Фінанси домогосподарств

Фінанси домогосподарств

Вступ

домогосподарство фінанси бюджет

В умовах розвитку сучасного ринкового господарства зростає роль домогосподарства як одного з ключових суб‘єктів економічних та фінансових відносин.Це пов'язано з тим, що вони, як унікальні соціально-економічні утворення, визначають основу життєдіяльності будь-якого суспільства, починаючи від формування попиту з метою задоволення потреб людини, що формує структуру господарської діяльності та динаміку її розвитку, до того, що саме домогосподарства часто виступають основним постачальником ресурсів, зокрема праці, капіталу, підприємницької здатності в економічну систему.Особливо роль домогосподарств зростає в умовах нестабільності, коли раціональність їх рішень, поведінки безпосередньо впливає на стійкість основних параметрів рівноваги соціально-економічної й фінансової систем; визначає напрями розподілу доходів та їх використання, формування заощаджень та їх інвестиційне спрямування; обумовлює формування вартості основних ресурсів тощо.

Актуальним питання розвитку фінансів домогосподарств є й для вітчизняної економіки.За даними Державної служби статистики України, в 2012 р. налічується близько 17 млн. домогосподарств [31, с. 8], які розпоряджаються лише готівкою в іноземній валюті обсягом понад 50 млрд. дол. [32]. Обслуговування готівкового обігу національної валюти хоча в останній

час й зменшується, проте його вага залишається досить значною - 27,9% (Євросоюз - 9%,Китай - 6,8%, США - 10%, Південна Корея - 2,2%) - поза банківською системою в обігу знаходиться понад 200 млрд. грн. [33] Обсяг депозитів населення в комерційних банках, станом на 1.10.2012 р., досягнув 356,1 млрд. грн. (біля квартального ВВП), з яких половина в національній валюті, а інша - в іноземній [34]. Ці дані свідчать про те, що в умовах дефіциту інвестиційних ресурсів відтворення національної економіки, раціоналізація фінансової поведінки домогосподарств могла б стати важливим поштовхом фінансово-економічної стабілізації національної економіки, особливо враховуючи, що саме фінанси домогосподарств є найменш задіяними, найменш активними суб‘єктами фінансової системи України.

Мета роботи. Теоретичне обґрунтування сутності фінансів домогосподарств та системи управління ними, що сприятиме удосконаленню практичної реалізації фінансової поведінки домогосподарств в Україні щодо підвищення їх фінансового потенціалу, розвитку фінансової системи загалом.

Предмет дослідження - економічні відносини домогосподарств з іншими суб'єктами економічної діяльності, зокрема сфера фінансів домогосподарств.

Об’єкт дослідження - домогосподарства України.

Методи дослідження. Дослідження проводилось з використанням економічного, системного і порівняльного методів аналізу та синтезу. При обробці фактичних даних використовувались розрахунково-аналітичні, графічні, економіко-математичні методи та метод рейтингової оцінки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різні аспекти організації фінансів домогосподарств досліджуються іноземними й вітчизняними вченими. Слід відзначити доробок іноземних авторів Дж.М. Кейнса, А. Маршалла, Ф. Модільяні, В. Радаєва, М. Фрідмана, Дж. Ходжсона. Окремі питання, зокрема характеристика домогосподарства як окремого суб‘єкта економічної і фінансової системи, фінансових джерел їх функціонування, моделей фінансової поведінки населення в умовах ринкової економіки, перш за все, заощаджувальної, висвітлюються й в працях вітчизняних науковців О. Василика, О. Ватаманюка, М. Карліна, Б. Карпінського, Т. Кізими, С. Панчишина, С. Юрія. Однак окремі питання, зокрема теоретичного

обґрунтування управління фінансами домогосподарств та його механізму відповідно сучасним умовам розвитку національної економіки, потребують подальшого дослідження.

Домогосподарство, як економічний суб‘єкт, слід розглядати, по-перше, як відкриту систему, яка взаємодіє із зовнішнім макрооточенням, реагує на її зміни під впливом сукупності економічних, соціальних, суспільних чинників, а, по-друге, як закриту структуру, якій властиві власні закони, мотиви, закономірності, протиріччя. Але, в будь-якому разі, це утворення, яке представляє сукупність осіб, що мають спільні економічні інтереси, функції, поведінку і джерела фінансування.

Отже, існування домогосподарства як суб‘єкта економічної системи безпосередньо пов‘язано з його основними функціями, зокрема постачальницькою, виробничою, споживчою, заощаджувальною, реалізація яких визначається формуванням, розподілом й використанням спільного бюджету. Саме це обумовлює основу розвитку фінансів домогосподарств

та необхідність теоретичного обґрунтування принципів й механізму їх реалізації відповідно закономірностям ринкового господарства, згідно з яким поведінка будь-якого суб‘єкта визначається економічним вибором в умовах зростаючих потреб і обмежених ресурсів.

1. Фінанси домогосподарств в системі фінансових відносин

Домогосподарства с важливою складовою національної економіки, а фінанси домогосподарств є невід'ємною складовою фінансової системи. З одного боку, домогосподарства постачають фінансові ресурси на фінансовий ринок. Таке постачання реалізується, перш за все, через розміщення накопичених особистих коштів в ті чи інші фінансові інструменти (депозити, цінні папери тощо). З іншого боку, домогосподарства є основним споживачем фінансових ресурсів: при дефіциті власних коштів для здійснення своїх економічних проектів, вони вступають у фінансові відносини з посередниками фінансової системи (банками, кредитними спілками тощо).

Безумовно, фінанси домогосподарств - один із важливих елементів фінансової системи, оскільки формування і використання фінансових ресурсів населення безпосередньо пов'язане з розвитком інших складових фінансової системи (державних фінансів, фінансів підприємств і установ), розвитком банківської системи, страхування та ін. Фінанси домогосподарств відіграють у такій системі провідну роль, тому що розвиток суспільства у цілому багато в чому підпорядкований забезпеченню інтересів громадян, їх груп та об'єднань.

Фінанси домогосподарств в умовах розвинутих ринкових відносин беруть участь у кругообігу капіталу та охоплюють частину процесу виробництва. Проте, на відміну від фінансів комерційних підприємств і організацій, що мають вирішальне значення у створенні, первинному розподілі та використанні вартості валового внутрішнього продукту і національного доходу, фінанси домогосподарств у сучасних умовах вітчизняної економіки не є пріоритетною ланкою фінансової системи і відіграють епізодичну, хоча і важливу, роль у загальній сукупності фінансових відносин.

Виникнення фінансів домогосподарств відбувається на другій стадії відтворювального процесу - стадії розподілу вартості валового внутрішнього продукту. Члени домогосподарства отримують первинні доходи у вигляді заробітної плати, доходів від здійснення підприємницької діяльності, від особистого підсобного господарства, від власності. Участь домогосподарств у вторинному розподілі (перерозподілі) валового внутрішнього продукту і національного доходу реалізується при сплаті членами домогосподарств податків та інших обов'язкових платежів, завдяки чому вони набувають права отримувати вторинні доходи у вигляді пенсій, стипендій, допомог, інших трансфертних платежів (рис. 1).

Домогосподарства підтримують численні й різноманітні фінансові зв'язки з усіма секторами економіки, тому аналіз фінансового стану домогосподарств неможливо здійснювати ізольовано від фінансів інших секторів економіки, особливо від фінансів держави.

Отже, фінанси домогосподарств - сукупність економічних відносин, що виникають при утворенні, розподілі та використанні грошових доходів, заощаджень і грошових фондів громадян та їх сімей з метою задоволення особистих потреб домогосподарств.

Рис.1. Формування первинних і вторинних доходів домогосподарств

Фінанси домогосподарств функціонують у грошовій формі, тому що грошові доходи у вигляді заробітної плати, пенсій та допомог, а також натуральні доходи, оцінюються у національній грошовій одиниці. Оскільки розподіл та використання доходів домогосподарств здійснюються у грошовій формі з використанням фондів грошових коштів, то фінанси домогосподарств мають всі ознаки фінансових відносин.

Соціально-економічна сутність фінансів домогосподарств виявляється через розподільну, регулюючу, контрольну та інвестиційну функції. У більш загальному вигляді ці функції відповідають двом основним завданням: забезпеченню життєвих потреб сім'ї і розподілу.

Функція забезпечення життєвих потреб домогосподарства визначає реальні умови життя членів домогосподарства і залежно від типу економічної системи (адміністративно-командна, ринкова, змішана) володіє різними характеристиками.

Розподільна функція втілюється у тому, що національний дохід, який припадає на частку окремого домогосподарства, розподіляється між усіма його членами (як неповнолітніми, так і працюючими або непрацюючими), тим самим забезпечуючи безперервність процесу відтворення робочої сили як одного з факторів виробництва. При цьому суб'єктами є всі його члени, а об'єктом - наявний дохід домогосподарства - частина сукупного доходу, що залишається у розпорядженні після сплати податків та інших обов'язкових платежів. На практиці розподільна функція фінансів домогосподарств реалізується у відносинах між певним домогосподарством та іншими сферами або ланками фінансової системи (зокрема бюджетами, позабюджетними фондами, фінансами підприємств), утворюючи первинні і вторинні доходи; а також у межах одного домогосподарства у процесі розподілу сукупного доходу домогосподарства між його членами, формуючи таким чином відокремлені грошово-фінансові міні-фонди.

Домогосподарство є окремим суб'єктом господарювання, у якому рівень життя його членів повністю залежить від доходу, що під впливом певних факторів може збільшуватись або зменшуватись. Це зумовлює необхідність контролю як за зміною величини, так і цільовим використанням доходу в межах різних фондів, що є відображенням контрольної функції фінансів домогосподарств.

Узгодження економічних інтересів різних учасників домашнього господарства забезпечується їхнім регулюванням, під яким мається на увазі можлива зміна частини отриманого доходу, що припадає на одного члена домогосподарства. Отже, фінансам домашнього господарства властива ще одна важлива функція - регулююча, яка підтримує збалансований розвиток домогосподарства як економічної одиниці. У країнах з розвиненою ринковою економікою важливою функцією фінансів домогосподарств є інвестиційна, яка зумовлена тим, що домогосподарства є одним із важливих постачальників фінансових ресурсів для економіки, де чверть національних заощаджень формується саме за рахунок заощаджень громадян. Участь фізичних осіб в інвестиційних процесах в Україні характеризується доволі низьким рівнем, незначні обсяги тимчасово вільних коштів (заощаджень) населення спричинені низьким рівнем доходів, який обумовлює незначну схильність до заощаджень та значну недовіру до інститутів заощадження (банків, інвестиційних компаній, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній), низький рівень розвитку ощадних інституцій тощо. Всі зазначені вище функції фінансів домогосподарств взаємозалежні і взаємопов'язані, діють одночасно, доповнюючи одна одну, і по-різному реалізуються кожним домогосподарством, маючи неповторну природу.

Домогосподарство, діючи як мікросистема всередині економічної системи держави, зіставляє безліч власних індивідуальних рішень з нагальними потребами, тому за таких умов особливо важливі кількісна та якісна оцінки наявних у розпорядженні домогосподарства фінансових ресурсів, що є визначальною складовою його автономії.

1.1 Суть і поняття фінансів домогосподарства

Для розуміння сутності фінансів домогосподарств, важливо визначитись із категорією "домогосподарство". Під домогосподарством в економічній науці розуміють суб'єкт економічної діяльності, економічну одиницю, яка складається з однієї чи кількох осіб, об'єднаних потребою здійснення спільної господарської діяльності з метою задоволення власних споживчих потреб, а також постачання трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів на відповідні ринки. Члени домогосподарства можуть бути родичами, але наявність сімейних зв'язків між ними не обов'язкова. Важливою ознакою є та, що членів домогосподарства поєднує спільне місце проживання, спільна житлова площа і спільні господарські потреби. В Україні, наприклад, лише близько 1 % домогосподарств формують особи, не пов'язані родинними зв'язками, тому можна сказати, що в сучасних економічних умовах поняття "домогосподарство" та "сім'я" є практично тотожними. Є різноманітні визначення домогосподарств, проте найбільш вживане таке: домогосподарство - сукупність фізичних одиниць - резидентів, що мають спільні економічні інтереси, функції, поведінку і джерела фінансування. При проведенні Всеукраїнського перепису населення 2001 р. використовувалось визначення домогосподарство як сукупності осіб (або однієї особи), які спільно проживають в одному житловому приміщенні (його частині), ведуть спільне господарство (мають спільні витрати на утримання житла, харчування тощо), повністю або частково об'єднують та витрачають кошти: ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або не перебувати в них. З погляду системи національних рахунків, домогосподарства є одним є одним із п'яти інсти-туційних секторів національної економіки (поряд з нефінансовими та фінансовими корпораціями, сектором загального державного управління та некомерційними організаціями). Система національних рахунків дає визначення домогосподарства як невеликої групи людей, що проживають в одному помешканні, повністю або частково об'єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні види товарів і послуг. Загальним у всіх цих визначеннях є спільне проживання та спільний побут. Спільне проживання і ведення побуту передбачають спільні витрати, тобто члени домогосподарства повинні мати спільний бюджет для задоволення своїх потреб (при цьому наявність споріднення або свояцтва не передбачається). Сектор домашніх господарств у рамках його економічної діяльності поділяють на підсектори: наймані працівники; роботодавці; самостійно зайняті працівники; отримувачі доходу від власності та трансфертів.Згідно з аналізом моделі кругообігу домогосподарство можна визначити як економічну одиницю, яка складається з однієї або кількох осіб, постачає економіку ресурсами і використовує отримані кошти для задоволення матеріальних та інших потреб (рис. 2.).

Рис. 2. Домогосподарства в економічному кругообігу ресурсів у секторах економіки

З огляду на те, що у сім'ях живе близько 85 % людей і домогосподарство, на відміну від сім'ї, може складатися з однієї особи, можна стверджувати, що у домогосподарствах проживає фактично все населення країни.

В Україні налічується близько 17,5 млн домогосподарств, з яких більше 12 млн (понад дві третини) проживає у містах, 5,5 млн - у сільській місцевості. Цікавим є той факт, що, незважаючи на тривалий процес скорочення чисельності населення в Україні, кількість домашніх господарств збільшується. Ймовірно, це відображає тенденції до відокремлення молодих сімей, зростання кількості розлучень і, як наслідок, зменшення кількості осіб в одному домогосподарстві.

Роль домогосподарств в економіці України важко переоцінити. Скажімо, частка домогосподарств у виробництві продукції сільського та лісового господарства становить понад 60 %, торгівлі - 15, будівництва - 10, рибальства - 6 %. Частка домогосподарств у кінцевому використанні валового внутрішнього продукту становить близько 55 %.

Основна характеристика сектору домогосподарств в умовах ринкової економіки полягає в тому, що цей сектор є основним споживачем ринкових та не-ринкових продуктів і послуг, а також власником факторів виробництва (земля, праця, капітал). Він Сформує пропозицію робочої сили і попит на матеріальні блага та послуги, в обмін отримує дохід, одна частина якого споживається, а інша зберігається у формі заощаджень або може бути використана як інвестиції. Домогосподарство як специфічний суб'єкт господарювання має відповідну мету, яка за своєю значимістю поділяється на головну (стратегічну) і проміжну, підпорядковану головній (тактичну). Загальна мета ведення домогосподарства - досягнення високого рівня облаштування домашнього побуту і підвищення матеріального достатку. Інші цілі домогосподарства можуть відрізнятися залежно від ціннісних орієнтацій, ресурсів і можливостей сім'ї. Головною метою домогосподарства можуть бути: розвиток будь-якого виду до-могосподарської діяльності, організація індивідуального підприємництва, накопичення сімейних заощаджень, будівництво житла, купівля автотранспорту тощо. При цьому проміжна (тактична) мета ставиться задля досягнення головної (стратегічної).

Фінанси домогосподарств - це регульовані у визначеному правовому полі за допомогою спеціальних методів, прийомів та інструментарію потоки коштів через мікрорівневу систему грошових фондів, які забезпечують функціонування і розвиток людей як фізичних осіб, їх економічну діяльність з метою придбання житла, підтримання здоров'я, здобуття освіти, отримання пенсії, забезпечення інших аспектів людської діяльностіДомогосподарства, які мають надлишкові кошти, можуть виступати на фінансовому ринку як покупці фінансових активів, домогосподарства, що мають дефіцит коштів для здійснення своїх проектів, виступають як позичальники фінансових ресурсів.Участь домогосподарств в економічних відносинах з приводу купівлі різного роду фінансових активів на ринку залежить від рівня доходності та ризику останніх. Зважуючи на всі переваги та ризики розміщення особистих заощаджень, домогосподарства здійснюють певний економічний вибір. На сучасному фінансовому ринку портфель придбаних фінансових активів домогосподарств є досить диференційованим і включає в себе як найменш, так і найбільш ризикові та доходні інструменти. Водночас, з розвитком ринкової економіки удосконалюються фінансові інструменти, які використовуються домогосподарствами. На сьогодні найбільш поширеними формами розміщення домогосподарствами своїх надлишкових коштів є депозитні рахунки в комерційних, ощадних банках та кредитних спілках. Ці фінансово-кредитні установи постійно підвищують якість наданих домогосподарствам депозитних послуг, забезпечують їх відповідними гарантіями та прийнятними відсотками. Це сприяє залученню домогосподарств саме до депозитних операцій, водночас зменшує їх участь на фондовому ринку. У сучасних умовах розвитку вітчизняної економіки домогосподарство як економічна одиниця господарювання стає дедалі вагомішим суб'єктом фінансових відносин, взаємодіючи з державою, підприємствами і організаціями, а також інститутами фінансового ринку. Взаємозв'язок фінансів домогосподарств з державними фінансами виявляється перш за все у сплаті податків фізичними особами до бюджету та державних цільових фондів, а також у формі грошових виплат (пенсії, допомоги, фінансування послуг і пільг), що здійснюються з бюджету і відповідних фондів. Взаємозв'язок фінансів суб'єктів господарювання і домогосподарств реалізується з використанням цінних паперів як джерела фінансування розвитку підприємств. Однак невиплата дивідендів, яка уже стала звичною практикою останніх років в Україні, блокує участь домогосподарств в інвестиційному процесі і нівелює це джерело поповнення сімейного бюджету. Вплив фінансів домогосподарств на страхування в межах фінансової системи України характеризується великою часткою обов'язкового страхування і надзвичайно малою часткою добровільного страхування, а також низьким рівнем страхових премій і відшкодувань у бюджеті сім'ї. Фінанси домашнього господарства (домогосподарства), як і фінанси суспільства в цілому, являють собою економічні грошові відносини з формування і використання фондів грошових коштів з метою забезпечення матеріальних і соціальних умов життя членів цього господарства та їх відтворення. Будучи ланкою у фінансовій системі на рівні окремої сім'ї, вони виступають первинним елементом соціально-економічної структури суспільства. На відміну від фінансів комерційних підприємств і організацій, що мають вирішальне значення у створенні, первинного розподілу і використання вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу, фінанси домогосподарства поки не стали пріоритетним ланкою фінансової системи і відіграють підпорядковану, хоча і важливу роль у загальній сукупності фінансових відносин. [19 с.64]

.2 Функції фінансів домогосподарств

Сутність фінансів домашніх господарств знаходить свій вияв у функціях. Соціально-економічна сутність фінансів домогосподарств виявляється через розподільну, регулюючу, контрольну та інвестиційну функції. У більш загальному вигляді ці функції відповідають двом основним завданням: забезпеченню життєвих потреб сім'ї і розподілу: 1) Про забезпечення життєвих потреб домогосподарства (зокрема сім'ї) - це початкова і головна функція фінансів домогосподарства, вона створює реальні умови існування <#"706838.files/image003.gif">

Рис. 3 Структура сукупних ресурсів домогосподарств

Розрізняють номінальні, наявні та реальні наявні доходи громадян. Номінальні доходи охоплюють обсяги доходів, одержаних домогосподарством у грошовій формі в поточному періоді. Наявні доходи - це та сума грошових доходів, яка використовується домогосподарствами на придбання споживчих товарів та оплату послуг. Величина наявних доходів є меншою за суму номінальних доходів на величину податків і зборів. Реальні наявні доходи визначають, ґрунтуючись на сумі наявних доходів громадян з урахуванням індексу інфляції.

Грошові доходи домогосподарств охоплюють всі грошові та натуральні (визначені в грошовому еквіваленті) надходження, що одержують члени домогосподарства у звітному періоді. До них, зокрема, належать: оплата праці, доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості; проценти; дивіденди, надходження від продажу цінних паперів, нерухомості, особистого та домашнього майна; продукції підсобного господарства; соціальна допомога, пенсії, стипендії, грошова допомога від родичів та ін. Структура доходів домогосподарств відображена на рис. 4.

Рис. 4 Структура доходів домогосподарств

Заробітна плата - доходи, одержані громадянами від участі в господарській діяльності як найманих працівників. Прибуток є формою реалізації участі громадян у проведенні підприємницької діяльності. Доходи від власності зводяться до коштів, одержаних від володіння матеріальними і нематеріальними (враховуючи фінансові) активами. До поточних трансфертів належать пенсії, стипендії, субсидії, державна допомога та інші види виплат. До цієї групи відносять також державні кошти, спрямовані на забезпечення соціального захисту населення. Це, зокрема, надання послугу сферах охорони здоров'я, освіти, культури та ін. До інших доходів зараховують доходи, одержані від підсобного господарства, надання послуг населенню, гонорари, аліменти та ін. Структуру доходів населення України у 2010 р. подано в табл. 2.

Таблиця 2. Структура доходів населення України в 2010 р.

Формування і використання фінансових ресурсів громадян відображається в бюджеті домогосподарств. Дохідна частина бюджету громадян формується за рахунок доходів та одержаних позик. Витрати бюджету пов'язані з фінансуванням діяльності громадян.

Ресурси громадян формуються за рахунок різних джерел. Вони поділяються на дві групи: власні кошти та позики. Власні кошти - це ті грошові кошти та інші активи, які перебувають у власності громадян (домогосподарств) і використовуються з метою зміни структури фінансових ресурсів. Наприклад, коли домогосподарство має на рахунку в банку певну суму грошових коштів, а потім використовує її на придбання цінних паперів, грошові кошти перетворюються на інші активи. При цьому структура фінансових ресурсів громадян змінюється, а їх загальна вартість залишається незмінною. Власними коштами є також доходи, що одержує громадянин (домогосподарство) від участі в підприємницькій діяльності, проведення інвестиційних операцій, у вигляді оплати праці та ін.

Позики - це ті кошти, які громадянин отримує за умов повернення. Вони можуть використовуватися з метою формування ресурсів громадян. При цьому змінюється як структура ресурсів, так і їх загальна вартість. Та слід звернути увагу на те, що в таких випадках виникає заборгованість громадянина за одержаними в позику коштами. Вона підлягає погашенню в установлені терміни згідно з умовами позики.

До власних джерел формування ресурсів громадян належать:

Доходи, які громадянин одержує від участі в господарському процесі як найманий працівник. Такі доходи включають: заробітну плату, премії, додаткові виплати, надбавки, подарунки та ін.

Грошові кошти, які громадянин отримує від здійснення підприємницької діяльності. Це - підприємницький дохід, прибуток, премії та доплати.

Доходи від власності на майно. Вони виникають при передачі майна в спадщину, в оренду, при його продажу та ін. До цієї групи доходів зараховують орендну плату, роялті, доходи від продажу, доходи, отримані при одержанні спадщини та ін.

Надходження від інвестиційної діяльності. Це - доходи, які одержують громадяни у вигляді процентів, дивідендів, спекулятивних прибутків та ін.

Доходи, що отримують громадяни у формі соціальних виплат державними чи недержавними інститутами. До таких доходів належать: пенсії, стипендії, субсидії, трансферти, допомога та ін.

Інші доходи, з-поміж яких: виграші та призи, знайдене майно, аліменти, гонорари, подарунки, перекази та ін.

кредити, одержані у фінансових установах;

- товарно-матеріальні цінності, одержані на умовах кредиту або відстрочення платежу;

- грошові кошти, одержані від інших громадян за умов позики;

- інші кошти, які одержані на умовах позики.

Життєвий рівень населення в цілому та окремих його верств, структура доходів і витрат, споживання товарів та послуг залежать від рівня матеріальної забезпеченості, чисельності домогосподарств та інших соціально-економічних аспектів й умов життя домогосподарств.Так, сукупні ресурси домогосподарств за 2012 р. порівняно з 2011 р. збільшилися на 809,6 грн або на 44,9 %. При цьому частка грошових доходів із 2010 р. збільшилася на 18,3 % і становила 86,4 % від загальної суми доходів, що є позитивною тенденцією. Як видно з табл. 2.1, за період, що аналізується, у структурі грошових доходів частка, що припадає на оплату праці (+8,9 %), збільшилися доходи, які отримують від підприємницької діяльності та самозайнятості (+2,5 %), а також пенсії, стипендії, допомоги та субсидії, надані готівкою (+8,1 %). Меншу частку в структурі грошових доходів посіли доходи від продажу сільськогосподарської продукції (-0,7 %) та грошова допомога від родичів, інших осіб та інші грошові доходи (-0,5%).

Таблиця 2.1. Структура грошових доходів домогосподарств(у сер за місяць, 1 д/г).

Доходи домогосподарств характеризуються такими основними показниками:

- грошові доходи домогосподарства, які складаються з суми грошових та натуральних (в грошовій оцінці) надходжень, одержаних домогосподарством як на регулярній основі, так і разово у вигляді оплати праці, доходів від підприємницької і самостійної трудової діяльності, доходів від власності, надходжень від продажу нерухомості, майна, продукції особистого підсобного господарства, худоби, продуктів, отриманих в порядку самозаготівель, а також соціальних допомог, пенсій, стипендій, грошових допомог, інших грошових доходів;

- загальні доходи домогосподарства включають грошові доходи, вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства або в порядку самозаготівлі (за винятком матеріальних затрат на її виробництво), вартість подарованих домогосподарству продуктів харчування, суму пільг та субсидій на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, на придбання скрапленого газу, твердого, рідкого палива, а також - суму пільг на оплату санаторно-курортних путівок, послуг міжміського транспорту та зв’язку;

- сукупні ресурси домогосподарства, які складаються із загальних доходів, використаних заощаджень, приросту позик, кредитів, взятих домогосподарством, а також - повернених домогосподарству боргів. Цей показник відображає потенційні ресурси домогосподарства, отримані у відповідному періоді, незалежно від джерел їх надходження.

.2 Характеристика видатків домогосподарств України в 2010-2012 рр.

Домогосподарства виступають як основні витрачальники доходів. Частина доходів домогосподарств надходить державі у вигляді індивідуальних податків (податків із доходів громадян), а залишок розподіляється на особисте споживання та особисте нагромадження. У США особисті податки становлять біля 15%, видатки на особисте споживання - 82% і особисте нагромадження - 3-4% всіх доходів домогосподарств.

Як бачимо, основна частина витрат домогосподарств пов'язана з особистим споживанням. Споживацька поведінка домогосподарства визначається такими особливостями:

домашнє господарство виступає єдиним економічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле, єдиний споживач;

допускається, що домашнє господарство отримуючи доходи від продажу послуг факторів виробництва витрачає їх повністю (після сплати податків) на споживання і заощадження;

вважається, що домашнє господарство може споживати всі споживчі блага, які на даний момент виробляються; ці блага уявляються нескінченно подільними і є повна інформація про їх споживчі властивості.

Доходи громадян використовуються з метою забезпечення таких витрат:

- сплати податків, платежів та відрахувань до державного бюджету та державних цільових фондів;

фінансування витрат, пов'язаних із забезпеченням особистого споживання, включаючи одержання освіти, культурний розвиток та ін.;

формування фондів заощадження.

Кожен із названих вище пунктів має певне функціональне призначення. Податки є основою формування фондів на державному, республіканському або місцевому рівнях. Такі виплати забезпечують фінансування функцій держави та державних програм, спрямованих на проведення регулювання економічних і соціальних процесів. Друга група витрат пов'язана із забезпеченням життєдіяльності громадян. Кошти спрямовуються на придбання товарів і послуг з метою споживання. Фонди заощадження створюються для забезпечення витрат у майбутні періоди, коли виникає необхідність у проведенні додаткових виплат (хвороба, нещасні випадки, безробіття та ін.), придбання товарів довгострокового користування та проведення інвестиційної діяльності.

Ресурси використовуються громадянами з метою забезпечення їх діяльності. Це, зокрема, передбачає придбання товарів та послуг для задоволення потреб людей, здійснення заощаджень з метою фінансування майбутніх витрат, створення резервів, відшкодування частини доходів до державного бюджету та ін. Фінансова діяльність громадян (проведення операцій з фінансовими активами), як правило, виникає у процесі придбання товарів довгострокового користування (з використанням кредиту, оренди, цінних паперів, застави та ін.). Та найактивніше фінансові операції здійснюються громадянами під час формування і використання фондів заощаджень. Вони пов'язані з купівлею-продажем цінних паперів, валютних ресурсів, проведенням депозитних операцій, страхуванням, наданням коштів у позику та ін.

Витрати домогосподарства - це сукупність платежів, що здійснюються домогосподарством у звітному періоді з метою забезпечення своєї життєдіяльності. До основних показників витрат домогосподарств належать, насамперед, витрати, наведені в табл. 3.

Таблиця 3. Витрати і заощадження громадян України в 2010 р, у відсотках.

Витратами домогосподарств є виплати коштів:

на сплату податкових платежів;

продовольчі товари (харчування);

непродовольчі товари;

послуги;

вкладення в об'єкти інвестиційної діяльності;

інші витрати.

Витрати охоплюють грошові витрати домогосподарства на виплату податкових платежів, купівлю продуктів харчування, непродовольчих товарів, а також на оплату особистих послуг. Крім споживчих витрат здійснюються також вклади в об'єкти інвестиційної діяльності. До інших витрат належать виплати, пов'язані з веденням особистого підсобного господарства; грошова допомога родичам та іншим особам, витрати на купівлю нерухомості та ін. (табл. 4). Важливу роль у фінансуванні витрат на споживання відіграє кредитування громадян. Придбання товарів і послуг в кредит отримало значний розвиток у промислово розвинутих країнах. Це - важіль розширення особистого споживання, і разом з тим, кредитної діяльності фінансових установ. Щодо України, то в останні роки частка споживчих кредитів у структурі залучених коштів громадян помітно зросла. Проте вона ще не досягає рівня зарубіжних країн.

Таблиця 4. Структура грошових витрати та заощаджень населення., у відсотках.

Громадяни України користуються правом на придбання товарів із розстроченням платежу. Продаж товарів за таких умов здійснюється згідно з угодою купівлі-продажу в розстрочку. Така угода укладається між фізичною особою і суб'єктами господарювання, що здійснюють продаж товару. Фінансування таких операцій передбачає залучення кредитних ресурсів. Джерелами виплати вартості товару, а також відсотків за кредити, є заробітна плата, стипендії, пенсії та інші доходи. Погашення кредиту може здійснюватись шляхом внесків грошових коштів готівкою або за допомогою безготівкового перерахунку через банківські установи.

Розрізняють активні та пасивні заощадження. Активними є заощадження, які здійснюються з метою одержання доходів. Пасивні заощадження використовуються для збільшення споживання. Значна їх частка спрямовується на придбання товарів довгострокового користування.

Заощадження поділяються на дві частини: касові запаси та кошти, що спрямовуються на фінансовий ринок. Касові запаси громадян - це ресурси, що залишаються після проведення необхідних витрат і не використовуються в інвестиційній діяльності. Вони накопичуються і заморожуються з метою забезпечення необхідних резервів. Такі кошти вилучаються з обігу і використовуються нераціонально з погляду фінансового розвитку країни в цілому і окремого громадянина зокрема. Касові запаси називають ще неорганізованими заощадженнями. До них належать кошти у формі національної та іноземної валют, що не вкладаються у фінансові установи та накопичуються з метою створення резервів для проведення платежів у майбутніх періодах.

До організованих заощаджень належать кошти громадян, що накопичуються у фінансово-кредитних установах або спрямовуються на придбання цінних паперів. В останні роки організовані заощадження громадян України досягають майже 30%, а неорганізовані - 70%. При цьому, вклади в банки і фінансові установи становлять приблизно 10%, а на придбання цінних паперів використовується менше 18%. Разом з тим, на придбання іноземної валюти витрачається більше 50%. Отже, є потенційні можливості збільшення інвестицій громадян.

Заощадження відіграють важливу роль у розвитку економіки. Вони є джерелами залучення ресурсів фінансовими установами, використовуються при забезпеченні ліквідності цінних паперів, проведенні приватизації державного майна та ін. Заощадження можуть здійснюватися у грошовій формі та у формі реальних (фізичних) інвестицій. Грошова форма охоплює приріст готівкових грошей, витрати на купівлю цінних паперів, придбання іноземних валют та ін. Реальна форма інвестицій - це нагромадження основних фондів і матеріальних запасів в особистих підсобних господарствах громадян, придбання або будівництво будинків, квартир, гаражів, дачних споруд та ін.

Витрати домогосподарства включають всі види витрат на споживання і на неспоживчі цілі, крім витрат, пов’язаних із здійсненням ними підприємницької, самостійної трудової та фермерської діяльності.

З іншого боку, витрати - це сума платежів домогосподарства за товари та послуги, отримані у звітному періоді, суми коштів, направлених ними на купівлю акцій, сертифікатів, валюти, нерухомості, на будівництво, допомогу родичам і знайомим, на вклади до банківських установ, на податки (крім прибуткового) та інші внески.

Грошові витрати складаються з суми споживчих та неспоживчих грошових витрат. Грошові витрати включають суми, фактично сплачені домогосподарством по відповідних статтях, і не враховують вартість натуральних надходжень, безготівкові пільги та субсидії.

Споживчі грошові витрати - це грошові витрати домогосподарства на купівлю продуктів харчування, алкогольних та тютюнових виробів, товарів та послуг (одягу та взуття, оплату житла, води, газу, електроенергії та інших видів палива; меблів, предметів домашнього побуту, побутової техніки та товарів для щоденного обслуговування житла; витрати на охорону здоров’я, транспорт, зв’язок, відпочинок та культуру, освіту тощо).

Споживчі сукупні витрати складаються з грошових витрат, а також вартості спожитих домогосподарством продовольчих товарів, отриманих з особистого підсобного господарства, в порядку самозаготівель або подарованих родичами та іншими особами, суми отриманих пільг та безготівкових субсидій на оплату житла, комунальних продуктів та послуг, суми пільг на оплату телефону, проїзду у транспорті, путівок для лікування, оздоровлення та відпочинку, на оплату ліків, вітамінів, інших аптекарських товарів, медичних послуг (в тому числі стоматологічних послуг, проведення обстежень та отримання процедур, лікування в стаціонарі тощо).

Неспоживчі сукупні витрати складаються з грошових та негрошових витрат домогосподарства на допомогу родичам та іншим особам; витрат на купівлю нерухомості, на капітальний ремонт, будівництво житла та господарських будівель, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, вкладів до банківських установ, аліментів, обов’язкових податків (крім прибуткового), зборів, внесків, та інших грошових платежів, використаних заощаджень, позик та повернених домогосподарством боргів.

Сукупні ресурси домогосподарства складаються із грошових та негрошових доходів, використаних заощаджень, приросту в обстежуваному періоді позик, кредитів, боргів, узятих домогосподарством, а також повернених домогосподарству боргів. Цей показник відображає потенційні ресурси домогосподарства, отримані в обстежуваному періоді, незалежно від джерел їх надходження.

Сукупні витрати домогосподарств тільки за 2012 р. порівняно з попереднім 2011 р. збільшилися на 232,7 грн або на 11,1 %, а з початку періоду, що досліджується, збільшення становило 703,5 грн або на 26,8%.Позитивним показником підвищення життєвого рівня є збільшення сукупних витрат домогосподарств на придбання непродовольчих товарів та послуг, яке становить 4,7 % за весь період, хоча порівняно з попереднім роком цей показник і зменшився на 0,8 %.

У табл. 4.1 подано структуру грошових витрат домогосподарств.

При цьому відбулося збільшення споживчих витрат на придбання непродовольчих товарів та послуг, яке дорівнювало 2,5 % за весь період дослідження, що є позитивним, оскільки свідчить про підвищення життєвого рівня населення. Порівняно з попереднім роком цей показник зменшився на 0,5 %, якщо така тенденція прогресуватиме, то цей фактор негативно вплине на життєвий рівень населення. Позитивним є також збільшення інших витрат (на особисте підсобне господарство, купівлю акцій, сертифікатів, вклади до банків, аліменти, будівництво житла тощо) на 1,3 % за останній рік і на 1,4 % за весь період, що також свідчить про підвищення рівня життя.

Найбільшу частку становлять домогосподарства із середньодушовими грошовими витратами у місяць, нижчими за прожитковий мінімум, а саме - 56,5 %. У міських поселеннях цей показник нижчий - 49,9 %, а у сільській місцевості він досягає 70,8 %. Позитивний фактор у тому, що частка таких домогосподарств поступово зменшується: порівняно з 2011 р. їх стало менше на 10,8 %, а щодо 2010 р. - на 22,2 %.

Таблиця 4.1. Структура грошових витрат домогосподарств (у середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство)

.3 Зарубіжний досвід формування та використання фінансів домогосподарств

У перші роки реформи доходи домогосподарств у Російській Федерації, як і у всіх пострадянських республіках, значно знизилися. Після реформи роздрібних цін, проведеної 2 квітня 1991 р., всі працівники державних установ і підприємств почали одержувати щомісячну доплату до зарплати у розмірі 60 руб. (34 дол. США). У жовтні 1991 р. було прийнято Закон про індексацію доходів і заощаджень населення, який забезпечував часткову індексацію заробітної плати і вкладів у Ощадбанках. Але це не зупинило різке падіння реальної заробітної плати в наступні роки. Було введено податок на доходи громадян. Його ставки були від 12 (при доходах до 20 000 руб. за рік) до 40 % (при доходах, що перевищували 60 000 руб. за рік). Працівники також були зобов'язані виплачувати 1 % від заробітної плати у Пенсійний фонд.

Реальні загальні споживчі видатки в 1990-1999 рр. у Росії значно знизилися і становили (1990 р. = 100 %): 1991 р. - 93,9 %; 1992 р. - 89; 1993 р. - 88,1; 1994 р. - 85,8; 1995 р. - 83,3; 1996 р. - 80,7; 1997 р. - 82,7; 1998 р. - 76,7; 1999 р. - 72,6 %.

Інститут соціально-економічних проблем народонаселення РАН провів дослідження на тему, як змінився за роки реформи дохід на одну особу в різних груп населення. Виявилося, що 80 % населення збідніли, а тільки 20 % стали багатшими, причому 2 % населення збільшили свої доходи в десять разів. А найбільш бідні - 20 % населення - за 90-ті роки XX ст. збідніли ще в два рази. Водночас збільшення ВВП на 1 руб. викликає зростання доходів у 20 % найбагатшого населення на 3 руб., а у 20 % найбіднішого населення - лише на 15 копійок.

За даними американського часопису "Форбс" за підсумками 2003 р. Росія ввійшла в трійку країн, що лідирують за кількістю мільярдерів. їй удалося випередити найближчого конкурента - Японію - і замкнути з 25 доларовими мільярдерами трійку лідерів, слідом за США й Німеччиною. Водночас 2004 р. у Росії співвідношення доходів 10 % найбагатших громадян країни до доходів 10 % найбідніших становило 14,5, збільшившись порівняно з 2002 р. на 0,55. У розвинених державах верхньою межею коефіцієнта є 7, а його наближення до 10 вважається соціально небезпечним, коли про будь-яку соціальну стабільність не може бути й мови. Тож боротьбу з бідністю в РФ було проголошено одним із головних завдань уряду.

Наприкінці 2005 р., за офіційними даними, за межею бідності в Росії перебувало 23,1 млн осіб. Проте самі росіяни оцінюють своє матеріальне становище куди песимістичніше, ніж державні статистичні органи: бідними під час одного з соціологічних досліджень вважали себе близько 40 % опитаних. А за розрахунками Світового банку, за так званою національною межею бідності (офіційно встановлений прожитковий мінімум) живе 26 % російських громадян (у Білорусі 24,7, а в (Україні - 30,6%).

За розрахунками академіка РАН Д. Львова середньостатистичний російський працівник, який виробляє товару на оди рубль, отримує за це у формі зарплати лише 33 копійки, а в Японії, Європі, США - не менше 70-76 копійок. Крім того, за даними академіка РАН Д. Львова, середньостатистичний російський працівник виробляє на один долар США зарплати в три рази більше товару, ніж європеєць чи американець.

Період реформування економіки, що характеризувався кризовими явищами, спадами виробництва, неплатежами, невчасним постачанням та ін., ще більше ускладнив ситуацію а організацією виробництва і зумовив у багатьох випадках ще більшу невизначеність у відносинах між працівниками і працедавцями. З'явилася, закріпилася і розвивається система оплати, що допускає укладення з працівниками трудових договорів без будь-якої фіксації рівня (ставок) заробітної плати. У багатьох керівників (як колишніх радянських, так і нових) склалося переконання, що за умов ринкової економіки ставки заробітної плати не встановлюються, а на сторінках поважних періодичних видань з'явилася низка позитивних статей, присвячених таким системам, за якими стійко закріпилася назва "безтарифних" систем заробітної плати. За цих систем працівник повинен приходити на своє робоче місце, робити те, що йому доручить керівник, а зарплату одержить залежно від того, як працюватиме підприємство. За безтарифної системи працівник позбавлений, по суті, будь-яких гарантій. Йому гарантується тільки нарахування заробітної плати у розмірі встановленої урядом РФ мінімальної заробітної плати, яка рідко перевищувала 20 % прожиткового мінімуму.

У Російській Федерації мінімальна заробітна плата становила з 1 жовтня 2003 р. 600 руб. (що було еквівалентно приблизно 20 дол. США). За період своєї дії вона внаслідок зростання цін зменшилась як мінімум на 20 %, тому її підвищення з 1 січня 2005 р. до 720 руб. по суті тільки відновило її колишнє реальне значення. Щодо величини прожиткового мінімуму вона становить приблизно 25 %. Соціальна відповідальність держави виявляється також у справедливому оподаткуванні заробітної плати. Ніде у світі з доходу працівника, нижчого за прожитковий мінімум, податки не беруться. У Російській Федерації, якщо заробітна платня вища за мінімальну, але нижча за прожитковий мінімум, вона оподатковується прибутковим податком у розмірі 13 % від нарахованої заробітної плати. Соціальна відповідальність держави виявляється і в тому, щоб диференціація розмірів заробітної плати не виходила за розумні межі, тобто за співвідношення заробітної плати: 10% працівників з найвищою заробітною платою і 10 % працівників із найнижчою заробітною платою. У розвинених країнах з ринковою економікою таке співвідношення звичайно є 6:1, в Російській Федерації воно нерідко, за оцінками фахівців, перевищувало 30 : 1. Важливою е також соціальна відповідальність бізнесу, яка полягає в тому, щоб збільшувати виробництво і розширювати асортимент товарів, необхідних для задоволення потреб населення.

Але в Російській Федерації розвивається перш за все експортно-орієнтований бізнес. Бізнес, орієнтований на внутрішній ринок, якщо і зростає, то майже непомітно, обслуговуючи в основному працівників, у яких заробітна плата належить до 10 % найбільш високооплачуваних. Економіку Росії, на думку багатьох вчених, вітчизняний бізнес майже не розвиває, що призводить до стагнації і без того низького рівня заробітної плати в Російській Федерації. У 2003 р. середньомісячна заробітна плата становила 5509 руб. (приблизно 180 дол. США), а її купівельна спроможність в реальному обчисленні - всього 67 % до рівня 1991 р.

Сукупна соціальна безвідповідальність бізнесу і держави, на думку фахівців з трудових відносин, виявляється також у тому, що обидва ці суб'єкти допускають невчасну виплату заробітної плати. За станом на жовтень 2004 р. сумарна заборгованість із заробітної плати держави і бізнесу найнятим робітникам становила в середньому 600 руб. у розрахунку на працівника, хоч уряд і вживав заходи щодо скорочення цієї заборгованості.

Заробітна плата основної маси працівників в Росії впала в 90-ті роки XX ст. до ганебно низького рівня; навіть з урахуванням підвищення реальної зарплати в постдефолтний період вона, згідно з "найдоброзичливішими" експертними оцінками, на кінець 2003 р. досягла лише 85 % передреформеної(1991 р.). Так, мінімальна заробітна плата в Росії (з 1 січня 2005 р. - 24 дол.) становить всього четверту частину прожиткового мінімуму того працівника, що працює, а частка працівників з оплатою праці нижче за такий мінімум перевищує 30 % їх загальної чисельності. Украй низький і погодинний рівень витрат на робочу силу. У промисловості Росії він становив у 2002 р. 1,8 дол.

До того ж у РФ, за оцінками фахівців, спостерігається тенденція до диференціації заробітної плати в різних розрізах, зокрема в між - і внутрішньо-регіональному, між - і внутрішньогалузевому. Якщо на початку 90-х років відповідні відмінності досягали максимум двох - трьох разів, то сьогодні вони на порядок або навіть на порядки вище. Так, за даними Федеральної служби державної статистики, у серпні 2004 р. різниця в рівнях заробітної плати між газовою промисловістю і сільським господарством дорівнювала 13,3 раза, а між підприємствами паливної галузі - 100-150 разів.

Якщо в розвинених країнах частка заробітної плати і частка соціального страхування (тобто заробітної плати, відкладеної або зарезервованої на випадки реалізації соціальних ризиків) у ВВП становить відповідно 45-60 і 12-25 %, що в сукупності дає 57-65 %, то в Росії всі ці пропорції значно нижчі: частка заробітної плати у ВВП - 26 %, а внесків на соціальне страхування різних видів - 7,5 %. Сукупні витрати на ці два базові інститути - трохи більші за 33 % ВВП, тобто удвічі менші, ніж у країнах з сучасною ринковою економікою.

За наявного рівня доходів основна маса громадян просто не в змозі повною мірою оплачувати ні житлово-комунальні послуги, ні освіту, ні медичне обслуговування. Будь-які спроби нав'язати їм це в ситуації, що склалася, сприятимуть, за оцінками фахівців, лише новому падінню життєвого рівня основної маси населення, тобто тотожні прагненню в черговий раз здійснити реформи не для громадян, а за їх рахунок. Останнє прирікає плани реформацій, на думку багатьох вчених, на можливий провал (з політичним вибухом).

Негативно впливає на фінансовий стан домогосподарств у Російській Федерації безробіття (табл. 5).

Дані таблиці показують, що незважаючи на значне скорочення чисельності та рівня безробіття після 1999 р., масштаби цього явища досить значні, і завдання сьогодні полягає у застосуванні системи заходів щодо мінімізації цього складного і суперечливого макроекономічного явища економічного життя Росії. Центральним моментом треба, на думку фахівців, вважати активізацію населення, однією з форм якої є розвиток самозайнятості населення, що актуально і для України.

Таблиця 5. Чисельність і рівень безробіття в Росії

У 90-ті роки XX ст. були зроблені боязкі та непослідовні спроби створити альтернативну системі соціальної підтримки систему соціального страхування громадян, що передбачає розподіл їх соціальних ризиків між самими громадянами, працедавцями і державою. Проте потім практика пішла фактично в зворотному напрямі, і чинна нині система соціального захисту є страховою головним чином за своєю назвою. Так, у 2001 р. був ліквідований Державний фонд зайнятості населення; потім при підвищенні ставки податку з доходів фізичних осіб 12 до 13 % скасували страхові відрахування з фонду оплати праці. Основним джерелом акумуляції страхових коштів став єдиний соціальний податок, тобто страховим внескам був наданий податковий характер, що, на думку деяких експертів, суперечить їх природі.

Значна частина ЄСП (14 відсоткових пунктів) спрямовується до федерального бюджету, що дає змогу федеральним органам виконавчої влади перерозподіляти відповідні кошти і використовувати їх далеко не за прямим цільовим призначенням. Тим часом страхові внески "за визначенням" повинні жорстко й однозначно ув'язуватися лише зі страховими виплатами. Не можна не визнати негативним і той факт, що, згідно з діючим механізмом (по суті є податковим), зі зростанням заробітної плати падає коефіцієнт її майбутнього заміщення пенсією: за місячної зарплати в 3 тис. руб. він становить 40 %, 6 тис. - 30, 12 тис. - 18, а 18 тис. руб. - 14 %. Гіршим е те, що на перспективу заплановано зменшення середнього рівня коефіцієнта заміщення - до 20 % в 2013 р. замість нинішніх 25-30 % (а в деяких розвинених країнах він досягає сьогодні 70 %).

З часу розгортання широкомасштабної приватизації жодне рішення, пов'язане з реформами, не викликало такого суспільного резонансу, як Федеральний закон "Про внесення змін до законодавчих актів Російської Федерації у зв'язку з ухваленням федеральних законів "Про внесення змін і доповнень у Федеральний закон "Про загальні принципи організації законодавчих (представницьких) і виконавських органів державної влади суб'єктів Російської Федерації" і "Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації" № 122, підписаний президентом Російської держави 22 серпня 2004 р. Цей акт є досить великим за обсягом та за колом питань, які в ньому порушуються щодо змін у соціальному захисті населення. Регламентуючи істотну трансформацію (на федеральному і субфедеральному рівнях) виконання соціальних зобов'язань держави, він ставить у центр реформування перш за все "монетизацію" (заміну грошовими виплатами) "натуральних" пільг, що надаються різним категоріям громадян.

Слід зазначити, що цей закон вносить зміни до 155 законодавчих актів РФ і визнає такими, що втратили силу, ще 41 федеральний закон.

Йдеться про монетизацію пільг, якими дотепер користувалися пенсіонери, інваліди війни, її учасники, працівники трудового фронту, ветерани праці, люди, що зазнали радіаційної дії внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інші категорії громадян (всього 16). Ці пільги стосуються перш за все:

- користування міським, приміським і міжміським транспортом;

- лікарського забезпечення, поліклінічного обслуговування при виході на пенсію, санаторно-курортного лікування, виготовлення і ремонту протезно-ортопедичних виробів;

- житлово-комунальних послуг і користування телефоном;

- пенсійного забезпечення.

Це викликало максимально гостру і хворобливу реакцію населення. Незважаючи на неї, автори і виконавці "монетизаційної" реформи публічно визнали лише "недоліки в реалізації" цього законодавчого акта - "принципово правильного, своєчасного і необхідного".

Чи не головний аргумент на підтримку цього закону зводиться до такого: пільг і їх одержувачів в Росії дуже багато, у зв'язку з чим законодавчо проголошені преференції реально фінансуються лише наполовину, тобто інша їх половина має суто декларативний характер.

Як відомо, вже в перші три тижні реалізації норм закону № 122 у 20 регіонах країни відбулися масові протестні виступи. Проте негативна реакція населення стосовно відповідної реформи виявилася ще в період проектної фази цього акта. Так, згідно з опублікованими у середині 2004 р. підсумками представницьких опитувань Центру "РОМІР-моніторинг", "категорично проти" реформи пільг, що намічалася, висловилися майже 40 % респондентів, а ще 20 % відповіли, що її "швидше, не схвалюють"; про принципову незгоду з "монетизацією" пільг заявили багато суспільних організацій. Все це потрібно врахувати в Україні у разі запровадження монетизації соціальних пільг, щоб не викликати соціальних потрясінь. На нашу думку, її доцільно здійснювати поетапно.

У зв'язку з цим слід перш за все зазначити: майже 50 % "пільговиків", що забезпечувалися з федерального бюджету, були переведені на регіональний рівень. У результаті велика частина (до двох третин) усіх пільговиків (за різними оцінками, 21-28 млн осіб) тепер перебуває у сфері соціальних зобов'язань регіонів, хоча автори закону № 122 не могли не знати, що бюджети приблизно 40 суб'єктів РФ є гостродефіцитними, а, отже, їм буде важко (а швидше, неможливо) зберегти нинішній рівень життя "пільговиків".

Так, за даними Рахункової палати РФ, планувалося встановити для ветеранів праці та трудівників тилу щомісячні компенсації в Москві у розмірі 1040-1140 руб., а в Тверській області - лише 260-280.

Одним із шляхів подолання бідності в Росії може стати програма соціальної реприватизації, розроблена групою відомих російських вчених. її суть полягає в дооцінці приватизованих раніше об'єктів на добровільній і примусовій основі та розподілі отриманих коштів серед усіх громадян РФ порівну. Складність у реалізації цієї програми (а може, взагалі її нереальність) полягає у невідповідності законодавчих актів щодо дооцінки приватизованих об'єктів чинним законам РФ. Ймовірно, ці акти неможна буде прийняти взагалі, враховуючи політичну розстановку сил у Росії нині та роль в економічній системі олігархічного капіталу.

За оцінками багатьох відомих російських економістів, держава ще тривалий час має не тільки підтримувати рівень своєї участі в соціальних гарантіях, а й нарощувати їх, оскільки значна частина населення е бідною.

Дуже негативно впливає на фінанси домогосподарств хабарництво, яке в РФ процвітає на всіх рівнях управління і в усіх сферах господарювання.

Обсяги хабарництва зростають: річна сума хабарів, який сплачує російський бізнес чиновникам, 2004 р., за оцінками експертів, сягнула 360 млрд дол. США; 80 % російських бізнесменів беруть участь у скоєнні цього злочину постійно і сприймають його як "належне"; періодично змушені вдаватися до цього заходу інші 20 % ділових людей; найкорумпованішими є служби, які видають дозволи на комерційну діяльність, а саме: пожежники та представники санітарно-епідеміологічних станцій, що характерно і для України. На хабарі цим службам припадає 40 % усього річного корупційного обігу, на другому місці - податківці, далі - різноманітні галузеві державні органи, органи внутрішніх справ та ін. 2004 р. побутове хабарництво, за оцінками експертів, сягнуло в РФ 3-4 млрд дол. - перші місця тут посідали освіта, "безкоштовна" медицина і військкомати.

3. Основні напрямки оптимізації бюджету домогосподарств на сучасному етапі розвитку України

Яким же чином домогосподарствам удається компенсувати негативні наслідки реформ? Комплексний аналіз усіх наукових статей, опрацьованих в ході дослідження дає змогу вирізнити кілька загальних ліній поведінки, до яких вдаються в домогосподарствах для адаптації до нестабільних умов сучасної економіки і соціального життя. Як ми вже зазначали, такі різновиди поведінки ми називатимемо стратегіями виживання і нижче наведемо стислий опис їх.

Зменшення споживання. Основна мета - заощаджувати на всьому.

Купувати тільки дешеві продукти, дешеві або ношені речі, не купувати побутової техніки, не купувати книжок, не ходити в театри, кіно, не виїжджати на відпочинок. Відмовитися від усього, від чого можна відмовитися без серйозної й негайної загрози здоров'ю і життю. Часто це - єдино можлива стратегія для самотніх людей похилого віку, котрі мають не дуже міцне здоров'я, не мають ділянки землі та інших джерел додаткових доходів і отримують мізерні пенсії.

Перехід до самозабезпечення. Головна мета - організувати своє життя і головним чином побут у такий спосіб, щоб мінімізувати потребу в грошах. Виробляти самостійно всі чи майже всі основні необхідні для життя сім'ї продукти харчування (овочі, фрукти, м'ясо, молоко). Надлишки продуктів міняти на інші продукти (наприклад, м'ясо на борошно, щоб потім самотужки випікати хліб) або продавати на ринку за гроші. Гроші потрібні для придбання мила, прального порошку, платні за електроенергію та інші необхідні для життя товари й послуги. У такий спосіб метою господарства є нетоварне виробництво (не виробництво товарів на продаж), а задоволення потреб сім'ї у конкретних продуктах. Таку стратегію здійснюють жителі сільської місцевості або жителі міст, які мають земельні ділянки.

 Пошук додаткової роботи. Основна мета - мати кілька незалежних джерел грошей, щоб не так гостро відчувати наслідки затримок і невиплати заробітної плати. Необхідно мати доволі високу кваліфікацію, мати роботу, що дає можливість самостійно розподіляти свій робочий час і мати власне робоче місце (студія, власний офіс або обладнана кімната у звичайній квартирі). Таку стратегію використовують консультанти, експерти, викладачі, письменники, журналісти, програмісти.

Заснування власного бізнесу. Основна мета - відкрити своє підприємство (не обов'язково велике), зареєструвати його й розпочати діяльність уже на рівні юридичної особи, вступаючи у взаємодію з іншими юридичними особами (іншими суб'єктами підприємницької діяльності). Реєстрація бізнесу вможливлює користування банківськими кредитами, укладення контрактів, наймання людей, отримання прибутку. Проте така діяльність передбачає податки. Для реалізації такої стратегії потрібна не так фахова освіта (хоч і вона необхідна), як спеціальний склад характеру, бажання бути підприємцем.

Тіньова діяльність. Основна мета - мати альтернативні джерела доходу, ніде не зареєстровані й не оподатковувані. Це може бути дрібний бізнес, дрібна торгівля, будівництво і ремонт будинків і помешкань, ремонт автомобілів чи радіоапаратури, нелегальна робота за кордоном, дрібна контрабанда тощо. Це може також бути робота за наймом без контракту.

Відсутність реєстрації дає змогу швидко розгортати і згортати діяльність, миттєво змінювати сферу діяльності, не сплачувати податки. Разом із тим відсутність реєстрації означає конфлікт із законом, пов'язаний із цим ризик, відсутність соціального захисту і гарантій (оплачувана відпустка, пенсія, відпустка по догляду за дитиною, відпустка через хворобу тощо). Тіньовою діяльністю нерідко займаються додатково до офіційно зареєстрованої роботи, що не потребує часу (але й не приносить доходів). При цьому тіньова діяльність забезпечує грошовий доход, а офіційно зареєстрована робота дає соціальні гарантії (можливість одержувати субсидії, відпустку, виробничий стаж, пенсію тощо).

Використання соціальних зв'язків. Основна мета - знайти можливість жити за рахунок допомоги родичів, знайомих і, мабуть, певною мірою допомоги держави. До такої стратегії вдаються люди, котрі не мають роботи, не мають доходів, але опинилися в особливих життєвих обставинах. Як приклад можна навести інвалідів (нездатних знайти роботу через фізичні вади) або самотні жінки з дітьми (які не працюють, бо самостійно виховують дітей).

Наведений вище перелік стратегій фіксує діапазон імовірних варіантів поведінки. У чистому вигляді ці стратегії трапляються доволі рідко. Часто сім'я і навіть окрема людина комбінує кілька цих стратегій. Успішність адаптації до швидкозмінюваних умов саме й залежить від уміння обрати найдоцільнішу стратегію поведінки. Тому говорити лише про ефективність тієї чи тієї стратегії недоречно. Можна тільки оцінювати ефективність вибору для певної сім'ї за певних умов. При цьому слід зважати на те, що далеко не завжди людина або сім'я в змозі робити вільний вибір із усього окресленого спектра стратегій поведінки.

Часто-густо на заваді стоїть відсутність певних ресурсів - освіти, здоров'я, кваліфікації, досвіду, іноді - волі та характеру. Саме тому найуразливішими є соціальні групи, позбавлені вибору, наприклад самотні пенсіонери.

Можна спробувати оцінити стратегії з погляду їх перспективності та прогресивності, вважаючи прогресом прямування вбік розвитку ринкової економіки і правової держави. З цього погляду, позитивними є стратегії 3 і 4, стратегії 1 і 2 можна оцінити як безперспективні, стратегія 6 заслуговує на нейтральну оцінку, а стратегія 5 видається шкідливою у довгостроковому плані. Звісно, якісне дослідження не дає підстав говорити про поширеність тієї чи тієї стратегії. Для аналізу поширеності треба проводити спеціальне кількісне дослідження. Разом із тим домінування певних стратегій поведінки домогосподарств може слугувати доволі надійним непрямим індикатором прогресу просування до ринку.

.1 Проблеми формування збалансованого бюджету домогосподарств

У сучасних цивілізованих країнах світу найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона передбачає співіснування в межах однієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секторів є домашні господарства.

Сьогодні інтерес до них посилюється як з боку науковців, так і з боку практиків. Візьмемо хоча б для прикладу той факт, що нині спостерігаються надзвичайно високі темпи зростання питомої ваги продукції особистих підсобних господарств у сукупному сільськогосподарському продукті. З утвердженням товарних відносин і плюралізму форм власності роль домашніх господарств у економічному розвитку все більше зростає. Цим і визначається актуальність даної проблеми. На сучасному етапі, коли в Україні відбувається перехід до ринкової системи господарювання, домашні господарства мають посісти чільне місце в економічній політиці держави.

Для вивчення теми важливе значення має з'ясування суті поняття «домогосподарство». У вітчизняній навчальній літературі немає визначення цього терміна. Така ситуація склалась невипадково. Адже в різних культурах практично не існує єдиного поняття, яке б визначало термін «домогосподарство». Виникають труднощі з поняттям сумісного проживання, власності, загального доходу, відтворювальних відносин. Для остаточного з'ясування суті категорії «домогосподарство» найкраще звернутись до трактування цієї категорії в матеріалах ООН. Згідно з рекомендаціями домогосподарство визначається як «особа або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя», тобто об'єднаних спільним веденням господарства. Поняття «домогосподарство» ні в якому разі не слід ототожнювати з поняттям «сім'я» [13, c. 214-215].

Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування.

По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рівня господарювання провідною виступає, безумовно, функція споживання.

Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічна наука вдається до ряду абстракцій, що дають можливість вивчити поведінку об'єкта аналізу в чистому вигляді. По-перше, вважається, що домогосподарство виступає єдиним економічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям "індивід". По-друге, допускається, що домогосподарство отримує доходи за рахунок продажу факторів виробництва, точніше, їхніх послуг, за використання або перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністю на споживання, не роблячи заощаджень. По-третє, вважається, що воно може споживати всі споживчі блага, які виробляються на цей момент виробничим сектором, і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними;наявна повна інформація про споживчі властивості благ. По-четверте, не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на його поточне споживання, а саме: збільшення або зменшення майна, взяття кредиту, вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення.

За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору:

йому треба розподілити наявні грошові доходи між різними благами, що задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить економістів, тобто, як домогосподарство приймає рішення щодо певної структури споживання.

Можливості вибору домогосподарства обмежені багатьма факторами:

         рівень і структура виробництва;

         структура потреб цього домогосподарства і рівень насичення деяких з них (так, досить швидко насичуються за нормальних умов потреби у базових продуктах харчування, тоді як духовні та соціальні потреби практично не знають межі насичення;

         в міру задоволення фізичних потреб споживання переключається на потреби більш високого рівня);

         рівень доходів домогосподарства, адже в умовах ринкової економіки переважна більшість економічних благ надається лише в обмін на гроші;

         рівень цін, встановлений ринком, на який домогосподарство через те, що воно є лише одним з численної множини споживачів благ, вирішальне впливати не може, отже, приймає його таким, яким він є.

Сукупність наборів благ, доступних за умов таких обмежень домогосподарству, і є той простір, в якому домогосподарство має свободу дій щодо споживчого вибору. Отже, домогосподарство має вирішити проблему: при певній структурі та рівні потреб і доходів знайти таку комбінацію споживчих благ, яка б максимально відповідала його потребам.

Здавалося б, оцінку економічного становища домогосподарств логічно ґрунтувати на розмірі доходу на одного члена домогосподарства. Цей показник є найоб'єктивнішим, а також має просту пряму інтерпретацію (чим вищий рівень доходів на одного члена сім'ї, тим кращим є економічне становище сім'ї). Проте відповіді на прямі запитання стосовно розміру заробітної плати, щодо розміру загальних доходів сім'ї й доходів на одного члена домогосподарства, як правило, ненадійні. Наприклад, аналіз споживання в домогосподарствах, проведений Київським Міжнародним Інститутом соціології у межах двох великомасштабних досліджень доходів і витрат домогосподарств України, показав, що витрати сім'ї в середньому кількаразово перевищують заявлені доходи. Напевне, це пов'язано, першою чергою, з тим, що значна кількість людей залучена до тіньового сектора економіки, розміри якого, за офіційними заявами українського уряду, досягають 60%. Розміри таких "додаткових" (неофіційних) доходів важко враховувати (вони можуть бути нерегулярними й мати не грошову, а "натуральну" форму), можуть перевищувати доходи офіційні, і люди подібні доходи афішувати просто не вважають за потрібне (попри всі запевнення про анонімність опитування).

Характерно, що матеріальне становище власної сім'ї респонденти стабільно оцінюють значимо вище, ніж становище економіки країни. При цьому за динамікою загальні (для всієї вибірки) оцінки економічної ситуації в країні та економічного становища сім'ї доволі схожі. Найнижчими середні оцінки економічного становища власної сім'ї були у 1996-1998 роках.

У розподілі середніх значень оцінок вікових груп існує закономірність - чим "молодшою" є група, тим вищою (значимість розбіжностей на рівні не менше 0.05) є середня оцінка економічного становища своєї сім'ї.

Необхідно відзначити, що колишня система, що існувала до 1990 року, практично гарантувала людям невисокий, але стабільний заробіток, місце роботи, безплатну освіту для дітей, певний мінімум безплатного медичного обслуговування. Водночас колишня система обмежувала підприємницьку діяльність (точніше, будь-яку підприємницьку активність було фактично заборонено), обмежувала змогу вибирати місце проживання і місце роботи, обмежувала споживання (насамперед, переважну частину товарів і послуг було складно, ба й неможливо купити за гроші - існував дефіцит товарів і послуг), обмежувала свободу слова і свободу обміну інформацією. Нова система, що виникла після здобуття країною незалежності й проведення певних реформ, скасувала або принаймні пом'якшила ці обмеження. Одначе тепер люди реально, а не просто з газетних статей, познайомилися з такими поняттями, як безробіття, конкуренція на ринку праці, страйки, соціальне розшарування. За умов, коли існує чимало юридично нерегульованих сфер життя, коли немає механізмів і традицій дотримання законів, люди опинилися віч-на-віч із доволі жорсткою реальністю, яка до того ж швидко змінюється.

Загалом більшість респондентів вважають, що за 15 років, що передують, економічне становище їхньої сім'ї значно погіршилося. Люди відзначають, що купівельна спроможність заробітної плати і пенсії значно зменшилася. Розмір більшості пенсій і навіть у деяких випадках розмір заробітної плати такі, що грошей бракує на оплату житла й найпростіше харчування.

Багато сімей втратили значні суми грошей внаслідок інфляції (банківські заощадження, страхові внески). Найтрагічнішими є втрати людей похилого віку, котрі заощаджували гроші "на старість". Адже люди похилого віку здебільшого не мають змоги адаптуватися до нових умов, дістати нову кваліфікацію, шукати нову роботу тощо. Чи не єдиним джерелом існування для них є пенсія.

Необхідно відзначити, що люди зовсім не ідеалізують ситуацію, що існувала 15років тому. Більшість респондентів чітко пам'ятають і невеличкий розмір заробітної плати, і постійний дефіцит продуктів і товарів, і довжелезні черги в магазинах.

Люди втратили відчуття стабільності, соціальної захищеності. Колишня проблема "де купити? " зникла, однак з'явилася нова проблема "де і як заробити гроші?". Втративши свої внески в банках, люди перестали робити нові заощадження. Постійні затримки й невиплати зарплати не дають змоги реально планувати свій сімейний бюджет.

Виникла невідома раніше проблема пошуку роботи й пошуку можливостей заробити гроші. Навіть той, хто зміг зберегти той рівень життя, який мав десять років тому, має підстави для незадоволення.

Структурна перебудова економіки породила достатньо нове явище -безробіття. Хоч офіційні цифри рівня безробіття невеликі (4.2% у середньому за 2005 рік), поряд із "офіційно зареєстрованим" безробіттям існує безліч форм прихованого безробіття (починаючи від просто незареєстрованих безробітних і аж до тих, хто формально працює, але не отримує зарплати - наприклад, перебуває у довгостроковій відпустці без оплати - і при цьому працює у тіньовій економіці). Тому реальний рівень безробіття оцінити вельми важко. Як правило, такі оцінки кількаразово перевищують офіційний рівень. Загроза втратити і швидко не знайти нормально оплачувану роботу для багатьох стала реальністю, а безробіття - безпосередньою загрозою.

.2 Оптимізація балансу доходів і видатків на сучасному етапі розвитку України

Грошові кошти, що залишаються у розпорядженні домогосподарства після здійснення витрат на споживання, є основою для формування заощаджень, тобто накопичення грошових коштів. Одним із основних чинників впливу на цей процес є дохід домогосподарства. Стабільність розвитку домогосподарства як суб’єкта економічних відносин тісно пов’язана із забезпеченням належних умов для фізіологічного розвитку членів цього утворення (придбання продуктів харчування, витрати на одяг, взуття та ін.) Саме після задоволення першочергових споживчих потреб у домогосподарств з’являється можливість для формування заощаджень. Як свідчать статистичні дані, розмір грошових доходів, що їх отримують вітчизняні домогосподарства, недостатній для здійснення заощаджень - у структурі сукупних витрат домогосподарств витрати на споживання є домінуючими. Питома вага цієї групи витрат коливається в межах 90 % [6].

Крім рівня доходу, на процес накопичення коштів впливають:

інфляційні очікування - чим вищою очікується інфляція, тим

менше домогосподарства схильнізаощаджувати [7, с. 187];

сподівання домогосподарств щодо розвитку економічної

ситуації в країні та власних перспектив;

демографічні чинники (склад сім’ї, місце проживання, рівень

освіти, сектор зайнятості);

зміни в оподаткуванні;

зміни процентних ставок тощо [2, с. 373].

Кожен чинник може впливати на процес заощадження як у напрямі його активізації, так і навпаки - виступати каталізатором для збільшення витрат на споживання. Наприклад, збільшення відсоткових ставок за депозитами стимулює домогосподарства до внесення коштівна депозитні рахунки, пониження ставок зменшить зацікавленість щодо цього інструменту та пожвавить інтерес до альтернативних шляхів заощаджень. При здійсненні заощаджень населення керується різними мотивами, зокрема це може бути прагнення придбання у майбутньому коштовної речі чи організації відпустки, потреба у коштах для власного навчання або для освіти дітей, бажання "накопичити на старість" тощо [2, с. 372]. Причини, які спонукають домогосподарства здійснювати заощадження, поділяють на дві групи:

         захист доходів, наприклад, прагнення забезпечити себе "на чорний день", бажання поліпшити взагалі фінансову забезпеченість своєї сім’ї та ін.;

         спекуляції на біржі, тобто зберігання частини доходу з метою витрачання його на придбання цінних паперів, щоб у майбутньому отримати прибуток від підвищення їх номінальної вартості [8, с. 185].

Зустрічаються й інші комбінації мотивів: придбання дорогих товарів; непередбачувані витрати; витрати майбутніх періодів (весілля, освіта та ін.); звичка заощаджувати кошти; заощадження з метою отримання прибутку [5, с. 9]. Ймовірна ситуація, коли у населення формуються немотивовані заощадження, що виникають унаслідок перевищення платоспроможності над рівнем потреб. Це можливо у випадках, якщо: рівень доходів досить високий, тобто дозволяє задовольнити поточні потреби; рівень пропозиції та якість пропонованих товарів або послуг не може задовольнити попит споживачів; політика держави спрямована на підвищення рівня заощаджень шляхом зниження витрат домогосподарств [5, с. 9]. До немотивованих заощаджень можна віднести так звані "вимушені заощадження", які виникали у радянського населення, коли за наявності коштів не було можливості придбати потрібні товари через відсутність останніх у вільному доступі. Заощадження домогосподарств можна класифікувати залежно від характеру мобілізації: організовані та неорганізовані. До організованих належать фінансові активи домогосподарства, що зберігаються у фінансових інститутах: депозити, цінні папери, страхові поліси тощо. Неорганiзованi - це заощадження готівкою, що зберiгається безпосередньо у населення в нацiональнiй та iноземнiй валютах. Окремі науковці зазначають, що неорганiзовані заощадження можуть набувати також i натуральної форми, наприклад, придбання товарів тривалого користування [2, с. 373; 4, с. 69], зберігання коштів у вигляді коштовностей, дорогоцінних металів, дорогих товарів тривалого користання [5, с. 9]. Водночас не зазначається, наскільки дорогими мають бути товари тривалого користування, аби потрапити до цієї категорії заощаджень. Крім того, придбання таких товарів можна розглядати як задоволення певних споживчих потреб людини, на які попередньо було заощаджено кошти. Відтак здійснені витрати можна вважати витратами на споживання, а придбання будь-якого товару тривалого користування - формуванням заощадження в натуральній неорганізованій формі. У протилежному випадку придбання товарів тривалого користання можна розглядати як "вимушену" спробу збереження купівельної спроможності вже накопичених грошових коштів у разі недовіри до грошово-кредитної та фінансової системи й у відповідь на відсутність стабільності в економіці країни взагалі. Однак за таких умов придбані товари перетворюються на товари споживання й вже не можуть бути використанні як інструмент здійснення заощадження. Окреслене протиріччя можна вважати наслідком відносно нетривалого часу функціонування вітчизняних домогосподарств як самостійних учасників фінансових відносин, що зумовлює наявність багатьох дискусійних і неузгоджених аспектів теоретичного характеру. Крім того, необхідною умовою при дослідженні домогосподарства з позицій залучення до економічних відносин, повинно бути чітке усвідомлення "унікальності" цього суб’єкта з огляду на його властивість виступати постачальником робочої сили, отже, необхідності створення умов для належного відтворення людського потенціалу. Це визначає доцільність розмежування розгляду домогосподарства як суб’єкта фінансових відносин та як соціального утворення. Хоча такий поділ є досить умовним, однак, дозволяє зняти наведенні протиріччя. До натуральної форми неорганізованих заощаджень доцільно віднести придбання таких товарів, вартість яких із часом не зменшується, а навпаки - має схильність до збільшення і дає змогу в подальшому змінити форму заощаджень на організовану та залучити їх до активного економічного кругообігу. До цієї категорії можна віднести раритетні й ексклюзивні речі (картини, авто та ін.), нерухомість тощо. Наявність у домогосподарств заощаджень саме організованої форми свідчить про включення цього суб’єкта до фінансових відносин, що є важливим якісним показником у ринкових умовах господарювання, адже утворення організованих заощаджень домогосподарств відбувається при взаємодії з різними інститутами фінансової системи та за участі інших суб’єктів фінансових відносин, що зумовлює досить широкий діапазон фінансових інструментів для здійснення заощаджень населенням та безпосереднього залучення домогосподарств до інвестиційних процесів, тобто перетворення заощаджень населення на інвестиційний ресурс для економіки та функціонування домогосподарства як інвестора.

Однак збільшення активності вітчизняних домогосподарств як безпосередніх суб’єктів інвестування власних заощаджень і пожвавлення використання інструментів, які пропонує фінансовий ринок, зазнало негативного впливу фінансової кризи. Чинником, що погіршив ситуацію, стало банкрутство низки кредитних союзів і банківських установ. Населення, маючи досвід втрати радянських ощадних вкладів, миттєво зреагувало на кризові процеси, по можливості вилучивши свої заощадження з фінансових інститутів.

Отже, можна зробити висновок, що в умовах ринкової економіки домогосподарство, здійснюючи заощадження своїх коштів, має потужний арсенал різноманітних інструментів. Формування у домогосподарств заощаджень саме організованої форми є яскравим показником стабільності в суспільстві та довіри до фінансової системи, адже накопичення готівки у населення не дає змоги залучити цей ресурс для потреб економіки.

Висновки

Таким чином, стан сучасної української сім'ї слід охарактеризувати як кризовий. Сім'я втрачає функцію психологічного захисту людини, що позначається на виховному процесі, фізичному та моральному здоров'ї, відтворенні населення та формуванні соціальної психології.

Актуальність стабілізації сім'ї та повноцінного відновлення її традиційних функцій є очевидною. Говорячи про шляхи досягнення цієї мети, слід зауважити: якщо фактори шлюбу вирішальною мірою лежать усередині особистості, то фактори стабілізації сім'ї повинні цілеспрямовано забезпечуватися суспільством.

Отже, основою оптимізації інституту сім'ї може стати тільки тривала здорова соціальна політика у державі. Це, насамперед, мають бути гуманізація економіки країни та піднесення добробуту громадян; стабілізація та гуманістична орієнтація соціальної сфери (забезпечення прав людини та соціального захисту, загальнодоступності освіти та охорони здоров'я); підвищення загального рівня культури й відродження духовності; дійовий захист прав жінок-матерів і охорона їх здоров'я; організація служби сім'ї.

На побудову такої політики можна сподіватися тільки тоді, коли криза сім'ї з її наслідками буде усвідомлена на урядовому рівні й названа однією з першочергових, базових програм суспільства.

Список використаної літератури

1. Цивільний кодекс РФ, частина перша від 30.11.94 р. № 51-ФЗ, частина друга від 29.01.96 р. № 14-ФЗ, частина третя від 26.11.01 р. N 146-ФЗ.

. Трудовий кодекс Російської Федерації від 30.12.01 р. N 197-ФЗ.

. Федеральний Закон РФ «Про мінімальний розмір оплати праці» від 19.06.00 р. № 82-ФЗ (в редакції федеральних законів).

. Федеральний Закон РФ від 15.12.01 р. N 166-ФЗ «Про державне пенсійне забезпечення в РФ» (в редакції федеральних законів).

. Постанова Уряду РФ «Про диференціації в рівнях оплати праці працівників бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки» від 14.10.92 р. № 785 (в редакції від 20.12.2003 р.).

. Борисов Є.Ф. Економічна теорія. - М.: «МАУП», 2003. -311с.

. Булатов А.С. Економіка. М, 2002. - 557 с.

. Войтов А.Г. Історія економічних вчень. - М.: Видавничо-торгова корпорація «Дашков і К °», 2000 .- 454 с.

. Войтов А.Г. Економіка. Загальний курс.: Підручник. - 8-е изд. перераб. і доп. - М.: «Дашков і К °», 2003. - 600 с.

. Галицька С.В. Гроші, кредит, фінанси. - М., 2002. - 416 с.

. Казаков А.П., Мінаєва Н.В. Економіка. - М., 1999. - 298 с.

. Леонтьєв В.Є. Фінанси. Гроші, кредит і банки. - М., 2003. - 329 с.

. Самуельсон П. Економіка. ─ М.: Прогрес, 1964.

. Сторчевий М.А. Основи економіки: Підручник для середньої школи. ─ СПб.: Економічна школа, 1999.

. Курс економічної теорії. ─ Кіров, 1998. - 283 с.

. Загальна економічна теорія. Підручник. / Під загальною ред. акад. Відяпіна В.І., акад. Журавльової Г.П.. - М., 2005. - 336 с.

. Популярна економіка. Зарплата, пенсія, податки. - М., 2003. - 423 с.

. Фінансова система Росії: історія та сучасність: Матеріали науково - практичної конференції / За ред. доц. Юдіної І.М. - Барнаул: Філія ХТРЕІУ, 2003. - 238 с.

. Фінанси підприємств: Підручник. / Под ред. Зайця М.В. - М: Фінанси і статистика, 2004. - 196 с.

. Фінанси. Грошовий обіг і кредит.: Навчальний посібник. / Под ред. Романовського М.В. - М., Юрайт, 2006. - 425 с.

. Фінанси. Грошовий обіг. Кредит: Підручник для вузів / Під ред. проф. Поляка Г.Б. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006 .- 512 с.

. Фінанси. Підручник. / Под ред. Родіонової В.М.. - М.: Фінанси і статистика, 2005. - 369 с.

. Фінанси.: Підручник / За ред. Ковальова В.В.-М., ТК «Велбі», 2003.-236с.

. Економіка громадського сектору: Навчальний посібник / За ред. проф. Жильцова Є.М., Лафер Ж.Д. ─ М.: ТЕИС, 2004 .- 356 с.

. Економічна теорія. / За редакцією д.е.н. Добриніна А.І., д.е.н. Тарасевича Л.С.: Видавництво «Пітер Паблішинг», 2003. - 479 с.

. Економічна теорія. / За редакцією проф. Ніколаєвої І.П.: Підручник. - Москва, «Финстатинформ», 1999. - 282 с.

. Соціально-демографічні характеристики домогосподарств України у 2012 р.: статичний збірник. - К.: Державна служба статистики України, 2012. - 81 с.

. Нацбанк посчитал, сколько денег на руках у населения. // Економічна правда. - 21 ноября 2012. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/rus/news/2012/11/21/345880/

. В Украине становится все меньше наличных денег //Подробности. - 3.09.2012. [Електронний ресурс]. -Режим доступу: - http://podrobnosti.ua/economy/2012/09/03/855727.html?cid=3953368

. Депозити, залучені депозитними корпораціями (крім Національного банку України) // Грошово-кредитна статика Національного банку України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=44579

. Політична економія: Підручник / За ред. Ніколенко Ю.В. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 632 с.