Заходи щодо зниження проектних ризиків

Вступ

Актуальність теми. Реалізація складних проектів потребує зусиль багатьох підприємств, пов'язана із залученням великого обсягу фінансових ресурсів і з високим рівнем інвестиційних ризиків. Під ризиком зазвичай розуміють несприятливі події, які призводять до матеріальних, часових, фінансових та інших втрат. Інвестори та замовник, що беруть участь у таких проектах, можуть зажадати від проектних менеджерів зниження рівня можливих ризиків до необхідних меж. Це сприяє застосуванню підприємствами, що беруть участь у виконанні проектів, сучасних технологій управління проектами, проведенню превентивних заходів щодо зниження впливу проектних ризиків. Основні процеси управління проектними ризиками, їхній взаємозв'язок з іншими предметними областями та процесами проекту описано в загальноприйнятих стандартах.

Досвід реалізації проектів показує, що застосування сучасних технологій проектного менеджменту дозволяє заощадити до 20% коштів, які виділяються на виконання проекту. При цьому власне витрати на управління не перевищують декількох відсотків від загальної вартості проекту. Щоб одержати з методології проектного менеджменту максимальну користь для всього підприємства, необхідно створити структуру, що підтримує єдину систему планування та контролю виконання проектів, а саме офіс управління проектом (РМО).

Наукове і практичне значення дослідження полягає в такому:

) вперше одержано організаційна модель управління ризиками проектів на основі регулярних схем системних моделей, яка на відміну від існуючих ураховує функції, структуру та процеси підрозділу управління проектними ризиками, що дає можливість менеджерам уникнути дублювання функцій, ефективно розподілити ресурси при формуванні планів і бюджетів декількох виконуваних підприємством проектів;

) удосконалено методи оцінки ефективності та вибору заходів реагування на проектні ризики за рахунок спільного застосування методів та дисконтування, за допомогою яких менеджери на основі кількісних критеріїв економічної ефективності проектів можуть визначити найкращі впливи на проектні ризики і потребу у фінансуванні ризиків проекту;

) дістало подальший розвиток методів зниження проектування ризиками у частині формалізованого опису заходів реагування на проектні ризики, що дозволяє сформувати план виконання проекту, спрямованого на зниження негативного впливу несприятливих подій.

Метою дослідження є забезпечення ефективного функціонування ризик-менеджерів підприємства та фінансування заходів, спрямованих на зниження негативного впливу проектних ризиків, на основі організаційного моделювання та вибору методів управління ризиками проектів.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі задачі в дослідження:

провести теоретичні та методологічні основи зниження проектування ризиками, методів управління проектними ризиками;

розробити метод оцінки ефективності заходів реагування на ризики проекту;

сформувати критерії оцінки ризику при вібрації варіанта проектування;

сформувати кількісний підхід до оцінки ризику. аналіз чутливості;

особливості оцінки ефективності проекту умовах зниження ризику;

Заходи що до зниження проектних ризиків

Об’єкт дослідження - процес управління ризиками проекту.

Предмет дослідження - методи зниження проектування ризиків та оцінка їх ефективності.

Загальний обсяг курсової роботи. Робота містить: 36 сторінок, 5 рисунків, 3 таблиці, 21 використаних літературних джерел та 2 додатки.

1. Теоретичні та методологічні основи проектування ризиків

1.1 Поняття та методи проектних ризиків

ризик управління проектний

До цього моменту просто припускалося, що в разі реалізації кожного проекту можна отримати дану послідовність грошових потоків. Потім аналізувалися ці грошові потоки та вирішувалося, чи варто реалізувати проект. Очевидно, неможливо з точністю прогнозувати грошові потоки. Тепер увага буде звертатися на визначення ризику в процесі оцінки доцільності капіталовкладень, тобто розглядатимуться способи визначення ризику, що притаманний проекту, та прийняття рішення на цій основі.

Необхідність аналізу ризиків інвестиційного проекту полягає в тому, що інвестиційні проекти розробляються на основі визначених передбачень щодо капітальних і поточних витрат, обсягів реалізації продукції, цін на товари та послуги тощо. Незалежно від якості та кількості даних передбачень, майбутній розвиток подій завжди є неоднозначним, тому практика планування капітальних інвестицій розглядає й аспекти невизначеності та ризику. В інвестиційному і фінансовому менеджменті під ризиком найчастіше розуміють міру непевності в одержанні очікуваних доходів від заданих інвестицій.

У ринковій економіці завжди наявний ризик. Якщо конкретизувати загальне визначення ризику для аналізу проекту, то ризик проекту - це міра непевності в одержанні очікуваного рівня дохідності при реалізації даного проекту. Метою аналізу проектних ризиків є: надання оцінки всім видам ризиків проекту; визначення ступеня доцільності реалізації проекту за наявного рівня ризику та способів його зниження; визначення можливих шляхів зниження ризиків. Проектні ризики бувають зовнішні та внутрішні. Зовнішні ризики, у свою, чергу поділяються на непередбачувані і передбачувані. Зовнішні непередбачувані ризики зумовлені:

зміною політичної ситуації та непередбачуваними державними заходами регулювання у сфері землекористування, оподаткування, ціноутворення, експорту-імпорту, охорони довкілля і т.д.;

природними катастрофами (повенями, землетрусами, кліматичними змінами тощо);

злочинами та несподіваним зовнішнім екологічним і соціальним впливом;

зривами у створенні необхідної інфраструктури, банкрутствами, затримками у фінансуванні, помилками у визначенні цілей проекту.

Зовнішні непередбачувані ризики вирахувати практично неможливо. Зовнішні ж передбачувані ризики при аналізі проекту можна врахувати. До них належать:

ринковий ризик через погіршення можливостей одержання сировини, підвищення цін на неї, зміну вимог споживачів продукції, посилення конкуренції тощо;

операційний ризик, пов’язаний із відступом від цілей проекту і неможливістю підтримання управління проектом;

ризик шкідливого екологічного впливу;

ризик негативних соціальних наслідків;

ризик зміни валютних курсів;

ризик непрогнозованої інфляції;

ризик податкового тиску.

Внутрішні ризики поділяються на планово-фінансові, пов’язані із зривом планів робіт і перевитратою коштів, та технічні, пов’язані із зміною технології, погіршенням якості продукції, помилками в проектно-технічній документації і т.д. Проектні ризики зумовлені особливостями життєвого циклу проекту. Для оцінки ризику при виборі варіанта інвестування можна застосовувати метод експертних оцінок ризиків у різних фазах проектури аналізі ризиків у передінвестиційній фазі оцінюють фінансово-економічну життєздатність проекту, організаційно-технічний потенціал, функції та завдання основних учасників, роботи, що виконуються, і рівень гарантій за інвестиціями та кредитами. В інвестиційній фазі оцінюють структуру управління проектом, перебіг його реалізації і якість виконання проектних робіт. В експлуатаційній фазі оцінці підлягають фактори, які негативно впливають на реалізацію проекту - затримка будівництва, перевищення витрат, непогодженість щодо фінансування, неспроможність контрагентів, втручання держави, виникнення збитків, підвищення цін на сировину та енергоносії, некваліфіковане управління персоналом.

Аналіз ризиків у передінвестиційній фазі лежить в основі вибору варіанта інвестування, однак при цьому прогнозуються ризики і в інвестиційній та експлуатаційній фазах. Метою аналізу проектних ризиків є надання оцінки всім видам ризиків проекту, а також визначення:

а) можливих шляхів зниження ризиків;

б) ступеня доцільності реалізації проекту за наявного рівня ризику та способів його зниження.

Аналіз проектних ризиків передбачає вирішення таких завдань: виявлення ризиків проекту, оцінка ризиків проекту, визначення чинників, що впливають на ризик, пошук шляхів скорочення ризику, врахування ризику при оцінці доцільності реалізації проекту, врахування ризику при оцінці доцільності реалізації способу фінансування проекту. При оцінці проектів передбачається, що всі вихідні величини, зокрема величини грошових потоків, відомі або можуть бути точно визначені. У реальній ситуації такого практично не буває. Параметри, які визначають величину грошових потоків, можуть набувати значень, які неабияк відхиляються від очікуваних.

Приміром, 1987 року на стадії розробки інвестиційного проекту побудови Євротунелю інвестиції оцінювались на суму $8 млрд. У практиці реалізації інвестиційних проектів таких прикладів чимало. Крім того, слід зважити на той факт, що в реальному бізнесі поширення інформації практично завжди має асиметричний характер, тобто, частина учасників проекту має важливу інформацію, якої не має решта учасників. У цілому інвестиційний проект на всіх стадіях його життєвого циклу подібний до складного організму. Його функціонування супроводиться переплетінням настільки різноманітних причинно-наслідкових взаємозв’язків, що передбачати їх з високою точністю неможливо. З огляду на це стає ясно, що детерміністський підхід не може бути міцним фундаментом для адекватного аналізу інвестиційних проектів. Більш прийнятним є схоластичний підхід, при якому аналітик усвідомлює, що він готує інформаційну базу для прийняття рішень в умовах непевності. Ступінь непевності в різних ситуаціях може бути відміним, а отже, неоднаковим буде і ризик. У цілому, ризик є складною для розуміння категорією, коріння якої сягає глибини філософських проблем причиності, випадковості, проблем пізнання світу та поводження цілеспрямованих систем. Напевне тому, доволі нелегко дати всеосяжне й чітке визначення ризику, запропонувати універсальну кількісну міру його оцінки. Існує принаймні два підходи до визначення ризику - у термінах втрат і збитків та в термінах непевності.

У термінах втрат ризик визначається як імовірність того, що збитки перевищать певне значення. Існує також визначення ризику як математичного очікування втрат чи збитків. Система потрапляє в полк дії фактора ризику за наявності трьох умов: система прагне до певної мети; система має вибір шляху її досягнення; вибір здійснюється в умовах непевності. З огляду на це можна сформулювати загальне визначення ризику. Ризик - це міра непевності в досягненні системою заданої мети при обраному способі досягнення цієї мети. Якщо прийняти це формулювання, то вищенаведене визначення ризику в термінах втрат є його окремим випадком, коли мета системи - існування без втрат і збитків. Якщо конкретизувати загальне визначення ризику для аналізу проекту, то метою системи є одержання очікуваного рівня доходності, а способом досягнення мети - реалізація даного проекту. Тобто, ризик проекту - це міра непевності в одержанні очікуваного рівня доходності при реалізації даного проекту де визначається класифікація та види проектних ризиків наведено в додатку А.

1.2 Причини виникнення, класифікація та методи зниження проектних ризиків

З розглядом причин виникнення проектні ризики поділяються на такі види:

·        ризик, пов'язаний з нестабільністю законодавства і наявної економічної ситуації;

·        зовнішньоекономічний ризик (обмеження на торгівлю і постачання, закриття кордонів);

·        ризик нестабільних політичних змін в країні;

·        ризик неповної і неточної інформації проекту;

·        ризик мінливості ринкової кон'юнктури;

·        ризик природних катаклізмів;

·        виробничо-технологічний ризик (аварії; шлюб, поломка обладнання):

·         ризик непередбачуваності дій учасників проекту.

Проектні ризики бувають зовнішні та внутрішні. Зовнішні ділиться на передбачувані та непередбачувані. Зовнішні непередбачувані ризики врахувати неможливо, а передбачувані можна врахувати в проектному аналізі. До таких ризиків відносяться:

·        ринковий ризик через погіршення можливостей одержання сировини.

·        підвищення ціни на нього, посилення конкуренції;

·        операційний ризик, пов'язаний з неможливістю управління проектом;

·        ризик шкідливого екологічного впливу;

·        ризик зміни валютних курсів;

·        ризик непрогнозованої інфляції;

·        ризик податкового тиску.

Внутрішні ризики поділяються на планово-фінансові, технічні.

До ризиків, які можна страхувати, відносяться:

·              прямі майнові збитки;

·              непрямі збитки, пов'язані з демонтажем, переміщенням і вторинної установкою обладнання;

·              ризики, що підлягають обов'язковому страхуванню (нещасні випадки, хвороби).

Ці методи ризиків зустрічаються в будь-якому проекті. Для їх зниження використовуються певні методи управління ризиками наведеному в ДодаткуБ.

Під зниженням ступеня ризику розуміють скорочення ймовірності його виникнення та обсягу можливих втрат. Основними методами зниження проектного ризику є:

• запобігання - просте відхилення від діяльності або обставин, що спричиняють ризик;

• передача - перекладення відповідальності за ризик на іншу сторону, в основному на страхову компанію;

• утримання - зберігання відповідальності за ризик, готовність і спроможність покрити всі можливі збитки за рахунок власних коштів.

Для зниження ступеня ризику застосовуються різноманітні засоби захисту: страхування, хеджування, розподіл ризиків між учасниками угод, гарантії, лімітування, резервні фонди, застава та ін.

Страхування є одним із найбільш поширених засобів зниження ризиків.

Страхування - це відносини із захисту майнових інтересів господарських суб'єктів і громадян із настанням визначених подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, страхових внесків (страхових премій). У процесі страхування відбувається перерозподіл коштів між учасниками створення страхового фонду: відшкодування збитку одному або декільком страхувальникам здійснюється шляхом розподілу втрат на всіх. Число страхувальників, що внесли платежі протягом одного або іншого періоду, має перевищувати число тих, хто одержує відшкодування. Страхове відшкодування може дорівнювати або бути меншим від страхової суми, у зв'язку з конкретними обставинами випадку й умовами договору страхування. Сума страхового відшкодування визначається різноманітними засобами залежно від системи страхування. Страхування оформлюється у вигляді договору. Договір страхування - двостороння угода між страхувальником і страховиком. Страхове покриття можна одержати щодо цілої низки видів проектних ризиків. Відповідно до договору страхова організація бере на себе, як правило, ризик з проекту (втрати прибутку, політичний, страховий ризик, ризик неплатежу, втрати активів, дебіторської заборгованості, інфляційний ризик тощо).

Хеджування - система укладання термінових контрактів і угод, що враховує можливість у майбутньому зміни курсів (цін), зустрічних до тих, що несуть ризик. Є дві операції хеджування:

• на підвищення - біржова операція з покупки термінових контрактів або опціонів;

• на зниження - біржова операція з продажу термінового контракту або опціону.

Основними інструментами хеджування є ф'ючерси та опціони.

Ф'ючерсний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання продати чи придбати базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією цін на момент укладання зобов'язань сторонами контракту (між продавцем і покупцем).

Опціон - документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладання такого опціону. Опціон дає змогу його покупцю встановити мінімум або максимум ціни, яка його цікавить. Ризик покупця обмежений оплаченою ним премією, тоді як ризик продавця опціону стосовно зміни ціни потенційно не обмежений. Вигодами для покупця є: обмежений ризик (сума премій), контроль над значними обсягами товару за обмежених коштів, можливість установити максимальну ціну під час очікування купівлі або мінімум під час очікування продажу, можливість застосування різноманітних стратегій хеджування. Вигодами продавців опціонів є підвищений прибуток і збільшення потоків коштів.

Розподіл ризиків між учасниками. Виявлені ризики інвестиційних проектів можуть бути розподіленими між ділянками угод. В угодах, у яких бере участь банк, доцільне пайове фінансування проектів. У цьому випадку формою розподілу ризиків можуть бути пули банків для фінансування значних кредитів, консорціуми з інвестиційними і промисловими компаніями.

Гарантії. Як правило, значні проекти здійснюються із залученням позичкового капіталу, у зв'язку з чим власник проекту має подати у фінансовий інститут письмове зобов'язання третьої сторони щодо сплати боргу у випадку відмови від його сплати позичальнику.

Лімітування - встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту тощо. Застосовується у банках під час надання позичок та укладання договору на овердрафт (форма короткотермінового кредиту, суть якого полягає у списанні коштів з розрахункового рахунку клієнта понад їх залишок на рахунку) тощо; власником проекту - під час продажу продукції проекту в кредит; інвестором - під час визначення сум вкладення капіталу та ін.

Резервні фонди формуються з метою покриття непередбачуваних витрат з проекту. У процесі визначення суми резерву необхідно врахувати точність початкової оцінки вартості проекту та його елементів залежно від етапу проекту, на якому проводилася ця оцінка. Структура резерву на покриття непередбачуваних витрат формується на базі такого підходу: визначення непередбачуваних витрат стосовно категорії витрат, наприклад, на робочу силу, матеріали та ін. Подальше уточнення розмірів непередбачуваних витрат здійснюється за рахунок установлення взаємозв'язку з елементами структури поділу робіт на різних рівнях цього розподілу, у тому числі на рівні комплексів робіт.

Резерв поділяють на загальний і спеціальний. Загальний резерв формується для покриття змін у кошторисі, а спеціальний включає надбавки з метою покриття зростання цін, асигнування для знову виявленої роботи з проекту та ін.

Застава. Створювана продукція проекту може бути запорукою під час одержання кредитів. Застава здійснюється у вигляді поступки прав - письмової контрактної угоди між кредитодавцем і позичальником, що деталізує зв'язок між терміном та умовами позики і закладного активу.

1.3 Принципи управління проектними ризиками

Як зазначалося, одним з основних завдань, які розв'язують у межах управління проектами, є управління ризиками проектної діяльності, або управління ризиками проекту. Це завдання не відокремлюється від більшості інших функцій управління проектами. При визначенні фінансових потреб, обчисленні кошторису й бюджету, підготовці й укладенні контрактів, під час контролю за реалізацією проекту постає завдання захисту учасників проектної діяльності від різних видів ризиків.

Ризики існують на всіх фазах і етапах проектної діяльності, тому функція управління ними є актуальною аж до закриття проекту. Управління проектними ризиками «пронизує» всі без винятку напрямки діяльності в межах управління проектами. Тому виникають різні труднощі (організаційні, кадрові, психологічні тощо) щодо виокремлення цієї функції в самостійний елемент організаційної структури управління проектами. У процесі реалізації навіть великих проектів діяльність з управління ризиками координує керівник (менеджер) проекту: за чіткої в йому організації управління проектом без методичної бази щодо управління ризиками можуть виникати великі проблеми. Якщо проектна команда не врахує хоча б один істотний ризик або не забезпечить своєчасно кваліфікований захист від нього, крах проекту неминучий з певними наслідками для всіх або окремих його учасників. Досвід негативної реалізації багатьох проектів у державному та приватному секторах багатьох країн - наочне цьому підтвердження. Це зумовило появу на Заході в 90-х роках ХХ ст. великої кількості праць у галузі управління проектними ризиками в межах управління проектами. Нагромаджено великий обсяг знань, процедур і технологій щодо обмеження (мінімізації) ризиків при реалізації проектів. У межах управління проектними ризиками розглядають такі питання:

·        класифікацію проектних ризиків;

·        методи виявлення й оцінки ризиків;

·        інформаційне забезпечення управління ризиками;

·        моніторинг і прогнозування ризиків;

·        технологію зниження (елімінування) ризиків;

·        організацію управління ризиками;

·        оцінювання ефективності й обґрунтування оптимального рівня

·        витрат на управління ризиками.

У межах теорії та практики управління проектними ризиками найважливішими є, зокрема, методи оцінки, моніторингу та прогнозування ризиків, інформаційного забезпечення управління ризиками.

Діяльність з управління ризиками охоплює такі основні напрямки (етапи): ідентифікацію (виявлення) ризику, його оцінку, вибір методу та засобів (інструментів) управління ризиком, запобігання, контролювання, фінансування ризику, оцінку результатів.

Перші два напрямки прийнято називати аналізом ризику. При цьому ідентифікація ризику належить до якісного аналізу, а оцінка ризику - до кількісного.

У теорії управління ризиками серед кількісних методів аналізу ризику найвідоміші метод статистичного аналізу, аналіз доцільності витрат і метод експертних оцінок.

Призначення аналізу ризиків - надати потенційним учасникам проектної діяльності необхідні дані для прийняття рішень щодо доцільності виконання задуманої діяльності. Аналіз ризику не обов'язково завершується ухваленням рішення. У проектній діяльності можуть виявитися нові чинники ризику, а в оцінки відомих раніше ризиків можуть бути внесені корективи.

Важливим є вибір методу й інструментів управління ризиком. Зауважимо, що поняття «метод» ширше, ніж «інструмент». У межах вибраного методу можна використовувати конкретні інструменти.

їВідомі чотири основних методи управління ризиками: скасування, запобігання та контролювання, страхування та поглинання ризиків.

^ Скасування ризику означає відмову від певної діяльності чи таку істотну (радикальну) її трансформацію, у результаті якої ризик зникає.

Запобігання та контролювання ризику - це ефективна організація проектної діяльності, тобто коли її учасники мають змогу ефективно впливати на чинники ризику і зменшувати можливість настання несприятливої події. Контролювання ризику полягає в реалізації комплексу заходів, спрямованих на мінімізацію збитків після настання несприятливої події.

^ Страхування ризику передбачає зменшення збитків від діяльності за рахунок фінансової компенсації зі спеціальних страхових фондів.

Поглинання ризику - це такий спосіб діяльності, коли при матеріалізації ризику збитки повністю несе його учасник (учасники). Цей метод управління ризиками застосовують тоді, коли можливість ризику невелика чи збитки в разі його настання неістотно впливають на учасників проектної діяльності.

Будь-яка проектна діяльність пов'язана не з одним, а з багатьма ризиками, тому щодо одних ризиків застосовують метод поглинання, щодо інших - страхування, щодо третіх - запобігання та контролювання.

Після вибору методу та інструментів управління ризиком приймають рішення щодо початку реалізації проекту. Зволікання з прийняттям такого рішення призводить до негативних наслідків для учасників проекту чи виникнення суперечностей між ними (аж до розпаду проектної компанії).

У межах кожного з розглянутих методів можуть застосовуватись одночасно кілька інструментів управління ризиками. Наприклад, у межах методу страхування використовують спільне (взаємне) страхування, перестрахування, самострахування, різноманітні форми традиційного страхування за участю страхових компаній.

Метод запобігання та контролювання ризиків передбачає розробку планів і програм превентивних заходів ситуаційного плану, а також таких організаційно-технічних заходів на основі розроблених планів і програм:

·              моніторинг ризиків;

·              прогнозування ризиків;

·              інформування керівництва про можливу небезпеку і формування відповідних рекомендацій;

·              спеціальних заходів - навчання персоналу, закупівля спеціального устаткування для ліквідації наслідків катастроф і аварій, упровадження систем електронного контролю за функціонуванням машин і устаткування та ін.

·              Дієвість методу запобігання та контролювання більшості ризиків очевидна. Проте іноді ризикам неможливо запобігти чи зменшити їх, а для окремих з них превентивні заходи можуть виявитися недоцільними через великі витрати. У цьому разі застосовуютьметод фінансування ризиків - учасники діяльності виділяють кошти для самострахування, взаємного страхування та страхування за допомогою страхувача з метою захисту майнових інтересів у разі настання певних подій.

·              Метод фінансування ризиків у багатьох випадках припускає одночасне використання методу запобігання та контролювання ризиків. У договорах страхування з багатьох видів ризиків містяться статті, що передбачають вжиття страхувальником необхідних превентивних заходів (протипожежних, з техніки безпеки, зі збереження майна, ремонту устаткування тощо). До управління ризиком крім безпосередніх учасників проектної діяльності залучають страхову компанію (страхувача), яка відповідними методами й засобами оцінює ризики та певні обставини, бере участь у розробці планів і превентивних заходів для учасника проектної діяльності (страхувальника) і контролює виконання ним цих програм.

2. Оцінка та ефективність проектування зниження ризиків

.1 Критерії оцінки ризику при вібрації варіанта проектування

Для оцінки ризику при виборі варіанта інвестування можна застосовувати метод експертних оцінок ризику на різних фазах проекту.

При аналізі ризиків у предінвестіціоннсй фазі оцінюють фінансово-економічну життєдіяльність проекту, організаційно-технічний потенціал, функції та завдання основних учасників, виконані роботи та рівень гарантій по інвестиціях.

В інвестиційній фазі оцінюють структуру, управління проектом, шляхи реалізації проекту і якість виконання проектних робіт.

В експлуатаційній фазі оцінці підлягають фактори, які негативно впливають на реалізацію проекту. Це затримка будівництва, перевищення витрат, недієздатність контрагентів, втручання держави, підвищення цін на сировину та енергоносії, некваліфіковане управління персоналом.

Якщо загальна оцінка ризику в межах від 25 до 100 одиниць, то проект - мало ризикований від 100 до 160 - середньо ризикований, від 160 до 250-високо ризикований.

Управління проектними ризиками.

Теорія управління ризиками заснована на таких принципах:

. У ринковій економіці межа між макро та мікрорівнями стирається при розгляді спільних інтересів учасників ринку.

. Всі ризики, впливають на всіх учасників одночасно на всіх рівнях економіки, але в рівних залежностях.

. Із збільшенням ризику доходність проекту зменшується у процентному відношенні до ризику.

. Сферою допустимих значень доходності є довірчий інтервал ризику з певними граничними значеннями.

. Зміна основних показників доходності залежить від можливості фірми управляти ризиком.

Для ефективного управління ризиками застосовуються методи диверсифікації, страхування та хеджирування.

Під диверсифікацією розуміють інвестування фінансових ресурсів у більш ніж одним видом активів, тобто процес розподілу інвестицій між різними об'єктами вкладення. Диверсифікація передбачає два основні способи управління ризиками - активний і пасивний. Активне управління - прогнозування розміру можливих доходів від реалізації кількох інвестиційних проектів. Пасивне управління передбачає створення незмінного ринку із певним рівнем ризику і стабільне утримування своїх позицій на ринку.

Страхування ризиків - це передача певних ризиків страхової компанії. Застосовуються три види основних способів страхування:

·              майнове;

·              страхування від нещасних випадків;

·              страхування втрати прибутку.

Об'єктом страхування може бути виручка від реалізації або чистий прибуток.

2.2 Кількісний підхід до оцінки ризику. Аналіз чутливості

Важлива специфічна особливість якісного аналізу ризиків складається у визначенні можливих ризиків, що мають істотний вплив на результати реалізації проекту (фірми).

Основними результатами якісного аналізу ризиків є:

• виявлення конкретних ризиків проекту і їхніх причин, що породжують;

• аналіз і вартісний еквівалент гіпотетичних наслідків можливої реалізації відзначених ризиків;

• пропозиція заходів щодо мінімізації збитку і їхньої вартісної оцінки.

До додаткових, але також дуже значимим результатам якісного аналізу варто віднести визначення прикордонних значень можливої зміни всіх чинників (перемінних) проекту, що перевіряються на ризик.

Після етапу якісного аналізу провадиться кількісна оцінка ризиків.

Найбільше методами кількісного аналізу, що зустрічаються часто, ризиків, як уже відзначалося є аналіз чутливості (уразливості), аналіз сценаріїв і імітаційне моделювання ризиків по методі Монте-Карло.

Перед тим, як досліджувати кожний із перерахованих методів, дамо загальне уявлення про них. Отже, проведення кількісного аналізу проектних ризиків спирається на вже згаданий базисний варіант розрахунку проекту. У ході якісного аналізу були визначені чинники пректу, що перевіряються на ризик. Задача кількісного аналізу складається в чисельному вимірі впливи змін ризикованих чинників на ефективність проекту.

Аналіз чутливості (уразливості) відбувається при «послідовно-одиничній» зміні кожної перемінної: тільки одна з перемінних змінює значення, на основі чого перераховується нове значення використовуваного критерію (наприклад, критерію чистого дисконтованого прибутку (NPV). Потім оцінюється процентна зміна критерію в порівнянні з базисним випадком і розраховується показник чутливості, що являє собою відношення процентної зміни критерію до зміни значення перемінної на один відсоток (так називана еластичність зміни показника). Таким же чином обчислюються показники чутливості по кожній з інших перемінних. За результатами цих розрахунків відбуваються експертне ранжирування перемінних по ступені важливості (наприклад, «дуже висока», «середня», «невисока») і експертна оцінка прогнозованості (передбачуваності) значень перемінних (наприклад, «висока», «середня», «низька»). Далі експерт будує матрицю чутливості, що дозволяє виділити найменш і найбільше ризиковані для проекту перемінні (показники).

Приведемо приклад розрахунку чутливості проекту використовуючи спеціалізований пакет Project Expert 6, що дозволяє істотно скоротити час розрахунків. У якості ключових вибираються ті фактори, зміни яких приводять до найбільших відхилень чистої поточної вартості (NPV).

Рис. 1. Аналіз чутливості проекту

На рисунку 1 наведена графічна інтерпретація аналізу чутливості проекту по NPV. У таблиці 1наведені основні фактори чутливості проекту.

Таблиця 1. Вибір ключових факторів ИП на основі аналізу чутливості

Аналіз чутливості дав наступні результати:

Рис. 2 Аналіз чутливості проекту

Найбільш чутливим фактом є націнка на товар, далі йде обсяг збуту, прямі витрати й зарплата персоналу.

Проект уважається стійким, якщо при відхиленні факторних показників проекту в гіршу сторону на 10% зберігається умова - NPV ≥ 0.

Розрахуємо коефіцієнти, що характеризують ступінь впливу кожного параметра на стабільність проекту (Ксп):

Ксп = Δ NPV / 10%,

де:

Δ NPV - відносне зниження NPV (в%) при погіршенні величини відповідного змінюваного параметра на 10%.

Чим вище значення Ксп тим вище ступінь впливу відповідного параметра на величину NPV, а відповідно й на стабільність проекту.

Аналіз чутливості й стабільності дозволяє визначити найбільш критичні параметри, які найбільшою мірою можуть вплинути на ефективність проекту.

Таким чином, зміна факторів на 10% для нашого проекту не робить даний проект збитковим, що говорить про його стабільність.

Аналіз чутливості - найпростіший і тому найбільше використовуваний кількісний метод дослідження ризиків. Проте в його простоті криються деякі хиби: по-перше, цей метод є експертним, тобто різні групи експертів можуть одержати різноманітні результати; по-друге, у ході аналізу чутливості не враховується зв'язок (кореляція) між змінюваними перемінними

Аналіз сценаріїв являє собою розвиток методики аналізу чутливості проекту, тому що одночасно непротирічній (реалістичній) зміні піддається, уся група перемінних, яка перевіряються на ризик. Розраховуються песимістичний варіант (сценарій) можливої зміни перемінних, а також оптимістичний і найбільше ймовірний варіанти. Відповідно до цих розрахунків визначаються нові значення критеріїв оцінки ефективності проекту. Ці показники порівнюють із базисними значеннями і роблять необхідні рекомендації. У основі рекомендацій лежить визначене «правило»: навіть в оптимістичному варіанті немає можливості вважати проект доцільним для реалізації, якщо значення критерію NPV цього проекту негативне, і навпаки: песимістичний сценарій у випадку одержання позитивного значення NPV дозволяє експерту судити про прийнятність даного проекту незважаючи на найгірші прогнози зміни перемінних.

Для проведення сценарного аналізу розроблена методика, що дозволяє враховувати всі можливі сценарії розвитку, а не три варіанти (оптимістичний, песимістичний, реалістичний), як це пропонується в літературі. Пропонується наступний алгоритм сценарного аналізу:

1. Використовуючи аналіз чутливості, визначаються ключові фактори

. Розглядаються можливі ситуації й сполучення ситуацій, обумовлені коливаннями цих факторів. Для цього рекомендується будувати «дерево сценаріїв».

. Методом експертних оцінок визначаються ймовірності кожного сценарію.

. По кожному сценарії з урахуванням його ймовірності розраховується NPV проекту, у результаті чого виходить масив значень NPV (табл. 2).

Таблиця 2. Масив значень NPV

Песимістичний

Реалістичний

Оптимістичний

Імовірність

0,75

0,95

0,75

NPV

npv₁

npv₂

npv₃

. На основі даних масиву розраховуються критерії ризику

Практичні приклади розрахунку. У результаті аналізу техніко-економічного обґрунтування проекту було встановлено, що ключовими факторами, що визначають ризик даного проекту є співвідношення націнки на товари й обсяги продажів.

У загальному ж випадку для визначення ключових параметрів проекту можна використати аналіз чутливості, як оптимальний інструмент для цього рекомендується застосовувати відповідний модуль аналізу програмних пакетів «Project Expert» і «Альт-Инвест», які забезпечують можливість швидкого перерахування по всіх факторах. Хоча в більшості випадків ключові фактори проекту відомі з попереднього досвіду, або встановлені за результатами маркетингового дослідження, а аналіз чутливості необхідний лише для кількісного визначення ступеня впливу цього фактору.

Ризик-аналіз даного проекту був виконаний двома способами:

·              аналіз сценаріїв;

·              імітаційне моделювання методом Монте-Карло.

Ризик-аналіз інвестиційного проекту методом сценаріїв

Для порівняння проведемо ризик-аналіз інвестиційного проекту методом сценаріїв. Розглянемо можливі сценарії реалізації інвестиційного проекту. У цьому випадку їх буде тільки три:

Таблиця 3. Вихідні дані

Побудова сценаріїв і розрахунок NPV по варіантах здійснювався з урахуванням того факту, обсяг продажів і націнка в значній мірі корелюють один з одним.

Економіко-статистичний аналіз даних методом сценаріїв показаний на рис. 3.

Рис. 3. Економіко-статистичний аналіз даних методом сценаріїв

Сценарний аналіз продемонстрував наступні результати:

1.      Середнє значення NPV становить 15950,85 умов. од.

2.      Коефіцієнт варіації NPV дорівнює 40%.

.        Імовірність того, що NPV буде менше нуля 1%.

.        Імовірність того, що NPV буде більше максимуму дорівнює нулю.

.        Імовірність того, що NPV буде більше середнього на 10% дорівнює 40%.

.        Імовірність того, що NPV буде більше середнього на 20% дорівнює 31%.

Аналізуючи отримані результати, відзначаємо, що метод сценаріїв дає песимістичні оцінки щодо ризику інвестиційного проекту. Рекомендується використати сценарний аналіз тільки в тих випадках, коли кількість сценаріїв звичайно, а значення факторів дискретні. Якщо ж кількість сценаріїв дуже велико, а значення факторів безперервні, рекомендується застосовувати імітаційне моделювання.

Слід зазначити, що, використовуючи сценарний аналіз можна розглядати не тільки три варіанти, а значно більше. При цьому можна сполучити сценарний аналіз із іншими методами кількісного аналізу ризиків, наприклад, з методом дерева рішень і аналізом чутливості, як це продемонстровано вище.

Метод моделювання Монте-Карло, використовуваний для аналізу ризиків, являє собою синтез методів аналізу чутливості й аналізу сценаріїв. Це складна методика, що має тільки комп'ютерну реалізацію. Результатом такого аналізу (виступає розподіл можливостей вірогідних результатів проекту (наприклад, можливість одержання NPV<0).

Приклад

Застосуємо імітаційне моделювання методом Монте-Карло для нашого приклада. Результати статистичного аналізу представлені на рис. 4.

Рис. 4. Результати моделювання ризиків проекту по методу Монте-Карло

Статистичний аналіз ризиків дає погані результати при спільному впливі націнки й обсягів продажів. Стійкість проекту нульова, оскільки показники розкиду невизначеності більше 20%. Очевидно, ці фактори мають протилежні вектори й при моделюванні це відразу проявляється.

2.3 Аналіз ефективності проектування зниження ризиків

Після кількісної оцінки ризиковості варіанти інвестування необхідні аналіз фінансової реалізованості та оцінка ефективності проекту з урахуванням оціненого ризику. Для цього існує кілька методів. До найбільш поширених з них слід віднести:

·      метод достовірних еквівалентів;

·        аналіз чутливості критеріїв ефективності проекту;

·        метод сценаріїв;

·        аналіз імовірнісних розподілів потоків платежів;

·        визначення граничного рівня стійкості проекту;

·        В «дерево рішеньВ»;

·        метод Монте-Карло (імітаційне моделювання). [13]

. Метод достовірних еквівалентів.

Метод достовірних еквівалентів (аналогій) заснований на аналізі всіх аналогічних проектів, здійснюваних раніше з метою розрахунку ймовірностей виникнення втрат. Цей метод знаходить найбільше застосування при оцінці ризику часто повторюваних проектів. Коли компанія реалізує проект, аналогічний уже завершеним, то для розрахунку рівня ризику вживаєм… проекту на підставі наявного статистичного матеріалу можна побудувати так звану криву ризику і встановити області ризику, обмежені нижньою і верхньою межами загальних втрат.

Недоліками цього методу слід визнати:

·        складність розрахунку коефіцієнтів достовірності, адекватних ризику на кожному етапі розглянутого проекту;

·        неможливість аналізу імовірнісних розподілів ключових параметрів.

3. Заходи що до зниження проектних ризиків

Всебічний аналіз фінансового стану суб'єкта інвестиційної діяльності та очікуваних проектних ризиків являє собою обов'язкову умову прийняття рішень щодо кредитування проектів.

Залежно від виду проекту, його належності до того чи іншого типу розробляється система заходів протидії ризикам:

—     розподіл ризику між учасниками проекту;

—   заставні операції та гарантування;

—   страхування (хеджування);

—   лімітування;

Розподіл ризику між учасниками проекту - такий захист дає можливість засновникам проекту переносити частину своїх ризиків на інших учасників проекту (рис. 5).

Позички під заставу - це позички, забезпечені з боку позичальника заставними активами. Застава - це один із найдавніших засобів забезпечення позичок. Але якщо у минулі роки заставні фізичні активи переходили у володіння кредитора, то тепер вони, як правило, залишаються у використанні позичальника, а кредитору відповідно до контракту переходять (поступаються) права володіння (цесія).

Банк прагне формувати власний позичковий портфель із забезпечених кредитів, тому він зобов'язаний вимогливо оцінювати якість застави. Головні критерії:

•        вік активів, їх моральне та фізичне зношення, темпи старіння застави;

•       простота оцінки вартості застави та можливість її перегляду (індексації) у період кредитування;

•        можливість розташування закладених активів на ринку;

•              рівень ліквідності як для фізичних, так і для фінансових активів;

•       підконтрольність - простота та легкість встановлення місцезнаходження та вступу у володіння;

•        рівень позичкової маржі для кожного виду застави (наприклад, для готівки така маржа становить 100% + очікуваний відсоток інфляції, для висококваліфікованих цінних паперів - 60 - 70%, для матеріальних запасів та обладнання - 50%).

Розподіл ризику між учасниками проекту

Рис. 5 Розподіл ризиків між учасниками проекту

У процесі кредитування під впливом інфляції рівень може коригуватися: для фінансових активів у бік збільшення, а для фізичних - у бік зменшення.

Гарантований кредит видається під письмове зобов'язання третьої сторони сплатити борг у випадку відмови від його сплати позичальником. Оцінка ризиків гаранта та вимоги до якості гарантії такі самі, як і до застави.

Гарантії можуть бути таких видів:

—   обмежена або необмежена, тобто гарантувати всю заборгованість або тільки її частину;

—   забезпечена або незабезпечена, тобто із заставою або без неї;

—   фізичних або юридичних осіб, тобто забезпечена власними або корпоративними активами.

Кредитори звичайно прагнуть отримати необмежену та забезпечену гарантію, внаслідок чого мають перевіряти її. При оцінці фінансового стану гаранта слід враховувати, що гарантія як умовне зобов'язання являє собою позабалансовий фінансовий інструмент. Тому перевіряти необхідно як балансові, так і позабалансові операції гаранта.

Особливу відповідальність несе банк, який виступає в ролі гаранта, оскільки гарантії, які ним надаються, забезпечуються не власними ресурсами, а коштами акціонерів або вкладників.

Найвагомішим заходом щодо захисту інвестицій є їх страхування. Інвестиції, особливо довгострокові, зазнають різного роду ризиків, причому з багатьма невідомими небезпеками, які чекають на інвестора. Саме тому вкладення капіталу на тривалий строк завжди обґрунтовується оціночними розрахунками будь-яких ризиків і обов'язково страхується та перестраховується.

В Україні згідно із Законом «Про страхування» Кабінетом Міністрів розроблено «Положення про порядок здійснення діяльності страховими посередниками». Це Положення регулює порядок здійснення діяльності страховими посередниками (страховими агентами і страховими брокерами). Відповідно до цього Положення страховий посередник (крім громадян, що перебувають із страхувальником у трудових відносинах) виконує два види підприємницької діяльності - агентську та брокерську.

Агентська діяльність - це діяльність від імені та за дорученням одного або кількох страхувальників (страхових компаній) з рекламування, консультування, пропонування страхових послуг та проведення роботи, пов'язаної з укладанням та виконанням договорів із страховою компанією. Ця діяльність здійснюється на підставі договорів про надання страхових агентських послуг (агентська угода).

Брокерська діяльність - це професійна підприємницька діяльність на користь страхувальника (цедента), метою якої є визначення потреб останнього у страхових послугах і підготовка договорів страхування. Страховий брокер здійснює свою діяльність на підставі договору про надання страхових брокерських послуг (брокерська угода). Страховий брокер може укладати угоди на користь одного страхувальника в розмірі не більше ніж 35% від загальної суми платежів за всіма угодами, що він здійснює впродовж року.

В останні роки страхування інвестицій дедалі більше стає не тільки засобом охорони вкладень від руйнівних стихійних лих, а й засобом захисту від несприятливих змін економічної кон'юнктури. За цих умов інвестор зобов'язаний відволікати частину власних коштів на укладення договорів страхування із самого початку інвестиційного процесу з метою захисту себе у майбутньому від ризику втрати більшої частини коштів або всього внеску.

Розмір страхового відшкодування встановлюється як різниця між страховою сумою та реальними результатами інвестиційної діяльності. Мета страхування полягає у захисті страхувальника (інвестора) від можливих збитків в інвестиційній діяльності або втрат інвестицій, саме тому угода страхування, як правило, укладається на строк, відповідний періоду окупності інвестованого капіталу. Особливості страхування інвестиційних проектів висувають додаткові вимоги при укладанні договорів:

—    наявність у страхувальника договору (ліцензії чи патенту) на здійснення певного виду діяльності;

—    обов'язковий додаток до заяви інвестора про страхування інформації, яка дозволяє судити про міру ризику інвестування в кожному конкретному випадку (умови інвестиційної діяльності, надійність її суб'єктів, очікувані доходи, видатки та ін.).

Інвестор повинен знати, що страхова компанія може самостійно встановлювати та переглядати перелік ризиків, що підлягають страхуванню.

Специфіка страхування інвестицій полягає у тому, що відшкодування завданих збитків здійснюється переважно після закінчення строку страхування з урахуванням реальних результатів інвестиційної діяльності, тому при визначенні строку дій угоди страхування необхідно враховувати наявний вітчизняний досвід, наукові та практичні рекомендації, важливі дані про окупність витрат за окремим інвестиційним проектом, як вітчизняним, так і зарубіжним.

Зазначення у договорі строку компенсації збитків при страхуванні інвестиційної діяльності дає можливість нагромаджувати страхові внески, формувати резерви майбутніх виплат. Страхова компенсація може бути виплачена і до закінчення строку дії договору страхування, якщо внаслідок будь-якої події (наприклад стихійного лиха) стає наявним неминучий крах інвестиційного проекту.

Розмір страхової суми як верхня межа відповідальності згідно з договором встановлюється на підставі заяви інвестора (страхувальника) за двома можливими варіантами при згоді страхової компанії. Один із варіантів установлює страхову суму у межах вкладень страхувальника в інвестиційний проект, інший - у страхову суму включає як видатки інвестора, так і очікуваний прибуток. Від методу визначення страхової суми залежить сутність страхування. У першому випадку відшкодуванню підлягають витрати страхувальника, тобто безпосередньо інвестиції. У другому випадку поряд з видатками відшкодовується прибуток, тобто має місце так зване страхування інвестиційного доходу.

При визначенні строку страхового договору страхувальник (інвестор) прагне скоротити термін страхування, оскільки він зацікавлений у прискоренні інвестиційної діяльності. Між тим, скорочення строку дії договору підвищує ризик невиправданих втрат для страхової компанії. Збільшення строку страхового договору підвищує реальність окупності проекту, знижує ймовірність збитків, що підлягають страховому відшкодуванню (за інших рівних умов).

Сукупність заходів із страхування ризиків, зміни ціни товару, що реалізується, курсів валют і відсотків називається хеджуванням. Сутність хеджування полягає в регулярному продажу валюти на строк чи в обмін відсотків за валютами, в яких здійснюються інвестиції; продажу продукції проекту на товарній біржі з майбутньою поставкою за фіксованою ціною. При хеджуванні використовуються загальновідомі фінансові інструменти: опціони, ф'ючерси, валютні та відсоткові свопи, кепси та коларси. У зв'язку з тим, що в Україні механізмів обігу таких фінансових інструментів майже не існує, то їх у вітчизняній практиці інвестиційного кредитування не використовують.

Існує ще один засіб зниження ризиків - лімітування об'єктів інвестицій, розмірів кредитів, видатків, продажів тощо. Інвестор, як правило, обмежує розміри вкладень при капіталізації інвестицій, перешкоджаючи цим створенню зайвих запасів матеріалів, конструкцій, обладнання. Фінансування здійснюється поступово - траншами, тобто ризику підлягають окремі грошові потоки, а не весь обсяг інвестицій. Банки, у свою чергу, з метою зниження ступеня ризику лімітують розміри позичок, застосовують овердрафт, кредитні лінії, відновлювальні кредити, кредитують клієнтів у режимі «стенд-бай» тощо.

Для отримання додаткової інформації про об'єкт інвестування за кордоном використовують послуги екаунтингових компаній. Ці фірми займаються збиранням, обробкою, аналізом і формуванням різних видів бізнес-інформації: відомостей про ринки, платоспроможність підприємства, кредитоспроможність клієнта, фінансовий стан партнерів з бізнесу, перспективи розвитку конкурентів тощо. Звичайно ці відомості надаються у вигляді бізнес довідок. Великі екаунтингові фірми розробляють типові довідки бізнес-інформації та за бажанням замовника дають більш детальну інформацію, отриману шляхом поглибленого аналізу. Екаунтинг часто сполучається з аудитом та являє собою важливий захід зниження ступеня інвестиційного ризику.

Висновки

Кожний проект реалізується в майбутньому, що, безумовно, супроводжується деякими елементами невизначеності подій, пов’язаних з проектом. Аналітик повинен розглянути всі можливі несприятливі варіанти у майбутньому. При аналізі проекту слід розрізняти ризик та невизначеність. Ризик присутній тоді, коли ймовірність можна визначити на підставі попереднього періоду, а невизначеність - у той час, коли можливість наслідків визначається суб’єктивно, оскільки дані відсутні.

Під ризиком в проектному аналізі розуміють ймовірність визначеного рівня втрат фірмою частини своїх ресурсів або недоотримання доходів, або появу додаткових витрат при реалізації проекту. Метою аналізу ризику є надання потенційним партнерам або учасникам проекту потрібних даних для прийняття рішення щодо доцільності участі у проекті та заходів їх захисту від можливих фінансових втрат.

Існують якісний (визначення показників ризику, етапів робіт, при яких він виникає, його потенційних зон та ідентифікація ризику) та кількісний (передбачає числове визначення розміру окремих ризиків, а також окремих проектів в цілому) види аналізу ризику.

Найбільш відомими методами аналізу ризику є метод чутливості, метод сценаріїв та метод Монте-Карло. Суть аналізу чутливості полягає у вимірюванні чутливості основних результуючих показників проекту (NPV або IRR) до зміни тієї чи іншої змінної величини. При аналізі сценаріїв експерт об’єднує всі можливості для невизначених змінних величин у більшу кількість сценаріїв, кожний з яких передбачає тільки одну комбінацію оцінки окремої змінної величини. Метод Монте-Карло можна розглядати як свого роду імітацію майбутнього в лабораторних умовах. Оскільки відповідна програма обирає значення вхідних змінних з випадкових розподілів ймовірностей, то кожний одержаний результат відображає можливий стан справ за проектом у майбутньому.

Управління ризиком передбачає ідентифікацію, аналіз, оцінку ризику та розробку заходів по його зниженню. До методів зниження ризиків слід віднести: розподіл ризику між учасниками проекту (передача частини ризику співвиконавцям); резервування коштів на покриття непередбачених витрат; зниження ризиків у плані фінансування; страхування. Для оцінки ефективності заходів по зниженню ризиків можна користуватися такою схемою. Спочатку треба визначити ризик, що має найбільш важливий вплив на проект і визначити перевитрату коштів з урахуванням ймовірності настання несприятливих подій. Потім визначаються перелік можливих заходів, направлених на зменшення ймовірності та небезпеки ризикової події, та додаткові витрати на реалізацію запропонованих заходів. На заключному етапі необхідні витрати на реалізацію запропонованих заходів порівнюються з можливою перевитратою коштів внаслідок настання ризикової події та приймається рішення про здійснення протиризикових заходів або відмову від них.

Список використаних джерел

1.   Бочаров В.В. Корпоративні фінанси. - СПб.: Пітер, 2008.

2.      Виханский О.С., Наумов А.І. Менеджмент: Підручник. - 3-е вид. - М.: Економіст, 2003.

.        Глухів В.В. Менеджмент: Підручник для вузов. 3-е вид. - СПб.: Пітер, 2008.

.        Драккер П. Управління, націлене на результати. / Пер. з англ. М.: Технолог. школа бізнесу, 1992.

.        Куликова Є.А. Інноваційний менеджмент: методичні вказівки. - К.: УрГУПС, 2007. - 26 с.

.        Марков Г.М. Довідник керівника: практичний посібник. - СПб.: Альфа, 2000.

.        Менеджмент організації. Учеб. посібник / За ред. З.П. Румянцевої, Н.А. Саломатіна. М.: Инфра-М, 1995.

.        Мединський В.Г. Інноваційний менеджмент: Підручник. - М.: Инфра-М, 2008. - 295 с.

.        Хизрич Р., Пітерс М. Створення та розвиток нового підприємства. М.: Прогрес-Універс, 1992.

.        Фатхутдінов Р.А. Інноваційний менеджмент: Підручник для вузов. 5-е вид. - СПб.: Пітер, 2007 - 448 с.

11. Батенко Л.П., Загородніх О.А., Ліщанська В.В. Управління проектами: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2004. - 231 с.

12.    Бардин Г.О. Проектний аналіз: Підручник. - 2-ге вид., стер. - К.: Знання, 2006. - 415 с.

.        Баттрик Р. Техника принятия эффективных управленческих решений. 2-е изд. - СПб.: Питер, 2006. - 416 с.

.        Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. Т.1. - К.: МП «ИТЕМ», 2001. - 448 с.

.        Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. Т.2. - К.: Эльга-Н, Ника-центр, 2001. - 512 с.

.        Бузова И.А. Коммерческая оценка инвестиций: Учеб. для экономич. специал. - СПб.: Питер, 2003. - 432 с.

.        Верба В.А., Гребешкова О.М., Востряков О.В. Проектний аналіз: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. К.: КНЕУ, 2002. - 297 с.

.        Верба В.А., Загородніх О.А. Проектний аналіз: Підручник. - КНЕУ, 2000. - 322 с.

19. Войчак В. Маркетинговий менеджмент: підручник / В. Войчак. - К.: КНЕУ, 1998. - 268 с.

20.    Волков И.М. Проектный анализ / И.М. Волков, М.В. Грачева. - М.: ЮНИТИ, 1998.

.        Воркута Т.А. Проектний аналіз: навч. посіб. / Т.А. Воркут. - К.: Укр. центр духовної культури, 2000. - 428 с