Сучасний монетаризм, його провідні напрями і тенденції розвитку

Міністерство освіти і науки України

Факультет менеджменту

Реферат

З дисципліни:

"Гроші і кредит"

На тему

"Сучасний монетаризм, його провідні напрями і тенденції розвитку"

Виконав:

Студент 3-го курсу

Групи м-31

м. Київ 2013

Зміст

Вступ

1. Передумови виникнення і сутність сучасних неоконсервативних економічних ідей

2. Поняття та характеристика сучасного монетаризму

3. Грошово-кредитна політика України у світлі сучасних монетарних теорій

Список використаної літератури

Вступ

Підвищення ролі грошей і кредиту в економіці України обумовлено розвитком ринкових відносин і поступовим переходом до повноцінної цивілізованої економіки. Неможливо уявити ефективну роботу економіста без ґрунтованих знань закономірностей і перспектив розвитку грошово-кредитної сфери економіки, вивчення законодавчих і нормативних документів, що регулюють її функціонування.

Зміна політичної ситуації в Україні, чітке усвідомлення нагальної потреби у проведенні економічних реформ, накопичення власного досвіду та вивчення світової практики дали змогу кардинально змінити підходи до розв’язання проблем грошово-кредитного регулювання. Постала необхідність з урахуванням особливостей економічного розвитку України систематизувати накопичений досвід, виявити основні тенденції та закономірності грошово-кредитного регулювання, чітко визначитися у виборі методів та інструментів і обґрунтувати теоретичні й практичні засади та перспективи формування і розвитку монетарної політики в Україні.

1. Передумови виникнення і сутність сучасних неоконсервативних економічних ідей

Період 70-х рр. ХХ ст. став, за образним висловлюванням англійської економістки Дж.В. Робінсон, часом "другої кризи економічної теорії" Заходу у ХХ столітті. Якщо під першою кризою розуміють кризу класичної та неокласичної концепцій невтручання держави в економічне життя суспільства, то під другою - кризу кейнсіанства та концепцій державного регулювання сукупного попиту.

Які ж причини зумовили повернення до теоретичних шкіл і поглядів, що обстоюють механізми ринкового саморегулювання економіки?

По-перше, це погіршення господарської кон’юнктури у 70-х - на початку 80-х рр. Циклічні кризи 1973 - 1975 та 1980 - 1982 рр. стали самими глибокими порівняно з усіма післявоєнними рецесіями. Тоді як інструментарій неокейнсіанства (теорії економічного зростання, концепції циклу та антициклічного регулювання), насамперед, був спрямований на забезпечення стійкої динамічної рівноваги та пом’якшення циклічних коливань.

По-друге, циклічні спади 70-х рр. супроводжувались сировинною, енергетичною, екологічною та валютно-фінансовою кризами. До ініціювання останньої кейнсіанська доктрина мала саме безпосереднє відношення. Адже Бреттон-Вудська валютна система (1944 р.) була побудована на теоретичних положеннях кейнсіанства (концепція введення інститутів наднаціонального регулювання, надання долару статусу резервної валюти). Багато років ця система працювала досить ефективно. Проте, з другої половини 60-х рр. хронічний дефіцит державного бюджету США разом із загальним дефіцитом платіжного балансу перетворили долар на вельми нестійку валюту. Уряди зарубіжних країн почали масово позбавлятись американської валюти. Як наслідок - швидко скоротились золоті запаси США і у 1971 р. президент Р. Ніксон оголосив про припинення обміну доларів на золото. Це означало крах Бреттон-Вудської валютної системи, після чого посилилась критика кейнсіанців, як її ініціаторів.

Ще однією причиною кризи кейнсіанства стало посилення в середині 70-х рр. ХХ ст. інфляційних процесів, що дало підстави опонентам звинуватити прихильників кейнсіанських рецептів регулювання економіки в ігноруванні інфляційної небезпеки та монетарних факторів розвитку.

Крім того, кейнсіанці, як прихильники кривої Філіпса, виявились неспроможними пояснити явище стагфляції (поєднання безробіття і інфляції). Як відомо, кейнсіанська доктрина передбачала, що підвищена інфляція є ціною або платнею суспільства за невисоке безробіття. Проте, циклічна криза 1973 - 1975 рр. стала першою стагфляційною кризою, коли поєднувались безробіття і скорочення виробництва та неконтрольована хронічна інфляція.

До причин дискредитації кейнсіанства можна віднести збільшення чисельності державного управлінського апарату та його бюрократизацію; зниження стимулів для приватного бізнесу внаслідок прогресивного оподаткування; посилення споживацьких настроїв через високий рівень соціальних виплат; девальвацію особистого успіху та приватної ініціативи - традиційних цінностей американського способу життя. Усі ці негаразди критики приписували саме використанню кейнсіанських методів регулювання економіки, які передбачали значне посилення ролі держави.

Розглянуті вище причини зумовили те, що період 70-х - 80-х рр. ХХ століття став періодом експансії неоконсерватизму. Неоконсерватизм дослівно означає курс на збереження старих цінностей за нових умов. У сфері економіки неоконсерватори обстоюють відновлення у повному обсязі таких цінностей, як економічна свобода, приватна власність, ринкове регулювання, економічна конкуренція, система вільного підприємництва.

Основними положеннями нової парадигми неокласики є:

монетаризм неоконсервативна економічна теорія

визнання ринкової системи господарювання найкращою з огляду забезпечення економічної ефективності та створення умов для економічного зростання;

головна цінність суспільства - не соціальна справедливість, а свобода, у тому числі - економічна, яка гарантується приватною власністю;

обмеження державного втручання в економіку та скорочення державного сектору через програми реприватизації; вивільнення приватної ініціативи шляхом дерегулювання, послаблення регламентації господарської діяльності, лібералізації антимонопольного законодавства;

визнання пріоритетності пропозиції, для стимулювання якої рекомендується зменшення податкового навантаження;

забезпечення збалансованості державного бюджету шляхом скорочення соціальних програм та зниження рівня соціальних виплат;

визнання пріоритетності грошово-кредитного регулювання економіки як основного інструменту забезпечення неінфляційного зростання;

обґрунтування впливу очікувань економічних суб’єктів на реальний перебіг економічних процесів.

Сучасні неокласичні (неоконсервативні) ідеї репрезентують три основні школи (течії):

) монетаризм, який визнає виняткову важливість грошей в економіці, вважає грошову масу і темпи її зміни головним фактором економічної кон’юнктури та вказує на пріоритет особливого типу грошово-кредитної політики - прямого регулювання темпів зростання грошової маси;

) теорія економіки пропозиції, яка обґрунтовує переорієнтацію економічної політики із стимулювання сукупного попиту на стимулювання сукупної пропозиції за допомогою, насамперед, податкової політики (шляхом зменшення податкових ставок);

) теорія раціональних очікувань, за якою економічні суб’єкти здатні діяти раціонально, передбачувати наслідки економічної політики уряду й нейтралізовувати її своїми діями.

2. Поняття та характеристика сучасного монетаризму

Монетаризм є однією із найвпливовіших течій сучасного неоконсерватизму, представники якої надають грошам та грошово-кредитній політиці першочергового значення.

Якщо концепція Дж.М. Кейнса сформувалась на тлі критики класичної та неокласичної теорій (так звана "кейнсіанська революція"), то монетаризм часто називають контрреволюцією, що вказує, насамперед, на його опозиційність до кейнсіанства.

Безумовним лідером монетаризму, який рішуче виступив у 60-х рр. ХХ століття проти теорії і практики кейнсіанського регулювання економіки, є Мілтон Фрідмен - професор Чиказького університету, представник Чиказької школи неолібералізму.

Мілтон Фрідмен (1912 - 2006) народився у бідному кварталі Нью-Йорка, у Брукліні, у сім’ї єврейських емігрантів, вихідців із Румунії (за іншими даними - родом з Карпатської України). На початку ХХ століття в пошуках кращого життя його батьки переїхала на постійне проживання у США.

У 21 рік він здобув у Чиказькому університеті ступінь магістра, у 34 роки - захистив докторську дисертацію з економіки у Колумбійському університеті. Працював у Національному бюро економічних досліджень, де під керівництвом майбутнього нобелівського лауреата Саймона Кузнеця досліджував структуру доходів; у державній скарбниці США та у відділі військових досліджень Колумбійського університету. В 1962 р. став професором економіки Чиказького університету, де працював до своєї офіційної відставки у 1977 р.

У жовтні 1976 р. за досягнення в галузі аналізу споживання, історії і теорії грошового обігу та демонстрацію труднощів стабілізаційної політики Мілтон Фрідмен був удостоєний премії Альфреда Нобеля з економіки.

Саме М. Фрідмен відіграв основну роль у формуванні і утвердженні монетарної доктрини. Його теоретичний доробок став основою політики стабілізації економіки і боротьби з інфляцією у США та Англії у 80-х рр. ХХ століття - знамениті "рейганоміка" та "тетчеризм". Після кейнсіанства концепція монетаризму стала ще одним прикладом прямого впливу економічної теорії на економічну політику та економічний розвиток США та західноєвропейських країн.

Сам термін "монетаризм" вперше використав американський економіст К. Бруннер у 1968 р. для визначення загальнотеоретичного підходу, що визнає виняткову важливість грошей в економіці, вважає грошову масу і темпи її зміни головним фактором економічної кон’юнктури та вказує на пріоритет особливого типу грошово-кредитної політики - прямого регулювання темпів зростання грошової маси на противагу іншим методам впливу, насамперед, фіскальній політиці та грошово-кредитному регулюванню, орієнтованому на вплив через процентні ставки.

Крім Мілтона Фрідмена, представниками монетаризму, які здійснили вагомий внесок у розвиток даної концепції є Г. Шварц, К. Бруннер, А. Мелцер, Р. Кейган, Д. Фенд, Р. Селден, Д. Лейдлер.

Теоретичною основою сучасного монетаризму виступають: кількісна теорія грошей, яка започаткована ще у 16 столітті, продовжена Д. Юмом та Д. Рікардо; дослідження неокласичної школи початку ХХ століття, насамперед, рівняння обміну І. Фішера і теорія касових залишків кембріджської школи; теорія відносних цін А. Маршалла, модель ринкової рівноваги Л. Вальраса. Монетаризм розвиває й критично переосмислює також теоретичні ідеї своїх опонентів, зокрема короткостроковий варіант кривої Філіпса, кейнсіанську теорію грошей та рівноваги на товарному і грошовому ринках IS-LM.

Методологію дослідження економічних явищ і процесів, що її використовують монетаристи, можна охарактеризувати як неопозитивізм. М. Фрідмен вважає, що економічна теорія - передусім, наука позитивна, яка вивчає вплив на економічний розвиток усієї сукупності факторів і розглядає економіку такою, якою вона є насправді. Він стверджує, що критики економічної теорії, як правило, оцінювали її передумови, а не висновки. З його точки зору, цінність економічної теорії визначається не реалістичністю її передумов, а точністю її прогнозів. Результатом теорії мають стати певні постулати, висновки, передбачення, що піддаються емпіричній перевірці, підтверджуються досвідом, є придатними для пояснення теперішнього розвитку і прогнозування майбутнього.

Монетаристський варіант кількісної теорії грошей. У своїй інтерпретації кількісної теорії грошей М. Фрідмен виходив з того, що гроші для економічних агентів є одним із видів капітальних активів, формою володіння багатством. Тому він використовує "портфельний підхід" до грошей і вважає, що попит на гроші залежить від рівня особистих доходів, рівня цін (зміни купівельної спроможності грошей), доходності інших фінансових активів (акцій і облігацій) та величини процентних ставок (які відображують витрати, пов’язані із заощадженням грошей). При цьому, на відміну від Дж. Кейнса, М. Фрідмен вважав вплив процента на грошовий попит незначним й нехтував ним.

Величина попиту на гроші є результатом оптимізації співвідношення доходності різних альтернативних форм багатства і залежить від існуючих або очікуваних відносних цін різних активів. Якщо граничні доходи на всі можливі форми активів зрівнюються, досягається оптимум. У тому випадку, коли величина граничних доходів неоднакова, економічні агенти змінюють структуру багатства шляхом збільшення частки активів, здатних принести більший дохід, або за рахунок скорочення менш прибуткових об’єктів вкладення.

Попит на гроші М. Фрідмен вважав величиною відносно сталою. Пояснював він це на основі теорії перманентного доходу.

Відомо, що Дж.М. Кейнс, дослідивши взаємозв’язок споживання і доходу сформулював поняття споживчої функції та основний психологічний закон - із зростанням доходів частка заощаджень зростає, а частка споживання зменшується, що скорочує сукупний попит. За Кейнсом гранична схильність до споживання (MPC), тобто відношення приросту споживання до приросту доходу, є меншою за одиницю (0 < MPC < 1).

Проте, нобелівський лауреат Саймон Кузнец виявив, що у США частка заощаджень протягом минулого століття не збільшувалась. Це суперечило твердженню про те, що MPC < 1. Парадокс був розв’язаний теорією перманентного доходу М. Фрідмена. Ця теорія була представлена у 1957 р. в його праці "Теорія функції споживання".

Відправною точкою для моделі М. Фрідмена став той факт, що домашні господарства намагаються вирівняти обсяги споживання в часі, тобто їх споживання залежить не тільки від поточного доходу, але й від очікуваного доходу у майбутньому. Фрідмен виходив із того, що домашні господарства надають перевагу рівномірній (протягом життя) траєкторії споживання порівняно із нерівномірною.

У зв’язку із цим, він вводить поняття перманентного доходу - це дохід, на отримання якого споживач розраховує упродовж тривалого періоду життя, враховуючи свій вік, освіту та існуючу модель споживання. Емпіричні дані доводять, що MPC із перманентного доходу є сталою і дорівнює 1.

Тимчасовий або випадковий дохід відображує вплив усіх інших факторів, які людина відносить до випадкових, хоч вони можуть бути передбачуваними результатами дії таких сил, як, наприклад, циклічні зміни у діловій активності. Джерела випадкового доходу найрізноманітніші: від несподіваного отримання спадку до виграшу у лотереї. Особливо підкреслюється елемент непередбачуваності, неочікуваності в отриманні тимчасового доходу. За теорією М. Фрідмена більша частина тимчасового доходу заощаджується. Емпіричні дослідження доводять, що MPC із тимчасового доходу знаходиться в інтервалі між 0,2 і 0,3, тоді як MPC із перманентного доходу, як зазначалось, дорівнює 1.

Монетаристи вважали, що попит на гроші є відносно сталим (це витікає із теорії перманентного доходу). Так само сталою є й швидкість обороту грошей (що знайшло емпіричне підтвердження). Останні два положення є вихідними в монетаристській теорії економічного циклу та інфляції.

Оскільки попит на гроші і швидкість їх обороту є величинами відносно сталими, то головна причина циклічних коливань, на думку монетаристів, полягає в різких змінах темпів приросту грошової маси. Ці різкі зміни у пропозиції грошей пов’язані із використанням кейнсіанських рецептів стимулювання або стримування сукупного попиту. Саме вони й породжують циклічні коливання.

Висновок про вирішальний вплив грошових факторів на циклічний розвиток економіки був обґрунтований М. Фрідменом та Г. Шварц у масштабній історико-економічній праці "Монетарна історія Сполучених Штатів, 1867-1960" (1963 р.). Вчені довели, що прискорення або уповільнення темпів зростання грошової маси викликають із лагом (запізненням) у 12-18 місяців відповідні циклічні підйоми та спади в обсягах виробництва та зайнятості.

Існування лагів, тобто часових інтервалів, через які зміни в масі грошей позначаються на економічній кон’юнктурі, роблять, на думку монетаристів, кейнсіанську політику "точного настроювання" та короткострокової стабілізації економіки в кращому випадку - важко здійснюваною, а в гіршому - дестабілізуючою. Тому монетаристи вважали за потрібне замінити дискреційну грошову політику (яка змінюються в залежності від фази економічного циклу) правилом стійкого зростання грошової маси (так зване "грошове правило" монетаристів). Саме стабільний темп грошової експансії (незалежно від фази циклу), який визначається очікуваними темпами зростання реального обсягу виробництва, забезпечує, на їх думку, поступальне та безінфляційне зростання національного виробництва.

Теорія інфляції. Якщо припустити, як це роблять монетаристи, що реальний обсяг виробництва (Q) - це екзогенна (зовнішня, задана) величина, яка визначається наявністю ресурсів, технологій та перевагами споживачів. Якщо швидкість обороту грошей (V) достатньо стабільна, то тоді за рівнянням

=MV/Q (2.1)

Ірвінга Фішера зміни у грошовій масі (М) трансформуються у зміни загального рівня цін (Р). Не випадково М. Фрідмен вважав, що "інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом. Вона виникає через те, що збільшення грошей в обігу випереджає випуск продукції". Відповідно до того, що попит на гроші є стабільним, основною причиною інфляції, так само як і циклічних коливань, визнано зміни у пропозиції грошей. Згідно з монетаристською теорією основна причина інфляції пов’язана з надлишком грошової маси, тобто головну увагу приділено інфляції попиту. Цей надлишок, як правило, утворюється при проведення політики грошового стимулювання сукупного попиту.

Варто підкреслити, що відповідно до традицій кількісної теорії грошей, монетаризм визнає довгострокову нейтральність грошей. Це означає, що зміна грошової маси в довгому періоді впливає виключно на номінальні змінні (на загальний рівень цін), а не на реальні обсяги виробництва. Проте, за визнанням більшості монетаристів, в короткостроковому періоді зміни у грошовій масі (М) зачіпають поряд із цінами (Р) й реальні обсяги виробництва (Q). Оскільки цей зв’язок між грошовою масою і випуском продукції, на їх думку, є надто ненадійним, мінливим, то вони вважають його непридатним для цілей короткострокового регулювання.

Природний рівень безробіття, адаптивні очікування і крива Філіпса. Концепція природного рівня безробіття вперше була запропонована М. Фрідменом в його Президентському зверненні 1967 р. до Американської Економічної Асоціації. Ця робота під назвою "Роль грошової політики" (1968 р.), на думку М. Блауга, "напевно найбільш впливова робота з макроекономіки в післявоєнний період". Варто відзначити, що теорію природного рівня безробіття незалежно від М. Фрідмена розробляв Е. Фелпс із Колумбійського університету.

Характеристику кривої Філіпса в коротко - та довгострокову періодах монетаристи здійснюють на основі концепції природного рівня безробіття та теорії адаптивних очікувань.

При адаптивних очікуваннях економічні суб’єкти прогнозують майбутню інфляцію виходячи з даних про її рівень у минулому, а також того, наскільки виявились хибними їх очікування в минулому відносно теперішнього стану. Цей механізм можна описати наступною формулою:

^e₊₁ = P^e +v (P - P^e) (2.2)

Інтерпретація рівняння 2.2 є дуже простою. Очікування відносно інфляції в майбутньому періоді (P^e₊₁) дорівнюють очікуванням щодо інфляції в поточному періоді (P^e), скорегованим на будь-яку похибку прогнозу, що виявилась протягом поточного періоду (P - P^e). Тобто, якщо інфляція в поточному періоді виявиться більшою за прогнозовану, то інфляція, на яку очікують в майбутньому, корегується в бік збільшення; якщо ж фактична інфляція виявиться меншою за прогнозовану, то очікувана в майбутньому інфляція корегується в бік зменшення. Припустимо, що ПРБ в економічній системі дорівнює 4%. Це означає, що за даного рівня безробіття зарплата і ціни є стійкими і усі очікують на підставі минулого досвіду, що вони залишаться стійкими й на майбутнє. Ця ситуація представлена точкою А на рис. 2.1 Тепер проведемо нову криву Філіпса через точку ПРБ = U*: вона проведена виходячи із того, що усі очікують стабільних цін (Ре = 0). Припустимо тепер, що уряд вважає рівень безробіття U* = 4% надто високим і починає грошову і фіскальну експансію з метою зниження рівня безробіття. Розширення сукупного попиту підвищує і ціни на товари, і рівень зарплати, проте, перші набагато швидше реагують на збільшення попиту, ніж зарплата.

Рис. 2.1 Короткострокові і довгострокова криві Філіпса.

За цін, що зростають швидше ніж грошова зарплата, реальна зарплата зменшується. Падіння реальної зарплати спонукає підприємців збільшувати обсяги виробництва і зайнятість. Робітники ж усе ще очікують стабільних цін і оцінюють зростання грошової зарплати як збільшення реальної (така асиметрія в реакції підприємців і робітників є суттєвим елементом фрідменовської теорії). Тепер безробіття знизилось до рівня U1, проте, інфляція цін і зарплати складає вже 3%. Економічна ситуація переміщується з точки А у точку В. Робітники починають розуміти, що їх прогноз відносно інфляції не підтвердився, а реальна зарплата не зросла. Тому вони будуть залишати свої робочі місця і економічна ситуація переміститься із точки В у току С, що відновлює попередній ПРБ U*, проте, за більш високого рівня інфляції. Якщо ж уряд буде й надалі намагатись зменшити безробіття нижче за природний його рівень, то економіка повернеться до ПРБ за ще більш високого рівня інфляції.

Таким чином, на думку монетаристів, в довгостроковій перспективі існує вибір між прискоренням інфляції і рівнем безробіття, а не між рівнем інфляції і безробіттям. Зрештою, більш високий рівень інфляції обумовлює тимчасове, а не постійне зниження безробіття. Висока інфляція залишається, а безробіття повертається до природного рівня. Таким чином, довгострокова крива Філіпса є вертикальною, тобто природний рівень безробіття може поєднуватись з будь-яким стабільним рівнем інфляції.

У своїй Нобелівській лекції у 1976 р. М. Фрідмен відзначив, що "стагфляція", тобто одночасне існування безробіття і інфляції поступилась "слампфляції", співіснуванню зростаючого безробіття і зростаючих темпів інфляції. Тобто вертикальна крива Філіпса набула позитивного нахилу. Фрідмен припустив, що це пов’язано з тим, що інфляція в розвинених країнах не тільки посилилась, але стала ще більш непередбачуваною. На його думку, різкі коливання річного темпу інфляції вносять в кожну ринкову угоду додатковий елемент невизначеності, що знижує економічну ефективність і відхиляє криву Філіпса вправо.

У своїй Нобелівській лекції у 1976 р.М. Фрідмен відзначив, що "стагфляція", тобто одночасне існування безробіття і інфляції поступилась "слампфляції", співіснуванню зростаючого безробіття і зростаючих темпів інфляції. Тобто вертикальна крива Філіпса набула позитивного нахилу. Фрідмен припустив, що це пов’язано з тим, що інфляція в розвинених країнах не тільки посилилась, але стала ще більш непередбачуваною. На його думку, різкі коливання річного темпу інфляції вносять в кожну ринкову угоду додатковий елемент невизначеності, що знижує економічну ефективність і відхиляє криву Філіпса вправо.

Інструментарій державного регулювання. Монетаризм, як одна із шкіл некласичного напряму, виходить із того, що ринкова економіка за своєю суттю є збалансованим господарством, здатним до автоматичного саморегулювання. Єдине, що може зруйнувати цю здатність - це диспропорції між темпами зростання продукції і темпами зростання грошової маси в обігу. Тому зрозумілим є той факт, що монетаристи надавали безумовну перевагу грошово-кредитному, а не бюджетному регулюванню.

Монетарна політика центральних банків, на думку М. Фрідмена, має орієнтуватись не на процентні ставки, а на кількість грошей в обігу. З цією метою використовуються різні інструменти: встановлення облікової ставки проценту, норм обов’язкових банківських резервів, проведення операцій на відкритому ринку. Саме останньому інструменту - операціям з купівлі-продажу державних цінних паперів - монетаристи надають перевагу.

На відміну від кейнсіанців, що обґрунтовували дискреційну політику "дешевих і дорогих грошей" для регулювання сукупного попиту, монетаристи пропонували застосовувати "грошове правило", яке передбачає стабільне зростання грошової маси незалежно від стану господарської кон’юнктури та фази економічного циклу.

Використання бюджетної політики монетаристи вважали неефективним з кількох причин:

) податки й видатки з державного бюджету змінюють лише структуру сукупного попиту, а не його загальну величину, адже вони означають лише перекачування доходу з одного сектору економіки в інший на основі так званого "ефекту витіснення";

) зменшення податків із одночасним нарощуванням бюджетних видатків під час проведення кейнсіанської політики стимулювання сукупного попиту породжує дефіцит бюджету. Якщо цей дефіцит покривається шляхом емісії, то в короткому періоді це породжує інфляцію, а в довгому - стагфляцію, тобто одночасне існування інфляції і безробіття. Якщо ж дефіцит бюджету покривається шляхом державних позик, то виникає "ефект витіснення" - держава витісняє з інвестиційного ринку приватний бізнес.

Тому монетаристи обстоювали політику забезпечення бюджетної рівноваги і ліквідації дефіциту державного бюджету. З цією метою вони пропонували скорочення бюджетних витрат, у тому числі за рахунок скорочення соціальних програм і соціальних виплат. Як послідовні лібералісти, монетаристи підтримували політику дерегулювання окремих сфер господарювання, приватизації певних секторів економіки, лібералізації податкової системи.

У галузі міжнародних фінансів М. Фрідмен послідовно з 1953 р. виступав із захистом вільно плаваючих валютних курсів. Він обстоював принцип самозабезпечення валютної рівноваги за рахунок вільної гри ринкових сил.

М. Фрідмен виходив із того, що за умов ринкової економіки існує обернений зв’язок між валютними резервами та розмірами внутрішньої грошової маси, які разом утворюють усю грошову пропозицію. Врівноваження грошового обігу і платіжних балансів відбувається стихійно, через гнучкі валютні курси. Будь-яке державне втручання лише блокує дію адаптаційних механізмів ринку. Наприклад, якщо з метою ліквідації дефіциту платіжного балансу держава вдасться до девальвації національної валюти, то це призведе до зростання внутрішніх цін тобто до інфляції. Інфляція, у свою чергу, знову провокує дефіцит платіжного балансу.

Особливу увагу монетаристи приділяють механізмам передачі інфляції з однієї країни в іншу, тобто так званій "імпортованій інфляції". Якщо темп зростання внутрішніх цін в країні А вищий, ніж у країні В, то ринок країни А перенасичується імпортом. У свою чергу в країні В збільшуються валютні резерви, зростає загальний обсяг грошової маси, тобто розгортається інфляція, привнесена ззовні. Ринковий механізм здатний, на думку монетаристів, долати подібні "зовнішні шоки".

Практична реалізація монетаризму. Теоретичні положення і рекомендації монетаристів стали основою для проведення політики стабілізації економіки і боротьби з інфляцією у США та Англії у 80-х рр. ХХ століття - так звані "Рейганоміка" і "тетчеризм".

Практика засвідчила, що консервативні уряди США і європейських країн на початку 80-х рр., застосувавши монетаристські рекомендації, досягли певних позитивних результатів, зокрема: вдалося обмежити інфляцію, знизити бюджетні дефіцити, зміцнити національні валюти, підвищити ефективність виробництва (зросла продуктивність праці, знизилась енерго - і матеріаломісткість продукції), полегшити перелив капіталу, що забезпечило здійснення структурної перебудови економіки.

Проте, довгострокові наслідки монетаристської політики є доволі неоднозначними - зменшення середньорічних темпів економічного зростання, збільшення рівня безробіття, зростання соціальної нерівності, скорочення соціальних виплат. Узагальнюючи, можна відзначити такі основні постулати монетаризму:

методологія неопозитивізму;

внутрішня стійкість ринкової економіки, її здатність до саморегулювання;

розвиток кількісної теорії грошей, визнання їх нейтральності щодо реальних величин у довгостроковому періоді;

грошова теорія економічного циклу та інфляції;

стабільність функції попиту на гроші на основі теорії перманентного доходу;

обґрунтування вертикальної довгострокової кривої Філіпса на основі концепції природного рівня безробіття і теорії адаптивних очікувань;

критика дискреційної кейнсіанської політики "точного настроювання" економіки і обґрунтування стабільної монетарної політики на основі "грошового правила";

теорія гнучких валютних курсів та "імпортованої інфляції".

3. Грошово-кредитна політика України у світлі сучасних монетарних теорій

Перехідний період в історії нашої країни характеризується зміною власності, методів господарювання, організації фінансів, виникненням нового типу відносин у всіх сферах економіки. Вона ж, у свою чергу, відображає всі недоліки і досягнення "українського шляху" переходу до ринку.

Перші роки незалежності України характеризувалися підтримкою державного сектора економіки заходами бюджетної та грошово-кредитної політики, яка призвела до інфляції. Непослідовність і суперечливість економічної політики призвели до того, що фактичний розвиток подій в економіці в 1991-1995 рр. вийшов з-під державного контролю і погіршувався. Грошово-кредитна політики НБУ відзначалася низькою ефективністю. Замість необхідної на той час політики стримування грошової маси, обмеження кредитної емісії, підвищення облікової ставки та інших заходів грошово-кредитної рестрикції, НБУ проводив експансій ну грошово-кредитку політику. Банківські кредити того періоду були дешевими і привабливими для господарників, а кредитна діяльність комерційних банків ставала невигідною і зосереджувалася на короткострокових спекулятивних операціях; мала місце "втеча капіталів" з України. Явно перебільшувалася роль та можливості держави в регулюванні економіки, переоцінювалися можливості фіскально-бюджетного механізму у вирішенні соціально-економічних завдань.

Потрібен був певний період часу, щоб переконатися у неспроможності владних структур виправити становище безперспективність "українського шляху" переходу до ринку, що базувався на інфляційній монетарній політиці. Встановлення позитивної процентної ставки було першим успіхом антиінфляційної політики НБУ. Змінювалася і політика рефінансування, почав формуватися механізм кредитних аукціонів.

Змінити ситуацію на краще можна було б шляхом прискорення реструктуризації та інтенсифікації виробництва, які, в свою чергу, були можливі за умов зміни правової та фінансової ситуації в країні. У зв’язку з цим великі надії покладалися на монетарну політику, зокрема на грошову реформу, яка буда проведена в 1996 р. Їй передували антиінфляційні заходи НБУ, що створили сприятливі умови для впровадження нової грошової одиниці.

Починаючи з 1995 року в економічній політиці України відбулися зміни відчутні зміни зокрема:

·        У загальнодержавній політиці був проголошений курс на макроекономічну стабілізацію, на прискорення ринкових реформ та формування ринкового механізму функціонування економіки.

·        У фіскально-бюджетній політиці визнавалося за необхідне переорієнтуватися на подолання бюджетного дефіциту, зменшення податного тиску і переведення суб’єктів господарювання на засади самофінансування.

·        У грошово-кредитній політиці було взято курс на подолання гіперінфляції, лібералізацію кредитного та валютного ринків, формування ринку цінних паперів, відмежування емісійного механізму НБУ від бюджетного механізму і скорочення фінансування бюджетного дефіциту.

Усі ці напрямки більше відповідають монетаристському підходу, ніж кейнсіанському. В останні роки досить послідовно дотримуються окресленого курсу переважно монетарні органи держави, передусім НБУ. Це, насамперед, перехід до жорстокої грошово-кредитної політики та орієнтація НБУ та утвердження своєї незалежності в проведенні монетарної політики, лібералізацію ринку, запровадження режиму плаваючого валютного курсу, на посилення ролі суто економічних інструментів грошово-кредитного регулювання тощо.

Список використаної літератури

1.       Аранчій В.І., Бойко Л.М., Черненко Л.В. Гроші та кредит: Навч. Посібник - Полтава: АСМІ, 2010. - 308 с.

2.       Артус, Мирослав Миколайович. Гроші та кредит: [Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / Європ. ун-т. - 2-е вид., перероб. і допов. - К., 2011. - 165 с.: іл., табл.

.        Глущенко, Світлана Василівна. Гроші та кредит: конспект лекцій / С.В. Глущенко; Нац. ун-т "Києво-Могилянська акад.". - К.: Вид. дім "Києво-Могил. акад.", 2009. - 85 с.: іл., табл.

.        Гриньова, Валентина Миколаївна. Гроші і кредит: підручник [для вищ. навч. закл.] / В.М. Гриньова, Ю.М. Великий, О.Ю. Проскура; М-во освіти і науки України, Харк. нац. екон. ун-т. - Х.: ІНЖЕК, 2008. - 310 с.: іл., табл.

.        Гроші та кредит: підручник / [М.І. Савлук та ін.]; за наук. ред. М.І. Савлука; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Держ. вищ. навч. закл. "Київ. нац. екон. ун-т ім.В. Гетьмана". - 6-те вид., переробл. і доповн. - К.: КНЕУ, 2011. - 590 с.: іл., табл.

.        Гроші та кредит: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / І.О. Лютий, Н.І. Версаль, О.В. Любкіна, О.Д. Рожко; [за заг. ред.І.О. Лютого]; Київ. нац. ун-т ім.Т. Шевченка. - К.: ВПЦ "Київ. ун-т", 2010. - 559 с.

.        Гроші та кредит: підручник / [Крупка М.І. та ін.; за заг. ред. М.І. Крупки]; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Львів. нац. ун-т ім.І. Франка. - Львів: ЛНУ ім.І. Франка, 2011. - 419 с.: іл., табл.

.        Гроші та кредит: підручник / [С.К. Реверчук та ін.]; за ред. С.К. Реверчука. - К.: Знання, 2011. - 382 с.

.        Добросердова, Т.О. Гроші, грошовий обіг та кредит: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Добросердова Т.О., Кардашова Т. М.; Азов. регіон. ін-т упр. при Запоріз. держ. ун-ті. - Бердянськ: [ТОВ "Будинок техніки плюс"], 2010. - 109 с.: табл.

.        Івасів, Богдан Степанович. Гроші та кредит: Підручник / Нац. банк України. Терноп. акад. нар. госп-ва. - [2-е вид., змін. і допов.]. - Т.: Карт-бланш, 2005. - 527 с.: іл., табл

.        Колесніченко, Вікторія Федорівна. Гроші та кредит: навч. посіб. у схемах і табл. / Колесніченко В.Ф., Омельченко О. І.; М-во освіти і науки України, Харк. нац. екон. ун-т. - Х.: Вид. ХНЕУ, 2009. - 159 с.: табл.

.        Колотуха, Сергій Миколайович. Гроші та кредит: навч. посіб. / С.М. Колотуха, С.А. Власюк. - К.: Знання, 2012. - 495 с.

.        Обушний, Сергій Миколайович. Методичні рекомендації до вивчення курсу "Гроші та кредит" / Обушний С. М.; Київ. ун-т ім.Б. Грінченка, Ін-т лідерства та соц. наук. - К.: Київ. ун-т ім.Б. Грінченка, 2012. - 31 с.: табл.

.        Наумов, Андрій Федорович. Гроші та кредит: в Україні і міжнародній економіці (теорія, практика): навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / А.Ф. Наумов. - 2-ге вид., випр. і доповн. - Миколаїв: Швець В.Д., 2013. - 295 с.: іл., табл.

.        Яременко О.Р. Гроші та кредит. Конспект лекцій. - Харків: Вид. ХНЕУ, - 2010. - 240 с.