Гідрологічна характеристика річки Міссісіпі
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І
ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з гідрології на тему:
«Гідрологічна характеристика річки Міссісіпі»
Виконав: Студент 2-курсу 1 - групи
факультету «Екології і сталого розвитку»
Пойдюк Андрій
Перевірив: Стародубцев В.М.
Київ 2013
Зміст
1. Фізико-географічна характеристика басейна річки Міссісіпі
.1 Загальна характеристика Міссісіпі
.2 Клімат
.3 Геологічна будова
.4 Землекористування та ґрунти
. Основні гідрологічні характеристики басейна річки
.1 Притоки
. Вплив господарської діяльності
.1 Екологічні проблеми
Висновки
Література
1. Фізико-географічна характеристика басейна річки Міссісіпі
Міссісі́пі (англ. Mississippi, мовою індіанців племені оджибва: «велика ріка») - найдовша ріка в США, і одна з найбільших рік світу.
Довжина - 3 734 км (від джерела Джефферсон, далі Міссурі - 6 275 км). Площа басейну, що простягається від Скелястих гір до Аппалачів і від району Великих озер, з якими з'єднана Іллінойським водним шляхом, до Мексиканської затоки - 2 981 тис. км². Впадає у Мексиканську затоку. Відкрита в 1541 році іспанцем Ернандо де Сото. Першим з європейців річкою проплив в 1681 - 1682 рр. Робер де ла Саль.
Річка бере початок з невеликого озера Айтеске на північному заході Центральних рівнин, і верхів'ям протікає заболоченою, вкрита численними озерами лісистою місцевістюштату Міннесота.
Початок річки Міссісіпі на озері Ітаска
Долина і русло Міссісіпі за морфологічними особливостями поділяється на три ділянки: верхню, середню і нижню; межами між ними є гирла найбільших приток - Міссурі (англ.Missouri) і Огайо (англ. Ohio). У верхів'ї річка протікає через невеликі озера і заболочені простори. На міжозерних ділянках багато порогів і кам'янистих перекатів. На ділянці між гирлами річок Міннесота (англ. Minnesota) і Де-Мойн (англ. Des Moines) долина Міссісіпі, врізаючись у вапняки, звужується й утворює пороги поблизу міст Рок-Айленд (англ.Rock Island) і Кіокак (Кеокук) (англ. Keokuk). Найбільший водоспад - Сент-Ентоні (англ. Saint Anthony Falls) біля Міннеаполісу (англ. Minneapolis). Живлення є змішане, снігово-дощове.
Протікаючи через Центральні рівнини, Міссісіпі приймає ряд великих приток: Міннесота (англ. Minnesota), Де-Мойн (англ. Des Moines), Міссурі (англ. Missouri), Арканзас (англ.Arkansas), РедРівер (праві), Чіппева (англ. Chippewa), Вісконсін (англ. Wisconsin), Іллінойс (англ. Illinois), Огайо (англ. Ohio) і т. д. (ліві). Притоки прокладають собі шлях через засушливі простори і, глибоко врізуючись у пухкі товщі Великих рівнин, виносять звідти величезну кількість алювію, але мало води. Тому Міссісіпі навіть після злиття з Міссурі ще не стає повноводною річкою. Могутньою вона стає лише після впадіння в неї Огайо.
.1 Загальна характеристика Міссісіпі
річка міссісіпі гідрологічний
Етимологія
Слово Міссісіпі походить від Messipi, французької інтерпретації назви річки мовою оджибве - Misi-ziibi (Велика ріка). Оджибве називали озеро Ітаска Omashkoozo-zaaga'igan (Лосяче озеро, англ. Elk Lake), а річку, що витікала з нього - Omashkoozo-ziibi (Лосяча річка, англ. Elk River). Після впадання в озеро Беміджі (англ. Lake Bemidji), оджибве називали річку Bemijigamaag-ziibi (ріка після перетину озера). Після впадання в озеро Касс(англ. Cass Lake), назва річки змінювалася на Gaa-miskwaawaakokaag-ziibi (річка червоного кедру), після озера Віннібігошиш (Winnibigoshish) - на Wiinibiigoozhish-ziibi (Нещасна річка з брудною водою), Gichi-ziibi (Велика річка)(Big River) після впадання річки Ліч Лейк, та, нарешті, Misi-ziibi (Велика ріка), після злиття з річкою Кроу Вінґ (Crow Wing River). Після експедицій Джакомо Бельтрамі і Генрі Скулкрафта, найдовший потік вище впадання Кроу Вінґ був теж названий "Міссісіпі". Плем'я індіанців Чіппева річки Міссісіпі, відоме як Ґічі-зіібівінініваґ (Gichi-ziibiwininiwag), були названі на честь ділянки річки Міссісіпі відомої як Gichi-ziibi. Шайєнни, одні з перших мешканців верхів'їв річки Міссісіпі, називали її Máxe-éometaae (Велика Масна річка) мовою Шайєнн.
Корінні американці
Територія басейну річки Міссісіпі була першою заселеною корінними американськими народами, що займалися полюванням і збиральництвом і вважається одним з небагатьох незалежних центрів доместикації рослин в людській історії. Докази раннього вирощування соняшнику, лободи та інших культур датуються 4-м тисячоліттям до нашої ери. Спосіб життя поступово став більш осілим після, приблизно, 1000 р. до н.е. в період, що зараз називається Вудлендським, коли з'являються все більше доказів будівництва житла, гончарства, ткацтва та інших ремесел. Мережа торгових шляхів, що відносять до Гоупвелльської взаємодії, була активною вздовж водних шляхів між 200 і 500 рр. н.е., поширюючи загальні культурні практики на всій території від Мексиканської затоки до Великих озер. Далі настав період більш ізольованих общин і з Месоамерики поширюється сільське господарство, засноване на Трьох сестрах (кукурудзі, бобах і гарбузах), яке поступово стало домінуючим. Після близько 800 р. н.е. виникло передове сільськогосподарське суспільство, яке сьогодні називають культурою Міссісіпі, з ознаками високо стратифікованого комплексу Вождівства і великими населеними пунктами. Найвидатнішим з них, нині відомий під назвою Кахокія (Cahokia), був залюдненим приблизно між 600 і 1400 рр. н.е. і в часи свого розквіту нараховував від 8 000 до 40 000 жителів, що було більше, ніж у Лондоні того часу. У часи перших контактів з європейцями, Кахокія та багато інших міст басейну Міссісіпі знелюдніли, і археологічні знахідки свідчать про підвищення соціального стресу.
Сучасні американські індіанські народи, що проживають в басейні Міссісіпі включають Шайєннів, Оджибве, Потаватомі Віннебаго, Месквокі, Кікапу, Тамароа (Tamaroa), Мойнґвена (Moingwena), Куапо (Quapaw) і Чікасо.
Дослідження Європейцями
травня 1541 іспанський дослідник Ернандо де Сото став першим європейцем, який досягти річки Міссісіпі, яку він назвав Ріо-дель Еспіріту-Санто (Río del Espíritu Santo) ("Річка Святого Духа"), в районі, що зараз належить штату Міссісіпі. В іспанській, річка називається Ріо-Міссісіпі (Río Mississippi.).
Французькі дослідники Луї Жойє (Jolliet) і Жак Маркетт, почали вивчати Міссісіпі в 17 столітті. Маркетт подорожував з сіу який назвав її Не Тонґо ("Велика ріка" на мові Сіу) в 1673 році. Маркетт запропонував називати її річкою Непорочного Зачаття.
Коли Луї Жойє дослідив долину Міссісіпі в 17 столітті, місцеві жителі показали йому більш швидкий шлях дістатися французької Канади через річку Іллінойс. Коли він виявив Чиказький Перехід, він зазначив, що канал "тільки пів ліги" (менше 2 миль (3,2 км), 3 км) довжиною міг би з'єднати Міссісіпі і Великі озера. У 1848 році континентальний вододіл, що розділяв води Великих озер і долини Міссісіпі, був порушений Іллінойським і Мічиганським каналами через річку Чикаго. Це як прискорили розвиток регіону і назавжди змінили екологію долини Міссісіпі і Великих озер.
У 1682 році Рене-Робер Кавельє де ла Саль (Cavelier) та Анрі де Тонті (Tonti) заявили про права Франції на всю долину річки Міссісіпі, назвавши річку рікою Кольбера на честь Жана-Батиста Кольбера, а регіон - Луїзіаною, на честь короля Людовика XIV. 2 березня 1699 П'єр Ле Мойн д'Ібревіллем (d'Iberville) заново відкрив гирло Міссісіпі, після смерті Ла Саля. Французи побудовали там невелику фортецю Ла Баліз (Balise), щоб контролювати прохід.
У 1718 році приблизно за 100 миль (160 км) вгору по річці, був заснований Новий Орлеан. Він був закладений Жан-Батистом Ле-Мойном де Б'єнвіллем (Bienville) вздовж вигину річки у формі півмісяця, за зразком міста Мобіл 1711 року - столиці французької Луїзіани в той час.
Колонізація
Після перемоги Англії в Семирічній війні, Міссісіпі стала межею між Британською та Іспанською імперіями. Паризький договір (1763) закріпив права Великої Британії на всі землі на схід від Міссісіпі та права Іспанії на землі на захід від Міссісіпі. Іспанія також поступилася Великобританії Флоридою, щоб повернути Кубу, яку англійці окупували під час війни. Великобританія тоді розділила територію Флориди на Східну і Західну.
Стаття 8 Паризького договору (1783) говорить: "Судноплавство по ріці Міссісіпі, від витоку до океану, повинно назавжди залишитися вільним та відкритим для підданих Великобританії та громадян Сполучених Штатів". За цим договором, який підсумував американську війну за незалежність, Великобританія також поступилася Іспанії Західною Флоридою, щоб повернути Багамські острови, які Іспанія окупувала під час війни. Ці посягання закінчилася, коли Іспанія була примушена підписати Пінкнейський договір в 1795 році.
У 1800 році під тиском Наполеона, Іспанія поступилася невизначеною частиною Західної Флориди Франції. Коли Франція в 1803 році продала Луїзіану США, знову виникла суперечка між Іспанією та США, щодо того, якою саме частиною Західної Флориди Іспанія поступилася Франції, та, в свою чергу, яка частина Західної Флориди, тепер належить США, а не Іспанії. "Луїзіана" перейшла Франції від Іспанії за таємним Договором у Сан-Ільдефонсо в 1800 році. Відтак США викупили цю територію у Франції у 1803 році. У 1815 році США перемогли Англію в битві при Новому Орлеані, під час війни 1812-1815 рр., забезпечивши американський контроль над річкою.
Через річковий басейн Міссісіпі подорожувало на захід та оселялися в ньому так багато поселенців, що Задок Крамер (Zadok Cramer) написав путівник під назвою "Навігатор", в якій детально описав особливості, небезпеки та судноплавні ділянки водних шляхів в цьому районі. Ця книга була настільки популярною, що він оновлював і розширював, зробивши 12 видань протягом 25 років.
Колонізація області була трохи сповільнена трьома землетрусами в 1811 та 1812 роках, що оцінюються приблизно в 8 балів за шкалою Ріхтера, епіцентр яких був недалеко від Нью-Мадрида в штаті Міссурі.
1.2 Клімат
Залежно від особливостей клімату й орографічних умов у різних частинах материка склалися різні типи водних систем з неоднаковими річковими режимами.
Дощове живлення річок Північної Америки характерне для субтропічного півдня, для пустинь південного заходу і для великої Каліфорнійської долини. В цих областях сніг або зовсім не випадає, або випадає дуже рідко і тримається недовго. Проте кількість опадів протягом року в різних місцях різна, а тому й режим річок цього типу неоднаковий. Річки, що беруть початок з Аппалачських гір, впродовж року повноводні. Найзначніші з них Гудзон, Делавер, Саскуіхана, Потомак. Високі рівні майже протягом усього року мають також ліві притоки Міссісіпі.
Високі температури влітку зумовлюють значне випаровування, тому максимум витрат річок припадає на осінь.
.3 Геологічна будова
Верхня течія
У верхній течії Міссісіпі повільно вибирається з лабіринту озер, боліт і торфовищ. Давній льодовик завалив її стару долину валунами і глиною, і річці довелося прокладати нове русло краєм щита, складеного з корінних порід, утворюючи пороги і водоспади.
Водоспад Сент-Ентоні заввишки 20 м вважається межею кристалічного щита. Спускаючись з водоспаду Сент-Ентоні, Міссісіпі знаходить своє старе русло. З цього місця вона тече порівняно спокійно і стає судноплавною.
На Міссісіпі безліч островів. Їх так багато, що замість назв їм дали номери. Після кожної повені деякі з них перетворюються на півострови або зникають зовсім, одні діляться на частини, інші - виникають знов, збиваючи з пантелику географів і капітанів. Усі острови повільно переміщюються вниз за течією. Береги, що звернуті проти течії, розмиваються річкою, а на протилежних відкладаються нові наноси. Тому на їх верхніх кінцях часто можна побачити високий ліс, на нижніх - голу піщану косу. Прикладом такого острова може бути острів Джексона, на якому переховувався літературний герой Гекльбері Фінн.
Своїх справжніх розмірів Міссісіпі набирає після злиття з Огайо - «Прегарною річкою», як її називали французькі дослідники. Від місця впадіння Огайо Міссісіпі вже можна вважати усталеною, з виробленим профілем, річкою. У своїй нижній течії Міссісіпі розбивається на численні рукави. Разом з притоками рукави утворюють лабіринт заболочених повільних потоків. Щоб запобігати повеням, кожний рукав доводиться захищати дамбами.
Русло Міссісіпі у напрямі до гирла не розширюється, а, навпаки, звужується. Дельта має форму гусячої лапи. Вона щороку затоплюється під час повені. Низинні місця заросливологими субтропічними лісами. Ліси густо переплетені ліанами, гілки вкриті звисаючими епіфітами. На пальцях «гусячої лапи» через високу вологість ліс не росте. Багнистікоси, що ледве піднімаються з води, тільки слабко закріплені корінням очерету. На кінець літа Міссісіпі дуже міліє. Великі глибини зберігаються лише у нижній течії. Ранньою весною річка сильно розливається. Для захисту від повеней на річці збудовані дамби і відвідні канали. Головною причиною повеней звичайно буває Огайо. Часто рівень води в Огайо так піднімається, що русло Міссісіпі не вміщає її. Тоді частина води Огайо рухається вгору по Міссісіпі, повертаючи води головної річки назад на протязі кількох десятків кілометрів.
.4 Землекористування та ґрунти
Міссісіпі несе в море величезну кількість мулу: 211 млн. м³ на рік. Вона заповнює Мексиканську затоку, висунувши велику дельту завдовжки 320 км і завширшки 300 км. Дельта Міссісіпі є однією з найбільших річкових дельт у світі. Через велику кількість наносів щороку дельта висувається в море приблизно на 100 м. Річка переносять велику кількість алювію, часто змінюючи течії і утворюючи широкі заплави. Під час інтенсивних літніх злив на річках часто бувають катастрофічні повені.
2. Основні гідрологічні характеристики басейна річки
Гідрологічний режим Міссісіпі дуже складний, що повязано із значною різноманітністю природних умов її величезного басейну. Річки західної частини басейну (Міссурі, Єллоустон, Плат, Канзас, Арканзас, Ред-Рівер), тобто праві притоки Міссісіпі, течуть по засушливій території і доносять мало води до гирла. Головну роль в їх живленні грають дощі, але певне значення мають також сніги, що випадають в Скелястих горах. Навесні і влітку у цих річок бувають бурхливі повені внаслідок злив у горах і танення снігу. Особенно катастрофічні повені в басейні Міссісіпі наголошувалися в 1844, 1903, 1913, 1927, 1937, 1947, 1951, 1952 і 1965. У нижній течії побудовані гідротехнічні споруди, але і вони не можуть повністю оберегти населення і поля в долині річки від частих розливів. У весь інший час вони сильно міліють і навіть пересихають. Річки східної частини басейну повноводні протягом більшої частини року.
.1 Притоки
Праві притоки:
Арканза́с (англ. Arkansas River; Арканза - вірна американська вимова) - річка в США, одна з найбільших правих приток річки Міссісіпі. Довжина - 2 364 кілометри(шоста в США, друга по довжині притока Міссісіпі після Міссурі). Бере початок в Скелястих горах в окрузі Лейк біля Ледвілля, штат Колорадо. Впадає в Міссісіпі в Наполеоні, штат Арканзас. Площа басейну 505 тисяч км², середня витрата води 240 м³/с, третя притока Міссісіпі після Міссурі і Огайо.
Арканзас тече по Великим рівнинам на схід і південний схід, пересікаючи штати Колорадо, Канзас, Оклахома і Арканзас. Перші приблизно 200 км в Скелястих горах річка носить явно виражений гірський характер. У декількох місцях річки навесні і влітку можливий рафтінг. Ця ділянка закінчується Королівською ущелиною, каньйономзавдовжки 15 кілометрів, шириною в найвужчому місці 15 метрів, і завглибшки близько 400 метрів. За ущелиною річка Арканзас виходить на рівнину і стає значно ширшою, а трохи західніше за містом Пуебло (штат Колорадо) виходить на Великі рівнини. Нижче вона є типовою рівнинною річкою, з низькими берегами, які навесні затопляють повені. Два найбільші припливи - Сімаррон і Солона притока. Нижче Тулси, штат Оклахома, річка прохідна для великих суден.
ГирлоМіссісіпіПрирічкові країниСШАДовжина2364 кмВисота витоку4260 мСередньорічний стік240 м³/сПлоща басейну505 000 км²
Ред-Рівер (Red River), річка на півдні США, правий приплив Міссісіпі. Довжина 2050 км., площа басейну 233 тис. км. 2. Бере начало на плато Льяно-Естакадо; в середньому і нижній течії пересікає Примексиканську низовину. У низинах розділяється на рукави Олд-Рівер (впадає в Міссісіпі) і Атчафалая (впадає в Мексиканську затоку). По рукаву Атчафалая вода тече лише в повені. Живлення дощове. Режим украй нерегулярний. Паводки в кінці весни - початку літа, низька межень в кінці літа - початку осені. Витрати води в гирлі від 35 м-коду 3 / сік до 6600 м-коду 3 / сек. При середньому стоянні рівня судноплавна від р. Шрівпорт. У середній течії - крупне водосховище Тексома. ГЕС(гідроелектростанція).
Ред-Рівер - це залишки древнього озера Агассіс.
Ця річка відома своїми великими паводками, особливо в 1776, 1826, 1852, 1950 і 1997. Останній з них особливо торкнувся Гранд-Форкс, але минув Вінніпег, завдяки відвідні канали Ред-Рівера - водному шляху довжиною в 47 км, відкритому в 1968 і дозволяє воді обходити столицю стороною. Витрата води в 2 000 м / с реєструвався одинадцять разів з 1948 по 1999, а в 1826 склав 6 400 м / с.
У березні 2009 небувалий паводок торкнувся Міннесоту і Північну Дакоту.
Ліві притоки:
Вісконсін (Wisconsin), річка в США, лівий притока Міссісіпі. Довжина 655 км., площа басейну 31450 км. 2. Бере начало з озера Вью-Дезер, тече по горбистій рівнині. Основні притоки: справа - Ріб, Йеллоу-Рівер, Барабу, Кикапу, зліва - О-Клер, Пловер. Весняна повінь (березень - травень). Середньорічна витрата води в нижній течії 250 м 3 /сек, найбільший - 2300, найнижчий, - 50 м-код 2 /сек. У басейні багато ГЕС (найбільша - Гранд-Фрейзер-Фолс), водосховищ (більше 20). На Ст розташовані міста: Меррілл, Уосо, Стівенс-Пойнт, Вісконсіні-рапіді.
Річка бере початок в лісах озерного краю на півночі штату Вісконсін, з озера Lac Vieux Desert біля кордону з Мічіганом. Вона тече на південь через льодовикові рівнини в центрі штату.У південній частині штату річка зіткнулася з кінцевими моренами, утвореними під час останнього льодовикового періоду, завдяки чому виникло ущелині уздовж русла довжиною близько 8 км. На північ від Мадісоне, близько Портедж, русло повертає на захід, протікає через горбисту Західну піднесеність і впадає в Міссісіпі приблизно в п'яти кілометрах на південь від Прері-ду-Шина.
Річка розділяє штат на Західну і Східну частини.
Назву річки вперше було записано в 1673 році Жаком Маркетті як Meskousing, відбувалося з алгонкинських мов місцевих індіанських племен, первісне значення слова точно невідомо. Французькі дослідники, що пішли за Маркетті, змінили назву на Ouisconsin, саме так річка називалася на карті Гійома Делиля (Париж, 1718). На початку XIX століття назву було спрощено до нинішнього Wisconsin, і вже таку назву отримала територія Вісконсін, а пізніше і штат Вісконсін.
Іллінойс (англ. Illinois River) - річка в штаті Іллінойс, ліва притока річки Міссісіпі.
Утворюється злиттям річок Дес-Плейнс і Канкакі в 72 км на північний захід від міста Чикаго. Протікає по Центральним рівнинах, впадає в річку Міссісіпі біля міста Графтон.
Довжина 432 км (від витоку річки Канкакі 676 км). Площа басейну 71 тис. км.Судноплавна. Частина Іллінойського водного шляху. У районі міста Марсейлс побудований канал в обхід порогів.
Розливається під час повені і сильних дощів, утворюючи озера, найбільше з яких - Пеорія. Основні притоки - ліві: Вермілльон, Макино, Сангамон; праві: Фокс, Спун, Ла-Мойн. Найбільше місто на річці - Пеорія (Іллінойс).
Огайо (англ. Ohio River) - річка на сході США, лівий і самий повноводний приплив Міссісіпі.
Живлення змішане. Площа басейну 528,1 тис. км ². Високі паводки в холодну пору року, низька літньо-осіння межень з мінімумом у серпні - вересні. Середня витрата води у міста Метрополіс близько 8000 м ³ / сек, річний стік близько 250 км ³. Найбільші підйоми води у Пітсбурга (10-12 м), у Цинциннаті (17-20 м), в гирлі (14-16 м). Періодично спостерігаються сильні повені; в 1887, 1913, 1927, 1937 вони мали катастрофічний характер. Води Огайо забруднені стоками промислових підприємств.
Річка утворюється біля Піттсбурга, злиттям річок Аллегейні і Мононгахила, що беруть початок у Аппалачских горах. Довжина річки 1579 км. Загальна довжина з Аллегейні - 2102 км. До міста Луісвілла Огайо тече по Аппалачському плато, далі - по Центральним рівнин.
Басейн річки Огайо
На річці Огайо багато великих міст, найбільші з них: Піттсбург, Хантінгтон, Портсмут, Цинциннаті, Ковінгтон, Луїсвілл, Уілінг, Евансвілль і Метрополіс.Великі притоки по напрямку від витоку до гирла: Аллегейні, Мононгахила, Бівер, Уілінг-Крік, Літл-Маскінгум, Дак-Крік, Маскінгум, Літл-Канова, Хокінг, Канова, Гайандотт, Біг-Сенді, Літл-Сенді, Сайото, Літл-Сайото, Літл-Майамі Лікінг, Майамі-Рівер, Солт, Кентуккі, Грін-Рівер, Уобаш, Камберленд, Теннессі.
3. Вплив господарської діяльності
Міссісіпі - зручна водна дорога від Мексиканської затоки до центральних частин материка, важлива транспортна артерія США, що сполучає розвинені промислові і з.-х.(сільськогосподарський) райони країни. Значення Міссісіпі як водної дороги після періоду занепаду в кінці 19 - початку 20вв.(століття), викликаного конкуренцією залізниць, знов посилилося у зв'язку з промисловим розвитком району Великих озер, особливо після 2-ої світової війни 1939-45. Міссісіпі сполучена з басейном Великих озер і з глибоководним дорогою по р. Святого Лаврентія в Атлантичний океан Іллінойсським по воді, таким, що починається на озері Мічіган в м. Чикаго і проходящим за системою каналів, каналізованих річок і р. Ілінойс - лівому припливу Міссісіпі. В гирловий частини, в р. Новий Орлеан, одного з найбільших морських і річкових портів США, Міссісіпі пересікає Береговий канал - штучна водна дорога, що сполучає індустріальні райони побережжя Мексиканської затоки. Річкове судноплавство здійснюється по Міссісіпі до р. Сент-пів (впродовж більше 3 тис. км.), океанські судна піднімаються до р. Батон-руж. Довжина судноплавних доріг у всій системі Міссісіпі - Міссурі складає більше 25 тис. км., вантажообіг на ніжней Міссісіпі досягає 7 млн. т в рік. Основні вантажі - нафтопродукти, будівельні матеріали, кам'яне вугілля, хімікати.
Потенційні гідроенергоресурси річок басейну Міссісіпі складають 27,5 Гвт; освоєне близько 7 Гвт (найбільш значна ГЕС(гідроелектростанція) в р. Киокак потужністю 120 Мвт); в нижній течії незначні ухили і слабо виражена долина утрудняють споруду ГЕС(гідроелектростанція). Найбільші міста і порти: Міннеаполіс з Сент-Полом, Давенпорт, Сент-Луіс, Мемфіс, Батон-руж, Новий Орлеан.
Річки системи Міссісіпі мають велике господарське значення. Загальна протяжність судноплавних шляхів басейну понад 25 тис. кв. км. Міссісіпі сполучена каналами із системою Великих озер. На притоках Міссісіпі було споруджено ряд великих електростанцій.
.1 Екологічні проблеми
У річку стікають 40% відходів з континентальной частини США
Найбільш забруднення в гирлі річки Міссісіпі. Тут концентрується велика кількість добрив, що привели до формування мертвої зони
в гирлі річки Міссісіпі концентрація зєднань азоту, що залишалася незмінною з початку минулого сторіччя до 1960г., почала швидко зростати, збільшившись за чверть століття в 2,5 разу
42 греблі впливають на екологію верхів'я річки найсильнішим чином
Висновки
Висновки: будова земної кори, рельєф та клімату сприяють річці Міссісіпі. Рельєф материка дуже різноманітний, 2/3 його займають рівнини. А гори простягаються вздовж Тихогоокеанського і Антлатичного узбережжя. Слід звернути увагу на верхню течію річки яка має гірський характер, а нижня рівнинистий. Континентальний та субтропічний клімат істотно впливає на живлення Міссісіпі.
Література
1.Anfinson, John O.; Thomas Madigan, Drew M. Forsberg, and Patrick Nunnally (2003). The River of History: A Historic Resources Study of the Mississippi National River and Recreation Area. St. Paul, MN: U.S. Army Corps of Engineers, St. Paul District. OCLC 53911450.
.Bartlett, Richard A. (1984). Rolling rivers: an encyclopedia of America's rivers. New York: McGraw-Hill. ISBN 0-07-003910-0. OCLC 10807295.
.Penn, James R. (2001). Rivers of the world: a social, geographical, and environmental sourcebook. Santa Barbara, Calif.: ABC-CLIO. ISBN 1-57607-042-5. OCLC 260075679.
.Smith, Thomas Ruys (2007). River of dreams: imagining the Mississippi before Mark Twain. Baton Rouge: Louisiana State University Press. ISBN 978-0-8071-3233-3. OCLC 182615621.
.Mario Maffi, Mississippi. Un voyage aux sources de l'Amérique, Grasset, Paris 2008 (édition italienne 2004)
.Rodolphe De Koninck, «Le delta du Mississippi: une lutte à finir entre lhomme et la nature», dans Hérodote, Paris, La Découverte, n°121, 2e trimestre 2006, (ISBN 2707149519), pp. 19-41.
.Joseph Macé-Scaron, Le Mississippi: Du Golfe du Mexique à la Nouvelle-Orléans, le voyage de Joseph Macé-Scaron, éditions Belem, 2005, (ISBN 291557717X)
.Collectif, Le Mississippi, Time-Life, 1998, collection Les Grands Fleuves, (ISBN 2734407493)
.Bernard Pierre, Sylvaine de La Porte, Alain de La Porte, Mississippi, éditions Alain Barthélémy, 1993, coll. Espaces, (ISBN 2879230179)
.Nina Morgan, Denis-Paul Mawet, Laurence Fordyce (Photographies), Le Mississippi, éditions Gamma, 1994, coll. Les grands fleuves, (ISBN 2713016118)
.Kadir van Lohuizen, Les grands fleuves du monde, Paris, Actes Sud, 2003, (ISBN 2-7427-4515-7), «le Mississippi, charnière de l'histoire des États-Unis».
.Eve Sivadjian (dir.), Fleuves du Monde, Paris, SOLAR, 2004, (ISBN 2-263-03697-0), «Les fleuves de légende: le Mississippi»
.Pierre Carrière, article « Mississippi et Missouri », dans Encyclopædia Universalis, corpus 15, 2002, (ISBN 2852295504), pages 236-237
.Jacques Bethemont, Les grands fleuves, Paris, Armand Colin, 2e édition, 1999, 2000, (ISBN 220026092X)
.Mark Twain, Life on the Mississippi, James R. Osgood and Company, Boston, 1883; en français et en édition de poche: Mark Twain, Michel le Bris (préface), Bernard Blanc (traduction), La Vie sur le Mississipi, Paris, Payot, 2003, deux tomes, (ISBN 2228894427)
.S.E. Ambrose et D.G. Brinkley, The Mississippi and the Making of a Nation. From the Louisiana Purchase to Today, National Geographic Society, Washington DC, 2002
.T. Guess, The Mississippi, University Press of Kentucky, Lexington, 1989