Підготовка майбутнього вчителя початкових класів до впровадження здоров’язбережувальних технологій

Підготовка майбутнього вчителя початкових класів до впровадження здоров’язбережувальних технологій

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему:

ПІДГОТОВКА

Майбутнього вчителя початкових класів до впровадження здоров’язбережувальних технологій

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми

.2 Сутнісна та узагальнена характеристика здоровя’збережувальних технологій

.3 Впровадження сучасних інноваційних педагогічних технологій здоров’язбереження

Висновки до Розділу І

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

.1 Стан готовності вчителя початкової школи до провадження здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховному процесі

.2 Експериментальна робота з підготовки майбутнього вчителя початкових класів до впровадження здоров’язбережувальних технологій

.3 Аналіз результатів експериментального дослідження

Висновки до Розділу ІІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

інноваційний педагогічний здоров’язбереження навчальний

ВСТУП

Актуальність дослідження. Вивчення проблем здоров’я дітей у наш час набуває особливої актуальності. Про це свідчить статистика стану здоров’я школярів, яка сьогодні є досить невтішною. З різних причин кількість хворих дітей у нашій державі зростає. Велике значення в цьому відіграє соціально-економічна перебудова суспільства, незадовільні умови життя частини населення, що знижує компенсаторно-пристосувальні можливості дитячого організму та його опірності до дії різних шкідливих факторів, а також несприятлива екологічна ситуація. Це призводить до того, що 10% дітей закінчують школу умовно здоровими, інші, вже в підлітковому віці мають хронічні захворювання (42%), погіршені показники фізичного та розумового розвитку.

Окрім зазначених вище причин незадовільного стану здоров’я дітей, у медико-психолого-педагогічних дослідженнях звертається увага на «шкільні» фактори ризику, які негативно впливають на здоров’я дітей. Сьогодні школа пред’являє значні вимоги до дитини, які нерідко не відповідають її фізіологічним можливостям. У результаті цього збільшується емоційне нервово-психічне навантаження на центральну нервову систему, спостерігається зниження фізичної активності дітей, порушення режиму їхньої праці та відпочинку.

Усе це переконує у важливості здоров’яспрямованої діяльності навчальних закладів, необхідності запровадження спеціальних заходів для збереження і зміцнення здоров’я школярів. Провідна роль у реалізації цього важливого завдання належить педагогам.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що різними аспектами проблеми збереження здоров’я цікавилось багато вчених. Так, питання формування культури здорового способу життя дітей розкриті в чисельних працях І.Брехмана, М.Гончаренко, В.Горащука, В.Колбанова, Г.Зайцева, Л.Татарникової та інших. Виявлення факторів ризику, які негативно впливають на здоров’я дітей, здійснено в роботах В.Оржеховської, Г.Морозової, О.Савченко, О.Дубогай, Т.Бойченко. Низка досліджень О.Балакірєвої, Н.Смирнова, В.Лозинского, О.Дубогай, Т.Бойченко присвячені використанню здоров’язбережувальних технологій у роботі з учнями.

Дослідження педагогів і психологів О.Абдулліної, Ю.Бабанського, Ф.Гоноболіна, І.Зязюна, Н.Кузьміной, О.Мороза, В.Семиченко, В.Сластьоніна, Т.Сущенко, О.Щербакова розкривають зміст педагогічної діяльності педагога, оскільки сучасне суспільство висуває підвищені вимоги щодо його професійних і особистісних якостей. Він має бути не лише висококваліфікованим спеціалістом-професіоналом у рамках викладання свого предмета, а й людиною високої валеологічної культури у своїй професії. Забезпечення радикального підвищення професіоналізму у поєднанні із загальною валеологічною культурою передбачає процес різнобічного розвитку майбутнього вчителя, формування гуманістичної педагогічної позиції на основі єдності професійної, суспільно-економічної та здоров’язбурежувальної підготовки.

Вирішення означених завдань потребує трансформації ціннісного змісту підготовки майбутнього вчителя, зокрема: уміння вести проектну, дослідницьку діяльність; бути не стільки реципієнтом і носієм цінностей, скільки дослідником оздоровчо-освітніх процесів, здійснювати їх валеологічний аналіз на основі системи знань і вмінь про здоровий спосіб життя, створювати сприятливе середовище навчання і виховання учнів.

Тому, ефективність навчально-виховного процесу вищої педагогічної школи має визначатися не лише формуванням професійної компетентності студентів, а також і формуванням надійних соціальних орієнтирів, здатністю молодих спеціалістів адекватно протистояти молодіжним проблемам, що виникатимуть у процесі професійного самовираження і залишатися при цьому здоровими. Студенти педагогічних закладів, - майбутні вчителі, повинні стати гідними наставниками для своїх учнів, а тому формування здорового способу життя для них є невід’ємною складовою фахової компетенції вчителя незалежно від предметного спрямування.

Однак, не зважаючи на важливість такої підготовки вчителя, мають місце суперечності:

між суттєвим підвищенням соціально-професійної значущості здоров’язбережувальної складової педагогічної діяльності сучасного вчителя та низьким рівнем його підготовленості до забезпечення формування в учнів здорового способу життя;

між станом теоретичної професійно-педагогічної підготовки вчителя і наслідками його практичної діяльності в конкретному навчальному середовищі;

між наявними потенційними можливостями міжпредметної координації навчальних дисциплін у системі вищої педагогічної освіти, спроможності забезпечити цілісність, гармонійність, системність підготовки майбутнього вчителя до здоров’язбережувальної педагогічної діяльності та домінуючим низьким рівнем її практичного втілення у навчально-виховний процес;

між нагальною потребою становлення особистості як суб’єкта здоров’язбереження та відсутністю науково-методичної системи, яка б забезпечувала реалізацію цих потреб.

Сучасні наукові дослідження характеризуються зростанням інтересу до теоретичного обґрунтування і практичної підготовки педагогів до здоров’яспрямованої діяльності (Е.Казін) [2, с. 347]. Проте аналіз літератури засвідчив, що питання здоров’яспрямованої діяльності педагогів не набуло достатньої розробки.

Зауважимо, що ефективність здоров’яспрямованої діяльності прямо пов’язана з активним залученням учнів до позаурочної і позакласної роботи, реалізації оздоровчих просвітницьких та превентивних програм, соціально значимих проектів, акцій. Це вимагає нових підходів до організації здоров’яспрямованого виховного процесу, позакласної та позаурочної роботи, а значить, і відповідної підготовки майбутніх вчителів початкової школи

В системі вищої освіти формування професійних позицій, орієнтованих на вирішення проблем здоров’я дітей і підлітків, відноситься до числа не затребуваних студентами. Вони стають актуальними в умовах, коли сформовані професійні компетенції і досягнуто досить високий рівень професійної зрілості.

Однак, незважаючи на значну кількість праць з проблем здоров’язбереження, існує низка неопрацьованих питань, які стосуються підготовки майбутніх вчителів початкових класів, здатних реалізувати державну ідею поліпшення здоров’я населення України.

Відсутність цілісних досліджень процесу валеологічної підготовки майбутнього вчителя у вищих педагогічних навчальних закладах і водночас необхідність обґрунтування й визначення його основних теоретико-методологічних засад, методичних аспектів та педагогічних умов реалізації зумовили вибір теми дослідження - «Підготовка майбутнього вчителя початкових класів до впровадження здоров’язбережувальних технологій».

Об'єктом наукової роботи є процес професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя початкових класів до впровадження інноваційних технологій здоров’язбереження.

Предмет дослідження - педагогічні умови підготовки студентів до впровадження здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховний процес початкової школи.

Мета роботи полягає у розробці, теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов підготовки майбутніх учителів початкової школи до впровадження здоров’язбережувальних технологій.

Гіпотеза наукового дослідження базується на припущенні, що рівень знань та умінь майбутніх учителів покращиться за таких умов, якщо:

забезпечено всебічну та грунтовну підготовку вчителів до здоров’язбережувальної діяльності;

сформовано педагогічні компетенції майбутнього вчителя, щодо впровадження здоров'язбережувальних технологій навчання і виховання;

встановлено чіткі взаємозв'язки та узгодженість діяльності вчителів, учнів, батьків, медичних служб та громадських організацій;

створено сприятливе середовище для збереження здоров'я, виховання і розвитку особистості.

Для досягнення поставленої мети та перевірки гіпотези в ході дослідження необхідно вирішити такі завдання:

проаналізувати психолого-педагогічну літературу з досліджуваної проблеми;

охарактеризувати здоровя’збережувальні технології як важливу складову педагогічної діяльності майбутнього вчителя початкової школи та визначити й охарактеризувати основні умови впровадження сучасних інноваційних педагогічних технологій здоров’язбереження;

дослідити стан готовності вчителя початкової школи до впровадження здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховному процесі;

експериментально перевірити педагогічні умови професійно-педагогічної підготовки вчителя початкових класів з організації здоров’язбережувального педагогічного процесу.

Для перевірки гіпотези і розв’язання поставлених завдань було використано комплекс теоретичних та емпіричних методів дослідження: теоретичних - аналіз психолого-педагогічної, валеологічної та медичної літератури означеної проблематики; узагальнення науково-теоретичних та дослідно-експериментальних даних; емпіричних - спостереження, бесіди, самооцінка, педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий); статистичні - методи обробки результатів дослідження.

Теоретична значущість полягає в обґрунтуванні педагогічних умов підготовки майбутніх учителів початкових класів до впровадження новітніх технології здоров’язбереження.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що вперше комплексно досліджено процес підготовки вчителя до впровадження у початковій школі здоров’язбережувальних технологій, де стрижневим були науково обґрунтовані педагогічні умови підготовки майбутніх учителів початкової школи.

Експериментальною базою дослідження став Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова Інститут педагогіки і психології. Дослідження проводилося протягом 2013-2014 року, яким було охоплено 90 студентів.

Структура магістерської роботи, зумовлена логікою дослідження, складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів та загальних висновків, списку використаних джерел (72 позиції).

Загальний обсяг магістерської роботи 103 сторіноки, з них основний зміст викладено на 88 сторінках. Робота містить таблиці, рисунки, діаграми.

РОЗДІЛ І. ЗДОРОВ’Я ТА ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ ЯК СОЦІАЛЬНО - ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми

На сучасному етапі розвитку освіти набула актуальності проблема здоров’язбережувальних умов у освітньому середовищі. Найбільша цінність суспільства - людина. Протягом всього життя людина знаходиться під постійною дією широкого спектру чинників навколишнього середовища (біологічних, соціально-економічних, природно-кліматичних та ін.), що безпосередньо впливають на її життєдіяльність, здоров’я і тривалість життя. За останнє десятиліття ці чинники все частіше носять негативний характер, що призводить до високого відсотка відхилень різної тяжкості у здоров’ї молодих людей. Наприклад, школа приймає 20-25% хворих дітей, а випускає - 70%; до вищих навчальних закладів вступає 70% хворих молодих людей, а по закінченню відсоток хворих досягає 90%.

Проблема першочергової yваги здоров’я сучасної людини обумовлює необхідність включення молоді у вирішення питань, пов’язаних із зміцненням і збереженням здоров’я, незалежно від її професійного вибору [41; с.23]. На жаль, молоді люди не дотримуються принципів здорового способу життя, не приймають відповідних заходів для підтримки і зміцнення свого здоров’я, байдуже відносяться до фізичної культури і спорту [56; с.167].

Цей факт вимагає дій, спрямованих на популяризацію ідей здорового способу життя, на підготовку високо кваліфікованих фахівців у галузі фізичної культури, оздоровчих технологій, які не тільки володіють знаннями, принципами, методам і умов здровя’збереження, але і таких, які можуть впроваджувати в життя ці знання й уміння протягом всієї подальшої професійної діяльності. У зв’язку з цим, все більш актуальним стає питання пошуку ефективних здоров’язбережувальних технологій, а також формування організаційно-педагогічних умов здоров’язбереження в підготовці майбутнього педагога.

Теоретичні основи здровя’збереження, пошук ефективних засобів, способів і методів оздоровлення організму людини займали не останнє місце ще в античній педагогіці і в педагогіці всіх подальших епох. У цілому поняття «здровя’збереження» в педагогічній науці почало використовуватися з 90-х років ХХ століття і відображало специфіку відносин до збереження здоров’я, що вчаться через особливості організації навчально-виховного процесу в різні періоди: «берегти здоров’я» - «не перевантажувати» - «турбота про здоров'я» - «зміцнення здоров'я» - «охорона здоров'я» - «валеологія» - «здровя’збереження»[21; с.72].

Відзначимо, що в роботах багатьох педагогів-класиків (В.Бехтерева, Я.Коменського, Г.Сковороди, В.Сухомлинського, К.Ушинського, Г.Песталоцці та ін.), як і в роботах сучасних вчених, формування культури здоров’я учнівської молоді, студентів і взагалі громадян різних груп населення досліджували: В. Горащук, С.Кириленко, В.Клiмова, Г.Кривошеєва, А.Нагорна, В.Скумін, Л.Сущенко, Л.Татарнікова, Л.Хижняк та ін.; «здоров'язбережувальні технології» були предметом дослідження Т.Бичкової, М.Безруких, О.Бутакової, Є.Пужаєвої, М.Смирнова, І.Соколової, В.Сонькіна, І.Чупахи та ін.; сутнісні характеристики культури здоров’язбереження розглядали: М.Безруких, С.Гримблат, В.Зайцев, С.Крамський, М.Колеснікова, А.Севрук та ін. Важлива увага приділяється проблемі забезпечення формування і збереження здоров’я дитини, вирішення якої лежить в спеціальній побудові навчально-виховного процесу [33; с.14].

Аналіз філософської, психологічної, педагогічної, соціологічної, культурологічної, медичної, валеологічної літератури дає підставу стверджувати, що зазначена проблема недостатньо вивчена з точки зору педагогічної системи формування культури здоров’язбереження як світоглядної орієнтації майбутніх фахівців, не в повній мірі вона теоретично обґрунтована та практично забезпечена. Під світоглядною орієнтацією ми розуміємо спрямованість особистості зі сформованим світосприйняттям на діяльність, яка є засобом відчуття себе у світі, стрижнем, що визначає специфічну сутність людини як основного елемента соціальної системи.

Проте, вищезазначені дослідження не вичерпують усіх питань щодо проблеми здоров’язбереження в підготовці майбутнього вчителя. Питання здоров’язбереження все частіше стає предметом дослідження молодих вчених. Не дивлячись на такий давній інтерес до зазначеної проблеми, термін «здоров’язбереження» не має однозначного трактування, і тим більше не визначені організаційно-педагогічні умови для впровадження його принципів в систему підготовки майбутнього педагога. Зусилля, що додаються вищими освітніми закладами у напрямі здоров’язбереження майбутніх вчителів недостатньо ефективні, про що свідчать: зниження рівня рухової активності студентів, відсутність прагнення до здорового способу життя, наявність недостатньої інноваційної діяльності у сфері фізкультурно-оздоровчих занять, відсутність необхідного формування ціннісних орієнтацій у студентів в галузі здоров’язбереження.

Сучасний заклад освіти виховує людину майбутнього. Головне завдання в тому, щоб адаптувати дитину до суспільних негараздів, беззаконня, бездуховності. Необхідно створити такі умови, які допоможуть особистості осмислити власне життя, усвідомити цінність здоров’я, що є необхідною умовою для майбутнього вирішення щоденних життєвих задач та проблем. Не є новою думка, що ні краса, ні розум нічого не варті без здоров’я. І якщо ми прагнемо стати Європейською державою, то маємо перш за все подбати про здорове покоління. Зараз зусилля системи освіти концентруються на тому, щоб зменшити негативний вплив школи на здоров'я учнів і вчителів. Це, перш за все, створення комфортного безпечного освітнього середовища та впровадження здоров'язбережувальних технологій у навчальний процес [57; с.156].

Проаналізувавши державний стандарт початкової освіти та навчальні програми, нами було відмічено, що недостатня увага приділяється підготовці майбутніх вчителів до оволодіння здоров’язбережувальними технологіями. У змісті цих нормативних документів відсутнє таке поняття взагалі. Хоча знання, володіння і застосування здоров’язбережувальних технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога. Педагоги у тісному взаємозв’язку з учнями, батьками, медичними працівниками, практичними психологами, соціальними педагогами та соціальними працівниками, усіма тими, хто зацікавлений у збереженні і зміцненні здоров’я дітей, спроможні створити здоров’язбережувальне освітнє середовище.

Вивчення та аналіз останніх досліджень та публікацій свідчить про те, що проблеми збереження та формування здоров’я дітей і молоді постійно перебувають у центрі уваги науковців, а саме: формування культури здоров’я учасників педагогічного процесу (О.Мельник, Н.Денисенко, О.Аксьонова); збереження здоров’я, формування здорового способу життя дітей та підлітків (Е. Вільчковський, Г.Власюк, І.Петренко), які розглядали питання формування здорового способу життя засобами фізичної культури; (Г.Голобородько, О.Дубогай, С.Свириденко) досліджують цю проблему з точки зору вікових особливостей. Теоретико-методологічні засади цих питань сформульовано у працях А.Здравомислова, І.Смирнова, Л.Сущенко та ін.; проблему суб’єкт-суб’єктного, особистісно орієнтованого підходу до виховання висвітлено в роботах І.Беха, М.Левківського, А.Маслоу, В.Постового, С.Рубінштейна, К.Чорної та ін; формування здорового способу життя засобами фізичного виховання досліджували В.Ареф’єв, Г.Арзютов, О.Артюшенко, О.Вацеба, Л.Волков, М.Герцик, Л.Гурман, В.Дробинський, О.Дубогай, С.Закопайло, М.Зубалій, Є.Столітенко, Б.Шиян та інші. Аналіз досліджень з проблеми формування здоров’язбережувального освітнього середовища через реалізацію здоров’язбережувальних освітніх технологій в навчально-виховному процесі (Л.Антонова, І.Борисова, Ю.Науменко, А.Севрук, Е.Вайнер, Н.Смірнов, В.Сонькін, В.Серіков, Л.Вашлаєва, О.Петров, Т.Паніна та інші ) свідчить про спроби вчених переглянути загальні підходи до формування здоров’язбережувального освітнього середовища, з’ясувати новий зміст, форми, методи реалізації даної проблеми в умовах сучасної ситуації в освітній сфері. Змінити ситуацію спроможна здоров'язберігаюча та здоров'яформуюча педагогіка, в основі якої - технології, які вводять дитину, учня, його батьків, педагогів у соціально-освітній простір без утрат для їхнього здоров'я, підвищуючи мотивацію на його формування, збереження, зміцнення, споживання, відновлення й передачу наступним поколінням.

Вивчаючи поняття здоров’язбережувальних технологій, розглянемо зміст таких термінів як «технологія» і «здоров’язбережувальна технологія». Поняття «технологія» у педагогіку прийшло з виробництва, де визначається як сукупність різних елементів, зокрема прийомів, операцій, дій, процесів та їхню послідовність. Технологія виступає як алгоритм, за допомогою якого отримується запланований результат. «Технологія» - це сукупність операцій, які виконуються обумовленим способом і в певній послідовності, з яких складається процес [33; с.19]. Технологія - це, насамперед, системний метод створення, застосування знань з урахуванням технологічних та людських ресурсів та їхнього взаємовпливу, що має на меті оптимізувати форми освіти (ЮНЕСКО). За визначенням В.Серікова, технологія в будь-якій сфері - це діяльність, що в максимальній мірі відображає об’єктивні закони даної сфери, побудована відповідно до логіки розвитку цієї сфери і забезпечує найбільшу для даних умов відповідність результату діяльності заздалегідь поставленим цілям. Будь-яка педагогічна технологія має відповідати основним критеріям: концептуальності, системності, керованості, ефективності, відтворюваності.

Серед загальної класифікації освітніх технологій (технології управлінської діяльності, організації навчального процесу, виховної роботи) відокремилася нова группа - здоров’язбережувальних технології [58; с.78]. Поняття ― здоров’язбережувальні технології об’єднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів. Під здоров’язбережувальними технологіями вчені пропонують розуміти: сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання); оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм); повноцінний та раціонально організований руховий режим. Під здоров’язбережувальною освітньою технологією О.Петров розуміє систему, що створює максимально можливі умови для збереження, зміцнення і розвитку духовного, емоційного, інтелектуального, особистісного і фізичного здоров’я усіх суб’єктів освіти (студентів, педагогів та ін). До цієї системи входить:

використання даних моніторингу стану здоров’я студентів, що проводяться медичними працівниками, і власних спостережень у процесі реалізації освітньої технології, її корекція у відповідності з існуючими даними;

урахування особливостей вікового розвитку студентів і розробка освітньої стратегії, що відповідає особливостям пам’яті, мислення, працездатності, активності і т.д;

створення сприятливого емоційно-психологічного клімату у процесі реалізації технології;

використання різноманітних видів здоров’язбережувальної діяльності студентів, що спрямована на збереження і підвищення резервів здоров’я, працездатності [41; с.18].

Здоров’яформуючі освітні технології, за визначенням Н.Смірнова, - це все ті ж психолого-педагогічні технології, програми, методи, які направлені на виховання в учнів культури здоров’я, особових якостей, що сприяють його збереженню і зміцненню, формування уявлення про здоров’я як цінність, мотивацію на ведення здорового способу життя [56, с.67]. З визначенням Н.Смірнова, здоров’язбережувальні технології - це комплексна, побудована на єдиній методологічній основі система організаційних та психолого-педагогічних прийомів, методів, технологій, спрямованих на збереження, охорону та укріплення здоров’я учнів, формування в них культури здоров’я, а також на піклування про здоров’я педагогів [56, с.61]. Отже, науковці вважають, що поняття «здоров’язбережувальна і здоров’яформуюча» можна віднести до будь-якої педагогічної технології, яка в процесі реалізації створює необхідні умови для збереження здоров’я основних суб’єктів освітнього процесу - учнів та вчителів. Здоров’язбережувальні технології можна розглядати як один із найактуальніших освітніх підходів та як сукупність прийомів, форм і методів організації навчання без шкоди для здоров’я учнів, а також як якісну характеристику будь-якої педагогічної технології за критерієм її дії на здоров’я суб’єктів освіти [56; с.149]. Технології навчання здоров’ю - це гігієнічне навчання, набуття життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Такі технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти [57; с. 209]. Мета усіх здоров’язбережувальних технологій - сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати отриманні знання у повсякденному житті [57; с.211]. Досягнення цієї мети можливе тільки при комплексній, методичній і узгодженій роботі педагогів, лікарів, психологів, соціологів і батьків [57; с.227]. Аналіз здоров’язбережувальної діяльності освітніх закладів свідчить, що існуючі технології реалізуються через такі напрями освітньо-виховної діяльності:

створення умов для зміцнення здоров’я школярів та їхнього гармонійного розвитку;

організація навчально-виховного процесу з урахуванням його психологічного та фізіологічного впливу на організм учня;

розробка і реалізація навчальних програм з формування культури здоров'я і профілактики шкідливих звичок;

корекція порушень соматичного здоров’я з використанням комплексу оздоровчих і медичних заходів;

медико-психолого-педагогічний моніторинг стану здоров’я, фізичного і психічного розвитку школярів;

функціонування служби психологічної допомоги вчителям і учням щодо подолання стресів, тривожності;

гуманного підходу до кожного учня, формування доброзичливих і справедливих відносин у колективі;

контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм організації навчально-виховного процесу, нормування навчального навантаження і профілактика стомлюваності учнів;

організація збалансованого харчування учнів у школі [58; с.113].

На думку Є.Совєтової для впровадження здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховний процес важливим є реалізація наступних умов:

підвищення кваліфікації з питань здоров’я, здоров’язбережувальних технологій (курси, окремі семінари, самоосвіта);

аналіз педагогом свого методичного арсеналу на предмет відповідності принципам здоровз’ябережувальної педагогіки;

врахування природних біоритмів, індивідуальних особливостей учнів при організації навчального процесу;

забезпечення оптимального співвідношення між фізичним та інформаційним обсягом уроку без інформаційного перенавантаження;

обґрунтоване планування, з точки зору збереження здоров’я, кількості та видів методів навчання, частоту та чергування різних видів навчальної діяльності з урахуванням своєчасного спостереження початку фаз неповної компенсації, сталого зниження працездатності учнів;

забезпечення оперативного прямого та зворотного зв’язку в управлінні навчальним процесом: психологічний вплив на учня, передача інформації, уміння стимулювати мотивацію школярів;

включення елементів здоров’язбережувальної педагогіки у зміст уроку;

використання з максимальною можливістю методів активного навчання;

стимулювання учнів до продуктивної тематичної комунікації та творчості;

дотримання санітарно-гігієнічних вимог до організації та проведення уроку, проведення фізкультхвилинок та пауз загального і спеціального впливу;

широкий обмін новою інформацією між учасниками навчального процесу;

співпереживання в радості пізнання;

співучасть у вирішенні проблемних питань і пізнавальних завдань;

формування екологічного простору, який пов’язаний з дією всієї сукупності чинників середовища, що впливають у школі на учнів і педагогів;

урахування психолого-педагогічних чинників, що включають емоційно-психологічний клімат в школі, стилі взаємин і поведінки учасників освітнього процесу, здоров’язбережувальну організацію навчального процесу: використання здоров’язбережувальних освітніх технологій;

позаурочна виховна робота: естетичне, духовне і фізичне виховання учнів.

У сукупності основних елементів здоров’язбережувальних технологій відзначають три складові: інформаційну, що відображає зміст і принципи; інструментальну, що включає матеріально-технічне та навчально-методичне забезпечення; cоціальну, що включає компетентність і готовність викладацького і навчально-допоміжного персоналу до реалізації здоров’язбережувальної технології. Головними напрямками здоров’язбережувальної діяльності вищих освітніх установ є: раціональна організація навчального процесу відповідно до санітарних норм та гігієнічних вимог; проведення щорічної диспансеризації студентів; раціональна організація рухової активності студентів, що включає передбачені програмою заняття з фізичного виховання, динамічні зміни та активні паузи в режимі дня, а також спортивно-масову роботу; організація раціонального харчування студентів; система роботи з формування цінності здоров’я та здорового способу життя; створення служби психологічної підтримки студентів; організація долікарського виявлення факторів і груп ризику по девіантній поведінці, в тому числі споживанню психоактивних речовин серед студентів (популяційний скринінг та моніторинг) із застосуванням медико-технічних технологій [21; с.69]. В психолого-педагогічній літературі існують різні підходи щодо трактування поняття здоров’язбережувальні технології. Важливим елементом здоров’я-збережувальних освітніх технологій є здоров’язбережувальний урок - форма організації навчання, яка забезпечує дитині та вчителеві збереження та підвищення запасу їхніх життєвих сил від початку до кінця уроку. Здоров’язбережувальний урок включає такі компоненти:

відповідне розташування дітей у класі - по периметру уздовж стін чи півколом, що дає змогу відчувати себе в колектив та творчому взаємозв’язку, єдності спілкування та діяльності;

позитивне емоційне налаштовування, яке знімає напругу, що могла з’явитися раніше і виступає організаційним моментом, і настановою на урок чи тему. Це може реалізовуватися, наприклад, через привітання в парах, групах, у колі;

активне міжособистісне спілкування, ситуації прощання та взаємовдячності, якіорганізуються як привітання.

Головна вимога до здоров’язбережувального уроку - не менше 50% часу уроку діти повинні знаходитися у стані рухової активності (паузи здоров’я, рухові дидактичні ігри та різноманітні активні дії, пересування дітей у просторі класу, фізкультхвилинки). Важливим компонентом здоров’язбережувального уроку є робота з усвідомленням, у наслідок чого учні обмислюють своє життя, свою поведінку, стосунки з людьми, засвоюють позитивні думки про здоров’я. Ця робота з усвідомленням забезпечує формування у дітей механізму гармонізації стосунків із самим собою, з іншими, зі світом природи та світом культури.

На сьогодні існує декілька підходів до класифікації здоров’язбережувальних технологій. Найбільш розповсюдженою і використовуваною в вищих освітніх установах є класифікація, що запропонована Н.Смірновим [56; с.149]. Серед здоров’язберігаючих технологій, застосовуваних у вищих освітніх установах, автор виділяє кілька груп, в яких використовується різний підхід до охорони здоров’я, а, відповідно, і різні форми роботи. До першої групи відносяться медико-гігієнічні технології. Це спільна діяльність педагогів і медичних працівників. Також до медико-гігієнічних технологій відносяться контроль і допомога в забезпеченні належних гігієнічних умов. Медичний кабінет здійснює проведення щеплень, надання консультативної та невідкладної допомоги, проводить заходи щодо санітарно-гігієнічного освіти студентів і педагогічного складу, організовує профілактичні заходи на передодні епідемій (грипу) і вирішує ряд інших завдань, що відносяться до компетенції медичної служби. До другої групи належать фізкультурно-оздоровчі технології (ФОТ), які спрямовані на фізичний розвиток. Реалізуються вони на заняттях з фізичного виховання і секціях на позаурочних спортивно-оздоровчих заходах. Третю групу складають екологічні здоров’язбережувальні технології (ЕЗТ), які спрямованіна створення екологічно оптимальних умов життя і діяльності людей, гармонійних взаємин з природою. До четвертої групи входять технології забезпечення безпеки життєдіяльності (ТЗБЖ). Їх реалізують архітектори, будівельники (навчальних корпусів), інженерно-технічні служби, фахівці з охорони праці, захисту в надзвичайних ситуаціях, пожежної інспекції тощо. Оскільки збереження здоров’я розглядається при цьому, як збереження життя, вимоги та рекомендації цих фахівців підлягають обов’язковому обліку та інтеграції в загальну систему здоров’язбережувальних технологій. До п’ятої групи відносяться здоров’язбережувальні освітні технології (ЗОТ), які діляться на три підгрупи:

а) організаційно-педагогічні (ОПТ), що визначають структуру навчального процесу, сприяють запобіганню стану перевтоми і гіподинамії та інших дезаптаційних станів;

б) психолого-педагогічні технології (ППТ), пов’язані з безпосередньою роботою на заняттях з фізичного виховання. Сюди ж входить й психолого-педагогічний супровід всіх елементів освітнього процесу;

в) навчально-виховні технології (НВТ), які включають в себе програми з навчання турботі про своє здоров’я та формування культури здоров’я студентів, мотивації їх до ведення здорового способу життя, попередження шкідливих звичок, які передбачають також проведення організаційно-виховної роботи зі студентами після занять. Проблема реалізації здоров’язбережувальних освітніх технологій в навчально-виховному процесі має визначальний характер для формування здоров’язбережувального освітнього середовища у покращенні здоров’я школярів, формують в них свідому добровільну мотивацію як до отримання знань так і до збереження власного здоров’я.

Можна зробити висновок, що на сьогоднішній день погляди багатьох науковців не співпадають та не набувають одноголосної думки стосовно визначення «здоров’язбереження», як і шляхи та умови його впровадження в освітній процес. Особливо гострим це питання є для майбутніх учителів початкових класів, яким і належить стати безпосередніми учасниками реалізації ідей пропаганди здорового способу життя і здоров’язбереження в майбутньому. У результаті проведеного аналізу літератури, стає зрозуміло, що визначені основні узагальнені принципи здоров’язбережувальних технологій, відмічена їх виняткова важливість у формуванні здорової нації, проте, немає чітких шляхів, організаційних і педагогічних умов упровадження цих самих технологій в сучасний навчально-педагогічний процес.

.2 Сутнісна та узагальнена характеристика здоровя’збережувальних технологій

Мета сучасної школи - підготовка дітей до життя. Кожен учень має отримати під час навчання знання, що знадобляться йому в майбутньому житті. Здійснення означеної мети можливе за умови запровадження технологій здоров’язбережувальної педагогіки.

Учитель, володіючи сучасними педагогічними знаннями, при постійній взаємодії з учнями, їхніми батьками, медичними працівниками та шкільними психологами, планує й організовує свою діяльність з урахуванням пріоритетів збереження та зміцнення здоров’я всіх суб’єктів педагогічного процесу. У своїй роботі він звертається до різноманітних педагогічних технологій.

Поняття «технологія» в педагогіку прийшло з виробництва, де визначається як сукупність різних елементів, зокрема прийомів, операцій, дій, процесів та їхню послідовність, тобто це своєрідна майстерність людини. Таким чином «технологія» виступає як алгоритм за допомогою якого отримується запланований результат. Будь-яка педагогічна технологія має відповідати основним критеріям технологічності: концептуальності, системності, керованості, ефективності, відтворюваності [65; с.17].

Однак, необхідно розуміння, що нова якість освіти, яка забезпечила б розвиток сучасного суспільства, може бути досягнута лише при створенні певних умов організації такого навчально - виховного процесу, який не зашкодить здоров’ю дітей та молоді і буде спрямований на збереження, зміцнення і формування здоров'я учасників навчально - виховного процесу. А це вимагає від педагогів застосування своєрідних підходів в освіті і вихованні на основі здоров’язбереження [17; с.5].

Слід зазначити, що здоров’язбережувальна педагогіка не може бути представлена як конкретна освітня технологія. Разом з тим, поняття «здоров’язбережувальні технології» об’єднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу з формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів [19; с.36].

Під такими технологіями вчені пропонують розуміти:

сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);

оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);

повноцінний та раціонально організований руховий режим.

Деякі науковці розглядають це поняття, виходячи з розуміння технології як певного прийому, методу, методики; інші розуміють його як сукупність певних технік, за допомогою яких реалізується освітнє чи інше педагогічне завдання; як опис процесу досягнення запланованих результатів, сукупність яких відображає певні зміни в здоров'ї учасників педагогічної взаємодії.

Вітчизняні та зарубіжні науковці (і насамперед російські вчені, які працюють під керівництвом М. Безруких) вважають, що під здоров’язберігаючими освітніми технологіями треба розуміти всі педагогічні технології, які не шкодять здоров’ю учнів. Дослідник цієї проблеми Н. Смирнов зауважує: «Якщо здоров’язбережувальні технології пов’язати з вирішенням тільки здоров’яохоронного завдання, то до них належатимуть педагогічні проблеми, методи та технології, які не шкодять прямо чи побічно здоров’ю учнів та вчителів, забезпечують їм безпечні умови перебування, навчання та роботи в загальноосвітньому закладі» [66; с.108].

Усі педагогічні технології, якими користується вчитель на уроці, впливають на перетворення інтелектуальної та емоційної сфер особистості учня, підвищення ціннісного ставлення до власного здоров’я на основі усвідомлення учнем особистої відповідальності, на впровадження системи заходів, що забезпечують гармонійний духовний і фізичний розвиток, а також діяльність, спрямовану на збереження та підвищення рівня здоров’я[10; с.4] (див. Рис.1.1 ).

Рис.1.1 Вплив здоров’язбережувальних технологій на життя і здоров’я особистості

Деякі вчені пропонують виокремити поняття «здоров’яформуючі виховні технології», розуміючи під ним ті психолого-педагогічні технології, програми, методи, які спрямовані на виховання в учнів культури здоров’я, особистісних якостей, що сприяють його збереженню та зміцненню, формування уявлень про здоров’я як цінність, а також мотивацію на здоровий спосіб життя [19; с.24].

Інші науковці під здоров’язбережувальними технологіями пропонують розуміти:

сприятливі умови навчання дитини в школі (без стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);

оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних вимог);

необхідний достатній та раціонально організований руховий режим.

Комплексна програма здоров’я, що запроваджується в дитячому колективі, має складатися з таких компонентів:

валеологічна освіта;

фізичне виховання;

шкільна медична служба;

служба харчування;

служба здоров’я персоналу школи;

шкільна психологічна служба;

соціальні служби;

участь батьків та громадськості.

Учителі-практики України, які працюють над цією проблемою (учасники проекту «Європейська мережа шкіл сприяння здоров’ю»), доповнюють зміст здоров'язбережувальних технологій поняттям «здоров’язбережувальні заходи» і реалізують їх через:

диспансеризацію учнів;

«Дні здоров’я» та туристичні походи;

шкільні спортивні свята;

бесіди про здоров’я з учнями;

бесіди про здоров’я з батьками;

вітамінізацію;

факультативи з проблем здоров’я та здорового способу життя;

ведення листків здоров'я та стіннівок на оздоровчу тематику тощо.

Діяльність загальноосвітнього закладу зі збереження та зміцнення здоров'я учнів лише тоді може вважатися повноцінною та ефективною, якщо в повній мірі, професійно та ефективно в єдиній системі реалізовуються всі здоров’язбережувальні технології [49; с.11] (див. Рис.1.2).

Рис.1.2 Система впровадження здоров’язбережувальних технологій

Аналіз існуючих здоров'язбережувальних технологій дає можливість виокремити наступні типи технологій у сфері збереження та зміцнення здоров’я (за О.Ващенко) [11; с.3].

Здоров’язбережувальні технології - ті, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці дитини в школі, та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних вимог), відповідності навчального та фізичного навантаження можливостям дитини.

Оздоровчі технології спрямовані на зміцнення фізичного здоров’я учнів, підвищення потенціалу (ресурсів) здоров’я: фізична підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музикотерапія. Деякі методи (наприклад, фітотерапія та гімнастика) залежно від характеру впливу та способів застосування і категорій учнів можуть використовуватись як у межах здоров’язбережувальних, так і в межах оздоровчих технологій.

Технології навчання здоров’ю - гігієнічне навчання (раціональне харчування, догляд за тілом тощо); формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо); профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами; статеве виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введенню до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти.

Виховання культури здоров’я - виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров’я, формування уявлень про здоров’я як цінність, посилення мотивації на ведення здорового способу життя, підвищення відповідальності за особисте здоров’я, здоров’я родини.

Усі здоров’язбережувальні технології можуть бути представлені за ієрархічною структурою з урахуванням того, яким чином кожен учень залучений до навчального процесу:

позасуб’єктні: технології раціональної організації навчального процесу, формування здоров’язбережувального виховного середовища, форми організації здорового харчування (включаючи дієтичне);

ті, що відзначаються пасивною участю учнів: фітотерапія, офтальмо-тренажери тощо;

ті, що здійснюються за активної позиції учнів: різні види гімнастики, технології навчання здорового способу життя, виховання культури здоров’я [29; с.74].

Систематичний вплив на організм та психіку учнів може бути успішним лише за умови доцільного використання методів здоров’язбережувального впливу.

Метод навчання - це впорядкована діяльність педагога, спрямована на досягнення визначеної мети навчання. Під методами навчання часто розуміють сукупність шляхів, засобів досягнення мети, вирішення завдань (І.Підласий), а, відповідно, завдання педагогіки оздоровлення вирішуються шляхом застосування методів здоров’язбережувальних освітніх технологій.

До конкретних методів збереження здоров’я учнів належать:

диспансеризація учнів;

профілактичні щеплення;

забезпечення рухової активності;

вітамінізація, організація здорового харчування (включаючи дієтичне);

заходи санітарно-гігієнічного характеру, пов'язані з респіраторно-вірусними інфекціями, зокрема грипом.

У структурі методу виокремлюють певні прийоми як його складові та окремі етапи під час реалізації.

Прийоми можна класифікувати так:

профілактично-захисні (особиста гігієна та гігієна навчання);

компенсаторно-нейтралізуючі (фізкультхвилинки; оздоровча, пальчикова, дихальна, коригуюча гімнастики; масаж; психогімнастика та ін.);

стимулюючі (елементи загартування, фізичні навантаження, прийоми психотерапії та фітотерапії);

інформаційно-навчальні (листи, що адресуються батькам, учням, педагогам).

Використання методів та прийомів залежить від професійних здібностей учителя, його особистої зацікавленості; від регіональних та місцевих умов. Тільки об'єднавши всі окремі підходи в єдине ціле, можна створити оздоровчий освітній простір,де будуть р еалізовані ідеї здоров’язбережувальної педагогіки.

Принципи навчання, що віддзеркалюють найважливіші та нагальні потреби суспільства, відповідають цілям здоров’язбережувальних освітніх технологій. Так, загально-методичні та специфічні принципи існують в органічній єдності, створюючи систему, яка розкриває закономірності оздоровчої педагогіки. Загально-дидактичні принципи - це основні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчального процесу відповідно до загальних цілей здоров'язберігаючих освітніх технологій [47; с.86].

Серед специфічних принципів здоров’язбережувальних технологій виокремлюють: принцип свідомості, принцип активності, принцип наочності, принцип систематичності та послідовності, принцип «Не зашкодь!», принцип повторення, принцип поступовості, принцип доступності, принцип індивідуалізації, принцип неперервності, принцип циклічності, принцип урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів, принцип всебічного та гармонійного розвитку особистості, принцип оздоровчої спрямованості, принцип комплексного міждисциплінарного підходу до навчання школярів, принцип активного навчання, принцип формування відповідальності учнів на своє здоров’я та здоров’я оточуючих, принцип зв’язку теорії з практикою.

Для досягнення мети здоров’язбережувальних освітніх технологій застосовуються такі групи засобів:

рухової спрямованості (фізичні вправи, фізкультхвилинки, динамічні перерви, лікувальна фізкультура, рухливі ігри та ін.);

оздоровчі сили природи (сонячні та повітряні ванни, водні процедури, фітотерапія, інгаляція, вітамінотерапія та ін.);

гігієнічні (виконання санітарно-гігієнічних вимог, особиста та загальна гігієна, дотримання режиму дня та режиму рухової активності, режиму харчування та сну та ін.) [47; с.94].

Мета всіх здоров'язберігаючих освітніх технологій - сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати отримані знання в повсякденному житті.

Загалом процес навчання в умовах здоров’язбережувальної педагогіки складається з трьох етапів, які відрізняються один від одного як специфічними завданнями, так і особливостями методики [19; с.73].

Етап початкового ознайомлення з основними поняттями та уявленнями. Мета - сформувати в учнів елементарні уявлення про основні поняття здорового способу життя. Основні завдання:

формувати уявлення про елементарні правила збереження здоров’я;

досягти виконання елементарних правил здоров’язбереження (на рівні первісного вміння);

створити мотивацію на ведення здорового способу життя.. Етап поглибленого вивчення. Мета - сформувати повноцінне розуміння основ здорового способу життя. Основні завдання:

уточнити уявлення про елементарні правила здоров’язбереження;

досягти свідомого виконання елементарних правил збереження та зміцнення здоров'я;

сформувати практичні знання, уміння і навички, необхідні в повсякденному житті.

ІІІ. Етап закріплення знань, умінь та навичок збереження та зміцнення здоров’я та їх подальшого вдосконалення. Мета - сформувати навички збереження здоров’я у повсякденному житті. Основні завдання:

досягти стабільності та автоматизму при дотриманні правил збереження здоров’я;

досягти виконання цих правил відповідно до вимог їх практичною застосування;

забезпечити варіативне дотримання правил здорового способу життя залежно від конкретних практичних умов.

Завдання кожного з означених етапів можна вирішувати як одночасно, так і послідовно, оскільки вони всі тісно взаємопов’язані.

У навчальному закладі найбільш доцільними є технології, які:

мають за основу комплексний характер збереження здоров’я;

беруть до уваги більшість факторів, що впливають на здоров’я;

враховують вікові та індивідуальні особливості учнів;

забезпечують запровадження цілей та змісту політики освітнього закладу зі зміцнення здоров'я учнів та формування здорового способу життя;

контролюють виконання настанов, зміст яких має здоров’язбережувальний та профілактичний характер;

постійно покращують санітарно-гігієнічні умови навчального закладу, матеріально-технічну та навчальну базу, соціально-психологічний клімат у колективі відповідно до сучасних вимог;

заохочують учнів до участі в плануванні оздоровчої діяльності навчального закладу та до аналізу виконаної роботи;

формують позитивне ставлення учнів до навчального закладу, взаємоповагу між учителями й учнями та учнів між собою;

обґрунтовують умови послідовності в реалізації технології;

здійснюють періодичну оцінку ефективності технології;

залучають батьків до збереження та зміцнення здоров'я дітей;

практикують особистісно зорієнтований стиль навчання та стосунків з учнями;

створюють освітнє середовище, що забезпечує комфортні та безпечні умови життєдіяльності учнів і вчителів [19; с.94].

Дослідженнями доведено, що ефективність формування здорового способу життя вимагає залучення учнів до здоров’язбережувального навчального процесу, формування в них активної позиції щодо зміцнення і збереження власного здоров’я. Аналіз здоров’язбережувальної діяльності загальноосвітніх закладів України дозволив виділити складові моделі цієї діяльності. Вона має поєднувати такі форми і види роботи:

корекцію порушень соматичного здоров'я з використанням комплексу оздоровчих та медичних заходів без відриву від навчального процесу;

різноманітні форми організації навчально-виховного процесу з урахуванням їх психологічного та фізіологічного впливу на учнів;

контроль за виконанням санітарно-гігієнічних норм організації навчально-виховного процесу;

нормування навчального навантаження та профілактику перевтоми учнів;

медико-психолого-педагогічний моніторинг стану здоров’я, фізичного і психічного розвитку учнів;

розробку та реалізацію навчальних програм із формування в учнів навичок ведення здорового способу життя та профілактики шкідливих звичок;

діяльність служби психологічної допомоги вчителям та учням у подоланні стресів, стану тривоги;

сприяння гуманному ставленню до кожного учня;

формування доброзичливих взаємовідносин у колективі вчителів;

організацію та контроль за дотриманням збалансованого харчування всіх учнів школи;

заходи, що сприяють збереженню та зміцненню здоров’я вчителів та учнів, створення умов для їх гармонійного розвитку [19; с.104].

Звичайно, вирішення проблеми збереження здоров’я дітей потребує щільної уваги всіх зацікавлених у цьому: педагогів, медиків, батьків, представників громадськості. Однак особливе місце та відповідальність в оздоровчій діяльності відводиться освітній системі, яка повинна й має всі можливості для того, щоб зробити освітній процес здоров’язбережувальним, і в цьому випадку мова йде вже не просто про стан здоров'я сучасних школярів, а про майбутнє України.

Отже, щоб забезпечити школяреві можливість збереження здоров’я за період навчання в школі, дати йому необхідні знання та навички щодо здорового способу життя, навчити використовувати отримані знання в повсякденному житті і використовують здоров’язбережувальні технології в освітньому процесі.

.3 Впровадження сучасних інноваційних педагогічних технологій здоров’язбереження у практику початкової школи

«Здоров’я - не все, але без здоров’я - нічого»

Сократ

Гармонійний розвиток дитини, що передбачає її фізичне, психічне, соціальне, духовне здоров’я, інтелектуальну достатність, морально-етичну досконалість, є нині пріоритетом у розвинутих країнах світу. За останні десятиліття у світовому масштабі проблема здоров’я увійшла до глобальних проблем людства.

Проте Україна разом із незалежністю у спадок отримала загрозливий стан здоров’я нації, незадовільні та небезпечні умови, в яких це здоров’я формується. За останнє десятиріччя чітко спостерігаються такі фактори, які впливають на стан здоров'я учнів, а саме: зростання навчального навантаження, вільний час діти все більше проводять за переглядом фільмів, за комп'ютерними іграми. Усе це призводить до гіподинамії, порушення постави, порушення зору.

Сучасна медицина займається не здоров'ям, а хворобами, не профілактикою, а лікуванням. Завдання ж школи - зберегти, зміцнити здоров'я учнів, сформувати в них відповідальне ставлення до власного здоров'я. Останнім часом з’явилося немало цікавих методик та авторських розробок з оздоровлення дітей.

Здоров'язбережувальні технології не є чимось невідомим, таємним, чудодійним. Грамотно складений розклад уроків, використання вчителями на уроках та на перервах прийомів рухової активності, нейтралізації стресів, організації гарячого харчування, зв'язок навчального матеріалу з життям, озброєння учнів валеологічними та екологічними знаннями - це повсякденна діяльність школи. Ефективність позитивного впливу на здоров'я школярів різних оздоровчих заходів визначається не хаотичністю методів, а системною роботою за всіма напрямками [10; с.4].

Практика показує, що процес формування свідомого ставлення до власного здоров'я потребує обов'язкового поєднання інформаційного й мотиваційного компонентів із практичної діяльності учнів, що сприятиме оволодінню дітьми необхідними здоров'язбережувальними вміннями і навичками. Діяльність учителя на кожному уроці повинна бути орієнтована на формування в дітей стійкої позиції, що передбачає визначення цінності здоров'я, почуття відповідальності за збереження й зміцнення власного здоров'я, поглиблення знань, умінь та навичок, пов'язаних з усіма складовими здоров'я (фізична, соціальна, психічна, духовна). Формування в учнів компетентного ставлення до власного здоров'я неможливе без реалізації всіх складових здоров'я [15; с.41].

Для роботи у школі, ми визначили напрямки, через які можлива реалізація кожної складової здоров’я. Реалізація фізичної складової здійснюється через:

ранкову гімнастику, фізкультхвилинки, рухливі ігри, фізкультпаузи (оздоровчу рухливу діяльність);

контроль та самоконтроль за правильною поставою під час письма, читання, ходіння тощо;

використання вправ щодо профілактики сколіозу, запобігання гіподинамії;

виконання дихальних вправ;

виконання гімнастики для очей, точковий самомасаж біологічно активних точок обличчя й голови, щоб врешті «розбудити» дітей і створити відповідний робочий настрій на весь навчальний день;

навчання використанню народних засобів оздоровлення та профілактики захворювань;

знання свого особистого рівня здоров’я;

навчання правильному та регулярному чищенню зубів;

навчання щодо дотримання режиму навчання, харчування, праці, відпочинку;

навчання культурі споживання їжі.

Реалізація соціальної складової здійснюється через:

засоби, які викликають інтерес до навчального матеріалу;

створення умов для самовираження учнів;

стимулювання аргументації відповідей;

заохочування ініціативи учнів;

розвиток інтуїції, творчої уяви учнів;

зосередження уваги на якості мовлення;

демонстрація правильного мовлення;

закінчення уроку повинно бути своєчасним;

використання на уроці засобів диференційованого, проблемного, діалогового та рефлексивного навчання, колективної розумової діяльності;

використання зв’язків з іншими предметами;

використання матеріалу з інших сфер життєдіяльності;

використання дидактичного матеріалу;

надання різнорівневих домашніх завдань;

ініціація різноманітних видів діяльності;

здійснення взаємоконтролю;

навчання дотриманню правил спілкування в класі, в громадських місцях, їдальні, громадському транспорті;

навчання вмінню уникати конфліктних ситуацій за алгоритмом «Стій! Подумай! Прийми рішення!»;

навчання гуманному ставленню до людей з фізичними вадами.

Реалізація психічної складової здійснюється через:

створення сприятливого психологічного клімату на уроці;

дотримання позитивного мислення;

демонстрацію ненасильницьких засобів навчання;

навчання вмінню керувати своїми емоціями, почуттями;

навчання підтриманню в собі задатків, впевненості у своїх можливостях;

здійснення самооцінки, самоконтролю;

здатність аналізувати наслідки дій шкідливих звичок тощо;

навчання вмінню відмовлятися від пропозицій, які шкідливі для здоров’я;

навчання вмінню приймати самостійно рішення в різних ситуаціях;

навчання підтримувати дружні стосунки з усіма учнями класу;

музикотерапію;

кольоротерапію.

Реалізація духовної складової здійснюється через:

навчання доброзичливому ставленню до товаришів у класі, до учнів школи, до дорослих;

навчання відповідальності за власні дії та вчинки;

вироблення навичок самообслуговування;

навчання висловлювати свої погляди щодо здорового способу життя;

навчання здатності бачити й сприймати прекрасне в житті, природі, мистецтві, літературі;

навчання вмінню розрізняти добро і зло, духовне і бездуховне, долати прояви зла в собі;

навчання усвідомленню життєвих цінностей.

Впровадження здоров'язбережувальних технологій потребує від учителя не допускати перевантаження учнів. При цьому необхідно визначати оптимальний обсяг навчальної інформації й способи її надання, враховувати інтелектуальні та фізіологічні особливості учнів, їх індивідуальні мовні особливості, а також намагатися планувати такі види роботи, які сприяють зниженню втоми. Здоров'язбережувальні технології передбачають: по-перше, зміну та чергування видів діяльності, а саме, інтелектуальної, емоційної, рухової; групової й парної форм роботи, які сприяють підвищенню рухової активності, вчать вмінню поважати думки інших, висловлювати власні думки, правилам спілкування; та, по-друге, проведення ігор та ігрових ситуацій, нестандартних та інтегрованих уроків [46; с.19].

В учнів розвинута інтуїтивна здатність чути емоційний стан учителя, а тому з перших хвилин уроку треба створити середовище доброзичливості, позитивного емоційного налаштування. Слід пам’ятати, що психологічний стан і психологічне здоров’я учнів впливає й на їхнє фізичне здоров’я .

Велике значення для попередження втоми є чітка організація навчальної праці. На уроках, де більша частина навчальної діяльності пов’язана з класною дошкою, дуже важливо, щоб до початку уроку було зроблено необхідні записи на дошці: завдання для усного рахунку, опитування, можливо, план роботи на уроці. Можна відразу вказати, в залежності від ступеня складності, завдання і якому рівню відповідає його виконання. Знаючи весь план уроку, які знання, вміння, навички необхідно набути, який обсяг роботи виконати, учень може обрати ступінь складності завдання, розподілити свою роботу на свій погляд, що формує учня як суб’єкта навчальної діяльності. Під час вивчення нового матеріалу добре, коли весь матеріал уроку записаний на дошці або на плакаті й при підведенні підсумків уроку є можливість охопити ще раз поглядом виведені формули, співвідношення, графіки тощо [74; с.118].

Ми вважаємо, що необхідно також проводити роботу з профілактики стресів. Хороші результати дає робота в парах, групах, як на місцях так і біля дошки, де слабший учень відчуває підтримку товариша. Антистресовим моментом на уроці є стимулювання учнів до різноманітних способів розв’язання, не боячись помилитися, отримати неправильну відповідь.

Ставлення учнів до свого здоров'я, за думкою більшості спеціалістів, є основою здоров'язбереження, оскільки через мотивацію цього ставлення можна здійснити ціннісно-орієнтовану діяльність учнів щодо збереження та зміцнення власного здоров'я. У зв'язку з цим пропаганда здорового способу життя через валеологічне та екологічне виховання засобами уроків є складовою у розв'язанні проблеми здоров'язбереження [38; с.103].

Отже, розглянемо здоров’язбережувальні технології, якими мають оволодіти майбутні вчителі початкових класів

Ароматерапія. Ця наука є майже мистецтвом, яке допоможе відчути в продовж дня вчителеві та дітям гармонію тіла і духу. Люди завжди запам’ятовують особливий аромат приміщення (якщо він є). Тому кожен в змозі зробити свій кабінет неповторним саме таким чином. Заняття принесе подвійний ефект, якщо обраний аромат буде відповідати вимогам учбової діяльності, тобто стимулювати мозкову активність, інтерес до навчання, концентрацію уваги.

На уроках учні часто бувають розгублені. В такому випадку допоможуть стимулюючі та тонізуючі ефірні масла, які покращать пам’ять та увагу. Наприклад: грейпфрут, розмарин, лимон.

В класі завжди повинна бути атмосфера спокою та довіри. Тому зняти зайву дитячу тривожність допоможуть масла бергамоту, лаванди та м’яти. Зняти почуття напруги та нервозності, особливо на початку учбового року в класних приміщеннях допоможуть аромати герані чи лаванди.

Суміш масел сосни, м’яти та лаванди вбиває плетінь, мікроби та стафілококи. В кожному кубічному метрі учбового приміщення приблизно 9000000 мікробів (в той час, як у лісі їх 5, а у міській кімнаті 20 000). Тому розпилення таких сумішей, (розчинених водою) допоможе майже повністю відновляти мікрофлору приміщення впродовж дня.

Випалення ефірних масел також знижує концентрацію патогенних речовин та мікроорганізмів, а також допомагає осіданню пилу. При вдиханні ефірні масла діють антивірусно, зупиняють збільшення та множення багатьох бактерій.

Фізкультхвилинки та фізкультпаузи. Перші ознаки втоми дітей п'ятого року життя проявляються через 7-9 хвилин, а в дітей-шестирічок - через 10-12 хвилин. Фізкультхвилинки та фізкультпаузи допомагають запобігти розумовій втомі, пов'язаній з активною розумовою діяльністю дітей та тривалим сидінням.

Згідно з методичними рекомендаціями, фізкультхвилинка проводиться під час уроків упродовж 2-3 хвилин, а фізкультпауза - між уроками і триває 5-10 хвилин Комплекси вправ для малих форм активного відпочинку потрібно змінювати кожні 2-3 тижні. Змінювати можна не весь комплекс, а лише окремі вправи, вихідні положення, амплітуду рухів, що створює враження новизни, завдяки чому діти виконують вправи із задоволенням [55; с.9].

Основні вимоги щодо вибору вправ для фізкультхвилинок:

вправи мають відповідати віковим особливостям дітей, тобто бути простими, цікавими й доступними, мати ігровий характер, бути зручними для виконання на обмеженій площі, емоційними й досить інтенсивними;

вправи мають бути знайомі дітям, щоб не витрачався час на їх пояснення та розучування;

комплекс вправ має спрямовуватися на основні великі м'язові групи і знімати статичну напругу, викликану тривалим сидінням;

обов'язково треба добирати такі вправи, як потягування, випрямляння та вигинання хребта, на розпрямляння грудної клітки, що виконується з одночасними рухами рук угору і врізнобіч - вони сприяють випрямленню хребта та підвищують тонус м'язів-розгиначів тулуба;

рухи за своїм характером мають бути протилежними положенню тулуба, ніг, голови, рук дітей під час занять (вправи з випрямлянням ніг та тулуба, з нахилами й поворотами тулуба, розведенням плечей (рук) врізнобіч, підніманням голови);

обов'язковими мають бути вправи високої інтенсивності: 10-12 присідань, 30-40 с бігу на місці, 10-18 стрибків тощо;

вправи мають узгоджуватися з видом і тематикою уроків, характером діяльності;

остання вправа має спрямовуватися на зниження фізичного навантаження (повільне піднімання рук угору та опускання вниз у поєднанні з глибоким вдихом та повним видихом).

Така робота з учнями вимагає особливої уваги з боку педагогів, потребує, зокрема, дозування та кількість вправ. За усталеними методиками вправи для фізкультхвилинок зазвичай виконуються з таких вихідних положень: сидячи за столом, стоячи за столом, біля столу. Але чому дітям не вийти з-за столів і не виконувати вправи, скажімо, на килимі? Це забезпечить їм простір і дасть змогу виконувати вправи з різних вихідних положень (лежачи на спині, боці, животі), що має велике значення для корекції хребта. Крім того, на килимі діти можуть виконувати ігрові вправи на розвиток гнучкості та рухливості хребта: прогинання та вигинання тулуба («зла та лагідна кішечка»), повзання по підлозі з опорою на кисті рук та коліна, як «собачка», «черепашка», «жучок», «змія».

У кінці кожної фізкультхвилинки доцільно запропонувати заспокійливу ходьбу і вправи на розслаблення та відновлення дихання.

Фізкультпаузи. До комплексу фізкультпауз зазвичай пропонують включати вправи з м’ячем, ходьбу по колоді, стрибки через скакалку тощо. Крім того, пропонуємо активно використовувати різні вправи з підлізанням, пролізанням, лазінням та повзанням, які сприяють розвиткові м'язів тулуба, гнучкості та рухливості хребта.

Фізкультурні паузи можуть бути комбінованими і складатися з комплексу загальнорозвивальних вправ та рухливих ігор, уже знайомих дітям. Наприклад: спочатку виконують 6-7 вправ (дозування залежно від віку дітей), а потім проводять гру великої або середньої рухливості (одне-два програвання). У кінці комплексу обов'язковими є вправи на розслаблення.

Стимулювальна гімнастика. Доцільно застосовувати перед початком першого уроку в добре провітреному приміщенні. Вона складається з п’яти вправ, що стимулюють психоемоційний стан організму та забезпечують його готовність до виконання навчальної діяльності. Крім трьох загальних вправ, треба виконувати одну вправу з віброгімнастики, а також одну вправу - самомасаж потилиці, яка поліпшує функціональний стан нервових центрів. Тривалість 3 хвилини.

Гімнастика для очей. Проводять на заняттях, де переважає розумове навантаження або працюють дрібні м’язи кисті руки під час фізкультхвилинок та динамічних перерв. Вправи складені у вигляді ігор та казок з урахуванням віку дітей. Вони корисні лише за умови правильного та систематичного їх виконання. Тривалість такої гімнастики 5-10 хвилин. Щоб очі якомога менше стомлювалися, діти виконуютьвп рави: масаж заплющених повік за допомогою колових рухів пальців; піднімання та опускання очей, рухи вліво-вправо; міцне заплющення очей з подальшим поглядом у далечінь; «ходіння» очима по доріжках.

Масаж. Це засіб терморегуляції, тактильний подразник, а також заспокійливий засіб для зняття втоми. У дитячому закладі доцільно застосовувати наступні види масажу.

Масаж вушних раковин використовують для загартування горла і порожнини рота, бо на вушних раковинах знаходяться рефлекторні зони мигдалин і порожнини рота. Масаж вушних раковин проводять вранці.

Масаж стоп ніг має оздоровлюючий ефект на весь організм в цілому, тому що на стопі є проекція всіх органів. Поліпшується загальний стан, стимулює активні точки і зони, підвищує імунну систему, мобілізує внутрішні сили організму, є прекрасним засобом від плоскостопості. Використовують різні пийоми масажу: прогладжування, розминання, розтирання стопи ніг, згинання та розгинання стопи, виконання колових рухів, ходіння по гумових килимках з випинаннями, по ребристій дошці. Діткам дуже подобається ходити в шкарпетках по своїм масажним килимками, по доріжці здоров'я. Їм все це приносить величезну користь і задоволення. На килимках вони не просто стоять, а виконують вправи перекочування з п'ятки на носочок. Це так легко, просто, доступно, результативно.

Психогімнастика служить для збереження психічного здоров’я, запобігання емоційним розладам у дитини через зняття психічного напруження, розвиток кращого розуміння себе та інших, створення можливостей для самовираження особистості.

Більшість психогімнастичних завдань побудовані на імітації певних почуттів та емоційних станів людини. Решта передбачає відтворення дітьми дій та вчинків уявних героїв. Оволодіння виразними рухами, що закріпилися у процесі еволюції людини, дає змогу учням не тільки більш адекватно спілкуватися, тонше розуміти почуття інших, а й створює умови для формування їхньої власної емоційної сфери: виховання емоцій та вищих почуттів.

Психологічні вправи корисні не тільки емоційно загальмованим учням, а й малюкам з добре розвиненою експресією, а також надто чутливим та реактивним. Це зумовлено тим, що вплив психогімнастики на емоційно особистісну сферу дитини забезпечується цілим рядом як формуючих, так і корекційних механізмів [17; с.6].

Проводити психогімнастику можна в будь-який час, краще з невеликою групою дітей (5-8 чоловік). Окремі вправи можна пропонувати як ілюстрації до щойно прочитаних казок, додаток до бесід про ті чи інші риси характеру, як рухливі ігри на прогулянках або на музичних заняттях.

. Психомоторна розминка. На цьому етапі найдоречнішими є групові завдання, які допоможуть зняти скутість або надмірне збудження, настроїти дітей на урок. Малюки ознайомлюються з елементами виразних рухів, міміки, ходи тощо, зображують їх у динаміці («Зарядка для обличчя», «Зоопарк на прогулянці», «Загадкові голоси», «Зачарований хлопець» і т.п.). Для зниження нервово-психічного напруження корисно чергувати відтворення емоційних станів, пов’язаних з переживаннями задоволення і невдоволення: «Мандрівники», «Добра чарівниця», «Квіти та садівник», «Слоненя шукає маму», «Хмаринка та сонечко» та ін. На цьому ж етапі доцільно пропонувати ігри - вправи на розвиток довільної уваги, пам’яті, спостережливості, витримки («Знайди та помовч», «Розвідник та загін», «Індійці», «Слухаємо тишу»).

. Психокорекційні завдання. На цьому етапі переважають етюди та ігри, в яких відтворюються окремі риси характеру та соціально забарвлені почуття (доброта, чесність, скупість і т.п.), дається моральна оцінка поведінки персонажів. Мета цього етапу психогімнастики - корекція настрою та поведінки дітей, тренінг змодельованих стандартних ситуацій. Форми вправ на цьому етапі різноманітні: інсценування оповідань, змагання «акторів» та «телепатів», творчі завдання психотерапевтичної спрямованості, спогади про почуття, які переживали, та ін.

. Психопрофілактичні вправи. Мета - створити в дитини відчуття, що її приймають група, вчитель, навіяти бажаний настрій, поведінку, риси характеру. На цьому етапі закріплюється позитивне ставлення учасників до дітей, до себе самих та до уроків з психогімнастики, формується здатність до психом’язового саморозслаблення [17; с.4].

Більшість ігор заключного етапу побудована на тому, що учасники виявляють одни одному свою прихильність, симпатію, любов (пропонують товаришувати, миряться, жаліють, хвалять, опікуються: «День народження», «Друзі зустрілися», «Теремок»); захищають або зігрівають один одного («Ведмежата», «Зачарована каблучка»); або всі разом виконують спільне завдання («Мальовничий килим», «Складіть малюнок», «Веретено», «Живі картини»). Прийоми психом’язового розслаблення пропонують дітям в ігровій формі через уявлення певних знайомих дитині ситуацій. Ігри можуть бути як спокійними (усунення психо-емоційного напруження), так і веселими (створення бадьорого, піднесеного настрою) залежно від завдань заняття.

Тактильне єднання групи, спільне переживання радості виступає сильнодіючим фактором, що знімає психологічне напруження дітей у групі.

Медитаційні вправи численні та різноманітні. В основі медитації лежить контроль над власною увагою, тому під час ігор-медитацій діти вчаться певний проміжок часу зосереджувати увагу на якомусь предметі або процесі. Це важливо для самоорганізації та зібраності. Медитацією треба займатися у будь-який зручний час, але не раніше, ніж через годину після їжі. Психологічні тренінги, якими є ігри-медитації, забезпечують стан врівноваженості й душевного спокою, налаштовуючи дитину на цікаву для неї роботу [19; с.94].

Кольоротерапія - це лікування людини за допомогою кольору.

Важко знайти таке ж багатогранне поняття, як «колір». Колір діє незалежно від того, бачимо ми його чи ні. Якщо людину із зав’язаними очима помістити в кімнату зі стінами вогняно-червоного кольору, пульс стає частішим, а якщо у кімнату з блакитними стінами - пульс людини сповільнюється, а незабаром настає сонливість. Залежно від того, який колір полюбляє людина, психологи можуть визначити її темперамент. Білому кольору віддасть перевагу флегматик, чорному - меланхолік, червоному - сангвінік, а жовтому - холерик. Кожен орган нашого тіла має свій колір. Якщо людина недоотримає якийсь колір зі спектру, порушується гармонія і виникають хвороби. Порушену рівновагу відновити можна - варто тільки додати відсутній колір або очистити його від сторонніх домішок [19; с.103].

Згідно кольоротерапії, коли в одному з органів порушується баланс, його можна знову відновити, просочивши тіло енергією відповідного кольору. Вібрації кольору налаштовують уражений орган на потрібну частоту. Отже, колір людина відчуває не тільки через зір, а через усе тіло.

Розглянемо, як різні кольори впливають на організм.

зелений колір: помічний при перевтомі та головному болі, заспокоює нервову систему;

червоний колір: стимулює серцеву діяльність, активізує обмін речовин. Але з ним треба бути обережним: тривала його дія може призвести до перевтоми та роздратування;

жовтий: cприяє зміцненню нервової системи та зору. Якщо довго дивитись на жовтий колір, то швидше відійдуть погані думки, поліпшиться настрій;

оранжевий колір: корисний при порушеннях шлунково-кишкового тракту, стимулює роботу щитовидної залози, підвищує апетит;

голубий колір: знімає стрес і нервове напруження, заспокійливо діє на організм, знижує артеріальний тиск;

синій колір ефективний в боротьбі зі стресом. Кажуть: якщо довго дивитися на синє, минає біль. Цей колір також заспокійливо діє на очі;

фіолетовий колір за характером впливу подібний до синього та блакитного. Нестача цього кольору може спричинити депресію, тож коли інколи дитина віддає перевагу фіолетовому, це може бути сигналом про душевний дискомфорт.

Нервова система здорової дитини потребує позитивного енергетичного впливу, яскравих кольорів і світлих їх відтінків навколо себе. Тому, у своїй діяльності рекомендовано проводити з дітьми таку роботу з кольоротерапії: вправи на релаксацію («Зелений ліс», «Зоряне дихання» тощо); графічні вправи «Хвилинки-кольоринки» з метою заспокоєння дітей. Протягом 4-5 хв. Діти роблять кольоровими олівцями, фломастерами довільні малюнки. Це можуть бути просто лінії, круги, сніжинки, квіти тощо. Такі вправи заспокоюють дитину, дають їй змогу відпочити, отримати позитивні емоції..

Отже, дорослі мають пам'ятати: формування психіки дитини - це тривалий процес. На нього негативно впливають хаотичне поєднання кольорів у побутовому інтер'єрі, в одязі, неправильне освітлення помешкань, світлове миготіння телеекрану, постійне використання штучних джерел світла [24; с.20].

Арт-терапія - це лікування мистецтвом. Ще древні мудреці вважали, що мистецтво і творчість лікують душу і тіло. Відносно новий метод психотерапії, який досить широко використовується і в роботі з дітьми. Арт-терапія поєднує використання різних видів образотворчості: малюнка, живопису, монотипії, мозаїки, колажу, ліплення масок тощо.

Саме через малюнки можна краще зрозуміти інтереси дітей, їх глибинні переживання. Творчість дитини це своєрідна проекція її особистості. Це і дозволяє використовувати малювання в терапевтичних цілях [55; с.11].

Переваги цього методу - відносна простота в застосуванні, багатство матеріалів, можливість поєднувати його з будь-якими іншими психотерапевтичними методами, серед яких: музикотерапія, танцювальна терапія, казкотерапія, кольоротерапія, пісочна терапія.

Усі види мистецтва мають оздоровчий вплив на здоров'я дітей. Небажання малюка малювати має насторожити дорослого, змусити замислитися про причину відмови.

Дуже важливими є читання як пасивний варіант арт-терапії та придумування різних оповідок, казок як її активний варіант. Фантазуючи, малюки часто створюють собі нову, яскраву реальність і розв'язують таким чином власні проблеми. Наприклад, дітям, які мають труднощі в спілкуванні (бояться чужих людей, незнайомих дітей), доречно запропонувати придумати казку про те, як хлопчик чи дівчинка боялися незнайомих людей і як потім виявилося, що людина, яка викликала в них недовіру, дуже добра [55; с.9].

Сміхотерапія. У народі кажуть: «Сміх - це здоров'я». Справді, він допомагає зняти стрес, підняти настрій, сприяє виділенню потрібних гормонів в організм, задіює м'язи обличчя та тіла людини.

Сміх позитивно впливає на фізичний розвиток дітей. Дві тисячі років тому Гіппократ в одному з творів акцентував увагу на користі сміху, розглядаючи його як лікувальний засіб. Сьогодні сміхотерапія практикується в усьому світі.

Окрім того, що сміх як важливий спосіб дихання, за якого вдих подовжується, а видих, навпаки, скорочується, дає легеням можливість повністю звільнитися від повітря. Він також знижує частоту ритму серця, нормалізує артеріальний тиск, сприяє виробленню життєво необхідних гормонів радості. Реакція імунної системи на сміх прямо протилежна реакції на стрес. Навіть саме промовляння «хі-хі», «хо-хо», «ха-ха» дає клітинам імунної системи команду атакувати чужорідні для них тіла - віруси, злоякісні клітини тощо. Тому сміх рівнозначний кисневому коктейлю чи прогулянці по лісу. Але цим позитивна дія сміху не вичерпується.

Щоб діти росли здоровими, веселими, слід впроваджувати в освітньо-виховний процес «хвилинки-смішинки», розваги, гуморини, що викликають позитивні емоції. Елементи сміхотерапії корисно використовувати під час проведення фізкультхвилинок, фізкультпауз чи на перервах між заняттями тощо.

Казкотерапія - це найдревніший спосіб терапії, який виник майже тоді, коли люди навчилися розмовляти. Казками передавалися духовні знання, моральні цінності, правила поведінки, життєві помилки та багато різної корисної інформації. Казкотерапія - це психотерапія, вже існуючими казками та фантастичними героями. Вона допомагає отримати почуття захищеності у світі, надає можливість програти основні життєві ситуації у «захищеному режимі» - через казки. Також цей прийом допомагає дитині зрозуміти себе, виховати у собі корисні риси та звички [19; с.87].

Загальна ідея цього прийому полягає в тому, що дитина бачить себе на місті головного героя, живее разом із ним, вчиться на його помилках. Тобто людина з раннього віку за допомогою казок навчається примиряти на себе різні ролі: поганих та добрих героїв, творців та знищувачів, бідняків та багачів. Дитина, яка часто слухає казки стає більш уважною, витриманою. Будь-яка казка - це розповідь про відносини між людьми, про закони суспільства. Тому казки для початкової школи можна підбирати саме про учнів, про шкільне життя, дружбу та взаємодопомогу. Цей прийом також можна використовувати на класних годинах, на уроках читання, або у групі тривалого дня.

Дитяча казка - це одна із найдоступніших можливостей емоційного розвитку дитини, адже ніякі знання не повинні випереджувати морального розвитку особистості. Для казкотерапії казки підбирати треба різні: народні, авторські, сучасні, спеціальної розробки, психокорекційні, притчі, міфи, легенди, філософські казки та багато інших.

Мета казкотерапії - допомогти людині побачити не так реальний світ, як те враження, яке він на них справляє, тобто свій внутрішній стан. Щоб описати його, вони шукають у реальному світі аналогії і, оперуючи ними, створюють образи, що відповідають їхнім почуттям. Це називається метафорою. Саме метафоричною мовою говорить наша психіка, а точніше - права півкуля головного мозку. Вчені вважають, що ця півкуля мозку відповідає і за наше здоров'я [19; с.93].

Музикотерапія. Ліками, які слухають - називають музикотерапію. Враховуючи, що музика може знімати втому і заряджати людину енергією, позитивно впливати на системи кровообігу та дихання. Існують мелодії-цілителі, мелодії-подразники [17; с.44].

Для слухання музики слід використовувати тільки ті твори, які подобаються абсолютно всім дітям та які їм знайомі. До музикотерапії відносяться: робота з голосом (вокалотерапія), використання музичних інструментів, створення музичних творів, робота зі створеними музичними творами, «лікарська музика».Дуже цікавим є досвід російського автора Л.Назарової. Автор пропонує російський пісенний фольклор як природну систему інтегративної арт-терапії, що містить у собі лікування звуком, музикою, рухом, драмою, малюнком, кольором і несе в собі приховані інструкції по збереженню цілісності людської особистості.

Лікування звуком має терапевтичний та психотерапевтичний ефект дії фольклорного співу на людину. Відомо, що тільки 20% звуків, які відтворює людина, спрямовані до зовнішнього простору, інша частина охоплює внутрішній простір, викликаючи резонацію органів, тканин і більш тонких структур людського організму. Ми можемо відчути вібрацію, якщо застосуємо прийом співу закритим ротом (головний та носовий резонатори). Дуже цінними для музикотерапії є етюди психогімнастики.

Творче поєднання здоров’язміцнюючих і здоров’язберігаючих технологій дозволить збільшити щільність рухової активності, покращити фізичне, психічне, моральне здоров’я дітей; розвивати функціональну зрілість всіх тих систем, на які падає в школі основна тяжкість всіх шкільних навантажень; навчити дітей мистецтву збереження і зміцнення здоров’я; підвищити працездатність, уважність, активність; надавати стимулюючий вплив на психомоторну і розумову діяльність [4; с.7].

Розглянувши особливості різноманітних технологій навчання здоров’ю, ми вважаємо, що вони насправді є ефективними. Вони допомагають вчителеві у створенні певних умов організації такого навчально-виховного процесу, який не зашкодить здоров’ю дітей та молоді, а навпаки, буде спрямований на формування, зміцнення і збереження здоров’я та навичок здорового способу життя учнів.

Висновки до розділу І

. Аналіз літературних джерел показав, що за останні роки проблема збереження здоров’я дітей та молоді, їх оздоровлення та профілактика найбільш розповсюджених хвороб є предметом фундаментальних наукових досліджень. Виявлено наявність різноманітних підходів до визначення поняття «здоров’язбережувальні технології», під яким вчені пропонують розуміти: сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання); оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм); повноцінний та раціонально організований руховий режим. Збільшений інтерес дослідників до поняття «здоров’язбережувальні технології» свідчить про актуальність проблеми, а суперечність підходів до його визначення і місця в освітньому процесі - про недостатню теоретичну розробку педагогічного феномена поняття «здоров’язбережувальні технології».

. Мета сучасної школи - збереження і підтримання здоровя учнів та усвідомлення ними необхідності ведення здорового способу життя. Здійснення означеної мети можливе за умови запровадження технологій здоров’язберігаючої педагогіки, під якими розуміють всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу з формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів. Мета всіх здоров’язберігаючих освітніх технологій - сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати отримані знання в повсякденному житті.

. Завдання, досягнення яких ставить перед собою вчитель у роботі над формуванням в учнів стійкої мотивації до ведення ними здорового способу життя, можуть бути вирішеними тільки за умови комплексного використання педагогом різних методів та форм здоров’язбережувальної діяльності в освітньому процесі, зокрема: фізкультхвилинок та пауз, ароматерапії, стимулюючої гімнастики, гімнастики для очей, різних видів масажу, психогімнастики, медитаційних вправ, кольоротерапії, арт-терапії, сміхотерапії, казкотерапії, музикотерапії.

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

.1 Стан готовності вчителя початкової школи до впровадження здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховному процесі

Національна доктрина розвитку освіти України, державна програма «Вчитель» поставили завдання трансформації національної системи освіти як головної ланки формування громадян України, забезпечення пріоритетного розвитку людини. Успішне здійснення ідей програм великою мірою залежить від учителя, рівня його професійної компетентності.

З розвитком держави перед педагогічною системою особливо гостро постала проблема вдосконалення роботи педагогічних університетів щодо підготовки майбутніх педагогів, які б мали високий рівень професіоналізму, творчої активності, відповідально ставилися до результатів свого навчання та підготовки до майбутньої професійної діяльності.

Складний етап реформ, непрості економічні умови негативно впливають на статус учителя в суспільстві. Незважаючи на всі існуючі труднощі, школі потрібні педагоги-майстри, які глибоко знають свій предмет, мають добру фундаментальну та психолого-педагогічну підготовку, високу загальну культуру, здатні формувати творчу особистість і можуть привести освіту України до європейського освітнього стандарту.

Реалізація цих завдань багато в чому залежить від формування готовності майбутніх учителів до впровадження сучасних педагогічних технологій. Щоб педагогічні кадри були готові до сучасної професійної діяльності, необхідно на ранніх етапах ознайомлювати майбутніх учителів з особливостями педагогічної діяльності в цілому, із сучасними вимогами до навчально-виховного процесу школи, який постійно розвивається.

Таким чином, одним з пріоритетних напрямів у професійно-педагогічній підготовці майбутніх учителів, ми вважаємо, вдосконалення їх готовності до професійної діяльності в цілому та до впровадження здоров’язбережувальних технологій, зокрема.

Одним із найважливіших завдань якісної освіти є формування готовності педагога до використання здоров’язбережувальних педагогічних технологій. Це зумовлено насамперед існуванням досить чіткої залежності між станом учнівського здоров’я та рівнем підготовленості педагогів із питань його збереження й зміцнення. Ця залежність детермінована якістю професійної підготовки майбутнього педагога до застосування здоров’язбережувальних технологій, що є значущим фактором запобігання негативних впливів педагогічного процесу, розвитку здоров’я учнів через освіту (В. Бобрицька, О. Іонова, Ю. Лук’янова, О. Омельченко, О. Савченко) [9; с. 6].

Забезпечення ефективності формування готовності студентів до використання здоров’язбережувальних технологій у професійній діяльності вимагає уточнення відповідних критеріїв і показників.

Аналіз психолого-педагогічних джерел свідчить про те, що проблема визначення критеріїв і показників сформованості різноманітних складників професійнопедагогічної готовності висвітлюється у працях багатьох дослідників (Є. Бондаревська, С. Гільманов, В. Загвязінський, І. Ісаєв, С. Кульневич, В. Сластьонін та ін.). Разом із тим у науковій літературі не розкрито критерії та показники, за якими можна аналізувати ефективність формування готовності майбутніх педагогів до застосування здоров’язбережувальних технологій [28; с.70].

Проведений науковий пошук доводить, що поняття ефективності освітньої діяльності є одним із найменш розроблених у психолого-педагогічній теорії. Унаслідок цьоого різними науковцями використовуються різні критерії та показники ефективності, що зумовлено багатоаспектністю шляхів вирішення цієї проблеми.

У наукових джерелах ефективність діяльності достатньо часто ототожнюється з поняттям продуктивності, що визначається як характеристика діяльності, що відображає співвідношення між корисністю досягнутих за певний проміжок часу результатів і пов’язаними з цим витратами [28; с.72].

Ефективність освіти відповідно до психолого-педагогічної довідникової літератури - це оціночна категорія, що характеризує результати освітньої діяльності за критерієм їх відповідності поставленим цілям [43; с.96].

З урахуванням вище зазначеного, під ефективністю формування готовності студентів до використання здоров’язбережувальних технологій будемо розуміти характеристику, яка відображає співвідношення між метою цього формування та результатами, досягнутими у процесі його здійснення.

Саме у педагогічному університеті, у процесі навчання закладаються основи майбутньої педагогічної техніки, технологічної грамотності та педагогічної майстерності. Така готовність дає можливість молодому педагогові впевнено почувати себе в професійній діяльності, швидше адаптуватися в умовах сучасної школи, успішно розв’язувати складні завдання навчально-виховної роботи, вміти вивчати особистісні якості учнів, визначати оптимальні умови педагогічного впливу, глибоко аналізувати результати своєї діяльності [46; с. 18].

Існуюча система педагогічної підготовки у педагогічному університеті значною мірою спрямована на теоретичне осмислення суті навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи. Як показує досвід, не приділяється належної уваги формуванню комплексу професійно значущих якостей особистості, які забезпечують високий рівень професіоналізму майбутніх учителів в конкретних умовах складного сучасного педагогічного процесу. Саме технологічна грамотність та готовність майбутнього педагога є важливою передумовою досягнення досконалості у наступній педагогічній діяльності. У зв’язку з цим, ми повинні обґрунтувати організаційні та психолого-педагогічні умови і засоби формування готовності майбутнього педагога до впровадження сучасних інноваційних педагогічних технологій, зокрема здоров’язбережувальних [54; с. 94].

Отже, готовність майбутніх учителів до впровадження сучасних педагогічних технологій на етапі навчання в педагогічному університеті формується краще, якщо реалізується єдність теоретичної та практичної педагогічної підготовки, цілеспрямовано формується емоційно-позитивне ставлення студента до сучасних педагогічних технологій, педагогічної техніки, педагогічної майстерності, технологічних знань, умінь та навичок, практичного втілення; цілеспрямовано формуються професійно значущі якості особистості, що визначають формування даної готовності, а також створюються організаційні та психолого-педагогічні умови, необхідні для її реалізації.

Досліджуючи цю проблему, слід відзначити, що готовність майбутнього вчителя до професійної діяльності - це таке особистісне утворення, що забезпечує внутрішні умови для успішного виконання цієї діяльності. Компонентами готовності особистості до діяльності прийнято вважати ставлення до діяльності або настанову (для ситуаційної готовності), мотиви, знання про предмет і способи діяльності, навики та вміння їхнього практичного використання. Насамперед виділяємо такі компоненти готовності, як мотиваційний, змістовий і операційний [54; с. 96].

Готовність майбутнього вчителя до впровадження здоров’язбережувальних технологій у майбутній професійній діяльності визначається як складно-структуроване утворення, що забезпечує внутрішні умови для успішного формування технологічної грамотності студента педагогічного університету, його сталого професійного зростання. Необхідною і найважливішою передумовою визначення ефективності формування готовності студентів до використання здоров’язбережувальних технологій є обґрунтування відповідних критеріїв і показників сформованості їх професійних якостей.

Науковці майже одностайні у тлумаченні поняття «критерії», яке спираючись на довідникові видання, де критерій (від грец. kriterion - засіб судження, мірило) визначається як: мірило оцінки, думки [64; с.77]; ознака, на підставі якої дається оцінка якого-небудь явища, дії; ознака, взята за основу класифікації [28; с.69]. Поняття «критерій» тісно пов’язане з поняттям «показник», який розуміють як узагальнену характеристику властивостей об’єкта або процесу.

У виділенні й обґрунтуванні критеріїв ефективності підготовки студентів до використання здоров’язбережувальних технологій у їхній майбутній професійній діяльності необхідно виходити з таких базових положень:

критерії ефективності готовності майбутніх педагогів мають бути тісно пов’язані з цілями формування їх готовності до використання здоров’язбережувальних технологій;

критерії мають об’єктивно, повно й адекватно відображати властивості та явища;

сукупність критеріїв повинна відображати як процесуальній, так і результативні аспекти процесу формування готовності студентів до використання здоров’язбережувальних технологій;

критерії як засіб оцінки ефективності мають бути тісно пов’язані та відповідати сутності та структурі готовності до використання здоров’язбережувальних технологій.

Кожен критерій має характеризуватися сукупністю показників, що підлягають спостереженню, а також вимірюванню, яке відображає інтенсивність вияву тієї чи іншої якісної ознаки [28; с. 77].

Виходячи з теоретично обґрунтованої сутності та структури готовності майбутніх вчителів до використання здоров’язбережувальних технологій у професійній діяльності, виділено три основні критерії ефективності цього процесу, що охоплюють виділені та науково обґрунтовані складники готовності майбутнього вчителя до використання здоров’язбережувальних технологій, а саме: мотиваційно-ціннісний, змістовно-процесуальний, діяльнісно-творчий [54; с.95].

Мотиваційно-ціннісний критерій - це сформованість ставлення студента до здоров’я людини як цінності та навчально-пізнавального інтересу до використання здоров’язбережувальних технологій у професійній діяльності. Показники як складники критерію, за яким можна визначити наявність і рівень сформованості певної якості, дозволяє охарактеризувати наявність сформованого:

низький (елементарний) рівень характеризується відсутністюмайбутніх учителів початкової школи мотивів, бажань і інтересів щодо формування у дітей початкових класів навичок здорового способу життя; значними труднощами є нестійка позиція студентів щодо визначення здорового способу життя як життєво важливої цінності;

середній (репродуктивний) рівень характеризується неповним розумінням студентів важливості формування елементів здорового способу життя; недостатньо сформованими є вміння студентів щодо застосування відповідних методів навчання і виховання учнів початкових класів;

високий (творчий) рівень передбачає чітке усвідомлення здорового способу життя як важливої життєвої цінності: раціональної організації навчальної діяльності учнів початкових класів; пошук нових форм і методів формування здорового способу життя в учнів початкових класів.

Змістовно-процесуальний критерій передбачає сформованості знань про основи здоров’язбереження учнів. Рівнями сформованості цього критерію є:

низький (елементарний) рівень характеризується наявністю у студентів поверхневих знань про основи здоров'я та здорового способу життя; значними труднощами у визначенні методів організації навчально- виховної роботи:

середнії (репродуктивний) рівень характеризується неповним знанням студентів теоретичного матеріалу, недостатньою обізнаністю з методами організації діяльності школярів, можливостями їх використання у навчально-виховному процесі; незначними вміннями з організації навчально-пізнавальної діяльності учнів;

високий (творчий) рівень передбачає чітке формулювання основних понять, визначення дидактичних завдань, раціональної організації навчальної діяльності школярів, творчий підхід до планування навчально-виховного процесу з цього виду діяльності.

Діяльнісно-творчий критерій передбачає сформованість проектувальних та організаторських вмінь на таких рівнях:

низький (елементарний) рівень - характеризується стихійністю визначення майбутніми вчителями дидактичних завдань; під час самостійної роботи не вміє правильно обрати методи роботи з учнями; під час навчального процесу надає перевагу педагогічним ситуаціям, які не вимагають від учнів творчого мислення;

середній (репродуктивний) рівень передбачає визначення дидактичної мети з деякими помилками; сформованість уміння вирішувати прості педагогічні ситуації; уміння самостійно обирати педагогічні ситуації проблемного характеру за зразком; під час навчання учнів обирає оптимальні методи роботи;

високий (творчий) рівень визначається творчим підходом до організації навчальної діяльності учнів; самостійним створенням дидактичних засобів, що оптимізують процес навчання; умінням добирати педагогічні ситуації проблемного характеру; активно використовувати передовий педагогічний досвід.

Для визначення рівня сформованості готовності студентів майбутньої зоров’язбережувальної діяльності, нами було розроблено анкети, за допомогою яких перевірялися рівні готовності за кожною складовою: мотиваційно-цільовою, змістовно-процесуальною та діяльнісно-творчою.

Для обробки результатів анкет, ми застосували формулу, запропоновану С. О. Сисоєвою і Р.Х. Вайноле [65; с.23]:

де: k1- коефіцієнт рівня готовності майбутніх учителів у мотиваційно- ціннісній сфері;- загальна кількість запитань в анкеті;

т1- кількість позитивних відповідей в анкеті;- кількість часткових відповідей в анкеті.= т1+ n1+ p1

де: n1 - кількість негативних відповідей в анкеті.

Коефіцієнт рівня готовності майбутніх учителів початкової школи до формування в учнів здорового способу життя за мотиваційно-ціннісною складовою знаходиться в межах від 0 до 1. Якщо він знаходиться в інтервалі від 0,67 і 1, то рівень готовності майбутніх учителів є високим; якщо в інтервалі від 0,34 - 0,66 - середній; якщо в інтервалі від 0 до 0,33 - низький.

За нашими розрахунками, рівень сформованості готовності майбутніх учителів до впровадження здоров’язбурежувальних технологій на констатуючому етапі експерименту виявився низьким, і становив 0,32.

Аналіз наведених результатів засвідчив, що далеко не всі студенти правильно розуміють завдання змісту здорового способу життя, не володіють відповідними знаннями, дійовими формами і методами навчання, не усвідомлюють сильних і слабких сторін власної діяльності, а про ефективність формування в учнів здорового способу життя роблять висновки на підставі інтуїтивних оцінок за другорядними ознаками. Всі ці недоліки при підготовці майбутніх учителів, як наслідок, значно знижують ефективність усвідомлення молодшими школярами знань про здоровий спосіб життя.

Усвідомлюючи свій рівень готовності, майбутній вчитель повинен прагнути його підвищити. Саме він має коригувати процес власного розвитку шляхом розроблення та втілення індивідуально прийнятної системи технологічних прийомів. Таким чином, результатом загально-педагогічної підготовки майбутнього вчителя повинна бути його готовність впровадити здоров’язбережувальні технології у майбутню професійну діяльність (див. Рис.2.1).

Рис.2.1 Модель готовності майбутніх учителів до впровадження здоров’язбережувальних технологій

Побудова здоров’язбережувального навчально-виховного процесу вимагає від учителя певної теоретичної готовності, тобто достатнього рівня засвоєння професійних знань, наявності у нього цілого ряду компетенцій, що водночас є складовими його загальної культури та культури здоров’я зокрема. Це обумовлює фахову мобільність педагога, яка виявляється в його здатності орієнтуватися у швидкоплинних соціально-педагогічних ситуаціях, адекватно розв'язувати педагогічні завдання [74; с.116]. Цим самим вчитель фомує в учнів і відповідне ставлення до їх власного здоров’я.

Очевидно, що здійснення здоров’язбережувальної педагогічної діяльності передбачає сформованість певних умінь - гностичних, прогностичних, комунікативних, організаторських, які виступають критерієм професійної компетентності вчителя в цілому й необхідні для реалізації його здоров’ятворчого впливу на учнів. Наприклад, гностичні вміння утворюють інтелектуальний фундамент професійної праці вчителя, його спроможність виконувати операції логічного характеру (аналізу, синтезу, порівняння, класифікації, виділення головного тощо); забезпечують розвиток педагогічного мислення, глибокі й дієві знання про психіку дитини, розуміння її психічних станів та ін. [76; с. 175].

Усе це має важливе значення для здійснення здоров’язбережувальної діяльності, дозволяючи вчителеві виділяти головні спонукальні мотиви, цілі, інтереси, потреби учнів, правильно проводити аналіз того, що відбувається у сфері життєдіяльності дитини, сприймати й узагальнювати фактичну інформацію про характер взаємин учня з оточуючими людьми, про форми поведінки школярів у різних ситуаціях - як у процесі навчання, так і поза ним.

Визначним аспектом роботи педагога, в тому числі й щодо здійснення здоров’язберігаючої діяльності, є постійні аналіз, осмислення, експертиза власних дій та станів, тобто рефлексія діяльності, що потребує від учителя розвиненої самосвідомості, яка є усвідомленням, оцінкою людиною свого світогляду, цілей, інтересів і мотивів поведінки, цілісною оцінкою самого себе.

Людина з адекватною самооцінкою здатна зберігати рівновагу у складних і конфліктних ситуаціях, що є стимулом особистісного зростання - для підвищення почуття відповідальності, усвідомлення своєї значущості, розвитку саморегуляції (управління своїми емоціями, реакціями, поведінкою). Постійне культивування в собі такої внутрішньої стійкості дає нові імпульси для самовиховання і саморозвитку.

Слід зазначити, що впровадження вчителем в практику роботи навчального закладу здоров’язбережувальних освітніх технологій пов'язано з використанням медичних (медико-гігієнічних, фізкультурно-оздоровчих, лікувально-оздоровчих), соціально-адаптованих, екологічних здоров’язберігаючих технологій та технологій забезпечення безпеки життєдіяльності. Знання, володіння і застосування здоров’язбережувальних технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога [10; с. 4].

Таким чином, говорячи про готовність майбутнього педагога до використання у власній педагогічній діяльності здоров’язбережувальних технологій, вважаємо за доцільне наголосити на тому, що тут замало тільки набути певні знання, вміння і навички використання методів та прийомів роботи у цому напрямі. Необхідно створити цілу систему заходів, спрямованих на забезпечення відповідних умов збереження здоров’я дітей у навчально-виховному процесі та створення у дітей позитивної установки на подальше ведення здорового способу життя, і яка б, водночас, була ефективною у роботі з учнями різного шкільного віку.

.2 Експериментальна робота з підготовки майбутнього вчителя початкових класів до організації здоров’язбережувального педагогічного процессу

Підготовка вчителів початкових класів до формування в учнів здорового способу життя розглядається нами як цілісна, багатостороння динамічна система, яка існує у відповідності з метою, завданнями і принципами підготовки фахівців. При цьому її ефективність визначається ступенем відповідності вимогам суспільства, структурі і змісту освітньої підготовки сучасного вчителя, оптимальною відповідністю професіоргамі вчителя тощо.

На сьогодні в наукових дослідженнях широко використовується системний підхід як спосіб вивчення, аналізу й узагальнення педагогічних фактів і явищ у діалектичному процесі пізнання.

Аналіз наукової літератури показав, що термін «система» використовується в різних значеннях. Зокрема, під системою розуміють комплекс елементів, що знаходяться у взаємодії; це різномаїття об’єктів разом з відношеннями між об’єктами та їх атрибутами; сукупність предметів, іноді форму, вид тощо; напрям у спеціальній методології науки, завданням якого є розробка методів дослідження й конструювання складних за організацією об’єктів як систем; важливий методологічний засіб наукового пізнання. Він дає змогу здійснити поділ складних явищ дійсності на частини або елементи, визначити способи організації окремих частин (елементів) системи в єдине ціле, взаємопідпорядковувати елементи системи і їх взаємодію.

Згідно з цим підходом підготовка майбутніх учителів до формування в учнів початкових класів здорового способу життя розглядається нами як цілісна система, компонентами якої є мета, зміст, методи, засоби, форми і результати навчання.

Зрозуміло, що зміст підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів до впровадження здоров’язбережувальних технологій визначається як система теоретичного, змістового та технологічного забезпечення формування їх готовності до професійно-педагогічної діяльності, пов’язаної з формуванням у молодших школярів здорового способу життя.

Така підготовка педагога-професіонала буде ефективною лише за умов:

критичного осмислення студентами власного досвіду ставлення до здоров’я як до цінності і складової валеологічної культури особистості;

набуття досвіду регулювання і управління станом особистого здоров’я засобами фізичної культури в умовах повсякденної та навчальної діяльності;

моделювання спеціальних навчальних ситуацій, що вимагають від студентів усвідомлення засобів і практичних прийомів у процесі навчальної діяльності.

Моделювання процесу підготовки майбутніх учителів до впровадження здоров’язберувальних технологій пояснюється його складністю і визначається тією моделлю, яка реалізується у її межах. Метою моделювання є побудова цілісної системи такої підготовки, що дає змогу розглянути її основні складові - цілепокладання, структурування педагогічного процесу, створення педагогічних умов для використання відповідних методів, засобів формування готовності майбутнього вчителя до відповідної діяльності.

Процес підготовки майбутніх учителів до формування здорового способу життя молодших школярів, ми розглядаємо як педагогічну систему, яка складається з різних взаємопов’язаних елементів, у тому числі, з мети підготовки фахівців, суб’єктів навчально-виховного процесу, змісту навчання і виховання, дидактичних і технічних засобів навчання, організаційних форм навчання.

Погоджуємося з думкою О. Мороза, який зазначає, що система підготовки вчительських кадрів є цілісним комплексом взаємопов’язаних і взаємозалежних структурних елементів, які утворюють цілісну єдність. Ослаблення будь-якої з цих взаємопов’язаних ланок призводить до порушення всієї стрункої системи підготовки висококваліфікованого вчителя. Кожен з етапів системи професійної підготовки вчителя має свої особливості та свої завдання.

Мета процесу підготовки майбутніх учителів полягає у розширенні світогляду і знань про побудову власного організму, сприйнятті ними навколишнього світу, розумінні зв’язку людини з довкіллям та ролі і місця її в збереженні багатств і краси природи. Вона є важливим інструментом у проектуванні навчального процесу, слугує орієнтиром для всіх напрямів навчання, ґрунтується на концепції діалогової взаємодії у процесі освоєння і засвоєння знань і вмінь, гуманістичних ціннісних орієнтаціях. Ця мета зумовлює певні особливості в підготовці до здоров’язбережувальної діяльності вчителя. Особливості такої роботи полягають в актуалізації гуманістичного потенціалу майбутнього вчителя й трансформації педагогічної свідомості, пов’язаної з такими основними чинниками, як:

зміна ставлення педагога до дитини (він має приймати її такою, якою вона є, і на цій основі намагатися зрозуміти її потреби, схильності, здібності, її індивідуальний шлях розвитку);

зміна ставлення вчителя до завдань навчально-виховного процесу, які передбачають не лише досягнення дидактичних цілей, а передусім підтримку й зміцнення здоров’я учнів;

зміна ставлення до себе й свого здоров’я, усвідомлення свого внутрішнього світу, ступеня впливу на дітей і здійснення професійно-педагогічної діяльності з позиції здоров’язбереження учнів.

З урахуванням визначених особливостей діяльності вчителя в умовах здоров’язбережувального навчання й виховання учнів, а також з опорою на теорію діяльності, ми розробили модель професійно-педагогічної діяльності вчителя, спрямованої на підтримання і збереження здоров’я учнів. Ця модель, на нашу думку, повинна включати такі структурні компоненти:

мотиваційно-ціннісний, який забезпечує професійно-педагогічну спрямованість на здійснення здоров’язберігаючої діяльності та передбачає визнання людини й її здоров’я як найвищих цінностей, свідоме бажання здійснювати духовне наставництво дитини на шляху її здорового розвитку; сформованість сукупності особистісно значущих якостей (відповідальність, працездатність, педагогічний такт, емпатія, урівноваженість тощо), необхідних для реалізації завдань здоров’язбереження учнів у взаємодії з іншими учасниками педагогічного процесу; свідоме ставлення вчителя до свого здоров’я, мотивація ведення здорового способу життя на шляху самоосвіти й саморозвитку;

змістовно-процесуальний компонент - це сукупність узагальнених психолого-педагогічних знань, які необхідні для здійснення здоров’язберігаючої професійно-педагогічної діяльності та сукупність вмінь (гностичних, прогностичних, комунікативних, організаторських), якість засвоєння яких необхідна для: організації навчання й виховання учнів, що сприяє збереженню й зміцненню здоров’я дітей, інтерпретації та адаптації навчальної інформації до завдань індивідуалізації навчання, складання карти індивідуального розвитку учня, забезпечення високої працездатності і адекватного відновлення сил учнів, чергування періодів концентрації й розслаблення тощо;

діяльнісно-творчий компонент, що передбачає аналіз, осмислення, самоаналіз виконаної роботи, вимагає критичності мислення, здатності до оцінних суджень, рефлексії й корекції результатів власної діяльності.

Тому, важливим у підготові майбутніх учителів є оволодіння інноваційними методами навчаня, орієнтованими на імпровізацію, пошук, творчість, стимулювання евристичної діяльності, витіснення авторитарних способів пізнання, заснованих на запам’ятовуванні та репродукції. Освоєння цих методів забезпечує підготовку майбутнього вчителя до здоров’язбережувальної діяльності, навчає студентів як діяти, імпровізувати, стати творчими особистостями, виробити творчу установку

Засобами такої моделі підготовки майбутніх вчителів є комплексні проблемні питання і завдання здоров’язбережувальної спрямованості, евристичні ситуації, вправи для відпрацювання комплексних дій, тести, анкети, тренінги; використання різноманітної наочності, зокрема, аудіо- та відеотехніки, сучасних інформаційних носіїв, картотеки міжпредметних зв’язків, комплектів комплексних завдань, проблемних ситуацій валеологічного змісту, навчальних посібників, хрестоматій, оригінальних текстів і творів мистецтва, які сприяють орієнтації на високі зразки поведінкової та світоглядної культури.

Згідно цієї моделі, вчитель повинен надавати перевагу активним методам самоосвіти у рамках здоров’язбереження, а саме: теоретичному аналізу науково-методичної педагогічної літератури; моделюванню структурних компонентів загальної моделі самоосвіти; новітнім технологіям позитивної мотивації до здорового способу життя й культури здоров'я учасників навчально-виховного процесу; емпіричним дослідженням, що передбачають моніторинг стану здоров'я учнів на різних етапах дослідження, спостереження, анкетування, тестування, бесіди з учнями, учителями, батьками, вивчення досвіду викладання валеології в навчально-виховному процесі; медико-психодіагностичному аналізу; аналізу критеріїв ефективності його діяльності.

Під час планування роботи вчитель повинен враховувати наступні вимоги: практична спрямованість, науковість, конкретність, систематичність та системність, новизна, оптимальне поєднання різних сучасних форм i методів роботи, досконале володіння здоров'язберігаючих технологіями.

Сучасні тенденції розвитку системи освіти спрямовані на створення цілісної педагогічної системи, компоненти якої взаємозалежні й спрямовані на високий рівень навчання та виховання молоді. Це потребує використання прогресивних інноваційних технологій, які забезпечують кожній дитині можливість виявити себе як особистість, а кожному вчителю - озброїтись ефективними методами роботи.

Зазначимо, що арсенал форм і засобів, за допомогою яких учитель може вирішувати проблему збереження здоров’я учнів у взаємодії з іншими, включає все розмаїття можливостей його професійної діяльності. Формами такої спільної роботи можуть бути заняття у спортивних секціях, гуртках художньо-практичної спрямованості, проведення лекцій, консультацій для батьків, занять із запобігання згубних звичок, Днів здоров’я, години спілкування, тренінги, «Круглі столи», спільні з батьками заходи, консультаційні пункти, діяльність органів учнівського самоврядування, інтелектуальні та розвивальні ігри, гуртки та клуби за інтересами, конференції, диспути, дискусії, валеологічні уроки, відеолекторії, батьківські збори, моніторинг, просвітницькі акції, КТС, шкільні газети, журнали, газетні колажі.

Засобами ж розв’язання нагальних питань здоров’я у професійно-педагогічній діяльності майбутнього вчителя може бути включення заходів щодо популяризації здорового способу життя, культури здоров'я, оздоровчої діяльності:

залучення батьків до пропаганди культури здоров'я; організація спільних заходів (олімпіад, змагань) батьків i дітей з фізичної культури, знань з основ здоров'я, особистої гігієни, раціонального харчування тощо;

організації батьківської освіти з проблем виховання здорової дитини в сім’ї; взаємодія школи i сім’ї у створенні здорового соціокультурного середовища для дітей;

перетворення навчального закладу на центр культури здоров'я та здорового способу життя в мікрорайоні школи, в місті;

виступи вчительської, батьківської та дитячої громадськості в місцевій пpeci, на радіо, видання інформаційних листівок, шкільних газет тощо;

пропаганда здорового способу життя, культури здоров'я в інших загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах, інших установах;

організація учнівських акцій, спрямованих на пропаганду здорового способу життя молоді, профілактику куріння, алкоголізму, наркоманії, СНІДу, йододефіциту, запобігання насильству;

організація систематичного інформаційно-діагностичного обстеження учнів.

Якщо вчитель дотримується санітарно-гігієнічних норм, проводить системну фізкультурно-оздоровчу роботу, роботу з батьками з дотримання єдності вимог до здорового способу життя, веде пропаганду здорового способу життя, створює позитивний клімат на уроках, то це все буде сприяти покращенню самопочуття та здоров'я учнів.

Вчителю слід пам’ятати про те, що застосування різноманітних ефективних профілактичних, оздоровчих технологій та діагностичних методик у навчально-виховному процесі і постійне здійснення моніторингу стану здоров’я дітей є своєрідною запорукою створення здоров’язберігаючого середовища, тобто середовища, в якому дитині приємно і безпечно знаходитися, що стимулює її розвиток, забезпечує комфортні умови для формування здоров’я та повноцінного розвитку.

Проведений нами науковий пошук дозволив визначити педагогічні умови успішності впровадження здоров'язбережувальних технологій, а саме:

координація зусиль вчителя, що передбачає розробку шкільної програми здоров'язбереження дитини, в якій мають відображатися завдання збереження й зміцнення здоров'я школярів та шляхи їх вирішення;

цілеспрямована організація системи науково-методичної роботи спрямованої на підвищення власної кваліфікації з проблем збереження й зміцнення здоров'я учнів (участь у педагогічних консиліумах, творчих групах учителів та семінарах здоров’язберігаючої тематики);

забезпечення науково-методичної та матеріальної бази, яке передбачає чітку організацію діяльності вчителя, вдалий розклад навчальних занять, наявність методичного кабінету з відповідною літературою, видео- й аудіотехнікою, фонотекою, банком даних, які сприяли б обміну досвідом з проблем здоров'язбереження школярів;

тісна взаємодія працівників закладу (адміністрації, педагогічного, медичного й психологічного персоналу), учнів, батьків школярів, громадськості, спрямована на захист і підтримку здоров'я дітей, стимулювання учнів до вибору здорового способу життя.

Вважаємо, що визначені умови допоможуть вчителеві досягнути очікуваного результату своєї здоров’язбережувальної діяльності, а саме: наявність сформованості в учнів та їхніх батьків позитивної мотивації щодо здорового способу життя, виникнення потреби в активному підвищені якості власного здоров’я, що дозволить у цілому підвищити рівень здоров’я школярів і забезпечить свідоме формування його самим учнем.

При обґрунтуванні педагогічних умов підготовки майбутніх учителів до здоров’язбережувальної діяльності за основу прийнято розуміння цього процесу як прояву індивідуальних можливостей, інтересів і здібностей студентів. Результатом цього є студент, як:

фізично здорова особистість;

особистість, що адекватно реагує на різні життєві ситуації;

особистість з багатим внутрішнім світом та розумінням сенсу життя;

особистість з міцними соціально-економічними зв’язками;

особистість, що володіє та вміє виражати свої почуття та емоції;

особистість з високим розвитком самовідчуття та самореалізації.

Сформульовані в результаті дослідження існуючих науково-педагогічних, філософських і психологічних розробок, означені педагогічні умови підготовки майбутніх педагогів до впровадженя здоров’язбережувальних технологій не мають свого відтворення у практиці організації навчально-виховного процесу у вищій школі. Відтак, це вимагає від нас аналізу відповідних емпіричних даних, які ми отримали у результаті експериментального етапу дослідження.

.3 Аналіз результатів експериментального дослідження

Для перевірки результативності моделі підготовки майбутніх учителів до впровадження здоров’язбережувальних технологій нами було проведено формуючий експеримент у декілька етапів.

На першому етапі формуючого експерименту ми перевіряли характер дій студентів у процесі вирішення навчально-пізнавальних завдань і проблемних ситуацій, який оцінювався за ступенем самостійності, усвідомлення, врахування заданих умов, результативності у відповідності з критеріями і показниками означеного рівня. На кожному рівні адаптаційному, розпізнавальному,          відтворювальному, перетворювальному, творчому, домінував певний характер діяльності студентів. Для їх оцінки була запропонована таблиця (див. Таблицю 2.1).

Таблиця     2.1

Показники характеру дій студентів у процесі вирішення навчально-пізнавальних завдань і проблемних ситуацій

Кожний рівень сформованості характеру дій студентів щодо вирішення навчально-пізнавальних завдань і проблемних ситуацій, оцінювався відповідним балом: адаптаційний - 1 бал; розпізнавальний - 2 бали; відтворювальний - 3 бали; перетворювальний - 4 бали; творчий - 5 балів.

Поставлена оцінка корелювалася з показниками самооцінки, яка здійснювалася на базі тих же завдань і оцінювалася за тими ж критеріями. Процес самооцінки полягав у опитуванні студентів, упродовж якого кожен вибирав із п'яти запропонованих варіантів, оцінюваних відповідною кількістю балів, той варіант, який відповідав характеру його діяльності.

Для визначення даних рівнів студентам експериментальної групи задавалося запитання про те, як вони вирішують труднощі, які виникають під час розв’язання навчально-пізнавальних завдань здоров’язбережувального змісту та п’ять варіантів відповідей, кожна з яких оцінювалась відповідним балом.

Зокрема:

один бал присвоювався при відповіді, коли студент не міг знайти варіант вирішення, або якщо знаходив, то він приводив до негативного результату;

два бали - він використовував різні варіанти вирішення, але вони у більшості випадків приводили до помилкових рішень;

три бали - він використовував чийсь, відомий йому, або повторював свій звичний спосіб дії;

чотири бали - аналізував різні варіанти, оцінював їх адекватність згідно заданих умов і приймав рішення;

п’ять балів - швидко знаходив найбільш оптимальний, оригінальний спосіб вирішення.

Завершенням даного етапу формуючого експерименту було тестування студентів, у ході якого вони вибирали із запропонованих проблемних ситуацій, розв’язання яких викликають у них найбільші труднощі. Залежно від кількості вибраних ситуацій оцінювався рівень засвоєння знань і вмінь, характер ціннісних орієнтацій за наступним принципом: до 3-х ситуацій - 5 балів; від 3-х до 9-ти ситуацій - 4 бали; від 10-ти до 15-ти - 3 бали; від 16-ти до 20-ти - 2 бали; до 23-х - 1 бал.

Співставлення даних оцінки, самооцінки і тестування забезпечили достовірність і об’єктивність результатів дослідження, так як ми могли оцінити лише зовнішній, видимий рівень, а самооцінка і тестування дозволили виявити той рівень, який прихований від зовнішнього спостереження. Ця обставина була однією з причин розходження в оцінках, яке є відносно закономірним. Інша причина полягала у завищенні самооцінки, що частково долалося роз’ясненням призначення використання результатів у інтересах дослідження, а не контролю.

На другому етапі формуючого експерименту були залучені студенти контрольної групи, навчання яких відбувалося за традиційною моделлю та студенти експериментальної групи, з якими було проведено тренінг.

Використання системи навчально-пізнавальних завдань та проблемних ситуацій дозволив простежити кількісні і якісні зміни, які відбулися у процесі впровадження системи підготовки майбутніх учителів до впровадження здоров’язбережувальних технологій.

Відповідно до завдань дослідження обробка результатів експерименту здійснювалась з урахуванням змістових характеристик попередньо виокремлених нами компонентів готовності: мотиваційно-ціннісного, змістово-процесуального та діяльнісно-творчого.

Методом математичної статистики за середньою арифметичною величиною показників готовності майбутніх учителів за кожною складовою нами було визначено зміни в індивідуальних показниках рівня сформованості всіх компонентів готовності по кожному студенту, і в середньому по експериментальній та контрольній групах.

Проаналізуємо отримані результати формуючого експерименту за кожним компонентом готовності і порівняємо їх з результатами констатуючого експерименту.

Мотиваційно-ціннісний компонент є важливим у структурі готовності. Він розкриває орієнтацію майбутніх учителів на гуманістичні освітні цінності, сприяє становленню їх професійної зрілості та самостійності, забезпечує формування таких гуманістичних цінностей, як самопізнання, самооцінки, формування образу «Я»; цілепокладання, проектування, спрямованого на визначення «образу майбутньої професії». Оцінка рівня сформованості даного компонента подана в таблиці (див. Таблицю 2.2).

Таблиця 2.2

Показники рівня сформованості мотиваційно-ціннісного компонента готовності в ході формуючого експерименту

Як видно з таблиці 2.3., в експериментальній групі творчий рівень зріс на 16,7%, у контрольній - на 2,4%; розпізнавальний рівень - відповідно, на 26,2% та 4,8%; відтворювальний - на 7,2% і 4,6%; перетврювальний - на 35,6% та 2,4%; адаптаційний - на 33,3 % та 4,8%.

Підсумковий зріз зафіксував суттєву відмінність показників рівня сформованості даного компонента у студентів експериментальної та контрольної груп, а саме, всі студенти експериментальної групи засвоїли адаптаційний рівень готовності, піднявшись до рівня розпізнавання і відтворення (відповідно 16,7% і 26,2%), у той час як кількість студентів контрольної групи, які мали ці рівні, залишилась майже незмінною (38,1% і 23,8%). Серед досліджуваних, залучених до експериментального навчання, 40,4% студентів досягли перетворювального рівня готовності (проти 11,9% у контрольній групі), а 16,7% найвищого - творчого рівня (проти 2,4% у контрольній групі).

Більша половина студентів експериментальної групи виявили високий рівень сформованості мотиваційно-ціннісного компонента, що свідчить про їх готовність до впровадження здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховний процес.

Показники оцінки рівня сформованості змістово-процесуального компонента вихідного зрізу (див. Таблицю 2.3) показали, що серед респондентів експериментальної групи найвищий відсоток мав розпізнавальний рівень (50,0% - експериментальна група; 47,6% - контрольна група); на адаптаційному рівні знаходилися по 14,3% студентів у обох групах, що дає підстави зробити висновок про домінування на цьому етапі репродуктивної діяльності, процесів ознайомлення, розпізнавання, знань і вмінь розпізнавального характеру. Відтворювальний рівень готовності був виявлений у 16,7% студентів експериментальної та 19,0% контрольної груп. Досить невеликий відсоток припадає на студентів із перетворювальним (по 14,3% ) та творчим (по 4,8%) рівнем готовності в обох досліджуваних групах.

Таблиця 2.3

Показники рівня сформованості змістово-процесуального компонента готовності в ході формуючого експерименту

Щодо підсумкового зрізу, то його результати засвідчують наступні зміни у рівнях сформованості змістово-процесуального компонента: на найнижчому - адаптаційному рівні не залишився жоден студент з експериментальної групи (у той час, як у контрольній їх кількість зменшилась лише на 2,4%), а кількість студентів, які мали розпізнавальний рівень, знизилась на 26,1% (2,4% у контрольній групі). Незначні зміни відбулися у показниках оцінки відтворювального рівня змістового компонента готовності (різниця становить 2,4% в експериментальній групі; у контрольній групі змін не зафіксовано).

Як показує аналіз, даний факт свідчить про динамічність переходу студентів у ході формувального експерименту з нижчого рівня на вищий, що пояснює відносну кількісну стабільність на відтворювальному рівні. Така динаміка є підтвердженням ефективності застосовуваних у процесі підготовки методів, прийомів, форм і засобів навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Найбільш суттєві зрушення в експериментальній групі відбулися у формуванні перетворювального і творчого рівнів. Більш ніж у 50% студентів були зафіксовані показники цих рівнів (перетворювальний - 31,0% в 2 експериментальній групі та 14,9% у контрольній групі; творчий - 23,8% в експериментальній групі, 7,2% у контрольній групі).

Підсумковий зріз показав високий рівень сформованості змістово- процесуального компонента здоров’язбережувальної готовності майбутніх учителів, хоч він дещо нижчий, ніж рівень попереднього мотиваційно-ціннісного компонента.

Актуалізуючі творчі завдання, інноваційні технології, які застосовуються в підготовні майбутніх учителів важливим постає перевірка рівня їх готовності за діяльнісно-творчим компонентом. У ході експериментального дослідження нами була зафіксована достатньо помітна різниця між показниками рівня сформованості цього компонента (див. Таблицю 2.4).

Як видно з таблиці 1.4, в експериментальній групі студентів цей показник виріс на 11,9% на творчому рівні дільності. Найбільшою була група студентів, що мала розпізнавальний рівень готовності (38,1% в : експериментальній групі та 42,9% у контрольній групі); 23,8% респондентів як в експериментальній, так і в контрольній групах перебували на найнижчому, адаптаційному рівні, тобто понад 65% студентів мали недостатній рівень сформованості діяльнісно-творчого компонента готовності.

При повторному зрізі кількість студентів експериментальної групи, які засвоїли перетворювальний рівень, збільшилась на 26,2% (на 4,8% у контрольній групі) і становить 40,5% (у контрольній групі - 14,3%), а творчого рівня досягли 16,7% (у контрольній групі цей показник не змінився). У той же час, кількість студентів, що мали адаптаційний і розпізнавальний рівні, зменшилась на 40,5% (з 61,9% до 21,4%).

Таблиця 2.4

Показники рівня сформованості діяльнісно-творчого компонента готовності в ході формуючого експерименту

Показники відтворювального рівня практично не змінилися. Це в черговий раз підтвердило послідовність і динаміку переміщення студентів з нижчого на вищий рівень сформованості конкретного компонента валеологічної готовності завдяки цілеспрямованому впровадженню відповідних елементів процесу підготовки.

З наведених даних випливає, що суттєве підвищення рівня сформованості діяльнісно-творчого компонента готовності забезпечує підготовку майбутніх учителів до діяльності на основі засвоєння ними ' знань і вмінь щодо забезпеченні здорового способу життя у молодших школярів в ході освітнього процесу.

Отже, отриманні результати формувального експерименту дають підстави стверджувати, що стан розвитку компонентів готовності у 61,9% студентів експериментальної групи має високий рівень їх сформованості і характеризує креативне ставлення до процесу підвищення особистого й освітнього рівня, гуманну особистісну і педагогічну позицію, індивідуальний творчий стиль діяльності, здатність до і морально-етичної саморегуляції завдяки рефлексивній активності.

Про таку тенденцію у формуванні готовності майбутніх учителів щодо впровадження здоров’язбережувальних технологій свідчить розподіл респондентів за рівнями її сформованості, здійснений на основі індивідуальних показників, отриманих на базі дослідження кожного з трьох вищезазначених компонентів готовності (див.Таблицю 2.5).

Наведені дані свідчать, що серед контрольної вибірки значної різниці показників вихідного і підсумкового зрізів не спостерігається (вона становить від 2,4% до 4,8%). У той же час, показники оцінки здоров’язбережувальної готовності студентів експериментальної вибірки фіксують значні зміни у розподілі досліджуваних за рівнями сформованості готовності.

На адаптаційному рівні залишилося лише 4,8% студентів, на 23,8% зменшилась їх кількість на розпізнавальному рівні, на 19,0% зросло число досліджуваних, що мають перетворювальний рівень (з 11,9% до 30,9%).

Таблиця 1.5

Розподіл респондентів за рівнями сформованості готовності до впровадження здоров’язбережувальних технологій в ході формуючого експерименту

Найвищого, творчого рівня досягли 21,4% студентів, що на 16,7%) вище попереднього показника. Підсумковий зріз показав незначні зміни показників оцінки рівня сформованості готовності студентів, які демонструють відтворювальний рівень. Як і в дослідженні сформованості окремих компонентів готовності, цей факт свідчить про якісні зміни у складі цієї умовної групи.

Кількісно це виглядає так: 21,4% респондентів, які мали показники адаптаційного і розпізнавального рівнів на початку експерименту, на підсумковому етапі показали відтворювальний рівень, а 16,8%, які попередньо мали цей рівень, перемістилися на вищі - перетворювальний і творчий рівні.

Загалом 76,2% студентів, які були залучені до експериментальної навчально-практичної діяльності, досягли достатньо високого (відтворювального, перетворювального, творчого) рівня здоров’язбережувальної готовності (до експерименту цей показник становив 35,7%), що на 40,5% більше, ніж у контрольній групі.

Отримані шляхом експериментального дослідження результати дозволяють зробити висновок, що впровадження у практику професійно- педагогічної підготовки майбутнього вчителя тренінгів забезпечують формування у студентів високого рівня валеологічної готовності до впровадження здоров’язбережувальних технологій у навчально виховний процес початкової школи.

Для наочності подамо підсумкові дані у вигляді діаграми (див. Рис.2.2).

Рис.2.2 Діаграма розподілу студентів за рівнями сформованості готовності до впровадження здоров’язбережувальних технологій на підсумковому етапі формуючого експерименту

Така ситуація аргументовано доводить, що у процесі цілеспрямованої підготовки у майбутніх учителів відбулася зміна пріоритетів: сформовані гуманістичні ціннісні орієнтації зумовили детермінацію, знань і вмінь, вони стали розглядатися як продукти саморозвитку особистості, а на перший план вийшли творчі зразки, схеми, способи, моделі діяльності. Це є показником високого рівня готовності майбутніх учителів до впровадження здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховний процес, що сприяє посиленню творчих компонентів педагогічної освіти, її особистісно орієнтованого характеру.

Як свідчать результати формуючого експерименту, внаслідок проведеної нами експериментальної роботи низького рівня в експериментальних групах не було зафіксовано. У контрольних групах показники з низьким рівнем залишилися майже незмінними. Кількість студентів експериментальних груп, які знаходилися на середньому рівні, значно зросла - з 35,7% до 65,3%, на відміну від контрольних груп, де показники середнього рівня збільшилися лише з 36,6% до 41,2%). Кількість студентів експериментальних груп з високим рівнем підвищилася з 10,9% до 34,7%. У контрольних групах також відбувалися зрушення показників, але досить незначні порівняно з експериментальними - від 11,9% до 20,1%.

Такі результати свідчать про те, що проведена нами спеціальна цілеспрямована робота з формування здоров’язбережувальної готовності студентів у експериментальній групі, сприяла покращенню показників за мотиваційно-ціннісним, змістово-процесуальним та діяльнісно-творчим компонентами.

Узагальнення психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження та використана нами методика формування в майбутніх учителів початкових класів готовності до використання здоров’язбережувальних технологій у початковій школі дало можливість розробити методичні рекомендації викладачам ВНЗ щодо вдосконалення педагогічної підготовки студентів в означеній площині:

у процесі підготовки майбутніх учителів початкових класів до використання інноваційних технологій здоровязбереження викладачам доцільно впроваджувати педагогічні технології безпосередньо під час лекційних, семінарських та практичних занять;

розробляючи робочі програми із психолого-педагогічних дисциплін необхідно доповнити їх темами з основ педагогічної інноватики; збагатити системою понять і теоретичних положень, алгоритмів впровадження здоров’язбережувальних технологій;

слід використовувати можливості педагогічної практики, з метою створення умов для вироблення в студентів системи вмінь, необхідних для практичного використання технологій збереження здоров’я;

важливим напрямом підготовки студентів до впровадження інноваційних технологій у навчальний процес початкової школи повинно стати вивчення й узагальнення передового педагогічного досвіду роботи окремих учителів і творчих колективів у цьому напрямі;

доцільно використовувати потенціал позааудиторної роботи для розширення можливостей підготовки майбутніх учителів початкових класів до використання інноваційних технологій.

Висновки до розділу ІІ

. Одним з пріоритетних напрямів у професійно-педагогічній підготовці майбутніх учителів, ми вважаємо, вдосконалення їх готовності до професійної діяльності в цілому та до впровадження здоров’язбережувальних технологій, зокрема. Це зумовлено, насамперед, існуванням досить чіткої залежності між станом учнівського здоров’я та рівнем підготовленості педагогів із питань його збереження й зміцнення. Виходячи з теоретично обґрунтованої сутності та структури готовності майбутніх вчителів до використання здоров’язбережувальних технологій у професійній діяльності, виділено три основні критерії ефективності цього процесу, а саме: мотиваційно-ціннісний, змістовно-процесуальний, діяльнісно-творчий.

Для визначення рівня сформованості готовності студентів майбутньої зоров’язбережувальної діяльності, нами було розроблено анкети, за допомогою яких перевірялися рівні готовності за кожною складовою: мотиваційно-цільовою, змістовно-процесуальною та діяльнісно-творчою. Результати дослідження показали, що стан готовності майбутніх вчителів початкових класів є низьким, і становить -0,32 (за шкалою від 0 до 1).

. Оскільки, педагог є головною постаттю у формуванні культури здоров’я, то він повинен відповідати вимогам, які висуває до нього сучасне суспільство. Для того, щоб професійна педагогічна підготовка вчителів початкових класів до використання здоровязбережувальних технологій покращилася, необхідно дотримуватись психолого-педагогічних умов, які були визначені у ході дослідження.

. Для перевірки психолого-педагогічних умов підготовки майбутніх учителів до впровадження здоров’язбережувальних технологій нами було проведено формуючий експеримент, результати якого свідчать про те, що за допомогою проведеної експериментальної роботи (проведення тренінгу), низького рівня в експериментальній групі не було зафіксовано. У контрольній групі показники з низьким рівнем залишилися майже незмінними. Кількість студентів експериментальної групи, які знаходилися на середньому рівні, значно зросла - з 35,7% до 65,3%, на відміну від контрольної групи, де показники середнього рівня збільшилися лише з 36,6% до 41,2%). Такі відмінності рівнів сформованості компонентів готовності студентів експериментальної і контрольної груп, дозволили нам констатувати, що запропоновані нами умови формування здоров’язбережувальної готовності до формування у молодших школярів понять та навичок здорового способу життя є ефективними.

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дають змогу зробити такі висновки:

. Встановлено, що проблема формування культури здорового способу життя одержала досить ґрунтовне висвітлення у психолого-педагогічній літературі. Дослідники звертаються до визначення і теоретичного обґрунтування структури особистісної культури здорового способу життя, розробки педагогічних умов та алгоритмів, спроможних підвищити її ефективність. Однак така проблема, як підготовка майбутніх учителів до впровадження здоров’язбережувальних технологій в освітній процес, не стала до сьогодні предметом спеціальних досліджень, що зумовлює необхідність її вивчення.

Виявлено наявність різноманітних підходів до визначення поняття «здоров’язбережувальні технології», під яким вчені пропонують розуміти: сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання); оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм); повноцінний та раціонально організований руховий режим.

. Оскільки метою сучасної школи є збереження і підтримання здоров’я учнів та усвідомлення ними необхідності ведення здорового способу життя, то здійснення означеної мети можливе лише за умови запровадження технологій здоров’язбережувальної педагогіки, під якими розуміють всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу з формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів. Мета всіх здоров’язбережувальних освітніх технологій - сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати отримані знання в повсякденному житті.

Завдання, досягнення яких ставить перед собою вчитель у роботі над формуванням в учнів стійкої мотивації до ведення ними здорового способу життя, можуть бути вирішеними тільки за умови комплексного використання педагогом різних методів та форм здоров’язбережувальної діяльності в освітньому процесі, зокрема: фізкультхвилинок та пауз, ароматерапії, стимулюючої гімнастики, гімнастики для очей, різних видів масажу, психогімнастики, медитаційних вправ, кольоротерапії, арт-терапії, сміхотерапії, казкотерапії, музикотерапії.

. Перед вчителем початкових класів стоїть важливе завдання - сформувати особистісну компетентність учня. Однією із ключових компетенцій є здоров’язбережувальна, яка окреслює характеристики, властивості учня, спрямовані на збереження свого фізичного, соціального, духовного та психічного здоров’я. Це означає, що сучасний вчитель має добре володіти загально-педагогічними та спеціальними знаннями, вміннями і навичками, а також мати добре сформовані компетенції. А це можливо лише за умови високого рівня готовності до впровадження здоров’язбережувальних технологій. Одним з пріоритетних напрямів у професійно-педагогічній підготовці майбутніх учителів, ми вважаємо, вдосконалення їх готовності до професійної діяльності в цілому та до впровадження здоров’язбережувальних технологій, зокрема. Це зумовлено, насамперед, існуванням досить чіткої залежності між станом учнівського здоров’я та рівнем підготовленості педагогів із питань його збереження й зміцнення.

Забезпечення ефективності формування готовності студентів до використання здоров’язбережувальних технологій у професійній діяльності вимагає уточнення відповідних критеріїв і показників. Для визначення рівня сформованості готовності студентів майбутньої зоров’язбережувальної діяльності, нами було розроблено анкети, за допомогою яких перевірялися рівні готовності за кожною складовою: мотиваційно-цільовою, змістовно-процесуальною та діяльнісно-творчою. Результати дослідження показали, що стан готовності майбутніх вчителів початкових класів є низьким.

. Оскільки, педагог є головною постаттю у формуванні культури здоров’я, то він повинен відповідати вимогам, які висуває до нього сучасне суспільство. Для того, щоб вчитель відповідав цим вимогам, необхідно сформувати в нього здоров’язберігаючу компетентність, яка забезпечить якість освітньої діяльності та зниження впливу факторів ризику для здоров’я, таких як гіподинамія, недотримання режиму дня, фізичні та психічні перевантаження, шкідливі звички, гіпоксія, нераціональне харчування, хронічні захворювання, екологічні фактори. Це відбувається на основі забезпечення педагогічних умов підготовки майбутнього вчителя, які ми перевіряли у ході наукового дослідження. Його результати свідчать про те, що за допомогою проведеної експериментальної роботи (проведення тренінгу), низького рівня в експериментальній групі не було зафіксовано. У контрольній групі показники з низьким рівнем залишилися майже незмінними. Кількість студентів експериментальної групи, які знаходилися на середньому рівні, значно зросла - з 35,7% до 65,3%, на відміну від контрольної групи, де показники середнього рівня збільшилися лише з 36,6% до 41,2%). Отриманні результати дали нам підставу сформувати рекомендації викладачам ВНЗ щодо вдосконалення підготовки майбутніх учителів початкових класів з означеного аспекту готовності.

Проведене нами експериментальне дослідження дозволяє зробити висновок, що впровадження у практику професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя тренінгів забезпечують формування у студентів високого рівня готовності до впровадження здоров’язбережувальних технологій у навчально виховний процес початкової школи.

Така ситуація аргументовано доводить, що у процесі цілеспрямованої підготовки у майбутніх учителів відбулася зміна пріоритетів: сформовані гуманістичні ціннісні орієнтації зумовили детермінацію, знань і вмінь, вони стали розглядатися як продукти саморозвитку особистості, а на перший план вийшли творчі зразки, схеми, способи, моделі діяльності. Це є показником високого рівня готовності майбутніх учителів до впровадження здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховний процес, що сприяє посиленню творчих компонентів педагогічної освіти, її особистісно орієнтованого характеру.

Підсумовуючи вище сказане, можна зазначити, що ефективною умовою збереження та зміцнення здоров’я школярів є ґрунтовна підготовка майбутніх вчителів до здоров’яспрямованої діяльності. Оскільки саме вони є організаторами виховного процесу, які безперервно взаємодіють з вихованцями, створюють умови для їх повноцінного фізичного, психічного, духовно-морального, соціального розвитку та забезпечують формування усвідомленого ціннісного ставлення підростаючого покоління до власного здоров’я.

Наше дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми підготовки майбутніх учителів до впровадження здоров’язбережувальних технологій і потребує подальшого обґрунтування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Бабенко В.Л. Досвід роботи школи по впровадженню програми «Молодь за здоров'я» // Безпека життєдіяльності. - 2005. - № 7. - с. 66-67.

Балакірєва О. Формування здорового способу життя молоді: проблеми і перспективи. / О.Яременко, О.Балакірєва, О.Вакуленко та ін. - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. - 312 с.

Бех І. Д. Виховання особистості /І. Д. Бех. - Кн. 1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. /- К. : Либідь, 2003. - 278 с.

Білім Г. Активний руховий режим - один із основних компонентів формування навичок здорового способу життя / Г. Білім // Здоров`я та фізична культура. - 2009. - № 34. - С. 10.

Бобрицька В. І. Теоретичні і методичні основи формування здорового способу життя у майбутніх учителів у процесі вивчення природничих наук: автореф, дис, на здобуття наук, ступеня д-ра пед, наук: спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / В. І. Бобрицька. - К., 2006. - 40 с.

Бобрицька В.І. Формування здорового способу життя у майбутніх учителів: монографія. - Полтава: ТОВ «Поліграфічний центр «Скайтек», 2006. - 432 с

Бойко О.В. Становлення та розвиток поняття «здоровий спосіб життя» // Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах: Зб, наук, праць. Книга I. - К., 2000. - С. 117 - 124.

Бойченко Т.Є Батькам про валеологію / Т. Бойченко, Н. Колотій, А. Царенко, Ю. Жеребецький та ін. - К., 2000. - 152 с.

Бойченко Т. Є. Здоров’язберігаюча компетентність як ключова в освіті України / Т. Є. Бойченко // Основи здоров’я і фізична культура. - 2008. - № 11-12. - С. 6-7.

Ващенко О. Готовність вчителя до використання здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховному процесі / О. Ващенко, С. Свириденко // Здоров’я та фізична культура. - 2006. - № 8. - С. 1-6.

Ващенко О. Організація здоров’язберігаючої діяльності початкової школи /О. Ващенко, С. Свириденко //Початкова освіта. - 2005. - № 46. - С. 2 - 4.

Войтенко В.М. Здоровий спосіб життя і рухова активність підлітків // Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості: Зб. наук. праць. - К., 2001. - С. 64

Гладощук О. Здоровий спосіб життя: виховання та контроль // Вища освіта України. - 2009. - № 1. - с.99-105.

Глузман О. В. Базові компетентності: сутність та значення в життєвому успіху особистості / О. В. Глузман // Педагогіка і психологія. - 2009. - №2 (67). - С. 51 - 60.

Гончаренко М. С. Валеологічні аспекти формування здоров’я у сучасному освітянському процесі / М. С. Гончаренко, В. Є. Новикова // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: наук. монографія за редакцією проф. Єрмакова С.С. - Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2006. - № 12. - 168 с. - С. 39 - 43.

Гріневич І.І. Сутність здорового способу життя: історично-педагогічний аналіз проблеми // Наукові записки. Психолого-педагогічні науки. - Ніжин, 2001. - № 1.- С. 92-99.

Денисенко Н.Ф. Оздоровчі технології в освітньому процесі // Дошкільне виховання. - 2004. - № 12. С. 4-6.

(24)Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»). - К.: Райдуга, 19

Дубогай О. Навчання в русі : Здоров`язберігаючі педагогічні технології в початковій школі / О. Дубогай. - К.: Видавничий дім «Шкільний світ»: Вид. Л. Галіцина, 2005. - 112 с. 94. - 61 с.

(23)Ефименко С.А., Морозов П.Н. Историко-социологический анализ публикаций, посвященных медико-социологическим исследованиям в здравоохранении // Социология медицины. - 2004 г. - № 1. - С. 26 - 31.

Євтух М. Б. Пріоритети професійної підготовки вчителя в системі університетської освіти / М. Б. Євтух // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992-2002 : зб. наук. праць до 10-річчя АПН України / Академія педагогічних наук України - Ч. 2. - Харків:ОВС, 2002. - С. 66-76.

Жабокрицька О.В. Гуманізація освіти і виховання основ здорового способу життя підлітків // Збірник «Наукові записки». - Випуск 38. - Серія: Педагогічні науки. Засоби реалізації сучасних технологій навчання - Кіровоград, РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2001. - С. 66-69.

Желібо Є. П. Безпека життєдіяльності: Курс лекцій /Є. П. Жалібо, А. І. Чмир, В. С. Троян, Є. О. Савінов.- Ірпінь: Академія ДПС України, 2010.- 356 с.

Завидівська Н. Сучасні напрями формування навичок здорового способу життя у студентів вищих навчальних закладів// Рідна школа.- 2005.- №1.- С.19 - 20.

Завидівська Н. Основні аспекти формування культури вільного часу студентської молоді засобами фізичного виховання / Н. Завидівська // Молода спортивна наука України. - 2008. - Т. 4. - С. 82 - 85.

Закопайло С.А. Компоненти здорового способу життя старшокласників // Фізичне виховання в школі. - 2001. - №3. - С. 52-53. - 2002. - №1. - С. 54- 55.

Закопайло С.А. Мотивація старшокласників до оздоровчих занять // Наука і сучасність. Зб. наук. праць Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. - К.: Логос, 2002. - Т. ХХХ. - С. 16

Іонова О.М. Здоров’язбереження особистості як психолого-педагогічна проблема / О.М. Іонова, Ю.С. Лук’янова //Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - 2009. - № 1. - С.69 - 72.

Кириленко С.В. Розвиток педагогічних технологій формування культури здоров’я старшокласників / С. В. Кириленко // Рідна школа. - 2003. - №11 (886). - С. 50 - 55. 10. Климова В. И. Человек и его здоровье / В. И. Климова. - М. : Знание, 1985. - 192 с.

Кожухівський О. Формування здорового способу життя учнів та студентської молоді / О. Кожухівський // Соціально-педагогічні проблеми сучасної середньої та вищої освіти в Україні: Зб. наук. праць. - Житомир, 2002. - С. 191 - 194.

Козак Є.П. Самовиховання як шлях до здорового способу життя підлітків // Шляхи оптимізації практичної результативності процесу фізичного виховання школярів: Зб. теорет. та метод. матеріалів. - Хотин -Кам'янець-Подільський, 2000. - С. 26

Концепція Загальнодержавної цільової соціальної програми «Здорова нація» на 2009-2013 роки. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 травня 2008 р. N 731-р.

Копельчук Я.В. Виховання в учнівської молоді здорового способу життя // Наукові записки. Психолого-педагогічні науки. - Ніжин, 2002. - № 3. - С. 92 - 93.

Кремень В. Г. Освіта і наука України : шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи) / В. Г. Кремень. - К. : Грамота, 2003. - 21 с.

Кривошеєва Г. Л. До проблеми формування культури здоров’я студентів університету / Кривошеєва Г. Л. // Зб. наук. праць Бердянського державного педагогічного інституту ім. П. Д. Осипенко (Педагогічні науки) : у 2-х ч. Ч. 2. - Бердянськ, 2002. - С. 171-178.

Кузь В. Модель учителя нової генерації / В. Кузь // Рідна школа. - 2005. - № 9-10. - С. 33-35.

Кузьменко В.Ю. Проблеми самоактуалізації особистості в контексті виховання здорового способу життя // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. праць. Книга I. - К., 2002. -С. 153 - 158.

Кузьменко В.Ю. Виховання у підлітків позитивного ставлення до здорового способу життя // Наукові записки. Психолого-педагогічні науки. - Ніжин, 2008. -№ 4. - С. 102 - 104.

Левківська О.П. Психологічні засади формування у підлітків здорового способу життя // Психологічні стратегії в освітньому просторі: Зб. наук. праць. - К.: Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів імені Бориса Грінченка, 2000. - С. 24

Лозинський В. Техніки збереження здоров’я / В. Лозинський. - К. : Главник, 2008. - 160 с.

Лук’янова Ю.С. Питання науково-методичного забезпечення формування готовності майбутніх інженерів-педагогів до використання здоров’язберігаючих технологій у професійній діяльності / Ю.С.Лук’янова //Педагогіка, психологія та медикобіологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - 2010. - № 4 . - С. 80 - 83.

Мазаракі А. А. Модернізація вищої освіти на основі інноваційних технологій / А. А. Мазаракі // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992- 2002 : зб. наук. праць до 10-річчя АПН України / Академія педагогічних наук України - Ч. 2. - Харків : ОВС, 2002. - С. 17-28.

Мазін В.М. Критерії та показники сформованості культури професійної самореалізації педагога / В.М. Мазін //Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. - 2007. - Вип.41. - С. 217-225.Митина Е. П. Здоровьесберегающие технологии сегодня и завтра / Е. П. Митина // Начальная школа. - 2006. - № 6. - С. 56 - 59.

Матковська О. П. Формування ціннісного ставлення до здоров’я в умовах «Школи активної спільноти», // Варіативні моделі розвитку сільських загальноосвітніх закладів: тенденції, орієнтири, пошуки. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної електронної конференції 03-30 жовтня 2011 року. - Донецьк: Витоки, 2011. - С. 180 - 186.

Мельник С.В. Теоретичні основи формування у підлітків здорового способу життя // Теоретико-методичні проблеми навчання і виховання: Зб. наук. праць. - К.: Фенікс, 2009. - С. 5260.

Мешко Г. М. Формування компетентності здоров’язбереження у майбутніх педагогів / Г. М. Мешко // Професійні компетенції та компетентності вчителя: Матер. регіон. наук.-практ. Семінару. - Тернопіль: ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2006. - С. 17 - 21.

Мікулак Н. М. Сучасні освітні стратегії здоров’язбереження: основи здоров’я: Навч.-метод. посібник / Н. М. Мікулак. - Дніпропетровськ: «Інновація», 2011. - 120 с.

Міненок А. О. Основи валеологічного моніторингу і оздоровчих технологій: навчальна програма / А. О. Міненок. - Чернігів : КП Вид-во «Чернігівські обереги», 2005. - 16 с.

Науменко Ю.В. Здоров’язберігаюча діяльність школи / Ю. В. Науменко // Педагогіка. - 2005. - № 6.

Національна доктрина розвитку освіти України // Освіта України. - 2001. - № 29.

Нестеренко В. В. Підготовка майбутніх педагогів до виховання у дошкільників навичок здорового способу життя: дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04. - Одеса, 2007. - 267 с.

Новицька О. В. Рухова активність у системі здорового способу життя підлітків // Теорія і практика фізичного виховання. - 2001. - № 12. - С. 76 - 82.

Омельченко Л. П., Омельченко О.В. Здоров’язберігаюча педагогіка. - Х.: Вид. група «Основа», 2008. - 205 с.

Омельченко О. В. Характеристика моделі здоров’язберігаючої професійно-педагогічної діяльності вчителя початкових класів // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - 2007. - № 2. - С. 94-97.

Оржеховська В. М. / Методологічні засади діяльності освітнього закладу, спрямованої на здоров’я / В. М. Оржеховська, О. О. Єжова // Педагогіка і психологія. - 2009. - №4 (69). - С. 5 - 17.

Онопрієнко О. / Концептуальні засади компетентнісного підходу в сучасній освіті /О. Онопрієнко // Шлях освіти. - 2007. - № 4. - С.32 - 37.

Пєхота О. М. Освітні технології : навч.-метод. посіб. / О. М. Пєхота, А.З.Кіктенко, О. М. Любарська [та ін.] // за заг. ред. О. М. Пєхоти. - К. : А.С.К., 2008. - 255 с.

Підготовка майбутнього вчителя до впровадження педагогічних технологій : навч.посіб. / за ред. І. А. Зязюна, О. М. Пєхоти. - К. : А.С.К., 2003. - 240 с.

Пометун О. І. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: метод. посіб. / О. І. Пометун, Л. В. Пироженко. - К. : АПН, 2002. - 136 с.

Савченко О.Я. Реформування шкільної освіти і реалізація її оздоровчої функції //Шлях освіти. - 2002. - №1. - С.2-6.

Самойлович В. А. Деякі аспекти валеологічної культури і освіти сучасного вчителя / В. А. Самойлович //Проблеми освіти: наук.-метод. зб. - К.: Інститут інноваційних технологій і змісту освіти, 2006. - Вип. 47. - С. 189 - 191.

Свириденко С. Формування навичок здорового способу життя / С. Свириденко, О. Ващенко // Початкова освіта. - 2007. - №16. - С. 12 - 15.

Сергієнко В. Запровадження в навчальний процес моделі Школи культури здоров`я / В. Сергієнко // Практика управління закладом освіти. - 2009. - № 12. - С. 23.

Сєргєєв О. В. Конкурентоспроможність учителя: сутність і можливості формування у процесі професійної підготовки і діяльності / О.В.Сергєєв, В. І. Тищук, Л. А. Шаповалова // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. - Рівне: РДГУ, 2003.- Вип. 27. - С.76-80.

Сисоєва С. О. Педагогічні технології : проблеми, пошуки, перспективні впровадження / С. О. Сисоєва // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 2002. - № 6. - С. 15 - 27.

Смирнов Н.К. Здоровьесберегающие образовательные технологии в современной школе. - М.: АПК и ПРО, 2002. - 121 с.

Соколенко Л. С. Педагогічні умови й шляхи формування здорового способу життя студентської молоді / Л. С. Соколенко // Науковий вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. Вип. 31. Серія : психологічні науки : зб. наук. праць. - Т. 3 / ред. кол. : М. О. Носко (гол. ред.), В. О. Дятлов, О. В. Бобир [та ін.]. - Чернігів : ЧДПУ, 2005. - С. 86-89.

(22)Соціально-педагогічні аспекти збереження та зміцнення здоров’я дітей та молоді в Україні: матеріали Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції (12 - 13 квітня 2007 р.) - Мелітополь, 2009. С. 5 - 6.

Стратегія реформування освіти в Україні: рекомендації з освітньої політики/ М-во освіти і науки України; Програма розвитку ООН; Міжнарод. Фонд «Відродження»; під заг.ред. В.П.Андрущенка. - К.: К.І.С.,2003. - 296 с.

Страшко С.В.Методика навчання основ здоров’я валеології та безпеки життєдіяльності / Навчальна програма. - К.: Освіта України, 2006.

Страшко С.В.До питань формування свідомої мотивації на здоровий спосіб життя в учнів. / Страшко С.В., Животовська Л.А. // Проблеми освіти: 2002. - К.: Вип. № 28, С. 71-77.

Сущенко Л. П..Фізичне виховання студентів вищих навчальних закладів: навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів/ Л.П. Сущенко. - К.: Екмо, 2005. - 219с.

Урум Н. С. Виховання здорового способу життя у молодших школярів засобами туризму / Н. Урум //Впровадження інформаційних та інноваційних технологій в практичній діяльності: збірник. - К.: Освіта України, 2009.

Урум Н. С Підготовка майбутніх учителів до забезпечення здорового способу життя молодших школярів / Н. Урум //Вісник Всеукраїнської науково-практичної конференції «Актуальні проблеми особистісно-орієнтованого навчально-виховного процесу в професійній освіті», Київ-Ізмаїл.Ізмаїл, 2008. - Вип.9. - С. 114-122.

Урум Н. С Підготовка майбутніх учителів до формування у школярів ціннісного ставлення до безпеки у курсі БЖД / Н. Урум //Безпека життєдіяльності. - 2005. - №8(32) С. 41-43.

Урум Н. С Підготовка майбутнього вчителя до забезпечення здорового способу життя молодших школярів / Н. Урум //Наукові записки. Серія. Педагогічні та історичні науки: зб.наук. статей М-во освіти і науки України, НПУ ім.. М.П. Драгоманова. - К., 2005. - Вип.58. - С. 173-180

. Урум Н. С Формування ціннісних орієнтацій майбутніх вчителів щодо формування здорового способу життя молодших школярів / Н. Урум // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету.- Ізмаїл, 2004. - Спецвип.№16 Педагогічні науки. - С. 91-94.

Щербак О. І. Нові технології у професійній підготовці майбутніх фахівців / О. І. Щербак // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992-2002 : зб. наук. Праць до 10-річчя АПН України / Академія педагогічних наук України - Ч. 2. - Харків : ОВС, 2002.- С. 171-182.

Язловецька О.В, Язловецький В.С. Учням про здоров'я. - Кіровоград, РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2010. - 212 с.