Відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду
Міністерство внутрішніх справ України
Національна академія внутрішніх справ
Кафедра цивільного права і процесу
Наукова робота
на тему :
«Відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду»
Виконав :
курсант 2-го курсу ФПЕК
ННІПСК НАВС
Савчук Олександр Якович
Київ 2012
План
Вступ
Правове забезпечення відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду
Загальна характеристика зобов'язань за завдання шкоди незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду
Форми, види, обсяги та відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду
Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду
Висновок
Список використаних джерел
відшкодування шкода незаконний слідство
Вступ
Обрана мною тема наукової роботи на сьогоднішній день є досить актуальною, оскільки в сучасному законодавстві не має чіткого, на мою думку, визначеної міри відшкодування збитків завданих працівниками міліції. Складність цієї проблеми полягає в тому, що для виконання покладених на міліцію обовязків уникнути завдання шкоди неможливо. Відшкодуванням цих збитків займається держава і гроші ідуть з держ. бюджета, але це тільки в тому випадку коли ці дії, згідно Закону правомірні і законні, в іншому випадку - працівник міліції несе адміністративну або кримінальну відповідальність (ст.179 ЗУ «Про міліцію» від 20.12.1990 р.). Проте межі заподіяння шкоди не визначаються. Якщо відносно громадян, що не є державними службовцями то для них все набагато простіше тому, що вони можуть завдати шкоду матеріальним або нематеріальним цінностям свідомо і ця дія не повязана з виконанням службових обовязків.
Про маcштаби вчинення неправомірних дій і значущість цього явища в наші дні свідчать тисячі виправдувальних вироків судів і рішень (постанов і ухвал) різних компетентних органів (в тому числі вищестоящих судів) про закриття провадження у кримінальних справах у звязку з так званими реабілітуючими обставинами.
Факт виправдування чи закриття кримінальної справи у звязку з обставинами такого характеру сам по собі є дуже важливим: їх репутація повністю поновлюється, вони знову набувають статусу чесних і законослухняних громадян. Але це далеко не все, на що мають право розраховувати потерпілі. Для повного поновлення їх прав і законних інтересів потрібна не тільки відміна незаконних рішень, що зганьбили добре імя, потрібно також усунути, по можливості, будь-які негативні наслідки рішень такого характеру. Це потрібно тому, кого реабілітовують, правосуддю, а також іншим правоохоронним органам, оскільки це є не тільки виразом справедливості, а й повинно послужити підтриманню престижу органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду органів на необхідному рівні.
Цим і зумовлюється актуальність теми відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Актуальність цієї теми обумовлена ще й тим, що численні наукові праці з даної тематики були створені ще в радянський час і в правовому сенсі вже значно застаріли для тлумачення діючої нормативно-правової бази, а висвітлення цього питання недостатньою мірою розкрите в літературі. В сучасному же цивільному праві недостатнє висвітлення цього питання пояснюється складністю самих правовідносин. Також, майже не приділяється увага проблемі відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Немає чіткого визначення сторін у цій категорії справ для відшкодування шкоди, не визначено в Законі граничного розміру моральної шкоди, яка відшкодовується, виникає складність при відновленні майнового стану потерпілого.
Також є актуальним визначення предмета доказування в справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, та окреслення орієнтовного переліку доказів та засобів доказування тощо. Такого теж немає. Хоча збільшується кількість прийнятих (опублікованих) актів законодавства, відсутність практики, навиків, виробленої системи, механізмів та розуміння суті самого поняття відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, її особливостей створює значні труднощі при правозастосуванні.
Не існує окремої навчальної дисципліни в навчальних закладах, яка б готувала юристів-професіоналів. Це б сприяло розвитку та вдосконаленню не тільки теорії відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. А тому, я вважаю, що саме дослідження поняття, сутності предмета відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, її особливостей, а також порядку відшкодування шкоди, стане основою для вирішення багатьох хиб у правозастосуванні, дасть змогу зрозуміти його недоліки, сприятиме правильному практичному використаню цих знань.
Обєкт дослідження - інститут відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Предмет дослідження складає система правових норм, що регулюють відносини щодо відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Ціллю і метою написання роботи є дослідження поняття, порядку відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду; зясування підстав та умов відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Метою визначення цих понять є розкриття проблем, що виникають при відшкодуванні шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, недоліків. І звісно ж внесення своїх пропозицій щодо подальшого їх вдосконалення та застосування у практиці
Правове забезпечення відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду
Я розпочав розгляд даного питання з вивчення та аналізу нормативно-правої бази тому, що на мою думку вона є основою діяльності органів,які охороняють законні права і обовязки громадян і держави у звязку з тим, що вони повинні керуватися нею.
Потрібно порівняти незаконні дії органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду з іншими злочинами і таким чином виявимо, які ознаки відрізняють незаконні дії органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду з іншим злочином.
Зазначу, наявність вини не є обовязковою, бо відповідно до законодавства шкода відшкодовується незалежно від вини службових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Адже незаконність дій виражається у тому, що заподіювач шкоди діяв поза межами, встановленими для його правомірної поведінки правом (законом), і таким чином діяв проти законних прав інших осіб, порушуючи їх.
Обовязковою підставою для відшкодування заподіяної шкоди є наявність взаємозвязку між протиправною поведінкою того, хто заподіяв шкоду, і шкодою, що настала.
Для його встановлення слід довести, що:
) протиправна поведінка передувала настанню шкідливих наслідків;
) шкідливі наслідки є результатом протиправної поведінки.
Я не зустрічаю в жодному нормативному акті визначення: "протиправність", "протиправна поведінка", "протиправна бездіяльність" спробуємо зясувати, що ж це таке і в чому вона проявляється.
Отже:
Протиправність поведінки - це невиконання юридичного обовязку, встановленого нормою права. Відповідно до форм юридичних обовязків протиправність виступає у формі дії або бездіяльності. Якщо для виконання активного юридичного обовязку необхідне вчинення зобовязаною стороною певних дій, то пасивний юридичний обовязок виконується шляхом утримання від вчинення заборонених дій.
Протиправна поведінка - це поведінка, заборонена законом. Протиправна бездіяльність - це не вчинення особою дії, до якої вона зобовязувалася нормою права. Сама по собі пасивність не є протиправною, вона стає такою лише у випадку, коли норма права зобовязує цю особу до вчинення відповідної дії.
Спробуємо визначити за вчинення яких протиправних діянь правоохоронних і судових органів передбачається відшкодування шкоди.
До таких діянь Цивільним кодексом України віднесено:
незаконне затримання;
незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;
незаконне засудження;
незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
незаконне застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд;
незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою;
Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" майже дублює статтю 1176 Цивільного кодексу України, хоча більш її деталізує зокрема у статті 1 вказано, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок:
) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від 7
роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність" та іншими актами законодавства. Новий Цивільний кодекс України значно розширив перелік незаконних дій службових осіб правоохоронних органів, які є елементом спеціального делікту. До них належать незаконне затримання і незаконне застосування підписки про невиїзд.
А тепер потрібно зясувати в яких випадках діяльність правоохоронних та судових органів є незаконною і, відповідно, буде підставою для відшкодування заподіяної шкоди. До підстав для відшкодування шкоди відносяться:
) постановлення виправдувального вироку суду;
) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
) відмова в порушенні кримінальної справи, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;
Тобто таке право виникає у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно тощо, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийнято рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасовано. Крім того, відповідно до норм цивільного законодавства держава повинна відшкодувати шкоду, завдану фізичній чи юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі. Для настання відповідальності за даною нормою необхідно встановити наявність в діях судді, який вплинув на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду. Необхідно зважати на те, що право на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями судових та правоохоронних органів, виникає лише при наявності перелічених вище обставин. В інших випадках заподіяна шкода відшкодовується на підставах, прямо визначених законодавством.
Умови виникнення права на відшкодування шкоди - це обставини, за наявності яких починають діяти підстави, процесуальні акти, що містять у собі рішення відповідного органу чи посадової особи про невинуватість притягненого до відповідальності. Такими умовами є постановлення судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом досудового (досудового) слідства, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Тобто право на відшкодування виникає лише в разі повної реабілітації особи.
Потрібно розібратися що означає термін «реабілітація».
Тлумачення терміна "реабілітація" у правових нормах відсутнє, однак у
юридичній літературі він означає винесення процесуального рішення про невинуватість громадянина й одночасно вжиття заходів щодо поновлення майнових та інших прав реабілітованого громадянина.
Таким чином зясовано, що загальними умовами настання відповідальності по зобовязанням відшкодування шкоди завданою працівниками, які працюють в правоохоронній сфері, є протиправна поведінка, наявність шкоди у потерпілого, наявність причинного звязку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди і шкідливих наслідків, які настали, а також наявність вини заподіювача шкоди, яка може проявлятися як у протиправних діях, так і у протиправній бездіяльності. Також ми встановили за вчинення яких протиправних діянь правоохоронних і судових органів передбачається відшкодування шкоди та якими нормативно-правовими актами регулюється це питання.
Загальна характеристика зобов'язань за завдання шкоди незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду
Відшкодування шкоди носить компенсаційний характер. Виходячи із конституційної норми про відшкодування шкоди, яка міститься в ст. 56 Конституції України: "кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень".[1, ст. 56] Конституційний принцип права на відшкодування шкоди передбачає безперечне зобовязання держави відшкодувати цю шкоду. Враховуючи особливості предмета регулювання, цивільне право деколи допускає відповідальність незалежно від вини, а також покладає обовязки не на самого порушника.[2, с. 4] Так, ст. 1176 Цивільного кодексу України визначає підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями (бездіяльністю) судових та правоохоронних органів. На перший погляд здається, що заподіювач шкоди звільняється від відповідальності за вчинене. Органи досудового (досудового) слідства, прокуратури й суду є державними, і створюються нею для того, щоб успішно реалізовувати своє суверенне право на кримінальне переслідування винних і встановлення правосуддя. При цьому слід відзначити, що ці органи є носіями державних повноважень, реалізація яких відбувається в інтересах усього суспільства. За належне виконання посадовцями своїх обовязків, за охорону прав і законних інтересів особи держава відповідає перед своїми громадянами.
Українська держава відшкодовує заподіяну шкоду за рахунок державного бюджету. Трапляються судові помилки щодо визначення субєкта відповідальності за шкоду, заподіяну незаконною діяльністю судових та правоохоронних органів. Для встановлення відповідальності за заподіяну шкоду слід визначити причинний звязок між незаконними діями службових осіб відповідних органів і шкодою. Такими є обєктивні підстави відповідальності за заподіяння шкоди внаслідок незаконних дій органу дізнання, прокуратури або суду. Щодо субєктивної підстави відповідальності, як зазначалося вище, відповідальність наступає незалежно від вини. Вважаємо таку позицію цілком виправданою. Обґрунтування відповідальності незалежно від вини вбачається:
) в подальшому зміцненні законності в діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду;
) в підсиленні захисту прав і законних інтересів громадян.[3, с.840]
Субєктами права на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду [4, с. 877]
а) їх дія поширюється як на майнові, так і на особисті немайнові відносини, незважаючи на те, що відшкодування шкоди має майновий характер;
б) виникають внаслідок порушення абсолютних прав;
в) мають недоговірний характер;
г) обовязок відшкодувати шкоду покладений не на заподіювача шкоди, а на орган державної влади, в інтересах якого діяв заподіювач. [5, с. 495]
Можна зазначити, що особливостями даних зобовязань є те, що сторони пов'язані між собою правами та обовязками тільки з моменту завдання шкоди. [6, с. 38, 39], оскільки між потерпілим і заподіювачем шкоди до цього не існувало правовідносин.
Основна функція зобовязань, повязаних з відшкодуванням шкоди, заподіяними незаконними діями правоохоронних органів полягає в тому, що вони мають на меті відновлення майнового стану потерпілого, який був до факту завдання шкоди. Слід мати на увазі, що функція відновлення, яка є основною, поєднана з виховним впливом на правопорушника;своєрідними є підстави виникнення зобовязань: вони виникають за наявності передбачених законом умов і у будь-якому випадку лише тоді, коли шкоду завдано протиправними діями або бездіяльністю.
Відшкодування може полягати у відшкодуванні шкоди в натурі або в повному відшкодуванні завданих збитків.[7, с. 323,324].
Зазначимо деякі особливості дій, виконаних заподіювачем :
) обовязок заподіювача - це його новий обовязок, який покладається на нього законом замість порушеного ним абсолютного обовязку пасивного типу в абсолютних правовідносинах;
) заподіювач зобовязаний відшкодувати заподіяну шкоду шляхом відшкодування її заподіяних збитків;
) обовязок заподіювача спрямований на поновлення порушеного абсолютного права, а якщо це неможливо - на відшкодування заподіяних збитків;
Таким чином, характерними рисами зобовязань із відшкодування шкоди є те, що вони:
виникають внаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювача шкоди;
настають у тому випадку, коли потерпілий і заподіювач шкоди не знаходилися в цивільних правовідносинах;
це завжди новий юридичний обовязок, який покладається на правопорушника замість невиконаного;
регулюються імперативними нормами;
виступають тільки у формі відшкодування шкоди;
на розмір відшкодування впливає умисел і груба необережність заподіювача
шкоди в особі фізичної особи;
наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного звязку між шкодою і протиправно поведінкою заподіювача, вини є обовязковими умовами виникнення даного виду відповідальності.
Джерелами регулювання деліктних зобовязань є кодекси та спеціальні закони.
Зобовязання із заподіяння шкоди вважаються деліктними, оскільки підставою їх виникнення є цивільне правопорушення. Зміст цих зобовязань полягає в покладанні на боржника (заподіювача шкоди) обовязку відшкодувати шкоду, завдану кредитору (потерпілому) неправомірними діями.
На мою думку слід вирішувати розмір компенсації, виділяючи такі деталі :
шкода, завдана майну чи особистості ;
протиправне діяння, яким заподіяно шкоду;
причинний звязок між протиправним діянням і шкодою;
вина як психічне ставлення заподіювача шкоди до вчиненого ним порушення та його наслідків.
Обсяг відповідальності може бути зменшено, якщо: є вина потерпілої особи, шкоду завдано душевнохворим громадянином; розмір компенсації занадто великий (суддя має право зменшити його); закон передбачає зменшення компенсації ; якщо платоспроможність відповідача є низькою.
Протиправні дії виявляються в порушенні норм обєктивного права, яке захищає інтереси осіб, і в посяганні на чуже субєктивне право чи інтерес, зловживанні правом.
Зарубіжна цивілістика досить докладно розглядає різноманітні теорії причинного звязку як умови відповідальності за заподіяння шкоди (теорія необхідного причинного звязку, теорія еквівалентності, теорія адекватного звязку та ін.) [8]. У доктрині й судовій практиці встановлено правило, згідно з яким протиправна дія повинна бути необхідною умовою виникнення шкоди. Тільки така шкода підлягає відшкодуванню. Не відшкодовується шкода, що виникла без адекватного причинного звязку.
Одними з перших дослідників інституту зобовязань із відшкодування шкоди, в тому числі і завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду були Б.С. Антимонов, О.О. Красавчиков та А.М. Бєлякова. Їхні праці є основним підґрунтям для науковців та практиків при вирішенні питань про відшкодування завданої шкоди. У роботах згаданих авторів аналіз зобовязань із відшкодування шкоди був основним предметом дослідження. Однак питання про поняття зобовязань із відшкодування шкоди є суперечливим, спірним в юридичній літературі. Оскільки, в чинному Цивільному кодексі України законодавець не дає визначення поняття відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, ми змушені досліджувати його правову природу через призму теорії інституту зобовязань із відшкодування шкоди.
За чинним законодавством, шкода, що спричинена незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду відшкодовується за нормами: - Цивільного кодексу України, Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" ;
Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України;
Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового (досудового) слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого Державним казначейством України;
Постанови Пленуму Верховного Суду України: "Про практику розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди", "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", "Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення".
Отже, шкода, завдана громадянину незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду та порядок її відшкодування має свою специфіку.
По-перше, не кожна шкода, завдана незаконними діями згаданих органів, підлягає відшкодуванню, а лише та, яка передбачена у спеціальних нормативно-правових актах;
по-друге, шкода відшкодовується не судовими та правоохоронними органами, а державою;
по-третє, шкода відшкодовується незалежно від вини заподіювача. Враховуючи, що видання спеціальних норм, повязане із внутрішньою особливістю врегулювання відносин з відшкодування шкоди, вимагається наявність у чинному законодавстві норми, в якій би була врахована ця специфіка, а також чітко визначене поняття такого відшкодування.
Форми, види, обсяги та відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду
Форми відшкодування матеріальної шкоди
Згідно з частиною пятою статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: "кожний, хто був жертвою незаконного затримання, арешту або засудження, має захищене позовом право на компенсацію шкоди".
Відчувши майновий тягар та під впливом понесених втрат державою у свідомості заподіювача шкоди мають вироблятися позитивні соціально-психологічні настанови, спрямовані на додержання у майбутньому покладених на нього цивільних обов'язків. У цьому полягає виховний і попереджувальний вплив заходів цивільно-правової відповідальності. Таким являється механізм здійснення охоронної і попереджувально-виховної функцій цивільно-правової відповідальності.
У літературних джерелах виділяють три види шкоди, яка має відшкодовуватись, це:
) майнова або матеріальна шкода або збитки;
) моральна шкода, повязана з завданням шкоди, яка принизила людську гідність, честь та інші особистісні цінності потерпілої особи;
) інша шкода, тобто позбавлення певного статусу в суспільстві (трудових, пенсійних, житлових прав) або в сфері своєї діяльності (військових, спеціальних і почесних звань, орденів).
Почнемо з розгляду особливостей відшкодування матеріальної шкоди. Майновою або матеріальною вважається шкода, яка має певну економічну цінність і виражається в грошах. Види шкоди, що підлягають відшкодуванню, передбачені у Законі України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" та у Положенні про застосування цього Закону, затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України.
Зокрема, відшкодуванню громадянинові підлягає:
) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки до них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
) заробіток та інші грошові доходи, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій;
) суми, сплачені громадянином у звязку з наданням йому юридичної допомоги;
) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
Розглянемо, яким чином компенсується шкода :
Найперше потрібно сказати те, що розмір сум, які підлягають відшкодуванню, визначаються з урахуванням заробітку, неодержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
Може застосовуватися відшкодування шкоди шляхом надання речі того ж роду і якості,тільки при умові, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна.
Вартість втраченого житла відшкодовується з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди, якщо зазначене майно не збереглося в натурі.
Право на відшкодування заподіяної шкоди, виникає з моменту вступу у законну силу виправдувального вироку,тобто, з дня винесення постанови про закриття кримінальної справи, в основу якої покладено реабілітуючі обставини (відсутність події злочину, відсутність у діях особи складу злочину або недоказовість участі громадянина у вчиненні злочину), чи припинення справи про адміністративне правопорушення.
Існує один нюанс - це закриття кримінальної справи на підставі акта про амністію або акта про помилування при цьому це не є підставою для виникнення права на відшкодування. Заподіяна шкода не підлягає відшкодуванню, якщо громадянин у процесі дізнання, досудового (досудового) слідства і судового розгляду самообмовою перешкоджав встановленню істини і тим самим сприяв вчиненню незаконних дій.
Потрібно зазначити, що виконання судових рішень, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового (досудового) слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється Державним казначейством України за приписами Державної виконавчої служби за черговістю їх надходження, за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету. Завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства і суду. Крім того, якщо громадянин помер, право на відшкодування шкоди мають його спадкоємці.
Про це зазначено в статті 1176 Цивільного кодексу України.
Можемо зробити висновок, що держава будь-якими способами захищає майнові права громадянина. Крім того, держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, досудового (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.
Особливості відшкодування моральної шкоди
Проблема відшкодування моральної шкоди на сьогоднішній день є дуже актуальною, оскільки не існує конкретного закону, який би врегулював порушення норм моралі, повязаних із заподіянням, наприклад, непоправної чи будь-якої іншої фізичної шкоди, незаконного засудження, незаконного притягнення до відповідальності людини. Тому справи, які розглядаються в судах по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди викликають певні труднощі. Ці труднощі повязані з тим, що даний правовий інститут знаходиться в Україні лише на етапі становлення, а тому потребує: значного законодавчого доопрацювання і певного часу для практики його застосування.
Доповнення у вигляді статей Цивільного кодексу України дещо збагатили цей інститут новими нормами. Проте деякі аспекти залишились неврегульованими і тому при вирішенні справ цієї категорії суди нерідко відмовляють в задоволенні позовних вимог через неподання доказів заподіяння особі моральної шкоди.
Нормативного визначення поняття моральної шкоди цивільне законодавство України не містить. Пленум Верховного Суду України у п.3 Постанови №4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначив, що "під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у звязку з ушкодженням здоровя, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, у звязку незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих звязків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків із оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Передбачене частиною 5 ст. 4 Закону від 01.12.1994 р. відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Якщо для зясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба в спеціальних знаннях, суд може призначити належну експертизу, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, у якому виражається характер відповідальності. За час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом розмір моральної шкоди має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Моральна шкода в такому випадку відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб правоохоронних та судових органів.
Але в процесі складання позовних заяв виникає сама важлива проблема - проблема розміру компенсації завданої моральної шкоди.
Звичайно, що спосіб, яким визначається розмір моральної шкоди не є однозначним. Тим більше, коли ми говоримо про те, що при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. А тому однакові неправомірні дії у відношеннях різних людей будуть мати абсолютно різні результати. Хтось на це навіть не зверне уваги, а комусь така подія в його свідомості поламає життя. З вищевказаними труднощами повязані і проблеми визначення розміру моральної шкоди у суді. Як правило такий розмір визначається, виходячи не із субєктивного сприйняття потерпілим незаконних дій (бездіяльності), які направлені проти нього, а із обєктивних факторів, таких як тривалості і роду незаконних дій.
Для того, щоб визначити розмір відшкодування моральної шкоди суддя має кілька варіантів(з аналізів практики):
) призначити судово-психологічну експертизу або визначити розмір
2) взяти за основу суму, яку заявляє позивач, але користуватися принципами розумності і справедливості. Суд може змінити суму або залишити такою, про яку просить позивач. Причому суд може не тільки зменшити розмір відшкодування, а й збільшити порівняно з тим, про який просить позивач. Суддя також має звернути увагу на мотивацію розрахунку розміру відшкодування. Якщо визначена сума відрізняється від суми, заявленої позивачем, судді слід абстрагуватися від мотивації позивача та дати власну мотивацію, оскільки в п.9 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.95 вказано: "Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви". В іншому разі, як свідчить практика, рішення може бути скасовано в частині відшкодування моральної шкоди з причини невмотивованості визначення її розміру.
Поки що в Україні не існує чіткої законодавчої позиції стосовно того, яким чином вираховується розмір відшкодування моральної шкоди. Однак російський учений А. Ерделевський розробив формулу, за якою можна вирахувати розмір відшкодування. Цю формулу він описав у своїй монографії "Компенсація моральної шкоди в Росії та за рубежем". Хоча формула розроблена в Росії, вона цілком може застосовуватись і в Україні, оскільки враховує ті самі чинники, передбачені ст.23 Цивільного кодексу України для вирахування розміру відшкодування. Більш того, ця формула вже застосовується при проведенні судово-психологічної експертизи акредитованими експертами.
Формула має такий вигляд:
= d * fv * i * c * (1 - fs).
(від англ. damage- збиток, шкода) - розмір компенсації дійсної моральної шкоди;- розмір компенсації презюмованої моральної шкоди.(від англ. fault - вина, violator - заподіювач шкоди) - ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, при цьому 0 <= fv <= 1.(від англ. circumstances - обставини) - коефіцієнт урахування обставин, що заслуговують на увагу (обєктивні фактори), при цьому 0 <= с <= 2.(від англ. fault - вина, survivor - потерпілий) - ступінь вини постраждалого, при цьому 0 <= fs <= 1.
Підбиваючи підсумки, зазначу, що проблема відшкодування моральної шкоди й, особливо, визначення її розміру стоїть досить гостро. Немає єдиної концепції та єдиних механізмів призначення відшкодування та певної грошової суми за певний вид страждань. Тому варто на законодавчому рівні детально конкретизувати порядок визначення психотравмувальної ситуації та присудження відшкодування, а також встановити механізм визначення її розміру.
Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду виникає у громадянина в таких випадках:
а) постановлення судом виправдувального вироку;
б) закриття кримінальної справи за відсутністю складу злочину, події злочину, недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину;
в) винесення постанови про відмову у порушенні кримінальної справи по будь-яких з вищевказаних обставин;
г) закриття справи про адміністративне правопорушення на основі підстав, встановлених Кодексом України про адміністративні правопорушення чи іншим спеціальних законом, наприклад Митним Кодексом України, Законом України "Про боротьбу з корупцією".
Громадяни України, які потерпіли в результаті незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, не завжди звертаються до відповідних органів з питанням про відшкодування завданої їм шкоди. Одні не роблять цього тому, що вважають за достатнє той стан речей, за якого їм вдалось уникнути незаконного засудження, бути звільненим з місць позбавлення волі тощо.
Інші - з причини незнання такого конституційного права, яке передбачено статтею 56 Конституції України, і порядку його реалізації.
Тому стаття 11 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" зобовязує орган дізнання, слідчого, прокурора або суд у разі постановляння виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеності участі громадянина у вчиненні злочину, а також у разі закриття справи про адміністративне правопорушення: а) розяснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди (одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і досудового слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) громадянинові (в разі його смерті - його спадкоємцям) направляється повідомлення, в якому розяснюється куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав, а також зазначається перелік тих вимог, які даний громадянин має право висувати. При відсутності відомостей про місце проживання спадкоємців повідомлення направляється їм не пізніше 5 днів з дня їх звернення до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду); б) на прохання потерпілого в місячний термін письмово повідомити про своє рішення трудовий колектив або громадські організації за місцем проживання. Крім того, якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту чи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були опубліковані у пресі, то на вимогу цього громадянина, а в разі його смерті - на вимогу його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора або суду редакція повинна протягом 1 місяця зробити повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина (ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації). В тому випадку, коли редакція газети, журналу або іншого друкованого видання не опублікує таке повідомлення добровільно, зазначені особи можуть звернутися до суду з вимогою примусити їх зробити це. У місячний строк від дня звернення громадянина один з вищеназваних органів робить усі необхідне для визначення розміру шкоди (витребовує потрібні документи, робить розрахунки тощо) і виносить постанову (ухвалу), в якій з посиланням на одержані документи наводиться розрахунок, вказується остаточна належна до сплати, а також викладаються відомості, передбачені у п.12 Положення про застосування Закону. Заява про оскарження постанови про відшкодування шкоди, на розсуд громадянина може бути подана до суду за місцем його проживання чи за місцем перебування відповідного органу досудового розслідування. Сторони у цих справах звільняються від сплати судових витрат. Наразі, якщо громадянин не згодний з винесеною ухвалою суду про відшкодування шкоди, він має право оскаржити її до суду вищестоящої організації.
Зокрема, до суду громадянин може звернутися, якщо:
) він не згоден з винесеною правоохоронними органами постановою про відшкодування шкоди;
) він не згоден з рішенням фінансового органу щодо відшкодування майна, яке було передано підприємствам, установам, організаціям безоплатно (в разі їх ліквідації), або відшкодування частини такого майна за рахунок державного бюджету;
) він не згоден з рішенням фінансового органу щодо відшкодування вартості майна, яке було передано підприємствам, установам, організаціям за плату;
) вимога повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згоден з прийнятим рішенням органів дізнання, прокуратури, досудового слідства. Крім того, в судовому порядку вирішується питання відшкодування моральної шкоди.
Тобто, можна зробити висновок, що згідно з чинним законодавством України є два способи відшкодування шкоди, як майнової, так і моральної: добровільний (за заявою працівника правоохоронних органів) та судовий (за рішенням суду).
Нажаль, розглянуте право не у повній мірі використовується громадянами. За свідченнями фахівців його реалізують тільки 15% реабілітованих осіб, на що є як обєктивні, так і субєктивні причини. Головна серед них - та, що вказані особи побоюються відновлення провадження у справі. І небезпідставно. Наприклад, справи про відшкодування шкоди і реабілітацію особи можуть тривати не тільки місяцями, але й роками.
Таким чином, вважаємо, що однією із гарантій права на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, має бути встановлення в законодавстві строку, протягом якого можуть бути скасовані постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, постанова про закриття справи або виправдувальний вирок суду.
Висновок
Закріплення за державою обовязку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутись до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням.
На сьогодні зі вступом в дію Цивільного кодексу України вирішення питань, повязаних із відшкодування заподіяної шкоди перейшло на новий етап регулювання. Однак і зараз перед громадянином, який потрапив у життєву ситуацію, в якій він є постраждалим постає багато питань правового характеру. Адже для того, щоб правильно, а головне законно вчинити у кожній конкретній ситуації, крім норм Цивільного кодексу необхідне знання цілого ряду підзаконних нормативних актів.
Атож, у цій роботі я намагався якнайповніше розглянути чинне законодавство України, яке регулює питання відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, а також дослідити сутність самого поняття як деліктного зобовязання, підстави та умови відповідальності. Я розглянув більш детально порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду та її особливості.
Дослідивши ці питання, я можу, зробити висновок, що численні наукові праці з даної тематики були створені ще в радянський час і в правовому сенсі вже значно застаріли для тлумачення діючої нормативно-правової бази, а висвітлення цього питання недостатньою мірою розкрите в літературі. В сучасній же цивілістиці недостатнє висвітлення цього питання пояснюється складністю самих деліктних правовідносин, які знаходяться на стику цілого ряду суміжних галузей права. Також, майже не приділяється увага проблемі відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, немає чіткого визначення сторін у цій категорії справ для відшкодування шкоди, не визначено граничного розміру моральної шкоди, яка відшкодовується, виникає складність при відновленні майнового стану потерпілого.
Крім того, немає єдиної концепції та єдиних механізмів призначення відшкодування шкоди та певної грошової суми за певний вид страждань.
Тому варто на законодавчому рівні детально конкретизувати порядок визначення психотравмувальної ситуації та присудження відшкодування, а також встановити механізм визначення його розміру.
Крім того, законодавці не встановили граничного терміну розгляду таких справ. Ми вважаємо, що однією із гарантій права на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, має бути встановлення в законодавстві строку, протягом якого можуть бути скасовані постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, постанова про закриття справи або виправдувальний вирок суду.
Як для теорії, так і судової практики є також актуальним визначення предмета доказування в справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, та окреслення орієнтовного переліку доказів та засобів доказування тощо. Відсутність практики, навиків, виробленої системи, механізмів та розуміння суті самого поняття відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, її особливостей створює значні труднощі при правозастосуванні.
Пропонуємо, запозичати зарубіжний досвід в сфері правової думки і законотворення, а також вдосконалювати теоретичну базу для вивчення цього питання правниками, які в свою чергу могли би глибше дослідити це питання, виявити хиби в ньому, змінити підходи до вирішення багатьох проблем, більш розвинути діюче законодавство.
Таким чином, ми можемо стверджувати, що інститут відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду потребує більшого дослідження та вдосконалення, оскільки він є тим правовим засобом, гарантією захисту законних прав та інтересів громадян, основним завданням якого є звільнити від несправедливого обвинувачення невинного, поновити його добре імя, честь та достойно відшкодувати шкоду, протиправно заподіяну службовими особами цих органів.
Я вважаю, що було би краще, якби держава мала право звертатися з такою регресною вимогою також і по самому факту вчинення незаконної дії чи бездіяльності. Це було б дієвим превентивним заходом, оскільки, відчувши майновий тягар на своїх плечах, службовці та посадовці більше б звертали увагу на додержання у майбутньому покладених на них державою обовязків.
Список використаних джерел
1. Конституція України. К.: Школа, 2005. - 47 с.
. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV /Відомості Верховної Ради України № 40 вiд 03.10.2003 - 2003 р.- 356 с.
. Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду". №266/94-ВР від 1 грудня 1994р. /Голос України №4 від 17 січня 1995р. - 18 с.
. Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду". Затв. Мінюст. Ген. прокуратура. Мінфін.: Наказ від 04.03.1996р. №6/5, 3, 41 /Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - № 9-10. - 757 с.
. Порядок виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового (досудового) слідства, прокуратури, а також судів. /Затв. Наказом Державного казначейства України №48 від 07.03.2006р. /Офіційний вісник України №13 від 11.04.2003 - 2003 р. - 64 с.
. Постанова Пленуму Верховного Суду України " Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди ". № 6 від 27.03.1992 р. /Юридичний вісник України. - 2002. -№ 26. - 56 c.
. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". №4 від 31.03.1995 р. /Право України. - 1995. - №7.- 65 c.
. Эрделевский А.М. Компенсация морального вреда в России и за рубежем.- М.: Форум-Инфра-М, 1977. - 240 с.
. Науково-практичний коментар Цивільного Кодексу України. /За ред. В.М. Коссака. - К: Істина, 2004. - 976 с.