Вплив податків на формування інвестиційних ресурсів підприємства

План

Вступ

1. Формування інвестиційних ресурсів підприємства

2. Принципи побудови та критерії оцінки податкової системи

3. Проблеми і перспективи реформування системи оподаткування інвестиційної діяльності на регіональному рівні

4. Особливості інвестиційної діяльності в Україні

5. Загальна характеристика підприємства "НАЗВА". Оцінка діяльності підприємства. Значення прийнятого Податкового кодексу України в аспекті впливу оподаткування на інвестиційну діяльність підприємств

6. Створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні, удосконалення податкової системи України

7. Державні гарантії захисту інвестицій

8. Шляхи підвищення ефективності інвестиційної діяльності на сучасному етапі

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Сучасні умови господарювання та новітня стратегія розвитку України орієнтована на інтеграцію до світової та європейської спільноти поставили нові вимоги до функціонування економічної та політичної систем держави. Посилена увага з боку держави та її окремих інститутів приділяється новому вектору розвитку економіки - стабільному зростанню. Але стабільність в економіці можна досягнути лише за рахунок впровадження нових ефективних правил функціонування економічних агентів. Одним із найважливіших кроків на цьому шляху є прийнятий новий податковий кодекс України. В ньому розроблено та впровадження чіткий та прозорий механізм оподаткування.

У 90-х рр. минулого століття Україна була вимушена практично з нуля будувати власну систему оподаткування. Вона мала водночас відповідати вимогам ринкової системи господарського регулювання і виходити зі специфічних рис трансформаційних процесів, що відбувалися в українській економіці. Недосконалість нормативних актів у сфері оподаткування, численні зміни до них та бездумне копіювання досвіду розвинутих країн призвели до формування в країні заплутаної, суперечливої та неефективної податкової системи.

Податкове регулювання діяльності підприємств на мікрорівні охоплює дії підприємств щодо прийняття оперативних рішень пов'язаних зі змінами в законодавчій базі та умовами господарювання. Ці дані є рівними, взаємозалежними і взаємопов'язаними. Наприклад, зміна бази оподаткування, яку ухвалюють на макрорівні безпосередньо впливає на мікрорівень, а зменшення бази оподаткування на мікрорівні впливає на дохідну частину бюджету на макрорівні.

Кроки, які останнім часом зроблено Україною у напрямі вдосконалення податкової системи, не знімають потреби в підготовці та здійсненні більш ґрунтовних перетворень, яких так потребує наша держава.

Проблемою впливу системи оподаткування на інвестиційну діяльність займалося багато вітчизняних вчених таких як: В.Л. Андрущенко, О.Д. Василик, О.Р. Квасовський, А.І. Крисоватий, О.П. Кириленко, М.М. Свердан, Т.Б. Савченко, С.М. Онисько та інші. Однак в своїх працях, вони недостатньо уваги приділяли впливу прибуткового оподаткування на інвестиційну діяльність підприємств і як наслідку впровадження більш стабільного нормативно правового акту з питань оподаткування яким є Податковий кодекс.

Теоретичним підґрунтям написання курсової роботи стали праці таких вчених, як Паласевич М., Сербина О., Сколотяний Ю. та багатьох інших, які плідно досліджували проблеми оподаткування в Україні, теоретичні та методологічні засади його здійснення, а також вплив оподаткування на інвестиційну діяльність.

Недостатня теоретична розробка та особливе практичне значення зазначених положень в сучасних умовах господарювання зумовили вибір теми курсової роботи, постановку її мети та завдань.

Метою курсової роботи є дослідження впливу системи оподаткування загалом на інвестиційну діяльність підприємств.

Реалізація мети дослідження зумовила об’єктивну необхідність виявлення і розв’язання наступного комплексу завдань:

охарактеризувати принципи побудови та критерії оцінки податкової системи;

розкрити проблеми і перспективи формування системи оподаткування на інвестиційну діяльність на регіональному рівні;

охарактеризувати сучасний стан інвестиційної діяльності в Україні;

показати значення прийнятого Податкового кодексу України в аспекті впливу оподаткування на інвестиційну діяльність підприємств;

проаналізувати вплив податкового стимулювання на розвиток інвестиційних процесів в Україні;

інвестиційний ресурс оподаткування податкова

охарактеризувати створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні щодо шляхів удосконалення податкової системи України;

висвітлити державні гарантії захисту інвестицій.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні підходи до аналізу впливу системи оподаткування на інвестиційну діяльність.

Методи дослідження. При дослідженні теоретичних аспектів впливу системи оподаткування на інвестиційну діяльність використовувались: системний аналіз, методи індукції, дедукції, абстракції і формальної логіки; порівняння, групування, метод середніх величин, кореляційно-регресійний аналіз.

Інформаційною основою дослідження є законодавчі та нормативні акти, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань податкової системи.

Структура та обсяг роботи. Курсова робота складається із вступу, десятьох пунктів, фінансового звіту підприємства, висновків, списку використаних джерел.

1. Формування інвестиційних ресурсів підприємства

Політика формування інвестиційних ресурсів являє собою частину загальної інвестиційної стратегії підприємства, яка полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його ІД й залученні для цих цілей капіталу в найбільш ефективних формах з різноманітних джерел.

Найважливішою проблемою інвестора в процесі формування інвестиційних ресурсів є визначення їх загального обсягу. Загальна сума інвестиційних ресурсів підприємства має визначатися виходячи з запланованого обсягу освоєння коштів у процесі реалізації окремих реальних інвестиційних проектів, а також запланованого приросту портфеля фінансових інвестицій. Таким чином, загальний обсяг необхідних інвестиційних ресурсів у плановому періоді визначатиметься за такою формулою:

ІРЗ=Σnі=1РІП+ΔФІ,

де ІРЗ - загальний обсяг необхідних інвестиційних ресурсів в плановому періоді;

РІП - потреба в інвестиційних ресурсах для реалізації реального інвестиційного проекту;

ΔФІ - передбачений обсяг приросту портфеля фінансових інвестицій;- кількість реальних інвестиційних проектів підприємства, що реалізується

В плановому періоді.

У свою чергу, загальний обсяг інвестиційних ресурсів, необхідних для реалізації конкретного інвестиційного проекту визначається з урахуванням стадій інвестиційного циклу проекту.

Розрахунок загального обсягу інвестиційних ресурсів реального інвестиційного проекту.

. Початкові інвестиції:

.1 Капітальні витрати:

придбання земельних ділянок;

будівельно-монтажні роботи;

придбання, доставка та монтаж обладнання.

.2 Інші організаційні витрати:

з проектно-вишукувальних робіт;

з реклами;

Підготовка кадрів;

інші витрати.

.3 Інвестиції в чистий оборотний капітал:

придбання початкового запасу сировини;

покриття витрат з оплати праці персоналу;

формування страхового резерву грошових коштів;

інші витрати.

. Інвестиції на стадії експлуатації проекту:

.1 Річні операційні витрати;

.2 Податки;

.3 Відсотки за кредит;

.4 Непередбачені витрати;

.5 Інші витрати.

. Інвестиції на стадії завершення проекту:

.1 Витрати на демонтаж обладнання та знос будівель;

.2 Витрати з юридичного оформлення ліквідації підприємства;

.3 Інші витрати.

Після визначення загального обсягу інвестиційних ресурсів, інвестор має визначити, яка їх частка буде профінансована за рахунок власних коштів, а яка за рахунок позичених чи залучених.

Стратегія формування інвестиційних ресурсів є важливим складовим елементом не тільки інвестиційної, але і фінансової стратегії компанії (фірми). Розробка такої стратегії покликана забезпечити безперебійну ІД передбачених обсягах; найбільш ефективне використання власних фінансових коштів, що направляються на ці цілі, а також фінансову стабільність компанії (фірми) у довгостроковій перспективі.

Першим етапом формування інвестиційних ресурсів є визначення їх обсягу відповідно до здійснюваної ІД. Найскладнішим в цих розрахунках є оцінка потреби в інвестиційних ресурсах у зв'язку з реальним інвестуванням у створення нового підприємства. Як правило, в таких випадках загальна потреба має бути розрахована по всіх трьох стадіях інвестиційного процесу: передінвестиційній, інвестиційній та постінвестиційній (експлуатаційній).

Формування інвестиційних ресурсів для створення нового підприємства залежить від об'єктивності оцінки потреби в них і є дуже відповідальним етапом управління. Недостатній обсяг сформованих на цьому етапі інвестиційних ресурсів суттєво подовжує період створення та залучення виробничих потужностей нового підприємства, а, в ряді випадків взагалі не дає можливості розпочати його операційну діяльність. У той же час надлишковий обсяг необхідних інвестиційних ресурсів призводить до наступного неефективного використання активів підприємства, знижує норму дохідності інвестицій. Таким чином, визначення загальної потреби в інвестиційних ресурсах для створення нового підприємства пов'язано з вирішенням оптимізаційних задач.

Оптимізація загальної потреби в інвестиційних ресурсах для створення нового підприємства являє собою процес розрахунку реально необхідного обсягу інвестиційних ресурсів, які можуть бути ефективно використані в процесі реалізації інвестиційного проекту на першій стадії його життєвого циклу в умовах об'єктивних обмежень.

Розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів проходить чотири етапи::

. Прогнозування потреб інвестиційних ресурсів в загальному об’ємі інвестиційних ресурсів;

. Вивчення можливості формування інвестиційних ресурсів за рахунок різних джерел;

. Визначення методів фінансування окремих інвестиційних програм і проектів;

. Оптимізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів.

Методичні підходи до розробки стратегії формування інвестиційних ресурсів істотно різняться в компаніях, які є інституціональними інвесторами, що формують ці ресурси винятково за рахунок емісії власних акцій і інвестиційних сертифікатів, і в компаніях, які здійснюють реальну виробничу діяльність у різних галузях економіки.

Перша група інвесторів (інституційних) визначає можливий обсяг інвестиційних ресурсів виходячи зі стратегії андерайтингу, тобто можливостей реалізації емітованих ними ЦП. Для цієї групи інвесторів не виникає особливих проблем і з визначенням методів фінансування окремих інвестиційних програм, і з оптимізацією структури джерел формування інвестиційних ресурсів. Тому основна увага в процесі подальшого викладу цього питання буде приділено методичним підходам до розробки стратегії формування інвестиційних ресурсів у компаніях (фірмах), які здійснюють реальну виробничу діяльність.

Прогнозування потреби в загальному обсязі інвестиційних ресурсів здійснюється в такій послідовності:

На першій стадії визначається необхідний обсяг фінансових коштів для реального інвестування. У цих цілях у розрізі передбачених напрямками інвестиційної стратегії галузей підбираються необхідні об'єкти-аналоги, по яких розраховується вартість нового будівництва або придбання.

Слід зазначити, що вартість будівництва складає лише частину потреби в інвестиційних ресурсах, зв'язаних із уведенням нових об'єктів. Поряд з вартістю будівництва об'єкта (розглянутої як аналог вартості основних фондів, що вводяться в дію) повинні бути передбачені вкладення в оборотні активи нового підприємства.

Вартість придбання діючої компанії (фірми) може бути визначена на основі її оцінки наступними методами:

а) на основі чистої балансової вартості. Принцип такої оцінки заснований на вирахуванні з загальної балансової вартості активів компанії (фірми) суми її зобов'язань. При оцінці враховуються індексована вартість основних фондів за мінусом їхнього зносу, фактична вартість матеріальних оборотних фондів, сума дебіторської до кредиторської заборгованості й ін.

б) на основі прибутку. Принцип такої оцінки заснований на визначенні реальної суми середньорічного прибутку за ряд останніх років (або очікуваної суми середньорічного прибутку в майбутньому періоді) і середньої норми прибутковості інвестицій (у якості її замінника може бути використана реальна ставка відсотка при нарощенні або дисконтуванню коштів).

в) на основі ринкової вартості. Принцип такої оцінки заснований на використанні даних про продаж аналогічних підприємств по конкурсу або на аукціонах у процесі приватизації.

На другій стадії прогнозування потреби визначається необхідний обсяг інвестиційних ресурсів для здійснення фінансових інвестицій. Розрахунок цієї потреби ґрунтується на встановлених раніше співвідношеннях різних форм інвестування в прогнозованому періоді.

Загальна потреба в інвестиційних ресурсах для здійснення фінансових інвестицій визначається шляхом підсумовування потреби в них у першому (початковому) періоді і розмірів приросту цих ресурсів у кожному наступному періоді.

На третій стадії прогнозування потреби визначається загальний обсяг необхідних інвестиційних ресурсів. Він розраховується шляхом підсумовування потреби в інвестиційних ресурсах для реального інвестування, потреби в цих ресурсах для здійснення фінансових інвестицій і суми резерву капіталу (резерв капіталу передбачається звичайно в розмірі 10% від сукупної потреби в коштах для реального і фінансового інвестування). Політика формування інвестиційних ресурсів являє собою частину загальної інвестиційної стратегії підприємства, яка полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його ІД й залученні для цих цілей капіталу в найбільш ефективних формах з різноманітних джерел.

Найважливішою проблемою інвестора в процесі формування інвестиційних ресурсів є визначення їх загального обсягу. Загальна сума інвестиційних ресурсів підприємства має визначатися виходячи з запланованого обсягу освоєння коштів у процесі реалізації окремих реальних інвестиційних проектів, а також запланованого приросту портфеля фінансових інвестицій.

У свою чергу, загальний обсяг інвестиційних ресурсів, необхідних для реалізації конкретного інвестиційного проекту визначається з урахуванням стадій інвестиційного циклу проекту.

Після визначення загального обсягу інвестиційних ресурсів, інвестор має визначити, яка їх частка буде профінансована за рахунок власних коштів, а яка за рахунок позичених чи залучених.

2. Принципи побудови та критерії оцінки податкової системи

Система оподаткування України включає в себе як прямі, так і непрямі податки. Рівень прямого оподаткування в Україні останніми роками мав тенденцію до зниження. Доля податку на прибуток в доходах бюджету втричі перевищує долю податку з доходів фізичних осіб, а в країнах з ринковою економікою навпаки. Вагомою причиною такого становища є низький рівень життя більшої частини населення країни, особливо рівень заробітної плати.

Прямі податки впливають на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємства, як ціна продажу продукції, дохід від реалізації продукції, собівартість продукції, операційний прибуток, чистий прибуток підприємства, швидкість обертання обігових коштів, на платоспроможність та фінансову стійкість підприємства, формування його фінансових ресурсів та інвестиційну діяльність, конкурентоспроможність продукції і загалом на поведінку підприємців щодо будь-якої діяльності - операційної, інвестиційної чи фінансової. Рівень цього впливу залежить від системи прямого оподаткування - самих податків, рівня їх фіскальності, методів їх справляння, стабільності та досконалості системи.

Від сумарної величини прямих податків, які сплачує підприємство за певний календарний період, залежить чистий прибуток підприємства і його потреба в обігових коштах для обслуговування процесу виробництва та реалізації. Важкий фінансовий стан українських підприємств пояснюється обвальною втратою ними власних обігових коштів, особливо через інфляційні процеси 2008 - 2010 років.

Система прямого оподаткування також може суттєво впливати на формування підприємствами власних фінансових ресурсів, основними джерелами яких є прибуток та амортизаційні відрахування. Проте, якщо стосовно прибутку цей вплив є прямим і реалізується через прямі податки, що та, певною мірою, умовності нормативних установок, бо реальне життя завжди складніше.

Можливості ухилення від сплати податків значно знижують ефективність податкової системи як за рахунок зменшення податкових надходжень до бюджету, так і шляхом зниження можливостей регулюючого впливу податкової системи в цілому. Слід враховувати різний ступінь ухилення від податків стосовно їх окремих видів. Більше можливостей для ухилення містять у собі прямі податки, а серед останніх - відносно складний ПДВ, порівняно з податком на продаж та акцизами. Звідси диференціація можливостей ухилення від податків залежно від панування прямих чи непрямих податків, а серед непрямих - значимості ПДВ.

Сьогодні принципами побудови системи оподаткування в Україні проголошені:

стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

обов’язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку; забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибутку і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів) - на більші доходи;

рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і

відчутно впливають на фінансово-економічний стан підприємств (величину прибутку, обсяги необоротних коштів, можливість вести активну інвестиційну та інноваційну діяльність тощо), з іншого - особливості суб’єктів господарювання (форма власності, конкурентоспроможність, рентабельність виробництва, заміна обсягів вироблених товарів чи послуг тощо) активно впливають на формування бази оподаткування і, відповідно, на обсяги податкових надходжень.

Аналізуючи вплив податкової системи на функціонування суб’єктів господарської діяльності в Житомирській області, слід наголосити на таких особливостях, як значна диференціація обсягів податкових надходжень та рівень податкового навантаження на підприємствах різних галузей.

До зведеного бюджету області надійшло 43,4% податкових надходжень їх загального обсягу від промислових підприємств. Частка інших галузей економіки не перевищувала 12 %, що свідчить про провідну роль промисловості у формуванні податкових потоків в області. Серед інших галузей необхідно виділити транспорт і зв’язок (10,2 %), житлово-комунальне господарство (11,7 %), торгівлю і громадське харчування (9,2 %) та будівництво (8 %).

Найбільш стабільними податковими потоками відзначається будівництво (величина коефіцієнта варіації складає 0,41), торгівля і громадське харчування (0,42) та житлово-комунальне господарство (0,38). До галузей із значними коливаннями обсягів податкових надходжень відносяться матеріально-технічне постачання і збут, промисловість і лісове господарство, що зумовлено, зокрема, різким зниженням податкових надходжень у 2010 році.

Певний вплив на галузеву структуру податків у Житомирській області мають податкові пільги. Проведене дослідження свідчить про надзвичайно високий рівень пільгового оподаткування у промисловості (15,5 % від загального обсягу втрат від надання податкових пільг), у торгівлі і громадському харчуванні (17,9 %) та житлово-комунальному господарстві (13,8 %).

Вдосконалення системи оподаткування інвестиційної діяльності на рівні регіону набуває особливої актуальності.

Модель системи оподаткування побудована в Україні фіскально-орієнтована і тому є перешкодою на шляху подальшого зростання інвестиційної активності. Про це свідчать аналіз безсистемних змін у податковому законодавстві, здійснених упродовж кількох останніх років; наявність й істотне збільшення кількості необґрунтованих податкових пільг та їхніх користувачів, значне розширення повноважень і функцій Державної податкової адміністрації.

Що ж до податкових преференцій, то створення пільгового податкового режиму (у межах даної системи) для інвесторів усіх форм власності, що вкладають капітал у проекти з регіональним пріоритетом, поліпшить інвестиційний клімат у регіоні, стимулюватиме вітчизняних і зарубіжних інвесторів.

З метою удосконалення системи оподаткування інвестиційної діяльності на рівні регіону необхідно запровадити диференціацію ставок місцевих, центральних і регулюючих податків у частині, що спрямовується до регіональних бюджетів; розробити дієві принципи оподаткування, на основі яких можна створити ефективні правові та інституційні умови сприяння активізації інвестиційної діяльності регіону; впровадити ефективний режим використання податкових пільг, наданих інвесторам, які вкладають капітал в пріоритетні напрями регіону.

Подальшому вдосконаленню даної системи сприятиме організація досліджень щодо доцільності впровадження у вітчизняну практику найкращих зарубіжних механізмів оподаткування, а також напрацювання методик моделювання впливу змін параметрів оподаткування на активність інвестиційних процесів на мікрорівні.

Інколи підприємства можуть стикатися з відверто кримінальними силовими методами (шантаж, погрози, побиття), силове захоплення. Розмах рейдерства в Україні досить великий, кількість захоплень сягає 3000 на рік. Причому на відміну від європейського чи американського, рейдерство українське має відчутну кримінальну складову: протиправні дії здійснюються із залученням озброєних формувань, окремих співробітників судової та правоохоронної систем.

Протидія рейдерству буде ефективною завдяки вдосконаленню законодавства і захисту прав міноритарних акціонерів, для чого потрібно скасувати вимоги присутності 60 % акціонерів для можливості проведення зборів з правом прийняття рішень більшістю акціонерів. Акції ж міноритаріїв повинні викуповуватися за ринковою ціною, а не розмиватися в ході додаткової емісії.

Привабливість України як об'єкта для інвестицій іноземного капіталу можна охарактеризувати на основі такого сценарію вкладення коштів: найбільшою популярністю користуються галузі, які переживають піднесення і зорієнтовані на внутрішнє споживання (банківська сфера і страхування, зв'язок). Найбільшими інвесторами є Сполучені Штати Америки, Кіпр, Великобританія, Німеччина, Нідерланди, Російська Федерація, Австрія, Польща.

Фінансовий сектор є привабливим для зовнішнього інвестора завдяки вищим порівняно з європейськими країнами процентним ставкам і значним темпам динаміки банківської діяльності. Іноземна присутність у вітчизняних фінансових установах з кожним роком зростає: за 2009-2010 роки на український банківський ринок вийшло 12 нових серйозних іноземних контрагентів, серед яких "UniCredit" (Італія), "Reiffeisen" (Австрія), "BNP Paribas" (Франція), "Swedbank" (Швеція), "Erste" (Австрія).

Певною привабливістю відзначається і сфера високих технологій. У світі існує нестача кваліфікованих кадрів, а в Україні у наявності гідна освітня база для побудови експорто-орієнтованого IT-бізнесу. І хоча Україна практично вже втратила шанс зайняти місце на ринку софтверного виробництва, але в галузі

Важливо підвищити ефективність діяльності антимонопольних органів України, оскільки спостерігається тенденція до створення "регіональних монополій". Водночас укрупнення експортоорієнтованих компаній у металургійній та хімічній галузях дозволило б їм знизити витрати і посилити вплив на формування світової ціни на їх продукцію. Особливу увагу слід приділити захисту прав власності, у тому числі інтелектуальної. Україна є активним членом Світової організації інтелектуальної власності, але незважаючи на це наша держава залишається транзитним пунктом, місцем зберігання контрафактної продукції, що виробляється в Росії та інших країнах.

Підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості економіки повинно стати стратегічним завданням. Стан виробничих фондів незадовільний, і Україна стоїть на порозі техногенної катастрофи. Її інфраструктурні галузі настільки застаріли, що ігнорувати цей факт більше неможливо. Подібні активи не можуть бути надійною базою конкурентної боротьби та інвестиційної привабливості. Слід ураховувати й те, що інвестиції в їх оновлення не вигідні приватному капіталу. З численних невирішених питань у першу чергу слід вибрати лише кілька ключових напрямів, які будуть здатні генерувати реальне піднесення всіх інших сфер економіки. За даними Державного комітету статистики України, у І кварталі 2011 року обсяги інвестицій в основний капітал зросли проти відповідного періоду минулого року на 10,4 % і склали 34,1 млрд. грн. Найбільше збільшення інвестиційної активності зафіксовано у сфері наземного транспорту (179 %), оптової торгівлі (158 %), торгівлі автомобілями (153 %) та будівництві (144 %).

Разом із тим, у сферах водного й автомобільного транспорту, пошти та зв'язку і деяких інших інвестиційна активність сповільнилася. Основними джерелами капітальних інвестицій були власні кошти підприємств і організацій (63 % від загального обсягу), а також кредити банків та інші позики (14,5 %). За рахунок коштів державного та місцевих бюджетів освоєно 1 млрд. 818 млн. грн., що складає 4,7 %.

За рахунок прибутку підприємство має можливості вкладати кошти в розширення спектру своєї господарської діяльності, тобто придбавати нові засоби праці, основні фонди, в більших об'ємах сировину, матеріали, фінансувати діяльність щодо створення інноваційних технологій та ін. Прибуток може спрямовуватись на формування резервного фонду, здійснення інвестиційної діяльності, створення додаткових соціальних гарантій працівникам, для виплати частини прибутку власникам підприємства. Але, таким чином перерозподіляється чистий прибуток, тобто прибуток після оподаткування.

Стимулювати інвестування у вітчизняні підприємства можна за допомогою внесення певних обмежень щодо складу валового доходу. На сьогоднішній день до нього не включаються суми коштів або вартість майна, що надходять платнику у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, дивіденди отримані від резидентів.

Одним з найважливіших податкових важелів в оподаткуванні прибутку можна назвати особливості визначення валових витрат підприємства. Адже залежно від їх переліку змінюється розмір податкового навантаження. При дуже широкому списку витрат, які можна відносити до валових, підприємство може взагалі не мати податкового зобов'язання з даного податку. [19, с. 206]

За допомогою розширення списку валових витрат держава може стимулювати підприємства ще й до здійснення певної діяльності. Так, дозвіл щодо включення витрат з пенсійного страхування, довгострокового страхування життя до валових є сприянням становленню даних видів страхування, забезпеченню можливостей підприємству створювати конкурентні умови праці за допомогою формування відповідного соціального пакету, що є надзвичайно важливим в умовах дефіциту якісної робочої сили.

Особливістю регулювальної здатності податку на прибуток є ще й те, що даний податок корегує, зменшує податкове навантаження на підприємство щодо інших податкових платежів. Це може здійснюватись за допомогою нагальна необхідність впровадження ефективного механізму стягнення податку на прибуток підприємств та його перерозподілу як одного з інструментів стимулювання інвестиційної діяльності підприємств.

Таблиця 1.1

Таблиця 1 інвестицій фінансування за 2007-2011 роки, млрд. грн.

Таблиця 2.2

Таблиця 2. Розподіл інвестицій по сферам діяльності за 2008-2010 роки, млрд. грн.

Якщо говорити про динаміку інвестицій (рис.2.1), то необхідно відмітити той факт, що питома вага інвестицій за рахунок власних коштів хоча й превалює в цілому, однак простежується суттєве коливання протягом останніх років.

Рис 2.1 Динаміка інвестицій по джерелам фінансування за 2007-2011 роки, млрд. грн.

Зокрема можна побачити, що в період 2009-2010 років, коли простежується вплив світової фінансової кризи на вітчизняну економіку, обсяги інвестування скоротилися порівняно з 2008 роком і значною мірою саме за рахунок самофінансування. Через це вбачаємо за необхідність вдосконалити податку на прибуток підприємств шляхом створення стабільних умов його стягнення та прозорої системи його подальшого перерозподілу й відповідного закріплення у Податковому кодексі.

Якщо ж аналізувати 2011 рік, то зазначимо, що за І півріччя у розвиток економіки держави підприємствами та організаціями за рахунок усіх джерел фінансування вкладено 60,6 млрд. грн. капітальних інвестицій (без податку на додану вартість, урахованого в ціні придбання активів). Найвагомішу частку капітальних інвестицій (95,6% загального обсягу) спрямовано у матеріальні активи. Інвестиції в основний капітал (у капітальне будівництво та придбання машин і обладнання) становили 81,0% загального обсягу капітальних інвестицій. У поліпшення об’єктів (капітальний ремонт) вкладено 8,2% усіх інвестицій, у довгострокові біологічні активи тваринництва - 0,6%, у придбання та створення інших необоротних матеріальних активів - 2,2%.

3. Проблеми і перспективи реформування системи оподаткування інвестиційної діяльності на регіональному рівні

Недосконалість сучасної системи оподаткування унеможливлює формування оптимальних регіональних пропорцій економічного розвитку, у результаті чого активність інвестиційних процесів на мікрорівні знижується і виникає значний дефіцит інвестиційних ресурсів. Саме тому завдання вдосконалення системи оподаткування інвестиційної діяльності на рівні регіону набуває особливої актуальності.

Експерти зазначають, що модель системи оподаткування, побудована в Україні, фіскально орієнтована і тому є перешкодою на шляху подальшого зростання інвестиційної активності. Про це свідчать аналіз безсистемних змін у податковому законодавстві, здійснених упродовж кількох останніх років; наявність й істотне збільшення кількості необґрунтованих податкових пільг та їхніх користувачів, значне розширення повноважень і функцій Державної податкової адміністрації.

На наш погляд, удосконалення системи оподаткування інвестиційної діяльності на рівні регіону треба розпочати з диференціації ставок місцевих податків, а також центральних і регулюючих податків у частині, що спрямовується до регіональних бюджетів. Реформування системи оподаткування має базуватися на таких принципах, як прозорість і повнота сплати податків, стабільність та рівномірність податкових надходжень до регіонального бюджету, їхнє зростання за рахунок розширення бази оподаткування, врахування суперечностей між державними та регіональними інтересами, наукова обґрунтованість податкових ставок і простота адміністрування податків і зборів. Наведений вище перелік принципів не є вичерпним. На нашу думку, виникає необхідність в комплексному підході до формування системи принципів оподаткування, яку, слід доповнити такими принципами

-       принципом комплексності, який передбачає, що відповідний потенціал системи оподаткування повинен використовуватися регіоном на рівні з іншими важелями стимулювання інвестиційної діяльності

-       грошово-кредитною політикою, формуванням ефективної інфраструктури фінансового ринку, активною промисловою і

структурною політикою;

-       принципом системності, який передбачає, що для переорієнтації фінансових потоків з регіонального сектора економіки в державний, необхідне податкове стимулювання як інвестиційної діяльності регіону в цілому, так і інвестиційного попиту і пропозиції;

-       принципом контролю, який передбачає стабільне і чітке податкове законодавство, а також ефективний судовий захист інтересів платників податків регіону, оскільки приватні і значні зміни податкового законодавства можуть помітно знизити прибутковість інвестиційної діяльності;

-       принципом адекватності, у відповідності до якого, для того, щоб уникнути введення не потрібних специфічних пільг, які можуть ускладнити і без того непросту систему оподаткування, слід приймати до уваги те, що пільги для пріоритетних напрямів інвестиційній діяльності регіону ефективні лише при високій прибутковості або низькій ризикованості інвестування в дану сферу.

-       Розбудова системи оподаткування на підставі зазначених принципів дасть можливість створити інституціонально-правове та економічне середовище, яке сприятиме активізації інвестиційної діяльності регіону.

Що ж до податкових преференцій, то створення пільгового податкового режиму (у межах даної системи) для інвесторів усіх форм власності, що вкладають капітал у проекти з регіональним пріоритетом, поліпшить інвестиційний клімат у регіоні, стимулюватиме вітчизняних і зарубіжних інвесторів.

На нашу думку, з метою удосконалення системи оподаткування інвестиційної діяльності на рівні регіону необхідно запровадити диференціацію ставок місцевих, центральних і регулюючих податків у частині, що спрямовується до регіональних бюджетів; розробити дієві принципи оподаткування, на основі яких можна створити ефективні правові та інституційні умови сприяння активізації інвестиційної діяльності регіону; впровадити ефективний режим використання податкових пільг, наданих інвесторам, які вкладають капітал в пріоритетні напрями регіону.

Подальшому вдосконаленню даної системи сприятиме організація досліджень щодо доцільності впровадження у вітчизняну практику найкращих зарубіжних механізмів оподаткування, а також напрацювання методик моделювання впливу змін параметрів оподаткування (зміна бази оподаткування, зміна ставок, перегляд пільг) на активність інвестиційних процесів на мікрорівні.

4. Особливості інвестиційної діяльності в Україні

Як відомо, від ефективності розвитку та рентабельності здійснення підприємницької діяльності буде залежати обсяг валового внутрішнього продукту країни. В свою чергу валовий внутрішній продукт являється чи не найважливішим показником економічного зростання в країні. З метою підвищення продуктивності діяльності підприємств застосовується система інвестиційних вкладень в активи підприємств. Отож можна сказати, що вітчизняні підприємства відчувають нестачу інвестиційних коштів і проблема покращення інвестиційної привабливості національних підприємств стоїть на одному з перших в черзі до нагальності вирішення.

Забезпечення стійкого зростання вітчизняної економіки є одним з пріоритетних завдань сьогодення. Його вирішення можливе за умови формування конкурентоспроможних підприємницьких структур, здатних зайняти місце у глобалізованому, складному, динамічному і взаємопов’язаному економічному просторі.

Інвестиційна діяльність на рівні національних суб’єктів господарювання порівняно з розвинутими європейськими країнами характеризується значною відсталістю, нестабільними темпами розвитку та нерівномірністю розподілу серед галузей, в яких функціонують об’єкти інвестиційної діяльності.

У комплексі проблем, пов’язаних із визначенням ролі інвестицій підприємства, в сучасних умовах більшого значення набуває процес управління інвестиціями підприємства, що визначає збільшення уваги до інформаційного забезпечення керівництва відповідними даними про інвестиції. Він повинен бути представлений як цілісна організаційно-економічна система процесу інвестування, що є складовою частиною в загальній структурі господарського механізму підприємства.

До структури цього механізму входять ринковий механізм саморегулювання та ціноутворення на основі попиту і пропозиції на інвестиційних ринках; держане нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності; внутрішній механізм регулювання інвестиційної діяльності підприємства (за основними напрямками інвестування здійснюється за допомогою розробленої інвестиційної стратегії та цільової інвестиційної політики, внутрішніх нормативів та вимог до інвестиційної діяльності за окремими її аспектами); система конкретних засобів управління, за допомогою яких передбачається досягнення конкретних результатів інвестиційної діяльності. Ефективний механізм здійснення підприємством інвестиційної діяльності дає змогу з максимальною швидкістю досягти поставлених цілей та вирішити основні завдання розвитку економіки підприємства, сприяє результативному вирішенню конкретних функцій управління інвестиційною діяльністю, повна і послідовна реалізація яких є надійною запорукою активної інвестиційної політики підприємства.

Існують певні стратегічні відмінності в управлінні інвестиційною діяльністю на різних етапах життєвого циклу підприємницької структури. Відправною точкою в обґрунтуванні інвестиційних рішень має бути інновація, втілення якої може надати системі нової якості. Це безпосередньо пов’язує інвестиційну політику зі змістом інноваційної стратегії і зумовлює зміну пріоритетів у процесі їх формування на різних стадіях життєвого циклу підприємства.

Як ми бачимо, в існуючій структурі державного апарату притаманна велика кількість проблем, успадкованих ще від колишнього Радянського Союзу, серед яких: громіздкий процес прийняття рішень, бюрократія і нечітке розмежування компетенції між урядовими відомствами. Відсутність стабільного і передбачуваного законодавчого середовища збільшує витрати і ризики, пов’язані з веденням бізнесу в України. Недоліки законодавчої бази створюють перешкоди для іноземних компаній, які вже відкрили свій бізнес в Україні і суттєво охолоджують бажання тих інвесторів, хто готовий вити в Україну. Основні проблеми стосуються не тільки численних невідповідностей і неузгодженостей в існуючих законодавчих актах, але й непередбачуваності змін, що можуть вноситися в законодавство, слабкого практичного втілення прийнятих законів і неефективного забезпечення їх дотримання.

5. Загальна характеристика підприємства "НАЗВА". Оцінка діяльності підприємства. Значення прийнятого Податкового кодексу України в аспекті впливу оподаткування на інвестиційну діяльність підприємств

У дослідженні історії становлення та перспективи розвитку податкової системи України доведено, що податкова система країни поступово змінюється та вдосконалюється. Одним із етапів розвитку податкової системи є розробка Податкового кодексу та рішення щодо його практичного впровадження.

Податкова система - невід’ємна складова людської цивілізації. Вона суттєво впливає на всі сторони соціально-економічного життя сучасного суспільства. Без науково обґрунтованої та раціонально сформованої податкової системи неможливо уявити сьогодні економічно розвинуту державу. Не зважаючи на великі історичні досягнення щодо розвитку податкових систем в економічно розвинутих держава продовжуються пошуки їх оптимізації за рахунок найбільшого поєднання інтересів населення, суб’єктів підприємництва і держави.

Перші податкові системи з’явились ще у стародавні часи, але вони відігравали допоміжну роль у формуванні доходів стародавніх держав. Однак історичні напрацювання щодо впровадження податків та формування податкових систем були ураховані вченими і практиками при розробці податкових систем ХХ-ХХІ ст.

У науковій літературі питання податкових систем розглядаються дуже широко, що пояснюються значенням податків та оподаткування для розвитку сучасної ринкової економіки, яка найчастіше регулюється за рахунок податково-бюджетних методів. В роботах розкривається еволюція податків та податкових систем, теоретично обґрунтовується перспективи розвитку оподаткування в Україні. Однак розвиток соціально-економічної системи держави, нові практичні напрацювання у сфері податків вимагають подальших теоретичних досліджень, у т. ч. з урахуванням історичних подій щодо побудови податкової системи, її поступового вдосконалення виходячи з нових потреб держави та суспільства.

Дослідження питань становлення та розвитку податкової системи України є важливими внаслідок необхідності всебічного реформування економіки України, підвищення рівня фінансової безпеки держави, зміцнення її фінансових можливостей.

Створення України як самостійної держави з самого початку вимагало збудувати власну податкову систему й формувати ефективну податкову політику. Податкова системи - один із головних атрибутів держави, відображення її соціально-економічного та політичного становища. Створення в Україні власної податкової системи здійснювалось паралельно з побудовою нової демократичної держави та нової ринкової економіки. У період набуття незалежності в Україні практично була відсутня правова основа організації податкової системи та фактично був відсутнім досвід використання податків в якості головних інструментів регулювання соціально-економічного розвитку.

Була розбалансована і неструктуризована економіка, не було податкової інфраструктури, слабкою була політична структура суспільства, простежувалися кризові явища в економіці та соціальній сфері. Усе це позначалось на законодавчому врегулюванні оподаткування, якості та узгодженості нормативно-правових активів з цих питань, термінах їх ухвалення та своєчасності внесення змін, точності виконання ухвалених законів

Історично склалось так, що формування податкової системи України було пов’язано з прийняттям у 1991 році Закону України "Про систему оподаткування". Згідно з цим законом об’єктами оподаткування стали: доходи; прибуток; додана вартість продукції, робіт та послуг; митна вартість продукції, робіт та послуг; спеціальне використання природних ресурсів; майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти. У зазначеному законі були включені збори до державних цільових фондів, наприклад, до Пенсійного фонду тощо.

Необхідно зазначити, що початок побудови податкової системи України мав значні проблеми, обумовлені як відсутністю необхідного досвіду, так і особливостями того періоду, коли Україна ще не мала повної самостійності як держава. Звідси, цілеспрямоване формування власної податкової системи в Україні почалось з 1992 року, коли Україна стала самостійною державою, і умовно процес становлення можливо поділити на чотири етапи: І етап - 1992-1993 рр.; ІІ етап - 1994-1999 рр.; ІІІ етап - 2000-2009 рр.; IV етап - 2010 р і далі.

На першому етапі фактично став реалізуватись Закон України "Про систему оподаткування". Булла створена податкова служба України. Сформовані три базові концепції перспективного розвитку податкової системи України. Суть першої концепції полягає в оподаткуванні оплачених обсягів реалізації, із застосуванням системи диференційованих ставок, залежно від сфери і виду діяльності.

Друга концепція розроблена Головною державною податковою інспекцією, Міністерством фінансів та Міністерством економіки України. В її основі було закладено існування податку на прибуток за єдиною ставкою на рівні 30-35%, з пільгами для інвестиційної діяльності; зменшення ставки з податку на додану вартість до 20%; чітке розмежування податків на загальнодержавні і місцеві; перехід в оподаткуванні фізичних осіб до сукупного річного доходу як об’єкта оподаткування.

Для того часу основні положення другої концепції можливо вважати досить прогресивними, а тому вона була прийнята до впровадження у податкову практику. Весь 1992 рік ця концепція реалізовувалась, але економічна ситуація в країні погіршувалась. Керованість соціально-економічним розвитком країни дедалі становилось все меншою. Помітно зменшувались доходи бюджетів всіх рівнів, що змусило державу у 1993 році прийняти два нові закони - "Про податок на прибуток" та "Про оподаткування доходів підприємств і організацій". Ставки податків за цими законами відповідали нормам першої концепції, що значно збільшило податковий тягар на виробника.

Третя концепція, що була запропонована Українським союзом промисловців і підприємців, в основному була схожа з другою концепцією, але в ній були включені значні пріоритети для виробників продукції та товарів.

На другому етапі велике значення для розвитку вітчизняної податкової системи мало прийняття Конституції України у 1996 році, яка фактично закріпила існування податкової системи країни. На цьому етапі були сформовані більш чіткі податкові механізми. Був напрацьований досвід застосування податкової системи. За окремими податками та зборами були зроблені необхідні коректування. В цей період остаточно була узаконена система місцевих податків і зборів. У 1997 році були суттєво перероблені Закони України "Про системи оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість" тощо.

Третій етап становлення та розвитку української податкової системи почався з 2000 року і продовжувався по 2009 рік. За цей період були внесені зміни до багатьох законодавчих активів щодо вдосконалення системи оподаткування в Україні. Цей період характеризувався постійними намаганнями зменшити податковий тягар для виробників і підприємців, а також запровадити більш стабільні норми оподаткування доходів фізичних осіб з метою підвищити рівень зацікавленості населення добровільно сплачувати податки і збори, а не приховувати їх. Зменшення ставок податків на прибуток підприємств до 25%, на доходи фізичних осіб до 13%, а потім до 15% повинно було позитивно вплинути на формування державного та місцевих бюджетів країни. У цей час неодноразово були спроби створити Податковий кодекс України, якій дав би можливість більш стабільного розвитку економіки в цілому. Однак політичні та соціально-економічні проблеми не дали змогу вирішити проблему Податкового кодексу, а українська система оподаткування не давало змогу досить ефективно працювати виробникам та підприємцям. Основний тягар податкового навантаження був перекладений на великі підприємства, які займались виробництвом та експортом продукції. Водночас мале підприємництво у більшості випадків до казни держави сплачувало незначні суми, хоча витрати підприємців малого бізнесу були значні, що пов’язано з корупцією в місцевих органах влади, органах податкової служби тощо.

На третьому етапі державі не вдалось вирішити одну із головних проблем податкової системи України - забезпечити вихід із тіні більшості підприємців. Українська економіка як і в 90-х роках остається тіньовою економікою, де 50-60% створеної вартості не оподатковується. Проблема країни полягає в відсутності інтересів провідного класу у встановленні справедливих механізмів виявлення і оподаткування прибутків, доходів, майна тощо. Практично весь період існування країни ставилось питання про впровадження в практику оподаткування майна фізичних і юридичних осіб. Але на практиці це не було здійснено через небажання політичної еліти країни, депутатів, держслужбовців, власників великих маєтків, власників великого, середнього та малого бізнесу. Україні не вдалось на третьому етапі побудувати ефективну систему оподаткування, хоча запровадженні закони, норми, ставки не були занадто високими у порівнянні з закордонними податковими системами. Головна проблема була пов’язана з людським фактором, тобто відсутністю бажання у політичної еліти країни повернути розвиток держави до того шляху, за яким вже досить давно йде більшість Європейських країн.

На сьогодні є підстави стверджувати, що податкова система виявилась неадекватною умовам перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб’єкти господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Значними є деформації та нестабільність ставок, визначенні бази й періодів оподаткування. Дуже негативно вплинули на результати господарської діяльності суб’єктів нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до виникнення значного неофіційного сектору економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень.

Четвертий етап становлення та розвитку податкової системи України почався у 2010 році. Він характеризувався активним намаганням створити Податковий кодекс та запровадити його найближчим часом. Такий Податковий кодекс було створено та прийнято Верховною Радою України і підписано Президентом країни. Однак побудова Податкового кодексу була дуже важкою внаслідок значних суперечностей між різними колами країни, що були зацікавлені або не зацікавлені у такому документі.

Податковий кодекс - це комплексний документ, який в цілому характеризує податкову систему країни, а тому його положення не можуть абсолютно задовольняти усіх учасників фінансових відносин в країні. На нашу думку, прийняття Податкового кодексу слід розглядати як позитивне явище у фінансовій системі держави. Податковий кодекс дає загальні перспективи до розвитку не лише податкової системи країни, а й всієї фінансової системи, до якої відповідною частиною входить податкова система.

Внаслідок прийняття Податкового кодексу було скасовано велику низку Законів України, які на протязі 19 років регулювали оподаткування і слугували об’єктом критики та вдосконалення. Ми вважаємо, що Податковий кодекс повістю не вирішив усіх питання вдосконалення та розвитку системи оподаткування в Україні, але його започаткування є великим кроком у майбутнє, тобто подальший розвиток оподаткування, формування бюджетів на новій податковій базі тощо.

До прийняття Податкового кодексу податкова система України характеризувалась структурою.

По-перше, загальнодержавними податками, зборами та обов’язковими платежами:

 податок на додану вартість;

 акцизний збір;

 податок на прибуток підприємств;

 податок на прибуток фізичних осіб;

 мито;

 державне мито;

 податок на нерухоме майно (нерухомість);

 плата (податок) за землю;

 рентні платежі;

 податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмі

 податок на промисел;

 збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

 збір за забруднення навколишнього природного середовища;

 збір за спеціальне використання природних ресурсів;

 збір на обов’язкове соціальне страхування за тимчасовою непрацездатністю;

 збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

 збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

 фіксований сільськогосподарський податок;

 відрахування та збір на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання загального користування;

 плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

 збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

По-друге, місцевими податками, зборами та обов’язковими платежами:

 податок з реклами;

 комунальний податок;

 збір за паркування автотранспорту;

 ринковий збір;

 збір за видачу ордера на квартиру;

 курортний збір;

 збір за участь на бігах на іподромі;

 збір за виграш на бігах на іподромі;

 збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

 збір за право ви користування місцевої символіки;

 збір за право проведення кіно - і телезйомок;

 збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

 збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

 збір з власників собак.

Аналіз загальнодержавних та місцевих податків, зборів та обов’язкових платежів дає змогу сформулювати наступні висновки та пропозиції.

По-перше, загальнодержавні та місцеві податки, збори та обов’язкові платежі, які входили до складу податкової системи України мають різні економічні, фінансові, фіскальні характеристики, а тому вони по різному впливають на соціально-економічний стан країни, фінансові можливості держави, суб’єктів підприємництва і домогосподарств.

По-третє, серед податків, зборів і обов’язкових платежів існує велика кількість тих, що фактично не мають значення для формування бюджетів різного рівня, а тому є необхідність їх виключати із складу податкової системи країни.

По-четверте, вважаємо, що із складу загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових платежів необхідно виключити збори, що пов’язані з соціальним страхуванням.

По-п’яте, вважаємо за доцільним частину податків, зборів та обов’язкових платежів перевести із загальнодержавних в місцеві.

По-шосте, для підвищення рівня фінансової самостійності місцевих органів влади пропонуємо виділити у структурі податкової системи України не дві, а три групи податків, зборів і обов’язкових платежів, а саме: а) загальнодержавні податки та збори; б) регіональні податки, збори та обов’язкові платежі; в) місцеві збори і обов’язкові платежі.

По-сьоме, вважаємо за доцільним провести перегрупування податків, зборів та обов’язкових платежів між різними групами, що дасть змогу підвищити рівень фіскальної забезпеченості бюджетів різного рівня.

Пропонуємо включати до загальнодержавних податків і зборів лише ті, які за своїми економічним і фіскальними властивостями відповідають інтересам всього суспільства.

До загальнодержавних податків і зборів слід віднести:

а) податок на додану вартість;

б) податок на прибуток підприємств;

в) акцизний збір;

г) мито;

д) рентні платежі;

е) відрахування та збір на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автомобільних доріг загального користування;

ж) збір за спеціальне використання природних ресурсів.

До регіональних податків, зборів та обов’язкових платежів необхідно віднести:

а) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

б) збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету;

в) збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

г) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

и) податок на рекламу

к) комунальний податок.

До місцевих зборів та обов’язкових платежів можливо віднести:

а) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

б) плата за землю;

в) податок на доходів фізичних осіб;

г) податок на нерухомість;

д) податок на промисел;

е) збір за паркування автотранспорту;

ж) ринковий збір.

Інші збори та відрахування вважаємо за доцільним виключити із структури податкової системи. Збори на соціальне страхування також виключити із податковій системи.

З прийняттям Податкового кодексу податкова система України частково змінилась в першу чергу за рахунок скорочення кількості податків, зборів та обов’язкових платежів, а також за рахунок більш точного групування податків, зборів та обов’язкових платежів за групами податків.

Так, до загальнодержавних податків та зборів за Податковим кодексом було віднесено:

) податок на прибуток;

) податок на доходи фізичних осіб;

) податок на додану вартість;

) акцизний податок;

) збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

) екологічний податок;

) рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів нафтопроводами та транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

) рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобувається в Україні;

) плата за користування надрами;

) плата за землю;

) збір за користування радіочастотним ресурсом України;

) збір за спеціальне використання води;

) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

) фіксований сільськогосподарській податок;

) збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

) мито;

) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплому енергію;

) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Аналіз загальнодержавних податків і зборів дає змогу стверджувати, що в Податковому кодексі не повністю був урахований фіскальний, фінансовий і соціально-економічний аспект відбору податків і зборів. Ми вважаємо, що до загальнодержавних податків і зборів у Податковому кодексі необхідно було віднести:

а) податок на прибуток підприємств;

б) податок на додану вартість;

в) акцизний податок;

г) екологічний податок;

д) рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газ та аміаку територією України;

е) збір за користування радіочастотним ресурсом України;

ж) мито.

Інші податки та збори, що за кодексом віднесені до загальнодержавних бажано було віднести або регіональних, або до місцевих з метою суттєво покращити фінансові можливості місцевої влади. Це стосується таких податків та зборів:

а) податок на доходи фізичних осіб;

б) збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

в) рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобувається в Україні; г) плата за користування надрами;

д) плата за землю;

е) збір за спеціальне використання води;

ж) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

з) фіксований сільськогосподарській податок;

и) збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;

к) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплому енергію;

л) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Аналіз місцевих податків і зборів дає можливість стверджувати, що при розробці Податкового кодексу був урахований досвід минулого, а тому значну частину податків та зборів, що складали раніше основу дохідної частини місцевих бюджетів було скасована як не ефективні. Але податки, збори, що складають базу місцевого оподаткування не можуть забезпечити відповідне наповнення місцевих бюджетів. Звідси, ми вважаємо за доцільним при подальших змінах у Податковому кодексі зарахувати частину податків і зборів з загальнодержавних до місцевих.

Внаслідок такого перерозподілу податків та зборів наповнення бюджетів різного рівня будуть більш високими, що позитивно відобразиться на соціально-економічному стані як держави в цілому, так і окремих регіонів. Великий крок у розвитку податкової системи України пов’язаний з впровадженням в практику Податкового кодексу та підвищенням якості окремих положень механізму оподаткування. Податкова система країни повинна змінюватись в напрямі скорочення чисельності податків та зборів, одночасно посилюючи їх дієвість в процесі використання, тобто справлення податків.

На основі проведеного дослідження можливо сформулювати наступні висновки і пропозиції:

По-перше, історичний шлях пройдений з початку формування податкової системи України дав змогу накопити відповідний досвіт, який був використаний при побудові Податкового кодексу країни;

По-друге, чинна на сьогодення податкова система не задовольняла ні державу, ні підприємців, внаслідок чого її необхідно було реформувати шляхом утворення більш досконалої податкової системи.

По-третє, прийняття Податкового кодексу слід розглядати як позитивне явище в розвитку податкової системи і фінансової системи країни взагалі. Однак з прийняття Податкового кодексу процес вдосконалення та розвитку податкової системи не припиняється. Існує необхідність подальших напрацювань щодо розвитку вітчизняного податкового законодавства, підвищення ефективності її фіскальної та економічної направленості.

По-четверте, у подальших дослідження необхідно більш детально зосередитись на окремих напрямах реформування податкової системи, які доцільно в майбутньому запровадити у Податковий кодекс. Це стосується більш деталізованого розподілу податків між державою, регіонами та місцевими органами влади. Впровадження більш ефективного механізму та методів адміністрування податками на рівні держави та регіонів.

6. Створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні, удосконалення податкової системи України

На розвиток держави впиває безліч факторів, серед них і стабільність на політичному рівні, і на економічному, а саме фінансові кризи, світові рейтинги країни. В останні роки всі країни, в тому числі й Україна відчули на собі значний вплив світової економічної кризи. Для виходу з кризи необхідний прилив нової енергії для відновлення та подальшого розвитку економіки. Найкращим енергетиком для економіки є інвестиції. Але для того, щоб інвестор захотів вкласти в країну гроші, необхідно його зацікавити в цьому. Саме для цього слугує таке поняття, як інвестиційний клімат.

Загалом інвестиційний клімат - це сукупність економічних правових, регуляторних, політичних та інших факторів, які в кінцевому рахунку визначають ступінь ризику капіталовкладень та можливість їх ефективного використання.

Для країни інвестиційний клімат означає сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів.

Інвестиційна діяльність є складним видом діяльності, що несе в собі багато ризиків, на яку впливає безліч факторів як внутрішньодержавних, так і зовнішніх. Головним чином, при дослідженнях інвестиційного клімату порівнюють параметри інвестиційного потенціалу та ризики, що характеризують політичну стабільність, дотримання норм податкового законодавства та стабільність нормативно-правової бази.

Відмітимо, що в Україні існує правове забезпечення інвестиційної діяльності, за якого іноземним інвесторам гарантується захищеність їхніх коштів, повернення коштів при припиненні інвестиційної діяльності, стабільні та своєчасні виплати за інвестиційними вкладеннями, а також іноземним інвесторам надається національний режим, що дозволяє іноземцям вести бізнес на рівні із громадянами України. Та попри все наша держава програє в надійності інвестиційного клімату. Насамперед важливу або навіть першочергову роль відіграють зовнішні фактори, такі як боргова криза в Єврозоні, падіння цін на нафту в Росії, негативний імідж України на міжнародній арені на тлі справи Ю. Тимошенко [3]. Несприятливі внутрішні фактори також відлякують інвесторів: рівень компетентності та послідовність дій влади, відповідність норм законодавства міжнародним нормам і рівень його дотримання, високий рівень корупції, недостатній рівень інфраструктури, корпоративного управління та судової системи.

Окрім вищеназваного сьогодні важливим фактором зниження інвестиційної активності є уповільнення темпів зростання світової економіки за рахунок погіршення ситуації в експортних галузях. На рівні з цим негативну роль відіграв і Національний банк, який з метою утримання валютного курсу вдався до жорсткості монетарної політики, що також сприяло зниженню темпів зростання економіки України.

За даними Держстату в січні - вересні 2012 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 4,3 млрд дол. прямих іноземних інвестицій, що становить 91,07 % до відповідного періоду 2011 року, у січні - вересні 2011 року - 138,52 % до відповідного періоду 2010 року.

Обсяг внесених з початку інвестування в економіку України прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) на 1 жовтня 2012 року становив 52673,8 млн дол., що на 5,2 % більше обсягів інвестицій на початок 2012 року, та в розрахунку на одну особу населення складає 1157,0 дол.

Відмітимо, що інвестиції спрямовуються у вже розвинені сфери економічної діяльності (рис. 6.1). На підприємствах промисловості зосереджено 32,0 % загального обсягу прямих інвестицій в Україну, в фінансових установах - 29,8 %.

Рис. 6.1 Розподіл прямих іноземних інвестицій за основними видами економічної діяльності (у % до загального обсягу інвестування)

Спостерігається непропорційний розподіл обсягів залучення інвестицій у регіони України (рис.6.2). До восьми регіонів (Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Київської, Львівської, Одеської, Запорізької областей, Автономної Республіки Крим та до м. Київ) надходить найбільше всього інвестицій - 87,7 відсотка всіх залучених прямих іноземних інвестицій. Це саме ті регіони, які на сьогодні вже є економічно розвинутими та найбільш привабливими для іноземних інвесторів. Таке спрямування прямих іноземних інвестицій та інвестицій в основний капітал в регіональному розрізі не сприяє рівномірному соціально-економічному розвитку регіонів та посилює подальше збільшення розриву у їх розвитку.

Рис. 6.2. Розподіл залучених прямих іноземних інвестицій за основними регіонами-реципієнтами інвестицій України (у % до загального обсягу)

За підсумками рейтингу Світового банку "Ведення бізнесу 2013" (Doing Business 2013) Україна не тільки покращила свої позиції на 15 пунктів (до 137 місця із 185 країн), а і увійшла до списку із 23 країн світу-найбільших реформаторів умов ведення бізнесу у 2011-2012 роках, які оцінює даний рейтинг.

Україна також увійшла до списку країн-лідерів зростання у рейтингу серед країн СНД на ряду із Вірменією (+18 позицій до 32 місця), і на 9 позицій скоротила своє відставання від Росії, яка зайняла 112 місце у рейтингу Doing Business 2013.

У рейтингу Doing Business 2013 за субіндексом "Сплата податків" Україна не лише покращила свої позиції на 18 місць, а й потрапила до десятки країн - найбільших реформаторів даної сфери діяльності за останні 7 років - 6 місце. Так, за даний період Україна наблизилась до оптимального значення на 31 в. п. (з 16% до 47% від оптимального значення). В Україні з проведенням податкової реформи поступово зменшується як рівень податкового навантаження, так і кількість та тривалість платежів із сплати податків.

Завдяки прийняттю та набуттю чинності ряду положень Податкового кодексу від 02.12.2010 № 2755-VI, Закону України 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та інших нормативно-правових актів кількість податкових платежів на рік було скорочено до 28 проти 135 платежів у попередньому рейтингу.

Для суттєвого покращення місця України у рейтингу "Ведення бізнесу - 2013" актуальним на сьогодні є питання удосконалення правової та організаційної бази для підвищення дієздатності механізмів забезпечення сприятливого інвестиційного клімату й формування основи збереження та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки.

Варто відмітити ряд позитивних кроків у цьому напрямі, які вже здійснено:

.        На сьогодні в Україні створене правове поле для інвестування та розвитку державно-приватного партнерства. Законодавство України визначає гарантії діяльності для інвесторів, економічні та організаційні засади реалізації державно-приватного партнерства в Україні.

2.      На території України до іноземних інвесторів застосовується національний режим інвестиційної діяльності, тобто надано рівні умови діяльності з вітчизняними інвесторами. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації.

.        У випадку припинення інвестиційної діяльності іноземному інвестору гарантується повернення його інвестиції в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів від інвестицій у грошовій або товарній формі. Держава також гарантує безперешкодний і негайний переказ за кордон прибутків та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах унаслідок здійснення іноземних інвестицій.

.        Для підвищення захисту іноземних інвестицій Законом України від 16.03.2000 № 1547 ратифікована Вашингтонська Конвенція 1965 року про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами. Вирішенню проблемних питань інвесторів покликані сприяти комісії зі сприяння досудовому врегулюванню спорів з інвесторами, які можуть створюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування як тимчасові консультаційно-дорадчі органи з метою сприяння досудовому врегулюванню спорів між інвестором і органом виконавчої влади (місцевого самоврядування), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1024 "Про заходи щодо вдосконалення роботи органів виконавчої влади з інвесторами".

.        Підписано та ратифіковано Верховною Радою України міжурядові угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій з більше ніж 70 країнами світу.

.        Для сприяння іноземним інвесторам у питаннях взаємодії з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування утворено Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України.

.        З метою сприяння залученню й ефективному використанню вітчизняних та іноземних інвестицій для забезпечення розвитку економіки України, прискорення її інтеграції в європейську і світову економічні системи, забезпечення права приватної власності і права на підприємницьку діяльність утворено Раду вітчизняних та іноземних інвесторів при Президентові України. Очолив зазначену Раду Президент України.

.        З 1 січня 2012 року набрав чинності Закон України № 2623 "Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом "єдиного вікна". Цей Закон визначає правові та організаційні засади відносин, пов'язаних з підготовкою та реалізацією інвестиційних проектів за принципом "єдиного вікна".

Диверсифікації галузей, до яких спрямовуються інвестиційні ресурси, сприяють положення Податкового кодексу, які встановлюють пільгові режими оподаткування підприємств окремих сфер економічної діяльності, а саме:

підприємств, які виробляють продукти дитячого харчування; здійснюють впровадження енергоефективних технологій; здійснюють видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ; надають готельні послуги;

підприємств паливно-енергетичного комплексу; житлово-комунального господарства; легкої промисловості; суднобудівної галузі; літакобудівної промисловості; машинобудування для агропромислового комплексу; будівельної галузі (при здійсненні будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти); космічної діяльності; сільського та лісового господарства, а також рибальства;

виробників біопалива, підприємств з одночасного виробництва електричної і теплової енергії та/або виробництва теплової енергії з використанням біологічних видів палива, виробників техніки, обладнання, устаткування, визначених статтею 7 Закону України "Про альтернативні види палива";

видавництв, видавничих організацій, підприємств поліграфії;

суб’єктів кінематографії та мультиплікації;

переробних підприємств з виробництва молока, молочної сировини та молочних продуктів, м'яса та м'ясопродуктів

Так, питання сприяння інвестиціям знайшли своє відображення у Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава". Зокрема, в рамках програми реформ здійснюватимуться конкретні заходи з покращення бізнес-клімату, а саме: удосконалення дозвільної системи, ліцензування, адміністративних послуг, започаткування та ліквідації бізнесу, державного нагляду та контролю, технічного регулювання, формування митних процедур.

Зазначені заходи сприятимуть покращенню інвестиційного іміджу України та збільшенню обсягів залучення іноземних інвестицій та капітальних інвестицій в її економіку.

7. Державні гарантії захисту інвестицій

Розвиток інвестиційної діяльності породжує низку проблем, чільне місце серед яких посідає проблема захисту прав інвесторів. Чинне законодавство містить норми, що регулюють питання захисту прав інвесторів, але вони, як правило, мають декларативний характер, що потребує вдосконалення існуючої нормативно - правової бази та практики застосування цих норм.

Серед державних гарантій інвестиційної діяльності виділяються загальні гарантії (держава гарантує суб'єктам інвестиційної діяльності, незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, однакові права і створює рівні можливості для доступу до різних ресурсів) та майнові гарантії (держава шляхом прийняття відповідного законодавства, створення спеціальних структур гарантує недоторканність майна та захист права власності).

Законом України "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Це зумовлено тим, що інвестиційна діяльність пов'язана з певним ризиком для інвестора, а тому обсяг інвестицій, особливо іноземних, залежить значною мірою від ефективності правових гарантій, передбачених національним законодавством та міжнародними договорами. Обов'язком держави є створення і забезпечення ефективності існування механізму захисту інвестицій та інвесторів. І саме держава в особі уповноважених нею державних органів має забезпечити законодавчі засади щодо сприяння захисту прав інвесторів і створити належний механізм реалізації законодавчих норм.

Законодавство повинне забезпечити реалізацію таких основних прав інвесторів, як право на отримання прибутку від здійснення інвестиційної діяльності; право на пересилання прибутку за межі України; право на судовий захист законних прав та інтересів інвестора; право на відшкодування заподіяних інвестору збитків.

Значне місце в інвестиційному законодавстві також має бути відведене гарантіям інвестиційної політики, до яких можна віднести такі: стабільність інвестиційного законодавства; стабільність правового режиму інвестиційної діяльності; стабільність правового статусу інвесторів та учасників інвестиційної діяльності; можливість ефективного захисту прав у випадку їх порушення.

Під гарантіями розуміється підкріплена силою держави система юридичних засобів та умов, що посилюють права уповноважених суб'єктів і обов'язки зобов'язаних суб'єктів правовідносин, що забезпечують їх реалізацію за допомогою особливої процедури (деталізація регулювання, надання регулюванню більшої юридичної сили).

Під захистом інвестицій розуміється комплекс організаційних, технічних, правових заходів, спрямованих на створення умов, що сприяють збереженню інвестицій, досягненню мети інвестиційної діяльності, ефективної діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав і інтересів інвесторів, у тому числі й права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Правові гарантії захисту інвестицій поділяються на:

-       гарантії від зміни законодавства;

-       гарантії від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб;

-       компенсація і відшкодування збитків інвесторам;

-       гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності;

-       гарантії переказу доходів, прибутків та інших сум у зв'язку з іноземними інвестиціями.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності та джерел існування. Усім інвесторам забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкоджати управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації. Інвесторам забезпечується рівноправний режим здійснення інвестиційної діяльності, включаючи незастосування дискримінаційних заходів, способів дискримінаційного характеру, які могли б зашкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також умови і порядок вивезення вкладених цінностей та результатів інвестиційної діяльності.

Гарантії від зміни законодавства. Однією з важливих умов залучення інвестицій є гарантії стабільності законодавства, яке регулює правовий режим інвестицій. На думку В.М. Коссак, під гарантіями стабільності законодавства розуміється те, що в разі погіршення умов інвестування до іноземних інвестицій буде застосовуватися законодавство, яке діяло на момент вкладення інвестицій. Така гарантія стосується спеціального законодавства про іноземні інвестиції. Але законодавець не розкриває змісту поняття "спеціальне законодавство". Це положення стосується безпосередньо законодавства про іноземні інвестиції. Разом з тим умови здійснення іноземних інвестицій містяться і в податковому, антимонопольному, підприємницькому законодавстві. І тому в юридичній літературі існує думка, що цей принцип не повинен поширюватися на зміни в інших галузях законодавства. Статтею 8 Закону України "Про режим іноземного інвестування" встановлено, що держава гарантує іноземному інвестору в разі погіршення умов інвестування застосування до іноземних інвестицій норм законодавства, що діяло на момент вкладення інвестицій. Аналогічна норма міститься і в Господарському кодексі України. Відповідно до ч.2 ст.397 Господарського кодексу України в разі зміни законодавства про режим іноземного інвестування на вимогу іноземного інвестора у випадках і в порядку, визначених законом, застосовуються державні гарантії, які визначені законодавством, що діяло на момент вкладення інвестицій.

На думку О.М. Вінник, ці гарантії означають, що в разі погіршення умов інвестування проти умов укладених інвестиційних договорів на весь строк дії договору зберігають силу договірні умови. Це положення ґрунтується на підставі аналізу ч.1 ст.18 Закону України "Про інвестиційну діяльність".

Законом України "Про внесення змін до статті 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність" встановлено, що гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, які здійснено в період дії таких гарантій.

Гаранти від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб. Частиною 2 ст.18 Закону України "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб. Держава забезпечує захист від примусових вилучень інвестицій у вигляді націоналізації, реквізиції та конфіскації.

Під націоналізацією розуміють безоплатне або сплатне вилучення майна, яке належить іноземному інвестору, і передання його у власність держави. Статтею 41 Конституції України передбачено непорушність права приватної власності. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Стаття 55 Закону України "Про власність" до обставин надзвичайного стану відносить стихійне лихо, аварії, епідемії, епізоотії. І при їх настанні майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучене (реквізоване) у власника в порядку й на умовах, встановлених законодавчими актами України з виплатою вартості майна в обсязі, передбаченому ч.4 ст.48 Закону України "Про власність". Це правило закріплене також і в ч.2 ст. 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність". Статтею 9 Закону України "Про режим іноземного інвестування" також забороняє націоналізацію іноземних інвестицій, але у випадках здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій та епізоотій передбачає можливість реквізиції іноземних інвестицій державними органами. Вказана реквізиція може бути проведена на підставі рішення органів, які уповноважені на це Кабінетом Міністрів України. Це рішення та умови компенсації можуть бути оскаржені в судовому порядку згідно зі ст.26 цього Закону. Таким чином, реквізиція інвестицій здійснюється лише у випадках, прямо передбачених законодавством: при здійсненні рятівних заходів і на засадах компенсації витрат і збитків інвесторам. Майно інвестора може бути безоплатно вилучене (конфісковане) за рішенням (вироком) суду як санкція за вчинене правопорушення. Відповідно до ч. З ст.397 Господарського кодексу України іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації.

Компенсація і відшкодування збитків інвесторам. Ця гарантія тісно пов'язана з попередньою. Інвестори мають право згідно з ч.2 ст.18 Закону України "Про інвестиційну діяльність" у випадку прийняття державними або іншими органами актів, що порушують права інвесторів і учасників інвестиційної діяльності, на відшкодування збитків, які їм заподіяні, у повному обсязі цими органами. Ач.2 ст. 19 Закону передбачає, що всі понесені витрати, які заподіяні інвестору внаслідок примусових вилучень, що здійснюються тільки на підставі законодавчих актів України, повинні бути відшкодовані інвестору в повному обсязі збитків, що заподіяні у зв'язку з припиненням інвестиційної діяльності. Порядок відшкодування збитків визначається цими актами.

Законодавство України зазначає, що виплачувана компенсація повинна бути швидкою, адекватною, ефективною і визначеною на час фактичного здійснення рішення щодо відшкодування збитків. Таким чином, розмір компенсації визначається розміром збитків, завданих іноземному інвестору. Склад та розмір відшкодування збитків визначені ст.225 Господарського кодексу України. Частиною 6 ст.397 Господарського кодексу України передбачено, що сума компенсації має бути негайно виплачена у валюті, у якій були здійснені інвестиції, чи в іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до валютного законодавства. Законом може бути передбачене нарахування відсотків на суму компенсації.

Зобов'язання по відшкодуванню заподіяної шкоди належать до позадоговірних зобов'язань. Умовами виникнення відповідальності за заподіяну інвестору шкоду є: наявність збитків; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою; вина заподіювача шкоди. Але слід мати на увазі, що підстави відшкодування збитків і компенсація майнових втрат, завданих інвестору внаслідок реквізиції іноземної інвестиції, є за правовим характером різними категоріями.

Якщо реквізиція здійснюється на основі й у випадках, передбачених законодавством, то однією з підстав відшкодування збитків є завжди неправомірна поведінка, тобто скоєння правопорушення. Тому, на думку В.М. Коссак, хоча за розміром відшкодування втрат ці категорії можуть збігатися, за правовим змістом їх не можна ототожнювати. А звідси до державно-правових гарантій необхідно відносити право іноземних інвесторів на компенсацію втрат у разі реквізиції здійснених інвестицій у розмірі їх вартості, а також упущену вигоду.

Відшкодування збитків іноземним інвесторам, які заподіяно ним внаслідок правопорушення, має регулюватися, виходячи із загальних засад цивільно-правової відповідальності. А тому, на думку автора, відшкодування шкоди, заподіяної неправомірними діями або бездіяльністю державних органів України чи їх посадових осіб, а також унаслідок неналежного здійснення такими органами чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємств з іноземними інвестиціями, не можна вважати державно-правовою гарантією захисту прав іноземного інвестора. Зміст гарантій пре - зюмує забезпечення відповідних умов, передбачених законодавством, іноземному інвестору. У разі обмеження державою в особі уповноважених органів у випадках, передбачених законодавством, майнових прав інвесторів (зокрема, при реквізиції), втрати повинні бути відшкодовані. Тим самим держава бере на себе зобов'язання гарантувати забезпечення майнових прав інвесторів.

Гаранти в разі припинення інвестиційної діяльності. Відповідно до ст.11 Закону України "Про режим іноземних інвестицій" та ст.399 Господарського кодексу України у разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців від дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в розмірі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлене законодавством або міжнародними договорами України. Законодавець не розкриває змісту поняття "доходи в грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю". В.М. Коссак вважає, що взагалі отримати доходи в грошовій формі за реальною ринковою ціною неможливо, оскільки вони вже виражені в конкретному грошовому еквіваленті й їх можна лише проіндексувати, враховуючи інфляцію. Доходи в товарній формі існують у натурі.

Отже, немає потреби визначати їх за реальною ринковою ціною в контексті гарантій у разі припинення інвестиційної діяльності.

Встановлюючи цей вид гарантій, законодавець не визначив суб'єкта, покликаного матеріально забезпечити їх виконання, а тому, на наш погляд, є доцільним у чинному законодавстві визначити органи або організації, які повинні відшкодувати ці кошти іноземним інвесторам.

Гарантії переказу за кордон доходів, прибутків та інших коштів, отриманих іноземним інвестором. Відповідно до ст.12 Закону України "Про режим іноземних інвестицій" та ст.398 Господарського кодексу України іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Порядок переказу за кордон прибутків, доходів та інших коштів, одержаних унаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається Національним банком України.

Питання щодо способів захисту прав інвесторів розглядається в юридичній літературі.

Так, окремі автори, аналізуючи способи, встановлені чинним законодавством України, пропонують виділити такі:

-       недопущення націоналізації, реквізиції інвестицій, крім випадків, установлених законодавством;

-       відшкодування збитків, заподіяних незаконними діями держави та її органів;

-       гарантії інвесторам у разі зміни законодавства;

-       страхування інвестицій;

-       судовий захист прав інвесторів.

8. Шляхи підвищення ефективності інвестиційної діяльності на сучасному етапі

Вихід України з кризи вимагає розробки ефективної державної інвестиційної політики. Її необхідністю зумовлена перш за все тим, що інвестиції і пов’язані з ними зрушення в економіці відіграють ключову роль у формуванні макроекономічних пропорцій. А інвестиційна політика підприємства - загальне керівництво з формування програми капіталовкладень, відбору проектів і фінансових рішень. Інвестиційна політика полягає у виборі та реалізації найбільш раціональних шляхів розширення і оновлення виробничого потенціалу, посилення конкурентних переваг.

Для проведення заходів щодо активізації інвестиційних процесів на підприємствах України спочатку треба здійснити їх аналіз за схемою "згори-вниз", починаючи з рівня країни з метою дослідження характеру і стану інвестиційного клімату країни. Далі необхідно виконати так званий індустріальний аналіз макрорівня - специфічних секторів (регіонів, галузей) і завершити аналіз треба мікрорівнем - оцінка фінансового і економічного стану підприємства.

Покращити рівень активності інвестиційних процесів на підприємствах можна тільки за умов проведення спеціальних заходів:

. Збільшення обсягів державного інвестування при посиленні його цільової спрямованості;

. Заохочення інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання шляхом створення плану дій щодо формування сприятливого інвестиційного клімату та упровадження при прийнятті Податкового кодексу України дієвих податкових та амортизаційних стимулів інвестиційної та інноваційної діяльності суб’єктів господарювання.

. Необхідно збільшувати питому вагу наукоємних галузей з екологічно чистими технологіями, легкої та харчової промисловості, переробних галузей сільського господарства, сфери послуг;

. Покрашення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технологічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

. Пріоритетне забезпечення капітальними вкладами прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва і підвищення якості продукції;

. Збільшення обсягів капітальних вкладів на будівництво житла та інших об’єктів громадського користування і медичного забезпечення.

. Стратегічне планування соціально-економічного розвитку регіонів;

. Реалізація регіональної інформаційної політики, спрямованої на формування сприятливого інвестиційного іміджу регіону.

Отже, проблема активізації інвестиційної діяльності на підприємствах України є досить актуальною. Вона стосується подолання незбалансованості та недосконалості в процесах здійснення інвестиційної діяльності безпосередньо на вітчизняних підприємствах. Основними перешкодами на шляху до реалізації поставлених цілей є недосконалість чинного законодавства та байдужість влади до ситуації, що склалася, економічний спад та низька конкурентоспроможність національних підприємств порівняно із закордонними представниками. Вони повинні вирішуватись не тільки на рівні країни в цілому, але й на регіональному рівні зокрема. Нагальність цього питання не терпить відкладень, адже саме на ефективній підприємницькій діяльності в Україні і буде базуватись стабільна та конкурентоспроможна ринкова економіка.

Висновки

На сьогоднішній день в нашій державі існує проблема недостатнього використання інвестиційного потенціалу, яка пов’язана із політичною нестабільністю, надмірним втручанням держави у регулювання іноземних інвестицій, постійними змінами у чинному законодавстві, від сутністю в Україні єдиного центрального органу з питань державного управління іноземного інвестування, недостатнім розвитком малого та середнього підприємництва, наявністю великої кількості "тіньових капіталів".

Напрями інвестиційної політики України необхідно переглянути та розробити єдину чітку стратегію залучення іноземних інвестицій, оскільки залучення іноземних інвесторів з метою вкладення грошей в економіку держави є основною органічною частиною інвестиційної політики будь-якої країни.

Податковий кодекс України як єдиний консолідований нормативно-правовий акт надасть можливість запобігти штучній податковій збитковості суб’єктів господарювання, створення єдиних справедливих підходів та прозорих правил нарахування та сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), забезпечить сталість податкового законодавства в державі. Податковий кодекс направлений на вирішення наступних питань: розмежування політичних та адміністративних аспектів податкової політики та забезпечення автономності і незалежності податкової системи; забезпечення максимальної "нейтральності" податкової системи щодо економіки; забезпечення максимально можливого ступеню адаптації податкової системи до європейський та світових вимог; сприяння залученню інвестицій до пріоритетних сфер економіки.

Недоліки чинного податкового законодавства призвели до втрати ним функції стимулювання підприємницької діяльності, воно не підсилює, а навпаки, значно послабляє мотивацію до праці фізичних осіб, не сприяє інвестиційним (інноваційним) процесам, у тому числі й за участю іноземних суб'єктів. Тяжкий податковий тягар сприяє розширенню сфери тіньової економіки і її криміналізації.

Послабити негативний вплив чинної системи прямого оподаткування на фінансово-господарську діяльність суб’єктів підприємництва: зменшення податкового навантаження на підприємства; зменшення сум сплачуваних підприємством прямих податків, зборів та обов’язкових платежів податкового характеру шляхом реалізації на підприємстві системи податкового планування.

Удосконалення системи оподаткування інвестиційної діяльності на рівні регіону треба розпочати з диференціації ставок місцевих податків, а також центральних і регулюючих податків у частині, що спрямовується до регіональних бюджетів. Система оподаткування має базуватися на таких принципах, як прозорість і повнота сплати податків, стабільність та рівномірність податкових надходжень до регіонального бюджету, їхнє зростання за рахунок розширення бази.

Розбудова системи оподаткування на підставі зазначених принципів дасть можливість створити інституціонально-правове та економічне середовище, яке сприятиме активізації інвестиційної діяльності регіону.

Список використаних джерел

1.      Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2756-МІ з послідуючими змінами та доповненнями.

2.      Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 04.07.2002 р. №40-ІV з послідуючими змінами та доповненнями.

.        Закон України "Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21.11.1995 р. №437/95-ВР з послідуючими змінами та доповненнями.

.        Закон України "Про інститути спільного інвестування" (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) від 15.03.2001 р. - № 2299-111.

.        Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 р. - № 2664 - III.

.        Андрущенко В.Л. Економічні та позаекономічні аспекти оподаткування / В.Л. Андрущенко, Ю.І. Ляшенко. // Фінанси України. - 2005. - № 1. - С.36-43

.        Балацкий Е. Аналіз впливу податкової загрузки на економічний розвиток з допомогою виробничо-інституційних функцій // Проблеми прогнозування. - 2009. - № 2. - С.88 - 105.

.        Василик О. Д Фiнанси в економiчнiй системi держави // Фiнанси України. - 2009. - № 1. - C.3-10.

.        Василик, О.Д. Державні фінанси України: Підручник / О.Д. Василик, К.В. Павлюк; МОН України, КНУ ім.Т. Шевченка. - 3-ге вид., перероб. та доп. - К.: ЦУЛ, 2008. - c.308

.        Вишневський В.П. Оцінка можливості зниження податкового тягаря / В.П. Вишневський, Д.В. Липницький // Фінанси України. - 2010. - № 1. С.93 - 105.

.        Захарченко В., Кузьмина Т. Хозяйственная деятельность предприятий в условиях действующей налоговой системи // Економіка. Фінанси. Право. 2010. - № 3. - С.6 - 11.

.        Захарін С.В. Вплив оподаткування на заощадження та інвестиції // Фінанси України. - 2010. - № 10. - С.83.

.        Економіка, Фінанси, Право // Механізм державного регулювання інвестування в Україні. Наскільки він досконалий? //, Я. Шестакова, - №6, 2009-12-18 с.

.        Квасовський О.Р. Ефективне оподаткування малого бізнесу в умовах ринкової трансформації // Регіональна економіка - 2009. - №.4. - С. 191-197.

.        Кириленко, О.П. Модернізація механізму справляння податку на прибуток малих підприємств [Текст] / О.П. Кириленко, О.Р. Квасовський // Фінанси України: Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал Міністерства фінансів України. - 2008. - №4. - С.52-62

.        Левошко Л.В. Податок на прибуток як інструмент регулювання підприємницької діяльності: [Електронний ресурс] Сьома Всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція "Сучасний соціокультурний простір 2010". - Режим доступу: http://intkonf.org/levoshko-lv-podatok-na-pributok-yak-instrument-regulyuvannya-pidpriemnitskoyi-diyalnosti/

.        Онисько С.М. Податкова система. Підручник / За заг. ред.С.М. Онисько [І.М. Тофан, Грицина О. В.]. - Львів: "Магнолія Плюс”, 2008. - 312 с.

.        Литвиненко Я. Система оподаткування малого підприємства як чинник підвищення ефективності його діяльності // Економіка. Фінанси. Право. - 2009. - № 4. - С.17 - 21.

.        Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. - Ірпінь: Академія держ. под. служби України, 2009. - 362 с.

.        Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навчальний посібник. - Київ: УЛЛ, 2006. - 459 с.

.        Мойсеєнко І.П. Інвестування. Навчальний посібник. - К: Знання. 2006. - 513 с.

.        Музиченько А.С. Інвестиційна діяльність в Україні: Навчальний посібник. - К: Кондор. 2005. - 472 с.