Методика складання і використання крупномасштабних ґрунтових карт (на прикладі господарства 'Золочівське' Золочівського району Харківської області)

Методика складання і використання крупномасштабних ґрунтових карт (на прикладі господарства 'Золочівське' Золочівського району Харківської області)

Курсова робота

з картографії ґрунтів

на тему: «Методика складання і використання крупно масштабних ґрунтових карт (на прикладі господарства «Золочівське» Золочівського району Харківської області)»

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Загальні відомості про господарство. Направлення господарства

Розділ 2. Методика проведення ґрунтової зйомки

.1 Підготовчий період

.2 Польовий період

.3 Камеральний період

Розділ 3. Сучасні методи досліджень ґрунтів та картографування ґрунтового покриву

Розділ 4. Характеристика матеріалів великомасштабного обстеження ґрунтів

.1 План ґрунтів і номенклатурний список ґрунтів

4.2 Агровиробничі групування ґрунтів та характеристика картограми агровиробничих груп ґрунтів

.3 Характеристика картограми охорони земель від ерозії і рекомендації щодо запобігання ерозійним процесом

4.4 Рекомендації по раціональному використанню ґрунтів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Картографія - це галузь науки, техніки і виробництва, що охоплює вивчення, створення та використання картографічних творів.

Складовою частиною поняття „картографія” є слово «карта» (в перекладі з грецької означає аркуш папірусу для письма), яким позначають особливу форму фіксування знань про навколишній світ.

Ґрунтова картографія - один із важливих розділів генетичного ґрунтознавства, який вивчає методи польової діагностики ґрунтів і складання на цій основі ґрунтових карт, планів і супутніх матеріалів.

За традиційним визначенням, закріпленим державним стандартом, карта - це зменшене, побудоване в картографічній проекції, узагальнене і виконане в певній системі умовних позначень зображення поверхні Землі, іншого небесного тіла чи позаземного простору з розміщеними або спроектованими на них об'єктами реальної дійсності.

При лінійних вимірюваннях на невеликих ділянках радіусом менше 20 км кривизною Землі можна нехтувати і проектувати лінії місцевості нормалями на горизонтальну площину, а одержане на ній горизонтальне прокладення ділянки земної поверхні зменшувати до зображення на папері. Таким зображенням є план - зменшене подібне зображення горизонтальної проекції обмеженої ділянки земної поверхні на площині. Таким чином, план і карта відрізняються такими особливостями:

         на плані не враховується кривизна земної поверхні;

         на плані довжини, кути та площі контурів не спотворюються, а на карті їх спотворення є неминучими;

         масштаб плану є величиною постійною, масштаб же карти змінюється не тільки при переході від точки до точки, а й навіть у одній точці у різних напрямках.

Ґрунтова картографія є способом вивчення просторових закономірностей залягання ґрунтового покриву, а також так званим «приводним ременем» від теорії ґрунтознавства до практики народного і, особливо, сільського господарства. Карти ґрунтів - важлива складова інформації про навколишнє середовище, екосистеми та біосферу загалом, оскільки дають уявлення про ґрунтовий покрив як про компонент екосистеми та об'єкт сільськогосподарського виробництва.

Головні задачі ґрунтового картування такі:

         комплексне вивчення ґрунтового покриву окремих ділянок земної кори;

         встановлення взаємозв'язку між ґрунтами й умовами ґрунтоутворення;

         виявлення закономірностей просторового розповсюдження ґрунтів;

         складання ґрунтових карт.

Основний метод ґрунтової картографії - грунтово-географічний. Суть цього методу яскраво описана В.В. Докучаєвим: «Ґрунт - дзеркало ландшафту, причому яскраве і правдиве відображення його». В основі грунтово-географічного методу досліджень лежать два основні постулати генетичного ґрунтознавства.

Ґрунт - це природне тіло; кожний ґрунт формується в чітко визначених умовах, залягає на поверхні землі закономірно і, пізнавши ці закономірності, можна скласти ґрунтову карту.

Кожний ґрунт має свій профіль, свою будову, тому на основі морфологічних ознак можна розпізнати процеси, що проходять у ґрунті і діагностувати ґрунт.

У результаті проведення грунтово-картографічних робіт складаються ґрунтові карти (плани), картограми агрогрунтового районування території, бонітування, агровиробничої характеристики ґрунтів, які дають можливість науково обґрунтувати раціональне використання ґрунтів і добрив. Матеріали ґрунтових обстежень використовуються найчастіше для:

         розробки агротехнічних, меліоративних, протиерозійних та інших заходів з підвищення родючості ґрунтів;

-        проведення державного обліку земельних фондів та їх оцінки;

         внутрішньогосподарського землевпорядкування, введення правильних сівозмін;

         складання районних і обласних ґрунтових карт;

         планування та визначення спеціалізації сільськогосподарського виробництва, проведення масових сільськогосподарських дослідів.

Ґрунт у картографії вивчається не тільки як природно-історичне тіло, але і як одне із головних джерел багатства, предмет і засіб сільськогосподарського виробництва.

Метою написання курсової роботі є систематизація і закріплення знань з курсу картографія ґрунтів, вивчення методики картографування і практичне оволодіння розробкою картографічного матеріалу на основі крупно масштабних досліджень ґрунтів.

Задачами написання курсової роботи є:

         ознайомитись з умовами розташування господарства і формування ґрунтів в його межах.

         розробити картограму агровиробничих груп ґрунтів і створити відповідну картограму.

         розробити авторський і генералізований план ґрунтів (створити відповідні графічні матеріали).

         згрупувати ґрунти господарства в групи за проявом рівня еродованості ґрунтів та привести рекомендації по припиненню розвитку ерозійних процесів.

         розробити рекомендації та карторами рекомендацій по раціональному використанню ґрунтів.

Розділ 1. Загальні відомості про господарство. Направлення господарства

Господарство «Золочівське» розташоване в центральній частині Золочівського району. Господарський центр знаходиться в смт. Золочів. Напрямок господарства овоче - молочний зі значними площами зернових культур. В господарстві дві польових, дві овочевих сівозміни та одна ґрунтозахисна.

Всього за господарством закріплено 4059,5 га в тому числі:

рілля - 3266,6 га

сінокіс - 386,0 га

вигін - 205,0 га

сад - 66,4 га

ліс - 35.6 га

лісосмуги - 25.4 га

чагарник - 7,0 га

болота - 12,0 га

яри - 55,5 га

Клімат

Золочівський район, в центральній частині якого розміщене господарство «Золочівське», входить до складу північного середньозволоженого агрокліматичного району Харківської області. Цей район характеризується помірно - континентальним кліматом, сумою температур повітря вище +10^о - 2650^о і кількістю опадів в цей же період 280 мм.

За даними Дергачівської метеорологічної станції найбільш холодним місяцем являється січень. Найбільш теплим - липень, абсолютний мінімум температури - 35^о спостерігається в січні, абсолютний максимум +37^о в серпні.

Зима характеризується нестійкою погодою: наряду з низькою температурою повітря - 15^о, - 20^о спостерігаються відлиги +4^о, +5^о. це призводить до утворення льодяної кірки, що негативно впливає на перезимування озимих.

Висота снігового покриву 21 см, глибина промерзання ґрунту мінімальна - 50 см, середня - 74 см, максимальна 115 см.

Довгота залягання снігового покриву в середньому 85 днів. Руйнування його спостерігається в середньому з 5 березня. Повний схід снігового покриву в середньому приходиться на останню декаду березня.

Без морозний період продовжується 155 днів, період з температурою повітря вище +5^о (вегетаційний період) починається 8.ІV і закінчується 26.Х; період з температурою вище +10^о (вегетаційний період для теплолюбивих культур) починається 25.ІV і закінчується 2.Х.

Згідно з даними Дергачівської метеостанції останні весняні заморозки можливі до 2.VІ (в середньому до 6. V). Перші осінні заморозки можливі уже 31.VІІІ (в середньому 27.ІХ).

В залежності від місця розміщення різних ділянок за рельєфом значно змінюється їх температурний режим в глибоких балках и річкових долинах, куди стікають маси холодного повітря, без морозний період скорочується на 15 - 20 днів. Крім цього, заморозки тут більш часті і більш тривалі.

Середня кількість опадів в районі за рік становить 510 мм. Найбільша кількість опадів припадає на літній і осінній період.

Напрямок вітру на території району змінюється мало. З жовтня по квітень майже по всій території спостерігаються вітри східних і південно - східних напрямків.

Ізрізаність території району долинами рік Уди і Лопань, а також ізрізаність корінних плато балками створюють різні умови зволоження і прогрівання ґрунтів. Схили південних експозицій більш теплі. Ґрунти тут швидше звільняються від снігу, швидше просихають і в ранні строки стають придатними для обробітку. Схили північних експозицій навпаки більш холодні, пізніше на 2 - 3 дні можуть оброблятися.

В цілому кліматичні умови Золочівського району по кількості тепла і вологи сприятливі для вирощування всіх районованих сільськогосподарських культур.

Рельєф

Землекористування господарства має витягнуту форму. Протяжність його з півночі на південь становить 12 км, з сходу на захід - 4.5 км. Розташоване воно в долині річки Уди, займаючи головним чином, її лівобережну частину. В геоморфологічному відношенні на території господарства можна виділити наступні елементи:

. заплава р. Уди

. однолесова тераса

. водо роздільна лівобережна частина

Заплава р. Уди огинає землекористування в північно - західній частині господарства і має ширину 500 - 800 м. вона добре виражена, хвиляста з наявністю високого, середнього і низького рівнів, які явно відрізняються умовами зволоження, ґрунтовим покривом і рослинністю.

Високий рівень представлений підвищеними ділянками з досить глибоким заляганням ґрунтових вод (1,5 - 3,0 м). переважаючу площу пойми займає середній рівень. Це вирівняні або слабохвилясті ділянки пойми з більш близьким заляганням ґрунтових вод (0,8 - 1,5 м). низький рівень представлений блюдце подібними або витягнутими пониженнями, в яких ґрунтові води знаходяться на глибині 0,3 - 0,7 м або з поверхні.

Борова тераса представлена тут лише рідкими останцями.

Однолесова тераса досить ясно виражена. Ширина її від 300 м до 700 м. Вона сильно хвиляста, зустрічаються пониження і заболочені западини.

Досить помітним уступом однолесова тераса переходить в водо роздільну частину, яка розчленовується балками і їх від вершками на місцеві водорозділи і характеризуються досить важким вузько - хвилястим рельєфом. Водороздільні плато вузькі від 200 м до 500 м. Приводороздільні схили відносно плато дуже широкі від 600 м до 2000 м, слабохвилясті, слабо пологі і пологі, нерідко зустрічаються ложбини стоку, які в північній частині відкриваються, головним чином, в пойму р. Уди. Форма схилів в основному випукла, рідше - ввігнута.

Прибалкові схили вузькі - 50 - 200 м пологі, рідше слабо покаті.

На водо роздільних плато і слабо пологих схилах розміщені незмиті ґрунти. Пологі приводороздільні схили і прибалкові схили піддаються водній ерозії. Тут сформувались слабо змиті, а нерідко середньо- і сильнозмиті ґрунти. Балки, що розчленують землекористування досить глибокі 15 - 20 м, але вузькі 50 -200 м, схили їх переважно сильно покаті, нерідко круті, сильно еродовані, часті промоїни і діючі яри. Форма схилів різноманітна: випукла, ввігнута, рівна.

Днища балок вузькі 20 -80 м, часто заболочені має місце донна ерозія.

Таким чином, умови рельєфу господарства не перешкоджають використанню всього комплексу сільськогосподарських машин і знарядь та сприяє їх високій продуктивності.

Ґрунтотворні породи та умови зволоження ґрунтів.

Ґрунтотворними породами на території господарства являються лесові породи, сучасний алювій і делювій, рідше давній алювій, дочетвертичні піски і глини. Найбільш розповсюджені лесові породи. Вони залягають на вирівняних ділянках місцевих водорозділів, на їх схилах, а також на схилах балок.

Лесові породи мають палевий або бурувато - палевий колір, рихлі тонкопористі, містять велику кількість карбонату кальцію. Характеризуються відсутністю шкідливих для рослин водорозчинних солей. Механічний склад їх пісчано - середньо суглинковий, пісчано - важкосуглинковий и мулиста фракція коливається в межах 25,0 - 35,05%. Значний вміст мулу і карбонату кальцію в лесових породах сприяє формуванню на них високо родючих ґрунтів - чорноземів типових, придатних для вирощування всіх сільськогосподарських культур, а також садів і ягідників.

Ґрунтові води на водорозділах залягають на значній глибині (глибше 10 м) і, звісно, ніякого впливу на ґрунтотворний процес не надає.

Зрідка на схилах балок ґрунтотворять дочетвертичні піски і глини. Дочетвертичні піски жовтувато - сірі, мілко зернисті. Характеризуються високою вологістю, підвищеною повітре - і водопроникністю, низькою водоутримуючою здатністю. Утворені на них ґрунти мають низьку родючість і не придатні під посадку садів. Дочетвертичні глини відрізняються червонувато - бурим кольором, більшою щільністю, клиновидною структурою, глинистим механічним складом, низькою повітре - і водопроникністю. На ділянках, де ґрунтотворять глини, посадка садів виключається.

Заплава річки Уди складена алювіальними річковими відкладами. Вони утворилися в результаті відкладення паводковими водами зважених часточок. Оскільки режим паводків неоднаковий, то відклади ці слабошаруваті.

Ґрунтові води на поймі переважно засолені (карбонатно - сульфатне і сульфатне засолення), залягають на глибині 0,3 - 3,0 м або з поверхні і активно впливають на формування ґрунтів гідроморфного ряду.

По дну балок ґрунтотворять делювіальні відклади. Вони представляють собою наноси змитого з прилеглих схилів мілкозему. Ґрунтові води знаходяться на глибині 0,2 - 1,5 м, інколи з поверхні. Тут сформувались гідроморфні ґрунти.

На останцях борової тераси ґрунтотворними породами являються крупнозернисті сірі піски. Вони подібно дочетвертичним піскам мають погані фізичні властивості і сформовані на них ґрунти також низькородючі.

ґрунт картографування ерозія земля

Розділ 2. Методика проведення ґрунтової зйомки

Картографування ґрунтів проводиться в три етапи:

. підготовчий період;

. польовий період:

- рекогносцировка;

- польове знімання;

- попередньо камеральний етап.

. камеральний період.

2.1 Підготовчий період

В цей період виконують, як правило підготовчі роботи. Ці роботи проводяться в певній послідовності, встановлюється об'єкт, що підлягає дослідженням, його географічне положення, площа, а також цілі досліджень, після з'ясування цих питань приступають до організаційних питань.

По можливості вивчається література, ґрунтово - картографічний матеріал, вирішення програмно - методичних та інших питань з організації експедиції, проводиться складання кошторису і площі досліджень.

Організація підготовчої роботи.

У підготовчий період проводяться наступні види робіт:

) Складання програми. Методики і плану робіт з вказівкою їх об’єму і терміну виконання, рішення організаційних питань з обласними і районними радами, науковими установами, інформування населення за допомогою місцевого друку і радіо про значення передбачуваних робіт і терміни їх виконання.

) Збір і вивчення літератури про ґрунти і умови ґрунтотворення. Вивченню підлягають матеріали по геології, геоморфології, гідрогеології, клімату, рослинності, ґрунтів, виробничої діяльності людини, ступеню освоєності території, що характеризують умови району.

) Оцінка ґрунтово - картографічного матеріалу району досліджень, виготовлення копій карт, особливо геологічних, геоморфологічних, ґрунтових і рослинності, які складалися у минулі роки. Також проводиться підготовка, підбір, оцінка планово - картографічної основи відповідно завданням і масштабам ґрунтово - кліматичних досліджень, виготовлення, поділ топооснови, детальне знайомство з матеріалами аерофотозйомки та матеріалів аерокосмічного зондування.

) Знайомство з відповідними методичними вказівками, та інструкціями, що стосуються проведення ґрунтових робіт, вони повинні ретельно вивчатися, а основні інструкції зафіксовані і в подальшому при виконанні робіт надані відповідними виконавцями.

) Складання попередньої (робочої) класифікації ґрунтів і їх систематичного списку, при цьому повинні проводитись узгодження єдиної номенклатури морфолого - генетичних показників ґрунтів та їх агрономічної оцінки.

) Організація ґрунтової експедиції або партії, штат експедиції та його укомплектування (спорядження, устаткування, транспорт), складення кошторису та проведення польового дослідження і картографування ґрунтів.

Картографічний матеріал, який необхідний при картографуванні:

         геологічна карта України та пояснювальна записка до неї, а також зведені роботи по географічним районам України або інших держав.

         світовий, та інші агрокліматичні довідники (району).

         карти рослинності України.

         грунтову карту України.

Після вивчення вищевказаних матеріалів складаються:

. план першочергових робіт з термінами їх виконання.

. картосхему у дрібному масштабі ступеня вивченості території, що підлягає ґрунтовим дослідженням.

. схематичну карту з відміткою деяких раніше вивчених ґрунтових розрізів, геологічних шурфів, свердловин, вказавши на самій карті їх основні показники.

. у спеціальному зошиті наводяться результати аналізів цих розрізів та свердловин.

. виписки, копії або викопіровки з картографічних матеріалів по рослинності, клімату, геології, ґрунтам, що мають певну цікавість.

. попередню класифікацію ґрунтів, робочий систематичний список ґрунтів району досліджень з вказівкою основних морфолого - генетичних показників типів, підтипів їх культурних варіантів.

Після вивчення вищевказаного підготовчий період являється закінченим.

2.2 Польовий період

Цей період вимагає найбільше часу. В польовий період вивчаються генетичні і агрономічні властивості ґрунтів, проводять ґрунтову зйомку і попередньо камеральну обробку накопиченого матеріалу, збирають відомості про використання земельних ресурсів в господарстві, про структуру посівних площ, способи підвищення родючості ґрунтів, ефективності добрив, врожаю і агротехніці сільськогосподарських культур.

Насамперед необхідно провести рекогносцировку ґрунтів. Рекогносцировка - завданням якої є складання загального уявлення про землекористування господарства. З'ясувати особливості сільськогосподарського використання земель. При цьому слід ознайомитися з елементами внутрішньої ситуації - розподілом угідь, їх межами та межами земель господарства і його частин. При рекогносцировці проводиться дослідження ґрунтів поширених на різних елементах рельєфу, визначаються ґрунтотворні породи, з’ясовується гідрологія території її ділянки, які піддані водній ерозії чи дефляції, а також ділянки, де пригнічується розвиток рослин. При рекогносцировці вивчаються основні форми рельєфу, будова яружно - балкової системи, наявність гідрографічної сітки, визначається рівень ґрунтових вод.

Після вивчення картографічної основи і встановлення головних закономірностей розташування ґрунтів по елементах рельєфу необхідно скласти план робочих маршрутів для ґрунтового знімання. Робочі маршрути планують на наступні 1 - 2 дні ґрунтового знімання, вибираючи такий напрямок руху, при якому з мінімальними затратами часу вдається вивчити і закартографувати ґрунтовий покрив на якомога більшій території.

Рекогносцировка проводиться в присутності агронома господарства і її тривалість залежить від площі території, складності місцевості та ґрунтового покриву. Кваліфікаційне проведення рекогносцировки займає 20% часу, відведеного на картографування всієї території.

При крупномасштабному картографуванні після рекогносцировки розпочинаються суцільні ґрунтові дослідження: за морфологічними ознаками описується профіль ґрунтів і визначаються їх площі. Для цього на типових елементах рельєфу закладаються розрізи, які дають можливість за сумою морфологічних характеристик (колір, структура, зволоження, щільність, новоутворення, характер переходу з горизонту в горизонт тощо) робити висновки про характер ґрунтотворення, діагностувати грунт і зміни у ґрунтовому покриві певних територій. Морфологічні ознаки доповнюються даними про гранулометричний склад кожного генетичного горизонту, про якісні реакції на для визначення типу засолення тощо. При правильному розміщенні розрізів, насамперед у відповідності до рельєфу, ґрунтознавець має можливість визначити на картографічній основі межі різних ґрунтових ареалів.

За морфологічними показниками можна визначити закономірності розвитку ґрунтів та їх властивості. Важливим діагностичним показником є колір різних частин ґрунтового покриву. Він залежить від присутності сполук заліза, марганцю, окислів кремнію. Визначальним для кольору горизонтів є колір ґрунтотворної породи. Колір горизонтів ґрунту змінюється в залежності від присутності органічних сполук, які обумовлюють темне забарвлення. Зміна кольору ґрунтових горизонтів відбувається повільно або ж помірно, що в свою чергу свідчить про характер ґрунтотворення.

Важливою діагностичною ознакою ґрунту є його структура, тобто здатність ґрунту розпадатися на частинки більшого або меншого розміру. Цей показник у більшості випадків є важливою ознакою, яка свідчить про особливості ґрунтотворення. При дослідженні звертають увагу на складання, щільність ґрунту, новоутворення. Важливим показником є характер переходу з горизонту в горизонт.

Усі спостереження в кожному ґрунтовому розрізі фіксується в польовому ґрунтовому журналі. Такий журнал є важливим документом при обстеженні ґрунтів.

Розрізи закладають за певними правилами. Розміщувати розріз необхідно так, щоб його передня стінка до кінця опису була максимально освітлена. Вибираючи площі для закладання розрізу, слід враховувати перш за все рельєф, стан рослинного покриву, його ботанічні особливості. При проведенні ґрунтового обстеження розрізи закладають на ділянках, найбільш типових для даної місцевості, з урахуванням масштабу знімання. Не можна закладати розрізи біля самої межі площі, яка відрізняється особливостями рослинного покриву, поверхні ґрунту, його забарвлення. Ґрунтові розрізи не можна розміщувати близько біля доріг ( ближче 10м. від ґрунтової дороги і 50м. від шосе ), на узбіччі каналів, на ділянках де відбувається будівельні роботи і т.д. Глибина розрізів залежить від глибини ґрунту та мети його дослідження. Крім глибоких розрізів, копають і так звані прикопки глибиною до 70 см, щоб полегшити встановлення меж ареалів ґрунтів, особливо у випадку поступової зміни форм рельєфу, яка в значній мірі обумовлює процеси ґрунтотворення.

В залежності від глибини ґрунтові розрізи поділяють на повні, контрольні та прикопки. Повні розрізи закладаються при рекогносцировці місцевості, а також при картографуванні на площах, призначених для зрошення, осушення, садіння. Крім того , глибокі розрізи закладаються при картографуванні площ, складених пісками.

Розміри ґрунтових розрізів залежать від їх глибини: чим глибше розріз, тим довшим він повинен бути. При цьому розріз ніколи не може бути меншим за довжину ручки лопати.

Перед описом ґрунту передню стінку розрізу освіжають чистою лопатою. При вивченні ґрунту виділяють і описують кожний генетичний горизонт, на підставі чого роблять висновки про процеси ґрунтотворення та дають назву ґрунту.

Для більш детальної характеристики ґрунту беруть ґрунтові зразки з генетичних горизонтів.

Після опису розріз засипають, скидаючи в нього спочатку менш гумусований грунт, а потім більш гумусований.

Відомості, одержані в процесі крупно масштабного картографування, для кожного ґрунтового розрізу фіксуються в польових журналах, а місце закладання кожного розрізу з урахуванням масштабу використаної вихідної картографічної основи відображається на майбутньому плані чи карті. Ці дані з урахуванням будови поверхні, кольору та стану культурної рослинності, різноманітності природної рослинності дають підставу для проведення меж ґрунтових ареалів. Така межа з різним успіхом встановлюється в залежності від масштабу ґрунтового знімання, який пов’язаний з кількістю ґрунтових розрізів, закладених на одиниці площі. Від кількості закладених розрізів залежить обсяг інформації про характер ґрунтового покриву.

Крім зазначеної кількості основних і контрольних розрізів, закладаються також прикопки. Їх кількість визначається конкретними умовами та контрастністю переходу від однієї площі до іншої, формами рельєфу, станом поверхні ґрунту, ботанічного складу природної рослинності, розвитком культурної рослинності, забарвленням ґрунту тощо. Кількість прикопок залежить також від вихідного картографічного матеріалу, який застосовується при складанні ґрунтового плану або карти.

При картографуванні ґрунтів важливу роль відіграє точність орієнтування на місцевості. Без цього взагалі неможливо виконати цю роботу. Для орієнтування необхідно співставити основний картографічний матеріал, який використовується для картографування ґрунтів, та досліджувану місцевість. На плановому матеріалі та в натурі повинні бути надійні орієнтири, які допомагають встановити місце знаходження дослідника.

Кожний розріз слід якомога точніше позначити на плановій основі, тобто прив’язати його. Для прив’язки точки знаходження розрізу застосовується азимут відносно лінійних рубіжних орієнтирів. Коли місцевість заважає прив’язці розрізів звичайними методами, то може бути використаний менш точний метод зворотних засічок. Для прив’язки таким методом необхідно, щоб на плановому матеріалі та в натурі було 2 - 3 орієнтири. План орієнтують за компасом, а потім кладуть лінійку на орієнтир на плані і переміщують біля орієнтиру так, щоб лінія візування пройшла через орієнтири на плані та на місцевості. Місце перетину ліній на плані означатиме точку знаходження розрізу.

2.3 Камеральний період

Камеральний обробіток матеріалів польових досліджень ґрунтів виконують частково вже в процесі польових робіт і потім зразу ж після складання польової ґрунтової карти господарства. Камеральний обробіток в польових умовах включає попереднє оформлення ґрунтової карти, складання відомостей, необхідних для кінцевого обробітку матеріалів, роботу з ґрунтовими зразками і заповнення щоденника польових досліджень.

Камеральний період є завершальним при складанні ґрунтового плану, а також ґрунтового нарису та допоміжного картографічного матеріалу, які допомагають у вирішені різноманітних господарських питань. У цей період виконують лабораторні і складальні роботи, пишуть ґрунтовий нарис (пояснювальну записку), обчислюють площі контурів ґрунтів, заповнюють земельну прошнуровану книгу.

Для уточнення класифікаційних найменувань ґрунтів, їх агровиробничої характеристики і оцінки аналізують ґрунтові зразки, взяті по генетичним горизонтам. На основі аналізів, які визначаються цілями і завданнями ґрунтових досліджень та приналежністю досліджуваної території до ґрунтових зон і провінцій, коригують польові ґрунтові матеріали - робочі польові карти з нанесеною сіткою розрізів усіх категорій і польових щоденників та складають оригінал остаточної ґрунтової карти та ряд агрономічних картограм.

Після виконання аналізів уточнюють польові описи ґрунтів, вносять необхідні корективи до списку виділених на польовій карті ґрунтових різновидів (наприклад, по механічному складу, гумусованості та ін.), а потім складають остаточну ґрунтову карту і картограми, що додаються до неї.

Остаточна ґрунтова карта повинна містити ситуацію картографічної основи, ґрунтові контури зі значками і індексами всередині них, що відображають різноманітність ґрунтового покриву, механічний склад ґрунтів, ґрунтотворні породи, комплекси та інше, а також позарамочне оформлення.

Позарамочне оформлення прийнято виконувати за наступними правилами:

         найменування карти, господарства, району, області пишуть, як правило, у верху листа по центру або з лівого сторони;

         чисельний масштаб карти (і масштаб ґрунтової зйомки) підписують внизу по середині аркуша;

         легенду ґрунтової карти (всі умовні позначення) бажано розташовувати в одному з нижніх кутів листа ґрунтової карти.

Залежно від конфігурації земель господарства в нижній частині карти поміщають штамп виконання і приймання робіт, на якому позначають найменування організації, що виконала ґрунтову зйомку, прізвища, дати і підписи керівників робіт, виконавця і кресляра.

Окрім ґрунтової карти, в камеральний період складають агрономічні карти і картограми.

Картограма агровиробничого групування ґрунтів та рекомендації щодо їх використання - найважливіші документи, які супроводжують ґрунтову карту. Їх складають із залученням усіх матеріалів ґрунтових досліджень. При об'єднанні ґрунтів в групи враховують їх генезис і рівень родючості, рельєф, величину ґрунтових контурів, їх чергування, міру однорідності ґрунтових контурів, особливості агротехніки, що застосовується для вирощування тих або інших культур, меліоративні заходи, які необхідно проводити на ґрунтах та інші особливості. Її зазвичай складають на усю територію господарства. Для господарств, де ґрунтовий покрив однорідний і неможливе виділення більше двох агровиробничих груп, в такій картограмі немає необхідності.

Картограму ерозії ґрунтів складають в господарствах, де розвинена ерозія або є потенційна небезпека її прояву. На такій картограмі відображають: ерозійнонебезпечні території; ґрунти, еродовані в різній мірі (змиті, ґрунти, що піддаються дефляції); території, уражені лінійною водною ерозією (яри, промоїни та ін.). У легенді до картограми перераховують рекомендовані протиерозійні заходи. Міра еродованості ґрунтів, виявлена безпосередньо в полі і уточнена спираючись на проведені аналізи в камеральний період, відбиває характер руйнування поверхневих горизонтів ґрунтового профілю.

Картограму бонітування ґрунтів складають, враховуючи властивості ґрунтів, що визначають їх продуктивність, а також середню багаторічну врожайність сільськогосподарських культур. При їх складанні оцінюють кожний різновид, виділений на ґрунтовій карті господарства. Оцінку будують на основі збору загальних аналітичних матеріалів ґрунтів (гумусованості, кислотності, ємності поглинання та ін.), що відбивають їх властивості, які обробляють статистично.

Вимоги до ґрунтового плану:

-        ґрунтовий план повинен бути наочним;

         повинен легко читатися та сприйматися користувачем;

         легенда повинна включати індексування ґрунтів, їх колір, гранулометричний склад, ґрунтотворні породи, площу ґрунтових ареалів;

         кожен ареал має колір відповідно до шкали у легенді, де ґрунти розташовані в послідовності як вони змінюють один одного з півночі на південь.

Розділ 3. Сучасні методи досліджень ґрунтів та картографування ґрунтового покриву

Серед сучасних методів дослідження ґрунтів одним з передових є космічне картографування. Особливо широке застосування космічні знімки знайшли в картографії. Це пояснюється тим, що космічний фотознімок точно і досить детально відображає поверхню Землі, що полегшує роботу картографів, тепер вони можуть легко перенести зображення зі знімка на картографічну основу.

Дешифрування космічних знімків, так само, як і аерофотознімків, засноване на пізнавальних (дешифрованих) ознаках. Основними є форма об'єктів, їх розміри і тон. Річки, озера та інші водойми зображуються на знімках темними тонами з чітким виділенням берегових ліній. Для лісової рослинності характерні менш темні тони. Детальність гірського рельєфу добре виділяється різноконтрастними тонами, які відображаються на знімку як результаті різної освітленості протилежних схилів. Населені пункти і дороги також можна виділити по своїх дешифрованим ознакам, але тільки під великим збільшенням. На друкарських відтисках цього зробити не можна.

Використання космічних знімків в картографічних цілях починають з визначення їх масштабу і прив'язки до відповідної карти. Цю роботу зазвичай виконують з картою дрібнішого масштабу, ніж масштаб знімка, оскільки на неї доводиться наносити межі не одного, а ряду знімків.

Звіряючи знімок з картою, є можливість дізнатися, що і як зображено на знімку, як це показано на карті і які додаткові відомості про місцевість дає фотозображення земної поверхні з космосу. В тому випадку, якщо карта того ж масштабу, що і фотознімок, все одно по знімку можна отримати обширнішу і головне - оновлену інформацію про місцевість в порівнянні з картою.

Складання карт за допомогою космічних знімків виконують так само як і за допомогою аерофотознімків. Залежно від точності і призначення карт застосовують різні методи їх складання з використанням відповідних фотограмметричних приладів. Найлегше виготовити карту в масштабі, що співпадає з масштабом знімку. Саме такі карти і поміщають зазвичай поряд із знімками в альбомах і книгах. Для їх складання досить скопіювати на кальку із знімка зображення місцевих предметів, а потім з кальки перенести їх на папір.

Такі картографічні креслення називають картосхемами. Вони відображають тільки контури місцевості (без рельєфу), мають довільний масштаб і не прив'язані до картографічної сітки.

У картографії космічні знімки використовують перш за все для створення дрібномасштабних карт. Переваги космічного фотографування в цих цілях полягає в тому, що масштаб знімків схожі з масштабом створюваних карт і це виключає ряд досить трудомістких процесів складання. Крім того, космічні знімки повинні пройти первинну генералізацію. Це проводиться через те, що фотографування виконується в дрібному масштабі.

В даний час по космічних знімках створені різноманітні тематичні карти. У ряді випадків характеристики деяких явищ можна визначити тільки по космічних знімках, а отримати їх іншими методами неможливо. За результатами космічного фотографування оновлено і деталізовано багато тематичних карт, створені нові типи геологічних ландшафтних і інших карт. При складанні тематичних карт особливо корисними є знімки, отримані в різних зонах спектру, оскільки вони містять повну, різносторонню інформацію.

Космічні знімки знайшли широке застосування при виготовленні проміжних картографічних документів - фотокарт. Їх складають так само, як і фотоплани, шляхом мозаїчного склеювання окремих знімків на загальній основі. Фотокарти можуть бути двох видів: на одних показано тільки фотографічне зображення, а інші доповнені окремими елементами звичайних карт. Фотокарти, як і окремі знімки, служать цінними джерелами вивчення земної поверхні. Разом з тим вони є додатковим матеріалом до звичайної карти і повною мірою замінити її не можуть.

Необхідною умовою для початку проведення робіт з коригування ґрунтово-картографічних матеріалів є наявність якісних космічних знімків, як мінімум в трьох діапазонах сканування: зеленому (0,50-0,59 мкм), червоному (0,61-0,68 мкм) і ближньому інфрачервоному (0,79-0,89 мкм).

Рекомендаціями передбачено використання зображень, які отримано при багатоспектральному скануванні земної поверхні, що забезпечує вірне розпізнавання складу і контурів структур ґрунтового покриву.

У зв'язку з тим, що в ході коригування передбачено застосування геоінформаційних систем (ГІС), пріоритет треба віддавати використанню космічних знімків високої роздільної здатності, які отримано з космічних апаратів (КА) детального спостереження, наприклад SРОТ, Landsat., ТЕRRA, Ресурс. Сканери цих космічних апаратів проводять зйомку в оптичному діапазоні, реалізуючи принцип щілинної зйомки, і забезпечують одержання зображень з високими вимірювальними й зображувальними властивостями, а середній рівень детальності отриманих зображень складає 10-30 м, при цьому смуга захоплення становить 70-183 км. Крім того, орбіта цих КА обрана таким чином, щоб забезпечувати можливість повторних спостережень ділянок земної поверхні при аналогічних умовах освітленості, що дозволяє одержувати дублюючу геовідеоінформацію для підвищення якості і точності процедури коригування та всебічного вивчення ґрунтового покриву в динаміці.

Оптимальний сезон зйомки ґрунтової поверхні обмежується розвитком рослинності, інтегроване зображення якої ускладнює пряму дистанційну індикацію оптичних властивостей ґрунту. Тому терміни весняної зйомки залежать від регіональних особливостей прояву наступних природних процесів: сніготанення і весняного просихання ґрунту, масової вегетації рослинності. Для України, що характеризується високим рівнем сільськогосподарського освоєння, процес масової вегетації рослинності пов'язаний, насамперед, з розвитком посівів сільськогосподарських культур. Так, для лісостепової зони території України цей період триває з другої декади квітня по другу декаду травня, для степової - квітень - початок червня. Восени умови для дистанційної індикації оптичних властивостей ґрунту є оптимальними.

Розділ 4. Характеристика матеріалів крупномасштабного обстеження ґрунтів

Однією з головних складових біологічного виробництва в сільському господарстві є крупномасштабні обстеження.

Ґрунтово - картографічні матеріали, які складаються в результаті даних обстежень, допомогають в отриманні високих урожаїв культур на ґрунтах з різною родючістю. Матеріали досліджень ґрунтів є об’єктивною основою диференційованого застосування систем сівозмін, добрив, обробітку ґрунту, меліорації та інших заходів подальшого підвищення родючості ґрунтів і врожайності культур.

4.1 План ґрунтів та номенклатурний список ґрунтів

Таблиця 1.

Номенклатурний список ґрунтів господарства «Золочівське» Золочівського району Харківської області

9+=LЧорнозем реградований сильнозмитий у сполученні з виходами лесових порід

4.2 Агровиробничі групування ґрунтів та характеристика картограми агровиробничих груп ґрунтів

Картограма агровиробничого групування ґрунтів складається для будь-якої території, на якій проведене крупномасштабне або детальне ґрунтове знімання. Вона представляє собою плановий матеріал з позначенням площ, в межах яких знаходяться ґрунти з близькими агрономічними якостями. Така картограма полегшує практичне використання знань про ґрунтовий покрив.

Агровиробниче групування ґрунтів - це об’єднання окремих контурів видів і різновидностей ґрунтів у більш крупніші групи з близькими агрономічними властивостями і рівнем родючості, для яких можна запропонувати однакове сільськогосподарське використання , однакові прийоми агротехніки та заходи підвищення родючості.

В одну агровиробничу групу об’єднуються групи, які відповідають таким критеріям як:

         генетична близькість і їх агрономічні властивості;

         спільне сільськогосподарське використання;

         однорідність рельєфу та гідрологічних умов залягання, схожість за гранулометричним складом;

         приблизно однакові фізико-хімічні властивості, водний, повітряний і тепловий режими;

         близькість показників, що характеризують поживний режим;

         однорідність фізико-механічних властивостей.

При об’єднанні ґрунтів у агрогрупи необхідно дотримуватись двох головних принципів:

) чисельні ґрунтові відміни зводять до мінімальної кількості агровиробничих груп;

) виділені агрогрупи повинні суттєво різнитися між собою в агрономічному відношенні.

Для ґрунтів, об’єднаних до однієї агровиробничої групи, намічають однаковий напрямок їх сільськогосподарського використання, а також необхідність проведення близьких систем: агротехнічних, лісо - та гідромеліоративних заходів, прийомів хімічної меліорації ґрунтів.

Ґрунти, які віднесені до різних агровиробничих груп, на землях одного господарства можуть зустрічатись в різних співвідношеннях. Тоді на картограмі межа повторює межу ґрунту, який до неї віднесений.

На картограмі кожна виробнича група повинна мати свій цифровий шифр і колір.

При виділенні агровиробничої групи назва кожної групи з них повинна відображати конкретні випадки об’єднання ґрунтів.

Таблиця 2

Список агровиробничих груп ґрунтів господарства «Золочівське» Золочівського району Харківської області.

XXXI       16+=dlЛучні слабо- і середньо солонцюваті солончакові ґрунти на алювіальних відкладах

а) поверхнево солонцюваті солончакові ґрунти

VIII. Сильно опідзолені середньо змиті ґрунти на щільних глинах.

До цього групування відносять:

         1≡q Сірий опідзолений середньозмитий 2,6 га.

Формувалися сірі опідзолені ґрунти під пологом лісової рослинності в умовах помірного атмосферного зволоження. Лісова рослинність створила сприятливі умови для промивання ґрунтової маси кислими продуктами розкладу лісової підстилки, що призвело до руйнування ґрунтових часточок, перерозподілу їх при промиванню по профілю і диференціації профілю на різноякісні горизонти: елювіальний та ілювіальний.

Профіль сірого опідзоленого важкосуглинкового ґрунту:

НЕ 0 - 25(30) - гумусово - елювіальний, сірий, слабкогумусований, явно елювійований, збагачений кремнеземистою присипкою, добре виражений горизонтальний розподіл, злитий, структура порушена грудкувато - пилувата в орному (0 - 22 см) та пластична в підорному, важкосуглинковий, свіжий, багато коренів рослин, з різкою зміною структури і кольору переходить в:

І 25(30) - 50(60) - ілювіальний, червоно - бурий, легкоглинистий, свіжий, горіхувато - призматична структура, щільний, колоїдна плакіровка на гранях структурних окремостей, коренів мало, переходить поступово в:

Рі 50(60) - 80(90) - перехідний до материнської породи, слабо ілювійований. червонувато - бурий, легкоглинистий, щільний, горіхувато - призматичний, з затьоками півтораоксидів, з зміною кольору і структури переходить в:

Р 80(90) - 100 і глибше - материнська порода - палево - комкуватий. Пористий лесовидний суглинок.

Сірі опідзолені ґрунти характеризуються поганими фізико - хімічними і агрономічними властивостями. Вони глибоко вилугувані, мають кислу реакцію ґрунтового розчину (рН_{сольове} біля 4), не насичені кальцієм. Верхній елювіальний горизонт в них розпилений, запливає, утворює кірку, містить мало гумусу і низько забезпечений рухомими формами поживних речовин (фосфору - 4,5 - 4,6 мг і калію 4.7 - 6,5 мг на 100 г ґрунту).

Сірі опідзолені середньо змиті ґрунти утворились на ділянках з інтенсивно розвиненими ерозійними процесами. У них верхній гумусово - елювіальний горизонт змитий, майже повністю і на поверхню не рідко виходить щільний ілювіальний горизонт. Вони мають низький вміст гумусу і дуже низьку забезпеченість поживними речовинами, пилувато - важкосуглинковий механічний склад.

Крім того, характеризуються поганим водним режимом, так як значна кількість атмосферних опадів, не поглинаючись, стікає вниз по схилові.

Розорані ділянки сірих опідзолених ґрунтів можуть бути використані під зернові і технічні культури.

Для отримання високих врожаїв необхідно внесення гною, мінеральних добрив, а також вапна (2 т/га). Нерозорані ділянки з сірими опідзоленими середньо змитими ґрунтами використовуються як пасовища і потребують в покращенні травостою.

В зв’язку з тим, що на ділянках з даними ґрунтами ґрунтотворять щільні дочетвертичні глини, під сади їх використовувати неможна.

Х. Слабоопідзолені суглинкові ґрунти на лесових породах.

б) слабо змиті:

3=L Чорнозем опідзолений слабозмитий 8,1 га.

- 3+≡L Чорнозем опідзолений слабозмитий з плямами середньозмитих 4,0 га.

7≡L Чорнозем сильнореградований слабозмитий 5,1га.

Дані ґрунти займають в господарстві незначну площу. Зустрічаються головним чином, на схилах балок, прибалкових і рідше - на приводороздільних схилах. Використовуються в основному як природні кормові угіддя і під садом; ріллею зайнятий невелика ділянка.

Найбільше розповсюдження отримали чорноземи опідзолені слабо змиті.

Профіль чорнозему опідзоленого слабозмитого важкосуглинкового на лесових породах:

Н(е) 0 - 30(35) - гумусово - елювіальний, темно - сірий, слабоелювійований, помітний горизонтальний поділ, кремнеземиста присипка, порушена структура, важкосуглинковий, слабо ущільнений,свіжий, багато коренів рослин, з помітною зміною кольору і структури переходить в:

Нр(і) 30(35) - 62(67) - верхній перехідний, добре гумусований. Темнувато - сірий з буруватим відтінком. Слабо і неясно ілювійований, важкосуглинковий, горіхувато - комкуватий, свіжий, ущільнений, коренів мало, поступово переходить в:

РНІ 62(67) - 85(95) - нижній перехідний, слабкогумусований, слабоілювійований, темнувато - бурий, плямистий, важкосуглинковий, горохуватий, ущільнений, свіжий, зі зміною кольору і структури переходить в:

Рк 85(95) - 100 і глибше - материнська порода - палево - бурий, важко суглинистий. Комкуватий, тонкопористий, карбонатний лесовидний суглинок.

В зв’язку з опідзоленістю дані ґрунти мають ряд негативних властивостей - вони вилужені, ненасичені кальцієм, мають підвищену кислотність ( рН_{сольове} 5,1 - 5.4). верхній гумусово - елювіальний горизонт слабозмитих різновидностей має пилувато - комкувата структуру, запливає, утворює кірку.

Вміст гумусу в верхньому шарі чорноземів опідзолених слабозмитих коливається біля 4%. Забезпеченість поживними речовинами середня (Р₂О₅ 6,0 - 7,5 мг, К₂О - 7.2 - 8,0 мг на 100 г ґрунту).

Чорноземи опідзолені середньо - і особливо сильнозмиті малородючі. Вони слабогумусовані, низько забезпечені поживними речовинами.

Для підвищення родючості чорноземів опідзолених слабозмитих необхідно внесення органічних і мінеральних добрив та вапна (1,5 т/га).

XIII. Середньо змиті опідзолені ґрунти на лесових породах, щільних глинах і рихлих нелесових породах.

а) на лесових породах

До цього угрупування належать:

-        2=L Темно - сірий опідзолений середньозмитий 4,4 га.

         4≡L Чорнозем опідзолений середньозмитий 1,5 га.

Темно - сірі опідзолені середньозмиті ґрунти в межах господарства зустрічаються рідко на схилах балок і прибалкових схилах. Використовуються під ріллю і як природні кормові угіддя.

Від сірих опідзолених ґрунтів відрізняються меншим ступенем опідзолення. Їх профіль ділиться на такі горизонти:

Не 0- 5(10) - темно - сірий, пилувато - комкуватий, важкосуглинковий, горизонтальне розділення.

НІ 5(10) - 45(50) - темно - бурий, щільний горіхуватий, важкосуглинковий.

І 45(50) - 70(80) - червоно - бурий, дуже щільний, горіхувато - призматичний. Глинистий.

Рі - червонувато - бурий - ілювійована порода.

Р - материнська порода (лес або дочетвертичні глини).

Темно - сірі опідзолені ґрунти характеризуються поганими фізичними і агрономічними властивостями. Вони дуже щільні, погано повітре - і водопроникні, запливають, утворюють щільну кірку, дуже слабо гумусовані і низько забезпечені рухомими формами поживних речовин.

XIV. Сильнозмиті опідзолені ґрунти на лесових і нелесових породах.

До цього угрупування належить:

         5≡L Чорнозем опідзолений сильнозмитий 4,1 га.

-        5+-L Чорнозем опідзолений сильнозмитий в сполученні з виходами лесових порід 4,5 га.

-        5+≡q Чорнозем опідзолений сильнозмитий в сполученні з виходами дочетвертичним глин 6,9 га.

-        9=L Чорнозем реградований сильнозмитий 14,8 га.

Дані ґрунти займають в господарстві незначну площу. Зустрічаються головним чином, на схилах балок, прибалкових і рідше - на приводороздільних схилах. Використовуються в основному як природні кормові угіддя і під садом; ріллею зайнятий невелика ділянка.

Профіль чорнозему опідзоленого слабозмитого важкосуглинкового на лесових породах:

Н(е) 0 - 30(35) - гумусово - елювіальний, темно - сірий, слабоелювійований, помітний горизонтальний поділ, кремнеземиста присипка, порушена структура, важкосуглинковий, слабо ущільнений,свіжий, багато коренів рослин, з помітною зміною кольору і структури переходить в:

Нр(і) 30(35) - 62(67) - верхній перехідний, добре гумусований. Темнувато - сірий з буруватим відтінком. Слабо і неясно ілювійований, важкосуглинковий, горіхувато - комкуватий, свіжий, ущільнений, коренів мало, поступово переходить в:

РНІ 62(67) - 85(95) - нижній перехідний, слабкогумусований, слабоілювійований, темнувато - бурий, плямистий, важкосуглинковий, горохуватий, ущільнений, свіжий, зі зміною кольору і структури переходить в:

Рк 85(95) - 100 і глибше - материнська порода - палево - бурий, важко суглинистий. Комкуватий, тонкопористий, карбонатний лесовидний суглинок.

В зв’язку з опідзоленістю дані ґрунти мають ряд негативних властивостей - вони вилужені, ненасичені кальцієм, мають підвищену кислотність ( рН_{сольове} 5,1 - 5.4). верхній гумусово - елювіальний горизонт слабозмитих різновидностей має пилувато - комкувата структуру, запливає, утворює кірку.

Вміст гумусу в верхньому шарі чорноземів опідзолених слабозмитих коливається біля 4%. Забезпеченість поживними речовинами середня (Р₂О₅ 6,0 - 7,5 мг, К₂О - 7.2 - 8,0 мг на 100 г ґрунту).

Чорноземи опідзолені середньо - і особливо сильнозмиті малородючі. Вони слабогумусовані, низько забезпечені поживними речовинами.

На ділянках, де сильнозмиті опідзолені чорноземи знаходяться в поєднанні з виходами порід, необхідно провести додаткові лісомеліоративні та гідротехнічні заходи.

XVII. Чорноземи типові глибокі і сильно реградовані суглинкові на лесових породах.

а) незмиті

До цього угрупування належать:

         13=L Чорнозем терасовий 215,1 га.

         10≡L Чорнозем глибокий малогумусний 304,2 га.

б) слабозмиті

- 6≡L Чорнозем сильнореградований 72,2 га.

- 7+=L Чорнозем сильнореградований слабозмитий сполученні з середньозмитим 29,5 га.

8=L Чорнозем сильнореградований середньозмитий 7,7 га.

8+≡L Чорнозем сильнореградований середньозмитий у сполученні з сильнозмитими 6,3 га.

9+=L Чорнозем реградований сильнозмитий у сполученні з середньозмитим 6,4 га.

9+= L Чорнозем реградований сильнозмитий у сполученні з виходами лесових порід 7,8 га.

14=L Чорнозем терасовий слабозмитий 41,5 га.

Чорноземи реградовані займають значну площу і розміщені на водороздільних плато, схилах водорозділів і балок різної крутизни.

Чорноземи реградовані - це остепнілі на ріллі окультурені опідзолені чорноземи. Від останніх вони відрізняються карбонатність нижньої частини або всього профілю, насиченістю колоїдного комплексу поглинутим кальцієм, підвищеною гумусованість, деякою оструктуреністю, меншим ущільненням ілювійованих горизонтів.

Профіль чорнозему сильнореградованого:

Н(е)к 0 - 38(40) - гумусовий, слабоелювійований, рихлий, комкувата - поровидний в орному шару, комкувата - неміцно зернистий, слабо ущільнений в орному шарі, пилувато - важкосуглинковий, кремнеземиста присипка. карбонати з глибини 30 - 40 см, свіжий,корені рослин, з помітною зміною структури і кольору переходить в:

Нр(і)к 38(40) - 75(80) - верхній перехідний, слабоілювійований, темнувато - сірий з бурим відтінком,горіховидно - крупно - зернистий, слабо ущільнений, важкосуглинковий, карбонатний, коренів мало, вологий, поступово переходить в:

РНік 75(80) - 100(105) - нижній перехідний, слабоілювійований, темно - бурий, важкосуглинковий, горіхуватий, , щільніше попереднього, карбонатний, корені рослин зрідка, поступово переходить в:

Рк 100(105) - 120 і глибше - материнська порода, бурувато - палевий, комкуватий, пилувато - важкосуглинковий, дрібнопористий, вологий, карбонатний лес.

Чорноземи сильно реградовані мають нейтральну або близьку до нейтральної реакцію ґрунтового розчину. В складі поглинутих катіонів переважає кальцій (30,0 - 31,0мг-екв/100 г ґрунту в верхньому шарі).

Забезпеченість рухомими формами поживних речовин середня: фосфору 5,2 - 6,1 мг, калію 8,2 - 8,8 мг на 100 г ґрунту.

Середньо - і сильнозмиті ґрунти слід відвести в ґрунтозахисну сівозміну, а дрібні роз’єднані ділянки - під залуження багаторічними травами без виводу їх із складу орних земель.

Для отримання високих врожаїв необхідно внесення гною і мінеральних добрив, на схилових ділянках застосовують протиерозійну агротехніку, боряться за зберігання вологи.

На нерозораних ділянках зайнятих малопродуктивними природними угіддями необхідно провести заходи по покращенні травостою.

XXI. Чорноземи середньозмиті на лесових породах.

До цього угрупування належать:

         11=L Чорнозем глибокий малогумусний середньозмитий 11,1 га.

         12=L Чорнозем середньозмитий 2,4 га.

Залягають на пологих і покатих схилах, часто опуклих і хвилястих. Мають таку ж характеристику, як і чорнозем типовий, але різниться профілем - Н(р)к+ НРк+ Рк.

Середньозмиті різновидності даного ґрунту мають низький вміст гумусу, низьку забезпеченість поживними речовинами, слабкою структурністю верхніх горизонтів,можуть запливати і утворювати кірку, несприятливим водними режимом. Останнє пояснюється розміщенням даних ґрунтів на вологих ложбинистих і покатих схилах і значною втратою атмосферних опадів на поверхневий сток.

XXXI. Лучні слабо- і середньо солонцюваті солончакові ґрунти на алювіальних відкладах.

а) поверхнево солонцюваті солончакові ґрунти

До цієї групи належать:

-        16+=dl Лучно слабосолонцюватий солончаковий ґрунт у сполученні з розмитими 1,0 га.

б) глибокосолонцюваті солончакові ґрунти

- 15≡dl Лучно глибоко - слабосолонцюватий солончаковий 0,9 га.

17≡dl Лучний глибокослабосолонцюватий солончаковий ґрунт мочаристий0,7 га.

- 18=dl Лучний глибокий глибокослабосолонцюватий 1,0 га.

- 18+≡dl Лучний глибокий глибокослабосолонцюватий ґрунт у сполученні з лучно - болотним слабосолонцюватим солончаковим 8,1 га.

Перечислені ґрунти залягають в поймі р. Уди і по днищам балок.

Формування лучних ґрунтів пов'язано з неглибоко залягаючими (0,8 - 1,5 м) слабо мінералізованими ґрунтовими водами. Однак, вплив ґрунтових вод на даних ділянках було більш тривалим, в результаті чого оглеєння у лучних ґрунтів починається з нижнього перехідного до материнської породи горизонту.

Профіль лучного глибоко - слабосолонцюватих засолених ґрунтів:

Неksd 0 - 35(40) - дернина до 5 - 6 см, гумусовий, слабоелювійований, слабо порушена комкувата - зерниста структура, кремнеземиста присипка, помітний горизонтальний поділ, важкосуглинковий, слабо засолений, багато коріння рослин, вологий, зі зміною структури і кольору переходить в:

Hpiks 35(40) - 70(75) - верхній перехідний, темно - сірий з бурим відтінком, слабоілювійований, помітно - ущільнений, горіховидний, важкосуглинковий, коренів мало, сирий, поступово переходить в:

PHiksgl 70(75) - 100(105) - нижній перехідний, слабоілювійований, темнувато - бурий з сизими плямами - ознаками оглеєння, горіхуватий, щільніший за попередній, легкоглинистий, корені зрідка, мокрий, липкий, в’язкий, слабозасолений, карбонатний, поступово переходить в:

Pksgl 100(105) - 120 і глибше - материнська порода - оглеєна, слабозасолений алювій або делювій.

Лучні поверхнево - слабосолонцюваті відрізняються наявністю з поверхні ілювіального горизонту.

Лучні глибоко - слабосолонцюваті мають менш глибокий профіль потужністю 70 - 90 см. лучні засолені ґрунти характеризуються відсутністю диференційованого профілю. Слабо шаруваті різновидності описаних ґрунтів характеризуються наявністю по профілю рідких прошарків світло - сірого кольору більш легкого механічного складу.

Лучні ґрунти слабо або середньо гумусовані (3,5 - 5,6%), мають слаболужну реакцію ґрунтового розчину. Ємкість поглинання у легкоглинистих - 43,0, у піщано - важко суглинистих 24,1 мг-екв/100 г ґрунту.

Дані ґрунти середньо забезпечені рухомими формами поживних речовин (P₂O₅ - 0,8 - 12,5 мг і К₂О - 8,0 - 9,0 мг на 100 г ґрунту).

Вони слабо засолені карбонатами і сульфатами. Засолення лучних ґрунтів негативно впливає на ріст і розвиток рослин.

В зв’язку з солонцюватістю описувані ґрунти характеризуються неміцною структурою, запливають, утворюють кірку і потребують частих рихлень.

XXXIII. Заболочені і болотні середньо- і сильно солонцюваті ґрунти на алювіальних і делювіальних відкладах.

До цього угрупування належать:

-        19≡dl Лучно - болотний слабосолонцюватий солончаковий ґрунт 9,2 га.

-        19+≡dl Лучно - болотний слабосолонцюватий солончаковий ґрунт у сполученні з болотними солончаковими ґрунтами 14,1 га.

-        20≡dl Лучно - болотний слабосолонцюватий солончаковий мочаристий ґрунт 2,4 га.

Лучно - болотні слабосолонцюваті засолені ґрунти розміщені на понижених ділянках пойми р. Уди і днищах балок. Використовуються, як природні кормові угіддя.

Формування цих ґрунтів відбувалося в умовах постійного перезволоження за рахунок підтоку ґрунтових вод і періодичного впливу поверхневих вод.

Неглибоке (0,4 - 0.7 м) залягання мінералізованих ґрунтових вод обумовило солонцюватість, засолення описуваних ґрунтів і їх оглеєння з 35 - 40 см.

В профілі лучно - болотних ґрунтів виділяються такі генетичні горизонти:

Hesd 0- 30(35) см гумусово - елювіальний важкосуглинковий, порушено - зернистий, сирий.

Hpisgl 30(35) - 60(65) - темнувато - сірий з явним сизим відтінком, важкосуглинковий, горіховидний, з 60 см вода.

В ґрунті накопичується значна кількість закисних форм заліза, марганцю ті інших шкідливих для рослин з'єднань.

4.3 Характеристика картограми охорони земель від ерозії і рекомендації щодо запобігання ерозійним процесом

Картограма еродованих грунтів відображає ступінь розвитку водної ерозії та дефляції. Вона складається у тому разі, якщо при ґрунтовому обстеженні визначенні не тільки слабозмиті ґрунти, а й значні площі середньо-, сильнозмитих або дефлоьваних грунтів.

При групуванні ґрунтів за ступенем прояву ерозійних процесів необхідно враховувати їх виробниче значення, організаційні, агротехнічні, лісомеліоративні та гідротехнічні заходи. У сучасних умовах організація землеволодінь та землекористування виходить з екологічних та економічних умов, формування інженерної й соціальної інфраструктури, орні землі поділяють на технологічні групи.

До першої групи відносять нееродовані та слабоеродовані землі, розташовані на вододілах та схилах крутизною до 3^о, характер рельєфу і якісний стан яких дають змогу культивувати районовані сільськогосподарські культури з використанням інтенсивнимх технологій. На цих полях розміщують польові сівозміни при необхідності з максимальним насиченням просапних культур.

До другої технологічної групи входять землі, розташовані на схилах крутизною 3^о - 7^о зі слабо- або середньозмитими ґрунтами, на яких проектують зерно - травяні та ґрунтозахисні сівозміни.

Землі третьої технологічної групи включають схили крутизною понад 7^о та малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним. Ці землі вилучають з інтенсивного використання, вони підлягають залуженню й виведенню зі складу орних земель, переводячи їх у природні кормові угіддя.

Залежно від сільськогосподарського використання ґрунтів доцільно виділяти й категорії земель, що дає змогу більш обгрунтовано визначити рекомендації для захисту грунтів від ерозії та дефляції.

Таблиця 3

Список груп ґрунтів для раціонального рекомендацій по сільськогосподарському використанню земель господарства «Золочівське» Золочівського району Харківської області.

Клас А. Землі, що інтенсивно використовуються в землеробстві і знаходяться в сівозмінах на розораних масивах.

І. Ґрунти, які не піддаються водній ерозії та дефляції.

Cтік талих вод з цих грунтів не руйнують розташовані нижче ґрунти. Необхідності в проведенні протиерозійних заходів та спеціальному регулюванні стоку немає. Використовується в будь-якій сівозміні при звичайній для даних умов агротехніці. В посушливих районах створюється система полезахисних лісосмуг.

ІІ. Нееродовані автоморфні грунти легкого гранулометричного складу, які не піддаються ерозії, але можуть дефлюватися.

Ці ґрунти розміщені на широких вододілах, плато і стародавніх терас, а також слабо пологих схилах вододілів (крутизною до 1^о). На даних територіях запроваджують зерно - просапні сівозміни з максимальним насиченням просапних культур. У таких умовах рельєфу і використання поверхневий стік не руйнує ґрунтовий покрив, однак можливий розвиток дефляції, тому необхідно передбачити заходи для її зниження.

У боротьбі з дефляцією ефективні агротехнічні заходи, які спрямовані на збільшення і збереження вологи в ґрунті і забезпечення захисту ґрунтового покриву рослинами від його здування. Ефективним способом який дозволяє залишити стерню на поверхні поля, що в свою чергу буде запобігати здуванню снігу взимку, є плоскорізна оранка. Вона дозволяє збільшити запаси вологи у грунті. Також ефективним являється мінімалізація обробітку ґрунту, та її проведення в той період коли ґрунт набув фізичної стиглості.

Безвідвальний обробіток грунту зберігає і відновлює агрономічно цінну ерозійно стійку структуру, яка також забезпечується внесенням органічних і мінеральних добрив. Крім того спеціальним прийомом в боротьбі з дією вітру є смугове землеробство, яке базується на розміщенні посівів смугами.

Важливе значення мають стислі строки посіву, сходів та швидкості розвитку культури, що забезпечує захист ґрунтів від дефляції. На вигонах і пасовищах необхідно регулювати випас худоби, щоб не допустити руйнування ґрунту.

ІІІ. Слабозмиті грунти, які залягають на односкатних схилах простої форми, а також на похилих прибалкових схилах крутизною 1 - 3°, інколи до 6°.

На цих територіях впроваджують зернопросапні сівозміни з обмеженням просапних культур. Ґрунти потребують застосування простих агротехнічних протиерозійних заходів з урахуванням контурно - меліоративної організації території та агрономічних заходів, які в комплексі і є ґрунтозахисною системою. В її основі лежить правильна організація території з системою сівозмін, які в конкретних умовах забезпечують найбільш раціональне використання ґрунтів.

Важливим в боротьбі з ерозією є правильний обробіток ґрунту від якого залежить і врожай. На схилових землях необхідно проводити мінімальний обробіток ґрунту, зменшуючи кількість проходу агрегатів і глибину його розпушення. Такий обробіток зменшує змивання і збільшує кількість вологи в ґрунті на 15 - 20%.

Щоб запобігти водній ерозії на розорюваних ділянках, застосовують смугове освоєння. У перший рік розорані смуги чергують з нерозораними, які освоюють через 1- 2 роки після освоєння розораних смуг.

Снігозатримання є одним з основних заходів загальної системи вирощування культур на слабозмитих ґрунтах. Воно не тільки забезпечує додаткове нагромадження вологи, а й зменшує промерзання ґрунту, що збільшує його водопроникність.

IV. Середньозмиті ґрунти на односкатних схилах крутизною 3-5^о.

Ґрунти характеризуються значним зниженням родючості внаслідок зменшення глибини профілю, а також вмісту гумусу, елементів живлення та погіршення структури ґрунту і водно-повітряного режиму ґрунту. На цих ґрунтах розміщюють ґрунтозахисні сівозміни з виключенням просапних культур. Ґрунти потребують запровадження агротехнічних засобів боротьби з ерозією ґрунтів.

Для підвищення родючості середньозмитих ґрунтів необхідно боротися з подальшим змивом і розмивом. З цією метою оранку, сівбу і останній обробіток треба проводити в поперек схилу. Ефективними заходами є кліткування і щілювання, раціональна організація земельної території, застосування контурного та плоскорізного обробітку ґрунту, створення штучного нанорельєфу у вигляді валків борозен, лунок. Всі ці заходи слід поєднувати з внесенням добрив особливо азотних.

Б. Землі, обмежено придатні до обробітку.. Грунти, які не піддаються водній ерозії, але потребують осушення.

Для гідроморфних ґрунтів головним є їх осушення - пониження рівня ґрунтових вод. На таких ґрунтах застосовують поетапну систему меліорації. На першому етапі необхідно дослідити ефективність агромеліорації, яка направлена на регулювання водно-повітряного режиму ґрунту. На наступному етапі названі заходи необхідно сполучати з хімічними і структурними меліораціями, а також застосування органічних добрив. Окультурення оглеєних ґрунтів за допомогою цих заходів дозволяють збільшити об’єм кореневмісного шару ґрунту, оптимізувати фізичні властивості і агрегатно-дисперсний склад, покращити подачу рослинам кисень. Якщо дані заходи не дають значного результату, то доцільно застосувати систематичний матеріальний дренаж.

В. Землі, не придатні для обробітку. Сильнозмиті ґрунти та виходи порід, які залягають на схилах складної форми більше 12^о з великою кількістю промоїн.

Ці землі залягають у межах яружно - балкової системи. Ґрунти доцільно залужити багаторічними травами з внесенням добрив і використовувати як сіножаті, або пасовища з нормованим випасом худоби, а сильно розчленовані території ярами та промоїнами підлягають суцільному залісенню. На ґрунтах , що утворились на дочетвертинних глинах не рекомендується посадка садів.

4.4 Рекомендації по раціональному використанню ґрунтів

Землекористування відзначається великою строкатістю умов вирощування культур, що вимагає найбільш доцільного виробничого використання окремих ділянок з урахуванням їх індивідуальних агрогенетичних та фізико-хімічних властивостей, характеру ландшафту та біологічних особливостей окремих сільськогосподарських культур.

Ця картограма містить рекомендації щодо правильного використання ґрунтів земельних угідь

Виділення груп сприяє найбільш продуктивному використанню земель, і забезпечує обґрунтування правильного розміщення угідь, у чому допомагає картограма рекомендацій для раціонального використання земель. При складанні такої картограми ураховується зміст інших картограм.

Кожний контур групи на картограмі має свій шифр і колір.

Основними агротехнічними заходами підвищення родючості ґрунтів та раціонального їх використання є раціональні способи обробітку, нагромадження та правильне використання вологи, поліпшення структури посівних площ, впровадження районованих високоврожайних сортів культур, удосконалення сівозмін, застосування мінеральних і органічних добрив, застосування інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур.

І. Землі, які придатні для вирощування всіх сільськогосподарських культур (польових, технічних, овочевих, плодово - ягідних). Землі, розташовані на плато, а також на слабопологих (до 1^о) схилах:

1) 6≡L Чорнозем сильнореградований

2) 10≡L Чорнозем глибокий малогумусний

3) 13=L Чорнозем терасовий

Ґрунти даної групи не піддаються ерозії але можуть дефлюватися. Тут розповсюджені ґрунти сформовані на лесових породах. Взагалі ці ґрунти належать до родючих і вони придатні для вирощування всіх сільськогосподарських культур і плодово-ягідних культур. Під час оранки і вирощування культур в ґрунтах зменшується кількість гумусу і всіх поживних речовин .

Щоб запобігти цим процесам і підвищити родючість даних ґрунтів необхідно:

-          застосовувати раціональні, науково - обґрунтовані сівозміни, що якомога менше виснажують грунт;

-        вносити органічні добрива;

         заорювати пожнивні рештки;

         вносити повне мінеральне добриво;

         вносити Са ²⁺- вмісні сполуки (1 раз в 3 - 4 роки);

проводити заходи з накопичення і збереження вологи, при інтенсивних технологіях вирощування культур.

IV. Землі, які придатні для вирощування всіх культур з використанням агротехнічних засобів боротьби з ерозією.

1) 3=L Чорнозем опідзолений слабозмитий

2) 3+≡L Чорнозем опідзолений слабозмитий сполученні з плямами середньозмитих

3) 7≡L Чорнозем сильнореградований слабозмитий

) 7+≡L Чорнозем сильнореградований слабозмитий у сполученні з середньозмитим

5) 14=L Чорнозем терасовий слабозмитий

Ці ґрунти залягають на схилах крутизною приблизно 1-3º тому вони зазнали впливу водної ерозії, в наслідок якої в них змита половина верхнього гумусового горизонту. Це обумовлює зменшення гумусу, поживних елементів, а як наслідок знижує родючість. Ці ґрунти володіють гарними фізичними і фізико-хімічними властивостями. Вони добре забезпечені рухомими формами калію та помірно фосфором і азотом.

Ґрунти придатні для вирощування всіх сільськогосподарських культур.

Слабозмиті ґрунти вимагають постійного застосування протиерозійних заходів. На схилових землях необхідно проводити мінімальний обробіток ґрунту, зменшуючи кількість проходу агрегатів і глибину його розпушення. Такий обробіток зменшує змивання і збільшує кількість вологи в ґрунті на 15 - 20%.

Щоб запобігти водній ерозії на розорюваних ділянках, застосовують смугове освоєння. У перший рік розорані смуги чергують з нерозораними, які освоюють через 1- 2 роки після освоєння розораних смуг.

Снігозатримання є одним з основних заходів загальної системи вирощування культур на слабозмитих ґрунтах. Оранку на них необхідно проводити поперек схилу. Також потрібно вносити мінеральні і органічні добрива, застосовувати куліси, та заорювати післяжнивні рештки.

VI. Землі, які придатні для вирощування зернових, частково придатні під сади, обмежено придатні для просапних з обов'язковим застосуванням протиерозійних заходів.

1) 2=L Темно - сірий опідзолений середньозмитий

) 4≡L Чорнозем опідзолений середньозмитий

) 8=L Чорнозем сильнореградований середньозмитий

4) 8+≡L Чорнозем сильнореградований середньозмитий у сполученні з сильнозмитим

5) 11=L Чорнозем глибокий малогумусний середньозмитий

) 12=L Чорнозем середньозмитий

До цієї групи відносяться землі, які знаходяться на стрімких схилах крутизною 6-9º з середньозмитими грунтами на лесових породах.

Доцільно впроваджувати польові сівозміни, з більшою кількістю культур суцільної сівби і не більше 10% просапних культур, тому що якщо більше, то це буде призводити до змиву більшої кількості грунту. Для зменшення інтенсивності змиву грунту доцільно проводити оранку поперек схилу, щілювання через кожні 5-6 м на глибину 50-60см, нарізання борозен. При закладці садів потрібно проводити терасування.

VІІІ. Землі, які придатні для вирощування зернових, частково придатні для просапних культур з обов'язковим застосуванням протиерозійних заходів і не придатні під сади.

1) 1≡q Сірий опідзолений середньозмитий

До цієї групи відносяться землі, які знаходяться на стрімких схилах крутизною 6-9º з середньозмитими грунтами.

Доцільно впроваджувати польові сівозміни з більшою кількістю культур суцільної сівби і не більше 10% просапних культур, для попередження змиву більшої кількості ґрунту.

Землі придатні для вирощування зернових і технічних культур, обмежено придатні під овочеві і непридатні під сади. Ґрунти також можна використовувати в якосі пасовищ та сінокосів.

На даних ґрунтах потрібно вносити повний комплекс мінеральних та органічних добрив. Рекомендується внесення такої кількості органічних добрив під:

озиму пшеницю 30 т/га;

- кукурудзу на зерно 35 - 45 т/га;

- корене- та бульбоплоди 40 - 50 т/га;

- кукурудзу на силос 40 - 50 т/га.

Для зменшення інтенсивності змиву грунту доцільно проводити оранку поперек схилу,заорювати пожнивні рештки, щілювання через кожні 5-6 м на глибину 50-60см, нарізання борозен.

Х. Землі, які використовують для вирощування зернових культур, але на яких необхідно припинити оранку, провести залуження з подальшим використанням як сіножаті і пасовища.

1) 5≡L Чорнозем опідзолений сильнозмитий

2) 5+-L Чорнозем опідзолений сильнозмитий у сполученні з виходами лесових порід

3) 5+≡q Чорнозем опідзолений сильнозмитий у сполученні з виходами дочетвертичним глин

4) 9=L Чорнозем реградований сильнозмитий

) 9+=L Чорнозем реградований сильнозмитий у сполученні з виходами лесових порід

6) 9+=L Чорнозем реградований сильнозмитий сильнозмитий у сполученні з середньозмитим

До ґрунтів цієї групи належать сильнозмиті ґрунти, на яких необхідно припинити оранку і в подальшому використовувати ці ґрунти під сіножаті і пасовища. Тому що вирощувати сільськогосподарські культури на таких ґрунтах з економічної точки зору є не вигідним, а з екологічної точки зору є згубним для ґрунтів даного ряду. Адже ці сильнозмиті ґрунти необхідно обов’язково поліпшувати вносячи добрива, залужуючи тощо.

ХІІI. Землі, які доцільно використовувати для сіножатей, обмежено придатні для вирощування овочевих культур.

1) 15≡dl Лучний глибоко - слабосолонцюватий солончаковий

) 16+=dl Лучний слабошаруватий солончаковий ґрунт у сполученні з розмитими

) 17≡dl Лучний глибокослабосолонцюватий солончаковий мочаристий

) 18=dl Лучний глибокий глибокослабосолонцюватий

) 18+≡dl Лучний глибокий глибокослабосолонцюватий у сполученні з лучно - болотним слаюосолонцюватим солончаковим

До цієї групи відносяться землі переважно розташовані на спадистих і стрімких схилах, вони не придатні для оранки.

Використовуються як пасовища і сінокоси, тому рекомендується провести поліпшення цих земель і потім на них можна буде частково вирощувати овочеві культури.

XIV. Землі, які доцільно використовувати для сіножатей, частково придатні для вирощування овочевих культур після осушення.

1) 19≡dl Лучно - болотний слабосолонцюватий солончаковий

2) 19+≡dl Лучно - болотний слабосолонцюватий солончаковий у сполученні з болотними солонцюватими солончаковими

3) 20≡dl Лучно - болотний слабосолонцюватий солончаковий мочаристий ґрунт

До цієї групи відносяться землі переважно розташовані на спадистих і стрімких схилах, вони не придатні для оранки.

Використовуються як пасовища і сінокоси, тому рекомендується провести поліпшення цих земель і потім на них можна буде частково вирощувати овочеві культури.

XV. Землі, які доцільно використовувати для посадки лісу.

1) 22≡L Лесові породи

Доцільно використовувати під лісові насадження, щоб укріпити та зберегти від розмитості грунт.

Висновки

Написання курсової роботи проводилось на прикладі ґрунтового покриву господарства «Золочівське», якие знаходиться на території Золочівського району Харківської області.

При написанні курсової роботи був складений план ґрунтів та картограми агровиробничого групування, еродованих і дефльованих земель та рекомендації по захисту ґрунтів від ерозії, картограма рекомендацій по раціональному використанню земель.

Хоча в господарстві значна частина ґрунтів є високородючими (чорноземні грунти), їх використання передбачає проведення заходів по підтриманню та підвищенню рівня родючості, таких як систематичне внесення органічних та мінеральних добрив для створення бездефіцитного балансу гумусу та поживних речовин, проведення заходів по вологозбереженню і вологонакопиченню (бо саме волога в більшості випадках лімітує рівень урожайності сільськогосподарських культур в даній зоні), застосування протиерозійних заходів. Боротьба з ерозією та продуктивне використання схилових угідь мають першочергове значення для системи землеробства господарства, бо досить велика частина ґрунтів господарства знаходяться під негативним впливом ерозійних процесів різної інтенсивності. Комплекс протиерозійних заходів повинен включати правильну організацію території, систему протиерозійної обробки ґрунту, заходи по вологонакопиченню, застосування підвищених доз органічних і мінеральних добрив, створення полезахисних лісонасаджень та побудова гідротехнічних протиерозійних споруд, регулювання випасу худоби на схилах балок.

Лучно-болотні ґрунти володіють високим потенційним рівнем родючості. Залучення даних ґрунтів в обробіток можливе лише при проведенні комплексу меліоративних заходів: осушення з побудовою двобічної дренажної системи, хімічна меліорація з внесенням гіпсу, промивка ґрунту для видалення легкорозчинних солей, застосування оптимальних доз добрив, правильний обробіток ґрунту, який сприяв би посиленню аерації даних ґрунтів, розпушенню ущільнених ілювіальних горизонтів та покращенню інших водно-фізичних властивостей ґрунту.

Список використаної літератури

1. Почвы совхоза «Золочевский» Золочевского района Харьковской области, их агрохимическая характеристика, мероприятия по повышению плодородия и рациональному использованию земель. МСХ УССР. Х:.1972 г.

2. Тихоненко Д.Г. Картографія ґрунтів. - Х.: 2011

. Практикум з ґрунтознавства: Навчальний посібник / За редакцією професора Д.Г. Тихоненка. - 6-е вид., перероб. і доп. - Х.: Майдан, 2009.

4. Тихоненко Д.Г., Горін М.О., Георгі А.О. та ін. Методичні вказівки з курсу "Методика складання та використання крупномасштабних ґрунтових карт". Харків, 2006.