Мистецтво дизайну

Мистецтво дизайну

Передмова

Мистецтво дизайну - одна з найважливіших сфер сучасної художньої культури. Це специфічна форма художнього відображення й пізнання світу. Методи дизайну поєднують споживацькі та естетичні якості предметів і об'єктів, призначених для безпосереднього використання людиною, з їх оптимального структурою, технологією виготовлення, активно впливають на вирішення таких проблем як функціонування виробництва й споживання, комфортне існування людей у предметному світі, відображає матеріальну й духовну діяльність людини, політичні, економічні, соціальні та науково-технічні умови цієї діяльності. Інформація про предмет впливає на зір, емоції, дає можливість конкретно сприйняти якості предмету.

Дизайн розвивається: його перевіряють, виявляють і виправляють недоліки, потім знову перевіряють і знову виправляють, і так до тих пір, поки дозволяють час, сили і засоби. Такий природний процес розвитку характерний для товарів, виготовлених ремісниками. При виготовленні кожного наступного предмета можуть вноситися невеликі поліпшення, вирішуватися маленькі проблемки або перевірятися нові ідеї. У результаті з'являються практичні і радують око предмети. У процесі еволюції поліпшення відбуваються доти, поки ремісник вивчає кожне останнє зроблене ним творіння і хоче створити щось нове. При цьому він повинен знаходити недоліки і, залишаючи все інше без змін, виправляти їх. Але не завжди дизайн може розвиватися природно: для цього потрібен час, та й предмет повинен бути простим. Сучасні дизайнери залежать від обставин, які не дозволяють їм десятиліттями удосконалювати своє творіння.

Частина І. Історія зародження та розвитку дизайну

.1 Історія дизайну

Історія становлення дизайну як професії мала свій початок більше ста років тому. Саме в той час в Англії виник рух «за зв’язок мистецтва і ремесел», який очолив У. Морис. Згодом цей рух знайшов своє відображення в художній культурі США, Фінляндії та Швеції. Саме тоді були сформовані основні положення теорії та принципи дизайну, які вплинули на напрямки дизайну наступних років. У відповідності з іншою точкою зору виникнення дизайну відносять до початку XX сторіччя, коли художники зайняли ведуче місце в ряді галузей промисловості і отримали можливість формувати фірмовий стиль підприємств і впливати на товарну політику Початком історії дизайну вважається 1907 рік, коли художник, архітектор, дизайнер Петер Беренс почав роботу в компанії «Аllgemeine Еlektrizital Gesellschaft». Попередні ж десятиліття були лише періодом теоретичної підготовки майбутнього практичного дизайну.

Відповідно до третьої точки зору щодо історії виникнення дизайну про професію дизайнера можна казати тільки після появи перших дипломованих спеціалістів. Це відбулося в 1920 році, коли у деяких країнах світу були створені перші учбові заклади, які готували художників - мастерів вищої кваліфікації для промисловості, а також інструкторів і керівників для професійно-технічної освіти. Цей напрямок дизайну вважається європейським «академічним». Поступово в Англії, Німеччині, Австро-Угорщині, Скандинавських та деяких інших європейських країнах почали формуватися такі художньо-промислові школи, де перейшли від малювання античних голів та копіювання орнаментів до нових засад навчання: роботі з формою і кольором на грунті загальних закономірностей, що зустрічаються в природі.

У м. Веймар (Німеччина) у 1919 році була заснована Вища школа будівництва і художнього конструювання - Баухаус - від німецького «Дім будівництва» - так звалося у Німеччині середньовічне спільне житло будвельників соборів та інших великих споруд [1, с. 18]. Її педагоги - архітектор Вальтер Гропіус (директор Баугаузу з 1919 до 1928 року), художник, математик та вчений-природознавець Йоганнес Іттен, скульптор Гергард Маркс та інші - розробляли естетику функціоналізму, принципи сучасного формоутворення в архітектурі і дизайні, займались формуванням матеріально-побутового середовища засобами пластичного мистецтва.

В 1925 році школу було переведено у Дессау, а у 1933 році вона була закрита нацистами. Ця школа підготувала десятки потенційних дизайнерів високого класу, а її викладачі, що емігрували здійснили величезний вплив на розвиток дизайну в США.

Йозеф Альберс - випускник Баугаузу - викладав у Блек-Маунтін Коледжі у Північній Кароліні, Вальтера Гропіуса і Марселя Броєра - випускника школи - запросили до Гарвардського університету, Ласло Могой-Надь заснував у Чикаго школу дизайну, що стала відомою під назвою Нью-Баугаузу [1, с. 18-19]. Таким чином, Баугауз дав великі імпульси до подальшого розвитку дизайнерської освіти не тільки в Німеччині, а й по всьому світі.

Існує ще одна версія виникнення дизайну, коли його відносять до періоду кризи 1929 року, і він описується як американський феномен. З початком кризи 1929 року американський дизайн стає реальною комерційною силою, набуваючи, в повному значенні цього слова, масового характеру. Поступово виникає професійна «індустрія дизайну», яка була фактично імпортована з Європи після другої світової війни.

Дві найважливіші характеристики дизайну в загальному сучасному уявленні - масовий (у сучасному значенні) характер і реальна комерційна значимість - дійсно з'являються вперше в США в епоху великої кризи. Це вже комерційний дизайн, що, насамперед, є способом збільшення попиту на промислову продукцію та засобом завоювання споживача. Ці його якості відмічались і підкреслювались піонерами американського дизайну Уолтером Тігом, Реймондом Лоуном та іншими, що зробили значний внесок у формування такого характерного для американського дизайну явища, як стайлінг - дизайнерське розробляння зовнішнього вигляду виробу [2, с. 10], яке не пов'язане із зміною його функцій і не стосується його технічних або експлуатаційних характеристик.

Таким чином, в 1930-ті роки дизайн реально входить у життя - торгівлю, виробництво, побут. Цей період приходиться на той час, коли западні країни виходять з Великої економічної депресії, і дизайн стає дієвим фактором збуту промислових товарів.

В останній третині XX століття дизайн перетворився на глобальне явище постіндустріального суспільства, котре охоплює нові сфери проектної практики. У 50-ті роки, після другої світової війни почалася масова підготовка дипломованих дизайнерів. Окрім Німеччини, де наступницею Баугаузу була Ульмська школа, викладанню дизайну стали надавати все більшої уваги у Великій Британії, США, Франції, країнах Північної Європи.

Найяскравішим явищем 50-60-х років у галузі дизайнерської педагогіки було Вище училище дизайну в Ульмі. Воно було стоворене в 1953 році за програмою, яку запропонував учень Баугауза Макс Білль. «Ми дивимось на мистецтво як на найвищу форму прояву життя, - писав він, - і прагнемо надати життю вишуканості твору мистецтва. Ми хочемо поборювати огидне за допомогою красивого, доброго, практичного» [1, с. 20].

Після того, як Макс Білль залишив посаду керівника училища в 1957 році, на передній край освіти вийшло знауковлення дизайну, з’явилися такі предмети, як методологія, теорія науки та операційний аналіз, був узятий твердий курс на оцінку творчої оформлювальної діяльності згідно з раціоналізованими критеріями науковості. Крім того, вдалося чіткіше сформулювати завдання та окреслити сферу застосування корпоративного дизайну і підтвердити його важливість для сучасного суспільства.

В 1957 році була створена Міжнародна рада організацій індустріального дизайну, яка сприяла розвитку художнього конструювання у всьому світі, розумінню соціальних цілей і задач дизайну, підвищенню професійного рівня художників-конструкторів. В 1969 році на Генеральній асамблеї цієї ради в Лондоні було визначено поняття «дизайну» як творчої діяльності, метою якої є формування гармонійного предметного середовища, яке найбільш повно задовольняє матеріальні і духовні потреби людини.

Для 70-х - початку 80-х років характерною була нова концепція американського дизайну. Її основна сутність полягала в проектуванні не об'єкту як такого, а ефекту, який може бути досягнутий з його допомогою. Особлива увага приділяється використанню ергономічних параметрів, за допомогою яких досягається достатня безпека та оптимальний комфорт. У зв'язку зі складністю об'єктів і взаємозв'язків їхніх елементів у проектуванні використовується системних підхід.

На межі XX століття багато художників, які спостерігали за швидкою зміною предметного середовища під впливом технічного прогресу і зміни способу життя людей, почали шукати дизайнерські основи вже не у еволюційних формах минулого, а в народженні нового часу, у формально невпорядкованому інженерному формоутворенні, нестильовому промисловому будівництві і відносились до них як до нової природи, оточуючої людину.

Поява нових видів транспорту, залізниць і портів, великих територій заводів і фабрик почала сприйматися як нове джерело краси, як прояв раціоналізму в художньому мисленні і проектної діяльності людей взагалі. Впровадження нової техніки у всі галузі людської діяльності поставило художників перед необхідністю вирішення різноманітних технічних та естетичних задач в галузі машинобудування, станкобудування, приладобудування, транспорту тощо.

Таким чином, задачі дизайну не обмежувалися лише відображенням зовнішнього вигляду предметів, а включали всебічну проробку структурних зв'язків між предметами, щоб надати середовищу необхідної функціональної і композиційної єдності.

-ті роки XX століття, що характеризувалися переходом до ринкових відносин призвели до зміни вимог споживачів до товарів, які вони бажають придбати. Ринок покупок «за необхідністю» перейшов у ринок «емоційних покупок». Виходячи з цього перед дизайнерами стала задача залучити споживачів до товару, змотивувати його покупку, покращити емоційний стан споживача, що можна було зробити за рахунок оригінального дизайну як самого товару, так і упаковки. Така сама задача є основною і для дизайнерів сьогодення.

.2 Дизайн як нова професія

Дизайн як професія існує близько ста років. Її відлік часто ведуть з відомого руху « За зв'язок мистецтв і ремесел» в Англії кінця XIX в., Лідером якого був відомий художник і теоретик в області предметного творчості Вільям Морріс. Саме тоді були сформульовані основні положення теорії та творчі принципи дизайну, що вплинули на школи та напрямки більш пізніх років. Іноді дату виникнення професії дизайнера пов'язують з початком XX століття, коли художники зайняли провідні посади в ряді промислових галузей і отримали можливість формувати фірмовий стиль підприємств, впливаючи на політику формоутворення випускається фірмами продукції. В якості прикладів наводяться фірмові стилі німецької електротехнічної компанії АЕГ і американської автомобільної фірми «Форд моторі ». Існує також думка, згідно з яким про дизайн, як професії, можна говорити тільки тоді, коли склалися школи з методиками викладання дизайну і з'явилися перші дипломовані фахівці з дизайну. Це 20 -і роки нашого століття, коли були відкриті перші школи дизайну - Баугауз - у Німеччині і ВХУТЕМАС - в Радянській Росії. Існує також точка зору, відповідно до якої виникнення дизайну відносять до періоду всесвітньої кризи 1929 року, він описується, перш за все, як американський феномен.

Дійсно, аж до кризи 1929 року європейський дизайн залишався суто локальним явищем, не надаючи помітного впливу на промислове виробництво. І тільки з початком кризи американський дизайн стає реальною комерційної силою, набуваючи поступово в повному розумінні цього слова масовий характер, виникає професійна « індустрія дизайну». Сформоване на початку століття в архітектурі Америки і ряду європейських країн новий стильовий напрям « Функціоналізм » стало свого роду теоретичною базою і для розвитку принципів формоутворення в дизайні. Його лідери, які бачили красу художньої форми в її функціональної доцільності, стояли й біля витоків машинного формоутворення дизайну. Серед них такі відомі імена як Луїс Саллівен - один із засновників Чиказької архітектурної школи, відомої своїми будівлями « машинної епохи»; Френк Ллойд Райт - патріарх американської архітектури та дизайну; Петер Беренс - німецький архітектор і художник, з чиїм ім'ям пов'язують цілу епоху в розвитку дизайну і зокрема поява « фірмового стилю»; Міс ван дер Рое - один з лідерів відомого німецького виробничого союзу Веркбунда і основоположників раціоналістичної архітектури та дизайну в Німеччині; Вальтер Гропіус - засновник «Баугауз » - всесвітньо відомої школи сучасної архітектури і дизайну; Геріт Томас Ритвельд - голландський архітектор, його концептуальне «червоно -синє крісло» стало скульптурним символом сучасного дизайну.

Серед піонерів дизайну були і прийшли в промисловість архітектори та художники- модерністи. Представники модерну шукали вихід з глухого кута обридлого наслідування стилям минулого, заперечували еклектику, різко критикували прикрашення і орнаментику, вели пошуки в області раціональних, геометричних форм, особливу увагу при цьому зверталася на красу вихідного матеріалу, виявлення його. По суті ці погляди були своєрідним кроком до філософії індустріального формоутворення. Серед них такі відомі імена як Анрі Ван де Вельде, з ім'ям якого пов'язана поява стилю « модерн», Міхаель Тоне і його відомий у всьому світі « віденський стілець»; Чарлз Макінтош - шотландський архітектор, лідер стилю « Ар нуво », дизайн якого вважається однією з вершин європейського модерну і його меблі початку століття відтворюється донині; Реймонд Лоуі - один із засновників професійного дизайну в США, його часто називають батьком промислового дизайну; Каміллло Оливетти і Ервін і Артур Браун, з іменами яких пов'язують цілі стилі в історії дизайну; Джованні Понті - італійський архітектор - засновник найвідомішого журналу по дизайну «Домус»; Алвар Аалто - основоположник сучасної фінської архітектури та дизайну; а також наші співвітчизники - К. Малевич, А. Родченко, В. Татлін, Л. Лисицький та ін, що стали біля витоків радянського дизайну.

У нас в країні до останнього часу для позначення поняття «дизайн » використовувалися терміни: « художнє конструювання » - процес проектування, « промислове мистецтво », «технічна естетика » - сфера діяльності. І фахівець- дизайнер іменувався як « художник- конструктор», провідний інститут дизайну - Всесоюзний науково -дослідний інститут технічної естетики, а найпопулярніший в 60-80 рр.. вітчизняний журнал по дизайну.

.3 Історія розвитку дизайну в Україні

Дизайнерська освіта України сягає своїм корінням у давні часи. Розвиваючись у межах загальноєвропейських процесів, Україна проходила типові для європейських країн стадії розвитку художньо-промислової освіти. Розглянемо основні з них. Ще в середні віки в країнах Європи існувало студіювання художників, ремісників, організаторів виробництва, торговців, що віддалено нагадує дизайнерські студії наших днів. У ті далекі часи, щоправда, існувала замкнена цехова система навчання на ґрунті прямого передавання майстерності - від учителя до учня, тобто з рук у руки. Освіта знаходилась у самому “тілі” сфери виробництва. За цими принципами провадилося навчання і в монастирських малярнях та цехових об’єднаннях Києва, коли учень засвоював професійні навички під час виконання роботи спільно з майстром. Однак поступово в Європі починається процес створення системи освіти поза сферою виробництва. Започатковували цей процес перші середньовічні університети. Вони заклали підвалини широкої енциклопедичної освіти, яка зовсім не передбачала спеціалізованої підготовки. До спеціалізації справа дійшла пізніше - за доби Відродження. Тоді серед інших почали з’являтись і навчальні заклади, що спеціалізувалися на художній освіті, - академії. В основу академічного художнього навчання було покладено довготривалий вишкіл у процесі виконання навчальних завдань зростаючої складності на кожному з етапів шкільництва. Поступово в художніх академіях Європи почали викладати й теоретичні дисципліни. Згодом цей процес торкнувся й України. Стосовно цього маємо дані про широко відому тоді малярню Києво-Печерської лаври [3].

Поступово спеціалізація в освітянській галузі західноєвропейських країн ставала все вужчою. Найбільш інтенсивно цей процес відбувався у політехнічних школах, що з’явилися наприкінці XVIII століття. З плином часу вони перетворювалися на конвеєри з підготовки величезної кількості вузьких фахівців, націлених на вирішення конкретних практичних завдань визначеними засобами. Відбувалася втрата студентами цілісного бачення ситуації, що залишилося проблемою вищої технічної школи й донині.

Що ж стосується паростків синтезованої техніко-художньої освіти, то вперше проблеми викладання основ дизайну було заявлено як такі, що мають самостійне значення, при обговоренні підсумків Першої Всесвітньої промислової виставки, що відбулась у Лондоні 1851 року. Тоді було висунуто ідею побудови навчання за основними видами дизайнерської діяльності після загальних увідних курсів. Поступово в Англії, Німеччині, Австро-Угорщині, скандинавських та деяких інших європейських країнах почали формуватися такі художньо-промислові школи, в яких перейшли від малювання античних голів та копіювання орнаментів до нових засад навчання, а саме - роботи з формою і кольором на ґрунті загальних закономірностей, що зустрічаються в природі. Ця нова лінія в художньо-промисловій освіті привела згодом, у 20-і роки ХХ століття, до яскравого явища - школи нового зразка, істинно дизайнерського навчального закладу - Німецького Баухаузу, вплив якого поширився потім на дизайнерську педагогіку в усьому світі. Що ж до України, то процеси становлення художньо-промислової освіти в ній виходили, звісно, з обставин тогочасного життя. А обставини упродовж останніх століть були, як відомо, такі: частина України входила до складу Російської імперії, а частина - до складу центральноєвропейських держав. Зрозуміло, що це накладало відбиток на всі прояви життя, у тому числі й на формування дизайнерської освіти.

Через це процеси, які відбувались на теренах Центральної, Східної та Південної України, мали багато спільного. Серед іншого і те, що були вони дещо відірвані від європейського життя. Що ж стосується Західної України, то там становлення художньо-промислової освіти проходило у межах загальноєвропейських художніх процесів.

Із входженням Галичини до складу Австро-Угорської монархії деякі урядові реформи були спрямовані на сприяння культурно-освітньому розвитку галицьких українців. З 70-х років ХІХ століття Львову (а не Кракову) було надано право адміністративної столиці Королівства Галичини та Лодомерії, що стала окремою провінцією Австро-Угорщини. Дипломатія Габсбургів у сфері культури та мистецтва прагнула встановити зв’язок поміж мистецькими концепціями Відня та Львова. У вищих навчальних закладах та художньо-промислових школах Відня щороку навчалися десятки стипендіатів з Галичини. Водночас у містечках Галичини й Буковини розвивалися численні ремісничі школи. Трохи згодом стараннями львівської інтелігенції у Львові було відкрито художньо-промислову школу, з 1905 до 1914 року там діяла так звана “Вільна Академія Мистецтв”, у 20-ті та 30-ті роки - низка приватних шкіл і студій. Що ж до становлення художньо-промислової освіти на теренах Великої України, то тут склалися три головні художні центри: Київ, Харків та Одеса. За часів Російської імперії, у другій половині ХІХ століття, у цих містах виникли й набули розвитку художні навчальні заклади, що перебували під опікою Петербурзької академії мистецтв. Лише в одному з них - школі М.Раєвської-Іванової у Харкові, що ставав тоді індустріальним лідером Півдня імперії, домінував художньо-промисловий нахил. Себто, саме у Харкові проростали перші паростки дизайнерської освіти. Пізніше, у 20-ті роки, художньо-промисловий напрямок почав домінувати скрізь - і у Києві, і у Харкові, і в Одесі. Це було зумовлено адмініструванням органів державної влади: орієнтиром остання визначала тоді московський ВХУТЕМАС (мал. 3.1), програми якого мали наслідувати українські навчальні заклади. Тому станкові форми опинилися в цих навчальних закладах на більш скромних місцях, ніж це було раніше. Згодом, коли художня школа вступила в наступний етап, пов’язаний з відкиданням теорії “виробничого мистецтва”, реформа 1934 року позбавила інститути художньо-промислового профілю.

Отже, 20-ті роки дали перші паростки дизайнерської освіти ХХ століття. Ця подія не обминула й Україну. Що ж до масової підготовки дипломованих дизайнерів, то вона розпочалася тільки після Другої світової війни. Причому так було у всьому світі. В розвинених країнах це розпочалось у 50-і роки. Окрім Німеччини, де наступницею Баухаузу стала по війні Ульмська школа, викладанню дизайну почали надавати все більшої уваги у Великій Британії, США, Франції, країнах Північної Європи. У 80-і роки дизайнерська освіта бурхливо розвивається в країнах Південно-Східної Азії, в Австралії та Новій Зеландії. В Україні ж більш-менш масова підготовка дизайнерів розпочалась у 1963 році в Харківському художньо-промисловому інституті. Зараз цей інститут, розташований у великому промисловому регіоні, є загальновизнаним центром дизайнерської освіти в Україні. В ньому розвиваються дизайнерські спеціальності, що відповідають трьом основним гілкам розвитку сучасного дизайну - промисловий дизайн, графічний дизайн, дизайн середовища. Усі ці спеціальності містяться на кафедрах, котрі мають досвід роботи понад третину століття. Кафедри складаються здебільшого з випускників інституту, кожен з яких набув певної педагогічної спеціалізації. Разом із основною дисципліною “Проектування” педагогами кафедр викладаються композиція, формоутворення, методика дизайну, історія дизайну, макетування, комп’ютерна графіка та інші, а ще ціла низка загально художніх, гуманітарних та технічних дисциплін, що викладаються силами відповідних кафедр. Подібна структура навчальних дисциплін є нині типовою для багатьох європейських дизайнерських шкіл.

Частина 2. Характеристика вимог до дизайну

Функції дизайну

Дизайн сьогодні - це не тільки естетичне вираз духовного і матеріального життя людини, але й інструмент управління і контролю над суспільством. У книзі « Річ. Форма. Стиль. Введення у філософію дизайну » доктор філософських наук, професор Т.Ю. Бистрова поділяє функції дизайну в певні групи і вивчає їх з точки зору буття, культури і людини. Розглянемо деякі з цих функцій докладніше.

Естетична функція

Естетичне ставлення виконує унікальну функцію в житті людини: воно дозволяє вийти за вузькі рамки суто природного існування і сприяє збереженню та утвердженню « положення людського сенсу » (А.Ф. Єремєєв) предметів, явищ дійсності і проявів людини. У більшості випадків людина набуває в магазині або просто звертає увагу на ті речі, які перш за все задовольняють його естетичні потреби. Естетична функція дизайну неодмінна в будь-якому предметі дизайну, саме з її допомогою вдається досягти гармонійного поєднання користі і привабливості.

Переживання естетичних цінностей веде до духовної свободи. Естетичне являє собою не подолання практичного, а відмова від його тотальності, що дозволяє досягти духовної розкриття. Практичні потреби перестають бути єдиними і включаються в більш широкий буттєвий контекст, форма предмета підтверджує позитивні духовні прояви його творця. Дизайн цілеспрямовано творить красу, установка на створення якої до нього була прерогативою виключно мистецтва, але при цьому утилітарне заперечується і не йде на другий план, а приходить до діалектичного єдності з естетичним. Особливість перших естетичних устремлінь дизайнерів полягала в пошуку цієї єдності з метою подолання несмаку, зайвого декоративизму і оманливою зовнішності речей. На жаль, існує лише мінімальна можливість виміряти « частку естетики» шляхом врахування при аналізі речі групи або класу суб'єктів сприйняття, релігійні погляди, рівень освіти і т.д. Тому, складно судити про частку прекрасного в кожній конкретній речі, так як це суто індивідуальний аспект оцінки художнього твору. Але при цьому не можна забувати про те, що дизайн покликаний до гармонізації середовища, що оточує людину, і по можливості, повинен захищати його від неякісних товарів конвеєрного виробництва, створених не фаховими дизайнерами.

Гуманна функція

Дизайн являє собою своєрідний ренесанс на шляху олюднення і одухотворення світу, коли досвід людства призводить до створення гармонійних і емоційно - виразних форм. Речі - це не тільки матеріальний субстрат, але і квінтесенція культури.

Кожна людина організовує свій простір таким чином, щоб воно було зручним і комфортним саме для нього. У кожного є свій смак і погляд на ту чи іншу річ. Саме тому дизайнерам важко догодити всім і відразу. Дизайнер працює на конкретного споживача, і момент знання, науковості якраз і полягатиме в тому, щоб якомога більш чітко його собі уявляти. Кордон ж буде проходити між формами, що підтверджують людині його статус, і формами заперечують - між людяністю і нелюдськістю, буттям і небуттям. У дизайні не може бути дрібниць у роботі з формою і матеріалом, тому що їм належить співіснувати з людиною, про яку потрібно думати в першу чергу.

Організуюча функція

Дизайн упорядковує простір, організовує матерію. Він збирає «частини » тієї чи іншої картини в єдине ціле і допомагає зосереджувати увагу людини на певних речах. « Естетична діяльність людини в усіх її видах є способом особливого упорядкування світу, бо саме поняття гармонії нерозривно пов'язане з поняттям певного порядку, розсудом його наявності або внесенням його », - зазначає В.І. Самохвалова.

Раціоаналізуюча функція

Будь дизайнерський продукт повинен відповідати естетичним потребам людини і одночасно з цим бути функціональним. Якщо річ спочиває роками без використання її людиною, весь сенс її існування втрачається, вона стає порожнім місцем. У дизайні естетичне і раціональне не може існувати незалежно один від одного. Коли автору вдається свідомо організувати речовина і простір в естетично - виразні форми, то він реалізує установку « керуватися... соціальної, технічної, технологічної, конструктивної доцільністю (функціональністю) і в той же час долати її вузькість, прагматизм » (4). Обидва варіанти припускають раціональну роботу дизайнера, за допомогою якої форма речі наводиться в найбільш адекватне співвідношення з її метою. Тут також необхідно згадати і про міру, яка повинна бути усмотрена дизайнерами. Так у приклад можна взяти годинник. Кілька десятиліть тому вони були маленькими. Все, що вимагалося від людини, - це виставити час і не забувати заводити їх. Для цього з одного боку годин була спеціальна голівка. Вона обертала пружину, а пружина заводила годинник. Сучасний годинник набагато складніше. Пружина замінена механізмом, працюючим на батарейках. Нові технології зробили зі звичайних годин багатофункціональний пристрій, за допомогою якого можна визначити день тижня, місяць, рік. Годинник можна використовувати в якості секундоміра, таймера і будильника, дізнаватися час в інших часових поясах, з їх допомогою можна порахувати, як на калькуляторі і т.д. Але всі ці функції створюють додаткові проблеми: як вмістити всі функції в години і зберегти розмір, вартість і простоту в експлуатації? Простої відповіді немає. Всякий раз, коли кількість функцій перевищує кількість елементів управління, дизайн стає довільним, неприродним, складним. Одні й ті ж технології, з одного боку, полегшують наше життя, а з іншого - ускладнюють її тим, що запам'ятовувати ці функції і користуватися ними стає складніше, і багато з часом відмовляються від використання даних видів продукту на користь більш простих і зручних.

Творча функція

Звичайно ж, будь-який дизайнер мріє винайти щось нове, що не існувало до цього моменту і прославитися на століття. Тут же необхідно відзначити і те, що у будь-якого дизайнера є прагнення до індивідуальності. Дизайнер не може не додати своєму виробу особливі риси, що не поставити на ньому свій підпис. Якщо різні компанії виробляють однакову продукцію, вони просто зобов'язані зробити її несхожою на товар конкурентів. Іноді бажання виділитися породжує чудові ідеї. Але у світі бізнесу, якщо якась компанія випускає бездоганну продукцію, інша компанія, щоб продавати її як власну, повинна внести в дизайн деякі зміни (часто в гіршу сторону).

На жаль, в сьогоднішньому світі, де існує, напевно, все, що потрібно для нормального життя людини, важко знайти нішу, яка б не була заповнена. Завдання дизайнера, згідно з первинним значенням і більшості визначень, це проектування того, що ще відсутня. Дизайн починається там, де людина не тільки планує, а й реалізує задум. А.Ф. Лосєв в одній зі статей пов'язує творчість з такими аспектами буття, як становлення, рух, зміну, розвиток, дія, творення нового, самодавлеющая - предметного (5). Творчість дозволяє людині вийти за межі кінцівки свого органічного існування, утвердитися за межами буття.

Дуже часто буває так, що дизайнер, усвідомивши свою безпорадність у спробі « заново винайти велосипед», або навпаки спеціально, звертають свою увагу в бік минулого. Багато речей, які вже колись існували, але були забуті людьми, потрапляють до рук дизайнерів, коригуються під нинішню дійсність і знову набувають популярності. Це особливо добре простежується в дизайні одягу. Наприклад, ще зовсім недавно молодь і не думала, що одягне на себе ті наряди, які колись у 80- х роках носили їхні батьки в епоху своєї молодості. Однак зараз легенси, висока талія на брюках і широкі пояси з величезним задоволенням носять дівчата і жінки. Просто сьогодні використовуються більш якісні матеріали, різноманітність у квітах і прикрасах не має меж.

Сигніфікативна функція

Ця функція означування, називання реальності. Будь-яка річ має свою назву, воно може визначати її призначення, або просто бути формальністю. Барвистість назви тут ні до чого, набагато важливіше точність і ємність, які можуть бути адекватно сприйняті адресатом. Форма речі, різні її якості безпосередньо або опосередковано позначають користувача: речі можна поділити на чоловічі і жіночі, мирні і військові, приватні та публічні і т.д. Існування в культурі дозволяє закласти в річ деколи майже невловимі деталі віднесення її до зазначених розрядами. Саме ці деталі грають важливу роль у зрозумілості, а значить, затребуваності речі. Назва або ім'я якого продукту часто організовує свій список споживачів. Багато хто віддає перевагу купувати парфуми, одяг, аксесуари під відомими марками. Якщо поставити два абсолютно однакових флакончика з духами (при цьому запах і ціна ідентичні), але на одному написати Lanvin або Versace, а на іншому «Ромашка», наприклад, то зрозуміло, що будь-який вибере більш відому і « статусну » модель.

Функція спілкування

Дизайн формує не тільки предметне середовище, а й органи почуттів, здатні вловлювати зручність і красу і переживати їх з максимальною повнотою. Гедонізм ні в якому разі не має на увазі відома всіх потреб людини виключно до тілесно - чуттєвих насолод і їх все більш інтенсивної диференціації. Позиція дизайнера полягає у визнанні повноти і всебічності переживання світу, необхідності духовної наповненості предметного середовища. З іншого боку, націленість на задоволення дає дизайну можливість компенсувати недостатню задоволеність життям, світом, обставинами. Подання про задоволення дає можливість відволіктися від «голої прагматики » і зв'язати виготовляється річ не тільки з функцією, але і з людиною

Ідеологічна функція

Річ може втілювати різні ідейно - теоретичні установки. Коли для замовника на перше місце виходять соціально - політичні, ідеологічні, ринкові мотиви, дизайнер виявляється провідником їх у життя, що ставить перед ним ряд етичних питань. В якій мірі дизайнер повинен розділяти ідеологію держави, на яку працює, якою мірою негативне ставлення до тієї чи іншої ідеї може виявитися сильніше міркувань заробітку або професійного успіху?

Утопічна функція

Як вже згадувалося вище, дизайнер прагне знайти щось нове, не існуюче ще в цьому світі.(мал. 2.1) Для цього він заглядає в майбутнє або, навпаки, в минуле. Прогнозуючи ймовірні тенденції розвитку людини та її предметного світу, дизайнер здатний втілити прогноз в проект, а проект в річ. Будь-яка яскрава фантастична гіпотеза вимагає свого предметного втілення для того, щоб бути всебічно сприйнятої і оціненої людиною. Бутафорія фільмів, елементи реклами, футуристичні інтер'єри створюють образ світу, який можливий і досяжний, якщо буде відповідати мріям і сподіванням сучасників і нащадків.

Розділ 3. Значення композиції в дизайні

.1 Система композиційних закономірностей, прийомів і засобів

В основі художньо-конструкторської діяльності лежить композиція. Поняття «композиція» у мистецтвознавстві має кілька значень. У перекладі з латинського composition означає - твір, поєднання, розміщення, зіставлення. Композицією називають будь-який твір мистецтва, незалежно від його виду: архітектура, музика чи живопис. Крім того, під композицією розуміємо творчий процес (компонування) - побудову художнього твору, об’єднання його частин в єдине ціле. Композиція - це також наука, теорія творчості, що має відповідні закони, прийоми компонування та структурного аналізу виробу.

Основи композиції були закладені ще в давніх трудових традиціях українців, і слугували основою у творчих проявах народних майстрів. Народні художні ремесла продукували традиційні предмети домашнього вжитку, в яких функціональні якості органічно поєднувалися з естетичними

Розглянемо більш докладно закономірності композиції з урахуванням основних понять, що є провідними для практики дизайну (див. табл 1.).

дизайн композиційний культура

3.2 Пропорційність і ритм у дизайні

Виразні або гармонійні пропорції можуть мати як статуя, архітектурна споруда, книжкова обкладинка, так і об'єкт дизайну. Пропорції - одна із складових виразності об'єкта, вони позначають його характер.(мал. 3.1)Тому пропорціювання, тобто зведення усіх частин і деталей цілого в певний пропорційний лад, є засобом гармонізації. Особливо велика роль пропорцій в архітектурі. Осягненням найкращих відношень величин, математичним аналізом уже існуючих пам'ятників, пошуками «ключа» до їх досконалості займались такі дослідники, як римський архітектор Вітрувій, художники Відродження Леонардо да Вінчі, Альберті, Дюрер і пізніші - Жолтовський, Хімбідж, Кор-бюзьє та багато інших. Було доведено, що є багато різних математичних співвідношень, які було покладено в основу пропорцій найчудовіших пам'ятників. У предметному світі пропорції набирають важливого значення, коли людина може їх реально сприйняти, коли, спостерігаючи предмет, вона справді співвідносить якісь величини. Ми відчуваємо пропорції шафи або холодильника, порівнюючи їх висоту і ширину, величину емблеми і дверцят. Ми відчуваємо величину всього предмета щодо середовища, в якому він міститься, наприклад висоту світильника до висоти стіни.

У дизайні пропорції складаються звичайно в результаті коректування уже визначеної основи. Ця основа обумовлена призначенням предмета, технологією його виготовлення та ін. Наведемо конкретний приклад. Ми вважаємо незадовільними пропорції кухонної шафи, продиктовані цілою низкою практичних міркувань. Щоб зорово змінити ці пропорції, ми розчленовуємо площину на дві неоднакові частини і підкреслюємо

До найбільш незаперечних належить так званий золотий переріз. Якщо вибудувати ряд золотого перерізу, то співвідношення одного відрізка до іншого матиме сталу величину. Коли взяти відрізок за одиницю і поділити його в золотому перерізі, то більший відрізок дорівнюватиме 0,618, а менший - 0,382; цю операцію (поділ меншого відрізка у тому ж співвідношенні) можна повторювати, дістаючи при цьому ряд золотого перерізу.

Дуже близькі до поняття пропорцій і ритмічні відношення. Ритм - це внутрішня закономірність чергування певної кількості елементів. Поняття ритму у нас пов'язане передусім з поезією, музикою, танком. «У повільному ритмі», «ритмічні рухи» - ці словосполучення нам здаються зрозумілими, хоч пояснити це не зовсім легко. Сприймаючи і порівнюючи повторення й інтервали, ми вловлюємо їх закономірний зв'язок і дістаємо при цьому естетичне задоволення.

Ритм в архітектурі буває очевидним, зримим: чергування на фасаді будинку, наприклад, балконів, простінків, колон може створювати добре прочитуваний ритмічний ряд.

Ритм у дизайнерських творах може мати різну підоснову. На поверхні предмета в заданому ритмі можуть бути розташовані деталі (тумблери або кнопки на пульті, ілюмінатори, інформаційні щити).

Проблема ритму ще виразніше виступає у вирішенні просторового середовища. Ритмічна розстановка меблів або обладнання в інтер'єрі формує його простір і дуже впливає на художній образ. Але тут не слід забувати, що чергування предметів і відповідні інтервали в своїй основі функціональні і на практиці їх розміри можуть бути тільки злегка коректовані.

Ритм стосується не тільки співвідношення величин або колірних плям, а й напрямів. Якщо в композиції панують вертикалі і горизонталі то вони створюють відповідний ритм напрямів. Якщо до цього додати спрямовану під кутом деталь або лінію, то цим привноситься уже чужорідний мотив, який не входить у загальний, що вже визначився, ритм.

При повторюванні одних і тих самих величин створюється так званий метричний ряд. І тут, хоч співвідношень по суті немає, може народитися своя виразність. Просте повторювання з різних причин знаходило дуже широке застосування в архітектурі: і в грецьких храмах, і в римських амфітеатрах з їх повторюванням рядів арок.

Сучасне фабричне виробництво за своєю суттю пов'язане з повторюваннями, як і архітектура, яка значною мірою також стала продуктом промислового потокового виробництва.Саме по собі повторювання однакових елементів може бути виразним, як виразні опори моста або ряди машин у цеху.

Розділ 4. Дизайн і довкілля

.1 Екологічний дизайн

Проектно-художня діяльність також набуває нових рис, що відображають екологічну свідомість. На сьогодні з'явилася необхідність виділити в окремий напрямок дизайну середовища екологічний дизайн, який вирішує проблему сприятливого впливу на людину проектованого навколишнього середовища [5, 6]. Активно екологічний дизайн поширений і розвивається в Європі, а саме - у Німеччині, Великобританії, Іспанії, країнах Скандинавсь-кого півострову. Значно менше прикладів проектів цього напрямку можна виявити у дизайнерів Америки та Азії, адже екологічний напрям дизайну розвивається значно повільніше з огляду на мале зацікавлення з боку виробників, а головний акцент робиться на промислових розробках, які фінансує держава. Причини такого територіального поширення є очевидними - в політиці Західної Європи екологічні питання вирішуються на найвищому рівні: активно розвивається індустрія переробки та утилізації відходів, впроваджуються енергоощадні системи, розробляються нові методи проектування.Країни Центральної та Східної Європи спрямовують більші зусилля на екологізацію промисловості (очисні споруди, заводи з переробляння та утилізації відходів), тому яскравих прикладів екологічного дизайну не демонструють. В Україні екологічний стиль переважно набуває національних рис, причому дуже часто поняття екологічного дизайну розглядається досить поверхнево і тому, багато українських виробників асоціює його лише із екологічно чистими матеріалами, особливо це стосується меблевих виробників. Також традиційними будівельними матеріалами є деревина дуба, бука, сосни - природні ресурси екосистем (це за лісодефіциту в Україні!). Для облицювання стін використовують також деревину, вапно, глину. Характерним є використання народної орнаментики розробленої на основі рослинних та анімалістичних мотивів. Збільшення екологічних проектів в У Україні у майбутньому зросте з огляду на:

● застосування натуральних матеріалів у поєднанні з сучасними технологіями;

● можливість утилізації використаних матеріалів;

● використання альтернативних (відновлюваних) джерел енергії;

● використання матеріалів, які раніше вважались відходами людської цивілізації.

Швидкий розвиток екологізації проектної діяльності в Україні спричинює щораз більшу образну ідентичність кожного з напрямків.

Екологічний дизайн є вираженням нового світогляду людства, що шукає виходу із порушених взаємозв'язків із природним довкіллям. У розвитку проектної культури екологічний чинник набуває все більшої вагомості і стає однією з ключових умов формування гармонійного предметно-просторового середовища.

Важливим стало впровадження питань екології у навчальний процес підготовки дизайнерів магістрів, для формування їхнього екологічного мислення. Унаслідок вивчення дисципліни магістрант повинен знати:

● екологічні тенденції ХХ ст.;

● історію формування поняття "екологічний дизайн";

● головні напрями і принципи формування мислення у сучасному дизайні;

● вплив нанотехнологій на процес формотворення в дизайні;

● процес вторинного використання матеріалів;

● застосування в процесі формотворення індустріальних відходів;

● використання матеріалів паперово-целюлозного виробництва;

● процес рециклінгу як метод формотворення;

● характер впливу чинників закритих приміщень, хімічні забруднювачі житлового середовища, токсикологічна характеристику полютантів;

● перспективи розвитку екологічного дизайну в Україні.

Унаслідок вивчення дисципліни магістрант повинен вміти:

● здійснювати аналіз екологічної проблематики в дизайні;

● систематизувати основні напрямки екологізації предметно-просторового середовища;

● застосувати головні принципи біодизайну, циклічності, енергозбереження;

● аналізувати перспективність екологічного дизайну, як із точки зору екологічності, так і щодо технологічності, економічної доцільності;

● виявляти специфічні характеристики проектної практики екологічного дизайну;

● окреслювати стратегії проектування, що забезпечують екологічно прийнятний розвиток культури і технологій;

● аналізувати перспективи розвитку екологічного дизайну (вторинне використання матеріалів, використання нанотехнологій в дизайні тощо).

Таким чином, на стадіях навчального проектування завдяки програмним цілям і педагогічній дидактиці прищеплюється ощадливе ставлення до природних ресурсів, надається пріоритет екологічно чистим матеріалам, програмується модель тривалості повноцінного існування запроектованих речей, передбачаються можливості "деконструкції" виробів довготривалого використання з подальшим використанням складових елементів цих виробів.

Висновок

В умовах сучасної цивілізації важливого значення набуває дизайн - найрозвинутіша та усвідомлена галузь людської діяльності за законами краси поза мистецтвом.

Дизайн у вузькому, спеціальному значенні терміна - це проектна художньо-творча діяльність, що направлена на розробку елементів предметно-просторового середовища людської життєдіяльності, які виготовлені індустріально, з високими споживчими властивостями й естетичними якостями. Позначка дизайну - у цьому вузькому смислі - формування гармонійного середовища житлової, виробничої і соціально-культурної сфер. Об’єкти дизайну - промислові вироби (виробниче обладнання, побутова техніка, меблі, посуд, одяг тощо); елементи і системи міського, виробничого і житлового середовища; візуальна інформація; функціонально-споживчі комплекси і т. ін. Відповідно розрізняють окремі види дизайну: дизайн промислових виробів, дизайн середовища, графічний дизайн, дизайн соціально-культурної сфери і т. ін.

За останні два десятиліття практика дизайну надзвичайно ускладнилася, і провести межу між дизайном та іншими областями професійної діяльності художника поза мистецтвом в його станковому варіанті стає все складніше. Проектування принципово нових промислових виробів; косметичні зміни в зовнішньому вигляді промислової продукції без серйозної зміни її технічних характеристик; створення фірмового стилю, що охоплює всі сфери діяльності сучасної корпорації; рішення експозицій - все це сьогодні називається дизайном і виконується професійними дизайнерами. Проект організації навчання по телебаченню, проект комплексного процесу переробки м'ясних продуктів, програма урбанізації для країн, що розвиваються, нарешті, художня обробка кандидатів на виборах - все це в наші дні називається дизайном і виконується професійними дизайнерами. Фактично, зараз неможливо знайти область соціальної практики, в якій не брали б вельми діяльну участь професійні художники- проектувальники, дизайнери. Дизайнерська робота складна і шанована, адже кінцевий продукт повинен задовольняти всім завідомо суперечливим вимогам. Мета будь-якого дизайну - стати гармонійним і знайти баланс між естетичною красою, надійністю і безпекою, практичністю, ціною і функціональними можливостями.