Реформування технічного регулювання в Україні
Перехід від обов'язкової сертифікації до європейської (міжнародної) моделі оцінки відповідності повинні супроводжуватися скоординованою роботою щодо створення на законодавчому, нормативному й інфраструктурному рівні ефективної системи контролю якості й безпекою продукції, у тому числі й харчової. 2 грудня 2010 прийнятий Закон України «Про державний ринковий нагляд», який повинен ураховувати положення директив Євросоюзу про загальну безпеку продукції й щодо юридичної відповідальності за дефектну продукцію.
Коли йде мова про те, що в Європі не існує сертифікації, насправді це не так: там діють куди більш тверді, ніж наша обов'язкова сертифікація, механізми, просто вони інакше називаються. Це справедливо й щодо добровільності стандартів: серед європейських виробників немає майже жодного, хто б не користувався ними - такі сміливці просто не мають перспектив. Потрібно, використовуючи досвід розвинених країн, удосконалювати власні механізми захисту ринку, розумно користуючись ними як нетарифними важелями підтримки позицій національного виробника в умовах відкритого ринку. Так робить увесь цивілізований світ, і немає ніяких причин, які перешкодили б Україні запозичити цей досвід.
Україна розраховує, що в WTO повинні зміцнити торговельні відносини держави і її статус у взаєминах із країнами - торговельними партнерами, зокрема зменшити тарифні й нетарифні обмеження для українських товарів на світовому ринку; поліпшити структуру українського експорту на користь високотехнологічної продукції й продукції з високим ступенем обробки; одержати режим найбільшого сприяння в торгівлі; забезпечити слушне вирішення суперечок, захист інтересів національних товаровиробників на світових ринках. Нові умови, на які орієнтується Україна, вступивши в WTO, потребують певних змін, у тому числі й у системі технічного регулювання й споживчої політики. Зокрема, зобов'язання щодо членства України в WTO, заходу Плану дій Україна - ЄС, умови надання Україні позики Світового банку на підтримку політики розвитку вимагають від української сторони проведення адаптації українського законодавства до європейського, гармонізацію нормативної бази з міжнародними і європейськими стандартами, поступового переходу від обов'язкової сертифікації до оцінки відповідності вимог технічних регламентів, зміцнення й розвиток здатності українських установ у сфері ринкового нагляду на основі досвіду держав-членів ЄС.
У своїй діяльності Дерспоживстандарт України керується двома основними пріоритетами, які стосуються, з одного боку, забезпечення надійного захисту прав споживачів, безпеки їх життя й здоров'я, з іншого - захисту інтересів національної економіки, забезпечення умов для підвищення конкурентоспроможності українських виробників.
Зважаючи на те, що питання безпеки населення безпосередньо залежить від якості продукції, найбільш актуальним питанням є створення належної законодавчої й нормативної бази, інфраструктури, інформаційної мережі, ефективного ринкового нагляду з урахуванням міжнародної і європейської практики.
У рамках ЄС, зокрема, лише питання безпеки і якості харчових продуктів у ланцюзі «від поля до столу» регулюється близько 160 європейськими директивами, які необхідно ввести в законодавство України для створення аналогічної системи.
Крім того, формування ефективної конкурентоспроможної економіки, об'єднання соціального й економічного розвитку суспільства, побудова в Україні економіки європейського зразка неможливі без істотного зниження рівня «тінізації» української економіки.
В усьому світі активно використовується вплив засобів технічного регулювання на зменшення обсягів тіньового ринку. Проте, в Україні вони не мають належного впливу внаслідок недосконалості законодавчої й нормативної бази, недостатнього матеріального й фінансового забезпечення, активного лобістського опору зацікавлених сил (насамперед ті, які представляють інтереси імпортерів) і т.п.. З іншого боку, саме потенційний вплив важелів технічного регулювання ставить державну систему технічного регулювання « під вогонь» постійної критики з боку як міжнародних бізнес організацій, покликаних через сумнівні рекомендації (на зразок негайного скасування обов'язкової сертифікації або скасування системи національних стандартів) забезпечити в Україні комфортний клімат для іноземних виробників, так і досить потужного внутрішнього лобі, яке представляє інтереси імпортерів і транснаціональних корпорацій. Це стосується сертифікації, державного нагляду за виробництвом, у тому числі метрологічного, і нагляду за сферою торгівлі.
Слід зазначити, що Угодою про технічні бар'єри в торгівлі, яка стала чинною за результатами Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів в 1994 році, визнається, що ніякій країні не повинне бути заборонене використання заходів, необхідних для захисту її важливих інтересів безпеки.
Міжнародними стандартами, зокрема нормативним документом Комісії "Кодекс Аліментаріус", регламентоване застосування систем перевірки й сертифікації харчових продуктів при імпорті й експорті для забезпечення відповідності харчових продуктів і систем їх виробництва вимогам, які забезпечують захист споживачів від ризиків, які виникають як від самих харчових продуктів, так і від несумлінної практики їх збуту.
Цим правом користуються країни - члени WTO, у яких існують переліки продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації. У Європейському Союзі також діють органі по сертифікації харчових продуктів (у тому числі в Англії - 23, у Німеччині - 10, в Іспанії - 10 і ін.). Твердий контроль над імпортованими харчовими продуктами на законодавчому рівні встановлений у США, Канаді, Австралії і Японії.
Мотивуючи свою позицію, Дерспоживстандарт неодноразово наголошував на тому, що, крім очевидних ризиків, пов'язаних з руйнуванням системи захисту прав споживачів, зі скасуванням сертифікації харчових продуктів спрощується в однобічному порядку доступ в Україну продукції країн, з якими укладена Угоди про взаємне визнання робіт із сертифікації на основі взаємовигідних умов для двох країн з урахуванням їх імпортно-експортної здатності. Зі скасуванням сертифікації харчових продуктів вітчизняний товаровиробник змушений буде сертифікувати свою продукцію за кордоном, залишаючи там свої засоби й сприяючи створенню за кордоном додаткових робочих місць. Тобто для експорту власної продукції необхідно буде сертифікувати продукцію окремо в кожній країні СНД.
При цьому слід зазначити, що країни СНД не відмовляються від захисту свого ринку шляхом обов'язкової сертифікації харчової продукції. Зокрема, Російська Федерація, яка є важливим партнером у зовнішньоторговельних відносинах, має перелік харчових продуктів, які підлягають обов'язковій сертифікації, значно більш широкий, ніж Україна. Наприклад, з молочних продуктів в Україні сертифікуються в обов'язковому порядку лише вершкове масло й сичужні сири. У той же час у Російській Федерації підлягають обов'язковій сертифікації всі молочні продукти - молоко, ряжанка, сметана, кефір, йогурти й т.п..
Таким чином, скасування системи обов'язкової сертифікації харчової продукції не гарантує поліпшення її якості й споживчих властивостей, а надалі не забезпечить відповідність продукції вимогам нормативних документів, що діють в Україні. Без проведення відповідного контролю харчової продукції, створяться умови для ввозу контрафактної продукції за демпінговими цінами, у результаті сумлінні товаровиробники не зможуть конкурувати на споживчому ринку з такою продукцією. Внаслідок цього відбудеться гальмування процесів розвитку вітчизняного виробництва, яке зіграє негативну роль у процесі становлення української економіки й надовго зробить неконтрольованими шляху вступу в споживчий ринок України низькосортної, неякісної, фальсифікованої й небезпечної продукції.
Разом з тим, у зв'язку із вступом у WTO і інтеграцією з ЄС, національна система технічного регулювання вимагає модернізації. У процесі реформування повинні бути досягнуті такі цілі. Профільне законодавство повинне бути гармонізоване з вимогами WTO і ЄС. Крім того, потрібно впровадити повний масив європейських і міжнародних стандартів і оптимізувати інфраструктуру системи технічного регулювання (у тому числі створити систему підготовки кадрів).Нарешті, необхідно створити ефективну систему нагляду за безпекою товарів і послуг. Адаптація національної системи до міжнародних вимог почалася - після прийняття в травні 2001 р. законів «Про стандартизацію», «Про підтвердження відповідності» і «Про акредитацію органів по оцінці відповідності».
Відповідність української системи технічного регулювання міжнародним нормам дозволить українським експортерам поліпшити доступ на ринок 27 членів ЄС, який поєднує понад 460 млн. споживачів. Крім того, мова йде ще про три державах - Ісландії, Ліхтенштейні й Норвегії - які входять у Європейську економічну зону і Європейську асоціацію вільної торгівлі (EFTA). Членом останньої є також Швейцарія. А такі країни, як Туреччина й Хорватія, хоч і не входять у ЄС, уже або прийняли його закони, стандарти й процедури оцінки відповідності, або перебувають у процесі їх прийняття.
Закон «Про підтвердження відповідності» уперше ввів в українську практику поняття «технічний регламент підтвердження відповідності». Прийнятий у грудні 2005 р. закон «Про стандарти, технічні регламенти й процедурах оцінки відповідності», замінив цей термін словосполученням «технічний регламент». По визначенню, узятому зі словника ISO/IEC, «технічний регламент - це прийнятий органом державної влади нормативний документ, який передбачає обов'язковість правових становищ і містить технічні вимоги до продукції, процесів і послугам безпосередньо в технічному регламенті або шляхом відсилань на стандарти або відтворення їх змісту».
В Україні технічні регламенти повинні бути побудовані на відповідних європейських директивах. Зокрема, регламенти повинні містити опис видів продукції, які підлягають обов'язковому підтвердженню відповідності, вимоги безпеки для життя й здоров'я людей, а також майна й навколишнього середовища, а головне - процедури підтвердження відповідності цим вимогам, правила маркування й введення продукції в обіг. Також цей документ встановлює форму, зміст і термін зберігання декларації про відповідність. Під кожний затверджений регламент повинен публікуватися перелік національних стандартів, які є базою для виконання вимог регламенту.
За станом на 1 січня 2011 р. в Україні діють більш 7 тисяч національних стандартів, гармонізованих з міжнародними і європейськими й розроблених шляхом прямого перекладу і гармонізованих методом «обкладинки». Це більш 30% від потреб.
З урахуванням вимог європейських директив на основі Нового й Глобального підходів (зі змінами, які обумовлені українськими нормативними документами), в Україні прийнято 36 технічних регламентів. До десяти з них затверджені переліки національних стандартів, які у випадку застосування (добровільного) можуть бути доказом відповідності вимогам регламентів. Ще 26 регламентів перебувають у процесі розробки й узгодженні для винесення на твердження Кабміном. Після впровадження технічних регламентів продукція, яка підпадає під їхню дію, виключається з переліку продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації в Україні.
Впровадження затверджених технічних регламентів здійснюється поступово, починаючи з 2007 р. Зокрема, в 2010 році впроваджено три регламенти - на ліфти, засоби індивідуального захисту й максимально дозволеному споживанню електроенергії холодильними приладами. Крім того, відбувається добровільне застосування 11-ти регламентів, серед яких найважливішими є регламенти на іграшки, на встаткування низької напруги, на прилади, які працюють на газоподібному або рідкому паливі, на машини і механізми. Перехідний період обумовлений необхідністю підготовки виробництва, розробкою відповідних гармонізованих стандартів, організацією ефективного ринкового нагляду (включаючи моніторинг ринку) і підготовкою виробників (постачальників) у процедурі декларування продукції щодо безпеки.
З 2003 року в Україні починається адаптація системи технічного регулювання до європейської.
Із вступом до WTO у травні 2008 р. Україна взяла на себе зобов'язання до 2012 року реформувати національну систему технічного регулювання. Основна увага сконцентрована на впровадженні європейських директив «Нового підходу», гармонізації національних стандартів з міжнародними і європейськими. Європейські директиви впроваджуються в Україні як технічні регламенти.
Згідно із Законом України «Про стандарти, технічні регламенти й процедури підтвердження відповідності» технічне регулювання - правове регулювання відносин у сфері встановлення, застосування й виконання обов'язкових вимог до продукції або пов'язаних з нею процесів, систем і послуг, персоналу й органів, а також перевірка їх дотримання шляхом оцінки відповідності й (або) ринкового нагляду.
Відповідно до цього закону технічний регламент - закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначені характеристики продукції або пов'язані з нею процеси або способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим. Він може також містити вимоги до термінології, позначок, упакування, маркування або етикеток, які застосовуються до певної продукції, процесу або способу виробництва.
Для зняття технічних бар'єрів у торгівлі, створення єдиного економічного простору в Європейському союзі в 1990-х роках створена система технічного регулювання. Вона базується на взаємному визнанні результатів оцінки відповідності. Система технічного регулювання в ЄС складається з «Нового підходу» до технічної гармонізації й стандартизації й «Глобального підходу» у сфері оцінки відповідності, які були прийняті Радою Європи 7 травня 1985 року. Ці підходи реалізуються через відповідні інструменти - директиви ЄС, які затверджуються Радою Європи.
Технічний регламент як нормативно-правовий акт, прийнятий органом державної влади, установлює обов'язкові вимоги по усуненню загроз для національної безпеки: захисту життя, здоров'я й майна людей, захисту тварин, рослин і навколишньої середовище й т.п. Кожний затверджений регламент повинен мати перелік національних стандартів, які забезпечують відповідності до вимог регламентів.
Принципи «Глобального підходу» введені в Україні з набранням чинності в 2003 р. «Технічного регламенту модулів оцінки відповідності й вимог щодо маркування національним знаком відповідності, що застосовується в технічних регламентах». Принципи «Глобального підходу» застосовані в усіх інших технічних регламентах України. В Україні в 2003-2010 рр. прийнято 36 технічних регламентів.
Другою обов'язковою вимогою реформування в Україні системи технічного регулювання є інтеграція України в ЄС. Згідно з угодою про партнерство й співробітництво між Україною і ЄС у лютому 2008 року був початий переговірний процес щодо Угоди про асоціацію між Україною і ЄС, де мова йде про зону вільної торгівлі. Виходячи з європейської практики прийняття подібних угод, невід'ємним додатком до положень Угоди про зону вільної торгівлі повинен бути протокол щодо оцінки відповідності й прийнятності промислової продукції - АССА (угода про взаємне визнання Україною і ЄС сертифікатів відповідності на промислову продукцію). Такі угоди укладаються Європейським Союзом із країнами Середземномор'я й дають можливість продукції, яка входила до даних угодами, вільно просуватися на внутрішньому ринку ЄС без додаткових процедур оцінки відповідності. У рамках плану АССА з європейською стороною були визначені й погоджени чотири авторитетні сектори української промисловості:
·низьковольтне устаткування;
·машини й механізми;
·прості посудини високого тиску;
·електромагнітна сумісність.
У цих секторах промисловості доступ продукції на ринки сторін здійснювалися на основі Угоди АССА.
Основні складові системи технічного регулювання
·стандартизація;
·оцінка відповідності;
·метрологія;
·акредитація органів з оцінки відповідності й випробувальних лабораторій.
Установлюючи правила й порядок застосування елементів регулювання в їхньому взаємозв'язку, формується відповідна модель технічного регулювання.
Система технічного регулювання в Україні, так само як і в інших країнах СНД, побудована на основі радянської системи, і суттєво відрізняється від того, що розуміють під стандартизацією, сертифікацією або оцінкою відповідності в Європі та у країнах із розвиненою економікою, зокрема членах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Українській системі технічного регулювання бракує ризикорієнтованого підходу. Вона створює для бізнесу тягар, що не порівняти з можливими вигодами для суспільства.
Розглянемо, як іде реформування технічного регулювання по вищезгаданих напрямках.
Стандартизація
Економіка держави і кожен мешканець країни як споживач програють від використання застарілих технічних вимог, які ускладнюють появу на ринку сучасних товарів і технологій, більш безпечних та ефективних. Так, за інформацією Держспоживстандарту, станом на 1.03.2006 р. в Україні діяло 16 765 міждержавних стандартів, розроблених до 1992 р.; 46% з них було прийнято до 1980 р. Цілком очевидно, що відповідність товару чи послуги стандарту, який було складено ще понад 30 років тому, наразі не можна вважати гарантією якості й безпеки.
Стандартизація в Україні не є добровільною процедурою, за допомогою якої виробники можуть забезпечити конкретні властивості процесу, що базується переважно на потребах та ініціативах виробників і споживачів. На відміну від загальноприйнятої міжнародної практики, в Україні стандартизація є регуляторною процедурою і частиною системи державного регулювання. Відповідність стандартам є обовязковою вимогою практично для всіх товарів. Українські стандарти - це дуже детально сформульовані технічні вимоги, яким має відповідати продукція. Вони не спрямовані на остаточний результат, гарантування безпеки продукції за конкретних умов її використання. Натомість стандарти вимагають використання конкретних матеріалів, конкретного дозування тощо й мають на меті забезпечення одноманітності.
Стандарти затверджуються централізованим державним органом - Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Останніми роками приватному сектору була також дозволена певна участь у розробці й перегляді стандартів, проте, за інформацією Держспоживстандарту, вона не дала істотних результатів на відміну від інших країн, де представники приватного сектору відіграють провідну роль у створенні та вдосконаленні стандартів. Як наслідок - один і той самий орган відповідає за встановлення та перевірку дотримання стандартів, оскільки фактично стандарти є обовязковими, та видачу сертифікатів на основі цих стандартів. На відміну від світової практики, в Україні розробка стандартів є прерогативою не індустрії задля підвищення конкурентоспроможності, а держави - для цілей контролю.
Як уже згадувалося вище, розроблено й затверджено 36 технічних регламентів. Але не до всіх регламентів затверджений перелік рекомендованих стандартів, гармонізованих з європейськими стандартами. Це завдання покладене на технічні комітети зі стандартизації (ТК). Фінансування цих робіт проводиться в основному за рахунок державного бюджету. Коштів, які виділяються державою не вистачає, тому маємо хронічне відставання національної нормативної бази стандартів, гармонізованих з міжнародними і європейськими.
Підтвердження відповідності
Процедури оцінки підтвердження відповідності:
·визначення характеристик продукції;
·підтвердження у відповідності (сертифікат відповідності, декларація про відповідність);
·реєстрація й інспектування.
Технічні регламенти передбачають підтвердження відповідності також і в формі декларування відповідності виробником, а не тільки обов'язкову сертифікацію, яка потребує залучення третьої сторони. Але виробники не готові для проведення декларування відповідності. Для надання технічної допомоги в сфері дії кожного регламенту визначені методико-консультаційні центри, які мають технічно компетентний персонал, високооснащену випробувальну базу, національне й міжнародне визнання.
Питання сертифікації є невідємною частиною стандартизації. Сертифікація (оцінка відповідності третьою стороною), так само як і стандартизація, в Україні не є добровільною процедурою, завдяки якій виробники демонструють споживачам безпеку, якість і надійність своєї продукції, послуг, процесів. У країнах ЄС обовязкова сертифікація застосовується лише до обєктів з найвищим ступенем ризику, до таких обєктів віднесено лікарські засоби, а також іншу медичну продукцію. За дослідженнями IFC (міжнародної фінансової корпорації) в Україні процедура сертифікації триває від 3 міс до 1 року. Ця процедура поширюється обовязково на значну частку підприємств, у тому числі з низьким ступенем ризику.
Існуюча в Україні система сертифікації створює значні барєри для ведення бізнесу в тих сферах, які мають дуже низький ризик для суспільства або вже підпадають під інші механізми регулювання. Водночас ця система не адаптована для ефективного регулювання значно небезпечнішої діяльності. Сертифікація в Україні у більшості випадків однаково обовязкова для вітчизняних виробників та імпортерів, здебільшого без урахування одержаних ними раніше іноземних сертифікатів відповідності. Хоча існує багато специфічних інструментів регулювання обігу імпортних товарів. Задля впровадження деяких з них Україна приєдналася до міжнародних угод, спростивши такий спосіб сертифікації. Тобто, у певних випадках система технічного регулювання імпортованої продукції простіша за ту, що застосовується для вітчизняних виробників. Проте цей факт не змінює загальної картини, система технічного регулювання є тягарем як для імпортерів, так і вітчизняних виробників.
В Україні сертифікація переважно застосовується до кінцевого продукту, а не до процесів виробництва, Це змушує виробників щоразу знову проходити сертифікацію, навіть на виробництві, сертифікованому за ISO-9001, або підтверджувати відповідність кожної партії того самого товару.
Ті іноземні виробники, які не мають своїх повноважних представників в Україні, фактично уникають відповідальності за постачання неякісної та небезпечної продукції. Це повязано з тим, що організаційна структура державного контролю в Україні не відповідає вимогам Регламенту ЄС 882/2004 щодо офіційного державного контрольного органу, який повинен взаємодіяти з європейськими органами безпеки як харчової продукції, так і медичних товарів, і забезпечувати ефективну координацію та співробітництво між сформованими контролюючими органами. Це дозволить уникнути дублювання функцій контролю між уповноваженими державою центральними органами виконавчої влади.
Метрологія
Прикладом конфлікту інтересів та надмірних функцій з боку Держспоживстандарту є розбіжності поглядів цього органу з МОЗ щодо: атестації методики виконання вимірювань, які застосовують в фармацевтичній галузі для здійснення контролю якості лікарських засобів; атестації лабораторій з контролю якості лікарських засобів (запит до Держспоживстандарту з боку МОЗ від 16.06.2005 р. № 18.5419/11-13). Але МОЗ не отримав позитивної відповіді від Держспоживстандарту, незважаючи на законодавче обґрунтування, а саме Закон України «Про стандартизацію» (ст. 2), Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» (ст. 5) тощо. На думку Держспожистандарту (розяснення від 22.07.2005 р. № 5977-3-4/25 «Щодо вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність»): роботи з контролю якості та безпеки лікарських засобів належать до сфери державного метрологічного контролю та нагляду стосовно засобів вимірювальної техніки та методик виконання вимірювань; лабораторії з контролю та безпеки якості лікарських засобів, які виконують вимірювання, результати яких використовують у сфері поширення державного метрологічного нагляду, підлягають обовязковій атестації у державній метрологічній системі на проведення вимірювань. Крім того, МОЗ було запропоновано привести свої нормативно-правові акти у відповідність із Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» (Прикінцеві положення); переглянути галузевий документ «Порядок атестації та акредитації лабораторій з контролю якості та безпеки лікарських засобів, в тому числі доповнити його вимогами ст. 38 Закону «Про метрологію та метрологічну діяльність»
Акредитація
З 1 січня 2010 р. згідно з рішенням Європейського Парламенту в країні створений єдиний Національний орган з акредитації - НААУ (Національне агентство по акредитації України), чия діяльність узгоджується з Європейською організацією по акредитації (ЕА). Міждержавною радою по стандартизації, метрології й сертифікації СНД саме НААУ доручена розробка «Угоди про взаємне визнання робіт з акредитації органів оцінки відповідності» для країн СНД. Основним завданням НААУ як складової частини технічного регулювання є його приєднання до ЕА по напрямках: органи сертифікації продукції, органи сертифікації систем управління, калібровані й випробувальні лабораторії. У листопаді 2009 року НААУ підписала угода з ЕА про визнання акредитації в сфері сертифікації персоналу. На часі визнання в інших сферах акредитації.
3.Політика адаптації національного законодавства до європейських вимог
Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу (ЄС) є процесом зближення та поступового приведення законодавства України у відповідність із законодавством ЄС.
Законодавство ЄС складається з:
·Договору про заснування Європейського співтовариства вугілля і сталі 1951 року, Договору про заснування Європейського економічного співтовариства 1957 року і Договору про заснування Європейського Співтовариства з атомної енергії 1957 року, з наступними змінами і доповненнями;
·положень, директив та інших актів нормативного характеру, які приймаються компетентними органами Європейських Співтовариств;
·міжнародних угод, однією із сторін яких є Європейські Співтовариства;
·рішень Суду Європейських Співтовариств, якими дається офіційне тлумачення відповідних правових норм.
Адаптація законодавства проводиться з метою:
1.забезпечення відповідності законодавства України зобов'язанням, що випливають з Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 р. (далі - УПС), інших міжнародних договорів, що стосуються співробітництва України з ЄС;
.розвитку національного законодавства у напрямі його зближення із законодавством ЄС та забезпечення високого рівня підготовки в Україні проектів актів законодавства;
3.створення правової бази для інтеграції України до ЄС.
Процес адаптації охоплює всі сфери законодавства, визначені в УПС, зокрема в частині другій статті 51.
До пріоритетних належать ті сфери законодавства, від зближення яких залежить зміцнення економічних зв'язків України та держав - членів ЄС і які регулюють відносини, пов'язані з:
·підприємницькою діяльністю;
·захистом конкуренції;
·банкрутством;
·захистом прав інтелектуальної власності;
·митним регулюванням;
·транспортом та зв'язком;
·стандартами і сертифікацією.
Інші пріоритетні сфери адаптації законодавства визначаються Міжвідомчою координаційною радою з адаптації законодавства України до законодавства ЄС (далі - Міжвідомча координаційна рада). При цьому враховуються рекомендації Ради і Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейським Союзом, а також їх українських частин.
Адаптація законодавства є планомірним процесом, що включає три окремих етапи, на кожному з яких досягається певний ступінь відповідності законодавства України законодавству ЄС у визначених цією Концепцією сферах.
На першому етапі, що триває в даний період, перевага повинна надаватися:
·розвитку відповідно до вимог, визначених у Декларації, що прийнята Європейською Радою на Копенгагенському саміті у червні 1993 р., правової системи в Україні, яка б сприяла досягненню стабільності у суспільстві, гарантувала верховенство права, права людини і забезпечувала функціонування ринкової економіки;
·приведенню законодавства України у відповідність з вимогами УПС та інших міжнародних договорів, які стосуються співробітництва України та ЄС;
·розвитку законодавства України за визначеними цією Концепцією або Міжвідомчою координаційною радою пріоритетними сферами у напрямі його поступового зближення із законодавством ЄС.
На другому етапі процес адаптації законодавства зосереджується на таких завданнях:
·перегляд законодавства України у сферах, визначених частиною другою статті 51 УПС, з метою забезпечення його приблизної відповідності законодавству ЄС;
·правове забезпечення створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС і підготовка до асоційованого членства України в ЄС.
Третій етап адаптації законодавства залежатиме від укладення Угоди про асоційоване членство України в ЄС та включатиме період підготовки розширеної програми гармонізації законодавства України із законодавством ЄС з метою забезпечення інтеграції України до спільного ринку ЄС.
Механізм адаптації законодавства
Діяльність з адаптації законодавства повинна провадитися як складова, інтегральна частина нормотворчої діяльності органів виконавчої влади на основі єдиної системи планування, координації та контролю.
Органи виконавчої влади відповідають за здійснення заходів з адаптації законодавства згідно з їх компетенцією, що визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 1998 р. N 852 "Про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу".
Функції координації та контролю за діяльністю органів виконавчої влади з адаптації законодавства виконуватиме Мін'юст, а координацію цієї діяльності забезпечуватиме Міжвідомча координаційна рада, що утворена при Мін'юсті.
Діяльність з адаптації законодавства в Україні провадитиметься за відповідними планами роботи органів виконавчої влади з адаптації законодавства, які розроблятимуться в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою виконання визначених цією Концепцією завдань Кабінетом Міністрів України встановлюватимуться додаткові вимоги щодо порядку розроблення проектів нормативно-правових актів України з урахуванням основних положень законодавства ЄС.
У процесі розроблення проектів актів законодавства, що підлягають адаптації, центральні органи виконавчої влади керуватимуться основними положеннями відповідних актів законодавства ЄС.
Для забезпечення приблизної адекватності законодавства України і законодавства ЄС у процесі провадження нормотворчої діяльності враховуватимуться основні положення актів законодавства ЄС настільки, наскільки це доцільно для України з огляду на економічні, політичні та соціальні наслідки прийняття відповідних правових норм, адаптованих до вимог законодавства ЄС.
При здійсненні заходів з адаптації законодавства центральні органи виконавчої влади керуватимуться методичними рекомендаціями, що розроблятимуться Мін'юстом.
Впровадження адаптованого законодавства, яке є найважливішим елементом процесу адаптації законодавства, потребуватиме утворення відповідних структур та розроблення дієвих механізмів, належного професійного рівня та технічного оснащення працівників органів виконавчої влади, запровадження ефективного механізму судового захисту прав та інтересів учасників правовідносин, які виникають на основі цих норм.
Передбачається, що:
·органи, уповноважені контролювати впровадження адаптованого законодавства, прийматимуть відповідні нормативні акти, спрямовані на виконання цієї функції в повному обсязі;
·органи сертифікації та випробувальні лабораторії здійснюватимуть перевірку і підтвердження відповідності продукції (товарів, послуг) вимогам нормативних актів України, приведених у відповідність із законодавством ЄС;
·буде забезпечено належний рівень навчання з питань законодавства ЄС державних службовців, які відповідатимуть за впровадження адаптованого законодавства, і суддів, а також підвищення їх кваліфікації в установленому порядку;
·здійснюватимуться заходи з метою посилення ролі професійних громадських організацій, об'єднань споживачів та інших громадських організацій у впровадженні положень цієї Концепції.
Організаційне забезпечення процесу адаптації законодавства
Фінансове забезпечення.Для належної організації процесу адаптації законодавства передбачатимуться відповідні кошти в програмі фінансування заходів щодо реалізації Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 11 червня 1998 р. N 615.
Фінансування заходів з адаптації законодавства на кожному етапі здійснюватиметься за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, зокрема коштів міжнародної технічної допомоги, із залученням інших не заборонених законодавством джерел.
Інформаційне і наукове забезпечення процесу адаптації законодавства включає:
·постійне інформування органів державної влади про чинне законодавство ЄС, зміни і доповнення до нього, забезпечення ефективного та повного доступу до європейських правових, бібліографічних та інших баз даних учасників процесу адаптації законодавства;
·організацію роботи з перекладу актів законодавства ЄС та надання консультацій з питань використання юридичної термінології, забезпечення діяльності Центру європейського та порівняльного права; ( Абзац третій розділу із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 716 (від 15.05.2003)
·організацію роботи з наукового дослідження процесів уніфікації та гармонізації права в державах - членах ЄС, державах Центральної і Східної Європи, що є кандидатами у члени ЄС.
Кадрове забезпечення потребуватиме:
1.перегляду навчальних програм з юридичних питань з метою їх адаптації до програм держав - членів ЄС, підвищення кваліфікації з питань законодавства ЄС працівників органів виконавчої влади, запровадження спеціалізації з питань законодавства ЄС у рамках навчальних програм вищих навчальних закладів України;
.розроблення для спеціалістів, які забезпечують процес адаптації законодавства, програм вивчення іноземних мов та ознайомлення з юридичною термінологією, що використовується в актах законодавства ЄС;
3.формування і реалізації галузевих та регіональних програм співробітництва з державами - членами ЄС, державами Центральної і Східної Європи у сфері наближення національного законодавства до законодавства ЄС з метою координації відповідної роботи та вивчення досвіду, набутого у цій сфері.
Акти законодавства спрямовані на реформування технічного регулювання
У сучасному світі технічне регулювання є одним з ключових елементів забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. Досконала система технічного регулювання, з одного боку, захищає споживачів від неякісної продукції, яка не відповідає певним нормам, стандартам та регламентам, а з іншого боку - підтримує добросовісну конкуренцію на ринку.
Таблиця 1. - Акти законодавства у сфері технічного регулювання
НазваТип та номер документаМета створення програмиЗакони УкраїниПро загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу <#"justify">-усунення технічних бар'єрів у торгівлі. Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу <#"justify">Таблиця 1. - Національні програмні документи та документи про політику в сфері технічного регулювання
НазваТип та номер документаМета створення програмиКонцепції, Документи про політикуКонцепція державних систем стандартизації, метрології та сертифікації <#"justify">- з метою проведення консультацій з усіма зацікавленими сторонами; - для того аби виявити ставлення українського суспільства до можливих способів розвязання цих проблем та використання нових можливостей. Програми, ПланиДержавна програма стандартизації на 2006-2010 роки <#"justify">Зміна статусу України на міжнародній арені як члена WTO, прагнення до членства в Європейському співтоваристві обумовлює необхідність гармонізації національної системи технічного регулювання, зокрема, з європейською.
На створення адаптованої системи технічного регулювання України до вимог WTO і ЄС націлена «Концепція розвитку технічного регулювання та споживчої політики в 2006-2010 роках». Практичною реалізацією гармонізації систем стандартизації й сертифікації займається Дерспоживстандарт України при активній участі регіональних органів. Незважаючи на намічені й здійснювані практичні заходи, реалізація реформування значно відстає від термінів і вимог WTO.
Реформування системи технічного регулювання почате з 2000 року, його пріоритетним напрямком є адаптація з європейською практикою у відповідності зі ст. 51 і 56 «Угоди про партнерство й співробітництво між Україною і ЄС» і вимогами WTO. Реалізація асоційованого членства в ЄС, зокрема режиму вільної торгівлі, потребує впровадження в національне законодавство України більш ніж 2,6 тис. документів ЄС, а також 80% європейських стандартів, загальна кількість яких становить більш 10 тисяч.
З метою реформування національної системи технічного регулювання Верховною Радою України 17 травня 2001 року прийняті Закони України «Про стандартизацію», «Про підтвердження відповідності», « Про акредитацію органів по оцінці відповідності», які набули чинності 20 червня 2001 року. Закони розроблені на виконання положень Указу Президента України від 22 січня 2000 року №89 « Про впровадження єдиної регуляторної політики в сфері підприємництва» з метою гармонізації національного технічного законодавства відповідно до європейських норм, правил і вимогами WTO.
У грудні 2005 року прийнятий Закон України «Про стандартизацію, технічні регламенти й процедурах оцінки відповідності». Очікувалося, що зі створенням УкрСЕПРО - національного органа із сертифікації, відбуватиметься процес визнання українських систем сертифікації й акредитації, а в цілому й системи технічного регулювання відповідними міжнародними і європейськими організаціями, а це дозволить стати їхнім членом. На жаль, на даний момент ця норма закону не працює.
Зараз система технічного регулювання, із складовими її підсистемами, за організаційною структурою, в цілому, аналогічна діючим у ЄС, а по суті відмінна тим, що технічне регулювання здійснюють органи державного управління.
Адаптація системи технічного регулювання, обумовлена зобов'язаннями щодо членства в WTO, заходами Плану дій Україна - ЄС, вимагає проведення гармонізації українського законодавства й нормативної бази з міжнародними і європейськими нормами, поступового переходу від обов'язкової сертифікації до оцінки відповідності вимогам технічних регламентів.
Дані напрямки визнані на державному рівні й узяті на озброєння національним органом - Дерспоживстандартом України. ДО 2011 року вже прийнято 36 технічних регламентів на певні види продукції, які розроблені на основі відповідних директив ЄС, а також передбачається розробка ще 26 технічних регламентів, поетапне впровадження яких дозволить підприємництву в сфері промисловості застосовувати вимоги директив ЄС, гармонізовані стандарти й модульні схеми оцінки відповідності продукції з використанням декларації про відповідність.
Виникаючі перешкоди й ризики при адаптації системи технічного регулювання показані на Рис. 1. Їхня наявність приводить до появи певних проблем.
Рис. 1 - Адаптація системи технічного регулювання
У цей час у сфері технічного регулювання виявлені наступні проблеми:
·іноземними торговельними партнерами не визнаються результати діяльності національних органів по оцінці відповідності, тому що регулювання відносин у сфері встановлення, застосування й виконання обов'язкових вимог до продукції не відповідає основним положенням законодавства ЄС;
·низький рівень розуміння й поінформованості з боку вітчизняних підприємців, промисловців щодо важливості застосування міжнародних норм і правил, сучасних стандартів, процедур оцінки відповідності, методів управління якістю;
·низький рівень впровадження інновацій і сучасних систем управління якістю;
·поширення несумлінної конкуренції, що приводить до насичення ринку недоброякісною й фальсифікованою продукцією ( до 20 %);
·затримка розвитку системи стандартизації й сертифікації через використання застарілих стандартів, норм і правил, недосконалості державного нагляду за безпекою товарів, низького рівня використання сучасних інформаційних технологій;
·недостатнє фінансування.
Для вирішення перерахованих проблем необхідно проведення першочергових робіт у наступних напрямках:
1.Продовження адаптації законодавства України до вимог законодавства ЄС, Угоди про технічні бар'єри в торгівлі WTO. Адаптація законодавства як пріоритетну складову процесу інтеграції України до Європейського Союзу здійснюється шляхом прийняття нових законів відповідно до вимог Європейського Союзу, внесення змін у чинні закони України й нормативно-правові акти, розробки технічних регламентів на основі європейських директив «Нового підходу».
2.Гармонізація нормативної бази: заміна стандартів колишнього СРСР на сучасні міжнародні і європейські стандарти. У цей час в Україні рівень гармонізації діючих в Україні міждержавних і національних стандартів з міжнародними і європейськими становить 19,2 % .
Крім того, застосовується велика кількість нормативних документів колишнього СРСР: на 1.03.2006 г. фонд діючих міждержавних стандартів становив 16765 од. що не відповідає міжнародним нормам і правилам, принципам Угоди про технічні бар'єри в торгівлі, не сприяє впровадженню нових технологій і інновацій. Впровадження міжнародних і європейських стандартів Міжнародної організації зі стандартизації, Міжнародної електротехнічної комісії, Європейського комітету зі стандартизації, Європейського комітету зі стандартизації й електротехніці (CENELEC) у якості національних недостатньо. За роки незалежності в Україні прийнято понад 7000 національних нормативних документів, з яких частка гармонізованих стандартів становить 51 %.
В Україні поки не одержала широкого поширення добровільна стандартизація й практика участі українських суб'єктів підприємницької діяльності в розробці національних стандартів, гармонізованих з міжнародними і європейськими. Крім того, спостерігається тенденція збільшення числа галузевих стандартів, відомчих правил і технічних умов, які не відповідають сучасному науковому й технічному рівню й ускладнюють координацію робіт зі стандартизації.
3.Організаційне забезпечення системи технічного регулювання для економічного розвитку країни.
В Україні Держспоживстандарт обєднує п'ять функцій - це стандартизація, метрологія, оцінка відповідності (сертифікація, випробування, інспектування, контроль), державний нагляд, захист прав споживачів. З метою виконання умов членства України в WTO щодо забезпечення прозорості процесу розробки технічних регламентів і стандартів, а також доступності їх для користувачів і торговельних партнерів необхідне реформування й перерозподіл функцій даного державного органа. Також вимагає вдосконалення система державного нагляду й контролю над безпекою товарів, відповідно до Закону України « Про ринковий нагляд», прийнятому 01.12.2010 г. Даний закон повинен забезпечити перехід від державного нагляду за дотриманням стандартів на стадії виробництва продукції до впровадження систем управління якістю й ринкового нагляду.
4.Забезпечення дотримання нового законодавства й функціонування нової інфраструктури.
Уповільнене впровадження технічних регламентів здійснюється по наступних причинах:
·неприйняття, як національних, усіх стандартів, які є доказовою базою технічних регламентів;
·процедура призначення органів з оцінки відповідності, які здійснюють підтвердження відповідності вимогам регламентів, потребує зміни;
·процедури ринкового нагляду за безпекою продукції відповідно до європейської практики потребують удосконалення;
·вітчизняні підприємства не готові повністю виконувати всі вимоги технічних регламентів через недосконалі технології й застаріле обладнання.
Низький рівень впровадження технічних регламентів не дає можливості відмовитися від обов'язкової сертифікації.
Адаптація системи технічного регулювання України до існуючої в ЄС спрямована в цей час на прийняття нових Законів і гармонізацію нормативної бази. Перехід від обов'язкової сертифікації до оцінки відповідності вимогам технічних регламентів повинен бути поступовим.
3.1 Закон України « Про стандарти, технічні регламенти й процедури підтвердження відповідності»
Закон дає більш конкретні пояснення використання стандартів і технічних регламентів, скасувавши при цьому дії окремих статей у Законі «Про стандартизацію».
У розділі «основні положення» дано визначення термінів. Відзначимо наступні:
·технічне регулювання - правове регулювання відносин у сфері встановлення, використання й виконання обов'язкових вимог до продукції або пов'язаних з нею процесів, систем і послуг, персоналу й органів, а також перевірка їх дотримання шляхом підтвердження відповідності й/або ринкового нагляду.
·технічний регламент - закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначені характеристики продукції або пов'язані з нею процеси або способи, методи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим. Він може також містити вимоги до термінології, позначень, пакування, маркування або етикетуванню, які використовуються до певної продукції, процесу або способу виробництва.
У розділі «технічні регламенти» Закону відзначається:
·метою розробки й використання технічних регламентів є захист життя й здоров'я людей, тварин, рослин, національної безпеки, охорони навколишнього середовища й природних ресурсів, запобігання недобросовісної практики;
·відповідність уведеним у використання в Україні вимогам до продукції, процесів і послуг технічним регламентам є обов'язковим.
У законі підкреслюється, що національні стандарти, технічні регламенти й процедури оцінки відповідності викладаються українською мовою, а якщо буде потреба мовою відповідних міжнародних або регіональних організацій.
Закон набув чинності 01.12.2005г. Одночасно із прийняттям Закону внесені зміни в Закон України « Про стандартизацію».
.2 Технічні регламенти
Технічні регламенти в Україні за станом на 2010 рік розробляються згідно з Робочою програмою розробки технічних регламентів на 2010 рік, яка затверджена наказом Держспоживстандарту від 30.12.2009 № 488.
На даний час в Україні протягом 2003 - 2011 рр. прийнято 36 технічних регламентів (Реєстр прийнятих технічних регламентів дивитеся на сайті Держспоживстандарту - www.dssu.gov.ua <#"justify">·від 25.03.2009 № 268 « Про затвердження Технічного регламенту щодо безпеки простих посудин високого тиску» (87/404/ЄС),
·від 29.07.2009 № 785 « Про затвердження Технічного регламенту по електромагнітній сумісності устаткування» (2004/108/ЄС)
·від 29.10.2009 № 1149 « Про затвердження Технічного регламенту безпеки низьковольтного устаткування».
·підготовлений проект «Технічного регламенту безпеки машин і механізмів» (2006/42/ЄС), який представлений на розгляд у Кабінет Міністрів України.
Стан впровадження технічних регламентів
У період з 2009 до 2012 рр. планується ввести 25 технічних регламентів, які дозволять вилучити з Переліку продукції, що підлягає обов'язкової сертифікації в Україні, повністю 5 розділів і близько 20 позицій щодо номенклатури продукції.
На сьогодні органами оцінки відповідності виконуються роботи з оцінки відповідності й реєстрації декларацій відповідності продукції, вимогам таких технічних регламентів:
Технічний регламент ліфтів - починаючи з 26.11.2009;
Технічний регламент максимально дозволеного споживання електроенергії холодильними приладами - починаючи з 31.12.2009;
Технічний регламент засобів індивідуального захисту - починаючи з 01.01.2010;
Технічний регламент приладів, що працюють на газоподібному паливі - починаючи з 01.01.2010.
Технічний регламент водонагрівальних казанів, що працюють на рідкому або газоподібному паливі з 09.03.2010
На даний момент виконання робіт з реєстрації декларацій відповідності початі такими органами з оцінки відповідності:
ДП «УЦПВ Промбезпека» UA.TR. 005
ДП «Укрметртестстандарт» UA.TR. 001
ДП «Сертифікаційний випробувальний центр опалювального устаткування» UA.TR. 012.
Для реалізації програми впровадження технічних регламентів протягом 2009 - 2012 рр. Держспоживстандартом разом із центральними органами виконавчої влади, відповідальними за застосування технічних регламентів, впроваджуються такі заходи:
. Створена інфраструктура з 33 призначеними органами оцінки відповідності продукції, на яку поширюються вимоги технічних регламентів, впровадження яких заплановано на 2009 - 2012 рр. (накази Комітету від 07.02.2008 № 49, від 04.07.2008 № 213, від 10.07.2009 № 244, від 08.02.2010 №30).
. Затверджено плани дій по впровадженню технічних регламентів, які були затверджені Кабінетом Міністрів України.
Слід зазначити, що не були включені наступні документи:
План загальних дій по впровадженню Технічного регламенту приладів, що працюють на газоподібному паливі (наказ Держспоживстандарту й Мінпромполітики від 18.11.2008 № 405/769);
План загальних дій по впровадженню Технічного регламенту засобів індивідуального захисту (наказ Держспоживстандарту й Держгірпромнагляд від 12.12.2008 № 469/278);
План загальних дій по впровадженню Технічного регламенту безпеки іграшок (наказ Держспоживстандарту й Мінпромполітики від 29.01.2009 № 44/77);
План заходів поетапного впровадження Технічного регламенту щодо медичних виробів для лабораторної діагностики invitro (наказ Держспоживстандарту й МОЗ від 26.08.2008 № 302/488);
План заходів поетапного впровадження Технічного регламенту щодо активних медичних виробів, що імплантуються (наказ Держспоживстандарту й МОЗ від 26.08.2008 № 303/489);
План заходів поетапного впровадження Технічного регламенту щодо медичних виробів (наказ Держспоживстандарту й МОЗ від 26.08.2008 № 304/490);
План дій з поетапного впровадження Технічного регламенту неавтоматичних вимірювальних приладів (наказ Держспоживстандарту від 10.08.2009 № 292);
. Створюються консультативно-методичні центри з питань впровадження прийнятих технічних регламентів.
. Затверджені переліки національних стандартів, добровільне застосування яких є доказом відповідності продукції вимогам цих технічних регламентів, які періодично актуалізуються.
5. Згадані Переліки стандартів і Перелік призначених органів оцінки відповідності продукції, на яку поширюються вимоги технічних регламентів, опубліковані на офіційному веб-порталі Держспоживстандарту - www.dssu.gov.ua
. Затверджений Порядок ведення реєстру технічних регламентів (наказ Держспоживстандарту від 12.02.2009 № 66).
Введення на веб-порталі Держспоживстандарту інтерактивного Реєстру затверджених технічних регламентів, у якому викладена наявна інформація щодо кожного окремого технічного регламенту, а саме:
·текст регламенту;
·перелік призначених органів оцінки відповідності по конкретному регламенту;
·перелік національних стандартів, добровільне застосування яких є доказом відповідності продукції вимогам цього технічного регламенту;
·адреса й контактні телефони консультаційно-методичного центру з питань застосування конкретного регламенту;
·перелік продукції, на яку поширюються вимоги технічного регламенту.
Зазначений Реєстр постійно актуалізується й поповнюється новою інформацією.
. Затверджений Тимчасовий порядок обліку декларацій про відповідність і надання інформації, що стосується облікових декларацій про відповідність (наказ Держспоживстандарту від 06.03.2009 № 99).
. Питання митного оформлення товарів, які підпадають під дію технічних регламентів, вирішуються шляхом розробки проекту наказу « Про затвердження переліку продукції, на яку поширюються вимоги технічних регламентів». Цей проект на даний час узгоджується із зацікавленими центральними органами виконавчої влади.
. З ініціативи Держспоживстандарту створеними консультативно-методичними центрами розробляються методичні вказівки по впровадженню технічних регламентів, які після їхнього затвердження будуть оприлюднені на офіційному веб-порталі.
. З метою популяризації впровадження технічних регламентів Дерспоживстандартом, Мінпромполітики й Держгірпромнаглядомпроводяться наради й семінари за участю виробників продукції, органів оцінки відповідності, випробувальних лабораторій і представників інших зацікавлених сторін.
.3 Про політику адаптації вітчизняного законодавства в області норм і стандартів до Європейських вимог (суть Білої, Зеленої й Червоної книг)
Одна з основних стратегічних цілей України - стати членом Європейського союзу. Інтеграція України в європейське співтовариство відкриває нові перспективи для розвитку нації. Це ключова перевага, яку одержить Україна від членства в європейських структурах. Україна прагне в ЄС, для того щоб створити умови, які будуть забезпечувати оптимальний розвиток національної економіки. Для цього необхідно формування визначальних мотивів національного розвитку, насамперед - економічного, політичного й гуманітарного.
Вступ у ЄС вимагає не тільки узгодження (гармонізації) законодавства України з європейським, але також і постійного вдосконалювання системи технічного регулювання. На функціонування системи технічного регулювання й споживчої політики впливають об'єктивні й суб'єктивні показники, серед яких виділяється низький рівень розуміння й поінформованості з боку вітчизняних підприємців і промисловців щодо важливості впровадження міжнародних норм і правил, сучасних стандартів, процедур оцінки відповідності, засобів вимірювальної техніки, методів управління якістю і т.д.
У світі накопичений великий досвід у сфері гармонізації законодавства різних країн. У європейській практиці найпоширенішою формою є розробка й затвердження Зеленої й Білої книг. Під Зеленою книгою (GreenPaper) розуміється дискусійна доповідь про ту або іншої області політики ЄС. Документ, адресований зацікавленим сторонам, які можуть приєднатися до його обговорення. Під Білою книгою (WhitePaper) розуміється документ нормативного характеру ( на відміну від Зеленої книги), що містить конкретну позицію або рішення проблеми, зокрема офіційний перелік, що містить, напрямків діяльності в певній області й способів досягнення поставлених цілей. В 1997 р. була опублікована Біла книга ЄС «Енергія майбутнього: поновлювані джерела енергії». Вона не мала законодавчої сили, але спонукала європейські країни до початку діалогу про можливості поновлюваних джерел енергії. Існує кілька десятків Білих книг ЄС.
Особливо варто відзначити досвід інтеграції країн Центральної й Східної Європи в ЄС. Основні напрямки й механізми інтеграції, у тому числі й в області гармонізації законодавства країн Центральної й Східної Європи із законодавством ЄС сформульовані в Білій книзі ЄС «Підготовка асоційованих країн Центральної й Східної Європи до інтеграції у внутрішній ринок Європейського Союзу». Однак необхідно помітити, що існує бізнес-поняття «Біла книга» - це документ, що розкриває суть продуктів і послуг, а також утримуючий інформацію, починаючи з надання вибору й закінчуючи стратегією рішення завдань.
Для забезпечення виконання розробленого протягом 2007-2010 рр. Стратегічного плану трансформації системи технічного регулювання й захисту прав споживачів, удосконалення політики в цих сферах, облік позицій усіх зацікавлених сторін, розробка нової збалансованої політики, що відповідає вимогам України, була створена група аналізу політики адаптації вітчизняного законодавства в області норм і стандартів до європейських вимог у рамках проекту «Створення груп аналізу політики в центральних органах виконавчої влади». Результатом роботи групи, яка працювала протягом 2007 року, стала Червона книга. Метою книги є розробка стратегічних напрямків адаптації вітчизняного законодавства в області норм і стандартів до європейських на період до 2015 року. При формуванні книги брали участь відомі фахівці системи Держспоживстандарту України, які виразили своє бачення шляхів оптимізації системи технічного регулювання в Україні. Основна увага приділяється підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції, сприяння сталому зростанню економіки, створення більш сприятливих умов для розвитку підприємництва, сумлінної конкуренції, поліпшення захисту життя, здоров'я людей, навколишнього середовища, прав споживачів, усунення технічних бар'єрів у торгівлі, що, у свою чергу, дозволить підвищити культуру виробництва й споживання продукції й послуг.
Червона книга складається з 16 розділів.
4. Перспективи системи технічного регулювання
Для адаптації української системи технічного регулювання до європейських стандартів, норм і правилам у травні 2006 р. Кабмін затвердив відповідну Концепцію на 2006-2010 рр. Документ, зокрема, передбачав виконання ( у рамках Плану дій Україна - ЄС) вимог про вільне переміщення промислової продукції на ринок ЄС. З метою реалізації цього плану в частині «Стандарти, технічне регулювання й оцінка відповідності» у грудні 2005 р. Дерспоживстандарт України й Генеральний директорат Європейської комісії «Підприємництво й промисловість» домовилися про співробітництво.
Щоб прискорити впровадження в Україні європейських директив по цих напрямках, Єврокомісія вирішила надати нашій країні технічну допомогу по короткостроковій програмі TAIEX.
Європа теж не стояла на місці. Як заявив наприкінці минулого року Мішель Айраль, директор ГД «Підприємництво й промисловість», під керівництвом Єврокомісії почався перегляд усього масиву законодавства, що діє в ЄС, з метою його вдосконалення й спрощення для зручності використання. У рамках цього процесу йде ревізія Нового й Глобального підходів, які будуть об'єднані й одержать назву Новий глобальний підхід. Об'єктом перегляду стали також і директиви Нового підходу. Вони в цілому непогано себе зарекомендували, але розроблялися в 90-х, коли ще не було необхідного досвіду. Однак у переглянутих директивах підходи залишилися колишніми, відмінності між старими й новими версіями директив будуть незначними.
Впровадження українських технічних регламентів збігається з переглядом європейських директив, на основі яких розроблялися регламенти. «Якщо ви ухвалюєте гармонізовані стандарти в якості національних, переглянути й прийняти нові версії регламентів буде нескладно»,- заявив пан Айраль, звертаючись до українських фахівців.
Кожна із країн ЄС сама вибирає систему контролю й спостереження за ринком. Але основні підходи координуються на рівні Єврокомісії. Як правило, нагляд здійснюється за статистичним даними про нещасні випадки (наприклад, від пожеж і ударів електричним струмом), скаргам споживачів і представників промисловості, повідомленням з інших країн, а також за інформацією з митних органів. Втім, у багатьох випадках митниця не допомагає - вона більше зайнята пошуком зброї й наркотиків, ніж - контрафактної продукції.
Незважаючи на всі заходи, зараз на європейському ринку обертається до 30% потенційно небезпечної продукції, яка хоч і має мітку «СЄ», але часто без адреси компанії, яка її виробила. Але коли компанію знайдуть, її репутація постраждає. Контролюючі органи зобов'язують таких несумлінних виробників публікувати за свій рахунок відповідні оголошення в популярних виданнях. Причому доти, поки небезпечна продукція не зникне з ринку. А такі оголошення в країнах ЄС коштують надзвичайно дорого.
З метою вдосконалення законодавства в сфері технічного регулювання на основі європейської директиви 2001/95/ЄЕС був прийнятий закон «Про державний ринковий нагляд». Він повинен створити умови для введення в обіг продукції, яка відповідає вимогам безпеки. Дерспоживстандарт розробив і затвердив Порядок декларування відповідності продукції з низьким рівнем ризиків для життя й здоров'я споживачів. Крім того, комітет підготував Перелік продукції, відповідність якої може бути підтверджене декларацією про відповідність. Цей перелік, у який на першому етапі ввійшло понад 30 види продукції, погоджений з усіма зацікавленими міністерствами й відомствами й зараз перебуває на реєстрації в Міністерстві юстиції.
У звязку із вступом у WTO і інтеграцією з ЄС, національна система технічного регулювання вимагає модернізації. У процесі реформування повинні бути досягнуті такі цілі:
·Профільне законодавство повинне бути гармонізоване з вимогами WTO і ЄС.
·Крім того, потрібно впровадити повний масив європейських і міжнародних стандартів і оптимізувати інфраструктуру системи технічного регулювання ( у тому числі створити систему підготовки кадрів).
·Нарешті, необхідно створити ефективну систему нагляду над безпекою товарів і послуг.