Основи раціонального й ефективного використання землі в сільському господарстві

Основи раціонального й ефективного використання землі в сільському господарстві

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1.     Наукові основи раціонального й ефективного використання землі в сільському господарстві

1.1     Земля - головний засіб виробництва в сільському господарстві

1.2     Суть, показники та методика визначення ефективності використання землі

Розділ 2.     Рівень та економічна ефективність використання землі

2.1     Правовий статус та організаційно-економічна характеристика підриємства

2.2     Земельні ресурси сільськогосподарського підприємства та результати їх використання

2.3     Економічна ефективність використання земельних ресурсів

Розділ 3.     Шляхи підвищення ефективності використання землі в умовах ринкових відносин

3.1     Інтенсифікація землеробства - головний напрямок підвищення ефективності використання землі

.2       Впровадження інноваційних технологій

3.3     Механізм стимулювання раціонального використання й охорони земельних ресурсів

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

ВСТУП

Земля - головна умова існування людського суспільства і найважливіше джерело національного багатства, найперша передумова і природна основа суспільного виробництва, універсальний фактор будь-якої діяльності людини. Характеризуючи значення землі в суспільному виробництві, слід зазначити, що праця - це єдине джерело вироблюваних продуктів і речового багатства.

Стосовно галузей народного господарства земля має різне значення і відіграє неоднакову роль. У промисловості (крім добувної) вона не має органічного зв’язку з виробничим процесом і є просторовою базою для розміщення різних об’єктів виробництва.

Україна багата земельними ресурсами країна. З 60,3 млн. га її території 41,8 млн. га (69,3 %) становлять сільськогосподарські угіддя. Розорюється 32,7 млн. га земель, або 54,1 % території. У процесі здійснення земельної реформи відпрацьовано економічний механізм регулювання земельних відносин, управління землекористуванням. Встановлено межі сільських населених пунктів, сформовано території та визначено межі сільських і селищних рад, здійснено грошову оцінку земель. Внаслідок цього територіальні громади отримали важливе джерело поповнення місцевих бюджетів.

Земля на відміну від усіх інших суспільних відносин в її природно-продуктивних та територіальних функціях є універсальним чинником суспільного відтворення, що нагромаджує енергію сонця і завдяки гумусному шару виконує багато важливих функцій життєзабезпечення людини.

Справа в тому, що надмірна інтенсифікація використання ґрунтів у сільськогосподарському виробництві при величезному технологічному навантаженні привела до значних втрат потенціальної їх родючості.

Тому без радикального оздоровлення земельних відносин на принципово - новій основі Україна не зможе вийти з ситуації, що склалася з використанням земельних ресурсів, їх станом; не зможе істотно підвищити врожайність сільськогосподарських культур та виробництво сільськогосподарської продукції.

Метою курсової роботи є дослідження теоретико-методичних засад та розробка практичних рекомендацій щодо розвитку земельних ресурсів і підвищення економічної ефективності використання сільськогосподарських земель в умовах ринку.

Для досягнення цієї мети в роботі ставилися і вирішувалися такі завдання:

·        Проаналізувати земельні ресурси та рівень їх використання;

·        Визначити сучасний рівень використання землі в підприємстві

·        Проаналізувати шляхи підвищення економічної ефективності використання земельних ресурсів;

·        Запропонувати заходи для покращення організації кількісного і якісного обліку земель;

·        Покращення економічного стимулювання раціонального використання та охорони земельних ресурсів;

Об’єктом дослідження є процеси використання земельних ресурсів сільськогосподарського підприємства ТОВ «Агрополіс», яке розміщене в смт. Заводське, Чортківського району, Тернопільської області.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти відтворення і використання земельних ресурсів у сільськогосподарських підприємствах.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання і системний підхід до вивчення економічних явищ і процесів, фундаментальні положення економічної теорії та наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем ефективного використання земельних ресурсів.

Для вирішення поставлених у курсовій роботі завдань використовувались методи, прийняті в економічній науці - монографічний і системного аналізу (вивчення й аналіз наявних підходів щодо оцінки землі; аналіз правових та соціально-економічних процесів у ході проведення земельної реформи), кореляційно - регресійний (дослідження впливу та форми зв’язку кількості населення на кількість товарної продукції, а також для дослідження залежності між величиною нормативної грошової оцінки землі та показниками економічної ефективності використання земельних ресурсів; для дослідження залежності між величиною нормативної грошової оцінки землі та балами бонітетів ґрунтів); групування (групування районів за населенням і кількістю товарної продукції), абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формування висновків), розрахунково-конструктивний, рядів динаміки та порівняння (аналіз соціально-економічних показників формування землекористувань по роках; порівняння фактичних та прогнозованих показників) та інші загальноприйняті методи економічних досліджень.

РОЗДІЛ І. НАУКОВІ ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО Й ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЛІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

1.1 Земля - головний засіб виробництва в сільському господарстві

Земля є невід’ємною частиною нашого життя і нашого існування. Як природний об’єкт, що охороняється законом, існує незалежно від волі людини, земля виконує екологічну функцію; як місце й умова життя - соціальну; як територія держави, просторова межа державної влади - політичну; як об’єкт господарювання - економічну функцію [8, с. 69].

Земля як специфічний засіб виробництва відіграє подвійну роль, оскільки задіяна у процесі суспільного матеріального виробництва або іншої сфери соціальної діяльності.

Для підприємств промисловості, транспорту, будівництва, розміщення населених пунктів, ряду інших галузей вона слугує просторовим операційним базисом, місцем для розміщення будинків, споруд, устрою шляхів сполучень.

Цілком іншу роль виконує земля сільськогосподарському виробництві де вона є не тільки матеріальної основою, але й активним чинником виробництва. Властивість землі як предмета праці полягає в тому, що одержання сільськогосподарської продукції є результатом праці, дії людини на землю. При обробітку верхнього шару грунту (20-30 см глибиною) оранкою, культивацією, боронуванням, правильним внесенням органічних і мінеральних добрив і т. д., підвищується родючість ґрунту, створюються необхідні умови для росту і розвитку сільськогосподарських рослин.

В процесі виробництва земля одночасно виступає і як засіб праці. З допомогою цієї властивості людина впливає на рослину з метою одержання урожаю, використовуючи механічні, фізичні, хімічні і біологічні властивості ґрунту.

Земля як засіб виробництва має специфічні лише їй властиві особливості [11, с. 122]. Перша особливість її полягає в тому, що земля як засіб виробництва не є продуктом праці, витвором продуктивних сил. Друга особливість землі - в сільськогосподарському виробництві вона є незамінним засобом, без неї не можуть відбуватися процеси створення аграрної продукції. Третя особливість - територіальна обмеженість земельної території. Четверта особливість землі - використання її як засобу виробництва, зв'язане з постійністю місця знаходження. П'ята особливість - різна родючість ґрунтів, тобто земельні ділянки неоднорідні по своїй якості. Шоста особливість - земля при правильному її використанні не тільки не зношується, як інші засоби виробництва, а навпаки, прогресивні технології, науково - обґрунтоване чергування посівів сільськогосподарських культур в сівозміні - все це поліпшує властивості, підвищує родючість ґрунту.

Родючість є найбільш важливою властивістю землі. Ґрунт служить не тільки середовищем перебування для рослин, але і джерелом їх живлення. Виходячи з цього, під родючістю слід розуміти його здатність забезпечувати рослини елементами живлення та іншими потрібними для їх росту і розвитку умовами. Отже, родючість - це здатність ґрунту реалізувати потенціал своєї ефективності для створення урожаю рослин [7, с.56].

Природна родючість ґрунту характеризується запасом поживних речовин, що утворився в результаті природного процесу ґрунтоутворення.

Штучна родючість ґрунту створюється в процесі виробничої діяльності людини за допомогою праці і засобів виробництва шляхом підвищення культури землеробства.

Економічна родючість - це сукупність його природної та штучної родючості в умовах певного розвитку продуктивних сил.

Рівень економічної родючості характеризується врожайністю сільськогосподарських культур. Розрізняють абсолютну і відносну економічну родючість ґрунту.

Абсолютна родючість ґрунту характеризується кількістю продукції з одиниці земельної площі, а відносна - вартістю продукції на одиницю виробничих витрат.

Істотною особливістю землі є її незамінність, тобто, неможливість використовувати замість її які - небудь інші засоби виробництва. А це створює об’єктивну необхідність підвищення рівня інтенсивності використання земельних ділянок шляхом вкладання додаткових витрат із метою одержання більшої кількості продукції з одиниці земельної площі.

Земельні відносини в Україні регулюються головним земельним законом - Земельним кодексом України.

Усі землі України становлять її земельний фонд - 60354,8 тис.га. Згідно ст.18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за цільовим призначенням і правовим режимом поділяються на такі категорії:1)землі сільськогосподарського призначення - сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сінокоси, пасовища, перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження); 2) землі житлової та громадської забудови; 3) землі природно - заповідного та іншого природоохоронного призначення; 4) землі оздоровчого призначення; 5) землі рекреаційного призначення; 6) землі історико-культурного призначення; 7) землі лісогосподарського призначення; 8) землі водного фонду; 9) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення[17, с.38].

У державній власності залишено землі державних сільськогосподарських підприємств, землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, землі загального користування населених пунктів та інші, тобто всі землі України за винятком земель, переданих в колективну і приватну власність.Колективна власність на землю - це землі колективних сільськогосподарських підприємств. Приватна власність - це землі селянських (фермерських ) господарств.

Якість, на перший погляд однакових земельних ділянок, їх родючість не може бути однаковою не лише по зонах України, областях і районах, але і в окремих господарствах. При наявності цього об'єктивного фактора в сільському господарстві рівні затрати живої праці при однаковій її кваліфікації і рівні озброєності засобами виробництва дають різні результати. В умовах земельної реформи для забезпечення органів влади, заінтересованих установ і громадян об'єктивними відомостями про природний, господарський стан та правовий режим земель, регулювання земельних відносин, обґрунтування розмірів плати за землю - такі відомості дає державний земельний кадастр.

Він включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку їх кількості та якості; бонітування ґрунтів (встановлення порівняльної бальної оцінки), економічної оцінки земель.

Бонітування ґрунтів - це їх якісна оцінка по природній родючості, дає можливість зробити відносну оцінку їх якості та вивчити найбільш сприятливі площі для вирощування тих, чи інших культур, визначити ґрунти, на яких добрива дають найбільший ефект. Проводиться по 100-бальній системі [13, с. 4].

Економічна оцінка землі - це найбільш важлива складова частина земельного кадастру. Вона проводиться за продуктивністю, окупністю затрат і диференціальним доходом. Виражається у відносних величинах (балах) і в абсолютних показниках.

Грошова оцінка земель здійснюється з метою регулювання відносин при передачі землі у власність, спадщину, під заставу, при даруванні, купівлі-продажу земельної ділянки та права оренди, визначенні ставок земельного податку, ціноутворенні та ін.

Інформаційною базою для грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна і якісна характеристика земель, бонітування ґрунтів, економічна оцінка земель), матеріали внутрігосподарського землевпорядкування.

Проводиться вона окремо по орних землях, землях під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами за рентним доходом, який одержуємо залежно від якості, місцерозташування і їх економічної оцінки.

Володіння і користування землею є платним. Плата за землю вноситься щорічно у вигляді земельного податку, розмір якого залежить від якості і місце розташування земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель. Якщо земля використовується на умовах оренди, то орендар сплачує орендну плату, розмір якої встановлюється за згодою сторін.

Рента є економічної формою реалізації земельної власності. Наявність власності на землю зумовлює отримання землевласником додаткового доходу, який виступає як земельна рента.

Виділяють такі основні форми земельної ренти: абсолютну, диференціальну, монопольну.

Диференціальна земельна рента характеризується відмінностями в природних умовах, які призводять до того, що при однакових витратах на різних за якістю і місце розташуванням землях виробляється різний обсяг продукції, а відповідно додатковий дохід, який і є матеріальною основою ренти.

Фактори, які впливають на утворення диференціальної ренти у сільськогосподарському виробництві, поділяються на об’єктивні ( родючість земельних ділянок, їх місце розташування) і суб’єктивні, що залежать в основному від підвищення інтенсивності ведення господарства, продуктивності праці тощо. Тому, за способом утворення земельну ренту поділяють на два види: диференціальну ренту I (утворюється під дією об’єктивних факторів при одному і тому ж рівні інтенсивності ведення господарства) і диференціальну ренту II (в результаті дії суб’єктивних факторів на одних і тих же земельних ділянках).

Абсолютна земельна рента не пов’язана з природними та економічними факторами ведення сільськогосподарського виробництва, а зумовлена монополією власності на землю. Тобто, власник землі надає земельну ділянку в оренду тільки за плату, навіть в тому випадку, коли земельна ділянка має найгірші показники за якістю та розташуванням.

Умовами утворення монопольної ренти є обмеженість і не відтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні умови. Для цих земель характерно те, що лише на них, лише в даних природно - кліматичних умовах можливе виробництво сільськогосподарської продукції з особливими характеристиками.

Гострими є проблеми землекористування в Україні, що зумовлено високим рівнем господарського використання території, значною її розораністю, надзвичайно високою інтенсивністю ерозійних процесів (водній і вітровій ерозії піддається близько 15 млн. га сільськогосподарських угідь, а щорічний приріст еродованих земель становить 80 тисяч гектарів). За останні 30 років площа сільськогосподарських угідь зменшилась в державі на 2 млн. га, з них ріллі на 1 млн. га. При таких темпах третина землі через 25-30 років буде непридатною для сільськогосподарського використання. Щороку в Україні втрачається 600 млн. т ґрунту і до 20 млн. т гумусу, вміст якого в ґрунтах знизився на 20%. Все це є наслідком безвідповідального типу ведення сільськогосподарського виробництва, коли не враховуються еколого-економічні фактори.

1.2 Суть, показники та методика визначення ефективності використання землі

використання земля сільськогосподарський ефективність

Ефективність - це складна економічна категорія, в якій відображається дія об'єктивних економічних законів і висвітлюється одна з найважливіших сторін суспільного виробництва - результативність. Вона є формою виразу мети виробництва.

Економічна ефективність показує кінцевий корисний результат від застосування усіх виробничих ресурсів й визначається порівнянням одержаних результатів і витрат ресурсів. Підвищення ефективності означає, що на кожну одиницю витрат і застосованих ресурсів одержується більше продукції і доходу. Підвищення ефективності:

• сприяє збільшенню виробництва продукції і повнішому задоволенні потреб населення;

• створює умови для зниження роздрібних цін на ринку;

• сприяє збільшенню доходів і рентабельності сільськогосподарських підприємств.

Під ефективністю розуміємо комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили ( працівників ) за певний проміжок часу.

Щодо земельних ресурсів, то під економічною ефективністю використання землі розуміємо рівень ведення на ній господарства, що характеризується виходом продукції з одиниці площі і її собівартістю. На мою думку, чим більше виробляється продукції з 1 га земельної площі, тим вища її економічна ефективність.

Про економічну ефективність використання землі судять на основі системи натуральних і вартісних показників [12, с. 76].

До натуральних показників відносять:

·        урожайність сільськогосподарських культур;

·        виробництво окремих видів тваринницької продукції на 100 га відповідних земельних угідь (продукцію скотарства і вівчарства розраховують на 100 га сільськогосподарських угідь, свинарства - на 100 га ріллі, птахівництва - на 100 га площі посіву зернових).

Натуральні показники, за допомогою яких аналізують рівень використання землі, незважаючи на свою об’єктивність і простоту в обчисленні все ж таки характеризуються обмеженістю застосування. Врожайність окремих культур не дає змоги повно судити про ступінь використання всієї ріллі, оскільки не одні і ті ж культури вирощуються в господарстві різної виробничої спеціалізації. Крім того, не можна порівняти між собою врожайність на орних землях з урожайністю природних кормових угідь, садів і виноградників і визначити показник сукупної врожайності, який в цілому характеризував би рівень використання всіх сільськогосподарських земель. За допомогою натуральних показників (навіть використовуючи дані про затрати праці на одиницю виробленої продукції) досить важко врахувати один з факторів інтенсивності використання землі - затрати, а встановити ступінь використання інших засобів тісно пов’язаних з землею, зовсім неможливо.

До вартісних показників відносять:

·        виробництво валової продукції в порівнянних цінах; товарної продукції в поточних цінах реалізації; валового доходу і прибутку в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь;

·        коефіцієнт віддачі, як відношення вартості валової продукції сільського господарства до витрат на її виробництво.

Узагальнюючим показником, який свідчить про ефективність використання земель в цілому у господарстві є вартість всієї валової продукції в порівнянних цінах і землеробства зокрема, в розрахунку на одиницю сільськогосподарських угідь та ріллі. Однак для порівняння ефективності використання землі господарствами, районами, областями (а саме таке порівняння дозволяє встановити відносний ступінь використання угідь) він недостатній. Для загального визначення ефективності використання землі розраховують величину валового і чистого доходу на одиницю земельної площі, розраховують також і умовного чистого доходу як різницю між вартістю всієї валової продукції та затратами на її виробництво.

Натуральні показники характеризують продуктивність лише певної частини сільськогосподарських угідь, а вартісні - всієї їх площі. Ці дві групи показників доцільно розраховувати як на гектар фізичної площі, так і з урахуванням грошової оцінки гектара сільськогосподарських угідь, в якій відображена їх економічна родючість. В першому випадку можна судити про фактично досягнутий рівень використання землі без урахування її якості, а в другому - об'єктивно оцінити результати господарювання.

У господарстві умовну площу сільськогосподарських угідь можна визначити за формулою:

(1.1)

де: У_п - умовна площа, га;

П_фі - фізична площа і-го виду сільськогосподарських угідь, га;

Б_і - бал економічної родючості і-го виду угідь господарства, га;

П - фізична площа сільськогосподарських угідь господарства, га.

Враховуючи економічну родючість землі потрібно розрахувати вартісний показник ефективності використання землі - землевіддачу відношенням вартості валової продукції, одержаної з гектара угідь, до грошової оцінки цих угідь. Дана методика може бути використана і для оцінки виробничої діяльності структурних рослинницьких підрозділів підприємства, які використовують неоднакові за якістю землі.

Поряд з натуральними і вартісними показниками економічної ефективності використання землі, важливими є показники, що характеризують раціональність використання землі у сільськогосподарському виробництві. До них належать: ступені господарського використання землі, розораності, меліорованості. Ці показники характеризують рівень використання земельних ресурсів.

В умовах інфляції рентний доход обчислюється у натуральних одиницях (у центнерах зерна, який може переводитися у грошовий вираз за поточними або світовими реалізаційними цінами).

Величина грошової оцінки є добутком річного рентного доходу і терміну його капіталізації. Термін капіталізації рентного доходу встановлюється в 33 роки. Річний рентний дохід обчислюють як суму абсолютного рентного доходу , що створюється на гірших за якістю землях у сільському господарстві (Ra по Україні встановлено в розмірі 1,6 ц/га) та диференціального рентного доходу :

R_рд = R_a + R_д (1.2)

де: R_a - абсолютний рентний дохід ;

R_д - диференціальний рентний дохід.

Диференціальний рентний доход з орних земель за економічною оцінкою по виробництву зернових культур (у центнерах зерна) визначається за формулою :

Р_дн = (УЦ-3-ЗКн_Р)Ц (1.3)

де: Р_дн - диференціальний рентний доход з гектара орних земель (у центнерах);

У - урожайність зернових з гектара (у центнерах);

Ц - ціна реалізації 1 центнера зерна, грн;

З - виробничі затрати на гектар;

К_Нр - коефіцієнт норми рентабельності, 0,35.

Підвищення ефективності використання земельних ресурсів є однією з найважливіших народногосподарських проблем, успішне розв’язання якої значною мірою залежить від реалізації господарствами своїх потенціальних можливостей у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції з 1 га землі.

РОЗДІЛ II. РІВЕНЬ ТА ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЛІ

2.1 Правовий статус та організаційно-економічна характеристика підриємства

ТОВ «Агрополіс» розташоване в смт. Заводське на Чортківщині Тернопільської області і являє собою добровільне об’єднання на основі оренди власників земельних і майнових паїв з метою виробництва і реалізації продукції рослинництва, її переробки, інших видів діяльності, не заборонених чинним законодавством України. ТОВ «Агрополіс» є юридичною особою, має самостійний баланс, власні основні засоби, оборотні кошти, розрахунковий рахунок в банку.

Керівництво підприємством здійснює директор Тарчинський В.В. ТОВ «Агрополіс» входить до складу потужної диверсифікованої інтегрованої компанії «Кернел», яка працює у агропромисловому секторі України.

На Тернопіллі поля підприємства знаходяться на території 4-х районів: Чортківського, Бучацького, Борщівського та Заліщицького. На орендованих землях працюють в основному місцеві жителі. Господарство гарантує офіційну роботу та легальну зарплату, яка становить понад 3800 грн. При необхідності працівники забезпечуються гуртожитком та під час польових робіт харчуванням за рахунок господарства.

ТОВ «Агрополіс» знаходиться в лісостеповій зоні України, характерними рисами якої є: значна кількість опадів, для зими характерні відлиги, помірна річна амплітуда повітря. Мінімальна температура сягає -20 -25 градусів і припадає на січень - лютий, максимальна близько 30 - 35 градусів і вона може спостерігатись у липні - серпні, помірно тепле літо з достатньою кількістю опадів під час вегетаційного періоду, без стійких атмосферних посух, суховіїв.

Природно - кліматичні умови господарства цілком придатні для вирощування зернових, цукрових буряків, та інших сільськогосподарських культур.

Через землекористування проходить автотраса, яке забезпечує добре сполучення між селами, а також дає можливість ефективної здачі сировини і продукції.

Матеріально - технічна база ТОВ «Агрополіс» має відповідний машинно - тракторний парк, який забезпечує виконання всіх технічних операцій по вирощуванні районом сільськогосподарських культур.

В господарстві є типова центральна ремонтна майстерня та бригадний пункт технічного обслуговування, регулювальний майданчик, майданчик для списаної техніки, майданчик для металобрухту, майданчик для зберігання машин, склади запасних частин, дільниці поточних ремонтів тракторів, сільськогосподарських машин, автомобілів, нафтогосподарство.

Також до складу машинно - тракторної бази ТОВ «Агрополіс» входять інженерно - технічні споруди: дороги, мости, естакада, навантажувально - розвантажувальний майданчик для сільськогосподарської техніки, тракторів, автомобілів, обладнання майстерні, тік, комора, контора господарства.

Основну роль у виробництві сільськогосподарської продукції відіграють земельні ресурси. Земельні ресурси - це всі земельні угіддя належать даному господарству. Проведемо аналіз структури земельних ресурсів ТОВ «Агрополіс» (табл.2.1).

Таблиця 2.1

Види, розміри і структура земельних угідь ТОВ «Агрополіс»

Із даних таблиці 2.1. бачимо, що площа сільськогосподарських угідь у 2013 році порівняно із 2011 роком зменшилася на 394 га. Площа сільськогосподарських угідь у 2013 році порівняно з 2012 роком зменшилася на 171 га. У структурі сільськогосподарських угідь рілля займає 100%.

Підприємство не може функціонувати без наявності трудових ресурсів, тому проаналізуємо забезпеченість трудовими ресурсами та ефективність їх використання на основі даних таблиці 2.2

Таблиця 2.2

Показники забезпеченості трудовими ресурсами та ефективність їх використання в ТОВ «Агрополіс»

Як бачимо чисельність працівників протягом трьох років має тенденцію до зменшення, а саме ми спостерігаємо, що у 2013 порівняно з 2011 чисельність працівників скоротилася на 46 осіб. На одного працівника припадає за звітний рік 59,5 га сільськогосподарських угідь.

Ступінь забезпеченості виробничими ресурсами характеризує потенційні можливості сільськогосподарського виробництва, а раціональний їх склад, поєднання і рівень використання забезпечують оптимальний результат виробництва при мінімумі затрат живої і уречевленої праці.

Виробнича діяльність кожного господарства залежить від забезпеченості його основними виробничим засобами. Їх наявність і ефективність використання в господарстві, що досліджується, наведені в табл. 2.3

Капіталозабезпеченість господарства, тобто забезпеченість основними засобами, визначається як відношення вартості основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення до площі сільськогосподарських угідь.

Капіталовіддача - це випуск продукції на 1 гривню основних виробничих засобів, тобто відношення вартості валової продукції сільського господарства до вартості основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення.

Капіталомісткість - це величина, обернена капіталовіддачі, вона показує скільки по вартості основних засобів знаходиться в одиниці вартості випущеної продукції.

Капіталоозброєність визначається відношенням вартості основних засобів сільськогосподарського призначення до середньорічної кількості працюючих, зайнятих в сільському господарстві.

Таблиця 2.3

Забезпеченість основними засобами та їх використання в ТОВ «Агрополіс»

Як видно з даних табл. 2.3 вартість основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення зменшилася у 2013 р. порівняно з 2011 р. на 2333,5 тис. грн. Ріст валової продукції за цей же період склав 3978,5 тис. грн. Капіталовіддача господарства збільшилась на 0,8 грн внаслідок збільшення вартості валової продукції і це є позитивним з позиції виробництва, а показник капіталомісткості зменшився на 0,2 грн в порівняні з 2011 роком і в зв’язку з цим, якщо капіталовіддача має тенденцію до збільшення, то капіталомісткість - до зниження. Капіталоозброєність зросла на 28301,3 грн/чол, капіталозабезпеченість зменшилась на 64,8 грн/гат і це свідчить,що чим вища у складі основних засобів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних засобів, тим більше продукції буде вироблено на кожну вартісну одиницю основних засобів.,

Фактором організаційного характеру є розмір підприємства, його спеціалізація, інтенсифікація, кооперування і інше. Господарство можна проаналізувати за допомогою основних і допоміжних факторів. До основного показника належить обсяг виробництва продукції; до додаткових - площа земельних угідь, середньорічна кількість працюючих. Середньорічна вартість основних засобів. Зробимо аналіз динаміки розміру господарства, на основі якої проаналізуємо господарську діяльність підприємства на протязі 2011-2013 року (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Показники економічної діяльності ТОВ «Агрополіс»

З таблиці 2.4 видно, що в 2013 році порівняно з 2011 роком площа земельних угідь знизилася на 394 га. Спостерігається зменшення чисельності працюючих на 46 чол. та зменшення середньорічної вартості основних засобів на 2333,5 тис. грн.

Вартість валової продукції зросла в 2013 р. порівняно з 2011 р. на 3978,5 тис.грн. Вартість товарної продукції збільшилась на 24235,5 тис.грн, в зв’язку із збільшилась кількість валової продукції і збільшилась її реалізація підприємством.

Валовий прибуток господарства у 2011 р. становив 5672,5 тис.грн, а вже у 2013 р. господарство зазнало збитків у розмірі -10966 тис.грн, а чистий збиток зменшився на 1782,5 тис. грн внаслідок нестабільного стану економіки.

Валова продукція - це обсяг продукції землеробства виробленої за певний період у грошовому виразі. Одна частина валової продукції споживається в сільськогосподарському виробництві, інша - це товарна продукція, тобто та яка реалізується. Загальний обсяг товарної продукції - це сума всієї продукції, реалізованої на сторону, включаючи внутрігосподарський оборот. Розглянемо структуру товарної продукції ТОВ «Агрополіс» в 2011-2013 роках.

Таблиця 2.5

Структура товарної продукції ТОВ «Агрополіс»

З таблиці 2.5 видно, що у ТОВ «Агрополіс» у структурі товарної продукції вагому частку займають зернові та зернобобові 63,3 %, з них найбільший процент припадає на пшеницю озиму 45,2 % та кукурудзу на зерно 44,7 %.

Узагальнюючим показником, який характеризує рівень спеціалізації є коефіцієнт спеціалізації, який розраховують за формулою :

, (2.1)

де - сума питомої ваги товарної продукції окремих галузей;

 - порядковий номер товарної продукції по питомій вазі.

Обчислимо коефіцієнт спеціалізації ТОВ «Агрополіс»:

=0,12

Значення коефіцієнта спеціалізації дає підстави зробити висновок , що в ТОВ «Агрополіс» низький рівень спеціалізації.

Загальну оцінку ефективності виробництва в господарстві можна дати, зробивши аналіз виробничо - фінансової діяльності господарства, дані по яких наведені в табл. 2.6.

Таблиця 2.6

Виробничо - фінансова діяльность ТОВ «Агрополіс»

Провівши аналіз таблиці 2.6 можна зробити висновок, що підприємство ТОВ «Агрополіс» у 2013 р. є збитковим, а саме рівень збитковості складає 5,3 %.

Із галузей рослинництва прибутковою є соя, рентабельність якої складає 41,0 %.

Все це є наслідком зменшення фінансування, нестабільним станом економіки та можливими помилками керівника.

2.2 Земельні ресурси сільськогосподарського підприємства та результат їх використання

Земельні ресурси - це землі, що використовуються або можуть бути використані в різних галузях господарства. За цільовим призначенням земельний фонд поділяється на окремі категорії: землі сільськогосподарських підприємств; землі лісового фонду; землі населених пунктів; землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення тощо.

Ефективність господарювання сільськогосподарських підприємств в значній мірі залежить від набору культур, які вирощуються на цих землях, та їх співвідношення тобто від структури посівних пощ.

Раціональна структура посівних площ повинна забезпечувати:

·        виконання договірних зобов’язань щодо реалізації продукції;

внутрішні потреби підприємства в продукції рослинництва;

·        раціональне використання трудових ресурсів і засобів виробництва, особливо техніки;

·        виконання вимог щодо чергування культур в сівозмінах відповідно до грунтово-кліматичних умов та спеціалізації підприємства тощо.

В результаті цього розглянемо склад і структуру посівних площ ТОВ «Агрополіс»

Таблиця 2.7

Склад і структура посівних площ ТОВ «Агрополіс»

З таблиці 2.7 ми бачимо, що основне місце в господарстві в 2011 році займає вирощування інших зернових і зернобобових культур, що складає 3,8 га, також відбулось збільшення посівних площ ячменю озимого на 0,3 га. Порівняно з 2009 роком в 2011 році посівна площа під зерновими і зернобобовими зменшилась на 145 га, при тому що посівна площа в загальному збільшилась на 89 га. Все це спричинено не раціональним використанням землі і негативно відображається на посівах сільськогосподарських культур і в галузі тваринництва.

При аналізі розмірів і структури посівних площ особливу увагу приділяють виявленню резервів розширення посівних площ, особливо найбільш високоврожайних і цінних культур. Площу посіву можна збільшити за рахунок меліорації земель і освоєння несільськогосподарських угідь, підвищення рівня використання ріллі для сівби розширенням повторних і міжрядних посівів.

Підсумком складного процесу вирощування сільськогосподарських культур, в якому переплітаються економічний і біологічні процеси відтворення є валовий збір. Валовий збір сільськогосподарських культур - це загальний розмір продукції у натуральному виразі, зібраної з основних, повторних і міжрядних посівів.

Розглянемо динаміку валових зборів сільськогосподарських культур у таблиці 2.8

Таблиця 2.8

Валовий збір сільськогосподарських культур у ТОВ «Агрополіс», ц

Проаналізувавши таблицю 2.8 можна зробити висновок, що валовий збір пшениці озимої знизився 53886 ц, а кукурудзи на зерно збільшився на 177803 ц, інших зернових і зернобобових зокрема ячмінь озимий і ярий у 2013 році не вирощувався, соя у ТОВ «Агрополіс» у 2013 році порівняно з 2011 роком збільшилось на 52287 ц. Зменшився валовий збір цукрових буряків на 102552 ц, що зумовлено відсутністю ринків збуту, а також нестабільним станом економіки.

Обсяг валових зборів продукції рослинництва залежить передусім від розміру загальної площі продуктивних земельних угідь господарства, структури цих угідь і посівних площ культур.

Основним напрямом збільшення обсягів продукції землеробства є підвищення урожайності сільськогосподарських культур. Під урожаєм (валовим збором) розуміють загальний обсяг продукції, зібраної з усієї площі посіву окремих сільськогосподарських культур або їх груп. Урожайність - це середній обсяг продукції з одиниці посівної площі. Рівень урожайності відображає вплив економічних і природних умов, а також якість організаційно-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і господарств.

Розглянемо динаміку урожайності сільськогосподарських культур у таблиці 2.9.

Таблиця 2.9

Динаміка урожайності сільськогосподарських культур у ТОВ «Агрополіс», ц/га

Аналізуючи динаміку урожайності можна сказати, що її рівень по зернових і зернобобових, в тому числі пшениці озимої, кукурудзи на зерно, збільшились на 44,3 ц/га, 1,1 ц/га, 48,5 ц/га, а також зросла урожайність сої і цукрових буряків на 14,9 ц/га і 6,7 ц/га відповідно. Це свідчить про ефективне застосування добрив і догляду за рослинами.

Важливе значення для підвищення врожайності має застосування науково обґрунтованих сівозмін, забезпечення такого чергування культур, при якому всі вони розміщувалися б після хороших попередників. Крім того, велику увагу потрібно приділяти впровадженню прогресивних технологій, передових агротехнічних прийомів обробітку ґрунту і догляду за рослинами.

2.3 Економічна ефективність використання земельних ресурсів у господарстві

Повне задоволення потреб населення в продуктах харчування, галузей легкої промисловості в сільськогосподарській сировині вимагає збільшення виробництва сільськогосподарської продукції на основі раціонального та ефективного використання землі. Практика господарювання в ринкових умовах підтверджує ту незаперечну істину, що результативність та ефективність діяльності сільськогосподарських підприємств передусім залежить від ефективного використання землі.

Економічна ефективність використання земельних угідь у сільському господарстві характеризується системою натуральних і вартісних показників. До натуральних показників належать урожайність сільськогосподарських культур та виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції з розрахунку на 100 га відповідних земельних угідь (молока, м'яса всіх видів, яловичини, вовни - на 100 га сільськогосподарських угідь; зерна, цукрових буряків та інших продуктів рослинництва, а також свинини - на 100 га ріллі; продукції птахівництва - на 100 га площі посіву зернових культур). До вартісних показників належать вартість валової і товарної продукції, валовий і чистий дохід та прибуток з розрахунку на 1 сільськогосподарських угідь.

В таблиці 2.10 можна визначити рівень використання земельних ресурсів.

Таблиця 2.10

Рівень використання земельних ресурсів ТОВ «Агрополіс»

За даними табл. 2.10 можна оцінити рівень використання землі в господарстві. Найбільш ефективно використовуються землі під пшеницею озимою, які становили 34,1 ц/га, іншими зерновими та зернобобовими - 99,4 ц/га та під ріпаком озимим - 39,7 ц/га. Тому збільшення виробництва продукції в ТОВ «Агрополіс» сприятиме підвищенню ефективності використання земельних ресурсів в цьому підприємстві і його ефективного функціонування.

Підвищення ефективності використання земельних ресурсів є однією з найважливіших народногосподарських проблем, успішне розв'язання якої сприятиме ефективному функціонуванню аграрних підприємств. При цьому необхідно зазначити, що передові господарства України досягають досить високого рівня ефективності використання сільськогосподарських угідь.

Раціонального і ефективного використання землі в аграрних підприємствах можна досягти за умови здійснення заходів з підвищення родючості ґрунту і охорони його від ерозії та інших руйнівних процесів. Виходячи з національних інтересів, суспільство має використовувати землю так, щоб передати її поліпшеною наступним поколінням. Впровадження досягнень науково-технічного прогресу та інтенсивних технологій у сільському господарстві об'єктивно вимагає врахування не тільки їхнього позитивного впливу на земельні угіддя, а й можливих негативних наслідків, зумовлених специфічним проявом окремих засобів виробництва.

Заходи щодо підвищення ефективності використання землі можуть бути ефективно впроваджені за умови врахування регіональних особливостей сільськогосподарського виробництва, економічних і правових умов господарювання. Реалізація зазначених заходів є основою успішного розвитку сільськогосподарських підприємств, підвищення добробуту народу і зміцнення економіки країни. В зв’язку з цим розглянемо ефективність використання земельних ресурсів у таблиці 2.11.

Таблиця 2.11

Ефективність використання земельних ресурсів в ТОВ «Агрополіс»

За даними табл. 2.11 можна зробити висновок, що вартість валової продукції збільшилась на 346,1тис. грн в 2013 р. порівняно з 2011 р. Водночас прибуток підприємства на 85,2 тис.грн у зв’язку із зменшенням товарної продукції на 9,1 тис.грн. Це зумовлено тим, що підприємство залишає більшу кількість сільськогосподарської продукції для власного використання.

Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах важливе значення має такий показник як рентабельність земельних ресурсів.

Рентабельність означає прибутковість підприємства. Вона розраховується шляхом зіставлення валового доходу або прибутку з витратами чи використовуваними ресурсами.

Рентабельність аграрних підприємств безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв. Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низькоефективні, й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо дальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають рентабельність в цілому по рослинництву і тваринництву.

Розрахуємо рентабельність земельних ресурсів в 2013-2011 рр.

Таблиця 2.12

Рівень рентабельності сільськогосподарської продукції в ТОВ «Агрополіс», %

З результатів таблиці 2.12 видно, що видатки по земельних ресурсах в 2013 р. порівняно з 2011 р. більші ніж прибутки. Основними причинами такого стану було незадовільне використання земельних та трудових ресурсів, недостатня забезпеченість фінансовими та трудовими ресурсами, необґрунтовано високі ціни на матеріальні ресурси в порівнянні з цінами на сільськогосподарську продукцію.

Роль собівартості полягає в збільшенні прибутку і зростанні рентабельності. Проблема зниження собівартості залишається одним з ключових моментів підвищення ефективності виробництва.

Виходячи із місця формування затрат, основними є показники виробничої і повної собівартості.

Собівартість продукції як всякий якісний показник залежить організаційно-технічного рівня підприємства і використання матеріальних, трудових ресурсів, устаткування і виробничих площ.

Визначимо витрати на виробництво 1 ц продукції в ТОВ «Агрополіс»

Таблиця 2.13

Витрати на виробництво 1 ц продукції в ТОВ «Агрополіс»

Проаналізувавши таблицю 2.13 з 2013 р. по 2011 р. можна зробити висновок, що збільшення витрат на виробництво продукції свідчать про високий рівень затратності підприємства. Аналіз собівартості окремих видів сільськогосподарської продукції є витратними, оскільки обсяги виробництва невеликі, значна питома вага у собівартості належить виробничим витратам.

Збільшення виробничих витрат є результатом збільшення витрат на енергію, спожиту в технологічних цілях, на утримання і експлуатацію обладнання, амортизацію будівлі виробничого корпусу та ін.

А зниження рівня рентабельності сприяють зменшення маси прибутку, збільшення собівартості продукції та погіршенню використання виробничих фондів.

РОЗДОЛ ІІІ. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЛІ В УМОВАХ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

3.1 Організація кількісного і якісного обліку земель підприємства

Для забезпечення раціонального використання земельних ресурсів ведеться державний земельний кадастр. Його дані використовують для охорони землі, регулювання земельних відносин, обґрунтування земельного порядку та ін.

У земельному кадастрі наведено відомості про правових режим земель, їх розподіл серед власників і користувачів за категоріями, якісну характеристику і народногосподарську їх цінність.

Державний земельний кадастр ведеться за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Державний облік земель здійснюють у державній земельній книзі, яку веде головний землевпорядник.

У розділі 1 реєструються всі землеволодіння і землекористування району (міста), зазначено загальну площу землеволодінь і землекористувань та їх види. У розділі 2 обліковуються всі землі по угіддях, в т. ч. зрошувані й осушувані, якими користуються сільськогосподарські підприємства. У 3 розділі обліковуються всі землі по угіддях, в т. ч. зрошувані і осушувані, якими користуються промислові, транспортні та інші несільськогосподарські підприємства й організації, а також міста та інші населені пункти. У 4 розділі ведеться облік по агро виробничих група ґрунтів і за механічним їх складом. У розділі 5 наводяться дані про економічну оцінку земель.

Основними документами обліку земель в сільськогосподарських підприємствах є Державний акт на володіння або користування землею і Земельна шнурова книга.

У державному акті на право володіння або користування землею зазначають володаря або користувача, площу землі, її призначення, а також план зовнішніх меж.

Земельна шнурова книга має три розділи. У розділі 1 вказують загальну площу і документ, на основі якого виділена земля. У розділі 2 обліковують землю по угіддях, виділяють зрошувані та осушувані землі, дають їх характеристику. У розділі 3 зазначають присадибні ділянки громадян даного підприємства. Веде цю книгу головних агроном господарства або фермер.

Важливе значення для детальної, якісної оцінки грунтів мають їх агровиробниче групування та бонітування.

Бонітування ґрунтів (від латинського - bonitas - доброякісність) - це спеціалізована генетико-виробнича класифікація ґрунтів, побудована за їх об'єктивними природними і стійко набутими у процесі сільськогосподарського використання ознаками та властивостями, які мають найбільше значення для сільськогосподарських культур, і виражена в кількісних показниках - балах. .

Основна мета бонітування - кількісне визначення відносної якості ґрунтів за їх родючістю, тобто на скільки один ґрунт краще чи гірше за інший здатний забезпечувати екологічні вимоги сільськогосподарських культур.

В результаті бонітування формуються земельно-оціночні групи ґрунтів, які розташовуються у порядку зростання або убування природної родючості ґрунтів (табл. 3.1)

Таблиця 3.1

Бали бонітету ґрунтів по областях України

* Джерело: Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України. Науково-навчальний посібник // За ред. д.ю.н., проф., Н.І.Титової. - Л.: ПАІС, 2005. - С.42.

З таблиці 3.1 видно, що найвищий бал бонітету (55), як і природну родючість, має Черкаська область, за нею йдуть Чернівецька (53), Харківська (52) і Кіровоградська (51) області, природна родючість яких становить 23,5, 23,0 і 22,6 відповідно. Найвижчий бал бонітету (27) і природну урожайність мають Житомирська (11,9), Волинська - 28 і 18,0 відповідно.

Проведення бонітування ґрунтів має практичне значення для вирішення завдань сільськогосподарського виробництва, особливо таких, як розміщення посівів сільськогосподарських культур або їх екологічних груп на території і планування урожайності культур.

Крім якісної оцінки землі як природного об'єкта, здійснюють її економічне оцінювання, тобто визначають цінність її як засобу виробництва.

Економічна оцінка землі - це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі [17, с. 4].

Економічна оцінка відображає відмінності в якості земель з точки зору економічної родючості при досягнутому рівні інтенсивності землеробства. Вона проводиться з урахуванням природних та економічних умов виробництва, затрат праці на одержання сільськогосподарської продукції, місця розташування ділянок, пунктів реалізації продукції, промислових центрів, шляхів сполучення.

Залежно від цілей і завдань економічну оцінку земель поділяють на загальну і часткову.

Загальна оцінка земель передбачає визначення об'єктивних показників родючості та показників, які характеризують ефективність використання землі при досягнутому рівні інтенсивності землеробства.

Часткова економічна оцінка земель передбачає визначення ступеня ефективності вирощування конкретних сільськогосподарських культур на різних ґрунтах.

Різні аспекти економічної оцінки землі, виходячи з конкретних завдань і призначення, мають різні показники (див. рис. 3.1.)

Рис. 3.1. Показники економічної оцінки землі.

Для одержання зазначених економічних показників використовують два основних - урожайність сільськогосподарських культур і витрати на їх вирощування. Всі інші показники є похідними від них.

Дані з економічної оцінки земель є основою при проведенні нормативної грошової оцінки земельних ділянок, аналізі ефективності використання земель порівняно з іншими природними ресурсами та визначенні економічної придатності земель сільськогосподарського призначення для вирощування сільськогосподарських культур.

В основу визначення грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення кладеться рентний доход, який створюється при виробництві зернових культур і визначається за даними економічної оцінки земель. Підставою для розрахунків за економічною оцінкою земель по виробництву зернових культур є те, що вони вирощуються практично на всіх ґрунтах.

Величина грошової оцінки є добутком річного рентного доходу і терміну його капіталізації. Термін капіталізації встановлюється в 33 роки

Об'єктами грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є земельні ділянки, що використовуються за функціональним призначенням незалежно від того, до якої категорії вони віднесені. Інформаційною базою для грошової оцінки цих земель є відомості державних кадастрів (земельного, лісового, водного), землевпорядної та містобудівної документації, інвентаризації земель.

Грошова оцінка землі є вихідною базою для здійснення операцій з земельними частками (паями), ринкова ціна яких визначається на основі співвідношення попиту і пропозиції, а також для встановлення стартової ціни земельних ділянок несільськогосподарського призначення при їх продажу на конкурентних засадах.

Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Експертна грошова оцінка є одним із різновидів грошової оцінки земель і застосовується при встановленні вірогідної ціни купівлі (продажу) окремих земельних ділянок незалежно від типу їх використання та категорії ґрунтів.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо, а експертна грошова оцінка - це визначення оціночної вартості земельної власності експертним шляхом відповідно до характеру цивільно-правової угоди.

Підставою для проведення оцінки земель (бонітування грунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

За результатами бонітування грунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

3.2 План трансформації і рекультивації земельних ресурсів

Рілля займає 80,2% загальної площі сільськогосподарських угідь України. Вона є угіддям універсального використання. На чім можуть вирощуватись продовольчі, технічні та кормові культури, що дає змогу легко регулювати структуру виробництва, виходячи із завдань, часу і потреб господарства. Під ріллею зайняті кращі найбільш родючі землі, все це забезпечує високу продуктивність її використання.

Система використання ріллі базується на чергуванні вирощування культур з врахуванням їх біологічних властивостей, агротехніки вирощування, а також економічної доцільності. Правильне чергування культур є основою сівозміни як системи використання ріллі. Чергування культур в сівозміні нероздільно пов'язане з усією агротехнікою системою обробітку ґрунту, системою удобрення, заходами по боротьбі з бур'янами, хворобами, шкідниками, захистом ґрунту від ерозії та ін.

Розглянемо баланс земельних угідь та їх використання в таблиці 3.1

Таблиця 3.2

Баланс земельних угідь та їх використання в ТОВ «Агрополіс»

Як видно з даних таблиці 3.2 наявність земель на початок планового року більша складу земель на кінець планового року. Що зумовлено достатністю земель та їх використанням.

Протилежністю сівозміни є беззмінна культура, тобто беззмінне вирощування однієї і тієї ж культури на одному і тому ж місці протягом тривалого часу.

Беззмінне вирощування культур негативно впливає на рослини і грунт, що веде до зниження врожаю даної культури, і ця закономірність в землеробстві відома давно.

Всі причини (фактори), які вимагають чергування культур, прийнято поділяти на чотири групи: 1 - хімічного; 2 - фізичного; З - біологічного та 4 - економічного впливу.

Хімічні основи необхідності чергування випливають із біологічних "особливостей культур, вони проявляються в декількох напрямках. Різні види культур в різних співвідношеннях використовують елементи мінерального живлення. Чергування культур поліпшує умови мінерального живлення рослин, забезпечує більш ефективне використання їх запасу в ґрунті.

Культура і технологія їх вирощування впливають на фізичні властивості ґрунту. Особливо це стосується структури і щільності ґрунту; здатності вбирати і зберігати вологу; захисту ґрунту від вітрової та водної ерозії. Різні культури в залежності від їх особливостей вегетації, технології вирощування, кількості і якості кореневої маси і поживних рештків неоднаково впливають на фізичні властивості ґрунту. Якщо посіви багаторічних трав благотворно впливають на структуру ґрунту, то при посівах просапних культур фізичні властивості ґрунту можуть навіть погіршуватись, особливо структура.

Біологічна необхідність чергування культур зумовлюється. їх різним відношенням до бур'янів, шкідників і хвороб. Більшість сільськогосподарських культур має свої види бур'янів, і при беззмінних посівах створюються сприятливі умови для їх розвитку. Зміна культур на полі створює несприятливі умови для бур'янів.

Відповідно підібраний набір культур та їх площ дає можливість вирівняти затрати праці протягом вегетаційного сезону.

Головне агротехнічне значення сівозміні мас послідовність культур в кожному полі. При агротехнічно правильному чергуванні кожна культура, розміщаючись в кращих умовах для росту і розвитку, благотворно впливає на умови вирощування наступної за нею культури і тим самим сприяє підвищенню продуктивності сівозміни. Правильне чергування - багато варіантне. Тому сівозміну не слід розглядати як раз і назавжди установлене чергування культур по полях і роках. Вона може мати динамічний характер з пошуком все ліпших прийомів агротехніки, втіленням нових сортів і культур, при необхідності зі зміною, прийнятого раніше порядку чергування культур, а також площі, яку вони займають. Це заставляє робити також і динамічність економічної ситуації, погодних умов року тощо.

За вихідну одиницю організації сівозміни приймається поле, яке формується з врахуванням постійно діючих факторів (умов території, вимог технології вирощування культур, охорони ґрунту). Кількість і площа полів диктуються не структурою посівних площ і періодом ротацій сівозміни, а природними і територіальними умовами. Рівновеликість полів не має принципового значення.

З врахуванням оцінки полів за придатністю для вирощування культур вони поєднуються у групи полів, які близькі за умовами рельєфу, ґрунту, зволоження.

До порушених земель відносять землі, які втратили вихідну господарську цінність та є джерелом негативного впливу на навколишнє середовище. Рекультивація земель є одним з ефективних заходів у вирішенні питання раціонального використання земельних ресурсів та проблеми охорони природи взагалі.

Рекультивація земель - комплекс робіт, спрямованих на відтворення продуктивності та господарської цінності порушених земель, покращання умов навколишнього середовища.

Рекультивація земель є складовою частиною технологічних процесів, що плануються для технічного використання та відновлення порушених земель. Розробляючи проекти рекультивації, враховують природні умови району, площу порушених земель, перспективи розвитку району видобутку, фактичний або прогнозний стан порушених земель до моменту рекультивації.

Підприємство постійно дбає про поліпшення земельних угідь. При цьому основну увагу приділяють правильній системі обробітку й удобрення грунту, меліорації, вапнуванню кислих і гіпсуванню солонцюватих грунтів.

Орієнтовані витрати на заходи з поліпшення земельних угідь (в розрахунку на 1 га):

.        Посадка лісу в ярах та балках (за рахунок держбюджету) - 2660 грн;

.        Розкорчування чагарників під ріллю (за рахунок підприємства) - 1100 грн;

.        Вапнування кислих грунтів (за рахунок підприємства) - 800 грн;

Передбачити заходи щодо поліпшення окремих ділянок. Дані про використання тих чи угідь не за прямим призначенням протягом певного періоду (до проведення у найбільш продуктивні види угідь) можна побачити у табл. 3.2

Таблиця 3.2

Обчислення витрат на здійснення заходів по поліпшенню земель

З таблиці 3.2 видно, що витрати планового року по освоєнню земель під ріллю і багаторічні насадження складають 42790 грн. На закріплення і залісення ярів, балок та інших непридатних земель підприємство повинне здійснити витрати у розмірі 9310 грн., а на вапнування кислих ґрунтів 37280 грн.

Процеси рекультивації порушених земель звичайно рекомендують поділяти на два основні етапи: гірничотехнічний і біологічний. Проте у практичному плані більш виправданим вважають визначення трьох етапів: підготовчий, гірничотехнічний і біологічний.

Підготовчий, або проектно-вишукувальний, етап включає: обстеження і типізацію порушених земель та земель, які підлягають порушенню; вивчення властивостей розкривних порід і класифікацію їх щодо придатності для біологічної рекультивації; визначення напрямів і методів рекультивації; складання техніко-економічних обґрунтувань (ТЕО) і технічн*их робочих проектів з рекультивації.

Гірничотехнічний, або інженерний, етап, який ще називають технічною або гірничотехнічною рекультивацією, передбачає виконання робіт щодо підготовки земель, що звільнилися після гірничих розробок родовищ до подальшого цільового використання в народному господарстві.

Біологічний етап рекультивації, або просто біологічна рекультивація, виконується після гірничотехнічної і включає заходи щодо відновлення родючості порушених земель (агротехнічні, фітомеліоративні та ін.), спрямовані на відтворення флори і фауни. Біологічну рекультивацію здійснюють землекористувачі, яким передають землі після гірничотехнічної рекультивації за рахунок коштів підприємств та організацій відповідного міністерства, які проводили на землях гірничі роботи.

Рекультивовані землі і території, що їх оточують - після закінчення робіт, являють собою оптимально сформовану та екологічно збалансовану ландшафтну ділянку.

Найчастіше поширені такі напрями рекультивації порушених земель:

Ø  сільськогосподарський;

Ø  лісогосподарський,

Ø  водогосподарський,

Ø  рекреаційний,

Ø  санітарно-гігієнічний;

Ø  будівельний.

Сільськогосподарський напрям рекультивації має перевагу поширення у сільськогосподарських районах із сприятливими грунтово-кліматичними умовами в густо населених районах з низькою часткою ріллі на душу населення і з наявністю родючих грунтів або потенційно родючих розкривних порід.

Лісогосподарський напрям рекультивації має перевагу поширення в лісовій зоні з метою збільшення лісового фонду або в умовах складного технологічного рельєфу, де неможлива сільськогосподарська рекультивація.

Водогосподарський напрям рекультивації передбачає використання кар'єрних виїмок та інших техногенних знижень для різноманітних водоймищ, у тому числі рибницьких, а також для плавальних басейнів та ін.

Рекреаційний напрям рекультивації доцільний поблизу великих населених пунктів у поєднанні з водогосподарською рекультивацією.

Санітарно-гігієнічний напрям рекультивації можливий в усіх зонах поблизу населених пунктів і промислових підприємств у випадку необхідності біологічної або технічної консервації порушених земель, які негативно впливають на навколишнє природне середовище або рекультивація яких з подальшим використанням рекультивованих земель у народному господарстві неефективна.

Будівельний напрям рекультивації передбачає приведення порушених земель до стану, придатного для промислового і цивільного будівництва. Його можна використати поблизу населених пунктів будь-якої зони на породах, які за своїми фізико-механічними властивостями відповідають будівельним нормам і правилам (БНП).

Вибір виду й напряму рекультивації визначається природно-економічними умовами і в більшості випадків диктується тим, які землі були порушені в процесі розробки корисних копалин та як вони раніше використовувалися.

Порушені землі, які не придатні для біологічної рекультивації, можна використовувати під промислове і цивільне будівництво.

Таким чином, правильний вибір напряму рекультивації повинен передбачати єдину мету - раціональне повторне використання порушених земель у народному господарстві.

3.3 Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земельних ресурсів

Раціональне використання земельних ресурсів у сільському господарстві варто розуміти як соціально-економічну категорію, що виражає відносини між людьми в процесі здійснення технологічних виробничих процесів, пов'язаних з виробництвом сільськогосподарської продукції, з метою максимального задоволення потреб населення у продуктах харчування, за умови забезпечення відновлення природної родючості грунту, збільшення продуктивного потенціалу земельних ресурсів і їх використання в умовах високого рівня екологічності як цих ресурсів, так і середовища взагалі.

Однак на сьогодні проблема раціоналізації використання земель сільськогосподарського призначення в Україні дедалі більше ускладнюється. Рівень використання земель в Україні зараз настільки критичний, що подальша деградація потенціалу земельних ресурсів у сільському господарстві може мати катастрофічні наслідки, які відповідним чином, безперечно, позначаться на загальному рівні продовольчої безпеки країни тощо. Тому дослідження можливостей раціонального використання земель сільськогосподарського призначення є невідкладним завданням.

Економічне стимулювання є однією з головних функцій механізму регулювання земельних відносин в умовах ринку. Методи економічного стимулювання поділяють на прямі і непрямі. До прямих належать: надання пільгових кредитів; заохочення до поліпшення якості земель, підвищення родючості грунтів, виробництво екологічно чистої продукції, звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану в період, передбачений проектом проведення робіт; надання коштів державного і місцевого бюджетів для відновлення земель, порушених не з вини землевласників і землекористувачів. До непрямих методів належать: компенсації втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва та ін. [15, с.89].

Показниками економічного стимулювання є [18, с.60 ]:

•              зниження втрат родючого шару, підвищення вмісту гумусу, родючості ґрунту та інших корисних властивостей землі;

•              зниження кислотності, кам'янистості, заболоченості, перезволоженості, засоленості, залісненості чагарниками і дрібноліссям, ущільненості, забрудненості відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами;

•              збільшення земель, які раціонально використовуються у сільськогосподарському виробництві;

•              площі сільськогосподарських угідь, очищені від чагарників, дрібнолісся, каміння та інших проявів погіршення культурно-технічного стану земель;

•              площі, захищені від водної і вітрової ерозії, підтоплень, заболочення, вторинного засолення, від висушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами;

•              площі тимчасово законсервованих деградованих сільськогосподарських угідь.

Критеріями стимулювання можуть бути [15, с.110]:

·        базові рівні раціонального використання і охорона земельних ділянок, зафіксовані на момент їх передачі у власність або користування;

·        середні рівні раціонального використання і охорони земель при здійсненні екологічних заходів;

·        проектні рівні раціональності використання і охорона земель під час здійснення відповідних ґрунтозберігальних і екологічних заходів.

Екологічне стимулювання раціонального використання і охорони земель потрібно здійснювати шляхом:

•              заохочення за поліпшення якості земель, підвищення родючості ґрунтів і виробництво екологічної продукції;

•              надання коштів державного або місцевого бюджету для відновлення земель, порушених не з вини фермерів;

•              надання пільгових кредитів фермерам, які здійснюють заходи, спрямовані на раціональне використання і охорону земель;

•              часткова компенсація з коштів бюджету, зниження доходу внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з вини фермерів;

•              звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають на стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану у період, передбачений проектом проведення робіт.

На сьогодні найбільш поширений метод економічного стимулювання - це платежі, пов'язані з компенсацією втрат, спричинених вилученням земель з сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва. Втрати відшкодовують підприємства, установи та організації, яким відводять вилучені сільськогосподарські і лісові угіддя для потреб, не пов'язаних із веденням сільського і лісового господарства, а також підприємства, установи та організації, навколо об'єктів яких встановлюються охоронні, санітарні та захисні зони з вилученням з обігу сільськогосподарських і лісових угідь або переведенням їх у категорію менш цінних угідь.

Значний інтерес мають способи активізації використання землі в сільському господарстві, від якої залежить рівень виробництва сільськогосподарської продукції. Найбільш поширеним засобом стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції була система диференціації закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію. Однак практика застосування системи диференціації закупівельних цін показала, що вона досить громістка, а іноді є проявом суб'єктивізму, що практично унеможливлює раціональне використання земель.

Враховуючи вади системи диференціації закупівельних цін на продукцію сільського господарства з метою стимулювання її виробництва, набуває поширення система подоходного оподаткування або прямих рентних платежів. Однак, у разі застосування, оподаткування здійснюється на основі фактичних доходів господарств, а тому господарства, які погано використовують кращі землі, але одержують низький дохід, не несуть економічної відповідальності. В той же час господарства, що мають гірші землі і нижчу дохідність, економічно не стимулюються.

Встановлення рівно напружених ставок плати за землю дає змогу, з одного боку, одержати державі кошти на розробляння і виконання державних програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів у комплексі з іншими природоохоронними заходами, а з іншого боку - створити власникам землі і землекористувачам однакові умови для розширеного відтворення виробництва шляхом вкладання коштів на підвищення родючості грунтів та їх охорону.

Метою економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель є збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, частина якої стає повною власністю виробників. Таким чином, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель - це підвищення зацікавленості власників землі і землекористувачів, спрямоване на збереження та відтворення родючості грунтів, захист земель від негативних наслідків виробничої діяльності з метою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції та самостійного розпорядження належною їм кількістю від загального обсягу.

Земельним законодавством України передбачено, що економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель охоплює такі заходи [10, с.221]:

•              виділення коштів державного, республіканського (Республіки Крим), місцевого бюджету для відтворення земель, порушених не з вини самих власників землі і землекористувачів;

•              заохочення за поліпшення якості земель, підвищення родючості ґрунтів і продуктивності земель, виробництво екологічно чистої продукції;

•              звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають на стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану в період, передбачений проектом проведення робіт;

•              часткову компенсацію з коштів бюджету зниження доходу внаслідок тимчасової консервації порушених земель, не з вини власників і землекористувачів.

Порядок економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель встановлюють згідно з законодавством України [9, с.224].

Усі наведені заходи стимулюють збереження, підвищення родючості грунтів, поліпшення якості земель і меншою мірою стосуюються економічних стимулів збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, що особливо важливо в умовах ринкової економіки, коли власник землі чи землекористувач має право самостійно розпоряджатися виробленою продукцією. Тому варто згадати додатково такий дохід, як обгрунтування обсягів плати за землю залежно від якості земельних ділянок та їх розташування, що дасть змогу поставити всіх власників землі і землекористувачів в однакові економічні умови.

Важливе значення серед заходів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель має часткове або повне звільнення селянських (фермерських) господарств від плати за землю на відповідний період часу. Законодавством передбачено, що новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за землю протягом трьох років з часу передачі їм у власність або надання у користування земельної ділянки.

Економічне регулювання використання і охорони земель має кілька аспектів свого здійснення. Це встановлення плати за використання землі, економічне стимулювання раціонального використання і охорони земель та відшкодування збитків, які завдано земельним ресурсам внаслідок безгосподарського використання або знищення родючого шару грунту.

Важливо, щоб обсяг платежів встановлювали незалежно від рівня ефективності господарювання. Тому величина вартості продукції (вираховано за нормативного урожаю) і затрат (нормативних) визначають за оцінковими групами грунтів з врахуванням для кожного кадастрового району середньої забезпеченості економічними ресурсами. Кожний землевласник або землекористувач повинен одержувати з кожного гектара таку кількість продукції, яка забезпечить оплату земельного податку і ведення розширеного виробництва. Методи прямого стимулювання раціонального використання земель наразі характеризуються тільки штрафними санкціями за порушення земельного законодавства і підлягають регулюванню адміністративним і кримінальним законодавством.

Головною умовою стійкості дрібнотоварного сільського господарства є не економічні переваги його над великим господарством, а та обставина, що велике господарство існує заради прибутку й ренти, а дрібне - для забезпечення існування самого виробництва. Дрібнотоварне сільське господарство може існувати і розвиватися за значно меншого доходу, ніж велике сільське господарство.

Для розширення сільськогосподарського підприємства необхідно збільшувати площу землі для цього підприємства, а для цього треба або орендувати потрібну землю, або купити її. Але орендувати землю можна не всюди, а купівля-продаж землі скрізь обставлена багатьма перешкодами.

Таким чином, запропонований механізм економічного регулювання раціонального використання й охорони земель передбачає систему критеріїв і показників стимулювання, застосування компенсаційних платежів у разі вилучення земель з сільськогосподарського виробництва, запровадження рівнонапружених ставок плати за землю залежно від її якості, що дасть змогу поставити всіх власників землі і землекористувачів в однакові економічні умови.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

На основі проведених розрахунків по ПОП "Урманське" Бережанського району можна зробити такі висновки:

У ПОП “Урманське” у структурі товарної продукції вагому частку займає продукція тваринництва 66,8%, з неї найбільший процент припадає на молоко 32,2% та ВРХ 26,1%. Частка продукції рослинництва у структурі товарної продукції складає 47,3%, в тому числі на зернові та зернобобові припадає 23,2%.

Найбільш ефективно використовуються землі під пшеницею озимою, які становили 34,1 ц/га, іншими зерновими та зернобобовими - 99,4 ц/га та під ріпаком озимим - 39,7 ц/га.

Раціонального і ефективного використання землі в аграрних підприємствах можна досягти за умови здійснення заходів з підвищення родючості ґрунту і охорони його від ерозії та інших руйнівних процесів. Виходячи з національних інтересів, суспільство має використовувати землю так, щоб передати її поліпшеною наступним поколінням.

Проаналізувавши структуру товарної продукції можна зробити висновок, що у ПОП “Урманське” склався молочно - м’ясний напрямок з розвиненим зерновиробництвом.

Значення коефіцієнта спеціалізації дає підстави зробити висновок , що в ПОП “Урманське” низький рівень спеціалізації.

Cередньорічна чисельність працівників зменшилась на 14 осіб і в 2011 році становила 43 особи.

Відбулось зниження поголів’я великої рогатої худоби на 77 голів, а в тому числі корів на 42 голови, також збільшилось поголів’я свиней на 4 голови.

Підприємство у 2011 р. є збитковим, рівень збитковості складає 17,5%

Це все дає підстави зробити наступні висновки та пропозиції :

1)      наявні земельні і трудові ресурси, матеріально-технічна база, можуть забезпечити при раціональній організації та прийняті мобільних управлінських рішень більший обсяг виробництва валової продукції, кращої якості, що, безперечно, позитивно вплинуло б на отримання кінцевого результату - максимальної кількості прибутку;

)        на збільшення валового збору зернових вплинули такі фактори як підвищення урожайності і зменшення посівних площ ;

)        домінуючою у ПОП «Урманське» у 2009-2011 рр. є інша зернова і зернобобова продукція, а також ріпак. Оптимальна стратегія маркетингу за цим видом продукції має передбачати ситуацію на ринку та прогнозувати нові тенденції розвитку процесів виробництва, мобільного реагування на оптимальний розподіл ризику у плановому періоді;

)        раціональна охорона праці в землеробстві, екологізація сільськогосподарського виробництва на основі природних економічних законів гарантує збереження і навіть поліпшення якості природного довкілля, забезпечує досягнення такого показника землекористування, як виробництво екологічно чистої с/г продукції, її конкурентоспроможності як основи прибутковості;

)        застосування ґрунтозахисних технологій у рослинництві забезпечує відтворення родючості фунтів, зниження енергетичних витрат шляхом зменшення глибини обробітку грунту і кількості технологічних процесів;

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.       Андрійчук В. Г. Економіка аграрного підприємства. - К.: КНЕУ, 2002. - с.624.

2.       Бойко Л.М. Організаційне регулювання земельних відносин у сільському господарстві / Бойко Л.М. // Економіка АПК 2011. № 11 - с. 15-19.

.        Березюк С.В., Березюк Ю.Б. Сучасні проблеми землекористування в сільському господарстві / Березюк С.В., Березюк Ю.Б. // Економіка АПК 2011. № 5 - с. 47-53.

4.       Гнидюк І.В. Прогнозування ефективності використання земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств / Гнидюк І.В. // Економіка АПК 2011. № 12 - с. 152-156.

5.       Дехтяренко Ю.Ф, Лихо М.Г., Манцевич Ю.М., Палеха Ю.М. Методичні основи грошової оцінки земель в Україні. - К.: видавництво “Київська правда”, 2002. - 246с

6.       Земельний кодекс України. - Львів: Укр. технології, 2001. - 80 с.

.        Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії: Підручник. За редакцією В.П.Гудзя. друге видання, перероблене та доповнене. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 408 с.

8.       Земельне право України: Підручник / За ред. О.О. Погрібного та І.І. Каракаша. - Вид. 2, перероб. і доп. - К.: Істина, 2009. - 600с.

9.       Кашенко O.JI. Фінанси природокористування / O.JI. Кашенко. - Суми : Вид-во "Університетська книга", 1999. -354 с.

10.     Мірошниченко A.M. Земельне право України : навч. посібн. / A.M. Мірошниченко; Ін-т законодавства Верховної Ради України. - К. : Ін-т законодавства ВРУ, 2007. - 432 с.

.        Нелеп В.М. Планування на аграрному підприємстві.Підручник. - 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2004. - 495 с.

.        Організація і планування сільськогосподарського виробництва / За редакцією М.М.Ільчука та Л.Я.Зрібняка. Підручник. - Вінниця: Нова Книга, 2008 - 456 с.

.        Оцінка земель: Навчальний посібник / М.Г. Ступень, Р.Й.Гулько, І.Р.Залуцький, О.Я.Микула та.ін.: За заг.ред. М.Г.Ступеня. 2-ге вид., стереотипне. - Львів: “Новий світ - 2000”. - 2006. - 308 с.

.        Паньків З.П. Земельні ресурси. Навчальний посібник. - Видавничий центр ЛНУ, імені Івана Франка, 2008. - 272 с.

15.     Саблук П.Т. Розвиток земельних відносин в Україні / П.Т. Саблук. - К. : Вид-во ННЦ ІАЕ, 2006.-С. 203

.        Ст.наук.співроб. Ф.А.Важинський, канд. екон. наук; магістр A.B.Колодійчук - НУ "Львівська політехніка"; ст. викл. М.Л. Потинський, канд. екон. наук - Тернопільський НЕУ

17.     Теоретичні основи державного земельного кадастру: Навч. посібник / М.Г. Ступень, Р.Й. Гулько, О.Я. Микула та ін.; За заг. ред. М. Г. Ступеня. - 2-ге видання, стереотипне. - Львів: «Новий Світ-2000», 2006. - 336 с.

.        Третяк A.M. Земельні відносини в умовах ринкової економіки / A.M. Третяк. - Чернівці, 1996.-88 с.

.        Економіка раціонального сільськогосподарського землекористування : монографія / Русан В.М. - К.: ННЦ ІАЕ, 2009. - 200 с.

20.     Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: С. В. Мочерний (від. ред.) та ін. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. - 864 с

21.     Економіка сільського господарства: Навч. посібник / Збарський В.К., Мацибора В.І., Чалий A.A. та ін.; За ред. В.К. Збарського і В.І. Мацибори. - К.: Каравела, 2009. - 264 с.

.        Федоров М.М. Земельна реформа і розвиток ринкових земельних відносин / Федоров М.М. // Економіка АПК 2011. № 7 - с. 55-60.