Криміналістичне почеркознавство: етапи розвитку та становлення

Криміналістичне почеркознавство: етапи розвитку та становлення

Зміст

Вступ

Розділ 1. Історичні аспекти розвитку судово-почеркознавчої експертизи

.1 Каліграфічний етап розвитку судового почеркознавства

.2 Прикметоописовий етап розвитку судового почеркознавства

.3 Графометричний етап розвитку судового почеркознавства

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Можливості судово-почеркознавчої експертизи у вирішенні її завдань на сучасному етапі розвитку

.1 Предмет, завдання та об’єкти судово-почеркознавчої експертизи

.2 Можливості судово-почеркознавчої експертизи у вирішенні ідентифікаційних завдань

.3 Можливості судово-почеркознавчої експертизи у вирішенні діагностичних завдань

.4. Можливості судово-почеркознавчої експертизи у вирішенні класифікаційних завдань

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Стан судово-почеркознавчої експертизи та основні напрями її розвитку

.1 Проблемні питання судово-почеркознавчої експертизи

.2 Шляхи вирішення проблем судово-почеркознавчої експертизи

Висновки до розділу 3

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Українська держава головним своїм пріоритетом, найвищою соціальною цінністю визнала людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку. Важлива роль у захисті людини, її прав та свобод належить органам внутрішніх справ, зокрема міліції. В її структурі є підрозділи, які забезпечують проведення на належному рівні судової та почеркознавчої експертиз.

В сучасний період судове почеркознавство являє собою високорозвинену предметну галузь теорії судової експертизи та галузь криміналістики. Почеркознавча експертиза все частіше використовується в кримінальному та цивільному процесах доказування. Все більше коло питань, істотних та важливих для успішного розслідування та правильного розгляду судових справ, вирішують експерти-почеркознавці на підставі своїх наукових знань та практичного досвіду.

Подальший розвиток судового почеркознавства тісно пов’язаний з історією виникнення й розвитку, з теоретичним узагальненням накопиченого за багато років матеріалу. Для того, щоб теорія виконувала свою методологічну функцію та дала основу для найбільш ефективних шляхів розвитку науки, необхідно дослідити історію формування, сформулювати основні положення цієї теорії, представити її як визначену, струнку систему знань.

Характерним є подальший активний розвиток теоретичних засад судового почеркознавства, експериментальних розробок, узагальнень практики, вдосконалення існуючих методик і створення нових, найбільш ефективних методів експертного дослідження почерку. Розвиток теоретичних засад судового почеркознавства характеризується розробкою основних положень вчення та процесу експертного дослідження, як компонента предмету судового почеркознавства; створенням понятійного апарату в галузі теорії і практики судово-почеркознавчої експертизи (словник основних термінів); формулюванням основ математичного моделювання та автоматизації в галузі судово-почеркознавчої експертизи (теорія і практика математичного моделювання); розробкою основних положень теорії та методики судово-почеркознавчої діагностики.

Сучасне судове почеркознавство характеризується реалізацією великої кількості різноманітних підходів, що намітилися в наукових розробках, спрямованих на розвиток теорії і вдосконалення практики судово-почеркознавчої експертизи. Завданням даної роботи є розгляд та дослідження, а також історико-правовий аналіз стану знань про судово-почеркознавчу експертизу та перспективи її розвитку.

Однак слідчі та судді не в усіх випадках використовують в повній мірі можливості судово-почеркознавчої експертизи, не завжди вдало надають порівняльний матеріал для її проведення, а саме це в значній мірі визначає якість результату почеркознавчого дослідження, впливає на правильність прийнятого експертом висновку. Тому, тема даного дослідження є надзвичайно актуальною і потребує детального вивчення.

В роботі розглядається становлення, розвиток судово-почеркознавчої експертизи, характеризується сучасний стан знань, а також аналізується предмет теорії судового почеркознавства, досліджуються проблемні питання судово-почеркознавчої експертизи та шляхи їх вирішення.

Метою праці є раціональна систематизація нових тенденцій судово-почеркознавчої експертизи, шляхом проведення розподілу наукових досягнень через призму тих завдань, які покликані вирішити різні види експертних досліджень, а також використання всіх сучасних розробок науковців і спрямування їх на найбільш ефективне вирішення експертних завдань у сфері судового почеркознавства.

З позиції сучасних природничо-наукових знань та системно-структурного підходу в роботі визначаються передумови виникнення судово-почеркознавчої ідентифікації і характеризується почерк як її об’єкт.

Предметом спеціального розгляду в роботі стало дослідження можливостей судово-почеркознавчої експертизи з позиції завдань, які вона вирішує (ідентифікаційних, діагностичних та класифікаційних).

Магістерська робота є підсумком аналізу літературних джерел, різних наукових напрямів і узагальнень історії розвитку криміналістичної експертизи.

Зазначені вище обставини визначили можливість віднесення розглянутої проблеми до актуальних і обрання теми даного дослідження.

Об’єктом дослідження є судове почеркознавство як самостійне вчення і теоретично-методологічна база почеркознавчої експертизи.

Предметом дослідження є криміналістичне почеркознавство: етапи розвитку та становлення.

Завданням дослідження є розгляд основних історичних аспектів розвитку судово-почеркознавчої експертизи, можливостей судово-почеркознавчої експертизи у вирішенні її завдань на сучасному етапі розвитку, а також основні напрями її розвитку.

Методологічна основа і методи дослідження. Методологічну основу роботи складають принципи і головні категорії теорії пізнання соціальних явищ і процесів, розвитку і взаємозв’язку об’єктів реальної дійсності, а також концептуальні положення судового почеркознавства і почеркознавчої експертизи.

У процесі здійснення цього дослідження застосовувалися системний, структурно-функціональний, формально-логічний, порівняльно-історичний, статистичний аналіз і оцінка експертних висновків, екстраполювання та інші загальнонаукові та окремі наукові методи.

Правову основу дослідження становлять Конституція України, закони, постанови Кабінету Міністрів України, пленумів Верховного Суду України, відомчі нормативні акти, що регулюють діяльність експертної служби України.

Теоретичну основу дослідження склали роботи Л.Є. Ароцкера, Р.С. Бєлкіна, В.Ф. Берзіна, Є.Ф. Бурінського, А.І. Вінберга, Л.Г. Еджубова, Є.У. Зіцера, Н.І.Клименка, З.І. Кірсонова, В.Я. Колдіна, О.М. Комаринця, І.Ф. Крилова, Р.М. Ланцмана, А.М. Лисенка, В.К. Лисиченка, О.І. Манцвєтової, З.С. Меленевської І.М. Можара, В.Ф. Орлової, М.Я. Сегая, С.А. Ципенюк, О.Р. Шляхова та інші.

Характер дослідження обумовив необхідність використання філософської (Б.Т. Алексєв, Д.І. Блохінцев, О.О. Бреславський, П.В. Копнін), соціологічної (О.О. Ачкурін, В.М. Бєлов, Т.І. Заславська, В.О. Лисичкін) і психологічної (Н.О. Бернштейн, В.Д. Глезер, Р.Л. Грегорі, Ю.М. Мухін) літератури, а також сучасного апарату логіки, кібернетики, інформатики та інших галузей знань.

Структура роботи визначається її метою, завданнями та предметом дослідження і композиційно складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку літератури. Обсяг роботи становить 140 сторінок, список використаних літературних джерел - 10 сторінок (104 найменування).

Розділ 1. Історичні аспекти розвитку судово-почеркознавчої експертизи

.1 Каліграфічний етап розвитку судового почеркознавства

Розвиток судового почеркознавства, аналіз теорій експертизи почерку розглядаються в багатьох наукових роботах криміналістів. Це пояснюється тим, що багато питань судового почеркознавства вивчені ще недостатньо. Так, не в повному обсязі висвітлені розвиток та становлення теорії судово-почеркознавчої експертизи.

Експертиза письма безпосередньо пов’язана з виникненням та поширенням писемності і має тривалу історію свого розвитку. Ще в древньому Римі під час правління імператора Юстиніана судові суперечки про справжність документів вирішувались за допомогою експертизи письма.

Перші відомості про проведення експертизи письма відносяться до початку ХVІІ сторіччя. За Російським Зводом законів звіренням почерків могли займатися люди, що володіють «таємницею» писемності - секретарі присутствених місць, вчителі краснопису та інші. Головна якість, що визначала експерта, полягала в умінні красиво писати. Треба зазначити, що довгі роки, в минулому, висновок експертів-каліграфів був вирішальним у суперечці про виконавця того чи іншого документа.

Крилов І.Ф. згадує історичні документи, що зберегли свідчення про одну з перших таких експертиз, яка була проведена в Росії на початку ХVІ сторіччя [26, c. 157-159]. Князі Данило і Давид Кемські купили у князя Федора Кемського «вотчину Кодобое и сельцо Гридинское с деревнями». Про продаж, як заведено було в той час, склали купчу грамоту, покликану бути доказом укладеної угоди. Продавець Федір Кемський незабаром помер, а дружина його княгиня Ганна Кемська укладення угоди заперечила, заявивши, що купча грамота є підробленою, внаслідок чого відмовилась передати вотчину Данилу та Давидові Кемським. Останні звернулися з проханням про захист своїх інтересів до великого князя.

При розгляді суперечки була досліджена подана позивачами купча грамота, написана власноручно Федором Кемським, але Тимошка, що представляв інтереси Ганни Кемської, підтверджував, що ця грамота «брехлива, не княж Федора рука». На підкріплення своєї заяви про підробленість купчої він пред’явив зразки почерку Федора Кемського. Відповідно до порядку, що існував, судді викликали послушників, що підписали купчу, та допитали їх. Останні підтвердили істинність купчої і надали, крім того, документ (зразок ділової грамоти), складений власноручно Федором Кемським. Проте і після цього Ганна Кемська продовжувала наполягати, що купча підроблена. Тоді судді прийняли рішення про необхідність експертизи почерку.

У цивільному провадженні з цього приводу говориться: «Дмитрей Володимировичь купчую грамоту княж Федорову ж руку деловую грамоту, що князь Афанасей прислал. И княж Федорову ж руку, что запись положил перед Дмитреем княгиня Аннин человек Тимошка, великого князя диакам всем казал. И диаки смотрив сказали, что та купчая и деловия и запись, все трое рука одна». Після такого висновку дяків (експертів) справа була передана великому князю Василеві Івановичу, який вислухавши його разом із боярами, «велел Дмитрею ищей князя Данила да князя Давьща отправит в селцо Гридинское с деревнями велел им присудить, по их купчей грамоте, а княгиню Анну велел обвинити».

Експертиза проводилася у 1508 році, тобто майже п’ять сторіч тому. Але вже в той далекий час дослідження ґрунтувалося на порівняльному методі, вивченню піддавались не тільки окрема купча грамота, чия достовірність викликала сумніви, але і документи, які зараз ми назвали б вільними зразками почерку Федора Кемського.

В інший експертизі, що проводилася у 1686 році, у справі про підкинутий лист, що викривав піддячого Верхотурського наказового дому Івана Перьмякова, як винного у зловживаннях, застосовувався той самий порівняльний метод, але серед документів, що досліджувались фігурував вже «письмо для примеру», що сьогодні ми назвали б експериментальним зразком почерку Маслова, який звинувачувався у виконанні підкинутого листа [66, c. 159]. Так закладалися основи методики експертного дослідження почерків, починалося формування каліграфічної експертизи.

Каліграфія відіграє важливу роль при звіренні почерків. Вивчення прийомів вироблення почерку, засобів накреслення букв і знаків, знання правил правопису складають частину того фундаменту, на якому ґрунтується звірення. Подібних знань для наукової експертизи аж ніяк не достатньо, проте і таких знань експерти-каліграфи в більшості випадків не мають. Є.Ф. Бурінський наводить приклади з діяльності власника друкарні, якого суди часто залучали для проведення каліграфічних експертиз. Будучи людиною в питаннях почеркознавства неосвіченою, він по тому самому документу давав цілком протилежні висновки. Щоб упередити подібні випадки, він зрештою став при кожній новій експертизі спочатку довідуватися про те, який висновок по даній справі давався ним раніше [11, c. 149-152].

Відсутність наукової основи позбавляло каліграфічну експертизу переконливості. Наукового авторитету вона не мала ані у практичних працівників, ані серед вчених. Уільям Уільз наводить таку думку англійського судді Джона Ніколя щодо доказової сили звірення почерків: «Суд мав уже багато можливостей переконатись, що докази за допомогою почерку, по самій сутності своїй, дуже незадовільні. Вони не мають сили ствердження, оскільки легко підроблюються під чужі руки, так само як і сили заперечення, через те що часто буває, що та сама особа при різних обставинах пише цілком безвихідними почерками. Не маючи точних свідчень про те, у якому стані і за яких умов написана відома бумага і не проаналізувавши докладно ці обставини, немає ніякої можливості зробити висновок про справжність рукопису. Тому особи, які засвідчують справжність або підробленість підпису на підставі однієї видимої подібності, можуть так легко помилятись, що свідчення, яке відхиляє справжність певного підпису, навряд чи коли-небудь може бути прийняте за доказ підробленості документа» [66, с. 158].

Наведену оцінку поділяли і багато російських судових діячів. Так, наприклад, товариш голови Петербурзького окружного суду Рейнбот при урочистому відкритті петербурзького кабінету науково-судової експертизи говорив про експертів-каліграфів: «Один усю свою увагу приділить волосистому завитку букви «у» і в ньому відкриє подібність почерків, інший за натиском в тій самій букві знайде повне розходження у підписах, що порівнюються. Усе тут залежить не від дійсної подібності або розходженні у написанні букв, а від суб’єктивного враження ока кожного з тих, хто дивляться. Чи не розуміють такі експерти тих осіб, які, дивлячись на ту саму хмарину в літній синяві неба, готові не порозумітися через те, що один бачить у цій хмарині лева, а інший - собаку» [66, с. 158].

Не володіючи науковою методикою дослідження, експерти-каліграфи не могли науково обґрунтувати свої висновки. Коли французького експерта Белломе, що дав помилковий висновок відносно виконавця знаменитого бордеро в справі Дрейфуса, запитали, чим він може довести свій висновок, він відповів: «Ми подібні експертам картин: рух пера для нас те саме, що для них рух пензля; ми не можемо дати матеріальних доказів того, що ми стверджуємо».

Незважаючи на вище зазначене, каліграфічна експертиза панувала в судах протягом багатьох сторіч. У неї були окремі успіхи, але значно більше було невдач. Відзначаючи цю обставину, Є.Ф. Бурінський влучно зауважив, що якби в судах було заведено вирішувати справи про підробки документів за допомогою розкладання гранд-пасьянсу, то і тоді, звісно, були б випадки успіху [11, c. 152-154].

Тому прийнято вважати, що першим напрямом у дослідженні письма стала каліграфічна експертиза. Процес каліграфічного дослідження зводився лише до виявлення подібності або розходження зовнішнього накреслення окремих літер у рукописах, які порівнювались. Природно, що таке механічне зіставлення будови письмових знаків без урахування обставин, які впливають на формування письмово-рухового навику, призводило до найгрубіших помилок.

Каліграфічний напрям в експертизі документів піддавався різкій критиці з боку провідних учених. Так, швейцарський вчений Рейс писав: «Для графічних експертиз найчастіше запрошуються каліграфи, начебто достатньо вміти учити дітей краснопису для того, щоб справитись з однією з найскладніших і важких експертиз, що потребує серйозних знань із фізіології, хімії та фотографії» [28, с. 13].

Бурінський Є.Ф. таким чином оцінював «науковість» цього методу дослідження: «Нам, у нашій практиці випадало бачити одного шанованого утримувача типолітографії, який при дослідженні того самого документа в різний час (у комерційному суді, у судового слідчого на попередньому слідстві) давав іноді, по безпам’ятності, три цілком протилежні висновки про те, ким написаний рукопис. При цьому кожен з них висловлювався з такою впевненістю, що самому експерту ставало соромно за себе, коли ставили йому питання про те, яку ж саме з його різних думок варто вважати остаточною» [11, с. 15-17].

Даючи висновок, в основі якого немає жодних наукових положень, каліграфи зрештою втратили в очах суду всяку довіру. Псевдонауковість цього методу дуже влучно охарактеризував професор Є.Ф. Бурінський, який відзначав, що правосуддю доводилось боротись як із підроблювачами, так і з фантазією каліграфів.

.2 Прикметоописовий етап розвитку судового почеркознавства

Виникнення теорії судово-почеркознавчої ідентифікації в криміналістиці пов’язане з прикметоописовою концепцією. Криміналісти докладно розглядали і піддавали критичному аналізу погляди на почерк прихильників прикметоописового напряму. Як відомо, сутність прикметоописового напряму в судовому почеркознавстві полягає в екстраполяції на почерк методу упізнання особи шляхом опису зовнішніх прикмет. Автором цих поглядів був французький криміналіст А. Бертільон, що виклав їх у дуже загальній, майже декларативній формі.

Ознаки почерку були зведені ним у систему, що складається з таких основних груп: ознаки, що охоплюють форми їх взагалі, форми букв, форми їх складових частин; розмір почерку в цілому, розмір окремих букв, частин та елементів букв; положення букв (стислість, порядок виконання букв, відстань між рядками); напрямок (кут або нахил почерку); напруження (проміжки між окремими елементами, буквами та словами); спосіб зв’язності почерку; примхливість почерку; спрощеність почерку тощо.

Необхідно звернути увагу на методику експертного дослідження, яка застосовувалась Бертільоном. Спочатку він вивчав нахил букв, розташування рядків, їх розмір та інші ознаки, що дозволяють судити про загальний характер почерку підозрюваної особи. Слідом за цим починав досліджувати деталі. З цією метою виготовляв збільшені в 2-3 рази фотографічні знімки з документів, що досліджувались, та зразків почерку, на яких нумерувались усі слова із зазначенням як рядка, так і місця, яке займає слово у даному рядку. Потім слова вирізались та наклеювались тотожні букви, що займають у слові різні місця, тобто на початку, в середині або в кінці.

Виготовлені таким способом таблиці досліджувались А. Бертільоном за допомогою лупи або, у разі необхідності, мікроскопа. При цьому дослідженні вивчався характер написання кожної окремої букви. Зверталась увага на те, чи починається буква з товстого штриха, тонкого або крапки, на якому місці букви є найбільший натиск пера, яким поворотом пера відтворена ця буква тощо.

Поширення на почерк методу опису за ознаками зовнішності людини з метою її упізнання містить у собі як позитивні, так і негативні моменти. Пошук шляхів, що об’єднують процес дослідження різних об’єктів з метою вирішення завдань ідентифікації, мав важливе значення для подальшого розвитку теорії ідентифікації та судового почеркознавства.

Метод Бертільона поклав початок цілеспрямованій розробці та накопиченню спеціальних дослідних знань в галузі експертизи почерку. Нічого подібного не могла дати каліграфія, хоча вона певною мірою і послужила передумовою виникнення теорії. Тому правий М.В. Терзієв, який вважав прикметоописання «першою спробою створення теорії графічної ідентифікації» [76, с. 280].

У підході Бертільона до дослідження почерку чітко вимальовувались шляхи та напрями подальшого розвитку теорії судово-почеркознавчої ідентифікації. Так, він не обмежував дослідника результатом письма, а пропонував вивчати фактори формування почерку, кореляції ознак, аналізувати в рукописі не тільки форми письмових знаків, але і рухи, якими вони виконані.

Важливо усвідомити, що із самого початку в прикметоописовій концепції Бертільона по суті містилося її заперечення, тобто прагнення підійти до почерку як до специфічного об’єкта, відмінного від ознак зовнішності. Як ідентифікаційні ознаки він розглядав такі властивості, які характеризувалися різноманіттям у почерках різних людей та сталістю почерку однієї особи. На думку Бертільона, судова експертиза почерку тільки тоді стане науковою, коли можливо буде одержати «таблиці подібності букв, розглянуті окремо та у сукупності». На питання, що містить завдання ідентифікації, необхідно дати таку відповідь: «… немає ймовірності, щоб це письмо, охарактеризоване такими-то та такими-то особливостями, зустрічалося частіше, ніж один раз на сто, тисячу, десять тисяч, мільйон суб’єктів тієї самої соціальної категорії» [62, с. 9-10].

На підставі вищевикладеного необхідно зробити висновок, що в концепції А. Бертільона містились раціональні основи ймовірного підходу до оцінки ознак почерку та їх сукупності, що одержало широке розповсюдження в даний час. Недоліки прикметоописового методу, проаналізовані в літературі, зводилися, в основному, до погляду на почерк як на статичний, застиглий об’єкт (у зв’язку з чим і стало можливим поширити на нього методику опису зовнішності з ідентифікаційною метою), до абстрагування при дослідженні почерку від змісту спірного рукопису та обставин справи. Це давало підставу розцінювати метод як односторонній механістичний, методично неспроможний.

Погляди А. Бертільона розвивали окремі представники прикметоописової школи С. Оттоленгі, А. Рейс, Г. Шнейкерт, А. Осборн та інші криміналісти. Так, німецький криміналіст Г. Шнейкерт був автором низки робіт в галузі дослідження почерку. Важливо наголосити, що уява Г. Шнейкерта про почерк як об’єкт ідентифікаційного дослідження включала його динамічність, що залежить від свідомих і несвідомих (фізичних, психічних, епізодичних та постійних) причин. У зв’язку з цим він пропонував враховувати зміну почерку при дослідженні.

Акцентуючи увагу на прояві стійкості ознак у почерку тієї самої особи в аналогічних умовах письма, Г. Шнейкерт відзначав важливість вивчення меж коливань у тих самих буквах. Для цього він пропонував суміщення сфотографованих букв та одержання їх середньої форми, що було свого роду прообразом (після Є.Ф. Бурінського) відомого сучасного методу усереднення.

Наведені положення, на наш погляд, свідчать про те, що Г. Шнейкерт був далекий від уявлення про почерк як про статичний, застиглий об’єкт. Навпаки, він розглядав його як специфічний об’єкт ідентифікаційного дослідження, відмінний за своєю природою від фізичних ознак зовнішності людини. Г. Шнейкерт писав про можливість вивчення його динамічної сторони, підкреслюючи необхідність аналізу аналогічних рухів у різних буквах.

Таким чином, прикметоописання в його буквальному значенні, одразу ж як тільки криміналісти звернулися до експертного досвіду як джерела знань про почерк, поступилося місцем емпіричній теорії, яку можна назвати прикметоописанням тільки умовно. Вже в концепції А. Бертільона містилась основа для такого відходу від строго прикметоописової позиції.

У роботах Г. Шнейкерта, які ґрунтувалися на експертному досвіді та спостереженнях, містились теоретично і практично цінні положення. Разом із цим значна кількість його поглядів були примітивними і неправильними. Цікавими для дослідження судового почеркознавства є міркування Г. Шнейкерта щодо ідентифікаційної значущості ознак почерку. Розглядаючи як ознаки почерку відхилення від прописів, що само по собі вже дуже важливо, Г. Шнейкерт шукав об’єктивний критерій для оцінки їх ідентифікаційної значущості. При цьому він дійшов висновку, що цінність ознаки визначається частотою, з якою вона зустрічається в почерках різних осіб.

Тому Г. Шнейкерт пропонував класифікувати ознаки на первинні і вторинні, відносячи до перших ті, що зустрічаються часто, а до других - такі, що зустрічаються рідко. Він правильно підмічав, що у почерку немає абсолютної своєрідності, а є лише відносна, і в зв’язку з цим ідентифікувати виконавця можна тільки при поєднанні ознак. Зазначене положення, як відомо, не втратило свого значення і сьогодні. Однак Г. Шнейкерт відчував побоювання перед можливістю кількісної оцінки ідентифікаційної значущості, наївно побоюючись підмінити «суто механічною роботою» розумову діяльність експерта.

Йому належать основані на досвіді рекомендації по підготовці порівняльного матеріалу, дослідженню навмисно зміненого почерку, рукописів, виконаних лівою рукою, тощо, які ґрунтуються на досвіді. Він пропонував використовувати при ідентифікації орфографічні помилки й описки, які намагались також класифікувати як первинні та вторинні. Таким чином, прибічники прикметоописового напряму не абстрагували почерк від змісту документу.

Якісні оціночні критерії ідентифікаційної значущості ознак почерку, сформульовані Г. Шнейкертом, розвивав К. Вентцель. Він вважав, що остаточна оцінка експертом результатів дослідження ґрунтується на ознаках почерку, що мають значення непрямого доказу. Аналогію автор бачив у ймовірному характері зв’язку окремої ознаки з конкретним почерком та у вірогідному характері зазначеного зв’язку усього їх комплексу. К. Вентцель правильно зауважив, що «накопиченням окремих ознак виявляється те, що специфічно для почерку який досліджується». При визначенні ідентифікаційної значущості ознак він пропонував враховувати не тільки рідкісність ознаки, а й її «несвідомість», неможливість навмисної зміни [91, с. 25].

Ще далі від початкового уявлення про прикметоописання був американський криміналіст А. Осборн. Якщо Г. Шнейкерт майже не намагався використовувати відомості природничих наук і апелював іноді лише до графології, то у А. Осборна, навпаки, спостерігається саме це прагнення. Він розглядав почерк як слід руху, доступний різним впливам. В основі його він бачив автоматизм, звички. Очевидно, у зв’язку з тим, що на той час у США були поширені дослідження в галузі психології навчання письму і з цією метою аналізували біомеханіку письма, А. Осборн намагався розглянути деякі елементи механізму письма у природних умовах та при підробці документів. Багато уваги він приділяв характеристиці саме рухів особи, яка пише, причинам та ступеню стійкості ознак почерку. На відміну від Г. Шнейкерта він поділяв ознаки почерку на загальні та окремі.

Таким чином, той початок теорії судового почеркознавства, що увійшов в історію судової експертизи письма як прикметоописовий напрям, являв собою систему емпіричних поглядів на почерк, його природу, ідентифікаційні властивості. Методичні рекомендації, що ґрунтувалися на досвіді нерідко були раціональними та корисними.

Криміналісти відчували нагальну потребу в природничо-науковому обґрунтуванні фактів, що встановлювались емпірично. Проте спроби такого роду були не досить ефективними. Для створення розгорнутої науково обґрунтованої теорії не було достатнього фактичного матеріалу, не були знайдені вихідні позиції для судового почеркознавства в природничих науках, необхідних для створення правильного матеріалістичного уявлення про природу письма та почерку.

Ідеалістичне уявлення заважало звернутися їм безпосередньо до природничих наук, до фізіології, що має важливе значення для пізнання багатьох почеркових закономірностей. Рівень розвитку зазначених наук був ще не настільки високий, щоб сприяти цьому.

Матеріалістичне вчення провідних російських фізіологів - І.М. Сєченова, Н.Е. Ввєденського, А.А. Ухтомського, І.П. Павлова, - про природу психічних явищ і можливості пізнання їх фізіологічними методами, про домінанту вищої нервової діяльності, рефлекторну природу довільних рухових актів навряд чи могли розділяти та використовувати криміналісти, які знаходились під впливом ідеалізму, що панував у науці.

Проте значення робіт криміналістів того періоду не обмежується одержанням відомостей, що ґрунтуються на спостереженнях та узагальненні експертного досвіду. У межах емпіричної теорії виникає і починає розвиватися експериментальний напрям. В подальшому експериментальний напрям у криміналістиці так і не одержав розвитку. Це, очевидно, пояснюється тим, що криміналісти значною мірою схилялися до графології як до основи теорії, а графологія вважалась спекулятивним ідеалістичним напрямом, в якому мав використовуватися експеримент.

Водночас, в основу свого методу прибічники прикметоописового напряму брали ознаки-прикмети почерку, аналогічні ознакам, розробленим А. Бертільоном для опису зовнішності за методом «словесного портрета». Порівнюючи рукописи, основну увагу вони звертали на більш помітні ознаки. При описі ознак почерку аналізу піддавалися: форма, розмір, положення, нахил елементів, письмових знаків у цілому, розташування рядків, інтервалів між словами і рядками та інші.

На відміну від каліграфічного напряму в експертизі письма прикметоописовий метод був кроком уперед на шляху розвитку судового почеркознавства. Основною заслугою цього методу була розробка деяких ознак почерку. Позитивним також було застосування спеціальних порівняльних фототаблиць, на яких ілюструвалися ознаки почерку, покладені в основу того чи іншого висновку експерта.

На нашу думку, цей метод не придатний для експертизи письма. Дану позицію можна пояснити виходячи з того, що основна помилка прикметоописового методу полягає в тому, що він механічно, без урахування особливостей формування письмово-рухових навичок, переносить методику «словесного портрету» на почерк.

.3 Графометричний етап розвитку судового почеркознавства

Прагнення до створення наукових основ судового почеркознавства, постійний пошук у цьому напряму породили графометрію, яка розглядається в літературі як різновид опису ознак. Це було однією зі спроб пошуку об’єктивних способів дослідження почерку. Засновником даного напряму варто вважати Е. Локара, який у свої працях стверджував, що творець методу опису ознак Бертільон «зробив ту дорого оплачену помилку, що не поширив на графізм методи аналізу і вимірювання. Ввести поняття величини в експертизу письмових документів, - зазначав він, - це значить поставити її на шлях наукового дослідження, що потребує переходу від якісного до кількісного: знати - це вимірювати» [62].

Графометрія в тому вигляді як її аналізували, склалася лише в 20-х роках ХХ ст., але зародження її належить до початку сторіччя. Е.Локар, якого найчастіше називають творцем графометрії, перераховуючи своїх попередників, називає П. Фрезера, П. Гумбера та Лангенбруха. Інтерес до кількісних методів, до вимірювання, що складав основу графометрії, був закономірним явищем в емпіричній теорії судового почеркознавства, що оперувала суто якісними поняттями та характеристиками. У будь-якій науці, у кожному процесі пізнання за спостереженням та експериментом іде вимірювання, що поглиблює наше знання про предмет дослідження. Математичні методи з’являються у будь-якій науці, як тільки вона починає докладно вивчати цілком визначені моменти сталості, усталеності, регулярності у русі, зміні об’єктів, що її цікавлять.

Вимірювання, кількісні методи дозволяють зробити крок уперед у пізнанні закономірностей, сутності об’єктів дослідження. З цього погляду графометрія, в основі якої лежить кількісна інтерпретація якісних особливостей почерку, дає підставу розглядати її як прогресивний напрям у теорії судово-почеркознавчої експертизи.

Локар Е. розробив методику вимірювання та подання у вигляді статистичних кривих щонайменше 27 якісних особливостей почерку. У цьому зв’язку не цілком слушним є закид у спробі «характеризувати почерк тільки кількісними показниками, тобто односторонньо, ігноруючи все різноманіття якісних особливостей» [62, с. 31]. Подання якісних характеристик у вигляді кількісних показників не позбавляє їх якості, а, навпаки, поглиблює, робить точнішим знання про нього. Факт використання кількісних характеристик якісних особливостей не може служити ознакою ігнорування та неповноти охоплення таких особливостей.

Локар Е. застосував статистичні вимірювання з метою кількісної інтерпретації ознак, що з досвіду повинні бути стійкими. Такими він вважав пропорційні відхилення розмірів. У кількісному підході він бачив шлях до створення наукових основ експертизи почерку. Е. Локар уперше спробував науково обґрунтувати статистичну природу конкретного почерку, точніше статистичний характер його стійкості. Він розглядав почерк як «слід, залишений сукупністю рухів тіла, обумовлених змінними та постійними причинами. Під впливом усіх цих чинників складається сукупність рухів тіла, не завжди тотожних між собою, але подібних у достатній мірі для того, щоб ідентичність їх автора залишалась завжди помітною» [34, с. 43]. Е. Локар не проводив великої експериментальної роботи для виявлення спільних закономірностей в межах стійкості статистичних показників у залежності від впливу різних чинників на почерк. Проте проведені ним та його помічниками нечисленні експерименти підтверджують ґрунтовність висунутих ним положень. У всякому разі статистичний характер кількісних показників відображає статистичну природу наведених ними особливостей і тим самим усталеності почерку.

У статистичних вимірюваннях Е.Локар бачив метод об’єктивізації експертного дослідження. Якщо природа усталеності почерку та його особливостей статистична, то адекватним методом для їх пізнання є статистичні вимірювання, які дозволяють виявити, пізнати і використати в експертизі закономірності цих особливостей у почерку кожної конкретної особи. З цього погляду підхід Е. Локара був достатньо обґрунтований та науковий.

У той же час такий підхід до дослідження почерку необхідно відрізняти від методу графометричних вимірювань та їх оцінки, дійсно ще дуже недосконалих. Якщо уявлення про почерк та його природу було новим і прогресивним, то метод дослідження почерку, що рекомендував для експертного дослідження, був далеким від наукового. Як відзначалося, він не був побудований на експериментально доведеному положенні про статистичну стабільність співвідношення розмірних показників.

Межі такої стабільності для конкретного почерку не досліджувались за допомогою великої кількості спостережень і експериментів. В результаті уявлення про подібність статистичних кривих та їх розходження виявляється не цілком визначеним. На питання про те, які припустимі межі коливання кривих в одному почерку, з якого моменту вони повинні вважатись істотно відмінними, Е.Локар відповіді не дає. Він пише, що криві можуть розходитись навіть тоді, коли тексти написані однією особою, але якщо в період між виконанням текстів розвився, наприклад, загальний параліч. Це потрібно враховувати та довідуватись про патологічний стан ймовірного виконавця.

Даний метод взагалі не містив ідентифікаційних оціночних критеріїв Локар Е. сумлінно констатував, що «можливі випадки, коли при його сприянні не можна розрізнити два споріднені почерки» [34, 52]. По суті графометричний метод моделював у методиці експертного дослідження роздільний аналіз та порівняльне дослідження, залишаючи оцінку результатів порівняння суб’єктивною. Питання про достатність близької подібності отриманих статистичних кривих за всіма ймовірними ознаками або їх частиною для констатації тотожності виконавця залишався відкритим.

Описані моменти, що свідчать про недостатню обґрунтованість методу для використання його як методики експертного дослідження, обумовили в подальшому його застосування лише як робочого прийому. Взагалі описаний метод до останнього часу не одержав подальшого розвитку та поширення, хоча нагально рекламувався його прихильниками. Цьому перешкоджало те, що метод при ручній техніці виконання вимірювань був занадто трудомістким. Проте графометрія, безперечно, була кроком уперед від чистого емпіризму до наукового дослідження почерку.

У Росії внесення елементів вимірювання в дослідження почерку вперше було здійснено в Київському кабінеті науково-судової експертизи. На з’їзді керівників кабінетів науково-судової експертизи, що проходив у 1915 р., С.М. Потапов виступив із доповіддю про розроблений ним спосіб дослідження почерку, в основу якого було покладено порівняння співвідношень між штрихами за лініями, утвореними їх верхніми та нижніми закінченнями в їх однакових комбінаціях. З доповіді випливало, що цей спосіб застосовувався в експертній практиці Київського кабінету науково-судової експертизи, який очолював С.М. Потапов.

Позитивною стороною зазначеного методу стала розробка деяких особливостей почерку (розмір, розгін, нахил, зв’язність тощо), які знайшли своє відображення у сучасній класифікації ознак письма. У почеркознавстві останнім часом елементи графометричного методу застосовуються в математичних методах дослідження [89].

1.4 Розвиток наукових основ судового почеркознавства

Весь багаторічний період розвитку судового почеркознавства - це процес наукового дослідження закономірностей письма та почерку на основі комплексу знань різноманітних галузей науки, в першу чергу, природничого профілю, з метою створення й удосконалення методики криміналістичної експертизи почерку.

Період розвитку та становлення наукових основ судового почеркознавства В.Ф. Орлова поділяє на три етапи: накопичення знань та досвіду; становлення теоретичних основ; експериментальні дослідження та початок математизації. При цьому вченими криміналістами виділяється період розвитку в радянські часи та сучасний період. [40.с. 48].

. Етап накопичення знань та досвіду. Цей етап починається з 20-х років, коли з’являються перші роботи з криміналістики, і завершується в середині 30-х років з виходом у світ самостійних досліджень із судового почеркознавства. Проблеми судового почеркознавства обговорювались у статтях, посібниках та підручниках з криміналістики. У перших роботах зазнав критики каліграфічний напрям у судовому почеркознавстві. Так, вже в 1923 році в часописі «Рабоче-крестьянская милиция» з’явилася замітка про порівняння почерку, у якій звертається увага на неприпустимість «розпізнавання почерків» по Є.Ф. Бурінському, експертиза каліграфів [11, с. 28].

Криміналісти того часу прагнули розвіяти уявлення про почеркознавчу експертизу як про щось легке і доступне чи не кожній грамотній особі. Криміналіст С.М. Потапов, звертаючи увагу на важливість засвоєння співробітниками органів дізнання методу дослідження почерку, писав: «… всупереч загальновизначеній поширеній думці, даний вид дослідження найважчий та найменш доступний малодосвідченим спеціалістам в галузі почеркознавства» [66, с. 14-47].

Криміналісти цього періоду звертались до робіт зарубіжних авторів із судового почеркознавства. Були переведені на російську мову та видані книги Отоленгі й А. Осборна. Вчені-криміналісти, розглядаючи поняття письма та почерку, звертаються до автоматизації процесу письма і його значення для уявлення про почерк як об’єкт ідентифікаційного дослідження. Правда звертання носить декларативний характер, природа автоматизації процесу письма не розкривається.

Відзначається важливість врахування при дослідженні почерку темпу письма, координації рухів, стану зору та нервової системи, дається розгорнутий перелік чинників, що впливають на почерк - незручне і неправильне положення особи, яка пише, незвичний матеріал письма, психічний стан особи, розумова та фізична втома, травми голови і руки, нервові або мозкові захворювання, склероз судин тощо [62, с. 111-112].

У перших роботах зустрічається опис деяких елементів букв, окремих ознак почерку. Цікавими є і деякі методичні рекомендації, що започаткували розробку розгорнутої методики судово-почеркознавчої експертизи. Так, у замітці Валеса звертається увага на те, що «… при порівнянні почерків, перед тим, як перейти до порівняння, необхідно вивчити кожен із почерків, що досліджується, окремо та визначити його характерні особливості, не захоплюючись і не встановлюючи одразу подібність та відмінність почерків» [57, с. 29].

Спостереження і досвід давали матеріал для виділення в дослідженні окремих важливих моментів, свого роду прообразів роздільного аналізу та порівняльного дослідження. Це положення розвиває П.П. Михєєв, який розрізняє чотири моменти ідентифікаційного дослідження взагалі, у тому числі і почерку: «1) спостереження, 2) виявлення прикмет, ознак, 3) порівняння цих прикмет, 4) висновок про результати виконаного порівняння» [57, с. 48]. Це був вже початок логічної періодизації ідентифікаційного експертного дослідження.

Заслуговують на увагу рекомендації Н.Д. Вороновського щодо важливості в процесі дослідження почерку замальовок, розробок, урахування орфографічних помилок тощо. Водночас у зазначених роботах були і невірні положення, головним чином пов’язані з некритичним відношенням до окремих поглядів криміналістів. Так Н.Д. Вороновський переоцінював залежність почерку від анатомічних чинників, пов’язуючи саме з ними його індивідуальність. Багато в чому роботи мали компілятивний характер.

У цей період з’являються нові погляди на письмо та почерк, а також на судово-почеркознавчу ідентифікацію. Так у посібнику із судової фотографії, який вийшов у світ в 1926 році С.М. Потапов визначає почерк як систему звичних рухів, відображену в письмових знаках» [66, с. 102-103] і дає докладний аналіз даного поняття. При цьому він акцентує увагу на вивченні загальної побудови почерку, ознак, пов’язаних із рухами, звичок, що відображаються в малопомітних особливостях штрихів.

Запропоноване уявлення про почерк як систему рухів мало велике значення для визначення напряму розвитку судового почеркознавства. Воно орієнтувало криміналістів на вивчення цілісної, рухової природи почерку і в подальшому знайшло відображення та розвиток у багатьох роботах криміналістів, які досліджували його рухову природу з позицій природничих наук.

На той період рівень теоретичних положень та практичних рекомендацій був ще дуже низьким. Мабуть тому, а також дотримуючись думки зарубіжних криміналістів, у літературі зазначеного періоду висловлюється ідея, щодо ймовірного характеру висновків експертів, що проводять ідентифікаційне дослідження почерку; водночас говориться і про можливість категоричних висновків, а також про необхідність розгорнутого обґрунтування як категоричних, так і ймовірних висновків.

Початковий період у розвитку теорії судового почеркознавства був перехідним періодом, коли вивчались, критично переглядались і тільки після цього використовувались старі погляди та водночас зароджувались нові, що ґрунтувались на набутих знаннях, узагальненні практики виконання досліджень у розширених і щойно створених експертних закладах.

Для даного періоду характерні накопичення знань та досвіду, свого роду концентрація сил для подальшого бурхливого розвитку радянського судового почеркознавства.

. Етап становлення теоретичних основ охоплює майже 20-річний період - із середини 30-х років до середини 50-х років. Він тісно пов’язаний з іменами найстарших радянських криміналістів - С.М. Потапова, А.І. Вінберга, Є.У. Зіцера, М.В. Терзієва, Д. Хмирова, С.І. Тихоненко, А.А. Єлисєєва, Б.М. Комаринця, Б.І. Шевченка та інших. Теоретичні положення, висунуті криміналістами на той період, відображали формування наукових основ судового почеркознавства та методики судово-почеркознавчої експертизи. Основані на суто науковому методі пізнання - матеріалістичній діалектиці, вони доповнювали один одного та створювали струнку систему знань. Ці знання були принципово новими, знаходились на більш високому науковому рівні розвитку.

Погляди криміналістів на письмо та почерк, їх ідентифікаційні властивості й ознаки, основи методики експертного дослідження висвітлювались у підручниках криміналістики, монографіях, спеціально присвячених криміналістичній експертизі письма та почерку, у численних статтях. Теоретичні положення в галузі судового почеркознавства, розроблені С.М. Потаповим, відображені в низці робіт і утворюють систему поглядів, що характеризується такими основними рисами.

В основу поняття почерку в роботі із судової фотографії було покладене уявлення про нього як про цілісну систему звичних рухів. У подальших працях він розвиває й обґрунтовує це поняття, підкреслюючи взаємозв’язок та взаємозалежність його елементів як структурного цілого. У статті «Научное почерковедение» він формулює визначення почерку як «системи взаємозалежних рухів, що співвідносяться між собою, пристосованої до відтворення письма» [66, с. 83], яке багато десятиліть вважається загальноприйнятним.

Уявлення про почерк як про систему, елементи якої перебувають в стані високої залежності, акцентувало увагу криміналістів на закономірностях, що управляють нею.

Потапов С.М. чітко сформулював тезу про те, що індивідуальність почерку є результатом впливу багатьох причин. «Різниця в умовах, при яких сприймалася й одержувала подальший розвиток техніка письма у окремих осіб, - пише С.М.Потапов, - а також індивідуальні розходження фізичних та психічних властивостей, призводять до того, що у кожної особи утворюється свій особливий почерк» [37, с. 269].

На відміну від Є.Ф. Бурінського, що пов’язував індивідуальність почерку з фізичною природою особи, та від графологів, що подавали індивідуальність почерку як наслідок своєрідності психічних якостей, С.М. Потапов правильно вважав, що у почерку відображаються результати впливу всього комплексу чинників, які беруть участь у його формуванні і є супутніми йому. Розглядаючи почерк як «особисту спроможність особи», він велике значення надає вивченню чинників, що впливають на властивості рухів при письмі.

Серед них він виділяє стійкі, такі як «загальний стан здоров’я, зір, фізіологічна будова руки, набуті практикою навички письма», та чинники, що впливають на почерк у конкретній обстановці - «бажання особи змінити почерк або надати йому будь-яких особливих якостей, і, крім того, самопочуття особи, її положення при письмі (сидячи, стоячи, лежачи), цільове призначення або зміст письма, його швидкість або повільність, якість пера, чорнил або паперу та низка інших обставин» [57, с. 84].

Потапов С.М. пов’язував почерк із письмом, а останнє з метою і змістом документа. Під почерком він розумів таку систему рухів, яка забезпечує «доцільне сполучення письмових знаків для зображення певних понять» [57, с. 112]. У цьому виявляється функціональний підхід до аналізу почерку, коли результат процесу письма розглядається в зв’язку з конкретним завданням, що стоїть перед упорядником документа, та з урахуванням умов, у яких воно виконувалось. Природно, почерк буде варіювати в залежності від характеру і змісту складеного документа, значення, що йому надає виконавець, умов і обстановки виконання цього документа.

З огляду на зв’язок почерку з письмом, С.М. Потапов так визначив зміст експертного дослідження «…письмо вивчається експертом не стосовно окремих букв, а з боку всіх його ознак, що причетні як до змісту, так і до системи рухів, яка властива даній особі та являє собою його почерк» [57, с. 169].

Потапов С.М. спробував систематизувати ознаки почерку й ґрунтовно розробити загальні ознаки. У ознаках почерку він бачив властивості рухів особи. С.М. Потапов зауважив, що «термінами, що визначають ту чи іншу ознаку, є назви властивостей рухів, а не будь-яких предметів» [75, с. 272]. Загальні ознаки почерку він розглядав як взаємозв’язок цих властивостей, даючи їм рухову характеристику на основі спроби біомеханічного аналізу рухів при письмі. З метою дослідження таких ознак С.М. Потапов вважав за доцільне використовувати графометричні вимірювання стосовно однакових слів.

Виходячи з викладених положень, уявлення про тотожність він пов’язував не зі збігом буквених форм, а зі збігом «аналізованих ознак, із загальною закономірністю рухів у даному почерку» [75, с. 273]. Тому дуже велику увагу при дослідженні С.М. Потапов рекомендує приділяти сталості, повторюваності ознак, урахуванню різного прояву ознак (варіантів). Завдання експертного дослідження С.М. Потапов бачив у виявленні закономірностей індивідуального почерку.

У роботах С.М. Потапова містяться положення, що мають методичне значення: визначення напряму дослідження від загального до окремого, тобто дослідження загальних ознак повинно передувати вивченню дрібних особливостей; виділення як початковий момент міркування експерта про умови виконання рукопису, що досліджується.

Так, С.М. Потапов пише: «… загальний вид рукопису, розміри та простір, який він займає, розташування тексту стосовно полів, розділів, розміщення рядків і окремих слів у зв’язку зі змістом та цільовим призначенням письма - усе це є першою підставою для деяких висновків щодо умов, які впливали на почерк даного рукопису» [57, с. 84].

Як відомо, зазначені положення одержали подальше обґрунтування та розвиток у роботах криміналістів. С.М. Потапов був першим криміналістом, що сформулював основні положення теорії судового почеркознавства. Водночас його погляди на природу почерку і дослідження останнього були дещо однобічними. Розкриваючи природу почерку через систему рухів, він охоплював головне, але далеко не усе, спрямовуючи увагу криміналістів на вивчення рухової сторони техніки письма та залишаючи поза нею елементи об’єкта, що залежать не лише від цього.

Так, під поняття почерку як системи рухів не підпадали особливості техніки письма, пов’язані із зоровою орієнтацією рукопису та його фрагментів у просторі, із керуванням процесом письма в цілому, включаючи використання певних варіантів загальних ознак, будови букв і тому подібні моменти. Останні не можна розглядати лише як прояв суто рухової функції, хоча завдяки їй вони реалізуються. Тут у більшій мірі потрібний аналіз формування та відтворення зорового образу, програмування зорово-рухового образу букв і їх сполучень з урахуванням конкретної поточної ситуації.

Потапов С.М., концентруючи основну увагу на взаємовідносинах окремих, головним чином, загальних ознак, що мають, на його думку, домінуюче значення в ідентифікаційному дослідженні, недооцінював значення окремих ознак. Як показала згодом теорія та практика судово-почеркознавчої експертизи, саме їм належить головна роль у ідентифікаційних дослідженнях.

Визначному криміналісту А.І. Вінбергу належить низка робіт в галузі судово-почеркознавчої експертизи, у тому числі перша радянська монографія, присвячена криміналістичній експертизі письма [12; 13]. А.І. Вінберг як об’єкт ідентифікаційного експертного дослідження розглядав не почерк, а письмо у цілому. Піддаючи різкій і справедливій критиці напрями в галузі судово-почеркознавчої експертизи та вбачаючи основний їх недолік в тому, що усі вони мали справу з формою письма - почерком і не торкалися його змісту, А.І. Вінберг пише: «… для встановлення автора того чи іншого суперечливого, сумнівного документа, наприклад, анонімного листа, варто піддавати дослідженню весь зміст документа, його стиль, манеру викладення, з’ясувати цільове призначення документа, а потім розробити і графічні ознаки» [13, с. 59-60].

Таким чином, як об’єкт криміналістичної ідентифікації А.І. Вінберг розглядає письмо у єдності його почеркової та змістовної сторін. Цим було покладено початок розвитку судової експертизи письма в цілому як комплексного об’єкта, що ґрунтувалась на дослідженні письмової мови та почерку. В подальшому позицію А.І. Вінберга поділяли і розвивали інші криміналісти.

Вінберг А.І. формулює основи структурного аналізу комплексного об’єкта дослідження - письма. Розглядаючи письмо як історичну категорію, він пише про нього, як про «матеріалізовану мову», про «думку людини, зафіксовану на папері» [12, с. 59]. Тому змістовну сторону письма автор бачить в особливостях змістовного компонента документа, пробує розробляти питання вивчення стилю, орфографії, описок у дослідженні документів, правильно орієнтуючи криміналістів на розробку та широке використання в експертних дослідженнях ознак письмової мови. Раніше питання про роль змісту документа виникало у зв’язку з урахуванням цієї обставини для оцінки можливих змін та варіаційності почерку, а також як рекомендація для використання окремих особливостей складання документа при експертизі почерку. А.І. Вінберг орієнтує на встановлення авторства документа (тобто його упорядника, а не тільки виконавця).

У 1951 році він лаконічно, але досить точно формулює положення наукових основ експертизи письма на тогочасному рівні розвитку наук природничого профілю, головним чином, фізіології вищої нервової діяльності людини, використовуючи вчення І.П. Павлова: письмо - складний процес, що включає «фізіологічні, психологічні, анатомічні та інші компоненти»; в основі процесу письма, що має свідомий характер, лежить навичка, яка утворюється в результаті вправ. Вправи проходять при свідомому ставленні до того, що людина пише, і до тих вимог, які висуваються до неї в процесі навчання.

Під час формування процес письма переходить у категорію свідомо контрольованої дії, через те що особа безпосередньо усвідомлює лише те, що є метою її дії, тобто змістовну сторону письма, а почерк як система звичних рухів уже не є метою виконавця. Основу фізіологічного механізму навички письма утворює динамічний стереотип - системність у роботі великих півкуль головного мозку у відповідь на системність подразників, відкрита і розроблена І.П. Павловим дозволяє пояснити деякі моменти механізму зміненого письма, констатувати факт неможливості повної зміни стереотипних рухів, звернути увагу на втрату низки особливостей почерку при письмі незвичним способом. В результаті автор підкреслює важливість вивчення механізму утворення ознак.

Вінберг А.І. у роботах, присвячених теорії криміналістичної експертизи письма, і, головним чином, науковим основам, методології та методиці ідентифікаційної експертизи взагалі [12, с. 13], намічає шляхи подальшого розвитку судового почеркознавства. Так, він вирішує питання про роль природничих та технічних наук у криміналістичній експертизі, що не позбавляє останню самостійності, але водночас визначає необхідність тісного наукового співробітництва криміналістів з іншими спеціалістами (фізіологами та психологами) [12, с. 13-15].

Ґрунтуючись на даних фізіології та психології, А.І. Вінберг намагається формулювати основи вчення про навички письма, про роль автоматизму в їх утворенні та формуванні індивідуального почерку, розглянути значення рухового аналізатора, роль спільної діяльності усіх ділянок кори, 2-ої сигнальної системи для утворення і реалізації навичок письма. Він аналізує співвідношення понять умовного рефлексу та асоціації, що лежать в основі нервової організації процесу письма; зупиняється на зовнішніх і внутрішніх причинах, що впливають на процес письма і почерк; пояснює відносну стабільність почерку наявністю відповідного динамічного стереотипу.

Вже тоді він помітив багато важливих закономірностей, які мали велике значення і були розвинуті в подальшому іншими криміналістами. Ще, наприклад, думка про те, що почерк, який не повністю сформувався, більше підлягає впливу різних чинників, ніж сформований. А.І. Вінбергу належать перші суттєві результати в розробці методики експертизи почерку. У монографії він розглядає послідовність та зміст роботи експерта, виділяє підготовчі дії експерта (ознайомлення з матеріалами, що надійшли, огляд документів), підкреслює, що вивчення змісту документа, ознак письмової мови повинно передавати дослідження почерку, оскільки завдяки цьому можливо усвідомити обставини складення документа, що важливо для оцінки ознак почерку.

Процес порівняльного експертного дослідження, на думку автора, складається не в безпосередньому зіставленні об’єктів дослідження, а в порівнянні результатів роздільного вивчення кожного з об’єктів. Так, він пише «… саме порівняльне дослідження розглядається як результат попереднього вивчення кожного з об’єктів, що порівнюються, окремо» [12; 13]. Автор звертає увагу на «приведення окремих спостережень до єдиного висновку» про «синтезування», ознак, які не суперечать одна одній, а знаходяться в певному взаємозв’язку. Ці методичні положення сформульовані у вигляді загальної методики ідентифікаційної експертизи, розробленої А.І. Вінбергом у подальших роботах, присвячених теоретичному обґрунтуванню криміналістичної експертизи.

Його вчення про послідовність, принципи та логіку експертного дослідження мало загальнотеоретичне значення й озброювало експертів, у тому числі і почеркознавців, науковим методом вирішення практичних завдань. Орієнтація криміналістів на дослідження письма в цілому як об’єкта ідентифікаційної експертизи в 30-40 роки мала дуже велике теоретичне значення. У період, коли дійсно наукові основи судово-почеркознавчої експертизи тільки почали розроблятися й експертна практика ще не мала всебічно розробленої методики дослідження почерку, важливо було знайти шляхи підвищення інформативності об’єкта ідентифікації, розширення можливостей судово-почеркознавчої експертизи. Це було досягнуто за рахунок притягнення до сфери ідентифікаційних досліджень особливостей змістовної сторони письма.

Погляди А.І. Вінберга сприяли подальшому розвитку судового почеркознавства на вищому науковому рівні з використанням низки наук природничого профілю. З дуже співзвучними поглядами С.М. Потапова, а потім і А.І. Вінберга в Україні виступав найстарший криміналіст А.А. Єлісєєв [18]. Його ранні роботи характеризує практична спрямованість - розробка методичних правил та рекомендацій стосовно підготовки матеріалу для експертизи почерку, власне дослідження, складання акта, формулювання висновків тощо. На основі практичного досвіду він формулює правильне і важливе для експертної практики положення про оцінку так званої належності ознаки почерку даної особи. Він пише «… кожна ознака, перед тим, як прийняти її до уваги як властиву даному почерку, повинна бути перевірена, наскільки часто вона відтворюється і як часто повторюється [78, с. 13].

Багато криміналістів писали про важливість урахування повторюваності ознаки почерку при його дослідженні. Проте лише А.А. Єлисєєв чітко підкреслив важливість встановлення належності ознаки конкретному почерку, заснованої на стійкості, повторюваності ознаки в конкретному рукописі. Це мало дуже важливе значення для експертного дослідження, оскільки відображало визнання експертом важливої ідентифікаційної властивості почерку - його стійкості в конкретному прояві.

Єлисєєву А.А. належить визначення загальних та окремих ознак почерку. Його розуміння загальних ознак як «таких, що визначають почерк у цілому», а особливих як «пов’язаних із нанесенням окремих графічних знаків» [18, с. 13; 89] дійсно і в даний час. Наведене визначення сприяло оформленню першого поділу (класифікації) ознак почерку на дві великі групи, що витримало перевірку багаторічною практикою.

Великий внесок у розвиток судового почеркознавства вніс С.І. Тихенко. Йому належить низка робіт в галузі судового почеркознавства. Центральною проблемою в його дослідженнях була проблема основних ідентифікаційних якостей почерку - індивідуальності й стійкості. С.І. Тихенко правильно вважав її найактуальнішою. У труднощах індивідуалізації почерків при їх подібності, а також оцінки стійкості почерків при навмисній їх зміні з метою маскування він вбачав основну складність судово-почеркознавчої експертизи.

При вивченні цієї проблеми С.І. Тихенко на перший план висунув спостереження та експеримент - методи наукового пізнання, що широко використовувались в галузях знань природничого профілю. У роботах його попередників також використовувались спостереження, але це були спостереження, в основному, практичні, що дають підставу для узагальнення експертного досвіду, вони не мали спеціального, цілеспрямованого характеру наукових досліджень. Експеримент так само як метод наукового дослідження тоді ще не застосовувався.

На основі спостережень та узагальнення експертної практики в галузі дослідження схожих почерків С.І. Тихенко намагався обґрунтувати першу ідентифікаційну якість почерку - його індивідуальність. Під керівництвом С.І. Тихенко і за його участю вперше в нашій країні була проведена експериментальна робота, присвячена дослідженню мінливості й стійкості ознак почерку при навмисній скорописній його зміні. Вона поклала початок експериментальному напряму в судовому почеркознавстві, який в подальшому одержав широкий розвиток [89, с. 26-29].

Значення згаданої роботи полягає також у тому, що в результаті її були отримані перші експериментально обґрунтовані орієнтовні дані для експертної практики. Вони стосувались стійкості та мінливості певних ознак почерку при навмисному його викривленні. [66, с. 57, 52].

Маючи в розпорядженні такі дані, експерт одержав можливість більш правильно пояснити походження виявлених ознак, а також оцінювати збіги та розходження. Велику увагу С.І. Тихенко приділяє методиці експертного дослідження почерку. Він докладно аналізує весь процес експертного дослідження, його етапи. При дослідженні спірного документа, на його думку, варто встановити насамперед, чи не містить він ознаки штучності виконання. Як відомо, надалі цей момент трансформувався в самостійну стадію - дослідження рукопису на незвичайність виконання.

Досить точно він пише і про оцінку всієї сукупності отриманих експертом даних - заключний та найбільш складний етап експертної діяльності, який став надалі предметом спеціальних робіт. Багато уваги С.І. Тихенко приділяє деяким методичним питанням - ініціативі експерта, складенню висновку, правилам збирання матеріалу для експертизи, ознайомленню з обставинами справи.

Серед методичних питань особливо необхідно відзначити інтерес С.І. Тихенко до дрібних особливостей почерку, що дістали назву окремих ознак. Зазначені ознаки він рекомендує вивчати й оцінювати у зв’язку з іншими ознаками та з урахуванням місцезнаходження особливостей. Результати спостережень і експериментальних досліджень дали С.І. Тихенку підставу для цікавих висновків щодо стійкості та мінливості окремих букв при письмі навмисно викривленим почерком [89].

Так, він висловлює правильну думку щодо значення повторюваності тієї чи іншої особливості в спірному документі. Автор пише про те, що, якщо при дослідженні незміненого почерку дуже важлива кількаразова повторюваність особливостей у досліджуваному тексті, то при дослідженні зміненого почерку її значення втрачається. У такому випадку дослідження дуже важливо вивчити усі особливості і ті, що повторюються, і одиничні. При цьому він звертає увагу на те, що в навмисно зміненому почерку саме своєрідні деталі можуть бути результатом викривлення.

В подальшому С.І. Тихенко підкреслює, що значне відхилення від загальноприйнятих схем і водночас від схем, властивих звичайним почеркам, свідчить про штучність письма [89, с. 140]. Це було підтверджено експериментальними дослідженнями, проведеними іншими радянськими криміналістами. Для розвитку судового почеркознавства велике значення мали роботи радянського криміналіста М.В. Терзієва.

У 1949 році М.В. Терзієв намагався побудувати систему курсу криміналістичного дослідження документів, що включає судово-почеркознавчу експертизу. При цьому система судового почеркознавства була подана як досить гармонійне ціле, що відображає в необхідній послідовності майже всі основні моменти теорії: загальне вчення про письмову мову; психофізіологія письма; формування індивідуального письма; основні принципи графічної ідентифікації; збирання матеріалів для порівняльного дослідження письма («зразків» письма); методика і техніка графічної експертизи; спеціальні види графічної ідентифікації [96, с. 24].

Пізніше М.В. Терзієв, в основному, по зазначеній системі докладно розглядає теоретичні питання судового почеркознавства в першому повоєнному підручнику для юридичних вузів. Особливо, на наш погляд, необхідно відзначити виклад загальних ознак почерку, характеристика яких дається з урахуванням їх стійкості та мінливості. Більш докладно подані й окремі ознаки почерку [16].

Велику роль у розробці систематизації ознак почерку, а також питань його дослідження відіграли роботи Б.М. Комаринця та Б.І. Шевченка. Систематизація ознак письмової мови, загальних та окремих ознак почерку, запропонована Б.М. Комаринцем, довгі роки використовувалась в експертних закладах МВС СРСР [101].

Шевченко Б.І. детально розробляв окремі ознаки як стосовно почерку, так і підпису. Він розглядав їх як особливості рухів особи при виконанні окремих букв. Це знайшло відображення і в «Зразковій схемі акта криміналістичної експертизи почерку» - результаті колективної роботи криміналістів. Систематизація ознак почерку, що міститься у «Зразковій схемі», широко використовувалась в практиці експертних закладів Міністерства юстиції [101].

З початку 50-х років естафету в розробці теорії судового почеркознавства поступово починає приймати нове, підготовлене першими криміналістами покоління. З’являється низка теоретичних досліджень в галузі судового почеркознавства, які розвивали висунуті раніше положення. Вони починалися на основі засвоєння інших спеціальних наук - мовознавства, фізіології та психології - і були спрямовані на вивчення закономірностей письма та почерку в ідентифікаційних цілях. Автори цих робіт [61, 95, 98] намагаються глибше розкрити природу письма та почерку. На основі положень фізіології вищої нервової діяльності, розроблених І.П. Павловим, розглядається механізм навику письма як умовно-рефлекторний акт, у формуванні якого визначальну роль відіграє утворення динамічного стереотипу. Відштовхуючись від даних радянської психології, криміналісти вивчають роль свідомості, 2-ої сигнальної системи в процесі письма, співвідношення свідомого впливу й автоматизму на властивості почерку, важливі в ідентифікаційному відношенні його індивідуальність та усталеність.

В зазначений період у криміналістів остаточно складається уявлення про множинність впливу різних чинників на формування індивідуального почерку та його стійкість. Ці чинники групуються умовно як об’єктивні і суб’єктивні або зовнішні та внутрішні; висловлюються перші висновки про загальні закономірності, що визначають характер і межі стійкості почерку; розробляються питання методики судово-почеркознавчої експертизи.

Поряд із дослідженням специфічно почеркових проблем, на основі даних мовознавства починають розроблятись основи та методика дослідження письмової мови. У період, який аналізується, вже спостерігається творча співдружність криміналістів із представниками інших наук, до розробки проблем судового почеркознавства залучаються інші спеціалісти.

Таким чином, в зазначений період вперше в історії криміналістики були сформульовані основні положення наукової теорії судово-почеркознавчої експертизи. Вони ґрунтувалися на даних передової вітчизняної науки (фізіології, психології та ін.) і являли собою цілісну систему знань про письмо і почерк, як об’єкти ідентифікаційного дослідження. Коротко їх можна сформулювати так:

письмо і почерк розглядалися як явища навикового характеру; механізм письма має умовно-рефлекторну природу. Як об’єкт криміналістичної ідентифікації виступає письмо в цілому у єдності його змістової та технічної сторін. Превалює ж почерк внаслідок його великої інформативності для індивідуалізації особи;

індивідуальність та стійкість почерку - його основні ідентифікаційні властивості, що формуються під впливом різних об’єктивних і суб’єктивних чинників. Формування індивідуального почерку визначено своєрідністю спільного впливу на процес письма найрізноманітніших причин. В основі стійкості почерку лежить фізіологічний механізм - динамічний стереотип. Стійкість почерку динамічна, відносна, оскільки сформований почерк варіює та змінюється під впливом різних чинників;

методика дослідження письма та почерку ґрунтується на вивченні певним чином систематизованих ознак, що відображають особливості письмової мови і техніки письма, в першу чергу, особливості рухів особи, яка пише. Рекомендується певна стадійність дослідження з урахуванням специфіки почеркових об’єктів.

Подальший розвиток судового почеркознавства пов’язувався з активним залученням даних інших наук, у першу чергу фізіології та психології, із взаємодією криміналістів і представників інших спеціальностей, із широким впровадженням у наукове дослідження спостереження й експерименту.

У цей період зріс авторитет судово-почеркознавчої експертизи. Якщо раніше спостерігалась недовіра до даного складного виду дослідження, висловлювались думки щодо доцільності ймовірних висновків експертів-почеркознавців, то тепер криміналісти більш впевнено виступають за можливість давати категоричну відповідь на питання, що ставиться перед ними, про тотожність або відсутність тотожності виконавця документа - речового доказу [52, с. 13-15; 35].

. Етап експериментальних досліджень і початку математизації в судовому почеркознавстві бере початок приблизно із середини 50-х років.

Назва його дуже умовна. У цей період продовжувались і теоретичні дослідження, які мали неабияке значення в розвитку теорії судового почеркознавства. Проте якщо на попередньому етапі експериментальний напрям у судовому почеркознавстві тільки зароджувався, то тут він розвивається дуже широко.

Для зазначеного періоду незалежно від того, про які роботи йде мова - теоретичні або експериментальні, характерне звертання до більш особливих, конкретних питань судового почеркознавства. Це свідчить про поглиблене вивчення закономірностей різних почеркових об’єктів та розробку методик їх дослідження на основі пізнаних закономірностей, підвищення наукового рівня й обґрунтованості експертних висновків.

Основна маса наукових робіт була спрямована на: дослідження навмисне зміненого почерку; дослідження стійкості та мінливості почерку в залежності від різних «заважаючих» чинників; дослідження різного роду специфічних об’єктів: цифрового, ліворучного письма, підписів тощо; подальшу розробку ознак та методики експертного дослідження, особливо оцінки збігів і розходжень ознак почерку.

Таким питанням були присвячені експериментальні роботи, дослідження, що ґрунтувались на спостереженнях та узагальненні практики. Проте поступово все важливішу роль серед досліджень відіграють саме експериментальні роботи. Дослідження починають проводити авторські об’єднання, а надалі і цілі наукові колективи. Вимоги практики надійних наукових даних пов’язані з відносно великим обсягом експериментів, чинників, що спостерігаються, матеріалів, які узагальнюються. Наодинці стає складно вирішувати актуальні проблеми судово-почеркознавчої експертизи.

На початкових стадіях експериментальне дослідження майже не пов’язувалося із вивченням механізму письма, з глибоким аналізом причин змін та стабільності ознак почерку, переважало прагнення виявити однозначні закономірності. Експериментатор підходив до почерку, в основному, як до об’єкта, що має жорстко детерміновану структуру.

Експеримент у судовому почеркознавстві був дуже простим; ще не використовувались об’єктивні та точні методи дослідження, реєстрації й опрацювання явищ, що спостерігаються і досліджуються; була відсутня добре розроблена методика проведення експерименту, не застосовувались технічні засоби та спеціальні методи. Результати експерименту описувались та оцінювались лише якісно. Все це обумовило одержання результатів експериментальних досліджень у вигляді якісно поданих тенденцій, які для експертної практики, як правило, мали орієнтовний характер. Проте значення експериментальних досліджень у теорії судового почеркознавства в зазначений період було дуже великим.

Експериментальний напрям, що широко розгортався, ознаменував собою якісний стрибок у науці, який дозволив криміналістам перейти до більш високого рівня обґрунтування теоретичних положень. Якщо раніше вони ґрунтувались на окремих спостереженнях та узагальненні експертної практики, то поступово їх основою стає природничо-науковий експеримент - більш досконалий і всеосяжний метод наукового пізнання. Результати експериментальних досліджень мали величезне теоретичне та практичне значення.

Початок експериментального дослідження в судовому почеркознавстві було покладено в Україні роботою з дослідження умисно зміненого почерку, що проводились в Київському НДІСЕ під керівництвом та за участю С.І. Тихенко [52].

Поряд з цим вивчається такий специфічний для криміналістичного дослідження об’єкт, як письмо із наслідуванням друкованому шрифту і спеціальними шрифтами, до якого часто вдаються з метою маскування виконавці анонімних листів та інших документів. С.А. Ципенюк експериментально досліджувала закономірності індивідуальності й стійкості такого почерку, можливості ідентифікації, розробляла методику експертного дослідження документів, виконаних із наслідуванням друкованому шрифту або спеціальними шрифтами [52].

З’являється серія робіт, присвячених вивченню стійкості почерку, що знаходиться під впливом різних, у тому числі і незвичних, чинників. Це - дослідження стійкості та мінливості ознак почерку у часі, вплив на почерк незвичної пози особи, незвичного матеріалу письма, різних, в тому числі і незвичних, приладів, використаних для письма [59].

Великий інтерес у даний період виявляють до специфічних почеркових об’єктів, для яких потрібна, особлива методика дослідження, дещо відмінна від загальної методики виконання почеркознавчих експертиз. Такими є наукові дослідження, у тому числі експериментальні, присвячені підписам, цифровому письму, незвичному письму лівою рукою, схожим почеркам, мало виробленому почерку тощо. Дослідження специфічних об’єктів, проведені на основі узагальнення практики, особливо експериментальні, дозволяли вивчити сутність та природу таких об’єктів, особливості їх ідентифікаційних властивостей - індивідуальності й стійкості. Це в свою чергу давало можливість розробляти важливі для експертної практики питання про можливості ідентифікаційних досліджень специфічних об’єктів, про ідентифікаційні ознаки та методику їх експертного дослідження [16; 20; 46; 49; 52; 61].

Практика виконання судово-почеркознавчих експертиз, яка все більше удосконалюється, розвиток експериментального напряму у судовому почеркознавстві сприяли постановці та підходу до вирішення найскладніших теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із подальшою розробкою та класифікацією ідентифікаційних ознак почерку та оцінкою їх ідентифікаційної значущості. Серед цих робіт особливо варто розглянути роботу співробітників відомчої лабораторії, що ґрунтується на спостереженні й експерименті, присвячену кількісній оцінці ідентифікаційної значимості ознак почерку.

Автори виходили з уявлення про почерк як об’єкт, до дослідження якого можливий ймовірносно-статистичний підхід. У попередніх експериментальних дослідженнях спостерігалось чітко виявлене прагнення знайти строго детерміновані зв’язки та залежності почерку і його ознак від різних чинників. У зазначеній роботі вперше в нашій країні було поставлене завдання дослідити статистичні закономірності почерку, відштовхуючись при цьому від передумови, що в процесі формування почерк підпадає під вплив багатьох чинників і його ознаки не мають однозначних залежностей. У цьому значенні їх походження статистично випадкове. Тому автори звертаються до теорії ймовірності як до науки, що дозволяє вивчити статистичні закономірності прояву властивостей на великій масі почерків.

Основна ідея роботи авторського колективу полягала в тому, щоб, ґрунтуючись на спостереженнях за частотою повторюваності ознак у почерках різних осіб, одержати кількісний вираз ймовірності їх виникнення у почерках взагалі для використання його як критерію оцінки ідентифікаційної значущості ознаки при виконанні судово-почеркознавчих експертиз. При відсутності прямої взаємної залежності ознак їх сполучення в конкретному почерку можна оцінити з точки зору ймовірності появи її в почерках взагалі. Тому реально знайти такий критерій (довірчий рівень) для оцінки конкретних сполучень ознак, що спостерігаються при виконанні експертиз, коли ймовірність повторюваності їх у почерках хоча б двох різних осіб, з урахуванням чисельної ідентифікаційної значущості, буде фактично незначна.

Як уже зазначалось, ідеї щодо частотної оцінки ідентифікаційної значущості ознак виникали й у зарубіжних криміналістів, і у графологів. Проте чітко та повно вона була сформульована вперше радянськими криміналістами, які запропонували математичну модель моменту ідентифікаційного дослідження - оцінки сукупності збігів ознак.

Вперше в історії світової криміналістики вони провели й успішно завершили величезну роботу, що ґрунтувалась на статистичних спостереженнях частот, з якими зустрічаються ознаки у почерках різних людей. Авторський колектив розробив великий перелік окремих ознак почерку, що спостерігаються в кожній букві алфавіту, який підлягає врахуванню.

У результаті були отримані таблиці частот з якими зустрічаються ознаки почерку, інтерпретовані як ймовірності або ідентифікаційні значущості та розроблена методика використання цих значущостей у практиці виконання судово-почеркознавчих експертиз.

Значення названої роботи, на наш погляд, полягає насамперед у тому, що в ній дістала закінчений прояв та практичну реалізацію ідея про ймовірно-статистичну природу почеркових закономірностей. Робота спрямована на одержання кількісних даних про об’єктивно існуючі закономірності «розподілу» ознак у всьому масиві почерків різних осіб. Її дані стали початком математизації ідентифікаційного експертного дослідження і тим самим сприяли його об’єктивізації та підвищенню обґрунтованості висновків експертів.

Об’єктивні оціночні моменти вписувались у методику ідентифікаційного експертного дослідження і знаходились у відносному порозумінні з нею при правильному використанні. З накопиченням різних даних - спостережень, узагальнення практики, експериментальних положень - удосконалюється методика експертних досліджень. Практичні рекомендації висвітлюються у багатьох згаданих роботах. У цей період з’являються перші в нашій країні посібники для експертів-криміналістів із судово-почеркознавчої експертизи. У одному з них містились, головним чином, практичні рекомендації, що ґрунтувались на літературних даних, спостереженнях, узагальненні експертної практики, окремих експериментах, теоретичних розробках [7, 17, 18, 31]. У посібнику докладно розглянуті ідентифікаційні ознаки почерку та письмової мови, подані основні положення методики дослідження письма і почерку.

На даному етапі, завдяки проведенню експериментальних досліджень, початку математизації, постійному узагальненню практики, поступово створюється та зміцнюється дійсно науковий базис радянського судового почеркознавства, намічаються подальші напрями розвитку теорії шляхом міцнішої постановки її на експериментальний ґрунт, тіснішого зв’язку з науками природничого профілю, математизації досліджень.

Все це одержало яскраве вираження у сучасному періоді розвитку теорії ідентифікаційної судово-почеркознавчої експертизи. Зараз продовжується притаманний кожній науці процес поглибленого вивчення предмета, що призводить до диференціації останнього. Завдяки диференціації предмета вдається одержати більш глибокі та точні знання про ті чи інші його сторони й елементи. Досліджуються актуальні та конкретні проблеми. Для сучасного періоду розвитку теорії судового почеркознавства характерне інтенсивне проникнення у дослідження почерку математичних методів, яке на даному етапі можна вважати математизацією науки. Проникнення математичних методів у судове почеркознавство стимулювалося, з одного боку, розвитком його теорії в межах криміналістики, яка також охоплювалась математизацією, а з іншого, - зв’язком судового почеркознавства з біологічною наукою. Остання, як відомо, відіграла неабияку роль в народженні кібернетики.

Висновки до розділу 1

. Весь багаторічний період розвитку судового почеркознавства - це процес наукового дослідження закономірностей письма та почерку на основі комплексу знань різноманітних галузей науки, в першу чергу, природничого профілю, з метою створення й удосконалення методики криміналістичної експертизи почерку.

. Необхідно визнати актуальним науковим і практичним напрямом подальше вивчення і удосконалення судового почеркознавства в теорії криміналістики. Водночас, у даному розділі показано каліграфічний етап розвитку судового почеркознавства та особливості його прикметоописового характеру, розкрито специфіку графометричного етапу розвитку судового почеркознавства, визначено науковий стан судового почеркознавства.

. Період розвитку та становлення наукових основ судового почеркознавства можна умовно поділити на три етапи: накопичення знань та досвіду; становлення теоретичних основ; експериментальні дослідження та початок математизації.

. У період накопичення знань і досвіду рівень теоретичних розробок і практичних рекомендацій був ще низький. Однак цей етап був періодом накопичення і концентрації зусиль для подальшого могутнього «стрибка» в сфері розвитку вітчизняного судового почеркознавства.

В зазначений період вперше в історії криміналістики були сформульовані основні положення наукової теорії судово-почеркознавчої експертизи. Вони ґрунтувалися на даних передової вітчизняної науки (фізіології, психології та ін.) і являли собою цілісну систему знань про письмо і почерк, як об’єкти ідентифікаційного дослідження. Коротко їх можна сформулювати так:

письмо і почерк розглядалися як явища навикового характеру; механізм письма має умовно-рефлекторну природу. Як об’єкт криміналістичної ідентифікації виступає письмо в цілому у єдності його змістової та технічної сторін. Переважає почерк внаслідок його великої інформативності для індивідуалізації особи;

індивідуальність та стійкість почерку - його основні ідентифікаційні властивості, що формуються під впливом різних об’єктивних і суб’єктивних чинників. Формування індивідуального почерку визначено своєрідністю спільного впливу на процес письма найрізноманітніших факторів. В основі стійкості почерку лежить фізіологічний механізм - динамічний стереотип. Стійкість почерку динамічна, відносна, оскільки почерк, що сформувався, варіює та змінюється під впливом різних чинників;

методика дослідження письма та почерку ґрунтується на вивченні певним чином систематизованих ознак, що відображають особливості письмової мови і техніки письма, в першу чергу, особливості рухів виконавця рукопису. Рекомендується певна стадійність дослідження з урахуванням специфіки почеркових об’єктів.

. Для сучасного періоду розвитку теорії судового почеркознавства характерне інтенсивне проникнення у дослідження почерку математичних методів, яке на даному етапі можна вважати математизацією науки. Проникнення математичних методів у судове почеркознавство стимулювалося, з одного боку, розвитком його теорії в межах криміналістики, яка також охоплювалась математизацією, а з іншого, - зв’язком судового почеркознавства з біологічною наукою.

. Розвиток теоретичних засад судового почеркознавства ознаменувався: розробкою основних положень вчення про процес експертного дослідження як про компонент предмета судового почеркознавства. Як приклад цього є створення комплексних методик вирішення судово-почеркознавчих завдань, розробка теоретичних проблем оцінки ознак почерку тощо; створенням понятійного апарату у галузі теорії і практики судово-почеркознавчої експертизи (словники основних термінів); формулюванням засад математичного моделювання і початком автоматизації у галузі судово-почеркознавчої експертизи.

. Предмет судово-почеркознавчої експертизи - встановлення тільки тих фактів, які входять до компетенції експерта-почеркознавця. Межі компетенції визначаються колом питань, які вирішуються експертами-почеркознавцями: ідентифікаційних, діагностичних, класифікаційних.

Предмет ідентифікаційної експертизи є вирішення завдань, пов’язаних із встановленням конкретного виконавця рукопису або виконання декількох рукописів однією чи різними особами шляхом застосування методики судово-почеркознавчої ідентифікаційної експертизи.

Предмет діагностичної експертизи складає вирішення завдань, пов’язаних із встановленням умов виконання рукопису і стану виконавця рукопису, шляхом застосування методики діагностичної судово-почеркознавчої експертизи.

Предмет класифікаційної експертизи є вирішення завдань, пов’язаних із встановленням за почерком соціально-демографічних характеристик (статі, віку) виконавця рукопису, шляхом застосування методики класифікаційної судово-почеркознавчої експертизи.

. Предмет судово-почеркознавчої експертизи перш за все визначає основні завдання, які встановлюються за метою дослідження, що сформульована в питанні експерту, незалежно від умов завдань, тобто інших даних. Такими є завдання ідентифікаційні, діагностичні і класифікаційні.

. Об’єкт судово-почеркознавчої експертизи необхідно розглядати у широкому й вузькому значенні. Об’єктом судово-почеркознавчої експертизи у широкому значенні є матеріали кримінального або цивільного провадження, які надсилаються на експертизу й відносяться до її предмету. Безпосереднім об’єктом судово-почеркознавчої експертизи (або об’єктом у вузькому значенні) є конкретна почеркова реалізація (рукопис), а також виражена в ній система властивостей почерку. Конкретизація завдань і методики судово-почеркознавчої експертизи залежить, перш за все, від специфіки досліджуваного рукопису, тому саме цей об’єкт підлягає систематизації.

Розділ 2. Можливості судово-почеркознавчої експертизи у вирішенні її завдань на сучасному етапі розвитку

.1 Предмет, завдання та об’єкти судово-почеркознавчої експертизи

Судово-почеркознавча експертиза - це дослідження, яке проводиться експертом на основі спеціальних знань у галузі судового почеркознавства у відповідності із кримінальним процесуальним та цивільно-процесуальним законодавством з метою встановлення фактів (фактичних обставин), які мають доказове значення по кримінальному і цивільному провадженнях.

Між поняттям судового почеркознавства та поняттям судово-почеркознавчої експертизи існує тісний взаємозв’язок і взаємозалежність. Практика надає багатий матеріал для проведення наукових розробок. Вчені-почеркознавці в свою чергу на основі проведених наукових досліджень надають експертам практичні рекомендації для вирішення кола завдань судово-почеркознавчої експертизи.

До предмета судово-почеркознавчої експертизи відноситься встановлення тільки тих фактів, які входять до компетенції експерта-почеркознавця. Межі компетенції визначаються колом питань, які вирішуються експертами-почеркознавцями: ідентифікаційних, діагностичних, класифікаційних.

Зміст поставленого питання дозволяє визначити відповідне завдання й тим самим предмет і методику експертизи.

Таким чином, предметом судово-почеркознавчої експертизи є вирішення судово-почеркознавчих завдань шляхом застосування відповідної методики.

Предметом ідентифікаційної експертизи є вирішення завдань, пов’язаних із встановленням конкретного виконавця рукопису або виконання декількох рукописів однією чи різними особами шляхом застосування методики судово-почеркознавчої ідентифікаційної експертизи.

Предмет діагностичної експертизи складає вирішення завдань, пов’язаних із встановленням умов виконання рукопису і стану виконавця рукопису, шляхом застосування методики діагностичної судово-почеркознавчої експертизи.

Предметом класифікаційної експертизи є вирішення завдань, пов’язаних із встановленням за почерком соціально-демографічних характеристик (статі, віку) виконавця рукопису, шляхом застосування методики класифікаційної судово-почеркознавчої експертизи.

Завданням судово-почеркознавчої експертизи є встановлення фактів (фактичних даних) у відповідності з потребами слідчої та судової практики, яке передбачає застосування методики судово-почеркознавчої експертизи.

В структурі завдання можна виділити два основних елементи: цілі та умови. Як відправні цілі та умови виступають поставлені питання та відомості, які містяться в матеріалах експертизи.

Вихідні дані відображують завдання експерту, яке йому необхідно виконати. Завдання експерту - це не що інше як процесуально оформлене доручення експерту з боку органу, що призначив експертизу. Поява завдання пов’язана з початком аналізу та осмислення експертом вихідних даних та з’ясування завдання, як об’єктивної конкретної ситуації, тобто визначається завдання конкретного дослідження.

Якщо завдання судово-почеркознавчої експертизи являє собою якусь об’єктивну конкретну ситуацію, то специфіка експертного завдання - в появі суб’єкта - експерта, який вирішує це завдання.

Таким чином, предмет судово-почеркознавчої експертизи перш за все визначає основні завдання, які встановлюються метою дослідження, що сформульована в питанні експерту, незалежно від умов завдань, тобто інших даних. Такими є завдання ідентифікаційні, діагностичні і класифікаційні.

Об’єкт судово-почеркознавчої експертизи варто розглядати у широкому й вузькому значенні. Об’єктом судово-почеркознавчої експертизи у широкому значенні є матеріали кримінального або цивільного провадження, які надсилаються на експертизу й відносяться до її предмету.

Безпосереднім об’єктом судово-почеркознавчої експертизи (або об’єктом у вузькому значенні) є конкретна почеркова реалізація (рукопис), а також виражена в ній система властивостей почерку.

Конкретизація завдань і методики судово-почеркознавчої експертизи залежить, перш за все, від специфіки досліджуваного рукопису, тому саме цей об’єкт підлягає систематизації. Основою систематизації є поступова конкретизація об’єкту. В межах систематизації можна виділити види, підвиди, групи об’єктів і охарактеризувати конкретні об’єкти [52, с. 33-34].

Види об’єктів (рукописів). Текст - вид рукопису, змістовна сторона якого зафіксована за допомогою буквених та (або) цифрових позначень. Підпис - вид рукопису, який відображає прізвище (ім’я, по-батькові) особи у вигляді букв або (та) умовних письмових знаків та має посвідчувальне призначення. Короткий запис - вид рукопису, змістовна сторона якого зафіксована за допомогою одного-трьох слів або одного-семи цифрових позначень.

Підвиди об’єктів (склад тексту, короткого запису та підпису).

Текст і короткий запис: Буквений склад - підвид рукопису даного виду, змістовна сторона якого в основному зафіксована за допомогою буквених позначень та сприймається в цілому як буквена. Цифровий склад - підвид рукопису даного виду, змістовна сторона якого в основному зафіксована за допомогою цифр та сприймається в цілому як цифрова. Змішаний склад (буквений та цифровий) - підвид рукопису даного виду, змістовна сторона якого зафіксована за допомогою буквених та цифрових позначень.

Підпис: Буквена транскрипція - підвид підпису, який складається тільки з букв. Безбуквена або штрихова - підвид підпису, який складається зі штрихів, що не утворюють букв. Змішана - підвид підпису, якій складається як із букв, так і з безбуквених елементів.

Групи об’єктів (об’єм та умови виконання). За об’ємом текст може бути:

Великого об’єму - буквений текст, який містить у собі всі букви алфавіту, які неодноразово повторюються; цифровий, який включає всі цифри у різних сполученнях. Текст буквений, цифровий або змішаний великого об’єму, як правило, складає не менше однієї сторінки стандартного аркуша.

Середнього об’єму - буквений текст, який містить у собі більшу частину букв алфавіту і складає, як правило, від половини сторінки стандартного аркуша до десяти слів; цифровий текст, який включає всі цифри в різних сполученнях і складає, як правило, від двох третин до половини сторінки стандартного аркуша.

Малого об’єму - буквений текст, який містить у собі обмежену кількість букв алфавіту. Як правило складається з чотирьох-десяти слів. Цифровий текст включає всі цифри, але має обмежену кількість їх різних сполучень. Зазвичай складає менше за половину сторінки стандартного аркуша.

Короткий запис (буквений, цифровий, змішаний) за об’ємом може бути диференційованим у залежності від конкретної кількості в них буквених та цифрових позначень. Підпис може бути великим, середнім і коротким.

За умовами виконання тексти, короткі записи (буквені, цифрові, змішані), підписи різної транскрипції й об’єму можуть бути розділені на такі, що виконані в звичних умовах, у незвичних умовах без навмисної зміни та у незвичних умовах, пов’язаних із навмисною зміною [52, с. 23-27].

Можна розділити об’єкти й на інші підтипи, наприклад, за ступенем виробленості, видам зміни почерку тощо.

.2 Можливості судово-почеркознавчої експертизи у вирішенні ідентифікаційних завдань

В судовому почеркознавстві виділяють два основних види ідентифікаційних завдань:

встановлення виконавця рукописного тексту або підпису;

встановлення факту виконання фрагментів рукопису, декількох підписів, тексту та підпису однією особою.

Виходячи з перерахованих завдань, виділяють такі найбільш розповсюджені питання:

ким з числа певних осіб виконаний текст досліджуваного документа;

однією чи різними особами виконані тексти в різних документах або різні тексти в одному документі;

чи виконаний підпис від імені конкретної особи даною особою чи кимось іншим.

Варто зауважити, що формулювання питань, поставлених на вирішення експерта, повинне бути чітке і ясне, не припускати різних тлумачень.

В питанні необхідно точно вказати, в якому документі й що досліджується - текст чи підпис, де вони розміщені - в якій графі чи після якого слова і т.ін.; привести повністю прізвище, ім’я та по-батькові особи, відносно якої поставлене питання; вказати, які підписи виконані від імені вигаданих осіб. Наприклад: «Чи написаний текст рахунку від 5 серпня 2012 року на суму 456 грн. Івановим Іваном Івановичем?».

Вихідною передумовою для ідентифікації особи виконавця є індивідуальна своєрідність почерку, яка проявляється в специфічних відхиленнях від норм типового пропису. Ступінь індивідуальності почерку характеризується ступенем відхилення ознак почерку від типового виконання письмових знаків. Виділяють два основні чинники, що впливають на індивідуальність:

зовнішні умови навчання;

тип нервової системи особи [6, с. 23-25].

Індивідуальністю для почерку конкретної особи є своєрідне виконання не яких-небудь окремих літер та їх елементів, а певна їх сукупність.

Таким чином виділяють три основні властивості почерку, що є вихідними при ідентифікації особи виконавця рукописного тексту чи підпису:

. Індивідуальність - властивість почерку, що характеризується наявністю в почерку конкретної особи сукупності відхилень від норм пропису при виконанні знаків.

. Відносна стійкість - властивість почерку, що характеризується збереженістю ознак почерку в певний період часу і під впливом незвичних умов. Адже зрозуміло, що зміни в почерку відбуваються протягом всього життя і під впливом певних причин (захворювання, що впливають на письмово-рухові навички; «збиваючі фактори»; пишучий прилад тощо).

. Варіаційність - властивість почерку, що характеризується наявністю в почерку конкретної особи різновидів певної ознаки. Це, як правило, властивість високовиробленого почерку [86, с. 15].

В основу ідентифікаційного дослідження покладені певні властивості (ознаки) почерку конкретної особи. Необхідно визначити поняття «ознаки почерку». Конкретна ознака почерку - це вираження в рукописі властивостей певної письмово-рухового, функціонально-динамічної навички конкретної особи, інформативної з точки зору вирішення судово-почеркознавчих завдань. Ознака почерку є ідентифікаційною, якщо вона у сукупності з іншими характеризує індивідуальний почерк, тобто почерк конкретної особи.

Інформативність такої ознаки визначається частотою повторюваності її конкретного прояву в почерках різних осіб. Чим рідше спостерігається ознака в почерках різних осіб, тим вона істотніше.

Неповторним є саме сполучення інформативних ознак. Крім того, в ідентифікаційному дослідженні при виявленні індивідуальної сукупності ознак обов’язково необхідно враховувати стійкість прояву ознак в почерку однієї особи, тобто ознаки повинні бути стійкі й істотні.

В ідентифікаційному дослідженні застосовується класифікація ознак на загальні та окремі. Критерієм такої класифікації є об’єм прояву ознак в рукописі.

Таким чином, предметом ідентифікаційної експертизи є вирішення завдань, пов’язаних із встановленням конкретного виконавця рукопису або виконання декількох рукописів однією чи різними особами шляхом застосування методики судово-почеркознавчої ідентифікаційної експертизи.

Нами пропонується взяти за критерій класифікації ідентифікаційних досліджень особливості досліджуваних об’єктів. Адже, лише ретельно вивчивши документи - речові докази, експерт може чітко усвідомити поставлені перед ним питання і визначити процес подальшого дослідження. Розглянемо ті види ідентифікаційних досліджень, які найбільш розповсюджені в експертній практиці [17, с. 13-23].

Дослідження рукописних текстів, виконаних звичайним скорописом.

Даний вид досліджень складає досить об’ємну групу. При вивченні рукописних текстів, виконаних звичайним скорописом, корисно встановити, до якої групи за ступенем виробленості відноситься почерк, яким написаний досліджуваний текст.

Виробленістю почерку називають рівень оволодіння технікою письма, яка проявляється у здатності виконати рукописний текст у швидкому темпі, стійкими координованими рухами у відповідності з загально прийнятою системою скоропису.

Маловиробленому почерку притаманні такі ознаки: неточність рухів, що виражається у хвилястості, зламах штрихів, кутастості овалів, нерівномірності протяжності та розміщення напрямку рухів; досягнення точності рухів лише при повільному темпі; відносно повільний темп рухів взагалі.

Почерку середнього ступеню виробленості притаманні такі ознаки: точність рухів, здійснювана при середньому темпі письма, часткове дотримання правильних співвідношень розміру елементів літер, певна стійкість виконання окремих літер та їх елементів при різних змінах звичних умов письма.

Почерк високого ступеню виробленості характеризують: велика точність і незмінність рухів, швидкий темп, пристосованість до різних змін звичних умов письма, наслідком чого є наявність варіаційності.

Якщо вдасться встановити, що документ виконаний високовиробленим почерком, то можливе подальше з’ясування видової належності даного почерку за ступенем складності рухів.

Класифікація високовироблених почерків за ступенем складності рухів зводиться до поділу почерків на три групи:

група простих (прописних) почерків;

група спрощених почерків;

група ускладнених почерків [75, с. 35-38].

До групи простих віднесені почерки, які відповідають системі рухів, встановлених стандартними прописами, хоча, в цій групі можуть зустрітися і незначні відхилення від прописів, в основному при виконанні конкретних літер.

В групу спрощених входять почерки, в яких система рухів виконавця простіше системи рухів, передбачуваної прописами.

Спрощені почерки формуються під впливом швидкості письма як основного фактора. З метою прискорення процесу письма виконавець не дописує окремі частини елементів або самих елементів літер.

До групи ускладнених віднесені почерки, для яких характерне значне збільшення складності рухів порівняно з почерками простої будови.

Дослідження рукописних текстів, виконаних в незвичних умовах письма.

Ідентифікаційні дослідження цього виду об’єктів, як правило, проводяться в комплексі з діагностичними дослідженнями. При цьому останні підтверджують сам факт виконання рукопису в незвичних умовах, а завданням ідентифікаційного дослідження залишається встановлення конкретного виконавця рукопису.

Незвичні умови при виконанні рукописів тягнуть за собою зміни ознак почерку, притаманних певній особі.

Незвичні умови письма можуть відображати, з одного боку, зміни зовнішньої обстановки, в який виконувався рукопис, з іншого - зміни внутрішнього стану виконавця. Ці умови докладніше будуть розглянуті в наступному параграфі нашої роботи.

При незвичному виконанні рукописів порушується природний процес письма, в результаті чого з’являються ознаки низької координації рухів: хвилястість, злами прямих штрихів і кутастість овалів, нестійкість розмірів і нахилу літер. Ознаки зниженої координації рухів, що спостерігаються при незвичному виконанні рукописів, розрізняються за ступенем і характером вираженості в залежності від причини, яка їх викликала і особливостей почерку конкретної особи [40, с. 12-14].

Дослідження рукописних текстів, виконаних із зміною темпу письма.

Бувають випадки, коли вплив на зміни ознак почерку настільки великий, що іноді досліджуваний текст і зразки, виконані одною і тією самою особою в різних темпах, виявляються невспівставлюваними.

В даному випадку проведення повного дослідження неможливе без спеціальних знань в галузі почеркознавства. Однак при значному прискоренні чи уповільненні темпу ознаки певного темпу настільки яскраво виражені, що можуть бути виявлені слідчим або суддею в стадії попереднього вивчення документів.

Встановлено, що повільний темп письма проявляється в рукописі у вигляді таких ознак: окреме виконання літер в словах, введення додаткових рухів при виконанні елементів літер, наявність рівномірності нахилу та розмірів елементів, поява додаткових елементів, що прикрашають конструкцію літер.

При максимальному прискоренні темпу в рукописі з’являються такі ознаки: велика кількість літер виконується однотипними рухами (а, і, п, т, ш), втрата частини елементів літер, пропуск окремих літер в словах, умовні скорочення слів, збільшення з’єднувальних штрихів, умовні написання літер [62, с. 43-45].

Дослідження рукописних текстів, виконаних умисно зміненим почерком.

Як відомо, виділяють чотири основні види зміни почерку:

умисна зміна почерку в межах скорописних форм літер;

виконання рукопису з наслідуванням літер друкарського шрифту;

наслідування почерку іншої особи;

виконання рукопису лівою (незвичною рукою).

Розглянемо кожен з цих видів.

Умисна зміна почерку в межах скорописних форм має два різновиди:

зміна загальних ознак почерку;

зміна окремих ознак почерку.

Зміна загальних ознак почерку може полягати у зміні ступеню виробленості, темпу, загальної будови тощо.

Часто, бажаючи змінити свій почерк, вдаються до наслідування маловиробленому шкільному почерку. Адже відомо, що людина, яка має певний ступінь виробленості почерку, не може підвищити її штучно, тому при зміні виробленості почерку завжди вдається до його зниження. В текстах, виконаних з наслідуванням маловиробленому шкільному почерку, більшість письмових знаків написані у відповідності до вимог виконання типових шкільних прописів, чи наближені до них. Це залежить від того, наскільки виконавець пам’ятає шкільні прописи.

Однак виконавцю буває складно, особливо якщо рукопис великий за об’ємом, повністю позбавитись від стійких ознак, притаманних його почерку. Тому в таких рукописах виявляються частини тексту, виконанні більш виробленим почерком, ніж решта. Виявлені в досліджуваному рукописі чередування таких частин свідчить, що ступінь виробленості незміненого почерку виконавця вище, ніж в досліджуваному рукописі.

Одним із видів змін загальних ознак почерку є зміна нахилу. Така зміна різко змінює загальний вигляд рукопису, тому до такого виду викривлення вдаються досить часто. В таких випадках, як правило, ступінь нахилу нестійкий протягом всього рукопису і лише іноді в окремих словах, кінцевих літерах зберігається нахил, притаманний виконавцю. Зберігається, в основному, звичний темп письма, але рівень координації рухів знижується, почерк стає менш струнким; окремі ознаки почерку істотним змінам не підлягають.

Викривлення почерку шляхом зміни розміру літер частіше зустрічається в поєднанні із зміною нахилу і розгону. Звичайно, із зміною нахилу, змінюються абсолютні розміри елементів літер, а їх відносні розміри зберігаються. В деяких випадках розмір і розгін літер збільшуються, в інших - зменшуються.

Зміна окремих ознак почерку.

З метою викривлення свого почерку виконавець вносить зміни в окремі ознаки, при чому в ті, які на його думку є найбільш помітними. Однак, не знаючи механізму утворення окремих ознак, виконавець залишає незмінним певний комплекс ознак, який в сукупності свідчить про виконавця досліджуваного рукопису. При довільній зміні окремих ознак почерку, якщо досліджуваний рукопис не є обмеженим, виконавцю, як правило, не вдається змінити окремі ознаки послідовно протягом всього рукопису, та чи інша ознака відображається у зміненому і незміненому вигляді [77, с. 23].

Дослідження рукописних текстів, виконаних з наслідуванням друкованому чи стилізованому шрифтам.

Як вже зазначалося, одним з видів умисної зміни почерку є виконання письмових знаків, наближених за будовою до друкованого чи стилізованого шрифтів.

В рукописах, виконаних з наслідуванням друкованому шрифту, спостерігається прямолінійність більшості штрихів, відсутність зв’язаності між окремими елементами в літерах і між літерами, в більшості своїй повільний темп виконання.

Часто в рукописах, виконаних з наслідуванням друкованому шрифту, зустрічаються і прописні літери і цифри, які відображують ознаки звичного почерку виконавця. Однак за рукописами, не великими за об’ємом і виконаними ретельно з наслідуванням друкованому шрифту, не завжди можливо провести ідентифікацію. Це пояснюється тим, що в прямолінійних штрихах, виконаних однотипними розрізненими рухами в повільному темпі міститься невелика кількість особливостей, обумовлених навичками письма.

В рукописах, виконаних стилізованим шрифтом, ступінь безперервності рухів дуже малий, але темп виконання може бути і швидким, якщо у виконавця рукопису є навички письма стилізованим шрифтом [55, с. 20-21].

Дослідження рукописних текстів, виконаних незвичною для письма рукою.

В такому рукописному тексті спостерігаються уповільнені рухи, про що свідчать яскраво виражені злами штрихів, хвилястість, обводка окремих штрихів, нестійке положення вертикальних осей літер.

Істотною ознакою, яка дозволяє судити про виконання рукопису незвичною для письма рукою, є дзеркальність. Дзеркальне зображення всієї літери спостерігається рідко, частіше зустрічається зміна напрямку рухів при виконання окремого елемента літери на протилежний звичайному. В рукописах, виконаних незвичною для письма рукою без попереднього тренування, букви мають різко деформований зовнішній вигляд, окремі письмові знаки наближаються до шкільних прописів, при чому ці знаки проявляються протягом всього тексту.

За відсутністю у виконавця навичок письма незвичною для письма рукою, в рукописі спостерігаються істотні зміни ознак почерку. В цьому випадку, якщо досліджуваний рукопис короткий, буває дуже складно встановити стійкість відмінних та збіжних ознак і вирішити питання про виконавця [89, с. 23].

Дослідження рукописних текстів, виконаних з наслідуванням почерку іншої особи.

Виділяють три види наслідування почерку іншої особи:

з попереднім тренуванням;

«на око»;

по пам’яті.

Наслідуючи почерк іншої особи, виконавець намагається відтворити ознаки почерку, притаманні почерку цієї особи. Частіше за все наслідування здійснюється шляхом змальовування письмових знаків («на око»). В таких рукописах спостерігається порушення координації рухів і уповільнення темпу виконання, при чому в саме тих буквах, які виконуються з наслідуванням, порушується стрункість почерку, знижується зв’язаність, оскільки весь час доводиться відриватись від письма для порівняння досліджуваного тексту з оригіналом [16, с. 113-117].

Дослідження цифрових записів.

При дослідженні цифрових записів використовують ідентифікаційні ознаки, які застосовуються в буквених записах, але з урахуванням специфіки їх виконання. В поняття «цифрові записи» входить позначення дат, сум, ваги, об’єму, відстані тощо. Вказані позначення мають багато різновидів у виконанні: містять цифри (арабські і римські), цифрові записи супроводжують різні окремі штрихи, крапки, коми, повні слова і скорочення.

Іноді щодо цифрових записів перед експертом ставиться завідомо не вирішуване питання, наприклад, «ким виконана цифра «1»?» В даному випадку об’єкти дослідження настільки короткі та прості, що виявити індивідуальну сукупність ознак виконавця неможливо. Експерт в подібних випадках складає висновок про неможливість провести дослідження даного об’єкту через непридатність його для ідентифікації [51, с. 123-125].

Окремий великий вид досліджень в судово-почеркознавчій експертизі складає дослідження підпису.

Виділяють такі різновиди досліджень підписів:

дослідження підписів від імені осіб, що існують;

дослідження підписів від імені вигаданих осіб.

Окремим видом ідентифікаційних досліджень можна визначити багатооб’єктні експертизи підписів. Такими експертизами прийнято вважати експертизи, при проведенні яких досліджується більше 20 підписів або якщо як передбачувані виконавці підписів наявні більше 10 осіб. В кожному конкретному випадку призначення багатооб’єктної експертизи слідчий чи суддя повинен передбачити групи, за якими можливо розмістити досліджувані підписи: підписи, виконані від імені одних і тих самих осіб, в різних документах, підписи від імені різних осіб розташовані в одних і тих самих документах, підписи від імені вигаданих осіб, підписи від імені одних і тих самих чи різних осіб, передбачувано виконані однією особою.

.3 Можливості судово-почеркознавчої експертизи у вирішенні діагностичних завдань

Формування теоретичних та методичних основ судово-почеркознавчої діагностики є одним з найбільш актуальних напрямів розвитку судового почеркознавства в сучасний період, оскільки ця проблематика є спірною і не в повній мірі розробленою. В даний час розроблені лише основні положення судово-почеркознавчої діагностики, їх сутність та місце в системі завдань судово-почеркознавчої експертизи.

Питання неідентифікаційних досліджень у судовому почеркознавстві були предметом дослідження багатьох вчених-криміналістів. До відомих розробок відносяться дослідження, проведені вченими-криміналістами Л.Є. Ароцкером, М.В. Бобовкиним, Г.Ф. Гоимшиди, О.Н. Каюновим, З.І. Кірсановим, Н.І. Клименко, П.Г. Кулагіним, Г.А. Купріяновою, В.Ф. Орловою, Н.Г. Сахаровою, В.В. Серьогіним, А.В. Смирновим та іншими.

В слідчій та судовій практиці розкриття та розслідування злочинів нерідко виникає необхідність в отриманні інформації про особу виконавця спірного рукопису. Дана інформація може бути отримана шляхом застосування оперативно-розшукових заходів та засобів, а також в результаті провадження слідчих дій та криміналістичних досліджень самих документів.

Умовно їх можна поділити на дві групи. Перша - класифікаційна група складає соціально-демографічні параметри особи, що характеризують стать, вік, освіту, професію, національність тощо; друга діагностична група - включає психологічні параметри, що характеризують можливості інтелектуальні, емоційні, вольові [57, с. 5-7].

Проте, на практиці розмежувати ці види досліджень дуже важко. Так, наприклад, при проведенні конкретної судово-почеркознавчої експертизи, пов’язаної з дослідженням почеркового об’єкту, виконаного у незвичних умовах, експерт у процесі дослідження одночасно вирішує як ідентифікаційне (за наявністю порівняльного матеріалу), так і діагностичне завдання, навіть якщо питання ставиться тільки щодо визначення тотожності виконавця даного почеркового об’єкту. Або, вирішення класифікаційних завдань про встановлення похилого або старечого віку виконавця рукописного тексту або підпису тісно пов’язане з вирішенням діагностичних питань про стан його здоров’я у момент виконання досліджуваного почеркового об’єкту, наявності або відсутності у нього захворювань, що впливають на письмово-рухові функції, про зовнішні умови виконання почеркового об’єкта (поза, пишучий прилад, підкладка) [51, с. 52-53].

Цим можна пояснити існування значної кількості думок вчених-почеркознавців щодо розмежування кола завдань, які відносяться до діагностичних та класифікаційних, і, відповідно різного тлумачення самого поняття «діагностичного дослідження» в судово-почеркознавчій експертизі.

Так, В.В. Сєрьогін діагностичними задачами вважає встановлення даних про особу виконавця рукопису (стать, вік, зріст, тілобудова, тип нервової системи тощо), визначення соціально-демографічних характеристик особи за почерком (національність, рівень освіти, професія особи, район проживання тощо), встановлення психофізіологічного стану особи (стрес, збудження, фізична втома, алкогольне або наркотичне сп’яніння, вплив холоду тощо), визначення патологічного стану особи, пов’язаного з різного роду захворюваннями, що впливають на його письмово-рухові функції [52, с. 78-81].

Що ж стосується завдань встановлення зовнішніх умов, в яких виконувався рукопис (незвична поза, факт виконання рукопису у транспорті, що рухається, у темряві, незвичною до письма рукою тощо), то такого роду дослідження В.В. Сєрьогін визначає як ситуаційні [51, с. 6-10].

«Представляється, що всі дослідження почерку, не пов’язані з вирішенням ідентифікаційних завдань, було б доцільніше поділити на дві групи: ситуаційні дослідження - вивчення різних обставин, обстановки, положення, у яких виконувався рукопис; діагностичні дослідження - це визначення яких-небудь відомостей про властивості і стани особи виконавця, укладача рукопису за почерком і письмовою мовою», - пише В.В. Сєрьогін [52, с. 9].

Дещо інакше виглядає класифікація діагностичних завдань, запропонована А.А. Купріяновою, яка розробила свою концепцію на основі узагальнення теорії і практики діагностичних досліджень.

У судово-почеркознавчій експертизі А.А. Купріянова відносить до даного виду досліджень, як встановлення умов виконання рукописного тексту або підпису і відповідно включає до даного виду досліджень встановлення зовнішньої обстановки письма (незвична поза виконавця почеркового об’єкту, незвичний прилад виконання, виконання рукописного тексту або підпису з обмеженням зорового контролю, на холоді, незвичною рукою тощо, так і визначення внутрішнього стану виконавця почеркового об’єкту (наявність у нього захворювань, що впливають на письмово-рухові функції, стан алкогольного сп’яніння, сильне душевне хвилювання, страх, стрес і т.п., а також установка на умисну зміну виконавцем свого звичного почерку) [29, с. 322].

Якщо співставити між собою дві наведені концепції, то побачимо, що загальним у них є віднесення до діагностичних досліджень встановлення внутрішнього стану виконавця рукописного тексту або підпису. Визначення ж зовнішніх умов виконання почеркових об’єктів В.В. Сєрьогін відносить до так званих ситуаційних завдань, а А.А. Купріянова - до діагностичних. Як вже вказувалось раніше, на даний час у судово-почеркознавчій експертизі використовується класифікація діагностичних завдань, запропонована А.А. Купріяновою [29, с. 127-128].

Що ж стосується завдань визначення тих чи інших характеристик особи виконавця почеркового об’єкту, непов’язаних з незвичними умовами виконання рукопису або підпису (які В.В. Сєрьогін пропонує вважати діагностичними), то скоріше їх варто віднести, на наш погляд, до класифікаційних або ряд їх умовно можна назвати графологічними. Якщо ж йдеться про складача (автора) рукописного тексту, то дані завдання входять до предмету авторознавчої експертизи.

Підводячи підсумок сказаному, діагностичними дослідженнями в судово-почеркознавчій експертизі варто вважати такі дослідження, які направлені на встановлення зовнішньої обстановки і умов письма (факт виконання тексту в незвичній позі, викривленим почерком, з наслідуванням чужому почерку або підпису), а також внутрішнього стану виконавця (втома, стан збудження або гальмування, психічне захворювання тощо).

Властивість почерку реагувати на різні психофізіологічні фактори проявляється тоді, коли зміни умов письма настільки значні, що успішне пристосування до них механізму письма у процесі руху стає неможливим. В результаті відбувається порушення звичного автоматизованого процесу письма, з’являються зміни у почерку, які не можна вважати варіаційними. В таких випадках, коли пристосувальні ресурси варіаційності вичерпані, система поступається силі «збиваючих факторів», втрачаючи ті чи інші свої властивості. В результаті ці властивості вже будуть виступати у новій якості, яку не варто розглядати як нову властивість системи. В теорії і практиці судово-почеркознавчої експертизи «збиваючі фактори» поділяють на: «природні», до них відносяться причини, непов’язані з бажанням виконавця змінити почерк і частіше за все створювані зовнішньою обстановкою письма, і «штучні», тобто ті, що полягають у прагненні виконавця свідомо змінити почерк [52, с. 70-73].

Змінені властивості письмово-рухової системи і є діагностичними ознаками, за якими можна судити про роботу письмової системи у незвичних або ускладнених умовах.

Велике значення у розробці наукової системи діагностичних ознак має теорія рівнів Н.А. Бернштейна про будову письма, використання закономірностей функціонування і взаємодії рівнів, що виконують письмово-рухове завдання.

Згідно рівневої теорії побудови рухів, кожен з рівнів потрапляє під вплив «обраних» ним збиваючих факторів. Так, якщо функціонування рівнів, які контролювали смислові сторони письма, як правило, залежить від впливу збиваючих факторів з групи внутрішніх, то рівні, які беруть участь в реалізації рухового складу, підпадають під вплив не лише внутрішніх, але й зовнішніх факторів.

Розробкою методики вирішення судово-почеркознавчих діагностичних завдань займались низка криміналістів. А.А.Купріянова запропонувала таку класифікацію збиваючих факторів [29, с. 23-25]:

відносно постійні (хронічні): нервові, психічні захворювання, травми мозку, вікові зміни тощо;

тимчасові (епізодичні):

природні:

а) зовнішні (контактні): незвичне тримання пишучого приладу, ліворучне письмо, письмо кулаком, незвична поза, що викликає стомлення пишучої руки, холодні навантаження, фізичне (м’язове) стомлення тощо;

б) зовнішні (дистантні): відсутність або обмеження зорового контролю;

в) внутрішні: алкогольне сп’яніння, фармакологічні засоби, що посилюють збуджувальні процеси.

Для кожної з цих груп А.А. Купріянова наводить можливі варіанти комплексів діагностичних ознак, що проявляються у почерку. За Купріяновою А.А. діагностичні дослідження поділяються на ретрогностичну і презентальну діагностику. Перша - встановлює фактичні події минулого, а саме суб’єктивні чи об’єктивні збиваючі впливи, які супроводжують процес письма в момент виконання досліджуваного документу; друга - фактичний стан почеркового об’єкту в даний момент.

Судово-почеркознавчий експертний процес, діагностуючий події минулого, спирається на сукупність об’єктивних даних (симптокомплекс) конкретної ситуації. В судовому почеркознавстві як «симптоми» виступають зміни якостей письма (діагностичні ознаки), які свідчать про певні зміни його механізму.

На думку Купріянової А.А., важливим моментом у вирішенні питань про умови виконання почеркового об’єкту виступають виділення симптокомплексів діагностичних ознак, правильна їх інтерпретація і чітка уява про збиваючі фактори, які можуть порушити звичний процес письма [29, с. 23-25].

Створенню системи діагностичних ознак письма сприяло звернення до рівневої системи Н.А. Бернштейна про побудову вмінь та навичок, в тому числі письма, використання закономірностей функціонування та взаємодії рівнів, що приймають участь у здійсненні письмово-рухового процесу. В результаті ознаки письма були розділені на групи, що вказують на специфіку функціонування кожного з цих рівнів. Порушення тієї чи іншої групи ознак письма свідчить про порушення працездатності певного рівня побудови письма в результаті дії на нього збиваючих факторів.

Основою класифікації збиваючих факторів, що можуть впливати на механізм письма, став принцип вибірності рівнів до збиваючих факторів, що вказує на причини, до яких той чи інший рівень письма проявляє нестійкість. Класифікація була вжита відносно об’єктивних причин, непов’язаних з умисним викривленням почерку. В результаті були виділені групи збиваючих факторів, які можуть здійснювати збиваючий вплив на певні рівні, порушуючи тим самим звичну працездатність.

У теперішній час експерти-почеркознавці у своїй роботі керуються методикою А.А. Купріянової та у цілому використовують дану класифікацію.

Крім того, в існуючу класифікацію А.А. Купріянової співробітниками КНДІСЕ були введені поняття «об’єктивних» та «суб’єктивних» збиваючих факторів. Розподіл внутрішніх збиваючих факторів на об’єктивні (коли порушення координації рухів відбувається незалежно від волі виконавця почеркового об’єкта) і суб’єктивні (пов’язані з умисним зниженням координації рухів) представляється доцільним на тій підставі, що механізм порушення координації рухів в таких випадках різний, а відповідно, і прояв діагностичних ознак в таких почеркових об’єктах повинен бути неоднаковим.

Таким чином, до діагностичних досліджень у судовому почеркознавстві можна віднести розробку таких завдань:

встановлення зовнішньої обстановки та умов виконання рукопису;

встановлення внутрішнього стану виконавця;

встановлення за почерком інших обставин неідентифікаційного характеру [29, с. 73-82].

Розглянемо кожну з груп завдань окремо.

Встановлення зовнішньої обстановки та умов виконання рукопису.

В дану групу можна включити такі питання:

чи виконаний рукопис в незвичній позі і в якій саме?

В літературі зазначається, що незвична поза сприяє зміні певних ознак почерку. Г.В. Рожкова експериментальним шляхом встановила, що при письмі в різних позах проявляються однотипні зміни почерку, характерні письму в певній позі. Однак, найбільш характерні зміни проявляються в почерку, якщо людина пише стоячи, з опорою на кисть та передпліччя, при горизонтальному та вертикальному положенні паперу. Оскільки експериментами не встановлені зміни в почерку, характерні для письма в певній позі, експерту можна рекомендувати використовувати їх лише для вирішення питання про виконання рукопису в звичній чи незвичній позі;

чи виконаний рукопис викривленим почерком?

Більшість експертів в теперішній час можуть вирішити це питання, використовуючи відомості про характер змін ознак почерку, при навмисному його викривленні. Питання про виконання рукопису викривленим почерком вирішується, як правило, після того, як ідентифікований виконавець, однак, в деяких випадках даний факт встановлюється і в роздільному дослідженні;

чи має місце автопідлог?

В окремих випадках, коли слідчого чи суд цікавить не лише тотожність виконавця, але і спосіб виконання підпису у документі - речовому доказі, самостійним завданням експертного дослідження є встановлення факту автопідлогу. Всяка навмисна зміна власного підпису зовні проявляється в певних ознаках, які можуть бути вивчені експертом і оцінені як ознаки автопідлогу. Він може бути встановлений лише в результаті порівняльного дослідження, при умові, що підписом ідентифіковано особу, від імені якої він виконаний:

чи виконано текст (підпис) з наслідуванням почерку (підпису) певної особи?

Вирішення цього питання, як правило, супроводжується вирішенням ідентифікаційного завдання. Іноді воно може бути предметом спеціального експертного дослідження. Відповідь на нього експерт може дати лише маючи в своєму розпорядженні зразки почерку, з наслідуванням якому виконано текст (підпис) [66, с. 56-57].

Встановлення внутрішнього стану виконавця.

До даної групи неідентифікаційних досліджень можна включити розробку питань, які характеризують різні стани виконавця, зокрема, наукові основи встановлення факту виконання рукопису в незвичному для виконавця стані (наприклад, в стані фізичної втоми, при м’язовій втомі, в тяжкому хворобливому стані, при серцево-судинних захворюваннях, частковому паралічі, в стані сп’яніння тощо). Такими питаннями можуть бути:

чи виконаний рукопис особою, яка знаходилась в стані фізичної втоми?

Експериментальні дані показують, що в рукописі, виконаному особою, яка знаходилась в стані фізичної втоми, значної м’язової втоми, спостерігаються певні зміни почерку. Встановлення такого факту за почерком може бути віднесено до предмету судового почеркознавства;

чи виконаний рукопис особою, яка знаходилась в тяжкому хворобливому стані?

В рукописних текстах розписок, в підписах на заповітах, виконаних незадовго до смерті, спостерігаються ознаки почерку, прояв яких пов’язаний з тяжким хворобливим станом виконавця. Вивчення цих ознак дозволяє виділити таку їх сукупність, яка допоможе вирішити питання про стан особи в момент виконання рукопису чи підпису [57, с. 79-80];

чи виконаний рукопис (підпис) особою в стані алкогольного сп’яніння?

Роботи криміналістів і медиків, а також експертна практика свідчать про те, що в почерку осіб, які знаходились в стані алкогольного сп’яніння під час виконання рукопису, настають певні зміни, які можуть бути використані експертом-почеркознавцем.

У почерку відображається і такий стан виконавця як, наприклад, охолодження організму, а також різні етапи формування графічної навички. У зв’язку з цим можуть вивчатися і розроблятися такі питання:

чи виконаний рукопис у мовах низької температури?

Експериментальні дані свідчать про те, що при письмі в цих умовах настають певні зміни ознак почерку;

чи виконаний рукопис особою, яка знаходилась в стані збудження чи гальмування (в незвичному фізіологічному стані)?

В судовому почеркознавстві визнано, що незвичний психофізіологічний стан виконавця відображається на його почерку.

Подальша розробка цього питання спільно з медиками дозволить криміналістам виробити методику, за допомогою якої можна встановити факт виконання рукопису в незвичному психофізіологічному стані.

Внутрішній стан виконавця характеризується іноді патологічними змінами.

Відомо, що у осіб, що страждають нервовими (пухлина мозку, хвороба Паркінсона, склероз тощо) чи психічними (прогресивний параліч, шизофренія, психози тощо) захворюваннями, а також які перенесли травми головного мозку, змінюється почерк. Розробка криміналістами спільно з медиками методики встановлення факту виконання рукопису особою, яка страждає нервовими чи психічними захворюваннями, повинна бути також віднесена до предмету судового почеркознавства;

який час виконання рукопису?

На кожному етапі формування почерку йому притаманні своєрідні ознаки, які відображують фізіологічний механізм розвитку графічної навички у людини. Почерк дістає певних змін, які відповідають письму, що розвивається, а з віком і деградує. Експериментальні дані дозволяють виділити сукупність ознак, характерних для кожного з етапів формування та розвитку почерків, використовуючи які, експерт-почеркознавець може визначити приблизний вік виконавця і тим самим час виконання рукопису [57, с. 23-35].

Встановлення інших обставин, пов’язаних з вирішенням діагностичних завдань.

Дві попередніх групи питань неідентифікаційного характеру, розробка яких відноситься до предмету судового почеркознавства, є основними. Однак вони не вичерпують всіх діагностичних завдань, які потребують вирішення. Розробки, зокрема, вимагають питання:

чи придатний графічний матеріал (підпис, буквений чи цифровий запис) для ідентифікації особи виконавця?

Дане питання виникає в тих випадках, коли у експерта з’являється сумнів у можливості ідентифікації. Розробка критеріїв визнання об’єкта придатним чи непридатним для ідентифікації - одне з завдань судового почеркознавства;

чи виконаний рукопис двома особами одночасно?

На практиці виникають подібні завдання, в літературі описаний випадок виконання експертизи з метою вирішення питання про виконання одного тексту одночасно двома особами;

чи є почерки двох осіб схожими?

Конкретні ознаки, що збігаються чи відрізняються в схожих почерках дають можливість використовувати їх не лише з метою ідентифікації особи за почерком, оцінки ознак, але й для вирішення самостійного неідентифікаційного питання, чи схожі почерки двох та більше осіб. Експерт при вирішенні даного питання повинен виходити не лише із зовнішніх вражень, які викликають два почерки, а і з наукового, почеркознавчого поняття схожості почерків.

Діагностичні дослідження в судовому почеркознавстві необхідно відокремити від встановлення групової приналежності. В них почерк розглядається з точки зору змін, що проявились, які характеризують певний стан особи чи умови, в яких писався досліджуваний текст. Тут основним завданням експерта є оцінка змінених ознак, встановлення причини і природи їх прояву, аналіз психофізіологічних та часових факторів.

При встановленні групової приналежності процес дослідження і висновки експерта формуються на теорії подібності, класифікаційних даних, розроблених наукою. З метою визначення природи досліджуваного явища необхідно виявити його ознаки і співставити їх з відомими класифікаційними ознаками, які з точки зору теорії подібності можуть бути поширені і на шуканий випадок.

Отже, наприклад, визначення статі за почерком відноситься до класифікаційних, а не до діагностичних досліджень. Віднесення досліджуваного почерку до групи чоловічих чи жіночих почерків здійснюється на основі сукупності раніше заданих ознак, які характеризують одну чи іншу групу. Встановлення факту виконання рукопису (підпису) правою чи лівою рукою також варто віднести до визначення групової приналежності, оскільки в цьому випадку ознаки, притаманні письму правої і лівої руки, відноситься до класифікаційних і раніше заданих, і мета дослідження зводиться лише до віднесення рукопису до однієї чи іншої групи [26; 52, с. 70-73].

Отже, ще раз зазначимо, що у наш час судово-почеркознавча експертиза поряд з ідентифікаційними завданнями здатна вирішувати також так звані неідентифікаційні, які дають можливість одержувати інформацію про зовнішні обставини письма та внутрішній стан виконавця.

Діагностичні дослідження в судовому почеркознавстві зараз виділені у самостійний напрям. На сучасному етапі розроблені основні положення судово-почеркознавчої діагностики, їх суть і місце у системі завдань судово-почеркознавчої експертизи. Зараз можливість вирішення судово-почеркознавчих діагностичних завдань експериментально доказана на низці почеркових об’єктів. Це і рукописні тексти великого і середнього об’єму при високому ступені виробленості, підписи.

Куприяновою А.А. виділені симптомокомплекси ознак, які характерні для різних груп «збиваючих» факторів.

При вирішенні діагностичних завдань у експертній практиці доводиться досліджувати рукописи, які виконані автором зі зміною свого почерку (з природних або штучних причин).

Рукописи, які виконані в незвичних умовах або ж у незвичному стані виконавця є одним із найскладніших об’єктів почеркознавчого дослідження.

.4 Можливості судово-почеркознавчої експертизи у вирішенні класифікаційних завдань

В попередньому параграфі роботи було зроблено висновок, що до класифікаційних в судово-почеркознавчій експертизі слід відносити таку групу досліджень, метою яких є встановлення соціально-демографічних параметрів особи виконавця рукопису, що характеризують його стать, вік, освіту, професію, національність тощо. На практиці найчастіше проводяться почеркознавчі дослідження з метою встановлення статі та віку виконавця рукопису. Отже, в даному розділі роботи пропонується розглянути найбільш розповсюджені методики встановлення статі виконавця рукопису.

Сутність класифікаційних завдань полягає не в пізнанні явищ, обставин, що супроводжували процес письма, а у виявленні ознак, притаманних виконавцю рукопису. Ця група завдань відноситься до завдань ідентифікаційного характеру. Але оскільки вона має відмінності від останньої, її справедливо виділяють у самостійну групу завдань - класифікаційних [11 с. 54].

Проводячи дослідження з метою встановлення виконавця рукопису або підпису експерт постійно стикається з необхідністю розмежування почеркових об’єктів за ступенем схожості на певні групи, наприклад, за ступенем виробленості, координації, іншими загальними і, навіть, окремими ознакам почерку. Таку класифікацію експерт проводить на суб’єктивному рівні, виходячи зі свого експертного досвіду.

У роботах криміналістів усе частіше підкреслюється ймовірністний характер походження ознак почерку, ймовірністно-статистичний принцип організації елементів почерку, який розглядається як система [41 с. 23].

Виходячи із статистичної природи почерку, криміналісти для розкриття почеркових закономірностей використовують статистичні спостереження й експеримент, а також математичне моделювання.

Математична статистика й теорія ймовірностей мають необхідний математичний апарат для вирішення диференційного завдання класифікаційного типу.

Встановлення групової приналежності за змістом є процесом розпізнавання. А процеси розпізнавання мають яскраво виражений ймовірністний характер. Тому в основу їх досліджень повинні бути покладені ймовірністні методи (теорія ймовірностей, математична статистика, теорія інформації тощо).

До вивчення почерку як джерела інформації про властивості особи з метою вирішення таких завдань, як визначення статі, віку, національної приналежності виконавця рукопису, місця формування його почеркових навичок, ступеню досконалості письмово-рухової системи криміналісти звернулись у останні десятиріччя минулого століття.

Вирішення цих завдань можливе завдяки використанню математичного апарату. Саме ймовірністне моделювання дозволило вивчити багато закономірностей почерку, і, зокрема, залежності конкретних ознак почерку від певних властивостей особи виконавця тексту.

Як уже зазначалося, на формування почерку впливають різні як зовнішні так і внутрішні фактори.

Зокрема, до внутрішніх факторів, які суттєво впливають на почерк, відносяться анатомічні особливості людини: будова руки (довжина кісткових важелів, рухливість суглобів, розвиненість м’язів); будова очей і особливості зору. Не можна виключити можливості впливу на формування почеркових навичок та інших анатомічних особливостей особи, таких, наприклад, як співвідношення довжини руки і довжини тулубу, ширини плечей тощо.

Експериментальні дослідження показали, що існує кореляційний, статистичний зв’язок ознак почерку зі статтю, віком виконавця рукопису. Дійсно, немає жодної ознаки почерку, яка б зустрілась у представника лише однієї групи осіб. Кожна ознака може проявитися у почерках осіб різного віку й статі. Різниця лише в тому, що якась з ознак частіше зустрічається у представника однієї групи і рідше у представника іншої групи.

Тому для отримання інформації щодо групової приналежності виконавця документа за ознаками почерку необхідно застосовувати ймовірністно-статистичні методи [52, с. 61-62].

При встановленні групової приналежності почерків повинно бути встановлено відношення досліджуваного почерку до класу (чи групи) почерків, які характеризуються певним комплексом ознак, типових для цієї групи. При цьому, в основі диференціації (встановлення групової приналежності) знаходиться виділення сукупності ознак, які найчастіше зустрічаються в певній групі.

На даний час у судово-почеркознавчій експертизі розроблено декілька модельних методів для встановлення групової приналежності, які доведені до практичного застосування.

Так, враховуючи, що письмово-рухові навички людини формуються під впливом анатомічних і психофізіологічних особливостей виконавця тексту, вчені-криміналісти простежили особливості формування почерку чоловіків та жінок.

Відмінності у будові, розвитку й функціональній діяльності м’язів чоловіків та жінок виявляються в їх біоелектричній активності в процесі письма й призводять до різного прояву ознак у почерках чоловіків та жінок.

М’язова система у чоловіків легше переносить короткочасне, але енергійне навантаження, а м’язова система жінок - тривале, але слабке. З цих причин рухи в процесі письма в жінок більш плавні й економічні, аніж у чоловіків. Наслідком цих відмінностей є переважання в рукописах, виконаних жінками, овальних елементів письмових знаків і округлих зв’язків між ними, в рукописах же чоловіків більше кутастих елементів літер із різкими змінами напрямку рухів руки. Це й дає можливість диференціювати ці групи.

В останні роки у криміналістиці були розроблені методики вирішення класифікаційних завдань, які дозволяють отримати необхідну розшукову інформацію і тим самим звузити коло розшукуваних осіб.

На практиці найбільше розповсюдження отримали методики встановлення за почерком статі виконавця рукопису [24, с. 12-16].

До класифікаційних досліджень відноситься також диференціація високовироблених почерків за ступенем досконалості системи рухів.

Процес письма є одним із найскладніших видів трудової діяльності людини, яка сполучує діяльність рухову із розумовою, і яка потребує високої координації й точності рухів.

У відповідності з методикою почеркознавчого дослідження особливості рухів при письмі виражені в ознаках почерку. Чим більше таких ознак, тим точніше й повніше інформація про процес письма. Тому класифікація почерків повинна відображати природні закономірності, які лежать у основі процесу письма, і якомога повно й різнобічно характеризувати рухову діяльність виконавця рукопису.

Однією з таких ознак в існуючій класифікації є сформованість навички письма. В залежності від її рівня всі почерки поділені на групи за ступенем виробленості (високу, середню та низьку).

Інша ознака відображає просторові характеристики рухів - форму й протяжність траєкторії точки, що рухається (у даному випадку кінчика пера, як здійснює прямолінійно-криволінійні рухи при виконанні штрихів, які утворюють письмові знаки).

Ця ознака була використана при поділі почерків високого ступеня виробленості на групи за будовою: прості, спрощені, ускладнені.

Письмо - довільна дія і поряд з іншими довільними діями його можна розглядати як окремий випадок функціонування складної динамічної системи рефлексів. Ця система формується у процесі вправ, підкріплюється досягненням корисного результату і удосконалюється, перетворюючись з окремих розрізнених рухів у єдине ціле, яке направлене на вирішення одного завдання (у даному випадку на виконання рукопису). Рухи при письмі здійснюються за тими самими законами, що й інші довільні дії людини.

У фізіології праці існує поняття ступеню досконалості навички. Воно включає в себе такі критерії, як результативність, форма й протяжність робочих траєкторій, послідовність переміщення ланок руки, рівень концентрації нервових процесів і м’язової сили, а також точність рухового аналізу, тобто критерії раціональності рухових реакцій й пластичності системи рухів. Стало можливим об’єктивно охарактеризувати ступінь досконалості конкретних рухів.

Отже, в межах однаково сформованої навички, зокрема, однакового ступеню виробленості можна розрізняти ступінь досконалості його формування, тобто критерії раціональності та їх пластичності.

У почеркознавстві ознака «ступінь досконалості навички» може пояснити походження тієї чи іншої ознаки, допомогти правильно їх оцінити з точки зору єдності системи рухів і уточнити рухову характеристику почерків високого ступеню виробленості.

Отже, ступінь досконалості навички може бути додатковою загальною ознакою, яка характеризує систему рухів у почерках однакового високого ступеню виробленості за його пластичністю та раціональністю рухових реакцій.

Для визначення статі виконавця рукопису було розроблено декілька методик. Однак на даний час знайшли широке розповсюдження в експертній практиці дві: експертна диференціація рукописів на чоловічі й жіночі, розроблена Всесоюзним науково-дослідним інститутом охорони суспільного порядку й опублікована вперше у 1968 році, яка розрахована на дослідження високовиробленого почерку і Модифікований метод визначення статі виконавця рукопису за середньовиробленим почерком, розроблений О.Н. Каюновим, Н.Г. Сахаровою, А.В. Смирновим у Всесоюзному науково-дослідному інституті судових експертиз Міністерства юстиції СРСР і опублікований у 1982 році [70, с. 293].

Проведені авторами цих методик експериментальні роботи й перевірки рукописів із використанням отриманих даних дозволили їм сформулювати загальні вимоги і умови, необхідні для їх застосування (загальна характеристика модельних методів, які використовуються для встановлення статі виконавця рукопису й умови їх застосування викладені у розділі посібника «Застосування математичних методів для вирішення завдань судово-почеркознавчої експертизи»).

За допомогою вказаних модельних методів експерт отримує нову, об’єктивну інформацію, яка іншим шляхом не може бути отримана.

Розглянемо декілька класифікаційних досліджень щодо встановлення статі виконавця.

Модифікований метод визначення статі виконавця рукопису за середньовиробленим почерком.

В практичній експертній діяльності для визначення статі виконавця за середньовиробленим почерком використовується методика О.Н. Каюнова, Н.Г. Сахарова та А.В. Смирнова.

Згідно цієї методики, почеркознавче дослідження складається з 3 етапів:

встановлення придатності рукопису для вирішення поставлених завдань;

виявлення інформативних ознак;

оцінка виявленої сукупності ознак і прийняття рішення.

На першому етапі необхідно встановити, чи відповідає даний рукопис такими вимогам:

достатній об’єм графічного матеріалу. Об’єм досліджуваного тексту, має бути не менше 1,5-2 сторінки. В тексті повинні знаходитись всі літери алфавіту, в яких можуть проявитись інформативні ознаки.

текст має бути виконаний у звичайних умовах. Причина такої умови полягає в тому, що наявність незвичних умов виконання рукописного тексту спричиняє зміну ознак почерку, що може вплинути на правильність оцінки факту наявності або відсутності їх в досліджуваному тексті.

середній або дещо вище середньовиробленого почерку в досліджуваному рукописі.

За наявності зазначених умов рукопис вважається придатним для проведення дослідження.

На другому етапі, після визначення придатності рукопису для дослідження, проводиться перевірка наявності або відсутності кожної з ознак, інформативних для визначення статі виконавця рукопису, ці ознаки наведені у таблиці, яка додається до методики.

На третьому етапі дослідження експерт обчислює загальну інформативність комплексу виділених ознак і на основі одержаного результату приймає остаточне рішення.

Недоліком є те, що дана методика не підходить для мало- та високовироблених почерків [24].

Методика визначення статі виконавця коротких рукописних текстів.

Дана методика була розроблена авторським колективом ВНКЦ МВС СРСР у 1990 році.

Методика дає можливість визначити стать виконавця рукопису за короткими текстами. Почеркознавче дослідження включає чотири етапи:

встановлення придатності об’єкта для вирішення завдання;

виділення ознак та визначення їх сумарної інформативності;

вибір рівня довіри при прийнятті рішення по окремій літері та визначення величини сумарної інформативності літер;

прийняття рішення про стать виконавця рукопису, оцінка ймовірності помилки, пов’язаної з віднесенням виконавця рукопису до протилежної статі. Загальний висновок.

Дотримання встановлених вимог та послідовність виконання кожного етапу роботи дозволить досить надійно і обґрунтовано вирішити поставлене завдання. Об’єктом дослідження може бути лише текст, виконаний почерком не нижче середнього ступеню виробленості незалежно від його структурної складності. Використання методу недопустиме, якщо рукопис виконаний умисно зміненим почерком або в незвичних умовах. Необхідний об’єм досліджуваного тексту перебуває у прямій залежності від кількості та інформативності виділених ознак: чим вище значення інформативності, тим менше необхідно ознак, а отже, і самих письмових знаків для прийняття рішення та обґрунтування висновку.

Після визначення придатності рукопису для дослідження, проводиться виділення у великих та малих літерах окремих ознак почерку, зазначених у таблиці, яка передбачена методикою.

На третьому етапі в залежності від об’єму рукопису, наявності диференцюючих ознак як у великих, так і в малих літерах, величини сумарної інформативності обирається один з варіантів розрахунку:

вибір рівня довіри і визначення сумарної інформативності великих літер;

вибір рівня довіри і визначення сумарної інформативності малих літер;

вибір рівня довіри і визначення сумарної інформативності великих та малих літер.

Вибір рівня довіри при визначенні статі виконавця здійснюється у такий спосіб. В залежності від знаку величини сумарної інформативності ознак, виділених в літерах досліджуваного тексту, висувається гіпотеза про стать виконавця. Знак «+» вказує на чоловічу і знак «-» - на жіночу стать виконавця рукопису. Якщо сумарні інформативності ознак різних літер мають різні знаки, то необхідно відпрацювати обидві версії.

Якщо не вдається обрати рівень довіри або при перевірці підтверджуються обидві гіпотези, робиться висновок про неможливість прийняття рішення. У випадку, коли рівень довіри обраний, переходять до четвертого етапу [58 с. 36].

Другий варіант розрахунку застосовується у тих випадках, коли в досліджуваному рукописі відсутні диференцюючі ознаки в наявних великих літерах, або їх сумарні інформативності менші за абсолютною величиною від порогових значень. У цьому випадку в залежності від знаку та числового значення сумарної інформативності набору (не менше п’яти) ознак в малих літерах їх рівень довіри обирається за таблицею.

Третій варіант розрахунку застосовується в тих випадках, коли в досліджуваному рукописі в достатній кількості наявні диференцюючі ознаки як у великих, так і в малих літерах. Підрахунок сумарної інформативності обраної сукупності літер і вибір рівня довіри здійснюється в тій самій послідовності, що й у попередніх варіантах. При цьому сумарні інформативності великих та малих літер складаються.

На четвертому етапі приймається рішення про стать виконавця рукопису, оцінюється імовірність помилки і робиться кінцевий висновок.

За значенням сумарної інформативності виділеної сукупності літер приймається рішення про стать виконавця рукопису. Якщо абсолютна величина сумарної інформативності менше коефіцієнта, то прийняти рішення не представляється можливим. Якщо абсолютна величина сумарної інформативності більше коефіцієнта, то при позитивному знаку приймається рішення, що виконавець - чоловік, а при негативному - жінка. Значення оцінки імовірності помилки віднесення виконавця рукопису до протилежної статі визначається за абсолютною величиною сумарної інформативності сукупності літер за допомогою таблиці.

Недолік даної методики в тому, що вона дуже трудомістка і використовуючи її, необхідно чітко дотримуватись умов застосування. Інформативні ознаки, передбачені у переліках до методики, обирались без урахування системи рухів виконавця в цілому, вони представлені у якісно-описовій системі, що природно, впливає на однозначність і точність виділення одних і тих самих ознак різними експертами. Ознаки виділяються експертами з «спірного» рукопису за принципом «наявні-відсутні». Рішення приймається на основі підрахунку інформативних ознак, виявлених у тому чи іншому рукописі, що не дозволяє судити про ступінь їх вираженості і, таким чином, використати більш повну інформацію [58 с. 37].

Диференціація рукописів на чоловічі та жіночі. Дана модифікована методика найчастіше використовується в експертній практиці для встановлення статі виконавця. Ця методика відносно проста, тому нею можуть користуватися експерти-почеркознавці. У комплекс з метою диференціації увійшли найбільш інформативні ознаки у кількості 21.

Подальша обробка експериментальних матеріалів проводилась у напряму уточнення статистичних коефіцієнтів і скорочення кількості найбільш інформативних показників.

На цьому етапі роботи в комплекс з метою диференціації рукописів на чоловічі й жіночі включені такі найбільш інформативні ознаки з відповідними коефіцієнтами (уточнена методика опублікована у книзі «Судебно-почерковедческая экспертиза», ч.ІІ. - М., 1971) [87, с. 230-235; 52, с. 91-96].

Загальні вимоги для використання методики: перш ніж приступити до аналізу рукопису необхідно пересвідчитись, що досліджуваний матеріал достатній за об’ємом (тексту повинно бути не менше однієї сторінки учнівського зошита). Текст, повинен бути виконаний виробленим, незміненим почерком.

Якщо надісланий для дослідження матеріал недостатній за об’ємом, необхідно розглянути питання щодо його розширення (збільшення за рахунок отримання інших записів, листів, нотаток); далі необхідно перевірити чи однією особою написаний весь текст досліджуваного рукопису.

Роботу над матеріалом доцільно вести у такій послідовності:

насамперед вивчається рукопис, якій надійшов на дослідження;

потім на аркуші або у журналі для аналізу матеріалів відмічається, які ознаки, з вказаних у таблиці, є в наявності у цьому рукописі;

далі до кожної виділеної ознаки проставляються коефіцієнти статистичних імовірностей (згідно таблиці);

після цього отримують добуток коефіцієнтів статистичних імовірностей, які увійшли до характеристики рукопису (за правилами множення приблизних чисел);

робота закінчується поясненням отриманого добутку статистичних імовірностей (якщо добуток дорівнює одиниці або більший за одиницю, то рукопис, ймовірніше за все, (на 90% із 100) виконаний чоловіком. Якщо ж добуток менший за одиницю, то рукопис, ймовірніше за все (на 90% із 100) виконаний жінкою).

Така сукупність правил, які визначають порядок, чергування окремих дій, на підставі яких вирішується питання: ким - чоловіком чи жінкою - написаний текст досліджуваного документа [52, с. 91-96].

Вихідними даними для вирішення є детальне вивчення рукопису за ознаками. При аналізі рукопису необхідно особливу увагу звертати на те, щоб правильно визначити наявність або відсутність ознаки.

Висновок з цього виду дослідження рекомендується складати згідно загальної схеми висновків почеркознавчих експертиз. При цьому необхідно перераховувати лише ті ознаки, які знайшли відображення у досліджуваному рукописі.

Таким чином, класифікаційні дослідження в судовому почеркознавстві виділені у самостійний напрям.

Сутність класифікаційних завдань полягає не в пізнанні явищ, обставин, що супроводжували процес письма, а у виявленні ознак, притаманних об’єкту - виконавцю рукопису.

Виходячи зі статистичної природи почерку, криміналісти для розкриття почеркових закономірностей використовують статистичні спостереження й експеримент, а також математичне моделювання.

Математична статистика й теорія ймовірностей мають необхідний математичний апарат для вирішення диференційного завдання класифікаційного типу. Встановлення групової приналежності є процес розпізнавання. А процеси розпізнавання мають яскраво виражений ймовірний характер. Тому в основу їх досліджень повинні бути покладені ймовірністні методи (теорія ймовірностей, математична статистика, теорія інформації).

Висновки до розділу 2

. Визначено, що судове почеркознавство є самостійною галуззю криміналістики, яка являє собою систему знань про закономірності почерку, а також закономірності його розвитку й методи вирішення завдань судово-почеркознавчої експертизи. Предметом судового почеркознавства є вивчення закономірностей формування, функціонування і змін письмово-рухового комплексу навичок, якій лежить в основі почерку; вивчення закономірностей експертного дослідження почерку; розробку методів і методик вирішення завдань судово-почеркознавчої експертизи. Ці знання і складають наукові основи судово-почеркознавчої експертизи.

. Вчення про почерк як об’єкт криміналістичного дослідження має на меті визначити: поняття почерку й писемно-рухового функціонально-динамічного комплексу, який лежить у його основі, механізм процесу письма; основи формування письмово-рухової навички й почерку; основні властивості почерку - індивідуальність, динамічну стійкість, варіаційність, вибіркову мінливість; суть, природу та основи систематизації ознак почерку, які використовуються для вирішення різних видів завдань судово-почеркознавчої експертизи: ідентифікаційних, діагностичних, класифікаційних.

. Встановлення виконавця рукопису - один із видів криміналістичної ідентифікації. Почерк - це своєрідний об’єкт ідентифікаційного дослідження. У системі криміналістичної ідентифікації його дослідження займає особливе місце, тому застосування криміналістичних прийомів у експертизі почерку має свою специфіку.

. Визначено, що діагностичні та класифікаційні дослідження в судовому почеркознавстві виділені у самостійний напрям.

На сучасному етапі розроблені основні положення судово-почеркознавчої діагностики, їх суть і місце у системі завдань судово-почеркознавчої експертизи.

Зараз можливість вирішення судово-почеркознавчих діагностичних завдань експериментально доведена на низці почеркових об’єктів. Це і рукописні тексти великого і середнього об’єму при високому ступені виробленості, підписи. Найбільш перспективні розробки пішли шляхом використання ймовірністно-статистичного підходу та експериментального створення кількісних діагностичних методів (встановлення факту навмисної зміни почерку скорописним способом; дослідження підписів у стані алкогольного сп’яніння тощо).

. Носіями об’єктивної інформації, яка використовується для вирішення завдань такого типу, є діагностичні ознаки почерку. У процесі діагностування експерт виділяє такі ознаки й оцінює їх з точки зору відповідності або невідповідності заздалегідь відомим (загальноприйнятим) нормам цих властивостей для певної групи почерків, а також як невідповідність нормі властивостей письма конкретної особи.

. Характеризуючи сучасний стан діагностичних досліджень зазначається, що найчастіше вирішуються такі питання:

встановлення зовнішньої обстановки і умов виконання рукопису;

встановлення внутрішнього стану виконавця рукопису;

визначення установки на старанне, повільне письмо або на недбале швидке письмо;

встановлення факту виконання рукопису зміненим почерком.

Діагностичними дослідженнями в судово-почеркознавчій експертизі необхідно вважати такі дослідження, які направлені на встановлення зовнішньої обстановки і умов письма (факт виконання тексту у незвичній позі, викривленим почерком, з наслідуванням чужому почерку або підпису), а також внутрішнього стану виконавця (втома, стан збудження або гальмування, психічне захворювання тощо).

. Структура діагностичного процесу та використання засобів для вирішення діагностичних завдань залежить від компонентного складу завдання. У відповідності з розробленою класифікацією діагностичні завдання поділяють на дві основні категорії: 1) завдання, що реалізують свою мету в умовах наявності як досліджуваного об’єкту, так і порівняльного матеріалу (зразків почерку конкретної особи); 2) завдання, які передбачають реалізацію своєї мети в умовах наявності лише досліджуваного об’єкту.

. Діяльність експерта-почеркознавця при вирішенні діагностичних завдань має бути послідовно підпорядкована певній ієрархії рівнів, етапів, стадій, що складають зміст діагностичного процесу, аналогічно тому, як це відбувається в ідентифікаційному дослідженні.

. Діагностичний процес як проміжне завдання включає й ідентифікаційне, яке вирішує питання про тотожність виконавця порівнюваних почеркових об’єктів. Таким чином повне діагностичне дослідження включає обов’язкове вирішення таких підзавдань: розпізнавання незвичайності письма у досліджуваному документі; встановлення факту наявності (відсутності) тотожності виконавця досліджуваного рукопису й зразків; визначення тимчасового або постійного характеру незвичайності письма; розпізнавання виду збиваючих факторів (природні або штучні); розпізнавання певної групи збиваючих факторів або конкретної збиваючої причини.

. Друга група завдань, яка передбачає обмежений компонентний склад, характеризується укороченою структурою діагностичного процесу, оскільки виключається можливість використання такої важливої у діагностиці ланки, як порівняльне дослідження. Виключення останнього не дозволяє вирішити ідентифікаційне підзавдання, виділити повний комплекс діагностичних ознак, а отже довести дослідження до кінця. Як правило, у таких випадках висновки щодо конкретизації незвичності письма можуть мати лише ймовірний характер. Експерт може в категоричній формі вирішити питання про наявність незвичайності письма у досліджуваному документі й з більшим або меншим ступенем ймовірності вказати на характер цієї незвичайності та її обумовленість тим чи іншим різновидом, групою збиваючих факторів.

. Висновок експерта-почеркознавця при вирішенні діагностичних завдань має традиційну у судовому почеркознавстві структуру, форму й послідовність викладення результатів дослідження. Однак специфіка діагностичних завдань, особливості дослідження почеркових об’єктів, які містять змінені властивості письма, передбачають деякі особливості складання тієї чи іншої структурної частини висновку.

. Сутність класифікаційних завдань полягає не в пізнанні явищ, обставин, що супроводжували процес письма, а у виявленні ознак, притаманних об’єкту - виконавцю рукопису.

. Класифікаційні завдання на даний час складають вузьке коло. За метою вони поділяються на завдання, пов’язані зі встановленням статі виконавця, та завдання, пов’язані зі встановленням віку виконавця. Цілі класифікаційної судово-почеркознавчої експертизи також реалізуються в певних умовах.

. Вирішення класифікаційних завдань здійснюється за наявності лише досліджуваного рукопису, тобто не потребує порівняльного матеріалу. Застосування методик при вирішенні такого класу завдань можливе лише при дотриманні певних вимог, які пред’являються до об’єкта дослідження. З урахуванням цього в межах класифікаційних завдань можуть бути умовно виділені завдання меншого ступеню спільності, а саме: видові, підвидові, групові й конкретні.

. До класифікаційних досліджень у судовому почеркознавстві можна віднести соціально-демографічні параметри виконавця рукопису, що характеризують стать, вік, освіту, професію, національність.

Розділ 3. Стан судово-почеркознавчої експертизи та основні напрями її розвитку

.1 Проблемні питання судово-почеркознавчої експертизи

Багаторічний шлях розвитку судового почеркознавства - це процес наукового дослідження закономірностей письма та почерку на основі різних галузей науки і удосконалення методики судово-почеркознавчої експертизи.

Судове почеркознавство пройшло кілька етапів розвитку: це накопичення знань і досвіду; становлення теоретичних засад; розгортання теоретичних і експериментальних досліджень; математизація знань; формування теорії судово-почеркознавчої ідентифікації.

У сучасний період судове почеркознавство є високорозвиненою предметною галуззю теорії судової експертизи і галуззю криміналістики. Характерним для нього є подальший активний розвиток теоретичних засад судового почеркознавства; експериментальних розробок; узагальнень експертної практики; удосконалення існуючих методів і створення нових, більш ефективних методів експертного дослідження почерку.

Аналіз теоретичних розробок та узагальнення експертної практики дозволяють виділити основні напрями подальшого розвитку судового почеркознавства у сучасний період.

Це перш за все діяльністний підхід і дослідження структури вирішення ідентифікаційних завдань з метою оптимізації методики експертизи. Якщо раніше наукові розробки були спрямовані безпосередньо на об’єкт, тобто на почерк і методи експертного дослідження засновувалися на знаннях почеркових закономірностей, то тепер увагу криміналістів привертає «внутрішня», суб’єктивна сторона експертної діяльності. Об’єктом дослідження стає сама діяльність експертів. Такі дослідження допомагають оптимізувати роботу експерта-почеркознавця.

Багато років діяльність експерта-почеркознавця вважалася найменш формалізованою, все більше залежною від досвіду експерта, від його професійних знань, тобто мала суто суб’єктивний характер.

Вивчення процесу експертного дослідження, розкриття його закономірностей, об’єктивізація суб’єктивних методів дослідження дозволять зробити надбанням всіх експертів-почеркознавців професійний досвід і на цій основі удосконалювати методику експертизи.

На підставі проведених досліджень вже була розкрита суть судово-почеркознавчого дослідження як процесу вирішення професійного завдання, яка відноситься до класу розумових; вдалося розробити методику більш ефективного поетапного навчання експерта-почеркознавця його спеціальності «Дослідження почерку й підписів».

Безумовно, у найближчому майбутньому не вдасться перетворити у повний алгоритм вирішення експертних завдань (хоча багато завдань типізовані). За межами об’єктивізації залишаться інтуїція, уява, особистий професійний досвід та інші суб’єктивні фактори, які не піддаються формалізації.

Можливий шлях актуалізації такого роду прихованих експертних знань - це використання методів експертних оцінок. Суть методів експертних (спеціалізованих) оцінок полягає в тому, що група кваліфікованих спеціалістів, аналізуючи якусь проблему, висловлює свої судження, і отримана узагальнена думка використовується для прийняття оптимального рішення.

Досвід використання експертних оцінок у судово-почеркознавчій експертизі вже є. Це перш за все вирішення складних завдань в умовах дефіциту вихідної почеркової інформації, різноманіття незвичайних умов виконання рукопису, схожість почерків тощо [56, с. 39-40].

Варто відмітити розвиток експериментальних розробок почеркових закономірностей і математичного моделювання з метою вирішення експертних завдань. Основна увага в цих розробках приділяється малооб’ємним почерковим об’єктам, які виконані у звичайних і незвичайних умовах.

Центральне місце в дослідженнях, як і раніше, займає експеримент. Однак для експериментальних досліджень на сучасному етапі характерні свої особливості:

прагнення глибше проникнути у сутність закономірностей механізму письма та почерку, що вивчаються; перед експериментальними дослідженнями криміналісти починають ставити завдання - з’ясувати не лише факт закономірної стабільності (стійкості) чи мінливості почерку, але і причини, що обумовлюють таку стабільність чи мінливість;

більша наукова старанність: ретельна розробка умов проведення експерименту і обробка експериментального матеріалу, використання в останній кількісних, статистичних методів;

застосування в експерименті об’єктивних методів і технічних засобів для спостереження та реєстрації досліджуваних явищ, а також для обробки отриманих даних; серед цих методів важливу роль відіграють методики, що використовуються в інших науках - фізіології, біомеханіці, психології.

Початок подібних експериментальним досліджень було покладено роботою авторського колективу співробітників ЦКЛ ВІЮН (Центральної криміналістичної лабораторії Всесоюзного інституту юридичних наук), які вивчали закономірності зміни та стійкості почерку в залежності від темпу письма.

Дане дослідження було актуальне тому, що зміни в почерку, пов’язані з темпом, дуже часто зустрічаються в практиці і є найбільш імовірною причиною варіаційності почерку. В експерименті використовувалась реєструюча апаратура, яка дозволяла об’єктивно досліджувати такі параметри рухів при письмі, як час, швидкість, натиск. В подальшому робота була продовжена іншими авторами [42 с.12].

В результаті дослідження вдалося виявити деякі біомеханічні та психологічні закономірні тенденції в зміні ознак високовироблених почерків різної будови в залежності від темпу письма. Підсумки досліджень були використані криміналістами для певних методичних рекомендацій, що мають значення для експертної практики.

Далі була проведені низка експериментальних досліджень, присвячена біомеханічним характеристикам письма і використанню їх для пояснення ідентифікаційних ознак почерку. Такі роботи з вивчення координаційної складності рухів при письмі і рухової анатомії. В таких дослідженнях широко використовується реєструюча апаратура і технічні засоби.

Дослідження біомеханічних показників письма дозволило глибше вивчити рухову природу ідентифікаційних ознак почерку, сприяло формуванню природньонаукових основ судового почеркознавства.

Криміналісти намагаються якісно вивчити взаємозалежності ознак почерку і розробити його інтегративні характеристики. Такі роботи Я.Ю. Ігнат’євої, присвячені вивченню і розробці ознак почерку, заснованих на загальних закономірностях рухів, які проявляються в літерах, мають загальні структурні елементи та інше. З метою виявлення і дослідження взаємозалежності ознак застосовуються кількісні методи. Я.Ю. Ігнат’єва для цього використовує ЕОМ.

На сучасному етапі для теорії судово-почеркознавчої ідентифікації характерна тісна співпраця криміналістів з представниками наук природничого профілю у вивченні природи письма і почерку, а також їх ідентифікаційних якостей. Ця співпраця успішно реалізувалась в експериментальних дослідженнях спочатку у вигляді консультацій фізіологів, анатомів, а в подальшому - у формі спільного з криміналістами проведення експериментальних робіт. Така співпраця збагачує експеримент в почеркознавстві спеціальними методиками, які широко використовуються в науках природничого профілю. Прикладом цьому може бути використання в судовому почеркознавстві електроміографічного методу, хроноциклографії, відомих в фізіології та біомеханіці методів вивчення різних рухів людини.

Успіхи судового почеркознавства у вивченні механізму письма, виявлення залежностей ознак почерку від різних факторів давали основу використовувати отримані дані для вирішення неідентифікаційних завдань. Криміналісти намагаються дослідити можливість встановлення за особливостями письма і почерку факт виконання рукопису в незвичних умовах і незвичному стані виконавця. Вирішення таких завдань представляє інтерес для слідчої та судової практики. При розслідувані справ, а також при розгляді цивільних спорів іноді виникає необхідність з’ясувати, чи не виконаний документ - речовий доказ в незвичних умовах чи в незвичному стані. З’ясування таких моментів дуже важливе в ідентифікаційному дослідженні, але воно може являти для експерта і самостійне завдання [28, с. 23-25].

З’являються теоретичні і експериментальні дослідження, які обґрунтовують можливість неідентифікаційної експертизи і розробляють основи її методики.

Вже є окремі розробки, зокрема, при дослідженні підписів, виконаних у незвичайних умовах. Але, наявність обмеженої інформації у малооб’ємних почеркових об’єктах потребує подальшого удосконалення методики їх дослідження. Зокрема, оптимізації дослідження шляхом більш широкого застосування так званих інтегративних та взаємозалежних ознак почерку, за допомогою яких можна отримати більшу ідентифікаційну інформацію при дослідженні цих складних об’єктів, а також застосування інших нетрадиційних методів дослідження.

Впровадження математичних методів для вирішенні почеркознавчих завдань допомагає об’єктизувати процес експертного дослідження. Разом з тим не можна вважати застосування математичних методів повною об’єктивізацію процесу експертного дослідження. Досягти повної об’єктивізації процесу дослідження при вирішенні почеркових завдань буде можливо лише тоді, коли ознаки почерку будуть формалізовані і доступні для використання у математичному апараті. До того часу, поки ознаки почерку будуть визначатися на суб’єктивному рівні, процес експертного дослідження буде мати суб’єктивний характер. Вирішення цього питання можливе лише шляхом удосконалення існуючої системи ознак почерку, яка є досить чіткою, обґрунтованою, але у такому вигляді не піддається формалізації.

Для сучасного періоду розвитку теорії судового почеркознавства характерне інтенсивне проникнення в дослідження почерку математичних методів, яке на даному етапі з повною обґрунтованістю можна рахувати математизацією науки. Проникнення математичних методів в судове почеркознавство стимулювалось, з одного боку, розвитком його теорії в межах криміналістики, яка також охоплювалась математизацією, з іншої - зв’язком судового почеркознавства з біологічною наукою. Остання, як відомо, відіграла значну роль в народженні кібернетики.

Математизація судового почеркознавства відбувається в теперішній час дуже активно і використовується в різних напрямах.

Можна виділити такі три напрями використання математичних методів в судовому почеркознавстві: ймовірно-статистичний; вимірювально-статистичний; кібернетичний [52, с. 123-125].

Ймовірно-статистичний напрям виник давно і проявився ще в попередньому періоді розвитку судового почеркознавства. На сучасному етапі він отримав подальшу розробку і охопив велике коло завдань. Якщо раніше використання теорій імовірностей і відповідних статистичних даних розглядалось як метод кількісного аналізу ідентифікаційної значимості ознак почерку, то в теперішній час воно дістає більш загальний характер в пізнанні природи почерку та почеркових закономірностей. Цьому сприяло зростання ролі імовірностних методів в пізнанні складних органічних систем в біології, а також уявлення криміналістів про значення імовірностних зв’язків елементів (ознак) в структурі почерку, як об’єкта дослідження. Поступово імовірностні методи займуть все більше місця в судовому почеркознавстві.

Після дослідження з метою отримання кількісних даних про ідентифікаційну значимість ознак почерку у скорописі були проведені аналогічні дослідження щодо ознак «друкованого» почерку, тобто рукописів, виконаних з наслідуванням друкованому шрифту. Цей напрям продовжує розвиватись, виходячи за межі почеркознавчої ідентифікації. При цьому значна увага приділяється низці актуальних питань. Досліджується взаємозалежність ознак почерку і можливості її урахування в ідентифікаційних дослідженнях.

Уявлення про почерк як про цілісний об’єкт, елементи якого перебувають в стані високої залежності, що підтверджується експертно-практичними і експериментальними дослідженнями, підводило до розробки більш досконалого підходу до питань оцінки ідентифікаційної значимості ознак почерку. У зв’язку з цим робляться спроби дослідити кількісні показники ідентифікаційної значимості ознак з урахуванням групової приналежності почерку в залежності від ступеня виробленості та будови за ступенем складності.

Результати дослідження кількісними даними довели об’єктивно існуючу залежність частоти повторюваності ознак почерку та його будови. Частота повторюваності багатьох ознак почерку, яка раніше була визначена на загальному великому масиві почерків, виявилась істотно-відмінною в почерках, які відносяться за будовою до різних груп.

Крім цього, криміналісти розробляють шляхи імовірно статистичного дослідження групової приналежності об’єктів ідентифікації, в тому числі почерку.

У співдружності з математиками вони за допомогою імовірностного підходу намагаються оцінити не лише ідентифікаційну значимість ознак при їх збігах, але і відмінності, встановлені в результаті порівняльного дослідження. В основу оцінки відмінностей вони прагнуть покласти інтерпретацію появи варіанта ознаки і використовувати з метою диференціації почерків відмінність в співвідношенні повторюваності одних і тих самих ознак в порівнюваних почерках.

Дуже цікаві дослідження, присвячені диференціації почерків на чоловічі та жіночі. Дана проблема цікавила графологів, але вирішити вони її не змогли. Вперше цю проблему вирішили і реалізували на практиці радянські криміналісти в співдружності з математиками. На основі імовірно-статистичного підходу до досліджуваного об’єкта, їм вдалось знайти кількісний критерій для розмножування статичних сукупностей ознак почерку, які мають різну частоту появи таких ознак в чоловічих та жіночих почерках.

Вимірювально-статистичний напрям має свої джерела ще в графометрії. Як відомо, графометричні методи не отримали у свій час розповсюдження. Однак, в сучасний період ці ідеї розвинуті і реалізовані на значно більш високому науковому рівні. Проблеми об’єктивізації і більш точного дослідження особливостей почерку за допомогою статистичних вимірювань і використання кібернетичних методів присвячені роботи В.А. Пошкявічуса [13].

Він іде шляхом вимірювання і використання для ідентифікації не стільки традиційних «макро» ознак, скільки «мікро» особливостей; намагається перенести ідентифікаційний процес з рівня тексту, сполучення слів, слова на рівень окремого знаку. Порівняння і оцінку ознак він моделює за допомогою непараметричних критеріїв.

Підхід автора до дослідження почерку цікавий і самостійний, але багато моментів, які визначають можливості і межі використання цього підходу від ідентифікаційного дослідження ще не досить ясні (можливі межі варіаційних коливань, їх урахування; принципи та шляхи диференційованої оцінки ідентифікаційної значимості «мікро» особливостей).

До розглядуваного напряму близькі деякі дослідження, засновані на «нерахованій» статистиці, - метод графічного усереднення і графічний дисперсійний аналіз. В них основне місце займають не цифрові дані вимірювань, а графічне вираження середньостатистичних показників образу літери. Основну ідею таких досліджень складає усереднення писемного знаку.

Сутність методу графічного усереднення - в отриманні середнього зображення письмового знаку, характерного для певного почерку, на основі суміщення спеціально нормованих одиничних зображень письмових знаків в конкретних рукописах.

Графічний дисперсійний аналіз передбачає, крім отримання усередненого зображення письмового знаку, оцінку дисперсії, розкиду по площині несуміщуваних штрихів та її частин, які відхиляються від середнього зображення. Інтерес являють характер (форма) і площина розкиду. Отримані окремі в досліджуваному документі і у зразках середні зображення і розкид порівнюються (також шляхом суміщення), а результати порівняння оцінюються.

В результаті використання методу графічного усереднення та дисперсійного аналізу вдається отримати наочну уяву про найбільш стійкі і, навпаки, про найбільш мінливі ділянки в літері, про межі цих коливань, а також про збіги чи відмінності порівнюваних середньостатистичних усереднених образів однойменних літер і показників розкиду. Таким чином, експерт отримує додаткову цінну інформацію про порівнювані об’єкти, яку може використовувати в процесі ідентифікації [28, с. 123-125].

Описані методи моделюють деякі важливі моменти експертного роздільного дослідження і порівняння. Разом з тим, вони не містять критеріїв оцінки встановлюваних збігів та відмінностей усереднених характеристик та дисперсії.

В останній час криміналісти разом з математиками і техніками намагаються вирішити завдання автоматизації вимірювальних операцій і їх обробки. Вивчаються кількісні почеркові параметри для діагностики в медичній практиці.

Проводяться дослідження, що ґрунтуються на положеннях проективної та аналітичної геометрії. Вони представлені працями низки авторів, серед яких центральне місце належить роботам Л.Г. Еджубова і М.С. Польового.

Їх основний зміст складає теоретичне обґрунтування і методика ідентифікації особи за фотографічними зображеннями зовнішності людини. Автори намагаються розповсюдити даний метод на дослідження почерку. При цьому вони виходять із гіпотези, що рукописні знаки містять якісь елементи, що підпорядковуються законам центрального проектування. Це припущення вони обґрунтовують тим, що у формуванні почерку значне місце належить участі зорового аналізатора, який діє за принципом стежучого пристрою.

Розглянутий напрям повинен стимулювати більш активне звернення криміналістів до психології формування почерку, до проблеми формування зорового та рухового образів, їх співвідношення в процесі письма.

Разом з тим навряд чи є достатні підстави для розповсюдження вказаного підходу на дослідження почерку. Зорово-руховий образ в рукописі реалізується не безпосередньо за допомогою оптичної системи, а через рухи руки. Вони реалізують вказаний образ статистично з певною дисперсією. Тому почеркову реалізацію не можна рахувати проективним перетворенням і в ній, на наш погляд, майже неймовірно знайти точки підпорядковані закону центрального проектування.

Кібернетичний напрям представлений у почеркознавстві різносторонніми дослідженнями. Перші ідеї в кібернетичному моделюванні в судовому почеркознавстві належать Р.М. Ланцману. Він в співдружності з математиками застосував алгоритм впізнання образу для диференціації подібних почеркових об’єктів.

Зміст диференційного алгоритму впізнання образу і аналіз його застосування в почеркознавстві описані в криміналістичній літературі. Дещо інший підхід характерний для групи дослідників, які використовують алгоритми пізнання геометричних образів, ґрунтуються на математичному апараті R-функції. Ці алгоритми мають характер статистичного аналізу. За отриманою інформацією машина визначає міру відмінностей за накресленням кожного досліджуваного знаку з кожною групою образів [52, с. 123-125].

Результати машинного дослідження виражаються в абсолютних числах, завдяки чому можлива критична оцінка дослідів машини. За думкою одного з авторів, найменша величина міри відмінностей вказує на дійсного виконавця досліджуваних записів.

Не заперечуючи корисності для окремих випадків досліджень диференційних алгоритмів, співробітники КНІСЕ працюють над вибором і створенням різних алгоритмів і в першу чергу алгоритм так званого ідентифікаційного типу. Їх можливо застосовувати до необмеженої кількості підозрюваних осіб. Машина вирішує завдання впізнання образу у відношенні кожної особи окремо. Результати машинного впізнання можуть бути оцінені експериментатором.

Наступний напрям розвитку - це формування теоретичних і методичних засад судово-почеркознавчої діагностики. Діагностичні дослідження у судовому почеркознавстві на даний час виділені у самостійний напрям. Вже розроблені основні положення судово-почеркознавчої діагностики, їх суть і місце у системі завдань судово-почеркознавчої експертизи.

Можливість вирішення діагностичних завдань експериментально доведена на низці почеркових об’єктів (рукописних текстах великого й середнього обсягу, при високій виробленості почерку, підписах тощо).

Найбільш перспективні розробки пішли шляхом використання ймовірністно-статистичного підходу і експериментального створення кількісних діагностичних методів (встановлення факту навмисної зміни почерку скорописним способом, дослідження підписів у стані алкогольного сп’яніння тощо).

Г.А. Куприяновою виділені симптомокомплекси ознак, характерних для різних груп «збиваючих» факторів.

Але на сучасному етапі розвитку судово-почеркознавчої діагностики на жаль у більшості своїй можливе вирішення завдань на рівні розроблених симптомокомплексів, які мають групове значення і не надають достатньої інформації для вирішення діагностичного завдання - встановлення конкретного збиваючого фактора, який діяв на виконавця у момент виконання рукопису чи підпису.

У Київському НДІСЕ проводяться дослідження, спрямовані на вирішення завдання встановлення конкретної «збиваючої» причини, але це тільки початок. Це важлива проблема, яка потребує свого вирішення.

Одним із перспективних напрямів досліджень, яке лежить у основі розробки методів вирішення діагностичних завдань, також є математичне моделювання.

Інформаційне поле почерку дуже велике. Почерк містить у собі інформацію не тільки про особливості письмово-рухової системи особи, але й про виконавця рукопису.

Вже розроблено декілька методик, які дозволяють вирішувати питання щодо статі та віку виконавця. На жаль, не всі ці методики досконалі, більшість з них трудомісткі, частина з них не дає надійних результатів. Зокрема, на даний час методика встановлення статі і віку виконавця, яка розроблена вченими-криміналістами Рогозіним О.П. та Кірсановим З.І., визнана такою, що дає багато помилок і не може впроваджуватися в експертну практику.

Майже не існує методики, яка б дозволила визначити вік виконавця. Таке завдання вирішується експертом на підставі свого досвіду з урахуванням етапів формування письмово-рухової навички.

Ненадійність результатів при використанні методик для вирішення класифікаційних завдань скоріш за все пояснюється тим, що обрахунок частоти повторюваності та диференційної значущості ознак почерку проводився за рукописами, виконаними за старими прописами. На сьогодні ж основний контингент правопорушників, це особи, які навчалися вже за новими прописами. Тому є необхідність обрахунку диференційної значущості ознак почерку з урахуванням виконання рукописів за новими прописами.

За результатами експериментальних досліджень доведена принципова можливість встановлення за почерком статури людини й інших її анатомічних характеристик (дослідження проводилися Серьогіним В.В.). Але до цього часу немає розробок, які б підтвердили можливість вирішення таких завдань.

Нарешті зовсім новий напрям, який на даний час знаходиться у зародковій стадії - це графологія. Дослідження у галузі графології й психодіагностики особистості обґрунтовують існування зв’язків між почерком і психологічними особливостями особи. Почерк акумулює у собі основні характерологічні особливості людини. Графологія - це одна із спроб їх розгледіти.

Практичне значення графології досить велике. Вивчення графології вносить багато нових міркувань у такі науки як історія, педагогіка, психологія, медицина. Не можна відкидати значення графології і для судових досліджень. На даний час завдання почеркознавства - знайти закони між функціями органів, які відтворюють письмо, і результатом цих функцій - почерком. Першим завданням графології повинно бути визначення того, як відображаються у почерку певні психологічні особливості. Зробити це можливо тільки шляхом обробки великої кількості конкретного матеріалу. Завдання ускладнюється тим, що одна й та сама особливість почерку може бути наслідком різних особливостей характеру людини.

Пошукові дослідження, які проводилися у Київському НДІСЕ, показали перспективність цього напряму дослідження [56, с. 39-43].

Як видно з наведеного, високий рівень розвитку судового почеркознавства не означає, що вже не існує проблем, які потребують розв’язання. Такі проблеми існують і їх вирішення буде сприяти подальшому удосконаленню як теоретичних засад судового почеркознавства, так і практики проведення судово-почеркознавчої експертизи.

3.2 Шляхи вирішення проблем судово-почеркознавчої експертизи

судовий почеркознавство експертиза

Для сучасного періоду розвитку теорії судового почеркознавства характерно інтенсивне проникнення у дослідження почерку математичних методів, тобто проходить математизація науки.

Важливий напрям у розвитку судового почеркознавства - це використання у судово-почеркознавчих дослідженнях інструментальних засобів та їх автоматизація.

У найбільшій мірі їх застосування направлено на виявлення динамічних властивостей почерку (координація, темп, ритм рухів, а також натиск). У розкритті закономірностей їх прояву криміналісти бачать джерело цінної інформації, яка дуже корисна в цілях дослідження почеркових реалізацій, в особливості малооб’ємних - підписів, коротких записів.

Не зважаючи на безсумнівні наукові досягнення судово-почеркознавчої експертизи, статистика показує, що при дослідженні малоінформативних почеркових об’єктів - коротких за контуром, простих за будовою, виконаних з наслідуванням та інших - процент невирішених питань протягом років залишається відносно стабільним. Причини цієї закономірності необхідно шукати не лише у якостях об’єктів, але і в особливостях роботи зорового аналізатора експерта. З одного боку, через невеликий набір знаків в таких об’єктах ускладнена їх візуальна характеристика (виділення та опис) інформативно значущими якісними (описовими) ознаками; іншими словами, зоровий аналізатор не отримує тієї надмірності інформації, до якої він природно прилаштований. З іншого боку, сама дослідницька ситуація ставить зоровий апарат експерта в екстремальні умови роботи - йому доводиться порівнювати співставлювані якісні ознаки, тобто в певній мірі подібні. Якщо ж спірний об’єкт виконаний з наслідуванням або порівнювані об’єкти виявляться з тих чи інших причин подібними, дослідницька ситуація настільки ускладнюється, що зоровий аналізатор неспроможний виділити ознаки, які індивідуалізують об’єкти.

У свій час криміналістами були намічені деякі шляхи подолання зазначених складнощів: було запропоновано застосування диференціації для виділення інформативних ознак в подібних об’єктах (І.Д. Кучеров) [30], використання інтегральних навичкових ознак для ідентифікації виконавця (В.Ф. Орлова, Я.Ю. Ігнат’єва) [42, 62]. Хоча ці методи і дали нові імпульси розвитку традиційного почеркознавства, вони все ж не виходили за межі використання описових ознак і не могли кардинально вирішити проблеми. Гадається, що зазначена раніше закономірність досліджень малоінформативних об’єктів візуальним методом, що використовує систему описових ознак, є показником критичної межі, яка переборна для традиційного почеркознавства. Змінити положення можливо лише шляхом переходу до використання інших систем ознак для характеристики почеркових об’єктів. З цих позицій і варто оцінювати інтерес криміналістів до математичних і кібернетичних методів дослідження почерку. Доцільно зазначити, що застосування математичних методів та технічних засобів кібернетики - не прикраса, не данина досягненням науково-технічного прогресу, а необхідність, обумовлена метою підвищення ефективності судово-почеркознавчої експертизи. З іншої сторони, їх застосування спрямоване не на об’єктивізацію почеркознавчої експертизи в розумінні заміни суб’єктивності експертного пізнання, а на підвищення надійності експертного висновку; пізнання було і залишається явищем суб’єктивним, якими б методами та технічними засобами воно не оснащувалось.

В розробці та застосуванні математичних методів в судовому почеркознавстві склалося два основних напрями. Один з них заснований на використанні традиційних ознак і застосуванні формалізованого опису (Г.М. Собко); інший - на кількісному описі об’єктів з використанням шкали співвідношень (Г.Р. Архипов, І.Д. Кучеров та ін.). Побудована і рекомендована до застосування на практиці система диференційних та ідентифікаційних алгоритмів повинна значно підвищити рівень категоричних рішень при дослідженні малоінформативних почеркових об’єктів. Спосіб кодування, прийнятий в системі її вирішальні процедури спеціально розраховані на дослідження таких об’єктів у складній пізнавальній ситуації, а накопичений досвід свідчить про надійність рішень, що приймаються з її допомогою. Однак можливості алгоритмічних систем такого типу не безмежні. Наприклад, при достатньо точному відтворенні особою, яка підроблює документ, пропорцій між елементами контуру об’єкта оригінала його кількісні ознаки можуть потрапляти в межі ознак об’єктів оригіналів, і тоді система ДІА видає відповідь про неможливість вирішення диференційного, а відповідно, і ідентифікаційного завдання. Тому не знімається питання про розробку нових методів і технічних засобів, які підвищують ефективність судово-почеркознавчої експертизи малоінформативних об’єктів.

В 1980 р. лабораторією кібернетичних досліджень Литовського НДІСЕ завершена робота над двома темами по судовому почеркознавству. Підсумком завершення однієї з них було створення інструментального комплексного методу дослідження динамічних характеристик письма - натиску та прискорення за двома осями - за допомогою авторучки-датчика з посиленням та фільтрами сигналів і пристроїв, реєструючих у вигляді кривих сигнали натиску та прискорення. Криві обробляються за допомогою створених тут же математичних методів (ручних та машинних). В результаті роботи над другою темою створено 6 комплексів програм для ЕВМ БЕСМ-6, зістикованих з системою ДІА і призначених для вирішення широкого кола завдань, пов’язаних з розрізненням та ототожненням об’єктів. Одна з підсистем може застосовуватись для дослідження почеркових об’єктів, які описуються набором оптичних щільностей або коефіцієнтів дифузного відображення в штрихах, значеннями сили натиску в співставлюваних точках контуру чи відстанями і довжинами дуг контуру, з’єднаними з співставлюваними точками [52, с. 135-136].

В процесі експериментального дослідження динаміки натиску при письмі за допомогою названих методів вдалось встановити таке:

. При виконанні записів однією особою із звичним для виконавця (сильним та слабким) натиском основні структурні елементи прессограмм залишаються однотипними, змінюється лише амплітуда шпилів та западин. При виконанні одних і тих самих записів з однаковим для виконавця натиску прессограмми не ідентичні: крім основних структурних елементів з’являються додаткові, що свідчить про варіацію сили натиску, зміну напрямку тиску та інших нефіксуємих параметрів рухів.

. Прессограмми одних і тих самих записів, виконаних різними особами, характеризуються певною структурною подібністю, оскільки окремі знаки виконуються однотипними рухами. Більшість елементів структур істотно відрізняються, відбувається це в наслідок прояву індивідуальних особливостей динаміки письма.

Сказане дозволяє висунути переконливу робочу гіпотезу: прессограмми містять якісні (дискретні) ознаки, з допомогою яких можна розрізнити і ототожнити виконавців почеркових об’єктів за динамікою їх письма. Для перевірки цієї гіпотези необхідне проведення додаткових експериментів, щоб можливо було виявити вплив на структуру прессограмм вольових факторів письма, зокрема навмисного викривлення почерку, і також для отримання статистичних закономірностей.

Використання кількісних (безперервних) ознак при обробці прессограмм вимагає урахування однієї важливої обставини. Як вже зазначалося, прессограмма неінваріантна відносно стану виконавця, обертання вісі пишучого приладу і деяких інших зовнішніх факторів, що, до речі, ускладнює і візуальну оцінку якісних ознак. Найпростіший метод отримання інваріантних ознак, при обробці яких можна застосувати математичні методи, міститься в представленні прессограмм у вигляді відношень значення висоти шпилів та западин. При цьому вираховується значення відношення першого високого шпиля чи западини до другої, третьої і т.д.; потім вираховується значення відношень другої висоти до третьої, четвертої і т.д., доки всі висоти не отримають числове вираження. Набір значень цих відношень являє собою інваріантну прессограмму, в якій міститься основна інформація про динаміку натиску при письмі.

Інваріантний опис прессограмм застосовувався в експериментах для розрізнення і ототожнення виконавців цифрових записів. Як розпінаючі системи застосовувалась адоптована для даного випадку система ДІА (Г.Ф. Архипов) і рекурентні класифікатори (Г.Н. Клишко). Результати розпізнавання були добрими, а надійність рішень - високою.

На основі описаної авторучки-датчика і міні-ЕОМ можливо створити систему, яка автоматично розпізнає виконавця почеркового об’єкта в момент письма. Аналогічні системи, як відомо, створюють фірми деяких закордонних країн (наприклад, США, Японії, Болгарії), які використовуються в установах для профілактики підробки підписів при отриманні грошей. Думається, що в теперішній час більш доцільним є інший шлях - вивчення закономірностей динаміки письма (натиску та прискорення) в різних умовах, а також у зв’язку між виявленими закономірностями і фізичними параметрами штрихів. Іншими словами, мова йде про виявлення закономірного взаємозв’язку динамічних характеристик письмо-рухової навички, що знаходиться в певному стані (реалізація в оптимальних умовах, при впливі вольових факторів, в умовах деструкції та ін.), з фізичними параметрами штрихів - результатом реалізації навички. Дослідивши ці закономірності, можливо буде здійснити зворотній перехід від фізичних характеристик штрихів до письмово-рухової навички. І тоді відкриються перспективи для криміналістичного дослідження почерку точними інструментальними методами: вимірювання фізичних характеристик штрихів, обробки результатів вимірювання математичними методами і побудови експертних висновків. Система таких методик і буде складати основний зміст інструментального почеркознавства.

Математичне моделювання розвивається у напряму подальшої алгоритмізації й автоматизації процесу експертного дослідження. В основному має на меті досягнення подвійної цілі: розширення можливостей судово-почеркознавчої експертизи у випадках дослідження малооб’ємних почеркових об’єктів і підвищення однозначності інтерпретації даних при вирішенні складних експертних завдань [62, с. 23].

Ще на початку 60-х років минулого століття А.І. Вінберг дав науковий прогноз впровадження новітніх технологій з базових природничих та технічних наук в такий розділ криміналістики як криміналістична техніка. Він стверджував: «Сучасний рівень криміналістичної техніки вже настільки високий, що дозволяє у деяких випадках не тільки творчо пристосувати для цілей криміналістики досягнення інших наук, але й сприяти розробленими криміналістами засобами розвитку інших галузей знання» [15].

Зусилля криміналістів в цьому відношенні знаходять свій вираз в розробці та удосконаленні не тільки оригінальних технічних методів, засобів, прийомів збирання та дослідження речових доказів, але й відповідних теорій, вчень як невід’ємних елементів методології криміналістики [36].

Отже, використання сучасних інформаційних технологій в експертних дослідженнях поставило перед судовою експертизою низку завдань, серед яких основними є: удосконалення існуючих і створення нових експертних методик для автоматизованого вирішення експертних завдань, правове врегулювання їх застосування, розробка спеціалізованого програмно-технічного та методичного забезпечення, підготовка кваліфікованих спеціалістів тощо.

Проблема використання автоматизованих систем в судово-експертних дослідженнях була поставлена ще у першій половині 60-х років минулого століття Р.С. Бєлкіним, А.І. Вінбергом, Л.Г. Еджубовим, О.Р. Шляховим та іншими вітчизняними вченими-криміналістами. Важливий доробок у формуванні наукових засад автоматизації судової експертизи внесли українські вчені-криміналісти: Л.Е. Ароцкер, В.П. Бахін, В.Г. Гончаренко, Г.Л. Грановський, А.В. Іщенко, Н.І. Клименко, В.П. Колмаков, Л.М. Компанієць, В.К. Лисиченко, М.В. Салтевський, М.Я. Сегай, С.І. Тихенко, І.Я. Фрідман, В.Ю. Шепітько; російські: Т.В. Аверьянова, Р.С. Бєлкін, С.Ф. Бичкова, А.І. Вінберг, Л.Г. Еджубов, О.О. Ейсман, Г.І. Кірсанова, Ю.Г. Корухов, В.В. Крилов, P.M. Ланцман, З.М. Ломаков, І.М. Лузгін, Д.Я. Мирський, С.П. Мітрічев, В.Ф. Орлова, М.С. Полевой, Д.П. Расєйкін, О.Р. Росинська, М.В. Терзієв, О.Р. Шляхів, М.П. Яблоков, вчені інших держав.

Ще в середині 60-х років XX ст. А.Р. Шляхів писав: «Роль математичних методів в судовій експертизі двояка: з однієї сторони, вони виступають як складова частина функціонування ЕОМ (електронна обчислювальна машина) у вигляді програмних комплексів вирішення завдань та ІПС (інформаційно-пошукова система), з другої сторони, вони можуть використовуватись самостійно, без ЕОМ та забезпечувати повне чи часткове вирішення завдань судової експертизи... Математичні методи корисні при обробці результатів вимірювань, аналітичного порівняння і як критерій достатності виявленої множини ознак для індивідуалізації об’єкта, оцінки її повноти з метою ототожнення» [28, с. 15-16].

Стосовно меж і доцільності використання вищезгаданих методів, на думку Г.Л. Грановського, існують реальні обмеження, «які природа об’єктів експертизи покладає на можливість використання для їх дослідження математичних методів... Застосування кількісних методів у будь-якій експертизі теоретично допустимо, але практично ще мало відомо, які ознаки і в яких межах піддаються математичному опису і оцінці, які результати можна чекати від їх використання» [28, 62].

Широке впровадження комп’ютерних технологій в судову експертизу за словами О.Р. Росинської обумовлене двома обставинами: «інформаційною революцією, яка відбувається у всьому світі в останні п’ятнадцять років, коли широко стали впроваджуватися персональні комп’ютери» і специфікою сучасних проявів злочинності, «коли все більш значне місце посідає діяльність організованих, добре технічно оснащених груп, які мають у своєму розпорядженні значну матеріальну базу, що потребує збільшення обсягу спеціальних знань, підвищення оперативності та розширення сфери їх застосування». На думку Русинської О.Р., у теперішній час використання ЕОМ і відповідних комп’ютерних технологій стосовно судової експертизи здійснюється за такими напрямами:

автоматизація збирання та обробки експериментальних даних, які отримані у процесі різних досліджень: фізико-хімічних, автотехнічних, вибухотехнічних, біологічних та ін. Це вимірювально-обчислювальні комплекси, які змонтовані на базі приладів та персональних комп’ютерів (ПК), які вивільняють експерта від рутинної роботи, скорочують час аналізів та підвищують їх точність;

створення банків даних та автоматизованих інформаційно-пошукових систем (АІПС) по конкретних об’єктах експертизи;

створення системи аналізу зображень, які дозволяють здійснювати діагностичні та ідентифікаційні дослідження;

створення програм виконання допоміжних розрахунків за відомими формулами та алгоритмами, які необхідні, наприклад, в інженерно-технічних, автотехнічних, електротехнічних, технологічних експертизах та ін.;

розробка програмних комплексів автоматизованого вирішення як власне експертних завдань, так і підготовки самого експертного висновку [80 с.26].

Але, з огляду на експертну практику, вказаний перелік не є вичерпним.

Нова хвиля автоматизації правоохоронної діяльності на початку 90-х років минулого століття була пов’язана з широким впровадженням нових технічних засобів обробки інформації. Стрімкий розвиток персональних комп’ютерів (ПК), операційних систем та прикладного програмного забезпечення дозволив якісно прискорити і значно спростити процедуру обробки інформації, що особливо важливо для ОВС України, де має місце значний обсяг аналітичної роботи. Це насамперед стосується діяльності експертної служби МВС України, яка спрямована на реєстрацію, формування, використання, систематизацію та зосередження об’єктів або відомостей про них за їх ідентифікаційними ознаками в спеціалізованих базах даних (БД) з метою розкриття та розслідування злочинів.

Інформаційні технології, що запозичені з технічних наук, все більше застосовуються як в процесі оперативного встановлення особи злочинця, так і при вирішенні судово-експертних завдань з метою отримання доказів у провадженні. Використання сучасних комп’ютерних технологій дозволяє автоматизувати низку трудомістких етапів в оперативно-розшуковій, слідчій та експертній практиці, забезпечити більш високу ступінь об’єктивності та достовірності отриманих фактичних даних, прискорити розслідування провадження.

Автоматизація судової експертизи - це один з кардинальних напрямів удосконалення судово-експертної практики, що полягає у застосуванні технічних засобів, математичних методів та програм діяльності, які вивільняють експерта частково чи повністю від безпосередньої участі в процесах збирання, обробки, передачі та використання інформації при проведенні експертного дослідження. Автоматизація передбачає створення автоматизованого робочого місця експерта (АРМ), оснащеного засобами обчислювальної техніки для автоматизації процесів пошуку, переробки та відображення інформації, необхідної для виконання експертного завдання. Для вирішення складових такого експертного завдання розробляються спеціальні програмні комплекси, які реалізуються на ЕОМ.

Необхідною умовою автоматизації є використання різноманітних обчислювальних машин, які являють собою комплекси чи окремі пристрої, які призначені для автоматизації чи механізації процесу збирання й обробки інформації та обчислень, які виконуються у відповідності із заданим алгоритмом.

Скануючі мікроскопи і різні щупові голки, які застосовуються для вимірювання ступеню гладкості поверхні, недосконалі для таких досліджень.

Розвиток електронно-обчислювальної техніки надав новий імпульс дослідженням динамічних властивостей почерку.

Вже 80-і роки 20 століття ознаменувалися цікавими розробками у цьому напряму. Так, у Казахському НДІСЕ проведені експериментальні дослідження натискних характеристик підписів за вдавленими слідами методом фотографування у полі токів високої частоти (ТВЧ). У колишньому Всесоюзному НДІСЕ використовувалася система «Денситрон», яка дозволяла проводити дослідження натискних характеристик за розбіжністю кольорів за сьома відтінками. Однак ці дослідження не знайшли свого застосування за межами цих інститутів. Подібні дослідження проводилися і у Київському НДІСЕ. Були отримані обнадійливі результати. Однак відсутність достатнього фінансування не дала можливості завершити ці розробки. Ця проблема остаточно не вирішена. Вона потребує подальших експериментальних розробок.

Поява нового потужного інструмента в експертних технологіях завжди призводить до формулювання нових завдань, до усвідомлення нових можливостей і ресурсів, прихованих в досліджуваній сфері. Подальший розвиток судової експертизи вже неможливий без застосування математичних методів (системно-структурного аналізу, кількісних методів, моделювання на основі семантики даних тощо) як при вирішенні традиційних ідентифікаційних та діагностичних завдань, так і при створенні ситуаційних моделей.

Приділяється дуже велика увага розробці формалізованих язиків опису почеркових об’єктів, експертних ситуацій, структури експертних рішень. Зараз ЕОМ у судово-почеркознавчій експертизі використовується для вивільнення експерта від громіздкої рутинної роботи (розрахункова частина деяких модельних методів), для аналізу кількісних характеристик почеркового об’єкту, які недоступні візуальному сприйняттю й інтерпретації.

Розвиток електронно-обчислювальної техніки дав новий імпульс в розвитку судового почеркознавства. Автоматизовані системи виконують двояку функцію: з одного боку - допомагають отримати інформацію про об’єкт, яка недоступна іншим шляхом, з іншого - вивільняють експерта від стомлюючої нетворчої роботи, зводячи до мінімуму можливість суб’єктивних помилок. Існує комплекс програм, які покликані полегшити роботу експерта.

Найбільш актуальною є розробка автоматизованої системи дослідження коротких почеркових об’єктів. Така система повинна дозволити вводити у ЕОМ і аналізувати за обраними алгоритмами розпізнавання образів всю інформацію про почерковий об’єкт як структурно-геометричну, так і таку, що міститься у розподілі фарбувального матеріалу і ширині штриха.

Судово-почеркознавча експертиза має програми для автоматизованого вирішення деяких експертних завдань із застосуванням ЕОМ:

«ROSE» - встановлення факту виконання рукопису навмисно зміненим почерком скорописним способом;

«LEFT» - встановлення факту виконання рукопису незвичною для письма (лівою) рукою;

«ІRІS» - ідентифікація виконавця за навмисно зміненим почерком (скорописним способом);

«EDІTOR» - текстовий редактор;

«MAK» - встановлення справжності коротких і простих підписів, які виконані у звичних умовах, і неавтентичності підписів, які виконані з наслідуванням після попереднього тренування;

«APRіORі» - визначення апріорної інформативності короткого підпису;

Програма «Почерк» - призначена для автоматизованого експертного дослідження почерку, існує у середовищі WІNDOWS; програма містить:

загальну методичну схему вирішення почеркознавчих завдань;

особливості ідентифікаційних досліджень рукописних текстів, виконаних навмисно зміненим почерком;

дослідження почерку з наслідуванням почерку іншої особи, шкільного почерку;

дослідження почерку, виконаного з наслідуванням друкованому типографському шрифту;

дослідження рукописів, виконаних лівою рукою;

особливість ідентифікаційного дослідження підписів;

вирішення питань про справжність підпису;

виявлення обставин, що сприяли правопорушенню;

причини помилкових висновків експертів при провадженні судово-почеркознавчої експертизи.

Програма дозволяє переглянути методики, зразки експертних висновків та занести записи у довідник. Передбачена можливість скласти експертний висновок та вставити до нього ілюстрації, що є у програмі чи ввести свої.

Використання ЕОМ сприяє оперативному виконанню експертиз і підвищує об’єктивність сформульованих висновків [31, с. 123-125].

Вже чітко визначився новий напрям застосування комп’ютерних технологій у судовій експертизі - створення інтерактивних систем штучного інтелекту як складових частин АРМів експерта.

Висновки до розділу 3

. У сучасний період судове почеркознавство являє собою високорозвинену предметну галузь теорії судової експертизи і галузь криміналістики. Характерним є подальший активний розвиток теоретичних засад судового почеркознавства, експериментальних розробок, узагальнень практики, удосконалення існуючих методик і створення нових, більш ефективних методів експертного дослідження почерку.

. Розвиток теоретичних засад судового почеркознавства ознаменувався:

формулюванням засад математичного моделювання і початком автоматизації у галузі судово-почеркознавчої експертизи. Розробляється теорія і практика математичного моделювання, створюються програми, експертні системи тощо;

. Експериментальні дослідження направлені на оптимізацію і удосконалення існуючої методики ідентифікаційного дослідження почерку; подальшу розробку окремих методик експертного дослідження різних видів почеркових об’єктів (наприклад, підписів від імені осіб похилого і старечого віку); подальшу розробку кількісних методів дослідження, заснованих на ймовірністному моделюванні, особливо при дослідженні малооб’ємних почеркових об’єктів - підписів і коротких записів; використання інструментальних засобів та електронно-обчислювальної техніки з метою об’єктивізації, розширення можливостей і автоматизації експертних досліджень.

. Основними напрямами розвитку судового почеркознавства у сучасний період є: діяльнісний підхід та дослідження структури вирішення ідентифікаційних завдань з метою оптимізації методики експертизи. Важливе місце займають дослідження закономірностей процесу вирішення експертних завдань. Якщо раніше наукові розробки були направлені безпосередньо на об’єкт, тобто на почерк, і методи експертного дослідження ґрунтувались на знаннях почеркових закономірностей, то тепер увагу криміналістів привертає «внутрішня» суб’єктивна сторона експертної діяльності. Об’єктом дослідження стає сама діяльність експерта. Такі дослідження допомагають оптимізувати роботу експерта-почеркознавця. Багато років діяльність експерта-почеркознавця вважалася найменш формалізованою, все більше залежною від досвіду експерта, його професійних знань, тобто мала суб’єктивний характер.

. Можливий шлях актуалізації таких схованих експертних знань - це використання методів експертних оцінок, суть яких полягає у тому, що група кваліфікованих спеціалістів, аналізуючи якусь проблему, висловлює свої судження, і отримана узагальнена думка використовується для прийняття оптимального рішення.

Досвід використання експертних оцінок у судово-почеркознавчій експертизі вже є. Це насамперед вирішення складних завдань в умовах дефіциту вихідної інформації, схожі почерки, різноманіття незвичних умов виконання рукопису тощо.

. Одним із перспективних напрямів досліджень є математичне моделювання. Розвиток експериментальних розробок почеркових закономірностей і математичного моделювання з метою вирішення експертних завдань. Такі розробки набувають нових рис. Із проникненням у судове почеркознавство математизації знань експеримент все тісніше стикається з моделюванням. Основна увага у цих розробках приділяється малооб’ємним почерковим об’єктам, які виконані у звичних і незвичних умовах. На даний час вже є окремі розробки, зокрема, при дослідженні підписів, що виконані у незвичних умовах (у стані алкогольного сп’яніння).

. Використання у судово-почеркознавчих дослідженнях інструментальних засобів та їх автоматизація.

Зараз найбільш актуальною є розробка автоматизованої системи дослідження коротких почеркових об’єктів. Така система дозволить уводити у ЕОМ та аналізувати за обраними алгоритмами розпізнавання образів всю інформацію про почерковий об’єкт як структурно-геометричну, так і таку що міститься у розподілі фарбувального матеріалу і ширині штриха.

Автоматизовані системи виконують двояку функцію: з одного боку допомагають отримати інформацію про об’єкт, яка недоступна іншим шляхом, з другого - вивільняють експерта від стомлюючої нетворчої роботи, зводячи до мінімуму можливість суб’єктивних помилок.

Висновки

. Весь багаторічний період розвитку судового почеркознавства - це процес наукового дослідження закономірностей письма та почерку на основі комплексу знань різноманітних галузей науки, в першу чергу, природничого профілю, з метою створення й удосконалення методики криміналістичної експертизи почерку.

. Період розвитку та становлення наукових основ судового почеркознавства можна умовно поділити на три етапи: накопичення знань та досвіду; становлення теоретичних основ; експериментальні дослідження та початок математизації.

. У період накопичення знань і досвіду рівень теоретичних розробок і практичних рекомендацій був ще низький. Однак цей етап був періодом накопичення і концентрації зусиль для подальшого могутнього «стрибка» в сфері розвитку вітчизняного судового почеркознавства.

В зазначений період вперше в історії криміналістики були сформульовані основні положення наукової теорії судово-почеркознавчої експертизи. Вони ґрунтувалися на даних передової вітчизняної науки (фізіології, психології та ін.) і являли собою цілісну систему знань про письмо і почерк, як об’єкти ідентифікаційного дослідження. Коротко їх можна сформулювати у такий спосіб:

письмо і почерк розглядалися як явища навикового характеру; механізм письма має умовно-рефлекторну природу. Як об’єкт криміналістичної ідентифікації виступає письмо в цілому у єдності його змістової та технічної сторін. Превалює ж почерк внаслідок його великої інформативності для індивідуалізації особи;

індивідуальність та стійкість почерку - його основні ідентифікаційні властивості, що формуються під впливом різних об’єктивних і суб’єктивних чинників. Формування індивідуального почерку визначено своєрідністю спільного впливу на процес письма найрізноманітніших причин. В основі стійкості почерку лежить фізіологічний механізм - динамічний стереотип. Стійкість почерку динамічна, відносна, оскільки почерк, що сформувався, варіює та змінюється під впливом різних чинників;

методика дослідження письма та почерку ґрунтується на вивченні певним чином систематизованих ознак, що відображають особливості письмової мови і техніки письма, в першу чергу, особливості рухів виконавця рукопису. Рекомендується певна стадійність дослідження з урахуванням специфіки почеркових об’єктів.

. Для сучасного періоду розвитку теорії судового почеркознавства характерне інтенсивне проникнення у дослідження почерку математичних методів, яке на даному етапі можна вважати математизацією науки. Проникнення математичних методів у судове почеркознавство стимулювалося, з одного боку, розвитком його теорії в межах криміналістики, яка також охоплювалась математизацією, а з іншого, - зв’язком судового почеркознавства з біологічною наукою.

. Визначено, що судове почеркознавство є самостійною галуззю криміналістики, яка являє собою систему знань про закономірності почерку, а також закономірності його розвитку й методи вирішення завдань судово-почеркознавчої експертизи. Предметом судового почеркознавства є вивчення закономірностей формування, функціонування і змін письмово-рухового комплексу навичок, якій лежить в основі почерку; вивчення закономірностей експертного дослідження почерку; розробку методів і методик вирішення завдань судово-почеркознавчої експертизи. Ці знання і складають наукові основи судово-почеркознавчої експертизи.

Межі компетенції визначаються колом питань, які вирішуються експертами-почеркознавцями: ідентифікаційних, діагностичних, класифікаційних.

Предмет ідентифікаційної експертизи є вирішення завдань, пов’язаних із встановленням конкретного виконавця рукопису або виконання декількох рукописів однією чи різними особами шляхом застосування методики судово-почеркознавчої ідентифікаційної експертизи.

Предмет діагностичної експертизи складає вирішення завдань, пов’язаних із встановленням умов виконання рукопису і стану виконавця рукопису, шляхом застосування методики діагностичної судово-почеркознавчої експертизи.

Предмет класифікаційної експертизи є вирішення завдань, пов’язаних із встановленням за почерком соціально-демографічних характеристик (статі, віку) виконавця рукопису, шляхом застосування методики класифікаційної судово-почеркознавчої експертизи.

. Предмет судово-почеркознавчої експертизи перш за все визначає основні завдання, які встановлюються за метою дослідження, що сформульована в питанні експерту, незалежно від умов завдань, тобто інших даних. Такими є завдання ідентифікаційні, діагностичні і класифікаційні.

. Об’єкт судово-почеркознавчої експертизи необхідно розглядати у широкому й вузькому значенні. Об’єктом судово-почеркознавчої експертизи у широкому значенні є матеріали кримінального або цивільного провадження, які надсилаються на експертизу й відносяться до її предмету. Безпосереднім об’єктом судово-почеркознавчої експертизи (або об’єктом у вузькому значенні) є конкретна почеркова реалізація (рукопис), а також виражена в ній система властивостей почерку. Конкретизація завдань і методики судово-почеркознавчої експертизи залежить, перш за все, від специфіки досліджуваного рукопису, тому саме цей об’єкт підлягає систематизації. Основою систематизації є поступова конкретизація об’єкту. В межах систематизації можна виділити види, підвиди, групи об’єктів і охарактеризувати конкретні об’єкти. Розповсюдженими об’єктами почеркознавчого дослідження є тексти, підписи тощо.

. Вчення про почерк як об’єкт криміналістичного дослідження має на меті визначити: поняття почерку й письмового-рухового функціонально-динамічного комплексу, який лежить у його основі, механізм процесу письма; основи формування письмово-рухової навички й почерку; основні властивості почерку - індивідуальність, динамічну стійкість, варіаційність, вибіркову мінливість; суть, природу та основи систематизації ознак почерку, які використовуються для вирішення різних видів завдань судово-почеркознавчої експертизи: ідентифікаційних, діагностичних, класифікаційних.

. Встановлення виконавця рукопису - один з видів криміналістичної ідентифікації. Почерк - це своєрідний об’єкт ідентифікаційного дослідження. У системі криміналістичної ідентифікації його дослідження займає особливе місце, тому застосування криміналістичних прийомів у експертизі почерку має свою специфіку.

. Визначено, що діагностичні та класифікаційні дослідження в судовому почеркознавстві зараз виділені у самостійний напрям.

На сучасному етапі розроблені основні положення судово-почеркознавчої діагностики, їх суть і місце у системі завдань судово-почеркознавчої експертизи.

Зараз можливість вирішення судово-почеркознавчих діагностичних завдань експериментально доказана на низці почеркових об’єктів. Це і рукописні тексти великого і середнього об’єму при високому ступені виробленості, підписи. Найбільш перспективні розробки пішли шляхом використання ймовірністно-статистичного підходу та експериментального створення кількісних діагностичних методів (встановлення факту навмисної зміни почерку скорописним способом; дослідження підписів у стані алкогольного сп’яніння тощо).

. Носіями об’єктивної інформації, яка використовується для вирішення завдань такого типу, є діагностичні ознаки почерку. У процесі діагностування експерт виділяє такі ознаки й оцінює їх з точки зору відповідності або невідповідності заздалегідь відомим (загальноприйнятим) нормам цих властивостей для певної групи почерків, а також як невідповідність нормі властивостей письма конкретної особи.

. Характеризуючи сучасний стан діагностичних досліджень зазначається, що найчастіше вирішуються такі питання:

встановлення зовнішньої обстановки і умов виконання рукопису;

встановлення внутрішнього стану виконавця рукопису;

визначення установки на старанне, повільне письмо або на недбале швидке письмо;

встановлення факту виконання рукопису зміненим почерком.

Діагностичними дослідженнями в судово-почеркознавчій експертизі варто вважати такі дослідження, які направлені на встановлення зовнішньої обстановки і умов письма (факт виконання тексту у незвичній позі, викривленим почерком, з наслідуванням чужому почерку або підпису), а також внутрішнього стану виконавця (втома, стан збудження або гальмування, психічне захворювання тощо).

. Структура діагностичного процесу та використання засобів для вирішення діагностичних завдань залежить від компонентного складу завдання. У відповідності з розробленою класифікацією діагностичні завдання поділяють на дві основні категорії: 1) завдання, що реалізують свою мету в умовах наявності як досліджуваного об’єкту, так і порівняльного матеріалу (зразків почерку конкретної особи); 2) завдання, які передбачають реалізацію своєї мети в умовах наявності лише досліджуваного об’єкту.

. Діяльність експерта-почеркознавця при вирішенні діагностичних завдань має бути послідовно підпорядкована певній ієрархії рівнів, етапів, стадій, що складають зміст діагностичного процесу, аналогічно тому, як це відбувається в ідентифікаційному дослідженні.

. При вирішенні діагностичного завдання в умовах наявності як досліджуваного об’єкту так і порівняльного матеріалу діагностичний процес як проміжне завдання включає й ідентифікаційне, яке вирішує питання про тотожність виконавця порівнюваних почеркових об’єктів. Таким чином повне діагностичне дослідження включає обов’язкове вирішення таких підзавдань: розпізнавання незвичайності письма у досліджуваному документі; встановлення факту наявності (відсутності) тотожності виконавця досліджуваного рукопису й зразків; визначення тимчасового або постійного характеру незвичайності письма; розпізнавання виду збиваючих факторів (природні або штучні); розпізнавання певної групи збиваючих факторів або конкретної збиваючої причини.

. Друга група завдань, яка передбачає обмежений компонентний склад, характеризується укороченою структурою діагностичного процесу, оскільки виключається можливість використання такої важливої у діагностиці ланки, як порівняльне дослідження. Виключення останнього не дозволяє вирішити ідентифікаційне підзавдання, виділити повний комплекс діагностичних ознак, а отже довести дослідження до кінця. Як правило, у таких випадках висновки щодо конкретизації незвичності письма можуть мати лише ймовірний характер. Експерт може в категоричній формі вирішити питання про наявність незвичайності письма у досліджуваному документі й з більшим або меншим ступенем ймовірності вказати на характер цієї незвичайності та її обумовленість тим чи іншим різновидом, групою збиваючих факторів.

. Висновок експерта-почеркознавця при вирішенні діагностичних завдань має традиційну у судовому почеркознавстві структуру, форму й послідовність викладення результатів дослідження. Однак специфіка діагностичних завдань, особливості дослідження почеркових об’єктів, які містять змінені властивості письма, передбачають деякі особливості складання тієї чи іншої структурної частини висновку.

. Сутність класифікаційних завдань полягає не в пізнанні явищ, обставин, що супроводжували процес письма, а у виявленні ознак, притаманних об’єкту - виконавцю рукопису.

. Класифікаційні завдання на даний час складають вузьке коло. За метою вони поділяються на завдання, пов’язані зі встановленням статі виконавця, та завдання, пов’язані зі встановленням віку виконавця. Цілі класифікаційної судово-почеркознавчої експертизи також реалізуються в певних умовах.

. Вирішення класифікаційних завдань здійснюється за наявності лише досліджуваного рукопису, тобто не потребує порівняльного матеріалу. Застосування методик при вирішенні такого класу завдань можливе лише при дотриманні певних вимог, які пред’являються до об’єкта дослідження. З урахуванням цього в межах класифікаційних завдань можуть бути умовно виділені завдання меншого ступеню спільності, а саме: видові, підвидові, групові й конкретні.

. До класифікаційних досліджень у судовому почеркознавстві можна віднести соціально-демографічні параметри особи, що характеризують стать, вік, освіту, професію, національність тощо.

. У сучасний період судове почеркознавство являє собою високорозвинену предметну галузь теорії судової експертизи і галузь криміналістики. Характерним є подальший активний розвиток теоретичних засад судового почеркознавства, експериментальних розробок, узагальнень практики, удосконалення існуючих методик і створення нових, більш ефективних методів експертного дослідження почерку.

формулюванням засад математичного моделювання і початком автоматизації у галузі судово-почеркознавчої експертизи. Розробляється теорія і практика математичного моделювання, створюються програми, експертні системи тощо;

. Експериментальні дослідження направлені на оптимізацію і удосконалення існуючої методики ідентифікаційного дослідження почерку; подальшу розробку окремих методик експертного дослідження різних видів почеркових об’єктів (наприклад, підписів від імені осіб похилого і старечого віку); подальшу розробку кількісних методів дослідження, заснованих на ймовірністному моделюванні, особливо при дослідженні малооб’ємних почеркових об’єктів - підписів і коротких записів; використання інструментальних засобів та електронно-обчислювальної техніки з метою об’єктивізації, розширення можливостей і автоматизації експертних досліджень.

. Основними напрямами розвитку судового почеркознавства у сучасний період є: діяльнісний підхід та дослідження структури вирішення ідентифікаційних завдань з метою оптимізації методики експертизи. Важливе місце займають дослідження закономірностей процесу вирішення експертних завдань. Якщо раніше наукові розробки були направлені безпосередньо на об’єкт, тобто на почерк, і методи експертного дослідження ґрунтувались на знаннях почеркових закономірностей, то тепер увагу криміналістів привертає «внутрішня» суб’єктивна сторона експертної діяльності. Об’єктом дослідження стає сама діяльність експерта. Такі дослідження допомагають оптимізувати роботу експерта-почеркознавця. Багато років діяльність експерта-почеркознавця вважалася найменш формалізованою, все більше залежною від досвіду експерта, його професійних знань, тобто мала суб’єктивний характер.

. Можливий шлях актуалізації таких схованих експертних знань - це використання методів експертних оцінок, суть яких полягає у тому, що група кваліфікованих спеціалістів, аналізуючи якусь проблему, висловлює свої судження, і отримана узагальнена думка використовується для прийняття оптимального рішення.

Досвід використання експертних оцінок у судово-почеркознавчій експертизі вже є. Це насамперед вирішення складних завдань в умовах дефіциту вихідної інформації, схожі почерки, різноманіття незвичних умов виконання рукопису тощо.

. Одним із перспективних напрямів досліджень є математичне моделювання. Розвиток експериментальних розробок почеркових закономірностей і математичного моделювання з метою вирішення експертних завдань. Такі розробки набувають нових рис. Із проникненням у судове почеркознавство математизації знань експеримент все тісніше стикається з моделюванням. Основна увага у цих розробках приділяється малооб’ємним почерковим об’єктам, які виконані у звичних і незвичних умовах. На даний час вже є окремі розробки, зокрема, при дослідженні підписів, що виконані у незвичних умовах (у стані алкогольного сп’яніння).

. Використання у судово-почеркознавчих дослідженнях інструментальних засобів та їх автоматизація.

Зараз найбільш актуальною є розробка автоматизованої системи дослідження коротких почеркових об’єктів. Така система дозволить уводити у ЕОМ та аналізувати за обраними алгоритмами розпізнавання образів всю інформацію про почерковий об’єкт як структурно-геометричну, так і таку що міститься у розподілі фарбувального матеріалу і ширині штриха.

Автоматизовані системи виконують двояку функцію: з одного боку допомагають отримати інформацію про об’єкт, яка недоступна іншим шляхом, з другого - вивільняють експерта від стомлюючої нетворчої роботи, зводячи до мінімуму можливість суб’єктивних помилок.

Список використаних джерел

Законодавчі акти

1.      Конституція України: Закон України від 28 черв. 1996 р.; зі змін. і доповн. - К.: Атіка, 2012.

.        Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.97 р. № 8

.        Про судову експертизу: Закон України // Законодавство України, що регулює діяльність судів та визначає статус суддів судів України. - К.: Право, Укр. правнич. фундація, 1996. - С. 180-187.

Книги

4.      Абрамова В.М. Альбом схем із судово-почеркознавчої експертизи: Навч. посібник / В.М. Абрамова, О.О. Садченко, Є.Ю. Свобода. - К.: Паливода, 2003. - 120 с.

.        Альбом общих признаков подписи (в помощь экспертам). - М.: ВНИИСЭ, 1989. - 32 с.

.        Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. / Белкин Р.С. - М.: Мегатрон ХХІ, 2000. - 2-е изд.доп. - 334 с.

.        Бобовкин М.В. Криминалистические проблемы психофизиологии и патологии механизма письма: монография / М.В. Бобовкин. - Волгоград: ВА МВД России, 2004. - 392 с.

.        Бобовкин М.В. Теория и практика судебно-диагностической экспертизы письма лиц, находящихся в психопатологическом состоянии: монография / М.В. Бобовкин. - Волгоград: В А МВД России, 2005. - 336 с.

.        Большой энциклопедический словарь / Глав.ред. А.М. Прохоров, изд. 2-е перераб. и доп. - М.: Большая Российская Энциклопедия; СПб.: Норинт, 1997. - 1434 с.

.        Бондарь М.Е. Количественные методики исследования в судебно-почерковедческой экспертизе / М.Е. Бондарь. - К.: Лыбидь, 1991- № 43. - 453 с.

.        Буринский Е.Ф. Судебная экспертиза документов, производство ее и пользование ею / Е.Ф. Буринский. - М.: ЛенЭст, 2002. - 464 с.

.        Винберг А.И. Криминалистическая экспертиза письма / А.И. Винберг. - М.: ВЮА, 1940. - 150 с.

.        Винберг А.И. Криминалистическое исследование письма / А.И. Винберг. - М.: ВШ МВД СССР, 1956. - 48 с.

.        Волынский В.А. Криминалистическая техника: наука-техника-общество-человек. / В.А. Волынский. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 311 с.

.        Воробей О.В. Криміналістичне дослідження підписів: підруч. /О.В. Воробей, З.С. Меленевська. - К.: Пульсари, 2006. - 84 с.

.        Дидковская С.П. Подготовка и проведение отдельных видов судебной экспертизы: Учебное пособие. /Дидковская С.П., Клименко Н.И., Лисиченко В.К. - К.: Киев. ун-т, 1977. - 79 с.

.        Еливанова М.С. Возможности идентификации личности по непривычному леворучному почерку: метод, пособие / М.С. Еливанова. - М.: ЦНИИСЭ, 1966. - 56 с.

.        Елисеев А.А. Экспертиза письма, выполненного левой рукой, при наличии образцов только правой руки / А.А. Елисеев // Практика криминалистической экспертизы. - М.: ЦНИИСЭ, 1961. - С. 61-64.

.        Жижина М.В. Судебно-почерковедческая экспертиза документов / М.В. Жижина / под ред. Е.П. Ищенко. - М.: Юрлитинформ, 2006. - 176 с.

.        Клименко Н.І. Щодо діагностичних досліджень в судовому почеркознавстві / Н.І. Клименко // Актуальні проблеми почеркознавчих досліджень: тези доповідей науково-практичного семінару. - К.: ННІПСК НАВС. - 2011. - С. 20-26.

.        Кошманов П.М. Становление и развитие понятия признака в судебном почерковедении / П.М. Кошманов // Вестн. криминалистики / отв. ред. А.Г. Филиппов. - М.: Спартак, 2003. - Вып. 1(5). - С. 54-58.

.        Кошманов М.П. Признаки почерка в экспертно-криминалистическом исследовании / М.П. Кошманов. - Волгоград: ВА МВД России, 2004. - 92 с.

.        Кошманов М.П. Идентификационные признаки буквенного, цифрового и подписного почерка / М.П. Кошманов. - Волгоград: ВА МВД России, 2006. - 114 с.

.        Крылов И.Ф. Следы на месте происшествия / И.Ф. Крылов. - Л.: Ленингр. гос. ун-т, 1961. - 132 с.

.        Крылов И.Ф. Судебная экспертиза в уголовном процессе. /И.Ф. Крилов. - Ленинград: Ленинград. ун-т, 1963. - 214 с.

.        Крылов И.Ф. В мире криминалистики / Иван Филиппович Крылов. - Ленинград: ЛГУ, 1980. - 279 с.

.        Курс криминалистики. Общая часть / Отв. ред. В.Е. Корноухов. - М.: Юрист, 2000. - 784 с.

.        Куприянова А.А. Методические рекомендации решения судебно-почерковедческих диагностических задач. / А.А. Купріянова. - Минск, 1982. - 654 с.

.        Куприянова А.А. Неидентификационные (диагностические) признаки в судебно-почерковедческой экспертизе и основы их систематизации / А.А. Куприянова //Современное состояние судебно-почерковедческой экспертизы и перспективы ее развития. - М.: ВНИИСЭ, 1981. - 322 с.

.        Кучеров И.Д. Перспективы применения инструментальных методов в судебном почерковедении / И.Д. Кучеров // Современное состояние судебно-почерковедческой экспертизы и перспективы ее развития. - М.: ВНИИСЭ, 1981. 435 с.

.        Левицкий А.Б. Методика определения возраста исполнителя рукописных текстов / А.Б. Левицкий и др. - М.: ЭКЦ МВД РФ, 1995. - 255 с.

.        Левицкий А.Б. Методика вероятностно-статистической оценки совпадающих частных признаков почерка в прописных буквах русского алфавита: учеб. пособие / А.Б. Левицкий и др.. - М.: ЭКЦ МВД РФ, 1998. - 238 с.

.        Липовский В.В. Особенности подготовки материалов на экспертизу подписи. / В.В. Липовский. - М: ВНИИСЭ, 1978. - 12 с.

.        Локар Э. Руководство по криминалистике. - М., 1941. - 232 с.

.        Майлис Н.П. Введение в судебную экспертизу: Учебное пособие./ Н.П. Май лис. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. - 112 с.

.        Маурина Н.П. Анализ и совершенствование практики применения вероятностно-статистических методов оценки признаков в судебно-почерковедческой экспертизе / Н.П. Маурина. - М.: ВНИИСЭ, 1980. - 64 с.

.        Меленевська З.С. Проблемні питання розвитку судового почеркознавства / З.С. Меленевська // Актуальні проблеми почеркознавчих досліджень: тези доповідей науково-практичного семінару. - К.: ННІПСК НАВС. - 2011. - С. 20-26.

.        Неидентификационные исследования в почерковедческой экспертизе / отв. ред. Л.Е. Ароцкер. - К.: МВД УССР, 1972. - 96 с.

.        Образцов В.А. Криминалистика: Учебное пособие. / В.А. Образцов - М.: Юрикон, 1994. - 248 с.

.        Орлова В.Ф. Теория судебно-почерковедческой идентификации / В.Ф. Орлов // Труды ВНИИСЭ. - М.: ВНИИСЭ, 1973. - Вып. 6. - 336 с

.        Орлова В.Ф. Использование математических методов и ЭВМ в экспертной практике / В.Ф. Орлова, Н.Г. Сахарова. - М., 1989. - 323 с.

.        Орлова В.Ф. Судебно-почерковедческая диагностика / В.Ф. Орлова. - М.: Закон и право, 2006. - 160 с.

.        Оттоленги С. Экспертиза почерка и графическая идентификация // Под редакцией Васильченко. - М., 1926.

.        Павлов І.П. Динамическая стереотипия высшего отдела головного мозга. Физиология нервной системы / Павлов І.П. Т. ІV. - М., 1952.

.        Погибко Ю.Н. Значение структуры судебно-почерковедческой экспертизы и перспективы ее развития / Ю.Н. Погибко // Материалы Всесо-юз. науч.-практ. семинара в г. Куйбышеве. - М.: ВНИИСЭ, 1981. - С. 39-46.

.        Почерковедение и почерковедческая экспертиза: курс лекций / под ред. В.В. Серегина. - Волгоград: ВА МВД России, 2002. - 228 с.

.        Проткин А.А. О совершенствовании идентификационных исследований в криминалистических экспертизах / А.А. Проткин // Человек как источник криминалистически значимой информации. - Саратов: СЮИ МВД России, 2003. - С. 136-140.

.        Россинская Е.Р. Судебная экспертиза в уголовном, гражданском, арбитражном процессе: Практическое пособие. / Е.Р. Россинская. - М.: Право и закон, 1996. - 224 с.

.        Самойлов Г.А. Основы криминалистического учения о навыках / Г.А. Самойлов. - М.: ВШ МВД СССР, 1968. - 119 с.

.        Сахарова Н.Г. Дифференциация высоковыработанных почерков с четко выраженной структурой по фону: метод. письмо для экспертов / Н.Г. Сахарова. - М.: ВНИИСЭ, 1989. - 32 с.

.        Серегин В.В. К вопросу о ситуационных и диагностических исследованиях в криминалистической экспертизе письма / В.В. Серегин // Вопросы судебной экспертизы. - М.: ВНИИСЭ, 1979. - С. 6-10.

.        Серегин В.В. О предмете криминалистической почерковедческой диагностики / В.В. Серегин // Комсомол и органы внутренних дел: традиции Ф.Э. Дзержинского: тез. докл. науч.-практ. конф. - Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1981. - С. 78-81.

.        Серегин В.В. Вопросы классификации судебных экспертиз / В.В. Серегин // Экспертиза на службе следствия: тез. докл. науч.-практ. конф. - Волгоград: ВЮИ МВД России, 1998. - С. 5-6.

.        Судебно-почерковедческая экспертиза. Общая часть: метод. пособие для экспертов, следователей, судей / отв. ред. В.Ф. Орлова. - М.: ВНИИСЭ, 1988. - Вып. 1. - 126 с.

.        Судебно-почерковедческая экспертиза. Общая часть: метод, пособие для экспертов, следователей, судей / отв. ред. В.Ф. Орлова. - М.: ВНИИСЭ, 1989. - Вып. 2. - 128 с.

.        Судебно-почерковедческая экспертиза. Общая часть. Теоретические и методические основы / науч. ред. В.Ф. Орлова. - М.: Наука, 2006. - 544 с.

.        Теория и практика математического моделирования в судебно-почерковедческой экспертизе: метод, пособие / отв. ред. В.Ф. Орлова. - М.: ВНИИСЭ, 1980. - 387 с.

.        Томилин В.В. Физиология, патология и судебно-медицинская экспертиза письма / В.В. Томилин. - М.: Медгиз, 1963. - 235 с.

.        Томилин В.В. Основы судебно-медицинской экспертизы письма / В.В. Томилин. - М.: Медицина, 1974. - 256 с.

.        Щербаковский М.Г. Судебные экспертизы: назначение, производство, использование: Учебно-практическое пособие. / М.Г. Щербаковский. - Харьков: Эспада, 2005. - 544 с.

.        Шерстюк В.Н. Классификация судебных экспертиз / В.К. Шерстюк // Теорія і практика судової експертизи і криміналістики: Зб.матер.конф. - Харків: Право, 2002. - С. 88-94.

.        Винберг Л.А. Почерковедческая экспертиза: Учебник / Винберг Л.А., Шванкова М.В. / Под ред. Р.С. Белкина.- Волгоград: НИ и РИО ВСШ МВД СССР, 1977. - 208 с.

.        Клименко Н.И. Проведение почерковедческих экспертиз с целью решения неидентификационных задач и установления групповой принадлежности / Н.И. Клименко, С.А. Ципенюк // Криминалистика и судебная экспертиза. - К.: МВД УССР, 1971. - Вып. 8. - С. 156-161.

.        Коимшиди Г.Ф. Получение диагностической информации вероятностным методом распознавания образов / Г.Ф. Коимшиди, В.В. Серегин: Лекция / МВД СССР. Высшая следственная школа. - Волгоград. 1988. - 346 с.

.        Кошманов М.П. Методы математического моделирования в почерковедческой экспертизе: лекция / М.П. Кошманов, В.Е. Ляпичев. - М.: МССШМ МВД РФ, 1990. - 64 с.

.        Кулагин П.Г. Экспертная методика дифференциации рукописей на мужские и женские / П.Г. Кулагин, А.И. Колотунова. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1970. - 60 с.

.        Орлова В.Ф. Принципы классификации задач криминалистической экспертизы / В.Ф. Орлова, А.Р. Шляхов // Актуальные проблемы теории судебной экспертизы: сб. науч. трудов. - М.: ВНИИСЭ 1984. - C. 49-67.

.        Берзин В.Ф. Соотношение процессов установления тождества исполнителя рукописи и познания условий (способов) ее исполнения / Берзин В.Ф., Ковальчук З.А., Меленевская З.С. - К.: Вища школа, 1992. - № 45. - 12 с.

.        Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз: Наказ Міністерства юстиції України № 53/5 від 8 жовтня 1998 р. // Судова експертиза: нормативно-правове регулювання та наукові коментарі: Навчально-довідковий посібник / Упорядн. Ю.М. Грошевий, В.О. Коновалова, В.Ю. Шепітько та ін. - Харків: Одісей, 2004. - С. 293-365.

.        Каюнов О.Н. Модифицированный метод определения пола исполнителя рукописи по средневыработанному почерку / О.Н. Каюнов, Н.Г. Сахарова, А.В. Смирнов // Экспертная практика и новые методы исследования. - М.: ВНИИСЭ,1982. - Вып. 9. - 743 с.

.        Кошманов М.П. Признаки почерка / М.П. Кошманов, А.А. Шнайдер, П.М. Кошманов. - Саратов: СЮИ МВД России, 2003. - 116 с.

.        Курс криминалистики / Андреев И.С., Грамович Г.И., Порубов Н.И. / Под ред. Н.И. Порубова. - Мн.: Выш.шк., 2000. - 335 с.

.        Левицкий А.Б. Методика определения пола исполнителя кратких рукописных текстов: учеб. пособие / А.Б. Левицкий, Г.А. Бажакин, В.В. Серегин. - М.: ВНКЦМВД России, 1990. - 186 с.

.        Манцветова А.И. Теория и практика криминалистической экспертизы (Экспертиза почерка) / А.И. Манцветова, Э.Б. Мельникова, В.Ф. Орлова. - М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1961. - Сб. 6-7. - 390 с.

.        Манцветова А.И. Теоретические основы судебного почерковедения / А.И. Манцветова, В.Ф. Орлова, И.А. Славуцкая // Труды ЦНИИСЭ. - М.: ЦНИИСЭ, 1967. - Вып. 1. - 337 с.

.        Меленевська З.С. Судово-почеркознавча експертиза: Навч.-метод. посіб. / З.С. Меленевська, Є.Ю. Свобода, А.І. Шаботенко; За заг. ред. І.П. Красюка. - Укр. центр духовн. культури, 2007. - 280 с.

.        Меленевська З.С. Зразки висновків експерта з вирішення почеркознавчих задач: методичний посібник / Меленевська З.С., Шаботенко А.І., Шведова О.В. - К.: КНТ, 2008. - 96 с.

.        Меленевська З.С. Щодо формулювання синтезуючої частини висновків почеркознавчої експертизи: методичні рекомендації / Меленевська З.С., Шаботенко А.І., Шпакович Н.Г. - К.: ДНДЕКЦ МВС України, 2008. - 21 с.

.        Молибога Н.П. Признаки, используемые при проведении почерковедческих экспертиз текстов, подписи и цифровых записей: учебно-справочное пособие / Н.П. Молибога, В.М. Абрамова, Е.Ю. Свобода. - К.: НАВСУ, 2000. - 68 с.

.        Методика определения пола исполнителя кратких рукописных текстов: Учеб. Пособие / А.Б. Левицкий, Г.А. Бажакин, О.Д. Белоусова и др. - М: МВД СССР ВНКЦ, 1990. - 154 с.

.        Основы судебной экспертизы / Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Козлова Р.Н. и др. - М.: Закон и право, 1997. - Ч. 1: Общая теория. - 395 с.

.        Поташник Д.П. Технико-криминалистическое исследование документов // Криминалистика: Учебник / В.Н. Герасимов, В.Я. Колдин, В.И. Куликов и др.; Под ред. В.П. Яблокова. - М.: БЕК, 1996.

.        Поташник Д.П. Криминалистическое почерковедение и автороведение // Криминалистика: Учебник / В.Н. Герасимов, В.Я. Колдин, В.И. Куликов и др.; Под ред. В.П. Яблокова. - М.: БЕК, 1996. - С. 263-284.

.        Резван А.П. Подготовка и назначение экспертиз / А.П. Резван, В.П. Приказчиков, В.Н. Косарев. - Волгоград: ВЮИ МВД РФ, 1999. - 108 с.

.        Рубцова И.И. Криминалистическое исследование общих и частных признаков почерка: учеб. пособие / И.И. Рубцова, С.В. Соколова, Л.А. Сысоева. - М.: ЭКЦ МВД России, 2005. - 64 с.

.        Серегин В.В. О совершенствовании методики судебно-почерковедческой экспертизы / В.В. Серегин, М.В. Бобовкин, И.А. Фольц // Экспертиза на службе следователя: тез. докл. науч.-практ. конф. - Волгорад: ВЮИ МВД России, 1998. - С. 132-134.

.        Словарь основных терминов судебных экспертиз / Арсеньєв В.Д., Берлянд Г.Ш., Гранат Н.Л. и др.; Отв. ред. А.И. Винберг, А.Р. Шляхов. - М.: ВНИИСЭ, 1980. - 92 с.

.        Судебные экспертизы (Возможности, подготовка материалов, назначение, оценка) / Ароцкер Л.Е., Бергер В.Е., Берзин В.Ф. и др. - К.: РИО МВД УССР, 1981. - 412 с.

.        Судебно-почерковедческая экспертиза: Пособие для экспертов-почерковедов и судебно-следственных работников. / [Ред. Коллегия: Е.Д. Добровольская, А.И. Манцветова, В.Ф. Орлова]. - М., ВНИИСЭ, 1971. - Часть ІІ. - 334 с.

.        Теоретические основы судебного почерковедения // А.И. Манцветова, В.Ф. Орлова, И.А. Славуцкая [Труды ЦНИИСЭ / Под ред А.Р. Шляхова]. - М., ЦНИИСЭ, 1968. - Вып.1. - 338 с.

.        Экспертизы в судебной практике: Учебное пособие / Бергер В.Е., Варфоломеева Т.В., Гончаренко В.И. и др. - К.: Вища шк., 1987. - 200 с.

.        Чотири автора:

.        Аверьянова Т.В. Криминалистика: Учебник для вузов / Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. / Под ред. Р.С. Белкина. - М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. - 990 с.

.        Меленевська З.С. Теорія та практика судового почеркознавства: навчально-методичний посібник / Меленевська З.С., Садченко О.О., Свобода Є.Ю., Шведова О.С. -К.: УкрДГРІ, 2011. - 192 с.

.        Порядок проведення та оформлення експертних досліджень: Методичні рекомендації / В.С. Пєчніков, В.В. Назаров, В.І. Пащенко, В.М. Зайцев та ін. - К.: ДНДЕКЦ МВС України, 2005. - 18 с.

.        Судебно-почерковедческая экспертиза: Пособие для экспертов-почерковедов и судебно-следственных работников. / [Ред. Коллегия: Е.Д. Добровольская, А.И. Манцветова, В.Ф. Орлова]. - М., ВНИИСЭ, 1971. - Часть 1. - 304 с.

.        Установление пола исполнителя текста, выполненного почерком высокой и выше средней степени выработанности: Метод. Письмо / А.Н. Герасимов, Ю.Н. Погибко, Л.В. Сидельникова, Т.Х. Хускивадзе; Минюст Рос. Федерации ВНИИСЭ. - М., 1993.

.        Удосконалена система загальних та окремих ознак почерку: методичний посібник / [Бондар М., Сукманова Т., Куріпко К., Меленевська З. та ін.]. - К.: Міністерство юстиції України, 2004. - 93 с.

Додатки

) Почеркознавча експертиза

Судове почеркознавство - галузь знань, яка вивчає закономірності формування, стійкості та зміни почерку, а також розроблює методи його дослідження для вирішення задач, які мають доказове значення.

Судова почеркознавча експертиза сукупність науково - обґрунтованих прийомів та методів на підставі яких здійснюється дослідження закономірностей формування почерку та механізму письмово-рухового процесу та розробка методики дослідження такої речі, як судово-почеркознавча експертиза.

Предмет того, що називають судово-почеркознавча експертиза - це факти, обставини справи, що встановлюють експерти-криміналісти на основі спеціальних знань в області судового почеркознавства, що входять в структуру криміналістичної техніки і науки криміналістики в цілому.

Об`єкти судово - почеркознавчої експертизи:

Текст, який складається з літер (цифровий, змішаний), великого (середнього та малого) об`єму, виконаний почерком високої (середньої, малої) ступені виробленості, простої (спрощеної, ускладненої) будови

Короткий запис який складається з літер (цифровий, змішаний), великого (середнього та малого) об`єму виконаний почерком високої (середньої, малої) ступені виробленості, простої (спрощеної, ускладненої) будови.

Підпис, виконаний в літерній (без літерній, змішаній) транскрипції, виконаний почерком високої (середньої, малої) ступені виробленості, простої (спрощеної, ускладненої) будови.

Почеркознавчі дослідження поділяються на три типи: ідентифікаційні (вирішення питання про тотожність виконавця рукописного об’єкту), діагностичні (визначення умов виконання рукописного тексту або підпису), класифікаційні (встановлення статі і віку виконавця рукописного об’єкту).

Однак на практиці суворо розмежувати ці види дослідження вкрай складно. Так, наприклад, під час проведення конкретної судово-почеркознавчої експертизи, пов’язаної із дослідженням рукописного об’єкту, виконаного у незвичних умовах, експерт у процесі дослідження одночасно вирішує як ідентифікаційне (за наявності порівняльного матеріалу), так і діагностичне завдання, навіть якщо питання ставиться лише в плані визначення тотожності виконавця даного рукописного об’єкту. Або вирішення класифікаційних завдані щодо встановлення похилого чи старого віку виконавця рукописного тексту чи підпису найтіснішим чином пов’язане з вирішенням діагностичних питань щодо стану його здоров’я на момент виконання досліджуваного рукописного об’єкту, наявності чи відсутності у нього захворювань, що впливають на писемно-рухові функції, зовнішніх умов виконання рукописного об’єкту (поза, пишучий прилад, підкладка) і т. ін.

Властивості почерку, що використовуються для індивідуальної ідентифікації, значною мірою вивчені криміналістами. У меншій мірі досліджені ті властивості почерку, які несуть інформацію про зовнішню обстановку й внутрішній стан того, хто пише. Це пояснюється тим, що питання щодо неідентифікаційних досліджень могло бути поставлене лише на певному рівні розвитку почеркознавства, коли основні теоретичні й практичні питання ідентифікаційних досліджень були вироблені.

До неідентифікаційних досліджень відносять такі дослідження, які спрямовані на встановлення зовнішньої обстановки й умов письма (факт виконання тексту у незвичній позі, викривленим почерком, з наслідуванням чужому почерку чи підпису), а також внутрішнього стану того, хто пише (втома, стан збудження чи пригнічення, психічне захворювання або захворювання опорно-рухового апарату тощо). Почеркознавчими неідентифікаційними дослідженнями можна встановити стать, вік того, хто пише, давність написання документу, факт схожості почерків двох різних осіб, факт виконання документу двома особами одночасно і т.ін.

2) Ознаки найбільш розповсюджених технічних способів підробки підписів