слід здійснювати шляхом реалізації трьох процесів:

) управління дебіторською заборгованістю,

) управління грошовими коштами та поточними фінансовими інвестиціями,

) управління запасами

1.3 Сучасні моделі управління оборотними активами та їх характеристика


Комплексний підхід у пошуку ефективного управління оборотними активами на підприємствах України потребує глибокого вивчення існуючого досвіду у цій сфері. Дієві моделі управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями, запасами в основному розроблені у зарубіжній теорії та практиці.

У вітчизняній економіці питання управління оборотними активами суттєво почали досліджуватися лише останніми роками. Тому удосконалення управління оборотними активами вітчизняних підприємств має базуватися на аналізі існуючих моделей та оцінці їх переваг і недоліків.

Зарубіжні економісти в сфері корпоративних фінансів вважають [37, с.521; 18, с.481; 29, с.699; 39, с.343], що управління дебіторською заборгованістю, в першу чергу, полягає в розробці раціональної кредитної політики, яка має бути направлена на вибір найкращих для даного підприємства строків кредитування, кредитних інструментів, розмірів та строків дії знижок.

Обсяг поточної дебіторської заборгованості (ДЗ) пропонується розраховувати за такою формулою:

 (1.1)

де  - середньоденний обсяг продажу;

 - середній термін погашення боргів.

Кожен суб'єкт господарювання постійно повинен слідкувати за розміром поточної дебіторської заборгованості, приймаючи відповідні рішення, які мають базуватися на врахуванні рівня ліквідності підприємства та аналізі можливостей отримати прибуток. Так, збільшуючи термін кредитування, підприємство, з одного боку, збільшує витрати, пов'язані з фінансуванням абсолютного приросту дебіторської заборгованості та збільшенням ймовірності обсягу безнадійної заборгованості, з іншого - призводить до росту обсягів продажу та, в результаті, обсягів прибутку. Оцінити додаткові витрати, які виникають при подовженні строків оплати відвантажених товарів та порівняти їх з отриманим прибутком, зарубіжні економісти рекомендують за певними підходами [29,39,37,78]. Аналіз таких підходів дозволяє зробити висновки, що 1) кожен підхід до оцінки змін в кредитній політиці має свою логіку;

) вони різняться між собою послідовністю обчислювальних показників та їх кількістю;

) не зважаючи на різність підходів їх результати є дуже близькими. У додатку Н подано результати систематизації та класифікації запропонованих підходів.

Вітчизняний дослідник Білик М.Д. вважає, що одним із напрямів покращення управління дебіторською заборгованістю має стати посилення контролю за нею через створення на підприємстві спеціальних підрозділів [9, С.28]. Значної уваги заслуговує обґрунтування науковцем основних функцій, завдань, напрямів діяльності, прав і відповідальності працівників такого відділу. Точку зору автора пропонуємо узагальнити (Додаток А).

Вітчизняний дослідник Маслов С.І. вважає, що управління поточною дебіторською заборгованістю диктує кожному підприємству виводити її природний рівень (у днях) по кожному виду товарів або послуг, виходячи з власного досвіду і специфічних умов діяльності [98, С.26]. Під природним рівнем дебіторської заборгованості автор розуміє такий її обсяг, який не буде заважати нормальному функціонуванню підприємства. Тобто, цей рівень повинен встановлюватися з таких міркувань: менший її рівень неможливий, а більший - економічно недоцільний. Запропоновані автором розрахунки узагальнено і представлено в табл. 1.6. В даній моделі управління дебіторською заборгованістю можна виділити певні переваги та недоліки. До її переваг відноситься те, що застосовуючи її, підприємство може спрогнозувати певний рівень дебіторської заборгованості, який не буде заважати нормальному його функціонуванню. Недоліком є те, що вона базується на основі власного досвіду підприємства та специфічних умов діяльності. А тому, через суб'єктивні міркування не може бути рекомендованою для широкого застосування всіма підприємствами.

Науковці виділяють певні мотиви попиту на гроші. Наприклад, Д. Ван Хорн та Д. Вахович [39, c.308] у своїй праці обґрунтовують твердження Джона Мейнарда Кейнса, за яким підприємства бажають мати в своєму розпорядженні грошові кошти, керуючись трьома мотивами: операційним (transactionsmotive), спекулятивним (speculative), передбачуваним (precautionary). Є.Ф. Брігхем вважає [29, с.786], що для забезпечення нормальної виробничої діяльності кожен суб’єкт господарювання повинен розробляти операційний, компенсаційний, обачний та спекулятивний баланси. Англійські вчені в сфері

Таблиця 1.6

Розрахунок природного рівня дебіторської заборгованості за підходом Маслова С. І.

Показник

Формула розрахунку

Позначення

1

Природний рівень дебіторської за-боргованості на кожен вид товарів або послуг, грн.

 - природний рівень дебіторської заборгованості на кожен вид товарів (послуг); Пм. - валовий прибуток за відвантажені за місяць (будь-який звітний період) певний вид товарів (послуг), грн; Км - кількість днів у місяці (звітному періоді);  - рівень дебіторської заборгованості на певний вид товарів або послуг, дні


2

Загальний обсяг природної дебіторсь-кої заборгованості, дні

ДЗпр. М…. N - природний рівень дебіторської заборгованості на кожен вид товарів, грн.; і=1……. N - вид товарів


3                Обсяг дебіторської заборгованості, грн.     - обсяг дебіторської заборгованості;

 - сума денного продажу у кредит;

 - середній період погашення.


 

4

Середній період погашення (дні)

DSO = X% (10днів) + Y% (30днів) +…. +Z% (понад 60днів)

X,Y,…Z - процентне співвідношення споживачів, які отримали товари (послуги) надані у кредит

5

Середній денний продаж

ADS = AS/360

ADS - середній денний продаж; AS - річний продаж.

6

Перевірка результатів

7

Порівняння природного рівня дебіторської заборгованості з фактичним її розміром

 

Джерело: власне опрацювання на підставі [98, С.26]

управлінського обліку Атрілл Пітер, МакЛейні Едді [6, c.372-373] обґрунтовують виникнення у діяльності компаній трьох мотивів володіння грошовими коштами: мотив, пов'язаний з угодами (направлений на задоволення щоденних потреб підприємства), мотив передбачуваності (необхідний для виконання підприємством зобов'язань у випадку не передбачуваних подій), спекулятивний мотив (обумовлюється бажанням підприємства за сприятливих умов отримувати прибуток). Російський дослідник проблем фінансового менеджменту, доктор економічних наук І.О. Бланк, виділяє чотири види залишків грошових коштів. Це операційний (трансакційний) (призначений для забезпечення підприємством поточних платежів), страховий (резервний) (формується на випадок забезпечення платежів за поточними зобов'язаннями в разі відсутності коштів), інвестиційний (спекулятивний) (утворюється з метою здійснення короткострокових фінансових вкладень), компенсаційний (являє собою грошову суму, яка постійно зберігається на своєму поточному рахунку підприємство за вимогою банка) [11, с.367]. Вітчизняні дослідники М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна у своїй праці "Гроші та кредит" обґрунтовують сутність трьох мотивів попиту на гроші: трансакційний (операційний) мотив, мотив завбачливості, спекулятивний мотив [39, с.118].

У процесі управління грошовими коштами важливим показником є цикл грошового потоку (cash flow cycle). Під ним розуміють різницю між операційним циклом та періодом обороту кредиторської заборгованості. Метою управління грошовими коштами на основі такого підходу є скорочення тривалості циклу грошового потоку (Ц г. п.). Її можна розрахувати за наступними формулами:

 або (1.1)

 (1.2.)

де - середня тривалість обороту запасів;

 - середня тривалість обороту дебіторської заборгованості;

 - середня тривалість кредиторської заборгованості;

 - середній обсяг запасів;

 - середній обсяг дебіторської заборгованості;

 - середній обсяг кредиторської заборгованості;

 - число днів в плановому періоді;

 - обсяг відвантаженої продукції;

 - обсяг запасів витрачених у виробництві;

 - собівартість реалізованої продукції.

Як бачимо, цикл грошового потоку залежить від оборотності запасів, дебіторської та кредиторської заборгованостей. Отже, інструментами його скорочення є прискорення виробничого циклу, прискорення поверненості дебіторської заборгованості та підвищення можливостей отримання відстрочки в погашенні кредиторської заборгованості. У свою чергу, подовження циклу грошового потоку призводить до збільшення витрат фінансування суб'єкта господарювання. Для оцінки таких витрат Ченг Ф. Лі та Дж. Фіннерті пропонують застосовувати процент по короткостроковому фінансуванню [78, с.486]. Формулу розрахунку витрат фінансування циклу грошового потоку (В ц. г. п.) можна представити наступним чином:

 (1.3)

де ,, - витрати фінансування відповідно в запасах, дебіторській заборгованості, кредиторській заборгованості

Витрати фінансування в запасах розраховуються за наступною формулою:

 (1.4)

Витрати фінансування в дебіторській заборгованості можна розрахувати наступним чином:

 (1.5)

Витрати фінансування в кредиторській заборгованості розраховуються за наступною формулою:

 (1.6)

Поряд з цим, в зарубіжній практиці найбільш розповсюдженими залишаються чотири моделі до визначення оптимального залишку грошових коштів:

) модель Baumol-Allais-Tobin (BAT), яка була розроблена В. Баумолом в 1952 році,

) модель Міллера-Орра, яку запропонували в 1966 році М. Міллер та Д. Орр,

) модель Стоуна (1972 р.) та 4) модель Лернера (1980р.).

У зарубіжній теорії та практиці корпоративних фінансів широкого розповсюдження набули моделі управління запасами, метою яких є знаходження оптимального обсягу. Оптимальним являється такий обсяг запасів, за яким витрати на їх підтримання мінімальні, а обсяг запасів є достатнім для стабільної роботи суб'єкта господарювання. Відомі зарубіжні економісти [29,39,84,37,78] вважають, що до витрат, пов’язаних із формуванням запасів на підприємстві відносяться три їх групи: витрати на оформлення замовлень (витрати на поповнення запасів, транспортно-заготівельні витрати), витрати на збереження запасів (поточні витрати, вимушені витрати), витрати пов’язані з дефіцитом запасів. Транспортно-заготівельні витрати являють собою суму витрат, яка використовується для визначення обсягу замовлень, передачі замовлення постачальнику, оформлення та обліку документів, оплати засобів зв’язку, транспортування вантажу до місця зберігання, вхідного контролю матеріальних цінностей та іншої додаткової інформації. Витрати на збереження запасів розцінюють як витрати втрачених можливостей, оскільки вони поглинають капітал, який компанія могла б використати в інших альтернативних цілях. Витрати, пов’язані з дефіцитом запасів виникають у випадку відсутності запасів на складах підприємств. Для запобігання нестачі запасів та уникнення витрат пов’язаних з їх дефіцитом, кожна компанія має розробляти та реалізовувати політику формування певного виду запасів, які в економічній теорії та практиці відомі, як резервні (буферні, страхові), (safety stock) [29 с.840; 39, с.295; 84, с.378].

Модель планування дефіциту запасів [84, с.372; 67, с.262] дозволяє обґрунтовує вигоду торговельного підприємства в результаті планування дефіциту запасів. Дана модель базується на умові, що в деяких випадках зберігання продукції являється набагато дорожчим, ніж витрати пов'язані з відсутністю запасів протягом невеликого проміжку часу. В основі цієї моделі лежить розуміння двох напрямів роботи фінансових менеджерів, пов'язаних з дефіцитом запасів. Вони полягають в різних підходах до управління дешевими та дорогими товарами. Пропонуємо систематизувати послідовність застосування цього механізму менеджерами підприємства наступним чином (Додаток Б).

Модель врахування залежності ціни від обсягу замовлення [84, с.363, 67, с.261] основана на існуванні системи знижок, які може отримати покупець у випадку замовлення у постачальника більшої кількості продукції. Дана модель передбачає оцінку вигоди підприємства від прийняття пропозицій постачальника. Для цього розраховуються загальна вартість запасів (сума вартості придбання запасів та загальних витрат, пов’язаних з утриманням запасів на підприємстві) за умови придбання підприємством економічно обґрунтованої кількості продукції та за умови отримання знижок. Потім отримані результати порівнюються. Найнижча загальна вартість запасів характеризує вигідний для підприємства варіант постачання запасів.

Першим різновидом механізмів управління запасами на основі фіксованої періодичності замовлення є модель з фіксованою періодичністю замовлення [55]. На відміну методам управління запасами на основі фіксованого розміру замовлення, у даній моделі період часу між черговими поставками буде постійною величиною, а обсяг замовлення - змінною. Тобто, замовлення підприємство-споживач буде розміщувати через рівні проміжки часу, але в неоднакових обсягах. У цій системі, на відміну від системи з фіксованим рівнем замовлень, рівень запасу не контролюється і випадки відсутності товару можуть спостерігатися як у період виконання замовлення, так і в період його розміщення. Щоб зменшити ймовірність появи дефіциту товару, система з фіксованою періодичністю замовлень вимагає більшого рівня буферного запасу, ніж EOQ модель.

Таким чином, базуючись на з'ясованих негативних та позитивних тенденціях, які відбуваються у обсягах оборотних активів підприємствах, а також враховуючи переваги та недоліки існуючих моделей управління ними, подальші дослідження будуть направлені на пошук ефективних підходів до управління оборотними активами вітчизняних промислових і торговельних підприємств.

Розділ 2. Аналіз фінансової звітності підприємства "Мікадо Груп”

2.1 Аналіз майнового стану підприємства


Підприємство "Мікадо Груп” є не державним підприємством. Воно організовано в 1980 році. Спеціалізується на проектуванні і збиранні спортивного інвентаря і має свій власний спортивний клуб.

В періоді, який аналізується, робота підприємства здійснювалась на внутрішньому ринку за господарськими договорами з підприємствами України.

Статутний фонд на звітну дату складає 153 тис. грн., списочна чисельність персоналу - 88 чоловік, середньосписочна чисельність - 106.

Об’єм реалізованої продукції - 9,119 млн. грн., рентаабельність реалізованої продукції - 15,6 %, собівартість реалізованої продукції 7,887 млн. грн. Отриманий прибуток в розмірі 1,232 млн. грн., чистий прибуток складає 868 тис. грн.

Фонд зарабітної плати склав 2,845 млн. грн., при цьому середня заробітна плата 8,780 тис. грн.

Транспортних засобів на балансі підприємство не має. Зовнішньоекономічної діяльності не веде.

Фінансовий стан можна охарактеризувати як задовільний.

"Читаючи" баланс підприємства потрібно відмітити, що воно не має залишків по таким "хворим” статтям, як "Збитки”, "Кредити та позики, що не погашені в строк”, не має невиправданої дебіторської заборгованості.

Для кращої аналітичності балансу і аналізу фінансового стану підприємства складають баланс-нетто (Додаток В).

Баланс-нетто дає оцінку суми засобів, які знаходяться в розпорядженні підприємства. На звітний період підсумок балансу-нетто складає 6,468 млн. грн.

Розлянемо тепер структуру майнового стану підприємства, яка істотно залежить від виду діяльності, об’ємів виробництва та інших факторів.

Таблиця 2.1

Аналіз структури активів (2012 р.)

 Актив балансу

На початок періоду

На кінець періоду

Абсолютні відхилення


тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн

1. Майно всього

1575

100

6468

100

+4893

1.1 Іммобілізовані засоби

198

12,6

153

2,4

1.2 Мобільні активи

1377

87,4

6315

97,6

+4938

1.2.1 Запаси і затрати

779

56,6

2620

41,5

+1841

1.2.2 Дебіторська заборгованість

256

18,6

579

9,2

+323

1.2.3 Грошові кошти

342

24,8

3116

49,3

+2774

Всього мобільних засобів

1377

87,4

6315

97,6

+4938

 

Джерело: власне опрацювання на основі (Додаток В)

Питома вага основних засобів (іммобілізовані засоби) на кінець звітного періоду зменшується з 12,6% до 2,4% (на 4,5 тис. грн.), а оборотних засобів навпаки збільшується з 87,4% до 97,6%. Таким чином приріст активів відбувся за рахунок збільшення частини оборотних засобів.

Збільшення мобільних засобів виникло в основному за рахунок росту в їх складі грошових коштів (з 24,8% до 49,3%), а також запасів і затрат (на 1841 тис. грн.).

Основні засоби і запаси характеризують економічний потенціал підприємства, тому в нормальних умовах збільшення їх питомої ваги звідчить про позитивну роботу. З балансу видно, що виробничі запаси не перевищують нормативу, але підприємство має значну частину незавершеного виробництва не кінець періоду.

Джерела формування господарських засобів (пасиви) згрупуємо для аналізу слідуючим чином:

Вважають, що нормативне співвідношення між власним і залученим капіталом повинно становити 50/50. Проте це співвідношення умовне і залежить від виду діяльності і політики підприємства.

Таблиця 2.2

Структура і склад пасивів (2012 р.)

Актив балансу

На початок періоду

На кінець періоду

Абсолютні відхилення


тис. грн.

%

тис. грн.

%


1. Джерела майна - всього

1575

100

6468

100

+4893

1.1 Власний капітал

262

16,6

547

8,5

+285

1.2 Залучений капітал

1313

83,4

5921

91,5

+4608

1.2.1 Довгострокові пасиви

 -

-

-

-

-

1.2.2 Короткострокові пасиви

-

-

-

-

-

1.2.3 Кредиторська заборгованість

1313

83,4

5921

100

+4608

Всього зобов’язань

1313

83,4

5921

100

+4608


Джерело: власне опрацювання на основі (Додаток 3)

З даної таблиці випливає, що активи підприємства в основному формуються за рахунок залучених коштів (91,5%), причому основну частину яких становить кредиторська заборгованість ("По авансах одержаних”).

Можна сказати, що підприємство "Мікадо Груп” в значній мірі залежить від зовнішніх джерел фінансування, що негативно характеризує роботу підприємства.

Для наступного аналізу зобов’язань необхідно проаналізувати стан дебіторської і кредиторської заборгованості, їх розміри, динаміку і характер.

Кредиторська заборгованість значно перевищує дебіторську. Такий стан можна вважати нормальним якщо нема залишків по статтям "Розрахунки з кредиторами за товари, роботи і послуги, термін оплати яких не настав”, "За товари, роботи і послуги, не оплачені в строк", "Розрахунки з бюджетом”, "Розрахунки по позабюджетних платежах” (тобто відсутня невиправдана кредиторська заборгованість).

Аналізуючи кредиторську заборгованість по розрахункам підприємства "Мікадо Груп”, можна сказати, що існує заборгованість по розрахункам з бюджетом і позабюджетними фондами (96 тис. грн. і 73 тис. грн. відповідно на кінець періоду), по страхуванню (147 тис. грн.) і оплаті праці (214 тис. грн.) не велика, і може бути покрита грошовими коштами, які є на розрахунковому рахунку.

Заборгованість підприємства до кінця року знвчно збільшилась по статті "Розрахунки по авансах одержаних" (на 3362 тис. грн.). Це відбулося внаслідок політики передоплати, яку проводило підприємство "Мікадо Груп”, тобто при заключенні договорів на виготовлення продукції обумовлюється, що замовник спочатку оплачує, а потім вже одержує замовлену продукцію. Таким чином підприємство має замовлення і виробничий потенціал для їх виконання.

Отже, сума господарських засобів виросла на кінець періоду на 4893 тис. грн. Коефіцієнт зносу становить 0,9, що говорить про вкрай високу застарілість обладнання.

2.2 Аналіз ліквідності і фінансової стійкості


Існують різні методи аналізу фінансового стану. Найбільш широко використовують вивчення спеціальних коефіцієнтів, розрахунок яких оснований на існуванні певних співвідношень між окремими статтями звітності. Цей метод є простим і оперативним.

Розглянемо на основі показників ліквідності і фінансової стійкості діяльність підприємства за звітний період.

Показники ліквідності дозволяють визначити можливість підприємства на протязі року оплатити свої прострочені зобов’язання.

Сума власних оборотних засобів (функціонуючого капіталу) на початок року становила 64 тис. грн., на кінець 2012 року 394 тис. грн. Ріст цього показника позитивно характеризує роботу підприємства.

Маневреність власних оборотних засобів:

на початок 2012 року = 341: 64 = 5,33;

кінець 2012 року = 3116: 394 = 7,91.

При інших рівних умовах ріст цього коефіцієнта є позитивною тенденцією. Це говорить про велику частину грошових засобів в складі функціонуючого капіталу.

Коефіцієнт покриття (загальний)

:

на початок 2012 року = (779+598): 1313 = 1,05;

на кінець 2012 року = (2620 + 3695): 5921 = 1,07.

Цей коефіцієнт виріс на кінець року, що добре для підприємства. Поточні активи (оборотні засоба) покривають поточні зобов’язання (на кожну грошову одиницю короткострокових зобов’язань приходиться відповідно 1,05 і 1,07 грошових ожиниць оборотних засобів).

Коефіцієнт швидкої ліквідності:

на початок 2012 року = 598: 1313 = 0,46;

на кінець 2012 року = 3695: 5921 = 0,62.

Цей коефіцієнт повинен бути більшим за одиницю, на кінець року він на підприємстві зріс. Ймовірність оплати короткострокових зобов’язань тим більша, чим вище цей коефіцієнт.

Коефіцієнт платоспроможності:

на початок 2012 року = 341: 1313 = 0,26;

на кінець 2012 року = 3116: 5921 = 0,53.

Як видно, цей показник досить високий, що говорить про можливість підприємства при необхідності негайно погасити свою заборгованість.

Частка оборотних засобів в активах:

на початок 2012 року = (779 + 598): 1575 = 0,87;

на кінець 2012 року = (2620 +3695): 6468 = 0,98.

Оборотні засоби займають значну частину активів, що не зовсім бажано для промислового підприємства.

Частка власних оборотних засобів в покритті запасів невелика, так як підприємство працює на авансованому капіталі:

на початок 2012 року = (779 + 598 - 1313): 779 = 0,08;

на кінець 2012 року = (2620 +3695 - 5921): 2620 = 0,15.

Коефіцієнт покриття запасів:

на початок 2012 року = (226 +1193 - 198): 779 = 1,6;

на кінець 2012 року = (547 + 4555 - 153): 2620 = 1,9.

Так як значення цього коефіцієнта більше одиниці, то фінансовий стан

підприємства розглядається як стійкий.

Розглянувши всі ці показники, можна сказати, що величина оборотних засобів підприємства виросла в основному за рахунок найбільш ліквідної їх частини - грошових коштів (на 2775 тис. грн., чи в 9разів), які можуть служити безпосереднім джерелом вмплати поточних зобов’язань. Також відбувся ріст об’єму незавершеного виробництва на суму 1349 тис. грн., проте це не є ознакою труднощів із збутом продукції, або знижкенням продуктивності праці.

Фінансову стійкість визначають, порівнюючи суми запасів і витрат з можливими джерелами їх формування.

Величина власних оборотних засобів (ВОЗ) становить: на початок року = 262 - 198 = 64;

на кінець року = 547 - 159 = 394.

Тобто цей коефіцієнт виріс за звітний період на 330 тис. грн.

Величина нормальних джерел формування запасів (ДФЗ):

на початок року = 262 - 198 +1193 = 1257;

на кінець року = 547 - 153 +4555 = 4949,також виросла на 3692 тис. грн.

Запаси і затрати (ЗЗ) по балансу на початок 2012 року = 779; на кінець 2012 року = 2620.

Співвідношення між показниками ВОЗ, ДФЗ і ЗЗ складається таким чином:

ВОЗ < ЗЗ < ДФЗ;

< 779 < 1297 (на початок року);

< 2620 < 4949 (на кінець року).

Таке співвідношення свідчить про нормальну фінансову стійкість, коли успішно фуекціонуюче підприємство використовує для покриття запасів "нормальні" джерела засобів - власні та залучені.

Стабільність діяльності підприємства виражається в показниках наведених в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Показники діяльності підприємства

Показник

Позначення

На початок року

На кінець року

Відхилення (+/-)

1. Коефіцієнт концетрації власного капіталу

Кконц

0,17

0,08

-0,09

2. Коефіцієнт фінансової залежності

КФ. ЗАВ

6

11,8

+5,8

3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу

КМ.В. К

0,24

0,72

+0,48

4. Коефіцієнт концетрації залученого капіталу

Кк. зал

0,83

0,92

+0,09

5. Коефіцієнт структури довгострокових вкладень

Кст. зов

 -

 -

 -

6. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних засобів

кспів

5,01

10,82

+5,81

 

Джерело: складено автором на основі розрахунків

Отже, аналізуючи наведені показники таблиці 2.4 можна відмітити, що у підприємства "Мікадо Груп” власний капітал становить дуже малу частину в джерелах фінансування (0,08, або 8%), причому його частка має тентенцію до зниження (-0,09), а концентрація залученого капіталу збільшується (0,92).

Коефіцієнт фінансової незалежності, або автономії характеризує незалежність від зовнішніх джерел фінансування, однак в даному випадку загальна сума заборгованості перевищує суму власних джерел фінансування, підприємство знаходится в великій залежності від залучених коштів. Про це свідчить підвищений в два рази коефіцієнт співвідношення залучених і власних засобів, який показує що на кожну одиницю власних коштів підприємств залучило позикових коштів на кінець звітного періоду 10,82 грошових одиниці.

2.3 Оцінка ділової активності і результатів діяльності підприємства


Коефіцієнти ділової активності дозволяють проаналізувати, на скільки ефективно підприємство використовує свої засоби. До них відносяться різні показники оборотності.

Для розрахунків коефіцієнтів використовують дані першої та другої форм звітності.

Таблиця 2.5

Показники ділової активності підприємства "Мікадо Груп” (2012)

Показники

На початок року

На кінець року

Темп росту

Відхилення (+/-)

1

2

3

4

5

1. Виручка від реалізації

1746

11029

6,3

+9283

2. Балансовий прибуток

408

1240

3

+832

3. Продуктивеість праці

72,75

408,5

5,6

+335,75

4. Фондовіддіча

27,7

5,7

-4,85

-22

5. Оборотність кошьів у розрахунках





 - в оборотах

6,8

19

2,8

+12,2

 - в днях

52,9

18,9

-2,8

-34

6. Оборотність виробничих запасів





 - в оборотах

1,2

3

2,5

+1,8

 - в днях

300

120

-2,5

-180

1

2

3

4

5

1

2

3

4

5

7. Оборотність кредиторської заборгованості

490

270

-1,8

-220

8. Тривалість операційного циклу

352,9

138,9

-2,5

-214

9. Тривалість фінансового циклу

-137

-131,1

0,9

+6

10. Коефіцієнт погашення дебітор-ської заборгованості

0,15

0,05

-3

-0,1

11. Обертання власного капіталу

6,7

20,2

3

+13,5

12. Обертання авансованого капіталу

1,1

1,7

1,5

+0,6

 

Джерело: власне опрацювання на основі (Додаток В)

Виручка від реалізації і балансовий прибуток за звітний період виросли відповідно в 6,3 і 3 рази. Продуктивність праці також виросла в 5 раз.

Фондовіддача знизилась майже в 5 разів (з 27,7 до 5,7 тис. грн.), що пояснюється перш за все застарілим обладнанням, відсутністю прогресивних технологічних процесів і нової техніки. Ефективність діяльності досягається тільки завдякі високій кваліфікації і майстерності робітників підприємства. Судячи по коефіцієнту реальної вартості основних і матеріальних оборотних засобів в майні підприємства, який на початок періоду становить 0,6, а на кінець періоду 0,4, можна сказати, що питома вага в активах підприємства виробничого потенціалу знизилась (на 0,2), що не зовсім бажано для промислового підприємства. Необхідно відpзачити, що показник обертання засобів в розрахунках і виробничих запасів збільшились, зменшилась тривалість оборотів в днях (в 2,8 і 2,5 рази), що свідчить про вивільнення засобів, тобто з тими ж оборотними засобами підприємство має змогу випускати більше продукції.

Термін оборотності кредиторської заборгованості зменшився в 1,8 рази, проте є довгим (270 днів). Коефіцієнт погашення дебіторської заборгованості знизився в 3 рази, середній строк погашення дебіторської заборгованості на кінець періоду становить 16,5 днів ( (417,5 * 360): 9119), що не погано для промислового підприємства.

Показник оборотності власного капіталу збільшився в 3 рази, це вказує на значне перевищення об’єму реалізації над вкладеним капіталом, що тягне за собою збільшення кредитних ресурсів.

Оборотність основного капіталу збільшилась на 0,6 або в 1,5 рази, тобто на кожну грошову одиницю коштів, вкладених у виробництво, приходиться на кінець звітного періоду 1,7 грошових одиниць реалізованої продукції. Діяльність підприємства є прибутковою.

Таким чином по основним показникам ділової активності за звітний період спостерігається ріст, що позитивно характеризує роботу підприємства.

Необхідно також розглянути порівняльну динаміку росту таких показників, як балансовий прибуток, об’єм реалізації продукції, авансований капітал.

Темпи росту становлять:

Тбп = 1240: 408 = 3,04; Тр = 11029: 1746 = 6,32;

Так = 6468: 1575 = 4,11.

Співвідношення буде слідуючим:

Тр > Так > Тбл > 100% (2.1)

Проте, наскільки прибуткова діяльність підприємства, говорять коефіцієнти рентабельності. Їх можна розрахувати, використовуючи звітну таблицю 2.6

Проаналізуємо спочатку звіт про фінансові результати та їх використання.

Таблиця 2.6

Звіт про фінансові результати

Показник

Базовий період

Звітний період


тис. грн.

%

тис. грн

. %

Всього доходів (2+3)

1676

100

11037

100

Виручка від реалізації продукції

1746

104

11029

99,9

Доходи (збитки) від позареалізаційних операцій

-70

-4,2

8

0,07

ПДВ

303

17,4

1910

17,3

Витрати на виробництво реалізованої продукції

965

55,3

7887

71,5

Результатн від реалізації (2-4-5)

478

27,4

1232

11,2

Балансовий прибуток

408

14,3

1240

11,2

Платежі в бюджет

59

19,5

37,2

19,5

Чистий прибуток

349

20,8

7,9

 

Джерело: складено автором на основі звіту про фінансові результати "Мікадо Груп"

З таблиці 2.6 видно, що показник чистого прибутку має тенденцію зниження (на початку періоду - 20,8%, на кінець періоду - 7,9%). Це пов’язано з підвищенням затрат на виробництво продукції, частка яких у виручці від реалізації збільшилась в звітному періоді до 71,5%. Отже, знизився і результат від реалізації (на 16,2%).

Розглянемо більш детяльно показники рентабельності. Рентабельність продукції на початок року склала 27%, а на кінець року знизилась до 11%.

Визначальним в цій частині фінансового аналізу звітної документації є показник рентабельності реалізованої продукції, який на початку року склав 19,9% (349: 1746 * 100%), а на кінець - 7,9% (868: 11029 * 100%). Цей коефіцієнт говорить про те, що кожна гривна реалізованої продукції принесе 6 копійок чистого прибутку (в звітному періоді). Це менше рівня минулого року на 12%. Таке становище є негативним.

Рентабельність основної діяльності:

на початок 2012року = 478: (1746 - 781) = 0,5;

на кінець 2012 року = 1232: 7887 = 0,16.

Цей показник в звітному періоді зменшився за рахунок підвищення затрат на виробництво реалізованої продукції.

Рентабельність власного капіталу у звітному періоді зросла на 26%:

на початок 2012 року = 349: 262 = 1,33;

на кінець 2012року = 868: 547 = 1,59.

Для більш глибокого аналізу факторів, які вплинули на зниження рентабельності продукції (зміни відпускних цін, рівня собівартості і т.п.). Необхідні додаткові засоби які відсутні в фінансовій звітності підприємства.

Тому, аналізуючи показники ділової активності і результатів діяльності підприємства "Мікадо Груп”, потрібно відмітити, що темпи росту по основним показникам господарської діяльності зросли, оборотність засобів збільшилась, строки погашення дебіторської і кредиторської заборгованості знизились, тривалість операційного циклу зменшилась, що говорить про задовільну роботу підприємства. Коефіцієнт прибутку і рентабельності знизились, що може бути наслідком не стабільності економічних та політичних процесів, зміни в політиці оподаткування та глибока загальна економічна криза, в якій перебуває наша країна.

Таким чином, за результатами проведеного аналізу малого державного підприємства "Мікадо Груп”, можна сказати, що підприємство не має залишків по "хворим” статтям балансу, працює на власному і авнсованому капіталі ("нормальні" джерела покриття), є платоспроможним (враховуючи показники абсолютної ліквідності, покриття запасів), співвідношення між сумами власних оборотних засобів, запасами, витратами та джерелами формування засобів свідчить про нормальну фінансову стійкість. Робота підприємства є беззбитковою.

Розділ 3. Удосконалення управління оборотними активами

3.1 Вплив управлінням оборотними активами на витрати підприємства


Успіх господарської діяльності промислових та торговельних підприємств в умовах ринкової економіки значною мірою залежить від ефективності процесів управління оборотними активами. В управлінні оборотними активами важливим і водночас складним є обґрунтування оптимальних величин дебіторської заборгованості, грошових коштів, поточних фінансових інвестицій, запасів, які б мінімізували витрати, що виникають у процесі управління ними. Такий стан речей, зумовлює необхідність з’ясування видів та економічної сутності витрат, які можуть виникати у промислових та торговельних підприємств у процесі управління оборотними активами.

В сучасній економічній літературі значна увагу приділяється дослідженню економічної сутності витрат, що виникають у процесі управління запасами підприємств [10, с.77; 12, с.341-346; 138, с.74; 29 с.840; 39, с.95; 184, с.378]. При цьому науковцями не враховуються особливості виникнення таких витрат на промислових та торговельних підприємствах. Що стосується витрат, які виникають у процесі управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями, то їх економічна сутність у науковій літературі також не достатньо визначена [10, с.180-181; 94, с.22-27;].

На нашу думку, витрати на управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями є ідентичними як для промислових підприємств так і торговельних, а витрати на управління запасами промислових та торговельних підприємств є відмінними, що пов'язано зі специфікою їх господарської діяльності.

Пропонуємо витрати, які виникають у процесі управління дебіторською заборгованістю на вітчизняних промислових та торговельних підприємствах, поділити на чотири складових (рис.1.1). Витрати на утримання дебіторської заборгованості мають двояку економічну сутність. З одного боку, їх можна віднести до витрат втрачених можливостей, тобто витрат, які несе підприємство через неможливість використання сум, що заморожені у дебіторській заборгованості

Рис.1.1 Витрати підприємства на управління дебіторською заборгованістю

Джерело: власне опрацювання на підставі [11,13, 95, 19,11,02,12,14,43,52,53,1]

З іншого боку, їх можна тлумачити, як витрати суб’єкта господарювання, що виникають у зв’язку із фінансуванням за рахунок власних або позикових коштів комерційного кредиту, який отримує покупець.

Витрати на облік дебіторської заборгованості зумовлюються необхідністю використання суб’єктом господарювання додаткової оргтехніки, програмного забезпечення, відповідного персоналу, робочого часу.

Витрати на обслуговування несвоєчасно поверненої дебіторської заборгованості включають витрати, які виникають внаслідок надсилання листів боржникам; витрати на телефонні розмови; втрати, що виникають за умов перепродажу дебіторської заборгованості третім особам; витрати зумовлені судовими справами.

Витрати, пов’язані з безнадійною дебіторською заборгованістю виникають у разі, коли заходи щодо повернення дебіторської заборгованості не приносять бажаного результату (повернення дебіторської заборгованості). Обсяг безнадійної дебіторської заборгованості буде складати витрати підприємства у зв’язку з цією подією.

Витрати зумовлені надлишком грошових коштів доцільно поділяти на дві складових:

) витрати втрачених можливостей та 2) витрати знецінення грошових коштів.

Витрати втрачених можливостей є грошовими сумами, які втрачає підприємство в результаті невикористання надлишкових грошових коштів альтернативними шляхами. Вони відповідають процентам, які б могло отримати підприємство у разі розміщення тимчасово вільних грошових коштів у поточних фінансових інвестиціях або у разі їх використання в інших цілях, що сприяло б отриманню додаткових економічних вигод.

Витрати знецінення грошових коштів відображають втрати підприємства внаслідок впливу на грошові кошти інфляційних процесів, що відбуваються в економіці країни.

До витрат, зумовлених нестачею грошових коштів, слід відносити такі види витрат:

) витрати поточних зобов’язань підприємства,

) витрати перетворення поточних фінансових інвестицій у грошові кошти;

) витрати непередбачуваних потреб.

Витрати поточних зобов’язань підприємства визначають втрати підприємства, які воно несе у випадку недостатності у його розпорядженні грошових коштів та неможливості виконання зобов’язань перед постачальниками, працівниками підприємства, іншими контрагентами.

Витрати перетворення поточних фінансових інвестицій у грошові кошти є грошовими сумами, які несе підприємство, переводячи поточні фінансові інвестиції у грошові кошти.

Витрати не передбачуваних потреб виникають у підприємства час від часу. Вони характеризують втрати підприємства, які спричиняються неможливістю профінансувати підприємством не передбачувані потреби через недостатність грошових коштів.

Витрати, що зумовлюються управлінням поточними фінансовими інвестиціями слід розглядати з врахуванням тісного зв’язку, який існує між залишками грошових коштів та поточними фінансовими інвестиціями. Тому до таких витрат доцільно включити:

) витрати перетворення поточних фінансових інвестицій у грошові кошти;

) витрати дострокового перетворення поточних фінансових інвестицій у грошові кошти;

) витрати не передбачуваних потреб (рис. 3.2).

Як бачимо, витрати перетворення поточних фінансових інвестицій у грошові кошти та витрати не передбачуваних потреб (зумовлюються неможливістю швидко перетворити поточні фінансові інвестиції на грошові кошти або взагалі недостатністю поточних фінансових інвестицій), притаманні як грошовим коштам так і поточним фінансовим інвестиціям. Тому підприємству, обґрунтовуючи розмір таких витрат, не потрібно їх враховувати двічі.

Витрати спричинені достроковим перетворенням поточних фінансових інвестицій у грошові кошти, характеризують втрати підприємства від недоотримання частини процентних доходів внаслідок невиконання зобов’язань за умовами депозитного договору.

Рис. 1.2 Витрати підприємства на управління поточними фінансовими інвестиціями

Джерело власне опрацювання на підставі [11,13, 95, 19,11,,12,]

Запропонована класифікація витрат на управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями ще раз підтверджує наше розуміння про те, що удосконалені підходи до управління зазначеними складовими оборотних активів можуть застосовуватися як промисловими так і торговельними підприємствами.

Що стосується витрат, які зумовлюються управлінням запасами, то їх доцільно розглядати на основі врахування особливостей функціонування промислових та торговельних підприємств. Підприємствам, які здійснюють виробництво продукції притаманні виробничі запаси, запаси у виробництві та запаси готової продукції. До виробничих запасів відносяться сировина, матеріали, інші матеріали, які призначені для використання у процесі виробництва. До запасів, які знаходяться у виробничому процесі відноситься незавершене виробництво (предмети праці, які не пройшли всі стадії технологічної обробки) та напівфабрикати (предмети праці, які не пройшли всі стадії технологічної обробки, але можуть бути реалізовані). Запаси готової продукції відображають весь асортимент виготовленої продукції даним підприємством, який розміщений на складах та очікує просування на ринок для подальшого продажу. До даного типу запасів також можна віднести і напівфабрикати, які надійшли на склад готової продукції з метою реалізації.

На відміну від промислових підприємств, торговельним підприємствам притаманні запаси товарів. Вони відображають ту продукцію, яку підприємство оприбутковує від постачальників на склад з метою подальшого перепродажу. Слід зазначити, що в окремих випадках товарні запаси можуть бути притаманні і промисловим підприємствам, які поряд з продукцією власного виробництва реалізують продукцію виготовлену іншими підприємствами.

З урахуванням вище сказаного можна зробити висновок про необхідність різної класифікації витрат на управління запасами промислових і торговельних підприємств.

3.2 Розробка методик управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями


Наявність проблем в управлінні дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями на підприємствах України пояснюється відсутністю практичного досвіду і складністю адаптації зарубіжної практики управління цими активами до їх діяльності. Розробка ефективної системи управління цими складовими оборотних активів на вітчизняних підприємствах повинна основуватися на досвіді вітчизняної та зарубіжної науки і практики, враховувати специфіку їх функціонування та вимоги українського законодавства.

На нашу думку, процес удосконалення управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями повинен включати наявність на підприємстві документального його оформлення. Для цього рекомендується керівництву кожного підприємства розробити Положення про управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями. Доцільно виділити п’ять розділів Положення (табл. 3.3.).

Таблиця 3.3

Основні розділи Положення про управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями

Назва розділу

Примітки

1

Розділ 1 Мета, функції, завдання управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями

Визначається основна мета управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями, функції, завдання та основні терміни, які використовуються в даному Положенні

2

Розділ 2 Оцінка управління на підприємстві дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями

Проводиться відповідно до Методики оцінки управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями

3

Розділ 3. Управління портфелем дебіторської заборгованості

Проводиться відповідно до Методики управління портфелем дебіторської заборгованості

4

Розділ 4. Управління грошовими коштами та поточними фінансовими інвестиціями

Проводиться відповідно до Методики управління грошовими коштами та поточними фінансовими інвестиціями

5

Розділ 5. Типові електронні таблиці, щодо управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями

Визначаються можливості застосування комп’ютерних програм в процесі управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями

 

Джерело власне опрацювання на підставі [11,13, 95, 19,11,,12,]

Дане положення дозволить фінансовим менеджерам підвищити увагу до управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями, з'ясувати основні вимоги до управління цими складовими оборотних активів, ознайомитися з типовими електронними таблиця, які доцільно застосовувати на підприємстві в процесі управління ними.

Метою управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями є оптимізація обсягу всіх їх складових, яка забезпечить платоспроможність, ліквідність та прибутковість підприємства. У процесі функціонування підприємству необхідно вчасно задовольняти не тільки поточні зобов’язання (за рахунок грошових коштів), інші платіжні потреби (за рахунок перетворення дебіторської заборгованості чи поточних фінансових інвестицій у гроші), але й забезпечувати поточні економічні вигоди (шляхом ефективного управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами та поточними фінансовими інвестиціями). Для досягнення цієї мети підприємству необхідно вирішувати такі завдання: досліджувати тенденції зміни обсягів дебіторської заборгованості, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями; визначати обґрунтований розмір дебіторської заборгованості; обґрунтовувати найкращі умови та форми розрахунків з постачальниками та покупцями; контролювати співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованостей; визначати мінімальний розмір грошових коштів, необхідний для обслуговування господарської діяльності підприємства; забезпечувати ефективне використання грошових коштів; з’ясовувати умови здійснення поточних фінансових інвестицій; відслідковувати банківську інформацію за депозитними договорами; аналізувати вплив управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями на фінансовий стан підприємства.

З метою удосконалення управління дебіторською заборгованістю на вітчизняних промислових та торговельних підприємствах пропонується методика управління портфелем дебіторської заборгованості. Її метою є створення відповідних умов для забезпечення платоспроможності, ліквідності, прибутковості підприємства. Під портфелем дебіторської заборгованості слід розуміти сукупність усіх видів дебіторської заборгованості, які мають різний обсяг, різний термін погашення та різний рівень ризикованості. Етапи даної Методики представлені на рис 3.7.

Реалізація першого етапу дозволить розробити індивідуальні умови надання комерційних кредитів різним покупцям. Для цього потрібно провести аналіз платоспроможності та ліквідності потенційних покупців шляхом здійснення розрахунку загальноприйнятих показників: коефіцієнту загальної ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнту швидкої ліквідності.

Економічний зміст коефіцієнта загальної ліквідності свідчить про те, що перевищення поточних активів над поточними зобов’язаннями означає ліквідність підприємства. В економічні літературі [54, с.249; 101, с.84; 38, с.601, 40, с.91] оптимальне значення даного показника коливається від 1,5 до 2,5. Це пов’язано з тим, що підприємства функціонують в різних галузях, займаються різними видами діяльності, мають різну структуру оборотних активів. Тому обґрунтовуючи значення даного показника, необхідно, по-перше, враховувати те, що він повинен бути більше одиниці, та, по-друге, оцінити вплив на нього структури оборотних активів підприємства. Прийнятним значенням коефіцієнту швидкої ліквідності прийнято вважати 0,7-1 [38, с.601; 100, с 86]. Однак, аналізуючи отриманий результат, слід враховувати, що він може бути меншим, якщо більшу частку у складі оборотних ліквідних активів займають грошові кошти, або повинен бути більший, якщо значну частку займає прострочена дебіторська заборгованість. Коефіцієнт абсолютної ліквідності також немає однозначної точки зору щодо його нормативного значення. Деякі економісти вважають, що воно має бути не менше ніж 0,2 [54, с.249; 11с.86], деякі зауважують, що даний показник немає змісту без порівняння його із збалансованістю грошових потоків [38, с.601].

З урахуванням вище сказаного, рішення про ліквідність та платоспроможність потенційного покупця, менеджерам підприємства-продавця пропонуємо приймати, керуючись наступними правилами:

) висновки про платоспроможність та ліквідність підприємства слід робити на основі аналізу тенденцій змін показників ліквідності;

) отримані значення коефіцієнтів ліквідності не дають повної і обґрунтованої інформації про ліквідність підприємства-потенційного покупця без оцінки впливу на них відповідних показників діяльності підприємства;

) зростання коефіцієнта швидкої ліквідності за рахунок зростання простроченої дебіторської заборгованості свідчить про фінансові проблеми підприємства;

) скорочення обсягів грошових коштів швидшими темпами ніж скорочення кредиторської заборгованості зумовлює зниження показника абсолютної ліквідності;

) підвищення коефіцієнта загальної ліквідності за рахунок зростання запасів, грошових коштів та дебіторської заборгованості характеризує неякісну роботу менеджменту підприємства;

) ознаками платоспроможності підприємства є наявність грошових коштів у підприємства та відсутність простроченої кредиторської заборгованості;

) незначні залишки грошових коштів у підприємства ще не означають, що воно є неплатоспроможним;

Аналіз платоспроможності та ліквідності покупців дасть можливість підприємству прийняти рішення про доцільність продажу лише за передплатою, або навпаки - про можливість надання кредиту.

Умови кредитування являються досить важливим фактором, який впливає на обсяги продажу. Вони полягають у встановленні для окремих покупців 1) строків оплати,

) знижок за своєчасність оплати,

) строків дії знижок.

Строк оплати покупцями відвантаженої продукції, знижки та строки дії знижок, неможливо встановити однакові для всіх підприємств. Їх повинно встановлювати підприємство самостійно в залежності від своїх потреб та специфіки функціонування. Нами пропонується перелік факторів, які впливають на вибір умов кредитування підприємством покупців. Їх подано в табл. 3.4.

Другий етап Методики управління портфелем дебіторської заборгованості передбачає визначення допустимого обсягу портфеля дебіторської заборгованості на основі прогнозованого обсягу реалізації.

 

Таблиця 3.4

Фактори, які повинно враховувати підприємство формуючи умови кредитування покупців

Фактор впливу

Напрям впливу

1

Термін придатності продукції

 В залежності від галузі функціонування підприємства, термін споживання продукції різний, а тому, строк оплати комерційних кредитів, строк діє знижок за своєчасність оплати, розмір знижок будуть різні

2

Платоспроможність покупців

В залежності від платіжних можливостей покупців, підприємство повинно визначати відповідні умови їх кредитування. Чим вище ризик кредитоспроможності, тим коротший період кредитування.

3

Бажані обсяги продажу

 Бажаючи збільшувати обсяги продажу продукції підприємства повинні лібералізувати умови кредитування

 4

 Попит на продукції

Чим більш відома продукція, тим більша її оборотність і тим менший може бути період кредитування. Для нової продукції період кредитування повинен бути більший.

5

Сезонність товару

Підприємства можуть подовжувати строки кредитування, збільшувати знижки для стимулювання продажу сезонної продукції в несезонний період.

6

Особливості цінової політики

Чим нижча ціна продукції тим менші строки кредитування

7

Величина закупівельної партії

Чим менший обсяг партії, тим менший період кредитування.

8

Розширення ринків збуту

Підприємство може залучати нових покупців подовжуючи період кредитування та збільшуючи знижки.

 

Джерело власне опрацювання на підставі [11,13, 95, 19,11,,12,]

На підприємстві можуть виникати три ситуації, пов’язані з грошовими потоками:

) рівновага вхідних та вихідних грошових потоків;

) перевищення вихідного грошового потоку над вхідним (виникає дефіцит грошових коштів);

) перевищення вхідного грошового потоку над вихідним (виникає надлишок грошових коштів).

Рівновага вхідних та вихідних грошових потоків являється запорукою стабільної діяльності підприємства. На нашу думку, це задовольняє три основних критерії управління грошовими коштами: ліквідність, платоспроможність, прибутковість.

Перевищення вихідного грошового потоку над вхідним або навпаки, перевищення вхідного грошового потоку над вихідним є не вигідними для підприємства. Дефіцит грошових коштів знижує платоспроможність підприємства. У даному випадку ступінь небезпеки для підприємства визначається величиною дефіциту, періодом часу, протягом якого він буде зберігатися, а також можливостями менеджерів приймати заходи для зниження дефіциту грошей і виведення підприємства із стану неліквідності. Надлишок грошових коштів призводить до їх знецінення під впливом інфляційних процесів та втрати підприємством частини доходів.

За таких умов, важливого значення набуває управління залишками грошових коштів та поточними фінансовими інвестиціями. Доцільно, мету такого управління визначати як створення умов для забезпечення достатнього рівня ліквідності, платоспроможності, прибутковості підприємства шляхом обґрунтування оптимальної для підприємства величини залишку грошових коштів, ефективного використання тимчасово вільних залишків грошових коштів та перетворення поточних фінансових інвестицій на гроші. Слід зазначити, що між залишками грошових коштів та поточними фінансовими інвестиціями існує тісний взаємозв’язок: управління однією складовою оборотних ліквідних активів є наслідком управління іншою.

На основі сказаного вище можна зробити висновок, що:

) критеріями управління грошовими коштами повинні виступати платоспроможність, ліквідність, прибутковість підприємства;

) управління грошовими коштами підприємства має включати два напрями: управління грошовими потоками та управління залишками грошових коштів і поточними фінансовими інвестиціями, які впливають один на одного;

) ліквідність, платоспроможності, прибутковості підприємства забезпечується за умови ефективного управління грошовими потоками, залишками грошових коштів та поточними фінансовими інвестиціями.

У зв’язку з цим, пропонується Методика управління грошовими коштами та поточними фінансовими інвестиціями. Її особливість полягає в тому, що вона враховує склад грошових потоків вітчизняних підприємств, базується на взаємозв’язку, який існує між управлінням залишками грошових коштів і поточними фінансовими інвестиціями, визначає напрями прийняття управлінських рішень у напряму забезпечення ліквідності, платоспроможності, прибутковості вітчизняних підприємств.

3.3 Моделювання механізмів управління запасами промислових та торговельних підприємств


Успішність діяльності підприємств можлива за умов безперервності та ритмічності їх роботи. Це значною мірою залежить від створення ефективних механізмів управління запасами. Вдосконалення управління запасами на вітчизняних підприємствах обумовлюється специфікою їх функціонування. Так, на відміну від закордонної практики, де немала кількість підприємств працює без складських приміщень, більшість вітчизняних підприємств управління запасами здійснює в умовах наявності складів. Поряд з цим, управління запасами має здійснюватися на основі врахування особливостей виникнення запасів та витрат на управління ними на промислових та торговельних підприємствах.

Основну мету управління запасами промислових підприємствах доцільно трактувати наступним чином: підтримання такого поточного рівня виробничих запасів та запасів готової продукції, який буде мінімізувати витрати на управління запасами підприємств в цілому.

У даному напряму найскладнішими є питання визначення витрат, пов’язаних з нестачею або надлишком виробничих запасів та запасів готової продукції. При цьому слід обов’язково враховувати те, що на підприємстві можливі такі ситуації:

·   Наявність обґрунтованої величини виробничих запасів та недостатність запасів готової продукції через збої в процесі виробництва. За таких умов виникають витрати обумовлені нестачею запасів готової продукції, які обумовлюють зниження обсягів продажів.

·   Наявність надлишку виробничих запасів та нестача запасів готової продукції через неможливість повного використання наявних виробничих запасів. У даному випадку підприємство несе втрати, пов’язані з неефективним використання ресурсів, збереженням надлишку запасів та втратою продажів.

·   Нестача виробничих запасів та запасів готової продукції через невірно складений бюджет реалізації. У даному випадку виникають втрати підприємства від зменшення обсягів виробництва.

·   Наявність надлишку виробничих запасів через поставки в надмірному обсязі без врахування обґрунтованої величини запасів готової продукції. Тут виникають втрати підприємства через неефективне використання "заморожених" у запасах коштів.

·   Наявність обґрунтованої величини виробничих та запасів готової продукції. Це ідеальна ситуація для підприємств. При цьому загальні транспортно-заготівельні витрати мінімізуються, а витрати, спричинені надлишком чи дефіцитом виробничих запасів та запасів готової продукції відсутні.

З метою забезпечення ефективного управління запасами пропонується механізм управління запасами промислових підприємств (Додаток Ж). Запропонований механізм входить у компетенцію відділів маркетингу, логістики, виробничого відділу та фінансових служб підприємства. В першу чергу відділ маркетингу аналізує ринок споживачів і складає прогноз обсягів реалізації продукції. Прогноз обсягів реалізації направляється у виробництво для обґрунтування завантаженості виробничої потужності підприємства та потреби у виробничих запасах. Далі інформація про виробничу потребу надходить до відділу логістики для аналізу ринку постачальників і їх цінової політики. На основі рекомендацій відділу маркетингу, отриманої інформації від логістів та виробничого підрозділу фінансові служби визначають прогнозні фінансові показники діяльності підприємства. Отримана інформації стає базою для розробки плану виробництва. У відповідності із затвердженим планом виробництва відділ логістики робить замовлення постачальникам. Виробничі запаси надходять на склади відділу логістики, а потім передаються у виробництво. Поповнення виробничих запасів відділом логістики відбувається у міру відвантаження готової продукції покупцям. Особливість представленого механізму полягає в тому, що контроль за обсягами виробничих запасів та запасів готової продукції знаходиться у компетенції відділу логістики. Відділ збуту займається реалізацією продукції та контролює виконання зобов’язань покупцями.

Координація роботи по управлінню запасами на основі представленого механізму дозволить підприємству-виробнику:

1. Знизити витрати часу на управління запасами.

2. Забезпечити узгодженість інформації між відділом збуту та логістики про наявність запасів для прийняття працівниками відділу логістики оперативних рішень щодо управління витратами, обумовлених запасами.

3. Сприятиме формуванню таких обсягів виробничих та запасів готової продукції, які забезпечать безперервну роботу підприємства та при яких витрати, пов’язанні з їх утриманням на підприємстві будуть мінімальними.

4. Підвищити загальну ефективність управління.

Для забезпечення ефективності управління запасами, працівники відділу логістики повинні свою роботу координувати за такими напрямами:

·   Моніторинг постачальників виробничих запасів. Це дозволить виявити найбільш відповідальних постачальників, постачальників з найкоротшими та найдовшими термінами постачання, диференціювати їх за рівнем цін та якістю.

·   Моніторинг обсягів виробничих запасів та запасів готової продукції. Реалізація даного напряму забезпечить виявлення періодів часу, які потребують мінімальних та максимальних обсягів запасів, що дозволить оцінити ефективність процесу управління запасами, а також необхідність його вдосконалення.

·   Моніторинг величини витрат на управління виробничими запасами та запасами готової продукції. Даний напрям дозволить менеджерам з логістики обґрунтувати розмір всіх видів витрат, співставити величину витрат від надлишкового збереження запасів з величиною втрат від їх дефіциту та розробити рішення щодо їх пріоритетності (оцінити наявність витрат обумовлених дефіцитом чи надлишком).

Роль фінансових служб у представленому механізмі полягає в тому, що вони координують процеси формування запасів, забезпечують їх раціональне використання, оцінюють рівень ефективності управління ними.

За результатами розроблених рекомендації щодо удосконалення управління оборотними активами вітчизняних промислових та торговельних підприємств можна зробити наступні висновки.

. На сучасному етапі розвитку економіки України одним із напрямів підвищення ефективності управління оборотними активами є врахування фінансовими менеджерами витрат, з якими вони зустрічаються у процесі управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями, запасами. Враховуючи специфіку виникнення складових оборотних активів на вітчизняних підприємствах, доцільно до таких витрат віднести:

) витрати на управління дебіторською заборгованістю,

) витрати на управління грошовими коштами,

) витрати на управління поточними фінансовими інвестиціями,

) витрати на управління запасами.

При цьому необхідно зважати на те, що витрати на управління запасами промислових та торговельних підприємств відрізняються, що пов’язане зі специфікою їх функціонування. У зв’язку з цим, можна констатувати, що удосконалення управління запасами зазначених підприємств має реалізовуватися з урахуванням особливостей їх господарської діяльності.

. Для підвищення ефективності управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями доцільно на вітчизняних промислових та торговельних підприємствах розробити Положення про управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями. Таке Положення дозволяє систематизувати управлінські рішення щодо управління кожною з перерахованих складових оборотних активів, обґрунтувати напрями їх реалізації, а також оптимізувати поточні обсяги дебіторської заборгованості, грошових коштів, поточних фінансових інвестицій, і, в результаті, забезпечити достатній рівень платоспроможності, ліквідності, прибутковості підприємства. Реалізація розділів зазначеного Положення має здійснюватися на основі відповідних методик. У зв’язку з цим, розроблено методику оцінки управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями, методику управління портфелем дебіторської заборгованості, методику управління грошовими коштами та поточними фінансовими інвестиціями.

. Для оцінки всіх тенденцій, які стосуються управління на підприємстві дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями доцільно застосовувати методику оцінки управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями. Особливістю запропонованої методики є те, що в її межах структуровано порядок оцінки управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями, структуровано етапи реалізації управлінських рішень та сформульовані правила, якими мають керуватися менеджери при виборі подальших дій у напряму забезпечення ефективного управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами та поточними фінансовими інвестиціями. Поряд з цим, на основі сформованих правил вона дозволяє оцінити в балах ефективність управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями, обґрунтувати його рівень (високий, середній або низький) та прийняти відповідні рішення щодо його удосконалення.

. Для забезпечення ефективного управління дебіторською заборгованістю вітчизняним промисловим і торговельним підприємствам доцільно застосовувати методику управління портфелем дебіторської заборгованості. Під портфелем дебіторської заборгованості слід розуміти сукупність усіх видів дебіторської заборгованості, які мають різний обсяг, різний термін погашення та різний рівень ризикованості. У зв'язку з цим, в межах даної методики визначено правила прийняття рішень про ліквідність та платоспроможність окремого покупця, обґрунтовано необхідність розробки індивідуальних умов кредитування покупців, виділені фактори, які впливають на вибір умов кредитування підприємством покупців, подані рекомендації щодо оцінки змін у кредитній політиці вітчизняних підприємства при переході 1) від передплати до продажу в кредит,

) при подовженні строків кредитування,

) при наданні знижок за дострокову оплату.

. Для забезпечення ефективного управління грошовими коштами та поточними фінансовими інвестиціями слід вітчизняним промисловим та торговельним підприємствам застосовувати методику управління грошовими коштами та поточними фінансовими інвестиціями. Вона базуються на обґрунтуванні доцільності її реалізації за двома напрямами:

) управління грошовими потоками та 2) управління залишками грошових коштів і поточними фінансовими інвестиціями. У межах даної методики визначено взаємозв’язок управління грошовими потоками, залишками грошових коштів та поточними фінансовими інвестиціями з платоспроможністю, ліквідністю, прибутковістю підприємства, систематизовано та представлено порівняльний аналіз методів визначення грошових потоків, обґрунтовано необхідність включення у прогноз грошових надходжень вітчизняних підприємств додатково трьох статей ("інша дебіторська заборгованість на початок періоду", "надходження від іншої дебіторської заборгованості" та "інша дебіторська заборгованість на кінець періоду"), запропоновано послідовність дій фінансових менеджерів щодо раціонального використання тимчасово вільних залишків грошових коштів та здійснення поточних фінансових інвестицій.

. Управління запасами промислових та торговельних підприємств має здійснюватися з урахуванням специфіки їх господарської діяльності. У зв’язку з цим, вітчизняним підприємствам рекомендується застосовувати механізм управління запасами промислових підприємств та механізм управління запасами торговельних підприємств. Особливістю розроблених механізмів є те, що вони враховують витрати на управлінням запасами торговельних та промислових підприємств, базуються на логістичних підходах до управління запасами, в їх межах визначено функції підрозділів підприємства та обґрунтовано роль фінансових служб у процесі управління запасами.

. Успішність господарської діяльності промислових та торговельних підприємств залежить від обґрунтованості формування менеджерами-логістиками обсягів запасів та вибору раціональної моделі управління ними. Для оцінки рівня формування виробничих (для промислових підприємств) або товарних запасів (для торговельних підприємств) доцільно застосовувати методи таксономічного моделювання. Особливістю зазначених методів є те, що вони дозволяють оцінити вплив кожного постачальника на рівень формування запасів підприємства, та, виходячи із цього, обрати найбільш раціональну модель управління запасами стосовно конкретного постачальника.

Висновки


Випускна робота спрямована на розв’язання важливої проблеми - удосконалення управління оборотними активами вітчизняних підприємств. Узагальнюючи результати теоретичної та практичної роботи, доцільно зробити такі висновки та пропозиції:

. Забезпечення достатнього рівня ліквідності, платоспроможності, прибутковості вітчизняних підприємств пов'язане із завданнями підвищення ефективності управління оборотними активами.

. Оборотні активи - це мобільна частина активів підприємства, яка використовується протягом одного року у процесі операційної, фінансової, інвестиційної діяльності з метою отримання економічних вигод. Забезпечення ефективності управління оборотними активами передбачає врахування методологічних засад, на яких цей процес базується, обґрунтування зовнішніх та внутрішніх чинників, що впливають на нього, й визначення його ролі і місця в системі управління фінансами підприємства.

. Управління оборотними активами вітчизняних підприємств має включати обґрунтування відповідних управлінських рішень щодо трьох основних напрямів:

) управління дебіторською заборгованістю,

) управління грошовими коштами і поточними фінансовими інвестиціями,

) управління запасами.

. Важливим чинником ефективності управління оборотними активами на вітчизняних підприємствах є якість його правового забезпечення. Застосування розроблених рекомендацій щодо необхідності уніфікації та уточнення понять, пов’язаних з оборотними активами підприємств, які зустрічаються у законодавстві України, дає можливість підвищити якість правового забезпечення управління оборотними активами підприємств.

. Вітчизняні промислові й торговельні підприємства мають недостатній рівень управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями. Застосування методики оцінки управління дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, поточними фінансовими інвестиціями дає змогу оцінити рівень управління на підприємстві цими складовими оборотних активів, вчасно виявити недоліки в управлінні ними та прийняти необхідні регулюючі рішення.

. Для забезпечення ефективного управління дебіторською заборгованістю вітчизняним промисловим і торговельним підприємствам доцільно використовувати методику управління портфелем дебіторської заборгованості, яка дає можливість розробити індивідуальні умови кредитування покупців, оцінити вигідність підприємства у разі змін умов кредитування, оцінити вплив чинників на обсяги дебіторської заборгованості, забезпечити контроль за поточними обсягами дебіторської заборгованості, обґрунтувати можливості її рефінансування.

. На даний час вітчизняні підприємства не мають наукового-обґрунтованого підходу до управління грошовими коштами і поточними фінансовими інвестиціями. Застосування розробленої методики управління грошовими коштами та поточними фінансовими інвестиціями, що включає управління грошовими потоками, залишками грошових коштів та поточними фінансовими інвестиціями та базується на їхньому взаємозв’язку з показниками ліквідності, платоспроможності, прибутковості, дає можливість створити дієві механізми управління цими складовими на вітчизняних промислових і торговельних підприємствах.

. Необхідною умовою підвищення ефективності управління оборотними активами на вітчизняних підприємствах є раціональне обґрунтування рівня витрат на управління ними. Щоб забезпечити це доцільно виділяти витрати на управління (1) дебіторською заборгованістю, (2) грошовими коштами, (3) поточними фінансовими інвестиціями, (4) запасами. При цьому обов’язково необхідно враховувати те, що витрати на управління запасами промислових і торговельних підприємств суттєво відрізняються.

. Вітчизняні промислові й торговельні підприємства управління запасами мають здійснювати з врахуванням специфіки свого функціонування. Для забезпечення ефективності таких процесів пропонуються механізми управління запасами для промислових і торговельних підприємств. В їхніх межах обґрунтовано доцільність застосування логістичних підходів до контролю за обсягами запасів, розмежовано між структурними підрозділами підприємства функції щодо управління запасами, визначено роль відділів маркетингу, продажу, логістики, виробничого, фінансових служб в управлінні запасами.

. Застосування методів таксономічного моделювання промисловими і торговельними підприємствами дає можливість оцінити вплив кожного постачальника на рівень формування запасів підприємства та обґрунтувати найраціональнішу модель управління ними стосовно конкретного постачальника.

Використання запропонованих у Випускній дослідження рекомендацій щодо управління оборотними активами на вітчизняних промислових і торговельних підприємств дозволить підвищити їхній рівень ліквідність, платоспроможність, прибутковість, що є надзвичайно важливим для подальшого їхнього розвитку та розвитку економіки нашої країни в цілому.

Список використаних джерел


1.       Alan C. Shapiro, Sheldon D. Balbirer. Modern corporate finance: A Multidisciplinary Approach to Value Creation, 2000 by Prentice-Hall, p.545

2.       Belverd E. Need, Jr. Financial accounting, 1989 edited by Houghton Miffin Company, p.791

.        Агеева Е.И. Кредитная политика как инструмент управления дебиторской задолженностью // Финансовый менеджмент. - 2009. - №6. - С.22-35

.        Анализ систем управления запасами, Хедли Дж., Уайтин Т., пер. с англ., Гл. ред. физ. - матем. литературы изд-ва "Наука", М., 2007.

.        Андрей Звягинцев. Корпоративные структуры и логистика // Логистика. - 2010. - № 2. - С.29-31.

.        Атрилл Питер, МакЛейни Эдди. Управленческий учет для нефинансовых менеджеров /Пер. с англ.; Под ред. Каныгина С.Л. - Днепропетровск: Баланс-Клуб, 2011. - 624 с.

.        Бакун Ю.В. Облік, аналіз, аудит запасів на підприємствах торгівлі. - Автореф. дисер. канд. екон. наук. - Київ. - 2010. - 18 с.

.        Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента: Учеб. пособие. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 480 с.

.        Білик М.Д. Управління дебіторською заборгованістю підприємств // Фінанси України. - 2010. - №12. - С.24-36

.        Білик М.Д. Управління фінансами державних підприємств. - К.: т-во "Знання", КОО, 1999. - 312 с.

.        Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т.1. - К.: Ника-центр, 1999. - 592с.

.        Бланк И.А. Управление активами. - К.: Ника-Центр, Эльга, 2011. - 702 с.

.        Боди, Зви, Мертон, Роберт. Финансы.: Пер. с англ. - М.: Издательский. дом "Вильямс", 2008 - 592 с.

.        Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. - К.: Видавництво А.С.К., 2010. - 400 с.

.        Бондаренко О.С. Актуальні проблеми управління фінансами корпоративного

.        сектору економіки // Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції "Фінансово-кредитна система України: проблеми та шляхи вирішення", Дніпропетровськ: Наука і освіта. - 2011. - С.152-154.

.        Бондаренко О.С. Вплив організаційно-правової форми господарювання підприємства на його інноваційну політику // Вісник Київського національного університету технологій та дизайну. - 2010. - № 5, Т.2. - С.93-96.

.        Бондаренко О.С. Методичні засади управління портфелем дебіторської заборгованості // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави". - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - 2010. - Т.2 - С.76-78

.        Бондаренко О.С. Методичні підходи до розробки індивідуальних умов кредитування покупців // Матеріали міжн. наук. - практ. конф. "Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні". - Жовті води: Т.3. - 2010. - С.3-5.

.        Бондаренко О.С. Моделі управління поточними ліквідними активами // Економіка та держава. - 2009. - №8. - С.17-23

.        Бондаренко О.С. Підходи до управління грошовими коштами суб’єктів господарювання // Вісник Київського національного університету технологій та дизайну. - 2010. - №4. - С.114-119

.        Бондаренко О.С. Проблеми адаптації зарубіжного досвіду управління запасами до сучасних умов господарювання вітчизняних підприємств // Вісник Хмельницького національного університету. - 2008. - №5. - С.103-106

.        Бондаренко О.С. Проблеми управління оборотними активами вітчизняних акціонерних товариства // Науковий та виробничо-практичний збірник по технічним та природничим наукам. 2009. - № 3. С.23-27

.        Бондаренко О.С. Сучасні моделі управління виробничими та збутовими запасами // Економіка та держава. - 2012. - №3. - С.16-22.

.        Бондаренко О.С. Сучасні підходи до управління оборотними ліквідними активами // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Економіка і управління у промисловості". - Дніпропетровськ:: НМАУ. - 2011. - С.162-164.

.        Бондаренко О.С. Управління активами як необхідна складова ефективного функціонування акціонерних товариств в ринкових умовах // Збірник наукових праць ДНУ. - 2010. - №2. - С.644-647

.        Бондаренко О.С. Управління поточними активами: теоретичні основі та практичне застосування // Вісник Хмельницького національного університету. - 2010. - №3. - С.51-56.

.        Бондарєва І.О. Управління виробничими запасами на підприємстві. Автореф. дисер. канд. екон. наук. - Донецьк. - 2009. - 18 с.

.        Бочаров В.В., Леонтьев В.Е. Корпоративные финансы. - СПб.: Питер, 2012. - 544 с.

.        Брігхем Євхен. Основи фінансового менеджменту: пер. з анг. - Київ: Молодь, 2007. - 1000 с.

.        Бугріменко Р.М. Ефективність політики управління фінансуванням обігових активів торговельних підприємств. - Автореф. дисер. канд. екон. наук. - Харків. - 2008. - 16 с.

.        Бунич П.Г. и др. Экономико-математические методы управления оборотными средствами.М., "Финансы", 1973. - 240 с.

.        Бурковська О.С. Економіко-правові аспекти розвитку корпоративної форми господарювання в сучасних умовах // Збірник тез і виступів на науковій конференції "Теорія і практика формування і розвитку корпоративного сектора економіки".К. - 2011. - С.25-27

.        Бурковська О.С. Теоретичні аспекти фінансового менеджменту // Вісник Київського національного університету технологій та дизайну. - 2008. - №4. - С.137-140.

.        Бурковська О.С. Управління дебіторською заборгованістю: зарубіжний досвід та можливості його використання в Україні. // Проблеми розвитку державних та місцевих фінансів. Наук.-теорет. конф. Київ. - 2011. - С.34-40.

.        Бухгалтерський облік: навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / Л. Г.

.        Ловінська, Л.В. Жилкіна, О.М. Голенко та ін. - К.: КНЕУ, 2008. - 370 с.

.        Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для студентів спец. "Облік і аудит" /За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. - Житомир: ПП "Рута", 2009. - 726 с.

.        Быков А., Велесько Е. Оптимизация запасов на основе имитационного моделирования. // Логистика. - 2010. - №1. - С. 19-21.

.        Ван Хорн Основы управления финансамы /Пер с анг. - М.: Финансы и статистика, 2007. - 782 с.

.        Ван Хорн, Джеймс, К., Вахович, (мл.), Джон, М. Основы финансового менеджмента, 11-е изд.: Пер. с анг. - М.: изд. дом "Вильямс", 2010. - 992 с.

.        Васильчук О.И., Пипко Е.Г. Специфика анализа факторов внешней среды в рамках системы стратегического управления на предприятиях сервиса // Экономический анализ: теория и практика. - 2010. - №2 (1,7). - С.52-58

.        Велш Глен А., Шорт Деніел Г. Основи фінансового обліку /Пер. з англ.О. Мінін, О. Ткач. - К.: Основи, 1999. - 943 с.

.        Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. - 501 с.

.        Голов С.Ф. Управлінський облік. Підручник. - К.: Лібра, 2009. - 704 с.

.        Голубєва Т.С. Управління грошовими потоками підприємства // Збірник наук. праць Вісник КНУТД. - 2009. - № 4. - С.48-54.

.        Господарський кодекс України прийнятий 16.01.2012 р. № 436-ІV

.        Гринберг А.С. Шестаков В.М. Информационные технологии моделирования процесов управления экономикой: Учеб. пос. для вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2009. - 399 с.

.        Грідчіна М.В. Корпоративні фінанси (зарубіжний досвід і вітчизняна практика): Навч. посіб. - К.: МАУП, 2008. - 232 с.

.        Гусєва О.Ю. Стратегія управління оборотним капіталом торговельних підприємств. - Автореф. дисер. канд. екон. наук. - Донецьк. - 2010. - 18 с.

.        Деменіна О.М. Управління грошовими потоками в межах концепції фінансової рівноваги підприємства // Актуальні проблеми економіки. - 2010. - №7. - С.14-17.

.        Довгопол Н.А. Оптимізація оборотних фондів у виробничих запасах // Вісник Київського національного університету технологій та дизайну. - 2009. - №4. - С.177-122.

.        Драгун Л.М., Левченко В.Ф., Бондаренко О.Л. Удосконалення аналізу ефективності використання обігових коштів підприємства // Фінанси України. - 1998. - № 12. - С.12-20.

.        Економічний аналіз. Навч. посібник /М.А. Балюх, В.З. Бурчевський, М.І. Горбаток та ін., за ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. - К.: КНЕУ, 2009 - 556 с.

.        Євтушевський В.А. Основи корпоративного управління: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2008. - 317 с.

.        Задихайло Д.В., Кібенко О.Р., Назарова Г.В. Корпоративне управління: Навчальний посібник. - Х.: Еспада, 2009. - 688 с

.        Закон України "Про аудиторську діяльність" від 22.04.1993 р. N 3125-XII із змінами та доповненнями

.        Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996 із змінами та доповненнями

.        Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-XII від 14.05.1992 р. зі змінами та доповненнями

.        Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1992 р. № 1577-XІІ зі змінами та доповненнями

.        Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.10.1991 р. № 448/96-ВР зі змінами та доповненнями

.        Закон України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р. № 2210 зі змінами та доповненнями

.        Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" № 959-ХІ від 16.04.1991 р. зі змінами та доповненнями

.        Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991 р. № 1955-ХІІ ВР зі змінами та доповненнями

.        Закон України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10.12.1997 р. №710/97-ВР змінами та доповненнями

.        Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. N334/94-ВР в редакції від 22.05.1997 р. із змінами та доповненнями

.        Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII від 10.04.1992 р. зі змінами та доповненнями

.        Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 р. № 2269-XII зі змінами та доповненнями

.        Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" № 2658-ІІІ від 12.07.2001 р. зі змінами та доповненнями

.        Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР із змінами та доповненнями

.        Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181 - ІІІ від 21.12.2000 р. зі змінами та доповненнями

.        Закон України "Про лізинг" від 11.12.2009 р. № 1381-ІV

.        Закон України "Про цінні папери та фондову біржу" від 18.06.1991 р. № 1201-ХІІ зі змінами та доповненнями

.        Зарубинский В.М., Зарубинская Н.С., Демьянов Н.И., Семеренко И.В. К вопросу об управлении финансовым состоянием предприятия // Финансовый менеджмент. - 2010. - №3. - С.112-119

.        Золотарьов А. Раціональне використання оборотних засобів у промисловості // Економіка України. - 2001. - №7. - С.29-32.

.        Каплан Роберт С., Нортон Дейвид П. Стратегические карты. Трансформация нематериальных активов и материальные результаты /Пер. с англ. - М.: ЗАО "Олимп Бизнес", 2011. - 512 с.

.        Карбовник А.М. Управління оборотними активами промислових підприємств (на прикладі поліграфії України). - Автореф. дис. канд. екон. наук. - Львів. - 2001. - 20 с.

.        Карбовник А.М. Деякі аспекти управління дебіторською заборгованістю та їх вплив на джерела формування оборотних активів // Фінанси України. - №9. - 2001. - С.92-97.

.        Карп І.М. Застосування логістичного підходу в управлінні промисловим підприємством // Актуальні проблеми економіки. - 2011. - №4. - С.27-34.

.        Климова Н.І. Управління корпоративними фінансами. - Автореф. дисер. канд. екон. наук. - Харків. - 2009. - 20 с.

.        Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Финансы и статистика, 1997. - 512 с.

.        Ковалева А.М., Лапуста М.Г., Скамай Л.Г. Финансы фирмы: учебник. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 416 с.

.        Коновалова О.В. Аналіз оборотних активів підприємства (на прикладі підприємств гірничорудної промисловості Кривбасу). - Автореф. дисер. канд. екон. наук. - Київ. - 2009, - 16 с.

.        Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996р. зі змінами та доповненнями

.        Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства: Підручник. - К.: Либідь, 1995. - 160 с.

.        Король В. Сучасні проблеми реалізації механізму фінансового менеджменту в умовах трансформації економіки України // Економіка, фінанси, право. - 2009. №3. - С.22-25.

.        Костенко А.Г., Бондарева И.А. Совершенствование методов ускорения оборачиваемости оборотных средств // Наукові праці Донецького державного технічного університету. - Донецьк. ДТУ. - 2000. - №19. С.28-33.

.        Которщикова О. Управління дебіторською заборгованістю на підприємстві // Економіка, фінанси, право. - 2008. - №7. - С.23-25.

.        Крайник О.П., Клепикова З.В. Фінансовий менеджмент: Навч. пос. - Львів., Інтелект - Декор, 2000. - 260 с.

.        Крейнина М.Н. Финансовый менеджмент: Учеб. пос. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Изд-во "Дело и Сервис", 2001. - 400 с.

.        Круглова О.А. Ефективність управління товарними запасами у підприємствах роздрібної торгівлі - Автореф. канд. екон. наук. - Харків. - 2008. - 17 с.

.        Ларина Р.Р., Хаджинова Е.В. Логистическая стратегия организации финансов многопрофильных предприятий // Актуальні проблеми економіки. - 2011. - №5. - С.62-67.

.        Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія. - К.: КНЕУ, 2001. - 387 с.

.        Лимонова Л.О. Роль зворотніх зв’язків у системі корпоративного управління // Фінанси України. - 2008. - №11. - С.126-131

.        Лобов С.П. Управління оборотними коштами в умовах їх дефіциту (на прикладі гірничорудних підприємств Кривбасу). - Автореф. канд. екон. наук. - Кривий ріг. - 2010. - 17 с.

.        Лучков О.І. Визначення оптимального розміру дебіторської заборгованості // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 1. - С.22-27

.        Мазаракі А.А. та ін. Економіка торговельного підприємства. Підручник для вузів. (Під ред. проф.Н.М. Ушакової) - К.: "Хрещатик", 1999р. - 800 с.

.        Маргасова В.Г. Системний підхід до управління оборотним капіталом на підприємствах харчової промисловості // Актуальні проблеми економіки. - 2010. - № 7 (37). - 2010. - С.53-59

.        Маргасова В.Г. Управління оборотним капіталом та оцінка його впливу на фінансовий стан підприємства (на базі харчової промисловості). Дис. канд. екон. наук: 08.04.01. /Науково-дослідний фінансовий інститут Міністерства фінансів України. - Київ. - 2011. - 216 с.

.        Маслов С.І. Управління дебіторською заборгованістю та її прогнозування // Фінанси України. - №2. - 1999. - С.23-33.

.        Мертенс А.В. Инвестиции: Курс лекций по современной финансовой теории. - К.: Киевское инвестиционное агенство, 1997. - 416 с.

.        Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. - М.: "Дело ЛТД", 1994. - 702 с.

Похожие работы на - Управління оборотними активами на прикладі підприємства 'Мікадо Груп'

 

Не нашли материал для своей работы?
Поможем написать уникальную работу
Без плагиата!