дипломної роботи зумовлена логікою та завданнями дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і списку використаної літератури.
Розділ 1. Науково-лінгвістичні засади дослідження авторських новотворів
1.1Визначення неологізмів як лінгвістичного явища
Виникнення нових слів у мові - процес перманентний. Його перебіг у різні періоди історії літературної мови відбувається нерівно, з неоднаковою інтенсивністю. Кінець XIX - початок XX ст. позначився значними суспільними змінами, економічними, соціальними та політичними катаклізмами, викликав появу величезної кількості нових реалій і понять, які потребували номінації. Так, у порівняно короткий часовий відтинок лексико-семантична система української мови поповнюється великою кількістю різноманітних інновацій, що зумовило справжній неологічний прорив.
Інтенсифікація інноваційних процесів зумовлює підвищення інтересу лінгвістів до проблем неології взагалі (Е.І. Ханпіра, О.Г. Ликов, В.В. Лопатін, М.О. Бакіна. О.А. Габінська, О.А. Земська, А.О. Брагіна, А.В. Березовенко та ін.), української зокрема (Г.М. Віняр, О.А. Стишов, Д.В. Мазурик, А. Самойлова та ін.), спонукає до осмислення природи неологізмів і до систематизації неологічного матеріалу [50, с. 220].
Досліджуючи процес неологізації, лінгвісти вкладають різний зміст у поняття неологізму. По-перше, неологізмом вважають слово або його лексичний зміст, що, на відміну від загальновідомих і узвичаєних лексичних одиниць чи їхніх традиційних значень, характеризується новизною і сприймається як незвичне. Тобто до неологізмів зараховують лексико-семантичні одиниці, які позначені стилістичним "відбитком свіжості". На цьому свого часу наголошував М.М. Шанський, який відзначав, що нове слово є неологізмом лише доти, доки мовець усвідомлює його предметно-логічну новизну або стилістичну своєрідність. По-друге, у лінгвістиці відоме й інше, хронологічне розуміння неологізмів. Зміст цього поняття значно ширший: воно охоплює всі нові явища в царині лексики або лексичної семантики, які виникли протягом певного, заздалегідь визначеного періоду, незалежно від того, чи відчувається в них стилістичний відтінок свіжості і незвичності, небуденності, чи він уже стерся, чи, може, не відчувався навіть у момент самої появи неологізму.
Ці два розуміння неологізму істотно відрізняються одне від одного.
Найновіші праці, що сконденсовано подають визначення неологізмів, звичайно враховують обидва названі вище підходи, хоч і з певними відмінностями. Зрештою, незважаючи на деякі розбіжності в дефініціях, поняття неологізмів зводяться до двох формулювань:
) неологізми - це слова або мовні звороти, створені для позначення нового предмета, явища чи вираження нового поняття;
) неологізми - слова, а також їхні окремі значення, сполучення слів чи вислови, які або з'явилися в мові на певному етапі її розвитку і новизна яких усвідомлюється мовцями (загальномовні неологізми), або були вжиті тільки в якомусь тексті, ситуації спілкування чи в мові певного автора (стилістичні, або індивідуально-авторські, неологізми - оказіоналізми). Незважаючи на ґрунтовність цих обох визначень, їх не можна прийняти як повністю вичерпні, оскільки вони охоплюють не всі різновиди інновацій, а також ураховують не всі їхні особливості та нюанси. Активний процес перетворення таких слів в одиниці загальномовного словника підтримується мовною модою.
Отже, неологізми - це слова, словосполучення, фразеологізми, окремі їхні значення, що з'явилися на певному етапі розвитку мови для позначення нових реалій і понять, актуалізація яких зумовлена соціальними і територіальними чинниками функціонування літературної мови, а також оказіоналізми (індивідуально-авторські новації), використані одноразово в мовній практиці певного автора, видання, редакції чи в конкретному тексті.
Новизну цих номінацій усвідомлюють мовці.
Неологізми - складний і неоднорідний масив лексики. Зосереджуючи увагу на хронологічному змісті поняття неологізм, або інновація, розглядаються також нові загальномовні лексичні явища, що зародилися й вживалися в українській мові в попередній період. Крім того, зважаючи на брак в українській лексикографії словників нових слів і значень, непослідовну їхню фіксацію в матеріалах Лексичної картотеки Інституту української мови НАН України, точно визначити час появи тих чи інших нових лексико-семантичних одиниць часто досить складно. Поряд із загальномовними неологізмами виникає також потреба розгляду індивідуально-авторських утворень.
Загальномовні інновації в українській мові істотно домінують. З-поміж таких неологізмів виокремлено кілька груп. Досить численну з них становлять одиниці на позначення нових понять, явищ чи предметів, тобто позасинонімічні неологізми: полтергейст - містичні явища та процеси, які неможливо пояснити (стугоніння, пересування предметів тощо).
Розрізняють також синонімічні неологізми, що по-новому передають ставлення мовця до вже відомих понять, явищ, предметів, виділяючи в них своєрідну, досі не відому чи не помічену особливість, рису: спринтер (1, с. 224) - бігун, пловець на короткі дистанції.
Серед нових слів, що активно поповнюють лексико-семантичну підсистему будь-якої мови, помітне місце займають словотвірні неологізми. Кожна лінгвальна система використовує закладені в ній можливості морфемного поєднання, а також постійно залучає іншомовні морфеми: кіберцентр (1, с. 223).
Збагачення словника відбувається також завдяки процесу зміни семантики ряду відомих лексичних одиниць, тобто за рахунок семантичних неологізмів. Майже ніколи неологізми не творяться заново, з невідомих у мові елементів [57, с. 60]. Найчастіше використовуються відомі слова, семантичний компонент яких (семема) виявляє потенційну здатність до переносного вживання, а згодом усталюється як переносне самостійне значення: саркофаг - спеціальна споруда над ядерними реакторами, установками, призначена для захисту довкілля від радіоактивних речовин.
Досить інтенсивно продукуються в українській мові й індивідуально-авторські неологізми, чи, як ще їх називають, оказіоналізми. Їх варто розглядати як складне явище системного (реалізація словотвірних можливостей, закладених у системі певної мови) і асистемного (не нормативність, функціональна й експресивна зумовленість, створення для ситуативних потреб) характеру. Як правило, це позанормативні периферійні лексичні елементи, створені переважно зі стилістичною метою - увиразнення якоїсь ситуації, образу, фрагменту дійсності, на що вказує контекст. Основна сфера функціонування таких одиниць - художній та розмовний стилі. Досліджуваний період характеризується великою кількістю індивідуально-авторських оказіоналізмів у мові І. Драча, що зумовлено взаємодією позамовних і внутрішньомовних чинників. Функціонуючи в мові поета, оказіоналізми виконують номінативну, когнітивну, експресивно-оцінну функції.
Поряд із терміном індивідуальний новотвір, або оказіоналізм, у мовознавчій літературі паралельно використовують такі назви цього поняття, як індивідуальні слова, авторські, індивідуально-авторські неологізми, стилістичні, індивідуально-стилістичні неологізми, неологізми контексту, одноразові неологізми, літературні неологізми, слова-саморобки, слова-експромти, слова-метеори, неологізми поета, поетичні неологізми. На означення незвичних слів, створених відповідно до ситуації, випадку чи контексту з переважною настановою не на номінацію, а на експресію, стилістичну маркованість тощо, у сучасній україністиці закріпився термін оказіональне слово, або оказіоналізм. Серед диференційних ознак оказіоналізмів дослідники називають такі:
) регулярна відтворюваність (не відтворюваність);
) словотвірна похідність;
) не кодифікованість;
) функціональна одноразовість;
) експресивність;
) номінативна факультативність;
) синхронно-діахронна дифузність;
) індивідуальна належність.
Мовний матеріал засвідчує найрізноманітніші стилістичні функції оказіоналізмів. У кожному окремому контексті вони використовуються як виразний малюнок-характеристика кого- або чого-небудь, причому, як позитивно-оцінного (сонцеголовим (1, с. 332)), так і негативно маркованого характеру (чортовійськового (1, с. 261)).
Також існують такі класифікації функцій оказіональних слів:1) функція оказіонального слова знаходиться у прямій залежності від авторської мети;
) матеріальна організація оказіоналізма і роль, яку він виконує, взаємозумовлені.
Номінативна функція оказіональних слів полягає в найменуванні того, що важко передати, для чого у літературній мові не існує прямого визначення. У творенні інновацій як номінативних одиниць велику роль відіграє аналогія. Формуючись, оказіоналізм не проходить шлях від знака повідомлення до знака найменування.
Враховуючи дериваційні можливості новотворів, їхні стильові та стилістичні особливості, можна виділити такі групи.
Оказіональні деривати, утворені продуктивними словотвірними типами, моделями, а часто за аналогією: зеленокрилий (1, с. 224), зеленоступінчатий (1, с. 224) тощо.
Меншу за обсягом групу становлять оказіоналізми, що входять до складу нових, незвичних, нетрадиційних словотвірних типів, моделей, не зафіксованих у попередні періоди розвитку української мови, а також поодинокі лексеми, у словотворчій структурі яких виступають нові форманти.
В оказіональному словотворенні відзначено активізацію поєднання афіксів із твірними основами-абревіатурами, зокрема ініціальними: грохочуть БєлАЗи (1, c. 228) - автомобілі Білоруського автомобільного заводу.
Деривати нерідко продукуються із наперед визначеною стилістичною метою - ними досягається створення високої експресивності усного чи писемного мовлення, його влучності, дотепності, іронічності, гротескності, розвінчання когось тощо.
Демократизація в мові ХІХ-ХХ ст., зростання рівня освіченості, зокрема володіння іноземними мовами, сприяли новій тенденції - творенню оказіоналізмів із запозиченим графічним складником.
Фактичний матеріал засвідчує ще ряд випадків неординарного оказіонального словотворення, зокрема сполучуваності кореневих та афіксальних морфем: абиякість.
Відзначені оказіональні утворення не можуть бути обєктом нормативної лексикографії: теоретично їх у мові може з'являтися безліч. Однак такі слова почасти розглядаються в дослідженні, оскільки вони є продуктом дії тих самих словотвірних тенденцій, які спостерігаються в процесі неологізації.
У сучасній лінгвістиці спостерігаються не тільки різні погляди вчених на неологізми, але й нетрадиційні класифікації цих лексико-семантичних одиниць. Враховуючи те, що новизна може стосуватися або лише семантики слова (новація за змістом), або тільки його матеріальної форми, або одночасно і змісту лексеми, і її форми, розрізняються такі типи неологізмів (неолексем):
Новоутворення - слова, що відзначаються новизною форми. У них відомі морфеми виступають у незвичних поєднаннях, утворюючи слова із зовсім новими значеннями: україно-ментальний - характерний для ментальності українців.
Трансформації - слова, у яких нова форма поєднується із значенням, яке передавалося раніше іншими лексичними засобами. Власне, це синонімічні неологізми, які становлять у сучасній українській мові кількісно обмежену групу. Вони з'являються в мові здебільшого з метою надання більшої емоційності найменуванням предметів чи осіб, які мали до цього стилістично нейтральну назву. Такі одиниці відображають тенденцію до активізації вживання експресивніших форм, до необхідності вдосконалення мовного механізму: елеватор (1, с. 222) - зерносховище.
Семантичні неологізми - слова, у яких нове значення передається формою, наявною в мові. Серед таких одиниць доцільно виділити два різновиди:
а) слова, що повністю змінюють своє значення, втрачаючи всі властиві їм раніше;
б) слова, у семантичній структурі яких виникає ще один лексико-семантичний варіант (ЛСВ) при збереженні всіх попередніх.
О.А. Стишов, наприклад, виокремлює такі групи неологізмів [51, с. 7]:
Новотвори. Збурення політичного життя, яке настає в передвиборний період, позначається створенням ситуативних лексем-оказіоналізмів: буржуї-аксельбанти (1, с. 211).
Запозичення. На відкритість сучасного українського суспільства, розвиток економічних і культурних звязків України із західними країнами українська мова відреагувала масовим запозиченням чужих слів: арт-салон, брифінг, ваучер, екстрадиція, імідж, креативний, мас-медіа, піцца, хіт, кіберцентр (1, с. 223).
Моментальні входження нових явищ дійсності - предметів, процесів, абстрактних понять. Одним з найважливіших джерел розвитку словникового складу мови є номінативна діяльність її носіїв. Під номінативною діяльністю розуміють створення слів для позначення нових явищ дійсності - предметів, процесів, абстрактних понять. Важливе значення має також походження інновацій - чи це неологізми-запозичення, чи неологізми на основі питомої лексики. Щодо першої групи відомо, що вони входять до мови-реципієнта разом із реалією або поняттям і відразу ж засвоюються. Інтенсивність процесу освоєння неолексем названої вище другої групи має різні етапи, які визначаються названими чинниками. Позитивною рисою абревіатури є те, що та сама кількість інформації передається набагато меншою кількістю знаків, ніж у текстах без абревіації, наприклад: Чорнобильська АЕС (1, с. 221). Але абревіатурами не слід зловживати. Треба дотримуватися норм, які впорядковують використання складноскорочених слів у різних стилях мовлення. Надуживання абревіатурами робить мовлення штучним, незграбним, а то й незрозумілим.
Неологізми творяться за наявними в мові моделями. Наприклад, за зразком біологія, геологія, зоологія утворено слова вірусологія, дельфінологія, спелеологія, за зразком атмосфера, стратосфера утворено слово біосфера - оболонка Землі, яку заселяють живі істоти; за типом бібліотека, картотека утворено фільмотека, дискотека, слайдотека. На взірець давно вживаних у мові слів буряківник, кукурудзівник, лісівник творяться нові назви людей за фахом: звірівник, маралівник, рисівник, чаївник. Утворення зі складником -вод на позначення тих самих понять лісовод, рисовод є дублетами, які нічого нового не додають, а тільки засмічують мову. Компонент -вод закономірний в утвореннях типу вагоновод, екскурсовод, пов'язаних з дієсловом водити, а не доглядати, відгодовувати чи вирощувати.
Поява й існування неологізмів виправдана лише тоді, коли є потреба у виконанні певної називної або художньо-зображувальної функції. Коли такої потреби немає, новотвір зайвий і позбавлений перспективи закріпитися в лексичному складі мови. Не прищеплюються в мові ті неологізми, що не відповідають її лексичній системі, граматичній будові або фонетичним закономірностям. Приміром, штучно створені і занесені в деякі словники неологізми гружчик, грузовик, золушка, новомісяччя, щелкунчик у мовній практиці витіснені більш удалими відповідниками: вантажник, вантажівка, попелюшка, молодик (новий місяць), лускунчик.
1.2Шляхи виникнення індивідуально-авторських новотворів
Перебуваючи в постійному русі, мова безперервно розвивається, вдосконалюється, маючи своє сьогодення, минуле і майбутнє. Збагачення словника - це один з найважливіших факторів розвитку мови, свідчення його динамічного характеру. Лексика мови знаходиться в стані безперервної зміни у відповідності з мовними законами. З розвитком суспільства з'являються нові предмети, явища, вони втілюються в нових словах і нових значеннях.
Проблема виникнення та вживання нових слів завжди цікавила лінгвістів, особливо в нашу епоху, епоху кризи економіки, характерною рисою якої стала розкутість мови, ослаблення «внутрішнього цензора» і як наслідок - велика кількість всіляких новоутворень.
Проблеми новоутворень в різний час присвячували роботи такі вчені, як І.І. Срезневський, П.Д. Первов, А.Г. Горнфельд, Г.О. Винокур, А.І. Смирницький, М.І. Фельдман, В.В. Виноградов. Найбільш активно нові слова досліджуються у вітчизняному мовознавстві починаючи з 60-х років ХІХ століття, про що свідчать монографії, дисертаційні дослідження, численні статті, в яких новоутворення розглядаються в різних аспектах: словоутворюючому, лексикологічному, соціолінгвістичному, нормативному, стилістичному (роботи О.А. Александрової, М.А. Бакіної, О.А. Габинской, Г.Є. Гончаренко, Е.А. Земської, В.П. Ізотова, М.Ц. Калниязова, В.В. Лопатіна, А.Г. Ликова, М.С. Зайченковой, Н.З. Котеловой, Р.Ю. Намитоковой, Л.П. Крысина, В.В. Панюшкіна, І.С. Улуханова, Э.И. Ханпиры, Н.М. Шанського, Л.В. Егліт та інших). Інтенсивне поповнення словника новими словами, активне слововиробництво, відзначаються останнім часом, є факторами безперечними, а необхідність їх лінгвістичного дослідження очевидна.
Як показують спостереження, новоутворення останнього часу широко представлені в українській мові. Джерелом мовного матеріалу також є мова періодичної преси. Це пояснюється тим, що газета, як один з видів масової комунікації, різнобічно і швидко відображає події кожного нового дня. У наші дні газета - самий чуйний реєстратор нових слів, значень, виразів. Вона значно швидше всіх інших жанрів письмової мови відображає зрушення, які відбуваються у всіх сферах життя суспільства, і в більшості випадків є першим письмовим джерелом, що фіксує появу нових слів, значень і виразів, які претендують на входження в лексику.
Поява нових слів безпосередньо в мові газети і, крім того, «посередництво газети» при переході нових слів у загальноспоживчу лексику - все це може служити ілюстрацією особливостей словотворчих процесів у мові. Крім того, саме в газеті виникають і визначаються багато важливих тенденцій розвитку сучасної літературної мови.
Аналіз новоутворень у цих тимчасових рамках дозволить зробити деякі висновки про появу нових слів у межах певного відрізку часу, визначити зростання або згасання продуктивності тієї чи іншої словотвірної моделі або морфеми, встановити найбільш активні ланки тогочасних словотворчих процесів.
Кожне новоутворення аналізується з урахуванням конкретного оточення, особливостей його вживання в певному контексті. Зафіксовані слова називаються об'єднуючим терміном «новоутворення». В лінгвістиці досі немає загальноприйнятого розуміння термінів «неологізм», «оказіоналізм», «потенційне слово».
При широкому тлумаченні до неологізмів відносять нові факти мови, різні індивідуально-авторські утворення, нові фразеологічні обороти. При вузькому розумінні терміна до неологізмів відносять ті нові одиниці лексичної системи мови, які виникли в силу суспільної потреби дати ім'я новому предмету або висловити нове поняття і які функціонують у мовленні як готові.
Відсутність єдиного визначення базового поняття «неологізм» пояснюється відмінністю висунутих критеріїв. Так, В.Г. Дак, вважаючи головним часовий критерій, що визначає неологізми як «нові слова, що виникають на пам'яті застосовує їх покоління». Л.В. Сахарный, спираючись на критерій входження/не входження новоутворень в мову, підкреслює, що «вони до тих пір лише залишаються неологізмами поки остаточно не освояться з мовою...» [49, с. 47].
Найбільш повним представляється нам визначення Н.З. Котеловой, яка під новими словами розуміє як власне нові вперше утворені або запозичені з інших мов слова, так і слова, відомі в українській мові і раніше, але чи вживання обмежене, за межами літературної мови або пішли на якийсь час з активного вживання, а зараз стали широко вживаними, а такі похідні слова, які б існували в мові потенційно і були утворені від давно утворюваних слів з відомим моделям лише в останні роки (їх реєструють письмові джерела тільки останніх років).
У зв'язку з неоднозначністю самого поняття «неологізм» є різнобій у класифікації нових слів. Серед новоутворень української мови виділяються дві категорії: неологізми і оказіоналізм (останні на словоутворюючому рівні диференціюються на потенційні і оказіональні слова). Термін «оказіоналізм» широко використовується в лінгвістичній літературі, але загальновизнаного визначення оказіонального слова немає. Очевидно, це пов'язано з неоднорідністю класифікаційних ознак, покладених в основу визначення терміна.
Н.М. Шанський за основу приймає відсутність відтворюваності, відмовляючи оказіоналізмам в статусі слова: «Це морфемопоєднання, існуючі в якості певних нормативних одиниць тільки в тому або іншому контексті і не володіють, тим самим, основною властивістю будь-якої одиниці мовного стандарту - відтворюваністю» [68, с. 310].
А.Г. Ликов підкреслює, що специфіку оказіонального слова слід шукати саме на шляхах багатоознаковості. Серед основних ознак оказіоналізмів А.Г. Ликов виділяє наступні: приналежність до речі, творимість, оказіональність як лексичну форму вираження суперечності між мовою та мовленням, ненормативність, функціональну одноразовість, залежність від контексту, своєрідність лексичного значення, експресивність, номінативну факультативність, синхронно-диахронную дифузність, ознака новизни, індивідуальну приналежність [37, с. 86]. Серед зазначених ознак дев'ять (приналежність до речі, творимість, ненормативність, функціональна одноразовість, експресивність, номінативна факультативність, синхронно-диахроная дифузність) відрізняють оказіональне слово від канонічного, узуального.
У лінгвістичній літературі виявляються дві тенденції, спрямовані на розмежування або не розмежування потенційних і оказіональних слів. Перша тенденція реалізується в роботах Г.О. Винокура, Е.А. Земської, М.А. Бакіної, М.У. Калниязова, Л.І. Джоглидзе, Н.А. Богданова та інших. Інша тенденція представлена в роботах А.Г. Ликова, В.М. Хохлачевой, В.В. Лопатіна. О.А. Габинской, Л.І. Загрузний, Е.А. Жигаревой та інших. В.В. Лопатин об'єднує під загальною назвою «оказіональні» і потенційні оказіональні слова, відсутні в мовній традиції, отже, такі, що створюються в момент мовлення, тоді як усі інші слова в момент мовлення відтворюються як готові одиниці мови» [39, с. 70-71].
Протиставлення даних розрядів має сенс лише при словоутворюючому аспекті дослідження: потенційні слова утворюються за продуктивними словоутворюючими моделями, а оказіональні - за малопродуктивними, непродуктивними і оказіональними моделями. Ступінь продуктивності моделей враховується, але не є основною, отже, розмежування потенційних і оказіональних слів не представляється необхідним. Це дозволяє застосувати об'єднуючий термін «оказіональні слова» і синонімічні - «новоутворення» і трактувати їх як новоутворення, що характеризуються індивідуально - мовною приналежністю і не відтворюваністю загалом, мовою.
Природно, що зазначені екстралінгвістичні чинники не могли не позначитися на номінативному фонді української мови. У зв'язку зі зміною суспільної ситуації відбувається закономірне оновлення мови. Інноваційні процеси дозволяють відтворити «номінативний образ епохи» і картину світу тогочасної України. Незважаючи на те, що впливу зовнішніх факторів належить суттєва роль у розвитку словникового складу мови, далеко не завжди лексичні зміни знаходяться в прямій залежності від екстралінгвістичних причин. Поповнення словника регулюється факторами не тільки зовнішнього, але і внутрішнього порядку. Як зазначає Б.А. Серебренников, вже саме функціонування мови як знаряддя комунікації «здатне породити імпульси таких змін, які самі по собі не є залежними від народу» [51,с. 102].
Внутрішні перетворення менш помітні. Обумовлені ними новоутворення не позначають нових предметів і понять, вони використовуються для найменування вже існуючих реалій, які раніше позначалися або описово, або вже відомим у мові окремим словом. В силу цього вони менш помітні, експресія новизни в них виражена не так яскраво; в ряді випадків їх виявлення пов'язане з відомими труднощами. Мабуть, ця обставина, а також складність, недостатня розробленість загальної проблеми внутрішніх законів розвитку мови пояснюють той факт, що внутрішньо-системні новоутворення, як правило, залишаються поза увагою дослідників. Внутрішньо-системні новоутворення різноманітні як за своєю природою, так і за характером виконуваних ними функцій. Автономні процеси, що відбуваються всередині лексичної підсистеми мови, опосередковані зовнішніми стимулами. Останнє приводить в дію мовний механізм, який прагне дати вже відомому поняття зручне для даного стану мовної системи позначення, що відповідає тим чи іншим тенденціям в сучасному розвитку. Таким чином, зовнішні стимули як би «оформлюють» внутрішньомовні фактори.
Значна частина лексичних інновацій, що виникли для перейменування вже відомих понять, є результат дії породжуючої функції мовної системи, яка робить можливим появи тих чи інших членів словотворчої ланки, ніколи не існуючої у мові у своєму повному складі. До своєї появи подібні інновації існували як би потенційно, в силу чого ті чи інші реалії позначали період часу описово.
Одним з потужних внутрішньомовних стимулів, що забезпечують появу нових словникових елементів, є також тенденція, яка отримала назву «мовної економії» (О. Еперсен) або «закон економії мовних зусиль» (А. Мартіне). Дія цієї закономірності проявляється в тому, що в процесі вживання мови здійснюють відбір найбільш раціональних для цілей спілкування мовних засобів. Це відповідає культурному прагненню сучасного суспільства до збільшення інформативності тексту за рахунок його скорочення, а також певним прагматичним прагненням - економії площі друкованої продукції і часу усних повідомлень. Зазначений внутрішній стимул знаходить своє вираження в заміні словосполучень, що носять, як правило, характер стійкої мовної номінації, найменуваннями, як більш економічними за своєю формою.
Широко відомо й інше явище словотворчого порядку, що служить джерелом значної кількості внутрішньо-системних новоутворень, - абревіація, яку також пов'язують з раціоналізацією мови. Не дивлячись на певні недоліки, абревірувані слова дійсно економні, бо значно скорочують «площу» словесних знаків: красноярської ГЄС (1, с. 306), рокоче БєлАЗ (1, с. 241), НТР (1, с. 221), БСЄ (1, с. 220).
Економія мовних засобів може проявлятися не тільки в появі новоутворень, але і в запозиченні слів з яких-небудь інших мов. Процес запозичення в цьому випадку здійснюється не з метою номінації нових для української дійсності реалій, а з метою більш раціонального вираження тих чи інших вже відомих понять; тобто, пов'язаний з законом економії. Прагнення до економії мовних засобів вираження, змикається з іншим внутрішнім стимулом збагачення словникової мови - тенденцією до регулярності (типовості) внутрішньомовних відносин. Вона виражається в намаганні мовців до скорочення складних, складових найменувань, розчленована форма яких вступає в протиріччя з цілісністю і єдністю їх номінативної функції.
Цей процес, відомий ще до революції, призводить до виникнення в надрах розмовної та спеціально - професійної мові слів - універбатів, що представляють собою короткі неофіційні найменування понять. Отже, відбувається процес універбації (стягнення). Цей процес досить активний в сучасній українській мові. Незважаючи на негативне ставлення ревнителів норми до таких утворень, виробництво таких слів можна назвати масовим. Не вступаючи в суперечку про смаки, можна стверджувати, що факт залишається фактом: такі слова відіграють важливу роль у сучасній розмовній мові, де прагнення до оперативності викладу особливо відчутно.
В якості причини, що обумовлює появу новоутворень, які не позначають нові реалії, виділяють і прагнення до узагальнення. Дане явище визначається для надання загально-родової назви однотипних явищ, видів, понять. Саме цей внутрішній стимул сприяв, наприклад, тому, що речовини, що прискорюють і полегшують пристосування організму до умов навколишнього отримали назву «адаптогенів». Різного роду апарати та пристрої для запису зображення та звукового супроводу на магнітну стрічку (відеокамера, відеомагнітофон тощо) були узагальнені в родовому понятті «відеотека». Громадські, профспілкові організації, що не є розпорядчими органами влади, отримали назву «неурядові».
К.Д. Ушинський зазначав, що "мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший звязок, що зєднує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле. Воно не тільки виявляє собою життєвість народу, а є цим життям. Коли зникає народна мова - народу нема більше!"
Мова формує людську духовність, відчуття краси слова й образу. Рідне слово є знаряддям для кожної людини. В.О. Сухомлинський писав: "Тільки той може осягнути своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим імям своєї родини…" [60, с. 52].
Помітне місце займає проблема перекладу неологізмів, тобто нових слів, що з'явилися в мові в зв'язку з розвитком громадського життя і виникненням нових понять. Особливо багато неологізмів з'являється в науково-технічній мові в результаті бурхливого прогресу науки і техніки. Так, наприклад, у українській мові розвиток атомної енергії приніс із собою нові терміни: дефектоскопістика (1, с. 230).
Очевидно, що такі слова сприймаються як неологізми тільки доти, доки поняття, що виражаються ними, не стануть звичними, після чого вони міцно входять у словниковий склад і вже не сприймаються як нові.
Неологізми, як правило, виникають на базі існуючої мовної традиції, використовуючи наявні вже в мові словотворчі засоби. Так, наприклад, неологізм Атомоград (1, с. 228), що виник у мові в зв'язку з будівництвом та експлуатацією атомних електростанцій, морфологічно складається з компонентів що існували і раніше в мові атом + град і створений за зразком слів пароплав, теплохід, електрохід.
РОЗДІЛ 2. Авторські неологізми в поезії Івана Драча
2.1 Функції оказіональних слів у поетичному мовленні І. Драча
У мовознавстві упродовж останніх десятиріч пильну увагу дослідників викликають проблеми мовотворчості (праці С. Єрмоленко, В. Герман, Н. Вовчук, О. Жижоми, Г. Вокальчук, Н. Адах та ін.). Незважаючи на те, що чимала кількість спеціальних наукових розвідок присвячена проблемам індивідуально-авторської лексичної номінації, усебічне дослідження новотворів як мовних явищ не втрачає актуальності. В українському мовознавстві досі практично відсутні праці, присвячені комплексному аналізу прикметникових утворень у поезіях І. Драча, тоді як це дає змогу простежити, яким чином вони допомагають зорієнтувати читача на сприйняття поетичного тексту. Отож, для досягненя мети дипломної роботи необхідно виокремити та описати (із погляду семантики) найрепрезентативніші тематичні групи авторських складних прикметникових новотворів І. Драча, зясувати їх ролі крізь призму психолінгвістичного сприйняття поетичного тексту.
У словнику авторської оказіональної номінації І. Драча налічується близько 400 оказіональних номінацій, із яких 92 ― прикметники. Роль прикметників у поетиці мовлення зрозуміла: увиразнення художнього тексту, підкреслення характерних рис, визначальних якостей денотата, а „у випадку вживання у новому семантичному полі ― збагачення цього поля новим емоційним та смисловим нюансом [25, с. 245]. Традиційно в українській поетиці авторські прикметникові новотвори найсуттєвішу роль відіграють саме у відтворенні статичних якостей і ознак денотата.
Використання складних прикметників є традиційним для української поезії ХХ ст. [8, с. 63]. Такі одиниці служать або своєрідним стилістичним засобом ― складним епітетом, за допомогою якого поетичне мовлення набувало урочистості, пафосу, або ж виконують номінативні функції, розширюючи таким чином словниковий склад мови.
Активно вживаються оказіональні прикметники-юкстапозити і в сучасній поезії, зокрема в І. Драча:
...Строфи молодої буття бездоганне,
Ще досі наповнене дивом відкрить,
Бо ж сонячно-чисте, бо жюно-захланне,
Січе, клекотить, а не лиш блискотить... (2, с. 88).
Варто також зазначити, що у поезіях згаданого автора композитам відводиться не остання роль. На них лежить виконання функції експресивного означення, а також інформативне називання того, що у літературній мові виражається атрибутивними сполученнями. Наприклад, узуальне словосполучення «рожеві коліна» в Драча замінено композитом рожевоколінний:
...І приніс мені з лугу ― штанці взеленив ―
Оберемочок цілий, і кинув його на долівку,
На пахку лепеху з корінцями рожевоколінними… (1, с. 127).
Не можна у такому випадку заперечити більшої поетичності другої одиниці, її оригінальності, самобутності та індивідуальності, що з вигідного боку підкреслює авторський стиль письма.
Композити у поетичному мовленні характеризують денотат за найрізноманітнішими ознаками. Г. Вокальчук зазначає, „коли врахувати, що у складному слові здебільшого один із компонентів є стрижневим, то умовно можна класифікувати прикметники-композити за семантикою передусім стрижневого компонента [8, с. 63]. Згідно з цим в основу складних номінацій покладено такі ознаки денотатів:
·колір: золотопінний:
Соняшники цвітуть
Ніжно і полумяно…
Примарилося, мабуть?
Та наче б на Україні
Дивні такі пелюстки,
Буйні, золотопінні
Полумя язики…(1, с. 243).
Тут слід відзначити оригінальність автора у виборі епітета під час творення прикметника, оскільки сполучення „золота піна не є логічним. Та під час опису реалій українського пейзажу воно достатньо вмотивоване ― жовтий цвіт соняшників логічно викликає асоціацію із золотом.
·зовнішні характеристики істот: простористий:
Бо ж був він як правди подув
Розкутий і геть простористий…(1, с. 77).
Абстрактне поняття простору, що зумовило утворення оказіоналізму на означення саме зовнішньої характеристики істоти, а конкретніше ― способу її поведінки, ще раз вказує на неординарність авторського підходу до вибору поетичної лексики.
·внутрішні характеристики істот: синьоглумий:
Він розсипав очиці синьоглумі
На призьб пекучий непростиглий жар…(1,с. 126).
У випадку наведеного оказіонального утворення слід звернути увагу на те, що колір тут характеризує саме внутрішню ознаку. „Очиці синьоглумі ― це не вказівка на забарвлення очей людини, підкреслення її ставлення до людей (зверніть увагу на другу частину композита ― -глум). За словником, глум ― „зле висміювання, насміхання [5, с. 135].
·звукові характеристики денотата: стозвукий:
А в тиші стозвукій на всі голоси
Виють і виють атомні пси…(2, с. 258).
Далі ще йтиметься про „прихильність І. Драча до творення композитів із першим компонентом сто-, але у випадку неологізмів, наведених вище, слід відзначити, що числівниковий початок прикметника посилює сприйняття потужності і якості ознаки.
·матеріал, із якого виготовлено предмет: камяностанний:
Весело-строга, і духмяна,
Проста, і мудра, і легка,
Встає вона, камяностанна,
І носить хмари на руках… (1, с. 43).
У випадку оказіонального утворення камяностанний ― ознаки каменю як матеріалу для скульптур, переносяться на людину. Метафора камяний стан на рівні психологічного сприйняття підштовхує до асоціації із скіфськими камяними бабами-ідолами.
·часова характеристика: вічнокутий:
І заридав я надривно,
Як побачив білу посмертну маску ―
Вічнокутого карбу маску,
Як в Христа, Магомета чи Будди…(3, с. 32).
Утворення прислівник + дієприкметник = прикметник-композит по-новому вказує на часову характеристику вічності. Тенденційним для І. Драча є створення інновацій для номінації абстрактних понять ― часу, простору, вічності.
·запах: сморідномузейний:
Вільно і рвійно, невільне й запродане,
Супермодерне ―сморідномузейне…(3, с. 48).
Композит належить до найоригінальніших неологізмів автора. Під час проведення психолінгвістичного експерименту це слово-стимул викликало низку несподіваних і неадекватних реакцій респондентів ― бібліотека, раритет, пилюка, сміття.
·темпоральна характеристика: повновітий:
І наді мною древо замаяло ―
Повновіте, таке буйновіте...(3, с. 280).
Композит можна розшифрувати як „дерево, повне віт, тобто те, де багато гілок. Зовнішня прозорість інновації не дозволяє побачити темпоральну характеристику, що була закладена у контекст поезії. Тому створення лексеми із нелогічним значенням можна назвати невдалим, оскільки її можна зрозуміти лише після прочитання твору.
Улюбленими композитами І. Драча є прикметники з першим компонентом сто-: гучномовці стоусті, стокрилата пісня, стоболісний день (1, с. 156), клекіт стосонцевий (1, с. 129), крило стосоте та ін. Кохається він і в зображенні відтінків кольорів; свої улюблені чорний і червоний кольори [25, c. 47] він розкладає на десятки півтонів: чорно-вогненний погляд, вишнево-чорна ніч, чорносонячний лід, огненноброві діви, черлене небо (1, с. 256).
Напевно, найоригінальнішим оказіональним прикметником-композитом у доробку І. Драча є субстантивована лексема сморідномузейний, який автор використав у поезії „Нью-Йорк в стилі кубізму. Про неї М. Ільницький пише: „Драч ніби кепкує із того прохололого вулкана старого світу, якому не вистачає пориву ані вибухнути вогнем, ані згаснути, ані бодай пирснути попелом та паром [25, c. 81]. Справді, поезія пронизана сатиричними нотами у бік модерного європейського кубізму, від якого „душа босоніж од сумяття холоне(2, с. 48). Саме тому автор поєднує дві основи ― сморід + музей, що символічно наштовхують на відразу до описуваного у поезії.
У поетичному словнику І. Драча налічується близько 20 новотворів-юкстапозитів, які за своєю функцією виконують роль епітетів. Переважна більшість компонентів юкстапозитів уживається у прямому значенні, а метафорика вислову виникає за умови розширення лексичної сполучуваності компонентів синтаксичних конструкцій, до складу яких уводяться оказіональні прикметникові сполучення: дивен-ясновроден:
І диригент повів плечем-плащем,
І гімн підвівся дивен-ясновроден (1, с. 152).
Як і композити, юкстапозитні утворення можуть характеризувати денотат за найрізноманітнішими ознаками. Але тоді, коли композити можна ідентифікувати за семантикою стрижневого компонента, то сама структура юкстапозита передбачає, що до його складу входять два повнозначні слова. Тому далі характеризуватимуться прикметникові утворення за їх семантикою у поетичному контексті. семантичний лексичний новотвір драч
Лексемою із цікавою семантикою у автора є прикметник-юкстапозит сивувато-опаловий. Це типовий приклад використання інновації, значення котрої зрозуміле завдяки наявності в автора й читача т. зв. вертикального контексту, тобто тієї інформації загального характеру, що включає в себе реалії, різного типу асоціації та алюзії. Проте це не ті фонові знання, що ними оперує кожна людина. Фонові знання накопичуються із досвідом, або ж у процесі навчання, а вертикальний контекст ― це належність одиниці тексту. Змістовність і поетична виразність новотвору сивувато-опаловий зумовлена його прозорим звязком з мотивуючою конструкцією сивуватий опал. Опал ― прозорий скловидний камінь різного забарвлення, деякі різновиди якого мають прозоре забарвлення [5, с. 537]. Сивий ― той, який втратив своє природне забарвлення, став білим, сріблястим; або ж безбарвний, однотонний, невиразний. У контексті це поєднання виглядає так:
Вже викотивсь місяць із синіми горами.
Великий, важкий, сивувато-опаловий (1, с. 18).
На перший погляд здається, що семантика інновації зрозуміла ― місяць кольору опала, інакше кажучи, молочний, повитий туманом. Проте, у ході проведення психолінгвістичного експерименту було зясовано, що реакцією респондентів на цей стимул було старий, архаїчний. Виникає питання: чому юкстапозит із достатньо прозорою семантикою викликав таку неадекватну реакцію в опитуваних? Але якщо розглянути тлумачення лексеми сивий (сивуватий ― у поданому випадку), зясовується, що вона має ще одне значення: дуже давній. Причому це значення подається із приміткою перен. Тому з цього погляду реакція респондентів не викликає здивування ― сивувато-опаловий, отже, давній, старий, таємничий. Це підтверджує думку про субєктивність при сприйнятті реципієнтом авторських новотворів, про індивідуальність у підходах до визначення їх семантики.
Уваги заслуговують також типові для І. Драча юкстапозити у „сонцепоклонницькому стилі (за увагу до образу сонця у поезії автора називають сонцепоклонником). Ідеться про такі оказіональні одиниці як сонячно-гіркий та сонячно-чистий:
Чебрецевий, в серце поринаючий,
Мед ваш, рідні, сонячно-гіркий (2, с. 119).
Помітно, що автор тут апелює до практично всіх органів відчуття: зір, дотик, смак. Конкретна пластика образів за допомогою оригінальних прикметникових юкстапозитів набуває нової значеннєвої глибини, але, як не дивно, автор досягає цього поєднанням звичних для української мови прикметників ― гіркий, чистий, сонячний. У новотворі номіноване поняття мовби матеріалізується, стає візуально і дотиково сприйманим.
Наявність у поетичному словнику авторської лексичної номінації І. Драча значної кількості прикметників, які належать до різних морфологічних, граматичних та семантичних категорій і розрядів, ще раз підкреслює надзвичайну схильність поета до оригінальних засобів вираження думок, у них наявний той елемент, який зявляється не від умоглядності, а від здатності бачити предмет із середини, від точного відчуття стану і потреб літератури й мови.
Новотвори є одиницями мовлення (вони не відтворюються як готові мовні одиниці), у їх творенні беруть участь наявні в мові морфеми, які зберігають асоціативний звязок з мотиваційними узуальними словами. Це встановлює відповідний характер відношень між твірними та похідними одиницями незалежно від реального часу їх створення. У роботі розглядаються авторські новотвори, відсутні в мовній традиції, утворені за словотвірними моделями різної продуктивності, з різним ступенем точного дотримання умов реалізації цих моделей.
Велику групу оказіональних слів у поетичному мовленні І. Драча становлять іменники, які виникають на базі власне українських основ та афіксів. Велику кількість цих іменників утворена суфіксальним способом: утворення із суфіксами -ість: інакшість погляду, невтоленність (1, с.205) та -ств(о): жайворінство, раблезіанство(1, с. 359), які привносять у семантику оказіоналізмів значення абстрагованої якості. Також велику групу становлять оказіональні іменники середнього роду з подвоєнням кінцевого приголосного, які використовуються в поезії І. Драча як засіб створення матеріалізованих узагальнених або абстрактних понять із різними відтінками (залежно від контексту і значення твірної основи): моторошшя сну. Для характеристики описуваного, інтимізації розповіді Драч утворює іменники із суфіксами субєктивної оцінки -ищ(е): кожушисько (1, с.110); -ачк(о), -ачк(а): побіганнячко, посіданнячко, чорнячка; -еньк(о): соненько, жайворіненько бабченько (1, с. 110). Менш поширені новотвори із суфіксами -інь: дивінь; -ич: білявич, чорнявич.
Префіксальні іменникові новотвори відзначаються меншою продуктивністю. Для їх творення Драч користується переважно українськими препозитивні афіксами, часто маловживаними або невживаними в сучасній мові, що приводить до актуалізації відповідних словотвірних моделей, посилення стилістичної виразності оказіоналізмів, утворює нові слова за допомогою префіксу пра-: пракоріння, праглибина (1, с. 174).
Оказіональні іменникові композити привертають увагу не стільки своєю структурою, скільки несподіваністю поєднання їх складових. Серед таких утворень зустрічаються поєднання рівноправних компонентів-іменників: словобуцегарня, словошлюб, волосожар (1, с. 172).
Творення оказіональних дієслів побудоване в основному на таких словотвірних засобах, як префіксація та суфіксація. Серед оказіональних дієслів переважають деривати, в яких твірною основою виступають іменники та прикметники. Для їх творення Драч активно використовує префікси за-: зазорила зоря, забджолили бджолята; з-: збатожити); до-: долітувати; на-: наборщитися.
Оказіональність віддієслівних новотворів досягається шляхом додавання префікса, антонімічного узуальному, що зумовлює семантичну невідповідність поєднуваних морфем: відпахла - запахла. Зустрічаються випадки творення синонімічних оказіональних одиниць, в яких канонічні префікси приєднуються до незвичайних твірних основ, що уточнюють значення дієслова: одчахкали - одійшли(1, с. 301). Інновації, утворені за допомогою префіксів в-, ви-, при-, пере-, із-, по-, є результатом дії аналогії продуктивних словотвірних типів. Вони становлять інтерес із семантичного боку, оскільки надають дієслівним основам додаткових відтінків: придякує, приспасібує.
У межах індивідуального дієслівного словотворення суфіксація поширена менше, ніж префіксація. Оказіональність таких утворень забезпечується приєднанням дієслівних суфіксів -и(ти), -і(ти), -ува(ти), -а(ти) до іменникових та прикметникових основ: фільмувати; - ало, -іло: цвяхувало (1, с. 289), вогневіло (1, с. 289).
Оказіональні дієприкметники утворюються за унікальною моделлю черезступеневого творення внаслідок конфіксації та префіксації, коли твірна основа відсутня як лексична одиниця словника. Відбувається творення слів з ознаками дієприкметника без співвідносного дієслова за аналогією до інших дієприкметників. Приєднані до іменникових та прикметникових твірних основ префікси відіграють у них важливу словотвірну й семантичну функцію. Для творення активних дієприкметників із суфіксом -л- у сучасному поетичному мовленні використовуються такі дієслівні префікси: з-: звогнілі пера; за-: задавнілі. Творення пасивних дієприкметникових інновацій відбувається за допомогою префіксів за-: запанчошена ніжка. У поетичному мовленні зустрічаються дієприкметники, інноваційність яких полягає у незвичайному з семантичного погляду поєднанні морфем: всепоїдні зуби.
Префіксальні прикметникові інновації в сучасному поетичному мовленні утворюють дві групи. Враховуючи ступінь вираження ознаки, до першої групи відносимо інновації з префіксами-кваліфікаторами, що вживаються для вираження надмірного ступеня інтенсивності ознаки пра-: праглибинний корінь ; над-: надчуттєве у пальцях.
Порушенням норм сучасного українського словотвору є приклади вживання дієслівних та іменникових одиничних та подвійних префіксів у творенні новотворів-прикметників: підпорожні скелі; щонайверхня книжка.
Композити - найчисленніша група в межах авторського прикметникового творення. Порушення взаємозумовленості компонентів оказіональних композитів допомагає створити місткий художній образ. Враховуючи частиномовну належність головного компонента композиту, виділяється така підгрупа: прикметникові композити: дощолистий; сонценосний (1, с. 131), ніжногубий (1, с. 96).
Суфіксальні відприслівникові інновації утворюються шляхом заміни суфікса на інший. У таких випадках творяться не нові прислівники, а їх оказіональні форми, які в узусі не зустрічаються: всупір.
Творення оказіональних прислівників від інших частин мови відбувається суфіксальним способом. Зустрічаються відприкметникові прислівники: січнево. Не мають словотвірних аналогів у сучасному словотворі оказіональні віддієслівні прислівники: виклично, незмигно, мигливо.
Частотність уживання прислівникових композитів та юкстапозитів у сучасному поетичному мовленні порівняно з попередніми утвореннями невелика. Усі оказіоналізми поділяються на дві групи. Перша група - це прислівники, що творяться шляхом лексикалізації наявних у мові словосполучень; друга - інновації, утворені шляхом випадкового поєднання двох синонімічних основ: таємно-непрошено.
Мова творів І. Драча, спрямована на реалізацію в поезіях гуманістичних, життєствердних ідей, становить як естетичний, так і науковий інтерес. На сьогодні комплексної роботи про поетичну мовотворчість Івана Драча немає. Актуальною є потреба вивчити, теоретично осмислити, проаналізувати поетичну творчість І. Драча. Отже, треба дослідити поетичну мову письменника з погляду функціонування у ній метафори.
Мовознавці виділяють ряд ознак, що відрізняють індивідуально-авторську метафору від загальномовної: асистемність, субєктивність, наявність „авторства, унікальність, невідтворюваність (Г. Скляревська); одноразовість вживання, одиничність зіставлення різних понять у складі метафори, належність до певного індивідуального стилю, новизна (Л. Пустовіт).
Загальномовні метафори функціонують у різних стилях літературної мови, зокрема і в розмовній мові, на відміну від індивідуально-стильових, що є витвором окремого письменника і ознакою його ідіолекту, як, наприклад, метафори в поетичному мовленні І. Драча.
Іменникові метафори І. Драча представлені моделлю з метафоричним іменником-прикладкою, в основі якої лежить порівняльний зміст. Прикладка в поетичній мові - це не звичайне іменникове означення, друга назва якогось предмета, а зіставлення, порівняння останнього з цілою образною ситуацією, конкретно-чуттєвою картиною, активна конструкція для вираження індивідуально-авторських порівнянь (С. Єрмоленко).
Часто прикладкові конструкції поширюються прикметниками:
Тримаються за стропи Берестечка,
За липовий ескорт його дороги,
За корінь голубої шаблі-думи,
За шум тих лип, за золоті дива (1, с. 54)
Залежно від розташування прикметника щодо означуваного іменника розрізняємо моделі:
а) метафоричний прикметник стоїть у препозиції, наприклад:
Не бамкне заспане відро
В цементний дужий дзвін (1, с. 194);
б) прикметник у постпозиції: шептання вогняне й суворе;
І безборонна, безкордонна, дзвонотонна
Ген загула мелодія од того чистодзвона -
Дихнув мені братерством в душу він (1, с. 311).
Найактивнішою групою лексем, що стають основою художніх образів, є лексеми, які належать груп кольороназв та слів-символів.
Кольороназви. Колір письменник залучає для створення зримої картини, цілісного словесного образу. Кольорові епітети сприяють поглибленню асоціативних образів, активізації творчої уяви читача.
У поезії І. Драча найбільшою частотністю позначений прикметник золотий. Він передає кольорову семантику: загони золотавих цибулин, золотощока богиня продажних ринків (1, с. 108). До цієї групи належать номінації на позначення відтінків золотистий, золотавий.
До підгрупи назв гарячого спектру належить і актуалізований у досліджуваних текстах прикметник червоний. Він містить як пряму вказівку на колір, так і виразний оцінний компонент: черлене небо (1, с. 256).
До семантичного поля червоного кольору належать також епітети: кривавий, полумяний, багряний, вишневий, вогненний (вогняний).
… А зміст в мені - вишні,
Терново-огненні запилені кулі…(1, с. 75)
Червоне те, багряне, вогнеквіте,
Налите мстою, гнівом розігріте…(1, с. 290)
Лечу крізь дів огненнобрових…(1, с. 74)
… Не знаю, де хвилі
Стають золоті, де багряно-тривожні…(1, с. 61)
Табун вишнево-чорних коней…(1, с. 41)
Назви білого, сірого, сивого, сизого, синього функціонують як прямі назви кольору: Ладу білопінну (1, с. 117), білоперса Леда (1, с. 117); брови його злітають прощальні і сивокуті (1, с. 268); синьоперих орлиць (1, с. 86), очиці синьоглумі (1, с. 98).
Ознакою інтенсивних ліричних почуттів позначений в поезії колірний епітет чорний. Зазнаючи семантичних змін, він зберігає позитивну та негативну оцінність, наприклад:
Оркестр пройме морозно-чорний шок (1, с. 39)
Туге од сонця, чорно-величаве-
Воно провисне буйним гроном гроз (1, с.39)
Слава смерті - служниці життя,
Чорнорукій, задастій, невтомній (1, с. 127)
Колір у поезії І. Драча по-різному трансформується у лексико-семантичній структурі метафоричних образів. Семантика колірних значень, зеленого, бузкового, фіолетового, оранжевого, рудого і похідних від них розкривається в системі художньо-зображальних засобів, в асоціативних звязках із певним типом понять.
Шал твій зеленокрилий небо навідліг бє…
А каштан цей зеленоступінчатий навсібіч стос вічно летить...(1, с. 224)
… В мелодіях гички зеленоросої…(1, с. 10)
У поетичних текстах І. Драча актуалізуються поетичні образи-символи, за допомогою яких автор створює нові неологізми:
·крила; образ, що стосується будь-яких реалій навколишнього світу:
Мов білі лебеді, вони злітали в небо,
Тисячокрильно бючи сторінками…(1, с. 220)
Випростуймо ж стокрилля за спиною! (1, с. 172)
Здійму крила буйно крилі
І втечу бо я в полоні…(1, с. 181)
·вогонь; поетизм, характерний для трансформованих традиційних метафор:
Під гарматним поглядом твоїх карих, твоїх кавказьких вогнеочей…(1, с. 254)
Ти - вогнетворець! Твого клекоту сонячний дикий спирт обпалює губи планеті…(1, с. 255)
Я спопелю вас в лютім горні
Своєї вогнеголови…(1, с. 354)
сонце; образ, що стосується будь-яких реалій зовнішнього та внутрішнього світу:
… Може ж вірне слово
Прокинеться ясним сонцеголовом…(1, с. 332)
дзвін; використовується для позначення емоційної позитивного або негативного відношення автора:
Кайдани там дзвенять, прокляті лихо дзвони! (1, с. 311)
У творах художньої літератури терміни як специфічні ознаки наукової мови втрачають свої властивості, набуваючи додаткових, і виступають елементами образної системи мови. У досліджуваних поетичних текстах ключові слова - це терміни з різних галузей наук, зокрема: поняття зі сфери мистецтва, медицини, космічна лексика, конфесійна, біологічна, фізична, наприклад:
Повні образи, повні огуди
Мої пишногубі етюди.
«Це вже занадто, це вже занадто,»-
Мені нашіптували сонати…(1, с. 11)
Семантичного зрушення зазнають а також авторські неологізми, що становлять групу складних прикметникових назв у функції нанизуваних однорідних означень, наприклад:
Грудаста, сучкаста, вівтарно стосвічна
Посестра вічності княжна потойбічна.
Серед авторських новотворів слід зазначити іменники, що утворилися шляхом поєднання різних частин мови:
Шкіра спада на дзвінке круторіжжя гофроване…(1, с. 62)
Підібрані в пелени в ніч грушепаду…(1, с. 75)
Сиротина ж, сироту ля, сиро пташечка…(1, с. 110)
Чом до мене серце лине,
Твоє серце, крихо-птице? (1, с. 193)
Десь там у горах-прагорах
Десь там Грааль…(1, с. 272)
З життя ми не захопимо
Отого цвіту-вицвіту…(1, с. 274)
Десь зашпортуються кроки, десь тугішають,
Човники твої червоні запливають в падолист…(1, с. 281).
2.2Оказіоналізми з різними емоційно-експресивними відтінками у поезіях І. Драча
Авторський новотвір - це синтез повідомлення і найменування. Чим більша інформативність твірної бази, тим виразнішою є номінативна функція оказіонального слова. На номінативну функцію оказіональних слів значно впливає і сама природа таких утворень, які характеризуються складною смисловою структурою і можуть мотивуватися цілим судженням. Це допомагає автору ліквідувати синтаксичне розчленування, громіздкість описових формулювань з метою точного визначення сутності того чи іншого явища.
Оказіональне слово є одним із засобів створення гротеску, комічної, версифіації, тому воно активно використовується поетом як засіб стилізації, тобто виконує стилістичну функцію. На стилістичну визначеність оказіонального слова впливають декілька факторів: семантичне забарвлення твірної основи, від якої утворений оказіоналізм, словотвірна модель, за якою він побудований, контекст і мовленнєва ситуація, яка уточнює його значення.
Так, уплив твірної основи на стилістичну визначеність оказіоналізму полягає в тісному звязку внутрішньої форми слова з семантикою лексичних інновацій.
Одним із засобів формування авторського стилю є застосування авторського словотвору - оригінального комбінування різностилістичних узуальних морфем при творенні новотворів-іменників, прикметників, дієслів, прислівників.
Порівняно зі словотворчими, морфологічні засоби стилістики в межах авторського новоутворення незначні. В основному це випадки оказіонального використання категорії числа, наприклад: стоболісний (1, с. 156), стокрилля (1, с. 172), тисячокрильно (1, с. 220), стопричинно (1, с. 314), стосонцевий (1, с. 129).
До формально виражених засобів підвищення експресії належать передусім суфікси, які, приєднуючись до емоційно нейтральних основ, посилюють експресивність новоутвореного слова, наприклад: втелющіться (1, с. 227), запахуща (1, с. 176), стовковисько (1, с. 151), бабцюлі, бабусеньки, бабченько, бабулина, бабусенція (1, с. 110).
Додатковими експресивними відтінками супроводжуються значення оказіональних слів, які утворюються шляхом комбінування кількох префіксів. Яскраве експресивно-емоційне навантаження мають слова, утворені шляхом міжслівного накладання або контамінації, які, на відміну від канонічних слів, мають зовсім іншу природу творення.
Художньо-образні завдання твору реалізують авторські композити, які концентрують у собі семантику кількох слів і впливають на поетичний твір. Виступаючи мікрообразами контексту, композити та юкстапозити допомагають відтворити емоційно насичену картину: крутоплечій планеті (1, с. 130), колінцями рожевоколінними (1, с. 127), плексигласове вікно (1, с. 105).
Префіксальні новоутворення у поезії І. Драча спостерігаються не дуже часто: висонценним сяйвом (1, с. 25), правічна (1, с. 160).
Оказіональні слова, які виконують експресивну функцію, навіть поза мовленнєвим оточенням фокусують у собі виразність. Уведені в контекст, вони співіснують з іншими лінгвістичними засобами і сприяють досягненню образності висловлюваного на рівні тексту.
Авторські новотвори в поетичному творі виконують поетичну функцію, оскільки залучаються до створення художнього образу. Яскравість і семантична насиченість авторських новотворів зумовлює їх вагомість при створенні художнього образу. Крім того, використані в поетичному мовленні з художньо-виражальною метою, авторські новотвори виступають словами-образами.
Широкого значення набуває аналіз експресивної лексики, уживаної в художньо-публіцистичних текстах І. Драча. Експресиви активно беруть участь у моделюванні емотивно-оцінних значеннєвих планів і відображення фрагментів національної картини світу через призму власного «я», виступають вагомим засобом виразності художньо-публіцистичного мовлення, є оригінальним виявом ідіостиля письменника-публіциста. Виразно образотворче призначення експресивної лексики повно втілюється у художніх та художньо-публіцистичних текстах, безпосередній взаємодії з лексичними одиницями іншого стилістичного призначення.
Проблема функціонування української експресивної лексики у художніх та художньо-публіцистичних контекстах знайшла відображення в працях Д.Х. Баранника, В.С. Ващенка, И.Е. Грицютенка, С.Я. Ермоленко, М.А. Жовтобрюх, В.С. Ільіна, А.К. Мойсиенка, М.М. Пилинського, О.Д. Пономарева, Л.О. Пустовит, О.А. Сербенськои, Н.М. Сологуб, Л.О. Ставицькои, В.А. Чабаненко, И.Г. Чередниченка та інших вчених.
Функції експресивної лексики в художній та художньо-публіцистичній мові досліджувалися, однак роботи містять лише фрагментарні відомості про мотиви її використання, контекстуальне оточення, участь у створенні спільного емотивно-оцінного плану тексту. Поки немає спеціальної монографічної роботи, присвяченої розглянутому лексичному пласту з його характерними ознаками та рисами, специфічними зображувально-виразними можливостями, які краще виявляються в межах художніх та художньо-публіцистичних контекстах. На сучасному етапі розвитку мовознавчої думки одним з актуальних є функціональний аспект, оскільки саме він передбачає аналіз мовних фактів з точки зору їх справжнього "життя", взаємозв'язків між внемовної дійсності й специфікою відображення її лексичними засобами.
Однак пізнання функціональних аспектів мови не можна повністю зрозуміти, не звернувшись до її творця і користувача з усім різноманіттям його історичних, соціальних, національних особливостей.
Специфічних рис набувають насамперед художньо-публіцистичні виступи, що розкривають болючі проблеми, відтворюють реальність сьогодення через призму тих політичних, економічних, культурних подій, які впливають як на свідомість, так і на почуття українців. Простежується не тільки активізація усних жанрів публіцистичного стилю, але і використання нетипових мовних засобів, зосередження уваги слухачів на емотивно-аксіологічних значеннєвих планах лексичних одиниць, просодичних засобах, що беруть участь у моделюванні емотивно-оцінних (експресивних) значень. Експресивна лексика належить до активних засобів виразності художньо-публіцистичного мовлення І. Драча, є ознакою ідіостиля письменника-публіциста.
Для реалізації експресивних значень однаково важливими значущими є контексти обох типів - мовні (мовленнєві) та позамовні. Перші забезпечують достатні умови, сприятливе лексичне "середовище" для експлікації експресивного значення на лексико-семантичному рівні, а другі (ситуативні) виявляють фактори, що впливають на формування або модифікацію образних і емотивно-аксіологічних смислів, встановлюють тісні зв'язки між денотативною і сигнификативною сутностями, мотивують середовище, умови, в яких відбувається комунікація. Вони враховують соціальне становище, вік, освіту, рівень культурного розвитку учасників мовленнєвих актів, систему національних цінностей (релігійних, моральних, етичних); етнічні традиції та стереотипи, особливості референтної сфери; позиції, інтенції і установки автора. Отже, в межах контексту смисловий план експресиви знаходиться під впливом двох світів: вербального (світу слів і їх значень) і об'єктивної дійсності, що представляється передбачуваними чинниками. Лексико-граматичний рівень виступів обумовлюється закономірностями граматичних зв'язків (узгодження, залежність та ін.), продиктованих мовними законами. Подібний, експресивний і прагматичний рівні пов'язані з особливостями індивідуально-авторського стилю, манери оповіді.
Піклуючись про втілення своїх задумів, забезпечення оригінальності у висвітленні актуальних проблем життя народу, І. Драч активно залучає значний арсенал експресивних засобів, якими позначені всі мовні рівні, особливо лексико-семантичний, що активно бере участь у відбитті фрагментів національної картини світу через призму власного «я». Саме він і є вагомим засобом суб'єктивізації художніх та художньо-публіцистичних текстів і оригінальним виявом ідиостиля письменника.
Індивідуальний стиль І. Драча втілюється в цілій системі експресивних лексичних одиниць, серед яких головне місце належить експресивам трьох основних класів - експресивним іменником, прикметником і дієсловам, які беруть активну участь у виразності мови письменника у зв'язку з особливостями використання семантики експресивного слова в художньому або художньо-публіцистичному тексті.
Українська експресивна лексика в мовотворчості І. Драча - це специфічний словниковий шар, належить до колективних цінностей, показників, проявів, ознак душі народу. Він представлений експресивними лексемами, експресивними значеннями та експресивними відтінками значень. Загальномовні експресиви зрозумілі і доступні кожному мовцю, їх фіксують сучасні словники, а також більш або менш часто вживають коммуніканти. Потрапляючи до художньо-публіцистичного тексту зі своїми узуальними значеннями, їх відтінками, в основному специфічної фонетичної організації та формальними ознаками, експресивні слова, поєднуючись з експресивами інших рівнів (насамперед, емотивно-оцінними фразеологічними одиницями), часто набувають індивідуальні риси, стають фактом породження мовлення окремим індивідом і засобом виразності художньо-публіцистичного тексту, проявом його абсолютного антропоцентризму, наприклад:
... були великі плани допомогти видати твори українських письменників. І що ж? Обіцянка-цяцянка, а письменникам радість ...(ЛУ, 1999, 23.09)
І. Драч наповнює узуальні семеми новими відтінками, розширює асоціативні зв'язки експресивних лексем, відходить від традиційних поєднань і конотацій, створює умови для розвитку оказіональних значень і вживань, привертає експресиви до контекстуальної, часто несподіваної синонімізації, метафоризації, метонімізації тощо, наприклад:
Отож, не дурімо себе, не заколисуймо, що, як мінімум, збережемо позиції у Верховній Раді (ЛУ, 1997, 17.04)
У виступах І.Драча експресивна лексика забезпечує створення емотивно-оцінного простору (поля, плану, тональності) оповідання. Мова йде про слова двох класів: 1) лексичні одиниці з інгерентним типом експресивності, яка має або зовнішній (словотворчі оказіональні експресиви), або зовнішній і внутрішній (слова, що мають первинно експресивні значення), або тільки внутрішні (ЛСВ з узуально-експресивними значеннями) показники, а самі слова і ЛСВ відносяться до парадигматичних коштів експресивізації художніх текстів лексичної одиниці з адгерентним типом експресивності, не виявляється на рівні парадигматики, а є результатом взаємодії слова з елементами контексту або є результатом вторинної контекстуальної номінації (оказіонально-експресивні ЛСВ, тобто семантичні оказіоналізми).
Перша група експресивних лексем здатна самостійно створювати експресивний простір художньо-публіцистичного тексту. Це її властивість свідомо використовує автор, розраховуючи на сприйняття реципієнтом у межах контексту, наприклад:
... більшість нашого народу розуміє, що у нас є одна держава, ми повинні старатися, щоб вона якось вилюднювалася, це держава, щоб вона існувала за законами цивілізаційного суспільства (ЛУ, 2001, 19.07)
Друга група представлена лексемами або лексико-семантичними варіантами, які стають експресивними в рамках спеціально організованого контексту (висловлювання), вони є наслідком стимулювання експресивних потенцій слова текстовими компонентами різних рівнів, наприклад:
Але до себе кличемо тих, хто має спраглість в живих справ, до живих справ, до буденної роботи на благо всього українства (ЛУ, 1993, 04.02)
Експресиви обох груп входять до образної системи, яка є своєрідним каркасом експресивного простору тексту і виразником інтенцій автора. Аналіз семантичного простору експресивів, що формується на основі трьох факторів (семантичної структури слова, формальних засобів, його синтагматичних можливостей), перетинається з поняттям експресивного простору тексту і є важливою підставою для виявлення індивідуального стилю автора, типових для нього лексико-семантичного та функціонально-семантичного експресивного поля.
І. Драч користується експресивами обох згаданих груп (типів), передаючи динаміку і мінливість внутрішнього світу людини і певним чином характеризуючи і самого себе як мовну особистість, яка створила текст. Ідиостиль письменника проявляється у регулярності та частотності використання експресивної лексики (з первинною або похідною експресивністю), в актуалізації їх значень, різноманітності виконуваних функцій, у знаходженні шляхів експресивізації нейтральних слів у межах висловлювання.
Мовний простір митця охоплює фактично всі лексико-семантичні елементи національної кодифікованої системи, має досить потужний арсенал засобів виразності художньо-публіцистичного мовлення.
Як знаки, напрямні думку емотивно-оціночне русло і виявляють в художньо-публіцистичної промови значний експресивний потенціал, сприймаються марковані лексеми, функціональні можливості яких досить значні. Їх експресивна потужність експлікується досить часто через контрастування із загальновживаними словами, які набувають нові емотивно-оціночні прирости, проявляють свої нові грані. Так, вживання нейтрального слова в одному контексті з оказіональними лексичними одиницями, які мають властивість забарвлювати сусідні компоненти висловлювання своїм звукосмисловим потенціалом, формувати асоціативне емотивно-оцінне поле, залучати до нього будь-які інші текстові елементи, передбачає внутрішній взаємозв'язок досі віддалених словесно-виражальних фрагментів, які, зблизившись, моделюють нові експресивні смисли, наприклад:
Наші політики і керівники можуть помилятися, можуть яничаритися… (ЛУ, 1995, 16.11)
Системно-нейтральні лексичні одиниці в художньо-публіцистичних текстах часто піддаються експресивізації, що призводить до втрати ними номінативної функції, моносемічності, стилістичної нейтральності, тобто відхилень від "експресивного нуля". Трансформація семантичних структур пов'язана з постійним пошуком нових засобів образності, виразності, залученням до художньо-публіцистичних текстів різнопланових маркованих елементів (урочистих, поетичних, фольклорних слів, архаїзмів, історизм, лексем розмовного вжитку, запозичень, лексики стилістично знижених шарів (жаргонізмів, арготизмів) тощо). Ці групи лексичних одиниць за своєю природою не завжди сумісні, проте в реальному функціонуванні в художньо-публіцистичних контекстах можлива їх тісна взаємодія, що і породжує нові експресивні значення і ефекти, справляє враження незвичності.
У висловлюванні виявляють значущість не тільки ті експресиви, безпосередньо формують емотивно-оцінні смисли і є необхідною умовою їх реалізації, але й інші елементи підсистеми, що моделюють ситуативно-зумовлені значення і забезпечують єдність форми і змісту для декодування якого створюється необхідний фон.
Художньо-публіцистичне мовлення І. Драча становить сферу, де найбільш експресивні засоби різних рівнів відрізняються особливою виразністю та образністю і характеризуються власними закономірностями функціонування.
ВИСНОВки
Дипломна робота присвячена дослідженню індивідуально-авторських новотворів у поезії Івана Драча.
Авторський новотвір - це синтез повідомлення і найменування. Чим більша інформативність твірної бази, тим виразнішою є номінативна функція оказіонального слова. На номінативну функцію оказіональних слів значно впливає і сама природа таких утворень, які характеризуються складною смисловою структурою і можуть мотивуватися цілим судженням. Це допомагає автору ліквідувати синтаксичне розчленування, громіздкість описових формулювань з метою точного визначення сутності того чи іншого явища. Семантичну структуру слова можна уявити як ядро, що виражає основний зміст, який закріпився за цією одиницею мови, і додатковий, конотативні нашарування, що являють собою стилістичне забарвлення, а також певні асоціації, які слово викликає у носіїв мови. В процесі мовлення експресивні забарвлення та асоціативні звязки найчастіше можуть змінюватися. Ядро, як правило, залишається у незмінному вигляді, тим паче, що мова, яка наділила слово декількома, прямими й переносними значеннями, дає письменнику широкі можливості та вибір.
Іноді у художньому тексті слова набувають особливого значення, яке не повязане з простим переносом. Таке значення може бути зрозумілим лише в контексті всього твору або навіть всієї творчості автора
Інивідуально-авторські неологізми рідко переходять у загальновживану лексику. Як правило, вони надовго зберігають забарвлення образної індивідуальності й доречні тільки в окремих творах, де виконують певну художню функцію.
Багата, різноманітна і гнучка система способів словотвору дозволяє при необхідності чи бажанні за існуючими у мові моделями створити нові слова, досить зрозумілі. Такі слова називають авторськими неологізмами або оказіоналізмами. Безумовно, їх можна розглядати при аналізі лексичного рівня твору. Дві причини можуть спонукати автора до створення слова:
) бажання максимально точно висловити думку й при цьому відсутність в мові потрібної лексеми;
) бажання зробити слово максимально виразним і у зв'язку з цим зміна його морфемної структури.
У словнику авторської оказіональної номінації І. Драча налічується близько 400 оказіональних номінацій, із яких 92 ― прикметники. Роль прикметників у поетиці мовлення зрозуміла: увиразнення художнього тексту, підкреслення характерних рис, визначальних якостей денотата. Традиційно в українській поетиці авторські прикметникові новотвори найсуттєвішу роль відіграють саме у відтворенні статичних якостей і ознак денотата.
І. Драч для утворення авторських неологізмів використовував різні частини мови: іменники, прикметники, дієслова, прислівники, числівники.
Найуживанішими засобами деривації авторських неологізмів у поетичному доробку І. Драча є: суфікси (цвяхувало), префікси (правічна), основоскладання (буйнокрилі), абревіація.
Найпродуктивнішими засобами деривації є: суфіксальний (бабусенція), основоскладання (волосожар).
Всі новоутворення у поетичних творах І. Драча мотивовані твірною основою, більшість з яких мають метафоричне значення (сонцеголовим, вогнеквітним).
І. Драч у своїх поетичних творах використовує оказіональні слова з метою надання їм експресивно-емоційного забарвлення, привернення уваги читача до того чи іншого явища або його ознаки, вираження власних почуттів.
У поетичних творах І. Драча оказіональні слова виконують такі ролі: текстотворчу, номінативну, експресивну, метафоричну, стилістичну.
Часто значення слова дійсно є контекстуальним, виникає одноразово, в невеликому тексті і ніколи більш не повторюється. Таке значення робить використання слова експресивним.
Одним із показників незвичайності семантики лексичних одиниць можуть слугувати незвичні сполучення слів з іншими в тексті. Для більшості слів їх валентність (можливість сполучатись з іншими) досить обмежена, тому читач звичайно не помічає порушення. Досить часто воно призводить до появи переносного значення, хоча іноді залишається прямим і в той же час змінюється.
Можна говорити про необхідність глибшого аналізу як превалюючих ознак інновацій, так і про потребу вивчення історичного та літературного контексту, щоб уможливити сприйняття оказіональних одиниць відповідно до задуму автора-творця. Окрім цього, правильне декодування семантики новотворів сприятиме поступовому долученню їх до активного лексичного запасу сучасної української мови. Зрозуміло, що не мається на увазі мовлення ділового або ж наукового стилю, оскільки більшість авторських оказіональних номінацій є експресивно забарвленими і мають виразну емоційну семантику. А ось у публіцистичному, розмовно-побутовому і, особливо, художньому стилі використання їх додасть, передусім, оригінальності, невимушеності, та новизни висловлюванням.
Список використаної Літератури
Використані джерела
1. Драч І.Ф. Сонце і слово: Поезії. - К.: «Дніпро», 1978. - с.367
. Драч І.Ф. Вибрані твори : в 2 т. ― Т. 1: Поезії / І. Драч. ― К.: Дніпро, 1986. ― 351 с.
. Драч І.Ф. Вибрані твори : в 2 т. ― Т. 2: Поезії / І. Драч. ― К.: Дніпро, 1986. ― 326 с.
. Драч І: Книга поезій / Передм. І.М. Дзюби. - К.: Грамота, 2007. - 912 с.
Література
1.Бойко Н.І. Експресивна лексика як засіб увиразнення художньо-публіцистичного мовлення І. Драча / Н.І. Бойко // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства - Київ: Міленіум 2006. - Т 10: українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і в світі: тематичний випуск - с. 151-159
2.Бойко Н.І. Типи лексичної експресивності в українській літературній мові // Мовознавство - 2002. №2-3 - с. 10-21
.Болотов В.И. Структура окказионализмов и их функция в тексте // Актуальные вопросы русского словообразования: Изд-во Ташкент. ун-та, 1982. - с. 45-51
.Вежбицкая А. Сравнение - градация - метафора // теория метафоры. - М.: Прогресс, 1990. - с. 133-152
.Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел]. ― К.; ВТФ „Перун, 2002. ― 1440 с.
.Вовчук Н.І. Авторські неологізми як спеціальний засіб художньої виразності і як одиниця поетичного тексту // Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії. Зб. наук праць Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. 8 - Рівне, 2000. ― с. 62-66
.Вокальчук Г.М. Вивчення неологізмів у вузівському курсі сучасної української літературної мови. Пед. Науки: Зб. наук. пр. ч.2 - Суми, 2002. ― с. 24-29
.Вокальчук Г.М. Короткий словник авторських неологізмів в українській поезії ХХ століття / Г.М. Вокальчук // Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект); за ред. А.П. Грищенка: [монографія] / Г.М. Вокальчук. ― Рівне: Перспектива, 2004. ― с. 94―524
9. Вовк В.Н. Язык метафор в художественной речи. - К., 1986
10.Галкина-Федорук Е.М. Об экспрессивности и эмоциональности в языке // Сборник статей по языкознанию. - М.: Изд-во АНСССР. 1958. ― с. 119-132
11.Ганич, Дмитро Іванович, Олійник, Іван Степанович. Словник лінгвістичних термінів. ― К.: Вища шк. Голов. вид-во, 1985.-360 с. ― Київ : Академія,1996. ― 102 с.
12.Герман В.В. Індивідуально-авторські неологізми (оказіоналізми) в сучасній поезії (60-90 рр.) : Автореф. дис.: канд. філ наук. К. 1999. - 22 с.
.Герман В. Неологізми в поезії Івана Драча // Диво слово. - 1998. №5
.Голота Л. Драч І., про нього розмова з поетом: Івану Драчу - 70 / Л. Голота // Українська культура. - 2006. ―