Тактична підготовка та контроль за фізичними якостями як основні фактори підготовки борця вільного стилю
ПЛАН
ВСТУП
Розділ 1. Характерні особливості і структура тактичної підготовки спортсменів
Розділ 2. Фізичні якості, як складові фізичної підготовки спортсменів
.1 Контроль за силовими якостями
2.1.1 Спеціальні вправи для розвитку сили в боротьбі
2.2 Контроль за швидкісними якостями
2.3 Контроль за гнучкістю
.4 Розвиток спритності в боротьбі
2.5 Контроль за рівнем розвитку витривалості
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Загально-розвиваюча фізична підготовка є основною передумовою навчання й тренування в будь-якому виді спорту. Отже, уроки й особливо секційні заняття з боротьби також не повинні зводитися лише до спеціальних вправ.
Тренер повинен дбати насамперед про гармонійний розвиток кожного учня, а він можливий лише завдяки загальній фізичній підготовці, яка передбачає розвиток швидкості, сили, спритності, гнучкості, витривалості й багатьох інших життєво необхідних рухових якостей всіма можливими засобами фізичної культури і спорту.
Головна мета спеціальної фізичної підготовки на секційних заняттях з боротьби - вдосконалення тих якостей, які потрібні учням для успішного проведення навчальних поєдинків. Отже, засобами виховання спеціальних якостей борця треба вважати вправи, що сприяють формуванню і вдосконаленню навичок у виконанні тих елементів боротьби, які треба опанувати у 10-11-му класах. Здебільшого це - окремі елементи техніки або цілі прийоми, які учень виконує самостійно (імітуючи боротьбу) або з партнером, навчальні та змагальні сутички різної спрямованості; рухливі ігри з елементами боротьби тощо.
Підвищуючи рівень загальної та спеціальної фізичної підготовки учнів на уроках і заняттях в секціях боротьби, слід пам'ятати, що людський організм - єдине ціле, і всі властиві йому фізичні якості взаємно пов'язані. Розвиток однієї позитивно впливає на вдосконалення інших. Рівень розвитку рухових якостей значною мірою визначає тактико-технічну підготовку учня, стиль і характер борцівського поєдинку.
Високий рівень сучасного спорту вимагає високих вимог до функціональної і фізичної підготовленості, а знання цих основ допоможе не тільки тренеру, але і самому спортсмену в досягненні високих спортивних результатів.
Тренування є найважливішою частиною спортивної підготовки. Тільки в ній здійснюється формування спеціальних фізичних знань, навиків і умінь, виховання фізичних якостей і підвищення функціональних можливостей організму спортсмена, виховання необхідних якостей особи.
Метою роботи є контроль та вдосконалення фізичних якостей борців вільного стилю.
Задачі роботи:
. Вивчити сторони тактичної підготовки тренування борців і їх взаємозв'язок.
. Визначити особливості контролю та вдосконалення фізичних якостей борців.
Розділ 1. Характерні особливості і структура тактичної підготовки спортсменів
Рівень спортивної підготовленості спортсменів залежить від оволодіння засобами спортивної тактики (технічними прийомами і способами їх виконання), її видами (наступальної, оборонної, контр-атакуючої) формами (індивідуальної, групової, командної). У структурі спортивної підготовленості слід виділити такі поняття підготовки як, тактичні знання, уміння, навики.
Тактичні знання - це сукупність уявлень про засоби, види і форми спортивної тактики і особливості їх застосування в тренувальній і змагальній діяльності.
Тактичні уміння - форма прояву свідомості спортсмена, відображаюча його дії на основі тактичних знань. Можуть бути виділені уміння розгадувати задуми суперника, передбачати хід розвитку змагальної боротьби, видозмінити власну тактику і т.п.
Тактичні навики - це вивчені тактичні дії, комбінації індивідуальних і колективних дій. Тактичні навики завжди виступають у вигляді цілісної, замаскованої тактичної дії в конкретній або тренувальній ситуації змагання.
Тактичне мислення - це мислення спортсмена в процесі спортивної діяльності в умовах дефіциту часу, психологічного напруження і безпосередньо направлене на рішення конкретних тактичних задач.
Тактичні знання отримуються впродовж всього спортивного життя спортсмена. При цьому із зростанням майстерності і накопиченням досвіду, об'єм знань, підлягаючих засвоєнню, збільшується.
Від широти і глибини знань по тактиці багато в чому залежить об'єктивність, ґрунтовність і доцільність тактичних концепцій, планів, задумів спортсменів.
Проте, слід пам'ятати, що просто накопичені знання по тактиці, не підкріплені особистим руховим досвідом спортсмена, самі по собі не можуть позитивно вплинути на спортивні результати.
Для борця тактична підготовка, є дуже важливою і невід'ємною частиною його індивідуальної підготовки.
Під тактикою борця розуміють здатність правильно оцінювати обстановку в боротьбі і відповідно до неї вибирати цілеспрямовані способи і засоби для досягнення перемоги.
Для того, щоб оцінити ситуацію, що складається в змаганнях або сутичці, борець повинен одержати потрібні відомості, тобто провести розвідку. Після отримання необхідних відомостей спортсмен аналізує і оцінює обстановку. На основі оцінки обстановки борець планує свої дії або, інакше кажучи, ухвалює рішення, а за тим підготовку до реалізації свого плану.
Існує багато трактувань тактичної підготовленості, але всі вони зводяться до одного, до мислення спортсмена і його розвитку.
Структура тактичної підготовленості витікає з характеру стратегічних задач, що визначають основні напрями спортивної боротьби.
Основу тактичної підготовленості окремих спортсменів складають:
·володіння сучасними засобами, формами і видами тактики даного виду спорту;
·відповідність тактики рівню розвитку конкретного виду спорту з оптимальною для нього структурою діяльності змагання;
·відповідності тактичного плану особливостям конкретного змагання (місце змагань, характер суддівства, поведінка вболівальників і т.п.);
·пов'язання тактики з рівнем досконалості інших сторін підготовленості - технічної, психологічної, фізичної.
При розробці технічного плану в боротьбі потрібно враховувати техніко-тактичні і функціональні можливості партнерів.
Специфіка виду спорту є вирішальним чинником, що визначає структуру тактичної підготовленості спортсмена. Існують відмінності між тактикою в циклічних видах спорту, єдиноборствах або спортивних іграх. У єдиноборствах складність тактичних дій визначається виникаючими утрудненнями сприйняття ситуації, прийняття рішень і їх реалізації через велику різноманітність і частої зміни ситуації змагання, дефіциту часу, обмеженості простору, недостатньої інформації, маскування суперниками своїх дійсних намірів.
Для спортсменів, що спеціалізуються в єдиноборстві, при реалізації тактичних дій характерні два рівні оперативних задач: перший - сенсорний і другий - прогностичний. На першому рівні здійснюється вибір рішення з декількох альтернатив в результаті несподівано виниклої ситуації, на другому рівні відбувається прийняття рішень як результат обліку закономірностей в діях суперника і поведінки рефлексії. Необхідно відзначити, що ухвалення рішення в цих видах спорту має наступні специфічні особливості:
·дії в умовах щонайгострішого ліміту часу - яким би правильним не було рішення, воно має тактичну цінність тільки при оперативному здійсненні, в строгій відповідності зі змагальною ситуацією;
·невизначено-послідовний характер рішень, вслід за кожним рішенням ситуація змінюється і вимагає вже нового рішення, нерідко кардинально відмінного від попереднього;
·сприйняття великого числа елементів тактичної ситуації, які структуруються в динамічну систему у відповідністю з прогнозуванням найвірогіднішого розвитку тактичної ситуації;
·так зване панорамне орієнтування по всьому полю зору, при чому таке, при якому спортсмен логічно зв'язує між собою елементи ситуації, мало схожі по зовнішніх ознаках;
·вибір тактичного рішення з декількох варіантів, досить близьких один одному, здатність скоювати стрибок через проміжний і неіснуючий варіанти;
·утримання в оперативній пам'яті і уявне ранжирування елементів тактичної задачі, зміна плану її рішення безпосередньо в ході рухової дії.
Тактична майстерність спортсмена найтіснішим чином пов'язана з рівнем його технічної, фізичної і психологічної підготовленості.
Дуже важливе уміння маскувати істинні наміри з метою створення у супротивника помилкового уявлення про свій фізичний і психологічний стан, про свої тактичні наміри. Таке маскування в поєднанні з обманними діями є могутньою тактичною зброєю. Здібність видозмінювати тактичну схему ведення змагальної боротьби залежно від особливостей і ходу змагань, складу учасників є важливим елементом тактичної підготовленості спортсменів.
При цьому велика роль відводиться прийомам і діям, характерним для конкретного спортсмена, визначаючи його індивідуальність. Як правило такі дії є найбільш несподіваними для суперника і в силу цього є найефективнішими.
Активність тактичних дій є важливим показником спортивної майстерності. Спортсмен високої кваліфікації повинен уміти нав`язувати супернику свою волю, надавати на нього постійний психологічний тиск, різноманітністю і ефективністю своїх дій, витримкою, волею до перемоги, упевненістю в успіху. Особливе значення активності тактичних дій надає у єдиноборстві в зіткненні з суперником.
Ефективність тактичної діяльності в багатьох видах спорту визначається здібностями спортсмена передбачати змагальну ситуацію до її розгортання.
У тактичній підготовці борців виділяють наступні основні напрямки:
·вивчення суті і основних теоретико-методичних положень спортивної тактики;
·оволодіння основними елементами, прийомами, варіантами тактичних дій;
·вдосконалення тактичного мислення;
·вивчення інформації, необхідної для практичної реалізації тактичної підготовленості;
·практичну реалізацію тактичної підготовленості.
Тактична підготовка спортсменів в кожному з цих напрямів має свою специфику, яка відображається в задачах і методах. Проте у всіх випадках слід враховувати залежність спортивної тактики, структури і рівня тактичної підготовленості, розвиток найважливіших рухових якостей: швидкісно-силових, витривалості, гнучкості, координації, функціональних можливостей найважливіших систем організму, рівня і особливостей психологічної підготовленості спортсменів.
Для докладнішого розгляду тактичної підготовки, необхідно розібрати її методи, а також і саму суть тактичної підготовки борців.
Оволодіння тактичними діями пов'язане з розширенням кількості використовуючих засобів і способів, розвитком умінь прийняти один прийом для вирішення різних тактичних задач і різних прийомів для вирішення однієї тактичної задачі.
Технічну суть дій освоюють одночасно з оволодінням технікою прийомів. Саме в процесі практичного оволодіння прийомами спортсмени з'ясовують для себе, що кожна технічна дія повинна бути пов'язана з реалізацією тактичного варіанту. Знання тактичної суті дій, їх можливої ефективності в певних ситуаціях дозволяє вибрати оптимальну дію і успішно вирішити тактичну задачу.
Освоєння суті можливих тактичних ситуацій передбачає вивчення типових ситуацій і особливостей поведінки в кожній з них, а також підготовку до ведення змагальної боротьби з різними суперниками. Для кожного виду спорту характерні специфічні засоби і методи ведення боротьби з неоднаковими по стилю суперниками і поведінки в типових ситуаціях поєдинків.
Для оволодіння тактикою дій може використовуватися вся сукупність словесних, наочних і практичних засобів та методів підготовки.
У основі практичних методів тактичної підготовки лежить принцип моделювання діяльності спортсмена в змаганнях. У єдиноборствах розроблені спеціальні методи, які з різним ступенем схожості моделюють специфічну діяльність спортсмена. До них відносяться: тренування без супротивника, тренування з умовним противником, тренування з партнером, тренування з супротивником.
Метод тренування без супротивника застосовується для оволодіння технікою дій, навчанню і свідомому аналізу. Специфічними засобами тренуваннями є основні положення і рухи, пересування, імітаційні вправи, різні їх поєднання.
Вправи з використанням перерахованих снарядів і пристосувань дозволяють відпрацьовувати дистанційні, тимчасові, ритмічні характеристики дій, розвивати і удосконалювати зорово-рухові і кінестетичні відчуття. Метод може успішно використовуватися для розвитку специфічних якостей в умовах моделювання змагальної діяльності.
Метод тренування з партнером є основним для оволодіння тактичних дій. Партнер в даному методі служить активним помічником і сприяє правильному оволодінню технікою і тактикою дій. Основні засоби тренування - парні і групові вправи, відмінні великою різноманітністю і несучі переважно техніко-тактичну спрямованість. Виконання прийомів і дій у вправах з партнером створює сприятливі умови для розвитку вдосконалення важливих для спортсменів тактичних якостей - відчуття моменту для початку своїх дій, цілеспрямованості спілкування з партнером, швидкості і точності рухових реакцій, диференціювання дистанційних, тимчасових, рухових параметрів взаємодій.
Метод тренування з супротивником застосовується для детальної обробки тактики дій, тактичної досконалості з урахуванням індивідуальних здібностей спортсменів; вдосконалення вольових якостей; виховання уміння використовувати свої можливості в різних тактичних ситуаціях, створюваних супротивником.
Метод тренування з супротивником дозволяє удосконалювати тактику дій в умовах інформаційного і тимчасового дефіциту для вирішення тактичних задач, просторово-часової невизначеності, швидко-змінюючі ситуації. Все це створює певний емоційний фон і високу напруженість, схожу з діяльністю в умовах змагань.
В якості тренувальних засобів використовуються вправи в обумовлених ситуаціях, в яких спортсмен, виконуючи роль супротивника діє в чітко визначених задачах, поставлених тренером, фрагменти окремих ситуацій змагань, тренувальні і змагальні поєдинки та ін.
Вдосконаленню тактичної майстерності на різних етапах багаторічної підготовки і в різних періодах тренувального макроциклу надається неоднакова увага. Найбільш цілеспрямована робота, направлена на підвищення тактичної підготовленості, проводиться на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей, коли спортсмен готується до вищих досягнень.
На етапі спеціалізованої базової підготовки удосконалюються в основному вузлові компоненти тактичної майстерності. На першому і другому етапі багаторічної підготовки тактичне вдосконалення є другорядною задачею оскільки тут розв'язуються лише найзагальніші питання тактичної підготовки, що відносяться до теоретичної і практичної частини вдосконалення.
Найбільший об'єм засобів і методів тактичної підготовки в макроциклі доводиться на кінець підготовчого і змагального періоду, удосконалюються лише окремі компоненти тактики. Важливе місце тактична підготовка займає на етапі безпосередньої підготовки до основних змагань. Рівень технічної майстерності, фізичної і психологічної підготовленості, що сформувалися до цього етапу, дозволяють перейти до відпрацювання тактики її найбільшому наближенні до умов майбутньої діяльності змагання.
Вибір того або іншого тактичного варіанту, його відпрацювання і використання в змагальній діяльності обумовлені рівнем технічної майстерності спортсмена, розвитком його рухових якостей, здібностями найважливіших функціональних систем, морально-вольовою і психологічною підготовленістю. Отже, процес тактичної підготовки можна розглядати як свого роду об'єднуючий початок по відношенню до інших складових спортивної майстерності.
Л.П.Матвєєв запропонував систему вправ і методичних підходів становлення спортивної тактики, яка включає наступне:
·створення полегшуючих умов при освоєнні раціонального розподілу сил на дистанції (лідирування, коректуюча інформація швидкості пересування, темпі руху);
·створення умов, що ускладнюють реалізацію оптимального тактичного плану при закріпленні тактичних навиків (виконання завдань в незвичних умовах, введення додаткових перешкод);
·витримка тактичної схеми при істотній варіативності просторово-тимчасових і динамічних характеристик рухів або навпаки несподівана зміна тактики по додатковому сигналу у зв'язку з різко змінюючою ситуацією;
·необхідність реалізації оптимальної тактичної схеми при роботі в умовах значного і постійного прогресуючого стомлення.
При вдосконаленні тактичної майстерності дуже важливо застосовувати раціональну методику. Тут можуть виявитися корисними рекомендації по процесу формування тактичної майстерності, у якому виділяються три етапи - орієнтовний, виконуючий і контрольний.
Орієнтовний етап - передбачає ознайомлення спортсмена із завданням, виконуючий - багатократне виконання вправ, пошук оптимальних техніко- тактичних рішень, відпрацювання шляхів їх реалізації у складних умовах тренувальної і змагальної діяльності; контрольний - виявлення ефективності тактичних рішень, фіксування помилок і шляхів їх усунення. Спадкоємність рішення задач в процесі тактичного вдосконалення забезпечується застосуванням завдань різного рівня складності - по зразку, репродуктивно-пошукового та реконструктивно-варіативного характеру.
Завдання за зразком застосовується в початковому етапі освоєння дії. Вони виконуються після пояснення і показу на індивідуальному уроці, або при роботі з партнером і суперниками в стандартних ситуаціях при наявності строго дозованих перешкод або при їх відсутності.
Завдання репродуктивно-пошукового характеру - передбачають удосконалення технічних дій в складних ситуаціях конфліктних взаємовідносин, дефіциту простору та часу.
Завдання реконструктивно-варіативного характеру - припускають активну діяльність спортсмена по моделюванню ситуацій змагальної діяльності і використовуванню адекватно-технічних дій.
Технічна і тактична підготовка не пов'язана з фізичною і психологічною підготовкою, не буде діючою в період змагання, тому що, всі види спортивної підготовки найтіснішим чином зв'язані між собою.
Розділ 2. Фізичні якості, як складові фізичної підготовки спортсменів
Фізична підготовка - також є однією з найважливіших складових частин спортивного тренування, направлена на розвиток рухових якостей - сили, швидкості, витривалості, гнучкості, координаційних здібностей. Вона підрозділяється на загальну, спеціальну і допоміжну підготовку.
Загальна фізична підготовка - направлена на гармонійний розвиток різних рухових якостей, опосередковано впливає на досягнення високих результатів у вибраному виді спорту.
Допоміжна фізична підготовка - будується на базі загальної фізичної підготовки. Вона створює спеціальну основу, необхідну для ефективного виконання великих об'ємів роботи, направленої на розвиток спеціальних рухових якостей. Така підготовка сприяє підвищенню функціональних можливостей різних органів і систем організму. При цьому поліпшується нервово-м'язова координація, підвищується здібність спортсменів до перенесення великих навантажень і ефективність відновлення після них.
Спеціальна фізична підготовка - направлена на розвиток рухових якостей відповідно до вимог, специфіки конкретного виду спорту, особливостям, передбачуваної змагальної діяльності.
Кількість різних проявів окремих рухових якостей дуже велике, тому удосконалення кожного з них вимагає диференційованої методики. У єдиноборстві виникає проблема швидкого реагування на несподівані дії супротивників, прояву високих швидкісних якостей при виконанні окремих прійомів, швидкості орієнтування, ухвалення рішень, переміщень, атакуючих і захисних дій в умовах суворого дефіциту часу, перешкод зі сторони супротивника, складної взаємодії з суперником.
Диференційований підхід до методики фізичної підготовки необхідно і по відношенню до різних груп видів спорту, і по відношенню до різних рухових якостей - швидкісних і силових здібностей, витривалості, координаційних здібностей, гнучкості.
Далі, ми розглянемо всі фізичні якості, які безпосередньо є складовими фізичної підготовки.
.1 Контроль за силовими якостями
спортсмен фізичний боротьба витривалість
У вільній боротьбі постійно доводиться долати опір суперника, тому сила м'язів відіграє велику роль. До того ж вона значною мірою визначає швидкість рухів і витривалість. Сила виявляється в напруженні м'язів та швидкості їх скорочень.
Здатність долати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м'язових напруг називають силовими якостями. Вид рівня їх розвитку залежать досягнення практично у всіх видах спорту, і тому методам контролю і вдосконалення силових якостей надається значна увага. Методи контролю за силовими якостями мають давню історію. Перші механічні пристрої, призначені для вимірювання сили людини, були створені ще в XVIII ст..
При контролі за силовими якостями звичайно враховують три групи показників:
. Основні - а) миттєві значення сили у будь-який момент руху, зокрема максимальну силу; б) середню силу.
. Інтегральні - імпульс сили.
. Диференціальні - градієнт сили.
Максимальна сила вельми наочна, але в швидких рухах порівняно погано характеризує їх кінцевий результат. Згідно законам механіки кінцевий ефект дії сили, зокрема досягнута в результаті зміна швидкості тіла, визначається імпульсом сили. Якщо сила постійна, то імпульс - це твір сили на час її дії. При чисельних розрахунках імпульсу сили виробляється операція інтеграції, тому цей показник називається інтегральним.
Рівень максимальної сили виявляється у величині зовнішніх опорів, які спортсмен долає або нейтралізує при повній довільній мобілізації можливостей своєї нервово-мязової системи.
Максимальна сила багато в чому визначає спортивний результат в таких видах спорту, як важка атлетика, легкоатлетичні метання стрибки і спринтерський біг, різні види боротьби, спортивна гімнастика.
Вибухова сила - це здатність нервово-м'язової системи до мобілізації функціонального потенціалу для досягнення високих показників сили в максимально короткий час.
Вирішальний вплив вибухова сила робить як результат в різних видах боротьби. Швидкісну силу слід диференціювати в залежності від величини проявів сили в рухових діях, пред'являючи різні вимоги до швидкісно-силових можливостей спортсмена.
Силова витривалість - це здатність тривалий час підтримувати достатньо високі силові показники. Рівень силової витривалості проявляється в здатності спортсмена долати стомлення, в досягненні великої кількості повторень рухів або тривалому прикладанню сили в умовах протидії зовнішнього опору. Силова витривалість знаходиться в числі найважливіших якостей, визначає результат в багатьох видах змагань циклічних видів спорту, а також і в спортивній боротьбі.
Оптимізація силової підготовки в напрямі більш повної її відповідності вимогам спорту сприяє останніми роками впровадженню різних тренажерних пристроїв, а також розробці ефективних методичних прийомів, що дозволяють значно диференціювати режими роботи м'язів при виконанні силових вправ, органічно пов'язати процес силової підготовки з особливостями змагання і тренувальної діяльності в конкретному виді спорту.
Основні методичні поради щодо розвитку сили такі:
1. Силу слід розвивати регулярно і поступово. Ефективність вправ досягається щоденним їх виконанням. Вправи для розвитку сили треба включати не тільки до підготовчої та основної частин уроку фізичної культури (секційних занять), а й до комплексів вправ ранкової гігієнічної гімнастики.
. Запорука успіху - багаторазове виконання кожної силової вправи. Чим легша вправа, тим більше слід її повторювати. Періодично треба виконувати вправи до відчуття втоми. Після невеликого перепочинку (3-5 хв.) їх можна виконувати знову. Формуючи комплекси вправ, їх добирають так, щоб ті, що вимагають більших, ніж середні напруження, чергувалися з легшими. Слід уникати тривалого повторення вправ для однієї групи м'язів.
. Комплекси силових вправ треба складати, розраховуючи на розвиток усіх основних м'язових груп учнів.
4. Силові вправи застосовують здебільшого у другій половині основної частини уроку (після виконання прийомів боротьби). Отже дозування їх має залежати від попереднього навантаження, складності самих вправ та індивідуальних можливостей учнів.
2.1.1 Спеціальні вправи для розвитку сили в боротьбі
До розвитку сили належать вправи з партнером (у стійці та в партері), в яких учні, вдосконалюючи силу, виконують окремі елементи техніки боротьби. Вправи виконуються з опором партнера в пів-сили.
Вправи в стійці: В. п.- бойова стійка (висока). Завдання: виконати захват на зап'ястя.
В. п. - те саме. Завдання: захопити руки партнера зверху.
В. п. - те саме. Завдання: в зручний момент швидко захопити партнера за тулуб і підняти його.
В. п. - взаємний захват за тулуб з рукою. Завдання: відірвати партнера від килима.
Вправи в партері: В. п. - положення борців у партері перед свистком судді (один у партері, другий - позаду збоку, руки на спині партнера). Завдання: верхньому - будь-яким способом взяти руку нижнього в захват за передпліччя зсередини й іншою рукою за тулуб або в захват за передпліччя двома руками під тулубом; нижньому - опиратися захватові.
В. п. - те саме. Завдання: верхньому - перейти вліво (вправо) й з'єднати руки в зворотному захваті за тулуб збоку; нижньому - захищаючись, не дати змогу верхньому з'єднати руки.
В. п. - один - у партері, другий однією рукою утримує передпліччя нижнього зсередини, а іншою - тулуб або двома руками - передпліччя під тулубом. Завдання: верхньому - будь-яким способом перевернути нижнього, нижньому - чинити опір.
В. п. - верхній утримує нижнього в положенні на пів-мосту (будь-яким із можливих захватів): за руку й шию; за руку й тулуб; за однойменну руку й зап'ястя. Завдання: верхньому - змусити нижнього лягти на лопатки; нижньому - захиститися вільною рукою й вийти наверх або перевернутись на живіт.
.2 Контроль за швидкісними якостями
Головна особливість швидкісних якостей полягає втому, що найкраще вони розвиваються в умовах змагань і великою мірою залежать від стану нервової системи, сили та еластичності м'язів, амплітуди рухів у суглобах, досконалості спортивної техніки, а під час тривалого виконання вправ - і від витривалості. Поліпшенню швидкісних якостей борця значною мірою сприяють вправи на розвиток сили та швидкості реакції, удосконалення техніки виконання прийомів, захистів і контр-прийомів, вправи для загального розвитку.
Вправи для розвитку швидкісних якостей, як правило, виконують у першій половині уроку (заняття), тобто до відчуття втоми. Підскоки й стрибки краще застосовувати у підготовчій частині.
Для тренування вестибулярного апарату дуже корисні будь-які стрибки із заплющеними очима. Проте, включаючи їх у комплекси вправ, починати краще з найпростіших.
Швидкісні якості спортсменів виявляються в здатності виконувати рухи в мінімальний проміжок часу. Прийнято виділяти елементарні і комплексні форми прояву швидкісних якостей.
Необхідно враховувати, що швидкісні здібності у всіх елементарних формах їх прояву, в основному, визначаються двома чинниками: оперативністю діяльності нейромоторного механізму і здатністю до якнайшвидшої мобілізації складу рухової дії. Перший чинник багато в чому обумовлений генетично і удосконалюється в дуже незначному ступені. Так, час простої реакції у осіб, що не займаються спортом, звичайно коливається в межах 0,2 - 0.3 сек., у кваліфікованих спортсменів 0.1 - 0.2 сек. Таким чином, в процесі тренування час реакції звичайно не може бути збільшеним більш ніж на 0.1сек. Другий чинник піддається тренуванню і представляє основний резерв в розвитку елементарних форм швидкості. Тому швидкість конкретної рухової дії забезпечується головним чином за рахунок пристосування моторного апарату до заданих умов рухової задачі і оволодіння раціональної м'язовою коордінацією, сприяючих повноцінному використовуванню індивідуальних здібностей нервово-м'язової системи властивих даній людині.
Комплексні форми прояву швидкісних здібностей в складних рухових актах, характерних для тренувальної і змагальної діяльності в різних видах спорту забезпечуються елементарними формами прояву швидкості в різних поєднаннях і в сукупності з іншими руховими якостями і технічними навиками. До таких комплексних проявів відноситься здібність до досягнення високого рівня дистанційної швидкості, уміння швидко набирати швидкість на старті, виконувати з високою швидкістю рухи, продиктовані ходом змагань, підсічки і кидки в боротьбі і ін.
Однієї з основних передумов комплексних проявів швидкісних здібностей є рухливість нервових процесів, що виражається в досконалості протікання процесів збудження і гальмування в різних м'язових волокон, їх еластичність, розтяжність, рівень мязової і міжм'язової координації.
Засобами швидкісної підготовки є різні вправи, з необхідною швидкою реакцією, високою швидкістю виконання окремих рухів, максимальною частотою рухів. Ці вправи можуть носити загально-підготовчий, допоміжний і спеціальний характер.
Ефективним засобом комплексного вдосконалення швидкісних здібностей є вправи змагань.
Методики вдосконалення рухових реакцій повинна враховувати необхідність аналітичного підходу: спочатку - роздільне вдосконалення рухової структури моторного компоненту (техніка руху) і часу прихованого періоду, а далі - поліпшення координаційної взаємодії прихованого періоду і моторного компоненту реакцій відповідно з ситуацією удосконалюваної дії.
Не слід думати, що такі форми швидкості, як час одиночного руху і навіть час реакції найкращим чином удосконалюється при виконанні рухів з мінімальним обтяженням і з граничною допустимою швидкістю. При цих незначних обтяженнях спортсмену не вдається забезпечити інтенсивну пропріоцептивну афферентацію супроводжуючу рух, активізуючи тим самим формування ефективної центральної моторної програми. Якщо ж швидкісні вправи виконуються з певним обтяженням, імпульсна афферентна імпульсація допомагає встановленню раціональної узгодженості і швидкості включення м'язів з ходом виконання рухів, швидкому залученню в роботу необхідної кількості рухових одиниць, тобто виробленню оптимальної внутрішньом'язової і міжм'язової координації.
2.3 Контроль за гнучкістю
Гнучкість - це рухомість у суглобах, тобто здатність суглобових зв'язок і м'язів, що оточують суглоб, розтягуватись. Гнучкість залежить від еластичності м'язів, зв'язок і сухожиль та форм суглобових поверхонь. Для гнучкості має значення й тонус м'язів - їхня напруженість у спокійному стані. При підвищеному тонусі зв'язки й м'язи завжди дещо укорочені, тобто погано розслаблені, і під час руху розтягуються недостатньо. Гнучкість безпосередньо впливає на техніку і тактику боротьби, на силу і швидкість. Добре розвинена гнучкість розширює діапазон техніки і тактики, сприяє розвитку сили та швидкості, і навпаки, погано розвинена гнучкість збіднює арсенал технічних і тактичних дій.
Розвиток гнучкості відбувається дуже повільно, бо не можна застосовувати багато вправ на одному тренуванні. Зв'язки швидко втомлюються, настає відчуття болю. Отже, для розвитку гнучкості рекомендується виконувати невелику кількість вправ, але при частому їх повторенні. Вправи на гнучкість слід систематично повторювати, бо ця якість швидко втрачається.
Кожну вправу на гнучкість треба повторювати кілька разів до відчуття втоми.
Розрізняють активну і пасивну гнучкість.
Активна гнучкість - це здатність виконувати рухи з великою амплітудой за рахунок активності груп м'язів, оточуючий відповідний суглоб.
Пасивна гнучкість - здібність до досягнення якнайвищої рухливості в суглобах за допомогою дії зовнішніх сил. Показники пасивної гнучкості завжди вищі за показники гнучкості активної.
Робота над розвитком гнучкості може бути розділена на два етапи:
) етап збільшення рухливості в суглобах;
) етап підтримки рухливості в суглобах на досягнутому рівні.
Розвиток рухливості в основному здійснюється на першому етапі підготовчого періоду, а в змагальному періоді звичайно підтримується рухливість в суглобах на достатньому рівні, а також розвивається рухливість в тих суглобах, в яких вона найбільш важлива для досягнення високих результатів в змагальній вправі.
Окрім активної і пасивної гнучкості також розрізняють аналітичну, гранично можливу активність, обмежувачі якої є будова відповідних суглобів.
Засоби, вживані при розвитку гнучкості, розділяються також на вправи, що розвивають пасивну і активну гнучкість. Розвитку пасивної гнучкості сприяють різні пасивні рухи, виконані за допомогою партнера і різних обтяжень (гантелі, амортизатори, еспандери і т.п.) з використанням власної сили (притягання тулубу до ніг, ніг до грудей, згинання кисті однієї руки іншою і т.п.) або власної маси тіла; статичні вправи утримання кінцівки в положенні, що вимагає граничного прояву гнучкості.
Активну гнучкість розвивають вправи, виконувані як без обтяжень, так і з ними. Це різного роду махові і пружні рухи, ривки і нахили. Застосування обтяжень (гантелі, набивні м'ячі, гриф штанги, амортизації, різні силові тренажери і т.п.) підвищує ефективність вправ внаслідок збільшення амплітуди руху за рахунок використовування енергії.
Вправи на гнучкість широко використовують в розминку перед тренувальним заняттям, вони також складають значну частину ранкової зарядки.
Методика розвитку гнучкості припускає не тільки відповідність цієї якості з силовими здібностями спортсмена, але і забезпечує в процесі спортивного тренування умови для сумісного їх розвитку.
На практиці слід підбирати такі допоміжні і спеціальнопідготовчі вправи силової спрямованості, які б створювали умови для розвитку або підтримки досягнутого рівня гнучкості.
Для розвитку рухомості в суглобах у розминку включають деякі вільні вправи з великою амплітудою рухів і так звані розминочні, що застосовуються в підготовчій частині уроку. Можна порекомендувати, зокрема, такі: колові рухи тазом при фіксованих плечах (руки в різних положеннях); колові рухи тулубом (голова між піднятими вгору руками); розтягування в положенні випаду або шпагату (уздовж і впоперек); прогин у положенні лежачи на грудях, захопивши руками однойменні ступні («жабка»), а потім - перевороти вліво і вправо кілька разів підряд; прогинання, стоячи на крок від стіни (спиною до неї), опираючись руками в стіну і переставляючи їх до підлоги та в зворотному напрямку; схрещення ніг вправо-вліво поштовхом з положення партеру; стоячи на колінах, нахилитися назад до торкання головою килима (прогнутися в попереку); стоячи на колінах, перекат уперед з переворотом через груди в положення мосту; те саме з положення стоячи; заведення ступні за голову за допомогою рук (поперемінно правої та лівої ніг); згинання і розгинання рук, стоячи в положенні гімнастичного мосту.
.4 Розвиток спритності в боротьбі
Спритність - комплексна рухова якість, наслідок високорозвинених можливостей центральної нервової системи та наявного запасу рухів.
Основою розвитку спритності є постійне оволодіння все більш новими і більш складними щодо координації рухами.
Техніка спортивної боротьби, що вивчається й удосконалюється з партнером,- основний засіб розвитку борцівської спритності. Однак використання додаткових засобів - різних загально-розвиваючих вправ - прискорює розвиток цієї якості, а тому й вони рекомендуються для застосування в процесі уроків і секційних занять (у підготовчій частині і в кінці основної).
У структурі координаційних здібностей спортсмена в першу чергу слідує виділити сприйняття до аналізу власних рухів, динамічних, тимчасових і просторових характеристик рухів власного тіла, різних його частин в їх складній взаємодії, розуміння задачі, що стоїть перед формуванням плану і конкретного виконання рухів. При всіх цих складових може бути забезпечена ефективна пульсація м'язів і м'язових груп, які необхідно привернути до високоефективного, з погляду координації, виконанню руху і обробка його результатів.
Рівень координаційних здібностей багато в чому залежить від моторної (рухової) пам'яті - властивість центральної нервової системи запамятовувати рухи і відтворювати їх у разі потреби.
Моторна пам'ять спортсменів високого класу, особливо тих, які спеціалізуються в складнокоординаційних видах спорту, таких як єдиноборства і спортивні ігри, містить безліч навиків різної складності. Це забезпечує прояв високого рівня координаційних здібностей в найрізноманітніших умовах характерних для тренувальної і змагальної діяльності, в умовах оволодіння новими діями, відтворення найефективніших рухів при дефіциті часу, простору в стані стомлення, при протиборстві суперників, при необхідності імпровізації в несподіваних складних ситуаціях і т.д.
Саме наявність ефективних заготівок в моторній пам'яті зумовлює швидкі і ефективні рухові дії в умовах, коли центральна нервова система не встигає переробляти інформацію, яка надходить від рецепторів.
Важливим чинником зумовлюючим рівень координаційних здібностей, є ефективна внутрішньом'язова і міжм'язова координація. Здатність активізувати необхідну кількість рухових одиниць, забезпечити оптимальну взаємодію м'язів - синергистів, швидкий і ефективний перехід від напруги м'язів до їх розслаблення характерні кваліфікованим спортсменам, відмінним високим рівнем координаційних здібностей.
Розвитком координаційних здібностей тісно пов'язано з удосконаленням спеціалізованих відчуттів, простору, часу, темпу, зусиль, що розвиваються, води, льоду, доріжки і т.д. Оскільки саме з цими здібностями тісно зв'язано, уміння спортсмена ефективно управляти своїми рухами.
Спеціальних засобів вдосконалення координаційних здібностей в циклічних і швидкісно-силових видах дуже мало, тому по мірі поглиблення спортивної спеціалізації слід вводити чинник різноманітності при виконанні звичних дій з тим, щоб забезпечити зростанню вимоги до координації рухів.
Велике значення для підвищення рівня координаційних здібностей має адаптація діяльності різних аналізаторів у відповідності зі специфічними здібностями конкретного виду спорту. Під впливом тренування функції багатьох аналізаторів поліпшуються.
Координаційні здібності, засновані на прояві рухливих реакцій і просторово тимчасових антиціпацій, лежать в основі діяльності спортсменів в несподіваних і швидкозмінюваних ситуаціях.
Передбачати дистанційні взаємостосунки з партнерами і супротивниками, перемикатися від одних дій до інших, вибирати момент для початку дій найпоширеніші спеціалізовані уміння спортсменів, які вимагають розвитку наступних здібностей:
диференціювати і антиціпувати просторово тимчасові компоненти ситуацій змагань;
вибирати момент початку рухів в цілях успішної протидії супротивнику або взаємодії з партнером по команді;
адекватно визначати напрям, амплітуду, швидкісні характеристики, глибину і ритм дій, своїх, супротивника і партнерів.
Всі ці здібності розвиваються в процесі відпрацювання обумовлених дій, дій з вибором, перемиканням; у вправах становлячи задачі варіювання швидкістю, ритмом, амплітудою дій, тимчасовими параметрами взаємодії з супротивником (партнером).
Специфічні координаційні здібності про які йде мова, навіть у висококваліфікованих спортсменів розвинені неоднаково. У кожного спортсмена є свої сильні і слабкі сторони підготовленості, при чому перші можуть компенсувати наявність других.
У літературі відмічається найтиповіші варіанти компенсації:
недоліки тактичного мислення компенсуються швидкістю рухливих реакцій, стійкістю і розповсюдженням уваги, відчуттям часу, дистанції, моменту та ін.;
недоліками розподілу уваги компенсуються швидкістю сприйняття і розумових операцій, точністю м'язово - рухових диференціацій;
недоліки перемикання уваги компенсуються здатністю точно прогнозувати зміну ситуації, відчуттям часу та ін.;
недостатня швидкість рухових реакцій компенсується здібністю до прогнозування, відчуттям дистанції, відчуттям часу, розповсюдженням уваги і його стійкості, тактичним мисленням і ін;
недостатня точність рухової диференціації компенсується увагою, швидкістю рухових реакцій, відчуттям часу і ін.
Координаційні здібності спортсмена дуже різноманітні і специфічні для кожного виду спорту. Проте їх можна диференціювати на окремі види під особливостям прояву, критеріям оцінки і факторам, які їх обумовлюють.
З координаційних здібностей можна виділити наступні види: здібність до оцінки і регуляції динамічних і просторово-часових параметрів руху;
здібність до збереження стійкості пози (рівноваги);
відчуття ритму;
здібність до орієнтування в просторі;
здібність до довільного розслаблення м'язів;
координованість рухів;
У тренувальній і змагальній діяльності всі вказані здібності виявляються не в чистому вигляді, а в складній взаємодії. У конкретних ситуаціях окремі координаційні здібності виконують провідну роль, інші - допоміжну, при цьому можлива миттєва венозна зміна ролі різних здібностей у зв'язку зі зміною зовнішніх умов.
2.5 Контроль за рівнем розвитку витривалості
Витривалість - це здатність тривало виконувати вправи без зниження їх ефективності. Вправ, використовуваних в практиці спорту, багато, і вони різнохарактерні (по структурі, тривалості, складності і т. п.). Тому говорять про різні види витривалості (загальної і спеціальної, анаеробної і аеробної, силової, локальної і глобальної, статичної і динамічної).
Прояви витривалості багатоманітні і залежать від специфіки виду спорту. Так, в спортивних іграх витривалим вважається спортсмен, здатний підтримувати заданий темп до кінця гри. При цьому кількість помилок в технико-тактичних діях до кінця гри не підвищується. Аналогічні прояви витривалості в спортивному єдиноборстві, проте конкретні вимірники цієї якості тут абсолютно інші.
При вимірюванні витривалості потрібно враховувати наступні моменти:
) у основі різних проявів витривалості лежать різні механізми енергозабезпечення; величина, що характеризує їх місткість, є важливим критерієм витривалості;
) потужність і ефективність роботи цих механізмів залежить від технико-тактичної майстерності спортсменів і перш за все від ефективності техніки;
) прояви витривалості і вольові якості (те, що в спорті називають «умінням терпіти») взаємозв'язані. Відомо не мало випадків, коли при одному і тому ж руховому потенціалі (по енергетичних критеріях) спортивні прояви витривалості були неоднакові.
Близьке до поняття «витривалість» поняття «фізична працездатність», яка визначає можливість людини виконувати фізичну роботу. Тому у ряді випадків методи вимірювання цих якостей спортсмена однакові.
Розвитком загальної витривалості переслідує дві основні задачі: створення перспективи для переходу до підвищених тренувальних навантаження і перехід витривалості на вибрані форми спортивних вправ. Це передбачає істотні відмінності в засобах і методах розвитку загальної витривалості залежно від вимог, диктованих специфікою різних видів спорту.
В процесі розвитку витривалості застосовуються найрізноманітніші по характеру тривалості вправи. У арсеналі засобів розвитку загальної витривалості - вправи, побудовані на матеріалі різних циклічних видів спорту, спортивних ігор, різних вправ виконуваних на силових тренажерах.
Вправи змагань є могутнім засобом цілісного вдосконалення спеціальної витривалості. При проходженні дистанції в умовах відповідальних змагань, сутичках. У спортсменів спостерігається глибша мобілізація можливостей функціональних систем в порівнянні з виконанням аналогічних вправ в процесі тренування.
При розвитку витривалості потрібно підбирати тренувальні вправи і методику їх застосування, щоб, з одного боку, забезпечити реакцію з боку функціональних систем організму, які приводять до зростання витривалості, а з іншого дозволяють виконати великий сумарний об'єм тренувальної роботи.
У практичних цілях витривалість можна розділити на загальну і спеціальну.
Загальна витривалість - здібність спортсмена до ефективного і тривалого виконання роботи помірної інтенсивності (аеробного характеру), в якій бере участь значна частина м'язового апарату.
Окрім цього, загальну витривалість слід визначати як здатність до тривалого і ефективного виконання роботи неспецифічного характеру, що робить позитивний вплив на процес становлення специфічних компонентів спортивної майстерності завдяки підвищенню адаптації до навантажень і наявності явища перенесення тренованості з неспецифічних видів діяльності на специфічні.
Спеціальна витривалість - це здібність до ефективного виконання роботи і подоланню стомлення в умовах детермінованих вимогами діяльністю змагання в конкретному виді спорту.
Відрізняють спеціальну тренувальну витривалість, яка виражається в показниках сумарного об'єму і інтенсивності специфічної роботи, виконуваної в тренувальних заняттях, мікроциклах і більш крупних утворень тренувального процесу, від спеціальної змагальної витривалості, яка оцінюється від працездатності і ефективності рухових дій, особливостей психічних проявів в умовах змагань.
Спеціальна витривалість є дуже складною багатокомпонентною якістю. Її структура у кожному конкретному випадку визначається специфікою виду спорту і його певною дисципліною. Залежно від особливостей виду спорту спеціальна витривалість переважно може бути розглянута як локальна або глобальна, аеробна або анаеробна, статична або динамічна, сенсорна або емоційна і т.д.
Звернемо увагу на спеціальну витривалість, оскільки саме вона є невід'ємною частиною фізичної підготовки аеробної діяльності спортсменів.
При роботі над розвитком спеціальної витривалості основними вправами є спеціально - підготовчі вправи, максимально наближені до змагань, по структурі і особливостям дії на функціональні системи організму, а також поєднання вправ різної тривалості при виконанні програми окремого заняття.
Наприклад, при розвитку спеціальної витривалості борців використовують імітаційні вправи з партнером, різні кидки манекена, багатократне проведення частин сутички з одним або декількома партнерами, тренувальні сутички характеру змагання, перевищуючі час обмежений правилами змагань і т.д.
В процесі цілісного розвитку спеціальної витривалості слід враховувати, що ефективна діяльність змагання позв'язана з великою варіативністю рухових вегетативних функцій, забезпечуючих високу працездатність спортсмена при великих змінах внутрішнього середовища. У зв'язку з цим при розвитку спеціальної витривалості слід забезпечувати::
велика різноманітність засобів і методів вдосконалення техніко-тактичних дій і розвитку спеціальної витривалості;
тісний взаємозв'язок процесів технико-тактичного вдосконалення з розвитком спеціальної витривалості;
моделювання в умовах тренувальної діяльності всього допустимого спектру станів і реакцій функціональних систем, характерних для діяльності змагання;
варіативність умов зовнішнього середовища як при розвитку спеціальної витривалості, так і в процесі техніко-тактичного вдосконалення.
Максимальна різноманітність засобів і методів розвитку спеціальної витривалості - інтенсивність і тривалість вправ, їх координаційної складності, режим роботи і відпочинку при їх виконанні і т.п., допомагає розвитку оптимального взаємозв'язку витривалості і швидкісно-силовими якостями, координаційними здібностями, гнучкістю. Це в значній мірі підвищує спеціальну працездатність спортсмена, результативність діяльності на змаганнях.
ВИСНОВОК
Фізичні рухи впливають на організм і викликають зміни з боку всіх органів і систем, підвищуючи їхні функціональні можливості. У людей, що займаються вільною боротьбою, помітно зміцнюється серцево-судинна система. Серце працює ощадливо, скорочення йогo стають могутніми і рідкими.
Заняття фізичними вправами сприяють кращому живленню і кровопостачанню м'язів, тренується захисна функція організму, підвищується опірність до несприятливих впливів навколишнього середовища, підвищується імунітет.
Відбуваються зміни, які приводять до перебудови органів і систем, розширення функціональних можливостей людини.
Спортсмени які займаються боротьбою, з часом набувають дисциплінованість, витримку, вміння долати перешкоди, добросовісність, адаптуються до різного навантаження.
Тренування є найважливішою частиною спортивної підготовки, направлена на виховання необхідних якостей особи, формування спеціальних знань, навиків і умінь, виховання фізичних і психологічних якостей для реалізації в змагальній діяльності спортсмена в конкретному виді спорту.
Знання основ всіх сторін спортивного тренування, а також уміле їх використання в учбово-тренувальному процесі сприятиме якіснішій підготовці висококваліфікованих спортсменів.
Важливою стороною технічної підготовленості спортсменів, що займаються вільною боротьбою, є здатність об'єднати різні технічні прийоми в раціональний ланцюг рухових дій залежно від ситуації, характерної для конкретного моменту діяльності. Засобами практичного рішення задач вдосконалення технічної майстерності слугують тренувальні форми спеціально-підготовчих, допоміжних і змагальних вправ.
У борців при тренуваннях задіяні майже всі групи м`язів, тому цей спорт можна вважати універсальним, м`язи набувають гармонійного розвитку, тіло стає красивим та пропорційним.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Абдулхаков М.Р., Трапезников А.А. - "Бороться, чтобы побеждать!" (книга для учащихся средних и старших классов о классической борьбе), М,1990
2. Алиханов И. "Техника вольной борьбы", М.1977 г.
3. Беккер И.Б., Семенеев С.В. - "О борьбе и борцах", Кишинев, 1983 г.
. Борьба (из серии "Спорт в СССР") - М, изд-во "ФиС", 1979 г.
. Віленський Ю.М., Дубовис М.С. "Ігри в спортивній боротьбі", Київ, "Здоров'я", 1977г.
6. Вольная борьба. Программа для детско - юношеских спортивных школ, специализированных детско - юношеских школ олимпийского резерва и школ высшего спортивного мастерства. М. 1985г.
. Галковский Н.М., Катулин А.З. Спортивная борьба. Учебник для ИФК М. ФиС 1988 г.
8. Дахновский В.С., Лещенко С.С. "Подготовка борцов высокого класса" (для тренеров и спортсменов), Киев, изд-во "Здоровье", 1989 г.
. Дякин А.М. "Юношам о борьбе", М, изд-во "ФиС", 1966 г.
. Иванов Д. - "Это и есть борьба", М, изд-во "ФиС", 1975г,
. Игуменов В. "Схватка", - М, изд-во "Молодая Гвардия".
. Карпинский А.А. "Классическая борьба", Киев, "Здоровье", 1975 г.
. Кожарский В.П., Сорокин Н.Н. "Техника классической борьбы", Москва, Фис, 1978 г.
14. Матущак П.Ф. Сто уроков вольной борьбы. Алма-Ата 1990 г.
. Миндиашвили Д.Г. Контратакующие действия в вольной борьбе. Красноярск 1985 г.
16. Преображенский С.А. "Борьба - занятие мужское", Москва, Фис, 1978 г.
17. Туманян Г.С. Спортивная борьба. 4 тома. М.1998 г.
. Шахмурадов Ю.А. Вольная борьба. М. 1997 г.
19. Ярыгин И. "Ты выходишь на ковер", Москва, "Советская Россия", 1989 г.