Підприємство як організаційна форма господарювання
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ННІ ПРАВА
(ЗАОЧНА ФОРМА НАВЧАННЯ)
КАФЕДРА ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Господарське право"
на тему:
ПІДПРИЄМСТВО ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНА ФОРМА ГОСПОДАРЮВАННЯ
Виконавець:
студент Кедря Л.І.
Дніпропетровськ-2013
План
Вступ
1. Поняття та основи функціонування господарських товариств
2. Види господарських товариств
3. Порядок утворення і припинення господарських товариств
Висновки
Використана література
Вступ
Серед організаційно-правових форм підприємництва України господарським товариствам належить визначальне місце. Історія їх розвитку самим безпосереднім чином повязана з розвитком ринку, оскільки завдяки цій формі зростає можливість залучення до господарювання в якості субєктів підприємництва більш широких верств населення суспільства, перетворення громадян на активних, відповідально-правових учасників економічних відносин.
Можна зазначити, що господарські товариства - це добре забуті організаційно-правові утворення. Їх виникнення в дореволюційній юридичній літературі характеризувалось наступним чином: "Крупнокапіталістичний лад висуває на перше місце великі підприємства. Це створює необхідність і для капіталістів обєднуватися в товариства, особливо дрібних, які в іншому разі були б майже зовсім усунуті від підприємницької діяльності" [1, с.244]. Під поняття "товариство" (societas), як зазначалось в одному з творів тих часів, взагалі підходить будь-яке поєднання кількох осіб з метою досягнення якогось спільного для членів зиску завдяки вчиненню певних дій на спільний капітал, що складається з грошей, товарів, праці чи в іншому вигляді [2, с.412].
Розвиток господарської діяльності в цілому і господарських товариств безпосередньо є в значній мірі основою збільшення внутрішнього інвестування економіки, оскільки це один із основних засобів концентрації капіталу за допомогою обєднання індивідуальних капіталів, постійного розширення обсягу внутрішнього капіталу країни.
В сучасних умовах господарювання, коли Україна знаходиться на етапі переходу до ринкової економіки, важливим і необхідним є існування господарських товариств як сучасної форми господарювання, оскільки саме ця форма виступає найбільш поширеною організаційно-правовою формою підприємницької діяльності і являється основою ринкової економіки у більшості країн Європи.
Важливим можна зазначити те, що господарські товариства засновують свою діяльність на активній участі в управлінні товариством відносно великої групи підприємців. Тобто, громадське товариство є засобом демократизації господарських відносин. Ефективна робота підприємства можлива лише тоді, коли функції господаря закріплені не за однією особою, а хоча б за невеликою, але згуртованою групою людей, яка асоціює інтереси всього колективу, в правовому відношенні опосередковує деякі найбільш складні сфери діяльності (фінанси, рух майна, оплата праці тощо).
Характерні риси господарських товариств визначають їхнє важливе місце серед дисциплін, що вивчають господарські правовідносини, оскільки господарські товариства є одною з найефективніших організаційно-правових форм господарювання в Україні завдяки простоті їх створення і функціонування.
1. Поняття та основи функціонування господарських товариств
Стаття 62. Підприємство як організаційна форма господарювання
Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими субєктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.
Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Підприємство є різновидом господарської організації і являє собою самостійний субєкт господарювання, створений і зареєстрований у встановленому законом порядку для систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності з метою задоволення суспільних і особистих потреб громадян.
Підприємство є однією з найбільш поширених і численних сучасних організаційно-правових форм здійснення господарської діяльності в нашій економіці. Воно, поряд з господарськими товариствами, кооперативами, належить до основної, первинної ланки системи господарювання. Саме ці суб'єкти господарювання забезпечують основний обсяг виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг. Підприємства є тими ланками народного господарства, в яких продуктивні сили знаходять пряме і безпосереднє зчленування із засобами виробництва з метою продуктивної експлуатації останніх і випуску готової продукції. Участь підприємства в процесі господарювання немислимо без нерозривного зчленування людського субстрату (трудового колективу) і цілісного майнового комплексу, який становить лише майнову базу функціонування підприємства. Функціонування підприємства в процесах господарювання регламентовано законодавством, підприємства є адресатом нормативних та індивідуально-правових розпоряджень як об'єкти соціального управління, які здатні до суб'єктивного (вольового) сприйняття управлінського впливу.
Об'єкти соціального управління не слід плутати з об'єктами права. Помилковою є новела, що з'явилася в українському законодавстві після прийняття Цивільного кодексу України, у статті 191 якого підприємство ототожнюється з єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності і здатен бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди й інших угод.
Підприємство створюється за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу. Приватне підприємство, наприклад, може бути створено одним чи декількома фізичними особами - приватними власниками. Компетентними органами для створення державних і комунальних підприємств є, відповідно, органи державної влади (як правило, міністерства і відомства) і органи місцевого самоврядування. Немає перешкод для створення підприємств колективними власниками - юридичними особами: господарськими товариствами, кооперативами, громадськими і релігійними організаціями.
До прийняття ГК українським законодавством підприємства розглядалися лише як суб'єкти підприємницької діяльності, створені з метою одержання прибутку (доходу). Поряд з цим, тепер підприємства можуть створюватися для здійснення і некомерційної господарської діяльності.
Підприємства, за загальним правилом, діють на підставі свого статуту, що є основним документом, який констатує існування підприємства. У ньому вказуються засновники, закріплюється форма майнової відособленості й форма власності підприємства; мета діяльності підприємства і його задачі; організаційна структура й органи управління; обсяг і межі майнової відповідальності за боргами підприємства; порядок ліквідації і реорганізації підприємства та інші важливі для його функціонування аспекти діяльності.
Статут казенного підприємства розробляється на основі Типового статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України [Про Типовий статут казенного підприємства: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 р. №914]. Такі господарські організації, як повні і командитні господарські товариства, які є юридичними особами, згідно із статтею 82 цього Кодексу, статуту не мають.
Підприємство є юридичною особою (загальні положення про юридичних осіб містяться у главі 7 ЦК України), що дозволяє йому бути самостійним (від власного імені) учасником відносин товарно-грошового обігу при здійсненні господарської діяльності, а також позивачем і відповідачем у суді. Наявність у підприємства статусу юридичної особи означає й те, що за своїми боргами і зобов'язаннями воно, за загальним правилом (якщо інше окремо не обумовлене в законі або статуті), несе самостійну майнову відповідальність, тобто дише воно само, і ніхто інший, за його боргами не відповідає.
Оскільки підприємства відносяться до такого виду суб'єктів господарювання, як господарські організації (які володіють статусом юридичної особи), то майно може відокремлюватися за ними (згідно з ч.4 ст.55 цього Кодексу) на праві власності, праві господарського відання або оперативного управління.
Незалежно від особливостей внутрішньої структури того чи іншого підприємства жодне з них не може мати у своєму складі юридичних осіб. У тих випадках, коли одне підприємство за рахунок свого майна створює (засновує) нове (дочірнє) підприємство з правами юридичної особи, це останнє підприємство до складу першого не включається. Воно може перебувати в економічній залежності, у підпорядкуванні в першого, але в організаційно-правовому відношенні залишається, проте, юридично самостійним, окремим суб'єктом господарювання (див. коментар до ст.126 цього Кодексу)
2. Види господарських товариств
Види господарських товариств названі у ч.1, ст.80 ГК України, до господарських товариств належать:
акціонерні товариства;
товариства з обмеженою відповідальністю;
товариства з додатковою відповідальністю;
повні товариства;
командитні товариства [4, с.48].
Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями [7, с.33].
Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України "Про акціонерні товариства" акціонерне товариство не відповідає за зобовязаннями акціонерів. До товариства та його органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення акціонерами протиправних дій.
Акціонери не відповідають за зобовязаннями товариства і несуть ризик збитків, повязаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій. До акціонерів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами.
Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, визначених статутом товариства, відповідають за зобовязаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.
Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство.
Товариство створюється без обмеження строку діяльності, якщо інше не встановлено його статутом.
Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку.
Повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити назву його типу (публічне чи приватне) і організаційно-правові форми (акціонерне товариство).
Товариство може мати скорочене найменування іноземною мовою (мовами) [7, с.33-34].
Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобовязаннями тільки своїм майном [4, с.48]. Учасники таких товариств несуть відповідальність в межах їх вкладів в майно товариства.
Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинне оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.
Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства [8, с.71].
Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобовязаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників [4, с.48]. Тобто учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.
Відповідно до ст.543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.
Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.
Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором [3, с.167-168].
Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобовязаннями товариства усім своїм майном [4, с.48].
Повною є тільки відповідальність учасників у зовнішніх зносинах з кредиторами.
Особливе значення в повному товаристві надається чіткому вирішенню відносин майнового характеру. Так, установчий договір про повне товариство, крім загальних для господарських товариств умов, повинен визначити розмір частки кожного з учасників. З передачею частки третій особі здійснюється одночасний перехід усієї сукупності прав та обовязків, що належали учаснику, який вибув з товариства або віддав частину своєї частки.
Командитне товариство - господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобовязаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники) а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники) [4, с.48]. Командитне товариство в дореволюційні часи і в перші роки радянської влади мало назву "товариство на вірі".
Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як субєкти підприємництва.
Як бачимо, принциповою відмінністю командитного товариства від інших видів товариств є те, що в командитному товаристві приймають участь дві категорії засновників, а саме: особи, що повністю відповідають за зобовязаннями товариства у формі солідарної відповідальності і особи відповідальність яких обмежується розмірами їх внесків у майно товариства.
Посилена відповідальність таких товариств ґрунтується на довірі між учасниками, а також є гарантією довіри до товариства з боку його партнерів, оскільки ризик виконання зобовязань гарантується не тільки майном товариства, а й майном його учасників.
форма господарювання підприємство товариство
Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно.
3. Порядок утворення і припинення господарських товариств
Особливості правового статусу господарських товариств залежать від їхнього виду та організаційної форми, які закріплюються в установчих документах. При заснуванні господарського товариства вибір організаційної форми залежить від засновника чи засновників. При цьому враховується зміст та основні напрямки діяльності, сфера її здійснення, ресурси, які можуть бути використані, кількість і склад осіб, які безпосередньо обєднуються для здійснення господарської діяльності, тощо. Так, у статуті акціонерного товариства, крім зазначених, повинні міститися відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобовязань по викупу акцій [9, с.75].
Отже, установчі документи господарських товариств залежать від їхнього виду. Одні з господарських товариств (повні і командитні) можуть діяти на підставі засновницького договору, інші (акціонерне, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю) - на підставі статуту. В установчих документах незалежно від виду товариства повинно бути вказано найменування товариства, в якому й зазначається його вид, а також предмет і цілі його діяльності, склад засновників і учасників.
До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать законодавству. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк.
Права та обовязки учасників товариства визначаються законодавством та установчими документами. Ці документи не можуть звужувати ті права і відміняти ті обовязки, якими учасники наділені законодавством. Відповідно до ст.88 Господарського кодексу вони мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, який визначається в установчих документах, за винятком випадків, передбачених законодавством; брати участь у розподілі прибутків товариства і одержувати його частку (дивіденди); одержувати інформацію про діяльність товариства (ознайомлюватися з річними балансами, звітами, протоколами зборів); вийти з товариства в передбаченому установчими документами порядку.
Обовязками учасників товариства є: дотримання установчих документів товариства та виконання рішень його органів управління; внесення вкладів чи сплата акцій у розмірі, порядку і коштами, передбаченими установчими документами.
Управління господарським товариством, як уже зазначалося, здійснюють його органи та посадові особи, склад і компетенція та порядок прийняття рішень якими визначається установчими документами товариства.
Посадовими особами товариства є голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а в разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради. Ними не можуть бути особи, службову або іншу діяльність яких визнано Конституцією та законом несумісною з перебуванням на цих посадах, а також особи, яким це заборонено рішенням суду.
Посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ними господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом та установчими документами товариства.
Здійснюючи господарську діяльність, господарські товариства виступають як власники майна, переданого їм засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої в результаті цієї діяльності, та доходів, одержаних від неї; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом (ст.85 ГК України). Вкладами засновників та учасників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на обєкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.
Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника або засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в його установчих документах. Отже, сума цих вкладів становить статутний фонд товариства. В ньому створюються також резервний (страховий), а також інші фонди, передбачені законодавством або установчими документами товариства [9, с.75-76].
Норми про господарські товариства містяться крім Господарського також і в Цивільному кодексі України. Таке розміщення загальних і спеціальних норм, що регламентують діяльність господарських товариств, характерне і для зарубіжного законодавства.
У звязку з цим виникає питання: яким же кодексом стосовно господарських товариств і взагалі господарської і підприємницької діяльності належить користуватись? Виходячи з принципу, закладеного в Цивільному кодексі України (ст.9), слід дійти висновку, що положення ЦКУ застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства [9, с.77].
Відповідно до ч.1 ст.59 ГКУ припинення діяльності субєктів господарювання здійснюється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників субєкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, - за рішенням суду [4, с.34].
Процедура ліквідації господарського товариства передбачає прийняття відповідного рішення (про ліквідацію товариства та призначення ліквідаційної комісії) вищим органом товариства (добровільна ліквідація) або судом (примусова ліквідація).
Прийняття зазначених рішень тягне за собою важливі правові наслідки: повноваження по управлінню справами господарського товариства переходять до ліквідаційної комісії, яка повинна виконати певні дії (у триденний строк з моменту її утворення опублікувати інформацію про ліквідацію господарського товариства; здійснити дії, передбачені ст. ст.58-61 ГКУ та інших законів, що визначають специфіку правового становища господарських товариств з певним видом діяльності (банківської, спільного інвестування та ін.).
Основне завдання ліквідаційної комісії - здійснити акумуляцію коштів товариства, у тому числі шляхом продажу його майна, провести розрахунки з кредиторами (відповідно до ст.61 ГКУ) та учасниками товариства. За загальним правилом, перевагу перед учасниками товариства щодо задоволення своїх вимог за рахунок майна товариства мають кредитори товариства, наймані працівники (по оплаті їх праці), держава (щодо виконання зобов'язань перед бюджетом), банки, власники облігацій, випущених товариством, та інші кредитори. Лише після задоволення вимог зазначених осіб кошти, що залишилися після цього, розподіляються між учасниками товариства у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію, з дотриманням порядку та умов, передбачених ГКУ, законом про господарські товариства та установчими документами товариства. Проте розподіл коштів між учасниками товариства повинен бути затриманий у разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства. Лише вирішення судом цього спору або одержання кредиторами відповідних гарантій погашення заборгованості дає підстави ліквідаційній комісії здійснити розрахунки з учасниками товариства. При цьому майно, передане товариству його засновниками або учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди.
Особливий порядок, відмінний від згаданого, передбачається Законом "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" [10], у статті 21 якого закріплюється переважне право акціонерів корпоративного інвестиційного фонду, які не були у складі його засновників, на оплату вартості їх акцій до погашення заборгованості товариства перед бюджетом та задоволення вимог інших кредиторів.
Припинення товариства як суб'єкта господарювання пов'язується з проведенням ліквідаційною комісією усієї сукупності дій відповідно до встановлених вимог, що дає підстави для внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру - як завершального етапу ліквідації товариства.
У разі припинення господарського товариства мають враховуватися також загальні вимоги щодо припинення суб'єктів господарювання (ст.58-61 ГКУ), а також спеціальні - щодо особливостей припинення командитного товариства (ст.83 Закону "Про господарські товариства" [11]), товариств, що здійснюють банківську діяльність (ст.87-98 Закону "Про банки і банківську діяльність" [12]), страхування (ст.43 Закону "Про страхування" [13]), спільне інвестування (ст. 20,21 Закону "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", біржову діяльність (ст.36 Закону "Про цінні папери і фондову біржу" [14]).
Порядок виключення господарського товариства з державного реєстру регулюється частиною 15 статті 58 ГКУ, а також статтями 33-41 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" [15].
Слід зазначити, що у Цивільному кодексі України положення щодо припинення господарських товариств (незалежно від виду) відсутні. Крім загальних для юридичних осіб засад та порядку припинення (ст.104-112 ЦКУ), передбачаються спеціальні положення щодо певного виду господарських товариств: повного товариства (ч.1 ст.132 передбачає додаткову підставу ліквідації-якщо в товаристві залишився один учасник), командитного товариства (ст.139 передбачає як вищезгадану підставу, так і ту, що зафіксована у ст.83 Закону "Про господарські товариства" - якщо вибули всі учасники з повною відповідальністю), товариства з обмеженою відповідальністю та товариства з додатковою відповідальністю (ст.150 і 151 закріплюють можливість: а) ліквідації товариства за рішенням загальних зборів або за рішенням суду, б) перетворення в акціонерне товариство чи виробничий кооператив). Закріплюється додаткова підстава для ліквідації товариств, що належать до об'єднань капіталів: зменшення вартості його чистих активів нижче мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом (ч.4 ст.144 - щодо товариства з обмеженою відповідальністю; ч.4 ст.151 - щодо товариства з додатковою відповідальністю; ч.3 ст.155 - щодо акціонерного товариства).
Висновки
Господарське товариство є юридичною особою, яка засновується на умовах засновницького договору і діє на умовах установчих документів. Господарські товариства являють собою організоване в єдине ціле обєднання декількох юридичних осіб та (або) громадян для ведення господарської діяльності, виготовлення продукції (товарів), виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку, тобто належать до господарських організацій корпоративного типу.
Участь у господарському товаристві є водночас обовязком і правом його учасників. Майнова участь є обовязковою, а особиста - правом, а в персональних товариствах (повному та командитному) - обовязком.
Господарські товариства мають право повноцінно вести свою діяльність та розвиватися, і перебувати під захистом закону, - так само, як людина має право жити.
Одним із найважливіших видів цивільних правовідносин є відносини, які виникають під час діяльності господарських товариств, ці відносини спрямовані на задоволення потреб учасників товариства.
Попри зміни, які відбулись у законодавстві протягом останнього часу, все ж таки залишається велика кількість неврегульованих, конфліктних питань у напрямку організації господарської діяльності. Але, як свідчать статистичні дані останніх років, господарські товариства в Україні набули широкого поширення, і далі спостерігається тенденції до їх розвитку.
Використана література
1.Каминака А.И. Очерк торгового права. - СПб., 1912.
2.Федоров А.Ф. Торговое право. - Одесса, 1911.
.Цивільний кодекс України (станом на 10 травня 2012 року). - Х.: Одіссей, 2012. - 384 с.
.Господарський кодекс України (станом на 02.02.2012 р.). - С.: ТОВ "ВВП НОТІС", 2012. - 164 с.
.Правові основи підприємницької діяльності /за редакцією Шакуна В.І., Мельника П.В. - К. - Правові джерела. - 1997. - 780 с.
.Смолин Г.В. Господарське право України. Загальна частина: Навчальний посібник. - Л. - 2008. - 467 с.
.Вінник О.М. Науково-практичний коментар Закону України "Про акціонерні товариства" / О.М. Вінник. - К.: Хрінком Інтер, 2009. - 312 с.
.Кравчук В. Вклади статутного капіталу господарського товариства // Право України, 2007. - № 7.
.Господарське право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / В.М. Гайворонський, В.П. Жушман, Н.В. Погорецька та ін.; За ред.В.М. Гайворонського та В.П. Жушмана. - Х.: Право, 2005. - 384 с.
10.Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди): Закон України від 15 березня 2001 р. № 2299-Ш.
.Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП.
.Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р. № 2121 - III 61.
.Про страхування: Закон України від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР.
.Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18 червня 1991 р. № 1201-XII.
.Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців: Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ.