Розробка інвестиційного проекту підвищення ефективності діяльності будівельного підприємства

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Економічний факультет

Кафедра фінансів

ДИПЛОМНА РОБОТА

за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Бакалавр»

на тему; «Розробка інвестиційного проекту підвищення ефективності діяльності будівельного підприємства»

Виконав: студентка 4 курсу, групи ЕФ-09-1

напряму підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит»

Карякіна А.С.

Керівник к.т.н., доц. Котлова Л.М.

Керівник 4 розділу к.т.н., доц. Дорганова Л. О.

Рецензент д.ф.-м.н., проф. Смирнов С.О.

м. Дніпропетровськ - 2013 року

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

.1 Поняття, суть та задачі аналізу ефективності діяльності підприємства

.2 Основні методи аналізу фінансового стану підприємства

.3 Поняття, порядок розробки та класифікація інвестиційних проектів

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ БУДІВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

.1 Оцінка стану активів та фінансових ресурсів підприємства

.2 Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства

.3 Дослідження показників фінансової стійкості підприємства

.4 Оцінка ділової активності підприємства

.4 Дослідження ймовірності банкрутства підприємства

РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ БУДІВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Фінансовий аналіз є істотним елементом фінансового менеджменту й аудита. В зв’язку з розвитком ринкової економіки між підприємствами виникає суттєва конкуренція. Для того, аби гідно конкурувати і розвиватись підприємству необхідно постійно робити аналіз, щоб покращувати фінансовий стан підприємства, знаходити шляхи оптимального розвитку.

Мети аналізу досягаються в результаті рішення певного взаємозалежного набору аналітичних завдань. Аналітичне завдання являє собою конкретизацію цілей аналізу з обліком організаційних, інформаційних, технічних і методичних можливостей проведення аналізу. Основним фактором в остаточному підсумку є обсяг й якість вихідної інформації. При цьому треба мати на увазі, що періодична бухгалтерська або фінансова звітність підприємства - це лише “сира інформація”, підготовлена в ході виконання на підприємстві облікових процедур. Вони залежать також від цілей суб'єктів фінансового аналізу, тобто конкретних користувачів фінансової інформації.

Тема є актуальною тому, що в умовах ринкової економіки підприємству, щоб постійно бути конкурентноздатним необхідно постійно аналізувати свій фінансовий стан.

Основною метою фінансового аналізу є одержання невеликого числа ключових (найбільш інформативних) параметрів, що дають об'єктивну й точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків і збитків, змін у структурі активів і пасивів, у розрахунках з дебіторами й кредиторами, при цьому аналітика й керуючого (менеджера) може цікавити як поточний фінансовий стан підприємства, так і його проекція на найближчу або більше віддалену перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану.

Мета аналізу досягаються в результаті рішення певного взаємозалежного набору аналітичних завдань.

Інформаційною базою фінансового аналізу є фінансова звітність. Фінансова звітність являє собою систему показників, що відображають майнове й фінансове становище організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період. Звітність, яка використовується в роботі: баланс (форма №1) та звіт про фінансові результати (форма №2).

Аналіз фінансового стану являє собою глибоке, науково обґрунтоване дослідження фінансових ресурсів у єдиному виробничо-торговельному процесі. Завданнями фінансового стану господарюючого суб'єкта є:

- дослідження основних літературних джерел по даній темі;

розкриття теоретичних аспектів аналізу фінансового стану підприємства;

оцінка стану активів та фінансових ресурсів підприємства;

аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;

дослідження фінансової стійкості підприємства;

оцінка ділової активності підприємства;

дослідження ймовірності банкрутства підприємства;

розробка заходів щодо покращення фінансового стану підприємства.

Для проведення аналізу використовувалися наступні методи: горизонтальний, вертикальний, трендовий, коефіцієнтний, графічний.

Джерелами інформації про ЗАТ «Будпромстрой» є форма 1 для річної бухгалтерської звітності “Бухгалтерський баланс” та форма 2 для річної бухгалтерської звітності „Звіт про фінансові результати” за 2010-2012рр.

При написанні роботи були використані нормативні документи України, наукові розробки та навчальні посібники, періодична література, а також матеріали, що відображають господарську та фінансову діяльність об’єкту дослідження. В роботі використані наукові розробки таких авторів : Савицька Г.В., Попович П.Я, Баканов М.І., Ковалев В.В., Іваненко В.М., Бандурка А.М., Ненашев Е.В., Стоун Д., Хэррис Дж.М., Ван Хорн Дж

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

.1 Поняття, суть та задачі аналізу ефективності діяльності підприємства

ліквідність платоспроможність банкрутство фінансовий

Фінанси - це сукупність грошових відносин, що виникають у процесі виробництва й реалізації продукції й містять формування й використання грошових доходів, забезпечення кругообігу коштів у відтворювальному процесі, організацію взаємин з іншими підприємствами, бюджетом, банками, страховими організаціями й так далі.

Фінансовий стан - комплексне поняття, що характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення й використання фінансових ресурсів підприємства, це характеристика його фінансової конкурентноздатності (тобто платоспроможності, кредитоспроможності), виконання зобов'язань перед державою й іншими господарюючими суб'єктами. [19, с.37]

Мети аналізу досягаються в результаті рішення певного взаємозалежного набору аналітичних завдань. Аналітичне завдання являє собою конкретизацію цілей аналізу з обліком організаційних, інформаційних, технічних і методичних можливостей проведення аналізу.

Основним фактором в остаточному підсумку є обсяг й якість вихідної інформації. При цьому треба мати на увазі, що періодична бухгалтерська або фінансова звітність підприємства - це лише “сира інформація”, підготовлена в ході виконання на підприємстві облікових процедур. Вони залежать також від цілей суб'єктів фінансового аналізу, тобто конкретних користувачів фінансової інформації.

Рух будь-яких товарно-матеріальних цінностей і трудових ресурсів супроводжується утворенням і витратою коштів, а це означає, що фінансовий стан господарського суб'єкта відображає всі сторони діяльності.

Основними завданнями аналізу ефективності діяльності підприємства є:

- оцінка фінансів і структура фінансових результатів;

аналіз майнового положення;

оцінка ефективності залучення позикових коштів;

аналіз ділової активності й ефективності виробництва.

Фінансовий стан характеризує, наскільки успішно всі ці процеси йдуть на підприємстві. Показники фінансового стану відображають наявність, розміщення й використання фінансових ресурсів. В остаточному підсумку фінансовий стан у значній мірі визначає конкурентноздатність підприємства, його економічний потенціал, оцінює, якою мірою гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів по фінансовим й іншим економічним відносинам.

Стійкий фінансовий стан формується в процесі всієї економічної діяльності підприємства. Визначення його на ту або іншу дату допомагає відповістити на запитання, наскільки правильне підприємство управляло фінансовими ресурсами протягом періоду, що передував цій даті. [23, с.67]

Основною метою фінансового аналізу є одержання невеликого числа ключових (найбільш інформативних) параметрів, що дають об'єктивну й точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків і збитків, змін у структурі активів і пасивів, у розрахунках з дебіторами й кредиторами, при цьому аналітика й керуючого (менеджера) може цікавити як поточний фінансовий стан підприємства, так і його проекція на найближчу або більше віддалену перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану. Оцінити фінансовий стан підприємства на підставі виявлених результатів і дати рекомендації з його поліпшення.

Фінансовий стан підприємства можна оцінювати з погляду короткострокової й довгострокової перспектив. У першому випадку критерії оцінки фінансового стану - ліквідність і платоспроможність підприємства, тобто здатність вчасно й у повному обсязі зробити розрахунки по короткострокових зобов'язаннях.

Під ліквідністю якого-небудь активу розуміють здатність його трансформуватися в кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю тимчасового періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Ніж коротше період, тим вище ліквідність даного виду активів.

Говорячи про ліквідності підприємства, мають на увазі наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов'язань хоча б і з порушенням строків погашення, передбачених контрактами. Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів й їхніх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є: а) наявність у достатньому обсязі засобів на розрахунковому рахунку; б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Очевидно, що ліквідність і платоспроможність не тотожні один одному. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансове становище як задовільне, однак власне кажучи ця оцінка може бути помилкової, якщо в поточних активах значна питома вага доводиться на неліквіди й прострочену дебіторську заборгованість.

Мистецтво фінансового керування саме й полягає в тому, щоб тримати на рахунках лише мінімально необхідну суму засобів, а іншу частину, що може знадобитися для поточної оперативної діяльності, у активах, що швидко реалізуються.

Таким чином, чим значніше розмір коштів на розрахунковому рахунку, тим з більшою ймовірністю можна затверджувати, що підприємство має у своєму розпорядженні достатні засоби для поточних розрахунків і платежів. Разом з тим наявність незначних залишків на розрахунковому рахунку зовсім не означає, що підприємство неплатоспроможне - засобу можуть надійти на розрахунковий рахунок протягом найближчих днів, деякі види активів при необхідності легко перетворюються в готівку й ін. [7, с.19]

З позиції довгострокової перспективи фінансовий стан підприємства характеризується структурою джерел засобів, ступенем залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Яких-небудь єдиних нормативів співвідношення власного й запозиченого капіталу не існує. Проте поширена думка, що частка власного капіталу повинна бути досить велика - не менш 60%.

Умовність цього ліміту очевидна; наприклад, високорентабельне підприємство або підприємство, що має високу оборотність оборотних коштів, може дозволити собі відносно високий рівень позикового капіталу.

Результативність й економічна доцільність функціонування підприємства виміряються абсолютними й відносними показниками. Розрізняють показники економічного ефекту й економічної ефективності.

Економічний ефект - показник, що характеризує результат діяльності. Це абсолютний, об'ємний показник. Залежно від рівня керування, галузевої приналежності підприємства як показники ефекту використають показники валового національного продукту, національного доходу, валового доходу від реалізації, прибутку.

Основним показником беззбитковості роботи підприємства є прибуток. Однак по цьому показнику, узятому ізольовано, не можна зробити обґрунтовані висновки про рівень рентабельності. Прибуток в 1 млн. руб. може бути прибутком різно великих по масштабах діяльності й розмірам вкладеного капіталу підприємств. Відповідно й ступінь відносної вагомості цієї суми буде неоднаковою. Тому в аналізі використають різні коефіцієнти рентабельності.

Економічна ефективність - відносний показник, що порівнює отриманий ефект із витратами або ресурсами, використаними для досягнення цього ефекту. Такий показник уже можна використати в просторово-тимчасових зіставленнях. Найбільш загальну оцінку рівня економічної ефективності діяльності підприємства дають показники рентабельності авансованого й власного капіталу, а ріст їх у динаміку розглядається як позитивна тенденція.

Мети аналізу досягаються в результаті рішення певного взаємозалежного набору аналітичних завдань. Аналітичне завдання являє собою конкретизацію цілей аналізу з обліком організаційних, інформаційних, технічних і методичних можливостей проведення аналізу.

Основним фактором в остаточному підсумку є обсяг й якість вихідної інформації. При цьому треба мати на увазі, що періодична бухгалтерська або фінансова звітність підприємства - це лише “сира інформація”, підготовлена в ході виконання на підприємстві облікових процедур. Вони залежать також від цілей суб'єктів фінансового аналізу, тобто конкретних користувачів фінансової інформації. [12, с.45]

Оскільки фінансовий стан оцінюється насамперед по статтях бухгалтерського балансу й додатка до нього, те такий аналіз можна назвати зовнішнім. Завдання зовнішнього аналізу визначаються інтересами користувачів аналітичним матеріалом. Таких користувачів можна розділити на дві групи:

1. Безпосередньо зацікавлені в діяльності організації.

2. Опосередковано зацікавлені в ній.

До першої групи ставляться наступні користувачі:

Існуючі й потенційні власники коштів організації, яким потенційні кредитори, що використають звітність для оцінки доцільності надання або продовження кредиту, визначення умов кредитування, посилення гарантій повернення кредиту, оцінки довіри до організації як до клієнта;

постачальники й покупці, що визначають надійність ділових зв'язків з даним клієнтом;

держава, насамперед в особі податкових органів, які перевіряють правильність складання звітних документів, розрахунку податків, визначають податкову політику;

компанії, що служать, що цікавляться даними звітності з погляду рівня їхньої заробітної плати й перспектив роботи в даній організації.

Друга група користувачів - це ті, хто безпосередньо не зацікавлений у діяльності компанії. Однак вивчення звітності їм необхідно для того, щоб захистити інтереси першої групи користувачів. До цієї групи ставляться:

аудиторські служби, що перевіряють відповідність дані звітності відповідним правилам з метою захисту інтересів інвесторів;

консультанти по фінансових питаннях, що використають звітність із метою вироблення рекомендацій своїм клієнтам щодо приміщення їхніх капіталів у ту або іншу компанію;

законодавчі органи;

юристи, що бідують у звітній інформації для оцінки виконання умов контрактів, дотримання законодавчих норм при розподілі прибутку й виплаті дивідендів, а також для визначення умов пенсійного забезпечення;

торгово-виробничі асоціації, що використають звітність для статистичних узагальнень по галузях і порівняльному аналізі й оцінки результатів діяльності на галузевому рівні. [35, с.69]

Інформаційною базою фінансового аналізу є бухгалтерська звітність.

Бухгалтерська звітність являє собою систему показників, що відображають майнове й фінансове становище організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період.

При аналізі звітності необхідно враховувати специфіку діяльності підприємства й конкретну економічну ситуацію.

Щоб ухвалювати рішення щодо керування в області виробництва, збуту, фінансів, інвестицій і нововведень керівництву потрібна постійна поінформованість по відповідних питаннях, що є результатом відбору, аналізу, оцінки й концентрації вихідної («сирої») інформації. Необхідно також аналітичне прочитання вихідних даних виходячи із цілей аналізу й керування.

Господарюючий суб'єкт здійснює свою виробничо-торговельну діяльність на ринку самостійно, але в умовах конкуренції. Ринкові регулятори, з'єднуючись із конкуренцією, утворять єдиний механізм господарювання, що змушує виробника (продавця) ураховувати інтереси й запити споживача (покупця), провадити ту продукцію (послуги), що їм потрібно.

Господарюючі суб'єкти вступають між собою в конкурентні відносини в боротьбі за споживача (покупця). Господарюючий суб'єкт, що програв у боротьбі, звичайно стає банкрутом.

Оцінка фінансового становища підприємства здійснюється на підставі даних бухгалтерського балансу, а також "Звіту про фінансові результати і їхнє використання".

На стадії попередньої оцінки платоспроможності формується первісне подання про діяльності підприємства, виявляються зміни в складі майна підприємства і їхніх джерел; установлюються взаємозв'язки між показниками. Із цією метою визначають співвідношення окремих статей активу й масиву балансу, їхня питома вага в загальному підсумку (валюті) балансу; розраховують суми відхилень у структурі основних статей балансу в порівнянні з попереднім періодом. [22, с.105]

При цьому загальна сума зміни валюти балансу розчленовується на складові частини, що дозволяє зробити попередні висновки про характер зрушень, що мали місце, у складі активів, джерелах їхнього формування і їхньої взаємної обумовленості. Так, у процесі попереднього аналізу зміни обсягу нерухомого майна й поточних (оборотних) засобів розглядаються у зв'язку зі змінами в зобов'язаннях підприємства.

Рисунок 1.1 - Формування й використання загального фінансового результату діяльності підприємства

1.2 Основні методи аналізу фінансового стану підприємства

Серед фінансових проблем підприємств, мабуть, немає іншої, яка б так часто розглядалась науковцями й практиками та здавалась їм такою простою, як аналіз і оцінка фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансового стану підприємства являє собою глибоке, науково обґрунтоване дослідження фінансових ресурсів у єдиному виробничо-торговельному процесі. Завданнями фінансового стану господарюючого суб'єкта є:

- виявлення рентабельності й фінансової стабільності;

вивчення ефективності використання фінансових ресурсів;

установлені положення господарюючого суб'єкта на фінансовому ринку й кількісний вимір його фінансової конкурентноздатності;

оцінка ступеня виконання планових фінансових заходів, програм, плану фінансових показників;

оцінка заходів, розроблених для ліквідації виявлених недоліків і підвищення віддачі фінансових ресурсів. [38, с.146]

Основний принцип аналітичного читання фінансових звітів - це дедуктивний метод, тобто від загального до частки. Але він повинен застосовуватися багаторазово. У ході такого аналізу як би відтворюється історична й логічна послідовність господарських фактів і подій, спрямованість і чинність впливу їх на результати діяльності.

   Практика фінансового аналізу вже виробила основні види аналізу (методику аналізу) фінансових звітів. Серед них можна виділити 6 основних методів:

горизонтальний (тимчасовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому;

трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів й індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренда формують можливі значення показників у майбутньому, і отже, ведеться перспективний прогнозний аналіз;

аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відносин між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

порівняльний (просторовий) аналіз - це як внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками підприємства, філій, підрозділів, цехів, так і міжгосподарський аналіз показників даного підприємства в порівнянні з показниками конкурентів, зі середньо галузевими й середніми господарськими даними;

факторний аналіз - аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих або стохастичних прийомів дослідження. Причому, факторний аналіз може бути як прямим (властиво аналіз), коли аналіз дроблять на складові частини, так і зворотним, коли становлять баланс відхилень і на стадії узагальнення підсумують всі виявлені відхилення фактичного показника від базисного за рахунок окремих факторів.

Результати фінансового стану організації становлять інтерес для різних категорій аналітиків: управлінського персоналу, представників фінансових органів, аудиторів, податкових інспекторів, працівників банківської системи, кредиторів і т.п. Оцінка результатів діяльності, як правило, здійснюється в рамках фінансового аналізу. Основною інформаційною базою такого аналізу служить бухгалтерська (фінансова) звітність.

Методика аналізу фінансової звітності ґрунтується на знанні й розумінні:

економічної природи статей звітності;

змісту основних аналітичних взаємозв'язків звітних форм;

обмежень, властивому балансу й супутнім звітним формам;

Економічна природа статей звітності. Звітність містить десятки показників, багато хто з яких є комплексними. Безумовно, що вирішує передумовою якісного аналізу фінансового стану комерційної організації є розуміння економічного змісту кожної статті, її значимості в структурі звітної форми. [22, с.128]

Основні аналітичні взаємозв'язки фінансової звітності. Звітність являє собою комплекс взаємопов'язаних показників. Суть взаємозв'язку складається у взаємному доповнені звітних форм, їхніх розділів і статей. Тут необхідно виділити два аспекти.

По-перше, логіка побудови звітності визначається насамперед необхідністю дати розгорнуту характеристику економічного й фінансового потенціалу організації й ефективності його використання.

По-друге, багато балансових статей комплексні. Тому ряд показників балансу, найбільш істотних для оцінки майнового й фінансового становища організації, розшифровується в супутніх звітних формах. [15, с.88]

Бухгалтерський баланс є найбільш інформативною формою для аналізу й оцінки фінансового стану підприємства. Уміння читання бухгалтерського балансу дає можливість:

проаналізувати ліквідність і платоспроможність;

простежити фінансову стабільність;

проаналізувати ділову активність;

проаналізувати рентабельність.

Значення бухгалтерського балансу таке важливе, що аналіз фінансового стану нерідко називають аналізом балансу. Основні напрямки аналізу для реальної оцінки фінансово-господарської діяльності підприємства:

.Аналіз фінансового стану на короткострокову перспективу полягає в розрахунку показників оцінки задоволеності структури балансу.

.Аналіз фінансового стану на довгострокову перспективу досліджує структуру засобів, ступінь залежності організації від інвесторів і кредиторів.

Для оцінки реальних аналітичних можливостей необхідно знати обмеження інформації, представленої в балансі:

. Баланс історичний по своїй природі: він фіксує сформовані до моменту його складання підсумки господарських операцій.

. Баланс відбиває статус-кво в засобах організації, тобто відповідає на запитання, що являє собою організація на даний момент, але не відповідає на запитання, у результаті чого зложилося таке положення.

. Одне з істотних обмежень балансу - закладений у ньому принцип використання цін придбання. Всі основні й оборотні кошти оцінюються за поточними цінами їхнього придбання, що в умовах інфляції, росту цін, низкою оновлення основних засобів істотно спотворює реальну оцінку майна в цілому.

Таким чином, можна сформулювати роль фінансової звітності у фінансовому аналізі: різні групи користувачів цієї звітності домагаються одного загального завдання - провести аналіз фінансового стану підприємства й на його основі досягти поставлених цілей:

керівники одержують подання про місце свого підприємства в системі аналогічних підприємств, правильності обраного стратегічного курсу, порівняльних характеристик ефективності використання ресурсів і прийнятті рішень найрізноманітніших питань по керуванню підприємством;

аудитори одержують підказку для вибору правильного рішення в процесі аудитування, планування своєї перевірки, виявлення слабких місць у системі обліку й зон можливих навмисних і ненавмисних помилок у зовнішній звітності клієнта;

аналітики визначають напрямку фінансового аналізу.

1.3 Поняття, порядок розробки та класифікація інвестиційних проектів

Розвиток економіки будь-якої країни базується на реалізації інвестиційних проектів, які забезпечують процес розширеного відтворення, створюють нові вартості, робочі місця, новий виробничий і споживчий потенціал.

Залежно від конкретної мети існує ряд визначень терміна "проект", у тому числі, це:

• деякий захід із заздалегідь визначеною мстою, досягнення якої означає завершення проекту;

• окремий захід із визначеними цілями, що часто містять вимоги щодо часу, вартості і якості результатів, що досягаються;

• це одноразова сукупність завдань і дій, яка має характерні ознаки:

• чіткі цілі, які повинні бути досягнені з одночасним виконанням ряду технічних, економічних та інших вимог;

• внутрішні та зовнішні взаємозв'язки операцій, завдань і ресурсів, які потребують чіткої координації в процесі виконання проекту;

• визначені строки початку і закінчення проекту;

• обмежені ресурси;

• певна міра унікальності мети проекту, умов здійснення;

• неминучість різних конфліктів.

На практиці поняття проекту найчастіше застосовується в локальному розумінні: технічний та робочий проект, проект організації будівництва та виробництва робіт тощо. Тому, щоб не було плутанини у поняттях, необхідно визначити, що проект, пов'язаний із реалізацією повного циклу інвестицій (від вкладення капіталу до здавання його в експлуатацію та одержання прибутку), краще назвати інвестиційним.

Інвестиційний проект - це системно обмежений і закінчений комплекс заходів, документів і робіт, фінансовим результатом якого є прибуток (дохід), матеріально-речовим результатом - нові або реконструйовані основні фонди (комплекси об'єктів), або придбання та використання фінансових інструментів чи нематеріальних активів з подальшим отриманням доходу чи соціального ефекту.

Тобто, під інвестиційним проектом слід розуміти сферу діяльності з утворення або зміни технічної, економічної або соціальної систем, а також розробку нової структури управління або програми науково-дослідних робіт. Отже, інвестиційні проекти є дійовим фактором розвитку національної економіки.

Найчастіше інвестиційний проект - це об'єкт реального інвестування, який може бути представленим у вигляді інвестицій:

- у підвищення ефективності виробництва. Їх метою є, насамперед, створення умов для зниження витрат фірми за рахунок удосконаленішого обладнання, навчання персоналу або переміщення виробничих потужностей у регіони з вигіднішими умовами виробництва.

- у розширення виробництва. Завданням такого виду інвестування є розширення можливостей випуску товарів для ринків, що раніше сформувалися, в рамках вже існуючих виробництв.

- у створення нових підприємств. Такі інвестиції забезпечують створення зовсім нових підприємств, які будуть випускати товари, що раніше не виготовлялися фірмою, або дозволять фірмі вжити спробу виходу з товарами, що вже раніше випускалися, на нові для неї ринки.

- заради задоволення вимог державних органів управління. Цей різновид інвестиції стає необхідним у разі, коли фірма опиняється перед необхідністю задовольнити вимоги влади в частині або екологічних стандартів, або безпеки продукції, або інших умов діяльності, які не можуть бути забезпечені лише за рахунок вдосконалення менеджменту.

Зважаючи на таку класифікацію, інвестиційний проект може існувати в формі:

а) нульового проекту - який передбачає утворення нового виробництва;

б) реконструкції - впровадження передових технологій без зміни профілю підприємства;

в) реабілітації (перепрофілювання) діючого підприємства.

Незалежно від виду та форми, змістом реальних інвестиційних проектів є заходи щодо проектування, будівництва, придбання технології та обладнання, підготовку кадрів тощо, направлених на утворення нового або модернізацію діючого виробництва товарів (продукції, робіт, послуг) з метою одержання економічної вигоди. Це не лише система організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, необхідних для здійснення будь-яких дій, але й заходи (діяльність), які передбачають їх виконання для досягнення конкретних цілей.

Таким чином, кожен проект у будь-якому випадку має містити такі складові:

• проектні матеріали;

• учасники та дії, які виконуються ними;

• організаційно-економічний механізм реалізації проекту (взаємодія учасників);

• організаційні, операційні і часові рамки.

Проектні матеріали:

) Офіційні документи, обов'язкові при проектуванні об'єктів капітального будівництва (проектна документація), у тому числі:

- ТЕО проекту будівництва підприємства, будівель, споруд;

- проект будівництва підприємства, будівель, споруд;

- обґрунтування інвестицій в будівництво підприємства, будівлі чи споруди;

- бізнес-план, що подається в певній формі в складі заявки на участь в конкурсному розподілі централізованих інвестиційних ресурсів.

) Додаткові матеріали, що розроблюються учасниками інвестиційного проекту при експертизі цих проектів і підготовці до реалізації проектів.

Вихідна інформація про проект міститься у проектних матеріалах. Для того, щоб проектні матеріали могли бути використані при оцінці проекту, його аналізі та експертизі необхідно, щоб в них містилися такі відомості:

) опис складу учасників;

) опис дій, які необхідно виконати з вказівкою визначених обсягів, строків та виконавців;

) інформація про підприємства-учасники;

) інформація про продукцію, що буде вироблятися, у тому числі, відмінність від тої, що присутня на ринку;

) інформація про кон'юнктуру продукції, що буде вироблятися, а також про необхідні ресурси;

) обґрунтування допустимості в проекті містобудівних, архітектурних, інженерних, технологічних та інших рішень, відомості про наявність вихідної дозвільної інформації;

) обґрунтування можливості укомплектування підприємства спеціалістами необхідної професії і кваліфікації в період реалізації проекту;

) інформація про екологічні та соціальні наслідки реалізації проекту;

) обґрунтування юридичної допустимості проекту;

) обґрунтування комерційної реалізації проекту;

) відносини місцевої адміністрації до реалізації проекту;

) обґрунтування прийнятих у проекті цін на продукцію, що виробляється, роботи та послуги;

) опис організаційно-економічного механізму реалізації проекту, у т. ч. перелік необхідних заходів державної підтримки;

) розрахунки й обґрунтування результатів і витрат для кожного учасника проекту, а також для сторонніх економічних суб'єктів, інтересів яких торкаються в процесі реалізації проекту;

) обґрунтування економічної доцільності реалізації проекту для його учасників народного господарства загалом й окремих регіонів, зокрема;

) умови припинення реалізації проекту.

Учасник інвестиційного проекту - це особа (фізична або юридична), яка зобов'язана виконати відповідну дію у випадку, коли вона прийме рішення про участь в реалізації проекту. Інтереси учасника повинні враховуватися при реалізації проекту. До них можуть входити: інвестори, фінансові установи, підрядчики, постачальники обладнання, гуртові покупці продукції та ін. До складу учасників також можуть входити державні та комунальні установи.

До дій, що виконують учасники проекту, варто віднести здійснення інвестицій і виробництво продукції (надання послуг чи виконання робіт, разом із будівельно-монтажними), продаж чи покупку цінних паперів. Сюди належить також операції з надання (погашення) позик, продажу чи покупки товарів учасником проекту.

Організаційно-економічний механізм реалізації проекту - це форма взаємодії учасників проекту.

Організаційно-економічний механізм містить:

Нормативні документи, на основі яких здійснюється взаємодія учасників.

Зобов'язання, що приймаються учасниками у зв'язку зі здійсненням спільних дій з реалізації проекту, гарантії таких зобов'язань і санкції за їх порушення.

Умови фінансування інвестицій, а також заходи із взаємної фінансової, організаційної або іншої підтримки.

Особливі умови обороту продукції та ресурсів між учасниками, цін для взаємних розрахунків, товарне кредитування, безкоштовне передавання основних засобів у постійне або тимчасове користування.

Система управління реалізацією проекту, що забезпечує відповідну синхронізацію діяльності учасників, захист інтересів кожного із них і своєчасне коригування подальших дій.

Основні особливості облікової політики кожного підприємства-учасника.

Таблиця 1.1 - Класифікація інвестиційних проектів

Операційні рамки проекту характеризуються складом учасників та їх діями. Різноманітні дії, передбачені проектом, можуть відображатися у проектних матеріалах і розрахунках ефективності з різною мірою деталізації.

Часові рамки характеризуються періодом реалізації проекту та його розбиттям на окремі інтервали часу, кроки.

Період реалізації проекту - відрізок часу, протягом якого здійснюються передбачені в проекті дії.

Враховуючи основні риси інвестиційних проектів, їх класифікують за такими ознаками, див. табл. 1.1.

Однак, деякі з наведених характеристик при класифікації проектів не є абсолютними, і певною мірою, достатньо умовні. Зокрема, розподіл проектів за обсягом необхідних інвестицій залежить від розмірів компанії, бо очевидно, що в великій фінансово- промисловій групі та невеликому заводі з виробництва меблів критерії для великих та малих інвестиційних проектів різні.

РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ БУДІВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

.1 Оцінка стану активів та фінансових ресурсів підприємства

Активи підприємства - це все те, що має вартість, належить підприємству і відображається в активі бухгалтерського балансу. В активі балансу відображається інформація про розміщення капіталу, про вкладення його в конкретне майно, матеріальні цінності, про витрати підприємства, готову продукцію, про залишки вільної готівки.

Кожному виду розміщеного капіталу відповідає певна стаття.

В активі балансу статті капіталу розміщені залежно від ступеня їх ліквідності (швидкості перетворення на готівку). За цією ознакою розрізняються іммобілізовані активи (статті розділу І активу балансу), мобільні активи (статті розділів ІІ та ІІІ активу балансу).

Іммобілізовані активи - це основний капітал, мобільні активи - це поточні активи, або оборотний капітал.

Оборотний капітал може знаходитись у сфері виробництва (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) та у сфері обігу (готова продукція на складах та відвантажена покупцям, засоби в розрахунках, короткострокові фінансові вкладення, готівка в касі, на розрахунках у банку тощо), тобто оборотний капітал може функціонувати в грошовій і матеріальній формах.

Розміщення засобів підприємства має велике значення у фінансовій діяльності і підвищенні її ефективності. Від того, які асигнування вкладені в основні та оборотні засоби, скільки їх знаходиться у сфері виробництва і в сфері обігу, в грошовій та матеріальній формі, значною мірою залежать результати виробничо-фінансової діяльності і відповідно фінансовий стан підприємства.

Детальний аналіз цього питання дає можливість установити, якою мірою підприємство може спиратися на власні кошти і скільки треба позичити, а також наскільки ефективно використовуються власні й позичені кошти [16].

З даних аналітичної таблиці 2.1, яка аналізує структуру та динаміку активів, можна зробити наступні висновки.

Таблиця 2.1 - Аналіз структури та динаміки активів підприємства

Рисунок 2.1- Динаміка необоротних та оборотних активів

Аналізуючи активи підприємства можна сказати, що загальна сума активів зростає щороку. В 2011 році в порівнянні з 2010 роком загальна сума активів зросла на 8657,7 тис.грн., а в 2012 році в порівнянні з 2011 роком на 700,9 тис.грн.

Таке зростання зумовлене зростанням оборотних активів відповідно на 5981,0 тис.грн. та 607,7 тис.грн., а необоротні активи в 2011 та 2012 роках відповідно на 2676,7 тис.грн. та 92,4 тис.грн. Загалом така ситуація позитивна для підприємства, але необхідно проаналізувати структуру оборотного капіталу, щоб з’ясувати завдяки чому відбувається збільшення.

Проаналізувавши структуру активів можна сказати, що оборотні активи займають найбільший відсоток в загальній сумі активів і їх доля зростає на протязі 2010р., 2011р. та 2012 р. і становить відповідно 82,01%, 71,42% та 72,38%. Що стосується необоротних активів, то їх доля відповідно складає 17,99%, 28,58% та 27,62%.

Рисунок 2.2- Структура та динаміка оборотних активів

Для повного аналізу активів необхідно проаналізувати структуру оборотних активів підприємства, тому що саме від правильно сформованої структури оборотного капіталу буде залежати ефективна діяльність підприємства та його прибутковість.

Аналізуючи оборотні активи підприємства можна зауважити, що майже всю сукупність їх становить дебіторська заборгованість та запаси. Дебіторська заборгованість складає в загальній сумі оборотних активів в 2010 році 45,71%, в 2011 році 52,77%, а в 2012 році 45,65%. Запаси складають в загальній сумі оборотних активів в 2010 році 49,79%, в 2011 році 45,57%, а в 2012 році 51,36%. Майже всі активи сконцентровані в дебіторській заборгованості та запасах. Це небезпечно для підприємства і необхідно проводити відповідну політику управління активами.

Дане положення підтверджує становище грошових коштів на підприємстві, які в 2011 році в порівнянні з 2010 роком зменшилися на 2,82 тис.грн., а в 2012 році в порівнянні з 2011 роком збільшилися на 1,32 тис.грн.

Виходячи з вище сказаного можна зробити висновки, що на даний момент підприємству необхідно звернути увагу на стан дебіторської заборгованості та розробити ефективну політику по роботі з дебіторами.

Інформація, яка наводиться в пасиві балансу, дає змогу визначити зміни в структурі власного і позикового капіталу, перманентного (постійного) і змінного; розмір залучених в оборот довгострокових і короткострокових позикових коштів. Пасив показує, звідки взялися кошти і кому підприємство за них зобов’язане.

Фінансовий стан підприємства в багатьох випадках залежить від того, які кошти має підприємство, звідки вони взялися і куди вкладені.

Велике значення для самостійності і незалежності підприємства має власний капітал. Якщо частка власного капіталу більша, то для кредиторів та інвесторів це краще, оскільки в них є впевненість щодо повернення своїх вкладень. Чим більша частка власного капіталу і менша - позикового, тим менший фінансовий ризик. Але, як показує практика, ефективність використання позикового капіталу більша, ніж ефективність використання власного. Це пояснюється рядом причин:

)        для того, щоб взяти позикові кошти, позичальник обов’язково повинен змістовно обґрунтувати мету. Таким чином, позикові кошти беруться з визначеною метою і сам момент отримання позикових коштів означає, що позичальник (господарюючий суб’єкт) добре продумав це питання і впевнений у досягненні своєї мети та у поверненні боргу;

)        позикові кошти беруться під певний процент, тому у позичальника ще більше підвищується відповідальність перед кредиторами за повернення боргу;

)        якщо кредитором виступає банк, то він постійно контролює витрачання позикових коштів на визначену мету і хід роботи господарюючого суб’єкта щодо виконання поставленої мети;

)        юридичне оформлення документів про надання позикових коштів означає юридичну відповідальність; надання цих коштів на певний термін означає повернення їх у встановлений строк;

)        у разі недосягнення поставленої мети господарюючий суб’єкт може просто «проїсти» свій власний капітал і нічим не ризикувати, крім того, що стане біднішим. У випадку недосягнення поставленої мети за рахунок «проїдання» позикових коштів власник може стати банкрутом і навіть втратити свої особисті заощадження, квартиру, автомобіль тощо.

Таблиця 2.2 - Аналіз структури та динаміки фінансових ресурсів

Як вже зазначалося і при аналізі активів, сума фінансових ресурсів збільшується на протязі трьох років. В 2011 році в порівнянні з 2010 роком загальна сума фінансових ресурсів зросла на 8657,7 тис.грн., а в 2012 році в порівнянні з 2011 роком на 700,9 тис.грн. Це відбувається завдяки збільшенню позичених коштів. На підприємстві відбувається в 2011 році зниження власного капіталу за рахунок збільшення нерозподіленого збитку підприємства, а в 2012 році нерозподілений збиток зменшується, але не на стільки, щоб власний капітал став позитивний.

Рисунок 2.3 - Динаміка складу поточних зобов’язань підприємства

Власний капітал на протязі двох років має від’ємне значення, а саме збитки в 2011 році складають 213,5 тис.грн., а в 2012 році становлять 3284,3 тис.грн., але в 2010 році значення власного капіталу було позитивним в сумі 31 тис.грн.

Доцільно окремо вивчати наявність, склад і структуру кредиторської заборгованості, частоту і причини створення простроченої кредиторської заборгованості.

В цілому за три роки кредиторська заборгованість зросла, що негативно характеризує підприємство. В 2011 році в порівнянні з 2010 роком сума зросла на 3401,7 тис.грн., а в 2012 році в порівнянні з 2011 роком на 694 тис.грн. Найбільше зростання в поточних зобов’язаннях відбулося в короткострокових кредитах банку відповідно на 5500 тис.грн. та 3067,4 тис.грн. Керівництву треба звернути увагу на високий рівень кредиторської заборгованості та короткострокові кредити банків, тому що підприємство повністю залежить від зовнішнього капіталу, що може призвести до банкрутства підприємства.

.2 Аналіз ліквідності й платоспроможності підприємства

Підприємство буде ліквідним, якщо його поточні активи перевищуватимуть короткострокові зобов'язання. Підприємство може бути ліквідним у більшій чи меншій мірі. Якщо на підприємстві оборотний капітал складається в основному з коштів (грошей) та короткострокової дебіторської заборгованості, то таке підприємство вважають ліквіднішим, ніж те, де оборотний капітал складається в основному із запасів. Для оцінки реального рівня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу. Аналіз ліквідності підприємства передбачає два такі етапи: складання балансу ліквідності; розрахунок та аналіз основних показників ліквідності.

Аналізу ліквідності підприємства є розрахунок та аналіз основних показників ліквідності. Вони застосовуються для оцінки можливостей підприємства виконати свої короткострокові зобов'язання. Показники ліквідності дають уявлення не тільки про платоспроможність підприємства на конкретну дату, а й у випадках надзвичайних ситуацій.

Ліквідність підприємства, як відомо, можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Коефіцієнти ліквідності можуть бути різними за назвою, але сутність їх в основному однакова як на українських підприємствах, так і в зарубіжних фірмах та компаніях.

Існують такі основні показники ліквідності:

. Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття, коефіцієнт поточної ліквідності) дає загальну оцінку платоспроможності підприємства і розраховується за формулою:

Кз.л=(А1+А2+А3):(П1+П2) (2.1)

Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Логіка цього показника полягає в тому, що підприємство погашає короткострокові зобов'язання в основному за рахунок поточних активів. Отже, якщо поточні активи перевищують поточні зобов'язання, підприємство вважається ліквідним. Розмір перевищення задається коефіцієнтом покриття. Значення цього показника залежить і від галузі, і від виду діяльності. У європейській обліково-аналітичній практиці наводиться критичне мінімальне значення цього показника. Визнано, що поточні активи повинні вдвічі перевищувати короткострокові зобов'язання.

. Коефіцієнт швидкої ліквідності - цей коефіцієнт за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється для вужчого кола поточних активів, коли з розрахунку виключено найменш ліквідну їх частину - виробничі запаси. Він обчислюється так:

Кшл = (А1 + А2) : (П1 + П2) (2.2)

Матеріальні запаси виключаються не стільки тому, що вони менш ліквідні, а, головне, через те, що кошти, які можна одержати в разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за витрати на їхню закупівлю. За умов ринкової економіки типовою є ситуація, коли за ліквідації підприємства одержують 40% і менше від облікової вартості запасів. «Розумним» коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1:1. Практично багато підприємств мають нижчий коефіцієнт швидкої ліквідності (наприклад, 0,5-0,7), тому для оцінки їх фактичної ліквідності треба проаналізувати тенденції зміни цього показника за певний період.

.Коефіцієнт абсолютної визначається за формулою:         

Кабс.лік.= (А1):(П1+П2) (2.3)

Цей коефіцієнт показує, яку частину короткострокових позикових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно.

Аналіз показників ліквідності підприємства представлена в табл.2.3. Аналізуючи ліквідність підприємства на основі показників ліквідності можна сказати, що підприємство неліквідне і неплатоспроможне. Загальний показник ліквідності (коефіцієнт покриття) не відповідає нормативному значенню і становить в 2010 році 0,83, в 2011 році становить 0,7, а в 2012 році складає 0,56. Це говорить про те, що у підприємства недостатньо активів для погашення своїх поточних зобов’язань.

Таблиця 2.3 - Аналіз показників ліквідності підприємства

Аналізуючи коефіцієнт швидкої ліквідності можна сказати, що він теж не відповідає нормативному значенню. Даний показник в 2010 році становить 0,42, в 2011 році складає 0,38, а в 2012 році становить 0,27. Даний показник, як видно з розрахунків на протязі трьох років знижується.

Провівши аналіз коефіцієнта абсолютної ліквідності можна сказати, що цей показник теж нижчий за нормативне значення. В 2010 році він склав 0,03, в 2011 році він зменшився на 0,02 і склав 0,01, а в 2012 році даний показник збільшився на 0,01 і становить 0,02, хоча це все ж нижче норми.

Рисунок 2.4 - Динаміка показників ліквідності підприємства

Загалом, щодо показників ліквідності підприємства можна сказати, що підприємство неліквідне та неплатоспроможне. У підприємства недостатньо оборотних активів на підприємстві, щоб при необхідності негайно погасити свої зобов’язання та ефективно продовжувати свою діяльність. Тому, якщо підприємство негайно не впровадить відповідні заходи щодо подолання даної ситуації, то підприємство може стати банкрутом.

Після аналізу ліквідності та платоспроможності підприємства доцільно було б розглянути і дослідити фінансову стійкість підприємства, то б то на скільки підприємство залежить від залученого капіталу.

.3 Дослідження показників фінансової стійкості підприємства

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є стабільність його виробничо-господарської діяльності у довгостроковій перспективі. Стабільність діяльності кожного підприємства пов’язана із загальною структурою капіталу, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів. Справа у тому, що багато фірм віддають перевагу вкладанню у справу мінімуму власних коштів, а фінансувати його за рахунок грошей, взятих в борг. А маючи стабільну фінансову структуру власних коштів, підприємство має можливість притягувати до себе інвесторів.

Поточна фінансова стійкість, як і в довгостроковому плані, характеризується співвідношенням власних і залучених коштів. Потрібно відмітити, що даний показник дає лише загальну оцінку фінансової стійкості. У світовій і вітчизняній обліково-аналітичній практиці розроблено систему показників, що характеризують фінансову стабільність підприємства. Ці показники поділяють на два класи.

До першого класу відносять показники зі встановленими нормативними значеннями (показники ліквідності та платоспроможності); до другого класу - показники, без установлених нормативних значень (показники рентабельності, ефективності управління, ділової активності).

Фінансову стійкість підприємства тісно пов’язано із перспективною його платоспроможністю. Її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу.

Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об’єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства:

)        абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) - коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати;

)        нормально стійкий фінансовий стан - коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами;

)        нестійкий фінансовий стан - коли запаси й витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;

)        кризовий фінансовий стан - коли запаси й витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства.

Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов’язаннями.

Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу показників.

Таблиця 2.4 - Аналіз показників фінансової стійкості підприємства

Аналізуючи фінансову стійкість підприємства можна сказати, що підприємство фінансово не стійке, тому що в 2011 та 2012 роках власний капітал мав від’ємне значення, тому вся діяльність підприємства фінансувалася за рахунок позичкового капіталу.

Це підтверджує показник автономії, який складав відповідно 1,62, -2,02 та -29,14. То б то підприємство цілком залежить від залученого капіталу, це підтверджує показник залежності який на протязі трьох років зростає і становить відповідно 98,38, 102,02 та 129,14 тис.грн.

Це підтверджує попередні висновки, що підприємство знаходиться в кризовому стані, цілком залежить від зовнішніх джерел фінансування і підприємству необхідно негайно розробити відповідні заходи, щоб запобігти процедури банкрутства.

.4 Оцінка ділової активності підприємства

Фінансове становище підприємства обумовлюється в чималому ступені його діловою активністю. У критерії ділової активності включаються показники, що відображають якісні й кількісні сторони розвитку діяльності госпоргану: обсяг реалізації продукції й послуг, широта ринків збуту продукції, прибуток, показники оборотності активів і пасивів. Тобто дана група показників характеризує, наскільки ефективне підприємство використає свої кошти.

Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті проявляється передусім у швидкості обороту його засобів. Аналіз її полягає у досліджуванні рівнів і динаміки різнобічних фінансових коефіцієнтів оберненості, які є відносними показниками фінансових результатів діяльності господарюючого суб’єкта.

Загальна оберненість усіх засобів складається з часткових показників оберненості окремих елементів цих засобів.

Розглянемо показники, що характеризують ділову активність (табл.2.5).

1. Коефіцієнт загальної оберненості капіталу (Коз) обчислюється як відношення виручки від реалізації до середньої вартості загального капіталу за певний період. (2.4)

. Коефіцієнт оберненості власного капіталу (Ков) обчислюється як відношення виручки від реалізації до середньої вартості власного капіталу за певний період. (2.5)

. Коефіцієнт оберненості залученого капіталу (Козал) обчислюється як відношення виручки від реалізації до середньої вартості залученого капіталу за певний період. (2.6)

. Коефіцієнт оберненості дебіторської заборгованості (Кодз) визначається як відношення виручки від реалізації до середньої за період дебіторської заборгованості. (2.7)

. Коефіцієнт оберненості кредиторської заборгованості (Кокз) визначається як відношення виручки від реалізації до середньої за період кредиторської заборгованості. (2.8)

. Коефіцієнт оберненості поточних активів (Копа) визначається як відношення виручки від реалізації до середньої за період величини поточних активів. (2.9)

Основні показники ділової активності підприємства розраховані і показані в таблиці 2.5.

Аналіз ділової активності підприємства говорить на скільки ефективно використовується капітал та активи в діяльності підприємства. Оборотність загального капіталу підприємства знижується на протязі трьох років, саме в 2006 році в порівнянні з 2005 роком вона знизилися на 1,81 оборот, в 2007 році в порівнянні в 2006 році на 0,01 оборот. Це говорить про те, що хоча сума капіталу збільшується, але меншими темпами ніж дохід підприємства.

Таблиця 2.5 - Аналіз показників ділової активності підприємства

Рисунок 2.5- Динаміка показників ділової активності підприємства

Оборотність загального капіталу в 2011 році збільшилася в порівнянні з 2010 роком на 0,35 оберти, що говорить про збільшення погашення боргових зобов’язань на підприємстві. Це підтверджує і показник оборотності кредиторської заборгованості, який теж зріс в 2011 році на 1,2 оборотів.

В 2012 році в порівнянні з 2011 роком оборотність залученого капіталу зменшилася на 0,02 обороти, оборотність кредиторської заборгованості збільшується на 0,27 оберти. Оборотність дебіторської заборгованості також збільшується в 2011 році в порівнянні з 2010 роком на 0,91 оберти і в 2012році збільшується на 0,91 обороти. Але кількість обертів дуже мала для року, це свідчить про низьку ділову активність підприємства.

Збільшення ефективності використання спостерігається і поточних активів, тому що в 2011 році в порівнянні з 2010 роком оборотність поточних активів збільшилася на 0,57 оберти, а в 2012 році в порівнянні з 2011 роком на 0,26 обороти.

З вище сказаного можна зробити висновок, що підприємство не проводить ефективну ділову політику на ринку і оборотність хоча і зростає, але вона має малу величину для такого підприємства. Необхідно розробляти політику управління дебіторською і кредиторською заборгованістю, структурою фінансових ресурсів та активів.

Після проведених розрахунків ліквідності і платоспроможності, фінансової стійкості та ділової активності можна сказати, що підприємство має кризовий стан і в нього всі висновки говорять про те, що підприємство, якщо не змінить свою політику, може стати банкрутом. Для підтвердження прогнозу розрахуємо показники ймовірності банкрутства підприємства.

.5 Дослідження ймовірності банкрутства підприємства

Під банкрутством (неспроможністю) підприємства розуміється нездатність задовольнити вимоги кредиторів по оплаті товарів, робіт, послуг, включаючи нездатність забезпечити обов'язкові платежі в бюджет, у позабюджетні фонди в зв'язку з незадовільною структурою балансу боржника.

Причини, через які організація може потерпіти банкрутство:

• помилкове визначення місії і стратегії;

• низькі підприємницькі здібності керівництва організації;

• низька кваліфікація управлінського персоналу;

• неадекватний маркетинг;

• висока частка позикового капіталу;

• низька кваліфікація виконавців;

• неадекватність трансакціоних витрат та ін.

Фінансовий аналіз має широкий арсенал засобів для прогнозування можливого банкрутства підприємства і дає можливість заздалегідь обґрунтувати та реалізувати заходи щодо забезпечення виходу підприємства з кризової ситуації.

Аналіз і оцінка структури балансу підприємства проводяться на основі коефіцієнта ліквідності і коефіцієнта забезпеченості власними і оборотними коштами.

Структура балансу підприємства визначається незадовільною, а підприємство неплатоспроможним, якщо задовольняється одна з таких умов:

1. Коефіцієнт покриття (ліквідності) на кінець звітного періоду є меншим за 2.

2. Коефіцієнт забезпеченості власними коштами є меншим за 0,1.

Треба, проте, наголосити на тому, що визнання підприємства неплатоспроможним зовсім не означає його негайної ліквідації. Це тільки попередня фіксація стану фінансової нестійкості, а відповідно - потреби забезпечення оперативного контролю за фінансовим станом підприємства і своєчасного вжиття заходів для виведення його з кризи.

За незадовільної структури балансу для перевірки реальної можливості відновлення платоспроможності підприємства розраховують коефіцієнт відновлення платоспроможності строком на 6 місяців за такою формулою:

де Кпк, Кпп - значення коефіцієнта покриття на кінець і початок звітного періоду;

Кпнр - нормативне значення коефіцієнта покриття;

Т - звітний період у місяцях.

Якщо коефіцієнт відношення менший за 1, то це свідчить про те, що підприємство в найближчі 6 місяців не має реальної можливості відновити платоспроможність.

Якщо значення коефіцієнта відновлення є більшим за 1, то це означає наявність у підприємства реальної можливості відновити свою платоспроможність протягом 6 місяців і що можна відкласти рішення про визнання структури незадовільною.

Аналіз коефіцієнта відновлення платоспроможності представлені в формі таблиці.

Таблиця 2.6 - Аналіз коефіцієнта відновлення платоспроможності

Аналізуючи коефіцієнт відновлення платоспроможності можна зробити висновок, що підприємство в найближчі 6 місяців не має реальної можливості відновити платоспроможність. Даний коефіцієнт зменшився на 0,07 одиниць і становить на кінець 2012 року 0,25, а має становити більше одиниці.

Зовнішньою ознакою банкрутства є нездатність підприємства протягом шести місяців із дня настання терміну виконання забезпечувати виконання вимог кредиторів. У практиці бізнесу є ряд ознак, що можуть показувати на можливе погіршення фінансового становища підприємства.

У першу чергу до них можна віднести затримки з наданням звітності, її низька якість, несподівана зміна аудитора, зміни в статтях балансу пасивів і активів, підвищення відносної частки дебіторської заборгованості в активах підприємства, зміна в тенденціях його ліквідності, збільшення заборгованості що служить, акціонерам, фінансовим органам і ін. З появою зазначених ознак необхідно особливо ретельно зіставити дані фінансових звітів фірми з даними за ряд періодів часу і середніх даних по галузі, а також провести конкретний аналіз бухгалтерського балансу підприємства.

При аналізі балансу звертають увагу на показники, що характеризують фінансове становище підприємства:

• здатність підприємства розраховуватися по своїх довгострокових зобов'язаннях;

• здатність підприємства платити по своїх короткострокових зобов'язаннях (рівні ліквідності);

• здатність підприємства утримувати свій фінансовий стан у межах, що рекомендуються ;

• здатність підприємства зберігати своє фінансове становище на високому рівні, що характеризується коефіцієнтом, отриманим на основі розрахунку «Z-рахунка» Е. Альтмана [ 7, с.56]:

Проведені дослідження показали, що визначені комбінації відносних показників мають високу здатність характеризувати імовірність швидкого банкрутства того або іншого підприємства. Запропонована Альтманом п’ятифакторна модель прогнозування має вигляд:

= 1,2 Коб + 1,4Кнп + 3,3Кр + 0,6Кп + 1,0Ком (2.11)

Де: Коб- частка оборотних коштів в активах, тобто відношення поточних активів до загальної суми активів. Загальну суму активів варто розглядати як загальну суму майна, тобто суму необоротных і оборотних активів підприємства;

Кнп - рентабельність активів, обчислена виходячи з нерозподіленого прибутку, тобто відношення нерозподіленого прибутку до загальної суми активів. Нерозподілений прибуток минулих років варто враховувати разом з нерозподіленим прибутком звітного року.

Кр- рентабельність активів, обчислена по балансовому прибутку;

Кп - коефіцієнт покриття по ринковій вартості власного капіталу, тобто відношення ринкової вартості акціонерного капіталу (сумарна ринкова вартість акцій підприємства) до короткострокових зобов'язань. В даний час в Україні відсутня інформація про ринкову вартість акцій всіх емітентів, і даний показник не може бути розрахований у своєму щирому варіанті для більшості підприємств.

Деякі економісти рекомендують визначати його як відношення загальної величини активів до загальної суми позикових кошт. На мій погляд, більш правильним є варіант, запропонований Ю.В.Адаєвим [15, с.68]. Він заміняє ринкову вартість акцій на суму статутного і додаткового капіталу, тому що збільшення вартості активів підприємства приводить або до збільшення його статутного капіталу (збільшення номіналу або додатковий випуск акцій), або до росту додаткового капіталу (підвищення курсової вартості акцій у силу росту їхньої надійності). Однак тоді не враховується можливе коливання курсу акцій під впливом зовнішніх факторів і поводження інвесторів, що можуть розцінити додатковий випуск акцій як наближення їхнього емітента до банкрутства і відмовитися від їхнього придбання, знизивши тим самим їхню ринкову вартість;

Ком - віддача всіх активів, тобто відношення виторгу від реалізації до загальної суми активів.

У залежності від Z прогнозується імовірність банкрутства.

До 1,8- дуже висока;

від 1,81 до 2,7- висока;

від 2,8 до 2,9- можлива;

більш 3,0- дуже низька.

Точність прогнозу в цій моделі на обрії одного року складає 95%, на два роки - до 83 %, що говорить про достоїнство даної моделі. Недолік цієї моделі укладається в тім, що її, власне кажучи, можна розглядати лише у відношенні великих компаній, що котирують свої акції на біржах. Розглянуте мною підприємство задоволене велике, так що показник для нього можна розрахувати.

Практика застосування «Z-рахунку» при аналізі українських підприємств підтвердила правильність одержуваних значень і необхідність використання цього коефіцієнта.

Таблиця 2.7 - Оцінка «Z-рахунку»

Рисунок 2.6 - Динаміка ймовірності банкрутства (по моделі Е. Альтмана)

Аналізуючи запропоновану Альтманом п’ятифакторну модель можна зробити висновок що у підприємства висока ймовірність банкрутства. В 2010 році величина «Z-рахунку» становить 0,73- дуже висока ймовірність банкрутства, в 2011 році показник становить 2,5 і підприємство підпадає під трактову - висока ймовірність банкрутства, а в 2012 році цей показник склав 2,22, це теж підпадає під визначення висока ймовірність банкрутства підприємства.

З вище сказаного можна зробити висновки, що підприємство має негативні сторони діяльності, що розраховані на основі показників, а саме підприємство неліквідне, неплатоспроможне та фінансово нестійке і повільно, але нарощує ділову активність.

Тому необхідно розробити заходи які б прискорили обертання активів та капіталу для вивільнення грошових коштів та покриття своїх зобов’язань. Для цього необхідно розробити ефективну політику управління дебіторської та кредиторської заборгованості, провести маркетингові дослідження для винайдення нових контрагентів, підібрати висококваліфікованих спеціалістів в області фінансового аналізу, розробити політику управління фінансовими ресурсами підприємства, розробити заходи щодо зниження собівартості продукції та інше.

РОЗДІЛ 3

РОЗРОБКА ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ БУДІВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Фінансовий стан підприємства визначається системою показників, які є об’єднаними по різним групам і взаємопов’язані між собою. У зв’язку з цим зміна одного з показників приводить до зміни інших, що дозволяє шляхом перерозподілу засобів підприємства і джерел їх формування досягти покращення фінансового стану підприємства.

Метою розробки фінансової політики підприємства є побудова ефективної системи керування фінансами, спрямованої на досягнення стратегічних і тактичних цілей його діяльності. Відомо, що в сьогоднішніх умовах для більшості підприємств характерна реактивна форма керування фінансами.

Підприємству необхідно враховувати й специфіку власних взаємовідносин з різними господарськими і фінансовими органами.

По-перше, фінансовий стан підприємства пов’язаний із виділенням коштів на формування та поповнення власного капіталу, а також об’єму оборотних активів. По-друге, воно залежить від ступеня дотримання платіжної дисципліни, у відповідності з якою покупці своєчасно розраховуються за придбання продукції, а підприємство проводить розрахунки із кредиторами. По-третє, фінансовий стан багато в чому визначається своєчасністю й повнотою отримання підприємством банківських суд та інших позик. По-четверте, він пов’язаний зі специфікою діяльності підприємства. Так, на фінансовому стані відображається накопичення підприємством зайвих запасів матеріальних цінностей, тобто відбувається різне відволікання цих коштів з господарського обороту. Таким чином, фінансовий стан підприємства залежить не лише від наявності коштів, але й від раціонального їх використання у господарському обороті.

Вибір шляхів покращення фінансово-господарської діяльності підприємства пропонується проводити у наступному порядку.

. На основі складеного аналітичного балансу визначаються фактичні (розрахункові) величини показників оцінки фінансового стану підприємства. При цьому в залежності від напрямків оцінки можуть розраховуватися як всі показники, так і показники по окремим напрямкам.

. Проводиться відбір показників, фактичні значення яких нижчі за порогові.

. Вибрані показники ранжуються по ступеню їх значимості, виходячи з конкретної ситуації, яка склалася на підприємстві, у відповідності до першочерговості вибору напрямків фінансування.

. Визначаються фактори, які впливають на перший з відібраних і розміщених у пріоритетному порядку показників, і проводиться аналіз напрямку їх дії.

. Визначаються допустимі зміни величин факторів, що впливають, згідно до напрямку їх дії й враховуються можливі зміни інших показників.

. Виключаються фактори, зміна величини яких при обставинах, які склалися, недопустима.

. У випадку позитивного рішення проводиться розрахунок абсолютної величини вибраного фактору для даного показника, значення якого прирівнюється до порогового.

. Після проведення розрахунків вивчаються можливості виходу на розрахункові значення факторів.

. У відповідності до отриманої розрахункової величини фактору впливу проводиться перерозрахунок показників, які залишилися, у алгоритм розрахунку яких входить цей фактор.

10. Величини розрахованих показників порівнюються з пороговими і робиться висновок про необхідність пошуку подальших шляхів поліпшення фінансового стану підприємства.

11. Якщо проведені розрахунки не задовольняють рішенню поставленої задачі, то розгляду підлягає наступний фактор впливу и проводяться дії згідно до п.7-9.

. У випадку позитивного рішення з ранжованого ряду показників береться наступний и проводяться дії згідно до п.4-10.

. При відсутності можливості виходу на розрахункові значення факторів (згідно до п.7), обирається найбільш прийнятний варіант зміни їх величин (виходячи з конкретних можливостей) й проводиться перерозрахунок показників оцінки.

. На основі розрахунку робиться висновок про фінансовий стан підприємства й намічується подальша стратегія дій.

Схема розробки фінансової стратегії підприємства щодо підвищення ефективності його діяльності приведена на рис.3.1.

Заходи, направлені на поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства, можуть включати в себе:

вивчення попиту на продукцію, яка випускається, з метою поширення ринку збуту або переорієнтації на випуск іншої продукції;

аналіз складових собівартості продукції й визначення шляхів її зниження;

виявлення наднормативних запасів матеріальних цінностей для залучення їх до господарського обороту або реалізації;

вивчення руху дебіторської заборгованості з метою її зменшення;

вивчення можливості отримання довгострокових кредитів;

аналіз складових короткострокової кредиторської заборгованості і можливості її зменшення;

аналіз складових першочергових платежів з прибутку з метою недопущення нераціональних виплат;

контроль за фінансовим станом підприємства і дотриманням в розробленої фінансової стратегії.

Рисунок 3.1 - Схема розробки фінансової стратегії щодо підвищення ефективності діяльності підприємства

В інвестиційній практиці, як правило, необхідно порівнювати суму грошей, що вкладається в проект з сумою грошей, які інвестор сподівається отримати після завершення інвестиційного періоду. Для порівняння суми грошових коштів під час їх вкладання з сумою грошей, яка буде одержана використовують поняття майбутня та теперішня вартість грошей.

Майбутня вартість грошей - це та сума, в яку повинні перетворитись через визначений час, вкладені сьогодні під процент гроші.

Розрахунок майбутньої вартості грошей пов’язаний з процесом нарощування (компаундування) початкової суми.

Нарощування - це збільшення початкової суми грошей шляхом приєднання до неї суми процентних платежів.

Для розрахунку майбутньої вартості грошей використовується формула складних процентів:

FV = P(1+r)n (3.1)

де: FV (Future value) - майбутня вартість грошей ; Р (present value)- початкова інвестована сума; r- ставка %, або ставка дохідності; n - кількість періодів, за якими нараховуються проценти; (1+r)n - множник нарощування (компаундування).

Теперішня (сучасна) вартість грошей - це сума майбутніх грошових надходжень, приведених до сучасного моменту з врахуванням процентної ставки, або норми дохідності.

Теперішня вартість грошей розраховується за формулою:

PV =  (3.2)

де: PV (present value)- теперішня вартість грошей.

Це найвідоміший і найуживаніший критерій. У літературі зустрічаються й інші його назви: чиста наведена вартість, чиста наведена цінність, дисконтні чисті вигоди.являє собою дисконтну цінність проекту (поточну вартість доходів або вигід від зроблених інвестицій). NPV - є показником абсолютної ефективності інвестицій.дорівнює різниці між майбутньою вартістю потоку очікуваних вигод і поточною вартістю нинішніх і наступних витрат проекту протягом усього його циклу.

Для розрахунку NPV проекту необхідно визначити ставку дисконту, використати її для дисконтування потоків витрат та вигод і підсумувати дисконтні вигоди й витрати (витрати зі знаком мінус). При проведенні фінансового аналізу, зазвичай у якості ставки дисконту використовується ціна (вартість) капіталу проекту. В економічному аналізі ставка дисконту являє собою закладену вартість капіталу, тобто прибуток, який міг би бути одержаний при інвестуванні найприбутковіших альтернативних проектів.

Загальне правило прийняття проектів за критерієм NPV: якщо NPV 0, то проект можна рекомендувати для фінансування. Якщо NPV < 0 - проект не приймається.

Значення NPV =0 означає, що надходжень від проекту достатньо для того, щоб забезпечити мінімальний рівень дохідності на інвестований капітал, тобто рівно стільки, щоб сплатити власникам капіталу плату за користування ним. Значення NPV > 0 означає, що надходжень від інвестицій вистачить не тільки для розрахунків з кредиторами та засновниками підприємства, але й на збільшення доходів акціонерів, а це, в свою чергу, призводить до зростання вартості акцій цієї компанії. Тому можна говорити про те, що вартість фірми складається з двох часток: 1) вартості активів; 2) вартості “можливостей росту”, тобто проектів з NPV > 0.

Метод IRR - це метод класифікації інвестиційних пропозицій з використанням граничного рівня дохідності інвестицій в активи, який дорівнює ставці дисконту за якою теперішня вартість надходжень від проекту дорівнює теперішній вартості витрат на нього.

Розрахунок IRR проводиться методом послідовних наближень величини NPV до нуля при різних ставках дисконту. Розрахунки проводяться за формулою:

На практиці визначення IRR проводиться за допомогою такої формули:

де А - величина ставки дисконту, при якій NPV позитивна; В - величина ставки дисконту, при якій NPV негативна; а - величина позитивної NPV, при величині ставки дисконту А; b - величина негативної NPV, при величині ставки дисконту В.

Індекс прибутковості - Profitability Index (PI) є відношенням дисконтних вигод до дисконтних витрат. Основна формула розрахунку має такий вигляд:

 (3.4)

Критерій відбору проектів полягає в тому, щоб вибрати всі незалежні проекти з коефіцієнтами PI, більшими або рівними одиниці. Якщо РІ > 1, проект ефективний, якщо РІ < 1 - неефективний.

При застосуванні цього критерію слід пам’ятати, що коефіцієнт PI має такі недоліки:

може давати неправильні ранжирування за перевагою навіть незалежних проектів;

не годиться для користування при виборі взаємовиключних проектів;

не показує фактичну величину чистих вигод.

РІ тісно пов’язаний з NPV. Якщо NPV позитивна, то й РІ > 1, і навпаки.

Будівельне підприємство запропонувало реальний проект будівництво теплонасосної станції потужністю 100 МВт. У рамках реалізації інвестиційного проекту з метою заміщення природного газу місцевим паливом пропонується залучити вторинні теплові ресурси від спалювання доменних газів на металургійному комбінаті ВАТ «Дніпростальсталь» на потреби гарячого водопостачання і опалення.

Даним напрямком розглядається можливість утилізації скидного тепла оборотної води за допомогою теплонасосної станції, що може забезпечити виробництво теплової енергії на потреби опалення і гарячого водопостачання.

Потреби в споживанні електричної енергії теплонососною станцією в проекті передбачується забезпечити за рахунок когенераційної установки, яка буде встановлена у комплекті із станцією і буде працювати на доменних газах комбінату.

Економічна ефективність проекту забезпечується за рахунок зниження споживання природного газу на існуючих котельнях концерну при використанні теплової енергії від теплонасосної станції.

Потенціал скидного тепла оборотної води на градирнях при погодинних обсягах обороту 18,0 - 20,0 тис.м3 у зимовий період становить до 160 МВт узимку і може досягати до 280 МВт теплової потужності влітку. Мінімальні потреби найближчої котельної в тепловій енергії для опалення становлять у середньому 180 Мвт теплової потужності.

Доцільно розглянути варіант оптимального використання потенціалу скидного тепла для роботи в централізованій системі теплопостачання котельної у базовому режимі.

При цьому, основним джерелом теплової енергії котелня, ТНС використовується для підігріву теплоносія в контурі зворотного трубопроводу і зниження витрати палива теплоцентраллю.

Таблиця 3.1 - Основні техніко-економічні показники проекту

Матеріали звіту включають короткий опис пропонованих варіантів будівництва ТНС, техніко-економічні оцінки ефективності пропонованих варіантів.

Розрахунки ефективності проекту виконані з урахуванням софінансування з використанням механізму «зелених інвестицій». Зведені дані розрахунку ефективності проекту наведені в таблиці 3.1.

Як видно з таблиці, даний проект є ефективнивною пропозицією і рентабельним. Якщо керівництво підприємства прийме даний проект, то будівельне підприємство значно поліпшить свої показники діяльності.

Різноманітність показників фінансово-господарської діяльності визначає альтернативність пошуку шляхів її підвищення. При аналізі шляхів підвищення важливо розрізняти вплив зовнішніх та внутрішніх факторів. Такі показники, як ціна продукту і ресурсу, об'єм ресурсів які використовуються та обсяг виробництва продукції, прибутку від реалізації та рентабельності (доходності) продаж, знаходяться між собою в тісному функціональному зв'язку.

Підприємство на сам перед звертає свою увагу на основні показники фінансового стану підприємства, а також на проблеми контролю за змінами промислового виробництва і намагаються знизити роль зовнішнього фактору. Однією з вимог процвітання підприємства являється розширення ринку збуту продукції за рахунок зниження ціни за пропоновані товари. Оскільки цей процес не супроводжується зниженням цін на ресурси, які використовуються у виробництві, то роль дефлятора ціни в формуванні доходності підприємства знижується. Це "природним" шляхом переключає сферу вимог керівництва на контроль за зміненням промислового виробництва, тобто за внутрішніми факторами: зниження матеріалоємності і трудоємкості продукції, підвищення віддачі основних фондів, машин та обладнання.

Резерви збільшення суми прибутку і рентабельності пов'язані з напрямками господарювання підприємства, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів), важливим є детальне значення масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю підприємства.

Головний внутрішній і зовнішній чинники підвищення ефективності діяльності підприємства:

1.   Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють най статичний вплив на рівень і

динаміку ефективності виробництва продукції.

2.   Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої діяльності. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технологічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаженні в часі.

3.       Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції, раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

.        Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками. Рівень дизайну має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за вироби відповідної якості. Пропоновані підприємством для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

.        Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюється діловим мотиваційним механізмом на підприємстві, підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

.        Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну специфікацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримання високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

.        Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективним для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства. Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах позитивного досвіду.

.        Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства. Від цього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві. Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності підприємства

.        Державна економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства;

в) фінансові інструменти (заходи, стимули);

г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

д) ринкова, виробнича і соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

є) програми приватизації державних підприємств;

ж) комерціалізація організаційних структур виробничої сфери.

. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів - організацій. Їхню діяльність треба зосередити на:

а) розв'язання ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем;

б) практичні реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.

. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Інші всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємства справляє належний розвиток виробничої інфраструктури.

. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рінях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

а) склад та технічний рівень основних фондів;

б) масштабів виробництва та діяльності;

в) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва.

При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.

В умовах найжорсткішої ринкової економіки, сучасний покупець будь-якого товару намагається придбати те, що могло б максимально відповідати його смакам і потребам. При величезному виборі товарів і малому числі покупців саме останнє, диктує загальне поводження на ринку. І виробникам доводиться в умовах зростаючої конкуренції, підбудовуватися під попит.

Для виробництва високоякісної й конкурентноздатної продукції не досить використати старе й не технологічне обладнання. Необхідно застосовувати зроблені лінії виробництва, які допоможуть закріпити успіх на ринку. Але дороге встаткування не завжди під силу придбати виробникові, тому з метою одержання максимальної віддачі, а також згадати теорію "фінансового важеля", рекомендується, у порівняльних межах збільшити запозичення кредиту.

Щоб виконувати термінові платіжні зобов'язання, кожному підприємству потрібно мати у своєму розпорядженні достатній обсяг ліквідних засобів. Якщо їх бракує, підприємство вважається неплатоспроможним. Відновити платоспроможність можна, збільшивши вхідні грошові потоки. Вхідні грошові потоки підприємства класифікують таким чином:

) виручка від реалізації основної продукції;

) надходження у вигляді інших операційних доходів;

) доходи від інвестиційної діяльності;

) кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;

) кошти, залучені на умовах позики;

) державні дотації та субсидії.

До внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень відносять перші три позиції. Можливості підприємства, що перебуває у кризі, скористатися останніми трьома джерелами фінансових ресурсів залежать від суб'єктивних мотивацій та спроможності двох сторін: інвесторів (кредиторів) та власника. Однак насамперед треба розраховувати на власні можливості, тобто на внутрішні джерела збільшення вхідних грошових потоків.

Першим симптомом фінансової кризи на переважній більшості підприємств є зменшення рівня реалізації продукції. І навпаки, досягнення необхідного рівня реалізації продукції є головним критерієм успіху санації суб'єкта господарювання.

У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій основі досягнення прийнятного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи щодо поліпшення фінансового стану підприємства втрачають сенс, якщо через дефіцити у сфері збуту продукції підприємство через деякий час знову стає фінансове неспроможним. Саме тому заходи щодо активізації збутової політики підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.

Коли йдеться про мобілізацію внутрішньовиробничих санаційних резервів, аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції, виробництво і збут якої є предметом діяльності підприємства. Проте малоймовірно, щоб дії, спрямовані на збільшення виручки від основної реалізації, принесли відчутні результати в короткостроковому періоді.

Розмір виручки від реалізації залежить від двох основних факторів:

. обсягу реалізованої продукції;

. ціни одиниці такої продукції.

Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову політику підприємства. Стимулювати збут можна помірним збільшенням цін. Не існує єдиних для всіх підприємств рецептів збільшення обсягів реалізації. Успіх у цій справі залежить під безлічі факторів.

Треба підвищити ціну до рівня собівартості і досягнути рівня беззбитковості. Група санаційних заходів пов'язана зі зміною структури та складу активів балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі та структурі пасивів). В рамках реструктуризації активів виокремлюють такі види санаційних заходів:

Мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви - це частина капіталу підприємства, що ніяк не відбита в його балансі. Розмір прихованих резервів на активному боці балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю.

Приховані резерви мобілізуються такими заходами: реалізацією окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції. Індексацією балансової вартості майнових об'єктів, які не можна реалізувати без порушення нормального виробничого циклу

. Використання зворотного лізингу (господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг).

Звичайно, у середньостроковій та довгостроковій перспективі використовувати основні фонди, узяті у лізинг, підприємству значно невигідніше, ніж використовувати їх на умовах власності. Крім того, у результаті зворотного лізингу знижується кредитоспроможність підприємства. Проте платоспроможність його відчутно підвищується, що дає змогу розрахуватися з поточними зобов’язаннями та уникнути порушення справи про банкрутство.

Нерідко неплатоспроможне підприємство не має іншого способу відновити ліквідність, аніж вдатися до зворотного лізингу. До того ж це підприємство як збиткове може отримати значну економію на податкових платежах, які супроводжують операцію купівлі-продажу відповідного об'єкта основних фондів.

. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.

. Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низько ліквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо). Визначення оптимального обсягу та структури запасів є завданням контролінгу матеріальних потоків.

Слід ураховувати, що надмірні запаси зумовлюють не лише зниження ліквідності підприємства, а й додаткові витрати, зокрема складські чи робочої сили. Окрім того, існує ризик щодо втрати якості чи знецінення певних видів сировини й матеріалів.

. Рефінансування дебіторської заборгованості - це форма реструктуризації активів, що полягає в переведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо. Одним із факторів, які негативно впливають на фінансовий стан підприємств, зокрема на їх платоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості Погашення такої заборгованості є важливим резервом відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі. Тому санаційний менеджмент має докласти всіх зусиль, аби використати цей резерв.

Складність сьогоднішньої ситуації в керуванні підприємством полягає в тому, що в багатьох організаціях працівники бухгалтерської служби не володіють методами фінансового аналізу, а фахівці, ними що володіють, як правило, не завжди вміють читати документи аналітичного й синтетичного обліку. Звідси невміння визначати коло основних завдань, рішення яких необхідно для формування адекватної ринковим умовам системи керування фінансами підприємства, а також шляхів і способів їхнього рішення.

Метою розробки фінансової політики підприємства є побудова ефективної системи керування фінансами, спрямованої на досягнення стратегічних і тактичних цілей його діяльності. Відомо, що в сьогоднішніх умовах для більшості підприємств характерна реактивна форма керування фінансами, тобто прийняття управлінських рішень як реакції на поточні проблеми, або так зване "латання дір".

Однієї із завдань реформи підприємства є перехід до керування фінансами на основі аналізу фінансово-економічного стану з урахуванням постановки стратегічних цілей діяльності організації. Результати діяльності будь-якого підприємства цікавлять як зовнішніх ринкових агентів (у першу чергу, інвесторів, кредиторів, акціонерів, споживачів), так і внутрішніх (керівників підприємства, працівників адміністративно-управлінських структурних підрозділів).

Заставою виживаності й основної стабільності положення підприємства служить його стійкість. На стійкість підприємства роблять впливу різні фактори:

) положення підприємства на товарному ринку;

) випуск продукції, що користується попитом,;

) його потенціал у діловому співробітництві;

) ступінь залежності те зовнішніх кредиторів і інвесторів;

) наявність неплатоспроможних дебіторів.

Вищою формою стійкості підприємства є його здатність розвиватися в умовах нестабільного внутрішнього й зовнішнього середовища. Для цього підприємство повинне мати гнучку структуру фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позикові засоби, тобто бути кредитоспроможним.

Великий вплив на фінансову стійкість, також, роблять засобу, додатково мобілізовані на ринку позичкових капіталів. Чим більше коштів може залучити підприємство, тим вище його фінансові можливості, однак зростає й фінансовий ризик - чи здатний буде підприємство своєчасне розплатитися зі своїми кредиторами.

Розрізняються три принципових типи кредитної політики підприємства стосовно покупців продукції - консервативний, помірний і агресивний.

Консервативний (або твердий) тип кредитної політики підприємства спрямований на мінімізацію кредитного ризику. Така мінімізація розглядається як пріоритетна мета в здійсненні його кредитної діяльності.

Здійснюючи цей тип кредитної політики, підприємство не прагне до одержання високого додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції.

Механізмом реалізації політики такого типу є істотне скорочення кола покупців продукції в кредит за рахунок груп підвищеного ризику; мінімізація строків надання кредиту і його розміру; жорсткість умов надання кредиту й підвищення його вартості; використання твердих процедур інкасації дебіторської заборгованості.

Помірний тип кредитної політики підприємства характеризує типові умови її здійснення відповідно до прийнятої комерційної й фінансової практики й орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.

Агресивний (або м'який) тип кредитної політики підприємства пріоритетною метою кредитної діяльності ставить максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, незважаючи на високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції.

Механізмом реалізації політики такого типу є поширення кредиту на більше ризиковані групи покупців продукції; збільшення періоду надання кредиту і його розміру; зниження вартості кредиту до мінімально припустимих розмірів; надання покупцям можливості пролонгування кредиту.

Визначаючи тип кредитної політики, варто мати на увазі, що твердий (консервативний) її варіант негативно впливає на ріст обсягу операційної діяльності підприємства й формування стійких комерційних зв'язків, у той час як м'який (агресивний) її варіант може викликати надмірне відволікання фінансових засобів, знизити рівень платоспроможності підприємства, викликати згодом значні витрати по стягненню боргів, а в остаточному підсумку знизити рентабельність оборотних активів і використовуваного капіталу.

РОЗДІЛ 4

ОХОРОНА ПРАЦІ

Поліпшення умов та охоронипрацістає одним з важливих напрямків підвищення матеріального та культурного рівняжиття народу, а це, у свою чергу, сприяє зростанню якості та продуктивності праці.

Слідзазначити, що робота на комп'ютеріпід час виконання виробничих завдань, за умови дотримання вимог нормативних документів.

Основними вимогами до виробничих приміщень з експлуатації електронно-обчислювальних машин є ( ЕОМ)[3]:

-розміщення робочих місць з ПК у підвальних приміщеннях, на цокольних поверхах заборонено;

-площа на однеробоче місце має становити не меншеніж 6,0 м2 , а об’єм не меншеніж 20,0 м3 ;

-приміщення для роботи з ПК повинні мати природне та штучне освітлення відповідно до ДБИ В.2.5-28-2006;

-віконні прорізи приміщень для роботи з ПК мають бути обладнані регульованими пристроями ( жалюзі, завіски, зовнішні козирки);

приміщення з ПК мають бути оснащені аптечками першої медичної допомоги;

-у приміщеннях з ПК слід щоденно робити вологе прибирання;

-та іншівимоги.

Робота виконана у приміщеніплощею 10,0 м2 :(2,5×4) м2 . Стіл розташований навпроти вікна. За ним здійснюється виконання дипломної роботи. Біля столу знаходиться ліжко та стілець.

Ліжко розміром: 800 мм висота, 1400 мм ширина та 2045 мм глибина, стілрозміром: 1200 см ширина, 75 см висота і 70 см глибина, комод розміром: 610 мм довжина, 690 мм висота та 390 мм ширина. Шпалери в кімнаті бежевого кольору.

При написанні дипломної роботи використовувалась така електронна техніка: ноутбук Samsung R518 та принтер CANON PIXMA iP2700 <http://nn.blizko.ru/products/printer_canon_pixma_ip2700_struyny_tsvet_cherny_4103b009_1182674>.

Робочий стіл має простір для ніг заввишки 630 мм, завширшки 520 мм, завглибшки (на рівніколін) 500 мм, на рівніпростягнутої ноги - 750 мм.

Робочий стілець підйомно-поворотний, регулюється за висотою, за кутом і нахилом сидіння та спинки і за від станню від спинки до переднього краю сидіння, поверхня сидіння плоска, передній край - заокруглений.

Регулювання за кожним із параметрів здійснюється незалежно, легко і надійно фіксується.

Висота поверхні сидіння регулюється в межах 400 - 500 мм, а ширина і глибина становить 420 мм. Висота спинки стільця становить 300 мм, ширина - 400 мм.

Стілець має підлокітники завдовжки 350 мм, завширшки 65 мм, що регулюються за висотою над сидінням 240 мм і відстанню між підлокітниками 400 мм, що знижує статичне напруження м'язів верхніх кінцівок.

Поверхня сидіння і спинки стільця напівм'яка з нековзним, повітронепроникним покриттям, що легко чиститься і не електризується.

Екран ноутбука регулюється, під часроботи над дипломною роботою був розташований на відстані 600-700 мм з урахуванням розміру літерно-цифрових знаків і символів.

Клавіатура розташована на поверхні столу на відстані 300 мм від краю. Висота середнього рядка клавіш становить 20 мм. Поверхня клавіатури - матова.[3] Принтер розташований ліворучвід ноутбуку.

До небезпечних виробничих чинників відносятьті, що призводять до травматизму на робочому місці, а до шкідливих - чинники, що призводять до професійним захворювань чи зниження працездатності.

Згідно з [4] на роботу з електронними пристроями впливають такі небезпечні та шкідливі виробничі чинники:

а) фізичні:

підвищений рівень електромагнітного, рентгенівського, інфрачервоного випромінювання;

підвищений рівень статичної електрики;

підвищений рівень запиленості повітря робочої зони;

підвищений рівень шуму на робочому місці (відвентиляторів, процесорів, принтерів, сканерів та ін.)

підвищений чи знижений рівень освітленості;

нерівномірність розподілу яскравості в полізору;

ураження електричним струмом;

б) хімічні:

підвищений зміст у повітрі робочої зони двоокисувуглецю, озону, аміаку, фенолу, формальдегіду;

в) психофізіологічні:

напругазору, уваги;

інтелектуальні та емоційніна вантаження; монотонністьпраці;

Кожен з вище вказаних факторів підрозділяється на окремі структурні елементи. Детальна класифікація наведена в нормативному документі.

Під час роботи над дипломом робились перерви через кожні 20-30 хвилин. Режим відпочинкускладався з:

) вправ для очей: закривання та поступове відкриття очей, напружуючи очнім'язи, коловірухи очима з фіксуванням погляду додолу-вліво-вгору-вправо-додолу, швидкого моргання;

) вправ для поліпшення мозкового кровообігу: нахили та махи рукою вперед та назад, розведення ліктів та нахили головою вперед та назад;

)вправ для рук: згинання та розгинанняпальців, рук в зап'ястках, рук в ліктьовихсуглобах.

Доцільно вказати і правила охорони праці під час експлуатації ЕОМ, оскільки вони є також є важливим аспектом для запобігання впливу негативних факторів на організм людини. Основними з них є:

-  у приміщеннях з джерелами шкідливих виробничих факторів робочі місця користувачів мають розміщуватися в ізольованих кабінах, які обладнані повітрообміном;

   заземлені конструкції, що знаходяться в приміщеннях, де розміщені робочі місця користувачів ПК (батареї опалення, водопровідні труби, кабелі із заземленим відкритим екраном), мають бути надійно захищені діелектричними щитками або сітками з метою недопущення потрапляння користувачів під напругу;

-        приміщення, де розміщені робочі місця користувачів, крім приміщень, у яких розміщені робочі місця користувачів ПК загального призначення (сервер), мають бути оснащені системою автоматичної пожежної сигналізації відповідно до вимог.

Ці правила призначені для запобігання несприятливій дії шкідливих факторів, що негативно впливають на здоров'я людини під час роботи з ПК, яка супроводжується зоровим та нервово-емоційним напруженням й виконується у вимушеній позі на фоні обмеженої загальної м'язової активності (гіподинамії) під впливом комплексу фізичних факторів - шуму, електростатичного поля, неіонізуючих та іонізуючих електромагнітних випромінювань тощо.

В якості профілактичних заходів для забезпечення пожежної безпеки слід використовувати скриту електромережу, надійні розетки з пожежобезпечних матеріалів, силові мережі живлення устаткування виконувати кабелями, розрахованими на підключення в 3-5 разів більшого навантаження, включати й виключати живлення обладнання за допомогою штатних вимикачів.

Треба регулярно робити очистку внутрішніх частин комп'ютерів, іншого устаткування від пилу, розташовувати комп'ютери на окремих неспалюваних столах. Для запобігання іскріння необхідно рідше встромляти і вийма тиштепсельні вилки з розеток.

Щодо покращення умов праці, то пропонується. Збільшення вологості повітря на 10-20 % , що буде сприяти більш продуктивній роботі. Можна встановити у кімнаті кондиціонер.

Робота з комп'ютером вимагає значної розумової напруги і супроводжується нервово-емоційним навантаженням користувачів, високою напругою зорової роботи і досить значним навантаженням на м'язи рук. Тому краще робити частіше вправи для відпочинку і повторювати їх декілька разів.

ВИСНОВКИ

Показником конкурентноздатності господарюючого суб'єкта на ринку є його фінанси. Тому вивірена фінансово - господарська діяльність підприємства є запорукою його життєдіяльності в умовах ринкової економіки.

В ринковій економіці роль фінансового аналізу не тільки підсилилася, але і якісно змінилася. Це пов'язано головним чином з тим, що фінансовий аналіз із рядової ланки економічного аналізу перетворився в умовах ринку в головний метод оцінки всієї економіки.

Фінансовий аналіз являє собою метод оцінки минулого й майбутнього фінансового стану господарюючого суб'єкта на основі вивчення залежності й динаміки показників фінансової інформації. В залежності від отриманих результатів аналізу отримуємо різноманітні шляхи покращення фінансово - господарської діяльності підприємства. Дослідивши діяльність підприємства за період 2010-2012рр., на підставі даних звітності тепер можливо представити реальну картину фінансового стану підприємства та за допомогою промодельованої ситуації з прибутками подальший розвиток підприємства на майбутнє.

Загалом, щодо показників ліквідності підприємства можна сказати, що підприємство неліквідне і неплатоспроможне. У підприємства недостатньо оборотних активів на підприємстві, щоб при необхідності негайно погасити свої зобов’язання та ефективно продовжувати свою діяльність. Але основну частку в активах підприємства займає дебіторська заборгованість, тому підприємству необхідно негайно переглянути свою політику по відношенню до дебіторів

Аналіз показників фінансової стійкості показує, що підприємство має погану фінансову стійкість, воно повністю залежить від позикових коштів, на протязі трьох років отримує збитки. З розрахованих показників ділової активності можна зробити висновок, що підприємство хоча і незначно збільшує оборотність активів та фінансових ресурсів, але їх величина незначна для такого підприємства. Тому можна сказати, що у підприємства кризовий стан і воно прямує до процедури банкрутства. Ці висновки підтверджують і показники ймовірності банкрутства підприємства, що показали велику вірогідність настання даної процедури.

Це свідчить про те, що підприємство не ефективно використовує свої активи та фінансові ресурси, проводить не досить активну політику на ринку серед покупців і тому продукція не має достатнього попиту, крім того дуже погана проводиться політика з дебіторами, про що свідчить велика сума дебіторської заборгованості. Тому необхідно розробити ефективні заходи щодо покращення фінансового стану підприємства.

Заходи, направлені на покращення фінансового стану підприємства, можуть включати в себе:

вивчення попиту на продукцію, яка випускається, з метою поширення ринку збуту або переорієнтації на випуск іншої продукції;

аналіз складових собівартості продукції й визначення шляхів її зниження;

виявлення наднормативних запасів матеріальних цінностей для залучення їх до господарського обороту або реалізації;

вивчення руху дебіторської заборгованості з метою її зменшення;

вивчення можливості отримання довгострокових кредитів;

аналіз складових короткострокової кредиторської заборгованості і можливості її зменшення;

заходи щодо підвищення ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості та ділової активності підприємства;

- проведення санаційних заходів;

розробка оздоровчих заходів щодо ефективного використання активів та фінансових ресурсів підприємства;

контроль за фінансовим станом підприємства і дотриманням розробленої фінансової стратегії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.       Авер'янова Є., Верхогляд В., Діброва Н., Єрохін К., Пархоменко В. Фінансова звітність[Текст]: Консультації. Роз'яснення спеціалістів міністерств та відомств. Нормативна база: Практичне керівництво. - Д. : Баланс-Клуб, 2009. - 221 с.

.        Азаренкова Галина Михайлівна, Журавель Тетяна Миколаївна, Михайленко Роман Михайлович. Фінанси підприємств[Текст]: Навч. посібник для самост. вивчення дисципліни - 2. вид., випр. і доп. - К. : Знання-Прес, 2008. - 288с.

3.   Алексеев І.В., Мороз А.С., Романів Є.М., Хома І.Б. Фінансовий аналіз[Текст]: техніка розрахунків та моделювання економічних ситуацій[Текст]: Навч. Посібник. - Львів: Видавництво "Бескид Біт", 2003. - 152 с.

4.       Андріанова Ірина Іванівна, Ісайко Володимир Андрійович. Фінанси підприємств[Текст]. Практикум: навч.-метод. посібник / Національна академія держ. управління при Президентові України. Одеський регіональний ін-т держ. управління. - О. : ОРІДУ НАДУ, 2007. - 274с.

5.   Білик М.Д., Павловська О.В., Притуляк Н.М., Невмержицька Н.Ю. Фінансовий аналіз[Текст]: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2008. - 592 с.

6.       Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент[Текст]: Учебный курс.- К., 2010. - 448 с.

7.       Бланк И.А. Финансовый менеджмент[Текст]: Учебный курс. - 2-е изд., випр. і доп. - К.: Знання, 2006. - 261 с.

.        Бочаров В. В. Финансовый анализ[Текст]. Краткий курс. 2-е изд. - СПб.:Вильямс, 2007. - 464 с.

.        Господарський кодекс України [Електроний носій]від 16.03.2003 № 436-IV

.        Дєєва Н.М., Дедіков О.І. Фінансовий аналіз[Текст]: Навч. посіб. - К:

11.     Дєєва Надія Миколаївна, Дедіков Олексій Іванович. Фінансовий аналіз[Текст]: Навч.-метод. посібник для студ. вищих навч. закл. / Дніпропетровська держ. фінансова академія. - Д. : ДДФА, 2006. - 380с.

12. Дєєва Н.М., Дедіков О.І. Фінансовий аналіз[Текст]: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 328 с.

13.     Дікань Лариса Василівна, Вороніна Олександра Олександрівна. Фінансовий результат підприємств: теоретичні узагальнення та прикладний аналіз[Текст]: монографія. - Х. : СПД ФО Лібуркіна Л.М., 2008. - 92c.

14. Економічний аналіз[Текст]: Навч. посібник / М. А. Болюх, В. З. Бурчевський, М. І. Горбатюк, за ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка. - К.: КНЕУ, 2010. - 540 с.

15.     Економічний словник[Текст]. За редакцією доктора економічних наук, професора С.В. Мочерного перераб. и доп. - К.: Эльга, Ника-центр, 2010. - 656с.

16.     Захарченко В.О., Счасна С.І. Систематизація методів оцінки фінансового стану підприємства[Текст]// Фінанси підприємств 2007 №1, С. 137 - 144.

17. Іванієнко В. В. Фінансовий аналіз[Текст]: Навч. посіб. - 2-ге вид. - Х.: Видавничий Дім «ІНЖЕК», 2009. - 168 с.

18.     Івахненко В.М. Курс економічного аналізу[Текст]: Навч. посіб. - 3-тє вид., перероб.і доп. - К.: Знання-Прес, 2010.

19.     Івахненко В.М. Курс економічного аналізу[Текст]: Навч. посіб. - 5-е вид., Питер, 2009. - 240 с.

20. Ізмайлова К. В. Сучасні технології фінансового аналізу[Текст]: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2010. - 148 с.

21.     Ковалев В.В. Курс финансового менеджмента[Текст]. М.: ТК Велби, Проспект, 2008. - 448 с.

22.   Коваленко Л.О., Ремньова Л.М. Фінансовий менеджмент[Текст]: Навч. пос. − 3-тє вид., випр. і доп. − К.: Знання, 2008. − 483 с.

23.     Колчина Нина Васильевна, Поляк Г. Б., Бурмистрова Л. М., Пантелеев А. П., Португалова О. В. Финансы организаций (предприятий) [Текст]: Учебник для студ. вузов, обучающихся по экон. спец. 080105 "Финансы и кредит" / Нина Васильевна Колчина (ред.). - 4.изд., перераб. и доп. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2007. - 382с.

.        Кондрашихін Андрій Борисович, Пепа Тарас Вадимович, Федорова Валерія Олександрівна. Фінансова санація і банкрутство підприємств[Текст]: навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. - К. : Центр учбової літератури, 2007. - 208с.

25. Кононенко О. Анализ финансовой отчетности[Текст]. - Х.: Фактор, 2008. - 144 с.

26.     Копилюк О. І., Штангрет А. М. Фінансова санація та банкрутство підприємств[Текст]: Навч. посіб. / Українська академія друкарства. - 2.вид. - Л. : УАД, 2005. - 150с.

.        Корецька Світлана Олександрівна. Фінансова санація та банкрутство підприємств[Текст]: Навч. посібник / Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т держ. та муніципального управління". - Запоріжжя : ГУ "ЗІДМУ", 2005. - 159с.

28. Корнєєв М.В. Фінансовий аналіз[Текст]: навч. посіб. - Дніпропетровськ, ДНУ - 150 с

29.     Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. - К.: Т-во „Знання” КОО, 2000.

.        Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз[Текст]. - Дніпропетровськ: ДАУБП, 2000. - 152 с.

31.   Крамаренко Г.О., Чорна О.Є. Фінансовий менеджмент[Текст]. 2-ге вид.: Підручник. − Київ: Центр учбової літератури, 2009. − 520 с.

32.     Кузенко Тетяна Борисівна, Кузькін Євген Юрійович, Сабліна Наталія Вікторівна. Фінанси підприємств[Текст]: конспект лекцій для студ. усіх спец. всіх форм навчання / Харківський національний економічний ун-т. - Х. : ВД "ІНЖЕК", 2007. - 168с.

33. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання[Текст]: Монографія. - К.: КНЕУ, 2001.

34.     Любушин Н.П., Лещева В.Б., Дьякова В.Г. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия[Текст]: Учеб. пособие для вузов / Под ред. проф. Н.П. Любушина. - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2003.

35.     М.: ИНФРА-М, 2009. - 208 с.

36. Макарьян Э. А., Герасименко Г. П. Финансовый анализ[Текст]. - М., 2008.

37.     Мец В. О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства[Текст]: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2003. - 278 с.

.        Олійник Олександр Васильович, Юшко Сергій Васильович, Нагаєва Галина Олександрівна. Фінансовий менеджмент[Текст]: Навч.-метод. посібник для студ. освітньо- кваліфікаційного рівня спеціаліст за спец.:6.050100 "Облік і аудит", 6.060100 "Фінанси" / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. - Х. : ХНАУ, 2006. - 158с.

.        Омелянович Лідія Олександрівна, Чайковська Ольга Василівна, Долматова Галина Євгенівна, Іванова Оксана Володимирівна, Кононенко Алла Федорівна, Канєєва Ірина Ісмаіловна. Фінансова діяльність суб`єктів господарювання[Текст]: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Донецький національний ун-т економіки і торгівлі ім. Михайла Туган- Барановського. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Донецьк : ДонНУЕТ, 2008. - 281c.

40.   Онисько С.М., Марич П.М. Фінанси підприємства[Текст]: Підручник для студентів вищих закладів освіти. 2- ге видання виправлене і доповнене. − Львів: «Магнолія Плюс», 2006. − 367 с.

41. Павловська О.В., Притуляк Н.М., Невмержицька Н.Ю. Фінансовий аналіз[Текст]: Навч.-мет. Посібник для самостійного вичення дисципліни[Текст]. - К.:КНЕУ, 2007.

42.     Партин Галина Остапівна, Білецька Наталія Павлівна, Тимощук Мирослава Романівна, Гирик Ольга Семенівна. Фінанси підприємств[Текст]: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни:для студ. вищ. навч. закл. / Національний банк України; Львівський банківський ін-т - Л. : ЛБІ НБУ, 2009. - 112с.

43. Партин Г.О., Загородній А.Г. Фінанси підприємств[Текст]: Навч. посіб. - К., Знання, 2006. - 379 с.

44.     Передерієнко Надія Іванівна, Котляревський Ярослав Вікторович, Дем'яненко Оксана Миколаївна. Фінансовий менеджмент[Текст]: підручник для студ. вищих навч. закл.. - Л. : Українська академія друкарства, 2008. - 200c.

.        Петряєва Зоя Федорівна. Фінансовий аналіз діяльності підприємства[Текст]: Навч. посіб. / Харківський держ. економічний ун-т. - Х. : ХДЕУ, 2002. - 164с.

46.   Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств[Текст]: Підручник 3-тє вид., перероб. та доп. − К.: КНЕУ, 2000. − 460с.

47.           Положение (стандарт) бухгалтерского учета 2 «Баланс», [Електроний носій] утвержденное приказом Министерства финансов Украины от 31.03.99г., № 87 (с изменениями и дополнениями).

48.     Положение (стандарт) бухгалтерского учета 2 «Отчет о собственном капитале» [Електроний носій], утвержденное приказом Министерства финансов Украины от 31.03.99г., № 87 (с изменениями и дополнениями)

49. Прокопенко І. Ф., Ганін В. І., Петряєва Ф. Курс економічного аналізу[Текст]: Підручник / За ред. І. Ф. Прокопенка. - Харків: Легас, 2004. - 384 с.

50.     Роберт С. Хиггинс. Финансовый анализ[Текст]. Инструменты для

51.   Романенко О.Р. Фінанси[Текст]: Підручник . 4-те вид. − К.: Центр учбової літератури, 2009. − 312 с.

52.     Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єкта господарювання[Текст]: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2008. -554с.

53. Фролова Т.О. Фінансовий аналіз[Текст]: Навчально-методичний посібник для сам. вивчення та практичних занять. - К.: Вид-во Європейського університету, 2005.

54.     Цал-Цалко Ю.С. Фінансовий аналіз[Текст]: Підручн. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 566 с.

.        Череп А.В. Економічний аналіз[Текст]: Навч. посіб. - К.: Кондор, 2007. - 160 с.

.        Шевчук Олександра Василівна, Іванчук Римма Миколаївна, Бикадорова Наталія Олексіївна, Анисимова Ганна Степанівна. Фінансовий менеджмент[Текст]: навч.-метод. посібник для організації самост. роботи студ. та магістрантів екон. спец. / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка - Луганськ : Альма-матер, 2008. - 358с

.        Шелудько Валентина Миколаївна. Фінансовий менеджмен[Текст]т: Підручник. - К. : Знання, 2006. - 439с.

.        Шеремет Олег Олексійович. Фінансовий аналіз[Текст]: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Національний ун-т харчових технологій. - К. : Кондор, 2007. - 196с.

.        Шиян Дмитро Вікторович, Строченко Наталія Іванівна. Фінансовий аналіз: Навч. посіб.. - К. : А.С.К., 2008. - 230с.

60.     Шморгун Н.П., Головко І.В. Фінансовий аналіз[Текст]: Навч. посіб. - К.: ЦНЛ, 2006. - 528 с.

61.     Яремко Ігор Йосифович. Управління капіталом підприємства: економічний і фінансовий інструментарій[Текст]: Моногр.. - Л. : Каменяр, 2008. - 176с

ДОДАТКИ

Додаток А

Баланс на 31 грудня 2011 р.

Форма № 1 Код за ДКУД

Керівник__________________________________________

Головний бухгалтер__________________________________________

Додаток Б

ЗВІТ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ за 2011 рік

Керівник______________________________________________

Головний бухгалтер_____________________________________

Додаток В

Баланс на 31 грудня 2012 р.

Форма № 1 Код за ДКУД

Керівник__________________________________________

Головний бухгалтер__________________________________________

Додаток Г

ЗВІТ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ за 2012 рік

Керівник______________________________________________

Головний бухгалтер_____________________________________