Мовна політика в Україні
Мовна політика в Україні
Питання державної мови України в даний час є особливо актуальним. Дискусії щодо питання мовної політики точилися на державному рівні з часів незалежності нашої держави. Проте, прийняття Конституції України 28 червня 1996 року, а особливо, статті 10: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов України гарантується Конституцією України та визначається законом», [2, с. 6] на певний період часу призупинило ці дискусії. Особливо гостро це питання загострилося, після вснесення на розгляд до Верховної Ради України законопроекту «Про засади державної мовної політикии», а потім і підписання його 03 липня 2012 року Президентом України Віктором Януковичем.
То в чому ж всетаки полягає суть мовної політики України? В нашій роботі ми намагатимемося дослідити це питання і дати відповідь на нього.
Мовна політика - це система заходів (політичних, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі.
Мовна політика є частиною національної політики, органічною складовою певного політичного курсу держави. Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права розробила концепцію державної мовної політики.
Концепція державної мовної політики - це система засадничих нормативних постанов, які ґрунтуються на компетентному оцінюванні мовної ситуації в Україні, і якими мають керуватися органи державної влади та органи місцевого самоврядування у своїй практичній діяльності, регулюючи суспільні відносини в мовній царині. [5]
Мовна ситуація - «ситуація взаємодії різних мов чи різних форм існування однієї мови в певній державі з огляду на їхню функціональну специфіку й ареал поширення».
Пріоритетом мовної політики в Україні є утвердження і розвиток української мови - головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі.
Державна мовна політика має унеможливлювати перетворення України із суверенної національної держави у денаціоналізований географічний простір. Здійснення державної мовної політики забезпечує система органів, яку репрезентують Національна рада з мовної політики при Президенті України, департамент з мовної політики Міністерства юстиції України, Національна комісія з питань правопису та мовних норм Національної академії наук України, Національна рада з питань радіо та телебачення.
Цілі державної мовної політики прописанні в статті 5 Закону україни «Про засади державної мовної політики України»:
1) визнання всіх мов, які традиційно використовуються в межах держави чи її певної території, національним надбанням, недопущення привілеїв чи обмежень за мовними ознаками;
2) забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території держави із створенням можливості паралельного використання регіональних мов або мов меншин на тих територіях і в тих випадках, де це є виправданим;
) сприяння використанню регіональних мов або мов меншин в усній і письмовій формі у сфері освіти, в засобах масової інформації і створення можливості для їх використання у діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, в судочинстві, в економічній і соціальній діяльності, при проведенні культурних заходів та в інших сферах суспільного життя в межах територій, на яких такі мови використовуються, та з урахуванням стану кожної мови;
4) підтримання і розвиток культурних взаємин між різними мовними групами;
5) забезпечення умов для вивчення української мови як державної, регіональних мов або мов меншин, інших мов і викладання цими мовами з урахуванням стану кожної мови на відповідних рівнях освіти у державних і комунальних навчальних закладах;
6) сприяння здійсненню наукових досліджень у сфері мовної політики;
) розвиток міжнародного обміну з питань, що охоплюються цим Законом, стосовно мов, які використовуються у двох або декількох державах;
8) поважання меж ареалу розповсюдження регіональних мов або мов меншин з метою забезпечення того, щоб існуючий або новий адміністративно-територіальний устрій не створював перешкод для їх розвитку;
) застосування принципу плюрилінгвізму, за якого кожна особа в суспільстві вільно володіє кількома мовами, на відміну від ситуації, коли окремі мовні групи володіють тільки своїми мовами. [1]
Українська мова є виразом сутності українського народу, одним з головних засобів існування його духовності та розвитку його культури. Використання української мови в суспільному й державному житті не повинно звужуватись. З відродженням української державності повинен чітко бути визначений і статус української мови шляхом прийняття відповідних актів для розширення сфери її використання та реального перетворення на мову інформації, освіти, культури.
Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» встановлює, що мова поширення інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації визначається відповідно до Конституції України та Закону України «Про засади державної мовної політики в Україні», у разі поширення офіційної інформації іншими мовами органи державної влади та органи місцевого самоврядування забезпечують автентичний переклад з державної мови на іншу мову, на якій поширюється ця інформація. Здійснення самостійного перекладу офіційної інформації з державної мови на іншу мову засобам масової інформації заборонено. [4]
Законом України «Про громадянство України» закріплено володіння українською мовою, як одне з умов прийняття до громадянства України.
Що ж стосується нового Закону України «Про засади державної мовної політики в Україні», то стаття 6 цього закону визначає, як і Конституція України, що в Україні єдина державна мова - українська. А дискусії, що точилися і зараз існують в політичному житті Україні, дуже схоже на ще один передвиборчий піар-хід, для того щоб розєднати нашу країну та отримати свій необхідний електорат, а ще відволікти увагу українського суспільства від важливих суспільно-політичних та економічних проблем. Звичайно, українська мова повинна бути престижною мовою. Саме українською повинна видаватись більшість джерел, з яких щоденно буде одержуватись різноманітніша інформація. Українська мова є і має бути мовою держави, мовою її населення, мовою науки і мистецтва.
Державна мовна політика на сьогодні має зосереджуватися на таких пріоритетних напрямках:
) внесення на розгляд Верховної Ради України проекту закону України про розвиток і застосування мов в Україні, і особливо розвиток української мови як єдиної державної;
) приведення мовного законодавства і практики його застосування у сувору відповідність з Конституцією України, Рішенням Конституційного Суду України, Закону України «Про засади державної мовної політики України»;
3) утвердження української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України;
4) створення незалежної нормативної бази підтримки і пільг для україномовних ЗМІ;
) вироблення дієвих засобів захисту від актів зовнішньої мовно-культурної експансії та публічної дискредитації української мови;
6) поліпшення якості українського на теле- і радіоканалах України;
7) сприяння розвитку мов національних меншин;
8) запобігання дискримінації за мовною ознакою;
9) сприяння підвищенню загальної культури громадян України;
10) створення системи контролю за дотриманням мовного законодавства;
11) врегулювання питань, повязаних з удосконаленням юридичної відповідальності за порушення законів, які регулюють питання використання державної мови. [5]
Звичайно, вирішенням цих питань не вичерпується державна мовна політика. Держава має робити реальні кроки, щоби мовний резонанс став реальністю.
Проте проблема функціонування української мови чомусь досі не зникає. Українська мова потрібна всім нам. Не можна жити такими собі напівсонними й байдужими до національних святинь безбатченками. Не можна забувати про всі ті жертви, які принесли на вівтар рідного слова справжні герої України - культурні й громадські діячі. Скільки життів покладено на те, щоб українське слово вільно звучало у Львові та Луганську, у Києві й Криму, в Одесі й Харкові! Для остаточного вирішення мовної проблеми треба випускати якнайбільше україномовної преси, транслювати фільми з вітчизняним перекладом не тільки по телевізору, а й у кінотеатрах, розвивати українську естраду тощо. І тоді до рідного слова потягнеться молодь усіх регіонів нашої держави, українську мову ми частіше будемо чути не лише в теленовинах, але й на вулицях, у транспорті, у школах і вузах.
Українська влада повинна перестати маніпулювати мовним питанням, адже ніхто ніколи не пропонував заборонити громадянам України спілкуватися тією мовою, якою вони хочуть. Українська влада має працювати над тим, щоб забезпечити сприятливі умови для інтеграції представників усіх національних меншин в українське суспільство, а не підривати державний статус України та української мови. Народні депутати України мусять знати, що вже відбулась еволюція національної ідентичності значної кількості українських громадян, які дійшли до усвідомлення свого українства (етнічного або політичного), і не враховувати це, - значить працювати проти України. Саме тому зусилля народних обранців варто було б спрямувати на законодавче забезпечення процесів політичної та духовної консолідації українського суспільства, адже історія людства свідчить про стратегічний характер взаємозвязку між стабільністю держави та духовною близькістю її громадян. А українська мова - це консолідуючий націю чинник і смислова засада української ідентичності, тому цивілізоване розвязання мовного питання є одним із стратегічних завдань державної політики України.
Список літератури
мовний законодавчий політика
2. Конституція України: чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 15 квітня 2011 року (офіційний текст), Київ: Пилавода А.В., 2011. 56 с.
. Крисанова О. Проблема державної мови в сучасному суспільстві/Крисанова О./ [Електронний ресурс] - Режим доступу // #"justify">. Міненкова Н., Бондаренко Е. Мовна політика в Україні. Використання української мови в суспільному та державному житті /Міненкова Н., Бондаренко Е./[Електронний ресурс] - Режим доступу // #"justify">. Шевчук С. Українська мова за професійним спрямуванням. / Шевчук С./ [Електронний ресурс] - Режим доступу // http://pidruchniki.ws