Комплексне забезпечення економічної безпеки підприємства

Комплексне забезпечення економічної безпеки підприємства

ЗМІСТ

Введення

Теоретичне питання. Методичні підходи до оцінки фінансово-економічної безпеки підприємства

Маркетингова програма

План з праці

План з собівартості

Фінансовий план

Висновки

Список використаної літератури

ВВЕДЕННЯ

Метою даної курсової роботи є розглянути та проаналізувати методичні підходи до оцінки фінансово - економічної безпеки підприємства. У сучасних умовах господарювання, як в Україні, так і в інших країнах світу, важливого значення набуває необхідність вирішення проблеми вдосконалення якості безпеки підприємств. Наявність значної кількості підприємств різноманітних форм власності, значний рівень конкуренції, комерційний шпіонаж та інші прояви криміналізації бізнесу викликають необхідність суб'єктам господарювання приділяти велику увагу забезпеченню економічної безпеки власної діяльності. Тому на підприємствах необхідно створювати якісний механізм управління безпекою, який гарантуватиме, що вся діяльність підприємства відбувається відповідно до чинного законодавства.

Функція безпеки є невід’ємною з огляду на забезпечення життєздатності кожного суб’єкта господарювання, що об’єктивно обумовлює потребу в її включенні до планової роботи, тим більше з огляду на ускладнені умови вітчизняного економіко - правового середовища підприємницької діяльності, зокрема в торгівлі. Формування надійної системи фінансово - економічної безпеки підприємства забезпечує стабільне функціонування і створює умови для зростання економічного потенціалу підприєства. Враховуючи багатоаспектний та динамічний характер процесу управління безпекою, особливо актуальними є питання використання економіко - математичних методів оцінювання і прогнозування її рівня, а також моделювання процесу моніторингу. Забезпечення високої динамічної конкурентоспроможності підприємства потребує вдосконалення категорійного апарату, методичного базису оцінки рівня безпеки та ефективності політики її зміцнення, обґрунтування стратегічних пріоритетів та заходів у межах організаційно-економічного механізму гарантування фінансово-економічної безпеки із урахуванням особливостей фінансово - господарської діяльності та сучасного стану розвитку економіко - правового середовища. Вагомою теоретико-методологічною базою дослідження фінансово-економічної безпеки підприємства є праці таких зарубіжних та вітчизняних вчених, як В. Геєць, Г. Клейнер, Ван Хорн Дж., В.І. Мунтіян, В.Т. Шлемко, , Г.Д. Дем’яненко, В.А. Забродский, О.І. Барановський, Н.М. Дєєва, Є.В. Мних. Попри вагомий доробок названих вчених, зміна умов зовнішнього середовища, вплив внутрішніх і зовнішніх чинників посилюють доцільність удосконалення методики оцінки стану фінансово - економічної безпеки підприємства, формування ефективного постійно діючого механізму моніторингу та управління нею у структурно - функціональному аспекті, стратегічній взаємодії з суб’єктами зовнішнього середовища.

Теоретичне питання. Методичні підходи до оцінки фінансово-економічної безпеки підприємства

Незважаючи на певну новизну теоретико-методологічних основ економічної безпеки, окремі методи діагностики стану економічної безпеки підприємства стали досить часто вживаними. Це методи експертної оцінки, аналізу та обробки сценаріїв, оптимізації, багатовимірного статистичного аналізу, теорії штучних нейронних мереж, теоретико-ігрові методи. Експертними методами при оцінці економічної безпеки суб’єкта господарської діяльності в основному оцінюються інтегральний показник надійності підприємства та рівень підприємницького ризику. Метод аналізу та обробки сценаріїв дозволяє проводити багатоваріантний ситуаційний аналіз економічної безпеки підприємства. Сценарії виступають певною оцінкою можливого розвитку, вони пов’язують зміни зовнішніх умов із результуючими змінними. Використання засобів математичного моделювання дозволяє уточнювати і конкретизувати початкові прогнози, створювати нові варіанти сценаріїв у межах передбачуваної моделі. При застосуванні цього методу стає можливою побудова ефективних систем підтримки та прийняття рішень, що сприяє розв’язанню багатьох задач забезпечення економічної безпеки.

Для моделювання економічної безпеки використовуються також і методи оптимізації, які базуються на побудові алгоритмів знаходження максимумів (мінімумів) функції і точок, в яких вони досягаються, при наявності обмежень та без них. Цей підхід використовується при здійсненні аналітичного опису досліджуваних процесів з метою синтезу певного обраного критерію безпеки. Методи багатовимірного статистичного аналізу дають змогу обчислювати характеристики динаміки розвитку показників економічної безпеки, а також виявляти закономірності минулих тенденцій та оцінювати можливість їх проектування на майбутнє. До цієї групи методів належать: кореляційний, регресійний, коінтеграційний, компонентний, факторний, кластерний, частотний, гармонійний, спектральний та крос-спектральний аналіз, аналіз часових рядів. Використання методів теорії штучних нейронних мереж для аналізу економічної безпеки може пояснюватися їх перспективністю щодо моделювання складних, нелінійних залежностей та вирішення проблем розмірності. Теоретико-ігрові методи використовуються для аналізу багатосторонніх конфліктних ситуацій із урахуванням їх взаємовпливу. Тому цей метод забезпечує непогані результати, коли реальні процеси можливо формалізувати в ігровій постановці. [1; с.455].

Зауважимо також, що управління економічною безпекою первинної ланки економіки передбачає постійний моніторинг її рівня не лише у межах підприємства загалом, але й за функціональними складовими. Кількісна оцінка останніх має на меті вирішення таких завдань: вибір системи показників оцінки сфер життєдіяльності підприємства; формування граничних значень показників у межах окремих стадій життєвого циклу розвитку підприємства; формування комплексної оцінки рівня безпеки; шкалування комплексної оцінки рівня економічної безпеки.

В економічній літературі не існує єдиного підходу до визначення узагальнюючого рівня економічної безпеки, оскільки складові, які її визначають, дуже різноманітні, а їх вагомість на кожному підприємстві різна. Оцінка економічної безпеки, як правило, зводиться до детального аналізу за кожною складовою, проте загальний висновок зробити досить складно.

Аналіз літературних джерел дозволив зробити висновок, що існують визначені розбіжності між авторами щодо методичних засад оцінки рівня економічної безпеки, пов’язані як із вибором критеріїв оцінки, так й із застосуванням різних процедур згортки інформаційного простору ознак і виділенням режимів економічної безпеки підприємства. Так, Г. Дем’яненко пропонує здійснювати оцінку економічної безпеки за її складовими, виходячи зі змін зовнішнього та внутрішнього економічного середовища функціонування підприємства. Відповідно, автор запропонував поняття кожного виду економічної безпеки торговельного підприємства та індикатори їх забезпечення. Зокрема, економіко-правова безпека економічного агента передбачає створення системи захисту від загроз, що можуть виникнути внаслідок законотворчої діяльності держави. Враховуючи особливість цього виду безпеки для торговельного підприємства, науковець пропонує ввести такий узагальнюючий показник, як коефіцієнт правової захищеності, що розраховується як співвідношення кількості законодавчих обмежень із кількістю сприятливих законодавчих умов здійснення торговельної діяльності. При цьому необхідно здійснювати групування чинників небезпеки (законодавчі обмеження) і сприятливих умов відносно значущості їх впливу.

Дем’яненко Г. також пропонує досліджувати податкову безпеку торговельного підприємства з використанням загального критерію податкової безпеки для галузі - індикатор відношення підприємства до групи податкового ризику (Пгр).

Пгр =

де ППЗПГ - кількість порушень податкового законодавства підприємствами галузі, од.;

ППЗ - кількість порушень податкового законодавства всіма підприємствами в економіці, од.

При цьому автор стверджує, що якщо індикатор становитиме до 20 %, то галузь вважатиметься податково безпечною. В інших випадках виникає необхідність аналізу системи додаткових показників (коефіцієнт вилучення, навантаження, вагомості, сплати).

При забезпеченні економіко-соціальної безпеки найбільш значущими є такі індикатори: чисельність населення у територіальному розрізі як потенційних покупців товарів торговельного підприємства; демографічне навантаження; культурно-освітній рівень населення; диференціація населення за рівнем доходів.

У цілому зазначимо, що хоча на діяльність торговельного підприємства впливають умови зовнішнього середовища, однак його безпечне функціонування передусім залежить від внутрішніх чинників. Так, В. Геєць, відповідно до ресурсно-функціональної концепції виділяють такі групи ресурсного забезпечення підприємства, що потребують оцінки при аналізі економічної безпеки: капіталу, персоналу, інформації, техніки і технології, прав. Відповідно, науковці розглядають такі функціональні складові економічної безпеки: фінансову, силову, інформаційну, техніко-технологічну, правову, кадрову та екологічну. [2; с.18].

Проте С. Покропивний, крім вищеперерахованих, додає продуктову складову економічної безпеки підприємства, яка визначає передусім рівень якості та конкурентоспроможності товарів (послуг) суб’єкта господарювання. Науковець пропонує методику оцінки рівня економічної безпеки підприємства з використанням інтегрального показника (Ксеб), що визначається за формулою:

Ксеб =  ,

де kі - величина окремого критерію за і-тою складовою; -частка значущості критерію; - кількість складових.

При цьому підприємство вибирає ідеальний коефіцієнт економічної безпеки, а потім розраховує фактичний коефіцієнт, порівнює його з ідеальним і, таким чином, визначає конкретний рівень економічної безпеки. Оцінка рівня економічної безпеки підприємства здійснюється шляхом порівняння розрахункових значень Ксеб із реальними величинами цього показника по підприємству, що аналізується, а також (коли це можливо) для аналогічних суб’єктів господарювання відповідних видів економічної діяльності.

Зауважимо, що наведена методика має певні недоліки, пов’язані з невідомим розподілом пріоритетів функціональних складових економічної безпеки підприємства для різних суб’єктів господарювання, відсутністю рангової шкали загальних і часткових критеріїв.

Д. Ковальов та І. Плетнікова для оцінки рівня економічної безпеки підприємства (Реб) використовують таку функціональну залежність:

Реб = a1 f ( x1 ) + a2 f ( x2 ) + … + ai f ( xn ) ,

де х1, х2,…, хn - показники діяльності підприємства; (x1), f(x2),…, f(xn) - локальні функції залежності рівня економічної безпеки підприємства від відповідних показників діяльності підприємства;

а1, а2,…, аі - коефіцієнти, що відображають значущість кожного показника для забезпечення економічної безпеки підприємства.

Поряд із безсумнівними перевагами, пов’язаними з простотою інтерпретації отриманих результатів, ця методика має й недоліки. Так, наприклад, відсутні будь-які рекомендації щодо формування системи оцінних показників; не визначені види локальних функцій; для оцінки за- гального рівня економічної безпеки використовується лінійна модель, що не завжди адекватно описує динаміку аналізованих процесів.

У дослідженні В. Шлемка пропонується проводити узагальнюючу оцінку економічної безпеки підприємства на підставі зіставлення граничних (критичних і нормальних) та фактичних значень індикаторів. При цьому експрес-оцінка рівня безпеки проводиться на основі графічного аналізу, що дозволяє виділити зони: нормального рівня безпеки, критичного рівня, передкризову. Як індикатори рівня безпеки підприємства можуть виступати нормовані значення показників, розраховані на базі нормативних (граничних) значень вихідних показників. [3; с.144]. Нормування проводиться щодо значення показника:

= b ,

де Ріф, Рін - відповідно фактичні та нормативні значення і-го показника; - показник степеня (для показника типу «мінімум» дорівнює 1, для показника типу «максимум» дорівнює -1).

Критичні значення вихідних показників становляться, виходячи з умови мінімально допустимого рівня безпеки, перевищення якого означало б перехід підприємства в економічно небезпечну зону.

Цей підхід дає можливість провести аналіз різнорідних чинників, що визначають стан підприємства і тенденції його розвитку. Крім того, для кращого сприйняття отриманих оцінок використовується їх графічна інтерпретація, яка, зокрема, характеризує не лише поточний стан підприємства, але й той стан безпеки, до якого варто прагнути.

Відповідно до фактичних значень показників і величини їх відхилення від граничних значень стан підприємства можна характеризувати як: 1) нормальний, коли індикатори економічної безпеки підприємства знаходяться в межах граничних значень; 2) передкризовий, коли перевищуються граничні значення хоча б одного з індикаторів; 3) кризовий, коли спостерігається бар’єрне значення більшості основних індикаторів; 4) критичний, коли порушуються всі бар’єри (як основні, так і другорядні).

Аналізована методика, поряд із низкою переваг, пов’язаних із можливістю діагностики окремих сфер діяльності підприємства, не дає будь-яких рекомендацій, пов’язаних із вибором коефіцієнтів оцінки, а також формуванням нормативних діапазонів показників економічної безпеки.

Після розрахунку впливу функціональних складових на зміну Ксеб здійснюється функціональний аналіз заходів із організації необхідного рівня економічної безпеки за окремими складовими з використанням відповідного алгоритму: 1) визначення структури негативних впливів за функціональними складовими економічної безпеки, розподіл об’єктивних і суб’єктивних негативних впливів; 2) фіксація вжитих превентивних заходів для запобігання негативним впливам за всіма функціональними складовими економічної безпеки; 3) оцінка ефективності вживання заходів з огляду на нейтралізацію конкретних негативних впливів за кожною складовою економічної безпеки; 4) визначення причин недостатньої ефективності заходів, здійснених для подолання вже наявних і можливих негативних впливів на економічну безпеку; 5) виявлення неусунених та очікуваних негативних впливів на рівень економічної безпеки і тих, що можуть з’явитися в майбутньому; 6) опрацювання рекомендацій щодо усунення існуючих негативних впливів та їх запобігання; 7) оцінка вартості кожного з пропонованих заходів щодо усунення негативних впливів та визначення відповідальних за їхню реалізацію.

Для підприємств, що працюють в умовах конкуренції, пропонується виділити такі рівні економічної безпеки: підтримуючий; мінімальний; дуже низький; низький; середній; високий; дуже високий. Чим ближче величина співвідношення до 1, тим вищим є рівень еконо-мічної безпеки підприємства. При цьому оцінка рівня безпеки припускає не тільки розрахунок кількісного показника, але і його якісну ін-терпретацію (таблиця 1).

Проведення оцінювання ефективності діяльності функціо-нальних підрозділів підприємства щодо запобігання можливим негативним впливам на економічну безпеку з використанням даних про витрати на неї та розміри відверненої і заподіяної шкоди дає об’єктивну картину результативності діяльності досліджуваних функціональних підрозділів у аналізованій сфері.

Таблиця 1

Характеристика рівнів економічної безпеки підприємства [4; с.240]

Оцінювання ефективності роботи функціональних підрозділів суб’єкта господарювання щодо гарантування економічної безпеки здійснюється з використанням таких показників: витрати на здійснення заходу (В, грн.); розмір відверненої шкоди (Швід, грн.); розмір заподіяної шкоди (Шзап, грн.); ефективність вжитого заходу, що розраховується за формулою:

Е =  .

Можна використати й інший показник - коефіцієнт витрат забезпечення економічної безпеки, що визначається як відношення витрат на організацію і функціонування служби безпеки до суми отриманого підприємством прибутку за досліджуваний період. Шляхом порівняння цих показників реально дослідити рівень ефективної діяльності служби безпеки підприємства.

Наголосимо, що невід’ємним елементом дослідження економічної безпеки підприємства є вибір її критерію. Під критерієм безпеки варто розуміти ознаку або суму ознак, що свідчать про те, чи характеризується підприємство економічною безпекою чи ні. Такий критерій повинен дозволяти не лише констатувати наявність економічної безпеки підприємства, а й оцінювати її рівень. Якщо призначення критерію зводитиметься тільки до констатації стану безпеки, то в цьому випадку не оминути надмірної суб’єктивності оцінки. Крім того, кількісну оцінку рівня економічної безпеки доцільно здійснювати за допомогою показників, які використовуються в плануванні, обліку й аналізі діяльності підприємства, що є передумовою практичного використання цієї оцінки.

У науковій літературі вже давно вдавалися до спроб кількісного оцінювання рівня економічної безпеки підприємства. Це призвело до появи таких підходів: індикаторного, ресурсно-функціонального, забезпечення програмно-цільового управління розвитком підприємства, наявності чистого прибутку, рівня розширеного відтворення ресурсів та майна підприємства, ефективності маркетингової орієнтації підприємства. У цьому контексті варто узагальнити, що рівень економічної безпеки первинної ланки економіки є належним (високим) у тому випадку, коли показники економічної ефективності діяльності є високими, а також, коли підприємство є ліквідним та платоспроможним, гарантується збереженість його майна та інформації, здійснюється планування і прогнозування діяльності.

Так, при індикаторному підході рівень економічної безпеки ви-значається за допомогою так званих індикаторів. [5; с.144]. Вони розглядаються як порогові значення показників, що характеризують діяльність підприємства в різних функціональних областях, дотичних до економічної безпеки. Оцінювання економічної безпеки підприємства встановлюється, виходячи з порівняння фактичних показників його діяльності з індикаторами. Очевидно, що індикаторний підхід запозичено з методики оцінки рівня економічної безпеки держави. Принаймні зазначимо, що формуван-ня системи індикаторів і розрахунок інтегрального індикатора економічної безпеки передбачені Концепцією економічної безпеки України.

Оцінювання рівня економічної безпеки підприємства на основі індикаторного підходу припускає визначення з високим рівнем точності бази порівняння - індикаторів. Саме рівень точності індикатора в цьому випадку і є проблемою, адже на сьогодні відсутня методична база визна-чення індикаторів, які враховують особливості діяльності підприємства, обумовлені зокрема його галузевою приналежністю, формою власності, структурою капіталу, існуючим організаційно-технічним рівнем. А якщо ще додати необхідність постійного уточнення величини індикатора внаслідок постійної динаміки зовнішнього середовища і внутрішніх змін у діяльності суб’єкта господарювання, то проблема ускладнюється. У цьому випадку виникає необхідність постійного коригування системи показників, що є індикаторами економічної безпеки підприємства, а це спричиняє збільшення трудомісткості управлінських робіт і вимагає залучення висококваліфікованих фахівців.

Відповідно до ресурсно-функціонального підходу оцінка рівня економічної безпеки підприємства здійснюється на основі оцінки стану використання корпоративних ресурсів за спеціальними критеріями. При цьому як корпоративні ресурси розглядаються чинники бізнесу, а саме ресурси: капіталу (акціонерний капітал і позикові фінансові ресурси), персоналу, інформації й технології, техніки та устаткування, прав (права на використання патентів, ліцензії й квоти на використання природних ресурсів, а також експортні квоти, права на користування землею), роль яких постійно зростає.

Ресурсно-функціональний підхід до оцінки рівня економічної безпеки підприємства є досить широким. Проте спроба охопити всі функціональні складові діяльності підприємства може призвести лише до «певного розмивання» суті (основ) поняття економічної безпеки. До того ж, визначення її рівня з використанням сукупного критерію, що розраховується на основі висновків кваліфікованих експертів, не гарантує його об’єктивності, оскільки нереально повністю позбутися суб’єктивної думки експертів. Крім того, відомо, що інтеграція показників із використанням будь-якого з відомих підходів, у тому числі за допомогою частки значущості показників, як це пропонує Е. Олейников, призводить до зниження точності й достовірності оцінки. Положення і методи цього підходу багато в чому збігаються зі звичайним аналізом ефективності використання наявних у підприємства ресурсів, що не зовсім відповідає вимогам до якісної оцінки безпосередньо його економічної безпеки та її рівня, а це примушує задуматися над важливістю та доцільністю застосування цього підходу.

В. Забродський запропонував використовувати для оцінки економічної безпеки підприємства підхід, що відображає принципи та умови програмно-цільового управління і розвитку. [6; с.58-63]. Відповідно до нього оцінка економічної безпеки підприємства ґрунтується на інтеграції сукупності показників, що визначають її рівень. При цьому викорис-товується декілька рівнів інтеграції показників і такі методи їх аналізу, як кластерний та багатовимірний. Підхід відрізняється високим рівнем складності, проводиться, як правило, з використанням методів математичного аналізу і якщо в дослідницькій роботі дозволяє отримати достовірні результати, то в практичній діяльності використання ускладнене. До того ж, оцінка стійкості сукупного інтегрального показника при заданій області його зміни є складною. Крім того, запропонований автором підхід до оцінки стійкості сукупного інтегрального показника дозволяє оцінити рівень економічної безпеки підприємства, але швидше з позиції математика, а не менеджера.

Здійснивши аналіз найбільш поширених підходів до оцінки рівня економічної безпеки підприємства, можна зробити висновок, що їх складно використовувати на практиці в межах запропонованого трактування.

Дещо необґрунтованим із запропонованих в економічній літературі підходів до оцінки рівня економічної безпеки підприємства є підхід, згідно з яким в якості критерію економічної безпеки використовується наявність прибутку. У випадку, коли підприємство не отримало прибуток або й зазнало збитків, не можна стверджувати про дотримання інтересів підприємства а, отже, й перебування в економічно безпечній зоні. Навпаки, в цьому випадку перед підприємством реально постає загроза банкрутства.

Прибуток підприємства, виступаючи абсолютною величиною, може розглядатися як підстава, передумова для висновку про наявність у підприємства економічної безпеки. Такий висновок можна зробити виходячи з того, що наявність прибутку свідчить про позитивні результа-ти використання ресурсів підприємства, тобто дозволяє йому відшкоду-вати витрати на придбання і продаж товарів, вносити необхідні платежі до бюджетів різних рівнів і, принаймні, забезпечити просте відтворення.

Отримання підприємством прибутку свідчить про узгодження до певної міри його інтересів із інтересами суб’єктів зовнішнього середовища. Проте абсолютна величина чистого прибутку підприємства не дозволяє встановити рівень цього узгодження і, відповідно, вжити необхідні заходи. До того ж, абсолютна величина прибутку підприємства не дозволяє встановити міру інтенсивності експлуатації його активів, тобто встановити «ціну» отримання прибутку.

Очевидно, що при оцінці економічної безпеки підприємства можуть використовуватися результати порівняння величини отриманого чистого прибутку з вибраними для цієї мети базами порівняння, наприклад із величиною витрачених ресурсів. У цьому випадку відповідність прибутку підприємства витратам діяльності і величині використаного капіталу встановлюється за допомогою показників рентабельності витрат і загального капіталу, що дозволяє оцінити ефективність господарської діяльності підприємства і, до певної міри, його фінансову стійкість.

Ефективність використання ресурсів підприємства тільки до пев-ної міри характеризує його економічну безпеку, оскільки відображає не стільки міру гармонізації його інтересів із інтересами суб’єктів зовнішнього середовища, скільки такі його внутрішні особливості діяльності, як рівень прогресивності технологічного процесу, управління ним і персоналом. Крім того, ефективність господарської діяльності відображає ретроспективний стан економічної безпеки підприємства, оскільки вико-ристовувані при розрахунку показники рентабельності витрат і капіталу відображають попередній стан підприємства. До того ж, ефективність діяльності не враховує повною мірою ринкових позицій підприємства. Показники рентабельності витрат і загального капіталу, хоч і є за своєю природою більш інформативними, також не дозволяють встановити, наскільки повно дотримані інтереси підприємства, хоча це і можна, проте досить неточно, встановити шляхом порівняння величини цих показників із показниками аналогічних підприємств. Неточність способу обумовлена складнощами встановлення аналогічності підприємств, оскільки вона не може виникати навіть з таких ознак, як їх галузева приналежність, вид діяльності або величина експлуатованого капіталу, а також різно-манітністю інтересів підприємства і різною мірою значущості однаково формульованого інтересу для різних, хоч і аналогічних, підприємств.

В економічній літературі можна виділити підхід, згідно з яким для оцінки рівня економічної безпеки підприємства пропонується вико-ристовувати порівняння величини інвестицій суб’єкта господарювання з обсягом засобів, спрямованих на забезпечення економічної безпеки. Пропонований підхід ґрунтується на встановленні значення розширеного відтворення капіталу підприємства для дотримання його інтересів, їх уз-годження з інтересами суб’єктів зовнішнього середовища. За наслідками оцінки можна встановити рівні економічної безпеки підприємства.

Узагальнимо вищенаведені теоретичні підходи до оцінки рівня економічної безпеки підприємства у таблиці 2.

Отже, арсенал методичних підходів до оцінки рівня економічної безпеки суб’єкта господарювання є доволі широким та дозволяє визнача-ти характеристики як функціональних складових безпеки, так і різних напрямів його діяльності. Крім того, описані методи можуть застосову-ватися не диференційовано, а разом у межах процесу управління фінан-сово-економічною безпекою підприємства. Так, авторський колектив під керівництвом В. Геєця [7; с. 240] обґрунтовує схему взаємозв’язку основних блоків системи управління економічною безпекою підприємства, в якій виділяє: 1) блок оцінки та аналізу рівня економічної безпеки підприєм-ства, з використанням моделей формування системи показників еконо-мічної безпеки підприємства, комплексної оцінки рівня економічної безпеки, формування режимів функціонування підприємства; 2) блок діагностики загроз, в якому використовуються моделі прогнозування рівня економічної безпеки, оцінки сфер життєдіяльності та визначення домінуючих загроз; 3) блок формування адаптивної реакції підприємства, який передбачає використання моделей визначення пріоритетних напрямів відновлення економічної безпеки, руху потоків підприємства та локалізації загроз економічній безпеці підприємства.

Таблиця 2

Концептуальні підходи до оцінки рівня економічної безпеки підприємства [8; с. 58-63; 226; 144].

Узагальнюючи вищенаведене, зробимо такі висновки у контексті вдосконалення методики оцінки рівня фінансово-економічної безпеки підприємства:

економічно необґрунтованим є розрахунок узагальнюючого показника рівня безпеки (оскільки за його використання надто високим є рівень суб’єктивності встановлення вагового значення як окремих показників-індикаторів, так і функціональних складових); більш прийнятним є визначення не інтегрального показника рівня безпеки, а узагальнюючого стану входження підприємства в економічно небезпечну зону;

недостатньо обґрунтованим є використання однотипних показників для оцінки рівня безпеки різних (за розмірами, видами діяльності, рівнем безпеки) підприємств;

недостатньо вдалим є принцип розрахунку рівня безпеки як міри відхилення фактичних показників його фінансово-господарської діяльності від критичних (з огляду на безпеку) та від оптимальних. Основою оцінки рівня безпеки повинне бути вивчення лише стану небезпеки діяльності підприємства.

З метою усунення цих недоліків можна запровадити методичний підхід до оцінки рівня фінансово-економічної безпеки підприємства, при якому діапазон значень рівня безпеки поділений на окремі рівні та стан «потрапляння» підприємства на той чи інший рівень визначається перевищенням фактичних значень окремих показників його діяльності над критичними обмеженнями індикаторів, які є неоднаковими для всіх рівнів, а підібрані виключно з урахуванням того рівня безпеки, який вони характеризують. Офіційна методика Міністерства економіки України передбачає поділ шкали безпеки на п’ять рівнів, тому доцільно аналогічно розглядати п’ять рівнів у межах діапазону економічної безпеки суб’єкта господарювання: критичний, передкритичний, низький, задовільний, прийнятний (таблиця 3).

Критичному рівню безпеки відповідає найнижчий стан, при якому найвищою є ймовірність припинення діяльності підприємства. Наголосимо, що нерівномірними (з огляду на безпеку підприємства) є показники ефективності використання ресурсів та, наприклад, збиток. Крім того, наявність злочинного зазіхання на ефективно діюче підприємство може призвести до припинення його діяльності швидше, ніж помірний рівень його конкурентоспроможності. У підприємства на стадії банкрутства суттєво знижується потреба у забезпеченні високого рівня прибутковості праці, витратомісткості і т. п. Тому про критично низький рівень фінансово-економічної безпеки свідчитимуть передусім індикатори в межах таких функціональних складових, як силова та фінансова (наявність злочинних посягань, рейдерство, неправомірні та незаконні дії з боку органів державного управління і контролю, інших ринкових суб’єктів, збитковість діяльності, незадовільні показники фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності).

Таблиця 3

Характеристика станів фінансово-економічної безпеки підприємства

Передкритичним визначимо такий стан фінансово-економічної безпеки, при якому фінансово-господарська діяльність суб’єкта господарювання неспроможна забезпечити належні обсяги доходу та є збитковою. На цьому рівні найважливішими складовими економічної безпеки виступають фінансова та інформаційна, нездатність забезпечення належного рівня яких може призвести до зниження безпеки, а отже й до ліквідації підприємства. Індикаторами на цьому рівні забезпечення економічної безпеки, які свідчать про негативні тенденції у фінансово-господарській діяльності первинної ланки економіки, виступають коефіцієнт автономії та маневрування, а також рентабельність доходу. При задовільному рівні фінансово-економічної безпеки підприємство здатне вести прибуткову діяльність, проте йому бракує висококваліфікованого персоналу, високою є плинність кадрів та низькою - ефективність їх праці. На цьому рівні підприємство неспроможне забезпечити споживачів товарами високої якості, що, у свою чергу, впливає на його імідж та фінансово-господарський стан.

Основними індикаторами, які характеризують задовільний рівень фінансово-економічної безпеки суб’єкта господарювання, є коефіцієнт відношення продуктивності праці до середньої заробітної плати, рентабельність діяльності підприємства, фондоозброєність та плинність кадрів.

Найвищому (прийнятному) рівню безпеки відповідає такий стан функціонування підприємства, при якому проводиться достатньо ефективна фінансово-господарська діяльність із невисокою ймовірністю настання зовнішніх та внутрішніх загроз. За такого стану безпеки підприємством сформована надійна система її забезпечення, що дозволяє управляти всіма її функціональними складовими, своєчасно виявляти та знешкоджувати загрози.

Особливістю узагальненого нами підходу є визначення не конкретного узагальненого значення рівня безпеки, а лише характеристики її стану, причому його діагностика здійснюється різними методами та з використанням різних показників-індикаторів, що не виключає загальноприйнятих методичних підходів до оцінки економічної безпеки підприємства, поданих в економічній літературі, а дозволяє мінімізувати їх недоліки та посилити інтегрованість застосування.

Аналіз фінансової складової безпеки підприємства передбачає дослідження фінансового стану і основних результатів фінансової діяльності підприємства з метою ідентифікації рівня загроз його фінансовим інтересам, а також виявлення резервів підвищення рівня фінансової безпеки підприємства. [9; с.462]. У теорії фінансового менеджменту залежно від методів дослідження виділяють такі системи аналізу фінансової безпеки підприємства, як горизонтальний (трендовий) аналіз, вертикальний (структурний) аналіз, порівняльний фінансовий аналіз, аналіз фінансових коефіцієнтів, а також інтегральний фінансовий аналіз.

Оцінювання поточного рівня забезпечення фінансової безпеки підприємства здійснюється на основі детального аналізу загроз негативних впливів на фінансову безпеку і можливих збитків підприємства за реалізації цих негативних впливів, а також існуючої на підприємстві системи аналізу і оцінювання всебічних результатів його фінансово-господарської діяльності. Оцінювання поточного рівня забезпечення фінансової безпеки підприємства здійснюється за такими напрямами:

аналіз фінансової звітності підприємства (дослідження ліквідності, рентабельності, структури прибутку та витрат тощо);

аналіз конкурентоспроможності підприємства;

аналіз асортименту продукції підприємства;

аналіз кваліфікації та потенціалу персоналу, системи управління підприємством;

аналіз теперішньої та прогнозованої вартості капіталу;

аналіз поставок і клієнтури підприємства;

аналіз кредитної політики суб’єкта господарювання;

аналіз динаміки цінних паперів підприємства тощо.

Оцінювання рівня фінансової безпеки підприємства повинно базуватися на таких принципах:

відповідність параметрів оцінювання змісту процесів у системі фінансової безпеки;

комплексність, тобто врахування всіх чинників, що впливають на загрози фінансовій безпеці підприємства;

виділення головних елементів наявних або потенційних небезпек і загроз;

періодичність оцінювання рівня фінансової безпеки підприємства;

можливість застосування необхідних запобіжних, попереджувальних, профілактичних та корегуючих заходів щодо виявлених або потенційних загроз.

Визначення рівня фінансової безпеки у конкретний момент часу, попередження розвитку негативних тенденцій у діяльності підприємства, внесення необхідних коректив і прогнозування розвитку системи фінансової безпеки передбачає вибір обґрунтованої множини її показників-індикаторів. В одній із праць серед індикаторів фінансової безпеки виділено: індекси обсягів виробництва, динаміку прибутку, розмір заборгованості, частку на ринку, показники рентабельності, розміри капіталовкладень та довгострокових кредитів.

До основних індикаторів фінансової складової економічної безпеки підприємства у працях віднесено такі якісні та кількісні показники: величина портфеля замовлень (загальний обсяг передбачуваного продажу); фактичний та необхідний обсяг інвестицій (для підтримки і розвитку наявного потенціалу); рівень інноваційної активності (обсяг інвестицій у нововведення); рівень рентабельності виробництва; фондовіддача (капіталоємність) виробництва; прострочені дебіторська і кредиторська заборгованості; частка забезпеченості власними джерелами фінансування оборотних коштів, матеріалів, енергоносіїв для виробництва.

Вчений О. Барановський виділяє такі індикатори фінансової безпеки підприємств, організацій і установ, як розмір статутного капіталу, величина активів, обсяг продажу, оборотність активів, розмір інвестицій, розмір питомого оборотного капіталу, частка запозиченого капіталу, показники ліквідності, рентабельності, прибутковості та ризику, рівень інновацій, рівень оподаткування, період погашення дебіторської заборгованості тощо.

Більшість дослідників вважає, що оцінювання фінансової безпеки підприємства не повинно зводитися лише до аналізу фінансового стану підприємств. Враховуючи специфіку системи безпеки підприємства, для оцінювання її рівня необхідно використовувати особливі прийоми визначення стану фінансової безпеки підприємства та її загроз. Для цього застосовують індикаторний метод оцінювання рівня фінансової безпеки - використання критичних порогових значень фінансових показників.

Під пороговими значеннями розуміють граничні величини індикаторів фінансової безпеки підприємства, недотримання яких призводить до формування негативних тенденцій у фінансовій системі, викликає виникнення та розвиток загроз його фінансовій безпеці. Необхідно зауважити, що за межами порогових значень індикаторів фінансової безпеки фінансова підсистема підприємства втрачає здатність до динамічного розвитку, стає неліквідною, що, в кінцевому результаті, може призвести до банкрутства. Стан системи фінансової безпеки підприємства характеризують як окремі індикатори, так і їхнє комплексне поєднання. Відповідно, доцільно намагатися виділяти такі порогові значення індикаторів фінансової безпеки, які можуть стати критичними у сукупності з іншими показниками, і такі, перевищення (зниження) яких незалежно від інших спричинить настання кризової ситуації.

Водній із праць, крім порогових значень індикаторів фінансової безпеки підприємства, виділяють ще й оптимальні та граничні значення. Під оптимальними значеннями індикаторів розуміють такий інтервал величин, у межах якого створюються найбільш сприятливі умови для відтворюваних процесів в економіці, на підприємстві тощо. Граничні значення індикаторів - це кількісні величини, порушення яких викликає загрозливі процеси в економіці або на підприємстві.

Загалом усі індикатори фінансової безпеки підприємства можна поділити на такі групи:

. Показники платоспроможності (ліквідності).

. Показники фінансової стійкості.

. Показники ділової активності.

. Показники рентабельності.

Ліквідність підприємства характеризує його здатність перетворити свої активи в гроші для покриття усіх необхідних платежів у термін їх сплати. Проте не варто ототожнювати ліквідність і платоспроможність, оскільки остання передбачає не лише здатність конвертувати активи у засоби платежу, але й характеризує фінансову стійкість підприємства. [11; с. 472].

Деякі автори для аналізу платоспроможності пропонують використовувати такі показники:

. Коефіцієнт абсолютної платоспроможності (Кар) - характеризує здатність підприємства практично миттєво погасити свої короткострокові зобов’язання і може визначатися як відношення суми грошових коштів на рахунках підприємства (GK) та короткострокових фінансових вкладень (KFV) до короткострокових зобов’язань за платежами (KZ):

Kap =  .

Мінімальний пороговий інтервал цього коефіцієнта становить 0,1 - 0,2. Значення коефіцієнта абсолютної платоспроможності може підлягати значним змінам в короткостроковому періоді.

. Коефіцієнт проміжної платоспроможності (Крр) - характеризує потенційну здатність підприємства погасити свої зобов’язання у випадку повернення всієї суми дебіторської заборгованості. Цей показник розраховують як відношення суми грошових коштів на рахунках підприємства (GK), поточних фінансових інвестицій (PFI) та величини дебіторської заборгованості (DZ) до короткострокових зобов’язань за платежами (KZ):

= .

Мінімальний пороговий інтервал цього коефіцієнта становить 0,7 - 0,8. Особливий інтерес до цього показника проявляють власники акцій, яких більшою мірою цікавить тривала перспектива підприємства погасити свої зобов’язання.

. Коефіцієнт загальної платоспроможності (покриття) (Кzр) - характеризує здатність підприємства погасити свої короткострокові зобов’язання за умови реалізації ним усіх наявних матеріальних запасів, дебіторської заборгованості та інших ліквідних активів. Формула розрахунку загального коефіцієнта покриття має такий вигляд:

= .

де Z - величина запасів підприємства.

За умови правильного вибору тактики фінансового менеджменту підприємство має володіти достатніми обсягами ліквідних засобів для погашення короткострокових зобов’язань, тобто значення показника має бути більшим від 1. У деяких розвинутих країнах безпечне значення показника приймається рівним 2.

Іншим методом визначення платоспроможності підприємства є поділ його активів і пасивів на певні групи, а після цього порівняння між собою відповідних груп. Активи підприємства за рівнем ліквідності поділяють на 4 групи: найбільш ліквідні активи (А1), активи, що реалізуються швидко (А2), активи, що реалізуються повільно (А3), та активи, що реалізуються важко (А4). У свою чергу, пасиви підприємства поділяють на негайні (П1), короткострокові (П2), довгострокові (П3) та постійні (П4). Для визначення ліквідності підприємства порівнюють підсумки за кожною групою активу і пасиву балансу. Баланс буде абсолютно ліквідним, якщо задовольнятиме такі умови:

Найбільш ліквідні активи перевищують негайні пасиви або дорівнюють їм (А1 ≥ П1).

Активи, що реалізуються швидко, дорівнюють короткостроковим пасивам або більші за них (А2 ≥ П2).

Активи, що реалізуються повільно, дорівнюють довгостроковим пасивам або більші за них (А3 ≥ П3).

Активи, що реалізуються важко, менші за постійні пасиви або дорівнюють їм (А4 ≤ П4).

Фінансова стійкість підприємства, пов’язана з рівнем залежності від кредиторів та інвесторів, характеризує забезпеченість потреб підприємства фінансовими ресурсами для ефективної діяльності.

Провівши аналіз наукових джерел, в систему показників, які характеризують фінансову стабільність підприємства, можна включити такі індикатори:

. Коефіцієнт концентрації власного капіталу (автономії) (Ка) - характеризує частку власного капіталу підприємства (VK) у загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність (AK):

= .

Більше значення цього показника свідчить про фінансову стійкість, стабільність і незалежність підприємства від зовнішніх кредиторів. Значення коефіцієнта автономії повинно бути не менше за 0,6. Висока частка власного капіталу є сигналом кредиторам для інвестування коштів у його діяльність.

. Коефіцієнт фінансової залежності (концентрації залученого капіталу) (Кz) - характеризує частку залученого капіталу (ZK) у загальній вартості авансового капіталу (AK):

=  або Kz = 1 - Ka .

Цей коефіцієнт є доповненням до показника концентрації власного капіталу.

.Коефіцієнт маневрування власного капіталу (Кm) показує, яка частина власного капіталу (VK) - використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку частину вкладено в оборотні кошти (ОК), а яку - капіталізовано:

=  .

Залежно від структури капіталу і галузевої належності підприємства порогове значення цього показника може змінюватися від 0,4 до 0,6.

. Коефіцієнт фінансового ризику (плече фінансового важеля) (Кfr) - характеризує кількість залученого капіталу в розрахунку на 1 грн. власного капіталу:

Кfr =  .

Зростання цього коефіцієнта свідчить про підвищення залежності підприємства від залучених джерел, втрату фінансової автономії. Порогове значення коефіцієнта фінансового ризику становить 1, проте для нормального функціонування підприємства значення цього коефіцієнта повинно становити приблизно 0,3.

. Коефіцієнт довгострокового залучення позичених коштів(Кdzpk) - характеризує структуру джерел покриття активів і визначається як відношення суми довгострокових зобов’язань (DTZ) до суми власного капіталу(VK) та довгострокових зобов’язань:

Кdzpk =  .

Негативною тенденцією є зростання цього показника в динаміці, оскільки залежність підприємства від зовнішніх інвесторів збільшуватиметься.

Для оцінювання стійкості фінансового стану підприємства використовують також коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів, коефіцієнт структури залученого капіталу, коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами, коефіцієнт співвідношення необоротних і власних коштів, коефіцієнт відношення виробничих активів і вартості майна, коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат власними коштами тощо.

Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті проявляється у швидкості обороту його засобів і полягає у дослідженні рівнів та динаміки різноманітних фінансових коефіцієнтів оборотності. Показники ділової активності використовуються для аналізу результатів та ефективності виробничої діяльності підприємства.

Серед показників ділової активності виділяють:

. Коефіцієнт оборотності мобільних засобів (К1а), який характеризує швидкість обороту всіх матеріальних та нематеріальних засобів підприємства і розраховується як відношення виручки від реалізації продукції (VRP) до суми середньої величини запасів і затрат () та середньої величини коштів, розрахунків та інших активів ():

К1а =  .

. Коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних коштів (К2а),

який характеризує число оборотів запасів та витрат підприємства за аналізований період і обчислюється як відношення виручки від реалізації продукції (VRP) до середньої величини коштів, розрахунків та інших активів (  ):

К2а = .

. Коефіцієнт оборотності готової продукції (К3а), який показує швидкість обороту готової продукції і розраховується як відношення виручки від реалізації продукції (VRP) до середньої величини готової продукції ():

К3а =

Якщо зростає коефіцієнт оборотності готової продукції, то це свідчить про збільшення попиту на продукцію. У випадку зменшення цього показника відбувається затоварення складу готовою продукцією у зв’язку із зниженням попиту.

Аналіз ділової активності доповнюється також дослідженням динаміки основних фінансових результатів діяльності підприємства. Зокрема, досліджується ступінь виконання плану за основними показниками, забезпечення заданих темпів їхнього зростання, рівень ефективності використання ресурсів підприємства тощо.

Серед показників ділової активності виділяють також такі якісні показники, як широта ринку збуту продукції підприємства, наявність експортного потенціалу, репутація підприємства та ін.

Четверта група показників включає показники рентабельності підприємства, які використовують для оцінювання відносної ефективності діяльності підприємства. До показників рентабельності продукції відносять:

. Рентабельність окремих виробів (Ri) - розраховується як відношення прибутку (Pi) від продажу окремого виробу до собівартості (Si) самого виробу:

= .

. Рентабельність реалізованої продукції (Rp) - розраховується як відношення прибутку (P) від реалізації продукції (або чистого прибутку) до виручки від реалізації продукції (VRP):

= .

. Рентабельність виробництва (RV) - розраховується як відношення прибутку від реалізації до вартості основних фондів (OF) і матеріальних оборотних коштів (MOK):

= .

Показники рентабельності визначаються у вигляді коефіцієнтів або у відсотках і характеризують частку величини прибутку на кожну грошову одиницю витрат (частку товарної продукції в собівартості продукції). Показники рентабельності можна розраховувати і для окремих функціональних підрозділів, і за видами діяльності.

У фінансовому менеджменті серед завдань аналізу рентабель- ності виділяють:

оцінювання виконання визначених параметрів (плану, прогнозу тощо);

вивчення динаміки цих показників;

визначення чинників зміни їхнього рівня;

пошук резервів зростання рентабельності;

розроблення заходів із використання виявлених резервів.

Вибір і послідовність аналізу визначається його завданням. Так, для оцінювання результатів діяльності підприємства аналізують рентабельність реалізованої продукції, для вивчення виробництва окремих видів продукції з погляду попиту на них, доцільності їх випуску - рентабельність окремих виробів і чинників її зміни.

Для визначення рівня фінансової безпеки підприємства необхідно побудувати деякий узагальнений (інтегральний) індикатор, який враховуватиме всі розглянуті вище показники (платоспроможності, фінансової стійкості, ділової активності, рентабельності).

Дещо інший підхід до дослідження фінансового стану підприємства запропоновано ще в одній праці. Автор пропонує розглядати оцінку фінансового стану підприємства S(t) на момент часу t як сукупність таких показників (ромб фінансового стану підприємства):

(t) = {O(t), L(t), D(t), H(t)}, t ϵ [ 0, T],

де O(t) - величина показника оборотності капіталу підприємства (коефіцієнта оборотності оборотних активів);(t) - величина показника ліквідності капіталу підприємства (загального коефіцієнта покриття); (t) - величина показника прибутковості капіталу підприємства (коефіцієнта рентабельності); (t) - величина показника незалежності капіталу підприємства (коефіцієнта співвідношення власного і залученого капіталу).

Для оцінювання динаміки фінансового стану підприємства використовують метод порівняння, тобто зіставлення фактичних показників ромба фінансового стану з деякою базою (переважно відповідні значення за попередні роки). Тоді модель динаміки фінансового стану підприємства І(t) має вигляд:

де Of (t), Lf(t), Df(t), Hf(t) - фактичні значення показників, що характеризують фінансовий стан підприємства на момент часу t; (t), Lb(t), Db(t), Hb(t) - базисні значення показників, що характеризують фінансовий стан підприємства на момент часу t.

Поширеною є думка фахівців про доцільність оцінювання рівня фінансової безпеки через категорію ризику. Так, Н. Хлістунова пропонує здійснювати таке оцінювання з використанням ризику неплатоспроможності, під яким розуміє ризик того, що суб’єкт господарювання, який залучив фінансові ресурси, виявиться неплатоспроможним вчасно погасити зобов’язання, строк сплати яких настав, і, таким чином, може виявитися банкрутом. [12; с.144]. Для визначення рівня фінансово-економічної безпеки підприємства доцільно виділяти такі рівні ризиків підприємницької діяльності:

. Неризикова зона (підприємство функціонує стабільно, існують резерви для динамічного розвитку підприємства).

. Зона припустимого ризику (підприємство ризикує втратити балансовий прибуток).

. Зона критичного ризику (підприємство ризикує втратити виручку від реалізації продукції).

. Зона катастрофічного ризику (підприємство ризикує втратити все своє майно). На основі такої класифікації ризиків можна виділити такі рівні фінансово-економічної безпеки підприємства:

. Нормальний рівень - для забезпечення фінансової безпеки достатньо власних фінансових засобів.

. Нестабільний рівень - для забезпечення фінансової безпеки підприємству потрібні, крім власних фінансових засобів, ще й залучені.

. Критичний рівень - для забезпечення фінансової безпеки недостатньо власних та залучених фінансових засобів.

. Катастрофічний рівень - підприємство визнане банкрутом. На кожному з цих рівнів фінансово-економічної безпеки підприємства потрібно розробляти механізми покращення фінансової ситуації на підприємстві.

В одній із праць [13; с. 78] серед проблем, що постають перед підприємством на шляху до досягнення прийнятного рівня фінансово-економічної безпеки, виділено переважне використання реакційного підходу; необхідність підвищення якості збору інформації не лише про конкурентів, але й про стан власної діяльності, а також недостатнє аналізування витрат підприємства на економічну безпеку. Для вирішення цих проблем доцільно використовувати превентивний підхід, який передбачає пріоритетність розроблення шляхів уникнення можливих загроз і мінімізацію негативних впливів, забезпечення прозорості та конфіденційності інформації щодо діяльності підприємства.

Маркетингова Програма

У даній курсовій роботі приймається, що вихідні дані для формування плану збуту отримані на основі маркетингових досліджень. Виходячи із заданих по варіантах планові ємності й частки ринку розраховуємо план збуту продукції.

План збуту продукції

Таблиця 1

Щоб знайти плановий обсяг збуту треба місткість ринку помножити на частку ринка. Наприклад:

Щоб знайти плановий обсяг збуту хліба «Студентського» треба 54000  0,12 = 6480;

Далі проводимо аналіз використання потужності підприємства в плановому періоді (див. табл.2) і наводимо висновки про можливість установлення планового обсягу на рівні планового обсягу збуту.

При розрахунку плану виробництва враховуємо зміну залишків готової продукції на складі.

Виробничий план і план реалізації складаємо в натуральному вираженні на рік з розбивкою по кварталах відповідно до особливостей діяльності даного підприємства (див. табл. 3).

Таблиця 2

Використання виробничої потужності в плановому періоді

) Щоб знайти річну потужність треба виробіток за добу за технічною нормою помножити на ефективний фонд часу.

) Щоб знайти коефіцієнт використання потужності треба плановий обсяг виробництва розділити на річну потужність. Наприклад:

1) 31,2  320 = 9984;

) 9984/6480 = 0,65;

Таблиця 3

План реалізації продукції

Розподіл реалізації продукції по кварталах в відсотках:

= 100%; 2300 = 35%; 1520 = 24%; 980 = 15,1%; 1680 = 25,9%;

= 100%; 1800 =39,5%; 650 =14,3%; 1600 = 35%; 510 = 11,2%;

= 100%; 460 = 41,2%  230 = 21%; 310 = 28,1%; 100 = 9%;

          = 100%; 4560 = 37,5%; 2400 = 19,7%; 2890 =23,8%; 2290 = 19%;

План з праці

На підставі вихідних даних і маркетингової програми розраховуємо планову чисельність основних робітників, чисельність промислово - виробничого персоналу, річний фонд заробітної плати й фонд споживання.

Розрахунок планової чисельності й планового фонду заробітної плати основних робітників здійснюємо в табл. 4 виходячи із плану виробництва, трудомісткості виробництва 1 т продукції, ефективного фонду роботи одного робітника, середньої розцінки за 1т, планового відсотка додаткової заробітної плати.

Таблиця 4

Розрахунок планових чисельності й заробітної плати основних робітників

1). Трудомісткість усього випуску, люд-годин = Трудомісткість 1 т, люд-годин  Виробнича програма, т = 19,4  6480 = 125712;

). Ефективний фонд роботи одного робітника, годин. = 200 днів  8 = 1600 годин;

). Чисельність = Трудомісткість усього випуску, люд-годин. / Ефективний фонд роботи одного робітника, годин. = 125712 / 1600 = 79;

). Річна основна заробітна плата, тис. = Виробнича програма, т  Середня розцінка за 1 т, грн. = 6480  108,72 = 704,5;

). Додаткова заробітна плата, тис. = Річна основна заробітна плата, тис.  Додаткова заробітна плата, % (0,2) = 704,5  0,2 = 140,9;

). Річний фонд основної й додаткової заробітної плати = Річна основна заробітна плата, тис. + Додаткова заробітна плата, тис. = 704,5 + 140,9 = 845,4;

). 1 розряд = 1218 (мін.з/п) / 168,9 =7,21 грн. в годину;

розряд = 1,09;

розряд = 1,2;

розряд = 1,35;

розряд = 1,55;

розряд =1,8;

). 2 розряд = 7,21 1,09  8 = 62,9;

розряд = 7,21 1,2  8 = 69,2;

розряд = 7,21 1,35  8 = 77,9;

). 77,9  200  8 =124,6 (Річна основна заробітна плата, тис.)  0,2 = 24,92 (Додаткова заробітна плата);

). Річна основна заробітна плата, тис. (разом) = усього 556,1 + усього (Річна основна заробітна плата, тис.) 1262,2 = 1818,3;

). Усього (Річний фонд основної й додаткової заробітної плати) = 1514,64 + 667,32 = 2181,96;

Для складання калькуляції собівартості продукції розподіляємо заробітну плату групи робітників загального обслуговування по видах продукції пропорційно заробітної плати робітників на потокових лініях і рахуємо заробітну плату основних робітників на одиницю продукції (табл.5).

економічна безпека рентабельність збут

Таблиця 5

Розподіл заробітної плати робочі групи загального обслуговування по видах продукції, грн.

). 667,32 / 1514,64 = 0,44;

2). Заробітна плата робочих групи загального обслуговання = 0,44  845,4 = 371,9;

). Усього = заробітна плата робітників по лініях + заробітна плата робочих групи загального обслуговування = 845,4 + 371,9 = 1217,3;

). Заробітна плата основних робітників на 1т продукції = усього / обсяг виробництва, т = 1217,3 / 6480 = 0,187;

Чисельність допоміжних робітників визначаємо виходячи із трудомісткості ремонтних робіт і вантажно-розвантажувальних робіт. Також до чисельності допоміжних робітників відносимо змінного слюсаря й електрика. Розрахунок планової чисельності, фонду заробітної плати й фонду споживання промислово - виробничого персоналу підприємства виконуємо в таблиці 6.

Фонд споживання складаємо з фонду оплати праці й грошових виплат із прибутку (премії й соціальні виплати). Розрахунок фонду споживання за планом здійснюємо після розподілу прибутку.

Таблиця 6

План з чисельності ПВП, фонду оплати праці й фонду доходу

). 1200 / 200 днів = 6 (чол. ремонтників).

Трудоємкість робіт по хлібу: 12140 / 20 = 607 (чол.днів).

12140  0,7 = 8498 (т.борошна).

Трудоємкість робіт по борошну: 8498 / 15 = 566,5 (чол.днів).

+ 566,5 / 200 днів = 6 (чисельність вантажників).

Загальна чисельність допоміжних робіт : 6 + 6 + 4 + 4 = 20;

). Додаткова зароб. плата, тис. грн. = Річна основна зароб. плата, тис. грн.  Додаткова зароб. плата, (%) = 130  0,2 =26;

). Плановий фонд основної й додаткової заробітної плати, тис. грн. = Річна основна зароб. плата, тис. грн. + Додаткова зароб. плата, тис. грн. = 130 + 26 = 156;

). Інші заохочувальні й компенсаційні виплати, тис. грн. = Плановий фонд основної й додаткової заробітної плати, тис. грн.  0,05 (5%) = 7,8;

). Плановий фонд заробітної плати, тис. грн = Плановий фонд основної й додаткової заробітної плати, тис. грн. + Інші заохочувальні й компенсаційні виплати, тис. грн. = 156 + 7,8 = 163,8;

По закінченні розраховуємо середньомісячну заробітну плату одного працівника ПВП і середньомісячний дохід одного працівника ПВП.

План з собівартості

Формування планової калькуляції собівартості здійснюємо за вихідними даними й даними попереднього розрахунку. Спочатку здійснюємо розрахунок прямих витрат за нормами витрат сировини на 1 т продукції й цінами на неї. Для хлібопекарських підприємств кількість необхідного борошна визначаємо виходячи з виходу хліба на 1т продукції. Всі основні матеріали розраховуємо у відсотках від кількості борошна. Транспортно-заготівельні витрати беримо у відсотках від вартості сировини й основних матеріалів. Вартість палива й електроенергії на технологічні цілі розраховуємо виходячи з норм витрат на 1т продукції, планових цін і тарифів. Розрахунки зводимо в таблицю 7.

Таблиця 7

Розрахунок прямих витрат на 1 т продукції

1). 1000 / 130 = 7,7  100 = 770 (кг. борошна).

Паливо = 0,23  120 = 27,6;

Енергія = 0,13  150 = 19,5;

). Сума, грн.= 770  0,56 = 431,2;

). Норма витрат на 1т (кг) = 1000 / 128  70 = 546,9;

Заробітна плата основних робітників беремо з попереднього розділу плану. Відрахування на соціальні страхування - у відсотках від основної й додаткової заробітної плати, амортизаційні відрахування - з вихідних даних.

Далі складаємо кошториси витрат по комплексних статтях калькуляції: загальновиробничі й витрати на збут (табл.8, 9).

Сума амортизації, адміністративних витрат беремо з вихідних даних. В інші операційні витрати, крім заданої суми у вихідних даних, ще включаємо суму інших виплат із планового фонду заробітної плати. Комплексні витрати розподіляємо між видами продукції пропорційно обраній базі.

Таблиця 8

Кошторис загальновиробничих витрат, грн.

1). Змінні витрати, на од. = 2,5  0,375 = 0,94;

). Змінні витрати, на плановий обсяг = 2,5  12140 = 30350;

). Постійні витрати = 4000  0,375 = 1500;

Таблиця 9

Кошторис витрат на збут, грн.

1). Суми, що відшкодовуються покупцем по перевезеннях = 5,3  0,4 = 2,12;

). Усього за винятком відшкодування = 10,7 - 2,12 = 8,58;

). Витрати з ремонту тари (на плановий обсяг) = 3  12140 = 36420;

Планова калькуляція представлена в таблиці 10.

Таблиця 10

Планова калькуляція собівартості продукції методом повного розподілу витрат

1). Транспортно-заготівельні витрати = 728 0,04 = 29,12;

). Амортизація = 0,02  1211,8 = 24,236;

). Коэф. поширення = 45,000 / 2174,72 = 0,02;

). 5,85 / 1100  1000 = 5,32;

). Коэф. поширення 355,88 / 2174,72 = 0,16;

). Загальновиробничі витрати (усього, тис.грн.) = 1211,8  0,16 = 193,89;

). Загальновиробничі витрати ( на 1т, грн.) = 193,89 / 6480  1000 = 29,9;

/ 2147,72 = 1,4;

). Адміністративні витрати (на 1т, грн.) = 1696,5 / 6480  1000 = 261,8;

). 172,14 / 2147,72 = 0,08;

,94 / 6480  1000 = 15,0;

). Ціна хліб «Студентський» = 1388,6 1,05 (5% рентаб.) = 1458,03 грн/т.

Потім формуємо калькуляцію собівартості методом покриття (табл. 11). При цьому до постійних витрат варто віднести: амортизацію, адміністративні витрати, інші операційні витрати, відсотки по кредиту й частково витрати зі збуту (витрати на утримання основних засобів, зв'язаних зі збутом продукції й маркетингові витрати), частково - загальновиробничі витрати.

Таблиця 11

Планова калькуляція собівартості продукції методом покриття

1). Вартість сировини й основних матеріалів (на 1 т, грн.) = 728 6480 / 1000 = 4717,4;

). Разом змінних витрат = сума з 1 по 7 пункти;

). Маржинальний дохід ( на 1т, грн.) = 1458,03 - 1096,4 = 361,63;

). Маржинальний дохід ( усього, тис. грн.) = 361,63 6480 / 1000 = 2343,4;

). Повна собівартість = разом змінних витрат + (з 8 по 13 пункти) = 13361,89 + 45 +34,9 + 2990 + 55,84 + 214,69 = 16705,13;

). Розрахунок міропріємств:

Хліб «Білий 1С»: 1). Точка о єфективності: прирост затрат на рекламу / маржинальний дохід на 1т. = 55000 / 502,81 = 109,4 т.

). Приріст об’єму сбуту = місткість ринку зміни частки ринку = 0,004 10000 = 40 т.

Так, як 40т менше ніж 109,4т, то таке міропріємство вважається не ефективним.

Збільшення хліба «Новий 1С» при зменшені виробництва хліба «Студентський»

V хліба «Студентський» = 54000 (- 0,03) = - 1620 т.

V хліба «Новий 1С» = 38000  0,04 =1520 т.

 приріст маржинального прибутку хліба «Студентский» = 361,63 ( - 1620) = - 585840,6 грн.;

 приріст маржинального прибутку хліба «Новий 1С» = 289,79 1520 = 440480,8 грн.;

Сума = - 145359,8;

Міропріємство вважається не єфективним.

На підставі планової собівартості й можливих змін у збуті продукції відповідно до маркетингових досліджень зробили висновок про доцільність цих змін.

Фінансовий план

У даному розділі формуємо план з прибутку підприємства. План з прибутку підприємства складаємо за даними виробничої програми й плану собівартості.

Попередньо розрахували план реалізації продукції у вартісному вираженні (табл.12) і розподілили виробничу собівартість по кварталах (табл.13). Собівартість розподіляємо відповідно до запланованого обсягу виробництва й планової собівартості на 1т.

Таблиця 12

План реалізації продукції у вартісному вираженні

1). Ціна за 1т, грн. = 1458,03  1,2 (20% ПДВ) = 1749,64;

). Усього тис. грн. = 1749,64  6480 / 1000 = 11337,7;

). 1-й кв. тис. грн = 1749,64  2300 / 1000 = 4024,2;

Таблиця 13

Розподіл виробничої собівартості по кварталах

1). Усього тис. грн. = 1094,95  6480 = 7095,3;

). 1-й кв. тис. грн. = 1094,95  2300 = 2518,4;

Потім складаємо план з прибутку (табл.14).

Таблиця 14

План з прибутку, тис. грн.

). Податкові зобов'язання з ПДВ = 21096,3 / 6 (20%) = 3516,05;

). Чистий дохід від реалізації продукції = дохід від реалізації продукції - Податкові зобов'язання з ПДВ = 21096,3 - 3516,05 = 17580,25;

). Валовий прибуток (збиток) = Чистий дохід від реалізації продукції - виробнича собівартість = 17580,25 - 13328,3 = 4251,95;

4). Витрати на збут 1 кв. = 4560 / 12140 172,14 = 64,7;

). Прибуток (збиток) від основної діяльності = (пункти 5 - 6 - 7 - 8 ) = 4251,95 - 2990,0 - 172,14 - 214,69 - 875,12 = 875,12;

). Податок на прибуток = Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподатковування 0,19 = 875,12 0,19 = 166,3;

). Чистий прибуток = Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподатковування - Податок на прибуток = 875,12 - 166,3 = 708,82;

Адміністративні витрати та інші операційні витрати розподіляємо по кварталах рівномірно. Витрати на збут розподіляємо по кварталах пропорційно обсягам реалізації.

За результатами проведених розрахунків наводимо висновки про заплановані результати діяльності підприємства.

Висновки

Об’єктивними передумовами забезпечення фінансово-економічної безпеки підприємства на етапі розвитку економіки виступають: складне фінансово-економічне середовище діяльності; інфляційні процеси та зменшення купівельної спроможності населення; недосконале конкурентне середовище з перешкодами доступу до ресурсів та ринків, прав діяльності; малокеровані процеси розвитку більшості сфер і ринків; надмірне та недосконале оподаткування бізнесу; істотна тінізація економіки; недостатність уваги з боку державних органів до проблеми фінансово-економічної стійкості підприємств. Більше того, невисока ефективність використовуваних методів управління безпекою підприємства підтверджує необхідність удосконалення економіко-математичних методів та моделей, які дають можливість комплексно описувати всі складники системи фінансово-економічної безпеки підприємства і взаємозв’язки між ними, визначати ефективну стратегію управління системою безпеки, прогнозувати динаміку основних показників

функціонування та фінансово-економічного стану підприємства. Системний підхід до механізму управління підприємством, створення необхідних методологічних умов дослідження об’єктивно потребують уточнення суті поняття «фінансово-економічна безпека» підприємства, зокрема трактування її як рівня життєздатності суб’єкта господарювання протягом періоду його життєвого циклу за одночасного гарантування: виконання місії та цілей; доступу до ринків та ресурсів; належної фінансово-економічної ефективності діяльності; здатності до розвитку; захищеності від внутрішніх та зовнішніх загроз. Методологія оцінки стану безпеки підприємства потребує вдосконалення за домінантними напрямами: (1) визначення узагальнюючого

стану входження підприємства в фінансово-економічно небезпечну зону

на противагу розрахунку інтегрального показника; (2) використання

диференційованих показників оцінки безпеки різних за розмірами, видами

діяльності, станом безпеки підприємств; (3) вивчення стану небезпеки

діяльності на відміну від розрахунку міри відхилення фактичних показників фінансово-господарської діяльності від критичних чи оптимальних.

Список використаної літератури

1. Зайцев Н. Л. Экономика, организация и управление предприятием: учеб. пособие / Н. Л. - [2-е изд., доп.]. - М.: ИНФРА - М, 2010. - 455 с.

. Дем’яненко Г. Є. Економічна безпека торговельного підприємства: автореф. дис. канд. екон. наук: «Економіка торгівлі та послуг». - Донецьк, 2003. - 18 с.

. Шлемко В. Т. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення, 1997. - 144 с.

. Геєць В. М. Моделювання економічної безпеки: держава, регіон, підприємство: монографія, 2006. - 240 с.

. Шлемко В. Т. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення, 1997. - 144 с.

. Забродський В. А. Власність, економічна безпека і держава / Економічна кібернетика. - 2000. - № 3-4. - 58 - 63 с.

. Геєць В. М. Моделювання економічної безпеки: держава, регіон, підприємство: монографія, 2006. - 240 - 245 с.

. Забродський В. А. Власність, економічна безпека і держава / Економічна кібернетика. - 2000. - № 3-4. - 58 - 63 с.;

Клейнер Г. Б. Предприятие в нестабильной єкономической среде: риски, стратегии, безопасность. - Экономика, 1997. - 226 с.

. Мунтіян В. І. Економічна безпека України: монографія, 1999. - 462 с.

. Барановський О. І. Фінансова безпека в Україні (методологія оцінки та механізми забезпечення), 2004, - 759 с.

. Мних Є. В. Економічний аналіз: підручник., Центр навчальної літератури, 2005. - 472 с.

. Оцінка і діагностика фінансової стійкості підприємства: Видавничий дім «ІНЖЕК», 2003. - 144 с.

. Єрмошенко М. М. Економічні та організаційні засади забезпечення фінансової безпеки підприємства: Національна академія управління, 2005. - 78 с.