єктом (людиною) і контролюючою його поведінку інстанцією - суспільством, державою, колективом. Соціальна відповідальність забезпечує організованість і порядок у суспільстві. Оскільки поведінка людини має два полярних різновиди - соціальний корисний і соціально шкідливий, то й відповідальність може бути позитивною і негативною.
Відповідальність у позитивному значенні - це характеристика соціально корисної діяльності особи, усвідомлення нею важливості своїх дій для суспільства, прагнення виконати їх якісно, якнайефективніше і якнайшвидше; це відповідальність за доручену справу, за виконання соціальних норм.
У правовій сфері позитивна відповідальність - це активність, ініціатива при виконанні правових приписів. Таким чином, позитивна відповідальність - це відповідальність за результати виконання соціальних норм.
Відповідальність у негативному значенні - це відповідальність за скоєний негативний вчинок, яким особа зашкодила суспільству, державі. Ця відповідальність може бути моральною, суспільною тощо. Серед видів негативної відповідальності провідне місце посідає юридична відповідальність як найважливіший різновид соціальної відповідальності.
Юридична відповідальність - це застосування до порушника або злочинця передбачених законом заходів державного примусу особистого, організаційного чи майнового характеру.
Ознаки юридичної відповідальності такі:
. Спирається на державний примус у формі каральних і правовідновлюючих (компенсаційних) способів.
Державний примус - це державно-владний вплив відповідних державних органів і службових осіб на поведінку людей. Кримінальне і адміністративне законодавства передбачають державний примус, який завжди реалізується через діяльність спеціальних державних органів, а цивільне законодавство - можливість добровільного виконання обов'язків (відшкодування заподіяної шкоди).
Юридичну відповідальність не можна зводити до державного примусу, як і державний примус - до юридичної відповідальності. Державний примус може здійснюватися у різні способи, не пов'язані з юридичною відповідальністю (наприклад, примусове лікування осіб, що вчинили небезпечні для суспільства дії в стані неосудності, митний огляд багажу, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін.). Разом з тим держава покликана вживати певних заходів примусу до суб'єктів (фізичних або юридичних осіб), які вчинили правопорушення. Ці примусові заходи мають правовий характер і є мірами легального державного примусу: вони здійснюються лише компетентними органами у визначених законом формах.
. Виражається в обов'язку особи зазнавати певних втрат - позбавлення конкретних благ особистого (позбавлення волі, посади та ін.), організаційного і майнового характеру (конфіскація майна, штраф) за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов'язком, що не існував до правопорушення.
. Настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі встановлення складу правопорушення. Ця вимога є обов'язковою при покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності. Суб'єктом юридичної відповідальності може бути лише особа (фізична або юридична), винна в порушенні правових розпоряджень. Акцентуємо увагу на тому, що юридична відповідальність настає за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу. Не є правопорушеннями необхідна оборона, крайня необхідність, професійний ризик.
. Здійснюється компетентним органом у суворій відповідності з законом, а саме - з санкціями норм права, якими встановлюються вид і міра втрат. Юридична відповідальність є реалізацією санкції правової норми в конкретному випадку стосовно конкретної особи.
. Здійснюється в ході правозастосовної діяльності за дотримання певного процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом (цивільним процесуальним і кримінально-процесуальним законом про адміністративні правопорушення). Поза процесуальною формою юридична відповідальність є неможливою. Порядок притягнення до юридичної відповідальності визначається нормами процесуального права: породжувані ними процесуальні правовідносини служать формою відносин юридичної відповідальності.
Розділ 2. Види юридичної відповідальності
Різноманітність відносин, що охороняються державою, а також норм, що встановлюють охоронні засоби, визначають різний ступінь суспільної небезпеки правопорушення та наслідки, можливість класифікації юридичної відповідальності за різноманітними критеріями.
. За змістом санкцій, що застосовуються за вчинене правопорушення, розрізняють штрафну та правопоновлюючу відповідальність.
Штрафна (каральна) відповідальність настає за вчинення злочинів, адміністративних та дисциплінарних проступків. Штрафна відповідальність має такі ознаки:
має відносно-визначений характер, оскільки штрафні санкції, як правило, передбачають нижчу межу покарання, а також призначаються з урахуванням обставин вчинення правопорушення, особи правопорушника, мотивів, засобів та наслідків порушення норми;
засоби покарання призначаються спеціальними органами держави чи посадовими особами;
передбачає більш жорсткі міри покарання, що призначаються за правилом покриття більш суворим покаранням менш суворого;
передбачає чітку професіональну форму реалізації, що закріплюється нормативно;
забезпечує покарання правопорушника і має примусовий характер.
Правопоновлююча відповідальність настає відповідно до норм цивільного права. Правопоновлююча відповідальність має такі ознаки:
має абсолютно-визначений характер, що зумовлюється можливістю чітко визначити розмір спричинених збитків без врахування особливостей обставин правопорушення;
забезпечує можливість відшкодування спричинених збитків чи виконання покладених обов'язків добровільно без втручання держави;
передбачає застосування всіх встановлених засобів впливу і більш суворі міри не перекривають менш суворі, як у штрафній відповідальності;
може здійснюватись поза процесуальної форми, якщо не потребує примусового виконання;
може застосовуватись на будь-якій стадії відповідальності.
. За формою здійснення розрізняють:
Судову відповідальність, що призначається органами правосуддя в результаті розгляду ними певної справи.
Адміністративну, що покладається спеціальними органами за порушення порядку управління.
. За галузевою ознакою розрізняють конституційну, кримінальну, адміністративну, цивільну, дисциплінарну, матеріальну відповідальність.
Конституційна відповідальність як самостійний різновид почала розглядатись лише останнього часу. Її особливостями є джерела вміщення, підстави призначення, суб'єкти та наявність особливих санкцій. Цей вид відповідальності передбачається Конституцією держави та масивом конституційного законодавства, порушення якого і є підставою відповідальності.
Конституційна відповідальність поширюється на широке коло суб'єктів:
фізичних та юридичних осіб. Ними може бути держава, державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи, об'єднання громадян та окремі громадяни.
Метою цього виду відповідальності є захист Конституції держави як Основного Закону, що має вищу юридичну силу та пряму дію. Ця мета досягається шляхом застосування до порушників конституційних норм наступних санкцій:
відсторонення від посади вищих посадових осіб держави;
відставка посадових осіб чи всього органу;
дострокове припинення повноважень державних органів чи посадових осіб;
розпуск громадських об'єднань;
визнання неконституційними актів чи окремих їх частин;
Таким чином, конституційна відповідальність має політичний характер; є основним інститутом публічного права; настає як у випадку вчинення правопорушення, так і при невиконанні обов'язку; є засобом охорони та захисту Конституції.
Кримінальна відповідальність - це найбільш суворий вид відповідальності. Вона настає за вчинення злочинів та встановлюється лише законом. КК України закріплює вичерпний перелік діянь, що визнаються злочинами, а КПК України - регламентує порядок притягнення до кримінальної відповідальності. Повноваженнями притягнення до цього виду відповідальності наділений лише суд. Ніхто не може бути визнаним винним у вчиненні злочину та притягнутий до кримінального покарання інакше, ніж за вироком суду та у відповідності до закону. Ст. 51 КК України передбачає наступні види покарань:
штраф;
позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
громадські роботи;
виправні роботи;
службові обмеження для військовослужбовців;
конфіскація майна;
арешт;
обмеження волі;
тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
позбавлення волі на певний строк;
довічне позбавлення волі.
Перелік покарань є обов'язковим для суду, вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Сутність кримінальної відповідальності полягає у тому, що особа, винна у вчиненні злочину, зазнає певних втрат. Це відображається у обмеженні пересування, права обирати вид діяльності за своїм розсудом, матеріальних та особистих обмеженнях.
Покарання відрізняються від інших примусових засобів тим, що виступає як реалізація кримінально-правових відносин між злочинцем і державою. Метою покарання є не лише кара (тобто застосування комплексу обмежень прав та свобод засудженого, які забезпечать його виправлення), а й виправлення, тобто такі зміни особистості засудженого, що свідчать про позбавлення негативних рис і зумовлюють готовність до суспільно-корисної діяльності.
Важливим напрямом мети кримінальної відповідальності є спеціальна превенція, яка націлена на обмеження можливості винної особи вчинити новий злочин шляхом її ізоляції та загальна превенції, яка полягає в утриманні від вчинення злочинів інших осіб шляхом покарання конкретної особи. Особливостями цього виду відповідальності є стан судимості після відбування покарання, наявність презумпції невинуватості, необхідність визначення форми вини правопорушника, наявність обставин, що звільняють від відповідальності, наявність основних та додаткових покарань.
Таким чином, кримінальна відповідальність - це найбільш суворий вид відповідальності, що призначається судом в рамках матеріального та процесуального закону.
Цивільно-правова відповідальність є самостійним різновидом відповідальності, що характеризується певними особливостями:
має майновий характер, оскільки збитки визначаються у грошовій формі;
настає не перед державою, а перед потерпілим;
діє презумпція винності правопорушника, оскільки він повинен довести відсутність вини;
можливою є відповідальність без вини;
має дві форми - договірну, що настає за невиконання чи порушення умов договору та встановлюється як самим договором, так і законом, та позадоговірна, що настає лише за законом та за умови спричинення збитків особою, яка не була з потерпілим у договірних відносинах. При цьому як покарання позадоговірна відповідальність передбачає обов'язок правопорушника відшкодувати упущені прибутки, майнові втрати, компенсувати витрати на відшкодування майна чи здоров'я. Договірна відповідальність полягає у обов'язку відшкодувати збитки та неустойку;
захист порушених цивільних прав здійснюється загальними, господарськими, третейськими судами у межах особливого процесуального порядку;
суб'єктами може бути як фізична, так і юридична особа;
можливість добровільного відшкодування збитків у досудовому порядку;
пов'язується не лише з прийняттям, а й виконанням судового рішення.
Таким чином, цивільно-правова відповідальність є засобом відновлення та компенсації договірних та позадоговірних зобов'язань, що полягає у відшкодуванні правопорушником майнової шкоди та поновленні порушених прав.
Адміністративна відповідальність настає за скоєння адміністративних правопорушень. Через інститут адміністративної відповідальності реалізуються норми різноманітних галузей права - адміністративного, господарського, трудового, фінансового та ін. Це самостійний вид відповідальності, що характеризується наступними особливостями:
досить широке коло суб'єктів, що притягаються до адміністративної відповідальності. Серед них суд, органи державного управління, державні комісії, інспекції, посадові особи;
особливий порядок притягнення, що встановлює можливість одночасного застосування засобів забезпечення провадження у справі;
суб'єктами відповідальності можуть бути як фізичні особи, що скоїли адміністративне правопорушення та досягли 16-річного віку, так і юридичні особи;
адміністративна відповідальність не тягне судимості;
настає за вчинення адміністративного порушення, що завдає шкоди порядку управління;
засоби впливу поєднують матеріальний та моральний вплив. Основними видами адміністративних стягнень є штраф, оплатне вилучення чи конфіскація предметів, тимчасове позбавлення спеціального права, виправні роботи, адміністративний арешт;
визначені чіткі строки покладення адміністративних стягнень;
можливість притягнення посадових осіб за невиконання чи неналежне виконання покладених обов'язків.
Таким чином, адміністративна відповідальність є засобом забезпечення та відновлення порядку управління шляхом покладення на винних фізичних, юридичних і посадових осіб покарання відповідно до КпАП та Статутів.
Трудове правопорушення можна визначити як винне протиправне невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків суб'єктами трудових правовідносин. Трудове правопорушення відрізняється від інших галузевих правопорушень суб'єктами та змістом. Суб'єктом трудового правопорушення є працівник як суб'єкт трудових правовідносин. Трудова дієздатність, а відтак і здатність нести відповідальність за трудовим правом настає з 16 років, а учнів - з 14 років.
Неправомірність діяння виявляється у невиконанні трудових обов'язків, що складають зміст трудової функції працівника, та порушенні норм трудового права (наприклад, поява на роботі працівника у нетверезому стані; вчинення ним прогулу тощо).
Не слід вважати протиправним невиконання трудових обов'язків працівником, зумовлене станом його здоров'я чи внаслідок недостатньої кваліфікації. Невиконання громадських доручень, моральних, етичних правил поведінки, не пов'язаних з виконанням трудової функції, не може бути підставою застосування юридичної відповідальності. Будь-які дії працівника, які відповідають законам чи іншим нормативно-правовим актам, є правомірними і не можуть кваліфікуватися як трудові правопорушення (наприклад, відмова від переведення на іншу роботу тощо).
Участь у страйку (за винятком незаконного) не розглядається як порушення трудової дисципліни і не може бути підставою для притягнення до юридичної відповідальності. За загальним правилом, порушення трудової дисципліни вважається таким за умови, якщо воно відбулося у робочий час.
Потрібно мати на увазі, що для працівників з ненормованим робочим днем час після закінчення роботи вважається робочим. Шкідливий наслідок як складовий елемент об'єктивної сторони трудового правопорушення виступає єдиним критерієм визначення виду юридичної відповідальності працівника. Якщо наслідком трудового правопорушення є порушення встановленого на підприємстві внутрішнього трудового розпорядку, має місце дисциплінарна відповідальність. Якщо шкідливі наслідки виражаються у завданні майнової шкоди іншій стороні трудового договору, - застосовуються заходи матеріальної відповідальності.
Таким чином, за наявності одного трудового правопорушення у системі трудового права можна виділити два самостійні види юридичної відповідальності: дисциплінарну та матеріальну. Вони відрізняються за правовим змістом, юридичними наслідками, процедурою застосування стягнень, але, як вже було відзначено, у обох випадках суб'єктом виступає працівник.
Виділяють такі відмінності дисциплінарної та матеріальної відповідальності:
. На відміну від дисциплінарної, матеріальна відповідальність має двосторонній характер, оскільки і працівник, і роботодавець можуть виступати суб'єктами такої відповідальності.
. Метою матеріальної відповідальності є відшкодування (компенсація) завданої шкоди, а дисциплінарної - забезпечення трудової дисципліни. Тому на відміну від дисциплінарної відповідальності працівник може бути притягнутий не за будь-яке винне протиправне невиконання трудової дисципліни, а лише за те, внаслідок якого була завдана майнова шкода роботодавцю. юридична відповідальність дисциплінарна матеріальна
. Метою дисциплінарної відповідальності є покарання працівника, а відтак вона може бути замінена іншими заходами впливу. Доцільність її застосування визначається самим роботодавцем. Заходи матеріальної відповідальності є правовідновлюючими, а тому не можуть бути замінені якимись іншими заходами та згідно із законом особа, яка завдала шкоди, зобов'язана її відшкодувати.
. Дисциплінарні стягнення застосовуються лише в порядку, передбаченому КЗпП, та вимагають наявності акта їх застосування з боку уповноважених органів. Обов'язок працівника чи роботодавця щодо відшкодування майнової шкоди може бути реалізований добровільно і без наявності такого акта.
За одне і те саме правопорушення може застосовуватись лише одне (абсолютно або альтернативно визначене) стягнення у рамках одного виду юридичної відповідальності. Однак, трудове законодавство не забороняє можливості одночасно застосовувати (акумулювати) різні види юридичної відповідальності, якщо їх підставою є трудове правопорушення. Так, наприклад, вчинення працівником розкрадання майна роботодавця, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, може мати наслідком притягнення його до матеріальної, кримінальної та дисциплінарної відповідальності одночасно.
Дисциплінарна відповідальність в трудовому праві полягає у обов'язку працівника відповісти за вчинене ним порушення трудової дисципліни перед роботодавцем і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового права.
На підставі аналізу законодавства дисциплінарну відповідальність умовно можна поділити на два види:
. загальну (санкції такої відповідальності застосовуються до всіх без винятку працівників);
. спеціальну (застосовується на підставі окремих нормативно-правових актів: статутів, положень, законів і поширюється лише на визначене коло працівників).
Загальна дисциплінарна відповідальність передбачена ст. 147 КЗпП України. Вона є універсальною за характером та може застосовуватись до всіх працівників, які працюють за трудовим договором, незалежно від виду здійснюваної ними діяльності. КЗпП визначено два види дисциплінарних стягнень: догана та звільнення. Перелік дисциплінарних стягнень загального характеру є вичерпним.
Спеціальна дисциплінарна відповідальність передбачена спеціальним законодавством: законами, що визначають особливості правового статусу окремих груп працівників (наприклад, «Про статус суддів», «Про державних службовців» тощо), або підзаконними актами (статутами та положеннями про дисципліну). Спеціальна дисциплінарна відповідальність працівників відрізняється від загальної більш широким змістом трудового правопорушення та більш суворими заходами дисциплінарного стягнення чи впливу. Матеріальна відповідальність у правовій літературі визначається як обов'язок кожної із сторін трудових правовідносин (працівника та роботодавця) відшкодувати шкоду, заподіяну іншій стороні внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов'язків у встановленому законом розмірі та порядку. В основі матеріальної відповідальності лежить обов'язок працівника дбайливо ставитися до майна роботодавця та вжити заходів щодо запобігання шкоди, а також обов'язок самого роботодавця - створити умови, необхідні для нормальної роботи, забезпечити здорові та безпечні умови праці, а також впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки та санітарно-гігієнічні умови, які запобігають виробничому травматизмові й виникненню професійних захворювань працівників.
Матеріальна відповідальність працівника та матеріальна відповідальність роботодавця відрізняються між собою розміром відшкодованої шкоди, порядком відшкодування, характером правових норм, що їх регулюють. Так, обсяг матеріальної відповідальності працівника, за загальним правилом, визначається розміром завданої шкоди у межах середнього заробітку працівника (зобов'язання повного відшкодування виникає у випадках, прямо зазначених у КЗпП). Роботодавець відшкодовує завдану працівнику шкоду в повному обсязі незалежно від власного фінансово-економічного становища. Працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння скоєне ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки). Форма та вид вини впливають на вид матеріальної відповідальності працівника, а отже, на розмір та порядок відшкодування шкоди. За умисне заподіяння шкоди працівник завжди відповідає у повному розмірі завданої шкоди.
За загальним правилом, обов'язок доказування наявності умов для притягнення працівника до матеріальної відповідальності (вина працівника та факт шкоди) покладено на роботодавця. Виняток складають випадки, коли вина працівника резюмується, що буває тоді, коли укладено договір про повну матеріальну відповідальність, або ж коли майно передано йому за разовою довіреністю, тобто матеріально відповідальні працівники вважаються винними у заподіянні шкоди, поки самі не доведуть протилежне.
Роботодавець зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану працівникові при виконанні трудових обов'язків. Шкода, завдана роботодавцем працівнику, полягає у повній чи частковій втраті заробітної плати, яка зумовлена:
. незаконним звільненням, переведенням, відстороненням працівника від виконання трудової функції;
. порушенням роботодавцем законодавчо встановленої процедури розірвання трудового договору;
. затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника;
. недотриманням вимог законодавства про охорону праці, що призвело до трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров'я працівника.
Трудове законодавство передбачає обставини, які виключають матеріальну відповідальність працівника. Так, якщо шкода була завдана роботодавцю діями працівника, які підпадають під ознаки трудового правопорушення, однак були вчинені в результаті нормального виробничо-господарського ризику, крайньої необхідності чи необхідної оборони, правовідносини матеріальної відповідальності не виникають.
Розділ 3. Стадії юридичної відповідальності
Підстави юридичної відповідальності - це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою та повинною. Відсутність сукупності таких обставин виключає її. Слід розрізняти підстави притягнення до юридичної відповідальності і підстави настання юридичної відповідальності. Підстави притягнення до юридичної відповідальності - це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою. Фактичною підставою притягнення до юридичної відповідальності є склад правопорушення. Правопорушення не приводить автоматично до настання відповідальності, а служить лише підставою для притягнення до неї.
Підставами настання юридичної відповідальності є такі обставини:
. факт здійснення соціально небезпечної поведінки (правопорушення) - фактична підстава;
. наявність норми права, яка забороняє таку поведінку і встановлює відповідні санкції (за її допомогою відбувається визначення складу правопорушення) - нормативна підстава. Наприклад, у диспозиціях багатьох статей КК України факт вчинення злочину організованою групою розцінюється як кваліфікуюча ознака, яка істотно обтяжує відповідальність за вчинене;
. наявність правозастосовного акта - рішення компетентного органу, яким покладається юридична відповідальність, визначаються її вид і засіб (наказ адміністрації, вирок суду та ін.) - процесуальна підстава.
Юридичні факти можуть виступати як правові презумпції:
-- презумпції неспростовні - припущення, що не підлягають сумніву і доведенню (закріплені в законі) про наявність або відсутності певних фактів. Це положення, які є принципами;
- презумпції спростовні - припущення, що не підлягають сумніву (закріплені в законі) про наявність або відсутність певних фактів, доки щодо них не буде доведено інше. Це положення, які допустимо заперечувати.
Настання юридичної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення, відбувається в результаті її (відповідальності) покладення уповноваженими на те посадовими особами державних органів.
Юридичній відповідальності властива чітка нормативна регламентація здійснення, яка встановлюється нормами процесуального права. Відсутність в окремих випадках процесуальної регламентації, механізму покладення відповідальності ускладнює розгляд обставин справи, складу правопорушення, забезпечення прав усіх учасників процесу.
В механізмі покладення юридичної відповідальності можна виділити певні стадії. Вони подібні стадіям правозастосовної діяльності, однак мають свою специфіку.
Стадії юридичної відповідальності охоронного характеру:
Стадія загального стану (попереджувальна відповідальність):
виникнення підстав для притягнення до відповідальності настає з моменту правопорушення, тобто юридичного факту, що спричинив конкретні правовідносини;
Стадія притягнення до відповідальності (суб'єктивна сторона):
- встановлення компетентними органами суб'єкта правопорушення (фізичної або юридичної особи) і дослідження обставин справи про правопорушення;
Стадія встановлення юридичної відповідальності (об'єктивна сторона):
- ухвалення рішення про застосування (незастосування) санкції, вибір у її межах виду та заходу відповідальності;
Стадія настання юридичної відповідальності:
реалізація конкретних заходів юридичної відповідальності - на підставі певних норм правозастосовного акта: виконання стягнення (наприклад, в адміністративному праві) або покарання (у кримінальному праві).
Розділ 4. Функції юридичної відповідальності
Соціально-політична цінність юридичної відповідальності виявляється у наявності чітко визначеної мети та функціонального призначення.
Мета (ціль) юридичної відповідальності - це категорія, що характеризує її призначення. Мета юридичної відповідальності:
забезпечує пізнання сутності та природи юридичної відповідальності;
визначає взаємодію відповідальності та суспільства;
характеризує результати відповідальності;
визначає засоби та характер дій, спрямованих на досягнення результату;
це прояв загальних цілей права;
обумовлює існування регулятивної та охоронної функцій права;
є засобом ефективного функціонування механізму правового регулювання;
забезпечує важливі гарантії законності;
визначає зміст функцій відповідальності.
Основними цілями юридичної відповідальності є:
. Забезпечення прав та свобод суб'єктів шляхом їх гарантування, охорони та відновлення.
. Охорона та захист суспільного порядку шляхом запобігання правопорушенням та перевиховання правопорушників.
. Захист правопорядку та виховання громадян шляхом створення умов для покарання винних осіб та їх перевиховання; здійснення правової пропаганди та визначення переваг правомірної поведінки.
. Компенсація спричиненої порушенням шкоди та відновлення порушених суб'єктивних прав.
. Запобігання скоєнню правопорушень у майбутньому.
Цілі юридичної відповідальності визначають її функції.
Функції юридичної відповідальності - це основні напрями впливу на суспільство, завдяки яким досягається мета відповідальності та які визначають її призначення як засобу забезпечення суспільного порядку. Основними функціями юридичної відповідальності є наступні:
Репресивно-каральна (штрафна) функція свідчить про те, що юридична відповідальність є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення; це акт покарання від імені держави та засіб запобігання нових правопорушень. Покарання реалізується або шляхом зміни правового статусу порушника завдяки обмеженню його прав та свобод, або ж шляхом покладення на нього доповнюючих обов'язків. Однак, покарання не є самоціллю відповідальності, оскільки вона не повинна принижувати правопорушника чи бути жорстокою.
Основним призначенням відповідальності є реалізація функції запобігання (превенції) правопорушень. Вона покликана забезпечити формування у правопорушника мотивів щодо дотримання законів, поваги до прав інших суб'єктів. Застосування відповідальності є доказом невідворотності покарання і тим самим - засобом запобігання можливим правопорушенням як винним суб'єктом, так і оточуючими.
Правопоновлююча функція протистоїть формальному покаранню винного та спрямована на забезпечення порушеного інтересу і поновлення порушених протиправною поведінкою суспільних відносин. Як правило, ця функція характеризує майнову відповідальність. Стягнення збитків з правопорушника компенсує втрати потерпілої сторони та поновлює її майнові права. Ця функція націлена також на примусове виконання невиконаних обов'язків.
Виховна функція спрямована на формування у суб'єктів потреби правомірної поведінки та усвідомленого ставлення до наданих прав і покладених обов'язків. Ця функція сприяє зміцненню у громадян віри у справедливість, у захист належних їм прав і свобод, підвищує рівень правової культури громадян, правову дисципліну та активність у сфері права. Виховна функція має дві форми - загальнопревентивну, що націлена на виховання у громадян поваги до закону, та спеціальнопревентивну, що націлена на перевиховання самого правопорушника.
Окрім традиційних, виокремлюється сигналізаційна (інформативна) функція, змістом якої є визначення моделі поведінки, що суперечить інтересам суспільства і держави та характеризується як протиправна; аналіз засобів впливу на правопорушників та визначення змісту і особливостей конкретних видів відповідальності.
Обґрунтовується можливість існування організуючої (регулятивної) функції відповідальності. Її змістом є забезпечення регулювання суспільних відносин шляхом запобігання правопорушенням, покарання винних у їх скоєнні осіб та відновлення порушених внаслідок правопорушень прав і законних інтересів.
Наявність мети, функцій юридичної відповідальності, її заснованість на системі принципів свідчить про самостійний характер цієї категорії, яка має теоретико-правовий та практично-правовий характер, забезпечуючи порядок у суспільстві.
Аналіз наукової літератури показує, що порівняно з іншими питаннями юридичної відповідальності функції юридичної відповідальності досліджені недостатньо. Зазначимо лише, що з цієї тематики відсутні монографічні роботи з позиції загальної теорії права. Так, Б.Т. Базильов зазначає, що різнобій поглядів правників щодо цілей та функцій різних видів відповідальності у праві є наслідком саме нерозробленості її загального поняття. Фахівцями як у галузі загальної теорії права, так і галузевих юридичних наук активно досліджувалися функції права, функції галузей права, функції покарання (санкцій), функції різних норм права, але функції юридичної відповідальності вивчалися побіжно при дослідженні інших питань юридичної відповідальності. Щоправда, окремі проблеми функцій юридичної відповідальності знайшли своє відображення у працях С.С. Алексєєва, Б.Т. Базильова, А.І. Петеліна, Н.С. Малеіна, А.С. Мордовеца, В.В. Похмєлкіна, О.Є. Лейста, І.С. Самощенко, М.Х. Фарукшина, Є.В. Черних, І.А. Галагана, В.А. Тархова, Н.А. Тарбагаєва та інших.
Слово "функція" походить від латинського functio - здійснення, і є багатозначним, але не суто юридичним поняттям. Функція випливає із внутрішньої якості явища, яка обовязково має зовнішню форму. Функція в теорії держави та права означає напрям, предмет та зміст діяльності державно-правового інституту. Крім того, вона застосовується як термін для характеристики соціальної ролі держави та права.
Функції юридичної відповідальності мають складну структуру. До елементів складу функцій юридичної відповідальності, вважаємо, можна віднести:
її субєктів. Вплив правових норм розрахований, насамперед, на деліктоздатну особу. Слід розрізняти субєкти, на які безпосередньо "спрямована" функція юридичної відповідальності, і субєкти, які беруть участь в реалізації функцій (посадові особи, компетентні органи). Таке розмежування має здебільшого умовний характер, тому що невиконання субєктами обовязків щодо здійснення покладених на них функцій тягне за собою юридичну відповідальність. У звязку з цим постає ще одна актуальна проблема співвідношення функцій юридичної відповідальності та функцій правоохоронних органів, - яка потребує вирішення в окремих дослідженнях;
обєкти впливу. Обєктом впливу функцій юридичної відповідальності є суспільні відносини, які складаються в процесі життєдіяльності та поведінки субєктів;
способи та засоби здійснення функцій юридичної відповідальності;
фактичні та формальні підстави, які приводять в дію функціонування відповідальності;
загальносоціальні та юридичні наслідки (результати). Результати впливу можуть мати найрізноманітніший характер: правомірна поведінка, обмеження прав та свобод, поновлення суспільних відносин, нормалізація морально-психологічного клімату в суспільстві, правовідносини;
норми юридичної відповідальності, які виступають певними "носіями" функцій права.
Слід зазначити, що окремі вчені заперечують існування функцій у юридичній відповідальності. Так, на думку В.М. Горшенєва, відповідальність є якістю індивіда, а тому не можна визнавати правомірною постановку питання про так звані "функції відповідальності". Функції належать лише заходам державного примусу. Така позиція зумовлена тим, що під відповідальністю автор розуміє визнану державою здатність субєкта права звітувати про свою протиправну поведінку та сприймати заходи державно-примусового впливу у формі позбавлення благ, що знаходяться в його розпорядженні . Проте теоретично обґрунтований зміст функції юридичної відповідальності можна виявити із сутності юридичної відповідальності, складових елементів юридичної відповідальності, функцій цих елементів, цілей юридичної відповідальності. Так, А.І. Петелін підкреслює, що функції правової відповідальності випливають із її особливого призначення у системі попередження та боротьби з правопорушеннями. Причому функцією слід вважати не будь-яку поведінку правової відповідальності як системи, а нею є лише така, яка випливає з інтересів безпосередньо переважаючої системи і така, що відповідає її сутності.
В юридичній літературі існує кілька визначень функцій юридичної відповідальності. На думку І.А. Галагана, під функціями юридичної відповідальності слід розуміти головні вияви її призначення. Проте аналіз функцій дає підстави вважати, що це визначення звужене тим, що автор не вказує на напрями правового впливу юридичної відповідальності.
П.М. Курис вважає, що під функцією юридичної відповідальності слід розуміти головні напрями, якими досягаються цілі відповідальності, і в яких виявляється призначення відповідальності. Визначення П.М. Куриса є, на нашу думку, чіткішим, але з нього незрозуміло, із чого випливає напрям впливу і який характер має цей напрям - правовий чи будь-який інший.
Слід погодитися з М.А. Бестугіною, яка під функціями юридичної відповідальності розуміє специфічні напрями правового впливу на суспільні відносини, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання. Незважаючи на відносну лаконічність, це визначення є досить обємним, тому що автор веде мову про "правовий вплив", а не "про вплив норм юридичної відповідальності". Із цього визначення можуть випливати функції, якими не володіє юридична відповідальність.
Отже, можна визначити для всіх функцій юридичної відповідальності такі характерні риси: соціальна зумовленість; цільова спрямованість; самостійність кожної функції та їх взаємодія; наявність взаємозвязку з функціями права, які задають функціям юридичної відповідальності визначений напрям впливу; взаємозвязок функцій юридичної відповідальності з функціями її складових елементів; вияв через функції юридичної відповідальності її призначення.
Відмінною рисою функцій юридичної відповідальності є їх цільовий характер. Кожній функції або кільком функціям останньої відповідає визначена суспільно корисна мета, яку висуває суспільство, використовуючи юридичну відповідальність як один із засобів її досягнення. Функції юридичної відповідальності тісно повязані з функціями права. Одна функція права може задавати напрям правового впливу кільком функціям юридичної відповідальності. Так, каральна, превентивна, поновлююча функції юридичної відповідальності задаються охоронною функцією права, а регулятивна, превентивна функції юридичної відповідальності - регулятивною функцією права.
Слід акцентувати увагу на функції складових частин (елементів) відповідальності, особливо тоді, коли вони можуть виступати проявом функцій юридичної відповідальності. Функції юридичної відповідальності взаємоповязані не лише з висхідною системою (функціями права), а й зі спадною системою (функціями її складових елементів). А.Ф. Сізий зауважує, що заохочувальні норми в кримінально-виконавчому праві виконують такі функції: виховну; забезпечувальну; управляючу; оцінки ступеня виправлення; зміни умов режиму відбування покарання; профілактичну.
Деякі вчені виокремлюють каральну (штрафну) та правопоновлюючу функції юридичної відповідальності (С.С. Алексєєв, А.І. Петелін, П. Варул). На думку Б.Т. Базильова, інститут юридичної відповідальності виконує каральну функцію, загального попередження злочинів, виправлення та перевиховання. М.Д. Шиндяпіна виокремлює дві функцій юридичної відповідальності - каральну та превентивну (виховну). Н.С. Малеін зазначає, що відповідальності притаманні превентивна (попереджувально-виховна), репресивна (каральна), компенсаційна (відновлююча) та сигналізаційна функції. І.Н. Сенякін вважає, що головними функціями юридичної відповідальності є охорона правопорядку та виховання людей, але водночас підкреслює, що поряд з покаранням юридична відповідальність виконує правовідновлюючу роль.
І.А.Галаган усі функції юридичної відповідальності поділяє на дві групи: організаційні та спеціальні. Критерієм класифікації є цілі юридичної відповідальності. До організаційних вчений відносить такі функції: захист суспільства, держави та особистості від правопорушень; правовідновлюючу; ідеологічну; педагогічну; психологічну. Як спеціальні І.А. Галаган називає: штрафну, каральну, виправлення, перевиховання винного у правопорушенні.
Зауважимо, що юристи-міжнародники розглядають функції міжнародно-правової відповідальності держави за тією самою структурою, що й внутрішньодержавної юридичної відповідальності. У випадку відповідальності за міжнародні злочини головною є каральна, штрафна функція. За звичайних правопорушень, вважає М.П. Курис, на перший план виступає правопоновлююча функція.
Висновки
Юридична відповідальність має не лише охоронний, а й регулятивний характер: вона заснована на чинних правових нормах, що містять вимогу не порушувати правові приписи, які впливають на свідомість індивідів і формують у них відповідальне ставлення до права, суспільства, держави; регулятивна роль юридичної відповідальності знаходить свій практичний вираз у правомірній поведінці. Юридична відповідальність набуває охоронного значення в разі порушення правових приписів, тобто скоєння безвідповідальних вчинків - правопорушень. У даному аспекті вона характеризується примусом стосовно порушника правових приписів, який зазнає суспільного та державного осуду і зобовязаний притерпіти несприятливі наслідки свого діяння, що кінцевою метою мають виховання в дусі дотримання законів, а також запобігання вчиненню ними та іншими особами нових протиправних дій. Поряд із традиційним сприйняттям юридичної відповідальності як обовязкового державного примусу, законодавство (зокрема цивільне та міжнародне) передбачає відповідальність за ненавмисне заподіяння шкоди. Відповідальність без вини - це обовязок правопорушника відшкодувати збитки. Вона викликана не бажанням піддати особу, що завдала шкоди без вини, осуду чи покаранню, а прагненням насамперед компенсувати випадково заподіяний збиток. Проте, відшкодовуючи збитки, порушник відчуває певні втрати матеріального і морального плану, що не може не визначатися як несприятливі наслідки, що виникають для особи, яка відшкодовує збитки.
Соціальна відповідальність особи є виразом обєктивної залежності індивіда від суспільства. Те ж характеризує і юридичну відповідальність. В процесі життєдіяльності між людьми, державою, колективом виникають відносини, в рамках яких вони предявляють один до одного вимоги щодо дотримання та виконання правових норм. Юридична відповідальність є особливим різновидом соціальної, що забезпечує не тільки порядок у суспільстві, а й реальність норм права, охорону різноманітних потреб гарантування прав і свобод людини. Вона має чітку визначеність, чіткість та деталізованість, забезпеченість державою, процесуальну форму здійснення. Юридична відповідальність поєднується з державним осудом поведінки правопорушника та контролем за виконанням обовязку держави призначати покарання за скоєне правопорушення. Саме вона визначає реальність прав і обовязків субєктів у демократичному суспільстві і є засобом їх гарантування і відновлення. Юридична відповідальність існує у суспільстві у єдності та взаємодії з іншими видами соціальної відповідальності. Їх добровільність та реальність і свідчить про рівень демократичності громадянського суспільства. Процесуальна, міжнародна та конституційна відповідальність є самостійними видами юридичної відповідальності. Вони здійснюються в рамках загальних охоронних і конкретних правовідносин. Засоби процесуальної і конституційної відповідальності більшою мірою мають поновлювальний характер. Для них основною метою є припинення правопорушень і забезпечення нормального функціонування суспільних відносин.
Кожен вид відповідальності має визначене коло субєктів. Субєктів розглянутих процесуальної, міжнародної і конституційної відповідальності, залежно від характеру та обсягу прав, якими вони володіють, можна поділити на дві групи. Першу складають субєкти, що притягують і покладають відповідальність за вчинене правопорушення. До них належать: державні, а також міждержавні (міжнародні) органи й посадові особи, що мають владні повноваження на застосування примусу до правопорушників. До другої групи належать особи, щодо яких вирішується питання про застосування засобів державного примусу за скоєне правопорушення. До них належать фізичні особи (громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни), посадові особи, юридичні особи (у тому числі і міжнародні організації), а також держави. Добровільна форма реалізації юридичної відповідальності може бути втілена як до, так і після вчинення правопорушення. Держава зацікавлена у здійсненні позитивних вчинків усіма субєктами права, у тому числі і правопорушниками після вчинення правопорушення. Загальний зміст добровільної форми юридичної відповідальності вбирає в себе обєктивне й субєктивне і його можна визначити як сукупність встановлених нормативно-правовими актами обєктивних і субєктивних ознак, що характеризують діяння (дію, бездіяльність, вчинок) як правомірне, соціально корисне або нейтральне, варте схвалення чи заохочення, яке не тягне застосування примусової форми реалізації відповідальності. Державно-примусова форма реалізації юридичної відповідальності характеризується такими ознаками: юридичний обовязок притерпіти несприятливі наслідки, що випливають із факту скоєння правопорушення; осуд правопорушника; притерпіння обмежень матеріального, правового або особистого характеру; поєднання із державним примусом. Обовязок особи піддатися державно-примусовому впливу має спиратися на підставу. У широкому значенні у правоохоронній сфері вона передбачає встановлення можливостей захисту та відновлення порушеного права і настання відповідальності. У вузькому характеризується як передбачений законом факт, за наявності якого настає відповідальність.
Особливе значення при дослідженні юридичної відповідальності мають внутрішні генетичні звязки. Їх наявність особливо чітко виявляється, коли предметом аналізу є окремі види відповідальності. Так, цивільно-правова відповідальність, як класичний вид відповідальності в системі права, впливає на інститути відповідальності галузей права, які входять у цивілістичну групу в результаті відділення від цивільного права таких галузей, як трудове, сімейне та інші, були запозичені як відносини, так і відповідні засоби їх охорони у вигляді матеріальної відповідальності. Тісний зв'язок існує також між кримінальною й адміністративною відповідальністю. Це повязано з близькістю їх природи і завдань, які цими галузями права вирішуються. На відміну від внутрішньо-організаційного характеру дисциплінарної відповідальності кримінальна й адміністративна відповідальності реалізуються за допомогою зовнішньо-владного примусу. Заходи відповідальності застосовуються до порушників які не перебувають у службовому підпорядкуванні правозастосовчих органів. Генетичний зв'язок кримінальної та адміністративної відповідальності простежується у процесі проведення порівняльного аналізу загальної частини КпАП і загальної частини КК України. Багато положень КпАП є досить близькими за своїм змістом до відповідних положень КК України. Це стосується певних форм вини, необхідної оборони, крайньої необхідності, обставин, що помякшують і обтяжують відповідальність, тощо. Така близькість кримінальної та адміністративної відповідальності повязана із системою відносин ( які породжуються правопорушенням, що відрізняються в основному лише за ступенем суспільної небезпеки), які зумовлюються факторами економічного, політичного, ідеологічного й особистого характеру.
Всі види юридичної відповідальності мають предметну та юридичну спільність, а тому складають якісно однорідну правову тканину. По-перше, всі норми відповідальності мають однакову структуру, яка, як правило, складається з гіпотези, що вказує на умови дії правової нормами, диспозиції, що описує правопорушення та санкції і визначає вид та розмір покарання. По-друге, всі норми, що передбачають юридичну відповідальність регулюють один і той же тип відносин, що виникає на підставі правопорушення. По-третє, вказані відносини регулюються єдиним методом - методом покарання правопорушника. По-четверте, застосування норм юридичної відповідальності ґрунтується на загальних принципах. По-п`яте, єдність мети інституту юридичної відповідальності. По-шосте, застосування юридичних санкцій забезпечується переважно державним примусом (в поєднанні з переконанням). Таким чином, всі види юридичної відповідальності вирішують одні й ті ж завдання, виконують одні й ті ж функції, мають єдину кінцеву мету, а саме: ліквідація правопорушень у суспільстві.
Список використаної літератури
Нормативний матеріал
. Кримінальний кодекс України. - К., 2001.
. Кодекс законів про працю України // Кодекси України. - К., 1997.
. Кодекс про адміністративні правопорушення України. - К., 2006.
. Закон України « Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) » // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 34. - ст. 227.
Спеціальна література
1. Алєксєєв С.С. Механізм правового регулювання в соціальній державі. - М., 1999.
. Базилєв Б.Т. Цілі і функції юридичної відповідальності // Питання теорії права і державного будівництва. - Томск, 1978.
. Бестугіна М.А. Про функції юридичної відповідальності // Московські філософські читання молодих вчених "Теоретико-методологічні проблеми вдосконалення соціального суспільства" : Тез. докл. - 4-те вид. - М., 1986.
. Венгеров А.Б. Теорія держави і права: Підручник. - М.: Новий Юрист, 1998. - с. 558.
. Галаган І.А. Адміністративна відповідальність в СССР (державне і матеріальне дослідження). - Воронеж, 1970.
. Горшенєв В.М. Способи і організаційні форми правового регулювання в соціальному суспільстві. - Москва, 1972.
. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права України: Підручник. - Київ: Юрінком - Інтер, 2006.
. Комаров С.А. Загальна теорія держави і права: Підручник. - 3 видання, пер. І доп. - М.: Юрайт, 1997. - с. 356.
. Копейчиков В.В. Правознавство: Підручник. - К.: Юрінком - Інтер, 2005. - 752 с.
. Курис П.М. Міжнародні правовідносини і відповідальність держави. - М., 1973.
. Малеін Н.С. Правопорушення: поняття, причини, відповідальність. - М., 1985.
. Петелін А.І. Проблеми правової відповідальності в соціальному суспільстві. - Омск, 1976.
. Радянський енциклопедичний словник. - М., 1980.
. Сенякін І.Н. Поняття, ознаки і види юридичної відповідальності // Теорія держави і права: Курс лекцій / За ред. Н.І. Матузова, А.В. Малько. - М., 1998.
. Сізий А.Ф. Заохочувальні норми кримінально-виконавчого права (Проблеми теорії і практики). - Рязань, 1994.
. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.
. Шіндяпіна М.Д. Стадії юридичної відповідальності. - М., 1998.