Валютний ринок
Вступ
Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму в умовах
розвинутої ринкової системи є податкова, кредитна, депозитна, цінова,
митно-тарифна політика, зокрема і валютна. В Україні ці процеси мають поки що
недосконалий характер і потребують загального поліпшення.
Ключовим елементом зовнішньоекономічного механізму є валютна
політика, яка являє собою сукупність заходів держави та центрального банку у
сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів,
імпортні депозити) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та
конкурентоздатність національного виробництва.
Крім зазначених загальних завдань, українська держава має
вирішувати в галузі валютних відносин і ряд специфічних проблем, що випливають
із конкретно-історичної ситуації, яка склалася сьогодні:
На жаль, валютні проблеми вирішуються в Україні вкрай
повільно і наштовхуються на великі труднощі. Слабкий експортний потенціал не
забезпечує достатніх валютних надходжень у країну, а відсутність нормальної
економічної ситуації примушує експортерів приховувати валюту за кордоном,
оскільки у них немає гарантій вільного розпорядження своїми валютними коштами й
необхідних стимулів до їх інвестування в національну економіку.
Розбалансованість механізму. У цьому докладі ми розглянемо більш точно про
функціонування міжбанківського валютного ринку України.
Ми розглянемо Що таке валютний ринок, його функції, валютні
операції,суб’єкти,об’єкти, особливості міжбанківських валютних ринків
Розділ 1 : Валютний ринок
.1 Суть валютного ринку. Функції
Валютний ринок - як економічна категорія - це система стійких
економічних та організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі-продажу
іноземних та платіжних документів в іноземних валютах.
Як інституціональний механізм - це сукупність установ і
організацій - ТНБ, валютні біржі, брокерські фірми, що забезпечують
функціонування валютних ринкових механізмів.
Валютний ринок - це одна з важливих частин складного
фінансового процесу, і, як наслідок, ринок іноземної валюти відбиває порушення
рівноваги частотою й інтенсивністю зміни курсів валют. Зміни обмінних курсів
валют на ринку забезпечують центральні банки, уряди і МВФ механізмом, за
допомогою якого проблеми з платежами можуть бути частково вирішені. Нарешті,
валютний ринок є важливим компонентом приватних міжнародних фінансових ринків,
що підсилюють тісні зв'язки між різними міжнародними секторами грошового ринку.
Першим таким ринком був ринок золота, як грошового товару, де
золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним
договором. Офіційна ціна золота за одну тройську унцію (31,1035г) становила в
1837-1934рр. - 20,67 дол. США. Остання офіційна ціна золота становила 42,22
дол. США. Валютні ринки у сучасному розумінні склались в XIX ст.
Цьому сприяли наступні передумови:
розвиток міжнародних економічних зв’язків;
створення світової валютної системи, що покладає на країни -
учасниці визначені обов’язки у відношенні їх національних валютних систем;
широке поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків;
посилення концентрації і централізації банківського капіталу;
розвиток кореспондентських відносин між банками різних країн,
поширення практики ведення поточних кореспондентських рахунків в іноземній
валюті;
вдосконалення засобів зв’язку - телеграфу, телефону, телексу,
що спростили контакти між валютними ринками та знизили ступінь валютного і
кредитного ризиків;
розвиток інформаційних технологій, швидкісна передача
повідомлень про курси валют, банки, стан їх кореспондентських рахунків,
тенденції в економіці та політиці.
До головних функцій валютних ринків можна віднести:
. забезпечення виконання міжнародних розрахунків;
. забезпечення ефективного функціонування світових кредитних
та фінансових ринків (дозволяє суб’єктам МЕВ користуватися національними
кредитними та фінансовими ринками для фінансування та проведення операцій по
всьому світу. Тобто фірми мають змогу отримувати кредити за найнижчими ставками
і у найпривабливішій для них валюті, а потім використовувати залучені кошти для
фінансування будь-яких операцій);
. страхування валютних та кредитних ризиків (валютні ринки
надають можливість суб’єктам МЕВ за допомогою відповідних інструментів
(опціони, ф’ючерси, форвардні контракти, валютні свопи) зменшити або зовсім
уникнути валютних ризиків які пов’язані з проведенням операцій в різних
валютах);
. отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у
вигляді різниці курсiв валют (спекулянт відкриває позицію по певній валюті і
очікує зміни курсу, якщо курс змінився таким чином яким очікував спекулянт то
він заробить прибуток якщо, ні то збиток);
визначення валютних курсів - діяльність операторів на
валютних ринках постійно змінює валютні курси тих валют, з якими працюють на
цьому ринку. Існує багато причин зміни валютного курсу певної валюти, але всі
вони діють опосередковано через зміну попиту і пропозиції на цю валюту на
валютних ринках. Таким чином саме на валютному ринку визначається вартість
певної валюти;
. диверсифiкацiя валютних резервів банків, підприємств,
держав (суб’єкти МЕВ можуть певним чином застрахувати себе від змін валютних
курсів шляхом розосередження своїх грошових активів в різних валютах);
. регулювання економіки (через зміну валютного курсу відкрита
економіка може регулювати диспропорції які виникають в ній).
Існує чотири групи суб’єктів валютного ринку:
1. Державні установи, основне місце
серед яких займають:
центральні банки - управління валютними резервами, проведення
валютни інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок по вкладенням в
національній валюті; казначейства окремих країн.
. Юридичні та фізичні особи , зайняті у різноманітних
сферах зовнішньоекономічної діяльності: компанії, що приймають участь у
міжнародній торгівлі; мають попит на іноземну валюта, а також її пропонують;
операції здійснюють через банки; компанії, які здійснюють закордонні вкладення
активів (Investment Funds, Mohey Market Funds, International Corporations),
тобто інвестиційні фонди, крупні міжнародні корпорації; приватні особи -
неторгові операції - туризм, переказ заробітної плати, пенсій, гонорарів і
продаж готівкової валюти.
. Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне
обслуговування зовнішніх зв’язків: комерційні банки (ТНБ) - проводять основний
обсяг валютних операцій, акумулюють загальні потреби ринку у валютних
конверсіях, а також у залученні/розміщенні коштів і виходять з ними на інші
банки;
. Валютні біржі та валютні відділи товарних фондових бірж.
Валютні біржі - в країнах з перехідною економікою - обмін
валют для юридичних осіб і формування валютного курсу; валютні брокерські фірми
- зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними
конверсійної чи кредитно-депозитної операції. Знімаються комісійні.
Розвиток регулярних міжнародних економічних зв’язків,
поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків, посилення концентрації та
централізації банківського капіталу стали найважливішими передумовами
виникнення та подальшого розвитку валютних ринків.
Головними функціями валютних ринків є:
1. забезпечення здійснення міжнародних розрахунків;
2. страхування валютних та кредитних ризиків;
. забезпечення кредитування в іноземній валюті;
. диверсифікація валютних резервів банків,
підприємств, держави;
. регулювання валютних курсів;
. отримання спекулятивного прибутку їх учасниками у
вигляді різниці курсів валют;
З інституційної точки зору валютні ринки - це сукупність
банків, брокерських фірм, корпорацій.
Валютні ринки можна підрозділити в залежності від масштабу
діяльності і валют на національні, міжнародні, регіональні.
Національні валютні ринки - це ринки, що припускають
проведення валютних операцій у національній валюті однієї держави в основному
національними банками, наприклад, валютний ринок України.
Міжнародні валютні ринки - це ринки, які обслуговують рух
грошових потоків, опосередковуючи обмін товарами, послугами, рух капіталів.
В даний час виділяються як найбільш великі міжнародні валютні
ринки: ринки Лондона, Нью-Йорка, Франкфурта-на-Майні, Цюріха, Парижа,
Амстердама, Токіо, Сінгапуру, Гонконгу, Бахрейну та ін.
Регіональні ринки - це ринки, на яких здійснюються валютні
операції для забезпечення інтересів банків і підприємств в окремих регіонах.
Так, у Східноєвропейському регіоні функціонує досить активний прибалтійський
валютний ринок.
На національних та регіональних валютних ринках здійснюються
операції з певними конвертованими валютами. Котирування валют які
використовуються для валютних операцій у регіоні, відносно регулярно
проводиться регіональними банками, а валют місцевого значення - банками, для
яких ця валюта є національною і активно застосовується в угодах з місцевими клієнтами.
Валютний ринок у залежності від учасників можна підрозділити
на банківський, біржовий і клієнтський. На банківському валютному ринку
здійснюють операції центральні, універсальні, комерційні і спеціалізовані
банки. Велика частина валютних операцій здійснюється на банківському ринку чи
міжбанківському.
На біржових ринках здійснюють валютні операції банки,
компанії, брокерські фірми.
На клієнтських валютних ринках відбуваються операції між
банками і їх клієнтами. Серед валютних ринків в залежності від характеру
взаємин можна виділити прямі і посередницькі (брокерські) ринки. Валютні
операції на перших ринках здійснюються без посередників, прямо (банки з
банками, банки з клієнтами), а на інших - за участю посередників. На частку
останніх приходиться біля третини обсягу валютних операцій.
За ступенем організації валютні ринки можуть бути
організованими та неорганізованими. Організованим ринком є біржовий ринок.
Валютна біржа - це, як правило, некомерційне підприємство, оскільки її основне
завдання полягає не в одержані прибутку, а в організації торгів валютою та у
мобілізації тимчасово вільних валютних коштів. У деяких країнах (Японії,
Франції, скандинавських країнах) функціями валютних бірж є встановлення курсу
валюти або фіксація довідкових курсів валют. Брокерські фірми стягують за
посередництво комісію - “куртаж” (у середньому 30 дол. за кожен контракт). У
міжнародній практиці поширена система нарахування брокерської комісії, згідно з
якою покупець та продавець валюти сплачують брокерові по 50% брокерської
винагороди.
Валютні ринки в залежності від термінів виконання угод
підрозділяються на ринки «спот» (наявні, касові) і термінові (форвард, ф’ючерс,
опціон). Валютні ринки «спот» припускають проведення валютних операцій протягом
двох робочих днів, не враховуючи дня укладання угоди.
На форвардних, ф'ючерсних і опціонних ринках валютні операції
здійснюються на термін понад три дні, наприклад, терміном 1, 2, 3 місяці і т.д.
.2 Валютні операції
Валютна операція - це операція, пов’язана з переходом права
власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу
платежу в міжнародному обігу; ввезенням, вивезенням, переказом та пересиланням
на територію країни та за її межі валютних цінностей.
Валютний ринок не може бути статичним - це суперечить його природі. На ньому
постійно коливаються курси залежно від ситуації.
Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму в умовах розвинутої
ринкової системи є податкова, кредитна, депозитна, цінова, митно-тарифна
політика, зокрема і валютна. В Україні ці процеси мають поки що недосконалий
характер і потребують загального поліпшення.
Ключовим елементом зовнішньоекономічного механізму є валютна
політика, яка являє собою сукупність заходів держави та центрального банку у
сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів,
імпортні депозити) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та
конкурентоздатність національного виробництва.
Крім зазначених загальних завдань, українська держава має
вирішувати в галузі валютних відносин і ряд специфічних проблем, що випливають
із конкретні історичної ситуації, яка склалася сьогодні:
забезпечення стабільності гривні відносно провідних валют
світу;
залучення іноземної валюти в країну і використання її як
засобу стабілізації національної економіки;
створення державного валютного фонду й ринку валюти.
На жаль, валютні проблеми вирішуються в Україні вкрай повільно і наштовхуються
на великі труднощі. Слабкий експортний потенціал не забезпечує достатніх
валютних надходжень у країну, а відсутність нормальної економічної ситуації
примушує експортерів приховувати валюту за кордоном, оскільки у них немає
гарантій вільного розпорядження своїми валютними коштами й необхідних стимулів
до їх інвестування в національну економіку. Розбалансованість механізму
валютних операцій не дає змоги звести валютний та платіжний баланси України.
Таким чином, нинішня неефективна валютна політика є фактором, що дестабілізує
економіку, й одним із могутніх джерел інфляції.
Найскладнішим і неоднозначним за своїми економічними
наслідками елементом проведеної грошової реформи в Україні є введення валютної
конвертованості. Конвертованість - це один з дійових заходів стабілізації
національної грошової системи, посилення її впливу на розвиток ринкових
відносин, забезпечення ефективної структурної перебудови економіки, її
конкурентоздатності та прискорення інтеграції у світове господарство.
Нині для валютних операцій використовуються обмінні курси
іноземних валют, виражені у валюті України. Вони встановлюються Національним
банком на основі результатів торгів на міжбанківському валютному ринку України.
Включення валютних стабілізаторів у зовнішньоекономічний
механізм забезпечило б значною мірою створення умов для зниження курсу вільно
конвертованої валюти відносно української гривні, формування передумов для її
повної конвертованості, рееміграції валютних коштів в Україну, залучення
іноземної валюти в країну тощо.
.3 Торгівля валютою
Зроблені лише перші кроки до організації системи купівлі
валюти Національним і комерційними банками, торгівлі валютою за участю держави
та її структур, функціонування української валютної біржі.
Валютний своп - це продаж наявної валюти (спот) з одночасною
покупкою її на термін (форвард) чи навпаки. Центральні банки використовують
свопи, щоб забезпечити себе валютою для інтервенції на світовому валютному
ринку. Механізм свопів центральних банків був уперше розроблений на початку
60-х років федеральною резервною системою США, що уклала угоду з центральними
банками 15 країн і розташованим у швейцарському місті Базелеві - Банком
міжнародних розрахунків. Усі разом ці банки надали більш 30 млрд. дол. в
іноземній валюті для захисту долара. Інші країни також уклали угоди відносно
свопів, щоб діставати кошти для інтервенції на валютному ринку.
Торгівля валютами здійснюється на оптовому і роздрібному
валютних ринках, причому можна виділити наступні сегменти валютної торгівлі
між:
комерційними банками різних країн;
комерційними і центральними банками;
центральними банками;
банками і клієнтами.
Перші чотири співвідношення відносяться до оптового,
міжбанківського ринку, де відбувається більшість валютних операцій, а останнє -
до роздрібного, клієнтського ринку. На валютний ринок виходять самостійно, крім
банків і бірж, також великі транснаціональні компанії, що створюють свої
департаменти і дочірні спеціалізовані компанії, обсяги конверсійних операцій
яких настільки великі, що в окремі періоди вони можуть змінити тенденції
розвитку валютного ринку.
У міжнародних банках, транснаціональних компаніях
функціонують спеціальні валютні відділи, що оснащені найсучаснішими засобами
зв'язку, у яких працюють кілька груп фахівців:
камбісти (Франція), маклери (ФРН), дилери (США), торговці
(Англія), що здійснюють операції по купівлі-продажу певної валюти, останнім
часом їх стали об'єднувати під терміном маркетмейкери, тобто ті, що роблять
валютний ринок;
економісти-аналітики, що прогнозують рухи різних курсів
валют, розробляють эконометричні моделі оцінки валютного ризику і вартості
різних способів його хеджування, і оцінюють інші тенденції розвитку валютного
ринку на перспективу; менеджери, що розробляють валютну політику корпорацій і
реалізують її, у тому числі ті, що приймають рішення щодо величини і термінів
проведення валютних операцій, методів хеджування валютних ризиків, формування
валютних резервів, і іншим питанням валютної політики банків, корпорацій.
У процесі торгівлі валютою в учасників валютного ринку
виникають та змінюються вимоги та зобов’язання в різних валютах. Співвідношення
вимог та зобов’язань з тієї чи іншої валюти в оператора валютного ринку
називається валютною позицією. Валютна позиція може бути:
) закритою, передбачає збіг (порівнювання) вимог та
зобов’язань у певній валюті:
) відкритою - незбіг.
Відкрита валютна позиція в свою чергу може бути:
довгою - вимоги щодо певної придбаної валюти перевищують зобов’язання з
проданої тієї самої валюти;- короткою, яка показує, що зобов’язання в певній
валюті перевищують вимоги;- овернайт - позицією - показує, що залишається
відкритою до наступного дня.
валюта
міжбанківський операція ринок
Розділ
2 : Міжбанківський валютний ринок України
.1
Суб’єкти та операції на міжбанківському валютному ринку України
Міжбанківський ринок - це частина ринку позикових капіталів
(грошового ринку), де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних інститутів
залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі короткострокових
міжбанківських депозитів на короткі терміни.
Операції на міжбанківському валютному ринку України
дозволяється здійснювати лише суб'єктам цього ринку, до яких належать:
· Національний банк України;
· уповноважені банки (комерційні банки,
які отримали ліцензію
Національного банку України на право здійснення операцій з
валютними цінностями);
· уповноважені кредитно-фінансові установи,
які отримали ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій
з валютними цінностями.
· валютні біржі.
Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України купують
іноземну валюту для власних потреб та за дорученням клієнтів (резидентів,
нерезидентів) з метою перерахування іноземної валюти за межі України.
Усі валютні операції з іноземними валютами першої групи
Класифікатора іноземних валют Національного банку України та операції з
купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні за рахунок власних
коштів уповноважених банків і уповноважених кредитно-фінансових установ
здійснюються лише на умовах "тод" (поставка валюти відбувається
сьогодні), "том" (поставка валюти відбувається наступного робочого
дня) або "спот" (поставка валюти відбувається на другий робочий день
з дня укладання угоди).
Порядок та умови проведення уповноваженими банками та
кредитно-фінансовими установами операцій з готівковою іноземною валютою на
міжбанківському валютному ринку України визначаються окремими нормативними
актами Національного банку України.
Дозволено купівлю уповноваженими банками та
кредитно-фінансовими установами готівкових іноземних валют за безготівкові
(готівкові) іноземні валюти цієї групи Класифікатора та /або безготівкові
(готівкові) гривні за угодами "тод", "том",
"стоп" для забезпечення роботи власних кас із метою виконання
зобов'язань перед власними клієнтами.
Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському
валютному ринку України з метою виконання зобов'язань за операціями, що потребують
отримання індивідуальних ліцензій Національного банку України, є індивідуальні
ліцензії (дозволи) Національного банку України на здійснення операцій з
валютними цінностями, видані згідно з п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів
України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", які
передбачають купівлю іноземної валюти, та документи, передбачені умовами цих
ліцензій. бути зарахований на основний поточний рахунок власника коштів не
пізніше двох банківських днів після надходження на кореспондентський рахунок
відповідної суми в гривнях.
Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України (у тому
числі валютні біржі) при проведенні безготівкових операцій з купівлі-продажу
іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України отримують комісійну
винагороду від клієнтів у гривнях.
Уповноваженому банку та уповноваженій кредитно-фінансовій
установі згідно з їх тарифами дозволяється отримувати комісійну винагороду в
іноземній валюті за рахунок коштів клієнтів, якщо операції, які вони виконують
за дорученням клієнтів, пов'язані із сплатою комісійної винагороди в іноземній
валюті іноземному банку-кореспонденту (здійснення переказу, документарні
операції, операції із чеками, що прийняті на інкасо, операції за пластиковими
картками міжнародних платіжних систем тощо) та зі сплатою коштів міжнародним
платіжним системам і міжнародним системам зв'язку за користування їх послугами.
Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України здійснюють
на цьому ринку операції з купівлі-продажу іноземних валют за вільним договірним
курсом купівлі та продажу за кожною операцією без обмеження розміру маржі між
курсами купівлі та продажу і комісійної винагороди. При здійсненні
обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів -
юридичних осіб комісійна винагорода уповноваженого банку не може перевищувати
0,05%, включаючи операційні витрати.
При здійсненні операцій купівлі-продажу іноземної валюти на
міжбанківському валютному ринку України з метою виконання розрахунків за
торговельними операціями уповноважені банки повинні вимагати від резидентів
документи, передбачені Правилами здійснення операцій на міжбанківському
валютному ринку України.
Після отримання від клієнтів зазначених документів
уповноважений банк (уповноважена кредитно-фінансова установа) формує реєстр (у
двох примірниках), який містить таку інформацію:
· назва підприємства, код ЄДРПОУ,
місцезнаходження;
· орган державної влади, який
зареєстрував резидента;
· податковий орган, в якому взято на
облік резидента, дата та номер реєстрації;
· прізвище, ім'я та по батькові,
ідентифікаційні номери директора і головного бухгалтера згідно з Державним
реєстром фізичних осіб;
· номери та дати договорів або інших
документів, що є підставою для придбання іноземної валюти.
Такий реєстр щодня на паперових та магнітних носіях з копіями
відповідних документів, що є підставою для здійснення операцій купівлі
іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, не пізніше 14
години поточного робочого дня подається на розгляд до податкового органу, де уповноважений
банк перебуває на обліку.
Усі паперові примірники реєстрів завіряються підписом
керівника та печаткою податкового органу. Перший примірник реєстру та копії
документів повертаються уповноваженому банку, другий залишається на зберіганні
у податковому органі.
Податковий орган до 14 години наступного робочого дня
засобами електронного зв'язку надсилає реєстр відповідному регіональному
управлінню Національного банку України, яке до 17 години цього самого дня
надсилає отриману інформацію до відповідного уповноваженого банку
(уповноваженої кредитно-фінансової установи). Лише отриманий засобами
електронного зв'язку від регіонального управління Національного банку України
реєстр може бути підставою для здійснення операцій купівлі іноземної валюти на
міжбанківському валютному ринку України.
Суб'єкт міжбанківського валютного ринку України, який є
покупцем іноземної валюти, несе повну відповідальність як агент валютного
контролю за наявністю всіх документів, передбачених Правилами здійснення
операцій на міжбанківському валютному ринку України, які є обов'язковими для
здійснення операцій купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку
України. У разі виявлення порушень з боку уповноваженого банку (уповноваженої
кредитно-фінансової установи) він несе відповідальність згідно із ст. 16
Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і
валютного контролю", тобто позбавляється ліцензії на право здійснення
операцій з валютними цінностями.
Національним банком України встановлено чіткі правила
використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами України в
таких випадках:
· юридичними особами-нерезидентами та
розташованими на території України представництвами юридичних осіб-нерезидентів
з власних поточних рахунків;
· як засобу платежу або застави в разі
відсутності у фізичних осіб - нерезидентів або резидентів коштів у грошовій
одиниці України;
· як засобу платежу в разі здійснення
торгівлі та надання послуг на транспортних засобах під час перебування за
кордоном, а також в інших випадках, регламентованих "Правилами
використання готівкової іноземної валюти на території України",
затвердженими постановою Правління Національного банку України від 26 березня
1998 p. №119.
Використання готівкової іноземної валюти з власних поточних
рахунків юридичними особами-резидентами та розташованими на території України
представництвами юридичних осіб-нерезидентів дозволяється:
· для забезпечення витрат працівників
юридичних осіб нерезидентів, які повністю або частково здійснюють підприємницьку
діяльність нерезидента на території України, на відрядження за кордон (оплата
добових, витрати, пов'язані з найманням житлових приміщень та бронюванням місць
у готелях, транспортні та інші витрати за кордоном). Розрахунок сум таких
витрат здійснюється згідно з чинним законодавством України про відшкодування
витрат на відрядження за кордон;
· для забезпечення витрат працівників
іноземних дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних
представництв, міжнародних організацій та їх філій, які користуються імунітетом
та дипломатичними привілеями, представництв юридичних осіб-нерезидентів, які не
здійснюють підприємницької діяльності, на відрядження за кордон (оплата витрат,
пов'язаних з найманням житлового приміщення (оплатою готелю) та бронюванням
місць у готелях, транспортних та інших витрат за кордоном). Видача таких сум
здійснюється згідно зі складеним кошторисом;
· для забезпечення експлуатаційних
витрат юридичних осіб-резидентів або постійних представництв юридичних
осіб-нерезидентів, які мають власні транспортні засоби (орендують, фрахтують)
для виконання рейсів за кордон (оплата пального, лоцманських послуг,
аеронавігаційних послуг, митних та дорожніх зборів, стоянки тощо);
· для оплати праці
працівників-нерезидентів, які працюють в Україні за контрактом (з юридичною
особою-резидентом чи представництвом юридичної особи-нерезидента) в офіційних
представництвах та представництвах юридичних осіб-резидентів, які не здійснюють
підприємницької діяльності, та у юридичних осіб-резидентів, постійних
представництвах юридичних осіб-нерезидентів;
· для виконання статутної діяльності
представництва Бюро міжнародної організації з міграції, в тому числі для
покриття витрат, пов'язаних із забезпеченням виїзду мігрантів на батьківщину
(купівля мігрантам квитків, оплата їхнього проживання в готелях та харчування в
країнах, через які вони прямують транзитом, сплата підйомних тощо), за рахунок
коштів, що надійшли від нерезидентів на рахунок зазначеного Бюро;
· для виконання зобов'язань,
передбачених статтями 116 - 119 Кодексу торговельного мореплавства, згідно з
контрактом (угодою) на здійснення агентських послуг щодо виплат морським
агентом (юридичною особою-резидентом) готівкової іноземної валюти або дорожніх
чеків у вільно конвертованій валюті на експлуатаційні потреби капітану судна,
що належить (зафрахтоване) судновласнику-нерезиденту (в тому числі на оплату
праці членів екіпажу, репатріацію моряків із судна, яке знаходиться в порту
України тощо);
· для відшкодування фізичним особам
втрат у разі виникнення рекламацій, форс-мажорних обставин, що призвели до
невиконання юридичною особою-резидентом (або постійним представництвом
юридичної особи-нерезидента), яка надає послуги з оплатою в іноземній валюті
відповідно до чинного законодавства України, зобов'язань перед фізичною особою,
яка сплатила в іноземній валюті вартість послуги.
Для підкріплення власної каси уповноважені банки мають право
надавати один одному міжбанківські кредити у готівковій іноземній валюті і
здійснювати купівлю-продаж готівкової іноземної валюти за безготівкову грошову
одиницю України (за курсом продажу готівкової іноземної валюти банку-продавця)
або за безготівкову іноземну валюту відповідно до чинного законодавства
України.
Зняття банками-нерезидентами з власного кореспондентського
рахунку, відкритого в уповноваженому банку України, іноземної валюти готівкою
для вивезення її за кордон здійснюється за наявності індивідуальної ліцензії на
право вивезення за межі України валютних цінностей, наданої Національним банком
України.
Використання іноземної валюти ІІ групи за Класифікатором
іноземних валют Національного банку України здійснюється за наявності згоди
уповноваженого банку на інкасацію та зарахування іноземної валюти на
розподільчий рахунок в іноземній валюті суб'єкта підприємницької діяльності.
У разі використання іноземної валюти при визначенні ціни
товару та вартості наданих послуг використовується офіційний обмінний курс
грошової одиниці України, встановлений Національним банком України на день
здійснення платежу, а у випадках використання транспортних засобів - на час
перетину митного кордону України транспортним засобом.
Якщо залишки іноземної валюти зостаються в неробочі часи доби
у касах тих суб'єктів підприємницької діяльності, яким дозволено
використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу або як заставу, то
уповноважений банк встановлює ліміт зазначених залишків іноземної валюти в касі
(до розрахунку ліміту каси не включаються кошти, які направляються на виплату
заробітної плати, та кошти на відрядження). Понадлімітні залишки готівкової
іноземної валюти підлягають повній інкасації в установах уповноважених банків
та зарахуванню на розподільчий рахунок в іноземній валюті юридичної
особи-резидента. Якщо суб'єкти підприємницької діяльності працюють цілодобово,
закінченням робочого дня вважається початок операційного дня банку, в якому
вони обслуговуються.
Якщо юридичні особи-резиденти працюють у вихідні та святкові
дні, вони можуть перевищувати встановлені ліміти залишку іноземної валюти в
касі з обов'язковою інкасацією понадлімітних залишків до установи
уповноваженого банку не пізніше наступного робочого дня банку.
Порядок переміщення валюти через митний кордон України.
Одним із об'єктів валютного регулювання та контролю є
переміщення іноземної валюти через митний кордон України, яке здійснюється
відповідно до Порядку переміщення іноземної валюти через митний кордон України,
затвердженого спільним листом Національного банку України від 14 березня
p. №19029/381 та Державного митного комітету України від 17
березня 1993 p. №11/1-530 в редакції від 21 липня 1994 p. №169 зі змінами і
доповненнями від 15 серпня 1995 p. №19029/1350; 2 жовтня 1995 p, №296; 23
вересня 1996 p. №245; 16 квітня 1998 p. №151.
Відповідно до Порядку громадянам-резидентам дозволяється
вивозити з правом використання за кордоном національну валюту готівкою,
зареєстровану в митній декларації, в сумі 10 мінімумів, що не оподатковуються,
на одну особу незалежно від віку, а громадянам-нерезидентам, які тимчасово
проживають в Україні, - в сумі 5 неоподатковуваних мінімумів.
Крім того, громадяни-резиденти, які виїжджають за кордон,
можуть вивозити облігації (окрім облігацій державних позик), вкладні книжки
банків, чеки, акції банків, підприємств і організацій, деноміновані в
українській валюті і виписані на ім'я особи, яка виїжджає за кордон, а також
білетів українських лотерей, деномінованих в українській валюті.
Вивезення з України ювілейних і пам'ятних монет України, що є
валютними цінностями, фізичними особами-нерезидентами та фізичними
особами-резидентами, які прямують через державний кордон України, дозволяється
із недорогоцінних металів, номінал яких виражено в гривнях і українських
карбованцях, - без обмежень; із золота та срібла у кількості не більше ніж 50
монет кожного найменування (незалежно від проби та ваги) на одну особу - без
подання зобов'язання про зворотне ввезення та індивідуальної ліцензії
Національного банку України, а у більшій кількості - лише за наявності
індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Раніше вивезена за межі України українська валюта може бути
знову ввезена в таких самих обсягах за наявності митної декларації. Національна
валюта, сума якої перевищує зазначена норми, може бути ввезена тільки в касах
транспортних засобів (пароплавів, поїздів, літаків), які належать резидентам України
і здійснюють торгівлю в кафе, ресторанах, барах, буфетах за межами України за
гривні за спеціальним дозволом Національного банку України.
Вивезення за кордон іноземної валюти готівкою, чеками,
платіжними документами та іншими цінними паперами може бути здійснено у
випадку, якщо така валюта була ввезена із-за кордону і зареєстрована в митній
декларації (за винятком витраченої суми).
Валютними операціями називають певні банківські та фінансові
операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Це
використання валютних цінностей як засобу платежу; вивезення, ввезення,
пересилання та переказування валютних цінностей; отримання і надання кредитів,
нарахування відсотків, дивідендів; залучення інвестицій, придбання цінних
паперів та інші операції, здійснення яких відбувається тільки за умови
отримання відповідних ліцензій Національного банку України.
Валютні операції поділяють на поточні та термінові. Основними
видами поточних операцій є поточні (касові) операції в готівковій та
безготівковій формах. Готівкові операції здійснюються обмінними пунктами
банків, а безготівкові - банками, валютними біржами та іншими учасниками
валютного ринку. До поточних операцій відносять операції з короткими термінами
валютування - в межах трьох робочих днів.
.2 Ринкове та державне регулювання міжнародних
валютно-фінансових відносин
В умовах ринкової економіки здійснюється ринкове і державне
регулювання міжнародних валютних відносин. На валютному ринку формуються попит
та пропозиція валют та їх курсове співвідношення. Ринкове регулювання
здійснюється на основі закону вартості, закону попиту та пропозиції, дія яких в
умовах конкуренції на валютних ринках забезпечує відносну еквівалентність
обміну валют, відповідність міжнародних фінансових потоків потребам світового
господарства.
Історія
розвитку міжнародних економічних відносин свідчить про те, що в усі часи
держава втручалась у валютні відносини, характер і ступінь цього втручання були
різними - прямим або ж непрямим (опосередкованим), всеохоплюючим чи частковим.
Але безперечним є той факт, що в кризових умовах переважає державне валютне
регулювання. По мірі виходу економіки з кризи змінюється і характер та сила
державного валютного регулювання - відбувається поступова лібералізація
валютних операцій. Але держава завжди зберігає валютний контроль з метою
регламентації і нагляду за валютними відносинами.
Ринкове
та державне валютне регулювання доповнюють одне одного. Ринкове валютне
регулювання сприяє виникненню стимулів розвитку, а державне валютне регулювання
спрямоване на подолання негативних наслідків ринкового регулювання валютних
відносин. Межа між цими регуляторами визначається вигодами та втратами в кожній
конкретній ситуації.
У
системі регулювання ринкової економіки важливе місце займає валютна політика -
сукупність заходів, розроблених урядом і здійснюваних у сфері міжнародних
валютних і інших економічних відносин відповідно з поточними і стратегічними
цілями країни.
Напрямок
і форми валютної політики кожної країни визначаються її валютно-економічним
положенням, еволюцією міжнародної фінансової системи, рівнем конкуренції на
міжнародних фінансових ринках. Юридично валютна політика оформлюється валютним
законодавством - сукупністю правових норм та, регулюючих порядок здійснення
операцій з валютними цінностями в країні та за її межами, а також валютними
угодами - двохсторонніми та багатосторонніми - між державами в валютній сфері.
Одним
із засобів реалізації валютної політики є валютне регулювання - регламентація
державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій на
національному, міждержавному і регіональному рівнях. Пряме валютне регулювання
реалізується шляхом законодавчих актів і дій виконавчої влади, непряме - з
використанням економічних, зокрема валютно-кредитних методів впливу на поведінку
економічних агентів ринку.
Валютна
політика визначає підготовку, прийняття і реалізацію рішень по валютних
проблемах. Регулювання валютних відносин відбувається на декількох рівнях:
приватні підприємства, національна держава, на міждержавному рівні.
Міждержавне
регулювання у формі координації валютної, кредитної і фінансової політики
обумовлено наступними причинами:
посиленням
взаємозалежності національних економік;
зміною
співвідношення між ринковим і державним регулюванням на користь ринку в умовах
лібералізації економічних відносин;
зміною
пріоритетів на світовій економічні арені, виникненням трьох центрів лідерства:
США, Західна Європа, Японія;
величезними
масштабами світових валютних, кредитних, фінансових ринків, що відрізняються
нестабільністю у зв’язку з коливаннями валютних курсів, процентних ставок,
біржовими, валютними, банківськими кризами.
Абсолютно
автономна національна економічна політика, у тому числі валютна, несумісна з
інтернаціоналізацією економік різних країн і їхньою інтеграцією їхніх фінансів.
Органами
міждержавного валютного регулювання є: МВФ і щорічні наради «сімки» (США,
Японії, ФРН, Франції, Великобританії, Італії, Канади).
.3
Валютні обмеження
З
метою тиску на інші країни провідні держави іноді застосовують валютну блокаду.
Це економічна санкція у формі однобічних валютних обмежень однієї країни або
групи країн стосовно іншої держави, з метою примусити її до виконання певних
вимог. Сутність валютної блокади полягає в заморожуванні валютних цінностей
цієї держави, що зберігаються в іноземних банках, і застосування
дискримінаційних валютних обмежень.
Валютні
обмеження передбачають:
регулювання
міжнародних платежів і переказів капіталів, репатріації експортного виторгу,
прибутків, руху золота, грошових знаків і цінних паперів;
заборону
вільної купівлі-продажу іноземної валюти;
концентрацію
в руках держави іноземної валюти і інших валютних цінностей. До них відносять і
платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви і ін.), цінні папери,
деноміновані в іноземній валюті, дорогоцінні метали.
Основними
принципами валютних обмежень є:
централізація
валютних операцій у центральному і уповноважених (девізних) банках;
ліцензування
валютних операцій;
повне
або часткове блокування валютних рахунків;
обмеження
оборотності валют.
Відповідно
можуть вводитись різні категорії валютних рахунків: вільно конвертовані,
внутрішні, по двосторонніх урядових угодах, клірингові, блоковані і ін.
Розрізняються
дві основні сфери валютних обмежень: поточні операції платіжного балансу
(торгівельні і «невидимі» операції) і фінансові (рух капіталів і кредитів,
переклад прибутків, податкових і інших платежів).
Форми
валютних обмежень розрізняються за сферами їх застосування. За поточними
операціями платіжного балансу практикуються наступні їх форми:
блокування
виторгу іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження
їхніх можливостей розпоряджатися цими коштами;
обов'язковий
продаж валютного виторгу експортерів повністю або частково центральному і
уповноваженим (девізним) банкам;
обмежений
продаж іноземної валюти імпортерам (лише при наявності дозволу органу валютного
контролю);
обмеження
на форвардні покупки імпортерами іноземної валюти;
заборона
продажу товарів за кордон за національну валюту;
заборона
сплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;
регулювання
строків платежів за експортом і імпортом у зв'язку з розвитком операцій «leads
and lags» в умовах нестабільності валютних курсів;
множинність
валютних курсів - диференційовані курсові співвідношення валют по різних видах
операцій, товарним групам і регіонам.
При пасивному платіжному балансі використовуються наступні
заходи щодо припинення або обмеження експорту капіталу з метою підтримання
курсу національної валюти:
контроль за діяльністю кредитного та фінансового ринку;
обмеження участі національних банків у наданні міжнародних
позик в іноземній валюті;
примусове вилучення іноземних цінних паперів, які є власністю
резидентів, та їх продаж за валюту (практикувалась у Німеччині);
повне або часткове припинення виплати зовнішнього боргу
(практикувалась у Німеччині).
При активному платіжному балансі з метою стримування потоку
капіталів в країну та підвищення курсу національної валюти використовують
наступні заходи:
депонування на безпроцентному рахунку в центральному банку
нових закордонних зобов’язань іноземних банків (практикувалась у Японії,
Німеччині, США);
заборона на інвестиції нерезидентів та продаж національних
цінних паперів іноземцям (практикувалась у Швейцарії, Японії, Німеччині);
обов’язкова конверсія позик у іноземній валюті у центральному
банку (практикувалась у Швейцарії);
заборона виплату процентів по строковим вкладам іноземців в
національній валюті (практикувалась у Швейцарії);
введення від’ємної процентної ставки по вкладам нерезидентів
у національній валюті - від 12 до 40% річних (практикувалась у Швейцарії,
Бельгії, Нідерландах, Німеччині);
обмеження на імпорт валюти в країну (практикувалась у
Швейцарії);
обмеження на форвардний продаж національної валюти іноземцям
(практикувалась у Швейцарії);
примусові депозити (практикувалась у Німеччині).
Таким чином, валютні обмеження сприяють тимчасовому
вирівнюванню платіжного балансу країн.
Розділ3: Сучасні міжбанківські валютні ринки
.1 Особливості сучасних міжбанківських валютних ринків
Сучасні міжбанківські валютні ринки характеризуються
наступними основними особливостями.
. Інтернаціоналізація валютних ринків.
2. Операції
<#"726563.files/image001.gif"> <#"726563.files/image002.gif"> <#"726563.files/image003.gif"> <http://minfin.com.ua/currency/>
Висновок
Валютний ринок - це одна з важливих частин складного
фінансового процесу, і, як наслідок, ринок іноземної валюти відбиває порушення
рівноваги частотою й інтенсивністю зміни курсів валют. Зміни обмінних курсів
валют на ринку забезпечують центральні банки, уряди і МВФ механізмом, за
допомогою якого проблеми з платежами можуть бути частково вирішені. Нарешті,
валютний ринок є важливим компонентом приватних міжнародних фінансових ринків,
що підсилюють тісні зв'язки між різними міжнародними секторами грошового ринку.
Першим таким ринком був ринок золота як грошового товару, де
золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним
договором. Офіційна ціна золота за одну тройську унцію (31,1035г) становила в
1837-1934рр. - 20,67 дол. США. Остання офіційна ціна золота становила 42,22
дол. США. Валютні ринки у сучасному розумінні склались в XIX ст.
Глобалізація - складна й багатоперспективна проблема, за якою
стоїть багато реальних явищ і процесів, а також проблем , які турбують усе
людство.
У найбільш узагальненому вигляді валютний ринок - це
організаційно оформлена система стійких взаємозв'язків між уповноваженими
структурами по купівлі-продажу іноземної валюти.
Основними суб’єктами сучасних валютних ринків виступають
держави, юридичні та фізичні особи, банки, валютні біржі та брокерські фірми.
Основними видами операцій, які виконують суб’єкти цього ринку
є традиційні операції до яких відносять операції спот, форвард та ф’ючерсні
операції та нетрадиційні валютні операції - своп, опціони, а також процентні
інструменти.
Ключовими вимогами, які необхідні для успішного
функціонування валютного ринку є:
.забезпечення відповідної ліквідності. Ця умова припускає
існування офіційних резервів в урядів країн, які приймають участь у міжнародній
торгівлі. Також потребує стимулів для того, щоб комерційні банки, які діють в
якості дилерів, що торгують іноземною валютою, мали достатні її резерви для
забезпечення потреб приватного сектору;
.дія механізму вирівнювання (регулювання). Ця мета потребує,
щоб: окремі країни проводили економічну та фінансову політику, яка б сприяла
підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів; фінансові механізми
забезпечували регулювання платіжного балансу; уряди сприяли збереженню
рівноваги на ринках іноземної валюти.
впевненість у міжнародній грошовій системі. Якщо фірми та
інвестори приватного сектору будуть впевнені у тому, що уряди проводять
політику, яка веде до збалансованої міжнародної системи платежів, вони будуть
мати довіру до системи.
Отже, з усього вище сказаного можна побачити, що організація
валютних відносин здійснюється в межах валютного ринку, який можна розглядати в
широкому та вузькому розумінні. Міжбанківський валютний ринок в широкому
розумінні можна розуміти як сукупність економічних відносин, що виникають при
здійсненні операцій з відчуження іноземної валюти, а також операцій, пов’язаних
з переміщенням валютних капіталів. У вузькому розумінні валютні ринки можна
розглядати як сукупність певних інститутів та механізмів, які у своїй взаємодії
забезпечують можливість здійснювати валютні операції із врахуванням поточної
ринкової ситуації. Основними суб’єктами міжбанківського валютного ринку
виступають комерційні банки, які відіграють роль інститутів цього ринку.
Центральний банк є найдієвішим органом регулювання валютних
відносин в країні, що лише підкреслює його значення у сучасній системі
регулювання економіки відкритого типу. При цьому однією з головних переваг
такої моделі регулювання є те, що центральний має найкращі можливості
здійснювати його комплексно, системно, що обумовлено наявністю в його
розпорядженні інструментів різного характеру та типу. В цілому ж можна
стверджувати, що НБУ сформував досить жорстку й ефективну систему валютного
регулювання, яка поєднує в собі як економічні, так і адміністративні важелі. До
того ж, у моменти кризових явищ центральний банк використовує здебільшого адміністративні
заходи. Це пов’язано з тим, що валюти перехідних економік значною мірою схильні
до девальвації і короткострокових коливань курсу. Їх ринок не має належної
глибини і суттєво залежить від пропозиції іноземної валюти, рівновага на ньому
менш стійка і потребує великих зусиль з боку влади. Такі зусилля і проявляються
в різного характеру обмеженнях.
Україна повинна здійснювати поступову лібералізацію валютних
відносин, враховуючи при цьому досвід розвинених країн та близьких сусідів у
цій сфері та надаючи перевагу економічним важелям впливу. Разом з тим, поруч із
подальшим розвитком та впровадженням ринкових інструментів валютного контролю
та регулювання при нестабільній економічній ситуації і не надто стійкому
валютному ринку, Національний банк має залишати за собою право на застосування
певних адміністративних методів та інструментів управління валютними
відносинами. Таким чином, на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки
регулятивний вплив та контроль за валютними операціями повинні не скасовуватись,
а вдосконалюватись
Список літератури
1.
Закон України. Про порядок здійснення розрахунків і іноземній валюті. /
Постанова Верховної Ради України від 23.09.1994 року.
.
Правила торгівлі іноземною валютою / Постанова НБУ № 281 від 10.08.2005 року.
.
Шелутько В.М. Фінансовий ринок. - Київ: «Знання-Прес», 2006. - с.534.
.
Монетарний огляд Національного банку України за ІІІ квартали 2011 року.
Генеральний департамент грошово - кредитної політики.
.
Щербакова О. Валютна політика Національного банку України / О.Щербакова //
Вісник НБУ. - 2007. - №6. - С.6-9.
.
Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових
послуг» // Відомості Верховної Ради України - 2000.№1
.
Инструкция НБУ № 10 «О порядке регулирования и анализе деятельности
коммерческого банка» от 30.12.97г. № 469.