я, навколишнього природного середовища, а також, яка не завдає шкоди їхньому майну [3].
Визначення змісту права на споживання якісної та безпечної продукції (товару) неможливе без розкриття змісту самого поняття якості продукції (товару). Якість продукції відповідно до Міжнародного стандарту - це сукупність властивостей і характеристик продукції або послуги, які надають їм здатність задовольняти обумовлені або передбачувані потреби.
Технічний рівень продукції - система показників, що характеризують якісні властивості вироби та їх відповідність кращим світовим зразкам. Оцінка технічного рівня продукції повинна вестися на протязі усього життєвого циклу виробу: дослідження і конструкціювання (проектування), виробництво, обіг і реалізація, експлуатації і споживання.
2.2 Закон України "Про захист прав споживачів" - основа законодавства про захист прав споживачів в Україні
Питання щодо захисту прав споживачів регулюється багатьма нормативно - правовими актами в нашій державі. До цього списку входять як законодавчі акти національного законодавства, так й міжнародні.
Закон "Про захист прав споживачів" є основоположним нормативно - правовим актом, регулюючим дану сферу суспільних відносин в Україні. Він прийнятий 12 травня 1991 року (нині діє в редакції Закону від 01 грудня 2005 р.).
Закон "Про захист прав споживачів" містить низку основних положень та принципів захисту прав споживачів, які повинні застосовуватися до всіх відносин за участю споживачів.
Згідно з цим Законом споживачам гарантуються права на безпеку товарів, робіт, послуг для їх життя та здоров'я, на достовірну та необхідну інформацію про товари, роботи, послуги, що придбаваються, їх належну якість, відшкодування завданих їм збитків, на судовий захист у разі порушення їхніх прав.
Він також передбачає засоби захисту, які застосовуються до порушників державними органами та громадськими організаціями.
Споживачем відповідно до Закону є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника
Якщо особа лише цікавиться у продавця відносно властивостей якогось товару, але не купує його, така особа також вважається споживачем.
Як випливає із Закону про захист прав споживачів, споживачем є не тільки особа, яка прибуває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги), але й особа, яка ними безпосередньо користується. Тому, якщо особа отримала товар в якості подарунка, вона стає споживачем.
Споживач має наступні права:
1) захист своїх прав державою;
) належну якість продукції та обслуговування;
) безпеку продукції;
) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
) відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;
) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів) [3, 8].
Головні вимоги до товарів (робіт, послуг). Права споживача на належну якість та безпеку товарів (робіт, послуг)
Споживач повинен знати, що придбаний ним товар (робота чи послуга) повинен відповідати певним вимогам.
По-перше, товар повинен бути якісним.
Відповідно до Закону споживач має право на те, щоб якість придбаного товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товар, яку надав продавець (виконавець, виробник). Гарантією забезпечення цього права є стаття 6 пункт4 та 5 вище зазначеного закону [3, 11].
Згідно з Законом України "Про стандартизацію", прийнятим 17 травня 2001 року, вимоги до якості товарів (робіт, послуг) визначаються у нормативних документах по стандартизації.
Зараз у діють міждержавні стандарти (ГОСТ), державні стандарти України (ДСТУ), технічні умови України (ТУУ), галузеві стандарти України (ГСТУ). Товар може вироблятися за будь-яким з цих документів.
Якщо у договорі не передбачені умови щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою цей товар звичайно використовується. Це означає, якщо споживач придбав телевізор, то останній повинен передавати зображення та звук, бути придатним для перегляду телевізійних передач.
Якщо споживач при укладанні договору попередив продавця про конкретну мету придбання товару, то переданий товар повинен бути придатним для використання за цією метою.
Споживач має право ознайомитися з документами, що підтверджують відповідність товару вимогам законодавства.
На ряд товарів виробник або продавець встановлюють гарантійний термін. Цей термін можна визначити як період часу, протягом якого виробник (продавець) відповідає за недоліки товару перед споживачем. До більшості товарів, на які встановлений гарантійний термін, прикладається спеціальний гарантійний талон, в якому вказується строк гарантії, адреси сервісних центрів та інше.
По-друге, придбані товари (роботи, послуги) за звичайних умов їх використання, зберігання, транспортування повинні бути безпечними для життя та здоров'я споживача, навколишнього середовища, а також повинні не завдавати шкоди майну споживача.
Якщо для безпечного використання товару необхідне додержання спеціальних правил, то виробник зобов'язаний довести ці правила до відома споживачів.
На товари (наслідки робіт), використання яких понад визначений термін є небезпечним, встановлюється термін придатності. Наприклад, такі терміни придатності встановлюються на всі харчові продукти, косметичні вироби, лікарські засоби та інші товари, які в процесі споживання споживаються повністю.
Виробник зобов'язаний попереджати споживача про наявність терміну придатності, про обов'язкові умови використання товару, а також про необхідні дії після закінчення терміну придатності.
Термін придатності звичайно вказується на етикетках, ярликах, упаковках або в інших документах, що додаються до товару при його продажу. Термін придатності обчислюється днями, місяцями, роками від дня виготовлення, який теж повинен бути зазначений на етикетці, ярлику, упаковці тощо.
Продаж товарів, на яких термін придатності не зазначений або термін придатності яких минув, забороняється. За продаж таких товарів суб'єкти господарювання несуть відповідальність у вигляді штрафу.
Закону "Про захист прав споживачів" закріпляє права споживача у разі виявлення недоліків або фальсифікації товару протягом гарантійного терміну.
Якщо на товар не встановлений гарантійний термін, вимога у зв'язку з його недоліками відповідно до статті 680 Цивільного кодексу може бути пред'явлена споживачем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна - в межах трьох років від дня передання товару споживачу [2, 210].
Під недоліками розуміється будь-який зовнішній прояв невідповідності якості придбаного товару якості, визначеній державними стандартами та умовами договору, а при їх відсутності - вимогам, що звичайно пред'являються, а також інформації про товар, наданій продавцем.
Недоліки можуть бути явними та прихованими. Явні недоліки можуть бути виявлені при прийнятті (передачі) товару, наприклад, шляхом огляду, примірки тощо або для їх виявлення встановлені спеціальні правила, наприклад, підключення до мережі і т.п.
Приховані недоліки проявляють себе в процесі експлуатації (споживання) або зберігання.
При продажу товарів продавець повинен попередити споживача, як про явні недоліки товару, так і про приховані, якщо вони йому відомі.
Якщо продавець не попередив споживача про вищеназвані недоліки, то настають правові наслідки, передбачені в Законі.
Споживач, який придбав товар з недоліками, вправі за своїм вибором (а не за вибором продавця) вимагати одного з наступного:
1) пропорційного зменшення ціни;
) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
) відшкодування витрат на усунення недоліків товару
) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;
) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар [3, 15].
Доставка великогабаритних товарів і товарів вагою понад п'ять кілограмів продавцю, виробнику та їх повернення споживачеві здійснюються силами і засобами продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції).
У разі невиконання цього зобов'язання, а також відсутності продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції) у місцезнаходженні споживача доставка і повернення товарів можуть бути здійснені споживачем за їх рахунок.
Недоліки товару усуваються шляхом ремонту товару, заміни його частин, агрегатів, які вийшли з ладу.
У цьому випадку споживач не повинен сплачувати за ремонт товару, заміну його частин і т.п., а також їх вартість. Термін, протягом якого повинні бути усуненні недоліки, складає 14 днів, за згодою сторін він може бути іншим.
На письмову вимогу споживача на час ремонту йому надається (із доставкою за рахунок продавця) товар аналогічної марки. Перелік товарів, які надаються споживачу на час ремонту, визначений Кабінетом Міністрів України. При виконанні гарантійних ремонтів гарантійний термін збільшується на час перебування товару в ремонті. Зазначений час обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків.
У разі порушення строків усунення недоліків товару та ненадання товару аналогічної марки споживачеві виплачується неустойка у розмірі 1 % вартості товару за кожен день затримки усунення недоліків понад встановлений термін (14 днів).
Споживач сам вправі усунути недоліки товару (наприклад, замість неякісної деталі придбати справну) або доручити усунути недолік третій особі з відповідним відшкодуванням витрат на їх виправлення. Слід мати на увазі, що розмір відшкодування не повинен перевищувати вартості товару. Для того, щоб одержати відшкодування витрат, споживач повинен, по-перше, надати докази відносно того, що у товарі були недоліки. Тому, напевне, доцільно пред'явити товар продавцю або виробнику (підприємствам продавця, виробника), які засвідчать цей факт. По-друге, споживач повинен надати документ, якій підтвердить розмір його витрат на усунення недоліків [8, 25].
Споживач має право на заміну неякісного товару на товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості або на такий самий товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) .
Під час заміни товару з недоліками на товар аналогічної марки, ціна на який змінилася, перерахунок не провадиться.
Під час заміни товару з недоліками на такий же товар іншої марки перерахунок вартості провадиться виходячи з цін, що діяли на час обміну.
За наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості - протягом 14 днів або за домовленістю сторін.
Уразі відсутності товару вимога споживача про заміну підлягає задоволенню у двомісячний термін з часу відповідної заяви. Якщо задовольнити вимогу споживача про заміну товару у встановлений термін неможливо, споживач вправі за своїм вибором пред'явити продавцю, виробнику інші вимоги.
При обміні товару його гарантійний термін обчислюється заново від дня обміну. Про це варто пам'ятати, вирішуючи, який засіб захисту споживацьких прав обрати: безоплатне усунення недоліків товару чи його заміну.
Вимоги щодо відповідного зменшення купівельної ціни товару пред'являються, якщо товар, незважаючи на недоліки, придатний до споживання, та ціна, за якою був придбаний товар споживачем, була встановлена без урахування зниження його якості. Товар повинен бути придатний до використання без усунення в ньому недоліків, оскільки споживач водночас не може заявити вимоги про безоплатне усунення недоліків товару та про відповідне зменшення ціни
Знижка купівельної ціни здійснюється продавцем. Споживач має право оскаржити результат знижки ціни.
У разі розірвання договору товар з недоліками повертається продавцю, виробнику, а сплачена за нього грошова сума - споживачу.
У разі підвищення ціни на товар розрахунки провадяться виходячи з його вартості на час пред'явлення відповідної вимоги, а у разі зниження ціни - виходячи з вартості товару на час купівлі. Гроші повертаються споживачеві у день розірвання договору, а у разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору - в інший термін за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом 7 днів.
Крім цього споживач має право на відшкодування збитків, понесених ним у зв'язку із розірванням договору (наприклад, вартість перевезення товару), у тому числі усі витрати на утримання товару (наприклад, витрати на технічне обслуговування машини і т.п.). Розмір збитків підраховується споживачем та підтверджується документами (договором, квитанціями і т.п.). У разі придбання споживачем продовольчих-товарів неналежної якості продавець зобов'язаний замінити їх на якісні товари або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо вказані недоліки виявлені у межах терміну придатності.
Під час продажу товару продавець зобов'язаний видати споживачеві розрахунковий документ (товарний, касовий чек тощо), що засвідчує факт купівлі з позначкою про дату продажу.
Вимоги (усні або письмові претензії) споживача розглядаються після пред'явлення споживачем розрахункового документу, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні терміни, - технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу.
Якщо продавець, виробник доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання, вимоги споживача не підлягають задоволенню. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.
Законодавством також визначено право споживача на отримання послуг (робіт) відповідної належної якості.
У разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати:
) безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк;
) відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги);
) безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи;
) відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи;
) реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору [3, 16].
Аналізуючи детально чинне законодавство прав споживачів требі зазначити про істотні зміни в ньому. Це, по-перше, що стосується самого визначення поняття „споживача» (зміна поняття його як громадянина на фізичну особу). Нововведенням в Закону також є питання врегулювання споживчого кредитування, укладення договору поза торговельним чи офісним приміщенням, укладення договору на відстані.
Щоб достатньо зрозуміти в чому саме полягають дані зміни, що собою являє споживчий кредит, укладення договору поза торговельним чи офісним приміщенням, укладення договору на відстані
Споживчий кредит - це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту - кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва. о договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:
) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом;
) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;
) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки;
) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.
Аналізуючи дану відносно нові зміну, треба зазначити про появу обов,язків зі сторони споживачів (що не спостерігалось в старій редакції Закону), а саме обов,язки, що стосуються виплати споживчих кредитів. Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі:
) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або
) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або
) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або
Що стосується укладення договору поза торговельним чи офісним приміщенням, то існують Правила продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями, затвердженні Наказом Міністерства економіки України від 19 квітня 2007 р. N 103, які регулюють всі важливі аспекти укладання даного виду договору та відповідальності.
Ці Правила визначають відносини між споживачем і субєктом господарювання - продавцем товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями на підставі договору купівлі-продажу, укладеного на відстані чи поза торговельними або офісними приміщеннями, а також регламентують вимоги в дотриманні прав споживачів щодо належної якості, безпеки і належного торговельного обслуговування [4,1]. Захист прав споживачів у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями передбачено ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів» та «Правилами продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями»
Договір купівлі-продажу, укладений на відстані - письмовий правочин між суб'єктом господарювання - продавцем товарів поштою і споживачем про якість, строки, ціну та інші умови, за яких реалізується товар, укладений за допомогою засобів дистанційного зв'язку. Підтвердження вчинення правочину оформляється відповідним розрахунковим документом.
Міністерством економіки України та Міністерством транспорту та зв,язку України виданий Наказ від 11.06.2008 N 206/699 „Про затвердження Правил продажу товарів поштою» регулюють відносини між споживачем, суб'єктом господарювання - продавцем товарів поштою на підставі договору купівлі-продажу, укладеного на відстані, та оператором поштового зв'язку, а також визначають вимоги в дотриманні прав споживачів щодо якості, безпеки товарів і належного торговельного обслуговування [5, 1].
Правове регулювання даного питання відображено також в інших законодавчих актах нашої країни. Вище зазначений акт є прикладом підзаконного акта, регулюючого даний аспект.
Споживач має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом чотирнадцяти днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару.
Підтвердження інформації не вимагається споживач може розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту його укладення.
У разі продажу матеріальних речей їх повернення також свідчить про розірвання договору.
Якщо підтвердження інформації не відповідає вимогам частини третьої цієї статті, строк, протягом якого споживач має право розірвати договір, становить дев'яносто днів з моменту одержання такої інформації, або у разі продажу матеріальних речей - з моменту одержання товару або першої поставки товару. Якщо протягом цього строку підтвердження інформації було виправлене, споживач має право розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту одержання виправленого підтвердження [3, 24].
Споживач має право на те, щоб продукція за звичайних умов її використання, зберігання і транспортування була безпечною для його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також не завдавала шкоди його майну.
У разі відсутності нормативних документів, нормативно-правових актів, що містять обов'язкові вимоги до продукції, використання якої може завдати шкоди життю, здоров'ю споживача, навколишньому природному середовищу, а також майну споживача, відповідні органи виконавчої влади, що здійснюють державний захист прав споживачів, зобов'язані негайно заборонити випуск і реалізацію такої продукції [3, 27].
Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.
Інформація про продукцію повинна містити:
) назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються;
) найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція;
) дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт;
) відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами;
) позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів; 6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції;
-1) виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров'ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності;
) дату виготовлення;
) відомості про умови зберігання;
) гарантійні зобов'язання виробника (виконавця);
) правила та умови ефективного і безпечного використання продукції;
) строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій;
) найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування [3, 31].
Законодавством також визначено випадки, коли виробник не несе відповідальність:
1) шкоду завдано з вини споживача внаслідок порушення ним встановлених правил користування, зберігання чи транспортування продукції або дії непереборної сили,
) він не вводив продукцію в обіг,
) дефект у продукції виник внаслідок додержання виробником вимог законодавства або виконання обов'язкових для нього приписів державної влади. Згідно з п. 6 ст. 10 Закону виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов'язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок непереборної сили. Ці положення закону слід враховувати при з'ясуванні питання щодо наявності підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Отже, Закон України „ Про захист прав споживачів» є одним з основних нормативно - правових актів, регулюючих дану сферу суспільних відносин. Він також, є основною гарантією захисту прав споживачів (реалізації всіх прав, передбачених вище зазначеним Законом).До основних прав споживача належать :
Øзахист своїх прав державою;
Øналежну якість продукції та обслуговування;
Øбезпеку продукції;
Øнеобхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
Øвідшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;
Øзвернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав;
Øоб'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів) [3, 8].
2.3 Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів
Важливою гарантією здійснення прав споживачів є їх судовий захист.
Захист прав споживачів є невідємною складовою частиною такої категорії, як "права людини". Основний закон нашої держави - Конституція України - у ст. 42 передбачає, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав людини як споживача, може здійснюватися як спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, так і судом. При задоволенні вимог споживача суд водночас вирішує питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Доречно нагадати, що споживачам законодавство надає право предявляти позови до суду на свій вибір:
·за місцем свого проживання;
·за місцезнаходженням відповідача;
·за місцем заподіяння шкоди;
·за місцем виконання договору.
При цьому споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що повязані з порушенням їхніх прав.
Вище зазначене право гарантується державою шляхом встановлення в стандартах обов'язкових вимог до товарів (робіт, послуг).Але, на жаль, не всі товари, які реалізуються торговельними підприємствами, мають сертифікати, які підтверджують їх безпеку для життя і здоров'я споживачів. Велика кількість фальсифікованих товарів, товарів із простроченими термінами придатності, без відповідних інструкцій реалізуються через торговельну мережу. Придбання споживачем товару неналежної якості тягне небажані негативні наслідки для нього.
Для особи, чиє право порушено, першочергового значення набуває можливість якнайшвидшого відновлення порушеного права та усунення негативних наслідків, спричинених недоліками речі. Звичайно, дисциплінований та добросовісний продавець (виробник, виконавець) може сам оперативно усунути негативні наслідки придбання споживачем товару неналежної якості. Для інших продавців необхідні заходи примусового впливу. Тому важливе значення для споживачів має встановлення ефективного механізму відновлення їх порушених прав. Для цього в законодавстві передбачаються відповідні санкції щодо продавців (виробників, виконавців) та певний порядок задоволення вимог споживачів [7, 65].
У разі порушення прав споживачів законодавством нашої держави передбачено:
vцивільно-правову відповідальність
vадміністративно-правову відповідальність
vфінансово-економічну відповідальність
vкримінальну відповідальність
vінші примусові заходи, спрямовані на захист прав споживачів-покупців.
Статтею 14 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачена можливість відшкодування збитків, завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією, або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.
Статтею 15 Закону передбачено можливість відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією (зокрема рекламою). Продавець не звільняється від відповідальності у разі неодержання ним від виробника (імпортера) відповідної інформації про товар.
Статтею 8 Закону передбачено право споживача вимагати безоплатного усунення недоліків придбаного товару у розумний строк, відшкодування витрат на усунення недоліків товару як спосіб відшкодування збитків.
Стаття 10 Закону передбачає можливість відшкодування збитків споживачу з усуненням ним недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи.
Згідно з ч. 9 ст. 10 Закону виконавець зобов'язаний протягом місяця відшкодувати збитки, що виникли у зв'язку з втратою, псуванням чи пошкодженням речі, прийнятої ним від споживача для виконання робіт (надання послуг). Виконавець не звільняється від відповідальності, якщо рівень його наукових і технічних знань не дав змоги виявити особливі властивості речі, прийнятої від споживача для виконання робіт (надання послуг).
Стаття 10 Закону передбачає відповідальність виконавця за шкоду, завдану життю, здоров'ю або майну споживача, що виникла у зв'язку з використанням речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт (надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних знань, що дає змогу виявити їх властивості, згідно із законодавством.
Статтею 16 Закону передбачено майнову відповідальність за шкоду, завдану дефектною продукцією або продукцією неналежної якості. Право вимагати відшкодування завданої шкоди визнається за кожним потерпілим споживачем незалежно від того, чи перебував він у договірних відносинах з виробником (виконавцем, продавцем). У цих правовідносинах Закон поклав на споживача обов'язок доводити наявність шкоди та зв'язку між шкодою і дефектом. Крім того, Закон покладає відповідальність на виробника (виконавця) незалежно від дій чи бездіяльності інших осіб, які мають відношення до шкоди, що завдана дефектною продукцією або продукцією неналежної якості.
В Законі України „Про захист прав споживачів» визначена від повільність за порушення законодавства про захист прав споживачів. Зокрема, вона визначена статтею 23, в якій мають місце 11 пунктів. Там визначена відповідальність суб,єктів господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, ресторанного господарства
Суми штрафів зараховуються до державного бюджету. Порядок їх стягнення визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі невиконання в добровільному порядку суб'єктами господарювання сфери торгівлі і послуг, утому числі ресторанного господарства, визначених у статті 26 цього Закону рішень (постанов) спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, його територіальних органів та їх посадових осіб про накладення стягнення примусове виконання таких рішень (постанов)здійснюється державною виконавчою службою в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" [3, 31].
Спори про відшкодування заподіяної моральної (немайнової) шкоди фізичній чи юридичній особі розглядаються, зокрема, при порушенні зобов'язань, що підпадають під дію Закону України „Про захист прав споживачів» вимоги споживача не підлягають задоволенню, якщо продавець, виготівник доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання.
Зокрема, крім Закону України "Про захист прав споживачів" відповідальність за порушення прав споживачів встановлено і Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Згідно з даним Кодексом до адміністративної відповідальності притягаються особи винні у:
·порушенні правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю;
·порушенні порядку проведення розрахунків із споживачами;
·відмові у наданні громадянам-споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця), у навчанні безпечного та правильного їх використання, а так само обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів;
·відмові громадянину-споживачу в реалізації його права в разі придбання ним товару неналежної якості;
·порушенні правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами;
·випуску і реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів;
·випуску у продаж нестандартної продукції;
·виконанні робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил;
·порушенні правил виробництва, ремонту, продажу та прокату засобів вимірювальної техніки;
·порушенні правил застосування засобів вимірювальної техніки.
Законодавство про захист прав споживачів не містить норм, які б дозволяли поглинати менш тяжке порушення більш тяжким. Штрафи накладаються окремо за кожне виявлене порушення.
Висновки
Проголошення Конституцією України права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на інформацію про якість харчових продуктів і предметів побуту (товарів) зобов'язує державу, органи місцевого самоврядування створити організаційно-правові, соціально-економічні та примусово-владні гарантії забезпечення цього права. Водночас усі громадяни і юридичні особи зобов'язані дотримуватися встановлених правил, що забезпечують дотримання означеного права. Таким чином держава встановила певні гарантії, і усі закони та інші нормативно-правові акти мають відповідати наведеній конституційній нормі.
Основу національного законодавства щодо захисту прав споживачів складають положення Розділу II Конституції України, основний акт законодавтсва в даній сфері - Закон України „ Про захист прав споживачів».
Головним каталізатором розвитку захисту прав споживачів є виникнення нових суспільних відносин у цій сфері (нових аспектів регулювання), потребуючих регламентації. Так тенденції розширення має напрямок захисту прав споживачів в фінансовій сфері (банківських послуг, небанківських фінансових послуг), напрямок, пов,язаний з розповсюдженням продуктів харчування, які містять генетично модифіковані організми, напрямок щодо надання послуг за допомогою електронних засобів комунікації.
Якщо порівняти редакцію Закону України „Про захист прав споживачів» від 1991 року з чинною на теперішній час, то можна спостерігати істотні зміни в ньому. Це, по-перше, що стосується самого визначення поняття „споживача» (зміна поняття його як громадянина на фізичну особу). Нововведенням в Закону також є питання врегулювання споживчого кредитування, укладення договору поза торговельним чи офісним приміщенням, укладення договору на відстані.
В нашій державі проводяться різноманітні програми, конференції, заходи, спрямовані на розширення суспільної правосвідомості в сфері захисту прав споживачів, на поставлення важливих (глобальних) питань перед нашим суспільством та державою, на вдосконалення законодавства в даній сфері та більш чіткого врегулювання важливих питань.
Про права споживачів та їх захист написано немало. Та незважаючи на це, не зменшується кількість людей, які звертаються до юристів із запитаннями «що робити якщо придбана ними річ виявилась неякісною, а продавець відмовляється її замінити чи повернути виплачені за неї гроші?» Всі знають, що законодавством України передбачено як гарантії якості товарів і послуг, які надаються громадянам, так і можливість їх захистити. Та чи багато людей знає куди звертатись і що робити, якщо вони потраплять у таку ситуацію?
Отже, відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на:
) захист своїх прав державою;
) належну якість продукції та обслуговування;
) безпеку продукції;
) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
) відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;
) звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав;
) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).
Як можна побачити, обсяг прав громадян передбачено досить великий, але що ж є насправді? Насправді є те, що люди досі купують товари, які не відповідають вимогам якості, а коли вони намагаються їх обміняти або здати назад продавцеві, їм незаконно відмовляють.
Така поведінка продавців зумовлена багатьма факторами: і їхньою безвідповідальністю, і сподіванням на безкарність. Але ж неможна робити покупки, сподіваючись лише на чесноти продавців. Потрібно стимулювати їхню законослухняну поведінку своєю наполегливістю та активними діями, тому що лише такими методами у наших продавців можна «виховати звичку» продавати якісний товар.
Держава захищає права споживачів (стаття 42 Конституції України), що є однією із фундаментальних ознак сучасного демократичного суспільства і є складовою частиною захисту прав людини. Одним із способів захисту є притягнення осіб, що порушують, законодавчо закріплені норми, є юридична відповідальність цих осіб. Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин.
Надійна законодавча база, чітко функціонуючий механізм державної реалізації захисту прав споживачів є тими гарантіями, які закріплюють та захищають права споживача на якісні та безпечні продукти, товари, роботи та послуги. Законодавча база в галузі захисту прав споживачів на цей час вже досить розроблена, але на жаль вона майже не узгоджена зі світовими стандартами якості, тому український споживач не є захищеним від натиску імпортного «неліквіду». Тому на цей час головною гарантією захисту прав споживачів є судовий захист.
Список використаних джерел
.Конституція України від 28.06.1996р.// ВВРУ.1996. - №54
.Цивільний кодекс України від 12.05.2004 р.//ВВР,2003,№40-44,ст.356
.Закон України «Про захист прав споживачів»: вiд 12.05.1991 № 1023-XII остання редакцiя вiд 22.09.2011;
.Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» вiд 23.12.1997 № 771/97-ВР, остання редакцiя вiд 15.10.2010
.Правила продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями, затвердженні Наказом Міністерства економіки України від 19 квітня 2007 р. N 103
.Наказ від 11.06.2008 N 206/699 „Про затвердження Правил продажу товарів поштою»
.Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р. № „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»;
.Концепція державної цільової програми про захист прав споживачів на 2008 - 2011 роки, схвалено Розпорядженням КМУ від 9 квітня 2008 р. N 649-р;
.Воронков А. М., Сім'ячко В. І. Захист прав споживачів. Наближення законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Українсько-європейський консультативний центр з питань законодавства, Листопад 2010 р. - 10 с.
.Законодательство Украины о защите прав потребителей. Право и практика, 2011 рік;
.Кошман К. Прийняття та впровадження міжнародних стандартів в Україні \\Підприємництво, господарство і право. - К. 2007 р., №1 - с.103-105;
.Ластовина В.Я. О защите прав потребителей. Практическое пособие о применении действующего законодательства Украины.
.Маланчук Т.В. «Контроль за якістю і безпечністю продукції як фундаментальна функція держави щодо гарантування захисту прав споживачів»;
.Основи конституційного права. За ред. В.В.Копейчикова.
.Парций Я. О защите прав потребителей // Хоз-во и право. - 2002. - № 8. - С. 24-37; 2003. - № 2. - С. 3-18.
.Селезнев В.В. Как защищать свои права потребителя? - Х.: Одиссей, 2005. - 416 с.
.Циганков А. Защита прав потребителей в Украине // Предпринимательство, хоз-во и право. - 2000. - № 4. - С. 34-39.