Особливості становлення людини в пренатальному періоді

Особливості становлення людини в пренатальному періоді

Вступ

Актуальність теми дослідження. Актуальність обраної теми роботи безперечна, оскільки, власне філософському дослідженню пренатального періоду і його безпосередньому впливу на розвиток і характер людини після народження надається менше уваги. Тому розробки досліджень у цій області є актуальними і необхідними.

Наукові досягнення останнього десятиріччя в області пренатального розвитку людини створили широку доказову базу даних, що стосується раннього онтогенезу людини. Як правило, наукові відкриття дуже змінюють суспільне розуміння різних процесів розвитку. В даному випадку, суспільству поки важко своєчасно прийняти і переосмислити все нові і нові знання про внутрішньоутробну дитину і її ранню сензитивність.

В усі часи будь-які філософські доктрини, якби вони, на перший погляд, не абстрагувались від життєвої основи, в кінцевому підсумку розгортались до людини, особистості, індивідуальності. Завдяки цьому становлення особистості як вузловий елемент її формування виступає фундаментальною соціальною проблемою.

Демографічна ситуація, велика кількість відмовлених дітей, абортів, дітей-сиріт і дітей-інвалідів свідчать про необхідність вивчення пренатального періоду - самого раннього періоду розвитку людини.

В цьому періоді закладаються всі функціональні системи організму. Людський зародок внутрішньоутробно збільшується з двох маленьких батьківських статевих клітин у мільйон разів (з 51 см до 1,5-2 м). Це говорить про те, що внутрішньоутробний період є найголовнішим у розвитку людини. Без проходження цього періоду неможливе існування людини у зовнішньому світі.

У пренатальному періоді відбувається закладка життя людини - з його унікальним набором генетичної інформації, закладеної в ньому від попередніх поколінь. Цей набір людина несе все своє життя. Таким чином, людський організм є унікальним, єдиним і неповторним, індивідуальним організмом, котрий несе в собі всю інформацію від попередніх поколінь зі сторони двох батьківських особин - батька та матері.

Особливість цього періоду полягає в тому, що дитина, яка знаходиться в утробі, прихована від очей батьків, оточуючих. Дитина прихована від очей людей до того моменту, коли зявиться на світ, в утробі матері, у її матці, за якою біологічно закріплена функція збереження, розвитку, виношування і народження дитини. Всі реакції, бажання, потреби малюка може відчувати лише його мати. Є унікальна функціональна система, закладена природою, звязок: Мама - Плацента - Плід, через який відбувається обмін всіх життєво важливих функцій, необхідних для повноцінного розвитку дитини.

Результати наукових робіт такого роду становлять значну цінність для суспільства, оскільки під їх впливом формується відповідальне ставлення до батьківства та материнства, усвідомлюється значущість душевного комфорту майбутньої матері, що зменшує та попереджує негативний вплив на становлення особистості дитини.

Обєктом роботи є процес розвитку і становлення людини. У відповідності до актуальності та стану наукової розробки предметом нашого дослідження є філософські аспекти формування людини у пренатальному періоді.

Мета дипломної роботи полягає у здійсненні системного філософського аналізу пренатального онтогенезу людини та дослідження проблеми його функціонування у нашому суспільстві. Реалізація мети зумовила постановку та вирішення кола питань, що знайшли відображення у логічній структурі роботи і склали її основні завдання.

Основними завданнями роботи визначено такі:

üПрослідкувати історіографію проблеми становлення людини у дородовому періоді та експлікувати основні поняття досліджуваної проблеми;

üВизначити особливості пренатального періоду;

üДослідити генетико-фізіологічні передумови формування людини;

üПроаналізувати соціально-психологічні та філософські аспекти пренатального онтогенезу.

Методи наукового дослідження зумовлені специфікою предмета і ґрунтуються на засадах наукової методології соціально-гуманітарного пізнання. Для розвязання поставлених завдань використовувалися такі методи: загальнонаукові - системний, аналіз (синтез індукції та дедукції) та описовий, філософський, теоретико-аналітичний та історико-порівняльний, пошуковий тощо.

Наукова новизна роботи полягає:

üуточнено ключові поняття і категорії дослідження (пренатальний період, онтогенез, становлення людини);

üзясовано філософсько-етичні аспекти проблеми запліднення людини;

üвизначено основні закономірності становлення особистості;

üзясовано вплив особливостей дородового розвитку на характер і психіку людини;

üзясовано, які тенденції притаманні соціальній філософії вагітності;

üвстановлено роль пренатального виховання для дитини та сімї.

ü

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дипломної роботи доповідались автором на Фестивалі науки у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки (Луцьк, 14-17 травня 2013 р.)

Теоретичне та практичне значення результатів дослідження. Результати та висновки дослідження можуть слугувати підґрунтям для майбутніх досліджень філософії та психології, з метою конкретизації у вивченні вказаної проблематики і використовуватися при викладанні навчальних курсів з соціальної філософії, «Людина і суспільство», «Філософські аспекти біоетики», «Філософська пропедевтика», «Філософська антропологія», «Антропософія» тощо. Основні положення та висновки дипломної роботи можуть бути використані при підготовці текстів науково-популярних статей, теле- і радіопередач.

Структура дипломної роботи. Відповідно до мети та завдань дослідження робота складається зі вступу, трьох розділів, пяти підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків та списку використаних джерел.

1. Поняття пренатального періоду та його особливості

пренатальний дитина внутрішньоутробний філософія

Індивідуальне становлення і розвиток людини протягом усього її життя називається онтогенезом. Становленням людини називають процес формування її організму, психіки, особистості, який триває від зародження людини до досягнення нею зрілості, тобто здатності самостійно і на належному рівні виконувати різні життєво важливі (біологічні, психічні, соціальні та інші) функції. Вчені звертають увагу на те, що у процесі свого індивідуального становлення людина у скороченому вигляді відтворює основні етапи біологічного й культурного становлення людства.

Однією з важливих характеристик людини є те, що вона одночасно є і незмінною, сталою, і мінливою істотою. Так, незмінними у людини протягом усього її життя залишаються отримані нею від батьків гени, вроджені задатки, будова тіла, її певний психічний склад та деякі інші особливості. Разом з тим кожна людина постійно змінюється: відмирають та відновлюються її клітини, розвиваються і руйнуються її органи, змінюються її стан здоровя, психічні функції, ставлення до життя і до самої себе, певні погляди і переконання тощо. Ці зміни, як неважко помітити, можуть бути як позитивними, так і негативними, хоча вони, як правило, взаємоповязані. Негативні зміни, що відбуваються в людині, називаються її розпадом, руйнацією, старінням, деградацією. Позитивні ж зміни повязані із становленням та розвитком людини [8, с. 126-133].

Розвиток кожної людини є неповторним, оскільки завжди має якісь свої індивідуальні особливості, які визначаються як спадковістю, так і певними життєвими обставинами. Але окрім відмінностей існують також певні загальні закономірності становлення і розвитку кожної людини.

Однією з них є те, що процес становлення і розвитку людини відбувається нерівномірно. Крім того, цей процес поділяється на певні стадії або періоди, які відрізняються не тільки інтенсивністю змін, що відбуваються з людиною, але й їхнім змістом, механізмами та формою. Якщо, наприклад, в дородовий період і ранньому дитинстві розвиток людини відбувається стихійно, то пізніше більш вагому роль у ньому починає відігравати цілеспрямований вплив на людину, тобто її виховання, а в юності і зрілому віці першочергового значення набувають саморозвиток і самовиховання людини. Врахування особливостей кожного з цих періодів важливе тому, що окремі з них можуть бути найбільш сприятливими для формування певних здібностей. Такі періоди називаються сензитивними. Наприклад, для оволодіння мовою найбільш сприятливим вважається період від дев'яти місяців до двох років. Але є також періоди, які називаються критичними, в які тільки й можуть сформуватися якісь конкретні функції чи здібності. Прикладом може служити розвиток у дитини бінокулярного зору, який формується у віці від тринадцяти тижнів до двох років. Якщо в цей час внаслідок якихось причин, наприклад, пошкодження ока, такий зір не буде сформовано, то людина вже ніколи не зможе мати повноцінний зір [12, с. 156-159].

Нарешті, ще однією загальною закономірністю становлення людини є те, що її різні (фізичні, психічні, інтелектуальні та інші) здібності та властивості розвиваються не одночасно, а в різні періоди її життя. Дитина спочатку навчається сприймати світ, пізнавати його і лише пізніше у неї формується здатність морального чи естетичного оцінювання. Таке неспівпадіння може призводити до того, що фізично доросла людина може бути ще недостатньо сформованою у моральному чи розумовому відношенні або не мати ще важливих громадянських якостей, якими характеризується соціальна зрілість людини.

Індивідуальна історія людини починається не від народження, а від її зачаття. Адже, за дев'ять місяців внутрішьоутробного (пренатального) періоду відбуваються не тільки фундаментальні якісні та кількісні фізичні, фізіологічні зміни майбутнього новонародженого, а й інтенсивний його психічний розвиток.

Пренатальний період - це період від запліднення до народження. Його особливості зумовлюють характер розвитку на наступних етапах життя дитини і навіть дорослої людини. Дозрівання майбутнього немовляти у пренатальному періоді відбувається в строго контрольованому середовищі - матці - і долає кілька послідовних етапів. Але навіть в материнській утробі зовнішнє середовище впливає на його розвиток. Практично з моменту зачаття дитина стає елементом ситуації, що складається в оточуючому середовищі. Радість і побоювання, добробут і нестачі, стабільність, здоров'я і хвороби у сім'ї, яка очікує дитину, впливають на її пренатальний розвиток. Попри те, що пологи є генетично запрограмованою послідовністю подій, особливості появи на світ кожної конкретної дитини обумовлюються і культурними, історичними та сімейними умовами. Ще не недавно вивченням життя людини від зачаття до народження займалася переважно ембріологія - наука про закономірності утворення організмів і формування їх на ранніх стадіях розвитку. Відповідно до результатів її досліджень, життя починається з моменту запліднення жіночої клітини чоловічою. Запліднена яйцеклітина невидима неозброєним оком, у ній зосереджена вся генетична інформація, потрібна для розвитку нового організму. Однак шлях, який вона має подолати протягом наступних дев'яти місяців, нелегкий, навіть небезпечний. Підраховано, що від 50 до 70% запліднених яйцеклітин гинуть протягом перших двох тижнів [7, с. 28-32].

Пренатальному розвитку властиві певні загальні тенденції. Він відбувається переважно в напрямку від голови до ніг, від центру тіла до його периферії. Ця тенденція виявляється в розвитку координації рухів і фізичних навичок у немовлят і дошкільнят. Спочатку немовлята вчаться керувати рухами очей і голови, потім - руки, а ще через деякий час - ніг. Спершу плід реагує на будь-які натискання на шкіру не специфічними, загальними рухами, в яких бере участь усе тіло. Рухові реакції новонародженого і немовляти стають більш локалізованими. Ця тенденція відображає ще один напрям розвитку - від загального до специфічного (навчаючись писати, діти часто допомагають рухам руки всіма частинами тіла).

З розвитком пов'язані процеси диференціації та інтеграції. В пренатальному періоді відбувається диференціація клітин на окремі спеціалізовані шари. Однак швидко настає їх інтеграція в процесі утворення органів і систем організму. Пізніше, в процесі психічного розвитку дитини, диференціація та інтеграція часто відбуваються одночасно [48, с. 169].

Найпростіші психічні явища починають виникати ще у внутрішньоутробному періоді розвитку дитини. Вони з'являються не в напрямку від зовнішнього до внутрішнього, а навпаки, спочатку прості психічні явища (виникають до народження дитини у процесі взаємодії її задатків і перших зовнішніх впливів, наприклад звукових), потім прості зовнішні дії (формуються після народження і керуються уже тими психічними явищами, що виникли раніше, розвиваються на основі складніших сенсорних контактів із зовнішнім світом, перших практичних дій із предметами тощо). Усе це свідчить, що загальний психічний розвиток в онтогенезі відбувається завжди на основі безперервної взаємодії зовнішнього і внутрішнього.

Оскільки найперші, елементарні психічні (сенсорні) явища починають формуватись у людини наприкінці її пренатального розвитку, психіка майбутнього новонародженого є найпростішою, але вже нерозривною єдністю природного і соціального. Такий підхід суттєво відрізняється від поглядів, за якими дитина у момент народження є істотою, яка значно пізніше стає людиною завдяки навчанню і вихованню, гомонізації психіки. Він ґрунтується на тому, що майбутнє новонароджене дитятко уже при зачатті за своєю природою є людиною і не потребує олюднення. У ньому закладені необхідні спадкові (генетичні) і вроджені основи для розвитку саме людини, а не тварини. Досить виразно це виявляється, наприклад, при формуванні у пренатальному і постнатальному періодах специфічних якостей кори головного мозку, які забезпечують єдність природного і соціального у складному процесі оволодіння мовою. Такими є, зокрема, нейрони слів - нервові клітини, що вибірково активізуються у відповідь на деякі особливості звуків мови, певних слів тощо [10, с. 311].

Якщо на плід впливають шкідливі фактори, то передусім страждають його органи і системи, які в цей момент перебувають у так званому критичному періоді - у стані підвищеного поділу клітин і формування органів.

Протягом пренатального періоду всі життєві потреби плоду забезпечує організм матері, який здійснює його зв'язок із зовнішнім середовищем. Уже на цьому етапі розвитку дитячого організму проявляються рефлекторні акти і рухи плода. Спеціальними дослідженнями виявлено наявність у нього зачатків тактильної, температурної, больової, звукової, смакової, нюхової чутливості. При повторенні одного й того самого подразника реакції плода згасають, що свідчить про рефлекторну їх природу, виникнення явищ внутрішнього гальмування у корі головного мозку [14, с. 230].

Отже, в останні місяці утробного існування плід може не тільки реагувати на різні зміни середовища, а й переживати перші відчуття, в яких поєднуються сенсорні (чуттєві) й емоційні аспекти. Першою кризою людини є криза народження, під час якої відбувається серйозна її конфронтація зі смертю. Ясна річ, людина нічого про це випробування не пам'ятає, але перебіг вагітності, характер пологів суттєво позначаються на її подальшому житті.

Якщо пологи відбулися без патології, а догляд за дитиною після них був чуйним, людина має майже «клітинну» впевненість у собі, віру в особисту здатність долати перешкоди. Люди, які народилися за допомогою кесаревого розтину, виявляються не зовсім готовими до змін у житті, часто їм не вистачає витривалості, а народжені під анестезією, при мануальному втручанні, застосуванні щипців, як правило, енергійно починають справи, але невдовзі втрачають енергію, віру в себе і змушені шукати допомоги в оточуючих. Оскільки для подальшого життя людини має значення кожна деталь, що забезпечує пологову активність, тому психологічна підтримка матері на цьому відповідальному етапі є особливо важливою.

2. Генетико-фізіологічні передумови становлення людини у внутрішньоутробному періоді

2.1 Філософсько-етичні аспекти проблеми запліднення людини

пренатальний дитина внутрішньоутробний філософія

Розгляд проблеми індивідуального становлення людини починають з моменту її народження. Тобто прихід у світ нової людини сприймається як факт самоочевидний, з якого починається її життя. Проте проблема виникнення людини є значно складнішою і глибшою. Зокрема тому, що цьому акту передують зачаття (зародження) і дородовий (пренатальний) період розвитку людського зародку, які суттєво впливають на індивідуальне становлення і розвиток людини у післяродовий період, а певною мірою також і на її самореалізацію.

Останнім часом розгляд цих проблем починає виходити за межі медицини, зокрема гінекології, і вони все більше привертають до себе увагу біоетиків, психологів, сексологів, культурологів, демографів, соціологів і навіть політиків. Тому, звичайно, вони не можуть бути обійдені й філософами.

Нове людське життя зароджується в момент духовного, психологічного і фізичного єднання жінки і чоловіка. Процес дозрівання, росту і розвитку людини починається із зачаття. Запліднена яйцеклітина несе в собі всю генетичну інформацію, насамперед про стать, спадковий потенціал, яка необхідна для народження нової людської істоти. У процесі дозрівання відбуваються не тільки генетично запрограмовані зміни зовнішнього вигляду організму, а й зміни у його будові, організації та функціях. Шлях, який доводиться долати заплідненій яйцеклітині в організмі матері, нелегкий, а часом і небезпечний [2, с. 311].

Майже в усі часи релігійні мислителі і філософи приділяли велику увагу проблемі смерті людини. Але ж знамените вічне питання «Бути чи не бути?» виникає не тільки тоді, коли людина опиняється перед лицем небуття чи збирається відійти у вічність, але й ще раніше - тоді, коли вона ще тільки може (або не може) прийти у це життя. Правда, у цьому другому випадку вибрати якусь відповідь не може вона сама, бо її ще не існує, і цей вибір за або проти неї можуть і повинні зробити інші люди, від яких залежить, дати новій людині життя чи ні.

З точки зору традиційної релігії, це питання вирішується досить просто: бути чи не бути новій людині вирішує Бог «Бог дав, Бог - взяв». Але чи не знімає це усякої відповідальності з самої людини? Чи не перетворюється вона тоді у просте «знаряддя» продовження роду людського? І як бути у тих випадках, коли безліч людей хочуть зачати дітей, але в силу різних причин не можуть цього зробити; або навпаки, коли Бог «посилає» комусь вагітність одну за одною, а можливі майбутні батьки не можуть чи не хочуть знов-таки у силу багатьох причин прийняти цей «Божий дар»?

Очевидно, не можна звалювати тут усе на Бога. Людина свідома повинна мати мужність сама вирішувати питання, чи повинна і чи може вона давати життя іншій новій людині, продовжувати у ній себе і свій рід. І мати мудрість для того, щоб знайти на нього правильну відповідь [11, с. 269].

Розмноження є однією з головних ознак усього живого. Без цієї властивості жоден біологічний вид не міг би не тільки поширюватися, але й існувати. Удосконалення видів пов'язане і з удосконаленням їх репродуктивних можливостей. Для багатьох нижчих видів їх репродуктивна спроможність взагалі є головною зброєю у боротьбі за виживання і механізмом швидкого пристосування внаслідок мутацій. У тих видів, де існує поділ на статі, з'являється статевий інстинкт статевий потяг, який є одним з найсильніших серед тих, якими наділила живі істоти, у тому числі й людину, природа. Не випадково боги й богині любові, як, наприклад, у стародавніх греків Ерос, зображалися у міфологіях більшості народів світу як наймогутніші: їхній дії були підвладні навіть боги-громовержці.

З біологічної точки зору, зародок людини утворюється в статевих дітородних органах жінки внаслідок злиття жіночих і чоловічих яйцеклітин, яке відбувається внаслідок статевого акту і називається оплодотворенням або зачаттям. В сучасній медицині інколи використовується також штучне оплодоворення, яке відбувається без статевого контакту шляхом введення у дітородні органи жінки чоловічої сперми. Досить розповсюдженим останнім часом стало і так зване сурогатне материнство, при якому жінка виношує «чужу» дитину, яку після народження вона має віддати її власним батькам. Можливі також випадки злиття жіночих і чоловічих яйцеклітин оплодотворення взагалі поза людським організмом, що досягається завдяки використанню різних медичних приладів у лабораторних умовах. Зараз уже існують сотні дітей, вирощених «у пробірці». Нарешті, останні досягнення науки у цій галузі пов'язані з можливістю тонування, тобто відтворення «копій» людини з будь-якої клітини її організму [14, с. 211].

Проте проблема утворення людського зародку має не тільки біологічний аспект. Представники прикладної галузі генетики - генної інженерії працюють над тим, як змінити генетичний код яйцеклітин щоб запобігти утворенню шкідливих спадкових задатків ознак людини, пов'язаних з різними фізичними чи психічними захворюваннями або відхиленнями у нормальному розвитку людини, і підсилити дію генів, якими обумовлюються здоров'я і нормальний розвиток людини, формування її позитивних ознак і властивостей. Медицина розглядає проблему зачаття з точок зору можливостей подолання статевого безпліддя чи, навпаки, запобігання зачаття у статевому акті з допомогою використання різних контрацептивів - запобіжних засобів, а також з гочки зору позитивного чи негативного впливу утворення людського зародку на жіночий організм.

Має ця проблема і важливий соціальний, а точніше соціально-демографічний аспект. Є країни, в яких, щоб зменшити кількість можливих зачать і тим самим уникнути швидкого збільшення народонаселення, вдаються навіть до стерилізації. Одночасно в інших країнах, щоб покращити демографічну ситуацію і збільшити народжуваність дітей, використовуються протилежні засоби - не схвалюється або обмежується використання контрацептивів, забороняється штучне переривання вагітності (аборт), створюються умови для вільного дошлюбного статевого спілкування молоді, підтримуються ранні шлюби тощо [21, с. 162].

Можна виділити й інші аспекти проблеми зачаття людини. Проте найважливішим її аспектом є морально-психологічний аспект. Зачаття нової людини - це не тільки велике чудо, яке створила природа, але й надзвичайно важлива подія у житті і можливих майбутніх батьків і близьких їм людей, яка, в залежності від обставин, може так чи інакше (позитивно чи негативно) вплинути не тільки на становлення та розвиток людини, а на все її подальше життя.

У людей функції продовження роду і задоволення статевого потягу можуть і не співпадати. У зв'язку з цим вони можуть вступати у статеві зв'язки, частота і періодичність яких не мають якогось зовнішнього, природного обмеження, у будь-який час пору року і не тільки з метою зачаття дитини, але й з єдиною метою задоволення своєї сексуальної потреби і отримання статевої насолоди. В останньому випадку зачаття сприймається як щось небажане або навіть загрозливе. Саме у цих ситуаціях найчастіше і розкриваються різні морально-психологічні аспекти згаданої проблеми.

Одна справа, коли партнери, які вступають у статевий контакт, є членами однієї сім'ї законними чоловіком і жінкою, кохають один одного або, принаймні, відчувають один до одного почуття симпатії і обоє а в окремих випадках хоча б хтось один з них хочуть зачати дитину. У цьому випадку акт зачаття сприймається ними як велика радість, оскільки він відкриває їм шлях до продовження себе і свого роду у майбутній дитині, прилучення до щастя, святості й приємних обов'язків материнства й батьківства тощо, хоча інколи вони можуть керуватися й більш прагматичними мотивами (наприклад, можливістю отримання додаткових пільг або коштів на дитину). Таке зачаття є, як правило, запорукою любові і дбайливого ставлення до майбутньої дитини, тому воно і з моральної, і з суспільно-правової точок зору розцінюється як беззаперечно позитивне явище. Правда, і в даному випадку можуть виникати різні ускладнення (наприклад, наявність спадкової хвороби у когось з батьків, яка може передатися й дитині; незареєстрованість шлюбних відносин; загроза здоров'ю жінки внаслідок її вагітності, статеве захворювання або безплідність одного з партнерів та інші), подолання яких вимагає людської порядності, великої моральної відповідальності, громадянської мужності, а інколи - і значних матеріальних витрат, на які не всі люди бувають спроможні [44, с. 75].

Зовсім інша справа, коли зачаття дитини є неочікуваним або небажаним і відбувається внаслідок легковажності або безвідповідальності партнерів, не кажучи вже про випадки зґвалтування. Такс зачаття супроводжується, як правило, почуттями провини, горя, розпачу, каяття. Насамперед жінка, що завагітніла, опиняється перед дужє непростим моральним вибором: чи зберігати і народжувати зачату таким чином дитину, чи позбавитися її шляхом штучного переривання вагітності аборту, яке може призвести до втрати нею здоров'я і навіть безпліддя? Але у цій ситуації неодмінно виникають й інші дуже складні й болючі запитання. Чи вистачить у вагітної жінки сил і терпіння виносити і народити здоровою небажану дитину? Чи зможе вона її полюбити і забезпечити їй належний догляд після її народження, чи, можливо їй доведеться залишити її у пологовому будинку, як це, на жаль, трапляється зараз не так вже й рідко? Чи буде спроможною вона без сторонньої матеріальної допомоги утримувати цю дитину, виростити й виховати її. І таких питань можна назвати ще багато. І всі вони свідчать про те, що проблема зачаття людини є надзвичайно важливою. Тому кожна свідома людина повинна дуже відповідально ставитися до проблеми зачаття і перш ніж відважитися на цей крок глибоко замислитися над тим, чи спроможна вона і чи має моральне право започатковувати життя іншої людини, своєї дитини.

Отже, турбуватися про здоров'я й повноцінний розвиток майбутньої дитини потрібно ще задовго до її зачаття. Вже за рік та особливо за три місяці до цього, неприпустимі паління, вживання алкоголю та шкідлива робота як майбутньої матері, так і батька, бо це може негативно вплинути на розвиток дитини. Тому в розвинених країнах, де існують служби планування сім'ї, на цей період для сімейних пар встановлюється своєрідний карантин.

Понад те, така наука, як перинатологія, сьогодні доводить, що кожна клітина, включаючи яйцеклітину та сперматозоїд, мас свою генетичну пам'ять, або програму. Порушення цієї програми робить клітину безплідною або ж призводить до шкідливих відхилень у розвитку організму. Таке порушення генетичної пам'яті клітин найчастіше трапляється внаслідок складних захворювань дітей майбутніх батьків на першому році їхнього життя або ж унаслідок шкідливих звичок і хвороб у п'ятнадцяти - вісімнадцятирічному віці.

.2.Етапи внутрішньоутробного розвитку плоду. Формування задатків та здібностей

У внутрішньоутробному періоді людини умовно виділяють два періоди: ембріональний (зародковий) і фетальний. Ембріональний період - це перші вісім тижнів вагітності. В цей час формуються зародки найважливіших органів і систем. Фетальний період починається з девятого тижня і закінчується народженням дитини. В цей період проходить розвиток органів і систем, які знаходяться в зародковому стані, здійснюється становлення нових та функціональних систем, які забезпечують життєдіяльність плоду і новонародженого.

Серцево-судинна система. Першою системою у зародка, функцію якої можна визначити раніше інших з допомогою УЗД є серцево-судинна система. Її створення проходить в перші дні життя зародка: перше скорочення серця і рух крові виявляється вже на початку четвертого тижня. З середини шостого тижня починається, а до початку восьмого тижня закінчується розвиток внутрішньосерцевих перегородок, і до цього часу серце за своєю будовою близьке до сформованого. На сьомому тижні серце розділяється на праву і ліву половини. До кінця сьомого тижня його довжина становить уже 17 мм. До цього часу закінчується внутрішньоорганний розвиток серця, в нього вростають симпатичні волокна, розвивається провідна система міокарда. Встановлюється звязок між серцем і довгастим мозком, починається еферентна імпульсація серця [63, с. 75].

Діяльність серцево-судинної системи залежить не лише від дихальної і загально рухової активності плоду. Відомо, що при рухах плоду спостерігається тахікардія, яка отримала назву моторно-кардіального рефлексу. Проте ЧСС плоду може змінитися не лише як результат моторної реакції, але і емоціональної. За допомогою ультразвукових апаратів з високими здібностями виявлені зміни ЧСС плоду у відповідь на психоемоційну реакцію матері - велике хвилювання, психічну релаксацію, а також на голос батька і музику.

Ендокринна система починає розвиватися дуже рано. Розвиток щитовидної залози розпочинається у перших тижнях внутрішньоутробного життя. Гормони щитовидної залози мають великий вплив на розвиток мозку. При їх нестачі затримується навчання і зрілість нейронів, зменшується виникнення судин в корі великого мозку, порушується міграція клітин. Велике значення для розвитку мозку має інсулін, який стимулює його ріст.

Шлунково-кишковий тракт. Початок виникнення шлунка відноситься до кінця четвертого тижня. З сьомого тижня починається розвиток підшлункової залози. Інсулін зявляється на дванадцятому тижні - це основний гормон росту плоду. З шістнадцятого тижня починає функціонувати травний тракт, зявляються ознаки секреції травних залоз. Накопичується меконій.

Нервова система. Розвиток різних нервових структур головного мозку відбувається в строгій певній генетично-обумовленій послідовності. На четвертому тижні вже є три первинних мозкових міхура - передній, середній і задній мозок.

Подальший розвиток мозку полягає в розділенні цих трьох його міхурів на пять відділів мозку, що відбувається на пятому тижні. Передній мозок підрозділяється на два відділи: кінцевий мозок, з якого розвиваються великі півкулі, і проміжний мозок - місце розвитку таламуса і гіпоталамуса. Задній мозковий міхур також ділиться на дві частини: довгастий мозок і задній мозок - область розвитку мозочка і моста. Середній мозковий міхур залишається нерозділеним [54, с. 81-88].

По мірі функціонального дозрівання різних відділів мозку змінюється поведінка плоду. В сім тижнів зявляються перші рефлекси у відповідь на тактильні подразнення шкіри кругом рота, вже є чутливі рецептори. На УЗД спонтанні рухи голови і тіла можна побачити у дитини терміном 7,5 тижнів. Рухи ніг виявляються на десятому тижні, а на шістнадцятому тижні рухи стають координованими. Миготіння (або закривання очей) при віброакустичних подразненнях виникає у плоду на двадцять четвертому тижні, ковтальні рухи на четвертому місяці вагітності.

Одним із показників дозрівання ЦНС в період антенатального розвитку є цикл «активність-спокій». До двадцять восьмого тижня вагітності у плода можна виділити три функціональні стани: активність, спокій і проміжний. Синхронно з фазами циклу змінюється вираженість вегетативної реакції плоду: в період фази спокою вони пригнічуються, у фазі активності - активізуються (серцева, рухова, дихальна активність).

Останні медичні дослідження свідчать про наявність у плоду активної сенсорної системи. Органи відчуттів і відповідні центри мозку розвиваються уже до третього місяця вагітності. Протягом подальших шести місяців вони вдосконалюються і спеціалізуються у співвідношеннях з виконуючими функціями.

Зір і нюх, які неможливі без світла і повітря, знаходяться в процесі розвитку. Виявлено наявність тактильної чутливості немовляти. Шкіра піддається непереривному впливу мязів матері - матки, черевної стінки. Гаптономія - контакт через дотик - дає можливість підтримувати надійний контакт між матірю, батьком і плодом через черевну стінку.

Вухо є «Римом тіла», так як до його підходять всі черепні нерви, і тому вухо рахується найголовнішим органом відчуттів людини. Слух - це найдавніше і найбільш розвинуте відчуття із всіх відчуттів, сформованих до народження. Вперше воно зявляється на третьому тижні вагітності і до шістнадцятого тижня стає функціональним. Плід починає реагувати на звук у шістнадцять тижнів. Немовля в утробі матері стає активним слухачем до двадцяти чотирьох тижнів. Нервова система пренатального немовляти на цій стадії розвитку забезпечує память і по цій причині саме цей період ідеально підходить для початку формування звязку з мамою [32, с. 112].

Здібність слухати починається зі шкіри, яка представляє собою мультисенсорний сприймаючий орган, узагальнюючи, крім інших, сигнали від температурних і больових рецепторів.

Закладка вестибулярної системи починається у віці 7,5 тижнів, її формування закінчується до сімнадцятого тижня. Ця система забезпечує синхронізацію рухів матері ти дитини. Анатомічне формування органів слуху закінчується до двадцятого тижня. Слух - це єдине чуттєве сприйняття, яке повністю відповідне такому вуху дорослої людини. Плід чує на четвертому місяці свого розвитку, хоча до цих пір серед вчених існують суперечки відносно термінів, коли плід починає дійсно «слухати». Прийнято рахувати, що це відбувається на останніх трьох місяцях вагітності. Здатність слухати означає зосередження на певному звукові, а здатність чути - це всього лише обізнаність про наявність звуку. Вухо грає роль центрального органу на ранніх етапах розвитку, оскільки воно вибудовує, організовує і навчає не лише нервову систему, але і мозок.

Коли жінка втомлюється, то її організм споживає піноген, який є одним з найважливіших елементів нормального формування зародку дитини. Виявляється також, що починаючи з третього місяця після запліднення, дитина відчуває й психічний стан матері, її настрій й певним чином реагує на них. А трохи пізніше вона починає реагувати й на голоси оточуючих людей, особливо батьків. Ось чому так важливо створювати жінці під час її вагітності найкращі умови, дбати про її відпочинок і гарний настрій.

Процес розвитку, формування і дозрівання плоду характеризується високою чутливістю до впливу шкідливих факторів зовнішнього середовища. На ранніх термінах ембріонального розвитку пошкоджуючі фактори впливають на весь організм, пізніше вони позначаються на формуванні окремих органів - тих, які в даний момент зазнають найбільш активних навчальних процесів. В період імплантації зародок або гине, або розвивається в подальшій ембріональній дорозі. При поразці зародка в період органогенеза характерно виникнення аномалій в тих органах, які в момент дії пошкоджуючих агентів знаходилися в процесі активного розвитку [40, с. 104].

Таким чином, особливо важливо оберігати організм жінки від неблагополучного впливу зовнішнього середовища протягом всієї вагітності, особливо в періоди, коли спостерігається посилений ріст головного мозку, формування основних функціональних систем організму плоду.

Очікування дитини є свідченням певних змін у житті майбутніх батьків, необхідності опанування ними нових ролей і стосунків. Ці важливі життєві зміни часто супроводжуються стресом і вимагають інтенсивного та цілеспрямованого спілкування у процесі спільного розв'язання багатьох проблем. Пристосування до ролі батьків є основним завданням розвитку особистості в період дорослості, що особливо складно дається при появі першої дитини. Майбутнім батькам необхідно змінити соціальний і економічний устрій свого життя, а нерідко переглянути і скоригувати існуючі стосунки. На процес переходу до батьківства відчутно впливають типові для культури конкретної сім'ї установки стосовно вагітності, народження і виховання дитини.

Останнім часом все частіше ведеться мова про необхідність внутрішьоутробного виховання плода, вдаючись до прослуховування спеціальної музики, розповіді казок майбутньому немовляті. Не менш важливі душевний спокій вагітної жінки, її спілкування з плодом. У цьому сенсі заслуговують на увагу слова російського письменника Льва Толстого: «Життя дитини в утробі матері - вічність, життя дорослої людини - мить». Виховує маленьку дитину ставлення до неї всіх, хто її оточує, передусім батьків. Межа між вихованням дитини і ставленням до неї незначна, оскільки виховання є проекцією, відображенням ставлення до дитини [52, с. 351].

У традиційній системі виховання все відносно зрозуміло. Дорослі розмовляють з дитиною, повідомляють їй інформацію, а вона реагує на повідомлення. Залежно від цієї реакції дорослі можуть змінювати свій підхід до дитини. Внутрішньоутробне виховання можливе завдяки розвитку чутливої системи плоду. Як відомо, органи чуттів і відповідні їм центри головного мозку розвиваються вже до третього місяця вагітності. В наступні періоди до пологів вони лише удосконалюються. Якщо плід відчуває, це означає, що він реагує. Використовуючи спеціальні відеозйомки, вчені отримали різні мімічні реакції плоду. Наприклад, при неприємних смакових відчуттях матері у нього виникає гримаса незадоволення; якщо мама тривалий час не спілкується з плодом, займаючись своїми справами, і взагалі приділяє вагітності недостатньо уваги, обличчя його набуває сумного виразу. У щасливої своєю вагітністю жінки обличчя немовляти є спокійним і радісним. Усе це свідчить, що виховання дитини починається з відчуття дорослими себе майбутніми батьками, з усвідомлення своєї відповідальності перед нею і відповідної поведінки.

Спостереження лікарів свідчать, що найважчі відчуття дитини виникають у взаємодії з вічно тривожною матір'ю. Це спричинене тим, що зв'язок між мамою і дитиною надзвичайно міцний і налагоджується він саме під час вагітності. Мати, яка весь час стривожена, вводить у поле своїх стосунків з дитиною негативну емоціональність.

В утробі матері дитина не є пасивною, вона - надзвичайно чутлива істота, яка утримує в своєму мозку великий обсяг інформації. Плід володіє деякими уявленнями про зовнішній світ завдяки смаку, нюху, дотиковим відчуттям, слуху. Він відчуває рухи матері, її ласки, смак спожитої нею їжі, фізіологічні зміни, пов'язані з материнськими емоціями. Як свідчать здобуті французькими дослідниками експериментальні дані, протягом трьох останніх місяців вагітності плід може розрізняти голоси і знає два склади, дві фрази, два запахи і два смакові відчуття. Він здатен до навчання, причому значно краще, ніж новонароджена дитина [64].

Постійне читання вголос одного і того самого тексту, програвання музичного твору зумовлюють зниження сердечного ритму, а вперше почута музика - його підвищення. Плід відрізняє звернену до нього мову матері від її мови, зверненої до іншої людини. Наприкінці вагітності він надає перевагу легкому шуму, а не тиші, голосам, а не шуму, жіночим голосам, а не чоловічим. Плід більше любить радісні звуки, ніж сумні чи гнівні, що свідчить про його здатність розрізняти настрій дорослих.

Звернена до дитинки мова, може мати психотерапевтичне значення. Те, що ембріон живе і що материнський організм не відштовхує його, свідчить про бажання жити. Вже з моменту зачаття плід є майбутньою людською істотою і перебуває в постійному спілкуванні з мамою, емоційний стан якої, події, що вона переживає, впливають на його психічну структуру. Тому мама, яка своєю поведінкою ігнорує те, що вона вагітна, може народити дитину з важкими психічними відхиленнями. Любов, з якою майбутня мати виношує дитину, пов'язані з нею позитивні думки, багатство спілкування сприятливо впливають на функціонування і розвиток психіки плода.

На третьому місяці вагітності палець плоду нерідко перебуває в роті, що може бути спричинене тривалим сумним чи тривожним станом матері, адже радість, хвилювання, страх впливають на ритм її серцебиття, кровообіг та обмін речовин: коли мати радіє, кров розносить гормони радості (ендорфіни), коли сумує чи тривожиться - гормони стресу (катехоламіни). Відповідні відчуття небезпеки чи безпеки переживає і дитина. Зародок сприймає ці сигнали ще неусвідомлено, однак відчуває, як до нього ставляться - з радістю чи тривогою, спокоєм чи страхом. Ставлення матері до майбутнього новонародженого безпосередньо позначається на його розвитку. Зовнішні стрес-фактори впливають на дитину настільки, наскільки вони впливають на її матір. Сильні позитивні емоції вагітної не шкодять дитині - навпаки, гормональна перебудова, різноманітність внутрішнього життя матері сприятливо позначаються на розвитку плоду. Важливо лише, щоб мати тривалий час не перебувала під впливом негативних переживань, якомога швидше звільнялася від них. Однак, як свідчать дослідження, майже кожна третя жінка ніколи не думала про дитину, яку виношувала. У народжених ними дітей частіше спостерігалися нервові зриви, у ранньому віці вони багато плакали, відчували певні труднощі в адаптації до життя. Такою, очевидно, є плата матерів за незнання чи ігнорування того факту, що основою розвитку дитини є її почуття та думки, а потреба в любові виникає в неї ще до народження [55, с. 214].

Емоції і простір, який оточує людину, взаємопов'язані. Нещастя, душевний біль спричинюють відчуття стискання серця, нестачі повітря, а страх, ревнощі, злоба - відчуття важкості, погане самопочуття. Радість викликає у матері душевний комфорт, що відповідно впливає на дитину. Усе це є підставою для висновку, що усвідомлене позитивне ставлення матері під час вагітності до плоду є важливою умовою формування здорової психіки дитини.

Адаптації новонародженого до нових умов життя сприяє розпочате ще під час вагітності його виховання. З формуванням у плода тактильних, слухових, нюхових, смакових, зорових відчуттів майбутні батьки отримують змогу для встановлення зв'язку з ненародженою дитиною. Однак деякі з них навіть не здогадуються про це, інші - недостатньо використовують ці можливості. Наприклад, багато чоловіків, готуючись стати батьком чи ставши ним, вважають, що вагітність, догляд за новонародженим є жіночою справою. Однак, за даними досліджень, активна участь батька у підготовці до родів зменшує кількість ускладнень під час них, знижує сприйнятливість дитини до стресів. Стосунки, які формуються не в діаді «мати - дитина», а в тріаді «батько - мати - дитина», сприяють тому, що новонароджений росте доброзичливим, веселим. Сформовані ще до народження його добрі стосунки з батьком зберігаються і надалі. Тому, очікуючи народження дитини, мати і батько повинні прагнути, наскільки це можливо, познайомитися з нею, впливаючи на її органи чуттів, намагаючись налагодити зворотній зв'язок.

Про цей зв'язок із плодом можна стверджувати тоді, коли майбутня мати починає відчувати його рухи. Невдовзі вона помічає зв'язок власних позитивних і негативних емоцій із характером рухів немовляти, зважаючи на силу, частоту, особливості рухів, робить висновок, добре йому там чи ні. Рухи плода є своєрідною знаковою мовою, досвідомим вираженням самопочуття і розвитку. Чим складніші, диференційованіші вони, тим краще розвинена його здатність сприймати тактильні відчуття. Наприклад, погладжуючи живіт вагітної жінки, промовляючи при цьому ніжні слова, можна почути у відповідь рухи дитинки, що є свідченням зворотнього зв'язку з ним [2, с. 103].

Як відомо, на шостому місяці вагітності жінки плід добре чує музику, а після народження може впізнати знайому мелодію. Очевидно, він здатен упізнавати і голоси людей, передусім матері й тих, хто оточував її під час вагітності, за умови, що вони щоденно розмовляли з плодом, зверталися безпосередньо до нього. Багато жінок стверджують, що розмовляли зі своєю ще не народженою дитиною подумки. На переконання психологів, краще звертатися до неї вголос. Добре, коли майбутній батько розповідає майбутньому новонародженому, яка красива у нього мама, як вони чекають його появи на світ, яким його уявляють та ін.

Внутрішньоутробний період - це не просто зародок і морфологічний розвиток органів. Це етап в житті, причому відповідальний. Висока інтенсивність процесів зумовлює підвищену чутливість плоду до пошкоджуючих факторів зовнішнього середовища, результатом впливу яких можуть бути не лише різні аномалії розвитку тіла, але і ураження ЦНС і психіки. На цьому етапі закладаються основи соматичного і психічного здоровя людини. Існуюча на сьогоднішній день система охорони плоду направлена в основному на соматичний стан. Особливостям формування психіки надається невиправдано мало уваги, адже саме вона в майбутньому буде визначати поведінку і соціальну активність людини.

Багато речей про життя ненародженої людини ми дізналися зовсім недавно. Вчені, озброївшись електронними мікроскопами, ультразвуковою апаратурою та ендоскопією (безпосереднє спостереження дитини в утробі через спеціальну трубочку), зробили приголомшуючі відкриття. Це здається неймовірним, але коли величина зародка людини ще не досягає 2 мм вже функціонує його мозок, керуючий подальшим його розвитком. А при величині в 3,5 мм, тобто у віці двадцяти пяти днів, зародок людини має всі найважливіші органи: серце, шкіру, центральну нервову систему, печінку, легені, кишечник [43].

Ці дивовижні відкриття абсолютно змінюють наші уявлення про дитинку під серцем матері. Раніше навіть не здогадувалися, як рано в такому неймовірно маленькому мозку вже виділяються тонкі структури, як рано ненароджена людина починає реагувати на зовнішні подразники. Немов - «відповідати» рухами, і як у цих ранніх здібностях, про які, між іншим, ми тільки дізналися, розкриваються перші прояви душі. Тепер вже можемо обгрунтовано стверджувати, що вже в перші місяці або навіть в перші тижні після зачаття зароджується духовний зв'язок між матір'ю і немовлям, дозріваючим в її утробі.

Життя до народження починається в той момент, коли чоловіча статева клітина з'єднується з жіночою яйцеклітиною. З цього моменту починається розвиток організму. Жоден етап цього процесу не починається без підготовки і не проходить без наслідків. Народження - це лише перехід в новий стан. Вже в перші дні після багаторазового поділу клітин утворюється молодий зародок, який вростає в тканини матки і безпосередньо включається в обмін речовин матері. Через харчування зав'язуються перші взаємини між матір'ю і дитиною - вони здебільшого визначають майбутній розвиток організму.

ародок бере участь у всьому, що відбувається з матір'ю. Все те, що вона переживає - радість, хвилювання, страх або занепокоєння - впливає на ритм материнського серця, кровообіг і обмін речовин. Наприклад, кров по всьому тілу розносить гормони, що відповідають пережитій ситуації, це відчуває і зародок. Сьогодні вже відомо, що тіло реагує на духовні переживання. Коли ми злякаємося, серце починає швидше битися. Коли відчуваємо жах або страх, виступає піт. Ці реакції викликають гормони, утворені тілом і розносяться кров'ю при сильному хвилюванні. Маленьке тільце зародка, ще не усвідомлено, сприймає сигнали материнського тіла про її почуття та переживання [49, с. 75-78].

Новітні спостереження за допомогою електронного мікроскопа відкрили ще, одну дивну річ: на сьомому тижні утворюються сполуки клітин нервової системи, або синапсис, передаються сигнали між дрібними нервовими волокнами. Раніше вважалося, що ці сполуки з'являються тільки після народження. У той же час формуються різноманітні мережеві структури мозку: вони надають інформацію про становище зародка в тілі матері, тиску на його тільце, різницю температур. Так з'являються умови для відчуття дійсності і набуття досвіду. Помічаємо, який різноманітний і злагоджений цей ранній розвиток: всі органи і системи, щоз'являються, розвиваються і заохочують один одного. Спочатку особливо швидко розвиваються мозок і серце - вони з самого початку забезпечують єдність тіла і душі. Пізніше чергування і взаємодія процесів стає такою складною, що просто перевищує можливості нашої уяви. Знову з'являються системи, хоча вони бувають ще не до кінця розвинені, але відразу використовуються. Це ще раз доводить, що наші вміння набуваються ще задовго до народження.

Положення тільця зародка нагадує позу музиканта, який грає на сопілці. Ноги розвиваються в тому ж порядку, тільки дещо пізніше, ніж руки. Якби ми подивилися на цей процес росту, знятий уповільненою зйомкою, то помітили б певне «рух росту», зачаток хапання. Інакше кажучи, згинання рук в місцях майбутніх суглобів вже віщує майбутні руху: пізніше все тільце може згинатися і розпрямлятися, а голова трохи повертатися. Це перші прояви поведінки зародка.

У віці восьми тижнів зародок людини, вже має руки, ноги, внутрішні і статеві органи, навіть повіки очей і соски грудей: він вже повністю розвинений, хоча ще не дозрів. Ця трисантиметрова істота немов сидить навпочіпки в утробі матері. Навколо рота плід починає відчувати дотики, розвиваються органи нюху і смаку (він занурений у солодкувату рідину). Починає діяти і апарат рівноваги, а через кілька тижнів дитина зможе чути голоси батьків.

Ми могли б назвати плід соціальною істотою - адже він відчуває і може реагувати на рухи. Звичайно, його сприйняття значно відрізняється від пізнішого сприйняття людини, але швидше за все він своєрідно відчуває, чи хочуть його батьки і чи чекають його з любов'ю. Одне безсумнівно відомо, що всі ці ранні переживання відбиваються на подальшому житті [15, с. 101].

На дев'ятому тижні немовля дізнається багато нового з навколишнього його середовища і пробує ворушитися. На легкий дотик до губ він реагує рухами всього тіла. При дотику до кисті стискаються пальці - це вже зачаток хапального рефлексу (ці навички немовля показує відразу після народження). Повіки очей теж стають чутливими: при дотику до них немовля обертає очима.

Ненароджена дитина не тільки реагує, не тільки повторює передбачену природою генетичну програму, але показує і самостійні зусилля, які, в свою чергу, постійно коригує навколишнє середовище. Перші рухи ще бувають запрограмовані: тільце розпрямляється і знову згинається. На дванадцятому тижні з'являються перші рефлекси смоктання і ковтання, спеціальний рефлекс, завдяки якому пізніше новонароджений від дотику до його щоки повертається і знаходить груди матері: плід штовхає і відштовхується ногами (ці рухи допомагають народжуватися немовляті, активно вивільнятися з утроби матері). Коли немовля з'являється на світ, його міміка буває настільки різноманітною, що батькам залишається тільки дивуватися. Ніким не навчене немовля здатне своєю мімікою ясно заявити своєї матері про те, чого йому не вистачає, що йому приємно і що не подобається. За допомогою ультразвуку можна точно фіксувати вираз личка ще в утробі матері.

Коли з десятого тижня починається друга третина вагітності, згорнувшись плід буває завбільшки в шість сантиметрів, він стає все більш сприйнятливим до уроків, які викладаються навколишнім середовищем і досвідом. Це і зрозуміло, так як він все більше дізнається своїми органами почуттів. Особливо швидко розвивається дотик. В кінці третього місяця велика частина тільця починає відчувати дотики. А їх буває достатньо, так як плід або сам жваво рухається і ворушиться, чи відчуває рух матері і погладжування через шкіру. Кожного разу такий сигнал допомагає далі розвивати чутливий мозок і виробляє нові вміння. Крім того, цей досвід дотику обов'язковий для гармонійної діяльності нервової системи [30, с. 134].

У цей час плід, вже починає відчувати і рівновагу. Внутрішнє вухо, так званий лабіринт, дозволяє плоду орієнтуватися по відношенню до сили тяжіння. Цю інформацію, в свою чергу, обробляє мозок. Дотик і відчуття рівноваги дуже важливі для мозку, що розвивається. Вони його приводять в порядок і організовують. Коли мати ходить, погойдується або працює, немовля набуває новий досвід, стає все «хитрішим». Через ці відчуття він отримує інформацію зі своїх власних м'язів і суглобів, вчиться пізнавати себе.

Все це дозволяє плоду рухатися в маленькому світі утроби: змінити становище, позу і деякий час її зберігати. Коли положення плоду стає для нього незручним, він може, стрепенувшись, влаштуватися затишніше. На другій третині вагітності в матці ще так багато місця, що немовля може просто перекидатися. Кожна нова ситуація збагачує мозок, що розвивається абсолютно новим рішенням. На дванадцятому тижні зігнувшись плід, досягає всього лише 6-8 см, проте він вже відчуває безліч відчуттів і може виконувати самостійні дії.

Хоча з першого погляду це здається простим - схопити, розпрямитися, повернутися, смоктати - в дійсності кожну таку дію є багатогранною подією, в якому беруть участь розвинені відчуття і навички руху. Ці сили діють не безладно. Вони зливаються в осмислену дію, лише підкоряючись певному порядку. Цей порядок підтримують різні одержувані мозком імпульси: одні заохочують передачу інформації, відкриваючи їй шлях, інші її гальмують, так виділяються неважливі речі. Без цього процесу не обходиться ні найменша дія - будь то засовування великого пальця в рот або взяття олівця, гра в теніс або лагодження телевізора. Ось чому так добре бувають розвинені мережі мозку немовляти, такий швидкий процес його самосвідомості: вже в утробі матері діють всі його органи чуття, вже там він озброюється для специфічного людського досвіду і діяльності [22, с. 79].

Отже, ще раз звертаємо увагу: рух є одним з перших умінь плоду. Розвиваючись відчуття руху показують духовний його розвиток для людей і тварин, це перший засіб безсловесного зв'язку. Усвідомивши ці зв'язки, ми розуміємо, як надзвичайно важливим і далі залишається рух і знайомство з дійсністю для духовного і соціального розвитку дитини.

Між дев'ятим і дванадцятими тижнів плід дивує нас новими зв'язками своїх умінь. При дотику до чола він вже здатний відвернути голову, щоб уникнути занепокоєння. Або може наморщити лоб, підняти брови. Голова плоду не так сильно нахилена, як на колишніх місцях, пропорціями він стає все більше схожим на немовля, він вже може окремо рухати зап'ястя і лікті, великий палець відокремити від інших пальців. З'являються перші ніжні нігтики. При пильному спостереженні вже з десятого-одинадцятого тижня можна визначити стать.

З дванадцятого тижня плід може підняти верхню губу - своєрідна посмішка. Насправді, це прояв смоктального рефлексу. Дитина ковтає трохи навколоплідну рідину і засвоює її поживні речовини. У цій рідині плід ще може вільно плавати. Пуповиною він з'єднується з майбутньою плацентою. В рідині створюються сприятливі для розвитку умови: плід може рівномірно зростати; оберігається від ударів; може вільно рухатися; забезпечується рівномірне тепло.

На четвертому місяці з'являються нові важливі зміни. З цього часу плід забезпечується киснем і харчуванням через плаценту. Його тіло функціонує як окрема, хоча й залежна від організму матері, система. Це 14-сантиметрова істота вже має закритий кровообіг, сердечко перекачує 30 літрів крові в день (серце новонародженого - 350 л). Ще одна істотна новина: плід вже може сам регулювати обмін речовин (наприклад, дещо затримати і вирівняти), якщо мати хвора або стомлена. На жаль, ще не всі немовлята можуть регулювати. Їхньому організму ще не під силу впоратися з нестачею кисню. Якщо матір осягають важкі душевні переживання або, ще гірше, якщо вона курить, то постача через плаценту кисню недостатня. Безсилий плід і перед інфекцією (наприклад, якщо мати заражається краснухою або токсоплазмозом). Спадкові недоліки та шкідливі речовини, особливо в ранньому зародковому періоді, можуть залишити невиправні сліди. Тому кожній вагітній жінці слід було б допомогти своїй ненародженій дитині уникнути такого ризику: не курити, не пити алкогольних напоїв, розумно харчуватися, носити вільний одяг, а ліки вживати тільки в разі крайній необхідності. Чоловік, у свою чергу, повинен намагатися оберігати майбутню матір від неприємних душевних переживань [16, с. 41].

Протягом другої третини розвитку, плід робить швидкі успіхи - готується до самостійного життя. На п'ятому місяці сердечко б'ється так сильно і голосно, що його можна чути з допомогою стетоскопа. Енергійними стають і рухи плоду - нарешті їх починає відчувати і мати. Росте волосся і вії, тільце покриває шар жиру, що оберігає ніжну шкіру. Від потилиці до сідниць він досягає 20 см, а від головки до ніжок - 27 см. Найчастіше плід пристосовується до матері і переймає її ритм дня і ночі. Багато людей розповідають, що іноді їм сниться їх стан до народження: «Відчуваю, як, зігнувши спину і втягнувши руки, сиджу навпочіпки в червоно-коричневих потемках материнської утроби. Дивно, але там чутно чимало шуму».

Чи дійсно цей сон дорослої людини змальовує ситуацію до народження, або тільки відображає більш пізніше його уявлення про той стан? Сотні снів дорослих людей були зіставлені з анамнезі вагітності та пологів їх матерів. Виявилося, що деякі події випробувані в утробі матері, далеко не забуваються. Інакше кажучи, випробувані в утробі почуття, наповнюються образами подальшого свідомого життя. Наприклад, молодій людині приснилося, що він, скорчившись, сидить у собачій будці, в яку штовхає копитами кінь. Дослідивши історію вагітності його матері, виявилося, що перед пологами вона впала зі сходів і кілька разів забила живіт.

Плід, також бачить сни. Звичайно, ці сни інші, ніж наші, так як його оточуюче середовище і переживання обмежені. Його досвід - це якби окремі спалахи, вони ще не з'єднуються в осмислений ланцюг асоціацій, який пізніше людині вселяє широкий горизонт досвіду. Тому ми могли б уявити, що сни плоду дуже фрагментарні, значно розкидані, ніж більш пізні сни немовляти. Скорочення м'язів, гикавка (з плодом трапляється навіть і це), торкання руками пуповини, голос матері, приємний чи неприємний, гучний або тихий шерех, натискання на живіт матері - всі ці маленькі переживання, якщо не будять плід, то деяким чином відбиваються в його снах. Наймовірніше, його сни - звичайно, тісно пов'язані з переживаннями матері, - виражають щось схоже на «безпечний і надійний стан» або «страх і небезпеку», адже необов'язково вміти словами називати почуття, можна просто їх переживати [33, с. 162].

На цій фазі розвитку стає активним мозок, що дозволяє плоду в певному сенсі зважувати і впорядковувати свою діяльність. Деякі дії і досліди він охоче повторює (наприклад, намагається смоктати великий палець, так як це приносить задоволення), інших дій, навпаки, уникає.

Плід з кожним разом стає все більш підготовленим до самостійного життя: він вже накопичив небагато жирів і на шостому місяці важить вісімсот грамів. Легені розвинені настільки, що ними вже можна було б дихати, але дихальні шляхи поки ще наповнені плодовою рідиною. На останніх місяцях перед народженням плід отримує через плаценту з крові матері важливі захисні речовини, які виробляє організм вагітної, для захисту від кору, скарлатини, коклюшу, свинки, віспи. Однак, придане для майбутнього життя утворюють не тільки ці захисні речовини. Не менш важливі настрої і почуття матері, які вона живить до свого ненародженого немовлята. Від них залежить не тільки успішний розвиток в утробі, але і подальше здоров'я душі і тіла дитини.

Якщо мати, виношуючи дитину, переживає багато неспокою і страху, то ті ж настрої вона передає і плоду. Ми знаємо, як чуйно новонароджений реагує на биття серця матері. Навіть записані на плівку спокійні серцеві тони допомагають дітям краще розвиватися. З іншого боку, прискорене серцебиття викликає у дитини занепокоєння. Все це дуже добре видно за допомогою ультразвукової апаратури. Якщо лікар, оглядаючи мати, заклопотано говорить, що плід абсолютно не рухається, то він немов по команді починає махати руками і ногами. Справа в тому, що мати, злякавшись зауваження лікаря, своєму немовляті передає подвійний сигнал - прискорений серцебиттям. І той негайно реагує [58, с. 191].

Ще гірше, ніж від перебільшеної заклопотаності і страху буває, що мати не хоче дитинки. Своїм негативним відношенням вона дає їй відчути те, що не звертає уваги на своє здоров'я і, таким чином, свідомо і несвідомо піддає небезпеці життя немовляти. Трапляється, що матері не уникають небезпечних дорожніх ситуацій, занадто багато займаються спортом, не відвідують консультації, носять тісний одяг, шкодять здоров'ю плоду алкоголем, тютюном або іншими наркотиками. Часто мати навіть не усвідомлює, що робить. Однак, для немовляти такий недолік любові не проходить без наслідків, результати дають про себе знати під час пологів або пізніше.

Багато досліджень показують, що матері, які з радістю очікують дитину, частіше всього народжують легко і без ускладнень, а їхні діти відрізняються душевною рівновагою. Пологи сумнівних чи навіть вороже налаштованих жінок часто бувають занадто ранніми і з ускладненнями, а їх немовлята занадто нервовими і рухливими. Звичайно, це не є неминучим правилом, але переконливо доводить, наскільки важливий погляд батьків на очікуване немовля.

На дев'ятому місяці плід ще додає у вазі - зазвичай новонароджений важить 3000-3500 грам, і досягає сорок девять - пятдесят сантиметрів зросту. При наближенні пологів починає діяти останнє почуття - якщо в матку направляється дуже яскраве світло, дитина реагує: вона вже бачить. Тепер плід уже зовсім готовий народитися, про це, ймовірно, сам дає сигнал материнському організму за допомогою гормонів (деякі вчені вважають, що пологи збуджує плацента). З більшістю немовлят це трапляється приблизна на 266-й день після зачаття [5, с. 82].

Отже, народження, зустріч з зовнішнім світом були метою розвитку плоду під серцем матері. Якими б дивними не були придбані в утробі вміння, вони служать єдиній меті - щоб, народившись, немовля могло би вижити. З цих пір всі сили новонародженого служать боротьбі за існування.

Тут знову ж таки, дуже важливі взаємини між матір'ю і дитиною. Вчені одностайно погоджуються: якщо дитина не буде відчувати любов матері, вона не зможе успішно рости. Як в утробі, так і після народження, небажана дитина відчуває самотність і це заважає їй розвиватися.

3. Соціально-психологічні та філософські аспекти пренатального онтогенезу

.1 Соціальна філософія вагітності

Вагітність для кожної жінки є періодом трансформації особистих, професійних, сексуальних ідентичностей. Разом з цим, це період припливу психофізіологічних сил, які можуть і повинні бути направлені на народження здорової дитини і особистісне дорослішання самої жінки - майбутньої мами. Вагітність є природній, потребуючий більшої уваги, не лише біологічний, але і соціальний процес, що передбачає духовне піднесення жінки в інтересах дитини і всього суспільства.

«Я» вагітної жінки - особливе психологічне утворення, яке одночасно виконує дві життєво важливі функції. З однієї сторони «Я» перетворюється в інтегральне відображення всіх тілесних, фізіологічних, психічних і поведінкових змін. Вагітність, як ніякий інший стан, активізує механізми рефлексії. Суттєва роль в цьому процесі належить біологічно обумовленій активності розвиваючого плоду, заставляючого матір постійно відображати на емоційному і раціональному рівні все, що відбувається з нею і дитиною. Сприяє рефлексії і постійний медичний контроль стану здоровя, перебігу вагітності. З іншої сторони, зміна образу «Я» потребує адаптації жінки до себе з допомогою все тих же психофізіологічних, психологічних перебудов [4, с. 21].

Унікальність змінюючого образу «Я» вагітної полягає в тому, що з моменту усвідомлення свого нового стану «Я» жінки не існує ізольовано, саме по собі. Воно органічно вплітається у формуюче зєднання матері і дитини та виражає його особливості. Про глибину проникнення майбутньої дитини в образ «Я» жінки свідчить те, що навіть на ранніх стадіях вагітності жінка ніколи не користується поняттями «плід», «ембріон». Вона носить в собі «дитину», «дитятко», наділене людськими рисами і властивостями. Єднання матері і дитини має глибокий психологічний зміст.

Вагітність - важливий етап життя жінки, точка перетину її життєвих планів. Вагітність сприймається як серйозне випробовування, що змушує поглянути в майбутнє, переоцінити теперішнє, обміркувати багато подій минулого, власну особистість, взаємовідношення з оточуючими людьми. Очікуване дитятко стає каталізатором пізнання життєвої дороги, життєвих цінностей, усвідомлення світу і сенсу свого життя. Багато жінок вирішують питання про доцільність народження дитини (прийняття остаточного рішення про збереження вагітності - складний, часто драматичний і болісний процес, в якому розкривається особистісно-смислова і соціально-психологічна багатозначність вагітності) [28].

Мотиви збереження вагітності відрізняються великим індивідуальним різноманіттям. Серед них мотив збереження особистого здоровя, мотив відповідності соціальним очікуванням, мотив гармонізації сімейних стосунків, мотив захисту «Я», мотив самоствердження, мотив реалізації материнської любові і продовження любові до чоловіка.

Звертає на себе увагу домінування мотивів, які орієнтують жінку на себе, на вирішення особистих проблем, а також соціально важливих мотивів народження дитини. Мотив відповідності соціальним очікуванням виявляється одним із найбільш важливих для жінок. Це може бути обумовлено рядом соціокультурних факторів, а також індивідуальним життєвим досвідом і духовним розвитом жінки. Зміст мотиву розкриває історично сформовані громадські і побутові стереотипи, які виражені у формулах: «жінка - насамперед матір», «не бути гірше інших» і т.д.

Мотив збереження особистого здоровя - виражає орієнтацію жінки на вирішення з допомогою народження дитини особистих проблем. Він обумовлений причиною шкоди своєму здоровю абортом або страхом втрати можливості дітонародження. Звязуючи народження дитини з гармонізацією сімейних стосунків, жінки підкреслюють своє бажання внести щось нове, в близькі стосунки з чоловіком, або втримати дорогого чоловіка в сімї. Народження дитини розглядається жінкою, як спосіб підпорядкування собі чоловіка.

Мотив захисту «Я» - вагітність розглядається як захист від теперішнього, як можливість тимчасово сховатися від наростаючої психічної напруги, звязаною з «нестерпною дійсністю» або жінка бажає «закреслити своє минуле», тоді поява дитини перетворюється в засіб «очищення». Мотив захисту «Я» - часто відображає прагнення до захисту своєї інфантильності. Вагітність актуалізує дитячу поведінку: примхи, надмірну захопленість, нереальні бажання і т.д.

Мотив самоствердження відображає домінуючу життєву позицію жінки «Я - все зможу сама».

Своєрідна форма самоствердження полягає у прагненні жінки зберегти вагітність на зло чоловіку або батькам. Чоловіку демонструється його непотрібність, батькам - власна зрілість.

Мотив реалізації материнської любові зустрічається рідко. В його основі - природнє для жінки бажання піклуватися про дитину, любити її і створювати всі умови для її повноцінного розвитку. Поява майбутньої дитини сприймається як продовження коханої людини, як символ «світлого кохання і щастя», який жінка хотіла би «пронести через все життя».

Особливий сенс соціальних і власних мотивів у прийнятті такого доленосного рішення, як народження дитини, для жінки підтверджує той факт, що переривання вагітності обумовлюється мотивами переважно соціального утримання: матеріально-побутовими умовами, професійним самоствердженням, внутрішньо-сімейними відносинами, соціальними труднощами виховання психічно і фізично здорового покоління [1, с. 115].

Усвідомлення себе вагітною призводить до змін у сфері рольової поведінки жінки, яке розкривається через певну систему не властивих раніше взаємостосунків жінки не лише з близьким оточенням, але із суспільством в цілому.

Емоційне переживання - тонкий індикатор благополучної адаптації у різних умовах середовища. Емоційність вагітної жінки - складно організований психічний феномен, інтегруючий емоційний досвід, актуальне відношення до широкого кола явищ, але насамперед - до себе, до пологів, дитини, чоловіка і родичів. Вагітність значно розширює емоційний досвід жінки, наповнює його невідомим раніше змістом. Емоційно позитивний фон вагітності переважно створюється відношенням до дитини, який сприймається як джерело радості. Перспектива народження робить жінку щасливою. Незалежно від соціальних характеристик, родового досвіду і власного психічного складу, жінки наділяють ще ненароджену дитину такими рисами як добро, краса, розум, бачать його турботливим, уважним до батьків.

Вагітність впливає на сприйняття жінкою реальності. Вагітна наділяє оточуючий світ новим сенсом, іншим змістом. Не лише дитина, її батько і ближчі родичі, але і багато звичних форм взаємостосунків сприймаються вагітними інакше. Вагітність формує комплекс завищених домагань і очікувань по відношенню до оточуючих людей. Його основу можна бачити в егоцентричній позиції вагітної жінки, в її субєктивізмі, в усвідомленому або неусвідомленому прагненні реалізувати своє право на особливе положення серед близьких та в суспільстві, на особливу увагу і опіку зі сторони інших людей. Вагітна жінка усвідомлено або неусвідомлено бажає визнання винятковості її положення, а головне унікальності її дитини. Саме тоді «народжується» для жінки її дитина, вона усвідомлює її існування [51].

Майбутня дитина набуває «цінність», тобто займає певне місце в структурі смислових утворень жінки. В залежності від того, яке місце в ціннісній структурі її особистості займає «цінність дитини», жінка будує майбутні плани, оцінює зовнішній світ і саму себе. Іншими словами, змінюється соціальна ситуація її розвитку, якісно перетворюється структура особистості.

У період вагітності змінюється соціальна ситуація розвитку жінки як особистості, коло значущих для неї людей, а також ставлення до тих, хто перебуває поруч. Вона змінюється як особистість, у неї з'являється інше ставлення до світу, до тих, хто поруч, і до тих, хто далеко… Філософія любові, філософія очікування, розуміння, проникнення, щастя, філософія почуттів і відносин… Відчуваючи потребу у взаємодії, спілкуванні, підтримці, водночас вона дистанціюється від багатьох людей, з якими донедавна мала близькі стосунки. Відразу все змінюється: ставлення до власного дитинства, до матері, пригадується ще щось давно забуте і далеке. Жінку переповнює ніжність, з'являється неймовірне бажання любити увесь світ і в той же час боязнь цього світу: як прийме він їх, двох, разом. Що ж включає в себе філософія вагітності, точніше навіть так: соціальна філософія вагітності?

Перше - це зміна соціальної ситуації для особистості. «…Дивлюся на себе в дзеркало - ніби і та ж, однак вже інша. Світиться в глибині очей щось, а що - і самій не зрозуміти…» Змінюється і її погляд на себе. Навіть несмілива і невпевнена в собі жінка відчуває себе сміливішою і рішучішою, оскільки вона вже не одна і від неї залежить її дитина. За дев'ять місяців вагітності з нею відбуваються часом відчутніші зміни, ніж протягом усього попереднього життя. Новим стає і її ставлення до світу. Вагітна жінка почувається господинею і водночас дуже боїться світу, абсолютно по-новому пізнає його. Змінюється і позиція її в соціумі, що спричиняє сильні емоційні переживання. Вона вже мислить себе не дитиною своїх батьків, але ще і не є матір'ю. Водночас жінка відчуває гостру потребу в нових стосунках з батьком майбутньої дитини [13, с. 925-927].

Але найголовнішими для неї є стосунки з майбутньою дитиною. Найбільше задоволення від спілкування з нею в ранньому дитинстві отримують ті матері, які у своєму ставленні до плоду долають шлях від цілковитої єдності з собою («моя вагітність») до усвідомлення дитини як окремої істоти («Я - матір цієї дитини»).

Образ «Я - матір» набагато складніший від будь-якого «Я», оскільки в період вагітності жінка фізично і психічно носить у собі «Я» іншої людини. У розділенні під час пологів цього двоєдиного «Я» полягає великий філософський зміст процесу виникнення нового, самостійного життя. Безперечно, можна стверджувати і про те, що «Я» дитини - це продовження «Я» матері [39].

У цей період стосунки між чоловіком і дружиною можуть розгортатися по траєкторії великої любові та гармонійної взаємодії. Майбутня мати сприймає коханого чоловіка як єдине ціле з дитиною. У такому разі виникає цілісний, завершений образ сім'ї (класичний рівнобедрений трикутник, вершиною якого є очікуване дитя).

Отже, протягом вагітності, а особливо в останні місяці, у матері формується провідна установка щодо дитини, своєрідна філософсько-психологічна позиція, певне «базове» ставлення до неї, система комунікації (спілкування, взаємодії) з нею.

Надзвичайно важливо враховувати у період вагітності, що потреби ще не народженої дитини вже не є тотожними з материнськими. Від того, наскільки мати це усвідомлює і приймає майбутню дитину, залежатимуть стосунки з нею (спільне емоційне самопочуття) після її народження. Розуміння індивідуальних потреб і особливостей дитини, усвідомлення відповідальності за її життя і розвиток до народження є передумовою того, що після її появи на світ ніякі труднощі не вплинуть на ставлення матері до неї.

3.2 Важливість пренатального виховання для дитини та сімї

«Коли ж? Коли ж він народиться? Хочу його обіймати, цілувати, балувати, вчити, розмовляти. Швидше б вже…» - так думає майже кожна майбутня матуся. Не варто поспішати. Всьому, як відомо, свій час. Завдання батьків не пропустити можливість поспілкуватися вже зараз. Без розкладу, без плану, але не без користі, із задоволенням!

Сьогодні вже немає необхідності сперечатися, що ненароджена дитина - людина з моменту зачаття. Можливо, вам вже доводилося чути давню притчу про премудрого царя Соломона та молоду матір. Коли вона звернулася до царя за порадою - з якого часу ій слід почати виховувати свою однорічну дитину, то Соломон відповів їй, що вона запізнилася з цією справою вже на цілий рік. Тобто, він мав на увазі, що виховання дитини повинно починатися від самісінького її народження. Так вважали мудрі люди колись. Але сьогодні така порада не могла б вважатися достатньо мудрою. І якби випадок, про який йшлося у притчі, трапився у наш час, то радше за все сучасний «цар Соломон» відповів би молодій матері, що вона запізнилася з вихованням своєї дитини принаймні на два роки.

Роль перших місяців життя немовляти в формуванні його особистості надзвичайно важлива. Від того як з ним спілкуються, як і чим годують великою мірою залежить характер майбутнього дорослого та його доля. Але навіть ті батьки, які з усією відповідальністю ставляться до свого малюка, оточуючи його фізичним піклуванням та психологічним комфортом, часто не підозрюють, що у своїх зусиллях виховати гармонійну особистість, вони йдуть із запізненням принаймні у девять місяців.

Мати - це перший земний всесвіт дитини, тому все, через що вона пройшла в період вагітності, переживає і плід. Відчуття і навіть думки матері передаються йому, здійснюючи або позитивний, або негативний вплив на формування його психіки [9, с. 927].

Материнський організм та психіка - це той світ, у якому малюк живе з моменту зачаття. Він постійно контактує з матірю, живлячись разом з нею земною їжею і обмінюючись емоціями та ментальними образами, які чинять на психіку плода фантастичний вплив, формуючи його характер. Здатність чинити добро чи сіяти зерна зла, співпереживати чи садистично копирсатися в чужих почуттях, любити чи бути черствим всі ці базові установки особистості формуються в пренатальній фазі.

Організм майбутньої дитини будується з матеріалів, які поставляються йому з організму матері, отже, спосіб її життя, культура харчування, відсутність або наявність шкідливих звичок закладають основу здоров'я плоду.

Патогенне мислення та поведінка матері, її надмірні емоційні реакції на стресові чинники, які приходять від соціуму та власної родини, служать причиною величезного числа таких післяпологових захворювань, як неврози, тривожні та фобічні стани, численні алергічні захворювання, відставання в розумовому розвитку, дислексія, аутизм, органічні пошкодження головного мозку та багато інших патологічних станів.

Мати і дитина в ідеалі - це єдина свідомість, єдина енергетична система, яка формується під час вагітності, а пологи - це завершення процесу взаємного розвитку матері та дитини. Якщо ця система сформувалася неправильно, то між мамою та дитиною після пологів не буде згоди і взаєморозуміння. Часто під час болісних пологів з вуст матері зриваються прокльони на адресу батька та дитини. Про яке щасливе майбутнє дитини може йти мова, коли в сакральний момент появи на світ немовля отримує від найдорожчої людини такий патогенний імпульс [24, с. 68].

Розумна мама, дізнавшись про початок щасливої вагітності має усвідомити найперший принцип пренатального виховання - ти несеш найбільшу відповідальність за іншу істоту в цьому світі, за її майбутні щастя та долю. Тому всі негаразди довкілля, соціуму, професійної діяльності мають розбиватися об щит ментального та фізичного захисту матері. Потрібно усвідомити одну просту річ - ти не майбутня мама, ти стала мамою з моменту зачаття. Твій спокій, твоя любов, твоє піклування, твоє щомиттєве спілкування з плодом формує твого найкращого друга в цьому житті, найріднішу тобі людину.

Якщо мама в шлюбі, вона повинна в процес пренатального виховання залучити батька дитини. Почуття майбутнього батька до дружини, її вагітності і, звичайно, до очікуваної дитини - один з головних чинників, що формують у дитини відчуття щастя і сили, які передаються їй через упевнену в собі і спокійну матір. Мама та майбутній тато повинні знаходити час для спілкування з дитиною у пренатальній фазі розвитку. Вони мають розмовляти з нею, поборовши умовності та упередження. Вони мусять розповідати плодові-немовляті про те, з яким нетерпінням чекають вони його появи на світ і яким здоровим та сильним вони хочуть його бачити. Життя віддячить батькам за їх свідомі зусилля, і однією з форм цієї подяки буде здоровий та міцний малюк.

Часто наголошуються взаємозв'язки між певними подіями, що відбувалися під час вагітності, або самопочуттям матері в цей період і якимись відхиленнями, чимось незвичайним, на їх власну думку, в характері або поведінці дитини. Результати досліджень, проведених в останнє десятиліття ученими різних фахів, підтверджують наявність цього взаємозв'язку і указують на її важливість.

Після народження дитини процес його виховання характеризується трьома послідовними етапами: засвоєння інформації, наслідування та особистий досвід. В пренатальний період розвитку малюка такі категорії як досвід та наслідування практично відсутні. Що ж стосується збору та засвоєння інформації, то вони максимальні та протікає на клітинному та глибинному ментальному рівні. В жодний з моментів свого подальшого життя людина не розвивається так інтенсивно, як в пренатальному періоді, починаючи з клітиночки вона перетворюється всього за кілька місяців в досконалу істоту з набором дивовижних здібностей і невтолимим прагненням до знань [7, с. 28-32].

Не можна заперечувати важливість виховання дитини, особливо в перші роки життя, так само як і ефективність самовиховання, коли доросла людина бере на себе відповідальність за власний розвиток шляхом цілеспрямованого шліфування та трансформації власної особистості. Проте вчені стверджують, що ні перше, ні друге не чинять тої фундаментальної дії, яка властиво пренатальному вихованню. Адже новонароджене немовля вже прожило дев'ять місяців, які в значній мірі сформували базу для його подальшого розвитку. Суть пренатального виховання полягає в тому, щоб надати плоду найкращих матеріалів та умов. Це повинно стати частиною природного процесу розвитку всього потенціалу, всіх здібностей, які від початку закладені в яйцеклітині.

Для кого процес виховання важливіший - для матері чи дитини? Все дуже елементарно, він є важливим для обох. Існує наступна закономірність: відчуття, сприйняття, емоції та навіть думки матері передаються плоду. Мама є посередником між зовнішнім світом і дитиною. Маленька людина, яка формується всередині матки, не сприймає зовнішній світ опосередковано, безперервно уловлюючи відчуття і реакції матері на подразники, які приходять з довкілля та соціуму. Плід реєструє перші відомості про світ, які тим чи інших робом проявляться в постнатальній свідомості, залишивши свій карб на клітинному рівні, в органічній пам'яті і на рівні психіки, що зароджується та розвивається. Цей факт, заново відкритий наукою, насправді старезний як світ. Жінка завжди інтуїтивно відчувала його важливість. Це все більше починають розуміти і батьки. Для стародавніх цивілізацій значущість періоду вагітності була абсолютно непорушною істиною. Єгиптяни, індійці, кельти, африканці, слов'яни і багато інших народів дотримувалися деяких строгих традицій і правил для мам, подружніх пар і суспільства в цілому, які забезпечували дитині якнайкращі умови для пренатального життя і розвитку [53].

Більше тисячі років тому в Китаї існувала пренатальні клініки, де майбутні матері проводили період вагітності, оточені спокоєм і красою, а в руських родинах з настанням вагітності жінка переходила жити із загальної кімнати, де зазвичай мешкала вся велика родина до окремої світлиці, де в молитвах та заняттях рукоділлям готувалася до пологів.

Сучасні наукові досліди, що проводяться спеціалістами чотирьох напрямків, дозволяють виділити важливі фактори, які грають роль у вихованні плоду в утробі матері. До них відносяться: сенсорні здібності плоду; емоційний слід; здатність елементарних частин, що складають атоми, молекули і живі клітини, «записувати» інформацію.

Бачивши індивідуальність немовляти, приймаючи її, спілкуючись з ним, позитивно реагуючи на його ворушіння, захищаючи себе від некорисного в плані режиму, харчування та емоцій матуся впливає на гармонійний розвиток своєї дитини. Коли в родині налагоджені відносини співпереживання і підтримка, коли батьки навчаються сприймати потреби ненародженого члена сім'ї, зважаючи на його бажання, тоді сім'я позитивно впливає на розвиток особистості дитини [65].

Щоб не запізнитися на дев'ять місяців з вихованням потрібно починати вже сьогодні.З чого почати? Зі спілкування! Вибір насправді не маленький: дотики, розмова, музика, емоції, спів, спогади, малювання, рухи. Все те, що вагітна робить разом з малюком, озвучує і переживає в загальному емоційному тлі з малятком. Як відомо, мова, звук, голос - основний засіб спілкування між людьми. Малюк ще в материнській утробі сприймає звуки, чує голоси батьків. У ній він будує свій неповторний світ. Але, поки малюк не народився, його стан, настрій, розвиток багато в чому залежать від мами.

Як же складається взаємодія мами і дитини? Розвиток чутливої нервової системи дитини до народження відбувається надзвичайно інтенсивно. Малечі доступні багато почуттів і відчуттів, всі м'язи обличчя, необхідні для вираження різних емоцій, формуються в період з пятнадцятого по вісімнадцятий тиждень. Міміка працює з чотирьох місяців. При зміні психоемоційного стану вагітної в її кров викидаються ті чи інші біологічно активні речовини. Малюк реагує на настрій матері, коли його клітини вловлюють зміни в складі крові. Радість, хвилювання, страх чи тривога впливають на ритм її серцебиття, кровообіг і обмін речовин: коли мати радіє, кров розносить гормони радості ендорфіни, в разі смутку і тривоги - гормони стресу. Реакцією малюка є відповідні відчуття у відповідь (безпеки або небезпеки). На шостому-сьомому місяці дитина не тільки добре чує, але і диференціює внутрішні звуки. Більш того, для нього далеко не байдуже, схвильовано або спокійно б'ється серце матері, сумно чи весело звучить її голос, рівно або переривчасто вона дихає. Якщо мати хвилюється, у неї стривожено б'ється серце, збивається ритм дихання, то малюк затихає, як би в передчутті небезпеки. Цей зв'язок - характер звуку і відповідне йому емоційне і фізіологічний стан закріплюється і залишається в пам'яті малюка. Немовля навіть намагається допомогти матері з негативними переживаннями, роблячи певні заспокійливі рухи, подібні з заколисуванням.

Багато мам відзначають, що з пятого місяця малюк емоційно і рухливо реагує на модуляції голосу матері і звуки із зовнішнього світу.

Таким чином, у період перебування в животі у мами, дитина сприймає велику кількість інформації і стимулів із зовнішнього середовища, а не тільки через гормони, що виробляються організмом мами під впливом її емоційного стану.

Але, починаючи спілкування з малюком, потрібно не плутати стимуляцію органів почуттів з раннім інтелектуальним розвитком. Не варто малювати формули і цифри на животі, надягати на нього навушники з уроками англійської, ділити спілкування на порції «розумні» і «приємні».

Малюк нікому нічого не винен, потрібно не зробити його об'єктом, тільки рівним співбесідником - компанія на дев'ять місяців, у якої є можливість прожити до народження неповторний період у довірі, любові і безумовності.

Дуже важливо встановити контакт із малюком. І не тільки для мами, але і для тата. Почнемо з того, що кожна відповідь дитини у вигляді ворушіння слід підкріплювати і заохочувати: погладжувати, говорити «розумниця», «молодець», «я тебе чую», «люблю» і т.д.

Фізичний контакт. Протягом дня вагітна жінка напевно погладжує животик. Матір котра додасть різноманітності своїм рухам, незабаром здивується реакції крихітки. Дітки також дуже добре реагують на масаж. Не складно нанести на живіт масажне масло або профілактичний крем від розтяжок і з задоволенням для себе і малюка помасажувати животик. Не забувати запрошувати тата у компанію, він також буде вчитися розуміти дитину і налагоджувати необхідний контакт.

Слух. Вухо - це перший орган почуттів, який формується у людини. Вплив цього органу поширюється на всю нервову систему. Найперше, чим чує дитина - це його кісткова система. Потім малюк чує звук материнського голосу внутрішньоутробно: шум струму крові, звуки серцебиття. Але всі ці звуки затьмарює саме живий голос матері. Користуючись словом поетів, можна сказати, що тіло жінки схоже на віолончель. Звук концентрується саме в області «будиночка» малюка [20].

Ми дев'ять місяців слухали стукіт серця матері, можливо, тому люди володіють почуттям ритму? Люблять шум прибою, муркотіння кішки…

Найпростіший метод слухової стимуляції - розмова з немовлям. Розмова формує сприйняття голосу матері, формування голосу батька, інших членів сім'ї. Частота звукової хвилі мови, на якому відбувається спілкування, найбільш близька для дитини в період оволодіння мовою, і, якщо мама в період вагітності вивчала іноземну мову або говорила на іноземних мовах, то частоти цієї мови будуть включені в діапазон прийнятності.

Знову ж не варто забувати, що в тата теж є шанс спілкуватися з дитиною ще до її народження. Малюк чує татів голос, сприймає емоції, якими супроводжується спілкування батьків. Татусям треба пам'ятати, що, дбаючи про свою дружину і малюка, спілкуючись з ним, вони якби дають йому сигнал: «Тут добре, ми чекаємо на тебе і раді тобі». Інтерес до світу можна закладати вже зараз. Тоді, подорослішавши, малюк сам захоче пізнавати світ, батьки заклауть в ньому любов до життя. В період вагітності мама налаштовує себе на годування грудьми, на корисність прийнятої їжі. Після народження дитина обов'язково буде пам'ятати всі мамині емоції, можливо слова і пісеньки. Вже кілька тисячоліть музику використовують для навчання та раннього внутрішньоутробного розвитку. Треба розібратися в деяких тонкощах музичного розвитку і стимулювання клітин головного мозку. Детальніше про вплив музики на внутрішній світ малят, і про те, як вона прикрашає загальний стан вагітної жінки. Музика давно визнана засобом спілкування, який несе в собі певну інформацію. Вчені в даний час довели, що прослуховування мамою під час вагітності якісно структурованої музики зміцнює нейрони дитини, сприяє утворенню тісного зв'язку між півкулями головного мозку. В результаті дітки володіють більшою здатністю до навчання, до володіння читанням, іноземними мовами. У них дуже тонко розвинений музичний слух. Ми вже розібралися, що до двадцять четвертого тижня свого розвитку дитина стає активним слухачем, і, значить, мама не може ігнорувати його «смаки». Найкраще, що може слухати вагітна жінка - класична музика, за умови, що вона їй подобається, що вона сприймає її [45].

Класична музика прекрасно впливає на формування кісткової структури плода. Під звуки гармонійної музики дитина ще в лоні матері буде гармонійно духовно і фізично розвиватись. Музичні вібрації впливають на весь організм. Вони впливають на кісткову структуру, щитовидну залозу, масажують внутрішні органи, досягаючи глибоко лежачих тканин, стимулюючи в них кровообіг. Існує навіть спеціальний термін «ефект Моцарта». Твори великого австрійця чудово впливають не тільки на вагітних, але і на ненароджених немовлят. Американські вчені стверджують, що всього лише десять хвилин фортепіанної музики Моцарта підвищують коефіцієнт інтелекту на 8-9 пунктів. При цьому любити цю музику не обов'язково.

Заспокійливий ефект має музика Вівальді та Чайковського. А твори Бетховена і Брамса здатні викликати активне ворушіння у малечі.

Причому далеко не всяку музику дітки люблять слухати під час вагітності. Деякі автори викликають у них тривожний стан (перш за все, це відноситься до Брамсу і Бетховена), а рок-музика і зовсім сприймається негативно, тому, як низькі частоти діють на нейрони дитини руйнівно. Були випадки, і це знову ж доведено, що під час прослуховування мамою рок-музики на концертах малюки себе так активно вели, що не давали їй слухати і змушували піти. Найкраще, що мамі варто прослуховувати в цей період - це музика Моцарта, Вівальді, Ліста. Дуже добре, якщо вона сама співає ще не народженій дитині. Зв'язок між визначеним ритмом і викликаними емоціями зберігається у малюка і після народження. Мелодії пісень, щирість інтонації, емоційний настрій мами мають величезне значення. Слова, звуки, які чує малюк, викликають у нього певні образи (нехай навіть не співпадаючі з реальним значенням), дуже важливі для розвитку уяви і пам'яті.

Часто батьки також зазначають, що діти пізнають музику або пісні, почуті в пренатальному періоді. Причому вони діють на малюків як прекрасний заспокійливий засіб і можуть бути успішно використані при знятті сильного емоційного напруження.

Малюк дізнається, що подобається батькам, а батьки з його поведінки незабаром почнуть відчувати, що подобається йому. Дивно, але у них теж є свої смаки - одним подобається спокійна мелодійна музика, іншим - більш динамічна, ритмічна музика, треті не проти «потанцювати» і трохи порухатися в такт.

Спів - ефективний спосіб усунення емоційної напруги. Він покращує дихання, контроль над діафрагмою, голос і настрій. Доведено, що спів - один з найкращих способів спілкування мами з майбутнім чадом. Коли жінка співає, вона з'єднується зі своїми почуттями та емоціями і переживає їх набагато повніше. І, звичайно ж, дитина теж відчуває більш сильні імпульси від своєї мами - не тільки голос говорить йому тепер про любов і ніжності, але і її дихання, і все тіло немов просочується цими вібраціями.

Фахівці рекомендують майбутнім мамам згадати колискові та дитячі пісеньки, які їм співали в дитинстві. Колискова пісня - елемент виховання, елемент передачі етнокультурної інформації. Мелодії кожного народу неповторні, тому, навіть не знаючи слів і придумуючи пісні «про що бачу…», можна з безумовною користю співати під знайомі мелодії.

За допомогою колискових (що володіють певними гіпнотичними властивостями), можна вселяти дитині позитивні установки до життя, на здоров'я, на успіх. Підйом можна теж супроводжувати віршами, примовками. Це навчить постійно говорити з малюком, закладаючи основи його промови і поповнюючи постійно активний запас слів. Звичайно ж, можна і треба з'єднувати кілька видів спілкування. Існує навіть спеціальний метод - «метод гаптономії». Цей метод сприяє налагодженню емоційного зв'язку між матір'ю і дитиною в період вагітності. Гаптономія допоможе мамам розуміти стан дитини по проявах його рухової активності. Адже уміння розрізняти характер рухів крихітки, розвиває чутливість і чуйність. Метою гаптономіі є перше близьке знайомство і контакти батьків з їхньою дитиною за допомогою дотиків. Головне - щоб у мами і тата був інтерес до цього спілкування з малюком як до такого, щоб воно було самоцінною для них. Спілкування з дитиною до народження сприяє зменшенню у вагітної жінки почуття втоми, неспокою і страху, а також усвідомленим пологам і легкому вихованню дитини.

Принципово важливим у процесі підготовки до народження є вступ в емоційний контакт з дитиною, а після народження - це повага до автономії дитини, а саме з певним способом спілкування з ним. Відбувається формування суб'єктного відношення до дитини і здатності гнучко пристосовуватися до особливостей активності дитини і її індивідуального ритму життєдіяльності. Найголовнішим для розвитку дитини в утробі матері є встановлення системи взаємин, що зв'язує маму і дитину. Саме наявність емоційного контакту з мамою, її чуйність потрібні малюку найбільше. Якщо, наприклад, покласти на живіт навушники з красивою класичною музикою, а сама матір в цей момент буде читати детектив, це тільки роз'єднає їх. Надзвичайно важливою є роль звуків та музики в пренатальному вихованні. «Хоровий спів» покращує фізичний стан і зміцнює нервову систему матері, яка народжує здорових, та спокійних малят, здатних швидко та легко адаптуватися до найрізноманітніших умов та життєвих ситуацій.

Татусь, який регулярно розмовляє з плодом під час вагітності дружини, має знати, що майже відразу ж після народження дитина вона впізнає його голос. Часто спостережливі батьки відзначають, що діти розпізнають музику або пісні, почуті в пренатальному періоді. Причому вони діють на малюків як прекрасний заспокійливий засіб і можуть бути успішно використані для зняття сильної емоційної напруги. Особливим впливом на психіку плода та майбутньої дитини відзначаються твори Моцарта, як струнні концерти так і симфонічні та оперні твори [36].

Новонароджені зберігають спогади про події в той час, коли вони знаходилися в матці, наприклад, про серцебиття матері. Звук представляє собою активний діючий фактор в утробі матері з моменту запліднення. Все в лоні мами пульсує життям; можна чути постійний звук скорочення серця і аорти матері, звуки супроводжуючі її травлення, дихання. Новонароджені можуть розпізнавати голос своєї мами і надавати йому перевагу у порівнянні з іншими голосами всього через кілька хвилин після своєї появи на світ.

Логічне мислення та здібності до вивчення мов формується з шістнадцятого тижня вагітності і триває до трьох років. Це, так званий, сенситивний період розвитку дитини щодо її лінгвістичних здібностей. Що більше слів на різними мовами буде почуто плодом і дитиною в цей період, то легше малюк зможе надалі засвоювати граматику та лексику іноземних мов. Якщо мама та тато, які володіють кількома мовами будуть розмовляти цими мовами з дитиною (кожен окремо взятою), то ймовірність того, що дитина стане білінгвом наближається до 90 відсотків.

Психологи та психіатри виявили наявність ще одного істотного чинника виховання - якості емоційного зв'язку, що існує між мамою та дитиною. Любов, з якою вона виношує дитину, думки, пов'язані з її появою, багатство емоційного забарвлення спілкування, яке мати ділить з плодом закарбовується в ньому на рівні клітинної память, формуючи основні риси особистості, що зберігаються впродовж всього подальшому життя. Дитина ще у пренатальному стані вчиться визначати реакцію мами на позитивні і негативні стресові чинники і часто наслідує її поведінку в постнатальному житті. Нейрофізіологи стверджують, що якщо різке почастішання пульсу) в якійсь конфліктній ситуації носить нетривалий характер, тобто жінка швидко справляється зі своїми емоціями, то дитина після народження, швидше за все, буде емоційно стійкою.

В період емоційної розрядки краще всього покласти руку на живіт, погладити, поговорити з дитиною. Адже вона вже здатна сприймати всі відчуття матері, тому, чим багатша гамма почуттів мами, тим краще розвивається душа дитини. У випадках, коли ми переживаємо почуття радості і щастя, наш мозок виробляє «гормони радості» (ендорфіни). Поширюючись через пуповину у кровотік дитини, вони надають відчуття спокою та радості плодові. Якщо плід часто відчуває ці стани в утробі матері, то вони запамятовуються і, напевно, певним чином забарвлюють характер майбутньої людини. Якщо Ви хочете, щоб Ваша дитина була щасливою не шкодуйте на неї ендорфінів [57].

Емоції і простір, що оточує людину, характеризуються дуже тісним взаємозв'язком. Нещастя, душевний біль викликають відчуття стисн ення серця, браку повітря. Такі негативні емоції як страх, ревнощі, злість, приводять до появи відчуття тяжкості, поганого самопочуття, закріпачення мязів. Радість же примушує наше серце «співати». Дуже корисно культивувати в собі подібний стан щастя і внутрішньої свободи, передаючи його дитині, яка зафіксує в своїх клітинах відчуття радості. Музика, поезія, спів, мистецтво, природа допомагають досягти такого внутрішнього стану і виховують в дитині відчуття прекрасного. Тут важливу роль грає тато. Відношення до дружини, її вагітності і очікуваної дитини - найважливіші чинники, що формують у дитини відчуття щастя і сили, яке передається йому через упевнену в собі і спокійну матір.

Багато жінок відзначають, що під час вагітності у них з'являється рефлекс захисту своєї дитини як істоти, вже народженої. Тому вони свідомо пригнічують в собі всі небажані емоції. Ці майбутні матері розмовляли з дитиною, пояснювали йому що відбувається, заспокоювали його в необхідних випадках. В цей час дитина «записував» на клітинному рівні інформацію про те, що в житті є зльоти і падіння, які потрібно і можна завжди подолати. Таким чином, закладається основа сильної, витривалої людини.

Емоційний фон вагітної жінки - це потужний фактор впливу на організм, що розвивається. Він конструює майбутні емоційні реакції людини, пережиті мамою. Почуття страху, гніву, агресії, заздрості і горя супроводжуються викидами в кров відповідних медіаторів, тобто біологічно активних речовин, під впливом яких відбувається почастішання або уповільнення серцебиття, діяльності кишечника, спазмів судин, підвищення артеріального тиску; через плаценту і пуповину ці речовини потрапляють до дитини і викликають в її організмі ті ж зміни, що і в материнському. І відбувається не тільки повторення міміки матері, але і переживання її настрою [17].

Оскільки дитина з матір'ю - одне ціле, не забудемо про корекцію емоційного фону. Через пісні, малюнки майбутні мами виражають свою любов до малюка ще до його народження. А ці навички явно не виявляються зайвими і коли крихітка народиться. Тим більше, що практично кожна вагітна жінка переживає період підвищеної емоційності. Переносячи свої емоції на папір, можна позбутися від тривог і хвилювань за дитину. Заняття творчістю допомагають позбутися негативних емоцій, усвідомити зміни. Говорячи або наспівуючи дитині, подумки або вголос, про своє ставлення до нього, до його татові, про те, що радує, який мир навколо, ти встановлюєш з дитиною таку міцну внутрішню зв'язок, яка дозволить надалі відгукуватися на потреби дитини, розуміти і вести його в пологах, а йому - успішно розвиватися та навчатися.

А ще фахівці радять ділитися з малюком позитивними емоціями. Наприклад, запам'ятовувати образи і ситуації, що дають відчуття сили і енергії, а потім подумки відтворювати їх, закривши очі. Цими образами можна буде скористатися в хвилини втоми, перевтоми або безсилля. Також важливо запасти в свідомості галерею образів, що допомагають досягти розслаблення і спокою. Це можуть бути шум моря, дзюрчання струмочка, спів птахів або вид поляни ромашок, споглядання блакитного неба з хмарами, запах м'яти або лаванди, відчуття від зіткнення з м'якою травою, що розпускаються пелюстками квітки, теплим тільцем кошеняти. Ці спогади допоможуть розслабитися, повноцінно відпочити і відновитися за короткий період.

Ми розглянемо ідею свідомого відношення до мами до харчування. Ми всі знаємо про важливість вибору здорової, корисної їжі і збалансованого раціону. Проте, якщо ми лише механічно споживаємо їжу, то це призводить до споживання лише хімічних елементів, які всмоктуються через шлунок у травну систему. Слід памятати, що а літній час фрукти, овочі і злаки накопичують значну кількість сонячної енергії, яку ми засвоюємо при ретельному та повільному пережовуванні. Слід також мати на увазі, що найліпшими продуктами для мами та дитини є ті, які вирощені на землі, на якій вони живуть та збираються жити після народження малюка. Про це свідчать всі фахівці з дієтичного харчування. Якщо майбутня мати відчуває в процесі їжі радість, відчуття подяки до природи за її безцінні дари, то вона передає тим самим дитині, культуру харчування, традиції свого народу. Крім того, вона виховує в ній позитивне відношення до їжі [3].

Кожна клітина організму володіє індивідуальним морфогенетичним полем, яке несе в собі всю інформацію про весь організм і програми його розвитку. Поля окремих клітин об'єднуються в єдине морфогенетичне поле, яке огортає і пронизує весь організм, перебуває у постійному зв'язку з кожною клітиною і управляє всіма операціями організму в цілому.

При зачатті формується - унікальне ембріональне морфогенетичне поле.

Ембріональні клітини надзвичайно чутливі до польових впливів. Більше того, в їх морфогенетичному полі записується вся, що надходить ззовні, хвильова інформація, перетворена полем матері. Причому ця інформація зберігається в організмі на десятки років і діє як спадкова, а ембріональними властивостями клітини дитини володіють протягом усього внутрішньоутробного періоду.

Це означає, що для немовлятка, яке розвивається в утробі матері, надзвичайно важливо, якого роду поля на нього впливають. вихідний генетичний матеріал можна перетворювати, впливаючи на організм, що розвивається до його появи на світ біополями. Значить, початковий спадковий потенціал майбутньої дитини можна поліпшити, якщо помістити вагітну жінку в полі «прекрасного». І таким могутнім випромінювачем хвиль гармонії і краси є твори мистецтва і пам'ятки культури. Які будуть впливати на настрій матусі не тільки в полі, а й мовою гормонів.

Якщо немає часу для спілкування з малятком потрібно пояснити малюкові, погладжуючи живіт, причину, пообіцяти поспілкуватися в інший раз. Завжди виконуйте обіцянки, дані дитині - пізніше вона відповість тим же. Це навчить вас вже у вагітність пояснювати дитині причину відходу або браку часу. Частіше говоріть, що любите. Пояснюйте, якщо гніваєтеся, на кого і за щось, і що малюк не винен у вашому поганому настрої. Уміння пояснювати свій стан словами допоможе спілкуватися з дитиною та навчить малюка говорити про свої почуття й емоції [34].

Жінки володіють добре розвиненою уявою. Вони можуть успішно використовувати цю якість для формування психіки майбутньої дитини. Якщо уява направлена на розвиток таких чеснот, як любов, доброта, милосердя, то воно здатне творити дива. При цьому не слід зосереджуватися на статі майбутньої дитини.

Усвідомлений вплив на сили підсвідомості слід строго контролювати. Необхідно проявляти велику обережність, щоб уникнути нав'язування якихось прихованих бажань. Діти не повинні бути засобом своєрідної компенсації невдач батьків або реалізацію їх амбіцій. Діти - наші гості та друзі. Вони - вільні істоти, що мають невідємне право на власне життя. Головне завдання полягає в тому, щоб закласти в них основу високих якостей загального характеру, які діти зможуть розвинути в подальшому.

Не дивлячись на зайнятість, матері та батьки повинні знаходити час (краще в якусь конкретну годину) для «побачення» зі своєю майбутньою дитиною, розмовляючи з нею в цей час. Саме в такі моменти вони можуть розповісти малюкові з яким нетерпінням вони чекають його появи. Життя віддячить батькам за їх свідомі зусилля. Форма такої подяки може бути самою різною. У вагітної жінки може істотно зменшиться відчуття втоми, неспокою та страху. Вони може зникнути повністю, замінившись відчуттям упевненості, радості та гордощів за своє материнство.

У той час як негативні переживання матері можуть завдати шкоди здоров'ю дитини, позитивні - діють на нього, як найкраще. Стан радості, а також піднесеного захоплення, передаючись дитині, роблять його спокійним, активним у пізнанні та емоційно стійким. Споглядання природи, художніх творів завжди пов'язане з позитивними естетичними переживаннями, які в свою чергу, служать підвищенню настрою. Все, що викликає позитивні переживання вагітної жінки, благотворно впливає на дитину.

Ігри зі своїм малюком під час вагітності, спільне прослуховування музичних творів, читання маляті віршів і казок, інформування про навколишній світ, емоційні реакції на зміни в ньому, сприйняття дитини як самого коханого, потрібного члена вашої родини - все це є спілкуванням і служить передумовами психічної діяльності твого малюка [60].

Якщо хочете, щоб ваша дитина швидше освоювалася в новому оточенні, росла не тривожною, а спокійною і радісною, спілкуйтеся з нею ще до народження. І ще, пам'ятайте, що спілкування з дитиною до народження потрібне як малюку, так і майбутнім батькам. Таким чином, дитина отримує нові стимули для свого розвитку, а головне - тепло, ласку і турботу майбутніх мами і тата. Для цього не обов'язково співати, розповідати вірші. Можна просто думати про малюка, сприймати свою вагітність позитивно.

На даний момент наука накопичує теоретичні та емпіричні передумови для зародження і активного розвитку нового за сучасними рамкам психотерапевтичного напрямку в психології - пренатального. Цьому, в чималому ступені, сприяє взаємна кооперація фахівців різних наукових напрямків [18].

Людство завжди виявляло велику цікавість до таких категорій як життя і смерть і намагалося осмислити і зрозуміти, які таємниці лежать за їх межею. Так склалося, що практично скрізь загальноприйнятим вважається, що життя людини починається саме з моменту народження. Але останнім часом проводиться все більше досліджень з метою знайти відповідь на запитання: «Який же момент можна вважати дійсним початком людського існування?». Результати даних досліджень все частіше наштовхують учених на перший погляд на неймовірну думку, що цілком раціонально вважати початком життя - момент зачаття дитини. При цьому важливе місце відводиться плануванню сім'ї. Дослідниками наводяться різні аргументи про те, що можливо бажання або не бажання народження дитини може докорінно робити свій вплив на його психологічні особливості в майбутньому. Встановлено, що ще до народження в утробі матері плід вже може бачити, чути, а також висловлювати своє невдоволення з якогось приводу. У зв'язку з цим з'являється широкий ряд морально-етичних питань, особливо пов'язаних з проблемою небажаної вагітності та здійснення абортів. Адже, на жаль, в нашій країні число абортів у два рази перевищує кількість народження дітей.

На сьогодні написано безліч теоретичних робіт і створено велику кількість практичних рекомендацій в області психології, охорони материнства і дитинства, психологічної підготовки майбутніх батьків, психологічного супроводу. Власне філософському дослідженню пренатального періоду і його безпосереднього впливу на розвиток і характер дитини після народження надається менше уваги. Тому розробки досліджень у цій області є актуальними і необхідними [47].

Існує досить багато вчених-психологів, які присвятили свої дослідження вивченням даної теми: С. Гроф - розробив теорію базових пренатальних матриць; Х. Кренц - займається питанням пренатальної психотерапії; Т. Верні - вивчав вплив негативних емоцій матері на плід та перебіг вагітності; A. Бертін - займався питанням можливості внутрішньоутробного виховання дитини; С. Фантом - є родоначальником і засновником напряму мікропсіхоаналіза; О. Ранк - стверджував, що вигнання плоду з материнського лона є «основною травмою» народження [50].

Біля витоків двадцятого сторіччя бере свій бурхливий розвиток така наука як генетика. В ті часи проводилися дослідження котрі дозволили вченим припустити, що та інформація, яка знаходиться у генах, закладає в собі не тільки пам'ять про структуру тіла людини, але також і психологічну структуру попередніх поколінь. Остання третина двадцятого століття стала початком наукових досліджень життя людини до народження, формування тієї галузі знань, яку стали іменувати пренатальною та перинатальною психологією.

Період пренатального розвитку - це період від зачаття до народження. Прийнято вважати, що особливості пренатального періоду зумовлюють характер розвитку на наступних етапах життя дитини і навіть дорослої людини. Дозрівання майбутнього немовляти у пренатальному періоді відбувається в строго контрольованому середовищі - матці і долає кілька послідовних етапів: гермінальний, ембріональний і фетальний. Зовнішнє середовище робить свій вплив на плід практично з самого моменту зачаття, і воно продовжується в материнській утробі. На пренатальний розвиток також впливають фактори укладені всередині сім'ї, яка чекає на народження малюка. До цих факторів можна віднести умови життя і матеріальне становище майбутніх батьків, емоційну атмосферу і почуттєві переживання, стан соматичного здоров'я батька і матері, наявність шкідливих звичок у батьків. Все це зумовлює успішність проходження пренатального періоду.

Коли ми говоримо про психологію вагітної жінки ми завжди маємо памятати про те, що майже все у цьому питанні стосується також її дитини. Вагітність - це період не тільки фізичного розвитку дитині у лоні матері, але й період формування базових психічних функцій і психоемоційних систем людини. Дискусійними, навіть суперечливими в науці залишаються питання характеру взаємодії майбутньої дитини та її матері [67].

Нормальний розвиток організму дитини та зародження її психіки під час пренатального періоду залежать від ряду чинників, як біологічних, так і соціальних. Існують психологічні фактори, що суттєво впливають на зародження психіки дитини у пренатальному періоді:

) Бажання та готовність майбутніх батьків мати дитину. Сприймання факту зачаття як неочікуваного, а перспективи народження дитини як небажаної, пригнічує психіку вагітної жінки, викликає вагання, які можуть завершитись штучним перериванням вагітності. Збереження почуття небажаності майбутньої дитини впродовж її виношування пригнічує захисні сили плоду і стає загрозою майбутньому особистісному здоров'ю і самоставленню малюка. Наявність сприятливих економічних і психологічних родинних умов, особистісної зрілості майбутніх батьків створює хороші засади для виховання дитини;

) Психологічний мікроклімат родини - конфліктність чи гармонійність взаємин вагітної жінки з родичами. Якщо майбутня мама постійно перебуває в зоні родинних конфліктів, а найгірше, часто свариться з чоловіком, то це невротизує її й на фізіологічному рівні передається дитині, суттєво ускладнюючи внутрішньоутробні умови розвитку малюка;

) Психоемоційний стан самої жінки - її стресостійкість та емоційна врівноваженість. Гормональні зміни, що супроводжують вагітність жінки, можуть викликати в неї дратівливість та вразливість, надмірність яких проектується на психіку дитини. Переживання майбутньою мамою сильних і тривалих стресів зазвичай негативно позначається на фізичному та психічному розвитку дитини[26].

Описуючи вплив емоційного стресу матері на плід, вказують, що при негативному переживанні в кров матері виділяються гормони стурбованості, що досягають і плоду. Оскільки у дитини ще не розвинена система нейтралізації цих гормонів, то вони накопичуються в організмі та навколоплідній рідині. Відповідно, плід теж починає переживати стурбованість, стрес. Одночасно дитина переживає ще й дефіцит кисню через звуження кровоносних судин внаслідок дії гормонів стресу, що сприяє накопиченню пренатальних порушень.

4) Рівень страху вагітної жінки перед пологами. Сам по собі страх пологів є природнім, однак якщо він надмірний, то шкодить жінці, і, відповідно, дитині. Зменшення страху можливе через збільшення інформованості жінки щодо пологів та її оптимальної поведінки під час народження дитини.

Оскільки саме жінка виношує дитину, то майбутня мама найшвидше формує емоційну прив'язаність до малюка, поняття материнського інстинкту, тлумачить його як постійну послідовну турботу матері щодо дитини і любов до неї. Вчені визначають наступні чинники формування материнської прив'язаності до дитини:

Дитина, що не набула до народження досвіду взаємодії з матір'ю, не виробляє вихідної довіри до світу. Пренатальний період розвитку дитини ставить перед майбутньою матір'ю завдання - поступово сформувати в своєму суб'єктивному світі місце для власної дитини. Формування материнської прив'язаності та емоційні переживання вагітної жінки, виступають засадами адаптаційних процесів психіки дитини до самостійного життя після народження.

Навіть до свого народження, перебуваючи в утробі матері, дитина може зіштовхнутися з несприятливим впливом зовнішнього середовища, який може спрямувати її розвиток в неправильне русло. Йдеться про тератогени - фактори, що спричинюють відхилення пренатального розвитку дитини. Їх небезпека ускладнюється сферами дії - негативний вплив тератогенів розповсюджується як на організм, так і на психіку дитини [42].

Виокремлюються певні відрізки пренатального розвитку дитини, які є особливо чутливими до тератогенів - так звані критичні періоди, під час яких відбувається інтенсивний поділ клітин та формування органів. Хоча перелік тератогенів весь час поповнюється, однак найбільш типовими вважаються: алкоголь, наркотики, ліки, тютюнопаління, особливості організму матері, фізико-хімічні фактори.

Зупинимось детальніше на питанні впливу тератогенів на психічний розвиток дитини. Зокрема, ліки можуть виступати тератогенами, якщо вагітна жінка вживає їх без припису лікаря, або збільшуючи рекомендоване дозування. Відомі й випадки, коли тератогенна дія певного лікарського препарату зумовлювалась його недостатнім вивченням та обмеженими лабораторними випробуваннями. Серед ряду лікарських препаратів найбільшу небезпеку можуть становити:

знеболюючі, що викликають зниження темпів внутрішньоутробного розвитку дитини і відставання її психічного розвитку після народження;

заспокійливі, снодійні, транквілізатори, які спричинюють блокування роботи нервових центрів плоду, а після народження дитини інертність (млявість, малорухливість) її психічної діяльності, в окремих випадках - явище аутизму дитини (патологічної надмірної замкнутості). Особливу небезпеку становлять вищеозначені препарати хімічного походження, виготовлені з рослин зазвичай не дають таких негативних наслідків;

антибіотики можуть спровокувати порушення сенсорного розвитку дитини - вади зору та слуху;

Алкоголь є тератогеном накопичувальної дії - шкідливе його вживання молодими людьми, як майбутніми батьками, небезпечне їх сп'яніння під час зачаття, особлива загроза від вживання вагітною жінкою спиртного

Кожен з майбутніх батьків, що вживає наркотики, може труїти ними дитину До розповсюджених тератогенів відноситься алкоголь, так як, потрапляючи в організм плоду, порушує темпи та динаміку його розвитку, спричинюючи ряд відхилень. Алкоголь також провокує в постнатальному періоді життя дитини схильність до алкоголізму, нервову розгальмованість, порушення інтелектуального розвитку (в легких випадках - пригнічення інтелектуальних задатків, в складних - вроджену розумову відсталість), порушення моторної координації, схильність до невмотивованої агресії.

Дія наркотиків є ще більш небезпечною, ніж алкоголю. Системне вживання вагітною жінкою наркотичних речовин викликає у дитини вроджену наркотичну залежність, низькі показники життєздатності, які, в свою чергу, можуть спричинити відставання психічного розвитку дитини після її народження. Довгостроковими наслідками отруєння наркотиками організму дитини під час пренатального розвитку є соматичні порушення, розумова відсталість, поведінкові та емоційні розлади, нервова розгальмованість, труднощі соціальної адаптації.

Тютюновий дим стає тератогеном, якщо майбутня мама має шкідливу звичку - куріння чи вдихає дим від інших курців. При надходженні елементів тютюнового диму в кров вагітної жінки, а згодом плода, відбувається звуження плаценти, що обмежує процеси обміну між матір'ю та дитиною. Перспективами такого кисневого та харчового голодування плоду є послаблення темпів його розвитку, в подальшому для дитини ймовірні прояви відставання психічного розвитку, порушення уваги та невротичні симптоми. Несприятливими можуть бути й так звані фізико-хімічні фактори, а саме радіація, важкі метали, нітрати, пестициди [35].

В особливо тяжких випадках народжується дитина з інсультом головного мозку, що загрожує життю малюка і спричинює неповноцінність певних психічних функцій

Зі збільшенням віку матері зростає ризик народження нею дитини з синдромом Дауна. Окремі вчені пояснюють це старінням яйцеклітин жінки токсичні речовини. Такий широкий діапазон шкідливих факторів навколишньої дійсності викликає відповідно розмаїття негативних наслідків, зокрема фігурують порушення сенсорного розвитку, пригнічення інтелекту, емоційно-поведінкові розлади.

В окремих випадках особливості організму матері поза її волею можуть спричинити тератогенний ефект на психіку новонародженої дитини. До так званого «материнського фактору» відносять вік майбутніх батьків. Медиками встановлено, що надто рання або надто пізня вагітність збільшує ризик формування різних відхилень розвитку дитини. У першому випадку проблеми здебільшого виникають через недостатню сформованість жіночого організму, в другому - через розгортання процесів старіння та наслідки перенесених хвороб і шкідливих звичок. Відтак, оптимальною репродуктивною зрілістю дорослих вважається вік від 18 до 35 років.

Також зустрічається явище резус-конфлікту. Резус-конфлікт матері та дитини можливий тільки в одному випадку, якщо мати є носієм негативного резус-фактору, а батько позитивного, і дитина успадкує резус-фактор батька. Тоді організм жінки сприймає плід як «чужинця», і імунна система починає виробляти антитіла на його вигнання. Віддаленими наслідками резус-конфлікту для психіки дитини може бути пригнічення інтелектуальних задатків і психічна інертність.

Зародження психіки майбутньої дитини відбувається доволі рано. Так, до кінця другого місяця пренатального періоду з'являються смакові відчуття, згодом розвиваються нюх, слух, відчуття рівноваги. Зорові відчуття формуються найпізніше. Наприкінці шостого місяця всі органи відчуттів вже функціонують, за їх допомогою плід розрізняє інформацію з навколишнього середовища, визначає його як сприятливе чи несприятливе.

Про інтенсивний розвиток нервової системи дитини свідчить різномаїття її поведінкових реакцій, що мають тенденцію ускладнення впродовж пренатального розвитку [5].

Крім сенсорних та моторних систем починає функціонувати і емоційна сфера дитини. Її джерелом є реакція плоду на емоційні переживання матері. Вже на четвертому місяці пренатального розвитку майбутня дитина виразно реагує рухами на зміну емоційного стану матері. Палець плода нерідко перебуває в його роті, що може бути спричинене тривалим сумом чи тривогою матері. Використання спеціальних відео зйомок дозволило вченим отримати мімічні реакції плода. Якщо мама займається своїми справами, тривалий час відволікаючись від дитини, то обличчя плоду набуває сумного виразу; у вагітної жінки, яка оптимістично сприймає майбутнє материнство, малюк демонструє спокійну та радісну міміку.

Ці дані підтверджують важливість емоційного стану батьків, а особливо матері, на функціонування психіки дитини. Окремі психологи припускають ефективність так званої пренатальної педагогіки - використання засобів виховного впливу на майбутню дитину. До цих засобів відносять позитивні, сповнені турботи думки батьків про майбутнє народження і виховання малюка, їх пестливе та ніжне мовлення до плода, прогладжування живота вагітної жінки в моменти поштовхів дитини. Можливість такого пренатального виховання дитини можлива завдяки ранньому розвитку її сенсорних систем. Найбільше малюк реагує на ставлення до нього оточуючих дорослих, зокрема батьків. Особливо гостро дитина сприймає ставлення матері до навколишнього світу та до неї безпосередньо. Сильні позитивні емоції пожвавлюють малюка, а негативні - породжують стресові реакції і організму, і психіки, що зароджується.

Отже, можна стверджувати, що вагомими чинниками формування здорової психіки новонародженого є збалансований емоційний стан матері та усвідомлене любляче ставлення до дитини. Вагітність змінює світосприймання жінки, роблячи її особливо чутливою до ставлень близьких, вона потребує оновлення стосунків з батьком майбутньої дитини. Тому особливо важливою є роль майбутнього батька, позитивне ставлення якого до вагітності дружини виступає фактором захисту для неї та майбутньої дитини. Активна участь батька у підготовці до пологів зменшує кількість ускладнень під час них, знижує сприйнятливість дитини до стресів. Вже на етапі виношування жінкою дитини можливе перетворення родинної формації з діади «чоловік-дружина» на тріаду «батько-мати-дитина», що є найбільш сприятливим середовищем для малюка.

.3 Чи народжується дитина людиною?

З якого моменту дитина стає людиною? Чи є в ненародженого свідомість, душа, психіка, пам'ять? Колі це все з'являється? Що відчуває та переживає немовля до того, як народиться? Коли власне починається життя?

Ці запитання цікавлять не лише батьків. Відповіді шукають різні науковці, а також філософи, теологи. З'являється все більше і більше інформації про перші моменти життя малюків, їх розвиток у материнській утробі. Виявилося, що відчуття та вміння немовляти розвиваються набагато раніше, ніж вважалося, формуються найтонші структури мозку. А майбутнім батькам особливо важливо знати, що зв'язок батьків з немовлям закладається ще до народження. Пренатологія - це наука, яка вивчає всі нові знання про перші фази життя немовляти, його розвиток в утробі матері.

Людей здавна цікавить питання: чи має ненароджений плід душу? По-сучасному кажучи: що «переживає» і «відчуває» немовля перед приходом в цей світ? Коли дитя починає жити? Ще не так давно вважалося, що більшу частину часу в утробі матері плід є лише бездушною, примітивно вегетуючою істотою. Ще й сьогодні більшість жінок уявляє собі, що зародок, або ембріон, це тільки грудочка клітин. 3 ародком вчені називають немовля в перші вісім-дванадцять тижнів. Потім вживається термін «плід. В утробі зріле життя заховане і невловиме - навіть сама мати відчуває немовля тільки тоді, коли воно починає ворушитися, після трьох місяців вагітності. Однак виявляється, що значно раніше це «хтось» вже є тонко розвинутою істотою, що має всі неповторні людські властивості [11, с. 226].

Поява нової людини на світ - це велике диво й велика радість. Тому ця подія не може проходити непоміченою. І в культурах різних народів світу з прадавніх часів існують обрядові й святкові дії, якими відзначається ця подія.

Але разом з тим народження дитини для матері-породіллі, як і для самої дитини, - це також біль і страждання. Тому не випадково кажу ть, що людина народжується в муках, народжується з плачем. З точки зору релігії, ці страждання є розплатою людини за її «першородний гріх». Дехто також вважає, що це розплата за насолоду, отриману жінкою під час зачаття. Інші ж стверджують, що у муках народжується все нове: не тільки діти, але й, наприклад, мистецькі шедеври або наукові відкриття і винаходи, які теж супроводжуються «муками творчості» і вимагають чималої мужності та зусиль.

Отже, народження дитини - це одночасно і радість, і страждання. І люди прагнуть робити все можливе, щоб зменшити ці страждання. Наприклад, деякі сучасні батьки бажають бути під час пологів біля своїх дружин, щоб самим відчути всю складність цієї справи, і своїми підтримкою й співпереживанням полегшити їх біль. Але, мабуть, найвищою нагородою для породіллі є пережиння нею високого почуття материнства, яке на все життя зв'язує її великою любов'ю зі своєю дитиною. І для того, щоб відчути це почуття, жінка інколи ризикує навіть власним жиїтям. Про це потрібно пам'ятати, як і про те, що не може бути на світі людини, дорожчої від тої, яка подарувала нам життя.

Разом з тим народження дитини - це надзвичайно важливий і відповідальний момент. Будь-яка помилка, неуважність, недотримання правил безпеки і гігієни під час пологів з боку медичних працівників або інших людей може призвести до захворювання чи - травмування народжуваної дитини, а внаслідок цього - негативно вплинути на її здоров'я і розвиток, зіпсувати чи ускладнити її подальше життя.

Є чимало живих істот, які, щойно з'явившися на світ, уже з першого дня (або навіть з перших хвилин) свого існування здатні виконувати самостійно майже всі життєві функції. Людське дитя не належить до таких істот. Воно народжується абсолютно безпорадним: не вміє ні пересуватися, ні знаходити їжу, ні розмовляти, ні мислити. І потрібно багато часу й зусиль, шоб воно усьому цьому навчилося. Тому новонароджена дитина, як вважають дослідники, - це лише людина в можливості. Тобто у кожному немовляті закладена лише можливість стати людиною. Але чи буде реалізована ця можливість - залежить від багатьох причин. Перш за все - від підтримки інших людей.

Висновки

Таким чином, дослідивши особливості розвитку людини в пренатальному періоді, ми зясували, що сьогодні вже немає необхідності сперечатися, що ненароджена дитина - людина з моменту зачаття. Проведене дослідження це спроба «відкрити завісу» над маловивченими на сьогоднішній день механізмами формування та впливу внутрішньоутробної свідомості людини на життя його особистості після народження. Отримані результати ставлять безліч нових питань, на які тільки належить відповісти сучасній науці, яка швидко розвивається в системі наукового знання. Проаналізувавши особливості становлення людини у пренатальному періоді, дослідивши праці стосовно даної проблеми, ми дійшли наступних висновків:

1.Пренатальний період - це період від запліднення до народження. Індивідуальне становлення і розвиток людини протягом усього її життя називається онтогенезом. Становленням людини називають процес формування її організму, психіки, особистості, який триває від зародження людини до досягнення нею зрілості, тобто здатності самостійно і на належному рівні виконувати різні життєво важливі (біологічні, психічні, соціальні та інші) функції. Прослідкувавши наукові дослідження плоду протягом останніх десятиліть у нас є можливість скласти більш адекватне уявлення про життя в утробі матері і розвитку дитини порівняно з тим, яке існувало раніше. Виявлені факти свідчать про те, що ненароджене немовля - чує та відчуває. Це немовля плаче, відчуває біль і уважно прислуховується, знаходячись в матці. Дослідження підтверджують, що в його розвиваючій памяті фіксуються як приємні, так і не приємні події, пережиті ним в лоні материнського організму. Близнюки дозволяють нам підглянути соціальні аспекти свого життя, побачити, як вони бються, граються, піклуються одне про одного. Немовлята в утробі матері ще до народження накопичують свій власний життєвий досвід. У батьків не повинно бути від них секретів, і рано чи пізно це проявиться в їхньому подальшому житті.

Батьками стають ще до появи дитини на світ, в момент зачаття або навіть раніше, незалежно від того, усвідомлюємо ми це чи ні. Тому головне завдання нас батьків і майбутніх батьків з усією серйозністю віднестись до цієї місії, ми повинні виховати свою ненароджену дитину не лише фізично, але і емоційно, розумово та духовно.

.Дослідивши гуманні стосунки в пренатальному періоді, ми зясували, що це відношення та повага до дитини, що знаходиться в утробі, як цінність, котра має право на життя, захист і любов; і відношення до вагітної жінки, в якої знаходиться ця дитина, як цінності, що може подарувати життя і яка також має право на життя, захист і любов. Це підкреслює важливість вражень, отриманих конкретним немовлям від зачаття до народження. Проявляючи турботу про немовлят, батьки повинні постійно памятати про їх вроджену сприйнятливість, духовну індивідуальність і бажання, щоб до їх відносились як до людей. На відміну від раніше існуючих уявлень дитина до народження володіє свідомістю, реагує на умови зовнішнього середовища, висловлює свої почуття, проявляє соціальну поведінку і активно бере участь через батьків в процесі вивчення музики, читання прози, віршів, в іграх і освоєнні звуків рідної мови. Немовлята проявляють людські риси, сприймають як травмуючі, так і радісні ситуації, незалежно від свого віку володіють духовними можливостями. Всі ці факти свідчать про те, що у немовляти дійсно є психіка у прямому значенні цього слова: розум, власне «Я» і душа. Вагітність - важливий етап життя жінки, точка переплетення її життєвих планів. Вагітність сприймається як серйозне випробовування, що змушує поглянути в майбутнє, переоцінити теперішнє, обміркувати багато подій минулого, власну особистість, взаємовідношення з оточуючими людьми. Майбутня дитина набуває «цінність», тобто займає певне місце в структурі смислових утворень жінки. В залежності від того, яке місце в ціннісній структурі її особистості займає «цінність дитини», жінка будує майбутні плани, оцінює зовнішній світ і саму себе. Іншими словами, змінюється соціальна ситуація її розвитку, якісно перетворюється структура особистості. Інтеграція наукових досліджень в області пренатального розвитку людини створили наявність біохімічних звязків між матірю і внутрішньоутробною дитиною, сенсорних і ментальних типів інформації, що посилаються матірю і її оточенням, надають якісний вилив на його нервову центральну систему. Всі ці компоненти будуть складати частину «виховного середовища» для дитини і визначатимуть його життєвий потенціал в майбутньому.

.Проаналізувавши філософські аспекти пренатального онтогенезу встановлено, що розумна мама, дізнавшись про початок щасливої вагітності має усвідомити найперший принцип пренатального виховання - вона несе найбільшу відповідальність за іншу істоту в цьому світі, за її майбутні щастя та долю. Тому всі негаразди довкілля, соціуму, професійної діяльності мають розбиватися об щит ментального та фізичного захисту матері. Потрібно усвідомити одну просту річ - вона не майбутня мама, вона стала мамою з моменту зачаття. Її спокій, її любов, її піклування, її щомиттєве спілкування з плодом формує для неї найкращого друга в цьому житті, найріднішу людину. Якщо мама в шлюбі, вона повинна в процес пренатального виховання залучити батька дитини. Почуття майбутнього батька до дружини, її вагітності і, звичайно, до очікуваної дитини - один з головних чинників, що формують у дитини відчуття щастя і сили, які передаються їй через упевнену в собі і спокійну матір. Мама та майбутній тато повинні знаходити час для спілкування з дитиною у пренатальній фазі розвитку. Вони мають розмовляти з нею, поборовши умовності та упередження. Вони повинні розповідати плодові-немовляті про те, з яким нетерпінням чекають вони його появи на світ і яким здоровим та сильним вони хочуть його бачити. Життя віддячить батькам за їх свідомі зусилля, і однією з форм цієї подяки буде здоровий та міцний малюк.

Аналізуючи суть пренатального виховання, воно полягає в тому, щоб надати плоду найкращих матеріалів та умов. Це повинно стати частиною природного процесу розвитку всього потенціалу, всіх здібностей, які від початку закладені в яйцеклітині.

Філософія і психологія на сьогоднішній момент практично не можуть запропонувати практиці інтегровану цілісну модель внутрішньоутробного розвитку. Але варто відзначити, що пренатальній фізіології як емпірико-аналітичнії науці більшою мірою належить визнання об'єктивності ембріональної психіки.

Залишається зробити висновок про те, яку цінність приписати ембріону-зародку, який в результаті безперервного автономного процесу, запрограмованого з середини, до моменту народження є новим людським індивідом і розвивається в людську особистість. Висновок, який напрошується в рамках суворої логіки реалістичної і персоналістичної філософії, може бути лише один: зародок має цінність справжньої людської особистості. І у зворотньому сенсі: штучний аборт є злочином проти людського життя або, краще сказати, проти особистості.

Список використаних джерел

1.Аббаньяно Н. Мудрость жизни/ Н. Аббаньяно; [пер. с итал. А.Л. Зорина].СПб.; Алатейя, 1996. - 130 с.

2.Аббаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни / Н. Аббаньяно; [пер. с итал. А.Л. Зорина].СПб.; Алатейя, 1996. - 320 с.

3.Айванхов О.М. Воспитание начинающееся до рождения. М.: Просвета, 2007. - 156 с.

4.Акин А., Стрельцова.Д. «Девять месяцев и вся жизнь. Роды нового тысячелетия» - М.: Генезис, 2007. - 254 с.

.Алексеев В.П. Становление человечества. - М., 1984. - 86 с.

6.Андреева Н.Г., Соколова Л.В. Этот удивительный и младенец. СПб.: Лань, 1999. - 121 с.

7.Арцишевський Р.А. Віталогія як філософське вчення про життя людини / Р.А. Арцишевський // Науковий вісник ВДУ:Філософські науки. - 1999. - №11.-С. 28-32.

.Арцишевський Р.А. Жизнь человека как предмет философского освоения / Р.А. Арцишевский // Философский век. Альманах. Вып. 23. Науки о человеке в современном мире: Материалы Международной конференции, 19-21 декабря 2002 г., Санкт-Петербург. Часть 3.-СПб.:Санкт-Петербургский Центр истории идей, 2002.-С. 126-133.

.Арцишевський Р.А.Філософське вчення про життя людини / Р.А. Арцишевський // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Людина-Світ-Культура».-Київ: Вид-во КДУ, 2004.-С. 925-927.

.Арцишевський Р.А. На шляху до людини.-Луцьк, 2011. - 348 с.

11.Арцишевський Р.А. Світ і людина: Підручник для 8 - 9 кл. - К., 1996.

.Арцишевський Р.А., Бондарук С.О., Возняк С.С. та ін. Людина і суспільство: Підручник для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів. - К.: «Перун», 2004. - 312 с.

.Арцишевський Р.А. Філософське вчення про життя людини // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Людина-Світ-Культура». - Київ, 2004. - С. 925 - 927.

.Арцишевский Р.А. Жизнь человека как предмет философского освоения // Сборник материалов Международной конференции «Науки о человеке в современном мире». - СПб., 2002.-С. 229-231

15.Афанасьев А.Н. Древо жизни.-М., 1982. - 195 с.

16.Баллон А. Психологическое развитие ребенка. М.:Просвещение, 1967. - 65 с.

.Бертин А. Воспитание в утробе матери или рассказ об упущенных возможностях. СПб.: МНПО «Жизнь», 1992. - 314 с.

19.Брутман В.И., Радионова М.С. Формирование привязанности матери к ребенку в период беременности. // «Вопросы психологии» - 1997. №6. - 312 с.

.Верни Т. Тайная жизнь ребенка до рождения. М., 1992. - 295 с.

.Вешлер Т. Желанный ребенок? - СПб: Золотой век, 1996. - 305 с.

.Винникотт Д.В. Разговор с родителями. М.: «Класс», 1994. - 98 с.

.Винникотт Д.В. Маленькие дети и их матери. М.: «Класс», 1998. - 173 с.

.Вознесенська О.Л., Голубєва О.Є. Вступ в перинатальну психологію, та психологію батьківства - методичка для спеціалістів, 2010. - 165 с.

.Гаррисон С. Счастливый ребенок. М. 2005. - 352 с.

.Гиппенрейтер Ю.Б. Общаться с ребенком: как? - М: АСТ, 2008. - 192 с.

.Гиппенрейтер Ю.Б. «Продолжаем общаться с ребенком. Так? - М: АСТ, 2008. - 185 с.

.Грей Д. Дети с небес. Искусство позитивного воспитания. - София, 2007. - 138 с.

.Гройсман Э.Н. Рожденные вопреки всему. - К.: Полиграфкнига, 2002. - 264 с.

.Гроф С. Путешествие в поисках себя. М.: Изд-во Трансперс. ин-та, 1994. - 251 с.

.Дженкинс Пеги Джей «Воспитание духовности у детей» - К.: ООО Издательский дом «София», 2004. - 165 с.

.Кон И.С. Ребенок и общество. М.: Педагогика, 1988. - 125 с.

.Корчак Януш. Как любить ребенка. - Книга, 1980. - 226 с.

.Корчак Януш. Право ребенка на уважение. - Издат.: Студия АРДИС, 2007. - 157 с.

35.Куприянова И.К., Соломкина Н.Ю. Подготовка к беременности. Как родить здорового ребенка. - СПб.: ИГ «Весь», 2005. - 91 с.

36.Кэмпбелл Р. Как по-настоящему любить ребёнка. - СПб.: «Мирт», 1998. - 264 с.

37.Кэмпбелл Р. Как понять своего ребенка. - СПб.: «Мирт», 2002. - 165 с.

.Ледлофф Жан. Как вырастить ребенка счастливым. Принцип преемственности. М.: Генезис, 2003. - 64 с.

.Леус Т.В. Материнство - опыт трех поколений. Психологические сопровождение беременной женщины. М.: Изд-во ИП РАН, 2000. - 195 с.

.Лисина М.И. Проблемы онтогенеза общения. М.: Педагогика, 1986. - 134 с.

41.Монина Г., Лютова Е. Проблемы маленького ребенка. - СПб: Речь, 2007. - 69 с.

.Наумыч Оксана «Как сделать ребенка счастливым. Руководство для родителей: как зачать, выносить и родить счастливого ребенка». - К.: Варта, 2007. - 182 с.

.Некрасова З., Некрасова Н. - «Перестаньте детей воспитывать - помогите им расти». - М.: «София», 2006. - 189 с.

.Осорина М.В. Секретный мир детей в пространстве мира взрослых. - СПб: Речь, 2004. - 94 с.

.Ошо Р. О детях. - М: София, 2008. - 531 с.

.Разенкова Ю.А. Мама+папа=Я. Ребенок от рождения до года. - М: Школьная пресса, 2007. - 223 с.

.Ройз С. Где живет ангел? Путешествие в психологию для детей и взрослых. - - К.: Ника-центр, 2008. - 164 с.

.Серз У., Серз М. В ожидании малыша. - М: Эксмо, 2007. - 205 с.

.Скобло Г.В., Дубовик О.Ю. Система «мать - дитя» в раннем возрасте как объект психопрофилактики // Соц. и клин. психиатрия. 1992. №2. С. 75-78.

.Солоед К.В. Психическое развитие младенцев в условиях материнской депривации: Канд. дис. М., 1998. - 156 с.

51.Философия в современном мире. Философия и наука.-М., 1972. - 209 с.

.Философия и мировоззренческие проблемы современной науки.-М., 1981. - 359 с.

.Философия и ценностные формы сознания.-М., 1978. - 268 с.

.Филиппова Г.Г. Материнство: сравнительно-психологический подход // Психологический журнал. №5. 1999. С. 81 - 88.

.Филиппова Г.Г. Психология материнства и ранний онтогенез. М.: Жизнь и мысль, 1999. - 245 с.

.Филиппова Г.Г. Развитие материнского поведения в онтогенезе // Психология сегодня. / Ежегодник Российского Психологического общества. Т. 2. Вып.3. М., 1996. С. 133.

.Филиппова Г.Г. Эволюция структуры материнского поведения // Психология сегодня / Ежегодник Российского Психологического общества. Т. 2. Вып.3. М., 1996. С. 126 - 127.

.Флейк-Хобсон К., Робинсон Б.Е., Скин П. Развитие ребенка и его отношений с окружающими. М.: Центр общечел. цен., 1993. - 191 с.

.Харрисон С. «Счастливый ребенок» - М.: София, 2005. - 270 с.

.Хоментаускас Г. Семья глазами ребенка. - М: Педагогика, 1989. - 148 с.

.Цареградская Ж.В. Ребенок от зачатия до года. Первое российское учебное пособие по перинатальному воспитанию. - М.: Астрель: ACT, 2005. - 186 с.

.Чемберлен Д. Разум вашего новорожденного ребенка. - М: Класс, 2004. - 211 с.

.Чепмен Г.А. Пять путей к сердцу ребенка. - Библия Для Всех, 2000. - 83 с.

.Чичерина Н.А. «Воспитание до рождения» Книга о пренатальном воспитании детей и будущих родителей» - М., 2002. - 364 с.

.Шмурак Ю. Воспитание до рождения. Перинатальная психология. - Перинатальная психология в родовспоможении: сб. материалов конференции. - СПб, 1997. - 809 с.

66.Шпиц Р.А. Первый год жизни ребенка. - М.: ГЕРРУС, 2000. - 182 с.

.Эда Ле Шан. Когда ваш ребенок сводит вас с ума. - Прайм-Еврознак, 2008. - 199 с.