Теоретичні основи антикризового фінансового управління акціонерним товариством

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи антикризового фінансового управління акціонерним товариством

1.1 Поняття фінансової кризи на підприємстві

1.2 Сутність, основні завдання і функції антикризового фінансового управління

1.3 Методи прогнозування ймовірності банкрутства

Розділ 2. Аналіз формування політики антикризового фінансового управління акціонерного товариства на прикладі ПАТ "Агрофірма "Вербівське"

2.1 Оцінка фінансового стану підприємства

2.2 Виявлення можливості банкрутства підприємства.

Розділ 3. Напрями вдосконалення антикризового фінансового управління акціонерного товариства

3.1 Заходи щодо виходу підприємства з кризової ситуації

3.2 Розробка і організація системи внутрішнього контролю

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Стабілізація вітчизняної економіки та поступове збільшення економічного потенціалу держави безпосередньо пов’язані зі стабільним розвитком економіки. У складних соціально-економічних умовах господарювання аграрних підприємств виникають чинники зовнішнього та внутрішнього характеру, які дестабілізують їх виробничу діяльність. Недосконала законодавча база, непропорційна система оподаткування, нерозвинена виробнича інфраструктура ззовні, а також неефективне фінансове планування та управління активами, високий ступінь морального та фізичного зношення виробничих засобів підприємств, нездатність своєчасно діагностувати негативні тенденції їх діяльності - зсередини, викликало потребу в антикризовому фінансовому управлінні. Тенденції розвитку науки управління обумовили еволюцію антикризового фінансового управління підприємством від тимчасової діяльності до визнання необхідності постійності цього процесу. Кожне з вітчизняних підприємств, працюючи стабільно чи з кризовими симптомами у діяльності, повинне враховувати неминучість виникнення ризикових ситуацій, котрі можуть призвести до збоїв у його роботі або до серйозної дестабілізації.

Проблеми антикризового фінансового управління підприємством не знайшли адекватного відображення сучасним потребам в наукових дослідженнях. Наявна науково-практична література присвячена переважно антикризовому управлінню в цілому. Даною проблемою займалися ряд закордонних та вітчизняних вчених - економістів, роботи яких присвячені проблемам антикризового управління та прогнозування кризового стану підприємства, серед яких необхідно відзначити таких авторів як Альтман Е., Базаров Г.З., Бівер В.Г., Блінов У., Градов А.П., Грязнова А.Г., Зайцева Н.А., Ковальов В.В., Коротков Е.М., Ларінов І.К., Сажина М.А., Симігалов І.А., Уткін Є.А., Фомін Я.П. та ін.

фінансова криза акціонерне товариство

З переходом України до ринкових відносин, з’явилися роботи вітчизняних авторів, що зробили істотний внесок у розвиток теорії менеджменту та антикризового управління підприємством. Серед них необхідно зазначити праці таких вчених, як Ареф’єв О.В., Амосов О.Ю., Бабич В.П., Біловол Р.І., Бланк І.О., Василенко В.А., Довбня С.Д., Дмитренко А.І., Єгоров П.В., Іванов Н.Ю. та ін.

Провідними дослідниками в галузі саме антикризового фінансового управління є Клебанова Т.С., Лігоненко Л.О., Терещенко О.О., дослідженням цього напрямку займаються також Бондарєва Г.Г., Бровкова Е.Г., Мартиненко Е.В., Холод З.М., Штангрет А.М. та ін.

Метою даної роботи є розробка та обґрунтування теоретичних положень і практичних засад антикризового фінансового управління підприємством в умовах ринкової економіки. Для реалізації сформульованої мети поставлено такі завдання:

визначити фінансову кризу як об’єкт впливу на функціонування антикризового фінансового управління підприємством;

уточнити сутність поняття "антикризове фінансове управління" та узагальнити теоретичні аспекти антикризового фінансового управління;

ознайомитися з методиками оцінки і прогнозування ймовірності банкрутства;

провести аналіз фінансового стану публічного акціонерного товариства "Агрофірма "Вербівське";

провести діагностику банкрутства на підприємстві;

визначити заходи щодо вдосконалення антикризового фінансового управління.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є фінансово-господарська діяльність публічного акціонерного товариства "Агрофірма "Вербівське", яке займається вирощуванням зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Предметом дослідження даної роботи є процес антикризового фінансового управління на підприємстві.

У ході вирішення поставлених завдань курсової роботи були використані наступні методи дослідження: аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного, методи порівняння та узагальнення, метод класифікації, розрахунковий метод.

Інформаційною базою для написання роботи послугували чинні законодавчі та нормативно-правові акти України, підручники, посібники, дослідження, монографії, статті відомих науковців щодо даного питання та дані річної фінансової звітності ПАТ "Агрофірма "Вербівське"" за аналізований період.

Розділ І. Теоретичні основи антикризового фінансового управління акціонерним товариством

1.1 Поняття фінансової кризи на підприємстві

На фоні економічної, політичної, фінансової нестабільності, недосконалості ринку товарів і послуг, системи інвестування, зростання кількості банкрутств вітчизняних підприємств, характерним є зростання інтересу до проблем дослідження кризових явищ, природи їх виникнення, механізмів попередження та ліквідації наслідків.

Дослідження кризових явищ в економіці здійснювалось протягом майже трьох століть. Виділяють три етапи дослідження кризових явищ.

В першому, який існував в межах з початку XVIII ст. до середини 30-х рр. XX ст., переважали твердження про те, що економічні кризи або взагалі неможливі при капіталізмі (Дж.С. Мішель, Жю-Б. Сєй, Д. Рикардо), або вони мають випадковий характер (Шарль Леонар Симон де Сисмонді, Р. Робертус).

З середини 30-х рр. до 60-х рр. XX ст. панівною була теорія Кейнса про те, що економічні кризи в умовах класичного капіталізму неминучі і випливають з природи притаманного йому ринку, а негативні наслідки можна згладжувати. При цьому Кейнс висував ідею про державне втручання в економіку з метою стимулювання ефективного сукупного попиту.

Третій період розпочався зі змін глобальних умов функціонування економіки в 60-70-і рр., що призвело до модифікації завдань антициклічного регулювання економіки (управління підприємством).

Доцільно згадати і вагомий внесок у розвиток теорії криз, який зробив М. Туган-Барановський у роботі "Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя", де він дав визначення кризи як точки перелому підвищувальної та понижувальної хвилі суспільного господарювання.

На сучасному етапі розвитку ринкових реформ в економіці України процес реалізації антикризових заходів на підприємствах стикається з безліччю проблем, серед яких доцільно виділити: відсутність підготованих фахівців у даній сфері управління підприємством, брак теоретичних науково-обґрунтованих розробок, у тому числі неможливості точного об'єктивного визначення масштабів розвитку економічної кризи, її характеристик, напрямів та ступеня розповсюдження. Головною причиною цього є відсутність повного, і детального визначення термінологічних повнять та їх тлумачення, відповідного по стадійного та поетапного поділу процесу розвитку кризи. Це створює необхідність дослідження та детального вивчення динаміки кризових процесів на рівні підприємств, їх структуризації й класифікації, визначення кількісних характеристик та показників. З огляду на це доцільно дати повне та всебічне тлумачення поняттю "криза підприємства".

Термін "криза підприємства" описує в сучасній економічній літературі різноманітні феномени в життєвому циклі підприємства - від просто перешкод у функціонуванні підприємства через різноманітні конфлікти до ліквідації підприємства. На практиці з кризою, як правило, ідентифікують загрозу неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позицій фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає, в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Найбільш простою (елементарною) складовою кризи є кризове явище. Прояв кризового явища - один з найперших і важливих симптомів розвитку кризи підприємства. Кризове явище - це перехід від стабільності до погіршення будь-якого з параметрів, що характеризують стан підприємства як системи.

За своєю суттю окремі кризові явища не викликають постійної і глибокої дестабілізації функціонування суб'єкта господарювання, вони є наслідками змін окремих систем і внутрішнього та зовнішнього середовища, але, в свою чергу, мають властивість збільшуватись та породжувати інші кризові явища. Якщо підприємство не реагує на виникнення кризових явищ, а так відбувається практично завжди, то їх кількість зростає, і процеси набувають негативного відтінку - відбувається перехід до кризової ситуації.

Кризова ситуація - це зростання кількості взаємопов'язаних кризових явищ, яке призводить до незначного погіршення окремих показників діяльності підприємства, але не спричиняє руйнації системи самозбереження.

Як і будь-яке інше системне утворення, підприємство функціонує в постійному самопереборенні. Якщо в процесі діяльності і виникають окремі кризові явища, то протягом певного часу самопереборення досягає успіху, відновлювальні процеси та необхідні пропорції підтримуються у визначених межах або з незначним відхиленням. Це свідчить, що механізм підтримки адаптивності, гнучкості та сталості, які забезпечують повернення системи або до попереднього стану рівноваги, або до нового рівноважного стану, залишаються непошкодженими. Але якщо кількість кризових явищ невпинно зростає, зростає їх обсяг, система саморегулювання є недосконалою, то безладдя (відхилення від стану рівноваги) посилюється, суперечності накопичуються, внутрішній механізм та сили саморегуляції слабшають, і система втрачає можливість самостійного повернення до стану рівноваги. Саме на етапі руйнації системи самозбереження доцільно говорити про перехід від кризової ситуації до кризового стану.

Практика показує, що кризи неоднакові не лише за своїми причинами, але й за самою своєю суттю (рис. 1.1.). Якщо є типологія і розуміння характеру кризи, з'являються можливості зниження її гостроти, скорочення часу і забезпечення безболісного протікання.

Рис 1.1 Типологія криз

Існують загальні і локальні кризи. Загальні охоплюють всю соціально-економічну систему, локальні лише частину її. Це розподіл криз за масштабами прояву (носить умовний характер). В конкретному аналізі кризових ситуацій необхідно враховувати межі соціально - економічної системи, її структуру і середовище функціонування.

За проблематикою кризи можна виділити макро- і мікро- кризи. Макрокризі притаманні досить великі об'єми і масштаби проблематики. Мікрокриза охоплює тільки окрему проблему чи групу проблем.

За безпосередніми причинами виникнення кризи поділяються на природні, суспільні, екологічні.

Кризи також можуть бути передбачуваними (закономірними) і непередбачуваними (випадковими).

Передбачувані кризи наступають як етап розвитку, вони можуть прогнозуватися і викликаються об’єктивними причинами накопичення факторів виникнення кризи - потреби реструктуризації виробництва, зміна структури інтересів під впливом науково-технічного прогресу. Різновидністю передбачуваних криз є циклічна криза, яка може виникати періодично і має відомі фази своєї появи та існування.

Існують також кризи явні і латентні (приховані). Перші проходять помітно і легко виявляються. Другі є прихованими, проходять відносно непомітно і тому більш небезпечні.

Кризи бувають глибокими (проходять складно і нерівномірно) і легкими (можна передбачити і легко управляти).

За тривалістю кризи поділяються на затяжні і короткочасні. Затяжні кризи як правило проходять болісно і складно. Вони часто є наслідком невміння управляти кризовими ситуаціями, нерозумінням сутності і характеру кризи, його причин і можливих наслідків.

За структурою відносин в соціально-економічній системі, за диференціацією проблематики її розвитку можна виділити окремі групи економічних, соціальних, організаційних, психологічних, технологічних криз.

Економічні кризи бувають регулярні (циклічні) чи періодичні, які повторюються із певною закономірністю, і нерегулярні.

До нерегулярних економічних криз відносяться проміжні, часткові, галузеві і структурні.

Проміжна криза не дає початку новому циклу, а перериває на певний час фазу підйому чи пожвавлення.

Часткова криза, на відміну від проміжної, охоплює не всю економіку, а яку-небудь сферу суспільного виробництва.

Галузева криза охоплює одну з галузей народного господарства.

Структурна криза є порушенням закону пропорційного розвитку суспільного виробництва.

В групі економічних криз виділяють фінансові кризи, які характеризують протиріччя в стані фінансової системи чи фінансових можливостях підприємства [7].

Під фінансовою кризою розуміють неспроможність підприємства здійснювати фінансове забезпечення своєї поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів.

Фактори, що можуть привести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними зовнішніми факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

·        нестабільність законодавчої бази та податкової системи;

·        значний рівень інфляції;

·        зростання безробіття та зниження рівня реальних доходів населення;

·        зниження ємкості внутрішнього ринку;

·        суттєве зниження попиту;

·        нестабільність валютного ринку;

·        політична нестабільність;

·        міжнародна конкуренція.

Внутрішні фактори, що впливають на кризовий фінансовий розвиток підприємства:

·        низький рівень управління підприємством;

·        неефективний менеджмент і маркетинг;

·        низький рівень використання основних засобів;

·        недостатньо диференційований асортимент продукції;

·        неефективна структура активів (низька їх ліквідність);

·        надмірна частка позичкового капіталу;

·        ріст дебіторської заборгованості;

·        перевищення допустимих рівнів фінансових ризиків.

Всі ці причини тісно взаємопов'язані. Типовими наслідками впливу вищеназваних причин на фінансово-господарський стан підприємства е:

втрата клієнтів та покупців готової продукції;

зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понад-нормованих запасів;

виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

підвищення тиску на ціни і зменшення обсягів реалізації.

Види фінансової кризи:

) стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і це призводить до незадовільної структури балансу);

) криза прибутковості (коли збитки з'їдають власний капітал);

) криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним).

Між цими видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, своєю чергою, призводить до неліквідності підприємства. Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи.

Розрізняють три фази кризи:

) фаза, що безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

) фаза, яка загрожує подальшій діяльності підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

) кризовий стан, не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Для нейтралізації кризових явищ підприємства переводяться на спеціальний режим антикризового фінансового управління із застосуванням специфічних методів та прийомів управління фінансами [19].

1.2 Сутність, основні завдання і функції антикризового фінансового управління

Ґрунтуючись на здобутках вітчизняної теорії можна виділити такі підходи до формулювання сутності поняття антикризового фінансового управління. Перший підхід базується на тому, що антикризове фінансове управління спрямоване на своєчасне виявлення та попередження кризи на всіх підприємствах. Іншої точки зору дотримуються представники другого підходу, які вбачають антикризове фінансове управління тільки в проведенні фінансового оздоровлення збиткових підприємств - потенційних банкротів. Тому, доцільно розглянути визначення антикризового фінансового управління, які дають представники першого підходу.

І.О. Бланк у своїй книзі "Управління фінансовою безпекою підприємства" вбачає в антикризовому фінансовому управлінні систему принципів та методів розробки й реалізації спеціальних управлінських рішень, які направлені на попередження та подолання фінансових криз підприємства, а також мінімізацію їх негативних наслідків [3].

О.О. Терещенко у своїй книзі "Управління фінансовою санацією підприємств" під антикризовим фінансовим управлінням розуміє процес управління фінансово-економічними ризиками та фінансовою санацією підприємства з метою профілактики й нейтралізації фінансової кризи та забезпечення безперервної діяльності підприємства на основі використання системи специфічних методів та прийомів управління фінансами [24].

У своїй монографії присвяченій антикризовому фінансовому управлінню той же автор говорить, по - перше, - що це комплекс профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи тобто це системний аналіз сильних і слабих сторін підприємства, оцінка імовірності банкротства, управління ризиками, упровадження системи попереджувальних заходів; по-друге, - що це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, у тому числі шляхом проведення санації чи реструктуризації суб’єкта господарювання [23].

Л.О. Лігоненко у своїй книзі "Антикризове управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій" говорить про те, що антикризове фінансове управління є підсистемою антикризового управління в цілому, яке націлене на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності окремого підприємства, недопущення виникнення ситуації його банкрутства [15].

С.Я. Салига у своїй книзі "Управління фінансовою санацією" трактує антикризове фінансове управління як процес управління проведення попередньої діагностики загрози банкрутства і задіювання механізмів фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його вихід з кризи. Під фінансовим оздоровленням розуміється проведення фінансової санації та реструктуризації [18].

А.М. Поддерьогін розглядає антикризове фінансове управління в двох аспектах:

по-перше, це комплекс профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: системний аналіз сильних та слабких сторін підприємства, оцінювання ймовірності банкрутства, управління ризиками (виявлення, оцінювання та нейтралізація), упровадження системи попереджувальних заходів;

по-друге, це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, у тому числі проведенням санації чи реструктуризації суб'єкта господарювання.

Головне завдання антикризового фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та забезпечення фінансового оздоровлення підприємства.

Охарактеризуємо основні функціональні та методологічні особливості антикризового фінансового менеджменту. Окремі його функції (ланки) за своїм змістом здебільшого збігаються з основними фазами управлінського циклу:

—        діагностика наявних проблем;

—        загальне формулювання цілей та розроблення антикризової стратегії;

—        оперативне планування;

—        прийняття рішення та реалізація планів;

—        внутрішній та зовнішній контроль;

—        рапортування (рекомендації щодо корекції планів та діяльності). Логічні взаємозв’язки між цими фазами наведені на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Структурно-логічна схема антикризового фінансового управління.

Діагностика, аналіз проблеми. Основною проблемою, яку слід подолати через реалізацію антикризових заходів, є фінансова криза на підприємстві або її загроза. Досягнення цілей антикризового менеджменту значною мірою залежить від своєчасного виявлення кризи. Це забезпечується завдяки застосуванню інструментарію діагностики банкрутства, механізмів раннього попередження та реагування, інших аналітичних прийомів. Важливе місце при цьому слід приділяти причинно-наслідковому аналізу фінансової кризи, спрямованому на ідентифікацію зовнішніх та внутрішніх чинників кризи, виду кризи та її стадії. Оскільки своєчасність і правильність діагнозу хворого визначає зміст рецепту щодо його лікування, своєчасність та об’єктивність діагностики фінансової кризи підприємства є ключем для забезпечення ефективності подальших антикризових заходів.

Постановка цілей та розроблення антикризової стратегії. Антикризова стратегія визначає основні немонетарні та монетарні цілі змін, що плануються на підприємстві, а також загальні механізми досягнення зазначених цілей (концепція антикризової діяльності). Антикризовий фінансовий менеджмент, формулюючи цільові орієнтири та розробляючи антикризову фінансову стратегію, значною мірою повинен спиратися на функціональний та методологічний інструментарій контролінгу, а також враховувати вимоги законодавства про банкрутство, яке визначає механізми фінансової санації та банкрутства підприємств. Розробляючи антикризову стратегію, спочатку слід визначитися з двома концептуальними питаннями:

—        режим антикризового управління у досудовому порядку чи реалізація антикризових заходів у рамках провадження справи про банкрутство?

—        санація за збереження існуючої організаційно-правової форми чи на основі реорганізації підприємства?

Від характеру відповіді на ці питання залежить стратегія і тактика антикризового фінансового менеджменту, монетарні та немонетарні цілі. Головною немонетарною метою є подолання кризи на підприємстві, нейтралізація причин її виникнення та забезпечення життєдіяльності суб’єкта господарювання в довгостроковому періоді. У рамках досягнення цієї мети мають бути створені фінансові умови для своєчасного і повного погашення вимог кредиторів. Досягнення цього завдання можна забезпечити завдяки виконанню комплексу цілей монетарного характеру, зокрема, за такими напрямами:

—        прибуток та рентабельність;

—        операційний, інвестиційний та фінансовий Cash-Flow;

—        ліквідність та платоспроможність;

—        вартість підприємства.

Оперативне планування. Планування вважається головною функцією менеджменту загалом і антикризового зокрема. В оперативних планах відображаються конкретні засоби реалізації стратегічних цілей підприємства. Проблема полягає в тому, що на багатьох підприємствах відсутнє планування як таке. У рамках антикризових заходів на таких підприємствах слід провести роботу щодо впровадження дієвої системи стратегічного та оперативного планування. Якщо ж підприємство потребує фінансової санації, то слід розробити план санації (реструктуризації). Ефективність планування забезпечується застосуванням науково - обґрунтованих методів прогнозування фінансових показників (експертні, методи екстраполяції тощо); аналізом наявних альтернатив; координацією та збалансуванням планів. Важливим при цьому є підбір найефективнішого каталогу антикризових заходів, який би забезпечував планомірне досягнення визначених цілей.

Багато підприємств стикаються з проблемою відсутності логічного взаємопоєднання стратегічних цілей та оперативних завдань, які виконуються окремими працівниками та структурними підрозділами. Довгострокове стратегічне планування та короткострокове річне бюджетування досить часто розглядаються як два паралельні, навіть дещо автономні процеси. Під час контролю головна увага зосереджується на дотриманні бюджетних показників без прив’язування їх до стратегічних цілей, що ставить під загрозу їх досягнення. З іншого боку, виявляється, що для реалізації певних оперативних завдань відсутні необхідні ресурси або їх бюджет є надто дефіцитний. Особливо розбалансованим є досягнення немонетарних цілей. Для подолання такого роду слабких місць рекомендується впроваджувати спеціальний інструментарій забезпечення трансформації стратегічних цілей у конкретні оперативні заходи, який заведено позначати як ("Balanced-Scorecard"). Взаємоузгодженість окремих цільових показників стратегічного та оперативного контролінгу досягається у результаті побудови інтегрованої системи довгострокового та оперативного планування.

Прийняття рішення та реалізація запланованих заходів. Після затвердження відповідних планів, здійснення санаційного аудиту (у разі необхідності) проводиться робота щодо реалізації антикризових заходів. Прийняття правильних рішень ускладнюється, з одного боку, наявністю багатьох альтернатив у виборі методів залучення фінансових ресурсів та напрямів їх використання, а з іншого - значною кількістю обмежувальних чинників: дефіцит часу, високий рівень ризику, рестрикційні умови використання капіталу. Реалізуючи антикризові заходи, слід ураховувати можливість загострення конфлікту інтересів. У цьому зв’язку надзвичайно важливе значення як зв’язуюча ланка між керівною та керованою системами набуває контроль.

У рамках антикризового менеджменту потрібно запроваджувати зовнішній та внутрішній контроль. Необхідність зовнішнього контролю за ефективністю антикризових заходів виникає у кредиторів, інвесторів, контрольних органів (якщо це передбачено законодавством) та інших інституцій. Залежно від конкретних завдань зовнішнього контролю він може здійснюватися зовнішніми чи внутрішніми аудиторами, працівниками контрольних органів, банківськими працівниками.

Внутрішній контроль є дієвим інструментом стимулювання до підвищення фінансової відповідальності та продуктивності як окремих працівників, центрів прибутковості, структурних підрозділів, так І підприємства в цілому. Важливим завданням контролю в рамках антикризового менеджменту є відстежування наслідків впливу антикризових заходів на фінансово-господарську діяльність підприємства. До основних елементів системи внутрішнього контролю можна віднести такі:

—        об’єкти контролю - стратегічні цілі, план санації в цілому та окремі антикризові заходи, бюджети структурних підрозділів, часткові (функціональні) та зведені бюджети;

—        предмети контролю - окремі показники витрат та доходів, надходжень та видатків (дотримання бюджету ліквідності, оплати праці, витрат сировини і матеріалів);

—        суб’єкти контролю - антикризові менеджери, служби контролінгу, що здійснюють контроль за дотриманням бюджетів чи планів, та підрозділи чи окремі працівники, що є відповідальними за виконання планів);

—        інструменти контролю бюджетів - це методи, процедури, які використовуються в процесі контролю (обстеження, ревізія, аналіз відхилень, СВОТ-аналіз, бюджетний контроль).

Основною складовою внутрішнього контролю є бюджетний контроль. Внутрішній контроль, як фаза антикризового управління, передбачає здійснення цілого комплексу заходів, зокрема:

•           налагодження системи управлінського обліку;

•           перевірка відповідності діяльності підприємства прийнятій стратегії, узгодженому плану санації (чи реструктуризації"), затвердженим бюджетам;

•           план-факт порівняння;

•           моніторинг та аналіз відхилень;

•           визначення причин та факторів відхилень;

•           розроблення (підбір) каталогу заходів щодо корекції планів та діяльності;

•           оцінювання запропонованих заходів та ініціювання рішень щодо корекції планів;

•           контроль виконання скоригованих планів;

•           контроль за дотриманням установлених стандартів, нормативів, законодавчих норм.

Конкретні рекомендації щодо корекції антикризових заходів повинні формуватися лише після ретельного факторного аналізу причин відхилень фактичних показників діяльності від планових та їх інтерпретації, що є найскладнішим елементом внутрішнього контролю і бюджетного контролю зокрема.

Результати контролю оформляють у вигляді звіту (рапорту) про виконання антикризових заходів. Аналіз відхилень при цьому відображається у формі діаграм, графіків, рисунків. У звітах поряд із фіксацією відхилень пояснюються їх причини та формулюються пропозиції щодо корекції планів чи вдосконалення фінансово-господарської діяльності. Зворотний зв’язок у рамках системи антикризового фінансового управління забезпечується тим, що звітні аналітичні матеріали з виконання антикризової програми подають керівництву підприємства для оперативної корекції антикризових заходів, показників плану санації та відповідних бюджетів.

З інституційного погляду до антикризового менеджменту відносять усіх фізичних (чи юридичних) осіб, які уповноважені власниками суб’єкта господарювання чи силою закону здійснювати планування, реалізацію та контроль цілей, стратегії та заходів, спрямованих на виведення підприємства з кризи, тобто здійснювати фактичне управління підприємством на період його оздоровлення. Зрозуміло, що основну роль в антикризовому менеджменті відіграють особи, відповідальні за антикризове управління фінансами. На відміну від звичайного фінансового менеджменту, функції антикризового фінансового менеджменту можуть виконувати як штатні працівники підприємства, так і фахівці, залучені ззовні на тимчасовій основі.

Штатні фінансові менеджери, як правило, належать до топ - менеджменту. Зауважимо, що досить часто до фінансової кризи підприємство доводять некваліфіковані чи завідомо помилкові управлінські рішення у фінансовій сфері. Керівництво підприємства, яке привело його до фінансової кризи, спричинило загострення конфлікту інтересів, як правило, не в змозі нейтралізувати конфлікт, відновити довіру кредиторів, клієнтів, постачальників і ефективно управляти його фінансовим оздоровленням. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства, зокрема фінансового менеджменту, або передання повноважень антикризового менеджменту третім особам.

До інституцій та осіб, які для виконання функцій антикризового менеджменту залучаються (чи призначаються) ззовні, належать:

•           керуючі санацією, які призначаються відповідно до рішення господарського суду;

•           представники банківських установ чи інших кредиторів у рамках заходів щодо супроводження проблемних кредитів, у томі числі консорціумних;

•           контрольні органи, наприклад податкові;

•           тимчасова адміністрація, яка призначається НБУ з метою фінансового оздоровлення банку у разі істотної загрози його платоспроможності;

•           аудитори, незалежні експерти, консультанти.

Вибір інституцій, які здійснюватимуть антикризові функції, залежить від конкретних умов прийняття рішення щодо переведення підприємства на режим антикризового управління. Насамперед це залежить від того, у судовому чи в досудовому порядку реалізовуватимуться антикризові заходи, від виду діяльності суб’єкта господарювання, а також від ініціаторів фінансового оздоровлення.

Професійну діяльність у галузі антикризового менеджменту ведуть арбітражні керуючі під час здійснення ними функцій керуючого санацією. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має вищу юридичну чи економічну освіту та ліцензію, видану в установленому законодавством порядку. Як керуючий санацією, арбітражний керуючий реалізує комплекс заходів, спрямованих на виведення підприємства з фінансової кризи, здебільшого, за рішенням господарського суду.

У разі реалізації антикризових заходів у рамках провадження справи про банкрутство підприємства керуючий санацією призначається господарським судом одночасно з винесенням ухвали про санацію боржника. Кандидатура керуючого санацією погоджується з комітетом кредиторів. Ця кандидатура може бути запропонована будь-ким із кредиторів, господарським судом, власником підприємства. Керуючим санацією може бути особа, яка виконувала повноваження розпорядника майна, або керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів та (або) інвесторів. Фактично з дня винесення ухвали про санацію уся повнота управління підприємством переходить до керуючого санацією. Відповідно, повноваження керівника боржника припиняються. Власники підприємства не можуть обмежувати повноваження. керуючого санацією, а органи управління протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого зобов’язані забезпечити передання йому бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей. Керуючий санацією зобов’язаний:

·        прийняти в господарське відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;

·        відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами;

·        провести аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації, погоджений з боржником, власником боржника;

·        здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником;

·        розглядати вимоги кредиторів щодо зобов’язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації;

·        звітувати перед комітетом кредиторів щодо ходу реалізації плану санації.

Керуючий санацією у рамках досягнення покладених на нього завдань має право:

Ø  самостійно розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень,

Ø  укладати від імені боржника мирову угоду та інші цивільно - правові угоди;

Ø  відмовлятися від виконання договорів боржника у випадках, передбачених законодавством.

Під час виконання своїх функцій у рамках провадження справи про банкрутство керуючий санацією може використати спеціальні повноваження, зокрема, у тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково у разі, якщо:

—        виконання договору завдає збитків боржнику порівняно з аналогічними договорами, що укладаються за таких самих умов;

—        договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника;

—        виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Сторона договору, щодо якого прийнято рішення керуючим санацією про відмову від його виконання, має право у тридцятиденний строк з дня прийняття рішення керуючим санацією вимагати в установленому порядку відшкодування збитків, які виникли у зв’язку з відмовою від виконання договору, у процедурі провадження справи про банкрутство. Угоди боржника, у тому числі укладені до прийняття господарським судом рішення про санацію, можуть бути визнані недійсними за заявою керуючого санацією у разі, якщо:

—        угода укладена боржником із заінтересованими особами та в результаті якої кредиторам завдані або можуть бути завдані збитки;

—        угода, укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців до прийняття рішення про санацію, надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов’язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв’язку з його виходом зі складу учасників боржника.

Затвердження звіту керуючого санацією або дострокове припинення процедури санації тягне за собою припинення повноважень арбітражного керуючого як керуючого санацією, про що зазначається у відповідній ухвалі суду. У разі дострокового припинення процедури санації у зв’язку з укладенням мирової угоди або погашенням вимог кредиторів керуючий санацією продовжує виконувати повноваження керівника (органів управління) боржника до призначення в установленому порядку керівника (органів управління) боржника. За неналежного виконання своїх обов’язків керуючий може бути звільнений господарським судом на підставі рішення комітету кредиторів. Відповідне рішення приймається більшістю голосів кредиторів - членів комітету кредиторів.

Важливою інституцією, яка може здійснювати функціональне, консультативне та методичне забезпечення антикризового менеджменту, є банк. У багатьох кредитних установах створені спеціальні відділи, які здійснюють управління проблемними кредитами, санацію та реструктуризацію підприємств. Класичний мотив підтримання боржника банком - уникнення збитків від кредитних операцій. Банк протягом усього строку дії кредитного договору повинен підтримувати ділові контакти з позичальником, забезпечувати його консультативними послугами з питань ведення бізнесу та виконання договору. Фінансові та інші служби підприємств повинні створювати умови для проведення працівниками банку моніторингу та контролю за порядком використання кредиту та динамікою фінансового стану позичальника, а також періодично інформувати банк про хід виконання кредитної угоди. У процесі моніторингу проводиться така робота:

•           перевіряється цільове використання кредиту;

•           оцінюється фінансовий стан підприємства та визначається відхилення фактичних показників діяльності від запланованих;

•           перевіряється стан збереження заставленого майна;

•           перевіряються заставні можливості позичальника та третіх осіб, які гарантують повернення позички.

Великі банки у рамках супроводження кредитів здійснюють не лише моніторинг фінансово-господарської діяльності позичальника, а й аналізують відповідну галузь та регіон. На основі оброблення одержаної в процесі моніторингу інформації вносяться пропозиції щодо подальших відносин із позичальником. При цьому можуть прийматися рішення щодо переведення позичальника на режим антикризового управління та передання функцій управління адміністрації, сформованій за участі банку. Якщо підприємство перебуває у кризовому стані, залучити банк до фінансування санаційних заходів можна, надавши в заставу пакет корпоративних прав. У цьому разі актуальна вартість кредитного забезпечення відіграватиме другорядну роль. З допомогою такого інструменту банк отримує можливість впливати на керівництво боржником. Зазначимо, що кредитні установи здебільшого не здійснюють оперативного управління підприємством. Більш прийнятним для них є призначення своїх представників у наглядову раду, правління тощо і одержання у такий спосіб можливості впливати на дії антикризового менеджменту.

У разі необхідності функції антикризового управління можуть виконуватися спільно, за участі кількох інституцій, наприклад менеджментом підприємства та представниками консалтингових чи аудиторських фірм; менеджментом та представниками банків. Необхідність залучення зовнішніх консультантів до процесу антикризового управління фінансами зумовлена потребою в об’єктивності, належних знаннях та досвіді, наявністю в них апробованих методик, технічних прийомів, які дають змогу в стислі терміни розробити стратегію і тактику подолання кризової ситуації на підприємстві.

У контексті антикризового управління банками мова може йти про інститут тимчасового адміністратора. Функції тимчасового адміністратора виконують особи, що призначаються Національним банком України, зокрема юридичні особи, які здійснюють професійну діяльність щодо тимчасової адміністрації банків, незалежні експерти, службовці НБУ [26].

1.3 Методи прогнозування ймовірності банкрутства

У вітчизняній і закордонній науковій літературі існують різні підходи до прогнозування ймовірності банкрутства підприємств. Ознаки банкрутства можна розділити на дві групи. До першої групи відносяться показники, що свідчать про можливі фінансові утруднення і ймовірність банкрутства в недалекому майбутньому: повторювані істотні втрати в основній діяльності, що виражаються в хронічному спаді виробництва, скороченні обсягів продажів і хронічній збитковості; наявність хронічно простроченої кредиторської і дебіторської заборгованості; низькі значення коефіцієнтів ліквідності і тенденція їх до зниження; збільшення до небезпечних меж частки позикового капіталу в загальній його сумі; дефіцит власного оборотного капіталу; систематичне збільшення тривалості обороту капіталу; наявність наднормативних запасів сировини і готової продукції; використання нових джерел фінансових ресурсів на невигідних умовах; несприятливі зміни в портфелі замовлень; падіння ринкової вартості акцій підприємства; зниження виробничого потенціалу.

В другу групу входять показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний, але сигналізують про можливість різкого його погіршення в майбутньому при неприйнятті дієвих заходів. До них відносяться:

-           надмірна залежність підприємства від якого-небудь одного конкретного проекту, типу устаткування, виду активу, ринку збуту;

-           втрата ключових контрагентів;

-           недооцінка відновлення техніки і технології;

-           втрата досвідчених співробітників апарата керування;

-           змушені простої, неритмічна робота;

-           неефективні довгострокові угоди;

-           недостатність капітальних вкладень і т.д.

До переваг цієї системи індикаторів можливого банкрутства можна віднести системний і комплексний підходи, а до недоліків - більш високий ступінь складності ухвалення рішення в умовах багатокритеріальної задачі, інформативний характер розрахованих показників, суб'єктивність прогнозного рішення.

На рис. 1. представлена класифікація існуючих підходів для оцінки та прогнозування ймовірності банкрутства підприємств. З рис. 1.3 видно, що існує чотири основних підходи для оцінки й прогнозування ймовірності банкрутства підприємств:

) експертні методи;

) економіко-математичні методи;

) штучні інтелектуальні системи;

) методи оцінки фінансового стану.

Найбільш відомими методиками, що відносяться до першого підходу, є: метод Аргенти (А-рахунок), або оцінки ймовірності краху; метод Скоуна; методика компанії ERNST&WHINNEY; методика якісного аналізу В.В. Ковальова. Ці методики засновані на якісній оцінці ймовірності банкрутства підприємств.

До другого підходу відносяться методи прогнозування ймовірності банкрутства, засновані на побудові економіко-математичних моделей. До них відносяться: дискримінантний аналіз; кластерний аналіз; дерева класифікації; імітаційне моделювання.

Застосування кластерного аналізу при прогнозуванні ймовірності банкрутства базується на визначенні кластерів, що характеризують фінансову стабільність підприємства й схильність його до банкрутства.

Кластерний аналіз дозволяє здійснити класифікацію об’єктів, у цьому випадку підприємств, для яких оцінюється фінансовий стан, на основі подання результатів, виражених фінансовими коефіцієнтами - крапками відповідного геометричного простору, з наступним виділенням груп як "згустків" цих крапок (кластерів, таксонів).

Рис. 1.3 Класифікація існуючих підходів до оцінки та прогнозування ймовірності банкрутства.

До кластерного аналізу відносяться методи автоматичної класифікації без навчання, засновані на визначенні поняття відстані між об’єктами і не потребуючі апріорної інформації про розподіл генеральної сукупності.

При здійсненні прогнозування ймовірності банкрутства по кожному з підприємств виділяється деяка кількість показників, що характеризують його фінансове становище. Причому, в аналіз можуть бути включені дані за відповідними показниками і за ряд років, що дозволяє оцінити схильність підприємства до банкрутства з урахуванням фактору часу.

Метод дерев класифікації одержав широке поширення в закордонній практиці. Основними перевагами методу побудови дерев класифікацій при прогнозуванні ймовірності банкрутства підприємства є високий ступінь наочності (графічне подання), легкість інтерпретації отриманих результатів, ієрархічність обчислень у процесі класифікації (питання задаються послідовно і остаточне рішення залежить від відповіді на всі попередні питання).

Ще одним підходом до прогнозування банкрутства підприємств на підставі економіко-математичних методів є імітаційне моделювання. Методи розрахунку ймовірності банкрутства на основі імітаційного моделювання можуть бути застосовані в умовах вітчизняної економіки. Дана група методів заснована на розрахунку ймовірності банкрутства підприємства шляхом аналізу результатів, що дозволяє оцінити схильність підприємства до банкрутства в майбутньому. Так, менш фінансово стійкі підприємства мають більшу ймовірність збанкрутувати в найближчий період, чим більше стійкі.

З економіко-математичних методів, використовуваних для прогнозування банкрутства підприємств, найбільше часто застосовуваним на практиці є дискримінантний аналіз. Найбільш відомими методами, заснованими на побудові дискримінантної функції, є:

моделі оцінки ймовірності банкрутства на основі Z-критерію Е. Альтмана;

модель оцінки фінансового стану Р. Ліса;

метод рейтингового числа;модель прогнозу ризику банкрутства;

прогнозна модель Дж. Таффлера;

модель Фулмера;

модель Г. Спрінгейта;

модель оцінки ймовірності банкрутства малих і середніх підприємств Ж. Конана і М. Гольдера;

модель Д. Чессера;

узагальнена модель оцінки ймовірності банкрутства;

галузеві моделі оцінки ймовірності банкрутства;

модель PAS-коефіцієнта.

Відмінності даних моделей відображені в таблиці 1.1 (Додаток 1)

Методи (штучні інтелектуальні системи), засновані на використанні експертних систем і спрямовані на прогнозування ймовірності банкрутства підприємства, умовно можна підрозділити на дві групи:

) діагностичні експертні системи;

) системи нейромережевих обчислень.

Діагностичні експертні системи призначені для виявлення причин, що викликали незадовільний стан підприємства. Крім того, діагностичні експертні системи дозволяють моделювати механізм мислення людини щодо вирішення завдань у відповідній предметній області. Крім обчислень, експертні системи формують висновки, ґрунтуючись на наявній у них інформації, базуючись на евристичних підходах до одержання результатів.

У цілому можна відзначити, що експертні системи діагностичного характеру в економіці стали поширюватися порівняно недавно і ще не знайшли широкого застосування, що не дозволяє говорити про достатній ступінь точності інтерпретації отриманих результатів, тому що вони базуються насамперед на знаннях і досвіді експертів. Таким чином, можна відзначити, що економічні діагностичні експертні системи поки обмежені рівнем знань фахівців (фінансистів, економістів, бухгалтерів), що не завжди є високим.

Іншим напрямком застосування економічних систем є використання систем нейромережевих обчислень із метою виявлення ймовірності банкрутства підприємств.

Штучні нейронні мережі являють собою нову й досить перспективну обчислювальну технологію, що дає нові підходи до дослідження динамічних завдань у фінансовій області. Спочатку нейронні мережі відкрили нові можливості в області розпізнавання образів, потім до цього додалися статистичні і засновані на методах штучного інтелекту засоби підтримки прийняття рішень і вирішення завдань у сфері фінансів, у тому числі для діагностики банкрутства підприємства.

Одним з основних напрямків діагностики банкрутства підприємств є підхід, що базується на розрахунку різних фінансових коефіцієнтів на основі фінансової звітності. Вітчизняні й закордонні автори пропонують різні процедури аналізу фінансової звітності, виходячи із цілей і завдань аналізу, інформаційної бази, технічного забезпечення, досвіду й кваліфікації фахівців.

Аналіз літературних джерел дозволив виділити наступні методики діагностики банкрутства підприємства, засновані на розрахунку і аналізі фінансових показників: система показників У. Бівера; метод "credit-men" Ж. Депаляна; методика діагностики банкрутства підприємства І. Бланка; методика, заснована на розрахунку коефіцієнта фінансування важколіквідних активів; модель фінансової рівноваги підприємства Ж. Франшо та І. Романе.

Для оцінки ймовірності банкрутства у вітчизняній практиці використовується система коефіцієнтів: коефіцієнт поточної ліквідності (покриття); коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності. Поряд з наведеною вище формою діагностики банкрутства використовується також балансовий метод оцінки фінансового стану та загрози банкрутства, що його ще називають "Модель В.В. Ковальова". Проте, не дивлячись на наявність великої кількості методик, що дозволяють прогнозувати банкрутство підприємства з тією або іншою мірою вірогідності, жодна з них не може претендувати на використання як універсальна [29].

Отже, важливе значення для успішної реалізації заходів щодо попередження і подолання фінансової кризи має антикризове фінансове управління. Його розглядають в двох аспектах: функціональному і інституційному.

В функціональному аспекті антикризовий фінансовий менеджмент - це система антикризового управління, що полягає в ефективному використанні фінансового механізму, спеціальних функцій та інструментів з метою забезпечення фінансового оздоровлення та запобігання банкрутству підприємства.

В інституційному аспекті антикризовий фінансовий менеджмент - це всі фізичні (чи юридичні) особи, які здійснюють фактичне управління підприємством в період його оздоровлення.

Основними функціями антикризового менеджменту є:

·        діагностика, аналіз проблеми;

·        оперативне планування;

·        санаційний аудит;

·        реалізація рішень;

·        контроль;

Заходи антикризового управління застосовуються у випадку визнання підприємства банкрутом.

Для оцінки і прогнозування банкрутства використовуються такі чотири основних підходи:

) експертні методи;

) економіко-математичні методи;

) штучні інтелектуальні системи;

) методи оцінки фінансового стану.

Найбільш відомими методиками, що відносяться до першого підходу, є: метод Аргенти (А-рахунок), або оцінки ймовірності краху; метод Скоуна; методика компанії ERNST&WHINNEY; методика якісного аналізу В.В. Ковальова. Ці методики засновані на якісній оцінці ймовірності банкрутства підприємств.

До другого підходу відносяться методи прогнозування ймовірності банкрутства, засновані на побудові економіко-математичних моделей. До них відносяться: дискримінантний аналіз; кластерний аналіз; дерева класифікації; імітаційне моделювання.

Розділ 2. Аналіз формування політики антикризового фінансового управління акціонерного товариства на прикладі ПАТ "Агрофірма "Вербівське"

2.1 Оцінка фінансового стану підприємства

Кожному суб’єкту господарювання АПК властива багатогранна і різнопланова виробнича, комерційна, фінансова діяльність: виробництво основної продукції, допоміжної продукції, виконання робіт; надання послуг по обслуговуванню; фінансово-інвестиційна діяльність. Все це унеможливлює здійснення об’єктивної оцінки фінансового стану підприємства лише одним найважливішим показником. Її можна зробити тільки за допомогою системи показників, що детально враховують особливості та всебічно характеризують господарське становище підприємства.

Існує багато показників, призначених для детальної та всебічної оцінки фінансового стану підприємства. Проте, їх можна класифікувати залежно від мети та завдань оцінки і звести у такі напрямки:

1.      Показники оцінки майнового стану.

·        Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства.

рік = 30132 тис. грн.

рік = 54720 тис. грн.

рік = 62826 тис. грн.

Активи підприємства за останні три роки підвищились на 108,5 % за рахунок збільшення обсягів товаро - матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості.

·        Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби.

2010 рік =  = 59,8 %

рік = = 64,9%

рік =  = 6,4 %

Протягом 2010 і 2011 року питома вага активної частини основних засобів збільшилась на 5,1 %, проте у 2012 році порівняно з попередніми роками спостерігається зменшення даного показника, що є негативним для підприємства.

·        Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі для характеристики стану основних засобів.

К_зн=А_м/ПВОЗ, (2.1.)

А_м - амортизація (260 р. форма №2)

ПВОЗ - первісна вартість основних засобів (031 р. форма №1)

К_зн (2010 рік) = 1657/18558 = 0,09

К_зн (2011) = 806/23929 = 0,03

К_зн (2012) = 1344/31262 = 0,04

З розрахунків коефіцієнтів нарахованої амортизації можна побачити, що ступінь зносу основних засобів протягом 2010, 2011 року знизився а в 2012 - порівняно з попередніми роками незначно зріс.

·        Коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.

К_он = ОЗ_введ/БВ_{оз на кін. (}2.2.)

ОЗ_{введ -} вартість введених в експлуатацію основних засобів

БВ_{оз на кін} - балансова вартість основних засобів на кінець періоду

К_он (2010) = 183/10795 = 0,02

К_он (2011) = 5494/13466 = 0,41

К_он (2012) = 7635/19634 = 0,39

Коефіцієнт оновлення у 2010 році значно нижче рівня у 2011, 2012 рр., що пов’язано з відсутністю коштів на проведення техніко-технологічного переозброєння підприємства.

·        Коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин.

К_виб = ОЗ_вивед/БВ_{оз на поч. (}2.3.)

ОЗ_вивед - вартість виведених з експлуатації основних засобів

БВ_{оз на поч. -} балансова вартість основних засобів на початок періоду

К_виб (2010) = 0/10269 = 0

К_виб (2011) = 123/10795 = 0,01

К_виб (2012) = 302/13466= 0,02

За досліджуваний період мало місце вибуття основних засобів, що зумовило позитивну динаміку коефіцієнта вибуття основних засобів.

Таблиця 2.1.

Характеристика основних засобів

Таблиця 2.1.

Показники оцінки майнового стану

2.      Показники оцінки ліквідності і платоспроможності.

·        Величина власного капіталу (функціонуючий капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік).

Власні оборотні кошти = Власні кошти - Необоротні активи + Довгострокові зобов’язання (2.4.)

ВОК (2010) = 4502 - 11599 + 225 = - 6872 тис. грн.

ВОК (2011) = 3845 - 24133 + 18831 = - 1457 тис. грн.

ВОК (2012) = 4938 - 34352 + 4936 = - 24478 тис. грн.

Згідно з даними розрахунками можна стверджувати що підприємство не має коштів для покриття поточних активів.

·        Коефіцієнт покриття. Характеризує співвідношення поточних активів і поточних зобов’язань. Для нормального функціонування підприємства він має бути більшим за 1.

К_п = (ГК + ПФІ + ДЗ + ТМЦ + ІОФ) /ПЗ (2.5.)

де,

ГК - грошові кошти (230 р. + 240 р. ф. №1)

ПФІ - поточні фінансові інвестиції (220 р. ф. № 1)

ДЗ - дебіторська заборгованість (сума рядків з 150 по 210 ф. № 1)

ТМЦ - товарно-матеріальні цінності (сума рядків з 100 по 140 ф. №1)

ІОА - інші поточні активи (250 р. ф. № 1)

ПЗ - поточні зобов’язання (620 р. ф. №1)

К_п (2010) = (1875 + 5755 + 12778) /25405 = 0,8

К_п (2011) = (1778 + 5637 + 23172) /32044 = 0,95

К_п (2012) = (2007 + 9280 + 19194) /52383 = 0,58

Значення даного коефіцієнта за досліджуваний період менше нормативу (2-2,5). Це свідчить про неспроможність підприємства погасити свої поточні зобов’язання за рахунок активів.

·        Коефіцієнт швидкої ліквідності - це більш жорстка оцінка ліквідності підприємства. Цей коефіцієнт також називається "кислотним тестом", і він розраховується з використанням лише частини поточних активів - грошових коштів, легко реалізованих цінних паперів і дебіторської заборгованості, які зіставляються з поточними зобов'язаннями:

Цей коефіцієнт показує на скільки можливо буде погасити поточні зобов'язання, якщо положення стане дійсно критичним, при цьому виходять із припущення, що товарно-матеріальні запаси взагалі не мають ніякої ліквідаційної вартості.

кл = (ГК+ПФІ+ДЗ) /ПЗ (2.6.)

К_{кр. (}2010) = (1875 +5755) / 25405 = 0,3

К_{кр. (}2011) = (1778 + 5637) / 32044 = 0,2

К_{кр. (}2012) = (2007 + 9280) /52383 = 0,22

Коефіцієнт швидкої ліквідності менше 1. Це вказує на неспроможність даного підприємства у разі падіння товарообігу покрити свої зобов’язання перед кредиторами. Дані значення є ознакою високого фінансового ризику і поганих можливостей для залучення додаткових фінансів.

·        Коефіцієнт абсолютної ліквідності. Дозволяє визначити частку короткострокових зобов’язань, що підприємство може погасити найближчим часом, не чекаючи оплати дебіторської заборгованості й реалізації інших активів. Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається за формулою:

К. а. = (ГК + ПФІ) /КЗ (2.7.)

К_{а. л. (}2010) = 1875/ 25405 = 0,07

К_{а. л. (}2011) = 1778/32044 = 0,06

К_{а. л. (}2012) = 2007/52383 = 0,04

Нормативне значення цього показника становить 0,2 - 0,25. За період з 2010 по 2012 рік коефіцієнт абсолютної ліквідності становив 0,07; 0,06; 0,04 - менше нормативу. Тобто можна стверджувати про неготовність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість.

·        Класифікація активів балансу за ступенем ліквідності в 2010 році:

)        Л₁ = 1875 тис. грн.

2)      Л₂ = 5755 тис. грн.

)        Л₃ = 12778 тис. грн.

)        Л₄ = 11599 тис. грн.

Класифікація пасивів балансу в залежності від строків погашення зобов’язань в 2010 році:

)        П₁ = 11 + 9 + 13 + 39 + 55 = 127 тис. грн.

2)      П₂ = 24914 + 364 = 25278 тис. грн.

)        П₃ = 225 тис. грн.

)        П₄ = 4502 тис. грн.

Класифікація активів балансу за ступенем їх ліквідності в 2011 році:

)        Л₁ = 1778 тис. грн.

2)      Л₂ = 5637 тис. грн.

)        Л₃ = 23172 тис. грн.

)        Л₄ =24133 тис. грн.

Класифікація пасивів балансу в залежності від строків погашення зобов’язань в 2011 році:

)        П₁ = 1251 + 3 + 51 + 74 + 143 = 1522 тис. грн.

6)      П₂ = 30150 + 372 = 30522 тис. грн.

)        П₃ = 18831 тис. грн.

)        П₄ = 3845 тис. грн.

Класифікація активів балансу за ступенем їх ліквідності в 2012 році:

)        Л₁ = 2007 тис. грн.

6)      Л₂ = 9280 тис. грн.

)        Л₃ = 19194 тис. грн.

)        Л₄ =34352 тис. грн.

Класифікація пасивів балансу в залежності від строків погашення зобов’язання в 2012 році:

)        П₁ = 559 + 9 + 77 + 569 = 645 тис. грн.

2)      П₂ = 38746 + 8565 + 4427 = 51738 тис. грн.

)        П₃ = 4936 тис грн.

)        П₄ = 4938 тис. грн.

Умови ліквідності балансу: (2.8.)

Л₁ > П₁

Л₂ > П₂

Л₃ > П₃

Л₄ < П₄

2010 рік:

Л_{1 (}1875) > П₁ (127)

Л_{2 (}5755) < П_{2 (}25278)

Л_{3 (}12778) > П₃ (225)

Л_{4 (}11599) > П_{4 (}4502)

2011 рік:

Л_{1 (}1778) > П₁ (1522)

Л_{2 (}5637) < П_{2 (}30522)

Л_{3 (}23172) > П₃ (18831)

Л_{4 (}24133) > П_{4 (}3845)

2012 рік:

Л_{1 (}2007) >П₁ (645)

Л_{2 (}9280) < П_{2 (}51738)

Л_{3 (}19194) > П₃ (4936)

Л_{4 (}34352) > П_{4 (}4938)

За 3 досліджувані роки порушено 2 умови рівняння, тобто баланс можна вважати частково ліквідним, а підприємство таким, що має ризик виникнення фінансової кризи. Причиною цього є великий обсяг дебіторської заборгованості, довгострокових зобов’язань, короткострокових кредитів і запасів.

Таблиця 2.3.

Показники ліквідності та платоспроможності підприємства

Отже, згідно таблиці 2.3 підприємство є неплатоспроможним, тобто не має можливості ліквідувати короткострокову заборгованість і у разі падіння товарообігу покрити свої зобов’язання перед кредиторами.

3.      Показники, що визначають стан оборотних коштів:

·        Коефіцієнт забезпечення запасів і затрат власними оборотними коштами.

Показує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незалежності від позикових коштів.

К_зз = ВОК/ЗВ (2.9.)

ВОК - власний оборотний капітал

ЗВ - запаси (сума рядків з 100 по 140 форми № 1)

К_зз (2010) = - 6872/12778 = - 0,54

К_зз (2011) = - 1457/23172 = - 0,06

К_зз (2012) = - 24478/19194 = - 1,28

Дані розрахунки свідчать про відсутність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності, і залежність підприємства від позикових коштів.

·        Коефіцієнт оборотності поточних активів.

Показує ділову активність підприємства, ефективність використання оборотних коштів та конкурентоспроможність.

К_об = ЧВ/Сер. знач. ПА (2.10)

Сер. знач. ПА = (ПА на поч. року + ПА на кін. року) /2

ЧВ - чиста виручка (035 рядок форма № 2)

ПА - оборотні активи (260 рядок форма №1)

Сер. знач. ПА (2010) = (16454 + 18533) /2 = 17493,5 тис. грн.

Сер. знач. ПА (2011) = (18533 + 30587) /2 = 24560 тис. грн.

Сер. знач. ПА (2012) = (30587 + 28474) /2 = 29530,5 тис. грн.

К_{об (}2010) = 15009/17493,5 = 0,86

К_{об (}2010) = 14084/24560 = 0,57

К_{об (}2010) = 29851/29530,5 = 1,01

Значення даного показника на початку періоду становило 0,86, а на кінець - 1,01. Тобто за весь період відбувається його підвищення, що вказує на прискорення обороту оборотних засобів і на підвищення ефективності використання оборотних коштів.

·        Коефіцієнт оборотності товарно-матеріальних цінностей.

Показує скільки разів в середньому продаються запаси підприємства за певний період часу.

К_об ТМЦ = ЧВ/Сер. знач. ТМЦ (2.11)

Сер. знач. ТМЦ = (ТМЦ на поч. року + ТМЦ на кін. року) /2

ТМЦ - товарно-матеріальні цінності (сума рядків з 100 по 140 форма №1)

Сер. знач. ТМЦ (2010) = (11240 + 12778) /2 = 12009 тис. грн.

Сер. знач. ТМЦ (2011) = (12778 + 23172) /2 = 17975 тис. грн.

Сер. знач. ТМЦ (2012) = (23172 + 19194) /2 = 21183 тис. грн.

К_об ТМЦ (2010) = 15009/12009 = 1,25

К_об ТМЦ (2011) = 14084/17975=0,78

К_об ТМЦ (2012) = 29851/21183=1,41

Здійснивши розрахунки, можна зробити висновок, що на початок і на кінець періоду запаси підприємства в середньому продаються приблизно 2 рази на рік.

Чим вище оборотність запасів, тим більш ефективним є виробництво і тим менша потреба в оборотному капіталі для його організації.

·        Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості.

Показує, скільки разів у середньому протягом року дебіторська заборгованість перетворилась у грошові кошти.

К_одз = ЧВ/Сер. знач. ДЗ (2.12)

ДЗ - дебіторська заборгованість (сума рядків з 150 по 210 форма №1)

Сер. знач. ДЗ (2010) = (3918 + 5755) /2 = 4836,5 тис. грн.

Сер. знач. ДЗ = (3880 + 5637) /2 = 4758,5 тис. грн

Сер. знач. ДЗ = (5637 + 9280) /2 = 7458,5 тис. грн

К_{одз (}2010) = 15009/4836,5 = 3,1

К_одз (2011) =14084/4758,5 = 2,9

К_одз (2012) =29851/7458,5 = 4

·        Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості.

Показує скільки необхідно оборотів для оплати виставлених рахунків.

К_окз = ЧВ/Сер. знач. КЗ (2.13)

Сер. знач. КЗ (2010) = (144 + 127) /2 = 135,5 тис. грн.

Сер. знач. КЗ (2011) = (127 + 1522) /2 = 824,5 тис. грн.

Сер. знач. КЗ (2012) = (1522 + 645) /2 = 1083,5 тис. грн.

К_{окз (}2010) = 15009/135,5 = 110,7

К_окз (2011) = 14084/824,5 = 17,1

К_окз (2012) = 29851/1083,5 = 27,6

Протягом періоду що аналізується відбувалось підвищення оборотності дебіторської і кредиторської заборгованості. Зростання оборотності дебіторської заборгованості відображає поліпшення платіжної дисципліни покупців - своєчасне погашення покупцями заборгованості перед підприємством і скорочення продажів з відстрочкою платежу. Зростання оборотності кредиторської заборгованості свідчить про покращення платіжної дисципліни підприємства у відносинах з постачальниками, кредиторами - своєчасне погашення підприємством своєї заборгованості перед кредиторами і скорочення покупок з відстрочкою платежу.

Якщо порівняти оборотність дебіторської і кредиторської заборгованості в цілому, то можна стверджувати, що кредиторська заборгованість перевищує дебіторську як на початок так і на кінець року. Така ситуація є негативною, оскільки підприємство мусить погашати свої борги незалежно від стану дебіторської заборгованості.

·        Коефіцієнт забезпечення власними коштами поточних активів.

Цей показник характеризує, яка частина оборотних активів фінансується за рахунок власних коштів підприємства.

К_з = ВОК/ПА (2.14)

ПА - оборотні активи (260 рядок форма №1)

К_{з (}2010) = - 6872/18533 = - 0,37

К_з (2011) = - 1457/30587 = - 0,05

К_з (2012) = - 24478/28474 = - 0,86

Коефіцієнти забезпечення власними коштами поточних активів за досліджуваний період є від’ємними. На початку значення цього показника складає - 0,37; а на кінець - 0,86. Це означає, що оборотні активи фінансуються за рахунок позикових коштів підприємства, що негативно впливає на фінансовий стан суб’єкта господарювання.

4.      Показники стану основного капіталу:

·        Індекс постійного активу.

Показує частку основних засобів та необоротних активів у джерелах власних коштів.

І_{п. а.} = НА/ВК (2.15)

НА - необоротні активи (080 р. форма №1)

ВК - власний капітал (380 р. форма №1)

І_{п. а. (}2010) = 11599/ 4502 = 2,58

І_{п. а. (}2011) = 24133/ 3845 = 6,28

І_{п. а. (}2012) = 34352/ 4938 = 6,9

Значення індексу постійного активу досить високе: протягом періоду воно майже не змінилось та складало на початок та кінець досліджуваного періоду відповідно 2,58 і 6,9. Висока доля активів підприємства створена за рахунок власних коштів, зменшує ризик неплатоспроможності підприємства.

·        Коефіцієнт реальної вартості майна.

Показує можливості підприємства по нарощуванню потужностей виробництва продукції.

К_{р. в.} = (ОЗ + ВЗ + НЗВ) /А (2.16)

ОЗ - основні засоби (030 р. форма №1)

ВЗ - виробничі запаси (100 р. форма №1)

НЗВ - незавершене виробництво (120 р. форма №1)

А - сума активів (280 р. форма №1)

К_{р. в. (}2010) = (10795 + 2127 + 3435) /30132 = 0,54

К_{р. в. (}2011) = (13466 + 1711 + 4377) /54720 = 0,36

К_{р. в. (}2012) = (19634 + 5284 + 4193) /62826 = 0,46

Коефіцієнт реальної вартості майна на початок звітного періоду становить 0,54; а на кінець - 0,46. Загальноприйнято, що якщо значення цього показника нижче за 0,5 це негативна ознака для підприємства.

Така ситуація існує на даному підприємстві в кінці досліджуваного періоду, причинами цього є великі залишки готової продукції і обсяги незавершеного виробництва.

5.      Показники фінансової незалежності та ділової активності підприємства.

·        Коефіцієнт автономії.

Даний показник характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства від кредиторів.

К_а = ВК/А (2.17)

0,5 < К_а< 0,7

А - сума активів (280 р. форма №1)

К_а (2010) = 4502/30132 = 0,15

К_{а (}2011) = 3845/54720 = 0,07

К_{а (}2012) = 4938/62826 = 0,08

Даний показник протягом звітного періоду збільшився з 0,07 до 0,08. Тому можна вважати, що підвищилась незалежність підприємства від зовнішніх кредиторів

·        Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів.

Характеризує обсяг залучених позикових коштів на одиницю власного капіталу.

К_ф = ПК/ВК (2.18)

К_ф< 1

ПК - позикові кошти (480р. + 620 р. форма №1)

К_ф (2010) = 25630/ 4502 = 5,7

К_{ф (}2011) =50875/ 3845 = 13,2

К_{ф (}2012) =57319/ 4938 = 11,6

Дані коефіцієнти і на початок і на кінець менше 1 і до того ж підвищуються, що свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів і зниження його фінансової стійкості.

6.      Показники рентабельності:

1.      Рентабельність продукції.

Показує скільки прибутку припадає на одиницю реалізованої продукції.

Р_прод. = (ЧП/С) *100 % (2.19)

ЧП - чистий прибуток (220 р. форма №2)

С - собівартість реалізованої продукції (040 р. форма №2)

Р_{прод. (}2010) = (6/11935) *100 = 0,05 %

Р_{прод. (}2011) = (657/14251) *100 = 4,6 %

На початок року 0,05 % прибутку припадає на 1 реалізованої продукції, а на кінець - 4,6%. Збільшення даного показника говорить про ефективність поточних витрат підприємства та про прибутковість продукції, що реалізовується.

2.      Рентабельність продажу.

Характеризує ефективність продажів підприємства.

Р_{продажу} = (ЧП/Вир. від реал. прод.) *100 % (2.20)

Вир. від реал. прод. - 010 р. форма №2

Р_{продажу} (2010) = (6/17686) *100 = 0,03 %

Р_{продажу} (2011) = (657/16717) *100 = 3,9 %

На початку звітного періоду підприємство отримало 0,03 % операційного прибутку з кожної гривні проданої продукції, а на кінець - 3,9 %. Це викликано збільшенням суми прибутку від реалізації продукції.

3.      Загальна рентабельність.

Показує на скільки ефективна віддача фондів.

Р_з = (ОП/А) *100 % (2.21)

ОП - операційний прибуток (100 р. форма №2)

А - сума активів

Р_з (2010) = (3828/30132) *100 = 12,7 %

Р_з (2011) = (4972/54720) *100 = 9,1 %

Загальна рентабельність на кінець року (9,1%) значно зменшилась порівняно з рентабельністю на початок (12,7 %), це зумовлено зменшенням суми операційного прибутку і зменшенням вартості оборотних коштів.

4.      Рентабельність виробництва.

Показує скільки отримано копійок прибутку в розрахунку на 1 гривню виробничих витрат загалом на підприємстві.

Р_вир-ва = (ОП/ (ОЗ+ОК)) *100 % (2.22)

ОЗ - основні засоби (030 р. форма №1)

ОК - оборотні кошти (260 р. форма №1)

Р_вир-ва (2010) = (3828/ (10795+18533)) *100 = 13,1 %

Р_вир-ва (2011) = (4972/ (13466+30587)) *100 = 11,3%

Значення даного показника за звітний період зменшилось на 1,8 %. Причинами цього є зниження обсягу прибутку від операційної діяльності і зниження вартості оборотних активів.

5.      Рентабельність власного капіталу.

Показує величину прибутку яку отримає підприємство на 1 вартості власного капіталу.

Р_{в. к.} = (ЧП/ВК) *100% (2.23)

Р_{в. к. (}2010) = (6/ 4502) *100 = 0,1%

Р_{в. к. (}2011) = (657/ 3845) *100 = 17,1%

Протягом періоду спостерігається збільшення показника рентабельності. Це викликано одночасним збільшенням чистого прибутку і власного капіталу.

Таблиця 2.4.

Оцінка фінансового стану підприємства

Отже на основі таблиці 2.4., можна зробити такий висновок: ПАТ "Агрофірма "Вербівське"" є фінансово нестійким, оскільки функціонує в основному за рахунок довгострокових і короткострокових позик.

2.2 Виявлення можливості банкрутства підприємства.

Для діагностики банкрутства аграрних підприємств України використовують: R - модель Іркутської академії, модель О. Терещенка, методику П. Саблука, модель Альтмана 1983 року, модель Спрінгейта, які надають найбільш точні результати.

До однієї з перших моделей, в якій використовувалися прийоми мультиплікативного дискримінантного аналізу належить модель американського економіста Е. Альтмана.

Перша двофакторна модель розроблена ним у 1968 році має такий вигляд:

= - 0,3877 - 1,0736Кп + 0,0579 Кавт, (2.24.)

де Кп - коефіцієнт покриття, тобто відношення оборотних активів до короткострокових зобов'язань;

Кавт - коефіцієнт автономії, тобто відношення власного капіталу до підсумку балансу.

Якщо Z=0, то імовірність банкрутства становить 50%. У цій моделі відсутні показники прибутковості, а похибка її 65%.

= 1,2Х1 + 1,4Х2 + 3,3Х3 + 0,6Х4 + 1,0Х5, (2.25.)

де X1 - відношення робочого капіталу до сукупних активів;

Х₂ - відношення нерозподіленого прибутку до сукупних активів;

Х₃ - відношення прибутку від операційної діяльності до сукупних активів;- відношення ринкової вартості акцій до суми заборгованості; Х₅ - відношення виручки до суми активів.

Ця модель в економічній літературі трапляється у вигляді Z = 3,3К₁ + 1,0К₂ + 0,6К₃ + 1,4К₄ + 1,2К₅, де показники з коефіцієнтами подаються в іншій послідовності. Наприклад: 3,3К₁ це 3,3Х_3; 1,0К₂ це 1,0Х_5; 0,6К3 це 0,6Х4; 1,4К4 це 1,4X2, а 1,2К5 це 1,2Х₁. Якщо Z більше 3,0, імовірність банкрутства низька. Але дана модель придатна лише для великих підприємств, акції яких вільно котируються на фондовій біржі.

Щоб визначити імовірність банкрутства підприємств, акції яких не були представлені на біржі, Е. Альтман запропонував у 1983 році нову модель, яку можна застосувати в Україні:

= 3,107К1 + 0,995К2 + 0,42К3 + 0,847К₄ + 0,717К₅, (2.26.)

де К1 - відношення прибутку до сплати відсотків до активів;

К2 - відношення виручки до активів;

К3 - відношення балансової вартості власного капіталу до залученого;

К4 - відношення реінвестованого прибутку до активів;

К5 - відношення власних обігових коштів до активів.

Якщо Z₁₉₈₃ <1,23, підприємству загрожує банкрутство.

Модель Спрінгейта містить показники прибутковості, і тому має високий рівень точності:

= 1,3А + 3,07В + 0,66С + 0,4Д, (2.27.)

де А - відношення робочого капіталу до активів;

В - відношення прибутку до сплати податків до активів;

С - відношення прибутку до сплати податків до короткострокових зобов'язань;

Д - відношення виручки до активів.

Якщо Z менше 0,862 - це потенційний банкрут з імовірністю 92%.

Українські вчені на чолі з академіком УААН П.Т. Саблуком рекомендують для діагностики банкрутства провести експрес - аналіз фінансового стану, який складається з розрахунку п'яти показників: коефіцієнта Бівера; рентабельності активів (6-8% свідчить про благополучний стан); відношення зобов'язань до активів (благополучний стан оцінюється, якщо цей показник < 37%); відношення суми власного капіталу та позаоборотних активів до суми активів (благополучний стан оцінюється в 0,4); відношення обігових активів до короткострокових зобов'язань (сприятливий стан, коли показник дорівнює більше 1).

Ця методика дає найбільш точні результати, які збігаються з результатами діагностики банкрутства за коефіцієнтом Альтмана 1983 року.

Російські вчені Іркутської державної економічної академії пропонують для прогнозування ризику банкрутства R-модель, яка має вигляд:

= 0,38К1 + К₂ + 0,054Кэ + 0,63К_{4 (}2.28.)

де К₁ - відношення оборотного капіталу до середньорічної суми активів;

К₂ - відношення чистого прибутку до середньорічної суми власного капіталу;

К₃ - відношення виручки до середньорічної суми активів;

К_{4 -} відношення чистого прибутку до сукупних затрат.

Якщо R=0 - імовірність банкрутства максимальна (90-100%), 0-0,18 - висока (60 - 80%), 0,18-0,32 - середня (35-50%), 0,32-0,42 - низька (15-20%), більше 0,42 - мінімальна (до 10%).

Ця модель, як і модель О.О. Терещенка, на наш погляд, найбільш оптимальні. Модель О.О. Терещенка має вигляд:

= 1,5X1 + 0,08X2 + 10X3 + 5X4 + 0,3X5 + 0,1X6, (2.29.)

де X₁ - відношення грошових надходжень до зобов'язань;- відношення валюти балансу до зобов'язань;- відношення чистого прибутку до середньорічної суми активів;- відношення прибутку до виручки;- відношення виробничих запасів до виручки;- відношення виручки до основного капіталу.

Коли Z_tep >2 - банкрутство не загрожує, 1< Z_TEP. <2 - фінансова стійкість порушена, 0< Z_TEP <1 - існує загроза банкрутства.

Розроблена дискримінантна модель О. Терещенка має значні переваги над традиційними методиками:

модель є зручною в застосуванні;

розроблена на використанні вітчизняних статистичних даних;

враховується сучасна міжнародна практика;

за рахунок використання різноманітних модифікацій базової моделі до підприємств різних видів діяльності вирішує проблему критичних значень показників;

враховує галузеві особливості підприємства. Однак дана методика не є досконалою і має свої недоліки: відсутність поглибленої класифікації стійкості фінансового стану (існує лише - задовільний та незадовільний фінансовий стан); отримання значень в границях від - 0,9 до 0,9 зобов’язує проводити додатковий аналіз для ідентифікації стійкості фінансового стану [12].

Для діагностики банкрутства на підприємстві ПАТ "Агрофірма "Вербівське" здійснимо розрахунки згідно моделі Е. Альтмана, Спрінгейта і О. Терещенка.

Модель  Е. Альтмана 1983 року

рік

Z= 3,107* + 0,995* + 0,42* + 0,847* + 0,717* = 0,3947 + 0,5840 + 0,0738 - 0,0634 - 0,1689 = 0,82

2011 рік

Z = 3,107* + 0,995* + 0,42* + 0,847* + 0,717* = 0,2823 + 0,3039 + 0,0317 - 0,0451 - 0,2658 = 0,31

2012 рік

Z = 3,107* + 0,995* + 0,42* + 0,847* + 0,717* =0,3114 + 0,5153 + 0,0362 - 0,0256 - 0,3357 = 0,5

Так як троє показників менше ніж 1,23; то вірогідність банкрутства є дуже висока.

Модель О. Терещенко

рік

Z= 1,5* + 0,08 + 10* + 5* + 0,3* + 0,1* = =1,0442 + 0,0949 + 0,0019 + 0,0017 + 0,0361 + 0,0587 = 1,24

2011 рік

Z= 1,5* + 0,08 + 10* + 5* + 0,3* + 0,1* = =0,7825 + 0,1366 + 0,1201 + 0,1965 + 0,0307 + 0,0306 = 1,29

2012 рік

Z= 1,5* + 0,08 + 10* + 5*  + 0,3* + 0,1* =0,9289 + 0,0959 - 0,0380 - 0,0367 + 0,0487 + 0,0518 = 1,05

Оскільки значення показників знаходяться в межах від 1 до 2, можна стверджувати що  фінансова стійкість підприємства  порушилась, але за умови переходу на антикризове управління банкрутство не загрожує.

Модель Спрінгейта

рік

Z= 1,3* + 3,07* + 0,66* + 0,4* = - 0,2965 + 0,0168 + 0,0043 + 0,2348 = - 0,04

2011 рік

Z= 1,3* + 3,07* + 0,66* + 0,4* = - 0,0346 + 0,0369 + 0,0135 + 0,1222 = 0,14

2012 рік

Z= 1,3* + 3,07*+ 0,66* + 0,4* = - 0,4947 - 0,0117 - 0,03 + 0,2072 = - 0,3

Згідно з даними розрахунками суб’єкт господарювання є потенційним банкрутом з імовірністю 92 %, бо Z менше 0,862.

Таблиця 2.5. Моделі оцінки банкрутства підприємства

Згідно даних таблиці 2.5 можна зробити висновок, що підприємство перебуває у кризовому становищі і має велику ймовірність виникнення банкрутства.

Отже, в 2 розділі ми проводили аналіз показників фінансового стану підприємства ПАТ "Агрофірма "Вербівське" та здійснювали оцінку ймовірності банкрутства. З метою оцінки фінансового стану були розраховані такі групи показників:

)        Показники оцінки майнового стану.

2)      Показники ліквідності і платоспроможності

)        Показники що визначають стан оборотних коштів

)        Показники стану основного капіталу

)        Показники фінансової незалежності та ділової активності

)        Показники рентабельності

Згідно з даними розрахунками можна стверджувати, що оборотні кошти на агрофірми "Вербівське" мають високу оборотність і ефективність використання. Значна їх частка фінансується за рахунок позикового капіталу, проте їх кількість є недостатньою щоб забезпечити фінансову незалежність підприємства від інших кредиторів.

Натомість суб’єкт господарювання має високу кредиторську заборгованість яка перевищує дебіторську. Така ситуація є негативною, оскільки підприємство повинно погашати свої борги незалежно від стану дебіторської заборгованості.

Акціонерне товариство має необхідний обсяг основних засобів, які ефективно використовуються і створені за рахунок власних коштів.

Можливості підприємства по нарощуванню потужностей виробництва є низькими за рахунок великих залишків готової продукції, виробничих запасів.

Показники ліквідності і платоспроможності є нижчими від нормативу, що свідчить про те що підприємство є частково ліквідним і неплатоспроможним, тобто не має можливості ліквідувати короткострокову заборгованість і у разі падіння товарообігу покрити свої зобов’язання перед кредиторами.

Коефіцієнт автономії і співвідношення позикових коштів до власних характеризує підприємство як фінансово залежне від позик кредиторів.

Розрахунки по показниках рентабельності свідчать про ефективність поточних витрат і прибутковість продукції, що реалізовується.

Згідно з даними твердженнями ПАТ "Агрофірма "Вербівське"" є фінансово нестійким, перебуває у стані кризи і має велику імовірність виникнення банкрутства.

Розділ 3. Напрями вдосконалення антикризового фінансового управління акціонерного товариства

3.1 Заходи щодо виходу підприємства з кризової ситуації

Для виходу ПАТ "Агрофірма "Вербівське" з фінансової кризи необхідно реалізувати заходи наведені нижче, що сприятиме більш раціональному використанню фінансових ресурсів і не викличе протиріч пов'язаних з неможливістю вирішити проблеми більш високого порядку, не вирішивши спочатку проблеми нижчого порядку.

Етапи виходу з кризової ситуації для публічного акціонерного товариства "Агрофірма "Вербівське"":

) Зниження суми позикового капіталу. Нормативне значення коефіцієнта співвідношення позикових і власних коштів <1 (див. таблицю 2.4.). Це означає, що позикових коштів має бути менше 50%, що забезпечить найбільш оптимальне функціонування підприємства. Зниження необхідно здійснювати не різко, щоб одноразовим зниженням не погіршити фінансовий стан підприємства. Можлива розкладка суми на яку необхідно зменшити позиковий капітал в часі. У даному випадку підприємство отримує можливість в довгостроковому періоді скоригувати свою діяльність таким чином, щоб десятивідсоткове або п'ятивідсоткове зменшення було покрито з інших джерел, основним з яких є прибуток. При цьому необхідно не тільки зменшувати суму позикового капіталу, а й нарощувати суму власного. Тобто зменшення суми позикового капіталу повинно бути пов'язане з відповідним збільшенням суми власного капіталу.

) Створення резервів з валового та чистого прибутку. Даний етап тісно переплітається з першим і дозволяє нарощувати суму власного капіталу. Створення резервів сприяє збільшенню величини джерел власних обігових коштів. Дана міра має довгостроковий позитивний ефект.

) Зниження суми запасів. Обслуговування запасів передбачає використання фінансових ресурсів, що лягає на собівартість готової продукції. В результаті продукція користується меншим попитом з одного боку, і підприємство втрачає частину потенційно можливого прибутку з іншого.

) Скорочення обсягів дебіторської заборгованості. Ефективне управління дебіторською заборгованістю на сучасному етапі є актуальною проблемою для багатьох вітчизняних підприємств, адже збільшення або зменшення дебіторської заборгованості здійснює великий вплив на фінансовий стан підприємства, рівень ризикованості. Її величина залежить від обсягу продажів, умов розрахунку з покупцями, періоду відстрочки платежу, платіжної дисципліни покупців, організації контролю за станом дебіторської роботи і претензійної роботи на підприємстві.

Значне збільшення дебіторської заборгованості та її частки в оборотних активах може свідчити або про неефективну кредитну політику підприємства до покупців, або про збільшення-обсягів реалізації, або про неплатоспроможність частини покупців. Зменшення заборгованості за рахунок скорочення періоду її погашення, а не за рахунок зменшення обсягів реалізації позитивно характеризує управління дебіторською заборгованістю.

Сучасною формою управління дебіторською заборгованістю є прискорене переведення дебіторської заборгованості в інші форми оборотних активів підприємства, такі як обігові кошти та високоліквідні короткострокові цінні папери. Основними формами реінвестування дебіторської заборгованості є: факторинг, вексельна форма, форфейтинг.

Однією з основних функцій управління дебіторською заборгованістю є створення ефективної системи контролю за її рухом та своєчасною інкасацією. Контроль організується в загальній системі фінансового контролю на підприємстві як самостійний блок (центр відповідальності з управління дебіторською заборгованістю).

5) Управління кредиторською заборгованістю. Політика управління кредиторською заборгованістю включає наступні основні етапи: аналіз залучення і використання кредиторської заборгованості у попередньому періоді; визначення можливостей фінансування діяльності за рахунок залучення кредиторської заборгованості у майбутньому періоді; визначення граничного обсягу кредиторської заборгованості; визначення складу основних кредиторів; забезпечення своєчасних розрахунків по кредиторській заборгованості.

Слід зазначити, що проблему погашення кредиторської заборгованості можливо вирішити лише при умові вирішення проблеми по погашенню дебіторської заборгованості. Тому підприємству необхідно комплексно підійти до вирішення проблеми розрахунків та створити реально діючий механізм погашення заборгованості.

) Крім цього позитивним можна назвати підвищення частки грошових коштів, прискорення оборотності оборотних коштів, зростання забезпеченості власними оборотними засобами. Реалізація даного етапу значно підвищить фінансову стійкість і платоспроможність.

) Прискорення оборотності дебіторської заборгованості. Для усунення виникнення в майбутньому можливості накопичення дебіторської заборгованості необхідно вжити заходів для прискорення її оборотності. Дана міра можлива при зміні політики надання дебіторської заборгованості на консервативну, коли для суми дебіторської заборгованості встановлюється ліміт і перевищення даного ліміту вкрай небажано. Такий захід можливий при наявності безлічі покупців.

) Розширення клієнтської бази. Пошук нових ринків збуту. Описані вище етапи повинні проводитися паралельно з етапом пошуку нових ринків збуту та розширення клієнтської бази. При цьому поступово налагоджувати зв'язки з новими клієнтами, спочатку виконуючи невеликі замовлення. У разі знаходження вигідних умов нарощувати обсяги виробництва і покращувати власний фінансовий стан.

) Зниження витрат виробництва. Зниження витрат виробництва благотворно впливає на величину прибутку. Прибуток є кінцевою метою операційного циклу. Прибуток впливає на ефективність функціонування підприємства, будучи самої по собі критерієм ефективності функціонування.

) Збільшення обсягів виробництва і реалізації. Дозволить використовувати виробничі потужності на 100%. При цьому можливий приріст заробітної плати робітників, що не може не відбитися на бажанні працювати краще, підвищуючи при цьому продуктивність праці.

) Досягнення фінансової та управлінської самостійності. Даний етап є кінцевим етапом антикризового фінансового управління для публічного акціонерного товариства " Агрофірма " Вербівське"". Вищенаведені етапи дозволять підприємству збільшити суму чистих активів, тим самим збільшивши його вартість і задовольнивши бажання акціонерів. При цьому можливе досягнення високої фінансової стійкості, платоспроможності і рентабельності. Коли у підприємства з'являться кошти, вони можуть бути інвестовані в нове обладнання або з інших напрямків для отримання прибутку. При цьому реальне внутрішньо інвестування значно підвищить показники роботи підприємства, дозволить заощадити час і матеріал. Поліпшення фінансового стану підприємства дасть можливість здійснення зниження ступеня іноземного впливу.

Отже, проаналізувавши основні проблемні місця, була розроблена програма виходу з ситуації, що склалася (Рис.3.1.). Її основу складають довгострокові зусилля менеджерів, спрямовані на досягнення фінансової та управлінської незалежності. Почати необхідно з створення системи внутрішнього аудиту, діяльність якої буде спрямована на практичну реалізацію антикризового фінансового управління на публічному акціонерному товаристві "Агрофірма "Вербівське"". Розпочавши зі зниження суми позикового капіталу і підвищивши фінансову стійкість, підприємство повинно направити свої зусилля на створення резервів з валового та чистого прибутку. Наступний етап передбачає зниження суми запасів, що знизить витрати з їх обслуговування.

Рис. 3.1 Взаємовплив етапів антикризового фінансового управління

Одним з найбільш важливих етапів, є етап спрямований на посилення роботи по стягненню дебіторської заборгованості. Це пов'язано зі значною сумою коштів "завислих" в обороті. Ці кошти можуть бути використані підприємством як на покриття суми боргу, так і на створення резервів. Прискорення оборотності дебіторської заборгованості також є важливим напрямком діяльності персоналу підприємства, тому що дозволить уникнути проблемних ситуацій в майбутньому. Розширення клієнтської бази, зниження витрат виробництва, збільшення обсягів виробництва і реалізації і вигідне інвестування допоможуть отримати значний обсяг прибутку і створити достатні для реалізації наступного етапу резерви. Зниження ступеня іноземного впливу буде останнім кроком до досягнення фінансово-управлінської незалежності.

3.2 Розробка і організація системи внутрішнього контролю

Можливість вдосконалення фінансового управління кризовими явищами необхідно розглядати з двох основних позицій: концептуальної та практичної. Перша стосуватиметься деяких змін в концепції управління, тобто створення на підприємстві окремої системи - системи внутрішнього аудиту, в обов'язки якої входитиме аналітична робота для недопущення можливості виникнення банкрутства. Друга стосуватиметься практичного втручання у фінансову діяльність підприємства, що буде в основному стосуватися оптимізації рівня платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності, частки позикових коштів у загальній структурі капіталу і так далі

Необхідність створення відділу внутрішнього аудиту випливає зі специфіки діяльності публічного акціонерного товариства " Агрофірма "Вербівське"": тривалий термін рефінансування дебіторської заборгованості, використання в операційній діяльності великої суми позикових коштів, специфіка виробництва з переважанням динамічної трансформації оборотних активів, короткий операційний цикл, розрив між володінням та управлінням підприємством. Ці фактори лягають в основу пропозиції про створення системи внутрішнього аудиту. Дана служба може бути укомплектована з управлінського персоналу різних підрозділів - фінансового відділу, бухгалтерії, відділу зовнішніх зв'язків, відділу прогнозування та економічного аналізу. При цьому діяльність може здійснюватися або у формі щотижневих семінарів, що не вимагатиме додаткових витрат, або у формі функціонування в якості окремого органу в організаційній структурі підприємства.

Внутрішній аудит - це регламентована внутрішніми документами організації діяльність по контролю ланок управління і різних аспектів функціонування організації, здійснювана представниками спеціального контрольного органу в рамках допомоги органам управління організації (загальним зборам учасників господарського товариства або суспільства або членів виробничого кооперативу, наглядовій раді, раді директорів, виконавчому органу) у встановленні законності проведених працівниками господарських операцій та їх економічної доцільності для підприємства, у дотриманні встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку. Внутрішній аудит є діяльність з надання незалежних і об'єктивних гарантій і консультацій, спрямованих на вдосконалення господарської діяльності організації. Він допомагає організації, досягти, поставлені цілі, використовуючи систематизований і послідовний підхід до оцінки та підвищення ефективності управління ризиками, контролю та системи корпоративного управління.

Цілями організації системи внутрішнього контролю на підприємстві є:

) здійснення впорядкованої і ефективної діяльності підприємства, включаючи рентабельність і захищеність від збитків;

) забезпечення дотримання політики керівництва кожним працівником підприємства;

) забезпечення збереження майна;

) підтримання хороших відносин з регулюючими органами;

) запобігання виникнення банкрутства, нейтралізація його причин на ранніх стадіях його прояву

Для досягнення перерахованих вище цілей організації системи внутрішнього контролю необхідно вирішення наступних завдань:

) періодичний контроль над фінансово-господарською діяльністю підприємства;

) аналіз господарської та фінансової діяльності, оцінка економічних та інвестиційних проектів, економічної безпеки систем бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю підприємства;

) проведення семінарів, підвищення кваліфікації та навчання персоналу, надання допомоги кадровій службі у підборі і тестуванні бухгалтерського персоналу підприємства;

) наукова розробка, видання методичних посібників і рекомендацій з бухгалтерського обліку, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, аудиту, господарського права, і інформаційне обслуговування підприємства;

) консультування з питань фінансового, податкового, банківського та іншого господарського законодавства, інвестиційної діяльності, менеджменту, маркетингу, оптимізації оподаткування, реєстрації, реорганізації та ліквідації підприємств;

) взаємодію з зовнішніми аудиторами, представниками податкових органів та інших контролюючих органів.

Отже, у разі створення відділу внутрішнього контролю, підприємство в значній мірі зможе знизити ступінь ймовірності банкрутства і запобігти його наслідки, нейтралізуючи можливу кризу на ранніх стадіях - при виявленні причин, що його породжують.

Таким чином можна зробити висновок, що акціонерному товариству для виходу з кризової ситуації необхідно реалізувати розроблену програму щодо виходу з фінансової кризи. Дана програма має довгостроковий характер і спрямована на досягнення фінансової та управлінської незалежності. Вона включає такі етапи: зниження суми позикового капіталу, створення резервів з валового та чистого прибутку, зниження суми запасів, скорочення обсягів дебіторської і кредиторської заборгованості, підвищення частки грошових коштів, зниження витрат виробництва та ін.

Висновки

Написання даної курсової роботи ставило за мету розробку і обґрунтування теоретичних положень і практичних засад антикризового фінансового управління на прикладі ПАТ "Агрофірма "Вербівське". Для досягнення поставленої мети в ході роботи були вирішені всі поставлені завдання:

. Під фінансовою кризою розуміють неспроможність підприємства здійснювати фінансове забезпечення своєї поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Фактори, що можуть привести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Виділяють такі види фінансової кризи:

) стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і це призводить до незадовільної структури балансу);

) криза прибутковості (коли збитки з'їдають власний капітал);

) криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним).

Стадії розвитку кризи:

) фаза, що безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

) фаза, яка загрожує подальшій діяльності підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

) кризовий стан, не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Для нейтралізації кризових явищ підприємства переводяться на спеціальний режим антикризового фінансового управління із застосуванням специфічних Антикризове фінансове управління розглядають в двох аспектах: функціональному і інституційному.

В функціональному аспекті антикризовий фінансовий менеджмент - це система антикризового управління, що полягає в ефективному використанні фінансового механізму, спеціальних функцій та інструментів з метою забезпечення фінансового оздоровлення та запобігання банкрутству підприємства.

В інституційному аспекті антикризовий фінансовий менеджмент - це всі фізичні (чи юридичні) особи, які здійснюють фактичне управління підприємством в період його оздоровлення.

Основними функціями антикризового менеджменту є:

·        діагностика, аналіз проблеми;

·        оперативне планування;

·        санаційний аудит;

·        реалізація рішень;

·        контроль;

Заходи антикризового управління застосовуються у випадку визнання підприємства банкрутом.

Для оцінки і прогнозування банкрутства використовуються такі чотири основних підходи:

) експертні методи;

) економіко-математичні методи;

) штучні інтелектуальні системи;

) методи оцінки фінансового стану.

Найбільш відомими методиками, що відносяться до першого підходу, є: метод Аргенти (А-рахунок), або оцінки ймовірності краху; метод Скоуна; методика компанії ERNST&WHINNEY; методика якісного аналізу В.В. Ковальова. Ці методики засновані на якісній оцінці ймовірності банкрутства підприємств.

До другого підходу відносяться методи прогнозування ймовірності банкрутства, засновані на побудові економіко-математичних моделей. До них відносяться: дискримінантний аналіз; кластерний аналіз; дерева класифікації; імітаційне моделювання.

2. В 2 розділі ми проводили аналіз показників фінансового стану підприємства ПАТ "Агрофірма "Вербівське" та здійснювали оцінку ймовірності банкрутства. З метою оцінки фінансового стану були розраховані такі групи показників:

)        Показники оцінки майнового стану.

8)      Показники ліквідності і платоспроможності

)        Показники що визначають стан оборотних коштів

)        Показники стану основного капіталу

)        Показники фінансової незалежності та ділової активності

)        Показники рентабельності

Згідно з даними розрахунками можна стверджувати, що оборотні кошти на агрофірми "Вербівське" мають високу оборотність і ефективність використання. Значна їх частка фінансується за рахунок позикового капіталу, проте їх кількість є недостатньою щоб забезпечити фінансову незалежність підприємства від інших кредиторів.

Натомість суб’єкт господарювання має високу кредиторську заборгованість яка перевищує дебіторську. Така ситуація є негативною, оскільки підприємство повинно погашати свої борги незалежно від стану дебіторської заборгованості.

Акціонерне товариство має необхідний обсяг основних засобів, які ефективно використовуються і створені за рахунок власних коштів.

Можливості підприємства по нарощуванню потужностей виробництва є низькими за рахунок великих залишків готової продукції, виробничих запасів.

Показники ліквідності і платоспроможності є нижчими від нормативу, що свідчить про те що підприємство є частково ліквідним і неплатоспроможним, тобто не має можливості ліквідувати короткострокову заборгованість і у разі падіння товарообігу покрити свої зобов’язання перед кредиторами.

Коефіцієнт автономії і співвідношення позикових коштів до власних характеризує підприємство як фінансово залежне від позик кредиторів.

Розрахунки по показниках рентабельності свідчать про ефективність поточних витрат і прибутковість продукції, що реалізовується.

Згідно з даними твердженнями ПАТ "Агрофірма "Вербівське"" є фінансово нестійким, перебуває у стані кризи і має велику імовірність виникнення банкрутства.

3. Для виходу з кризової ситуації акціонерному товариству необхідно реалізувати розроблену програму щодо виходу з фінансової кризи. Дана програма має довгостроковий характер і спрямована на досягнення фінансової та управлінської незалежності. Вона включає такі етапи: зниження суми позикового капіталу, створення резервів з валового та чистого прибутку, зниження суми запасів, скорочення обсягів дебіторської і кредиторської заборгованості, підвищення частки грошових коштів, зниження витрат виробництва та ін.

Список використаної літератури

1.      Азаренкова, Г.М. Фінанси підприємств [Текст]: навчальний посібник / Г.М. Азаренкова, Т.М. Журавель, Р.М. Михайленко. - К.: Знання, 2006. - 287 с. - ISBN: 966-311-020-1.

2.      Бандурка, О.М. Фінансова діяльність підприємств [Текст]: підручник / О.М. Бандурка. - К.: Либідь, 2002. - 312 с. - ISBN 935-03-58-2.

.        Бланк И.А. Управление финансовой безопасностью предприятия. - К.: Эльга, Ника-центр, 2004. - 784 с.

.        Бурлака Ю.М. Фінансова санація аграрних підприємств: методологічний та регіональний аспекти/ Ю.М. Бурлака // Наукові праці КНТУ. Економічні науки. - 2010. - Вип.17. - С.47-52.

5.      Василенко, Л.П.  <http://irbis.academy.sumy.ua/cgi-bin/irbis64r_91/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=IBIS&P21DBN=IBIS&S21STN=1&S21REF=1&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=1&S21P03=A=&S21STR=%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE,%20%D0%9B.%D0%9F.> http://irbis. academy. sumy.ua/cgi-bin/irbis64r_91/cgiirbis_64. exe? Z21ID=&I21DBN=IBIS&P21DBN=IBIS&S21STN=1&S21REF=1&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=M=&S21STR= <http://irbis.academy.sumy.ua/cgi-bin/irbis64r_91/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=IBIS&P21DBN=IBIS&S21STN=1&S21REF=1&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=M=&S21STR=>Фінанси підприємства у схемах і таблицях [Текст]: навчально-наочний посібник / Л.П. Василенко, Л.В. Гут, О.П. Оксеєнко; Київський нац. торговельно-економ. ун-т, Чернівецький торговельно-економ. ін-т. - К.: Дакор, 2006. - 344. - ISBN 966-8379-11-Х.

.        Гриньова, В. М <http://irbis.academy.sumy.ua/cgi-bin/irbis64r_91/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=IBIS&P21DBN=IBIS&S21STN=1&S21REF=1&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=1&S21P03=A=&S21STR=%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B0,%20%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0%20%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%97%D0%B2%D0%BD%D0%B0>. http://irbis. academy. sumy.ua/cgi-bin/irbis64r_91/cgiirbis_64. exe? Z21ID=&I21DBN=IBIS&P21DBN=IBIS&S21STN=1&S21REF=1&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=M=&S21STR= <http://irbis.academy.sumy.ua/cgi-bin/irbis64r_91/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=IBIS&P21DBN=IBIS&S21STN=1&S21REF=1&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=M=&S21STR=>Фінанси підприємств [Текст]: навчальний посібник / В.М. Гриньова, В.О. Коюда. - 3-тє вид., стереот. - К.: Знання-Прес, 2006. - 423 с. - (Вища освіта ХХI століття). - ISBN 966-311-040-6.

.        Давиденко Н.М. Фінансовий менеджмент: Підручник. - К.: ТОВ "Задруга", 2012. - 516 с.

.        Данильчук І.В. Сутність фінансового стану підприємства та пошук управлінських рішень щодо забезпечення його ефективності/ І.В. Данильчук // Економічний вісник університету: Збірник наукових праць. - 2011. - №17/2

.        Закон України"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" №2343-ХІІ від14 травня1992р. [Електрон. ресурс] - Режим доступу: http://www.zakon. rada.gov.ua/

.        Іванюта С.М. Антикризове управління: Навч. посіб. / С.М. Іванюта. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 288 с.

.        Карпенко Г.В. Шляхи удосконалення фінансового стану підприємства/ Г.В. Карпенко // Економіка держави. - 2010. - №1. - С.61-62.

.        Клочан В.П., Клочан Н.І., Костаневич Н.І. Оцінка моделей діагностики банкрутства / В.П. Клочан, В.В. Клочан, Н.І. Костаневич // Економіка АПК. - 2010. - № 1. - с.97-101.

.        Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. /Л.О. Коваленко., Л.М. Ремньова. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2005. - 485с.

.        Кузенко, Т. Б Управління дебіторською заборгованістю як фактор забезпечення фінансової безпеки підприємств [Текст] / Т.Б. Кузенко, В.С. Сизова // Вісник економіки транспорту і промисловості, 2010. - № 29. - С.124. - 126.

.        Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій. - К.: КНТЕУ, 2001. - 580 с.

.        Лісовал В.П., Щербинський С.В. Фінансовий стан підприємства, його суть та значення [Електронний ресурс] / В.П. Лісовал, С.В. Щербинський. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2012_2/Lisoval_211. htm <http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2012_2/Lisoval_211.htm>

.        Подольська, В.О. Фінансовий аналіз [Текст]: навчальний посібник / В. О Подольська, О.В. Яріш. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 488 с. - ISBN 966-364-360-2.

.        Салига С.Я., Дацій О.І., Несторенко Н.В., Серебряков О.В. Управління фінансовою санацією підприємства. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 240 с.

.        Селюченко Н. Є., Козик О.В. Антикризове фінансове управління на підприємстві: Навч. посібник. - Київ: УБС НБУ, 2007. - 222с.

.        Салига С.Я., Дацій О.І., Несторенко Н.В., Серебряков О.В. Управління фінансовою санацією підприємства. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 240 с.

.        Сосновська О.О. Антикризове управління сільськогосподарських підприємств / О.О. Сосновська // Технологический аудит и резервы производства. - 2011. № 2. - с.36-39.

.        Смірнов К.Г., Селиверстова Л.С. Теоретичні засади антикризового управління / К.Г. Смірнов, Л.С. Селиверстова // Економіка, фінанси, менеджмент. - 2013. № 1. - с.1-9.

.        Терещенко О.О. Антикризове фінансове управління на підприємстві. - К.: КНЕУ, 2006. - 268 с.

.        Терещенко О.О. Управління фінансовою санацією підприємств. - К.: КНЕУ, 2006. - 552 с.

.        Фінансовий менеджмент [Текст]: навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України; ред.Г. Г. Кірейцев. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: ЦНЛ, 2004. - 531 с. - ISBN 966-8253-96-5.

.        Фінансовий менеджмент: Підручник / Кер. кол. авт. і наук. ред. проф.А.М. Подєрьогін. - К.: КНЕУ, 2005. - 535 с.

.        Фридинський В.О. Фінансова санація підприємства/ В.О. Фридинський, В.Г. Плотніков, А.І. Дерев’янко // Вісник Національного технічного університета"ХПІ". - 2011. - №8. - С.79-83.

.        Черниш С.С. Проблеми застосування методик аналізу фінансового стану на вітчизняних підприємствах / С.С. Черниш // Інноваційна економіка. - 2012. - №5. - с.142-146.

.        Чібісова І.В. Методи оцінки і прогнозування банкрутства підприємств / І.В. Чібісова // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки. - 2012. - № 22. - с.1-6.

.        Шелудько, В.М. Фінансовий менеджмент [Текст]: підручник / В.М. Шелудько. - К.: Знання, 2006. - 439 с. - ISBN 966-767-09-3.

Додатки

Таблиця А.1. - Порівняльна характеристика моделей визначення вірогідності настання банкрутства підприємства