Податкові системи світу

Податкові системи світу

Вступ

Податки є частиною фінансової системи як на макро-, так і на мікрорівні. Вони виконують фіскальну, розподільчу та соціальну функції. При виконанні розподільчої функції першочергове значення має стимулюючий напрямок, який набуває все більшого значення в економічній політиці різних країн світу.

Кожна країна іде різними економічними шляхами (передусім ринковим або командно-адміністративним), має свої особливості у розвитку економіки, в динаміці розвитку економічних процесів, що впливає і на розвиток окремих складових загальної економічної сис теми, а також на податкову систему держави, яка належить до фінансової системи і повинна постійно пристосовуватись до змін у суспільстві.

Податки мають досить високу питому вагу в дохідній частині бюджету будь-якої держави, тому що вони є основним джерелом його наповнення. В усіх країнах світу витрати держави плануються виходячи з дохідної частини, тобто з кількості зібраних податків.

Якщо при плануванні зявляється дефіцит бюджету, уряд при введенні нових податків, обовязкових зборів та платежів повинен передбачати можливі негативні наслідки насамперед для населення і підприємців.

У розвинених країнах світу податкові збори становлять від 25 до 50 % загального валового внутрішнього продукту країни. Більшу питому вагу податкові платежі мають у країнах із командно-адміністративним шляхом розвитку економіки (Швеції, Данії, Бельгії, Нідерландах, Фінляндії). Значні зміни в податковій політиці країн світу відбулися у 70-80-х роках ХХ ст. Це сталося під впливом двох економічних концепцій: неокласичної Д. Кейнса та ринкової А. Лаффера. За концепцією Д. Кейнса, державні органи повинні активніше втручатися в економічний розвиток країни. Економічна концепція А. Лаффера, навпаки, спрямована на зменшення податкового тиску, а поповнення бюджету відбувається за рахунок збільшення платників податків та розширення податкової бази.

У різних країнах світу податкові системи відрізняються за типом побудови, кількістю податків, ставками податкових платежів, методикою їхнього розрахунку, видом стягнення тощо. Але всі вони базуються на загальних принципах. Одним із основних є стабільність законодавчої бази. Вона не може бути незмінною протягом десятиліть, але принципові положення сплати податків не повинні змінюватись тривалий час. Наприклад, процедура введення нових податків та обовязкових платежів у Великобританії надзвичайно складна і потребує спілкування з громадянами держави. Підвищення ставок податків має бути ретельно обґрунтованим і відбуватися тільки за форс-мажорних обставин, коли необхідно збільшити витрати бюджету.

У більшості країн світу перед платником податків не стоїть питання, платити чи не платити податки. Їх необхідно сплачувати згідно з чинним законодавством. Тому основним у податковому менеджменті є оптимізація податкових платежів певного підприємства відповідно до обставин, що склалися, та умов діяльності.

У деяких країнах світу ставки податкових платежів досить високі (значно вищі за ті, що діють нині в Україні). У цьому разі підприємства, які існують в цих країнах, можуть ставити за мету реєстрацію у вільних економічних (або офшорних) зонах. Наприклад, якщо ставка оподаткування прибутку становить 45 %, то в офшорній зоні вона дорівнює лише 12 %. Держава створює такі умови оподаткування, що підприємства не зацікавлені у вивезенні свого капіталу з країни. Важливе місце в різних країнах світу посідає принцип рівності всіх платників податків, незважаючи на форми власності, відомчу підпорядкованість, підтримку тих чи інших політичних сил, партій та рухів, регіональну належність тощо. Це ж стосується і надання різних пільг.

Основна увага в побудові податкових систем у різних країнах світу приділяється розвитку підприємницької діяльності та залученню інвестиційних коштів як вітчизняними, так і іноземними особами.

Для цього в державі створюються умови для стимулювання цих видів діяльності. У більшості країн значні пільги надаються підприємствам, що експортують свою продукцію (при цьому слід зазначити, що більшість країн укладають між собою угоди про уникнення подвійного оподаткування).

Розділ 1. Теоретичні та методичні засади організації податкових систем країн світу

.1 Податкова система та її місце у фінансовій системі держави

Податок є одним із основних елементів фінансової системи. Ще в стародавні часи найкращий шматок здобичі або виробленого продукту віддавали главі суспільства (родини, племені, роду тощо). Це була плата за виконання ним обовязків, повязаних із охороною, керівництвом общиною, управлінням різними роботами, а також за підтримання добрих відносин із сусідами, розвязання спірних питань та ін.

З часом форма та методи стягнення податків змінювались. Спочатку вони мали вигляд натуральної оплати, потім відпрацьованих трудоднів, військової здобичі та грошових відрахувань. Уперше досліджувати податки почали у Давній Греції та Римі. Філософи цих країн розглядали їх як суспільно корисне й необхідне явище. Вони визначили й економічно-суспільний характер податку, тобто громадяни сплачують частини доходу на користь державних органів управління для виконання ними своїх функцій. Крім того, це обєднання частини доходів, майна, прибутків громадян держави, необхідне для існування суспільства, виконання громадських робіт, соціальної захищеності окремих верств населення, протистояння зовнішнім ворогам та ін. Податки основний чинник розширеного відтворення, зростання економічного потенціалу держави.

Загалом податкова система являє собою сукупність різних елементів податкових платежів, принципів їх нарахування, порядку та термінів сплати. Вона несе відповідальність за їх розрахунки. Ця система є частиною загальної фінансової системи як на макрорівні (тобто на рівні держави), так і на мікрорівні (на рівні підприємства та громадян). Основним завданням на макрорівні є наповнення державного бюджету необхідними коштами та забезпечення постійного їх надходження згідно з чинним законодавством. При цьому необхідно дотримуватися єдиної спрямованості податкової і фінансової систем та економічної стратегії як держави, так і підприємства.

Податкова система ґрунтується на дії загальноекономічних законів суспільства. Вона має певні особливості, які залежать від економічної системи держави, але є і спільні риси, характерні для будь- якої країни.

Мета системи оподаткування це розробка економічного механізму нарахування та сплати податкових платежів, встановлення відповідних прав та зобовязань субєктів оподаткування, відповідальності за порушення чинного законодавства. Загалом вона повинна відповідати тій системі розширеного відтворення, яка існує в державі, а також її фазі розвитку.

По суті, податок виступає як примусове зобовязання платника податку перед суспільством. Це вилучення частини доходу субєкта оподаткування до державного бюджету і обєктивне зменшення його доходів. Тому велике значення має відношення держави до громадян, якість та кількість виконаних нею функцій. У податковій системі відображені позитивні та негативні риси тієї економічної політики, яку проводить держава, недоліки державного управління. Від цього залежить і відношення платників податків до держави, культура та обовязковість сплати податкових платежів.

Згідно з напрямками розвитку економічної стратегії держави приймаються і відповідні закони. До законодавчої бази системи оподаткування належать закони держави та різні підзаконні акти, які доповнюють та розяснюють чинні закони. У деяких країнах світу основним законодавчим документом виступає Податковий кодекс. Він визначає не тільки кількість податкових платежів, порядок їх нарахування та сплати, а й відповідальність субєктів податкового процесу. В інших державах щодо кожного податку приймається відповідний закон. Законодавчі акти мають загалом стабільний характер і можуть змінюватись лише один раз на рік, як правило, під час обговорення та затвердження державного бюджету на наступній рік. Це стосується зміни ставки оподаткування, надання пільг, зміни розміру податку або розширення обєкта оподаткування. У законах та підза конних актах мають однаково трактуватися різні терміни та поняття. Вони також повинні мати стабільний характер і однакове трактування принципів і методів розрахунку податкових платежів як для платника, так і для державного органу, який їх стягує. Це дасть змогу підприємству розробляти свою податкову політику на тривалий термін і визначати економічну стратегію. Основними принципами законодавчої бази податкової системи є: державність, науковість, стабільність, повнота, лояльність та порядок прийняття.

Державність. Законодавча база повинна відповідати економічній політиці держави як у сучасних умовах, так і в майбутньому. Перспективи розвитку економіки держави залежать значною мірою від наявності фінансових ресурсів. Основне їх джерело бюджет держави, а в ньому найбільшу питому вагу мають податкові платежі. Але податки не мають бути важким тягарем для платника. Разом з тим податки повинні мати прогресивний характер, що пояснюється зростанням фінансових потреб держави у подальшому економічному розвитку та збільшенням її функцій. Особливе значення мають підзаконні правові акти та методики розробки.

Науковість. Закони держави та різні правові документи повинні базуватися на глибокому вивченні чинних загальноекономічних законів суспільства і закономірностей розвитку економічної системи. З розвитком держави та зміною основної мети та економічної стратегії змінюється і законодавча база, яка повинна відображати ці особливості. Крім того, при розробці конкретних методик необхідно застосовувати новітні технології, способи розрахунків.

Стабільність. Законодавчі документи, які приймає держава, повинні однаково визначати термінологію податкового платежу, методику його розрахунку. Із розвитком суспільства, економіки держави відбуваються постійні зміни як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі, які повинні відображатися у законодавчих документах.

Але зміни та доповнення у чинні закони мають вноситися нечасто і стосуватися передусім другорядних положень, наприклад надання пільг, зміни ставок оподаткування, визначення обєкта та субєкта оподаткування тощо. Цей принцип має важливе значення при розробці податкової стратегії підприємства, прогнозуванні його розвитку в майбутньому.

Повнота. У законах про податкові платежі повинні відображатися всі елементи цього принципу: від термінології до відповідальності платника податку. У світовій практиці неможливі ситуації, коли окремі поняття або положення, що стосуються податку, його розрахунку та сплати, визначаються в підзаконних актах.

Лояльність. Закони про оподаткування повинні носити не репресивний характер стосовно платників податку. Держава існує за рахунок платника і для платника податкового платежу. Тому її дії мають бути спрямовані на побудову такої системи, яка була б найефективнішою для платника. Лояльність законодавчої бази визначається наявністю податкових пільг, їх обґрунтованістю і впливом на фінансову систему держави. Особливу увага необхідно приділяти законодавчим документам, спрямованим на зменшення податкового тягаря.

Порядок прийняття. Порядок прийняття законів визначається становищем у державі. Але слід зазначити, що в деяких державах закони про введення нових податкових платежів можуть прийматися тільки після обговорення та підтримки всього населення держави.

Скасування окремих податкових платежів має позитивне значення для платника, але може негативно вплинути на державний бюджет та проведення економічної та соціальної політики.

Приймаючи закони про оподаткування, держава повинна спрямовувати свої зусилля не тільки на поповнення до державного бюджету, а й на захист вітчизняного платника податків, тобто виробника та споживача. Так, у більшості країн світу при досить високих окремих податкових ставках виробникам і громадянам надаються пільги, які суттєво зменшують податковий тиск. Загалом зниження або звільнення від сплати податків збільшує доходи платника, а також добробут населення.

1.2 Елементи системи оподаткування та їх характеристика

Загалом податкова система будь-якої держави складається з правових відносин та безпосередньо податкових платежів. Основними є такі елементи податкової системи.

Субєкт правових відносин. Цей термін складається з двох частин.

Насамперед це безпосередньо платники податків юридичні та фізичні особи. Але вони стають субєктами тільки у разі наявності обєкта оподаткування. Фізична особа може бути субєктом оподаткування і як підприємець, і як громадянин держави. До субєктів оподаткування належать вітчизняні та іноземні громадяни. Вони мають рівні права та несуть однакову відповідальність за сплату податків.

Ступінь відповідальності залежить від статусу платника. Так, у деяких країнах (США, Великобританії, Німеччині) фізична особа сама вибирає порядок сплати та ставку прибуткового податку залежно від різних чинників. Коли ж фізична особа працює за наймом, то вибір системи оподаткування, як правило, обмежений і основним податком є прибутковий. Якщо ця особа працює ще й у іншому місці, то вона має заповнювати та подавати до податкового органу річну податкову декларацію.

Якщо платник юридична особа, то стягнення податку залежить від різних чинників, основним з яких є статус підприємства резидент чи нерезидент. Підприємство-резидент сплачує податкові платежі з усіх доходів, які одержує. Нерезидент сплачує податки з доходів, які одержує тільки на території цієї держави. У більшості держав таким підприємствам надаються пільги або воно має особливий характер оподаткування.

При встановленні розміру податку має значення також організаційно правовий статус підприємства. У деяких країнах надаються особливі пільги акціонерним товариствам (відкритим і закритим) та товариствам з обмеженою відповідальністю. Значна увага приділяться приватним підприємствам та підприємствам малого бізнесу.

Щоб стимулювати ці сфери діяльності та бізнесу, їм надаються пільги або ж вони взагалі звільняються від сплати податків. До категорії малого бізнесу зараховують підприємства за певними критеріями. Крім основних (обсягу діяльності, кількості працюючих), до них можуть додаватися і розмір одержаного прибутку та ін.

Між юридичними та фізичними особами як субєктами оподаткування існує суттєва різниця, що полягає в механізмі стягнення податку або його частини. Так, при порушенні чинного законодавства щодо сплати податку з юридичних осіб несплачена сума стягується у безапеляційному порядку, а з громадян тільки за рішенням суду або виконавчим листом нотаріуса.

У законах про систему оподаткування різних країн світу чітко визначаються права та обовязки, а також відповідальність за порушення законодавства. Якщо субєкт оподаткування не сплачує податкові платежі, до нього застосовують штрафні санкції або адміністративні норми. Розмір цих санкцій також встановлюється законом.

Субєктами оподаткування виступають різні податкові органи, що діють від імені держави і мають відповідні повноваження. Державні податкові органи мають свої завдання, права та обовязки, які визначаються чинним законодавством. Основне завдання забезпе чення надходжень до бюджетів усіх рівнів (державного, місцевого) стабільних, повних, постійних податкових платежів. Здійснюється це за рахунок перевірок та постійного контролю за платниками податків. Якщо платник порушує чинне законодавство, то податкові органи застосовують до нього штрафні санкції або інші засоби покарання. Втім, вони можуть надавати податкові кредити, відстрочку платежу тощо.

Але виникає проблема взаємовідносин між субєктами системи оподаткування. У законах про податки більшості країн світу чітко визначено ступінь відповідальності обох сторін, а також розрахунок втрат, яких зазнав платник податкового платежу з боку державних органів (як правило, при перевищенні своїх повноважень) та принципи їх відшкодування.

Обєкт оподаткування. Загалом це дія, стан субєкта оподаткування. У більшості випадків назву податок одержує від обєкта оподаткування. Наприклад, податок на додану вартість обєктом оподаткування є додана вартість, податок на землю земля, прибутковий податок дохід громадян.

Іноді обєкт оподаткування має узагальнюючий характер. Наприклад, у деяких державах єдиний податок визначається як різниця між усіма доходами, які одержує підприємство, та валовими витратами. Кількість обєктів оподаткування має визначати і кількість податкових платежів, які складають загальну систему оподаткування.

Інакше кажучи, кожний податковий платіж повинен мати свій особистий обєкт оподаткування.

Але необхідно розрізняти такі поняття, як обєкт та предмет оподаткування. Предмет оподаткування це обєкт оподаткування до виникнення податкових зобовязань. Так, предметом стягнення податку на нерухомість є земля, майно як матеріальна цінність. Але обєктом нерухомість стає тільки тоді, коли зявляється юридичне право на користування цією нерухомістю.

Іноді обєкт оподаткування співпадає з джерелом. Наприклад, для податку на прибуток і обєктом, і джерелом сплати є прибуток. Одиниця обкладання це величина, з якої розраховується податок. Наприклад, з кожного гектара земельної площі, з кожної грошової одиниці доходу або прибутку з мита митна вартість товару, з власників транспортних засобів одиниця кожної кінської сила.

Здебільшого вона є кількісною характеристикою податкової бази. Податкова база являє собою норму оподаткування, визначається як розмір податкових нарахувань на одиницю вимірювання податкової бази. Ставки повинні встановлюватися законом про певний податковий платіж. При цьому держава вирішує кілька проблем.

По-перше, обґрунтування співвідношення середніх розмірів ставок. Ця проблема вирішується зменшенням податкового тиску на обєкт оподаткування, не зменшуючи загального розміру надходжень податкових платежів до бюджету.

По-друге, доцільність встановлення прогресивності та визначення проблем зростання ставок і бази оподаткування. У більшості країн світу встановлюється прогресивна шкала стягнення податків на доходи, прибуток, у тому числі й прибуткового податку. Але може бути встановлений і єдиний податок без будь-якої диференціації.

По-третє, визначення межі початку прогресії або ставки неоподаткованого мінімуму доходів. Головне, встановити обґрунтований розмір як неоподатковуваних доходів, так і межі початку прогресії.

По-четверте. Визначення максимальної ставки оподаткування за прогресивною шкалою. Це впливає на стимулюючий характер проведення податкової політики держави та підвищення зацікавленості в кінцевих результатах діяльності субєкта оподаткування, розвиток підприємницької діяльності, збільшення виробництва продукції, виконання робіт або надання послуг. У більшості законодавств встановлені рівні ставки оподаткування за одним податком як для юридичних, так і для фізичних осіб.

Залежно від виду діяльності субєкта оподаткування ставки поділяються на: базові, знижені та підвищені.

Базова ставка застосовується для всіх або більшості субєктів оподаткування незалежно від виду його діяльності. До таких податків належить ПДВ, податок на прибуток та ін.

Знижена ставка залежить від виду діяльності субєкту оподаткування. Основна її мета підвищення зацікавленості у зростанні обсягів виробництва, розвитку напрямів діяльності за рахунок зменшення податкового тягаря на платника податку. У деяких випадках застосовується нульова ставка.

Підвищена ставка встановлюється з метою захисту власного виробника або зменшення виробництва певного виробу (наприклад, лікеро-горілчаних виробів, тютюну, цигарок тощо).

Залежно від системи побудови ставки поділяються на:

тверді ставки, які встановлюються у грошовому вигляді на одиницю обєкта оподаткування;

відносні ставки, що визначаються відношенням до певної величини (наприклад, до мінімального неоподатковуваного доходу громадян, мінімальної заробітної плати тощо).

За характером дії визначають:

прогресивні ставки, які зростають при збільшенні бази оподаткування. Виділяють такі типи цих ставок: проста прогресивна. Вона збільшується залежно від зростання обєкта оподаткування в рівних пропорціях. У більшості країн ця ставка застосовується при оподаткуванні майна, стягненні податку на спадщину та ін.; складна прогресивна ставка. Вона зростає зі збільшенням бази оподаткування за ступінчастим методом, тобто в різних частках. Ці ставки встановлюються на прибутковий податок з громадян;

пропорційні, сутність яких полягає в тому, що вони залишаються однаковими незалежно від зміни обєкта оподаткування. При їх встановленні виникає проблема оптимізації ставки. Якщо вона занадто висока, то платник намагається зменшити розмір податку, причому з порушенням чинного законодавства. Як правило, це стосується непрямих податків;

регресивна ставка. При зростанні обєкта оподаткування ставка податку зменшується. Основна її мета стимулювати використання окремих видів ресурсів, майна;

змінні ставки припускають використання усіх згаданих варіантів. Податковий період це термін, протягом якого визначається база оподаткування, розраховується та сплачується податок. Для більшості податків цей період співпадає зі звітним. Але в деяких країнах звітний фінансовий період не співпадає з календарним роком. Основною вимогою при цьому є чітке визначення цього терміну, що запобігає порушенню прав платників податків, а також зменшує порушення з боку останніх. Термін сплати податку це календарна дата або час, протягом якого платник повинен розрахуватися з державою. Він встановлюється законом щодо кожного податкового платежу. При цьому враховується багато чинників.

До основних належать:

місце та питома вага податку в державному або місцевому бюджеті. Як правило, термін сплати податку привязується до звітного періоду;

характеристика безпосередньо податкового платежу та субєкта його сплати;

періодичність одержання доходу субєктом оподаткування та його розмір.

Цей процес при визначенні термінів сплати враховує:

термін сплати податкового платежу, здебільшого кінцеву його межу;

термін подання відповідної звітності, розрахунок його за кожним податковим платежем, якщо це передбачається чинним законодавством, форми податкової декларації. При цьому для більшості податкових платежів терміни звітності та сплати співпадають;

термін зберігання бухгалтерської та податкової звітності (якщо вони різні);

термін, на який надається податковий кредит за податковим платежем;

термін притягнення платника податку до відповідальності.

1.3 Класифікація податкових платежів за різними ознаками

У різних країнах світу діють податкові системи, які включають різну кількість податкових платежів. Їх можна класифікувати за певними ознаками, характерними загалом для всіх податкових платежів. Вони відрізняються за формою, умовами застосування, методикою розрахунку, порядком сплати, різними податковими режимами тощо.

Однією з основних ознак є належність до різного рівня субєктів, які одержують податкові платежі. За цією ознакою вони поділяються на державні та місцеві. Кількість податкових платежів, які сплачуються у державні та місцеві органи, залежить від економічної системи та, відповідно, економічної спрямованості держави, напрямів соціального розвитку, розподілу функцій, які виконує той чи інший орган державного управління. Так, у США кількість та розмір податкових платежів, які сплачуються до місцевого бюджету, більша, ніж в інших країнах. Це повязано з тим, що в цій державі розповсюджена децентралізація як законодавчої бази, так і управлінської влади. Тому деякі державні функції передано місцевим органам влади, які мають більші витрати на їх виконання, а отже, і більші фінансові кошти надходять до цих органів. У країнах Північної та Західної Європи (Швеція, Норвегія та ін.) велика централізація органів влади, тому і надходження податкових платежів значною мірою концентруються у державному бюджеті. У деяких країнах усі податки збираються централізовано, а потім частина їх перераховується до місцевих бюджетів.Перелік загальнодержавних та місцевих податкових платежів визначається чинним у державі законодавством. До перших належать ПДВ, податок на прибуток корпорацій та підприємств, податок з продажу, податок з обороту, акцизні збори, прибутковий податок з громадян, мито, податки на землю, на соціальні заходи та ін. Місцеві податки це податок на майно, яке знаходиться у власності місцевих органів влади, за послуги, які вони надають (наприклад, гербовий збір) тощо. Ці ж органи мають і переважне право на встановлення ставок оподаткування.

Залежно від того, в яку складову ціни включаються податки, у більшості країн світу вони поділяються на:

податки, які включаються у собівартість товару;

податки, що включаються в дохід (прибуток) підприємства.

Більшість податкових платежів є витратами підприємства, тому вони й зараховуються переважно до його витрат. Але податкові платежі це ті витрати, які мають постійний, обовязковий характер. Наприклад, фірма може обійтися без реклами, без власного транспортного засобу і не мати витрат за цими статтями, але вона не може не сплачувати ПДВ (якщо здійснює якусь комерційну операцію), обовязкові відрахування з фонду заробітної плати (якщо на фірмі працюють наймані працівники і їм сплачується заробітна плата) тощо.

Особливістю податкових систем різних країн є методика розрахунку прибутку, який оподатковується. Принциповим положенням залишається розрахунок прибутку, який обчислюється як різниця між сумою одержаних валових доходів від усіх видів діяльності та валовими витратами. Особливістю є зарахування окремих витрат до валових (наприклад, амортизаційні витрати та методи їх розрахунку). Основними податками є податок на прибуток (або доходи) корпорацій, на дивіденди, екологічні та інші податкові платежі.

За джерелом податкової бази визначаються такі податкові платежі:

індивідуальні доходи. Це доходи фізичних осіб із різних джерел. До них належать прибутковий податок з громадян, дохід працівників вільних професій та податок з нього, дохід від підприємницької діяльності, у тому числі і введений у деяких країнах єдиний податок, сімейний податок, податок з одружених (при цьому встановлюється наявність осіб на утриманні, зокрема пристарілі батьки, неповнолітні діти, інваліди та ін.);

дохід від продажу. Для країн Європи ПДВ, для США податок з продажу, для інших країн світу податок з обороту. Але найрозповсюдженішим є ПДВ. Цей податок сплачується зі зновутвореної вартості при кожному переміщенні виробу і сплачується підприємством або фірмою незалежно від форми власності та організаційно-правової форми;

фінансові результати діяльності. До них належать валові доходи від реалізації, операційної та фінансової діяльності підприємства, прибуток та інші доходи;

витрати підприємства. Це переважно джерело утворення податкової бази, і податки у цьому разі сплачуються з певних частин собівартості. Наприклад, відрахування у соціальні фонди в пенсійні та соціальні фонди, фонди зайнятості та ін.

Податкові платежі класифікуються за обєктами оподаткування:

ресурсні. Це платежі за використання ресурсної бази, за сировину, за видобування корисних копалин, трудові ресурси тощо;

рентні. Це податкові платежі на одержання додаткових доходів порівняно зі звичайними доходами (наприклад, на надприбутки, якщо підприємство є монополістом, на надприбутки від використання родючої землі або розташування підприємства у вигіднішому місці та ін.);

на споживання. Здебільшого це ПДВ, податок з продажу товарів, з обороту;

майнові. Ці податкові платежі сплачуються з майна або землі, що є власністю підприємств або використовується ними. До категорії майна насамперед зараховують нерухомість, яка належить як юридичним, так і фізичним особам, або те, що передається у користування іншим особам (наприклад, відчуження, дарування, подарунки), приріст капіталу та ін. Податок на землю існує практично в кожній країні, і сплачують його передусім власники земельних ділянок. Але він може стягуватись і з рендарів земельної площі, причому ставка залежить від напрямку використання (виробництво, житло, розважальні заклади тощо). До групи майнових одаткових платежів можуть належати існуючі в деяких країнах податки при оренді майна (найчастіше житла), які сплачують як орендодавці, так і орендарі.

За методом розрахунку ставок оподаткування податкові платежі поділяються на:

прогресивні. Це податкові платежі, ставки яких зростають залежно від збільшення розміру податкової бази (у більшості країн на цьому принципі ґрунтується прибутковий податок з громадян);

пропорційні. Ставка оподаткування залишається незмінною незалежно від зміни бази оподаткування (наприклад, ПДВ);

регресивні. Ставки оподаткування зменшуються залежно від збільшення податкової бази. Вони встановлюються, щоб зацікавити платника у використанні або збільшенні певного ресурсу. За способом вилучення усі податкові платежі поділяються на непрямі та прямі. У більшості країн до непрямих податків належать ПДВ, акцизний збір, мито. Але в деяких країнах до них додаються ще й податки з виграшів у казино, лотерею, на скачках тощо. Здебільшого кількість їх обмежена, але питома вага у державному бюджеті значна (до 50 і більше відсотків). Як правило, вони надходять до державного бюджету, але в деяких країнах частина їх перераховується і до місцевих бюджетів. Усі інші податкові платежі є прямими.

За субєктами сплати, тобто за платниками, податкові платежі поділяються на ті, які сплачують юридичні особи, та ті, що сплачують фізичні особи. До останніх належать ті, хто займається підприємницькою або професійною діяльністю, та наймані працівники. У більшості країн дотримуються принципу однозначності встановлення податкових ставок для всіх субєктів оподаткування.

Розділ 2. Загальні особливості розвитку податкових систем зарубіжних країн

.1 Напрямки економічних концепцій теорії податків

Податкові системи розробляються залежно від економічної системи та напрямку економічної стратегії певної держави. Одним із напрямків економічної теорії податків стала теорія негативних споживань, яка почала свій розвиток ще в ХIХ столітті. Її авторами були Л. Штейн, А. Шаффле, Ф. Нітті, Е. Сакс, А. Вагнер, А. Буковицький, А. Соколов та ін. Зміст цієї теорії полягає в підвищенні ролі держави в управлінні економікою. При подальшому розвитку держави у її громадян збільшуються колективні потреби, які повинні задовольнятися за рахунок державного та місцевих бюджетів. Тому передусім керівництво держави повинно приділяти увагу збільшенню державного бюджету для задоволення суспільних потреб, а також відтворення колективних потреб населення. У всіх країнах, незалежно від їх економічної орієнтації, основним джерелом бюджетів усіх рівнів є податкові надходження. У подальшому ця теорія знайшла розвиток в працях Дж. Кейнса. Зазначена теорія охоплює широке коло проблем регулювання економічних та соціальних напрямків з боку держави. Здебільшого таке регулювання має фіскальний характер. Необхідність втручання держави в економічні процеси зумовлюється тим, що за своєю суттю ринкова економіка має нестійкий характер, постійно змінюється і не може підтримувати рівновагу протягом тривалого часу, тобто вона нездатна на автоматичне регулювання економічної системи. Тому постає проблема макро- та мікроекономічного аналізу, а на його підставі державного регулювання економічних та соціальних процесів.

Важливе місце при дослідженні та регулюванні зміни доходів тапопиту населення на різні споживчі вироби та послуги відводитьсяаналізу та створенню податкової системи. Податки розглядаються не тільки як основне джерело фінансових надходжень держави, а і як чинник впливу на доходи громадян. Для будь-якої економічної системи, особливо ринкової, характерні кризи, тобто спади економічного розвитку та його підйоми. У кожній із цих ситуацій керівництво держави повинно приймати відповідні рішення. Так, у період кризи зменшується виробництво, збільшуються витрати держави. Щоб оживити економіку, необхідно зменшувати податковий тиск на субєкти оподаткування, тобто потрібно надавати більше податкових пільг підприємствам передусім малого та середнього бізнесу, а також громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю. У період підйому економіки, навпаки, ставки податкових платежів можуть підвищуватися і збільшуються податкові вилучення.

За теорією Дж. Кейнса, для державного бюджету характерний і дефіцит, який може бути стимулом розвитку економіки (стимулювати економіку може і невеликий розмір інфляції). У період кризи проводиться жорстка фіскальна політика держави, яка регулює стан дефіциту бюджету. При цьому так званими вбудованими стабілізаторами економіки виступають податкові платежі. Самі по собі вони не попереджають кризові ситуації та спад в економіці, але разом з іншими інструментами, такими як страхування на випадок безробіття, збереження коштів населення, можуть зменшити негативні наслідки.

Цей висновок ґрунтується на визначенні залежності між розміром одержаних податкових платежів та загальною сумою національного доходу. Іншими словами, існує залежність між знов утвореною власністю та податковими надходженнями до державного бюджету. Її сутність полягає в тому, що в період кризової ситуації, коли зменшується національний дохід, знижуються і податкові надходження до державного бюджету, і, навпаки, у період підйому економіки, зростання національного доходу збільшуються податкові надходження, насамперед за рахунок непрямих податків. При зростанні споживчої спроможності у населення залишається частина вільних коштів, яка може використовуватись на інвестиційну діяльність, на збільшення попиту населення та ін.

У цьому разі зявляється інша проблема вилучення зайвих, вільних коштів та спрямування їх на потреби держави. Це відбувається здебільшого через систему оподаткування. Для цього розробляється така податкова політика, яка сприяє зменшенню заощаджених коштів і збільшенню обсягу, який іде на зростання попиту, інвестування в різні проекти. Це відбувається за рахунок застосування прогресивної шкали оподаткування, передусім прибуткового податку з громадян. Втім, при цьому знижуються ставки податку на інвестиційний капітал, для того щоб зацікавити громадян інвестувати вільні кошти в економіку держави, розвиток підприємництва, та зростають нетрудові доходи.

Подальшого розвитку кейнсіанська теорія набула в середині ХХ століття у дослідженнях вчених різних країн світу. Наприклад, у США А. Хенсен, А. Оуман, У. Хеллер, У. Шульц, Р. Лінкольн, О. Енстайн; у Великобританії Р. Харред, А. Ідерсік, Дж. Вайсман; у Японії К. Емі, Х. Іто; у Німеччині Ф. Ноймарн, В. Вітман; у Франції Ф. Перру та ін. Ці вчені вважають, що в умовах нестабільної ринкової економіки держава повинна постійно втручатися в економічні та соціальні процеси як у період кризових ситуацій, так і в період підйому економіки.

Правильність окремих положень цієї теорії підтвердила економічна криза 7080-х років. Прихильники цієї теорії стверджували, що ринкова економіка не в змозі саморегулювати відтворювальний процес, не створює нові робочі місця, не сприяє розширенню інвестування коштів у нові проекти, не підвищує попит населення на споживчі товари. Економічні кризи стають важкокерованими або взагалі некерованими. Тому цілком виправдане втручання держави в економічні процеси.

Учений із Великобританії В. Кан уперше розробив концепцію мультиплікаторів, згідно з якою у будь-який період розвитку економіки держава повинна певну частину коштів спрямовувати на первинну зайнятість населення. Це сприяє підвищенню споживчої спроможності населення, зростанню виробництва, вкладанню коштів у найефективніші інвестиційні проекти, розширює збут та реалізацію товарів. Відтворення державних витрат відбувається здебільшого за рахунок податків, які сплачують юридичні та фізичні особи.

Тому надалі почала розвиватися посткейнсіанська теорія. Її сутність полягає в активному використанні різних фінансових важелів, передусім податкових платежів. Деякі економісти (зі США І. Фішер, з Великобританії Н. Кандор) запропонували внести зміни у податкові системи країн, у тому числі замінити одні податкові платежі іншими. Так, замість прибуткового податку пропонується ввести податок на споживання. Це може вплинути на розвиток приватного підприємництва, збільшення інвестування в різні галузі національної економіки і сприяти зростанню ефективності економіки держави загалом. Крім того, це дасть змогу зменшити темпи інфляції, стримуватиме придбання населенням виробів, адже стягнення податків призведе до зростання цін, а отже, сприятиме економії коштів, які потім можуть піти на інвестування. Податок можна розглядати і як інструмент досягнення соціальної справедливості, тому що він сприяє вирівнюванню доходів населення. Це стосується переважно непрямих податків.

При досить широкому втручанні держави в податковий процес підприємства в останні роки набуває пропозиція введення єдиного податку. Вперше такий податок було введено в 50-х роках ХХ століття. Перевага цього є тому, що ним обкладається дохід субєкта оподаткування, який виступає і основним джерелом його сплати.

Єдиний податок вводиться замість інших податків, що спрощує податкову систему загалом, робить її справедливішою, доступнішою для платника, а механізм розрахунку стає прозорішим. Крім того, коли в державі існує велика кількість податків, а їхні ставки невеликі, то податковий тягар на платника стає не таким помітним. Втім, цей податок має і певні недоліки: призупиняється дія таких принципів оподаткування, як всебічність, однократність, справедливість обкладання, нерівномірність. Але, слід зазначити, що введення цього податку має позитивні наслідки для підприємств малого та середнього бізнесу.

Інший напрямок податкової теорії ґрунтується на теорії економічних пропозицій. Її авторами були Г. Стейн, М. Фрідмен, Е. Пепсе, А. Філіпс, Р. Хол, М. Вайденбаум, Г. Талок, І. Броузон, М. Ротбог, Дж. Хау, А. Уолтер та ін. Ці вчені вважають, що податки, враховуючи їх примусовий характер, негативно впливають не тільки на платників податків, а й на економіку держави загалом. Збільшення витрат держави підвищує і розмір податкових платежів, а це знижує розвиток підприємництва, зменшує зацікавленість працівників у підвищенні продуктивності праці й ефективності виробництва. Тому основна вимога цієї теорії зменшення втручання держави в економіку, зниження рівня державних витрат, зменшення грошової маси в обігу, кількості податків, зниження їх ставок, скасування прогресивного характеру шкали оподаткування. На думку авторів, це повинно стимулювати приватну ініціативу, підприємництво, сприяти підви щенню виробництва та реалізації товарів.

Автори цієї теорії вважають, що не завжди зменшення податкового тягаря впливає на збільшення податкових надходжень до державного бюджету, а його підвищення на зростання надходжень. Здебільшого зниження податкових ставок стимулює розширення обсягів виробництва, зростання національного доходу, а це, у свою чергу, приводить до зростання податкових надходжень до державного бюджету.

На цьому ґрунтується і теорія американського економіста А. Лаффера. Її зміст полягає в тому, що постійно потрібно зменшувати податковий тягар на платників податків, передусім на громадян держави. Це підвищить попит на товари та послуги, що, у свою чергу, збільшить пропозицію їх на ринку (насамперед товарів вітчизняного виробництва). Для цього потрібно:

зменшити податковий тягар за рахунок зниження податкових ставок та скасування окремих податкових платежів. Це, на думку авторів теорії, сприятиме зростанню попиту на вироби, збільшенню розмірів заощаджень населення, що, в свою чергу, приведе до зниження відсоткової ставки банків і заохочення інвестування вільних коштів у розвиток економіки держави, окремих її галузей, підприємств середнього та малого бізнесу і, відповідно, до зростання пропозицій на ринку;

оновлювати виробництво, застосовувати нові технології, досягнення науково-технічного прогресу. Це дасть змогу підвищити продуктивність праці працівників підприємства, суспільну продуктивність праці, а крім того, зменшити питомі витрати на виробництво одиниці товару та його ціну загалом;

зменшити ставки оподаткування. Це сприятиме при стабільних номінальних доходах населення збільшенню його реальних доходів та загального матеріального добробуту.

Важливе значення має податок на дохід та на прибуток підприємства. Зниження його ставки приводить до поділу частини прибутку на ту, яка відраховується до державного бюджету, та ту, що залишається у розпорядженні підприємства. Збільшення другої частини зумовлює збільшення коштів, які використовуються на стимулювання праці працівників, а також на розширення та удосконалення виробництва. А. Лаффером була визначена залежність між загальною сумоюподаткових платежів, яка надходить до державного бюджету, та максимальною ставкою оподаткування фізичних та юридичних осіб. На підставі цього дослідження була визначена оптимальна ставка всіх податкових платежів платників 33 %. Якщо розмір ставки оподаткування перевищує її, то платник намагається будь-якими способами зменшити податкову базу та ухилитися від сплати податків. Якщо ставка оподаткування не перевищує 33 %, то надходження податкових платежів до державного бюджету зростає. Але розмір оптимальної ставки, розроблений з урахуванням економічної ситуації США, для інших держав не має особливого значення. Він значно вищий у Швеції, Німеччині, але нижчий у Швейцарії, Австрії.

Для подальшого розвитку економіки держави, малого та середнього бізнесу, підвищення продуктивності праці необхідно знизити ставки оподаткування та загальний податковий тягар для юридичних та фізичних осіб. Але при цьому потрібно розширити бази оподаткування, що сприятиме збільшенню податкових надходжень до бюджету держави.

Розвиток податкових теорій був реакцією суспільства на вимоги макро- та мікроекономічних процесів. У більшості держав відбувалось удосконалення податкових систем, які діють за умови додержання загальних принципів податків та вимог до них. Важливе значення для удосконалення податкових систем мав історичний розвиток держави та менталітет, який сформувався у відповідному періоді.

2.2 Особливості та принципові підходи до розробки податкової політики підприємства в різних країнах світу

податковий фінансовий законодавчий економічний

В умовах розвитку ринкової економіки одне із основних завдань підприємства це розробка його економічної стратегії. Складовою економічної та фінансової політики підприємства є податкова політика. Від правильності її розробки залежить ефективність діяльності підприємства. Держава регулює діяльність підприємства переважно економічними методами, насамперед через вилучення частини доходів у вигляді податків. Будь-які помилки в розрахунках можуть при звести до негативних результатів, а в деяких випадках до банкрутства.

Податки надійне і стабільне джерело надходження коштів до бюджету. Але держава проводить досить активне втручання в податковий процес через надання різних пільг, знижок, кредитів. Це дає можливість суттєво знизити загальний розмір податкових платежів як для фізичних, так і для юридичних осіб. За рахунок цього юридичні особи можуть збільшити свої доходи, покращити фінансові показники, розширити обсяги діяльності, інвестувати кошти як у своє підприємство, так і в інші.

Підставою для розробки податкової політики підприємства є чинне законодавство, яке в більшості країн світу має відносно стабільний характер і принципово не змінюється протягом тривалого часу.

Це дає змогу підприємству розробляти податкову політику на майбутнє.Якщо в країні діє досить жорстке податкове законодавство і підприємства несуть великий податковий тягар, зявляється тенденція до ухилення від сплати податків або до зменшення розміру їх сплати за рахунок реєстрації підприємства в офшорних зонах, де діє лояльніший режим оподаткування. Але держава зацікавлена в тому, щоб капітал не вивозився за кордон, тому чинне законодавство визначає додаткові пільги або інші заходи щодо зменшення податкового тягаря. А отже, більшість підприємств не поспішають реєструватися в офшорних зонах і працюють у своїх країнах (незважаючи на те, що, наприклад, ставка на прибуток у зазначених зонах становить не більше 23 %, а в більшості країн не менше 30 %).

У більшості країн діють податкові системи, які спрямовані на тещоб зацікавити вітчизняного виробника залишати доходи у своїх країнах. Часто базова ставка податку на прибуток, яка дорівнює 45 %, за рахунок різних пільг та знижок в кінцевому варіанті суттєво знижується. У деяких країнах виробник може вибирати різні системи оподаткування, які для нього найвигідніші, що також зменшує податковий тягар. Тому загальні ставки оподаткування доводяться до рівня аналогічних ставок в офшорних зонах. Крім того, деяким фірмам та підприємствам надаються пільги, які мають особливий вибірковий характер.

Значна увага у більшості держав приділяється певним напрямкам діяльності. Так, майже в усіх країнах від сплати податків звільняються підприємства, які експортують свою продукцію. Це стимулює виробництво високоякісної продукції та надходжень валютних коштів у державу. Слід зазначити, що існує практика укладення міждержавних угод щодо уникнення подвійного оподаткування.

Практично в кожній державі значна увага приділяється розвитку підприємств малого та середнього бізнесу. Особливо це стосується підприємств, які починають свою діяльність в районах, віддалених від шляхів загальних сполучень, у незаселених або малозаселених районах, створюючи там нові робочі місця. Таким підприємствам надаються податкові пільги, податковий кредит або податкові канікули, крім того, вони можуть звільнятися від сплати податків взагалі.

Стимулюється також розвиток різних сфер діяльності, передусім сільського господарства, туризму. Держава насамперед інвестує ті підприємства, у діяльності яких вона зацікавлена. Для них створюється сприятлива регіональна інфраструктура, будуються шляхи до місць видобутку сировини або збуту продукції, проводиться робота з перекваліфікації робочої сили.

У деяких країнах надаються податкові пільги підприємствам-резидентам. Якщо більшість активів такого підприємства знаходитьсяза кордоном і воно управляє ними, то йому можуть надаватися пільги у вигляді податкових відстрочок від сплати податків на доходи, одержані за кордоном, причому на досить тривалий час (до 10 років). За великих темпів інфляції це практично звільняє підприємство від сплати податкових платежів.Податкове законодавство та податкова політика більшості країн світу спрямовані не на заборону реєстрації підприємств в офшорних зонах, а на створення альтернативних умов, які давали б йому можливість вибору. Якщо підприємство реєструється в офшорній зоні, то це означає тільки паперовий вивіз капіталу, так як усю виробничу та іншу діяльність воно здійснює у своїй країні. Тому й доходи, одержані підприємством, повинні також знаходитись у цій країні.

Загалом офшорні зони впливають на помякшення конкурентних протиріч між різними країнами в питанні оподаткування та обґрунтованості податкових пільг.

Податкове планування для підприємства є важливим і досить складним етапом у прогнозуванні майбутнього. Для цього використовується багато показників, які характеризують різні сторони діяльності підприємства. Вони можуть бути зовнішніми та внутрішніми, офіційно опублікованими та конфіденційними. Наприклад, показник балансового (або валового) прибутку показує тільки ту частину доходів підприємства, якою воно може поділитися з державою у вигляді податку на прибуток. Для підприємства суттєвіша інша частина, яка залишається у нього і може бути використана на його потреби в розширенні виробництва, удосконаленні, оснащенні новою технікою, а решта розподіляється у вигляді дивідендів між акціонерами або спрямовується на створення різних фондів, зокрема самострахування.

При плануванні та розробці податкових платежів підприємство орієнтується не тільки на прибуток, а й на інші фінансові показники. До них належить частина реальних накопичень підприємства, яка частково показується у його витратах (відрахування в амортизаційні, резервні та страхові фонди, які можуть створюватися за рахунок собівартості); нереалізований приріст активів підприємства, які йому належать (наприклад, нерухоме майно, товарні запаси, вартість акцій та інших цінних паперів); кошти, що знаходяться в обороті підприємства і можуть бути передані іншим підприємствам та особам (кошти пенсійного фонду, нарахована та несплачена заробітна плата найманих працівників, тимчасово вільні від оподаткування фонди накопичення тощо). Усі вони мають свої особливості при оподаткуванні, і це повинно враховуватись при розробці податкової політики підприємства.

Розробляючи податкову політику, підприємство повинно виходити з того, що податкові платежі є загальною частиною його витрат. Воно може тимчасово відмовитись від певних видів витрат (наприклад, транспортних, на рекламу). Але якщо підприємство випускає продукцію, надає послуги, виконує роботи, то не може не сплачувати податок на додану вартість, а при нарахуванні заробітної плати не здійснювати обовязкові відрахування у соціальні фонди та ін.

Тому значна увага приділяється встановленню обєкта оподаткування. При цьому всі обєкти оподаткування визначаються як такі:

які можна визначити порівняно точно (вартість майна, капіталу підприємства тощо);

які можна визначити більш-менш точно (мито);

які можна розрахувати приблизно. На такі обєкти оподаткування суттєво впливають як внутрішні, так і зовнішні чинники (наприклад, прибуток, який залежить як від обсягів діяльності підприємства, так і від темпів інфляції).

Основною метою податкової політики підприємства є сплата меншої суми податкових платежів у межах чинного законодавства. Досягається це переважно за рахунок різних пільг щодо окремих податкових платежів. Крім того, можуть застосовуватись кредити, податкові канікули, відстрочка сплати податкового платежу тощо. При розробці податкової політики податки поділяють на відносно постійні, які можна встановити на досить тривалий час і які майже не залежать від зовнішніх чинників (наприклад, податок на землю, на майно), та на змінні, які можна визначити приблизно і які залежать від різних чинників (наприклад, ПДВ та податок на прибуток). Постійні податки досить стабільні, у той час як змінні розраховуються з відхиленням (як правило, не більш як на 10 %). При цьому широко застосовується принцип розрахунку альтернативних варіантів податкових платежів. Особливо це стосується змінних податків та тих, які сплачуються за рахунок доходів або з обсягів діяльності. Податкова політика дає можливість не тільки планувати податкові платежі, а й визначати напрямки діяльності підприємства.

2.3 Державне регулювання податкових систем у різних країнах світу

У будь-якій державі, навіть із найрозвиненішою ринковою економікою, обовязково здійснюється регулювання економічних процесів незалежно від форм власності та напрямків діяльності підприємства. Його проводить держава у двох напрямках:

регулювання розвитку господарського комплексу держави. Воно здійснюється передусім на підставі дії обєктивних економічних законів суспільства, а також за допомогою економічних методів через вплив держави на інтереси юридичних та фізичних осіб з метою спрямування їх діяльності у вигідному для неї напрямку. Основна мета поєднання інтересів суспільних та приватних за допомогою матеріальної зацікавленості.

Державне регулювання податкових відносин відбувається також при визначенні у законодавчих документах ставок оподаткування, пільг, відповідальності, внесенні різних змін у порядок розрахунку та сплати податкових платежів і застосуванні штрафних санкцій до порушників чинного законодавства. За допомогою цих методів держава впливає на розвиток національної економіки загалом, окремих її галузей, підрозділів, різних регіонів, територій, виробництв, підпри ємств, окремих верств населення. Таким чином, прискорюється розвиток науково-технічного прогресу, збільшуються витрати на виробництво, стимулюється розвиток сільськогосподарського виробництва, туризму, готельного господарства (наприклад, у Фінляндії), рибної промисловості (у Канаді), автомобільної промисловості (у Китаї). Значна увага приділяється підприємствам середнього та малого бізнесу.

Податкове регулювання це комплекс розроблених заходів щодо визначення оптимальних обсягів податкових платежів, тобто, з одного боку, щоб повністю задовольнити фінансові потреби держави при розробці державного бюджету, а з другого щоб зменшити податковий тягар на платників. Основне завдання податкового регулювання досягнення повноти та своєчасності сплати податків усіма субєктами та надходження фінансових ресурсів до бюджетів усіх рівнів.

Податкове регулювання є складовою податкового менеджменту і відіграє важливу роль при розробці як стратегічних, так і тактичних планів. Основним у податковому регулюванні є податкова стратегія, яка розробляється на перспективу, але при цьому важливе місце відводиться і тактичним планам, для виконання яких держава повинна оперативно втручатися в податковий процес. Це дає змогу визначити оптимальні розміри податкових платежів, запобігти правопорушенням і своєчасно наповнювати дохідну частину бюджетів усіх рівнів.

Податкове регулювання здійснюється на підставі проведеного аналізу податкової системи і дає можливість визначити її оптимальність та раціональність. Завчасно проведене коригування податкової системи уможливлює збільшення розміру податкових платежів до бюджетів, а також зменшення кількості порушень податкового законодавства та недоплати податкових платежів.

При проведенні податкового регулювання виконується одна з основних функцій податків регулююча. Крім того, податкове регулювання уможливлює зменшення протиріччя між фінансовою та регулюючою функціями податків.

Податкове регулювання здійснюється різними способами, які можна обєднати у дві групи: надання податкових пільг та застосування різних штрафних санкцій до порушників чинного податкового законодавства. Необхідність їх застосування визначається динамізмом процесів відтворення національного продукту. У більшості країн зміна законодавства відбувається нечасто (як правило, раз на рік), тому значення податкового регулювання підвищується і не дає змоги дуже часто змінювати ситуацію, яка склалася на початок та кінець звітного періоду.

Надання податкових пільг найрозповсюдженіший спосіб податкового регулювання, що застосовується практично в усіх країнах світу. З одного боку, економісти, фахівці, учені різних напрямків зазначають, що податкова пільга зменшує податковий тягар на платника податкового платежу. А з другого деякі фахівці, переважно державні діячі, виступають проти їх запровадження, тому що у підприємства, на їхню думку, зявляється можливість не сплачувати податок взагалі. Тому важливо обґрунтовувати надання пільг.

При наданні податкових пільг виходять із основних принципів, до яких належать: рівномірність надання, необовязковість застосування, вільний характер надання, цільова спрямованість, економічність. Але пільги не повинні негативно впливати на розмір державного та місцевого бюджетів і на соціальну політику держави.

Надання пільг спричинюють різні чинники. Основні з них це джерело одержання податкового платежу та розмір обєкта оподаткування, форма власності, організаційно-правова форма підприємства, розмір дефіциту державного або місцевого бюджету, пріоритети розвитку економіки держави або району тощо.

Податкові пільги мають велике значення при стимулюванні розвитку певних напрямків діяльності, регіонів та підприємств. Так, у Фінляндії для розвитку туристичного бізнесу підприємства, які цим займаються, на певний час звільняються від сплати податку на прибуток. У Канаді для підприємств певних галузей національної економіки (рибна, сільське господарство) прибуток до оподаткування визначає безпосередньо платник податку, причому він розраховується як середній за 45 останніх років.

У світовій практиці найрозповсюдженішими є такі методи пільгового оподаткування:

зниження ставок оподаткування на тривалий час діяльності підприємства (наприклад, у США знижується ставка податку на прибуток, якщо підприємство випускає продукцію, яка не має аналогів у світі);

надання підприємству податкового кредиту, причому це стосується різних податкових платежів. Основна мета підвищення ефективності діяльності платників податків;

визначення неоподатковуваного мінімуму доходів. Це стосується не лише фізичних осіб при визначенні та розрахунку прибуткового податку, а й юридичних осіб при сплаті інших податкових пла-

тежів (ПДВ, на доходи тощо);

повне звільнення від сплати податкових платежів. Ця пільга застосовується для певних підприємств, як правило, державної форми власності або тих, продукція яких має стратегічне значення;

податкові пільги окремим підприємствам. Вони, як правило, надаються підприємствам малого та середнього бізнесу для їх підтримки та подальшого розвитку;

при здійсненні окремих господарських операцій. Практично в усіх країнах світу звільняється від сплати більшості податкових платежів експорт продукції, щоб стимулювати розвиток зовнішньої торгівлі та надходження валютних коштів з-за кордону;

при реалізації певних видів товарів. Такі пільги надаються щодо виробів, які мають державне замовлення, переважно підприємствам сільського господарства, літакобудування, на виконання різних науково-дослідних робіт;

при проведенні фінансових операцій, таких як благодійні відрахування, підтримка лікарень, відрахування у різні фонди релігійних організацій. У більшості країн такі кошти не підлягають оподаткуванню;

пільги на окремі види витрат. Це стосується оподаткування коштів, які сплачуються у різні соціальні фонди (пенсійний, соціального страхування, безробітних та ін.).

Одним із видів пільгового оподаткування є відстрочка сплати податку на певний період. За суттєвих змін в економічній ситуації країни це дає змогу зменшити розмір сплати податкових платежів у кінці терміну сплати. До пільгового оподаткування належить і встановлення податкових канікул, коли на певний термін підприємство звільняється від сплати якогось податкового платежу. Це стосується як юридичних (фірма, підприємство, організація), так і фізичних осіб. Як правило, ця форма застосовується для тих господарств, виробництво продукції яких або її реалізація мають сезонний характер.

Податкове регулювання передбачає не тільки заохочення та стимулювання, а й відповідальність за порушення чинного податкового законодавства. Для порушників застосовуються такі штрафні санкції, як пеня, штраф, дорахування несплаченої суми податкового платежу, застосування підвищеної податкової ставки, арешт майна або самого платника. Причому в більшості країн ці штрафні санкції мають жорсткий характер, а до порушень можуть належати навіть затримка в наданні звітності щодо окремого податкового платежу. Деякі країни з метою ухилення від сплати податкового платежу укладають двосторонні міжурядові угоди.

Загалом у будь-якій державі застосовуються різні способи податкового регулювання, і його ефективність залежить від співвідношення між ними. Але ефективніше воно у тих державах, де більша питома вага пільгового оподаткування.

Податкове регулювання значною мірою залежить від відносин,які склалися в державі між різними субєктами державою, підприємствами, громадянами. Це повязано з тим, що деякі податкові платежі сплачуються з майна платника, з землі, яка йому належить, а також з доходів із цієї власності. У звязку з цим особлива увага приділяється великим підприємствам та обєднанням, які здебільшого є монополістами. Ці відносини регулюються чинним у кожній країні антимонопольним законодавством, яке передбачає підвищені ставки передусім на доходи та надприбутки. У більшості країн визначається також характер монополій і виділяються звичайні, повязані особливими видами діяльності (наприклад, видобуток певної сировини, надання послуг, виконання робіт тощо). Податкове регулювання таких підприємств та обєднань здійснюється як економічними методами, так і адміністративними.

При визначенні та застосуванні різних методів податкового регулювання мають враховуватися соціальні наслідки його проведення.

Більшість країн при визначенні систем оподаткування, кількості та ставки податкових платежів виходять з аналізу соціальних наслідків майбутньої системи. Це дає можливість створити її раціональнішою, а потім вносити відповідні незначні корективи.

Однією з найважливішим проблем для країн, особливо тих, де відбувається перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки, є залучення інвестиційних коштів. Тому в законодавствах цих держав передбачені різні способи стимулювання вкладання коштів власних інвесторів у економіку держави, а також заохочення внесення коштів іноземних інвесторів. Основною метою податкового регулювання у цьому разі є створення відповідного сприятливого інвестиційного клімату. Тому інвесторам, особливо іноземним, надається інвестиційний податковий кредит, який не вступає у протиріччя з чинним законодавством.

Розділ 3. Податкові системи країн Європи

.1 Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії

Податкова політика Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії (Великобританії) має давню історію і у такому вигляді, в якому існує зараз, сформувалася ще в XVII-XVIII століттях.

У цій державі почала розвиватися наукова податкова теорія. Одним із перших економістів-теоретиків був Франсис Бекон, який висунув вимоги до оподаткування, основною з яких була добровільність.

Податки, які стягуються добровільно, не послаблюють мужність народу. Тобто сплата податків повинна йти від серця. Пізніше англійський економіст Вільям Петті у праці Трактат про податки та збори обґрунтував необхідність оподаткування, яка зводилася до наступного.

. Кожен повинен сплачувати стільки, скільки він насправді споживає. У цьому разі немає якогось насильства, і податок легше сплачується, тому що він є еквівалентом тих предметів, які споживаються.

. Податки, якщо сплачуються регулярно, спонукають платника бути ощадливим, що є одним із найважливіших способів збагачення народу.

. Повинен дотримуватись принцип сплати податку тільки один раз, тобто уникнення так званого подвійного оподаткування, тому що будь-яка річ або послуга може бути спожита тільки один раз.

. Оподаткування дає можливість постійно мати інформацію про дійсний стан добробуту населення, його багатства, зробити висновки про розвиток промислів і про стан держави загалом. Стягненням податків повинні займатися спеціальні чиновники, щоб уникнути відкупу.

Основні принципи оподаткування вперше були розроблені у Великобританії англійським економістом і філософом Адамом Смітом.

Найбільших зміни податкова система зазнала в останньому столітті. Основним напрямком податкової політики держави було проведення заходів на поетапне зниження ставок прибуткового податку, проведення змін щодо надання пільг окремим верствам населення, структурних змін податкової системи (деякі податки скасовувались, вводились нові тощо). Загалом управління, регулювання, а також розробку податкової політики у Великобританії здійснює Казначейство. Воно розробляє державну економічну та фінансову політику. Йому підпорядковується Управління внутрішніх доходів та Управління мит і акцизів. Управління внутрішніх доходів має офіс головного податкового інспектора в Лондоні й мережу по всій країні. Всіма непрямими податками керує Управління мит та акцизів.

Сучасна податкова система Великобританії складається з пяти груп податків:

) прямі податки на доходи;

) непрямі податки;

) місцеві податки;

) податки на ділову активність;

) інші податки.

За складом усі податки Великобританії поділяються на загальнодержавні та місцеві. Причому переважають загальнодержавні до 90 % усіх податкових надходжень. Податки поділяються на прямі та непрямі, а також на ті, що стягуються з фізичних та юридичних осіб.

Найважливішим податком з фізичних осіб є прибутковий податок, який становить близько 65 % усіх прямих податків, що надходять до державного бюджету.

Оподаткування фізичних осіб залежить не тільки від розміру доходу, а й від джерела його одержання, тобто існує так званий розподільчий принцип. Залежно від джерела одержання доходи поділяють на шість шедул (частин), які оподатковуються за особливою методикою:

) заробітна плата, пенсії, допомога та інші трудові доходи;

) дивіденди та інші відсотки й виплати, які може одержувати громадянин від різних компаній та фірм;

) доходи від власності на землю, майно, споруди, житло, які здаються в тимчасове користування іншим особам;

) доходи від державних цінних паперів;

) доходи від здійснення комерційної діяльності;

) доходи від використання з комерційною метою різних лісових масивів.

Доходи фізичних осіб умовно поділяються на зароблені та інвестовані. Прибутковий податок стягується із сукупного річного доходу з урахуванням особливостей їх розрахунку (кожної шедули) та пільг, передбачених чинним законодавством.

Існує загальний порядок сплати податку, приблизно як і в Україні, на підставі декларації, яка заповнюється платником податку в терміни, визначені чинним законодавством. При цьому громадяни, які одержують тільки заробітну плату, в кінці року можуть таку декларацію не заповнювати.

При оподаткуванні прибутковим податком мають місце різні знижки, серед яких найвідчутнішими є особисті та сімейні. Їх розмір та порядок надання затверджуються та змінюються парламентом держави й переглядаються майже щорічно. Крім знижок, платнику податку можуть надаватися й різні пільги неповним родинам, які потребують допомоги хатньої працівниці, сліпим та ін.

Залежно від річного доходу існують три ставки прибуткового податку: 20, 25, 40 %.

Крім прибуткового податку, з 1990 року введено подушний податок, який сплачують майже всі громадяни, старші 18 років. Він встановлюється місцевими органами влади у твердому розмірі й прямо повязаний з рівнем витрат. З 1993 року його розмір встановлюється залежно від ринкової вартості майна та кількості членів родини. При цьому проводиться оцінка вартості майна за всіма категоріями, які мають різні ставки оподаткування. Податок на спадщину. Встановлюється неоподатковуваний мінімум, а сума, що перевищує зазначену, має ставку 40 %. Діє система пільг та знижок, яка дає змогу знизити податок до 80 %. До основних податків з юридичних осіб належать прибутковий податок з компаній, податок на приріст капіталу, на додану вартість, внески на потреби соціального страхування, акцизи, гербовий збір, податок на майно.

Податок з компаній стягується з доходів юридичних осіб за попередній фінансовий рік. Ставка встановлюється щорічно й має дворівневу систему для фірм та корпорацій, а також для підприємств малого бізнесу (причому останні оподатковуються за ставкою на 25-30 % нижчою). Термін сплати податку настає через девять місяців після закінчення розрахункового періоду.

Дохід до оподаткування визначається відрахуванням з валового доходу компанії валових витрат, які дозволені чинним законодавством. До валових витрат належать:

поточні витрати виробництва та витрати комерційного характеру, оренда приміщень, вартість ремонту тощо;

компенсаційні платежі робітникам та службовцям при їх звільненні, за виробничої необхідності, на перепідготовку кадрів, преміальні витрати, подарунки;

витрати на консультації з різних питань діяльності компаній;

транспортні витрати;

вартість ліцензій та інші платежі, повязані з одержанням майбутнього прибутку;

представницькі витрати, у тому числі витрати розважального характеру, вартість подарунків;

заробітна плата робітникам та службовцям;

комунальні послуги, водопостачання, газ, паливо, електроенергія тощо;

Для малих підприємств надаються податкові пільги, але їх статус визначається не за чисельністю працівників, а за розміром одержаного прибутку. За особливою системою оподатковуються компанії нафтодобувної промисловості.

Податок на приріст капіталу встановлюється з метою обмеження розміру та прибутковості посередницьких операцій з житлом, автомобілями тощо. Найвищі ставки застосовуються для операцій, які проводять фізичні особи, менші для операцій, які проводять компанії.

Внески на потреби соціального страхування. При розрахунку цього податку всіх платників поділяють на чотири класи залежно від характеру трудових відносин. До першого класу належать наймані працівники та їх роботодавці. Вони мають диференційовані ставки внесків. Деякі платники цієї категорії звільняються від сплати згаданого внеску не сплачують повністю внесок ті, хто має заробіток за тиждень менший за встановлену суму. Другий клас ненаймані, самостійні працівники, підприємці, працівники вільної праці. Їх податок визначається твердою ставкою. До третього класу належать непрацюючі громадяни. Вони також мають фіксовану ставку. До четвертого класу зараховують осіб, дохід яких перевищує певну суму. Внески цього класу становлять 6,3 % одержаного доходу. Платники податку мають право на пільги залежно від класу.

Податок на додану вартість є одним із основних непрямих податків і становить 17 % загальної дохідної частини бюджету держави. Він сплачується з новоствореної вартості, яка утворюється на кожному етапі виробництва та просування товарів. Платник самостійно встановлює розмір податку і несе повну відповідальність за порядок його сплати. Тому важливе значення має контроль за платниками податку, який здійснює управління мит і акцизів в інтервалі 19 років. Для підприємств малого бізнесу ця періодичність може становити один місяць (втім, документація повинна зберігатися протягом шести років). За порушення чинного законодавства (шахрайство, обман, затримка реєстрації, порушення в оформленні податкових зобовязань) законодавством Великобританії передбачаються адміністративні покарання (крім відшкодування податку, як правило, у трикратному розмірі) або покарання у вигляді позбавлення волі на термін від шести місяців до семи років залежно від обставин справи.

Наприклад, за затримку реєстрації передбачається штраф у розмірі до 30 % суми податку. Нині діють три ставки податку на додану вартість: 0; 8 та 27,5 % залежно від виду діяльності або товарів та виробів, які реалізуються. Деякі групи товарів та виробів або послуг взагалі звільняються від сплати ПДВ (земля, гральний бізнес, поштові послуги, страхування здоровя тощо).

Акцизи. Вони встановлюються на алкогольні напої, тютюнові вироби, транспортні засоби, пальне. Деякі товари оподатковуються за твердою ставкою (наприклад, на 1 літр алкогольного напою) або у відсотках до вартості виробу чи у вигляді відсоткової надбавки до ціни (тютюнові вироби). Загалом ставки акцизів становлять від 10 до 30 %.

До непрямих податків належать мито, збори з кінних перегонів, собачих перегонів, грального бізнесу.

Одним із найдавніших податків, який і зараз застосовується у Великобританії, є гербовий збір. Він уперше був введений ще в 1694 році.

Зазначений податок встановлюється на документи й стягується з осіб під час оформлення різних цивільно-правових угод. Такі угоди повинні мати штамп, що підтверджує сплату гербового збору. Він, як правило, встановлюється у твердій валюті або у відсотках до вартості власності. При реєстрації угод з цінними паперами ставка становить 0,5 % сплаченої суми за цінні папери.

Основним місцевим податком (взагалі питома вага місцевих податків серед усіх податкових надходжень становить 10 %) є податок на майно. Сплачують його громадяни, які наймають житло. Ставку податку встановлюють місцеві органи влади відповідно до вартості нерухомого майна, оцінка якого проводиться раз на 10 років.

3.2 Французька Республіка

Усі закони Французької Республіки (ФР) , які стосуються введення нових або знищення старих податків, сфери їх застосування, щорічно затверджуються парламентом при прийнятті державного бюджету. Крім законів, діють різні декрети й розпорядження, які приймаються з метою доповнення, деталізації та пояснень до чинних законів.

Загалом податки та збори в ФР становлять близько 90 % дохідної частини бюджету. При досить централізованій системі законодавства у сфері оподаткування місцевим органам самоврядування належить відносна автономія. Вони мають можливість самостійно встановлювати місцеві податки, їх ставки та порядок стягнення. При цьому слід зазначити, що в ФР діє досить чітка система розподілу податків за надходженням до центрального та місцевих бюджетів. Але останнім часом зявилась тенденція децентралізації податкової політики. Це повязано з розширенням прав місцевих органів влади у питаннях благоустрою, екології, містобудування, професійної підготовки фахівців тощо, що потребує додаткових надходжень до місцевихбюджетів.

Найбільшу частку в дохідній частині бюджету ФР займає податок на додану вартість. Франція була першою державою у світі, яка застосувала цей податок. ПДВ встановлюється на новостворену вартість, але є особливості при його розрахунку та сплаті. Обєктом оподаткування є ціна виробу. За ПДВ у ФР діє дві ставки: основна 18,6 % та підвищена 22 %. Остання встановлюється здебільшого на алкоголь, автомобілі, тютюнові вироби, предмети розкоші. І навпаки, більшість продовольчих товарів, продукція сільськогосподарського виробництва, книжки, медикаменти, деякі послуги (туристичні, готельні) оподатковуються за зниженою ставкою. Зовсім звільняються від сплати податку підприємства, які проводять зовнішньоекономічні операції, повязані з експортом (при імпорті ПДВ стягується на загальних підставах).

Від сплати ПДВ звільняються:

державні підприємства та установи, які виконують адміністративні, соціальні, виховні, культурні та спортивні функції;

сільськогосподарські виробничі підприємства;

окремі професії викладацька діяльність, приватні практикуючі лікарі, духовні особи.

Акцизний збір є другим за питомою вагою непрямим податком після ПДВ. До підакцизних товарів належать алкогольні напої, тютюнові вироби, сірники, вироби з дорогоцінних металів, цукор, кондитерські вироби тощо. Акцизи є джерелом поповнення не тільки державного бюджету, а й місцевих. Деякі товари, зокрема електроенергія, обкладаються ще й податком на додану вартість.

Велику питому вагу в загальній сумі податкових надходжень має також податок з компаній, які у ФР існують переважно у формі товариств з обмеженою відповідальністю, товариств на паях, акціонерних товариств, а також товариств з іноземними інвестиціями.

Обєктом оподаткування виступає чистий прибуток, який одержує компанія від усіх видів діяльності і який розраховується як різниця між усіма доходами, тобто виручкою від реалізації продукції, та всіма витратами (у тому числі заробітна плата, вартість сировини, матеріалів, амортизації основних засобів, відсотки за користування кредитом).

Податок з компаній сплачується пять разів на рік: чотири рази авансово щоквартально, а пятий як розрахунок кінцевого результату протягом трьох місяців після завершення фінансового року.

Щодо податку з компаній передбачено багато пільг. Так, новоствореним компаніям надаються пільги протягом пяти років (перші двароки податок взагалі не сплачується, на третій рік лише 25 % ставки, четвертий рік 50 %, пятий рік 75 % і тільки на шостому році ставка становить 100 %). З метою стимулювання підприємства в інвестуванні передбачається надання податкового кредиту в розмірі 50 % на приріст витрат на науково-дослідні роботи. Але при цьому встановлюється верхня межа витрат. На 25 % ставки діє податкова пільга на приріст витрат компанії на професійну підготовку кадрів.

Важливе значення має амортизація. Вона проводиться у двох формах: лінійна, якщо амортизаційні відрахування розраховуються в рівних частках протягом визначеного періоду, та прискорена, коли застосовується відповідний коефіцієнт. Але остання стосується лише промислового, енергозберігаючого обладнання. Крім того, компютери можна амортизувати протягом одного року.

При стягненні мита у ФР основним стає не поповнення державного бюджету, а захист вітчизняного виробника, ринку. Особлива митна політика є інструментом податкової політики. Вона забезпечує вирівнювання (інколи і зниження) цін на продукцію вітчизняних виробників. Мито стягується, як правило, з ціни виробу, а в деяких випадках з ваги, площі тощо.

Податок з доходів, одержаних від операцій з нерухомим майном, цінними паперами та іншим майном. Він встановлюється на доходи від продажу нерухомого майна, причому оподаткування здійснюється у разі фактичного продажу. За максимальною ставкою оподатковується новозбудоване майно або таке, якому менше двох років. Не підлягає оподаткуванню прибуток від продажу основного житла, а також від продажу житла, термін власності якого понад 32 роки.

Податок на власність. Власність це майно у вигляді будинків, споруд, промислових та сільськогосподарських підприємств, акцій, облігацій тощо. Ставка встановлюється таким чином, щоб прибутковий податок і податок на власність не перевищували 85 % усього прибутку. З деяких видів майна (яке використовується у професійній діяльності, предмети старовини, художні та колекційні вироби) податок взагалі не стягується або надаються пільги. Ставка податку становить від 0 до 1,5 % вартості майна.

Реєстраційні та гербові збори, до яких належать різні соціальні податки, податок на заробітну плату. Останній сплачується роботодавцями з фонду оплати праці. Податок має прогресивну шкалу.

Податок на професійну освіту. Основна мета цього податку знаходження коштів на фінансування професійно-технічної освіти у країні. Він стягується з фонду оплати праці за ставкою 0,5 % річного фонду оплати праці підприємства загалом плюс 0,1 %. Якщо на підприємстві працює понад 10 осіб, то воно переходить на фінансування довгострокової професійної освіти. У цьому разі ставка під вищується до 1,2 % загального фонду заробітної плати. Якщо підприємство використовує тимчасову робочу силу, ставка підвищується до 2 %. На професійну підготовку молоді стягується додатково ще 0,3 %. Крім того, підприємство, на якому працює понад 10 працівників, обовязково бере участь у фінансуванні житлового будівництва, для чого відраховується 0,65 % річного фонду оплати праці (при цьому форма участі може бути будь-якою: від прямого інвестування до надання позики).

Податок з автотранспортних засобів підприємств та компаній.

Його платником виступають фірми, які мають власний автотранспорт. Ставка податку встановлюється залежно від потужності транспортних засобів та їх кількості.

Серед податків з фізичних осіб важливе значення має прибутковий податок. Сума доходів громадян розраховується на початку року за підсумками попереднього фінансового року. В доходи громадян враховуються всі види доходів, одержаних від будь-якої діяльності, у тому числі заробітна плата, доходи від операцій з нерухомістю, при передачі власності тощо. Згаданий податок стягується за прогресивною шкалою. Для цього встановлюється неоподатковуваний мінімум доходів на рік, а далі застосовуються ставки від 0 до 56,8 %.

Крім прибуткового податку, фізичні особи сплачують різні соціальні відрахування, які, по суті, також є податками.

Поряд із загальнодержавними податками існує багато місцевих, які встановлюють місцеві органи самоврядування, вони ж визначають їх ставки та порядок сплати.

. Земельний податок. Якщо ділянка землі забудована, податок стягується з усієї площі й стосується усієї нерухомості, яка є: споруди, будинки, сільськогосподарські та інші будови, пристрої промислового або комерційного використання. Частка, яка оподатковується, дорівнює 1/2 кадастрової орендної вартості ділянки.

Щодо цього податку встановлюються пільги, а з деякої власності він узагалі не стягується, наприклад, з державної власності, що знаходиться за межами міст і призначена для сільськогосподарського використання, з фізичних осіб, старших 75 років, та ін.

. Податок на незабудовані ділянки стосується площі під забудову.

Базою оподаткування є кадастровий дохід. Він становить близько 80 % кадастрової орендної вартості ділянки. Від сплати податку тимчасово можуть звільнятися ділянки, які знаходяться у державній власності.

. Податок на житло сплачують як власники житла, так й ті, хто

його орендує. У деяких випадках малозабезпечені можуть звільнятися від його сплати.

. Професійний податок. Ним оподатковуються юридичні та фізичні особи, які займаються професійною діяльністю і не одержують при цьому заробітної плати. База для оподаткування розраховується як сума орендної вартості нерухомості, якою володіє платник і використовує для своєї професійної діяльності, або як відсоток від заробітної плати, яка виплачується співробітникам, а також відсоток від одержаного доходу.

. Податок на прибирання територій.

. Мито на утримання сільськогосподарської палати.

. Мито на утримання торгово-промислової палати.

. Мито на утримання палати ремесел.

. Місцеві збори за освоєння родовищ.

. Збори на установку електроосвітлення.

. Мито за використання устаткування.

. Мито з автотранспортних засобів.

. Туристський збір.

. Податок за перевищення допустимого ліміту щільності забудови.

. Податок за перевищення межі питомої зайнятості площі.

. Податок на озеленення та ін.

За порушення податкового законодавства передбачаються цивільні, адміністративні та карні санкції (останні визначаються не карним законодавством або нормами Кримінального кодексу, а нормативними актами загальної системи податкового законодавства). До таких порушень належать обман, шахрайство, приховування бази оподаткування, подання заздалегідь неправильної бухгалтерської звітності тощо. Особливо це стосується різних фіктивних угод купівлі-продажу. Як покарання можуть бути застосовані:

штраф на велику суму;

обовязкове відшкодування сум податків;

позбавлення волі порушника на різні строки;

заборона займатися підприємницькою та комерційною діяльнстю;

публікація вироку суду в пресі.

Порушенням вважається ситуація, коли платник податку протидіє агентам, які здійснюють перевірку, образа їх тощо.

.3 Федеративна Республіка Німеччина

Податкова політика Федеративної Республіки Німеччина (ФРН)розроблялася разом із утворенням Германської імперії. У 1871 році практично всі податки, порядок їх стягнення залишалися в компетенції керівництва тих земель, які входили до складу імперії. Імперія встановлювала тільки мито та податки на деякі товари народного споживання: алкогольні напої, тютюнові вироби, цукор, сіль. Далі кількість загальноімперських податків розширювалася, зявлялися акцизи, податок з поштово-телеграфних послуг, почали надходити матрикульні внески з окремих земель (але землі вносили їх тільки при загальноімперських витратах).

У цей же період канцлером Німеччини Отто Бісмарком були сформульовані мета та напрямки розвитку податкової політики. Він запропонував поступовий перехід від прямих податків до непрямих і поступову відміну прямих податків, тому що їх рівень дуже високий й не відповідає вимогам, які стоять перед державою.

Поступово збільшувалася кількість загальноімперських податків. Так, у 1890 році був введений гербовий збір на цінні папери, векселі, гральні карти. У 1906 році податок на спадщину, у 1913 році податок на майно, а також на приріст майна.

Важливе значення для податкової політики Німеччини мала податкова реформа 1919 року. Її основна мета ліквідація суверенітету земель. Внаслідок її проведення держава одержала всі права на визначення, стягнення та управління податками. Крім введення нових податків (наприклад, на предмети розкоші), були збільшені розміри деяких старих податків (податку з обороту), вводились додаткові податки (з власників великого майна). Змінено чинне законодавство, і замість прибуткового податку в кожній землі був введений єдиний загальноімперський прибутковий податок з максимальною ставкою 60 %.

Надзвичайно важливою для Німеччини була економічна реформа, проведена після Другої світової війни економістом, професором, канцлером Німеччини Л. Ерхардом. Основним її змістом був перехід до ринкових відносин й розподіл повноважень між Федерацією загалом та землями, які до неї входять. Був введений також принцип розподільного ведення державного бюджетного господарства та бюджетів окремих земель залежно від виконання функцій та завдань і покриття відповідних витрат. Крім федерального та земельного керівництва, деякі суспільно-соціальні функції виконували місцеві органи влади, тому податкова політика проводилась таким чином, щоб наповнювати всі три бюджети, тобто один податок міг розподілятися на три або на два бюджети.

Податкова політика ФРН відзначається не лише вертикальним, а й горизонтальним вирівнюванням, тобто найприбутковіші землі перераховують частину свого доходу менш прибутковим. При розробці податкової політики Л. Ерхард виходив з того, що треба поступово зменшувати податковий тягар, але це можливо тільки при стабілізації витрат (як державних, так і місцевих), з одного боку, та підвищенні продуктивності праці з другого.

Досить суттєві зміни у систему оподаткування внесла податкова реформа 1990 року. У 19931994 роках були прийняті закони Про запровадження федеральної програми консолідації та Про гарантування місцезнаходження підприємців, спрямовані на створення найсприятливіших податкових умов у державі. Було введено три рівні бюджетів, куди надходили гроші від сплати податків.

Перший, найвищий, рівень державний бюджет. До нього відраховувалось 42 % прибуткового податку з громадян, 50 % податку з корпорацій, приблизно 25 % податку на підприємницьку діяльність, частина податку з обороту (яка постійно змінювалась).

Другий рівень земельні бюджети. До нього нараховується 42 % прибуткового податку з фізичних осіб, 50 % податку з корпорацій, частина податку на підприємницьку діяльність, податок з бороту.

Нині у ФРН понад 50 видів податків. У бюджеті країни податки становлять 80 %. Для податкової політики держави характерна висока дисципліна платників податків.

Основним податком, який сплачують фізичних особи, є прибутковий податок. Ним оподатковуються усі доходи, які одержує громадянин держави: від підприємницької діяльності, заробітна плата, ведення сільського та лісового господарства, промислове виробництво, доходи від оренди майна тощо. Крім того, платники податків при визначенні податку на заробітну плату поділяються на шість класів:

неодружені працівники без дітей;

неодружені, розлучені або овдовілі громадяни, які мають на утриманні дітей;

подружжя, якщо працює тільки один член сімї;

обидва члени сімї працюють, однак оподаткування роздільне;

працюють обидва члени сімї, але один із них може бути віднесений до третього класу;

працівники, які працюють у кількох місцях.

Однак порядок сплати податку має певні особливості. Ставки різні для неодружених та сімейних (це повязано зі складною демографічною ситуацією у державі й спрямовано на стимулювання збільшення чисельності населення). Найвища ставка податку для обох категорій громадян становить 53 %. Окремо виділяється оподаткування доходів від капіталу, відсотків за акціями, частково від участі в різних товариствах та ін. Ставка оподаткування становить 25 % одержаного доходу.

Для сплати цього податку розробляються особливі податкові таблиці, в яких є інформація про податковий клас платника, його стан, кількість дітей, на утриманні кого вони знаходяться, як ведеться сімейне господарство, наявність податкових пільг.

Стягуються податки на підставі податкової карти. Вона заповнюється у громаді за місцем проживання платника податку. У ній вказується податковий клас, кількість дітей, віра платника, інвалідність тощо.

Майновий податок встановлюється на майно фізичних та юридичних осіб. Оподаткуванню підлягає все рухоме та нерухоме майно, яке приносить прибуток. Залежно від обєкта оподаткування встановлюються ставки: для фізичних осіб 0,5 %, для юридичних 0,6 %. Від сплати цього податку звільняються акціонерні товариства, частка яких у статутному капіталі менш як 10 %.

Податок з транспортних засобів. Ним оподатковуються власники транспортних засобів. Ставка залежить від потужності двигуна та загальної ваги транспортного засобу і нараховується за прогресивною шкалою. Податок сплачують один раз на рік.

Податок на спадщину. Платники цього податку поділяються на класи залежно від розміру спадщини та відношення до неї членів родини. До першого класу належать найближчі члени родини дружина, діти, у тому числі нерідні: пасинки, падчерки, прийомні. Для них встановлюються мінімальні ставки оподаткування. Другий клас онуки, правнуки, для них підвищується неоподатковуваний мінімум.

Третій клас батьки, дід, баба, зведені брати й сестри (неоподатковуваний мінімум залишається той самий). Четвертий клас свекри, теща, тесть. Пятий клас становлять всі інші спадкоємці. Залежно від класу ставка оподаткування встановлюється від 2 (для першого класу) до 60 % (для пятого класу).

Компенсаційний податок сплачують за користування матеріальними благами та послугами. Наприклад, за видовищні заходи, податокна полювання та рибальство, а також податок з осіб, які мають подвійне місце проживання.

Для юридичних осіб одним із основних податків є корпоративний податок (по суті, податок на прибуток). Обєктом оподаткування виступає прибуток, який розраховується як різниця між усіма доходами та витратами (включаючи податок на додану вартість). Також відраховується зменшена вартість виробленої продукції та її запаси.

При сплаті цього податку визначають розподілений та нерозподілений прибуток. За нерозподіленим прибутком ставка оподаткування становить 50 % (а в деяких випадках навіть 57,5 % ), за розподіленим 36 %. З урахуванням того, що Німеччина є членом Європейського Союзу, ставка корпоративного податку встановлюється в межах 30-40 %.

Промисловий податок. Ним оподатковується капітал та прибуток підприємства до сплати корпоративного податку. Він стягується з усіх підприємств незалежно від форми власності, правового статусу власника (виняток становлять ремісничі та сільськогосподарські підприємства). При оподаткуванні застосовуються дві ставки: 5 % суми промислового доходу та 0,2 % балансової вартості основного капіталу підприємства. Не оподатковується промисловий дохід та промисловий капітал, розміри яких менші за встановлену суму.

Земельним податком оподатковуються земельні ділянки підприємств, сільськогосподарські угіддя, лісове господарство. Ставка складається з двох частин. Основну частину встановлюють фінансові органи централізовано, додаткову визначає земельна громада залежно від свого фінансового стану. Загальна ставка податку коливається у межах 0,63,1 %.

Податок на додану вартість був введений у 1973 році (в Німеччині найрозповсюдженішою назвою є податок з продажу, або податок з обороту). Питома вага його в дохідній частині бюджету становить 28 %. Після прибуткового податку він займає друге місце. У ФРН зазначений податок застосовується з двох причин:

одержання додаткових грошових надходжень до бюджету за рахунок оподаткування споживання;

вимога до країни при вступі до Європейського Союзу.

Субєктами виступають як юридичні, так і фізичні особи, які займаються будь-якою діяльністю з метою одержання прибутку. Обєкт оподаткування оборот з реалізації товарів, надання послуг, виконання робіт замовника. Причому не має значення правова форма підприємства, продукція власного виробництва чи придбана, у тому числі імпортована. Для більшості товарів застосовується ставка 15 %. На продовольчі товари та книжково-журнальну продукцію 14 %. Від сплати ПДВ звільняються підприємства громадського харчування, ресторани та кафе, а також експортні поставки, обороти цивільної авіації, морського судноплавства, юридичні операції та операції з цінними паперами. Не сплачують ПДВ фізичні особи, які є підприємцями і в перший рік мають дохід, менший за визначену суму, а в наступному році планують оборот, не більший за встановлену суму. Але в цьому разі така фізична особа не має права на повернення ПДВ з нарахованого податку. Відмова від сплати ПДВ це воля самого підприємця.

Мито. Основним законодавчим документом для сплати мита в ФРН є митний закон. Згідно з чинним законом мито поділяється на три види:

вартісне нараховується у відсотках від вартості товару;

специфічне у твердих ставках на певну кількість товару;

змішане поєднує елементи вартісного і специфічного мита.

У ФРН діє багато ставок.

. Автономні ставки встановлюються на товари, які ввозяться до ФРН з країн, з якими немає угод про встановлення преференційних ставок або які не є членами Європейського Союзу.

. Референційні встановлюються на товари з країн, з якими є угоди про зниження тарифів або на які ці угоди поширюються.

. Контингентні ставки діють на контингентні товари і передбачають знижені розміри мита.

. Зрівняльне мито визначається комісією Європейського Союзу на прохання уряду Німеччини (діє в особливо складних економічних умовах).

. Антидемпінгові ставки застосовуються комісією Європейського Союзу при одержанні товарів з країн, які порушують антидемпінгове законодавство.

При розрахунку мита ставка встановлюється:

до конкретної вартості партії товару, що завозиться;

у твердій сумі від кількості товару.

Крім того, при розрахунку до уваги беруться вартість фрахту, страхування до кордону. Імпортер також має сплатити споживчий податок за монопольний виріб.

Збори. У ФРН вони сплачуються переважно при наданні послуг державною структурою, тобто зацікавленим особам з метою компенсації видатків державного закладу. Збори можна вважати особливою формою перерозподілу видатків. До основних зборів, які існують нині в ФРН, належать:

гербовий збір, завдяки якому документ набирає чинності;

збір на гідравлічні споруди, який сплачується у разі, якщо ця споруда (наприклад, гребля) захищає майно особи від повені;

збір за користування каналами, шлюзами;

портові збори;

збори за право торгівлі;

збори за видачу патенту на відкриття;

судові збори, коли всі витрати, повязані з судовим процесом, сплачує сторона, яка програла процес.

Внески на соціальне страхування. По суті, вони є основою підтримки громадянина у разі довгострокової хвороби та повязаної з неї інвалідності, старості, кризових ситуацій, страхування на випадок безробіття тощо.

Особливі податки. У ФРН є церковний податок. Введення його повязане з історичним протистоянням протестантської віри на півночі ФРН та католицької на півдні.

Існує в Німеччині й екологічний податок. Він має за мету збереження навколишнього природного середовища, адже ця країна відмовляється навіть від атомних електростанцій.

Податок на солідарність. Його введення у березні 1991 року повязане з фінансуванням різних проектів у колишній Німецькій Демократичній Республіці, причому ставки податку щорічно корегуються.

Слід також зазначити, що у ФРН діє система податкових консультантів. Їх послугами можуть користуватися як юридичні, так і фізичні особи, і їх діяльність регламентується законами про службу.

3.4 Італійська Республіка

Податкова політика Італійської Республіки (ІР) відрізняється від податкової політики та податкових систем інших країн більш економічною спрямованістю, уніфікованістю, чіткою організаційною структурою. Основним джерелом дохідної частини бюджету є податки. Реформування податкової політики почалося у період проведення податкової реформи 19731974 років, яка знищила стару архаїчну, складну, багатоступінчасту систему, незрозумілу багатьом платникам податків.

Податки, які існують у державі, поділяються на прямі та непрямі.

До прямих належать прибутковий податок з фізичних та юридичних осіб, податок на дохід з капіталу, місцевий прибутковий податок, податок на спадщину, дарування тощо. При проведенні реформи 19731974 років найбільших змін зазнали прямі податки, реформа 1988 року ще більше їх спростила.

Непрямі податки повязані зі стадіями виробництва та реалізації товарів та послуг, імпорту товарів, зміною власності тощо. Основними з них є такі:

податок на додану вартість сплачується з приросту вартості товару при переході з одного циклу виробництва до іншого. База оподаткування розраховується як різниця між вартістю проданих товарів (майна), надання послуг, тобто всіх грошей, які надходять до підприємства, та собівартістю продукції, тобто вартістю сировини, матеріалів, комплектуючих, одержаних з попереднього підприємства. Сплачується ПДВ на кожній стадії просування товарів. Ставка податку становить 19 %. Продовольчі товари, газети, журнали оподатковуються за пільговими ставками 13 та 4 %. Деякі товари та послуги звільняються від його сплати взагалі (експорт продукції, різні міжнародні послуги та повязані з цим операції). Не оподатковуються ПДВ й операції зі страхування, видачі кредитів, операції з акціями та облігаціями, із золотом, іноземною валютою, медичне забезпечення, народна освіта, культура, поштові послуги тощо;

гербовий податок сплачується за юридичне оформлення цивільних та комерційних документів;

реєстраційний податок є доповненням до гербового збору. Він стягується, якщо потрібна ще й державна реєстрація;

податок на приріст вартості нерухомості належить до місцевих податків і сплачується при одержанні прибутку від продажу нерухомості;

акцизи та збори встановлюються на деякі види товарів алкогольні напої, тютюнові вироби, нафту, нафтопродукти, електроенергію, а також при укладанні страхових контрактів, купівліпродажу акцій, облігацій, при одержанні від держави послуг концесійного характеру;

мито;

податок з лото та лотерей.

Найбільше були змінені в період реформи 1988 року прибутковий податок з юридичних осіб, фізичних осіб та місцевий прибутковий податок.

Прибутковий податок з фізичних осіб сплачується з чистих доходів громадян, одержаних у вигляді заробітної плати (робота за наймом), доходів від комерційної діяльності, від операцій з нерухомістю, від власності на землю, капіталу або доходів з будь-яких інших джерел. Деякі джерела одержання доходів диференційовані.

Так, земельний дохід поділяється на дві частини:

від безпосередньо земельної ділянки, тобто факту володіння або збільшення сільськогосподарської діяльності на цій площі;

з доходу від експлуатації будинків, споруд їх власником, тобто доходу від здачі в оренду.

Розмір орендної плати визначається кадастровими реєстрами, оцінка яких проводиться раз на 10 років (в інтервалах відповідне міністерство може внести певні додатки та поправочні коефіцієнти).

Земельним податком оподатковуються тільки землі, які можна використовувати для сільськогосподарської діяльності.

Крім доходу від земельної власності, визначається дохід з капіталу. Він обчислюється складанням процентів за вкладами та за поточними банківськими рахунками. Податок стягується з дивідендів, лотерейних виграшів, ануїтетів тощо. Він утримується при проведені розрахунків банківською або іншою установою.

Крім заробітної плати, різних відрахувань та зборів до доходів від найманої праці додаються й пенсії. Але якщо особа, крім заробітної плати та пенсії, не має доходів з інших джерел, то в кінці фінансового року вона звільняється від подання податкової декларації.

Доходи від підприємницької діяльності, як і доходи від професійної діяльності, обчислюються як різниця між усіма доходами, одержаними підприємцем, та фактичними витратами.

Ставки оподаткування фізичних осіб встановлюються за прогресивною шкалою і щорічно корегуються з урахуванням індексу інфляції. Найнижча ставка оподаткування доходу 10 %, найвища 62 %. Для верств населення, які мають когось на утриманні, передбачені пільги. Розрахунок податку проводиться безпосередньо платником. Він заповнює декларацію про доходи і подає її в податковий орган.

Залежно від податкових надходжень прибутковий податок разом з ПДВ становить близько 50 % всіх податкових надходжень держави.

Прибутковий податок з юридичних осіб. Субєктами оподаткування виступають промислові, комерційні, кредитно-фінансові установи та підприємства, дрібні приватні підприємства, що не мають статусу акціонерних товариств (пайові товариства, партнерства, кооперативи тощо), які знаходяться як на території держави, так і за її межами.

Обєктом оподаткування є чистий дохід, що обчислюється як різниця між усіма доходами, одержаними підприємством, та витратами, у тому числі необхідними для підтримки процесу комерційної діяльності. Валовий дохід складається з:

виручки від основної діяльності;

реалізації зайвих сировини, матеріалів, комплектуючих, напівфабрикатів;

продажу землі, будинків, споруд, устаткування;

комісійних доходів тощо.

До основних валових витрат належать:

заробітна плата персоналу (без урахування виплат у вигляді участі в прибутках);

витрати на наукові дослідження;

засоби фонду безнадійних боргів (до цього фонду можна відраховувати до 0,5 % виручки);

засоби фонду комплексаційних витрат за кредитами (відрахування також здійснюється у розмірі 0,5 % суми кредитів до досягнення розміру фонду 5 % суми кредитів).

В Італії діє єдина ставка оподаткування 36 %.

Ці два податки найважливіші серед загальнодержавних.

Основним місцевим податком є місцевий прибутковий. Його сплачують як фізичні, так і юридичні особи, він має цільовий характер, стягується централізовано податковими органами, а потім перераховується місцевим органам управління. За цим податком діє єдина ставка як для фізичних, так і для юридичних осіб 16 %.

Субєктами оподаткування є приватні особи та корпорації. Але цей податок стосується тільки певних громадян. Обєктами оподаткування виступають прибутки від переміщення нерухомості, спекулятивних операцій з цінними паперами, підприємницького доходу, а також заробітна плата осіб вільних професій. Корпорації при визначенні розміру доходу користуються низкою пільг. Так, при розрахунку доходу можна відраховувати доходи, одержані від іноземної філії до 50 % для осіб, які займаються сільськогосподарською діяльністю підприємств, коли їх дохід становить визначену суму. Підприємства та приватні особи можуть скоротити свій дохід на 30 %, якщо вони займаються роздрібною торгівлею, постачанням продуктів харчування, напоїв до державних установ або їдалень підприємств.

Податок на збільшення вартості нерухомого майна.Обєктом оподаткування є різниця між вартістю нерухомості (будинки, споруди, будівельні майданчики, які знаходяться на території Італії) на початок та кінець періоду. Обчислення проводиться за прогресивною шкалою й починається з моменту передачі власності або придбання її платником податку.

Податок з реклами. Ним обкладаються будь-які рекламні засоби, розташовані в різних місцях, які доступні публіці. Ставки встановлюються муніципалітетами залежно від фінансового стану, виду реклами та її мети.

Податок за використання суспільних площ стягується з площ, які використовуються спільно з муніципалітетами або підприємствами залежно від місцезнаходження, розміру, мети використання.

Податок з автотранспорту. Він є одночасно і державним, і місцевим. Ставка податку однакова як для фізичних, так і для юридичних осіб і залежать від обєму циліндрів.

Гербовий збір сплачується при одержанні юридичних та правових документів. Є різні способи справляння цього податку:

використання гербового паперу;

використання паперу з водяними знаками;

погашення гербових марок;

накладання гербових печаток;

сплата поштових зборів і платежів.

Сплата реєстрових та реєстраційних зборів відбувається при здійсненні запису в державних реєстрах наприклад, нотаріальні акти передачі прав володіння нерухомим майном, договори про оренду або передачу прав власності. Ставка становить 0,58 %.

При одержанні паспортів, посвідчень водіїв, дозволів на володіння морозильником стягується комісійний збір. При цьому використовуються спеціальні марки.

Місцеві ліцензійні збори стягуються за право сезонної торгівлі або торгівлі предметами антикваріату.

Податок на спадщину та дарування. Обєктом оподаткування виступає вартість майна, яка переходить до іншого власника після смерті попереднього або при даруванні. Ставка складається з двох частин: вартості майна та ступеня спорідненості. Перша частина встановлюється, якщо вартість майна перевищує визначену суму.

Друга сплачується родичами. Батьки та діти від сплати другої частини звільняються, і на них розповсюджується тільки перша частина.

Цільові збори це шкільний податковий збір, збір за використання державних земельних ділянок.

В Італії діють три основні способи стягнення податків:

пряме перерахування податків до бюджету;

утримання податків при виплаті сум (тобто у джерела);

стягнення податків за допомогою податкового реєстру. Цей спосіб застосовується, якщо платник податку порушує чинне законодавство. Тоді його заносять до спеціального реєстру, повідомляють окружне податкове управління і стежать за ним. Якщо платник і надалі не сплачує податки, на його майно може накладатися арешт з наступним продажем на аукціоні.

До особливо тяжких порушень, згідно з чинним у ІР законодавством, належать:

незаповнення або свідомо неправильне заповнення декларації про

доходи;

відсутність бухгалтерських записів або порушення порядку їх ведення;

проведення фіктивних операцій;

свідоме заниження доходів юридичною або фізичною особою.

Висновок

Отже, податкова система ґрунтується на дії загальноекономічних законів суспільства. Вона має певні особливості, які залежать від економічної системи держави, але є і спільні риси, характерні для будьякої країни.

Мета системи оподаткування це розробка економічного механізму нарахування та сплати податкових платежів, встановлення відповідних прав та зобовязань субєктів оподаткування, відповідальності за порушення чинного законодавства. Загалом вона повинна відповідати тій системі розширеного відтворення, яка існує в державі, а також її фазі розвитку.

По суті, податок виступає як примусове зобовязання платника податку перед суспільством. Це вилучення частини доходу субєкта оподаткування до державного бюджету і обєктивне зменшення його доходів. Тому велике значення має відношення держави до громадян, якість та кількість виконаних нею функцій. У податковій системі відображені позитивні та негативні риси тієї економічної політики, яку проводить держава, недоліки державного управління. Від цього залежить і відношення платників податків до держави, культура та обовязковість сплати податкових платежів.

Згідно з напрямками розвитку економічної стратегії держави приймаються і відповідні закони. До законодавчої бази системи оподаткування належать закони держави та різні підзаконні акти, які доповнюють та розяснюють чинні закони. У деяких країнах світу основним законодавчим документом виступає Податковий кодекс. Він визначає не тільки кількість податкових платежів, порядок їх нарахування та сплати, а й відповідальність субєктів податкового процесу.

В інших державах щодо кожного податку приймається відповідний закон. Законодавчі акти мають загалом стабільний характер і можуть змінюватись лише один раз на рік, як правило, під час обговорення та затвердження державного бюджету на наступній рік. Це стосується зміни ставки оподаткування, надання пільг, зміни розміру податку або розширення обєкта оподаткування. У законах та підзаконних актах мають однаково трактуватися різні терміни та поняття. Вони також повинні мати стабільний характер і однакове трактування принципів і методів розрахунку податкових платежів як для платника, так і для державного органу, який їх стягує. Це дасть змогу підприємству розробляти свою податкову політику на тривалий термін і визначати економічну стратегію.

Основними принципами законодавчої бази податкової системи є: державність, науковість, стабільність, повнота, лояльність та порядок прийняття.

Державність. Законодавча база повинна відповідати економічній політиці держави як у сучасних умовах, так і в майбутньому. Перспективи розвитку економіки держави залежать значною мірою від наявності фінансових ресурсів. Основне їх джерело бюджет держави, а в ньому найбільшу питому вагу мають податкові платежі. Але податки не мають бути важким тягарем для платника. Разом з тим податки повинні мати прогресивний характер, що пояснюється зростанням фінансових потреб держави у подальшому економічному розвитку та збільшенням її функцій. Особливе значення мають підзаконні правові акти та методики розробки.

Науковість. Закони держави та різні правові документи повинні базуватися на глибокому вивченні чинних загальноекономічних законів суспільства і закономірностей розвитку економічної системи. З розвитком держави та зміною основної мети та економічної стратегії змінюється і законодавча база, яка повинна відображати ці особливості. Крім того, при розробці конкретних методик необхідно застосовувати новітні технології, способи розрахунків.

Стабільність. Законодавчі документи, які приймає держава, повинні однаково визначати термінологію податкового платежу, методику його розрахунку. Із розвитком суспільства, економіки держави відбуваються постійні зміни як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі, які повинні відображатися у законодавчих документах.

Але зміни та доповнення у чинні закони мають вноситися нечасто і стосуватися передусім другорядних положень, наприклад надання пільг, зміни ставок оподаткування, визначення обєкта та субєкта оподаткування тощо. Цей принцип має важливе значення при розробці податкової стратегії підприємства, прогнозуванні його розвитку в майбутньому.

Повнота. У законах про податкові платежі повинні відображатися всі елементи цього принципу: від термінології до відповідальності платника податку. У світовій практиці неможливі ситуації, коли окремі поняття або положення, що стосуються податку, його розрахунку та сплати, визначаються в підзаконних актах.

Лояльність. Закони про оподаткування повинні носити не репресивний характер стосовно платників податку. Держава існує за рахунок платника і для платника податкового платежу. Тому її дії мають бути спрямовані на побудову такої системи, яка була б найефективнішою для платника. Лояльність законодавчої бази визначається наявністю податкових пільг, їх обґрунтованістю і впливом на фінансову систему держави. Особливу увага необхідно приділяти законодавчим документам, спрямованим на зменшення податкового тягаря.

Список використаної літератури

1. Брант М., Шаповал С. Бизнес в Украине и за ее пределами. К.: Видавничий центр Просвіта, 2011.

. Величко О., Дмитренко І. Іноземний досвід реформування податкової системи // Eкономіст. 2010. № 79. С. 120123.

. Гридчина М. В., Вдовиченко Н. И., Калина А. В. Налоговая система Украины: Учеб. пособие. К.: МАУП, 2012.

. Дернберг Р. Л. Международное налогообложение / Пер. с англ. М.: ЮНИТИ, 2013.

. Евстигнеев Е. Н. Основы налогообложения и налогового права. М., 2011.

. Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег // Избранные произведения / Пер. с англ. М.: Экономика, 2008.

. Налоговые системы зарубежных стран / Под ред. В. Г. Князева и Д. Г. Черника. М.: ЮНИТИ, 2012.

. Черник Д. Г. Налоги в рыночной экономике. М.: ЮНИТИ, 2013.

. Періодична преса України та країн світу.

. Інтернет. Сайти різних країн світу.