Функціональна семантика якісно-оцінних прикметників у науково-популярному дискурсі

Функціональна семантика якісно-оцінних прикметників у науково-популярному дискурсі

Курсова робота

на тему:

Функціональна семантика якісно-оцінних прикметників у науково-популярному дискурсі

напряму підготовки «Філологія» 6.020303

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Визначення поняття «прикметник» та його класифікації

.1 Характеристика якісно-оцінних прикметників у французькій мові та їхня структура

.2 Роль якісних прикметників у французькому реченні

РОЗДІЛ 2. Вживання прикметників у науково-популярному дискурсі

.1 Особливості науково-популярного дискурсу

.2 Функціональне значення місця прикметника у французькому реченні

РОЗДІЛ 3. Аналіз якісно-оцінних прикметників у науково-популярному дискурсі на матеріалі науково-популярних статей з журналів «Sсience et Vie» та «La Recherche»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Додаток 1. Приклади конструкцій, в яких прикметник виконує функцію епітета

Додаток 2. Приклади якісно-оцінних прикметників у функції прикладки

Додаток 3. Приклади якісно-оцінних прикметників у ізольованій позиції

Додаток 4. Приклади якісно-оцінних прикметників у ступенях порівняння.

Додаток 5. Діаграма. Відсоткове співвідношення якісно-оцінних прикметників у різних функціях

ВСТУП

Ця курсова робота присвячена проблемі оцінних значень, які несуть якісні прикметники та засобам вираження цих значень у мові. Розглядаються загальні відомості про прикметник, його класифікацію, оцінку, її структурні елементи, функціональні особливості якісно-оцінних прикметників в цілому та засоби вираження оцінки, зокрема у франкомовному науково-популярному дискурсі.

Широкий функціональний діапазон та складне відображення оцінки якісними прикметниками являють собою одночасно інтерес і складність для дослідження. Прикметники стали предметом дослідження таких науковців, як Ш. Баллі, В.В. Віноградов, В.Г. Гак, Є.А. Реферовська, Р.Л. Вагнер та інші.

Актуальність теми полягає в тому, що якісно-оцінні прикметники мають широку вживаність у франкомовній публіцистиці, займають в ній важливе місце і є недостатньо дослідженими. Вони вирізняються величезним розмаїттям у плані семантичних відносин. Перспектива вивчення якісно-оцінних прикметників визначається теоретичними та практичними потребами, адже за останній час виріс інтерес вчених до виявлення і опису засобів вираження оцінки.

Метою цієї роботи є дослідження засобів передачі оцінки якісними прикметниками, їх функцій та значень у франкомовних науково-популярних текстах на основі статей з різних видань.

Завдання: проаналізувати функціональну семантику якісно-оцінних прикметників у науково-популярному дискурсі; визначити і порівняти існуючі функції прикметників у французькому реченні та зробити узагальнюючі висновки, сформувати власне бачення; обґрунтувати доцільність використання якісно-оцінних прикметників у науково-популярному дискурсі.

Об’єктом дослідження є якісно-оцінні прикметники у французькій мові.

Предметом дослідження є особливості семантики якісно-оцінних прикметників та їх функції у науково-популярному дискурсі.

Методи дослідження: синтез, аналіз, порівняння.

РОЗДІЛ 1. ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ПРИКМЕТНИК» ТА ЙОГО КЛАСИФІКАЦІЯ

Прикметниками називають категорію мовних елементів, функцією яких є синтаксично відноситися до іменника, з яким вони утворюють основу номінальної синтагми (чи групи). Ще Дю Марсе широко застосував до аналізу речення поняття відношення тотожності і відношення детермінації.

Відношення тотожності виражаються в конструкції у вигляді «узгодження прикметника з іменником», відношення ж детермінації відображають «зв’язки між поняттями» [10]. Дю Марсе вважав, що «розум наш уявляє собі думку миттєво…, але коли мова йде про те, щоб виразити думку мовленням, ми повинні її розчленувати, уявити у всіх відтінках за допомогою слів і при цьому користуватись спеціальними знаками для позначення різних відношень між словами».

Роль прикметника - актуалізувати іменник у мовленнєвій ситуації. Як відзначав ще Ш. Баллі, актуалізувати поняття означає ототожнити його з реальним уявленням мовця [1, 87]. Актуалізувати концепт, вважає Є.Реферовська - означає «прив’язати його до конкретної ситуації, застосувати до чогось реального, іншими словами використати його у конкретному комунікативному акті», а одним з головних способів актуалізувати «приховані концепти, носіями яких є іменники, виступає категорія детермінації» [7, 173].

Лінгвісти, вказуючи на спільні ознаки прикметників, зазначають, що іменник надає номінальній групі категоріальний статус і наділяє його конкретним змістом, а прикметники визначають його.

Прикметники належать до класу іменників. Вони змінюються за родом та числом. Після іменників прикметники репрезентують собою найчисленнішу групу повнозначних слів у кожній із флективних мов, до яких належить і французька мова, тобто мов, у яких щонайбільше переважають слова із флексіями (лат. flexio - згинання, відхилення), закінченнями. Це змінні слова, лексичне значення яких знаходить свій повний і однозначний вияв в усій сукупності усталених морфологічних форм повнозначного слова.

За Вагнером прикметники поділяються на дві великі групи: якісні прикметники та означальні або займенникові прикметники [14, 130].

Гак В.Г. класифікував прикметники на дві основні групи: якісні та відносні.

Якісні прикметники виражають змінні ознаки предметів (long, blanc etc.)

Як іменники, якісні прикметники відрізняються за своїм походженням, структурою, сенсом.

1.1 Характеристика якісно-оцінних прикметників

Говорячи про оцінювальну лексику, слід зазначити, що оцінка об’єктів дійсності здобуває відображення у мовному дискурсі у більшості випадків через слово. А прикметники є тією частиною мови, яка має величезне різноманіття оцінювальної семантики. Прикметники - чисті предикати - мають цілий ряд специфічних властивостей, що відображають їх семантику. Зокрема, класичні предикати містять два аспекти, які зазвичай реалізуються разом, у межах одного вислову. Ще одна особливість значення і вживання прикметників полягає у тому, що прикметники поєднують у своїй структурі семантичний та прагматичний аспекти мови, що відображається як у значенні лексичних одиниць, які відносяться до класу прикметників, так і у їх вживанні. Для прикметників як класу слів є характерним наявність суб’єктивно-оцінювальних значень та відповідних конотацій.

Науковці вважають, що прикметники, зокрема якісно-оцінні, виражають постійну (статичну) ознаку предмета, виражену в категоріях роду, числа і відмінка. Кожний предмет може мати різні ознаки, тому це поняття передає різні значення [20]. Наприклад:

- колір: жовтий (jaune), зелений (vert), малиновий (cramoisi)…

матеріал: бетонний (bétonné), металевий (métallique), скляний (vitreux)...

смак: кислий (aigre), солодкий (sucré), гіркий (amer), солоний (salé)...

розмір: широкий (large), довгий (long) , великий (grand), малий (petit),...

відношення до простору: близький (proche), далекий (lointain), лівий (gauche), правий (droit)...; відношення до часу річний (annuel)...

зовнішні і внутрішні властивості: поганий (mauvais), гарний (beau), хоробрий (brave), сміливий (courageux), кмітливий (intelligent)...

Гак В.Г. окрім цих характеристик розрізняв якісні прикметники за формою (long, rond), за відчуттями та враженнями, які виникають у людини (doux, agréable, odieux) тощо. Назви дій і абстрактні N характеризуються за інтенсивністю та іншим ознакам (marche rapide, un grand amour) [3, 104].

Деякі прикметники є багатозначними словами. Той самий прикметник у мові може виражати різні ознаки, пр.: un terrain solide - твердий ґрунт (фізична ознака) - un caractère solide твердий характер (внутрішня властивість людини). Звідси виходить, що значення кожного прикметника розкривається тільки у його зв'язках з іменником. Прикметник теж іменна частина мови. Але семантичною основою у ньому є не предметність, а ознака. Вступаючи у семантичний зв'язок з іменником, прикметник відповідає на питання про предмет: який, яка, яке. На відміну від іменників, форми роду, числа та відмінка прикметників не є самостійними. Вони узгоджуються з аналогічними формами іменників.

До якісних прикметників належать прикметники, що означають прямі, закладені в самій суті предметів ознаки, здатні виявлятися з різною мірою або інтенсивністю: багатий урожай (récolte abondante), мудрий (sage), дикий (sauvage), скупий (avare), білий (blanc)...

Якісні прикметники - джерело експресивно-оцінних характеристик предметів, вони засвідчують зміну ознаки від нейтральної до максимальної міри вияву.

Найістотнішою граматичною ознакою якісних прикметників є їх здатність творити форми ступеня порівняння. Якісні прикметники позначають ознаку предмета і мають три ступені порівняння: позитивний (нульовий) - (positif), вищий (comparatif) та найвищий (superlatif). Вияв інтенсивності ознаки виражається формами вищого і найвищого ступеня порівняння. Позитивний (нульовий) ступінь вказує на якість предмета без порівняння його з іншими за ступенем цієї якості: новий (neuf), старий (vieux), молодий (jeune)... Ступені порівняння якісних прикметників утворюються за допомогою
слів plus та moins: large, plus large, moins large, le plus large, le moins large (широкий, ширший, менш широкий, найширший, найменш широкий). Вищий ступінь вказує на ступінь якості даного предмета у порівнянні з іншими; утворюється за допомогою прислівників plus "більш", moins "менш", aussi "так само", які стоять перед прикметниками, та сполучника que, що стоїть після прикметника. Ці прислівники вживаються для вираження більшим, меншим та однаковим ступенями якості:`hui il est plus chaud qu’hier - Сьогодні спекотніше ніж вчора.

Вищий ступінь порівняння вказує на найбільш високий або найменший ступінь якості; утворюється за допомогою прислівників plus, moins у сполученні з означеним артиклем:est le plus grand fleuve de l'Europe. Волга - найбільша ріка в Європі.

Інтенсивність ознаки може також виражатися приєднанням до якісного прикметника кількісно-означального прислівника, пр.: дуже радий (très content), надзвичайно вдалий (trop réussi), трохи ледачий (un peu paresseux)...

Характерна властивість якісних прикметників - здатність виступати в антонімічні відношення, пр.: добрий - злий (bon - méchant), холодний гарячий (froid - chaud)...

Від цих прикметників можна творити іменники з абстрактним значенням, пр.: сміливий - сміливість (courageux - courage), добрий - доброта (bon - bonté), хитрий - хитрощі (malin- malice)...

Якісні прикметники виражають змінні ознаки предметів (long, blanc etc.)

Як іменники, якісні прикметники відрізняються за своїм походженням, структурою, сенсом.

Структура прикметників. Є прикметники утворені від кореня (court, grand, petit, net), а також за допомогою афіксів (префіксів та суфіксів):

-     дієслівних суфіксів: -iblе, able- (lisible, faisable), з метою позбутися зайвих нагромаджень у реченні -ard (vantard), -if (portatif) та ін.,

-        іменників -ique (démocratique), -aire (solitaire), -el (-al) (culturel, original)

         парасинтетичним способом: in-... -ble (invincible, без in- ці А не вживаються);

         від інших прикметників для вираження ступеню ознаки: -ot (pâlot), -et (propret), -atre (verdâtre);

         від префіксів: з передачею негативної оцінки a- (amoral), in- (im-) (impossible), il- (ir-) (irréalisable), dés- (désagréable), mal- (maladroit).

         префіксами, на позначення ступеня ознаки: archi- (archicélèbre), hyper- (hyperfin), sur- (surréel), sous- (sub) (subtropical), inter- (interactif), extra- (extrafin), super- (superfin), ultra- (ultracourt).

Лише якісні прикметники мають суфікси суб’єктивної оцінки, що передають або зневаження, або ласкаве ставлення (за допомогою пестливих суфіксів) : -asse (savantasse), -issime (richissime), -âtre (jaunâtre), -aud (lourdaud), -et (propret), -ichon (maigrichon), -ot (pâlot) [11, 94-102].

Категорія інтенсивності. Розрізняють три ступені інтенсивності: висока (вище норми) - très, trop, достатня (відповідає нормі) - assez та нижча (нижче норми) - peu, guère. Ступені інтенсивності мають більш різноманітні засоби вираження, крім того до інтенсивності часто додається суб’єктивне забарвлення.

Пр.: Elle est très belle та Elle est adorablement belle.

а) прислівники très, assez, un peu, fort, tout (Il est tout petit), tellement та інші прислівники на -ment: extrêmement, drôlement тощо; вирази: au dernier point та ін.;

б) конструкції ступенів порівняння без вираженого терміну порівняння. Якщо останнього немає, невизначений, то ознака характеризується по відношенню до себе, і ступінь порівняння переходить у ступінь інтенсивності.

Пр.: Il avait le jugement droit avec l'esprit le plus simple (визначення рівнозначне extrêmement simple).

в) дієслівні звороти, подібні до порівняльних конструкцій: plus que, on ne peut plus, qui soit au monde, que je connaisse, tout ce qu'il y a de plus;

г) порівняльні та інші фразеологічні обороти: blanc comme neige, fou à lier;

д) повтори прикметника: Elle est jolie, jolie.

Значення прикметників: вони служать для того, щоб охарактеризувати істоту або неістоту.

1.2 Роль якісних прикметників у французькому реченні

Прикметники - це слова, які позначають ознаку предмета (якісну, відносну або вказівно-означальну) і які дають характеристику іменникам і зазвичай узгоджуються з ними в роді, числі і відмінку. Семантичною основою прикметника слугує поняття якості. Прикметник репрезентує собою комплекс форм, які всі разом утворюють особливу парадигму іменного відмінювання, котра відрізняється від парадигми відмінювань іменників. Семантично прикметники дуже неоднорідні, їхні класифікації різноманітні і спираються як на значення самих прикметників (зелений, червоний і т. ін.), так і на властивості денотатів ([лат. denotatum - позначення] - позначуваний предмет), яких стосуються ознаки; пор.: tissulaire = de tissu (тканинний = з тканини). Прикметник означає непроцесуальну ознаку (якість, властивість, оцінку) і виражає її в синтаксично залежних словозмінних категоріях роду та числа. Номінативна функція прикметників реалізується через поєднання їх з іменниками - назвами предметів, яким властиві відповідні ознаки (властивості).

Загалом вирізняють 2 функції якісних прикметників: функцію епітету та функцію предикатива. Це визначення є суперечливим, через те, що залишає без уваги чисельні випадки, коли прикметник, знаходячись у ізольованій позиції, іноді бере на себе роль прикладки, а іноді виконує функцію означення [14, 153].

Прикметник у функції епітета

1. Знаходячись після означуваного іменника, прикметник-епітет утворює з ним фонетичну групу; він не може розділятися з іменником неважливою паузою.

Якщо прикметник стоїть перед іменником, який він означує, то прикметник-епітет поєднується з ним та його специфічними детермінативами (означеннями).

. Щодо значення (сенсу) прикметник-епітет позначає висловлену якість, невід’ємну від особи або предмету, що виражені іменником.

3.       Прикметник-епітет утворюється за допомогою іменника, який він означує.

Прикметник у ролі прикладки

1. В ролі прикладки, прикметник входить до (є частиною) виразу, в якому встановлюють предикативне судження. Прикметник позначає якість, яка належить особі або предмету.

2.       Зв'язок між прикметником та виразом, до якого він відноситься є чітким, оскільки зв'язок виражений через дієслово. Саме він встановлює зв'язок між прикметником-прикладкою та виразом.

Зв'язок не є чітким, коли він встановлюється без дієслова-зв’язки.

. Прикметник-прикладка може бути представлений у непрямій конструкції: тоді як присудок допускає, щоб дієслово вживалося з додатковим прийменником.

Прикладка, що стоїть перед присудком з'єднана з дієсловом за допомогою comme або que [14, 154].

Висновки до розділу 1

Отже, прикметники грають важливу роль у французькому реченні, адже вони надають йому забарвленості, що допомагає краще зрозуміти речення технічного спрямування. Якісно-оцінні прикметники позначають якість предмета або особи, які вони означують. Вони виконують дві функції: епітета та предикатива. Виконуючи роль епітета прикметники стоять перед або після іменника, яке вони означують. Якщо розглядати прикметник у ролі прикладки, то він не стоїть біля іменника, а пов’язаний із ним за допомогою дієслова-зв’язки.

Найістотнішою граматичною ознакою якісних прикметників є їх здатність творити форми ступеня порівняння.

Характерною властивістю якісних прикметників є здатність виступати в антонімічні відношення. Однією з важливих ролей, що виконують прикметники - актуалізувати іменник у мовленнєвій ситуації. Прикметники можуть бути утворені від кореня, за допомогою афіксів (суфіксів та префіксів). Розрізняють три ступені інтенсивності прикметників: висока - très, trop, достатня - assez та нижча - peu, guère. Часто до інтенсивності додається суб’єктивне забарвлення.

РОЗДІЛ 2. Вживання прикметників у науково-популярному дискурсі

.1 Особливості науково-популярного дискурсу

Дискурс - це комунікативна подія, що обумовлюється взаємозв’язком між мовцем та слухачем і передбачається мовленнєвою поведінкою останніх.

Проблемами дискурсу займається багато науковців. Найбільш повне висвітлення дана проблематика, зокрема науковий дискурс, знайшла у роботах таких вчених як Карасик В.І., Костомаров А.І. та ін.

За В.І. Карасиком дискурс - це текст, занурений у ситуацію спілкування. У той час як під текстом розуміється незалежний, відокремлений від ситуації твір [5, 13].

Костомаров А.І. розглядає дискурс як процес розгортання тексту у свідомості одержувача інформації [6, 23].

Завданням же, зокрема, наукового дискурсу є насамперед доведення певних положень, гіпотез, аргументування, точний і систематичний виклад наукових проблем з метою описати, визначити й пояснити явища природи і суспільного життя, передати суму знань, ґрунтовно викласти результати досліджень.

Було виділено такі типи адресата наукових текстів: спеціаліст у вузькій області дисциплінарного знання (тексти вузькоспеціалізованого характеру); спеціаліст широкого профілю та масовий читач (науково-популярні тексти).

Читацька аудиторія у науковій комунікації є досить однорідною, бо інтенційно заданими реципієнтами наукових дискурсів є люди, які володіють науковими спеціалізованими знаннями, які об’єднують всіх отримувачів повідомлення у деяку спільність професійно параметризованих комунікантів, до якої входить і сам відправник повідомлення.

Проте, як і в будь-якій ситуації, є винятки із загального правила. І цим винятком у нашому випадку виступає своєрідний реципієнт - читач науково-технічного тексту. Зазвичай це має бути людина, що спеціалізується на окремих галузях знань. В нашому випадку ця людина - філолог, для якої важливо ознайомитися із лексичним складом інформаційних матеріалів на обрану нею тематику, із закономірностями його функціонування у мові. Таким чином під дискурсом у даному дослідженні розуміється комунікативна подія, що обумовлюється взаємозв’язком між мовцем та слухачем і передбачається мовленнєвою поведінкою останніх.

У нашій роботі ми досліджуємо семантику якісних прикметників у науковому дискурсі франкомовних текстів. Дана проблематика науково-технічних текстів є дуже актуальною на сучасному етапі розвитку суспільства, адже всі предмети та явища отримують певну оцінку. Завдяки якій поняттям надається характеристика, формується уявлення про їх ознаки.

При визначенні оцінки треба зазначити, що оцінка є суб’єктивним вираженням значущості предметів і явищ навколишнього світу для нашого життя та діяльності, тобто оцінка це розумовий акт, в результаті якого встановлюється відношення суб’єкта до оцінюваного об’єкта з метою визначення його значення для життя та значення суб’єкта. Існують цілі прошарки лексики, які призначені для вираження оцінки. Це в першу чергу прикметники й прислівники, які мають багату різноманітність оцінної семантики.

Раціональність оцінки посилюється за допомогою експресивності й аффективних прикметників, тобто серед оцінних виразів виокремлюється особий клас слів, які містять аффективність в своєму значенні (прикметники stupéfiant (приголомшливий), excellent, parfait (чудовий), invraisemblable; incroyable (неймовірний), effrayant, terrible (жахливий).

Отже, філологи, добре обізнані з основними поняттями досліджуваної ними науково-технічної теми, можуть оперувати даними поняттями, проявляти інтерес до цієї проблематики, особливостей та перспектив розвитку даної області науково-технічних знань.

2.2 Функціональне значення місця прикметника

Місце прикметника відносно іменника - одне з найбільш дискутуємих питань французької граматики. В теоретичнім плані слід перш за все з’ясувати, наскільки регулярно пов’язана зі зміною позиції зміна значення прикметника, чи утворює, відповідно, його місце особливу граматичну категорію та яке загальне значення цієї категорії.

Постпозиція - немаркований член протиставлення, основна позиція прикметника як частини мови. Це проявляється у наступному:

а) у постпозиції може бути будь-який прикметник, тоді як у препозиції - лише якісний;

б) лише в постпозиції прикметник може бути домінуючим членом синтагми: une vieille amitié, але une amitié vielle de dix ans; un long voyage, але un voyage extrêmement long;

в) слово, яке знаходиться у постпозиції, набуває статус прикметника: le vent debout, un chapeau paille;

г) зазвичай при популяризації значень пряме значення зберігається у постпозиції, тоді як переносне - у препозиції (un homme triste - un triste personnage).

Роль, яку виконує прикметник у реченні визначається завдяки місцю, яке він займає.

Основна опозиція. Вона включає два значення: специфікацію та кваліфікацію (у вузькому значенні терміна). Специфікація виражає обмежувальну ознаку, зазвичай реалізується в постпозиції. Кваліфікація - неспеціальна ознака предмета, його характеризація в суб’єктивно-оціночному відношенні реалізується в препозиції. Оскільки маркованою є препозиція, розглянемо типи значень, що реалізуються в цій формі. Якщо характеристика повідомляє не для того, щоб показати специфічні ознаки даного предмета, то вона може бути або дуже загальною, або вже відомою і, відповідно, мати або напівслужбовий, або оцінюючий характер.

. Препозитивне означення виражає найбільш загальну властивість предмета, що виражається в опозиціях: grand/petit, bon/mauvais, jeune/vieux, a саме: його розміри (une grande maison; une petite ville), молодість та старість (une vieille femme, un jeune avocat), загальну суб’єктивну оцінку (bon, beau, mauvais; petit, vieux, pauvre в переносному значенні), відповідність/невідповідність ідеальному уявленню про предмет (un vrai savant, de la fausse monnaie, du pur coton). З віддієслівними іменниками прикметник виражає інтенсивність, тривалість (une grande surprise, un gros buveur, une vieille querelle), часову характеристику : un ancien député ; son futur gendre.

Прикметники, що входять в те саме семантичне поле, що і зазначені вище, можуть також бути в препозиції. Наприклад, синоніми grand: Il prit sa canne, un formidable bâton de chêne... Et il regarda l'énorme gourdin qu'il faisait tourner. Інші прикметники, значення яких зводиться до опозиції grand/petit (інтенсивність) або bon/mauvais (оцінка), частіше знаходяться в препозиції. Пр: affreux, agréable, amical, ardent, brusque, charitable, colossal, cruel, extrême, etc.

2. Виражаючи найзагальнішу характеристику предмета, препозитивний прикметник набуває напівслужбову функцію, наближуючись за своїми значеннями до детермінативів або афіксів. Він виражає:

а) ідею кількості (подібно квантитативам): les nombreux adhérents, l'unique espoir;

б) приналежність (подібно посессивам): son propre fils;

в) відомість/невідомість об’єкта: le nouveau sujet (= encore un); l'étrange conduite (= inconnue d'avance); la vieille histoire (= connue);

г) значення, зіставлені з афіксами: une petite maison (=une maisonnette); ancien député (= ex-député).

. На відміну від постпозитивного, яке виражає додаткову інформацію та входить до складу реми, препозитивний прикметник може входити до теми, виражаючи характеристику, відому співрозмовникам заздалегідь. В цьому випадку прикметник, супроводжуючи іменник зазвичай з означеним артиклем, підкреслює зв’язок з попереднім контекстом, виражаючи враження, яке мовці вже отримали від даного об’єкта або отримують його у момент, що описується даним виразом.

Пр.: Il ouvrit la porte pour sortir; mais il s'arrêta sur le seuil, surpris par une splendeur de clair de lune telle que l'on n'en voyait presque jamais.... Il se sentit soudain distrait, ému par la grandiose et sereine beauté de la nuit pâle. Прикметники, не вносячи нової інформації (загальний зміст включено до іменника - la beauté de la nuit), акцентують увагу на внутрішньому стані персонажа. При означеному артиклі послідовність прикметник + іменник частіше, ніж іменник + прикметник. В позиції підмета (тема) прикметник + іменник відносно частіше, ніж в позиції предикатива (рема), де домінує іменник + прикметник.

4. Вже в 1-му та 3-му значенні препозитивний прикметник не виконує суто інформативну функцію, але виражає оцінку. Тому відносні прикметники, а також якісні, що показують об’єктивні властивості предметів, в препозиції набувають афективний відтінок та можуть отримувати ознаку інтенсивності.

Пр.: une forêt sombre та une sombre forêt; або інший приклад: Il est bien invraisemblable que je revoie ma désormais sédentaire et forcément parisienne chienne de vie.

Отже, в препозиції прикметник часто тяжіє до оціночного значення, в постпозиції - до нейтрального. Цим пояснюється, що в розмовній мові в препозиції виявляється один прикметник з трьох, в літературній - один з двох, а в науковій - один з десяти.

Нейтралізація. Байдужість до позиції властиве переважно оцінним прикметникам, які можуть зберігати своє значення в обох положеннях: une terrible nouvelle - une nouvelle terrible; une splendide maison - une maison splendide; un éminent savant - un savant éminent.

Деякі прикметники, що вживаються зазвичай в препозиції, можуть без зміни значення вживатися в постпозиції та навпаки. Це пов’язано зазвичай з використанням прислівників інтенсивності або повноти ознаки.

Пр.: un grand appartement и un appartement très grand; un livre intéressant и un très intéressant livre (сказати *un intéressant livre неможливо) [3, 109].

Асемантична функція. Лексикалізація. В деяких випадках місце прикметника пояснюється не семантичними особливостями, але лише традицією, або просодичними факторами. Часто в певній позиції прикметник утворює єдине семантичне ціле з іменник (un jeune homme, la blanche neige, les vertes prairies), a також виступає як звичайний традиційний епітет: la douce France, la perfide Albion. Один і той же прикметник може лексикалізуватися в різних позиціях: un coup bas и les bas morceaux; la Haute Cour - Верховний суд та la Chambre Haute - Верхня палата; позиція прикметника може закріпитися у складі фізіологічних одиниць: pleurer à chaudes larmes.

Дистинктивна функція. Різниця в позиції може свідчити про зміну значення прикметника. Зазвичай в препозиції він набуває переносного значення: Ср.: un grand homme та un homme grand; un méchant livre та un livre méchant; des cheveux noirs та de noirs desseins.

Прикметник у ізольованій позиції

Відділений від іменника або займенника прикметник, що належить до них, може бути розділеним або просто паузою у вербальній формі, або комою на письмі.

Прикметник має лише описове значення і служить для характеристики позиції, в якій він знаходиться.

французький мова прикметник речення

Висновки до розділу II

Роль, яку виконує прикметник у реченні залежить від місця, де він стоїть. Прикметник можна відділити від іменника за допомогою незначної паузи у вербальній формі або комою на письмі, що таким чином надає змогу підкреслити ту чи іншу ознаку оцінювального об’єкта. Існують деякі прикметники, у яких змінюється значення відносно того, де вони стоять: перед або після іменника.

РОЗДІЛ 3. Аналіз якісно-оцінних прикметників у науково-популярному дискурсі

Предметом дослідження статей технічного спрямування є якісно-оцінні прикметники, які детермінують та актуалізують іменники. Матеріалом аналізу стали французькі щомісячні журнали «Science et vie» та «La Recherche». Наукові журнали є однією із головних складових наукової літератури <#"700908.files/image001.jpg">