Економічна теорія

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

КАФЕДРА “ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ТА ФІНАНСИ”

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Економічна теорія»

Студент: Чернуський В.Є.

Група: ЗМО-43 Маг

Спеціальність: Менеджмент організацій

Перевірила: доц.. Голуб Н.Ю.

Допущено до захисту “______”___________________20__ р.

Захищено з оцінкою ___________“____”___________20___р.

Макіївка, 2012 р.

ЗМІСТ

. Теорії вартості і ціни

. Платіжний баланс

. Практичне завдання

. Література

1. Теорії вартості і ціни

Цінність - це грошова оцінка споживачем корисності блага. Звичайно вона визначається споживачем так: до ціни кращого з доступних йому альтернативних товарів (ціна такого товару називається ціною байдужності) споживач додає (віднімає) свою грошову оцінку позитивних і негативних відмінностей даного товару від базового ( тобто, що береться за базу).

Цінність має синонім - вартість. Обоє терміна взаємозамінні. Але в радянській політичній економії термін «вартість» мав інше значення, чому термін «цінність» у класичній і сучасній економічній теорії. На думку радянських политэкономов, термін «вартість» означав, що споживач визначає цінність товару ( як говорять марксисти, потребительную вартість товару) в остаточному підсумку на основі витраченого на виготовлення цього товару праці. Термін же «цінність», на їхню думку, не мав на увазі прихильність до трудової теорії (концепції) вартості й означав прихильність до немарксистської економічної теорії. У сучасній Росії ці терміни звичайно не протиставляються.

У своїй книзі «Багатство народів» Адам Смит сформулював так званий парадокс цінності, згідно з яким користь від води величезна, але цінність - незначна, і в той же час діамант, який не має ніякої практичної цінності, має високу ціну. Відповідь на цей парадокс може бути таким. Вода відносно рясна, а діаманти - рідкі. Цінність води й діаманта визначається їхньою граничною корисністю. Через те, що води у світі багато, її гранична корисність (обумовлена останньою склянкою води) дуже мала. У діамантів, які відносно рідкі, гранична корисність набагато вище.

Ціною називається кількість грошей, за яку продається й купується економічне благо. Ціна визначається на ринку в результаті взаємодії покупців і продавців, у ході якого вони порівнюють пропозицію та попит на товар і встановлюють ціну. Тому що ціна встановлюється на рівні, коли пропозиція товару дорівнює попиту на нього ( пропозиція та попит перебувають у рівновазі), те ринкова ціна звичайно є рівноважною ціною (див. 6.2).

Але що коштує за попитом та пропозицією? Різні напрямки економічної теорії пропонують різні відповіді на цей простій, видалося б, питання. Класична економічна теорія вважалася, що в основі ціни, яка встановлюється в ході обміну товару на інші цінності (мінова ціна), лежать витрати на проведення цього товару. Таким чином, ціна товару визначається насамперед витратами на його проведення, тобто платою за використані економічні ресурси. Як писав Адам Смит, « у цілому ціна все-таки зводиться безпосередньо або в остаточному підсумку - к... трьом складовим частинам: до ренти, заробітної плати й прибутки»'.

Трудова теорія вартості, що вважається, що головний фактор - це праця, була розвинена іншим класиком - Давидом Рикардо (1772-1823).

Маржиналистская концепція вважається, що в основі вартості (цінності) товару лежить його корисність для споживача, точніше, гранична корисність. Ще Карл Менгер (1840-1921) висунув, а Євгеній Бем-Баверк (1851-1914) розвив положення, що саме співвідношення граничних полезностей обмінюваних товарів і обумовлює пропорції їх обміну, тобто ціни.

Неокласична теорія в особі її засновника Альфреда Маршалла запропонувала свій погляд на ціну й ціноутворення. Підхід Маршалла є синтезом класичного й маржиналист-ского підходу до ціни. Маршалл виходив з того, що Рикардо й Бем-Баверк зосередили своя увага на різних сторонах того самого процесу - формування цінності.

Отже, відповідно виробленому неокласичною теорією підходу ціна товару визначається двома принципами: граничною корисністю й витратами проведення. Ціна, яку покупець згодний сплатити за товар, обумовлюється ступенем корисності товару. Ціна, яку призначає продавець, має у своїй основі витрати проведення товару. Ціни формуються не за допомогою їх «усереднення», а в ході своєрідного компромісу між покупцями й продавцями як гранично припустимі з боку попиту й з боку пропозиції. Це два взаємодіючі між собою принципу ціни. Маршалл писав: «Принцип «витрат проведення» і принцип «кінцевої корисності», без сумніву, є складовими частинами одного загального закону попиту та пропозиції, кожний з них можна зрівняти з одним з лез ножиців»

Товар - це продукт праці, здатний задовольнити ту або іншу потребу людини та призначений для обміну через купівлю-продаж.

Товар має дві властивості:

) споживча вартість - властивість товару задовольняти ту або іншу потребу людини (наприклад, хліб вгамовує голод, ліки допомагають лікувати хвороби, чоботи - тримати ноги в теплі, тощо). Непотрібний продукт ніхто не купить, а виходить, він не може бути товаром. Поняття споживчої вартості та корисності - не синоніми. Наприклад, сигарети мають різну корисність для курящої та некурящої людини, але є однією й тією ж споживчою вартістю. Адже й некуряща людина може купити та потім продати сигарети з метою заробити, знаючи, що їх куплять курящі, тобто знаючи, що сигарети мають споживчу вартістю. Свинина, як споживча вартість, є корисною для всіх народів, крім іудеїв і мусульман. Для них вона взагалі не має корисності. Проте, свинина не перестає бути споживчою вартістю й для іудеїв та для мусульман.

) мінова вартість - властивість товару обмінюватися на інші товари в певних співвідношеннях (пропорціях). Наприклад, один телевізор обмінюється на 1500 кг зерна пшениці. Кожний товар можна обміняти на безліч інших товарів. Таким чином, він має безліч мінових вартостей.

Існують різні теорії вартості, серед яких найбільш поширеними є теорії трудової вартості, витрат виробництва, факторів виробництва, попиту та пропозиції, інформативна та ін. (рис. 1).

Теорія витрат виробництва (ХVIII ст.). Її представники розглядали витрати виробництва як основу мінової вартості та цін, а також вважали, що нова вартість створюється не тільки живою працею, але й минулою працею, що упредметнена у засобах виробництва.

Теорія факторів виробництва (перша половина ХІХ ст.). Її представники розглядали формування вартості з функціонуванням трьох факторів виробництва - праця, земля та капітал. Усі вони беруть рівноправну участь у процесі створення вартості, а доходи у вигляді заробітної плати, ренти та прибутки (відсотка) - ціна виробничих факторів.

Теорія попиту та пропозиції (перша половина ХІХ ст.). Її представники вважали, що вартість (цінність) товару визначається не витратами на його виробництво, а тільки попитом та пропозицією. Слабість теорії в тому, що вона не приймає до уваги той факт, що самі попит та пропозицію залежать від ціни товару.

Інформативна теорія (теперішній час), відповідно до якої домінуючим типом у структурі витрат суспільної праці є переважно інтелектуальна, озброєна новими знаннями праця, і саме вона виступає джерелом вартості.

Діаметрально протилежними вищезазначеним теоріям маржиналістська теорія та трудова теорія вартості.

Маржиналістська теорія граничної корисності (остання третина ХІХ ст.). Відповідно до цієї теорії в основі пропорцій при обміні лежать граничні корисності товару. Гранична корисність - це корисність останньої одиниці продукту, що задовольняє найменшу потребу людини в даному благу. Чим більше людей споживає того самого блага, тем меншу граничну корисність має кожна наступна одиниця, і тому споживач готовий заплатити за неї меншу суму грошей або обміняти на меншу кількість іншого товару (зрівняйте вартість води в пустелі та у звичайному місті).

Трудова теорія вартості (з ХVIII ст.). Відповідно до неї в основі обміну товару лежать витрати праці на їхнє виробництво. Саме на основі рівності витрат праці й формується мінова вартість. Вартість - це витрати суспільної праці на виробництво товарів. Якщо мінова вартість - це зовнішня властивість товару, то вартість - це внутрішня властивість товару.

Таким чином, вартість визначається витратами праці, а праця виміряється часом.

Слід зазначити, що товаровиробники здійснюють виробництво в різних індивідуальних виробничих і природних умовах, тому на виготовлення однакових товарів витрачається різна кількість праці та різні витрати робочого часу. Тобто в товарах матеріалізується різна індивідуальна вартість. Однак на ринку товари однакової споживчої вартості оцінюються однаково, тому що враховується тільки їх суспільна вартість. Величина суспільної вартості товарів визначається не індивідуальними витратами праці, а кількістю суспільно необхідної праці й виміряється суспільно необхідним робочим часом.

Суспільно необхідний робочий час - це час, який потрібно для виробництва товару при певних суспільно нормальних умовах виробництва та середньому для конкретного суспільства рівні продуктивності й інтенсивності праці.

Наприклад, для виробництва певного товару при середній складності й напруженості праці витрати будуть різними. Перша група товаровиробників витрачає 4 години на одиницю й виробляє 100 одиниць цього товару, інша - 5 годин і виробляє 250 одиниць товару, третя - 6 годин і виробляє 150 одиниць товару. Суспільно необхідним робітнику часом, який визначає вартість цього товару, є 5 годин.

Цей приклад говорить про те, що реалізація товарів по суспільній вартості призведене до наступного: перша група товаровиробників, які мають менші індивідуальні витрати, на кожній одиниці готової продукції додатково виграють 1 годину, а третя, навпаки, 1 годину втрачає, тому що їхні індивідуальні витрати вище, ніж суспільні.

Закон вартості - об’єктивний і найважливіший економічний закон товарного виробництва. Суть його полягає в тому, що виробництво й обмін товарів здійснюється відповідно до їхньої суспільної вартості, суспільно необхідних витрат праці на їх виготовлення.

Дія закону вартості виявляється в тому, що всі різноманітні за обсягом витрати індивідуального робочого часу зводяться до суспільно необхідних, індивідуальної вартості - до суспільної (ринкової) еквівалентності в економічних відносинах між суб’єктами господарської діяльності. Це зведення відбувається на ринку через механізм попиту і пропозиції. Суспільно необхідні витрати праці виступають в ролі мірила суспільної вартості. Якщо індивідуальні витрати праці нижчі, ніж суспільно необхідні, то товаровиробники збагачуються, одержують додатковий дохід, а коли індивідуальні витрати вищі, то економічне становище товаровиробників погіршується. В умовах розвиненого товарного виробництва закон вартості діє як закон цін.

Закону вартості:

є двигуном розвитку продуктивних сил. Прагнучи понизити індивідуальні витрати праці до рівня суспільно необхідних і нижче, товаровиробники вдосконалюють техніку, технологію, організацію праці, підвищують кваліфікацію робітників і т.д.;

регулює суспільне виробництво й розподіл ресурсів по галузях, тому що перевищення попиту над пропозицією сприяє переливу капіталу з галузей з надлишковим виробництвом у дефіцитні. У результаті відбувається збільшення виробництва дефіцитних товарів і падіння ринкових цін;

сприяє диференціації виробників, тобто розшаруванню їх на бідних і багаті.

. Платіжний баланс

Взаємозв'язок міжнародного руху товарів, послуг, знань, капіталів і робочої чинності з макроекономічними параметрами розвитку окремих країн знаходить своє відбиття в їхніх платіжних балансах.

Платіжний баланс являє собою статистичний звіт про всі міжнародні угоди резидентів тієї або іншої країни з нерезидентами за певний період часу. Він відображає співвідношення між обсягом товарів і послуг, отриманих даною країною через границю й наданих нею закордону, а також зміни в її фінансовій позиції стосовно закордону.

Відзначимо, що платіжний баланс має справа з потоками, а не із запасами, зі змінами в реальних і фінансових активах і пасивах, що відбуваються за базовий період, а не із загальними сумами економічних активів і пасивів країни, які існують у якийсь конкретний момент часу.

Платіжний баланс складається з метою виконання як облікових, так і аналітичних завдань, які тісно зв'язані між собою. Аналіз платіжного балансу дозволяє зробити висновки про те, наскільки динаміка зовнішньоекономічних потоків факторів проведення відповідає цілям макроекономічної, кредитно-грошової, валютної й податкової політики.

Основним для складання платіжного балансу є метод подвійного запису міжнародних угод. Цей метод базується на тому, що кожної регистрируемой операції відповідає платіж у тієї або іншій формі, а баланс платежів і вступів повинен сходитися. Система подвійного бухгалтерського запису, використовувана при складанні платіжного балансу, означає, що кожна операція представлено двома записами, що мають однакове значення. Одна з них реєструється як «Кредит» і має позитивний знак, інша - як «Дебет» з негативним знаком, а сума їх величин повинна рівнятися нулю.

Більшість записів у платіжному балансі стосуються операцій, у яких одні економічні цінності надаються або здобуваються в обмін на інші. Інша частина записів - дебетові записи, що це погашають кредитові й, яких вимагає система реєстрації ( являють собою два записи рівних величин по обом предметам обміну). Наприклад, експорт якогось товару реєструється в статистику по товарах, а оплата цього експорту - у статистику банківських операцій по змінах в активі й пасиві.

Як приклад поберемо експортера, що одержав за свій товар іноземну валюту. У цьому випадку один запис ( у цьому випадку «Кредит») буде означати реєстрацію експорту товару, а інший запис ( у цьому випадку «Дебет») зафіксує збільшення валютного рахунку експортера на ту ж суму:

Кредит Дебет

Експорт................................................. 100 -

Валютні активи банків........…….……. - 100

У той же час вивіз устаткування в рахунок оплати статутного капіталу підприємства, створеного за рубежем, буде зареєстрований по кредиту як експорт і по дебету як прямі інвестиції за рубежем:

Дебет Кредит

Експорт.....................……………….100 -

Прямі інвестиції за рубежем…….... - 100

Більшість проведень у платіжному балансі ставиться до угод, які мають на увазі зустрічний потік: це обмін товарами, послугами, фінансовими активами, доходи від інвестицій. У той же час у платіжний баланс включаються операції, які не спричиняють адекватної компенсації в тієї або іншій формі ( тобто товари, послуги або активи). Такі операції ставляться до розряду трансфертів, тобто однобічних перекладів і вступів.

У цьому випадку автоматично буде записана тільки одна сторона операції, а для наявності необхідної компенсації в платіжному балансі доводиться робити записи по статті трансфертів. Трансферти показуються в кредиті, коли запису, які вони погашають, є дебетовими, і в дебеті, коли ці записи є кредитовими. Фактично це безоплатні переклади, і тому в балансі їх іменують перекладами (поточними або капітальними).

Наприклад, гуманітарна допомога, отримана країною, знайде своє відбиття в платіжному балансі в такий спосіб:

Кредит Дебет

Імпорт (гуманітарна допомога). . . . -       100

Таким чином, при складанні платіжного балансу в графу «Кредит» заноситься експорт товарів і послуг, одержуваний дохід, збільшення пасивів або зменшення активів, а в графу «Дебет» - імпорт товарів і послуг, що сплачується дохід, зменшення пасивів або збільшення активів. Інакше кажучи, для активів (матеріальних або фінансових) кредитове проведення означає операцію, що приводить до їхнього вивозу (і тим самим до зменшення), у той час як контрпроводка по дебету показує операцію, що приводить до їхнього ввозу (і тим самим до росту). Що стосується пасивів (зобов'язань), те закономірність виходить прямо протилежної. Наприклад, якщо країна Х займе 100 ед. у країни Y у її валюті, де вони записуються на рахунок країни Х у комерційному банку, те остання придбала не тільки актив (сальдо банківського рахунку), але й пасив (зобов'язання перед урядом країни Y). Рахунок активу буде дебетований, а рахунок пасиву кредитований. Запис у платіжному балансі країни X, що реєструє цю операцію, буде мати такий вигляд:

Кредит Дебет

Актив (сальдо банківських рахунків у країні Y) ...... - 100

Пасив ( боргові зобов'язання перед країною Y). …… 100 -

Найважливішим принципом побудови платіжного балансу є проведення відмінності між резидентами й нерезидентами при обліку всіх угод. Відповідно до загальноприйнятих критеріїв до резидентів відносять фізичних осіб, що мають постійне місце проживання в даній країні, підприємства й організації, створені відповідно до законодавства даної країни, що й перебувають у цій країні. Крім того, резидентами є дипломатичні й інші офіційні представництва країни за рубежем, а також закордонні філії й представництва підприємств і організацій-резидентів.

Існує два різні підходи до реєстрації операцій для статистики платіжного балансу: реєстрація угод на момент операції й на момент розрахунків.

Складання платіжного балансу на момент розрахунків охоплює тільки угоди, пов'язані з наявними платежами. Таким чином, у ньому враховуються тільки фактично здійснені платежі й вступу. У чинність цього зазначений підхід має певні обмеження: не беруться до уваги операції, здійснювані без розрахунків готівкою, а також отримані й надані кредити.

Базований на операціях підхід забезпечує облік різних стадій закордонних операцій, відображаючи всі вимоги й зобов'язання країни до закордону, у тому числі й непогашені. Критерієм у цьому випадку є перехід власності від резидентів до нерезидентів і навпаки. Зазначений метод дає більш повне розуміння економічних операцій між резидентами й нерезидентами, включаючи в платіжний баланс безготівкові угоди.

Проілюструємо сказане умовним прикладом. Отже, імпортер здобуває за кордоном товари, залучаючи на ці мети іноземний кредит. У цьому випадку імпортер не одержує валюту від нерезидента-експортера. У результаті при складанні платіжного балансу по методу операцій зазначена угода знайде своє відбиття в наступному записі:

Кредит Дебет

Товар......................…………… - 100

Іноземні пасиви, позики……….. 100 -

У той же час при складанні платіжного балансу по методу розрахунків запис був би зроблений тільки в момент погашення кредиту, який може бути суттєво зрушать щодо моменту здійснення угоди.

У сучасних умовах у більшості країн платіжний баланс складається по методу операцій. Зазначений підхід взяв гору в результаті дискусій і в цей час відповідає рекомендаціям МВФ.

Система подвійного запису припускає формальна відсутність розбіжностей між розмірами сальдо по кредитових і дебетових статтях. На практиці такий стан недосяжний. Через складність повного охоплення всіх угод, неоднорідності цін, різниці в часі реєстрації угод і ін. неминучі різні викривлення. Цим обумовлене введення в платіжний баланс спеціальної статті «Помилки й пропуски» (або «Чисті помилки й пропуски»). Як правило, величина, показана в цій статті, відносно невелика й стабільна, однак вона різко зростає й може досягати більших значень у країнах зі слабким контролем над наданням звітів учасниками зовнішньоекономічних зв'язків для статистики платіжного балансу. У цьому випадку величина пропусків і помилок дає вистава про незареєстрованний відтік (або припливі) капіталу.

Відповідно до принципів побудови платіжного балансу він завжди є збалансованим. Поняття негативного або позитивного сальдо застосовне тільки до окремих його частин. При цьому необхідно відзначити, що саме по собі сальдо балансу апріорі не може мати .однозначного трактування з погляду його впливу на національну економіку. Залежно від цілей економічної політики як негативне, так і позитивне сальдо по окремих статтях може розцінюватися й у позитивному, і в негативному плані.

Звичайно усередині загального платіжного балансу виділяються сальдо торговельного балансу, балансу по поточних операціях, балансу руху капіталу й балансу офіційних розрахунків.

Сальдо торговельного балансу формується як різниця між експортом і імпортом тільки товарів ( без обліку послуг). Коментарі до зміни торговельного балансу залежать від того, які фактори обумовили дану зміну. Наприклад, якщо негативне сальдо утворювалося в результаті скорочення експорту, те це може свідчити про зниження конкурентоспроможності національної економіки й розглядатися як негативне явище. Але якщо таке положення стало результатом росту імпорту внаслідок припливу прямих інвестицій у країну, те це ніяк не може розглядатися як ослаблення національної економіки.

Сальдо балансу по поточних операціях ( сальдо, що найбільше часто згадується) розглядається, як правило, у якості довідкового сальдо платіжного балансу, оскільки визначає потреба країни у фінансуванні, будучи одночасно фактором зовнішньоекономічних обмежень у внутрішній економічній політиці. Позитивне сальдо поточного платіжного балансу означає, що країна є нетто-кредитором стосовно інших держав, і навпаки, дефіцит по поточних операціях означає, що країна стає чистим боржником, зобов'язаним платити за нетто-імпорт товарів, послуг і фінансувати трансферти. Фактично країна з позитивним сальдо поточного платіжного балансу інвестує частина національних заощаджень за кордоном замість того, щоб нарощувати внутрішнє нагромадження капіталу.

Сальдо руху капіталу й фінансів фактично є дзеркальним відбиттям стану поточного сальдо, тому що показує фінансування потоку реальних ресурсів. Правда, частина цього дзеркального відбиття звичайно припадає на статтю «Чисті помилки й пропуски».

Сальдо балансу офіційних розрахунків є найпоширенішим визначенням загального (підсумкового) сальдо платіжного балансу й свідчить про збільшення (зменшенні) ліквідних вимог до країни з боку нерезидентів або про збільшення (зменшенні) офіційних резервів країни в іноземних ліквідних активах. Нагадаємо, що це сальдо охоплює всі статті, крім статті «Резервні активи».

Існує кілька основних методів державного впливу на стан платіжного балансу.

Перший метод - це прямий контроль, включаючи регламентацію імпорту (наприклад, через кількісні обмеження), митні й інші збори, заборона або обмеження на переклад за рубіж доходів по іноземних інвестиціях і грошових трансфертів приватних осіб, різке скорочення безоплатної допомоги, вивозу короткострокового й довгострокового капіталу й ін. Подібні заходи прямого контролю звичайно викликають сильні утруднення ддя багатьох фірм країни й відповідно сприймаються вороже.

Другий метод - дефляція ( тобто боротьба з інфляцією), яка націлена на розв'язок внутрішнекономічних завдань, при цьому побічним ефектом є поліпшення стану платіжного балансу. Уважається, що традиційні для дефляційної політики наслідку - зниження обсягу виробництва, інвестицій і доходів - ведуть до скорочення імпорту й росту резервних потужності для нарощування експорту. Звичайне для дефляції підвищення реальної процентної ставки залучає в країну короткостроковий капітал, якщо, звичайно, тут є розвинена банківська сис-вма й низок рівень політичного ризику.

Третій метод - зміни обмінного курсу. І при твердому, і при змінному курсі вони проходять під сильним контролем і впливом держави. Так, навіть в умовах змінного курсу держава (звичайно в особі центрального банку країни) часто прагне втримати ці коливання в певних межах, орієнтуючись на так звані курсові цілі, щоб уникнути сильних економічних потрясінь.

. Практичне завдання

ціноутворення платіжний баланс валовий

За даними таблиці розрахувати: валовий національний продукт по доходах і видаткам, чистий національний продукт, національний дохід, особистий дохід, дохід в особистому розпорядженні домогосподарств.

Рішення:

. Валовий національний продукт по доходах (ВНПд) обчислюється як сума заробітної плати найманих робітників, доходів від власності (рентних платежів, відсотків), прибутків підприємств, непрямих податків, амортизації за винятком чистих субсидій державним підприємствам:

ВНПд=280+30+15+120+25+10-5=475 (млрд.грн.)

. Валовий національний продукт по видатках (ВНПр) обчислюється як сума державних закупівель товарів і послуг, споживчих видатків, валових приватних інвестицій і обсягу чистого експорту товарів і послуг.

ВНПр = 100+300+65+10=475 (млрд.грн)

. Чистий національний продукт (ЧНП) розраховується як різниця між ВНП і амортизацією.

ЧНП= 475-10=465 (млрд.грн.)

. Національний доход (НД) розраховується сума ЧНП і чистих субсидій державним підприємствам за винятком непрямих податків.

НД=465+5-25=445 (млрд.грн.)

. Особистий дохід розраховується шляхом вирахування із суми національного доходу суми внесків на соціальне страхування, податків на доходи підприємств, а також прибутку, який використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств) і додавання трансферних платежів:

ОД=445-20-50-40+25=360 (млрд.грн.).

. Дохід в особистому розпорядженні домогосподарств визначається шляхом відрахування із суми особистого доходу всіх індивідуальних податків (прибутковий податок):

ОДд=360-30=330 (млрд.грн.).

Відповідь: ВНПд=475 (млрд.грн.);

ВНПр = 475 (млрд.грн);

ЧНП= 465 (млрд.грн.);

НД=445 (млрд.грн.);

ОД=360 (млрд.грн.);

ОДд=330 (млрд.грн.).

4. Література

1.       Баликоев В.З. Общая экономическая теория. Учебное пособие. - Новосибирск: ТОО «ЮКЭА», НПК «МОДУС», 2008. - 416с.

2.       Лемешевская Л.В. Экономическая теория: тесты, ситуации, задачи: Учеб. пособие / Л.В. Лемешевская - Мн.: Книжный дом; Мисанта, 2009. - 336с.

3.       Макконнелл К., Брю С. Экономика: принципы, проблемы, политика: В2т. - М.: Республика, 1992.

4.       Пороховский А.А. Курс экономической теории: Учебник - 5-е исправленное, дополненное и переработанное издание - Киров: “АСА”, 2008г. - 832с.

.        Экономическая теория: Учебник / Под общ. ред. акад. В.И.Видяпина, А.И.Добрынина и др. - М.: ИНФРА-М, 2007. - 714с.