Аналіз діяльності ТОВ 'Брянківське управління шахтобудмеханізації'

Аналіз діяльності ТОВ 'Брянківське управління шахтобудмеханізації'

Міністерство освіти і науки України

Донбаський державний технічний університет

Кафедра менеджменту

ЗВІТ

з управлінсько-економічної практики на ТОВ «БУШБМ»

м. Алчевськ, 2013 р.

Вступ

Економічні реформи, що здійснюються в Україні істотно змінили суть та значення підприємств, як ланки народного господарства. Поряд з організаціями державної власності, з’явилися також приватні, змішані та підприємства колективної власності. А ринкові відносини ставлять підприємство в принципово нові відносини з іншими організаціями, виробниками, партнерами.

Підвищилося також значення підприємств у економіці країни: тепер вони є центром економічної діяльності. Тобто, при добре налагодженому механізмі взаємодії державного апарату та підприємств, а також грамотно сформованій законодавчій базі, й економіка країни буде зростати. Звичайно, що результати діяльності підприємств залежать не тільки від зовнішніх факторів, а й від внутрішніх, таких як форма власності, концентрація виробництва, спеціалізація виробництва, кооперування, комбінування виробництва та компетентне керування.

Вивчення нових явищ у бізнесі і громадському житті неможливе без придбання практичних знань та навичок. Адже кваліфікований менеджер повинен добре знати не тільки загальні закономірності і тенденції розвитку економіки, але й тонко розуміти прояви загальних, специфічних і приватних економічних законів у практиці підприємства. Він повинен володіти сучасними методами економічних досліджень, комплексного економічного і фінансового аналізу, а також володіти методами роботи з людьми.

Саме тому так важливо навчати молодих фахівців для того, щоб закласти основу подальшого розвитку не тільки окремих підприємств, а й економіки в цілому. Адже тільки на практиці, при реальному застосуванні теоретичних знань можна дійсно зрозуміти, поглибитися та закріпити вже досягнуті знання.

Основною ціллю управлінсько-економічної практики є закріплення теоретичних знань та придбання практичних навичок в галузі економіки, організації та управління у будь-якому за формою власності підприємстві.

Основні завдання під час проходження практики:

загальне знайомство з підприємством;

вивчення основних напрямків діяльності підприємства;

вивчення основних економічних показників;

Об'єктом дослідження є компанія ТОВ «БУШБМ» (м. Брянка), що займається будівництвом доріг, аеродромів та улаштуванням поверхонь спортивних споруд.

1. Загальна характеристика ТОВ «БУШБМ»

1.1 Організаційно-правові форми підприємств

За організаційно-правовою формою об’єкти господарювання поділяються на:

Підприємства - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності (приватні підприємства, державні, унітарні, казенні, комунальні, дочірні, іноземні підприємства, підприємство об’єднання громадян, споживчі кооперації).

Приватне підприємство (ПП) - це повноправна юридична особа. Так, відповідно до ст. 113 ГК, приватним підприємством є підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їхньої) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (дочірнє підприємство іншого приватного підприємства). Отже, основною особливістю такого підприємства є лише форма власності, на базі якої воно функціонує.

Засновниками ПП можуть бути або тільки фізичні особи (обмежень щодо кількості немає, але якщо кількість більше 10 осіб, то це вже має бути акціонерне товариство), або тільки одна юридична особа.

Коли ПП буде створюватись декількома фізичними особами, то воно вважатиметься корпоративним підприємством. Це значить, що статутний капітал буде розділений на частки (частка кожного засновника визначається у статуті). Проте від цього ПП не стає господарським товариством. Для деяких господарських товариств (АТ, ТОВ, ТДВ) законодавством передбачений мінімальний розмір статутного капіталу.

Оскільки порядок створення та діяльності приватного підприємства окремим законом не врегульований, доводиться керуватися загальними нормами Цивільного та Господарського кодексів. У зв'язку із цим конкретні питання діяльності приватного підприємства (наприклад, порядок створення та діяльності органів управління, формування статутного капіталу, порядок прийняття нових учасників, розподілу дивідендів тощо) слід детально зазначити у статуті. Бажано не обмежуватися загальними фразами, а включати до статуту чіткі формулювання, щоб не створювати зайвих незручностей.

Приватне підприємство підлягає державній реєстрації у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Статутний капітал має бути сформований в принципі, це вимога ГК. Формується статутний капітал за рахунок внесків засновників як грошовими коштами, так і цінними паперами, речами, об’єктами інтелектуальної власності.

Законодавство не містить будь-яких обмежень щодо розміру статутного фонду приватного підприємства. Під час формування статутного фонду приватного підприємства слід виходити лише з принципу “достатності для здійснення господарської діяльності“.

Власником усіх переданих до статутного капіталу цінностей стає ПП. Правовстановними документами є статут та акт приймання-передачі майна.

Приватне підприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Управління приватним підприємством здійснюється згідно з його установчими документами (статут, засновницький договыр). Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарним є підприємство, засноване на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративним є підприємство, засноване на приватній власності двох або більше осіб.

Наведене вище, дає можливість окреслити такі основні ознаки приватного підприємства, як відсутність законодавчо-встановленого обмеження, пов’язаного з формуванням статутного фонду, можливість самостійного визначення засновниками принципів і механізмів управління підприємством, здійснення господарської діяльності з використанням найманої праці чи без її використання. Саме самостійне, на власний розсуд, визначення власником засад діяльності приватного підприємства зумовлює поширеність зазначеного виду підприємства в Україні.

Господарські товариства - підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та (або) громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів [1].

Акціонерні товариства набули значної популярності завдяки своїм позитивним рисам. Однак цим товариствам притаманно чимало негативних рис, що зумовлює необхідність державного регулювання з метою зменшення небезпечних для суспільства проявів таких рис.

Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю - господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки (паї), розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Обов'язковим вищим органом товариства є загальні збори, рішення на яких приймається більшістю голосів. Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше як 2 рази на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності більш як 60% голосів.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників, її повноваження при цьому визначено ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» та установчими документами товариства.

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа у кількості не менше трьох осіб. Її діяльність регламентовано ст. 63 Закону України «Про господарські товариства».

Відповідність товариства до цілого і його учасників зокрема обмежується розміром та частками статутного капіталу.

Статутний капітал ТОВ може бути сформований декількома шляхами: за допомогою майнових внесків та/або за допомогою грошових внесків учасників ТОВ.

Формування статутного капіталу майном передбачає відчуження майна засновників у власність ТОВ.

Формування статутного капіталу за рахунок грошових внесків передбачає внесення відповідної суми грошових коштів на рахунок ТОВ.

Законодавством України передбачена можливість формування статутного капіталу ТОВ не в повному обсязі від зазначеного. Таким чином статутний капітал може бути сформований не менше ніж на 50% від суми зазначеної в статутних документах. В такому випадку засновники зобов'язані сформувати статутний капітал ТОВ в повному обсязі в зазначений законодавством для цього термін.

Товариство з обмеженою відповідальністю є різновидом об'єднання капіталів, що не потребує обов'язкового особистого участі своїх членів у справах суспільства.

Товариство з додатковою відповідальністю - товариство, статутний фонд якого поділено на частки у визначених установчими документами розмірах. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатністю цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Товариства з додатковою відповідальністю мають ті ж переваги і недоліки, що і ТОВ. Додатковою їх перевагою є те, що вони привабливіші для кредиторів, оскільки несуть додаткову особисту відповідальність за зобов’язання товариства, але в той же час це є і їх недоліком.

Повне товариство - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитне товариство - товариство, в якому разом з одним або більше учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Найменування та місцезнаходження підприємства

Найменування товариства:

Українською мовою:

Повне найменування: Товариство з обмеженою відповідальністю «Брянківське управління шахтобудмеханізації».

Скорочене найменування: ТОВ «БУШБМ».

Російською мовою:

Повне найменування: Общество с ограниченной ответственностью «Брянковское управление шахтостроймеханизации».

Скорочене найменування: ООО «БУШСМ».

Місцезнаходження товариства: Україна, 94105 м. Брянка-5, Луганська область, вул.. Шахтарської дивізії, 25

1.2 Юридичний статус та мета діяльності ТОВ «БУШБМ»

Товариство з обмеженою відповідальністю «Брянківське управління шахтобудмеханізації» (далі Товариство) є юридичною особою, створеною у формі товариства з обмеженою відповідальністю згідно з законодавством України і діє на основі Конституції України, Цивільного та Господарського кодексу України, Законів України «Про господарські товариства», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу», а також на основі інших чинних нормативних актах України. ТОВ «БУШБМ» було зареєстроване як юридична особа 21 жовтня 2009 року.

Товариство має самостійний баланс, поточний, валютний та інші рахунки в банках, печатку та штампи зі своїм найменуванням, знаки для товарів і послуг, фірмове найменування, які затверджуються директором товариство та реєструються згідно з чинним законодавством.

Його учасники самостійно визначають свою управлінську структуру, порядок прийняття рішень, маркетингову та цінову політику, політику оплати праці та виплати дивідендів, а також вирішують інші питання ведення та управління товариством.

Товариство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями лише в межах вартості належного йому майна, на яке може бути звернено стягнення за законодавством України. Учасники несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства тільки у межах вартості свого внеску (частки), включаючи і не внесені частини внесків.

А також товариство не відповідає за зобов’язання учасника укладених ним від імені товариства (за винятком тих випадків, коли такі договори будуть схвалені рішенням Зборів Учасників) та за зобов’язаннями юридичних осіб, створених товариством, і такі юридичні особи не відповідають за зобов’язаннями товариства.

Товариство створене з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками товариства.

Для досягнення своєї мети підприємство має право:

набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов’язки,

виступати від свого імені позивачем та відповідачем у суді, господарському суді;

укладати на території України та за її межами будь-які договори, що не є забороненими законами місця їх укладання або виконання з українськими та іноземними юридичними особами та громадянами;

приймати на себе боргові зобов’язання, випускати векселі, облігації,інші цінні папери;

отримувати кредити (займи), інвестувати та реінвестувати кошти;

купувати, передавати в користування (оренду), одержувати в користування (аренду), чи іншим законним чином, набувати рухоме і нерухоме майно, де б воно не знаходилось, володіти користуватися і розпоряджатися ним;

продавати свою продукцію (послуги) юридичним та фізичним особам в Україні та за кордоном;

орендувати та купувати земельні ділянки, будівлі та інше майно;

відкривати та використовувати банківські рахунки в будь-якій валюті на території України та за її межами у відповідності з вимогами чинного законодавства;

купувати, володіти та розпоряджатися акціями, інвестиціями чи частками в інших підприємствах;

виключати з товариства учасників, які систематично не виконують або неналежним чином виконують свої обов’язки (на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності як 60 % загальної кількості голосів учасників товариства).

Статутний капітал товариства складає 65 000 гривень і складається з вкладів учасників, поділених на частки, які розподіляються між учасниками в розмірі, вказаному у статуті підприємства (між трьома засновниками - фізичними особами, у розмірі, відповідно, 76,9%, 15,4%, 7,7%) .

Розподіл прибутку та виплати частки прибутку (дивідендів) здійснюється один раз на рік за підсумками фінансово-господарської діяльності у такій пропорції: 50% прибутку підлягає сплаті учасникам у вигляді дивідендів, інші 50% прибутку залишаються у розпорядженні товариства для використання у цілях його розвитку, якщо інше не вирішено зборами учасників. Збитки, якщо їх зазнало товариство при здійсненні господарської діяльності покриваються за рахунок нерозподіленого прибутку відповідного періоду, за рахунок інших фондів товариства, к тому числі коштів резервного фонду, а при їх недостатності за рахунок додаткових внесків учасників, розмір. Терміни та порядок внесення яких вирішується зборами учасників.

1.3 Основні види діяльності підприємства

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації. КВЕД призначено для використання органами державного управління, фінансовими органами та органами статистики.

Впровадження КВЕД забезпечує:

проведення статистичних обстежень економічної діяльності підприємств та організацій і аналізу статистичної інформації на макрорівні (складання міжгалузевого балансу виробництва і розподілу товарів та послуг відповідно до системи національних рахунків);

реєстрацію та облік підприємств і організацій за видами економічної діяльності у єдиному державному реєстрі підприємств і організацій;

застосування єдиної статистичної термінології та визначень щодо статистичних одиниць, прийнятих у Європейському Союзі;

можливість зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною.

Згідно статуту ТОВ «БУШБМ», підприємство виконує наступні види робіт, які відповідають КВЕД:

Монтаж інженерних споруд;

.11 Будівництво доріг і автострад;

.20 Улаштування фундаментів: збірних та монолітних;

.91 Будівництво гідротехнічних споруд та комплексів;

.22 Монтаж та встановлення дерев’яних конструкцій;

.25.4 Улаштування металевих конструкцій будівель і споруд.

1.4 Структура робіт підприємства

Ліцензування - це процес видачі спеціального дозволу (ліцензії) на той чи інший вид господарської діяльності, який підлягає ліцензуванню. Перелік ліцензованих видів діяльності зафіксований у Законі України "Про ліцензування окремих видів господарської діяльності".

Під ліцензуванням розуміють різновид контролю здійснюваного державою, який спрямований на захист прав, здоров'я і моральності громадян, а також їх законних інтересів, забезпечує безпеку і оборону країни. Можна також сказати, що ліцензування - це комплекс заходів, пов'язаних з видачею ліцензій, припиненням її дії або ж призупинення і поновлення дії ліцензій, анулювання ліцензій, здійснення контролю ліцензії за дотриманням ліцензіатами умов та вимог ліцензійної діяльності та ін

.00.00 Будівельні та монтажні роботи:

.01.00 Розробка ґрунтів, улаштування ґрунтових споруд;

.02.00 Улаштування основ та фундаментів збірних та монолітних;

.05.00 Зведення металевих конструкцій;

.06.00 Зведення збірних бетонних та залізобетонних конструкцій;

.07.00 Зведення монолітних бетонних, залізобетонних та армоцементних конструкцій;

.08.00 Зведення кам’яних та армокам’яних конструкцій;

.09.00 Зведення дерев’яних конструкцій;

.10.00 Монтаж інженерних споруд;

.12.00 Будівництво гідротехнічних споруд та комплексів;

.18.00 Клас наслідків (відповідальності) об’єктів буівництва:

клас СС2 - середні наслідки;

.19.00 Умови будівництва:

звичайні;

.00.00 Будівництво транспортних споруд:

.02.00 Доріг автомобільних;

.08.00 Клас наслідків (відповідальності) транспортних споруд:

клас СС2 - середні наслідки;

.09.00 Умови будівництва:

звичайні.

Класу наслідків СС2 відповідає можлива небезпека для здоров’я і життя людей в кількості:

які постійно перебувають на об'єкті - від 20 до 300 осіб;

які періодично перебувають на об'єкті - від 50 до 1000 осіб;

які перебувають поза об'єктом - від 100 до 50000 осіб.

А також обсяг можливого економічного збитку в розмірі від 2000 до 150000 мінімальних розмірів заробітних плат, втрата об'єктів культурної спадщини категорії об'єктів місцевого значення та припинення функціонування комунікацій транспорту, зв'язку, енер­гетики, інших інженерних мереж на регіональному або місцевому рівні.

А умови будівництва дозволяють «окреслити» території діяльності того чи іншого товариства (бувають звичайні, територій підвищеної сейсмічності, територій зі складними інженерно-геологічними умовами).

1.5 Організаційна структура та основні функції відділів

Організаційна структура - сукупність всіх елементів і ланок системи управління і встановлених між ними постійних зв'язків.

Різноманіття назв видів структур управління пов'язано з поглибленням пізнанням об'єкта дослідження і прагненням авторів зробити свій внесок у науку, знайшовши більш точне або більш образну назву того чи іншого виду структур.

Розглянемо типи структур управління більш детально.

Лінійна структура управління

Лінійна структура управління проста за своєю суттю, основним принципом її побудови є вертикальна ієрархія, тобто підпорядкованість ланок управління знизу доверху. При лінійній структурі управління жорстко здійснюється принцип єдиноначальності [3].

Ця структура управління використовується у випадках, коли виконувана робота проста й одноманітна і власник підприємства має можливість постійно контролювати роботу персоналу. Вона характерна для дрібного бізнесу.

Цей тип управлінської структури, як правило, сприяє формуванню стабільної і міцної організації і використовується тільки на самих нижніх виробничих ланках (у групах, бригадах), а також на малих підприємствах у початковий період їх становлення.

Переваги лінійної організаційної структури:

оперативність прийняття та реалізації управлінських рішень;

відносна простота реалізації функцій управління;

чітко виражена відповідальність.

Серед недоліків можна назвати:

безліч контактів з підлеглими, інформаційне перевантаження;

при великому числі рівнів управління подовжується процес прийняття та реалізації управлінських рішень;

збільшення кількості рівнів управління при зростанні організації;

жорсткість структури.

Функціональна структура управління

Функціональна структура склалася як результат ускладнення процесу управління. Особливість функціональної структури полягає в тому, що хоча і зберігається єдиноначальність, але по окремих функціях управління формуються спеціальні підрозділи, працівники яких володіють знаннями і навичками роботи в даній галузі управління.

В принципі, створення функціональної структури зводиться до групування персоналу по тим широким завданням, які він виконує. Конкретні характеристики та особливості діяльності того чи іншого підрозділу (блоку) відповідають найбільш важливих напрямків діяльності всього підприємства.

Традиційні функціональні блоки підприємства - це відділи виробництва, маркетингу, фінансів. Це широкі галузі діяльності, або функції, які є на кожному підприємстві для забезпечення досягнення його цілей.

В умовах даної структури управління кожний орган управління, а також виконавець спеціалізується на виконанні окремих функцій управлінської діяльності. При цьому створюється апарат фахівців, що відповідають тільки за певну ділянку роботи. В основі функціональної структури управління лежить принцип повного розпорядництва в межах виконуваної функції [4].

Якщо розмір всієї організації або даного відділу великий, то основні функціональні відділи можна, в свою чергу, підрозділити на більш дрібні функціональні підрозділи. Вони називаються вторинними, або похідними. Основна ідея тут полягає в тому, щоб максимально використовувати переваги спеціалізації і не допускати перевантаження керівництва. При цьому необхідно дотримуватися відомої обережності з тим, щоб такий відділ (або підрозділ) не ставив би свої власні цілі вище загальних цілей всього підприємства.

Переваги функціональної структури управління:

висока компетентність фахівців, що відповідають за здійснення конкретних функцій;

виключення дублювання і паралелізму у виконанні управлінських функцій;

зменшення потреби у фахівцях широкого профілю.

Недоліки функціональної структури управління:

надмірна зацікавленість у реалізації цілей і завдань "своїх" підрозділів;

труднощі в підтримці постійних взаємозв'язків між різними функціональними службами;

тривала процедура прийняття рішення;

відносно застигла організаційна структуру, яка ледве реагує на зміни.

Лінійно-функціональна структура управління

Найбільш поширеним підходом до побудови структури управління є лінійно-функціональний, що передбачає функціональний розподіл управлінської праці в підрозділах різних рівнів і поєднання лінійного та функціонального принципів управління.

Лінійно-функціональна структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій.

Функціональні керівники мають право безпосередньо впливати на виконавців. При цьому аби усунути можливість отримання виконавцями суперечливих вказівок: або вводиться пріоритет вказівок лінійного керівника, або функціональному керівнику передається лише певна частина повноважень, або функціональному керівнику передається тільки право рекомендацій.

Перевагами цієї структури є:

висока компетентність функціональних керівників;

зменшення дублювання зусиль і споживання матеріальних ресурсів у функціональних областях;

високий рівень використання потужностей.

Її недоліками є:

складність регулювання відносин лінійних і функціональних керівників;

у випадку реорганізації збільшується потік інформації, який спричиняє перевантаження керівників

надмірна зацікавленість у результатах діяльності "своїх" підрозділів;

збільшення часу прийняття рішень через необхідність погоджень;

реакція на зміни ринку надзвичайно сповільнена.

Ця оргструктура застосовується при вирішенні задач, які постійно повторюються, забезпечуючи максимальну стабільність організації[3].

Матрична структура управління

Матрична структура являє собою гратчасту організацію, побудовану на принципі подвійного підпорядкування виконавців: з одного боку, безпосередньому керівникові функціональної служби, що надає персонал і технічну допомогу керівнику проекту, з іншого - керівнику проекту, що наділений необхідними повноваженнями для здійснення процесу управління в відповідності з запланованими термінами, ресурсами і якістю. При такій організації керівник проекту взаємодіє з двома групами підлеглих: з постійними членами проектної групи і з іншими працівниками функціональних відділів, що підкоряються йому тимчасово і по обмеженому колу питань. При цьому зберігається їх підпорядкування безпосереднім керівникам підрозділів, відділів, служб.

Перевагами є:

скорочення навантаження на керівників високого рівня за рахунок

делегування певної частини повноважень;

більша гнучкість і більш швидке реагування на зміни зовнішнього середовища в порівнянні з іншими структурами;

інтеграція різних видів діяльності компанії в рамках реалізованих проектів, програм;

посилення особистої відповідальності конкретного керівника за проект (програму) в цілому, так і за його елементи.

Недоліки матричних структур:

структура складна для розуміння, громіздка, з важкою формою організації та дорога як у впровадженні, так і в експлуатації;

система не одноосібного підпорядкування, яку передбачає матрична структура, підриває принципи управління, ролі виконавців і керівників не закріплені належним чином, що часто призводить до конфліктів;

вміст більшої кількості керівників вимагає додаткових витрат фонду оплати праці;

спостерігається часткове дублювання функцій;

через групового прийняття управлінських рішень трапляються їх затримки.

у кризові періоди структура вважається абсолютно неефективною.

Матрична структура являє собою спробу використовувати переваги як функціонального, так і проектного принципу побудови організації і по можливості уникнути їх недоліків [3].

Дивізіональна структура управління

Необхідність нових підходів до організації управління була викликана різким збільшенням розмірів підприємств, диверсифікованістю їхньої діяльності й ускладненням технологічних процесів в умовах динамічно мінливого зовнішнього середовища. Першими перебудову структури по цій моделі почали найбільші організації, які в рамках своїх гігантських підприємств (корпорацій) стали створювати виробничі відділення, надаючи їм певну самостійність у здійсненні оперативної діяльності. У той же час адміністрація залишала за собою право жорсткого контролю за загальнокорпоративними питаннями стратегії розвитку, науково-дослідних розробок, інвестицій і т.п.

Структуризація організації по відділенням виробляється зазвичай по одному з трьох критеріїв: за продукцією, що випускається або послуг, що надаються (продуктова спеціалізація), по орієнтації на споживача (споживча спеціалізація), по території, яка обслуговується (регіональна спеціалізація).

Організація підрозділів за продуктовим принципом є однією з перших форм дивізіональної структури. При використанні дивізіонально-продуктової структури управління створюються відділення по основних продуктах. Керівництво виробництвом і збутом якого-небудь продукту (послуги) передається одній особі, яка є відповідальною за даний тип продукції. Керівники допоміжних служб підкоряються йому[4].

Деякі підприємства виробляють великий асортимент товарів або послуг, які відповідають запитам кількох великих груп споживачів або ринків. Кожна група або ринок має чітко визначені, або специфічні, потреби. Якщо два або більше таких елемента стають особливо важливими для підприємства, воно може використовувати організаційну структуру, орієнтовану на споживача, при якій всі її підрозділи групуються навколо певних груп споживачів. Прикладом активного використання організаційної структури, орієнтованої на споживача, є комерційні банки. Основні групи споживачів, які користуються їхніми послугами, - індивідуальні клієнти (приватні особи), пенсійні фонди, трастові фірми, міжнародні фінансові організації

Якщо діяльність підприємства охоплює великі географічні зони, особливо в міжнародному масштабі, то може виявитися доцільною організаційна структура за територіальним принципом, тобто за місцем розташування її підрозділів.

Регіональна структура полегшує вирішення проблем, пов'язаних з місцевим законодавством, звичаями і потребами споживачів. Такий підхід спрощує зв'язок підприємства з клієнтами, а також зв'язок між його підрозділами.

Добре знайомим прикладом регіональних організаційних структур можуть служити збутові підрозділи великих підприємств. Серед них найчастіше можна зустріти підрозділи, діяльність яких охоплює досить великі географічні зони, які в свою чергу діляться на більш дрібні підрозділи, поділені на ще більш дрібні блоки [4].

Переваги дивізійної структури:

використання дивізіональних структур дозволяє компанії приділяти конкретному продукту, споживачеві або географічного регіону стільки ж уваги, скільки приділяє невеличка спеціалізована компанія, в результаті чого можливе більш швидке реагування на зміни, які відбуваються в зовнішньому середовищі;

зменшення складності управління, з якою стикаються керуючі вищої ланки;

перенесення відповідальності за прибуток на рівень дивізіонів (відділів), децентралізацію прийняття оперативних управлінських рішень, така структура допомагає наблизити керівництво до проблем ринку;

поліпшення комунікацій;

розвиток широти мислення, гнучкості сприйняття і заповзятливості керівників відділень (дивізіонів).

Недоліки дивізійної структури:

протиставлення цілей відділень загальним цілям розвитку компанії, розбіжність інтересів "верхів" і "низів" у багаторівневій ієрархії;

невисока координація діяльності відділень (дивізіонів), штабні служби роз'єднані, горизонтальні зв'язки ослаблені;

неефективне використання ресурсів, неможливість їх використовувати повною мірою у зв'язку із закріпленням ресурсів за конкретним підрозділом;

збільшення витрат на утримання управлінського апарату внаслідок дублювання одних і тих же функцій у підрозділах і відповідного збільшення чисельності персоналу;

багаторівнева ієрархія і в рамках самих відділень (дивізіонів), дія в них усіх недоліків лінійно-функціональних структур.

У моєму випадку організаційна структура ТОВ «БУШБМ» є прикладом лінійно-функціональної структури і може бути представлена у вигляді наступної схеми (рис. 1).

Рисунок 1.1 - Організаційна структура ТОВ «БУШБМ»

Функції, які виконують відділи підприємства будуть розглянуті в наступних пунктах.

Основні функції відділів підприємства

Функції директора

Директор є керівником підприємства і виконує наступні основні функції:

керує виробничо-господарською та фінансово-економічною діяльністю підприємства та несе всю повноту відповідальності за наслідки прийнятих рішень, збереження та ефективне використання майна підприємства, а також фінансово-господарські результати його діяльності;

організовує роботу і ефективну взаємодію всіх структурних підрозділів, цехів і виробничих одиниць, спрямовує їх діяльність на розвиток і вдосконалення виробництва;

забезпечує виконання підприємством всіх зобов'язань перед державним, регіональним та місцевими бюджетами, державними позабюджетними соціальними фондами, постачальниками, замовниками і кредиторами, включаючи установи банку, а також господарських і трудових договорів (контрактів і бізнес-планів);

вживає заходів щодо забезпечення підприємства кваліфікованими кадрами, раціолональному використанню та розвитку їх професійних знань і досвіду, а також для створення безпечних і сприятливих для життя і здоров'я умов праці, дотримання вимог законодавства про охорону навколишнього середовища;

забезпечує правильне поєднання економічних і адміністративних методів керівництва, єдиноначальності і колегіальності в обговоренні та вирішенні питань, матеріальних стимулів підвищення ефективності виробництва;

вирішує питання, які стосуються фінансово-економічної та виробничо-господарської діяльності підприємства, в межах наданих йому законодавством прав, доручає ведення окремих напрямків діяльності іншим посадовим особам - заступникам директора, керівникам виробничих одиниць і філій підприємств, а також функціональних і виробничих підрозділів;

забезпечує дотримання законності в діяльності підприємства і здійсненні його господарсько-економічних зв'язків, використання правових засобів для фінансового управління та функціонування в ринкових умовах, зміцнення договірної та фінансової дисципліни, регулювання соціально-трудових відносин, забезпечення інвестиційної привабливості підприємства з метою підтримки і розширення масштабів підприємницької діяльності;

Захищає майнові інтереси в суді, арбітражі, органах державної влади і управління.

Більш детально права, обов’язки та функції директора ТОВ «БУШБМ» можна розглянути у посадовій інструкції (додаток В).

Функції юридичного відділу

Юридичний відділ є самостійним структурним підрозділом підприємства, який підпорядковується безпосередньо директору підприємства. Для виконання покладених завдань на відділ покладені такі функції:

пошук, збір, придбання нормативно-правових документів, необхідних для здійснення діяльності підприємством;

організація систематизованого обліку і зберігання документів, які надходять на підприємство, а також облік локальних нормативних правових актів, прийнятих підприємством;

перевірка на відповідність закону проектів наказів, інструкцій, положень та інших документів правового характеру, які подаються на підпис керівнику підприємства;

розробка примірних форм договорів і передача їх в структурні підрозділи підприємства;

візування проектів господарських договорів, що укладаються підприємством з контрагентами, і передача їх на підпис керівнику підприємства;

аналіз даних про суми штрафів, виплачених підприємством за порушення договірних зобов'язань, і вживання заходів з перегляду системи підготовки, укладення та виконання договорів;

підготовка позовних заяв та матеріалів для пред'явлення до арбітражних судів та їх безпосереднє пред'явлення;

вивчення позовних заяв, спрямованих підприємству;

представництво в засіданнях суду;

забезпечення підрозділів підприємства, окремих працівників нормативно правовими актами, необхідними для здійснення ними своїх функцій і обов'язків.

Функції відділу бухгалтерії

До функцій бухгалтерії можна віднести:

формування облікової політики відповідно до законодавства про бухгалтерський облік та згідно з структурою та особливостями діяльності підприємства, необхідністю забезпечення його фінансової стійкості;

робота з підготовки та прийняття робочого плану рахунків, форм первинних облікових документів, які застосовуються для оформлення господарських операцій, по яких не передбачені типові форми;

розробка форм документів внутрішньої бухгалтерської звітності;

забезпечення порядку проведення інвентаризацій;

контроль за проведенням господарських операцій;

формування і своєчасне надання повної і достовірної бухгалтерської інформації про діяльність підприємства, його майнового стану, доходи та витрати;

своєчасне відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій, пов'язаних з рухом основних засобів, товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів;

забезпечення розрахунків по заробітній платі;

правильне нарахування і перерахування податків і зборів у державний, регіональний та місцевий бюджети, страхових внесків у державні позабюджетні соціальні фонди, платежів у банківські установи, коштів на фінансування капітальних вкладень;

перевірка організації бухгалтерського обліку та звітності у виробничих (структурних) підрозділах підприємства;

забезпечення суворого дотримання фінансової і касової дисципліни, законності списання з рахунків бухгалтерського обліку нестач, дебіторської заборгованості та інших втрат, збереження бухгалтерських документів, оформлення і здачі їх у встановленому порядку в архів;

складання балансу й оперативних зведених звітів про доходи і витрати коштів, іншої бухгалтерської та статистичної звітності, надання їх в установленому порядку до відповідних органів.

Функції заступника директора з підготовки виробництва

Заступник директора з підготовки виробництва виконує наступні, покладені на нього функції:

організовує роботу і ефективну взаємодію всіх структурних підрозділів, цехів та виробничих одиниць, підвищує рентабельність фірми;

розробляє і погоджує з директором фірми плани розвитку виробництва на рік та бюджетування фірми (на квартал, рік);

вирішує питання, що стосуються фінансово-економічної та виробничо-господарської діяльності фірми;

доручає ведення окремих напрямків діяльності іншим посадовим особам - керівникам виробничих одиниць і філій підприємств, а також функціональних і виробничих підрозділів;

затверджує штатний розклад фірми, встановлює посадові оклади та надбавки щокварталу або в міру необхідності;

очолює організацію роботи у фірмі по стимулюванню персоналу;

забезпечує суворе дотримання режиму економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

проводить роботи з удосконалення планування економічних і фінансових показників діяльності підприємства, по створенню й поліпшенню нормативів трудових витрат, витрачання товарно-матеріальних цінностей і використання виробничих потужностей;

забезпечує контроль за ходом дотримання фінансової дисципліни.

Функції відділів, що підпорядковуються заступнику директора з підготовки виробництва

Головний інженер виконує наступні функції:

визначає технічну політику і напрями технічного розвитку підприємства в умовах ринкової економіки, шляхи реконструкції і технічного переозброєння діючого виробництва, рівень спеціалізації і диверсифікації виробництва на перспективу;

забезпечує необхідний рівень технічної підготовки виробництв і його

постійне зростання, підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці, скорочення витрат (матеріальних, фінансових і трудових), раціональне використання виробничих ресурсів;

відповідно до затверджених бізнес-планів підприємства на довгострокову і середньострокову перспективу керує розробкою заходів щодо реконструкції і модернізації підприємства;

організовує розробку і реалізацію планів впровадження нової техніки і технології, проведення організаційно-технічних заходів, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

забезпечує ефективність проектних рішень, своєчасну і якісну підготовку виробництва, технічну експлуатацію, ремонт і модернізацію устаткування, досягнення високої якості продукції в процесі її розробки і виробництва;

забезпечує своєчасну підготовку технічної документації (креслень, специфікацій, технічних умов, технологічних карт);

організовує навчання і підвищення кваліфікації робітників та інженерно-технічних працівників і забезпечує постійне вдосконалення підготовки персоналу.

Інженер з будівництва:

здійснює технічний нагляд за виконанням будівельно-монтажних робіт, приймання робіт і закінчених об'єктів;

контролює хід виконання планів будівництва, відповідність обсягів, термінів і якості будівельно-монтажних робіт, а також якості застосовуваних матеріалів, виробів, конструкцій затвердженої проектно-кошторисної документації, робочим кресленням, будівельним нормам і правилам, стандартам, технічним умовам, нормам охорони праці;

бере участь у вирішенні питань про внесення у проекти змін у зв'язку з впровадженням більш прогресивних технологічних процесів, об'ємно-планувальних і конструктивних рішень, що забезпечують зниження вартості і поліпшення техніко-економічних показників об'єктів будівництва і реконструкції;

бере участь у розгляді та узгодженні змін проектних рішень, що виникають в ході будівництва;

вивчає причини, що викликають зриви термінів і погіршення якості будівельно-монтажних робіт, вживає заходів щодо їх попередження та усунення;

здійснює технічне приймання закінчених будівельно-монтажних робіт і об'єктів, оформлює необхідну технічну документацію;

бере участь у роботі комісій з приймання будівельних об'єктів і здачі їх в експлуатацію;

веде облік закінчених будівельно-монтажних робіт і готує необхідні дані для складання звітності про виконання планів будівництва.

Інженер-лаборант:

керує проведенням або проводить лабораторні аналізи, випробування та інші види досліджень, сировини, напівфабрикатів, матеріалів, конструкцій і готової продукції для визначення відповідності чинним технічним умовам і стандартам;

виконує експериментальні і дослідні роботи з вишукування більш економних та ефективних методів виробництва, а також лабораторного контролю виробництва;

здійснює необхідні розрахунки за проведеними аналізами, випробувань і досліджень, аналізує отримані результати і систематизує їх;

приймає участь у розробці технологічних процесів і дослідженні їх у період освоєння, в розробці та впровадженні стандартів і технічних умов на використовувані у виробництві сировину, напівфабрикати, матеріали, а також у встановленні прогресивних норм їх витрати;

стежить за правильною експлуатацією лабораторного устаткування і своєчасним поданням його на періодичну державну повірку.

Інженер з ОП і ТБ виконує наступні функції:

здійснює контроль над дотриманням на підприємстві і в його підрозділах законодавчих та інших нормативних правових актів з охорони праці, за наданням працівникам встановлених пільг і компенсацій за умовами праці;

вивчає умови праці на робочих місцях, готує і вносить пропозиції про розробку і впровадження більш досконалих конструкцій огороджувальної техніки, запобіжних і блокувальних пристроїв, інших засобів захисту від впливу небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

бере участь у проведенні перевірок, обстежень технічного стану будівель, споруд, устаткування, машин і механізмів, ефективності роботи вентиляційних систем, стану санітарно-технічних пристроїв, санітарно-побутових приміщень, засобів колективного та індивідуального захисту працівників;

бере участь у розгляді питань про відшкодування роботодавцем шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаними з виконанням ними трудових обов'язків;

проводить вступні інструктажі з охорони праці з усіма, хто приймається на роботу, відрядженими, учнями і студентами, які прибули на виробниче навчання або практику;

бере участь у складанні розділу «Охорона праці» колективного договору, у розслідуванні випадку виробничого травматизму, професійних і виробничо-обумовлених захворювань, вивчає їх причини, аналізує ефективність проведених заходів щодо їх попередження;

складає звітність з охорони праці за встановленими формами і у відповідні терміни.

1.6 Виробнича потужність

Виробнича потужність підприємства (підрозділу) - це його потенційна здатність випускати максимальну кількість продукції за одиницю часу у визначений термін з допомогою організаційної сукупності наявних на підприємстві знарядь праці при досягнутому рівні їх досконалості й освоєння.

Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовуються різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпорядкованості. Загальне правило таке: виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або умовно-натуральні вимірники за видами продукції (послуг).

Для багатономенклатурних виробництв потужність може визначатися також вартісним показником усього обсягу продукції (послуг). У паспорті такого підприємства потужність позначають двома вимірниками: у чисельнику - натуральні показники за видами продукції; у знаменнику - загальний вартісний (грошовий) показник[5].

Наука та практика господарювання виокремлюють три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну.

Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства: вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції, і має бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння.

Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства.

Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості - для покриття так званих пікових навантажень в електро- та газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт; на транспорті - для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та інших галузях - для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування (агрегатів, приладів) і конструкційних матеріалів тощо.

Виробничі потужності підприємств обчислюються за відповідними галузевими основними положеннями, що відображають особливості конкретних галузей. Проте існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств.

Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду виробів. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва.

Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничого кооперування.

До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції. Наприклад, для підприємств чорної металургії провідними виробництвами заведено вважати доменні, сталеплавильні та прокатні цехи; текстильної індустрії - прядильне і ткацьке виробництво.

За наявності кількох провідних підрозділів підприємства виробнитствача його потужність обчислюється за тими з них, які виконують найбільш трудомісткий обсяг робіт.

Під виробничою потужністю будівельного підприємства розуміється

максимально-можливий обсяг підрядних робіт, який може бути виконаний нею власними силами в плановому періоді при заданій структурі робіт і найбільш повному використанні представлених в її розпорядження трудових, матеріально-технічних і фінансових ресурсів на основі прогресивної технології, передових методів організації виробництва, праці і управління[7].

Методика розрахунків потужності будівельних організацій як основної складової виробничого потенціалу залишається недостатньо розробленим питанням економіки будівництва. Складність цієї проблеми полягає в тому, що на виробничу потужність будівельних організацій впливає значна кількість факторів: рівень індустріалізації будівництва, технологічної спеціалізації, ступінь концентрації виробництва, коефіцієнт змінності роботи будівельної техніки, організаційні форми управління виробництвом, величина і структура основних засобів, чисельність робітників, рівень кваліфікації кадрів, стан матеріально-технічної бази тощо.

1.7 Склад постачальників та замовників ТОВ «БУШБМ»

Серед постачальників ТОВ «БУШБМ» можна назвати наступні підприємства: ПАТ «Стахановський завод феросплавів», ПАТ «Алчевський металургійний комбінат», ПП «Кременчуцька бітумна компанія».

Замовниками ж є головне управління ЖКГ облдержадміністрації, управління ЖКГ та КБ Первомайської міської ради, ППКФ «Жемчуг», Комісарівська селищна рада, Червонопрапорна сільська рада, ТОВ «ЕНТЕДІ», Зоринська міська рада, УЖКГ Брянківської міської ради, ТОВ «ЛЮКС ЛТД», виконком Попаснянської міської ради, УЖКГ та КБ виконкому Кіровської міськради Луганської області.

2. Методи управління підприємством

.1 Класифікація та зміст методів управління

Методи управління - це система способів та засобів впливу суб'єкта управління на об'єкт для досягнення певного результату.

Методи управління є дієвим інструментом управління, який при неправильній його побудові та використанні може призвести до негативних наслідків.

Існує кілька підходів і класифікацій методів управління, проте за найбільш поширеною класифікацією вони поділяться на три групи:

. Економічні - це методи, засновані на соціально-економічних законах і закономірності розвитку об'єктивного світу - природи, суспільства і мислення. Використання цих методів засноване на системі економічних інтересів особистості, колективу і суспільства;

. Організаційно-розпорядчі - методи, засновані на правах і відповідальності людей на всіх рівнях господарювання і управління (часто і не зовсім вірно ці методи називають командно-адміністративними);

. Соціально-психологічні - методи засновані на формуванні та розвитку громадської думки щодо суспільно- та індивідуально-значущих моральних цінностей - добра і зла, суті життя, моральних засад у суспільстві, відносин до особистості і т.д.

Методи управління використовують і формують економічні інтереси, взаємини між людьми і їх правові відносини.

В управлінні не можна ставити питання про постійне пріоритет тих чи інших методів управління. У різних обставинах при вирішенні різних завдань на передній план можуть висуватися ті чи інші методи і займати переважне значення. Питома вага методів знаходиться в постійній динаміці. Керівник повинен бездоганно володіти всіма методами управління в їх єдності, в цілому[9].

Це означає, що він повинен володіти високою економічною культурою, професіоналізмом у галузі правових відносин і бути високо компетентних психологом і вихователем.

2.2 Економічні методи управління

Економічні методи управління (ЕМУ) - це способи впливу на людей, що мають у своїй основі економічні відносини людей і використання їх економічних інтересів.

Всі види інтересів притаманні кожному працівникові, зацікавленому в результатах:

своєї праці як такої;

праці виробничого колективу, членом якого він є (бригади, цеху, організації);

всього суспільного виробництва.

На першому місці повинні бути інтереси суспільства в цілому, потім виробничих колективів і кожної окремої особистості: без створення матеріальних передумов існування суспільства, забезпечення безпеки його життєдіяльності та стабільності неможливо нормальне існування особистості і колективу. Без забезпечення нормальних умов діяльності колективу неможливий ефективний розвиток кожного його члена.

Проблема поєднання особистих, колективних і державних інтересів завжди відноситься до числа найскладніших і включає вирішення цілого ряду завдань, наприклад, встановлення в кожен період найбільш раціональних співвідношень між фондами розподілу і споживання, між фондами заробітної плати та заохочувальними фондами і т.д.

Кінцева мета системного та комплексного використання методів - створення об'єктивних умов для ефективної реалізації соціально-економічних законів суспільного розвитку в інтересах особистості, колективу і суспільства.

Економічні важелі можна розглядати по рівнях їхнього переважного впливу. Так, категорія заробітної плати може розглядатися як один з найважливіших економічних важелів, що діють на рівні особистості окремого працівника. На рівні колективу таким важелем може виступати прибуток, рентабельність, на рівні суспільства - фондовіддача, окупність інвестицій, екологічність виробництва і т. д.

Забезпечення єдності інтересів ще не означає їх найбільш раціонального, ефективного і тим більше оптимального поєднання у виробництві, розподілі, обміні і споживанні виробленого суспільного продукту. Оскільки економічні інтереси є категорія динамічна, рухлива, на них економічні важелі здатні справити вкрай суперечливий вплив - і стимулюючий, і гальмуючий. Тому у всіх випадках необхідно передбачати інтегруючий вплив всіх важелів механізму управління.

2.3 Економічні важелі оптимізації управління

Оптимізаційні криві мають загальний характер для будь-яких економічних важелів, використовуваних для госпрозрахунку або прямого директивного централізованого розподілу ресурсів. Будь-яка з економічних категорій (фондовіддача, процентна ставка, податок і т. д.), відображаючи економічні інтереси особистості, колективу чи суспільства, може бути використана в якості важеля економічного управління. В якості прикладу розглянемо такий економічний важіль, як заробітна плата.

Рисунок 2.1 - Використання заробітної плати як економічного важеля управління

Розглядаючи залежність типу «ефект виробничої системи як функція заробітної плати» (рис. 2.1, крива 3), неважко встановити, що вона має вигляд оптимізаційної кривої: у початковій області зростання заробітної плати сприяє підвищенню ефекту, тобто діє як стимул розвитку виробництва. При переході через оптимальне значення зростання заробітної плати виступає вже як антистимулів розвитку виробництва. Якщо в початковій області (а3) економічні інтереси особистості, колективу і суспільства збігаються, то в другій області (b3) економічні інтереси особистості і колективу вступають в протиріччя з інтересами держави.

Об'єктивно в системі економічного управління використовуються всі економічні важелі, що відображають різноманіття економічних інтересів на всіх рівнях: собівартість, рентабельність, прибуток, фондовіддача, ціна і т. д. Кожен з цих показників повинен бути оптимізовано в системі динамічної оптимізації, в процесі якої багато з параметрів будуть вступати в певне протиріччя один з одним.

2.4 Організаційно-розпорядницькі методи управління

Організаційно-розпорядчі методи управління (ОРМУ) включають в себе прийоми і способи впливу суб'єкта управління на об'єкт управління на основі сили й авторитету влади: указів, законів, постанов, наказів, розпоряджень, вказівок, інструкцій і т.п. ОРМУ повинні забезпечувати персональну відповідальність кожного з працівників апарату управління за виконання волі вищих органів влади.

У цілому ОРМУ досить різноманітні за своєю природою, проте їх можна класифікувати за напрямками впливу. Важелями такого впливу є регламенти, норми, інструкції, директивні вимоги, відповідальність і повноваження, наказ, розпорядження і т. д.

Класифікація виділяє три групи організаційно-розпорядчих методів:

) розпорядчі;

) організаційно-стабілізуючі;

) дисциплінуючі.

Рисунок 2.2 - Класифікаційна схема ОРМУ

Проблема використання регламентуючих методів управління полягає в тому, що в багатьох сферах напрямки регламентації виявляються занадто жорстко зафіксованими, що сковує рухливість окремих ланок системи. В інших же сферах регламентація виявляється або розпливчастою, або взагалі відсутня.

Нормуючі методи управління засновані на використанні нормативів. Поняття нормативу слід чітко відрізняти від поняття норми. Норма - це величина, що характеризує природні умови перебігу природних і антропогенних процесів. Норматив - це умовний розподіл (закріплення) чого-небудь на одиницю чого-небудь.

ОРМУ вимагають обліку мінливих обставин, недотримання яких призводить до виникнення і розвитку руйнівних тенденцій у системі. Вони повинні враховувати динаміку, рух та ймовірнісний характер причинно-наслідкових зв'язків процесів і явищ у природі, суспільстві і мисленні. Тому і регламенти, норми, інструкції також повинні змінюватися з часом, причому не відстаючи, але й не випереджаючи можливостей суспільства.

2.5 Соціально-психологічні методи управління

У житті суспільства і окремої особистості величезна роль належить системі морально-етичних категорій, цінностей, уявлень про норми етики, порядності, взаємин між людьми. Цілеспрямоване формування атмосфери суспільних думок, їх орієнтація утворюють необхідні умови для прояву соціальної активності суспільства і особистості. Методи формування і використання суспільної та індивідуальної свідомості, соціальної активності, що ґрунтуються на суспільно-значущих морально-етичних категоріях і цінностях, утворюють в сукупності соціально-психологічні, чи виховні, методи управління (СПМУ).

Оскільки зміст духовного життя суспільства відрізняється винятковою різноманітністю, різні інтереси, смаки і погляди різних груп людей, соціально-психологічні методи також досить різноманітні. У зв'язку з цим особливої важливості набуває їх класифікація. Один з можливих способів полягає в послідовній ієрархії соціальних процесів за рівнями:

) суспільство;

) колектив;

) група;

) особистість.

2.6 Соціально-психологічний клімат у колективі

Соціально-психологічний клімат - це комплексний емоційно-психологічний стан професійного колективу, що відображає ступінь задоволеності працівників різними факторами життєдіяльності.

Соціально-психологічний клімат висловлює загальний настрій і ступінь задоволеності працівників організацією особистої праці, відносинами з іншими співробітниками і загальним рівнем організованості в підрозділі або службі. Такий настрій співробітників причинно-обумовлений внутрішньо-організаційними, внутрішньо-системними факторами і відносно нейтральний по відношенню до позасистемних впливам (контактам з клієнтами, формам проведення дозвілля, сімейних і побутовим факторів).

Сприятливий СПК характеризується оптимізмом, радістю спілкування, довірою, почуттям захищеності, безпеки і комфорту, взаємною підтримкою, теплотою та увагою у відносинах, міжособистісними симпатіями, відкритістю комунікації, впевненістю, бадьорістю, можливістю вільно мислити, творити, інтелектуально і професійно зростати, вносити внесок у розвиток організації, робити помилки без страху покарання і т.д.

Несприятливий СПК характеризують песимізм, дратівливість, нудьга, висока напруженість і конфліктність відносин у групі, невпевненість, страх помилитися або справити погане враження, страх покарання, неприйняття, нерозуміння, ворожість, підозрілість, недовіра один до одного, небажання вкладати зусилля в спільний продукт, в розвиток колективу й організації в цілому, незадоволеність і т.д.

На рівень психологічного клімату в колективі впливають різноманітні соціальні чинники, наприклад чисельність колективу, вік і рівень освіти його членів, співвідношення чоловіків і жінок і т. п.

З вищесказаного можна зробити висновок, що соціально-психологічний клімат ТОВ «БУШБМ» відноситься до категорії сприятливого і характеризується приязністю спілкування між робітниками, взаємною довірою та повагою один до одного, позитивним настроєм, взаємовиручкою, взаємною відповідальністю та високою згуртованістю колективу. У членів колективу досить розвинена потреба у праці на благо суспільства як сфера самоактуалізації особистості.

2.7 Стиль роботи керівника

Кожен керівник повинен добре знати принципи і методи, за допомогою яких він виконує покладені на нього обов'язки. А виконує він їх у певному, властивому тільки йому, стилі. Останньому в усі часи надавалося виняткове значення в людському спілкуванні.

Стиль керівника виражається в тому, якими засобами він спрямовує колектив до ініціативного і творчого виконання своїх обов'язків, як контролює результати діяльності колег. У стилі керівника виявляються його особисті якості. Але не слід забувати, що стиль роботи - це не тільки особиста справа керівника, адже він відбивається на діяльності колективу.

Існують різні стилі керівництва:

Автократичний (авторитарний) стиль передбачає жорстке керівництво, що вимагає від групи неухильного виконання. Такий стиль керівництва передбачає перебільшення ролі адміністративних методів управління - інструкцій, наказів, директив, вказівок і розпоряджень.

При автократичному стилі керівництва неминучі пасивність виконавців, їх запобігливість, скритність, догідництво, самоізоляція. Люди намагаються позбутися відповідальності, воліючи, щоб ними керували.

При демократичному стилі управління керівник прагне до колегіального вирішення всіх принципових питань діяльності. Він заохочує активність підлеглих, постійно інформує їх про стан справ, адекватно сприймає критику на свою адресу, виробляючи і приймаючи рішення, враховує думку персоналу. У відносинах між менеджером і працівниками переважають методи переконання. Менеджер завойовує собі авторитет зрілістю і послідовністю дій, хорошими спеціальними знаннями, діловитістю, інтуїцією і повагою до особистості кожного працівника. У результаті, як правило, досягаються кращі результати, зростає ініціатива виконавців, поліпшується психологічний клімат у колективі.

При ліберальному стилі керівник втручається, бере участь в організації діяльності групи тільки в тому випадку, коли члени останньої звертаються до нього, причому його втручання реалізується у формі ради і пояснення. Членам групи дається повна свобода приймати свої власні рішення. Матеріали та інформація надається їм тільки тоді, коли про це вони просять самі. Керівники, що демонструють такий стиль, зауваження роблять рідко. Такі керівники часто не пред'являють конкретних вимог до підлеглих, їх діяльність часом не спланована і піддана впливу випадковостей. Не ведеться серйозна боротьба з неполадками і порушеннями дисципліни, що не звертається увага на брак кваліфікації. Вони легко погоджуються з будь-якими пропозиціями і намагаються полегшити собі життя, надаючи підлеглим всю інформацію та ресурси. Собі вони відводять роль посередника у взаєминах із зовнішнім оточенням.

Керівник ТОВ «БУШБМ» є представником керівника демократичного стилю керівництва. Адже його діяльність характеризується розподілом повноважень, ініціативи та відповідальності між керівником та заступниками, керівником і підлеглими. Спілкування з підлеглими проходить у формі прохань, побажань, рекомендацій, порад, заохочень за якісну і оперативну роботу, доброзичливо і ввічливо, при необхідності застосовуються накази. Керівник стимулює сприятливий психологічний клімат у колективі, відстоює інтереси підлеглих.

2.8 Стиль керівництва і методи керування

Стиль керівництва і методи управління тісно пов'язані і взаємообумовлені. Керівник, що володіє певним стилем, зазвичай вважає за краще певні методи управління (таблиця 2.1, число знаків «+» характеризує ступінь переваги використання методів).

Таблиця 2.1 - Взаємозв’язок методів та стилів управління

Матриця ілюструє взаємозв'язок між стилями керівництва і методами управління. Автократичний стиль явно тяжіє до організаційно-розпорядницьких методів, більш яскраво виражає імператив влади, примус. Навіть економічні методи такий керівник підпорядковує розпорядчим відносинам, ніж економічним оцінкам доцільності. Соціально-психологічні методи не розвинені, і для цього немає підстав: психологічні контакти з колективом розвинені дуже мало.

Ліберальний стиль істотно тяжіє до соціально-психологічних методів управління, можливо навіть на шкоду дисципліні, на шкоду правам і відповідальності. Економічний метод також виявляється деформованим, оскільки економічні важелі і стимули більше підпорядковані психологічним контактам, ніж економічним результатами. Найбільші потенційні можливості в раціональному використання методів управління в демократичному стилі.

2.9 Системний і комплексний характер використання методів керування

Результативність та ефективність використання методів управління багато в чому визначається комплексністю і системністю їх використання. Комплексність використання методів управління означає, що вони повинні використовуватися у всій сукупності, одночасно, в різних пропорціях і співвідношеннях. Системність ж означає, що вони повинні використовуватися у всіх ланках і на всіх рівнях підприємства, по всій ієрархії. Тільки за цих умов можна розраховувати на ефективність і дієвість методів управління.

Методи управління, будучи важелями активного впливу на об'єкт управління, завжди повинні вибиратися критично, зважено і доцільно у відповідності з поставленими завданнями, характеристиками об'єкта і суб'єкта управління.

2.10 Поняття і класифікація функцій управління

Під функціями управління розуміються особливі види спеціалізованої управлінської діяльності, які виділилися в процесі поділу управлінської праці.

Функції управління - це напрям або види управлінської діяльності, засновані на поділі і кооперації в управлінні, і характеризуються відокремленим комплексом завдань і виконувані спеціальними прийомами і способами.

Функції управління характеризують ту чи іншу активність взаємодії об'єкта і суб'єкта управління (переважно впливу суб'єкта на об'єкт). Для ефективного, цілісного управління вони повинні утворювати єдиний комплекс, що характеризує всю повноту, весь спектр взаємодії суб'єкта та об'єкта управління.

Функції управління займають одне з центральних місць в управлінській діяльності. Вони, по суті, такі ж давні, як і саме суспільство, протягом своєї історії переходячи від інтуїтивного, напівсвідомого забезпечення умов життєдіяльності суспільства до науково-обгрунтованого управління.

На сьогоднішній день до функцій управління відносять планування, організацію, мотивацію і контроль. У деяких джерелах також виділяють п'яту функцію - функцію координації[11].

Функція планування є номером один в менеджменті. Реалізуючи її, підприємець або керівник на основі глибокого і всебічного аналізу стану, в якому в даний момент знаходиться фірма, формулює цілі і завдання, які стоять перед нею , розробляє стратегію дій, складає необхідні плани і програми. Сам процес планування дозволяє більш чітко формулювати цільові установки організації та використовувати систему показників діяльності, необхідну для наступного контролю результатів. Крім того, планування забезпечує більш чітку координацію зусиль структурних підрозділів і таким чином зміцнює взаємодію керівників різних служб організації.

Функція організації - це формування структури організації, а також забезпечення всім необхідним для її роботи - персоналом, матеріалами, обладнанням, будівлями, грошовими коштами. У будь-якому плані, що складається в організації є створення реальних умов для досягнення запланованих цілей, часто це вимагає перебудови структури виробництва і управління з ціллю підвищення їх гнучкості і пристосованості до вимог ринкової економіки.

Функція мотивації - це діяльність, що має на меті активізувати людей, що працюють в організації, і спонукати їх ефективно працювати для виконання цілей, поставлених в планах. Для цього здійснюється їх економічне і моральне стимулювання, збагачується сам зміст праці і створюються умови для прояву творчого потенціалу працівників і їх саморозвитку.

Функція контролю - це процес, що забезпечує досягнення цілей організації. Існують три аспекти управлінського контролю. Перший аспект - встановлення стандартів - це точне визначення мети, яка повинна бути досягнута у визначений час. Він ґрунтується на планах, розроблених у процесі планування. Другий аспект - це вимір того, що було насправді досягнуто в певний період, і порівняння досягнутого з очікуваними результатами. Якщо ці обидві фази виконані правильно, то керівництво організації не тільки знає про те, що в організації існує проблема, йому відоме і джерело цієї проблеми. Третій аспект - стадія, на якій виконуються дії, якщо це необхідно, для корекції серйозних відхилень від початкового плану[9].

Функція координації забезпечує досягнення узгодженості в роботі всіх ланок організації шляхом встановлення раціональних зв'язків (комунікацій) між ними. Найбільш часто використовуються звіти, інтерв'ю, збори, комп'ютерний зв'язок, засоби радіо і телемовлення, документи. За допомогою цих та інших форм зв'язків встановлюється взаємодія між підсистемами організації, здійснюється маневрування ресурсами, забезпечується єдність і погодження всіх стадій процесу управління (планування, організація, мотивації і контролю), а також дію керівників.

Слід зазначити, що між функціями управління немає жорстких, однозначних меж. Один і той же вид управлінської діяльності може виявляти ознаки двох або навіть більше функцій управління, їх тісний взаємний перетин. Разом з тим у багатьох практичних випадках розуміння функцій управління надзвичайно важливе, оскільки знання кожної з функцій вимагає формування досить певних професійних якостей керівника. Так, професійне володіння функцією контролю вимагає дещо інших якостей від керівника, ніж організаторська діяльність.

3. Система планування в будівництві та матеріально-технічне забезпечення

.1 Планування діяльності на підприємстві

Планування - це одна з функцій управління, яка являє собою процес вибору цілей організації і шляхів їх досягнення. Саме за допомогою планування керівництво організації прагне встановити основні напрями зусиль і прийняття рішень, які забезпечать єдність цілей для всіх її членів. В управлінні планування займає основне місце, втілюючи в собі організуючий початок всього процесу реалізації цілей організації.

Планування - процес формування цілей, визначення пріоритетів, засобів і методів їх досягнення.

Сутність планування полягає в обґрунтуванні цілей і способів їх досягнення на основі виявлення комплексу завдань і робіт, а також визначення ефективних методів і способів, ресурсів усіх видів, необхідних для виконання цих завдань та встановлення їх взаємодії.

Основна мета планування - інтеграція всіх членів організації для вирішення комплексу завдань і виконання робіт, що забезпечують ефективне досягнення кінцевих результатів.

Таким чином, призначення планування полягає в прагненні завчасно врахувати по можливості всі внутрішні і зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і розвитку всієї організації в цілому[12].

Виробниче планування - невід'ємна частина управління підприємством. Його можна визначити як уміння передбачити мету і результати дій суб'єкта економіки (підприємства) і визначати ресурси, необхідні для досягнення конкретних цілей.

Для річних планів прийняті наступні планові показники.

. Введення в дію виробничих потужностей, об'єктів і споруд. Цей показник встановлюється також організаціям, що здійснюють за договорами монтаж основного технологічного та енергетичного обладнання.

. Обсяг підрядних робіт, що підлягають виконанню відповідно до договорів підряду на пускових об'єктах планованого року, об'єктах, намічених до введення в дію в наступні роки. На останніх об'єктах виділяються технологічні етапи і комплекси робіт, що підлягають виконанню протягом планового року.

. Прибуток.

. Зростання продуктивності праці.

Обсяг поставок матеріалів, машин та інших матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виконання плану. Цей показник пов'язаний з необхідністю забезпечення планових завдань ресурсами, що зумовлює реальність планів.

До основних методів розробки планів можна віднести наступні.

Нормативний метод, суть якого полягає в тому, що на підприємстві в процесі планування застосовується єдина система норм і нормативів (норми витрати сировини і матеріалів, норми виробітку та обслуговування, трудомісткість, норми чисельності, нормативи використання машин і устаткування, нормативи організації виробничого процесу, тривалість виробничого циклу, запаси сировини, матеріалів і палива, незавершеного виробництва, фінансові нормативи та ін.)

Балансовий метод планування забезпечує встановлення зв'язків між потребами в ресурсах і джерелах їх покриття за допомогою складання балансів виробничої потужності, робочого часу, матеріального, енергетичного, фінансового та інших, а також між розділами плану (наприклад, балансовий метод пов'язує виробничу програму з виробничою потужністю підприємства, трудомісткість виробничої програми - з чисельністю працюючих).

Розрахунково-аналітичний метод використовується для розрахунку показників плану, аналізу їх динаміки і факторів, що забезпечують необхідний кількісний рівень. У рамках цього методу визначається базисний рівень основних показників плану та їх зміни в плановому періоді за рахунок кількісного впливу основних факторів, встановлюються індекси зміни планових показників порівняно з базовим рівнем.

Економіко-математичні методи дозволяють розробити економічні моделі залежності показників на основі виявлення зміни їх кількісних параметрів в порівнянні з основними факторами, підготувати кілька варіантів плану і вибрати оптимальний.

Графоаналітичний метод дає можливість зобразити результати економічного аналізу графічними засобами. За допомогою графіків виявляється кількісна залежність між сполученими показниками, наприклад між темпами зміни фондовіддачі, фондоозброєності і продуктивності праці.

Програмно-цільові методи допомагають складати план у вигляді програми, тобто комплексу завдань і заходів, об'єднаних однією (генеральної) метою і приурочених до визначених термінів. Програма характеризується націленістю на досягнення кінцевих результатів за допомогою конкретних виконавців, які наділяються необхідними ресурсами.

Як правило, при плануванні на підприємстві одночасно застосовується не який-небудь один метод, а весь їхній комплекс.

Залежно від того, який горизонт (період) часу охоплюють плани підприємства, розрізняють такі види планування.

Довгострокове планування охоплює період від 10 до 25 років і має проблемно-цільовий характер. У ньому формулюється економічна стратегія діяльності підприємства на тривалий період з урахуванням розширення кордонів діючих ринків збуту і освоєння нових. Число показників в плані обмежена. Цілі і завдання довгострокового плану конкретизуються в середньостроковому плані.

Середньострокові плани складаються на два-три роки. Об'єктами середньострокового планування є організаційна структура, виробничі потужності, капітальні вкладення, потреби у фінансових коштах, дослідження та розробки і т. п.

Короткострокові плани складаються на рік (рідко - на два роки) і включають конкретні способи використання ресурсів на підприємстві. Дані плани деталізуються по кварталах, місяцях, декадах.

Ці три види планування повинні бути узгоджені між собою і не суперечити один одному.

Залежно від змісту і значення планування в процесі планової діяльності розрізняють три види планування: стратегічне, тактичне та оперативне.

Стратегічне планування являє собою набір процедур і рішень, за допомогою яких розробляється стратегія підприємства, що забезпечує досягнення цілей його функціонування. Під стратегією при цьому розуміється план найбільш ефективного розподілу ресурсів для досягнення цілей[11].

Процес стратегічного планування включає визначення місії підприємства, формулювання цілей і завдань функціонування підприємства, оцінку і аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища (можливостей і потенціалу підприємства), розробку та аналіз стратегічних альтернатив (як підприємство буде досягати своїх цілей), вибір оптимального варіанту стратегічного плану.

Тактичне планування - це процес створення передумов для реалізації нових можливостей, тобто стратегічних планів. У тактичних планах відображаються заходи з розширення виробництва і щодо підвищення техніко-економічного рівня, оновленню та підвищенню якості продукції, найбільш повному використанню досягнень науково-технічного прогресу. На основі цих планів встановлюються зв'язки між структурними підрозділами підприємства, здійснюється розробка кошторисів за видами діяльності та контроль за їх використанням. в результаті тактичного планування складається план соціально-економічного розвитку підприємства, що являє собою комплексну програму його виробничо-господарської та соціальної діяльності на відповідний період. Тактичне планування охоплює середньостроковий і короткостроковий періоди.

Оперативне планування - це процес реалізації тактичного планування. Воно є завершальним етапом у плануванні господарської діяльності. Його завдання - конкретизація показників тактичного плану з метою організації повсякденної роботи підприємства і його підрозділів у процесі оперативного планування. Оперативне планування дозволяє скоротити перерви у виробництві, забезпечити рівномірність завантаження устаткування і площ, своєчасно реагувати на відхилення в технологічному процесі і забезпечувати ефективну роботу підрозділів. Оперативне планування пов'язує всі елементи підприємства в єдиний виробничий організм - починаючи від технічної підготовки виробництва і закінчуючи збутом продукції.

Тобто, можна зробити висновок, що так чи інакше, але підприємство не може обійти сторою таку складову, як планування своєї діяльності.

ТОВ «БУШБМ» не є виключенням з правила, адже воно також займається плануванням своєї діяльності. Оперативне та тактичне планування здійснюється в основному за допомогою використання системи норм і нормативів для виконання своєї основної діяльності. Але, безумовно, що це не єдиний метод планування. Частина діяльності підприємства планується на основі вже наявних даних за попередні періоди діяльності підприємства.

3.2 Структура і організація матеріально-технічного забезпечення

Для безперебійного функціонування виробництва необхідно добре налагоджене матеріально-технічне забезпечення (МТО), яке на підприємствах здійснюється через органи матеріально-технічного постачання.

Головним завданням органів забезпечення підприємства є своєчасне і оптимальне забезпечення виробництв необхідними матеріальними ресурсами відповідної комплектності і якості. Вирішуючи це завдання, працівники органів постачання повинні вивчати і враховувати попит та пропозицію на всі споживані підприємством матеріальні ресурси, рівень і зміна цін на них і на послуги посередницьких організацій, вибирати найбільш економічну форму руху товарів, знижувати транспортно-заготівельні і складські витрати.

В умовах ринку в підприємств виникає право вибору постачальника, а значить, і право закупівлі більш ефективних матеріальних ресурсів. Критеріями вибору постачальника можуть бути надійність постачання, можливість вибору способу доставки, час на здійснення замовлення, можливість надання кредиту, рівень сервісу та ін Причому співвідношення значимості окремих критеріїв із плином часу може змінюватися.

Залежно від обсягів, типів і спеціалізації виробництва, матеріалоємності продукції і територіального розміщення підприємства складаються різні умови, що вимагають відповідного розмежування функцій і вибору типу структури органів постачання.

На невеликих підприємствах, які споживають малі обсяги матеріальних ресурсів в обмеженій номенклатурі, функції постачання покладаються на невеликі групи або на окремих працівників господарського відділу підприємства.

На більшості середніх і великих підприємств цю функцію виконують спеціальні відділи матеріально-технічного постачання (ВМТП), які побудовані за функціональним або матеріальною ознакою. У першому випадку кожна функція постачання (планування, заготівля, зберігання, відпуск матеріалів) виконується окремою групою працівників. При побудові постачальницьких органів за матеріальною ознакою певні групи працівників виконують всі функції постачання по конкретному виду матеріалів[6].

Планове бюро (група) виконує функції по аналізу навколишнього середовища і ринкових досліджень, визначенню потреби в матеріальних ресурсах, оптимізації ринкового поводження по найбільш вигідному забезпеченню, розробці планів постачання та аналізу їх виконання, контролю за виконанням постачальниками договірних зобов'язань.

Товарне бюро (група) виконує комплекс планово-оперативних функцій по забезпеченню виробництва конкретними видами матеріальних ресурсів: планування, обліку, завезення, зберігання та відпуску матеріалу у виробництво, тобто регулює роботу матеріальних складів.

Диспетчерське бюро (група) виконує оперативне регулювання і контроль за виконанням плану постачання підприємства і цехів сировиною і матеріалами; усуває неполадки, що у ході постачання виробництва; контролює і регулює хід поставок матеріалів на підприємство.

Основними функціями МТО будівельного виробництва є:

Забезпечення будівельних потоків необхідною сировиною,

напівфабрикатами і деталями;

Зберігання, обробка і подача сировини за заявками споживачів - будівельно-монтажних організацій;

Забезпечення інструментами і ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого обладнання, догляд і нагляд за ними;

Забезпечення підприємства електричною і тепловою енергією, водою;

Проведення всіх навантажувально-розвантажувальних робіт.

У будівельних організаціях існує відмітні особливості в обліку будівельних матеріалів: у разі, якщо будівництво здійснюється з матеріалів придбаних підрядником оприбуткування та списання може бути зроблено звичайним порядком, а якщо частина будівельних матеріалів надходить від замовника їх собівартість повинна бути з одного боку включена в собівартість будівельних робіт, але із загальної суми вартості виконаних робіт вартість таких матеріалів виключається.

При використання матеріалів у виробництві дуже важливе також значення норм і нормативів.

Що ж до ТОВ «БУШБМ», то воно переважно завозить будматеріали безпосередньо на об'єкти будівництва, але це стосується не всіх матеріалів. Згідно з Балансом значна кількість виробничих запасів також присутня на складах. Адже не є вигідним для підприємства містити всі необхідні матеріали на складах, тому ще це тягне за собою додаткові витрати.

3.3 Робота відділу маркетингу та основні конкуренти на ринку будівельних послуг

Маркетинг - це організаційна функція і сукупність процесів створення, просування і надання цінностей покупцям і управління взаємовідносинами з ними з вигодою для організації. У широкому сенсі завдання маркетингу полягають у визначенні та задоволенні людських і суспільних потреб.

У будівельній компанії організація маркетингу має деякі особливості, які фактично і визначають діяльність даного типу підприємств. Будучи фактично виробничої організацією, у якої кінцевий результат її виробничої діяльності є завершений об'єкт будівництва, але як товар він в даному випадку не розглядається, оскільки в основному він виступає в якості рекламного іміджевого елементу.

Будівельна компанія у вигляді свого товару пропонує замовнику спеціальний комплекс послуг, виступаючи на специфічному сегменті ринку в якості сервісної організації.

Головна мета спеціальної служби маркетингу в будівельній компанії, є розробка і створення регулярно працюючої системи обміну, обробки та збору цінної інформації між структурними відділеннями компанії, з метою забезпечення керованого, прогнозованого та сталого процесу комплексної реалізації будівельних послуг. Тільки ефективна служба маркетингу може забезпечити успіх на специфічному ринку будівельної компанії.

В Україні будівельна галузь має важливе значення в розвитку народного господарства. Незважаючи на зростання обсягів будівельних робіт і виробництва будматеріалів в Україні на 11% і збільшення витрат держбюджету, що відносяться до будівництва на 27420 млн. грн., питання підвищення конкурентоспроможності вітчизняних будівельних підприємств залишаються невирішеними[11].

Дослідження діяльності будівельних підприємств за регіонами свідчить про їх нерівномірному розвитку. Так, західні регіони мають знижуючий обсяг будівельних робіт, центральні - підвищується, а от у Донбасі та Луганській області спостерігається незначний приріст будівництва.

Динаміка обсягу будівельних послуг в Луганській області за останні 5 років свідчить про його зростання. Так, протягом 2011 року будівельними підприємствами області було виконано робіт на суму 1329 млн. грн., що на 2,4% більше, ніж у попередньому році. При цьому структура на ринку будівельних послуг розподілилася таким чином, що 65% від усього обсягу робіт стосувалися саме нового будівництва, решта ж 35% припали на реконструкцію та ремонтно-будівельні роботи.

Закордонні експерти оцінюють будівельну галузь області як ту, що володіє низькою конкурентоспроможністю. Виною тому низький рівень якості, терміни будівництва, високий рівень травматизму, відсутність належної кваліфікації та навичок працівників.

У сформованій ситуації для успішної конкурентної боротьби підприємствам необхідно не тільки оновлювати технології та технологічне обладнання, вивчати внутрішній та зовнішній ринок і вести маркетингові дослідження, також виявляти можливості, слабкі сторони і вразливі місця конкурентів, а й надавати керуючий вплив на власну конкурентоспроможність і визначати її основні напряму.

Отже, підвищення конкурентоспроможності є необхідною, першочерговою метою підприємств будівельної галузі. Досягнення даної мети дозволить підвищити ефективність виробництва, поліпшити якість будівельних послуг, знизити витрати на експлуатацію будівель і допомогти у вирішенні соціальних проблем населення.

Що ж до конкурентоспроможності досліджуваного підприємства ТОВ «БУШБМ», то воно також володіє нею. Адже навіть на такій, відносно невеликій, території, як Луганська область, є значна кількість конкурентів у сфері основної діяльності даного підприємства (будівництво доріг). Серед конкурентів ТОВ «БУШБМ» можна назвати: КП «Дорожньо-експлуатаційна служба», КП «Алчевська шляхово-експлуатаційна дільниця», ВАТ "Первомайське шахтобудівельне управління", ПАТ «Дорстрой», ДП «Луганський автодор».

4. Організація роботи ТОВ «БУШБМ»

.1 Організація контролю якості виконання робіт

Будівельній продукції властиві певні особливості, що значно впливають на її якість: нерухомість продукції, великі об'єми будин­ків і споруджень, величезні витрати на їхнє зведення, велика кіль­кість використовуваних різних матеріалів і виробів, більш високі, ніж у промисловості, допуски тощо. Формування якості будівельної продукції здійснюється на чотирьох етапах:

при розробці нормативної документації (ДБН, стандартів тощо);

при проектуванні об'єкта;

при виготовленні будівельних матеріалів, виробів, деталей і конструкцій;

при виконанні будівельно-монтажних робіт.

Якість нормативної документації визначається загальним досягнутим

технічним рівнем виробництва, розвитком стандарти­зації (стандарт-еталон) і вимірювальної техніки.

Якість будівельно-монтажних робіт визначається вимогами проекту, ДБН і спеціальними інструкціями з оцінки якості буді­вельно-монтажних робіт. Вона залежить від кваліфікації робіт­ників, якості машин і інструмента, якості будматеріалів і виробів, дотримання правильної технологічної послідовності робіт; погодженості дій усіх будівельних організацій.

Відповідальність за якість будівництва покладається на персо­нал будівництва: головних інженерів будівельних фірм, виконробів, майстрів, бригадирів, робітників.

Для визначення рівня якості будівництва й оперативного вжи­вання заходів щодо ліквідації браку слугує зовнішній і внутрішній контроль якості будівельних матеріалів і будівельно-монтажних робіт.

Внутрішній контроль - якість будівельної продукції визначається за результатами виробничого контролю і оцінюється відповідно <#"704693.files/image004.gif"> (5.1)

де Кзн - коефіцієнт зносу;

Сзн - сума зносу основних фондів;

ОФперв- первісна вартість основних фондів.

На початок 2011 року:

На кінець 2011 року (початок 2012 року):

На кінець 2012 року:

Тобто коефіцієнт зносу на 2011 рік склав:

А у 2012 він дорівнював:

У 2012 р. коефіцієнт зносу зменшився відносно до 2011 року, що свідчить про поліпшення стану основних фондів. Можна також сказати, що продане обладнання було не новим, а приблизно на рівні всіх інших основних засобів. Тобто при продажі цих фондів загальний технологічний рівень виробництва залишився приблизно на тому ж самому рівні.

Розрахуємо коефіцієнт придатності основних виробничих фондів за формулою:

 (5.2)

де, Кпр - коефіцієнт придатності;

ОФзал - залишкова вартість основних фондів;

ОФперв - первісна вартість основних фондів.

На початок 2011 року:

На кінець 2011 року (початок 2012 року):

На кінець 2012 року:

Тобто коефіцієнт придатності на 2011 рік склав:

А у 2012 він дорівнював:

Збільшення коефіцієнту придатності свідчить про оновлення основних фондів. Використання основних фондів представлено показниками фондовіддачі, фондомісткості і фондоозброєності. Фондовіддача це відношення обсягу випущеної продукції (виручки від реалізації) до середньої суми промислово-виробничих основних фондів за первісною вартістю.

Фондовіддача показує загальну віддачу від використання кожної гривні, витраченої на основні виробничі фонди, тобто ефективність цього вкладення коштів.

 (5.3)

де, Фв - фондовіддача;

В - виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

 - середньорічна вартість основних фондів.

2011 рік:

рік:

Зменшення показника фондовіддачі свідчить про скорочення ефективності використання основних фондів.

Фондомісткість є зворотною величиною від фондовіддачі. Вона характеризує скільки основних виробничих фондів припадає на 1 гривню виробленої продукції.

Фондомісткість - це середня сума промислово-виробничих основних фондів за первісною вартістю поділена на обсяг випущеної продукції.

 , (5.4)

де, Фм - фондомісткість;

В - виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

- середньорічна вартість основних фондів.

рік:

2012 рік:

Збільшення показника фондомісткості свідчить про зниження ефективності використання основних фондів.

Показник фондовіддачі тісно пов'язаний з фондоозброєністю, яка застосовується для характеристики ступеня забезпеченості працюючих та продуктивністю праці.

 (5.5)

де, Фо - фондоозброєність;

 - середньорічна вартість основних фондів;

С - середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу.

рік:

рік:

Збільшення показника фондоозброєності свідчить про збільшення вартості основних виробничих фондів, яка припадає на одного працівника.

Продуктивність праці обчислюється за формулою:

 (5.6)

де ПП - продуктивність праці;

В - виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);- середньооблікова чисельність робітників.

рік:

рік:

Тобто, продуктивність праці у 2012 році знизилася порівняно з 2011 роком.

Показник фондорентабельності характеризує рентабельність основних фондів і визначається за формулою:

 (5.7)

де Фр - фондорентабельність;

П - прибуток від продажу продукції, робіт, послуг;

 - середньорічна вартість основних фондів підприємства.

рік:

2012 рік:

Фондорентабельность показує розмір прибутку, що припадає на одиницю вартості основних виробничих засобів підприємства. Можна сказати, що рентабельність значно зменшилася у 2012 році порівняно з 2011.

Таблиця 5.2 - Аналіз ефективності використання основних фондів ТОВ «БУШБМ»

За даними таблиці 5.2 можна зробити висновок, що фондовіддача знизилася, що спричинило за собою зростання фондомісткості на 0,31 грн. Фондоозброєність зросла аж на 57,9 грн./чол., тим не менш фондорентабельність впала на 3,94 грн./чол., що свідчить про зменшення прибутковості підприємства.

Рисунок 5.1 - Динаміка коефіцієнтів зносу та придатності основних фондів ТОВ «БУШБМ» за 2011-2012 роки

Рисунок 5.2 - Динаміка показників основних фондів ТОВ «БУШБМ» за 2011-2012 роки

Рисунок 5.3 - Динаміка фондомісткості ТОВ «БУШБМ» за 2011-2012 роки

підприємство керування метод планування

5.2 Аналіз обігових коштів

Обігові - це кошти, використовувані підприємством для здійснення своєї постійної діяльності, обігові кошти включають в себе виробничі запаси підприємства, незавершене виробництво, запаси готової і відвантаженої продукції, дебіторську заборгованості, а також готівкові гроші в касі та грошові кошти на рахунках підприємства.

Структура джерел формування обігових коштів є такою:

власні джерела;

позикові джерела;

залучені джерела коштів.

Власні джерела. Мінімальна потреба в обігових коштах покривається за рахунок таких власних джерел як статутний капітал, нерозподілений прибуток підприємства (тобто прибуток, який залишається в розпорядження підприємства), цільове фінансування та цільові надходження, надходження від емісії цінних паперів.

Позикові джерела. Формувати обігові кошти лише за рахунок власних джерел економічно не доцільно, так як це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і крім того позбавляє можливості підприємство отримувати додатковий прибуток за рахунку використання позикових коштів. Джерелами позикових коштів є банківські кредити, як короткострокові та к довгострокові, які зазвичай використовуються на придбання основних та поточних активів, на сезонні потреби підприємства.

Але залучення кредитів потребує додаткових витрат підприємства по обслуговуванню цих боргових зобов’язань. До тих пір, поки розмір прибутку, забезпеченого використанням кредитів покриває витрати, пов’язані з його обслуговуванням, доти підприємство залишається економічно стабільним. Тобто для підприємства є важливим забезпечити раціональне співвідношення позикових та власних коштів.

Нормування - це встановлення економічно обгрунтованих (планових) норм запасу і нормативів по елементах оборотних коштів, необхідних для нормальної діяльності підприємства. До числа нормованих оборотних коштів зазвичай ставляться оборотні виробничі фонди та готова продукція.

Є три різновиди нормування обігових коштів:

нормування обігових коштів для утворення запасів сировини, матеріалів і

покупних напівфабрикатів;

нормування обігових коштів по допоміжних матеріалам, паливу, тарі і

малоцінним швидкозношуваним предметам;

нормування обігових коштів для утворення запасів готової продукції

Найважливішими показниками оцінки ефективності використання оборотних коштів підприємства є коефіцієнт оборотності оборотних коштів і тривалість одного обороту.

Розрахуємо середньорічний розмір обігових коштів, який вираховується як відношення суми оборотних активів (другий розділ активу Балансу) та витрат майбутніх періодів на початок і к1інець звітного періоду до 2:

рік:

рік:

Ділова активність підприємства проявляється в швидкості обороту обігових коштів. Коефіцієнт оборотності розрахуємо за формулою:

 (5.8)

де, Коб -коефіцієнт оборотності;

РП - реалізована за рік продукція (товари, роботи, послуги);

 - середньорічний розмір обігових коштів.

рік:

рік:

Коефіцієнт завантаження розрахуємо за наступною формулою:

 (5.9)

де, Кз - коефіцієнт завантаження;

 - середньорічний розмір обігових коштів;

РП - реалізована за рік продукція (товари, роботи, послуги).

рік:

рік:

Цей показник характеризує участь оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Збільшення коефіцієнту завантаження свідчить про погіршення використання оборотних коштів.

Період обороту:

 (5.10)

де, Тоб - період обороту;

Коб - коефіцієнт оборотності.

рік:

2012 рік:

Отримані дані занесемо до таблиці:

Таблиця 5.3 - Аналіз ефективності використання обігових коштів ТОВ «БУШБМ»

Рисунок 5.4 - Динаміка коефіцієнтів оборотності та завантаження обігових коштів ТОВ «БУШБМ» за 2011-2012 роки

Як свідчать дані розрахунків оборотність обігових коштів на ТОВ «БУШБМ» дуже слабка, а за 2012 рік вона впала майже в три рази. А період обороту збільшився на 845,8 днів. Все це свідчить про низьку ділову активність підприємства. Обігові кошти підприємства формуються за рахунок власних та позикових джерел, а процедура нормування запасів не виконується.

5.3 Аналіз балансу підприємства

Аналіз фінансового стану - обов'язкова складова фінансового аналізу будь-якого підприємства. Завдання такого аналізу - визначити, які параметри роботи компанії є прийнятними і їх необхідно зберігати на сформованому рівні, які - є незадовільними і вимагають оперативного втручання. Іншими словами, щоб успішно рухатися далі, компанії необхідно знати, чому її стан погіршився і як виправити становище (які важелі задіяти найбільш ефективно).

Розрізняють горизонтальний і вертикальний фінансовий аналіз, за ​​допомогою яких можна отримати найбільш загальне уявлення про якісні зміни в структурі засобів та їх джерел, а також динаміці цих змін.

Горизонтальний аналіз дозволяє виявити тенденції зміни окремих статей доходів і витрат та їх груп за документами бухгалтерської звітності.

В основі вертикального аналізу лежить уявлення даних бухгалтерської звітності у вигляді відносних величин, що характеризують структуру узагальнюючих підсумкових показників. Обов'язковим елементом аналізу служить побудова динамічних рядів значень цих величин, що дозволяє відстежувати та прогнозувати структурні зрушення в складі господарських засобів і джерел їх покриття. Вертикальний аналіз показує структуру засобів підприємства і їх джерел.

Таблиця 5.4 - Горизонтальний та вертикальний аналіз активу балансу ТОВ «БУШБМ»

Таблиця 5.5 - Горизонтальний та вертикальний аналіз пасиву балансу ТОВ «БУШБМ»

Зобразимо розподіл розділів активу та пасиву балансу у загальному складі балансу для більшого розуміння.

Рисунок 5.5 - Співвідношення розділів активу баланса ТОВ«БУШБМ»за 2011 р.

Рисунок 5.6 - Співвідношення розділів активу балансу ТОВ«БУШБМ»за 2012 р.

Можна зробити висновок, що співвідношення розділів балансу у 2011 і 2012 роках суттєво не відрізняються. Яскраво побачити це ми можемо на рисунках 5.1 та 5.2.

5.4 Фінансова діяльність підприємства

Економісти використовують поняття «прибуток» для вираження різниці між

доходом підприємства і його витрат. Прибуток виступає як перевищення

доходів від продажу товарів (послуг) над зробленими витратами (капіталом).

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, всії форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Тому основний принцип діяльності підприємства (фірми) складається в прагненні до максимізації прибутку. З цієї причини прибуток виступає основним показником ефективності виробництва.

При розподілі прибутку, визначенні основних напрямків його використання насамперед враховується стан конкурентного середовища, що може диктувати

необхідність істотного розширення і відновлення виробничого потенціалу підприємства. Відповідно до цього визначаються масштаби відрахувань від прибутку у фонди виробничого розвитку, ресурси яких призначаються для фінансування капітальних вкладень, збільшення оборотних коштів, забезпечення науково-дослідної діяльності, упровадження нових технологій, переходу на прогресивні методи праці і т.п.

Порядок розподілу і використання прибутку підприємства фіксується в його статуті і визначається положенням, що розробляється відповідними підрозділами економічних і фінансових служб і затверджується керівним органом підприємства.

Рентабельність - відношення балансового прибутку до середньорічної вартості виробничих фондів за їх початковою оцінкою.

Одним з головних податків є податок на додану вартість (ПДВ) - непрямий податок, форма вилучення до бюджету держави частини вартості товару, роботи або послуги, яка створюється на всіх стадіях процесу виробництва товарів, робіт і послуг та вноситься до бюджету у міру реалізації. В результаті застосування ПДВ кінцевий споживач товару, роботи або послуги сплачує продавцю податок з усієї вартості придбаного ним блага, проте до бюджету ця сума починає надходити раніше кінцевої реалізації, так як податок зі своєї частини вартості, "доданої" до вартості придбаних сировини, робіт та (або) послуг, необхідних для виробництва, сплачує до бюджету кожен, хто бере участь у виробництві товару, роботи або послуги на різних стадіях.

Системи оподаткування:

Загальна система оподаткування

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування мають право займатися будь-яким видом діяльності, не заборонених законодавством, мати необмежену суму доходу та кількість найманих працівників.

Загальна система оподаткування (ЗСО) передбачає сплату всіх видів податків і зборів, передбачених податковим законодавством України, в залежності від наявності певних об'єктів оподаткування.

Спрощена система оподаткування

На спрощеній системі оподаткування можуть бути як фізичні особи підприємці, так і юридичні особи і вона містить деякі обмеження у видах діяльності, чисельності працівників і доходи суб'єктів підприємництва.

Платник податків може самостійно обрати спрощену систему оподаткування за умови, що така особа відповідає певним критеріям. Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, діляться на 6 груп платників єдиного податку.

Підприємство ТОВ «БУШБМ» працює за загальною системою оподаткування і є платником ПДВ. А щоб простежити динаміку діяльності підприємства побудуємо столбчатую діаграму за наступними даними:

Таблиця 5.6 - Основні фінансові показники діяльності ТОВ «БУШБМ»

Як ми можемо побачити на гістограмі, найбільш прибутковим, серед представлених у таблиці був 2011 рік. У цей рік обсяги виручки від реалізації були дуже високими. Але вже у 2012 році ситуація змінилась, внаслідок чого значно зменшився обсяг виручки від реалізації продукції, а отже, зменшився і чистий прибуток.

Рисунок 5.7 - Показники реалізації продукції за 2010-2012 р.р.

Але, тим не менш, досить успішні показники у випадку реалізації продукції у 2011 році не врятували підприємство від збитків. Це ми можемо побачити на рисунку 5.4

Рисунок 5.8 - Рівень збитків ТОВ «БУШБМ» у 2010-2012 рр.

Підприємство у 2011 році тільки мінімізувало свої збитки, але вже за рік його фінансовий стан знову погіршився, внаслідок чого збитки знову стали зростати. Можливо, підприємству слід переглянути свою політику щодо витрачання своїх коштів, щоб для початку хоча б вийти на рівень беззбитковості. Розрахуємо показники рентабельності та ліквідності. Для цього винесемо потрібні нам для розрахунків дані до таблиці (табл.5.7)

Таблиця 5.7 - Показники для розрахунку рентабельності та ліквідності ТОВ «БУШБМ»

Рентабельність продажів показує, яку суму прибутку отримує підприємство з кожної гривні проданої продукції.

(5.11)

де, ROS - рентабельність продажів;

Прп - прибуток від реалізації продукції;

В - виручка від реалізації продукції.

рік:

2012 рік:

Рентабельність персоналу - показник, який показує ефективність роботи колективу і дозволяє контролювати витрати на робітників відповідно з кількістю отриманого прибутку. Щоб уникнути великої кількості витрат на робочий колектив, користуються оптимізацією чисельності персоналу.

(5.12)

де, ROL - рентабельність персоналу;

ЧП- чистий прибуток;

Ч - середньооблікова чисельність працівників.

рік:

рік:

Рентабельність власного капіталу, яка показує ефективність використання власного капіталу. Тобто показує величину прибутку (збитків), яку отримає підприємство на одиницю вартості власного капіталу.

 (5.13)

де, ROE - рентабельність власного персоналу;

ЧП - чистий прибуток;

ВК - розмір власного капіталу.

рік:

рік:

Рентабельність усього капіталу показує скільки чистого прибутку припадає на гривню вкладеного в підприємство капіталу.

(5.14)

де, ROT - рентабельність усього капіталу;

ЧП - чистий прибуток;

Б - підсумки балансу.

рік:

рік:

Таблиця 5.8 - Показники рентабельності та ліквідності ТОВ «БУШБМ»

Побудуємо діаграму за отриманими даними:

Рисунок 5.9 - Показники ліквідності та рентабельності ТОВ «БУШБМ»

5.5 Показники руху трудових ресурсів на ТОВ «БУШБМ»

Таблиця 5.9 - Показники персоналу ТОВ «БУШБМ»

Розрахуємо коефіцієнт прийому по формулі:

 (5.18)

де Чп - чисельність прийнятих на роботу за відповідний період;

Ч - середньооблікова чисельність працівників у цьому ж періоді.

рік:

рік:

Коефіцієнт вибуття розраховується наступним чином:

 (5.19)

де Чзв. аг - загальна чисельність звільнених за відповідний період з будь-якої причини;

Ч - середньооблікова чисельність працівників у цьому ж періоді.

рік:

рік:

Загалом, коефіцієнт плинності складе:

У 2011 р.:

У 2012 р.:

Як бачимо плинність робітників значно збільшилася.

Таблиця 5.10 - Розраховані показники по персоналу ТОВ «БУШБМ»

Діаграма показників персоналу ТОВ «БУШБМ» матиме наступний вигляд:

Рисунок 5.10 - Діаграма показників персоналу підприємства ТОВ «БУШБМ» за 2011-2012 роки

Можна зробити висновок, що показники руху персоналу значно погіршилися у 2012 році, чому є підтвердженням збільшення показників прийому та вибуття, а також показника плинності,який збільшився майже у 3,5 рази.

Висновки

Економічні реформи, що здійснюються в Україні істотно змінили суть та значення підприємств, як ланки народного господарства. Поряд з організаціями державної власності, з’явилися також приватні, змішані та підприємства колективної власності. А ринкові відносини ставлять підприємство в принципово нові відносини з іншими організаціями, виробниками, партнерами.

Підвищилося також значення підприємств у економіці країни: тепер вони є центром економічної діяльності. Тобто, при добре налагодженому механізмі взаємодії державного апарату та підприємств, а також грамотно сформованій законодавчій базі, й економіка країни буде зростати. Звичайно, що результати діяльності підприємств залежать не тільки від зовнішніх факторів, а й від внутрішніх, таких як форма власності, концентрація виробництва, спеціалізація виробництва, кооперування, комбінування виробництва та компетентне керування.

Вивчення нових явищ у бізнесі і громадському житті неможливе без придбання практичних знань та навичок. Адже кваліфікований менеджер повинен добре знати не тільки загальні закономірності і тенденції розвитку економіки, але й тонко розуміти прояви загальних, специфічних і приватних економічних законів у практиці підприємства. Він повинен володіти сучасними методами економічних досліджень, комплексного економічного і фінансового аналізу, а також володіти методами роботи з людьми.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Брянківське управління шахтобудмеханізації» (далі Товариство) є юридичною особою, створеною у формі товариства з обмеженою відповідальністю згідно з законодавством України. Було зареєстроване як юридична особа 21 жовтня 2009 року.

Статутний капітал товариства складає 65 000 гривень

Діюча ліцензія на виконання будівельних робіт видана Держархбудінспекцією України наказом від 24 травня 2013 р. і діє протягом п’яти років (тобто до 24 травня 2018 р.).

Перелік робіт провадження господарської діяльності, пов’язаної із будівництвом автомобільних доріг.

Організаційна структура ТОВ «БУШБМ» є прикладом лінійно-функціональної структури.

Соціально-психологічний клімат ТОВ «БУШБМ» відноситься до категорії сприятливого і характеризується приязністю спілкування між робітниками, взаємною довірою та повагою один до одного, позитивним настроєм, взаємовиручкою, взаємною відповідальністю та високою згуртованістю колективу. У членів колективу досить розвинена потреба у праці на благо суспільства як сфера самоактуалізації особистості.

Керівник ТОВ «БУШБМ» є представником керівника демократичного стилю керівництва. Адже його діяльність характеризується розподілом повноважень, ініціативи та відповідальності між керівником та заступниками, керівником і підлеглими. Спілкування з підлеглими проходить у формі прохань, побажань, рекомендацій, порад, заохочень за якісну і оперативну роботу, доброзичливо і ввічливо, при необхідності застосовуються накази. Керівник стимулює сприятливий психологічний клімат у колективі, відстоює інтереси підлеглих.

Підприємство займається плануванням своєї діяльності. Оперативне та тактичне планування здійснюється в основному за допомогою використання системи норм і нормативів для виконання своєї основної діяльності. Але, безумовно, що це не єдиний метод планування. Частина діяльності підприємства планується на основі вже наявних даних за попередні періоди діяльності підприємства.

Серед конкурентів ТОВ «БУШБМ» можна назвати: КП «Дорожньо-експлуатаційна служба», КП «Алчевська шляхово-експлуатаційна дільниця», ВАТ "Первомайське шахтобудівельне управління", ПАТ «Дорстрой», ДП «Луганський автодор».

Джерелами фінансування ТОВ «БУШБМ» є: власні та позикові кошти.

Для організації виконання будівельних робіт використовуються проекти, кошториси, ДБН, ДСТУ. Але, безумовно, що основним документом є кошторис, тобто документ, в якому визначена та розрахована вартість вашого майбутнього будівництва.

На ТОВ «БУШБМ» ведеться робота з кадрами, тобто підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів. Підготовка кваліфікованих робітників здійснюється у професійно-технічних училищах або безпосередньо на виробництві. Також, ведеться робота з підвищення кваліфікації кадрів, котрих направляють на курси підвищення кваліфікації. Створюється резерв керівництва. Перелік осіб, які відповідають вимогам на керівні посади складають у відділі кадрів, після чого цей список направляють директорові підприємства з метою розгляду та затвердження.

Як бачимо, первісна вартість основних засобів у 2010 році порівняно з 2011 збільшилася, що свідчить про придбання основних фондів, а при порівнянні 2011 року з 2012 - вартість зменшилася, що свідчить про те, що підприємство продало деякі свої активи.

У 2011 і 2012 роках коефіцієнт зносу зменшився (у 2011 відносно 2010 року, у 2012 - відносно 2011 року), що свідчить про поліпшення стану основних фондів. Можна також сказати, що продане обладнання було не новим, а приблизно на рівні всіх інших основних засобів. Тобто при продажі цих фондів загальний технологічний рівень виробництва залишився приблизно на тому ж самому рівні.

Зменшення показника фондовіддачі та збільшення показника фондомісткості свідчить про скорочення ефективності використання основних фондів. Фондовіддача знизилася, що спричинило за собою зростання фондомісткості на 0,31 грн.

Як свідчать дані розрахунків оборотність обігових коштів на ТОВ «БУШБМ» дуже слабка, а за 2012 рік вона впала майже в три рази. А це свідчить про низьку ділову активність підприємства. Обігові кошти підприємства формуються за рахунок власних та позикових джерел, а процедура нормування запасів не виконується.

Підприємство ТОВ «БУШБМ» працює за загальною системою оподаткування і є платником ПДВ.

Зараз підприємство працює зі збитками, тобто результат роботи підприємства незадовільний. Початковим етапом поліпшення становища підприємства є виведення його на рівень беззбитковості. На мою думку для поліпшення становища ТОВ «БУШБМ» можна переглянути перелік витрат та знайти шляхи їх скорочення. Наприклад за рахунок зменшення витрат на зберігання матеріалів на складах, а також треба залучати інвесторів до співпраці.

Перелік посилань

1.     ЗУ «Про акціонерні товариства».

2.       ДКУ «Класифікація організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004».

.        Економіка організації (підприємства): Підручник / Під ред. Н.А. Сафронова. 2-ге вид., Перероб. І доп. - М.: Економіст', 2004. - 618 с.

.        Майталь Ш. // Економіка для менеджерів Підручник. - Пров. з англ. - М.: Инфра-М, 1993. - 306с.

.        Акулов М.Г. Економіка праці і соціально трудові відносини : навч. пос. / М.Г. Акулов [та ін.]. - К. : Центр учбової літератури, 2012. - 328 с.

.        Економіка виробничого підприємництва : навч. посібник / Під ред. Й.М. Петровича. - [3-тє вид.]. - К. : Знання, 2002. - 405 с.

.        Економіка підприємства : підручник / Під заг. ред. С.Ф. Покропивного. - К. : КНЕУ, 2001. - 528 с.

.        Економіка підприємства : підручник / Під ред. А.В. Шегди. - К. : Знання, 2006. - 614 с.

.        Юдін А.І., Розсохін С.А. Менеджмент у експлуатації будівель -К. :Знання, 2008 - 348 с.

.        Філатова О.Г. Соціологія соціальної коммунікації. : М., 2007.

.        Логінов В. Оновлення основного капіталу // Економіст. - 2002. - № 3.

.        Раицький К.А. Економіка підприємства. Підручник для вузів. - М.: інфомаційно-впроваджувальний центр «Маркетинг», 1999 гол. 2.

.        Економіка підприємства. / За ред. Горфінкеля В.Я. і Швандара В.А. М.: Юніті, 2007, гл. 7.

.        Економіка підприємства. / За ред. Грузинова В.П. М.: Юніті, 1998, гл 10.

.        Бандида М. Роль місцевих податків і зборів у формуванні доходів бюджету міста //Ринок цінних паперів України. - 2007. - № 11-12. - С. 35-43.