Адаптація функціонування підприємств торгівлі до соціально-економічних умов зовнішнього середовища

Адаптація функціонування підприємств торгівлі до соціально-економічних умов зовнішнього середовища

ДИПЛОМНА РОБОТА

Адаптація функціонування підприємств торгівлі до соціально-економічних умов зовнішнього середовища

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи фінансової діяльності підприємства торгівлі

.1 Особливості організації фінансової діяльності торгівельного підприємства

.2 Специфіка особливостей обліку в торгівлі

.3 Формування доходів торгівельного підприємства

Розділ 2. Аналіз фінансової діяльності підприємства торгівлі на прикладі

.1 Загальна характеристика підприємства

.2 Аналіз результатів діяльності

.3 Аналіз рентабельності торговельного підприємства та показники, які її характеризують

Розділ 3. Напрями підвищення ефективності фінансової діяльності підприємств торгівлі на прикладі

.1 Фактори, які можуть вплинути на діяльність підприємств торгівлі

.2 Напрями підвищення рентабельності підприємства

.3 Діяльність торгових підприємств в умовах фінансової кризи

Розділ 4. Охорона праці

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Процес розвитку і формування ринкових відносин в Україні виявив низку проблем, пов’язаних з управлінням фінансово-економічною діяльністю підприємств роздрібної торгівлі. Загострення конкурентної боротьби внаслідок змін у системі ціноутворення, оподаткування, кредитування, розвиток ринкової інфраструктури змінили економічне середовище функціонування торговельних підприємств, що, своєю чергою узалежнило ефективність їхньої діяльності від багатьох факторів. Важливе значення для забезпечення розвитку підприємств торгівлі має ефективне використання не тільки їхніх внутрішніх можливостей, а й урахування розвитку виробництва, активізація інвестиційних процесів, підвищення купівельної спроможності споживачів, удосконалення процесів регулювання торговельної діяльності з боку держави.

Як свідчить аналіз публікацій, оцінюючи вплив зовнішніх факторів на розвиток торговельного підприємства, дослідники недостатньо уваги приділяють регуляторній ролі держави. Однак для блокування розвитку кризових явищ, що супроводжують будь-які трансформаційні процеси, необхідним є регулятивний вплив держави, з одного боку, спрямований на всі рівні економічних підсистем (підприємство, галузь, економіка загалом), а з іншого - сприятливий для розвитку ринкових відносин.

Огляд наукових праць свідчить про недостатньо повне висвітлення ролі держави як чинника, що впливає як на сам суб’єкт господарювання (торговельне підприємство), так і на інші складові його зовнішнього оточення, а також впливу держави як зовнішнього фактора на ефективне функціонування підприємств торгівлі, хоча вона є однією із найважливіших галузей господарства, оскільки, з одного боку слугує критерієм розвитку виробництва та задоволення потреб платоспроможного попиту населення, з іншого, - є центральною ланкою розвитку соціальної інфраструктури внутрішнього товарного ринку. Удосконаленню торговельної діяльності підприємств різних форм власності, поліпшенню їх фінансового стану сприятиме формування такої регуляторної політики, яка б стимулювала їх економічне зростання, враховуючи територіальне розміщення, структуру товарообороту, обсяги реалізації тощо.

Недостатня обґрунтованість теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо вдосконалення управління фінансово-економічною діяльністю підприємств роздрібної торгівлі та її регулювання з урахуванням специфіки економічного розвитку України підтверджує актуальність цієї проблеми. Нагальна потреба наукового дослідження у цьому напрямі й зумовила вибір теми дисертаційної роботи.

Метою дипломної роботи є розробка теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо адаптації функціонування підприємств торгівлі до соціально-економічних умов зовнішнього середовища, що формується під впливом держави, а також обгрунтування теоретичних і науково-методичних засад удосконалення системи аналізу в управлінні діяльності торговельних підприємств.

Цільова спрямованість роботи зумовила необхідність вирішення таких завдань:

виявити особливості функціонування торговельних підприємств на сучасному етапі становлення ринкової економіки;

дослідити механізм державного регулювання торгівлі, обґрунтувати необхідність удосконалення державного регулювання діяльності підприємств торгівлі за умова ринкової економіки;

розробити систему моніторингу впливу держави як зовнішнього чинника на діяльність роздрібних торговельних підприємств;

проаналізувати фінансово-економічний стан підприємств торгівлі та вплив фінансових важелів держави на ефективність їх функціонування;

розробити методичні рекомендації з регулювання товарообороту і його асортиментної структури враховуючи опосередкований вплив держави на попит споживачів і рекомендації з удосконалення методичних підходів оптимізації результатів господарсько-фінансової діяльності підприємств;

запропонувати методичні підходи до побудови та удосконалення системи оподаткування прибутку підприємств торгівлі.

Об’єктом дослідження є підприємства торгівлі в ринковому середовищі.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні аспекти управління діяльністю підприємств торгівлі та її регулювання за сучасних умов.

Теоретичну та методологічну основу дослідження становлять методи загальної теорії наукового пізнання, історико-системний підхід. Для вивчення та узагальнення наукових розробок використані методи порівняння, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, статистичні й експертні методи дослідження. Для визначення і узагальнення факторів зовнішнього середовища, що впливають на ефективність функціонування торговельних підприємств, а також державного впливу використано соціологічні (соціологічне опитування), статистико-економічні методи дослідження (вибіркове спостереження, анкетування, групування, ряди динаміки, середні величини, індексний метод).

Інформаційною базою роботи є офіційна інформація Державного комітету статистики України, статистична та фінансова звітність підприємств ї торгівлі, матеріали анкетування, дані інтернет-мережі, власні аналітичні розрахунки. Новизна роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та практичному вирішенні завдань, які сприятимуть підвищенню ефективності діяльності торговельних підприємств за ринкових умов.

Розділ 1. Теоретичні основи фінансової діяльності підприємства торгівлі

.1 Особливості організації фінансової діяльності торгівельного підприємства

Підприємства та організації торгівлі є сполучною ланкою між виробництвом продукції та її споживанням, сприяють завершенню кругообігу суспільного продукту.

У діяльності підприємств торгівлі поєднуються операції виробничого характеру (закупівля, зберігання, фасування) з невиробничими, пов'язаними зі зміною власників, тобто безпосередньо з реалізацією продукції.

Торгові підприємства в залежності від характеру їх діяльності і призначення поділяються на підприємства оптової торгівлі і підприємства роздрібної торгівлі. Торгівля не створює додаткової споживної вартості. Вартість збільшується в результаті витрат додаткового суспільної праці, що призводить до збільшення витрат обігу.

Фінанси торгового підприємства це економічні відносини, що виникають у зв'язку з утворенням і використанням необхідних грошових фондів з метою здійснення безперебійного процесу продажу товарів.

Фінансів торгового підприємства властиві такі три основні функції:

розподільча;

регулююча;

контрольна.

Фінансові ресурси підприємств торгівлі це результати функціонування фінансів, які виступають у якості грошових доходів і надходжень коштів.

Фінанси торгівлі це система економічних відносин, за допомогою яких здійснюються формування і розвиток фінансових ресурсів в умовах ринкових відносин, що обумовлено кругообігом товарно-грошових відносин у вигляді двох фаз: купівля товарів і їх продаж у роздрібній торгівлі. Перша фаза пов'язана з рухом товарів, а друга з рухом грошових коштів.

Фінансові ресурси підприємств торгівлі призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат та економічного стимулювання персоналу. Вони виступають матеріальними носіями фінансових відносин підприємств.

За економічним призначенням розрізняють фінансові ресурси, що забезпечують наступні напрямки діяльності підприємства: основну господарську діяльність, відтворення основних фондів, матеріальне заохочення персоналу, соціальний розвиток підприємства.

Роль і значення фінансових ресурсів зумовлюються необхідністю організації на підприємствах торгівлі сучасних систем управління фінансами і розробки фінансової політики.

Джерелами формування фінансових ресурсів торговельного підприємства в організаційно економічному відношенні є: власні та прирівняні до них кошти, кошти, що мобілізуються на фінансовому ринку; надходження коштів в порядку перерозподілу.

Особливість торгівлі - завершення процесу виробництва і реалізації, по суті - завершення циклу товарного виробництва після того, як товар знайде покупця і відбудеться операція купівлі-продажу.

Для будь-якої економіки характерним є товарообіг, обсяги якого по суті відбивають розподіл створеного сукупного суспільного продукту, структуру споживання, процеси, що відбуваються в торгівлі, зумовлюють стан грошового обігу в країні.

В даний час розгалужена мережа торгових підприємств базується на приватній торгівлі.

Всі торговельні підприємства здійснюють свою виробничу діяльність виключно самостійно, несуть постійну відповідальність за результати господарювання, одержуваний фінансовий результат, самостійно розпоряджаються власними коштами.

Держава впливає на економіку торгових підприємств, використовуючи податкову систему і штрафні санкції.

Характерно для підприємств торгівлі те, що вони зазвичай складають комплексну систему, входячи в те чи інше об'єднання. Не всі підприємства є повністю самостійними юридичними особами, а лише обслуговують свою потребу в отриманні фінансового результату за допомогою рахунків головних підприємств і структур.

Характерно для структурних одиниць об'єднань те, що вони наділяються власними оборотними коштами за рахунок статутного фонду організації, але не мають розрахункового рахунку і ніяких відносин з банками, окрім як з приводу інкасації виручки, що надійшла.

Істотна частина виручки торговельних організацій має готівково-грошову форму (понад 80%).

Необхідність організації дотриманням суворого контролю за виконанням касової дисципліни, за своєчасною інкасацією виручки від реалізації та її правильним використанням, за дотриманням діючих норм і правил організації готівково-грошового обороту.

Виручка від реалізації товарів підприємств торгівлі надходить в готівково-грошовій формі, працівники торгівлі несуть особисту матеріальну відповідальність за збереження майна і грошових коштів, що вимагає посилення фінансового контролю.

Дуже висока особиста відповідальність працівників торговельних підприємств за збереження матеріальних ресурсів та використання грошових коштів.

Так як підприємство торгівлі перебуває в сфері обігу, то характерна риса фінансів - залежність їх показників від швидкості обороту коштів (від тривалості реалізації товарів покупцеві).

Основними показниками діяльності торговельних підприємств є:

Обсяг товарообігу в грошовому виразі;

Абсолютна і відносна величина витрат обігу;

Валовий дохід;

Рентабельність.

Фінансовий стан підприємств торгівлі залежить від оптимальності витрат обігу та тривалості часу реалізації товарів.

Застосування ручної праці, що відображає низький рівень механізації та технічної озброєності праці в торгівлі.

За своєю економічною значущістю витрати торгових підприємств можу підрозділятися на дві частини:

) витрати, пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу: доопрацювання товарів, запропонованих до реалізації (за згодою виробника); упаковка; асортиментний підбір; транспортування товару; зберігання та ін;

) витрати, пов'язані з перетворенням товарної форми продукції, прийнятої на реалізацію, в грошову: заробітна плата працівникам з нарахуваннями; адміністративно-управлінські витрати; сплата відсотків за кредит; реклама; природний спад товарів.

Якщо витрати в сфері обігу збільшують ціну товару понад встановлену, то друга група витрат підлягає компенсації за рахунок відповідних знижок з ціни для торговельних організацій, які вказуються в договорі.

Витрати обігу, як один з головних показників діяльності, враховуються і плануються в абсолютному та відносному вираженні.

Витрати обігу в торгівлі являють собою витрати суспільної праці, виражені у грошовій формі і пов'язані з процесом руху товарів від місць виробництва до споживача.

Витрати обігу відрізняються від собівартості тим, що в них відсутня вартість закуповуваних товарів, тому що підприємства торгівлі закуповують вже вироблені товари, витрачаючи кошти лише на їх доведення до споживача. Для планування та обліку витрат обігу використовуються наступна номенклатура статей:

Транспортні витрати;

Витрати на оплату праці;

Відрахування на соціальні потреби;

Витрати на оренду та утримання будівель і приміщень, обладнання та інвентарю;

Амортизація основних засобів;

Витрати на ремонт основних засобів;

Ремонт санітарного та спеціального одягу, столової білизни, посуду, приладів та ін малоцінних і швидкозношуваних предметів;

Витрати на паливо, газ, електроенергію;

Витрати на збереження, підбір, сортування і пакування товарів;

Витрати на рекламу;

Витрати з виплати відсотків за користування позикою;

Втрати товарів і технологічні відходи;

Витрати на тару;

Інші витрати.

На підприємствах торгівлі за рахунок відрахувань, що відносяться на витрати обігу і виробництва, створюються такі резерви:

На оплату винагород за підсумками року і за вислугу років;

Резерв на списання природного убутку в межах затверджених норм;

Резерв на оплату відпусток;

Резерв на ремонт основних засобів.

Фактори, що впливають на рівень витрат підприємств торгівлі:

Суб'єктивні, безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства - обсяг і структура товарообігу, використання власного і позикового оборотного капіталу, торгової площі, торговельно-технічного обладнання, транспортних засобів, умови організації та оплати праці працівників та ін;

Об'єктивні, до яких належать зміни: роздрібних цін, тарифів на перевезення товарів різними видами транспорту, процентних ставок за користування банківським кредитом, вартості комунальних послуг, орендної плати та ін.

Джерелом фінансування витрат обігу є валовий дохід.

Основні заходи щодо зниження питомої ваги витрат в обсязі товарообігу сприятимуть поліпшенню фінансового результату.

Для поліпшення фінансового результату діяльності торговельного підприємства необхідно: збільшення товарообігу, обсягів торгівлі; скорочення часу товарного обігу; підвищення якості товару і розширення асортименту реалізованих товарів.

Підприємницька діяльність у торгівлі пов'язана з формування і використанням основного і оборотного капіталу, необхідного для просуванням, зберігання та реалізації товарів.

Основний капітал охоплює всі об'єкти, призначені для постійного користування: основні засоби, нематеріальні активи і фінансові вкладення.

Основні засоби торгового підприємства складаються з:

Активної частини, що включає торгове обладнання, машини, транспортні засоби тощо, питома вага яких у структурі основних фондів порівняно з промисловими підприємствами в три рази менше і становить 10%;

Пасивної частини, що включає будівлі, приміщення, споруди і т.д., питома вага яких становить 80%.

Особливістю функціонування основних засобів в торгівлі є їх висока вартість, тривала експлуатація, висока продуктивність, економічність і надійність. Витрати на відтворення основних засобів здійснюються у формі капітальних вкладень і фінансуються з тих же джерел, що і в промисловості.

Оборотні засоби торгівлі являють собою сукупність грошових коштів, інвестованих у сферу обігу в якості джерела фінансування авансуємих торговими підприємствами витрат на створення необхідних товарних запасів і здійснення витрат обігу.

Оборотні кошти за ступенем планування поділяються на:

Нормовані, що включають запаси товарів, тари, палива, сировини; грошові кошти в касах та шляхи; малоцінні та швидкозношувані предмети; витрати майбутніх періодів.

Ненормовані, що включають грошові кошти на рахунках у банках; кошти в розрахунках (дебітори).

Структура оборотних засобів торгівлі характеризується високою часткою товарних запасів - близько 90% від загальної вартості оборотних коштів, незначним питомою вагою грошових коштів - близько 5% і розрахунками - 5%, що обумовлено низкою причин, пов'язаних з особливістю торговельного обслуговування:

Рівномірністю процесів обігу;

Сезонністю виробництва і споживання;

Нерівномірністю розміщення виробництва і районів споживання;

Непередбаченими коливаннями попиту і ритму виробництва;

Перетворенням виробничої продукції в торгову;

Необхідністю утворення страхових резервів та ін.

Товарні запаси видаються в абсолютних і відносних величинах виміру.

Абсолютні - виражаються у натуральних чи вартісних одиницях.

За джерелами формування оборотні засоби торгівлі характеризуються високою участю кредитів банку у формуванні товарних запасів.

У зв'язку з тим, що обсяг товарообігу значно коливається по окремих кварталах року, у якості вихідних даних для розрахунку нормативів приймається товарообіг IV кварталу планованого року, обчислений за собівартістю з додаванням податку на додану вартість, що сплачується постачальникам товарів. При цьому собівартість включає в себе покупну ціну плюс витрати обігу за статтями: "Транспортні витрати''і" Витрати з доставки товарів на склад ".

Методи нормування власних оборотних коштів у торгівлі мають деякі відмінності від методів нормування оборотних коштів у промисловості. Ці відмінності стосуються статей: "Товарні запаси", "Грошові кошти в касах і в дорозі".

Методи нормування решти статей власних оборотних коштів однотипні з методами нормування в промисловості.

По товарних запасах нормування починається з визначення норми запасу в днях. Ця норма складається з наступних складових елементів:

. Час перебування товару у формі торгового запасу в торговому залі, у продажу товарів та забезпечення регулярної продажу їх до чергового надходження від постачальників.

. Час знаходження оплаченого товару в дорозі.

. Час приймання товару, перевірки його якості та підготовки до продажу.

.Время перебування товару у формі гарантійного (страхового) запасу.

На основі розрахованої норми запасу в днях визначається планова потреба оборотних коштів за статтею «Товарні запаси». Для цього плановий товарообіг IV кварталу планованого року, обчислений за собівартістю з додаванням податку на додану вартість, ділиться на 90 днів для визначення вартості одноденного обороту.

Планова потреба в оборотних коштах по статті «Товарні запаси» визначається шляхом множення одноденного обороту на норму запасу в днях.

Норма запасу по коштах в касі торгових підприємств встановлюється в залежності від годин роботи магазину і графіка заїзду за виручкою інкасаторів банку. Ця форма коливається від 0,1 до 0,3 дня. Крім того, встановлюється день на грошові кошти в дорозі, так як здана виручка зараховується на рахунок торговельного підприємства на другий день після надходження виручки в касу банку.

Для визначення нормативу власних оборотних коштів по даній статті необхідно плановий оборот IV кварталу паніруемого року, обчислений за повною продажної вартості, включаючи і податок на додану вартість, розділити на 90 днів. Отриманий одноденний оборот помножити на норму запасу грошових коштів в касі і в дорозі.

Абсолютна величина постійно змінюється і залежить надходження і продажу товарів.

При аналізі і плануванні велике значення має порівняння товарних запасів із товарообігом. Цей показати - відносний, він характеризує величину товарного запасу, що знаходиться на підприємствах торгівлі на певну дату і показує, на скільки днів торгівлі вистачить товарного запасу. Товарні запаси в днях обчислюються за формулою:

До = З: О / Т або "До = З х. Т / О,

.2 Специфіка особливостей обліку в торгівлі

Торгівля - це господарська діяльність, пов'язана з реалізацією товарів.

Товар - це продукт праці, вироблений для обміну чи продажу, який має споживчу та мінову вартість.

Торгова діяльність [4] - це "ініціативна самостійна діяльність юридичних осіб і громадян із здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку... Торгова діяльність може здійснюватись у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а також у торгово-виробничій (громадське харчування) сфері".

Оптова торгівля може здійснюватись через оптові бази, товарні склади, склади-холодильники, склади-магазини. Вона, як правило, є проміжною ланкою між виробником продукції і роздрібною торгівлею.

Роздрібна торгівля здійснюється через магазини (продовольчі, непродовольчі, спеціалізовані, універмаги, універсами, торгові комплекси тощо), дрібно-роздрібну мережу (палатки, кіоски, ятки, павільйони, торгові автомати), пересувну мережу (автомагазини, авторозвозки, лавки-автопричепи, візки, розноски, столики). В роздрібній торгівлі товари реалізуються, як правило, кінцевому споживачеві - населенню.

Дохід торгівлі формується за рахунок встановленої націнки на товари.

Ціна товару складається:

в оптовій торгівлі - з оптової ціни промислового підприємства (як сформована із собівартості та прибутку підприємства) та оптово-збутової націнки;

в роздрібній торгівлі - з ціни оптової торгівлі (або підприємства) і торгової націнки.

Непрямі податки (ПДВ, акцизний збір) розраховуються понад визначену ціну реалізації на всіх етапах реалізації товарів. У в роздрібній торгівлі націнка встановлюється з урахуванням

ПДВ. Розмір націнки торгові підприємства визначають самостійно, виходячи зі стану ринку.

Розрахунки з покупцями в оптовій торгівлі здебільшого здійснюють в безготівковій формі, в роздрібній - виручка надходить готівкою в каси торгового підприємства.

Згідно із Законом [2] підприємства торгівлі та громадського харчування повинні здійснювати розрахунки із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій (РРО).

Реєстратор розрахункових операцій - це пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовано фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або кількості проданих товарів (наданих послуг). До РРО відносять: електронний контрольно-касовий апарат (ЕККА), електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касову систему, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.

РРО повинні бути зареєстровані та опломбовані у встановленому порядку. Дозволяється застосовувати тільки ті РРО, які включені до Державного реєстру. Постановою Кабінету Міністрів України № 199 від 18.02.2002 р. затверджено вимоги до реалізації фіскальних функцій РРО.

У разі виходу РРО з ладу або відключення електроенергії (не більш як 72 год.) розрахункові операції здійснюються з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки.

Статтею 17 Закону [2] передбачено штрафні санкції за невикористання РРО.

Згідно зі ст. 10 Закону постановою [5] Кабінету Міністрів України затверджено перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено не використовувати РРО, а вести розрахункові книжки та книги обліку розрахункових операцій. Зокрема, без РРО можуть здійснюватись пересувна торгівля, роздрібна торгівля на ринках (крім кіосків, магазинів тощо), торгівля газетами, журналами на підприємствах поштового зв'язку, якщо обсяг їх в асортименті перевищує 50 %, продаж транспортних квитків у кіосках і салонах транспортних засобів, продаж страв безалкогольних напоїв у буфетах вищих навчальних закладів тощо.

Торгова діяльність повинна здійснюватись із дотриманням встановлених вимог [1, 4, 12], зокрема:

забезпечення прав споживачів;

наявність цінників, документів, що підтверджують якість товарів, тощо;

дотримання санітарних вимог;

наявність контрольних вагів та інших засобів вимірювальної техніки;

дотримання термінів зберігання товарів;

дотримання правил продажу відповідних товарів, затверджених наказами МЗЕЗторгу;

при розрахунках з покупцями має бути забезпечена достатня кількість розмінної монети, приймання зношених купюр та ін.

Бухгалтерський облік у торгівлі, як і в інших галузях, ведеться згідно із законодавством України та національними стандартами бухгалтерського обліку.

Тому в посібнику будуть розглянуті питання обліку надходження та реалізації товарів в оптовій та роздрібній торгівлі, обліку витрат обігу, обліку тари та торгових патентів, тобто ті, які найбільше відображають специфіку обліку в галузі.

Особливості галузі зумовлюють особливості обліку в ній:

У торгівлі немає витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, але є витрати, пов'язані зі зберіганням та реалізацією товарів. Ці витрати називаються витратами обігу і обліковуються на рахунках 93 "Витрати на збут" і 92 "Адміністративні витрати".

. Торгові підприємства закупають товари за купівельними цінами, а продають дорожче - за цінами продажу. В оптовій торгівлі облік придбаних товарів ведеться за купівельними цінами або за продажними. В роздрібній торгівлі товари обліковують за купівельними цінами або за цінами продажу [П(С)БО 9], якщо інші методи оцінки використовувати недоцільно. До прийняття національних стандартів облік за цінами продажу був єдиним дозволеним у роздрібній торгівлі. Це зумовлено великою номенклатурою товарів і продажем їх у невеликій кількості. Вираховувати купівельну і продажну ціну кожних реалізованих 300 г товару недоцільно і трудомістко. Тому при обліку за цінами продажу на підприємствах роздрібної торгівлі при придбанні товарів на них відразу встановлюється торгова націнка (кредит рахунку 285 "Торгова націнка") і далі визначається обсяг реалізації тільки за цінами продажу. В кінці місяця розраховується середня величина торгових націнок в продажній вартості реалізованих товарів і, відповідно, купівельна вартість реалізованих товарів.

. Фінансовий результат від реалізації товарів у торгівлі визначають як різницю між цінами продажу без ПДВ (доходом від реалізації) та купівельними цінами (собівартістю) реалізованих товарів і витратами обігу. Ціни продажу, відповідно, мають встановлюватися в такому розмірі, щоб окупити витрати обігу і забезпечити певний рівень прибутку.

Специфічні рахунки для обліку в торгівлі:

"Товари" (з відповідними субрахунками); 902 "Собівартість реалізованих товарів"; 702 "Дохід від реалізації товарів";

"Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут" - для обліку витрат обігу.

Рисунок № 1.1 Схема обліку надходження та реалізації товарів і витрат обігу в торгівлі

Схема обліку в торгівлі в цілому не дуже відрізняється від схеми обліку на промислових підприємствах. Основна відмінність полягає у відсутності рахунку 23 "Виробництво", немає витрат на виробництво і списання їх на рахунок 26 "Готова продукція".

У роздрібній торгівлі схема обліку дещо відрізнятиметься від наведеної, ці питання розглянуто в параграфі 5 цього розділу.

Оподаткування і податковий облік у торгівлі здійснюються згідно із законодавством.

Особливості:

клас професійного ризику виробництва для сплати збору на страхування від нещасних випадків на виробництві в роздрібній торгівлі (і в торгівлі автомобілями) - 5, в оптовій торгівлі - 23;

в торгові підприємства, створені після набуття чинності декретом Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" від 20.05.93 р. № 56, сплачують збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі;

підприємства, які здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними виробами, сплачують збір на розвиток садівництва, виноградарства і хмелярства в розмірі 1 % від суми виручки від реалізації.

Щодо основних ділянок бухгалтерського обліку, то облік суттєво не відрізняється від обліку в промисловості:

облік грошових коштів ведеться згідно з постановами правління НБУ (див. розділ 2, параграф 1); особливістю є обов'язковість застосування РРО при розрахунках готівкою і можливість здавання виручки до банку торговим підприємствам, які здійснюють торгівлю вночі, вранці наступного дня;

облік оплати праці, фінансова звітність, облік розрахункових операцій, облік капіталу, необоротних активів тощо суттєво не відрізняється від інших галузей;

торгові підприємства витрачають досить значні кошти на рекламу, зокрема, на рекламування товарів у вітринах.

Торговельна діяльність в Україні регулюється досить великою кількістю різноманітних нормативних актів. Насамперед, це Закони України «Про підприємництво», «Про захист прав споживачів», «Про споживчу кооперацію», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про лікарські засоби», «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», «Про оподаткування прибутку підприємств» та ін. Крім того, постановами КМУ затверджено «Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення», «Правила торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах» та ін. Окремими міністерствами та відомствами затверджено правила роздрібної торгівлі деякими видами товарів: продовольчими, непродовольчими, тютюновими виробами, алкогольними напоями, картоплею та плодоовочевою продукцією, транспортними засобами тощо.

До організації та ведення торговельної діяльності ставиться ряд специфічних вимог. Так, господарюючі суб’єкти можуть здійснювати торговельну діяльність лише після їх державної реєстрації як суб’єктів підприємництва. Торговельні приміщення необхідно обладнати згідно з вимогами охорони праці, протипожежної безпеки, захисту навколишнього середовища, санітарної безпеки тощо. Зовні на торговельному приміщенні повинна бути вивіска з позначенням назви підприємства, його власника, режиму роботи. У приміщенні необхідно обладнати «Куточок покупця», де розмістити «Книгу відгуків та пропозицій» і т. ін. Продавати товари можна лише при наявності документів, які засвідчують їх якість та безпечність. Заборонено продавати товари, що не мають відповідного товарного вигляду, з простроченим терміном придатності. На всі товари, виставлені для продажу у торговому залі, необхідно оформити цінники. Вимірювальні прилади повинні мати державне тавро і періодично проходити перевірку в органах Держстандарту України.

У сфері роздрібної торгівлі реалізація окремих видів товарів може здійснюватися лише за наявності спеціального дозволу ліцензії.

До таких товарів відносять: алкогольні напої, тютюнові вироби, лікарські засоби, зброя та боєприпаси до неї, особливо небезпечні хімічні речовини, наркотичні засоби, психотропні речовини, вироби з вмістом дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, вибухові речовини та ін.

Розмір плати за видачу ліцензії встановлює КМУ, а термін її дії - орган, що видає ліцензію. Термін дії ліцензії не може бути меншим 3 років.

У бухгалтерському обліку ліцензії відображають як інші нематеріальні активи (субрахунок 127). Протягом терміну використання вартість ліцензії підлягає амортизації, суми якої відносять до витрат операційної діяльності. Для здійснення реалізації товарів за готівку або з використанням кредитних карток підприємству торгівлі необхідно придбати торговий патент.

Однією з важливих особливостей торговельної діяльності є необхідність проводити усі розрахунки з покупцями готівкою або у безготівковій формі (з використанням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів і т. ін.) через відповідним чином зареєстровані, опломбовані та запрограмовані у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій (РРО) або з використанням (у випадках, передбачених законодавством) зареєстрованих в установленому порядку розрахункових книжок (РК). До РРО відносять: електронні контрольно-касові апарати (ЕККА), електронні контрольно-касові реєстратори (ЕККР), комп’ютер-но-касові системи (ККС), автомати з продажу товарів і т. ін.

Без застосування РРО розрахунки готівкою у сфері торгівлі з використанням розрахункових книжок (РК) та Книг обліку розрахункових операцій (КОРО) можуть проводитися у таких випадках:

) якщо форма діяльності суб’єкта господарювання включена до спеціального переліку, затвердженого наказом Мінекономіки України від 12.03.98 р. № 24 (зі змінами і доповненнями);

) при здійсненні торгівлі суб’єктом господарювання, що придбав спеціальний торговий патент або перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності;

) при здійсненні роздрібної торгівлі через засоби пересувної торговельної мережі, розташовані за межами стаціонарних приміщень і не підключені до мережі електропостачання, та ін.

РРО в обов’язковому порядку необхідно зареєструвати в органі державної податкової служби за місцезнаходженням об’єкта підприємництва або за місцем фактичного здійснення підприємницької діяльності.

Одночасно з реєстрацією РРО проводиться реєстрація Книги обліку розрахункових операцій (КОРО), аркуші якої повинні бути пронумеровані, прошнуровані, завірені підписом керівника державної податкової інспекції та скріплені гербовою печаткою податкового органу. КОРО містить щоденні звіти, складені на підставі розрахункових документів щодо руху грошових коштів, товарів (послуг). Це можуть бути касові або товарні чеки, розрахункові квитанції тощо, які підтверджують факт продажу (повернення) товарів, отримання (видачі) коштів, надруковані і зареєстровані у встановленому порядку РРО або заповнені вручну.

В окремих випадках, передбачених законодавством, реалізація товарів за готівку може здійснюватися без використання РРО, але з обов’язковим застосуванням розрахункових квитанцій (ф. № РК-1 або РК-2), що вміщуються у розрахунковій книжці (РК).

Розрахункова книжка (РК) - це належним чином зброшурована та пронумерована книжка, зареєстрована в органах державної податкової служби України, яка містить номерні розрахункові квитанції, що видаються покупцеві коли не застосовується РРО (наприклад, при тимчасовому відключенні електроенергії, при виході з ладу РРО тощо).

Щомісяця (до 15 числа) підприємства роздрібної торгівлі подають до органів податкової служби звітність про застосування РРО та КОРО. Для цього необхідно щоденно друкувати на РРО фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в КОРО, друкувати на РРО контрольні стрічки та забезпечувати їх зберігання протягом трьох років, проводити розрахункові операції через РРО з використанням режиму попереднього програмування найменування, ціни товарів, обліку їх кількості тощо.

Важливого значення в організації роздрібної торгівлі набуває інформація покупців про ціни продажу товарів, яка забезпечується шляхом викладки зразків товару на вітрині та закріплення на них ярликів цін (цінників). Зміст цінників повинен відповідати вимогам, передбаченим спеціальною інструкцією Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі від 04.01.97 р. № 2 (зі змінами і доповненнями). Цінники повинні бути підписані відповідальним працівником торгового підприємства і завірені печаткою або штампом з позначенням дати. Спосіб позначення роздрібних цін на конкретні товари (штампом, пастою, чорнилом, етикет-пістолетом тощо) визначається керівником підприємства. За реалізацію товару без виставленого цінника.

Відмова споживачу у реалізації його прав у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, що виникли з вини виробника (продавця), або фальсифікації товару у10-кратному розмірі вартості продукції, виходячи з цін, що діяли на час її придбання, але не менше 2 НМДГ.

Виготовлення або реалізація продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів 50% вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, але не менше 10 НМДГ.

Усі перелічені та інші особливості торговельної діяльності зумовлюють специфіку організації бухгалтерського обліку в торгівлі:

) облік товарів у роздрібній торгівлі ведеться у вартісному вираженні за цінами продажу (за винятком окремих цінних товарів - ювелірних виробів, автомобілів тощо);

) торговельна націнка у роздрібній торгівлі включає суму податку на додану вартість, сплачену постачальнику, власну торговельну націнку підприємства торгівлі та ПДВ на суму цієї торговельної націнки. Облік торговельних націнок ведеться на окремому регулюючому (контрарному, контрактивному) субрахунку 285 «Торгова націнка»;

) у балансі торгового підприємства залишок товарів відоб-ражають за собівартістю придбання (без суми торгової націнки) з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, тому сальдо рахунка 28 «Товари» показують згорнутим;

) товар, прийнятий на комісію, залишається власністю ко-мітента до його реалізації, тому облік такого товару ведуть окре-мо і його залишок на кінець звітного періоду у балансі торгового підприємства не відображають;

) транспортно-заготівельні витрати (ТЗВ) включають до собівартості придбаних товарів, тому їх обліковують на рахунку.

.3 Формування доходів торгівельного підприємства

Управління доходами торговельного підприємства, спрямоване на максимізацію їх розміру, визначає необхідність їх системної класифікації.

Залежно від виду діяльності, здійснення яка дозволила отримати доходи, відрізняють:

. Доходи від торговельної діяльності:

від продажу товарів, операцій з тарою, від перемірювання тканин, надання платних додаткових торговельних послуг.

.Доходи від виробничої діяльності, до складу яких входить:

виручка від реалізації всіх видів товарної продукції, напівфабрикатів, відходів (за наявності власного виробництва);

виручка від послуг промислового характеру (ремонтно-будівельних, транспортних і ін.), що виконані та реалізовані стороннім споживачам ”.

3 Доходи від посередницької діяльності, отримані у вигляді:

- суми комісійних винагород (відсотків);

додаткової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), якщо підприємство є посередником і бере участь у розрахунках при виконанні домовленості;

доходів від робіт (послуг), які виконані тимчасовими творчими колективами для інших підприємств тощо;

4 Доходи від інвестиційно-кредитної діяльності, до складу яких входять:

- доходи, отримані від пайової участі в спільних підприємствах;

доходи, отримані від надання майна в оренду (лізинг);

дивіденди (відсотки), отримані за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами, що придбані підприємством;

доходи від депозитних вкладів підприємства та інше.

5 Доходи від продажу майнових та інтелектуальних прав (власності) підприємства, отримані при реалізації:

- майна підприємства (включаючи основні фонди), матеріальних обігових активів;

нематеріальних активів (“ноу-хау”, патентів, фірмового знаку, торгової марки), програмних продуктів.

6 Інші види доходів:

- доходи від курсової різниці валютних коштів та цінних паперів, які належать підприємству;

суми економічних санкцій та відшкодувань збитків, отриманих підприємством;

- доходів від об’єктів соціально-побутової сфери підприємства: плата за утримання дітей в дитячих дошкільних закладах, оплата путівок та інше.

Залежно від характеру отримання доходів розрізняють доходи від реалізації продукції (товарів, робот, послуг) і майна підприємства та доходи від використання майна (капіталу) підприємства, від надання майна в оренду, використання тимчасово вільних фінансових ресурсів, цінних паперів підприємства.

Розмір реалізаційних доходів безпосередньо залежить від обсягів діяльності підприємства у звітному періоді та її ефективності.

Розмір доходів від використання майна (капіталу) підприємства залежить від його наявності та можливості використання поза виробничим процесом підприємства (з об’єктивних причин чи прийнятих рішень стосовно переливу капіталу в інші підприємства та сфери економіки).

Залежно від повноти та місця відображення доходів розрізняють:

1   “бухгалтерські” доходи, які відображаються на рахунку реалізації готової продукції (товарів, матеріальних коштовностей, виконаних робіт та наданих послуг) і які використовуються для визначення фінансових результатів діяльності;

2   “приховані” доходи, не відображені на рахунку реалізації.

До них належать:

3   цільові кошти, отримані від підприємств-покупців (замовників) для власних потреб підприємства: для поповнення фонду ризику, резервного фонду, фонду споживання;

4   цільові кошти у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів і таке інше;

5   доходи, отримані від товарообмінних операцій, які визначаються розрахунково, виходячи з різниці в ціні на товарно-матеріальні цінності, які обмінюються;

6   фактично отримані доходи в зв’язку з реалізацією товарів (продукції) за цінами, нижчими за ціни закупки (собівартості). Їх розмір розраховується, виходячи з цін реалізації аналогічної продукції у відповідний період та інше.

З метою об’єктивного оподаткування законодавчо визначено переоблік “прихованих” доходів підприємств, які підлягають виявленню і включенню до складу “бухгалтерських” доходів.

Не являються доходами підприємства внески, паї, інші цільові фінансові кошти. Які надходять за рахунок чистого прибутку юридичних осіб, які об’єднуються з підприємством на договірній основі для фінансування капітальних вкладень, спрямованих на збільшення обсягів виробництва, здійснення спільних програм і завдань.

З метою оподаткування прибутку підприємства згідно з Податковим Кодексом України в складі сукупного валового доходу платника податку виділяють наступні групи доходів:

1. Доходи від реалізації товарів (робіт послуг).

2. Доходи від операцій з цінними паперами, валютними коштовностями та борговими зобов’язаннями.

3. Доходи від операцій з основними фондами, нематеріальними активами та капітальний дохід, що пов’язаний з видобутком корисних копалин.

4.Доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безплатно наданих товарів.

.Доходи від врегулювання сумнівної або безнадійної заборгованості.

.Доходи від здійснення операцій лізингу (оренди).

.Доходи у вигляді пасивного прибутку, одержані за межами митної території України (з урахуванням сплаченого податку).

.Інші види доходів, що входять до складу об’єкта оподаткування.

Найбільшу питому вагу в доходах торговельного підприємства займають доходи від основної діяльності - торговельної. Ці доходи для торговельного підприємства отримали назву валового доходу.

У зв’язку з тим, що в торгівлі нова споживча вартість не створюється, доход від реалізації товарів являє собою плату за надання торговельно-посередницькі послуги (доведення товарів до споживачів та їх реалізація), яка становить частину виручки торговельного підприємства.

Необхідність отримання доходів від торговельної діяльності підприємства обумовлена потребою відшкодування витрат на ведення діяльності і отримання певної суми прибутку, яка забезпечує досягнення стратегічної цілі підприємства.

Основними джерелами доходів від продажу товарів є:

1   торговельна надбавка до ціни придбання товарів;

2   торговельна знижка з продажної ціни товару.

За своєю економічною природою торговельні надбавки та знижки являють собою ціну на послуги торговельного підприємства. Їх рівень, як і рівень інших цін, в умовах ринкової економіки залежить:

3   з одного боку, від співвідношення між попитом та пропозицією на

торговельні послуги, ступеня конкуренції на товарному ринку (регіональному), якості послуг, що надаються, і рівня цін закупівлі та продажу товарів;

4   з іншого боку, від витратоміскості реалізації товарів і норми прибутку, яка відповідає стратегії розвитку підприємства.

Місце торговельної надбавки (знизки) в структурі роздрібної ціни товарі зображено на рис. 2

Різниця між ціною продажу та купівлі товарів на на різних стадіях реалізації товару являє собою доход торговельного підприємства з одиниці реалізованого товару. Валовий дохід торговельного підприємства формується як різниця між виручкою від реалізації товарів та сумою оплати постачальникам закуплених товарів.

Рисунок 2. Структура роздрібної ціни товару

Доходи, які отримує торгівельне підприємство, характеризуються абсолютними, структурними та відносними показниками.

Абсолютний розмір доходів відображає загальну суму доходів, що отримані торгівельним підприємством в цілому та від окремих видів діяльності в грошовій формі.

Склад доходів характеризується питомою вагою доходів за окремими напрямками діяльності у їх загальному обсязі. Цей показник дозволяє визначити найбільш дохідні види діяльності підприємства та встановити пріоритети їх подальшого розвитку.

Валовий дохід торговельного підприємства від реалізації товарів характеризується сумою та рівнем.

Рівень доходів відображає частку ціни торговельної послуги в ціні товару і розраховується наступними формулами:

для роздрібної торгівлі:

для оптової торгівлі:

для підприємств громадського харчування:

де ВДр, ВДопт, ВДгх - відповідно, обсяг валового доходу роздрібної торгівлі, опту, громадського харчування;

О - роздрібний товарооборот;

ООУР - оптовий оборот з участю у розрахунках;

ВО - воловий оборот підприємства громадського харчування.

У зарубіжний літературі для оцінки рівня торговельного доходу використовується показник “торговельна маржа”, який розраховується як відношення доходів до оборотів товарів по окупівельній ціні (О_з):

Доходи від інших видів діяльності підприємства також можна охарактеризувати не тільки абсолютними, й відносними показниками. Загальним підходом до їх формування є оцінка обсягу доходу, отриманого від певної діяльності (окремих господарських операцій) на одиницю показника, що оцінює їх обсяг в грошовому чи натуральному вимірі.

Рівень доходності інвестиційної діяльності (РД_інв) дорівнює:

де ДІ - інвестиційний доход тощо;

І - сума інвестованого капіталу.

Рівень доходності орендних операцій (РД_ор) або ставка доходу від орендних операцій становить:

де ОП - отримана орендна плата від здачі майна (торговельної площі) в оренду;

ОМ_гр - майно, яке здають в оренду (грошовій оцінці);

ТП_ор - торговельна площа, передана в оренду, кв.м.

Розглядаючи доходи торговельного підприємства в системі показників його економічного розвитку, слід підкреслити, що це найважливіший економічний показник, яки є джерелом покриття поточних витрат, сплати податку на додану вартість та формування прибутку підприємства. значення отримання доходу у вирішення перерахованих завдань відображає схема розподілу доходів

Реалізація економічної стратегії розвитку підприємства здебільшого визначається обсягом доходу, який отримується. Так, від його розміру залежать можливості підприємства щодо оплати праці і формування чисельності та складу робітників, податкова політика, можливості розвитку матеріально-технічної бази та фінансування відтворювальних процесів, виплати дивідендів та інше.

З іншого боку, обсяг доходів є джерелом покриття поточних витрат і утворенням прибутку, водночас він залежить від економічної стратегії підприємства і його цільової функції - прибутку. Цільовий рівень рентабельності визначає політику підприємства у формуванні розміру надбавки до покупної ціни товару щодо управління закупівлею і реалізацією товарів.

Рівень валового доходу як економічний показник залежить від обсягу товарообороту та його структури, кількості ланок товаропросування, форми організації торговельного обслуговування. В той же час рівень валового доходу може бути використаний для оптимізації структури товарообороту, вибору оптимальної схеми товарообороту та інше.

Розмір доходів торгівельного підприємства, який отримується від рідних видів діяльності, є функцією від обсягу проведення відповідних операцій (торгівельних, виробничих, посередницьких) (О) та рівня цін, які встановлюються на них (Ц):   

Д= f (О, Ц).

Обслуговування визнацення цін на товари (продукцію, роботи, послуги) підприємства належать до визначальних рішень від яких залежить успіх усієї комерційної діяльності підприємства, ефективності його функціонування.

Практична реалізація самостійності підприємств з питань встановлення цін на товари (продукцію, роботи, послуги), які реалізуються, передбачає розробку його цінової політики, яка являє собою систему рішень підприємства, пов’язаних з визначенням рівня цін. (Рис. № 3.)

Розробка цінової політики підприємства покликана забезпечити умови досягнення його стратегічних цілей і завдань та окреслити принципи ціноутворення, методи визначення рівня цін, умови і розміри їх диференціації та коригування.

Рисунок №3

Виходячи з принципів, покладених в основу ціноутворення, розрізняють стратегії, які ґрунтуються на:

збуті, вони полягають у орієнтації на збільшення обсягів реалізації та максимізації своєї частки ринку у боротьбі з конкурентами;

прибутку, вони полягають орієнтації на отримання підприємством цільової норми та маси прибутку з кожної одиниці товарів, що реалізуються;

ринкової ситуації, яка склалася. Вони полягають у визначенні рівня ціни, виходячи з кон’юнктури ринку, що склалася.

З точки зору активності та ініціативи підприємства з питань ціноутворення. Активну стратегію цін здійснюють підприємства, які більш або менш автономно встановлюють ціни на свою продукцію (товари), орієнтуючись на ринкові умови реалізації. Пасивна стратегія цін характеризується пасивністю підприємства при встановленні цін, їх орієнтацією, перш за все, на дії конкурентів.

Застосовуючи активну стратегію ціноутворення, підприємство може реалізувати різні тенденції щодо рівня цін та їх руху

Висока ціна на види товарів (продукції), які просуваються на ринку (стратегія високих цін), обирається, коли попит нееластичний (кількість продукції, що реалізується, не залежить від ціни) і відсутня конкуренція.

Вона використовується, перш за все, для нових видів продукції, в умовах дефіцитного ринку, для споживчого ринку на іміджеві та модні товари. Стратегія високої ціни може реалізовуватися досить довгий час за умови високої якості продукції, її відповідності світовим стандартам, захисту прав підприємства на її випуск (патенти ноу-хау).

Стратегія вилучення (II) є продовженням стратегії високих цін у випадках небезпеки виникнення імітаторів і конкурентів. В цей час витрати на просування товарів (продукції) на ринок уже покриті, отримані високі початкові прибутки дозволяють розширити виробничі потужності та збільшити пропозицію продукції. Обсяг виробництва тепер підприємство може запропонувати за більш низькими цінами, розширюючи коло потенційних споживачів продукції.

Низька ціна на товар, який просувається на ринок (стратегія низьких цін), може бути доцільна в тому разі, коли товар зустрічає дуже гнучкий (еластичний) попит, існує безпосередня небезпека конкурентів, наявні виробничі потужності дозволяють забезпечити високий обсяг реалізації продукції. У даному випадку підприємство робить ставку не на прибуток, який отримується з одиниці продукції, а на максимізацію маса отриманого прибутку завдяки великому обсягу збуту. Стратегія проникнення полягає у встановленні низької ціни лише у разі впровадження товару на ринок з подальшим підвищенням цін. Це здається можливим завдяки тому, що споживачі уже звикли до товару, підприємство має перевагу перед конкурентами за рахунок його якості, іміджу, мережі збуту абощо.

Стратегія пульсації характеризується систематичними змінами цін. Відчутне зниження ціни стимулює покупця і розширює можливості збуту, після чого ціни починають поступово зростати.

Визначення стратегії ціноутворення - це складне завдання позаяк необхідно врахувати:

стадію та динаміку життєвого циклу товару (продукції);

можливості збільшення попиту (орієнтація на попит);

наявність і активність конкурентів (орієнтація на стан ринку);

повні та змінні витрати на виробництво та реалізацію продукції (орієнтація на витрати), які визначають мінімальний рівень ціни, забезпечуючий беззбитковість діяльності підприємства.

Визначення стратегії ціноутворення зумовлює і вибір методу ціноутворення.

Для розрахунку мінімального рівня ціни продукції (робіт, послуг) використовуються об’єктивні методи ціноутворення, в основі яких лежить калькуляція ціни. Наприклад, розрахунок ціни на основі:

змінних витрат на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг), які визначають мінімальний, демпінговий рівень цін;

повних витрат на виробництво та реалізацію продукції, які забезпечують беззбитковість діяльності;

середніх витрат плюс прибуток.

крім калькуляційних методів розрахунку рівня цін можуть застосовуватися суб’єктивні методи встановлення цін, які ґрунтуються на вивченні ринку збуту продукції, досвіду працівників чи знань експертів. Таким чином методами ціноутворення є:

визначення ціни з урахуванням суб’єктивно відчутної цінності виробу чи сприйняття цін споживачами;        

встановлення ціни за результатами пробних продаж невеликих партій продукції за різними цінами;

встановлення свідомо завищеної ціни з наступним її поступовим зниженням до рівня, який створює масовий попит;

проведення “закритих торгів”(аукціонів) з випадковими учасниками;

використання інформації про рівень цін на вироби-аналоги;

запрошення експерті і таке інше.

Оптимальне ціноутворення не може орієнтуватися тільки на ринок або тільки на витрати. Найчастіше необхідно брати до уваги обидва аспекти і використовувати не один, а декілька методів ціноутворення.

Оптимальна ціна, яка покриває витрати, повинна бути перевірена на її ринкову життєздатність, тобто можливість збуту продукції (товарів) за такою ціною з урахуванням ринкової кон’юнктури. Якщо ця вимога не виконується, необхідно вишукувати резерви зниження собівартості продукції або зменшувати норму запланованого прибутку.

Ціна, визначена з орієнтацією на ринок, повинна бути перевірена на те, чи покриває вона, бодай, змінні витрати на виробництво та реалізацію, чи утворюється маржинальний доход, достатній для відшкодування постійних витрат та отримання прибутку. Якщо ця умова не виконується, необхідно шукати інші можливості реалізації продукції (товарів).

Наступним завданням, яке необхідно вирішити у ході розробки цінової політики підприємства, є визначення умов зміни та диференціації цін на товари (роботи, послуги).

В один і той же час підприємство може використовувати різні ціни на один і той же товар. Диференціація цін може здійснюватися за:

місцем реалізації товарів;

часом реалізації (сезонні ціни, денний та нічний тариф);

характером споживачів;

умовами реалізації продукції.

З метою свідомого впливу на реалізацію своєї продукції підприємство може використовувати різні цінові знижки, які надаються покупцям залежно від умов постачання продукції, обсягів купівлі, способів оплати, умов страхування тощо.

Розрізняють наступні види цінових знижок:

1 Бонусні знижки, які надаються постійним покупцям за обумовлений обсяг закупівлі продукції підприємства за певний проміжок часу.

2 Кількісні знижки, розмір яких залежить від обсягу та серійності замовлення продукції.

4 Знижки “сконто”, які надаються покупцям за термінову оплату готівкою.

5 Знижки “декорт” - за передчасну оплату порівняно з терміном, визначеним у контракті, а також за товар зниженої якості. Загально визначеною у світовій практиці є формула “2/10 нетто 30”, тобто тобто висунений до оплати рахунок може бути зменшений на 2%, якщо оплата відбулася впродовж 10 днів.

6 Дисконтні знижки, які являють собою різницю між цінами на один і той же виріб з різними термінами постачання: чим довшим є термін постачання, тим меншою є ціна одиниці продукції.

7 Знижка при авансові оплаті, яка виникає в зв’язку з необхідністю компенсувати покупцеві недоотриманий доход за час кредитування підприємства-постачальника продукції.

8 Закриті знижки, які надаються на продукцію, яке реалізується у замкнутих системах.

9 Спеціальні знижки, які надаються покупцям, які мають особливі (довірчі) відносини з постачальниками, підприємствами своєї фірмової торговельної мережі, при реалізації продукції робітникам та співробітникам підприємства тощо.

Використання системи цінових знижок дозволяє активно впливати на обсяги реалізації товарів, використовувати позитивні та лімітувати негативні наслідки коливання попиту, управляти швидкістю надходження грошових коштів на рахунок підприємства та обсягом формування кредиторської та дебіторської заборгованості.

В процесі формування цінової політики торговельного підприємства необхідно враховувати специфічні умови, притаманні торговельній діяльності.

Специфіка цінової політики торговельного підприємства визначається наступними особливостями:

. Об’єктом цінової політики торговельного підприємства виступає не ціна товару в цілому, а лише один з її елементів - торговельна надбавка. Саме цей елемент характеризує ціну торговельної послуги, що пропонується покупцеві при реалізації товарів.

Переважну більшість роздрібної ціни реалізації товарів складає виробнича складова, тобто ціна виробника. Хоча торговельне підприємство і може впливати на рівень цієї ціни (в процесі управління закупівлею товарів та уторговування партії товарів, що закуповуються), рівень цього впливу незначний. Значною мірою рівень ціни виробника визначається факторами виробничого характеру та його маркетинговою стратегією.

2 Виробниче підприємство повністю самостійне в питанні встановлення рівня ціни на вироблювальну продукцію. Торговельне підприємство самостійне тільки у встановленні розміру надбавки, який складає, як правило, 5-20% від ціни роздрібної реалізації товару. Так, цінова політика торговельного підприємства значною мірою орієнтується на цінову політику виробника.

Незважаючи на високий рівень взаємозалежності, цінова політика виробника та торговельного підприємства має незалежний характер. При низькому рівні ціни виробника може бути сформований високий рівень торговельної надбавки.

. На відміну від підприємств-виробників торговельні підприємства обмежені в своїй ціновій поведінці більшою кількістю факторів.

Якщо підприємство-виробник встановлює ціну реалізації в діапазоні “собівартість виробництва - попит покупців”, то торговельне підприємство вимушене враховувати не тільки рівень своїх витрат на реалізацію товарів (витрат обігу), але й цінову політику виробника, а також споживчий попит.

. Виробнича програма підприємств-виробників охоплює обмежену кількість видів продукції, що визначає можливість обґрунтування рівня ціни з кожного окремого виду продукції (моно-товарна цінова політика).

Торговельні підприємства здійснюють реалізацію, як правило, більшої кількості видів та різновидів товарів. Широта та глибина товарного асортименту обумовлює використання політоварної цінової політики, при якій рівень торгової надбавки диференціюється не за товарами, а за асортиментними групами та комплексами товарів.

5 Виробниче підприємство має можливість “уторговувати” ціни реалізації у процесі переговорів з окремим покупцем. Це створює умови для максимально гнучкої політики, обліку всіх особливостей покупців при визначенні розміру цінових знижок, що надаються.

Ступінь гнучкості цінової політики торговельного підприємства, особливо роздрібного, обмежена, носить більш стандартний характер щодо окремих груп покупців, часу - реалізації, цінової ситуації.

Встановлення ціни відбувається на в ході контакту з покупцем, а перед початком торгового дня. Продавець не має можливості гнучкої зміни встановлення ціни.

6 Торговельне підприємство на відміну від виробничого може порівняно швидко змінювати профіль своєї діяльності, перейти до реалізації інших товарів в разі несприятливих змін кон’юнктури окремих сегментів споживчого ринку.

Це визначає невикористання в звичайній практиці роботи торговельних підприємств стратегій ціноутворення, орієнтованих на виживання, збереження ринку збуту. Ці стратегії використовуються тільки при наявності значних товарних запасів даного товару та необхідності “розтоварювання”.

Узагальнена порівняльна характеристика особливостей цінової політики виробничого та торговельного підприємств наведена в табл. №1.

Таблиці № 1. Порівняльна характеристика цінової політики виробничого та торговельного підприємств

Таким чином, під формуванням цінової політики торговельного підприємства розуміють обґрунтування диференційованих рівнів торгівельних надбавок на реалізовані товари, визначення умов та розміру їх оперативного коригування залежно від змін ситуації на споживчому ринку та умов господарювання торговельного підприємства.

1 Забезпечення взаємозв’язку цінової політики підприємства з загальною стратегією торговельного менеджменту та пріоритетними напрямками розвитку товарообороту. Цінова політика має розглядатися як найважливіша складова стратегії розвитку торговельного підприємства на окремих етапах її реалізації, а її завдання мають відповідати пріоритетним напрямкам розвитку товарообороту.

2. Врахування стану кон’юнктури споживчого ринку та властивостей обраної ринкової ніші. Такий взаємозв’язок дозволяє врахувати умови формування цін (а відповідно, і торгових надбавок) в відповідних сегментах споживчого ринку, характер вимог до цін окремих категорій роздрібних покупців.

3 Врахування     затратоміскості реалізації товарів та її диференціації залежно від місця продажу товарів, рівня торговельного обслуговування та інших факторів. Врахування фактора затратоміскості дозволяє забезпечити отримання доходів, не нижчих за мінімальний рівень та, відповідно, - беззбитковість діяльності підприємства в цілому.

4 Здійснення активної цінової політики на ринку. Активні форми цієї політики визначаються такими факторами, самостійність встановлення розміру роздрібних цін та торгових надбавок, диференціація підходів до формування рівнів торговельних надбавок на окремі групи товарів та інше. Здійснення активної цінової політики забезпечує чітко визначене позиціювання даного торговельного підприємства на споживчому ринку.

5 Забезпечення гнучкості та динамічності цінової політики. Гнучкість та динамічність забезпечується швидкістю реагування розробленої цінової політики на зміни внутрішніх умов розвитку торговельного підприємства та факторів зовнішнього середовища, тобто шляхом своєчасного перегляду окремих її параметрів в залежності від зміни кон’юнктури споживчого ринку, стадії життєвого циклу підприємства, зміни умов господарювання.

Знання чинників, які впливають на розмір доходів торговельного підприємства, дозволяє виявити основні напрямки пошуку резервів його збільшення.

Обсяг доходів торговельного підприємства від реалізації товарів залежить від кількості реалізованих товарів(к), ціни їх закупівлі (Ц_зак) та ціни реалізації (Ц_реал). Залежність між цими чинниками можу бути виражена так:

ВД = (Ц_р - Ц_зак) К.

або

ВД = ТО - ОЗ = У_рК - У_ЗК,

де К - кількість проданих товарів;

Ц_р, Ц_зак - відповідно - ціна реалізації та закупівлі товарів;

ТО - обсяг товарообороту підприємства;

ОЗ - обсяг закупівлі товарів (оплата товарів постачальникам за цінами закупівлі).

Відповідно, основними резервами зростання доходів є:

1 Зниження ціни закупівлі товарів.

2 Підвищення ціни реалізації товарів.

3 зростання обсягів реалізації товарів.

Основні шляхи мобілізації кожної групи резервів наведено в Додатку № 3 стр 27.

В сучасних умовах значним резервом доходів підприємства є розвиток інших видів його діяльності(посередницької, кредитної, інвестиційної тощо), які забезпечують отримання позареалізаційних доходів від їх здійснення. Основними резервами отримання доходів від позареалізаційних операцій є:

проведення посередницької експертизи проектів та вибір для пайової участі в спільній діяльності підприємств, які мають найбільш високі перспективи росту та потенційно високу рентабельність капіталу;

цілеспрямований вибір цінних паперів, які купуються підприємством, оцінка рейтингу їх емітенту та інвестиційної привабливості здійснюваних фінансових інвестицій, формування портфеля цінних паперів, забезпечуючого максимізацію отриманого прибутку при мінімальному рівні ризику;

продаж вільних грошових коштів на фінансовому ринку шляхом придбання інвестиційних сертифікатів, відкриття депозитних рахунків;

надання комерційного кредиту (перш за все, тим підприємствам, які є партнерами з громадських зв’язків, матеріально-технічного забезпечення);

ефективне здійснення операцій з іноземною валютою з метою отримання доходів за рахунок курсової різниці (в межах дозволених законодавством);

здача в оренду основних фондів (устаткування, виробничих та невиробничих площ, які активно не використовуються в певний час), визначення та обґрунтування умов оренди та розміру орендної плати (з урахуванням середньої норми рентабельності капіталу);

врахування в розмірі штрафних санкцій, які висуваються контрагентом підприємства, суми втрат від інфляції та неодержаного прибутку;

віднесення повної суми збитків за ринковими цінами від ґанджу продукції, псування інструменту, інвентаря, понаднормативного використання сировини та матеріалів, розкрадань тощо на винних осіб та своєчасне їх стягнення

Розділ 2. Аналіз фінансової діяльності підприємства торгівлі на прикладі

.1 Загальна характеристика підприємства

Одне із завдань фінансової реформи - перехід до керування фінансами на основі аналізу фінансово-економічного стану з урахуванням постановки стратегічних цілей діяльності підприємства, адекватних ринковим умовам, і пошуку шляхів їх досягнення.

Результати діяльності будь-якого підприємства цікавлять як зовнішніх користувачів (у першу чергу інвесторів, кредиторів, акціонерів, споживачів і виробників), так і внутрішніх (керівників підприємства, працівників адміністративно-управлінських структурних підрозділів та підвідомчих підрозділів). Дуже важливим є положення підприємства на ринку, для чого необхідна стратегія його розвитку.

Основними компонентами фінансово-економічного аналізу діяльності підприємства є: аналіз бухгалтерської звітності; горизонтальний аналіз; вертикальний аналіз; розрахунок фінансових коефіцієнтів.

При ринкових відносинах аналітична діяльність - це одна з важливих умов як виживання, так і процвітання підприємств. Кваліфіковані фахівці зобов'язані володіти сучасною методикою системно-комплексного підходу до дослідження та оцінки виробничих і управлінських ситуацій, науково обґрунтованими методами всебічного аналізу виробничо-господарської діяльності.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ассоль» вважається створеним як юридична особа з моменту його державної реєстрації у встановленому законом порядку. Організаційна структура підприємства представлена лінійним типом організаційних структур (Рис №5)

Рисунок №5 Організаційна структура ТОВ «Асоль»

Товариство для досягнення цілей своєї діяльності мають право нести обов'язки, здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, надані законодавством товариствам з обмеженою відповідальністю від свого імені здійснювати будь-які допустимі законом угоди, бути позивачем і відповідачем у суді.

Товариство має у власності відокремлене майно, що враховується на його самостійному балансі. Товариство також є власником майна, придбаного в процесі його господарської діяльності. Товариство здійснює володіння, користування і розпорядження перебувають у його власності майном на свій розсуд відповідно до цілей своєї діяльності та призначенням майна.

Все майно Товариства враховується на його самостійному балансі.

Товариство відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном. Товариство не відповідає за зобов'язаннями держави та учасників Товариства. Держава не відповідає за зобов'язаннями Товариства. Учасник Товариства не відповідає за зобов'язаннями Товариства і несе ризик збитків, пов'язаних з діяльністю Товариства, у межах вартості його вкладу до статутного капіталу.

У разі неспроможності (банкрутства) Товариства з вини його учасників або з вини інших осіб, які мають право давати обов'язкові для Товариства вказівки або іншим чином мають можливість визначати його дії, на зазначених учасників або інших осіб у разі недостатності майна може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.

Товариство може створювати самостійно і спільно з іншими товариствами, товариствами, кооперативами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами на території України організації з правами юридичної особи в будь-яких допустимих законом організаційно-правових формах. Суспільство може мати дочірні і залежні товариства з правами юридичної особи.

Суспільство може створювати філіали і відкривати представництва на території України і за кордоном. Філії та представництва засновуються Загальними зборами учасників і діють відповідно до Положень про них. Положення про філії та представництва затверджуються рішенням учасника.

Товариство самостійно планує свою виробничо-господарську

діяльність, а також соціальний розвиток колективу. Основу планів складають договори, укладені із споживачами продукції і послуг Товариства, а також постачальниками матеріально-технічних та інших ресурсів.

Товариство має право:

У порядку, встановленому законом, брати участь у діяльності і створювати в РФ та інших країнах господарські товариства та інші організації з правами юридичної особи;

Брати участь в асоціаціях та інших видах об'єднань;

Брати участь у діяльності і співпрацювати в будь-якій іншій формі з міжнародними громадськими, кооперативними та іншими організаціями;

Набувати і реалізовувати продукцію (роботи, послуги) інших товариств, підприємств, об'єднань і організацій, а також іноземних фірм як в Україні, так і за кордоном, у відповідності з чинним законодавством;

Здійснювати інші права і нести інші обов'язки відповідно до чинного законодавства.

Товариство має право залучати для роботи російських та іноземних фахівців, самостійно визначаючи форми, розміри і види оплати праці.

Товариство з метою реалізації технічної, соціальної, економічної та податкової політики несе відповідальність за збереження документів (управлінських, фінансово - господарських, по особовому складу та ін); забезпечує передачу на державне зберігання документів, що мають науково-історичне значення, в державні архівні установи в Відповідно до чинного законодавства; зберігає і використовує в установленому порядку документи по особовому складу.

Для досягнення цілей своєї діяльності Товариство може набувати права, приймати обов'язки і здійснювати будь-які дії, не заборонені законодавством.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ассоль», іменоване надалі «Товариство», створене і діє у відповідності з Цивільним кодексом України, та, іншими законодавчими актами України.

Товариство є юридичною особою і здійснює свою діяльність на підставі Статуту та діючого законодавства України.

Термін діяльності Товариства не обмежений.

Єдиним засновником (учасником) Товариства є Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Товариство з обмеженою відповідальністю "Аромат"» (ТОВ «Аромат»), ОГРН 23452878, місце знаходження (поштова адреса) якого: вул. Примакова, 46, м. Харків, 61004, Україна.

Повне фірмове найменування Товариства українською мовою мовою: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ассоль».

Скорочене фірмове найменування Товариства українськоюмовою: ТОВ «Ассоль».

Товариство є комерційною організацією.

Товариство має право в установленому порядку відкривати банківські рахунки на території України і за її межами. Товариство має круглу печатку, яка містить його фірмове найменування українською мовою і вказівку на його місце знаходження. Товариство має штампи і бланки зі своїм найменуванням, власну емблему) та інші засоби візуальної ідентифікації.

Товариство є власником належного йому майна і грошових коштів і відповідає за своїми зобов'язаннями власним майном. Учасник Товариства має передбачені законом та Статутом Товариства зобов'язальні права по відношенню до Товариства.

Прийняття нових учасників до складу Товариства здійснюється за рішенням його єдиного учасника.

Місце знаходження Товариства та його поштову адресу: м. Харків, вул. 23 Серпня, 26.

Метою діяльності Товариства є отримання прибутку. Товариство має право здійснювати будь-які види діяльності, не заборонені законом України.

Предметом та основними видами діяльності Товариства є:

Надання готельних послуг;

Надання послуг громадського харчування;

Надання послуг та обслуговування у сфері туристського і екскурсійного бізнесу;

Надання послуг побутового обслуговування населення;

Торгівля продуктами, спиртними напоями, вино-горілчаними виробами та ін;

Оптова та роздрібна торгівля;

Організація громадського харчування, у тому числі ресторани, їдальні, чайні, буфети, закусочні, кафетерії та інші підприємства громадського харчування;

Посередницькі послуги з купівлі-продажу продукції сільського господарства, а також продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання;

Інші види діяльності, не заборонені законом.

2.2 Аналіз результатів діяльності

Роздрібний товарообіг.

Порівняльний аналіз товарообігу за 2009-2010 роки виконаємо в таблиці 2.1.

Питома вага кожної з груп в загальному обсязі продажів визначають діленням товарообігу за відповідними групами періоду на загальний обсяг товарообігу з наступним множенням на 100.

Як видно за даними таблиці товарообіг у 2010 році збільшився на 2494 тис. грн. або на 29,9%. У тому числі з роздрібної торгівлі продуктами харчування - на 2401 тис. грн. або 32,2%, з громадського харчування - на 93 тис. грн. або 10,6% відповідно. Тобто збільшення товарообігу в основному відбулося за рахунок збільшення товарообігу роздрібної торгівлі продуктами харчування.

Таблиця 2.1 Аналіз товарообігу

Середній рівень торговельної надбавки також збільшився в 2005 році на 15, 4% до 2004 року (42,6 / 36,9 x 100 - 100). При цьому зростання торговельної надбавки з громадського харчування становить 20,9% (41,85 / 34,6 x 100 - 100); з роздрібної торгівлі - 10%.

Аналіз матеріально-технічної бази

Матеріально-технічна база підприємства утворюється сукупністю основних і оборотних фондів, якими володіє підприємство.

Можна зробити наступні висновки:

Основні фонди підприємства представлені машинами, обладнанням, виробничим і господарським інвентарем. Питома вага на початок і кінець 2009 року становить: машини та обладнання 16,3% та 31,1% відповідно; інвентар - 51,3% і 42,1%. На кінець і початок 2010 рік ці показники складають: машини та обладнання 31,1% і 19,8%, інвентар - 42,1% і 64,8%. За цими даними можна зробити висновок, що в 2009 році підприємство активно набувало машини й устаткування, а в 2010 році - виробничий і господарський інвентар

На підприємства спостерігається значне збільшення основних фондів, так на кінець 2009року їх було на суму 484 тис. грн., А на кінець 2010 року - 1202 тис. грн., Приріст склав 718 тис. грн. або 248,3%. У тому числі по машинах і устаткуванню приріст склав 88 тис. грн. або 158,2%; по виробничому і господарському інвентарю - 576 тис. грн. або 382,3%; за іншими видами - 54 тис. грн. або 141,8%;

Надходження основних фондів збільшилася на 662 тис. грн. або на 266,7%; приріст надходження забезпечувався надходженням виробничого та господарського інвентарю - 550 тис. грн. або 372,2% відповідно і інших видів основних фондів - 139 тис. грн. або 273,7%, в той час як по машинах і устаткуванню надходження зменшилося з 115 тис. грн. до 88 тис. грн. або на 23,5%;

Вибуття основних фондів також збільшилася - на 104 тис. грн. або 143,8%. Вибуття основних фондів пояснюється зносом виробничого та господарського інвентарю, що є природним процесом, а не результатом діяльності підприємства. Крім того, приріст надходження ОФ за темпами перевищує вибуття основних фондів: приріст надходження становить 266,7%, а приріст вибуття - 143,8%, тобто вступ перевищує вибуття в 1,854 рази, що говорить про нарощування підприємством МТБ і є наслідком його успішної фінансово-господарської діяльності.

Якісний аналіз ОФ дозволить виконати розрахунок коефіцієнтів придатності та зносу.

Можна зробити наступні висновки:

Сума амортизації за аналізований період зросла, що пояснюється значним надходженням основних фондів;

Коефіцієнт придатності ОФ зменшився (з 0,69 до 0,66), а коефіцієнт зносу відповідно збільшився (з 0,31 до 0,34), що є наслідком переважання у структурі ОФ виробничого та господарського інвентарю, термін служби якого невисокий.

Далі виконаємо аналіз оборотних фондів підприємства.

Таблиця 2.4 Аналіз структури оборотних фондів підприємства, тис. грн.

За даними аналізу можна зробити наступні висновки:

Оборотні фонди підприємства збільшилися - з 1516 тис. грн. на початку 2009 року до 2123 тис. грн. в кінці 2010 року, приріст склав 607 тис. грн. або 40%;

Найбільше збільшення відбулося по готовій продукції і товарів для перепродажу - з 234 тис. грн. до 689 тис. грн., зростання склало 294,4%;

Але разом з позитивними тенденціями мають місце і негативні - на підприємстві спостерігається значне зростання дебіторської заборгованості, що в свою чергу викликало значне зниження грошових коштів. Так, дебіторська заборгованість зросла з 87 тис. грн. до 351 тис. грн. або на 403,4%, а грошові кошти скоротилися з 159 тис. грн. до 124 тис. грн.;

Відбулися значні зміни і в структурі оборотних фондів - якщо на початок 2009 року більший питома вага припадала на сировину і матеріали, то в кінці 2010 року - на готові вироби та товари для перепродажу.

Витрати обігу

Дані для аналізу витрат обігу беремо в Таблиці 2. 5

Таблиця 2.5 Аналіз витрат обігу

Витрати обігу в 2010 році збільшилися на 2135 тис. грн. або 44,1%. Для порівняння, роздрібний товарообіг збільшився тільки на 29,9%, що говорить про зниження прибутковості діяльності підприємства в 2010 році.

Сталися зміни і в структурі витрат - зросли матеріальні витрати і амортизація, а зменшилися витрати на оплату праці та відрахування на соціальні потреби (ЄСП). Зменшення відрахувань викликано не тільки зменшенням витрат на оплату праці, але й зниженням ставки податку.

Валовий дохід

Валовий дохід визначається як різниця між виручкою від реалізації товарів у продажних цінах і обсягом реалізації у купівельних цінах (собівартість за звітом у таб 2.6).

Таблиця 2.6 Аналіз валового доходу підприємства

Рівні показників знаходять ставленням кожного з цих значень до товарообігу з множенням на 100.

Абсолютна зміна валового доходу становить 1537 тис. грн. Збільшення цього показника викликане як збільшенням роздрібного товарообігу, так і збільшенням торгової надбавки.

Трудові ресурси

Аналіз складу та ефективності використання трудових ресурсів виконаємо в таблиці 2.7

Таблиця 2.7 Аналіз складу та ефективності використання трудових ресурсів

У структурі персоналу питома вага:

Основного складає 77% і 73%, тобто питома вага знизилася;

Допоміжного - 13% і 16%, тобто питома вага збільшилася;

Апарат управління 10% і 11%, тобто питома вага збільшилася.

За даними, наведеними в таблиці видно, що за рік чисельність працівників зросла на 6 осіб або 19,3%, витрати на оплату праці виросли на 372 тис. грн. або на 25%. Т.ч., на підприємстві відбувається зростання заробітної плати:

: 19, 3 = 1,295, тобто відносне зростання становить 29,5%.

За категоріями зміна рівня оплати праці склало:

Основний персонал збільшився на 12,5%, а зарплата - на 14,5%, тобто зарплата цієї категорії щодо зросла на 14,5: 12,5 = 1,16 або на 16%;

Допоміжний персонал виріс на 50%, а заробітна плата цієї категорії - на 51%, відносної зростання зарплати - 51: 50 = 1, 02 або%;

Апарат управління збільшився на 33,3%, тоді як зарплата цієї категорії - на 43,5%, тобто відносне зростання склав 43,5: 33,3 = 1,306 або 30,6%.

Зростання оплати праці на підприємстві найбільше торкнувся апарату управління і основного персоналу, тоді як зарплата допоміжного персоналу збільшилася незначно.

.3 Аналіз рентабельності торговельного підприємства та показники, які її характеризують

Таблиця 2.8 Аналіз прибутку і рентабельності

Як видно з виконаних розрахунків прибуток підприємства у 2010 році зменшилася на 13 тис. грн., Що було викликано зростанням торгових витрат - на 66,7% до 2009 року. Ця ж причина призвела до зниження рівня рентабельності з 9% до 6,8%.

Аналіз майна підприємства та джерел його формування

За даними бухгалтерського балансу проаналізуємо структуру майна підприємства і джерел його утворення, використовуючи таблицю 2.9.

За даними таблиці у 2010 році мали місце такі зміни майнового і фінансового положення підприємства:

Валюта балансу зросла з 2242 Уурахуваннм до 2912 т. р. або на 29,8%;

У майні підприємства більшу питому займали поточні активи, а саме запаси, причому ця тенденція до кінця року збільшилася;

В той же час помітно знизилася питома вага ліквідних активів, у тому числі

грошових коштів підприємства;

Власний капітал підприємства незначно збільшився, а позиковий - став менше.

Підприємству необхідно переглянути свою господарську політику, тому що зростання виробничих запасів при одночасному зменшенні грошових коштів і інших ліквідних активів негативно позначається на загальному економічному стані. Гроші виводяться з обігу і вкладаються у зайві виробничі запаси.

Ліквідність означає здатність цінностей легко перетворюватися на ліквідні кошти або в гроші, при цьому ідеальним є умова, коли процес перетворення цінностей у ліквідні кошти відбувається швидко і без втрати їх вартості. Нерідко буває так, що продати активи можна швидко, але зі значними втратами, тобто знижками в ціні.

В даний час існують два підходи до визначення ліквідності.

Перший полягає в ототожненні ліквідності та платоспроможності, при цьому під платоспроможністю підприємства мається на увазі його здатність погасити короткострокову заборгованість своїми засобами.

Другий підхід визначає можливість реалізації матеріальних та інших цінностей для перетворення їх в грошові кошти, при цьому все майно за ступенем ліквідності поділяється на чотири групи:

Першокласні ліквідні активи - всі види грошових коштів і короткострокові фінансові вкладення (цінні папери);

Швидко реалізованих активи - вкладення, для звернення яких в грошові кошти потрібен певний час, в цю групу активів включаються дебіторська заборгованість, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, інші оборотні активи;

Среднереалізуемие активи - запаси сировини, матеріалів, МШП, незавершене виробництво, дебіторська заборгованість, платежі по якій очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати, інші запаси і витрати;

Важкореалізовані, або неліквідні, активи - майно, призначене для поточної господарської діяльності (нематеріальні активи, основні засоби та обладнання до установки,капітальні та довгострокові фінансові вкладення, тобто підсумок розділу I активу балансу).

Джерела коштів підприємства (пасив балансу) за ступенем зростання термінів зобов'язань також поділяються на чотири групи:

Найбільш термінові зобов'язання - кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов'язання, позики, не погашені в строк (дані беруться з додатків до бухгалтерського балансу);

Термінові пасиви - короткострокові кредити банків та інші короткострокові позики, що підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати;

Довгострокові пасиви - довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви (статті балансу «Довгострокові пасиви»);

Постійні пасиви - «Доходи майбутніх періодів», «Фонди споживання» та «Резерви майбутніх витрат і платежів», тобто статті розділу балансу «Капітал і резерви», і окремі статті балансу, що не увійшли у попередні групи.

Здійснимо групою активів і пасивів підприємства на початок і кінець року за їх терміновості і виявимо відхилення між ними, використавши таблицю2.10

Ліквідність балансу до кінця року зменшилася, якщо на початку року першокласні ліквідні активи перевищували найбільш термінові зобов'язання на 28 т.р., то до кінця року мав місце їх нестачу в сумі - 248 урахуванням

Крім того, ліквідність і платоспроможність визначається за допомогою коефіцієнта абсолютної ліквідності, який розраховується як відношення першокласних ліквідних активів до короткострокових зобов'язань:

На початок року 360: 332 = 1,084;

На кінець року 124: 372 = 0,333.

Нормальне значення коефіцієнта 2,0 - 3,5. Фактичні значення цього коефіцієнта набагато нижче і говорять про те, що якщо на початок року поточна заборгованість могла бути погашена лише на 50% на дату складання балансу, то в кінці року - тільки на 10 - 15%.

Аналіз достатності джерел фінансування для формування запасів

Для виконання даного аналізу необхідно розрахувати ряд показників.

На даному підприємстві запасів менше, ніж власних оборотних коштів, тобто підприємство повністю покриває запаси власними оборотними засобами і не залежить від зовнішніх кредиторів. Таке підприємство належить до категорії абсолютно фінансово сталого. У той же час, положення не можна вважати ідеальним, тому що це означає, що адміністрація не вміє чи не хоче залучати зовнішні джерела, що стримує розвиток підприємства.

Таблиця 2.11 Розрахунок власних оборотних коштів (тис. грн.)

Таблиця 2.12 Розрахунок джерел формування запасів

Таблиця2.13 Розрахунок ступеня покриття запасів власними оборотними засобами та джерелами формування запасів, тис. грн.

Оцінка ділової активності організації

До числа показників ділової активності підприємства належать показники оборотності капіталу. Розрахуємо їх, використовуючи таблицю2.14.

Розрахунок показників ділової активності показав, що в цілому ділова активність підприємства залишилася на колишньому рівні - по ряду коефіцієнтів помітно збільшення, а по ряду - незначне зменшення:

Коефіцієнт загальної оборотності збільшився з 3,716 до 3,718, тобто все майно підприємства в цілому обертається за рік 3,7 разів;

Коефіцієнт оборотності мобільних засобів зріс з 5,297 до 6,110;

- Коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних коштів незначно знизився з 6,869 до 6,569;

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості зріс з 21,700 до 30,846, що в свою чергу зменшило термін обороту дебіторської заборгованості з 16,8 днів до 11,8 днів;

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості - з 25,099 до 29,104 і відповідно термін обороту кредиторської заборгованості - з 14,5 днів до 12.5 днів;

Фондовіддача основних коштів знизилася з 29,24 до 13,72, тобто якщо в 2004 році кожен рубль вкладений у ОФ приніс 29,24 рубля виручки, то в 2010 році - тільки 13.72 гривні;

Коефіцієнт оборотності власного капіталу зменшився з 4,36 до 4,26.

Показники управління активами підприємства

Таблиця 2.15 Показники управління активами підприємства

Коефіцієнт позикових коштів розраховується як відношення зобов'язань до власного капіталу.

Коефіцієнт автономії розраховується як відношення власного капіталу до загальної суми капіталу. Фактичні значення вище рекомендованої, що говорить і повної фінансової незалежності підприємства.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховується як відношення власних оборотних коштів до власного капіталу.

Коефіцієнт накопичення амортизації розраховується як відношення зносу основних засобів до їх первісної вартості. Фактичні значення не відповідають рекомендованому.

Коефіцієнт реальної вартості активів розраховується як відношення реальних активів до загальної суми капіталу. Реальні активи - це сума залишкової вартості основних фондів, запасів, готової продукції і товарів для перепродажу. Фактичні значення вище рекомендованого.

Дані аналізу свідчать про те, що управління активами здійснюється на хорошому рівні. Не відповідність коефіцієнта накопичення амортизації можна пояснити специфікою діяльності підприємства - більшу питому вагу в основних фондах складає виробничий і господарський інвентар. Термін служби якого незначний і накопичення амортизації відбувається досить швидко.

Розділ 3. Напрями підвищення ефективності фінансової діяльності підприємств торгівлі на прикладі

.1 Фактори, які можуть вплинути на діяльність підприємств торгівлі

Завдання управління обсягом та структурою товарообороту в умовах ринкової економіки визначають доцільність вивчення можливостей підприємства активно впливати на дію окремих факторів з метою доведення обсягів реалізації товарів до цільового рівня. З метою вивчення можливостей використання факторів для регулювання обсягу товарообороту потрібно здійснити систематизацію факторів на регульовані торговим підприємством і нерегульовані.

У складі факторів, що регулюються торговим підприємством, виділяють чотири групи:

ресурсного забезпечення;

пов'язані з організацією торгівлі;

що визначають умови торговельного процесу; -що відображають стан комерційної роботи.

До групи факторів ресурсного забезпечення відносять: фактори товарного забезпечення, використання трудових ресурсів, а також використання основних фондів.

До групи факторів, пов'язаних з організацією торгівлі, відносять: товарну спеціалізацію, тип структурної одиниці, форму обслуговування, місцезнаходження та тривалість роботи підприємства.

До групи факторів, що визначають умови торговельного процесу, відносять: пропускну спроможність підприємства, інтенсивність потоку покупців, середню ціну закупівлі, рівень задоволення купівлі, рівень культури торгового обслуговування.

До факторів, що відображають стан комерційної роботи, відносять: організацію руху товарів, умови постачання, цінову стратегію, організацію реклами, стимулювання споживача.

Фактори, які не регулюються торговим підприємством, ділять на такі групи:

фактори, які характеризують розвиток торгівлі в регіоні. Це кількість працівників торгівлі на 1000 мешканців, середньодушовий товарооборот, частка громадського харчування в роздрібному товарообороті, рівень розвитку позамагазинних форм торгівлі, ступінь насиченості товарами торгової мережі в районі діяльності підприємства;

фактори, що обумовлюють (формують) споживчий попит. До них відносять: грошові доходи на одного мешканця району, структуру використання власних доходів, співвідношення цін на різні товари, рівень попиту на товари, середню кількість відвідувань підприємства одним мешканцем на рік;

демографічного характеру, до яких відносять: кількість населення в районі обслуговування, частку працездатного населення (від 16 до 60 років) та дітей до 15 років у загальній чисельності населення;

соціально-психологічні, до яких відносять: структуру неробочого часу, рівень споживання, погляди, переконання, звички, традиції людей.

Нерегульовані фактори впливають на діяльність торгового підприємства, але не можуть керуватися підприємством та його службами. Фактори цієї групи відображають вплив неконтрольованого середовища, яке визначає ступінь успіху або невдачі рішень, які приймаються.

Потрібно враховувати, що будь-який, навіть найкращий план, може зазнати невдачі при негативному впливі нерегульованих факторів. Це визначає доцільність постійного моніторингу за характером нерегульованих факторів, їх впливом, ймовірними змінами у процесі управління товарооборотом підприємства. Щоб пристосуватися до контрольованого турбулентного навколишнього середовища, потрібна адаптація, коригування стратегії та тактики діяльності.

Використання результатів вивчення передбачає:

найбільш детальну систематизацію факторів;

встановлення кількісного або логічного зв'язку між факторами та обсягом товарообороту;

визначення граничних оцінок дії кожного фактора;

діагностику ситуацій, при яких фактори сприяють чи не сприяють зростанню товарообороту;

визначення області стійкості (незалежності) обсягів товарообороту при змінах характеру окремих факторів, а також часовий лаг запізнення, що має вплив на зміну факторів;

виконання варіантних розрахунків планів товарообороту, розробку сценаріїв розвитку товарообороту, враховуючи ймовірність зміни факторів.

Здійснюючи оцінку регульованих факторів, слід враховувати, що через їхню неоднорідність вони по-різному впливають на обсяг товарообороту торгового підприємства.

Визначення характеру дії регульованих факторів полегшує роботу підрозділів торговельних підприємств та служб, які здійснюють розробку стратегії регулювання роздрібного товарообороту та контролю за її впровадженням у життя.

У результаті виконаного аналізу 2 і 3 розділів можна зробити наступні висновки та дати рекомендації підприємству щодо підвищення ефективності його діяльності:

На підприємстві спостерігається значне зростання дебіторської заборгованості, що в свою чергу викликало значне зниження грошових коштів у касі та на розрахунковому рахунку до кінця 2010 року. Так, дебіторська заборгованість зросла з 87 тис. грн. до 351 тис. грн. або на 403,4%, а грошові кошти скоротилися з 159 тис. грн. до 124 тис. грн.; підприємству необхідно вжити заходів щодо стягнення боргів, запровадити систему авансових платежів та попередньої оплати;

Відбулися значні зміни і в структурі оборотних фондів - якщо на початок 2009 року більший питома вага припадала на сировину і матеріали, то в кінці 2010 року - на готові вироби та товари для перепродажу, що говорить про «затаривании» підприємства зайвими запасами, що може негативно відіб'ється на фінансових результатах;

Витрати обігу у 2010 році збільшилися на 2135 тис. грн. або 44,1%. Для порівняння, роздрібний товарообіг збільшився тільки на 29,9%, що говорить про зниження прибутковості діяльності підприємства у 2010 році; підприємству необхідно переглянути свої витрати, а саме постійні - утримання апарату управління, амортизація основних фондів і т. п.;

Відбулися зміни і в структурі витрат - зросли матеріальні витрати та амортизація;

За рік чисельність працівників зросла на 6 осіб або 19,3%, витрати на оплату праці виросли на 372 тис. грн. або на 25%. Т.ч., на підприємстві відбувається зростання заробітної плати - відносне зростання становить 29,5%;

Прибуток підприємства у 2010 році зменшилася на 13 тис. грн., що було викликано зростанням торгових витрат - на 66,7% до 2009 року. Ця ж причина призвела до зниження рівня рентабельності з 9% до 6,8%; підприємству вкрай необхідно переглянути витрати;

У 2010 році в майні підприємства більшу питому займали поточні активи, а саме запаси, причому ця тенденція до кінця року збільшилася; в той же час помітно знизилася питома вага ліквідних активів, у тому числі грошових коштів підприємства; власний капітал підприємства незначно збільшився, а позиковий - став менше; підприємству необхідно активізувати роботу з дебіторами;

Підприємству необхідно переглянути свою господарську політику, тому що зростання виробничих запасів при одночасному зменшенні грошових коштів і інших ліквідних активів негативно позначається на загальному економічному стані. Гроші виводяться з обігу і вкладаються у зайві виробничі запаси;

В той же час на цьому підприємстві запасів менше, ніж власних оборотних коштів, тобто підприємство повністю покриває запаси власними оборотними засобами і не залежить від зовнішніх кредиторів. Таке підприємство належить до категорії абсолютно фінансово сталого. Але таке положення не можна вважати ідеальним, оскільки це означає, що адміністрація не вміє чи не хоче залучати зовнішні джерела, що стримує розвиток підприємства.

.2 Напрями підвищення рентабельності підприємства

Розробка стратегії управління товарооборотом підприємства здійснюється, виходячи з мети діяльності підприємства та забезпечення потрібних темпів розвитку торгового підприємства, найбільш повного задоволення попиту споживачів, що обслуговуються, розширення їх контингенту. Стратегія розвитку проявляється в розробці конкретних завдань. Відповідно до основної мети підприємства виділяють такі найважливіші завдання:

взаємоузгодженість темпів розвитку товарообороту з розвитком регіонального споживчого ринку та зміни Його кон'юнктури;

планування обсягу реалізації товарів, який забезпечить отримання торговельним підприємством необхідної суми прибутку;

забезпечення в процесі планування товарообороту ефективного використання наявного ресурсного потенціалу при потребі визначення обсягів та можливості залучення додаткових ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових);

розробка асортиментної політики підприємства, планування асортиментної структури товарообороту відповідно до попиту контингенту споживачів, що обслуговуються.

Процес управління роздрібним товарооборотом базується на таких принципах:

програмно-цільовий принцип, відповідно до якого розвиток товарообороту має бути підпорядкований виконанню чітко визначеної мети та розробленої на її основі програми реалізації.

принцип комплексності, який передбачає узгодженість управління товарооборотом з іншими показниками діяльності і, головне, з основним результативним показником, який характеризує ефективність господарювання, - прибутком торгового підприємства.

принцип науковості, вимогою якого є постійне вдосконалення методології аналізу та планування товарообороту, на базі використання економіко-математичного моделювання, побудови імітаційних та оптимізаційних моделей, урахування впливу негативних факторів у внутрішньому та зовнішньому середовищі підприємства.

принцип неперервності, дотримання якого передбачає узгодженість рішень поточних та перспективних завдань управління товарооборотом в єдиному управлінському процесі.

З урахуванням головної мети, завдань та принципів управління будується система управління товарооборотом на торговельному підприємстві, визначається конкретний зміст цього управління та послідовність його здійснення.

Порядок розробки стратегії управління розвитку товарооборотом можна представити чотирма етапами:

Перший етап передбачає формування інформаційної бази, тобто сукупності відомостей, потрібних для прийняття управлінських рішень щодо обсягу та структури роздрібного товарообороту. Інформаційна база управління товарообігом охоплює такі відомості:

. Про стан та перспективи розвитку внутрішнього середовища торговельного підприємства: це обсяги, склад та структура товарообороту підприємства, закономірності та тенденції його розвитку, фактори, що впливають на обсяги та склад цього показника, стан ресурсного потенціалу підприємства та ступінь забезпеченості товарообороту окремими видами ресурсів.

Джерелом отримання потрібної інформації є бухгалтерська та статистична звітність, а саме: форма № 1 -"Баланс" і додатки до нього, форма № 3-торг "Звіт про надходження, продаж та залишки товарів", а також форма № 5-торг "Звіт з праці", форма № 7-торг "Звіт про розвиток торгової мережі", матеріали управлінського обліку щодо обсягів продажу структурними підрозділами підприємства, торгово-фінансовий план діяльності підприємства на звітний період.

. Про стан та перспективи розвитку зовнішнього середовища. Тут визначають:

загальну кон'юнктуру споживчого ринку, стадію кон'юнктурного циклу на товари, які реалізуються підприємством;

район діяльності підприємства та зміни, які в ньому відбулися, чисельність та склад населення, що обслуговується цим підприємством, обсяг незадоволеного попиту та того, що формується, смаки та переваги споживачів;

конкурентне оточення підприємства, стратегію та тактику його діяльності, цінову, асортиментну та маркетингову політику;

стан товарної пропозиції та тенденції її розвитку; -соціально-економічний розвиток країни та регіону, його вплив на обсяги купівельних фондів споживачів;

інструменти державного регулювання кон'юнктури споживчого ринку та діяльності торгових підприємств.

Потрібна інформація цього плану може бути отримана в результаті опитування та анкетування споживачів, проведення спеціальних досліджень шляхом використання кон'юнктурних оглядів споживчого ринку в цілому та його окремих товарних та регіональних сегментів, а також на базі систематизації та вивчення нормативної бази, публікацій загального та спеціального характеру.

На другому етапі управління товарооборотом здійснюється аналіз стану реалізації товарів підприємством та оцінюються можливості подальшого зростання обсягу товарообороту.

У ході проведення цієї роботи аналізують обсяг, склад та структуру реалізації товарів у магазині в минулих періодах, визначають тенденції розвитку та фактори, що вплинули на цей показник, досліджують ритмічність та сезонність реалізації окремих груп товарів, оцінюють ступінь та причини невиконання раніше розроблених планів розвитку товарообороту, аналізують характер впливу факторів зовнішнього середовища в теперішньому часі та у перспективі.

Метою проведення такої аналітичної роботи є вивчення можливостей підприємства щодо подальшого зростання товарообороту та визначення основних протидіючих факторів.

Третій етап розробки стратегії управління товарооборотом підприємства пов'язаний з визначенням цілей подальшого розвитку товарообороту підприємства.

Розробка плану та формування асортиментної структури товарообороту базується на такій системі стратегічних цілей:

. Досягнення відповідного обсягу та формування структури товарообороту з урахуванням можливостей цього сегмента споживчого ринку та очікування змін його кон'юнктури.

. Досягнення обсягу та формування структури товарообороту, яка б забезпечувала максимальну ефективність використання наявного ресурсного потенціалу.

. Досягнення обсягів товарообороту та формування його структури, виходячи з потреби отримання цільової суми прибутку. Всі перераховані цілі управління товарооборотом тісно взаємопов'язані й можуть бути реалізовані тільки на базі комплексного підходу.

На четвертому етапі управління товарооборотом здійснюють обґрунтування обсягу та структури товарообороту на плановий період.

Планування обсягу та структури реалізації товарів є одним із відповідальних етапів у системі економічного управління товарооборотом. Це пояснюється важливим значенням цих показників у системі планів економічного розвитку підприємства.

При плануванні товарообороту визначають, з одного боку, його необхідний обсяг, виходячи з цільової суми прибутку, а з іншого,-можливий обсяг та структуру товарообороту в умовах наявного ресурсного потенціалу підприємства.

Після проведення розрахунків необхідного та можливого обсягу товарообороту підприємства на плановий період потрібно досягти збалансованості між цими показниками. Це і є плановим завданням п'ятого етапу управління товарооборотом підприємства.

У цілому, за даними проведеного аналізу діяльність підприємства можна охарактеризувати як ефективну. Фінансове становище підприємства незалежно і стійко, не дивлячись на ряд недоліків, перерахованих вище.

Розрахунок показників ділової активності показав, що в цілому ділова активність підприємства залишилася на колишньому рівні - по ряду коефіцієнтів помітно збільшення, а по ряду - незначне зменшення:

Коефіцієнт загальної оборотності збільшився з 3,716 до 3,718, тобто все майно підприємства в цілому обертається за рік 3,7 разів;

Коефіцієнт оборотності мобільних засобів зріс з 5,297 до 6,110;

Коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних коштів незначно знизився з 6,869 до 6,569;

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості зріс з 21,700 до 30,846, що в свою чергу зменшило термін обороту дебіторської заборгованості з 16,8 днів до 11,8 днів;

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості - з 25,099 до 29,104 і відповідно термін обороту кредиторської заборгованості - з 14,5 днів до 12.5 днів;

Фондовіддача основних коштів знизилася з 29,24 до 13,72, тобто якщо в 2009 році кожен рубль вкладений у ОФ приніс 29,24 грн виручки, то в 2010 році - тільки 13.72 рубля;

Коефіцієнт оборотності власного капіталу зменшився з 4,36 до 4,26.

Фактичні значення коефіцієнта автономії вище рекомендованої, що говорить і повної фінансової незалежності підприємства.

Дані аналізу свідчать про те, що управління активами здійснюється на хорошому рівні. Не відповідність коефіцієнта накопичення амортизації можна пояснити специфікою діяльності підприємства - більшу питому вагу в основних фондах складає виробничий і господарський інвентар. Термін служби якого незначний і накопичення амортизації відбувається досить швидко.

фінансовий торговельний адаптація рентабельність

3.3 Діяльність торгових підприємств в умовах фінансової кризи

Підприємства галузі торгівлі мають ряд характерних особливостей порівняно з іншими сферами діяльності. Зокрема, у системі галузей економіки торгівля є особливою ланкою, яка зв’язує виробників і споживачів продукції, що обумовлює відмінність торговельних підприємств від підприємств інших галузей. Специфіка, пов’язана зі специфікою економічних відносин у сфері обігу, у свою чергу впливає на організацію фінансової діяльності та формування капіталу торговельних підприємств. [3] Саме тому метою статті є вивчення теоретико-методологічних засад формування і використання капіталу підприємствами торгівлі, а також розробка пропозицій щодо покращення цієї структури.

Найбільшу частку у даній галузі становлять малі та середні підприємства не тільки в Україні, а й в усьому світі. У цілому, структура капіталу невеликих і середніх підприємств порівняно з великими фірмами характеризується більшою питомою вагою позикового капіталу. Значне місце займають позики банків, більша частина яких притягується на короткий строк.

Останнім часом ситуація в галузі торгівлі характеризується фінансовою нестійкістю підприємств, кризою платоспроможності та накопиченням взаємних боргів між суб’єктами господарювання, руйнуванням господарських зв’язків, нестачею амортизаційних відрахувань навіть на звичайне відтворення основних фондів. Як результат, склалася тенденція до зменшення кількості прибуткових підприємств та погіршення їх фінансового стану. Зокрема, торгівля має найнижчу питому вагу реальних джерел власного капіталу в сукупному капіталі порівняно з іншими галузями економіки. Протягом останніх років спостерігалася стійка тенденція до підвищення питомої ваги позикового капіталу в загальній сумі капіталу і, відповідно, зниження питомої ваги власного капіталу. А це свідчить про втрату фінансової стійкості. Проте в складних умовах кризи позиковий капітал почав стрімко дорожчати, особливо для тих підприємств, які не можуть знизити ризик втрати платоспроможності. Українські банки кредитують підприємства неохоче, в малих обсягах і під великі відсотки, програми кредитування малого та середнього бізнесу в банках розвинені слабо. [2] За таких умов єдино можливим кроком стає збільшення частки власного капіталу. Такі кроки у майбутньому можуть суттєво покращити фінансову стійкість підприємств галузі, яка на даний момент є вкрай критичною.

У складі власного капіталу підприємств найбільша питома вага припадає на статутний і додатковий капітали, а найменша - на резервний капітал. Також підприємства торгівлі характеризуються високою часткою непокритих збитків, що свідчить про незадовільний стан, фінансову нестійкість та близькість до банкрутства.

Позиковий капітал формується в основному за рахунок короткострокових джерел і використовується для фінансування більшої частини оборотного капіталу. Питома вага довгострокових зобов’язань є незначною і становить у торгівлі лише 4%. Кредиторська заборгованість має найбільшу вагу у складі короткострокового позикового капіталу. Вага цього показника у сукупному капіталі подекуди сягає 81,3% і останнім часом продовжує зростати. [1] Це зумовлюється подорожчанням банківських кредитів, слабкими штрафними санкціями до боржників, а також тим, що 80% операцій галузі є бартерними угодами через низьку платоспроможність частини підприємств. Загальна частка банківського кредитування є меншою порівняно з кредиторською заборгованістю. Причиною є те, що відсотки за користування кредитами стали досить високими, а умови кредитування досить жорсткими, що обмежує доступ підприємств до цих ресурсів.

За тих нестабільних зовнішніх умов, що склалися, малим та середнім підприємствам галузі торгівлі досить складно планувати свою діяльність у довгостроковій перспективі через високий рівень невизначеності. Тому фінансовий менеджмент працює здебільшого на короткостроковий період. Насамперед, йому необхідно керуватися наступними рекомендаціями.

По-перше, при виборі джерел коштів необхідно враховувати як їх вартість, так і доступність. За даних умов позикові кошти, особливо короткострокові, повинні стати менш пріоритетним джерелом фінансування.

По-друге, перевагу необхідно надавати внутрішнім джерелам коштів у формі нерозподіленого прибутку. Із збільшенням власних коштів збільшуються потенційні можливості підприємства до зростання у довгостроковій перспективі.

По-третє, комбінація різних зовнішніх та внутрішніх джерел фінансування має сприяти збільшенню рівня рентабельності капіталу. Рішення про залучення коштів повинне прийматися, якщо не відбувається зниження рівня рентабельності сукупної величини капіталу. Також усі зміни структури капіталу підприємств торгівлі повинні бути направлені на збільшення фінансової стійкості та ліквідності, що призведе до зменшення ризику неплатоспроможності і значно покращить стосунки з банками та постачальниками.

Отже, діяльність торговельного підприємства в умовах ринкової економіки неможлива без використання різних форм і джерел фінансування. Зовнішнє і внутрішнє фінансування знаходяться у тісній взаємозалежності, проте це не означає взаємозамінності. Зовнішнє боргове фінансування не повинно заміняти залучення і використання власних джерел капіталу, особливо в складних умовах кризи.

Ключовим фактором досягнення торговельним підприємством стійкої конкурентної переваги є розробка і реалізація дієвої стратегії управління прибутком на основі загальної стратегічної орієнтації підприємства, що потребує комплексного впровадження відповідних традиційних і сучасних методів та інструментів. Але більшість вітчизняних підприємств не реалізує або реалізує неефективно принципи стратегічного управління, частка збиткових торговельних підприємств є досить великою (30,1%) і загальні обсяги їхніх збитків зростають.

Проблемами оцінки та управління прибутком торговельного підприємства займалися як вітчизняні, так і зарубіжні вчені: Г. Аніськова, І. Бланк, А. Мазаракі, Л. Омелінович, Н. Ушакова та інші. Однак розробці комплексного підходу до стратегічного управління прибутком торговельних підприємств з урахуванням специфіки їхньої діяльності належної уваги дотепер не приділялося.

Фінансово-економічна криза посилила конкурентну боротьбу торговельних підприємств на ринку товарів та послуг. Одним із засобів посилення конкурентних переваг торговельного підприємства є зміцнення його положення на ринку і підвищення ефективності господарської діяльності, головним показником якої є прибуток.

Визначальна роль прибутку в розвитку підприємства та забезпечення інтересів його власників і персоналу вимагає ефективного та безперервного управління його формуванням і використанням.

Управління прибутком означає процес розробки та прийняття управлінських рішень з ключових аспектів, пов’язаних з утворенням і витратою чистого доходу підприємства.

За останні роки ситуація в Україні значно змінилася, у результаті чого вітчизняні підприємства

отримали вільні ціни, право вибору постачальників та споживачів, перспективу виходу на міжнародні ринки. Зворотним боком переходу стало пожвавлення конкуренції та прихід на вітчизняні ринки зарубіжних виробників, що вплинуло на внутрішнє й зовнішнє середовище підприємств.

Демократичні перебудови принесли не тільки свободу, а необхідність виконання бюджетів усіх рівнів. Їх хронічні дефіцити викликали посилення податкового тиску.

З метою пом’якшення податкового тиску та адаптація податкового законодавства до світових стандартів у 2010 році прийнято Податковий кодекс України.

Цей законодавчий акт визначає діючий порядок утворення прибутку, і це означає новий етап ринкових перетворень в економіці України.

Нове законодавство докорінно змінило систему визначення прибутку, що залишається в розпорядженні торговельного підприємства, тому що внесло ряд принципових змін у порядок

обчислення податків. Об’єктом прямого оподаткування підприємств натепер виступає прибуток, що визначається шляхом зменшення суми скорригованого валового доходу звітного переіоду на суму валових витрат платника податків і суму нарахованих амортизаційних відрахувань.

У цьому зв’язку необхідно відзначити, що прийняття рішень пов’язано з трансакційними витратами. У загальному вигляді трансакційні витрати можна було б визначити як витрати економічної взаємодії у яких би формах вона не відбувалася. Трансакційні витрати супроводжують рішення, прийняті як на індивідуальному, так і на колективному рівні. Якщо говорити про підприємство у сфері товарного обігу, то рівень трансакційних витрат вплине на вибір постачальників, покупців, рівень цін, вид товару що купується і продається кількість грошових ресурсів та інше. Відповідно загальний рівень витрат вплине на рівень торговельної надбавки та, як наслідок, на рівень прибутку.

Важливою метою управління формуванням прибутку є виявлення основних факторів, що визначають його кінцевий розмір, і пошуку резервів подальшого збільшення його суми.

Факторів зростання прибутку дуже багато, їх можна класифікувати за різними критеріями. У загальному вигляді можна виокремити фактори, що безпосередньо впливають на розмір прибутку: товарооборот, товарні запаси (їх структура й асортимент), ціна товарів (купівельна та ціна продажу), витрати на продаж.

Товарооборот є, одним із найголовніших показників, що характеризує діяльність торговельного підприємства. Цей показник найбільш істотно впливає на зміну прибутку. Однак сам товарооборот (його величина та структура) залежить від управління товарними запасами організації.

В умовах фінансової кризи необхідно адаптуватися до умов, які постійно змінюються. У зв’язку з цим керівництво підприємства має забезпечити ритмічне постачання споживачів товарами, що відповідають за асортиментом, кількістю і якістю їх попиту. Правильно організоване управління товарними запасами відіграє велику роль у якісному обслуговування споживачів. Необхідність управління товарними запасами пов’язана зі змінами попиту на конкретні товари. Так, надлишок товарів на складі, так само як їх дефіцит, спричиняють небажані економічні наслідки. У першому випадку збільшуються витрати на зберігання товарів, вони морально застарівають, знижують свої споживчі властивості. У другому випадку не задовольняється попит споживачів, і, як наслідок погіршується економічні та фінансові показники підприємства.

Одними з найбільш важливих факторів впливу на розмір прибутку та прийняття управлінських рішень є купівельні та ціни продажу на товари. Аналіз купівельних цін тісно взаємопов’язаний із прийняттям рішень щодо асортименту, обсягу закупівель товарів і витрат на його придбання. У загальному випадку торговельна організація прагне придбати товар у тих постачальників, що пропонують його за найменшими цінами. Це дозволить надалі торговельній організації одержати більш високий прибуток в одиниці проданого товару, а також збільшити ціновий діапазон боротьби з конкурентами.

Водночас необхідно забезпечити вигідність кожної комерційної справи. Це означає, що доцільно забезпечувати зважений підхід при виборі постачальників, визначенні обґрунтованої торговельної надбавки, витраті коштів на здійснення комерційної діяльності.

Ціна є визначальним чинником формування фінансових результатів. Вона залежить від внутрішніх та зовнішніх чинників. Внутрішнім чинником ціноутворення є рівень ціни закупівлі товарів. Підприємство при здійсненні комерційних угод повинне забезпечувати закупівлю товарів за якомога нижчою ціною. Це може бути досягнуто шляхом скорочення кількості посередників при

закупівлі товарів, використання цінових знижок при узгоджені ціни товару, закупівлі партій товарів в період їх сезонного розпродажу.

Отже, перспективним напрямом дослідження цієї проблеми є розробка методики розрахунків факторних впливів на прибуток торговельного підприємства.

Розділ 4. Охорона праці

Система управління охороною праці (СУОП) - сукупність органів управління підприємством (структурним підрозділом), які на підставі чинних нормативно-правових актів і політики підприємства здійснюють цілеспрямовану планомірну діяльність щодо виконання завдань охорони праці, спрямованих на усунення неприпустимого ризику для здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Об’єктом управління охороною праці на підприємстві є діяльність структурних підрозділів і функціональних служб щодо здійснення правових, навчально-виховних, соціально-економічних, організаційно-технічних і санітарно-профілактичних заходів з охорони праці.

Мета функціонування СУОП - здійснення державної політики щодо охорони праці, яка спрямована на усунення неприпустимого ризику для здоров’я працівників під час виробничої діяльності, запобігання нещасним випадкам, профзахворюванням і аваріям шляхом комплексного вирішення встановлених завдань з охорони праці.

Управління охороною праці на підприємстві здійснюють:

—  загалом на підприємстві - директор (роботодавець) та його заступники;

—        у підрозділах - їх керівники.

Організаційно-методичну і наглядову діяльність з охорони праці, підготовку управлінських рішень та контроль за їх виконанням здійснює служба охорони праці, яка підпорядковується безпосередньо директору.

Нормативною базою СУОП є Конституція України, Закон «Про охорону праці», Кодекс законів про працю, постанови Верховної Ради, постанови Кабінету Міністрів України (КМУ), Укази Президента, Національна програма покращання безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, Закон «Про охорону здоров’я», Закон «Про пожежну безпеку», система стандартів безпеки праці, правила, норми, інструкції та інші нормативно-правові акти з охорони праці.

Вимоги нормативно-правових актів щодо охорони праці виконуються завдяки функціонуванню СУОП, тобто планомірним виконанням завдань і функцій управління охороною праці.

Робота з охорони праці на об'єкті роздрібної торгівлі здійснюється відповідно до Законів України: "Про охорону праці", "Про пожежну безпеку", Про споживчу кооперацію "," Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення "і чинними положеннями про службу охорони праці та службі пожежної безпеки.

. За безпеку конструкції, правильність вибору матеріалу, якість виготовлення, монтаж, наладку, ремонт та технічне діагностування, а також відповідність об'єкта цим Правилам, відповідає підприємство, установа, організація (незалежно від форм власності та відомчої належності), що виконує відповідні роботи.

Власник (керівник) об'єкта роздрібної торгівлі та інші посадові особи несуть персональну відповідальність за виконання вимог Правил, в межах покладених на них завдань і функціональних обов'язків, згідно з чинним законодавством.

Власник (керівник) зобов'язаний: створити службу охорони праці або призначити посадову особу, яка повинна забезпечувати вирішення конкретних питань охорони праці;

затвердити інструкції про обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій;

створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці та пожежної безпеки;

розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці та пожежної безпеки діють у межах об'єкта та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників;

забезпечувати організацію та проведення медичних оглядів працівників;

забезпечувати організацію навчання і перевірку знань працівників з питань охорони праці;

здійснювати постійний контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці та пожежної безпеки.

Працівники роздрібної торгівлі повинні проходити медичні огляди відповідно до порядку і термінів встановлених Положенням про медичний огляд працівників певних категорій.

Усі працівники при прийомі на роботу або переведення на іншу ділянку, а також у процесі роботи на об'єкті повинні проходити навчання відповідно до Типового положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці та Типовим положенням про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, установах та організаціях України.

Навчання працівників передбачає інструктаж з питань охорони праці, пожежної безпеки, надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, вивчення правил поведінки при виникненні аварій на об'єкті.

Працівники допускаються до самостійної роботи тільки після вступного інструктажу, навчання і перевірки теоретичних знань, первинного інструктажу на робочому місці, стажування і придбання навичок безпечних методів праці.

Для перевірки знань працівників з питань охорони праці та пожежної безпеки на об'єкті наказом власника (керівника) створюється комісія, яку очолює його заступник (головний інженер).

Результати перевірки знань працівників з питань охорони праці оформляються протоколом. Особам, які при перевірці знань показали задовільні результати, видаються посвідчення. У разі незадовільних результатів працівники повинні пройти повторну перевірку протягом місяця.

Розслідування та облік нещасних випадків, профзахворювань, пригод, що виникли на об'єкті роздрібної торгівлі, повинно проводитися в порядку, передбаченому в Положенні про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях.

Особи, винні у порушенні цих Правил, несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

Організації торгівлі можуть розташовуватися як в окремо стоячій будівлі, так і в прибудованих, вбудованих, вбудовано-прибудованих до житлових будинків та в будівлях іншого призначення приміщень, а також розміщуватися на території промислових та інших об’єктів для обслуговування працівників цих організацій.

Діяльність організацій торгівлі не повинна погіршувати умови проживання, відпочинку, лікування, праці людей в житлових будівлях та будівлях іншого призначення.

В приміщеннях, прибудованих, вбудованих, вбудовано-прибудованих до житлових будинків та в будівлях іншого призначення приміщень не дозволяється розміщувати спеціалізовані рибні та овочеві магазини, а також магазини, загальною площею більше 1000м2.

Відстань від меж ділянок ринків та організацій торгівлі до меж ділянок житлових та громадських будівель, загальноосвітніх, дитячих закладів, установ охорони здоров’я і відпочинку повинна бути не менше, ніж 50 метрів.

Будівництво нових, а також технічне переозброєння, реконструкція і розширення існуючих підприємств торгівлі здійснюються відповідно до діючих "Санитарных норм к проектированию промышленных предприятий" N 245-71. Введення в експлуатацію новозбудованих, реконструйованих та капітально відремонтованих підприємств та цехів повинно проводитись за погодженням з установами санітарно-епідеміологічної служби відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів від 8 жовтня 2008 року № 923 " Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів».

Асортимент продукції, що пропонується, розробляється у суворій відповідності до проектної потужності підприємства, споживацького попиту, наявності необхідних приміщень, рівня їх забезпеченості технологічним та холодильним обладнанням і погоджується із територіальними установами санітарно-епідеміологічної служби. Таке погодження проводиться перед початком роботи підприємства та при зміні асортименту на підставі аналізу показників санітарно-епідеміологічної безпеки продукції, а також санітарних актів утримання приміщень, технологічного та допоміжного обладнання.

Завантажування продуктів слід передбачати з торців житлових будівель, що не мають вікна, із підземних тунелів за наявності спеціальних завантажувальних приміщень.

Територія організацій торгівлі та приєднувана до неї по периметру упорядковується та утримується у чистоті. На території влаштовують навіси для зберігання тари та площадку для збирання сміття та харчових відходів, яка розміщується на відстані не менше 20м від місць торгівлі. Для збирання сміття та харчових відходів передбачають роздільні контейнери з кришками (або спеціальні закриті конструкції), що встановлені на площадках з твердим покриттям, розміри яких перебільшують площу основи контейнерів на 1м в усі боки.

Контейнери та збірники для сміття очищаються при заповненні на 2/3 їхнього об’єму, але не рідше 1 разу на добу. В теплий період року вони дезінфікуються з використанням дозволених в установленому порядку засобів.

Вивіз контейнерів та збірників для сміття проводиться спеціальним транспортом, використання якого для транспортування продовольчої сировини не проводиться. При централізованому зборі сміття збірники для нього повинні поставлятися чистими та продезінфікованими.

Територія ринку розмежується на функціональні зони: торгова, адміністративно-складська, господарча, стоянка для транспорту.

В господарчій зоні встановлюються навіси для зберігання тари та площадки для збору сміття та харчових продуктів.

На території організації слід передбачити пристосування для дощових каналізації з відповідним ухилом, а також пристрій поливних кранів для прибирання територій.

Не допускається розміщення стаціонарних організацій дрібно-роздрібної торгівлі напоями на розлив в не каналізованих місцях та без наявності водопроводу.

Нестаціонарна торгова мережа розміщується в місцях, що обладнанні туалетами.

Вода, що використовується для технологічних, господарсько-побутових та питних потреб підприємств, повинна відповідати вимогам ГОСТ 2874-82 "Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством".

Водопостачання підприємств здійснюють шляхом приєднання до міської мережі водопроводу, а при його відсутності - шляхом улаштування артезіанських свердловин з обов'язковим обладнанням внутрішнього водопроводу відповідно до вимог чинних СНіП 2.04.01-85 "Внутрішній водопровід і каналізація будинків".

Вибір джерела водопостачання, місця водозабору, а також заходи щодо благоустрою зони санітарної охорони джерел водопостачання підлягають погодженню із територіальними установами санітарно-епідеміологічної служби.

Внутрішній водопровід, який живиться від міської водопровідної мережі, не повинен мати безпосереднього з'єднання із водопроводом, що живиться із місцевого джерела водопостачання.

Водопровідний увід повинен знаходитися в ізольованому приміщенні, яке зачиняється, і утримуватися в належному стані, мати манометри, крани для відбору проб води, трапи для стікання, зворотні клапани, що допускають рух води тільки в одному напрямі.

Підприємства повинні мати схеми внутрішньої водопровідної мережі та каналізації і пред'являти їх на вимогу контролюючих органів.

Система водопостачання підприємств повинна передбачати резервуари чистої води для забезпечення гарантованого подавання води у випадках перебою та аварії. Тип резервуара, місце його розташування встановлюють на підставі техніко-економічних розрахунків і погоджують з установами санітарно-епідеміологічної служби. Обмін води в резервуарі повинен забезпечуватись в термін не більше як 48 годин.

Для огляду та очищення резервуарів передбачають люки, скати, драбинки. Очистку і дезінфекцію резервуарів в плановому порядку проводять в залежності від показників якості води, але не рідше 1 разу на квартал. На кожному резервуарі повинен бути трафарет:

Водобак N _______________

Об'єм куб. м ______________

Очищений _____ р.

Продезінфікований......____ р.

Вода на уводі, в накопичувальному резервуарі та точках водорозбору повинна піддаватися санітарно-хімічному та санітарно-бактеріологічному контролю в терміни, встановлені територіальними установами санітарно-епідеміологічної служби, але не рідше одного разу на місяць.

Після кожного ремонту внутрішніх мереж холодного та гарячого водопостачання, а також за приписом територіальних органів санітарно-епідеміологічної служби водопровід підлягає обов'язковому промиванню та дезінфекції згідно до чинної інструкції з подальшим лабораторним контролем якості води перед її подаванням на технологічні потреби. Контрольні проби води відбирають безпосередньо після дезінфекції на уводі, з резервуара та в трьох точках водорозбору. Облік і реєстрацію причин аварії та ремонтів внутрішнього водопроводу і каналізації ведуть в спеціальному журналі, в якому відмічають дату та причини ремонту, спосіб заключної дезінфекції, прізвище, ім'я та по батькові працівника, що її проводив.

При відсутності централізованого гарячого водопостачання в мийних кондитерських цехів необхідно передбачити встановлення електрокип'ятильників, електронагрівачів або інших нагрівальних приладів. Підприємства повинні бути забезпечені гарячою проточною водою в достатній кількості.

Системи холодного та гарячого водопостачання не повинні мати між собою сполучення. Трубопроводи повинні бути пофарбовані згідно з ГОСТ 14202-69 "Розпізнавальне фарбування трубопроводів, попереджувальні знаки та маркірувальні щитки". Відповідні точки водорозбору повинні мати написи "Вода питна", "Вода технічна".

В кожному виробничому цеху і відділенні повинні бути встановлені раковини для миття рук з підведеною до них гарячою і холодною водою через змішувачі.

Умивальник повинен бути оснащений милом, щіткою, дезінфікуючим розчином, рушником одноразового користування або електросушаркою для рук. Раковини повинні розташовуватись в кожному виробничому приміщенні при вході, а також в місцях, зручних для користування ними, на відстані не більше 15 м від робочого місця.

Для забезпечення робітників питною водою повинні бути обладнані питні фонтанчики або встановлені сатуратори. Температура питної води повинна бути в межах (8 - 20) град. C.

Підприємства повинні бути обладнані каналізацією, яка забезпечує видалення виробничих, господарсько-фекальних та атмосферних вод відповідно до СНіП 2.04.03-85, СНіП 2.04.01-85, СН 496-77.

Для виведення побутових та виробничих вод підприємства повинні бути приєднані до загальноміської каналізації або мати самостійну каналізацію з очисними спорудами.

Виробничі та мийні ванни приєднують до каналізаційної мережі із повітряним розривом не менше 20 мм від верху приймальної лійки. При обладнанні всієї внутрішньої каналізації повинні бути передбачені гідравлічні затвори для запобігання проникненню запаху із каналізаційної мережі.

Санітарні вузли розташовувати над виробничими та складськими приміщеннями забороняється.

Каналізаційні стояки з виробничими стоками дозволяється прокладати в обштукатурених коробах і без ревізій.

Порядок знешкодження та спуску побутових та виробничих стічних вод погоджується з місцевими установами санітарно-епідеміологічної служби, природоохоронними органами і здійснюється в суворій відповідності до вимог СанПіН 42-126-4630-88 "Правила охраны поверхностных вод от загрязнения сточными водами".

Всі стаціонарні підприємства торгівлі вимагається обладнати системами господарчо-питного та гарячого водопостачання, а також роздільними системами каналізації виробничих та господарчо-побутових стічних вод з самостійним випусканням.

Умови водопостачання та каналізації підприємств дрібно-роздрібної мережі визначаються територіальними СЕС.

Всі стаціонарні організації торгівлі обладнуються туалетами та раковинами для персоналу. При цьому слід передбачити конструкції, які виключають повторне забруднення рук після миття (ліктьові, педальні приводи та ін.)

Туалети для персоналу та відвідувачів повинні бути роздільними.

Завантажувальну, камеру зберігання харчових відходів, тамбури туалетів для персоналу слід обладнати кранами із змішувачами на рівні 0,5м від підлоги для забору води, що призначена для миття підлоги, а також трапами з нахилом до них підлоги.

Прокладання внутрішніх каналізаційних мереж не допускається під стелею приміщень, призначених для прийому, підготовки продуктів до продажу, складських приміщень.

В організаціях торгівлі, що розташовані в житлових будівлях та будівлях іншого призначення, мережі побутової та виробничої каналізації не поєднуються з каналізацією цих будівель.

Особи, що приходять на роботу в організації торгівлі, зобов’язані пройти медичні огляди, професійну гігієнічну підготовку та атестацію, результати котрих заносяться до особової медичної книжки встановленого зразка.

В організаціях продовольчої торгівлі повинні бути створені необхідні умови для дотримання правил особистої гігієни персоналу (окреме обладнане приміщення, наявність мила, рушників, туалетного паперу, мийних та дезінфекційних засобів, антисептиків).

Співробітники організацій продовольчої торгівлі повинні бути охайно вдягнуті, носити чистий санітарний одяг (включаючи спеціальний головний убір), фірмовий знак організації, її місцезнаходження, ПІБ продавця. Спільне зберігання санітарного та домашнього одягу в організаціях торгівлі заборонено.

Працівники організацій торгівлі зобов’язані дотримуватись наступних правил особистої гігієни:

         залишати верхній одяг, взуття, головний убір, особисті речі у гардеробній;

         перед початком роботи ретельно мити руки з милом, одягати чистий санітарний одяг, підбирати волосся під ковпак або косинку;

         працювати у чистому санітарному одязі, змінювати його по мірі забруднення;

         перед відвідуванням туалету знімати санітарний одяг в спеціально відведеному місці, після відвідування туалету ретельно мити руки з милом;

- за появи ознак застудного захворювання або кишкової дисфункції, а також нагноєнь, порізів, опіків повідомляти адміністрацію та звертатися до медичних закладів для лікування;

-        повідомляти про всі випадки захворювань кишковими інфекціями у родині працівника;

         не палити та не вживати їжу на робочому місці (вживання їжі та паління дозволяється тільки у спеціально відведених місцях).

В кожній організації торгівлі слід мати аптечку з набором медикаментів для надання першої невідкладної допомоги.

Учні середніх загальноосвітніх шкіл та професійно-технічних закладів, студенти спеціальних навчальних закладів та технікумів перед проходженням виробничої практики в організаціях торгівлі проходять медичний огляд та гігієнічну підготовку у встановленому порядку.

Слюсарі, електромонтери та інші працівник, що зайняті ремонтними роботами в виробничих та складських приміщеннях, працюють в цехах в чистому санітарному (або спеціальному) одягу, переносять інструменти в спеціально закритих ящиках.

В західних країнах питання охорони праці і екології тісно пов’язані з управлінням якістю продукції. Так, німецька фірма RP Rhodia AG в інформаційному бюлетені до своїх працівників звертається із словами «В умовах зростаючої національної і міжнародної конкуренції все більшого значення набуває створення високоякісної продукції низької вартості і потрібної кількості, доставляння її торговим клієнтам і задоволення вимог замовника. Безпека людей, продукції, споруд, а також охорона довкілля є вищою заповіддю».

Метою ТОВ «Асоль» є успішне і довготривале виживання в умовах конкуренції. Завдяки господарським успіхам ми можемо зберегти робочі місця. Підприємство досягне успіху, якщо віддача від нашої праці буде більшою. Завдяки постійному поліпшенню охорони праці і захисту довкілля як базової основи нашої підприємницької філософії ми збільшимо наші господарські успіхи та підтвердимо очікування громадськості. Нашим стандартом є економія енергії, озеленення, прикрашання виробничого середовища.

Охорона праці є важливим обов’язком і відповідальністю кожного лінійного і функціонального керівника, які мають стежити за дотриманням усіх нормативно-правових актів з охорони праці. Спеціалісти служби охорони праці повинні консультувати керівників і контролювати виконання нормативно-правових актів.

Підприємство проводить свою працеохоронну політику на основі національних і європейських правових норм. Система управління охороною праці (Sicherheitsmanagement) на підприємстві орієнтована на вимоги SCC-Standard (Safety Certification for Contractors), який вимагає:

Проведення регулярних інспекцій робочих місць (робіт) з боку керівників підрозділів щодо вимог безпеки, зокрема застосування засобів індивідуального захисту;

проведення регулярних інспекцій об’єктів і робіт підвищеної небезпеки з боку керівників;

інструктаж нових працівників і щорічний повторний інструктаж всіх працівників зі загальних питань безпеки, гігієни праці і захисту довкілля (БГД);

спеціальне навчання з питань БГД всіх працівників, праця яких пов’язана з роботами підвищеної небезпеки;

навчання працівників пожежній безпеці і правилам першої допомоги, постійна готовність протипожежних засобів;

наявність справних засобів індивідуального захисту для всіх працівників;

встановлення і підтримання в дії засобів сигналізації, зв’язку, вимірювання і аналізу можливих причин нещасних випадків та аварій;

встановлення і ведення статистики нещасних випадків.

Служба охорони праці підприємства здійснює дорадчу і контрольну функції і зокрема:

веде статистику нещасних випадків;

розвиває працеохоронну стратегію і концепцію на підставі встановленої працеохоронної політики;

підтримує готовність протипожежних засобів;

контролює додержання встановлених вимог безпеки праці і пожежної безпеки;

контролює безпеку робіт з небезпечними речовинами.

За безпеку проведення робіт, а також за навчання працівників діям в аварійних ситуаціях відповідає керівник підрозділу. Детальні вказівки даються в спеціальних інструкціях. До перевірки безпеки і гігієни праці широко залучаються всі працівники.

Система управління охороною праці фірми побудована на основі працеохоронної політики і містить такі питання:

ретельне всебічне навчання персоналу вимогам безпеки праці і пожежної безпеки. Систематичне навчання, спрямоване на виховання у працівників звички до праці без порушень правил безпеки;

ретельний всебічний контроль і аналіз виконання інструкцій з охорони праці керівником підрозділу і спеціалістами охорони праці;

навчання методам першої допомоги і використання засобів індивідуального захисту.

За справність засобів безпеки на виробничому обладнанні, а також використання засобів індивідуального захисту відповідають лінійні керівники.

Висновок

Торговельна діяльність підприємств забезпечує безперервний процес руху активів у формі товарів від виробничих підприємств різних форм власності до безпосередніх споживачів. Для забезпечення торговельної діяльності підприємства здійснюють операції купівлі-продажу товарів, які є найбільш важливою і значною частиною активів підприємства.

Різноманіття форм власності в період ринкової економіки та розширення прав торговельних підприємств вимагають альтернативних, а часом і різноманітних підходів при рішенні конкретних питань методики й техніки ведення обліку торговельної діяльності.

Метою діяльності торговельного підприємства, як і інших суб'єктів господарювання, є отримання прибутку, що визначається як різниця між доходами від певної діяльності та витратами на її здійснення.

Доходи відображаються у фінансовій звітності згідно з принципів нарахування та відповідності доходів та витрат, тобто для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Аналіз діючої практики показує, що на торговельних підприємствах як в організаційному так і в методологічному аспекті облік надходження та вибуття товарів, облік доходів і витрат, а також формування фінансових результатів продовжує мати серйозні недоліки, які проявляються при інвентаризаціях товарно-матеріальних цінностей, а також при звіреннях даних складського обліку, коли виявляються недостачі й значні розбіжності за рахунок пересортування окремих видів товарно-матеріальних цінностей. Має місце й велика кількість помилок у первинних документах й облікових регістрах, що характеризують надходження і рух товарів.

Специфікою торговельної діяльності є швидко змінний та кількісно значний асортимент товарів, що спричинює ускладнення надходження та вибуття товарів, інвентаризації тощо. Розрахунок розподілу транспортно-заготівельних витрат для підприємства, що обліковуються, на субрахунку 289 є надто складним.

Витрати, шо входять до первісної вартості товарів, найдоцільніше списувати для включення до собівартості реалізованих товарів наприкінці звітного місяця на підставі розрахунку їх розподілу на основі середнього відсотка цих витрат, розрахованого згідно з положенням П(С)БО 9.

Даний методологічний підхід до обліку витрат, що входять до первісної вартості товарів, простіший і раціональнішим, не суперечить нормам положень (стандартів) бухгалтерського обліку та забезпечує точність і об'єктивність визначення фактичної собівартості товарів. Такий порядок обліку та списання названих витрат раціональніший, звичний і простіший для вивчення та застосування в практичній роботі. Він забезпечує правильне відображення в обліку фактичної собівартості реалізованих товарів та залишку їх у Балансі. Тому первісна вартість товарів (фактична їх собівартість) не може й не повинна обліковуватися на рахунку 28 «Товари», а фактична собівартість реалізованих товарів повинна відображатися й визначатися на рахунку 902 «Собівартість реалізованих товарів», який за своєю назвою та економічним змістом для цього й призначений, а не на рахунку 28 «Товари».

Система управління охороною праці є невід’ємною частиною системи управління виробничою діяльністю підприємства і спрямована на:

запобігання виробничим травмам, професійним захворюванням, пожежам і аваріям;

забезпечення виконання вимог законодавчих і нормативно-правових актів з питань охорони праці і здійснення працеохоронної політики підприємства.

Працеохоронна політика підприємства містить принципові положення і конкретні зобов’язання щодо поліпшення умов праці і зокрема:

ми запевняємо наших працівників, наших клієнтів, і громадськість, що будемо берегти всі надані нам ресурси;

ми гарантуємо нашим працівникам безпеку, гігієну праці, виробниче середовище відповідно до вимог діючих стандартів і зобов’язуємося діяти з повагою до людини і довкілля;

ми поставили за мету досягти високої конкурентоспроможності нашого підприємства і водночас забезпечити наступному поколінню безпечне і чисте довкілля.

Список використаної літератури

1.Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. за № 436-ІV.

.Інструкція про облік роздрібного товарообороту і товарних запасів, затверджена наказом Міністерства статистики України від 28.12.96 р. за №389.

. Цивільний кодекс України.

.Абрютина М.С., Грачев. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия: Учебно-практическое пособие. - М.: Издательство “Дело и Сервис”, 1998. - 256 с.

.Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы: Учебно-практическое пособие. - М.: Финансы и статистика, 2010. - 245 с.

.Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. - М.: Финансы и статистика, 2009. - 416с.

.Балабанов И.Т. Фининсовый анализ и планирование хозяйственного субъекта: Учебник для вузов.- М.: Финансы и статистика, 2010.

.Економіка підприємств: Підручник в 2 т. / За ред. С.Ф. Покропивного. - К.: “Хвиля-Прес”, 1995.

.Економіка торговельного підприємства / Під ред. Н.М. Ушакової. - К.: “Хрещатик”, 2009. - 800с.

.Економічний аналіз: Навчальний посібник. За ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. - К.: КНЕУ, 2001. - 540 с.

.Житна І.П. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств. - К.: Вища школа, 1992.

.Журавлев В.В., Савруков Н.Т. Анализ хозяйственно-финансовой деятельности предприятий. - Чеборсары, 2001. - 135с.

. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу. - К.: Знання прес, 2000. - 208с.

. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: навч. посібник. - К.: МАУП, 2000. - 152с.

.Ковалев В.В., О.Н. Волкова. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учебник. - М.: Проспект, 2000. - 420 с.

.Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств.-К.: Видавничий дім “Скарби”, 2001.-336с.

.Кононенко. Читаємо фінансову звітність.-Х.:Фактор, 2000. - 96 с.

.Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. - К.: Знання, 2009. - 294с.

.Основы финансового менеджмента / Под ред. И.А. Бланка. - К.: «Ника-Центр», «Эльга», 2000. - 512с.

. Панкратов Ф.Г., Серьогіна Т.К. Комерційна справа: Навч. посібник для вузів. - Рівне: Видавнича асоціація “Вертекс”, 2001. - 352с.

.Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. - Минск: Новое знание, 2001. - 688с.

.Финансовый менеджмент / Под ред. Е.С. Стояновой. - М.: Наука, 2001. - 264с.

. Шеремет А.Д., Негашев Е.В. Методика финансового анализа. - М.: ИНФРА-М, 2010. - 208с.

.А.В.Калина,М.Т.Пашута ¢¢Прогнозування та макроекономічне пла-нування¢¢;Навчальний посібник,К:МАУП,98р.,стр.34-36.

.А.М.Ковалева ¢¢Финансы¢¢,Научное пособие,М:97,стр.322

.А.М.Поддерьогін ¢¢Фінанси підприємств¢¢,стр.288

.Бонк И.А. ¢¢Стратегия и тактика управления финансами¢¢,К,1996,с.21

.БизнесИнформ; ж,№5-6,1999,стр.86-92.

.Портер М.¢¢Стратегія конкуренції:методика аналізу галузей і діяльно-сті конкурентів¢¢,К,1998.,стр.342,416.

.¢¢Стратегическое планирование¢¢,Под ред. Уткина Э.А.,М:98

.Тян Р.Б.¢¢Планирование деятельности предприятия¢¢,Научное посо-бие;К:МАУП,1998г.

.Формування державної системи економічного прогнозування та планування¢¢,ж.Банківська справа №2,96р.,стр.11-20.

.Ю.В.Николенко,М.М.Діденко,А.В.Шегда ¢¢Основи економічної теорії¢¢,Підручник:У 2 кн.Кн.2:Підприємництво,маркетинг,менеджмент.Ві-дтворення в національному та світовому господарстві,К:Либідь,1998р,

с.,стр 180.

35.Панкратов Ф.Г. Коммерческая деятельность. М.: ИВЦ "Маркетинг", 2003.

Чернов В.А. Экономический анализ: торговля, общественное питание, туристический бизнес. М.: ЮНИТИ, 2009. 686 с.

.Чечевицына Л.Н., Чуев И.Н. Анализ финансово-хозяйственной деятельности: Учебник. 3-е изд. М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К^о», 2003. 352 с.

.Анисимовец Т.П. Методики анализа товарообменных операций // 38.Бухгалтерский учёт и анализ. 2011. №5. С. 26-31.

.Гринь Т. Оптовый товарооборот//Всё для бухгалтера. 2006. №31. С. 13.

.Гринь Т. Оптовый товарооборот//Всё для бухгалтера. 2006. №33. С. 4-5

.Завилейский Г.Г., Мартынов Н.В. Бухгалтерский учёт в торговле: Пособие/ 42.Завилейский Г.Г., Мартынов Н.В. Мн.: Амалфея, 2004. 132 с.

.Парасоцкая Н.С. Аудит и анализ оптового товарооборота // Экономический анализ: теория и практика. 2004. №5. С. 40-44.

44.Анализ экономической деятельности предприятий: Учеб. пособие для вузов / Под ред. проф. Н.П. Любушина. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999. - 471с.