єктивні економічні закономірності ринкових відносин, розробляє форми та способи виживання й розвитку за нових умов. Фінансова стратегія включає методи та практику формування фінансових ресурсів, їх планування та забезпечення фінансової стійкості підприємства за ринкових умов господарювання. Фінансова стратегія охоплює всі форми фінансової діяльності підприємства: оптимізацію основних та оборотних засобів, формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки, інвестиційну політику.
Всебічно враховуючи фінансові можливості підприємств, об'єктивно оцінюючи характер внутрішніх та зовнішніх факторів, фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансово-економічних можливостей підприємства умовам, які склалися на ринку товарів. Фінансова стратегія передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення. Цілі фінансової стратегії мають підпорядковуватися загальній стратегії економічного розвитку та спрямовуватися на максимізацію прибутку та ринкової вартості підприємства. За розробки фінансової стратегії слід ураховувати динаміку макроекономічних процесів, тенденції розвитку вітчизняних фінансових ринків, можливості диверсифікації діяльності підприємства.
Фінансова стратегія підприємства згідно зі стратегічною ціллю забезпечує:
формування та ефективне використання фінансових ресурсів;
виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямках;
відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;
визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами.
Завданнями фінансової стратегії є:
визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та використання фінансових можливостей;
визначення перспективних фінансових взаємовідносин із суб'єктами господарювання, бюджетом, банками та іншими фінансовими інститутами;
фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності;
розробка способів виходу із кризового стану та методів управління за умов кризового стану підприємств.
На підставі фінансової стратегії визначається фінансова політика підприємства за основними напрямками фінансової діяльності: податкова, цінова, амортизаційна, дивідендна, інвестиційна.
У процесі розробки фінансової стратегії особлива увага приділяється виробництву конкурентоспроможної продукції, повноті виявлення грошових доходів, мобілізації внутрішніх ресурсів, максимальному зниженню собівартості продукції, формуванню та розподілу прибутку, визначенню оптимальної потреби в оборотних коштах, раціональному використанню залучених коштів, ефективному використанню капіталу підприємства.
Важливе значення для формування фінансової стратегії має врахування факторів ризику. Фінансова стратегія розробляється з урахуванням ризику неплатежів, інфляційних коливань, фінансової кризи та інших непередбачуваних обставин.
Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства на перспективу. На відміну від планування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансового стану підприємства.
Основою фінансового прогнозування є узагальнення та аналіз наявної інформації з наступним моделюванням і врахуванням факторів можливих варіантів розвитку ситуації та фінансових показників. Методи та способи прогнозування мають бути достатньо динамічними для того, щоб своєчасно врахувати ці зміни.
Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів:
прогноз звіту про прибутки та збитки;
прогноз руху грошових коштів;
фінансове планування перспективне стратегія
прогноз балансу активів та пасивів підприємства. Успіх фінансової стратегії підприємства гарантується, коли фінансові стратегічні цілі відповідають реальним економічним та фінансовим можливостям підприємства, коли чітко централізовано фінансове керівництво, а методи його є гнучкими та адекватними змінам фінансово-економічної ситуації.
2. Види фінансового планування
Фінансове планування на підприємстві поділяється на перспективне, поточне і оперативне, які органічно пов'язані між собою. Першим етапом фінансового планування є прогнозування фінансової діяльності підприємства (Перспективне фінансове планування на період 3 - 5 років). Другий етап - поточне планування, що конкретизує фінансовий прогноз на плановий період (рік) і є основою для застосування оперативного фінансового планування протягом більше коротких проміжків часу (Квартал, місяць, декада) в межах планового періоду. Перспективне фінансове планування на підприємствах реалізується через складання бізнес-плану підприємства. Бізнес-план є прикладом з'єднання перспективного та поточного планування і складається підприємствами у випадках приватизації підприємства, продажу контрольного пакета акцій на неконкурсна умовах іноземним інвесторам, при створені спільних підприємств з участю іноземного капіталу, при отриманні довгострокових кредитів, обґрунтовані виробництва нових видів продукції тощо.
Бізнес-план розробляється з ув'язкою фінансових, матеріальних і трудових ресурсів. Значна частина такого плану має юридичний, організаційний і виробничий характер: обґрунтування організаційно-правової форми підприємства, характеристика продукції, її якостей, упаковки, організації збуту, ціни продажу та витрат на її виробництво і реалізацію; детально розроблений виробничий план і результати маркетингових досліджень.
Бізнес-план складається підприємством на період від трьох до п'яти років, оскільки планові розробки на більш тривалі періоди не є достовірними.
Важливою частиною бізнес-плана є фінансовий (поточний) план, який узагальнює всі попередні його розділи у вартісному вираженні. У ньому відображені розміри прибутку, податків, обсяги інвестицій, використання власних і залучених коштів, резерв виплати дивідендів (акціонерне товариство), фінансові резерви і тощо.
Поточне планування як складова перспективного планування реалізується через складання підприємствами поточних фінансових планів, в яких узгоджуються дохідні та видаткові статті на плановий період. У цих планах деталізуються і застосовуються більш точні, порівняно з перспективними планами, методи розрахунків доходів підприємства. Фінансові та план визначає взаємини підприємства з бюджетом, кредитними установами, учасниками проведення спільної діяльності, керуючими і координуючими організаціями та засновниками (акціонерами).
Недержавні підприємства, яким надана самостійність у плануванні, можуть обирати будь-яку іншу форму фінансового планування, яку вони вважають за необхідну для себе. Наприклад, бюджетування. p> Бюджетування, як інструмент фінансового планування, у країнах ринкової економіки вважається описом цілей підприємства, визначенням конкретних фінансових і операційних завдань в термінах. Він є кількісним планом діяльності підприємства і виконання програм, які є взаємопов'язані набором фінансових та/або натуральних, економічних показників. Бюджети створюють окремі цілісні саморегулюючі системи, кожна з яких відповідає за певний напрям використання ресурсів та отримання прибутку. Іншими словами, бюджет визнається фінансовим планом та економічним регулятором відносин між структурними підрозділами підприємства і підприємством та зовнішнім середовищем.
Бюджетування передбачає підготовку головного бюджету, що складається з інтегрованих один з одним бюджетів, які відображають різні сторони діяльності підприємства.
Головний бюджет є основою для прогнозування і планування прибутку - основного фінансового ресурсу підприємства. Цей бюджет описує в структурованій формі очікування щодо продажу продукції, витрат та інших фінансових операцій у плановому періоді.
Оперативне фінансове планування складають всі підприємства, завданням якого є ефективний контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів; забезпечення та підтримка ліквідності фірми. Ліквідність у більшій мірі залежить від руху грошових потоків, ніж ніж від запасів, сировини і матеріалів. Коефіцієнт ліквідності - це короткострокова кредиторська заборгованість (дорівнює оборотні кошти мінус запаси). Показує число днів, протягом яких фірма може працювати виключно за рахунок наявних у неї ліквідних активів.
Складається три плани: складання і виконання платіжного календаря, складання касового плану, розрахунок потреби в короткостроковому кредиті.
Як правило, розрізняють короткострокове і довгострокове планування. Значення деяких із прийнятих рішень поширюється на дуже довгу перспективу. Це відноситься, наприклад, до рішень в таких областях, як придбання елементів основного капіталу, кадрова політика, визначення асортименту продукції, що випускається. Такі рішення визначають діяльність підприємства на багато років вперед і повинні бути відображені в довгострокових планах (бюджетах), де ступінь деталізованності зазвичай буває досить невисока. Довгострокові плани повинні являти собою свого роду рамкову конструкцію, складовими елементами якої є короткострокові плани.
В основному на підприємствах використовується короткострокове планування і мають справу з плановим періодом, що дорівнює одному року. Це пояснюється тим, що за період такої протяжності, як можна припустити, відбуваються всі типові для життя підприємства події, оскільки за цей термін вирівнюються сезонні коливання кон'юнктури. За час річний бюджет (план) можна розділити на місячні або квартальні бюджети (плани).
3. Основні принципи і методи фінансового планування
Планування було прерогативою командно-адміністративної системи. Головна мета фінансового плану підприємства полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами. Сума та рівень витрат суворо нормувались. Надмірна централізація фінансів за планово-директивної економіки послаблювала економічні стимули для розширення виробництва. Це негативно позначалось на результатах фінансово-господарської діяльності підприємств. Державні дотації в багатьох галузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними.
Міністерства, які вважали підприємства своєю власністю, займалися перерозподілом їхніх доходів та прибутків. Значна частина прибутку й тимчасово вільних коштів ефективно працюючих підприємств вилучалась для фінансування державних видатків та на покриття витрат збиткових підприємств галузі.
За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Саме тому зросла важливість перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення рентабельності підприємств.
Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообороту виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок висуває високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.
Сьогодні фінансове планування потребує переведення на нові принципи організації. Його зміст та форми мають бути суттєво змінені у зв'язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтаціями.
За адміністративної економіки фінансове планування базувалось на директивних планових показниках виробничого та соціального розвитку підприємства. Нині ця база перестала існувати, оскільки підприємства вже не одержують директивних вказівок "зверху". Державне замовлення, яке збереглося, утратило своє колишнє директивне значення і розглядається підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації продукції. Відтак фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон'юнктуру, ураховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.
Фінансове планування - це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.
Отже, основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:
забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;
установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;
визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;
виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;
здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів. Фінансове планування дає змогу розв'язати такі конкретні питання:
які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні;
які джерела їх надходження;
яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам;
як повинен здійснюватися розподіл прибутку на підприємстві;
як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.
У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичного моделювання.
Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, Що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарського суб'єкта у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими норма-швами с ставки податків, ставки тарифів, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.
За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та індексів їх зміни в плановому періоді.
Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:
максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного
капіталу;
максимум збереження фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;
мінімум поточних витрат;
мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;
максимум абсолютної суми одержаного прибутку.
Фінансове планування (крім уже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб уможливлює знайдення кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель - це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються з допомогою математичних прийомів (рівнянь, нерівностей, таблиць, графіків). Моделювання може будуватися за функціональним та кореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.
Висновок
У сучасних умовах особлива увага приділяється фінансовому плануванню. Фінансове планування - розрахунок обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства на планований період.
Планування - одна з провідних функцій управління. Раніше планування було в масштабах всієї країни, отже, механізм можна було здійснити лише на теоретичному рівні. Досі неможливо розрахувати похідну i-того порядку (наприклад, гума на декількох етапах виробництва). Врахувати всі неможливо. Система була негнучкою, що не мобільного, план робився на 5 років - т. зв. "П'ятирічка". Фінансове планування зараз добровільне, частіше носить внутрішньофірмовий характер.
Значення фінансового плану на підприємствах полягає в тому, що він:
містить орієнтири, відповідно до яких підприємство буде діяти;
дає можливість визначити життєздатність проекту в умовах конкуренції;
У цій роботі були розглянуті такі питання: поняття, цілі, завдання фінансового планування; організація планування на підприємстві; принципи і методи фінансового планування.
При складанні фінансових планів застосовуються такі принципи фінансового планування: принцип науковості, принцип комплексності, принцип оптимальності та інші.
Методи фінансового планування умовно можна розділити на дві великі групи: методи розрахунку окремих фінансових показників і загальні методу складання фінансового плану або програми в цілому. До методів розрахунку окремих фінансових показників відносяться: нормативний, розрахунково-аналітичний, балансовий, метод оптимізації планових рішень, економіко-математичне моделювання. До загальних методів можна віднести: балансовий, мережевий, програмно-цільовий.
Список використаної літератури
1. Фінанси підприємств: Підручник/Кер. авт. кол. и наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. - К.: КНЕУ, 2012. p
. Зятковський І.В. Фінанси підприємств: навч. посібник. - К.: Кондор, 2013.
. Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. - Київ: "Центр навчальної літератури", 2011. p
.В. В. Бурковський, В.Я. Кармазін, С.В. Каламбет. Фінанси підприємств. - Дніпропетровськ: "пороша", 2009. p
. Бланк І.А. Основи фінансового менеджменту. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2009. p
. Бородіна О.І. Фінанси підприємств. - М.: ЮНИТИ, 2010. p