Соціальна допомога жінкам і дітям, які постраждали від насильства
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КОМПЛЕКСНЕ ПРАКТИЧНЕ ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
з дисципліни:
«Технологія соціальної роботи»
на тему:
«Соціальна допомога жінкам і дітям, які постраждали від насильства»
Тернопіль - ТНЕУ, 2013р.
План
Вступ
. Сутнісні характеристики поняття насильство
2. Основні методи допомоги жінкам та дітям, що постраждали від насильства
. Напрямки роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація жертв насильницьких дій - жінок та дітей
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Соціально-економічні потрясіння останніх десятиліть викликали до життя негативні соціальні явища: жорстоке поводження з дітьми, насильство над залежними членами сім'ї, зростання соціального сирітства, правопорушень і злочинів неповнолітніх. За даними статистики щорічно жертвами злочинів стають до 17 тис. дітей.
Тому інноваційна діяльність з виявлення, запобігання та профілактики сімейного насильства, формуванню системи роботи в регіонах з активним залученням широких верств громадськості, бізнесу стає пріоритетним напрямком роботи Міністерства охорони здоров'я України. Зростання насильства є зараз домінуючою тенденцією для всього світу в цілому. Насильство - це руйнівна сила, яка принижує, ґвалтує, пригнічує, експлуатує. Незалежно від того, в якій формі відбувається насильство, з часом його прояви стають дедалі жорстокішими. Найбільш поширеними в сімейних стосунках є психологічне насильство: грубість, приниження одне одного, а також фізичне насильство, зокрема - побиття. У цій роботі ми розглянемо технології соціальної роботи з жінками та дітьми, які зазнають насильство в сім'ї, тому як насильство в сім'ї в його різних формах набуло в Україні такі масштаби і глибину, які загрожують безпеці суспільства і особистості.
В Україні немає даних достовірної статистики про реальні його прояви. За узагальненою інформацією за ІІ півріччя 2007 року в Україні офіційно зареєстровано близько 90 тис. звернень з питань жорстокого поводження з дітьми. За даними МВС України за жорстоке поводження з дітьми на обліку в органах внутрішніх справ знаходиться понад 80 тис. сімей, 40% тяжких злочинів скоюються в сім'ї над жінками. У 2008 році за невиконання батьківських обовязків притягнено більш ніж 8 тис. батьків.
За статистичними даними генеральної прокуратури за 2009 рік насильство має місце в кожній четвертій українській сім'ї. Кожні сорок хвилин одна з українських жінок гине від рук чоловіка або партнера; за 2009 рік 15 тисяч жінок були вбиті своїми чоловіками, а серед усіх зґвалтувань кожне шосте припадає на чоловіків .
1.Сутнісні характеристики поняття насильство
Насильство - явище комплексне. Комплексність характеризується існування різних типів насильства в залежності від характеру травм .
Одні дослідники визначають насильство як емоційне або фізичне образу чи загрозу фізичного образи всередині сім'ї, інші - як фізичне та сексуальне образа на тлі потужного психологічного тиску. Фахівці центру «АННА» (Асоціація «Ні Насильству») дають домашньому насильству наступне визначення: «повторюваний зі збільшенням частоти цикл фізичного, сексуального, словесного, емоційного і економічного образи з метою контролю, залякування, навіювання почуття страху[4, с.209]. У хронічній ситуації насильства в сім'ї одна людина контролює або намагається контролювати поведінку і почуття іншого, в результаті людина може отримати психологічні, соціальні, економічні, сексуальні чи фізичні шкоду, шкоду або травму ».
Домашнє насильство - це система поведінки однієї людини для збереження влади й контролю над іншою людиною [3, с. 145-150].
Насильство в сім'ї розвивається циклічно: одна з головних особливостей домашнього насильства полягає в тому, що воно являє собою повторювані в часі інциденти множинних видів насильства (фізичного, сексуального, психологічного та економічного).
У рамках гендерної соціології існує певна класифікація насильства щодо жінок: фізичне, сексуальне, психологічне та економічне насильство .
У книзі І. Д. Горшкової та І. І. Шуригіна фізичне насильство трактується як навмисне використання фізичної сили чи знарядь для заподіяння жінці ушкоджень або травм.
Фізичне насильство проявляється у формі погроз застосування фізичної сили (загроза вдарити, побити, вбити); лякають жестів (спроба замахнутися, вдарити); застосування сили крім нанесення ударів (поштовхи, утримання силою, заподіяння сильного болю - викручування рук, загрожуючи застосуванням зброї або предметом, яким можна вбити людину); у формі нанесення ударів і побиття. Це один з найбільш поширених і небезпечних типів насильницьких дій. Згідно з даними проведених досліджень, від 30 до 40 відсотків українських жінок зазнавали фізичної агресії з боку близьких їм чоловіків, - нинішнього або колишнього чоловіка, нареченого або коханця. При цьому кожна п'ята жінка перебуває в ситуації регулярного і жорстокого фізичного насильства з боку чоловіка, що характеризується частими побоями, травмами, які вимагають звернення до лікаря, звернення за допомогою до міліції, очікуванням нових нападів чоловіка.
У цілому по Україні 36 000 жінок у день піддаються побиттю в сім'ї. Близько половини жінок піддавалися нападу в той час, коли вони були вагітні, годували грудьми, мали маленьку дитину, або зазнавали фізичні або моральні страждання, перебували в стані безпорадності. Даний тип насильства представляє серйозну загрозу здоров'ю жінки. Результати досліджень показують, що від 40% до 75% жінок, що піддаються фізичному насильству з боку партнера, отримують фізичні ушкодження.
Як правило, фізичне насильство не носить важкий характер, і жінки не отримують значних травм. Ризик стати жертвою фізичного насильства підвищений у мешканок села; у жінок з низьким рівнем освіти; у жінок, які мають освіту вище, ніж у чоловіка; у жінок з низьким рівнем доходів. Цей ризик збільшується з віком. Жінки, яких до поточного шлюбу вже бив хто-небудь з близьких чоловіків, з більшою ймовірністю можуть піддатися насильству і в подальшому шлюбі .
Наслідками фізичного насильства є і формування у жертви так званого «синдрому битої жінки». У цьому випадку жінка відчуває себе слабкою, безпорадною, контрольованою, нездатною нести відповідальність за своє життя. Фізичне насильство тісно пов'язане з сексуальним, при цьому, чим жорсткіше форма сексуального насильства, тим сильніше цей звязок. Сексуальне насильство - секс без спільної згоди, проти бажання, із застосуванням фізичної сили, погроз, залякування, насильницьке вчинення статевого акту, після побоїв, секс як засіб приниження та образи . Воно має на увазі статеві зносини внаслідок застосування чоловіком сили або безперервного напору з його боку; це вчинення сексуальних дій проти волі жінки, а також примушування партнерки до неприйнятних для неї прийомам, способам сексуальних відносин. Це невдалий або статевий акт, здійснений з хворою жінкою або інвалідом, під тиском або під впливом алкогольного або наркотичного сп'яніння. Сексуальна агресія, крайнім випадком якої є зґвалтування, складне і багаторівневе явище. Вона проявляється у трьох основних формах: сексуального домагання, примусу і насильства[5, с. 110].
Жінка - жертва сексуального насильства часто сама не до кінця розуміє, що над нею вчинено насильство, хоча її фізичний і психологічний стан явно це демонструє. До фізичних наслідків сексуального насильства відносяться:
хронічні болі в тазової області без явних ознак захворювання; гінекологічні відхилення, часті інфекції сечостатевої системи; розлад сну, апетиту, фізична перевтома, неможливість впоратися навіть з мінімальними фізичними навантаженнями. До психологічних наслідків цього виду насильства відносяться: психічний перевтома; тривалий емоційне напруження; зловживання алкоголем; нестійкість настрою,тривога, втрата інтересу до життя; обмеження і формалізація контактів з оточуючими людьми; відразу до себе .
Небезпечним і поширеним видом насильства є психологічне насильство - насильство із застосуванням словесних і психічних коштів, приниження гідності, образи, зневажливе ставлення, що веде до втрати самоповаги, докори, лайка, в тому числі нецензурна грубість, залякування .
Емоційно - психологічне насильство полягає в умисному періодичному або постійному психічним впливом одного члена сім'ї на іншого, з метою отримання влади і контролю. Воно може виявлятися у формі ігнорування психологічних потреб жінки: потреб в безпеці, прийняття, саморозвитку і самореалізації; ізоляції - встановленні жорсткого контролю над сферою спілкування жінки, заборона на спілкування з друзями, колегами, родичами, в деяких випадках заборону на спілкування з дітьми; у формі постійних погроз і приниження: знищення і руйнування особистого простору жінки, її речей; подання дітям та іншим людям спотвореного портрета жінки; іронія, глузування, сарказм на її адресу; бажання поставити партнерку в незручне становище і продемонструвати іншим людям її недоліки; небажання чоловіка проявляти уважне, дбайливе ставлення до неї (емоційна холодність). Особистість навмисно знецінюється, і вона стає аутсайдером в сім'ї; у формі примусу жінки бути свідком насильства над її дітьми. У даному випадку жінка не тільки змушена спостерігати насильство, але не має права і реальної можливості захистити своїх дітей.
Дуже важливим аспектом прояву насильства є ізоляція жертви кривдником. Це виражається в тому, що він поступово руйнує її соціальне оточення і контакти, починаючи з батьківської сім'ї. Це відбувається шляхом поступових маніпуляцій. Психологічне насильство присутній практично у всіх випадках насильства в сім'ї. Періодично насильство веде до значних психологічним страждань, депресії, неминущому почуттю страху, а іноді й до більш серйозних наслідків, - до спроб суїциду.
Ще одним видом сімейного насильства над жінкою є економічне насильство, яке виражається через відмову жінці в доступі до засобів до існування і контроль над нею. Проявляється у відмові в утриманні дітей; приховуванні доходів; витраті сімейних грошей, самостійному прийнятті більшості фінансових рішень - це може виражатися в тому, що при покупці продуктів не враховуються потреби дружини; дружина, здійснюючи покупки, повинна звітувати чеками. Економічний тиск є одним з найпоширеніших видів насильства. Часто економічне насильство проявляється, як заборона з боку чоловіка вчитися і робити кар'єру, загрози залишити без засобів до існування, негативні відгуки про роботу дружини, відмова в грошах через поведінку дружини. Дана форма насильства не потрапляє під визначення правопорушення і дуже небезпечна. Вона створює передумови до скоєння психічного, фізичного та сексуального насильства, так як у жінки простежується співзалежність від чоловіка. Економічна залежність робить жінку особливо вразливою і підвищує ймовірність домашнього насильства. Жертвами економічного насильства також стають жінки, чий дохід значно перевищує дохід чоловіка. Чоловік забирає зарплату дружини і розпоряджається всіма засобами. У таких випадках жінки часто відчувають почуття провини і жалю, при цьому, не усвідомлюючи, що потрапили в ситуацію домашнього насильства.
жертва діти насильство реабілітація
2.Основні методи допомоги жінкам та дітям, що постраждали від насильства
Соціальна робота з дітьми та молоддю - це діяльність уповноважених органів підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності, та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб (Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю").
Соціальна робота в аспекті протидії жорстокому поводженню з дітьми має такі завдання:
інформувати про сутність і наслідки жорстокого поводження з дітьми, відповідальність за них;
показувати моделі сімейного та суспільного виховання, людських стосунків, які засновані на гуманних і демократичних засадах;
розяснювати права членів сімї, вчити їх реалізовувати та захищати і на цій основі будувати власні моделі сімейного життя і сімейного виховання;
змінювати ставлення суспільства до жорстокого поводження з дітьми, активізує громадську позицію людей;
сприяти самореалізації дітей і дорослих [6, c. 217].
Основними методами соціальної роботи з дітьми можна назвати такі, на наш погляд:
· соціально-психологічні, спрямовані на внутрішній світ дитини, які передбачають певну корекцію його системи цінностей і орієнтацій, а також уявлень і переваг, які удосконалюють його психологічні можливості і надання відповідної підтримки і допомоги (методи психодіагностики і психокорекції);
· соціально-педагогічні, які дають можливість підвищити освітній і інтелектуальний рівень дитини, сформувати адекватну оточуючим його умовам систему ціннісних орієнтацій і уявлень (методи освіти і педкорекції);
· соціально-медичні, які призначені для надання дитині своєчасної і необхідної медичної допомоги (лікування, соціально-медична реабілітація і адаптація, організація необхідного і комфортного середовища існування тощо);
· соціально-правові, що включають в себе певні процедури і операції, які дозволяють привести процес життєдіяльності дитини відповідно до існуючих норм закону і права (юридичний і правовий захист інтересів дитини, правова просвіта, правовий контроль, правові санкції);
· соціально-економічні, які спрямовані на вирішення проблем матеріального благополуччя дитини, матеріальна підтримка і допомога, працевлаштування тощо);
· соціально-групові, що дозволяють соціальному працівникові і іншим спеціалістам вести роботу з соціальним оточенням дитини (сімейне консультування, корекція системи відношень в дитячому колективі, організація дитячих колективів, які орієнтовані на позитивну діяльність).
Соціальна профілактика, згідно Закону України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" - це робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної,асоціальної поведінки дітей та запобігання такому впливу.
В Україні функціонує комплекс кризових центрів і відділень соціальних центрів, куди жінка може звернутися у важкій життєвій ситуації.
Головною метою діяльності цих установ є надання спеціалізованої, комплексної допомоги жінкам, які перебувають у кризовому і небезпечному, для фізичного і душевного здоров'я .Пріоритетними напрямками діяльності таких установ вважаються: виявлення жінок, які зазнали насильства і гостро потребують негайної допомоги та підтримки; надання кваліфікованої консультативної допомоги; реалізація реабілітаційних заходів з жінками, які зазнали домашнього насильства та супровід жінок у постреабілітаційний період. Жінки, що зіткнулися з проблемою домашнього насильства, мають можливість особисто звернутися по допомогу або ж можуть бути виявлені через установи і відомства соціальної сфери ,за сприяння знайомих, друзів, родичів. Після звернення жінки за допомогою вона вже є клієнтом установи соціального захисту, які перебувають на обліку, а отримані від неї відомості заносяться в систему даних.
Наступним етапом роботи з даної проблеми, є надання комплексної допомоги жінкам - жертвам домашнього насильства. Спеціаліст із соціальної роботи надає екстрену і комплексну соціальну допомогу (термінова економічна допомога, сприяння в отриманні юридичних, медичних послуг) жінкам, які перенесли насильство. Здійснює соціальний патронаж, як самої клієнтки, так і її сім'ї. У центрах з жінками організовуються «групи взаємодопомоги», що складаються з 5-7 жінок , які зазнали домашнього насильства, проводяться тренінги. Юрист, в ході консультацій, допомагає знайти вихід з ситуації, що склалася, наприклад, правильно оформити заяву в суд, прокуратуру, оскаржити неправомірні дії кривдника. Психолог здійснює психологічну допомогу (консультування, діагностика). Організовує та проводить психокорекційні та реабілітаційні заняття з жінками, що опинилися в ситуації домашнього насильства. Головною метою втручання фахівців у ситуацію, що склалася полягає в тому, щоб надати всю необхідну інформацію та підтримку для того, щоб жертва насильства прийняла своє власне рішення намітити можливі шляхи виходів із ситуації, навчити протистояти агресорові, допомогти розкрити свій власний потенціал. Фахівці різних центрів у своїй роботі з жінками - жертвами насильства використовують різні форми і методи роботи. Серед них: бесіда, консультація, «телефон довіри», соціальний патронаж, тренінги, психодрама. Під час консультації позиція консультанта не повинна суперечити поглядам клієнта. Викликати ж до себе емоційно-позитивне ставлення клієнта є важливим завданням фахівця з соціальної роботи. У ході консультації фахівці використовують такі методи роботи: спостереження, тестування, навіювання, переконання, інформування, метод художніх аналогій, міні-тренінг. Отримані дані фіксуються в документації. Специфічним видом консультативної діяльності є екстрена психосоціальна допомога - «Телефон довіри» [1, с. 10-17]. Консультування такого роду, дозволяє багатьом жінкам, що зазнали насильства і не наважуються звернутися за допомогою до фахівця-консультанта або не мають такої можливості, отримувати психологічну підтримку, а також рекомендації щодо хвилюючим їхніх проблем. Особливістю телефонного консультування є принцип анонімності, який формує в жінки фантазійний образ консультанта.
Ефективним груповим методом реабілітації жінок, що постраждали від домашнього насильства є психодрама. У психодрамі людина програє події, які дійсно відбувалися з ним у минулому, вводячи в сюжет реальних осіб чи вигаданих персонажів. У ході програвання ситуацій виникає справжня емоційна зв'язок між учасниками, звільнення від накопичених негативних переживань, що сприяє формуванню нового бачення своєї життєвої ситуації. Також в центрах широко використовується застосування різних видів терапевтичного впливу, таких як казкотерапія, ароматерапія, арттерапія, кінотерапія та інші[15, с. 114].
Казкотерапія підходить тим, хто заплутався в собі і не розуміє, як йому жити далі. Фахівець на групових заняттях пропонує кожному написати казку. Разом прочитати і спробувати зрозуміти свої проблеми, а після знайти шляхи їх вирішення.
Ароматерапія - складна наука, яка має враховувати різні обставини - від часу доби, роду діяльності, роду недуги та індивідуальних якостей людини. Під час процедури людина забуває про проблеми, а потім вони не здаються йому такими вже складними.
Арттерапія - лікування музикою, малюванням, танцями, ліпленням, грою. Тут вітаються всі форми творчості. Сенс у тому, що людина переносить свою проблему, наприклад, на папір, і тим самим вчиться з нею жити.
Кінотерапія - проблема вирішується простіше, коли є приклад того, як хто-то з нею довго жив, а потім впорався. Перегляд конкретних фільмів допомагає вирішувати ситуації.
Таким чином, соціально-реабілітаційні центри допомоги сім'ї та дітям надають допомогу жінкам у різних ситуаціях і різними способами: індивідуальне консультування, що дозволяє більш повно концентруватися на особистому житті; групи підтримки; тренінги впевненості у собі, безпечної поведінки, самооборони; телефон довіри та інші. Фахівцями центрів проводиться не тільки реабілітаційна робота, але також профілактика і соціальний патронаж, що дозволяє вирішувати проблему насильства над жінками комплексно.
3. Напрямки роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація жертв насильницьких дій - жінок та дітей
Насильство в сімї є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини. У більшості випадків протиправні дії проти когось із членів родини супроводжуються актами агресії, приниження та жорстокої поведінки. Подібні дії з боку насильника приводять до негативного фізичного, психічного та соціального стану здоровя постраждалої особи чи кількох осіб, членів цієї родини. Як правило, найбільше страждають від сімейного насильства жінки, діти та люди похилого віку, хоча про останню категорію йдеться дуже мало.
Протягом тривалого часу в Україні на рівні суспільства проблеми насильства в сімї активно не обговорювалися. Правозахисні громадські організації, зокрема жіночі, стали не тільки ініціаторами захисту жертв насилля, а й спонукали державні органи влади до формування необхідної законодавчої бази щодо розширення державної систему захисту потерпілих від насильства.
Практично в усіх регіонах України почали функціонувати спеціалізовані установи для жертв насильства в сімї, зокрема кризові центри, центри соціально-психологічної допомоги, спрямовані на надання комплексної психологічної, юридичної, інформаційно-консультативної, соціально-медичної та іншої допомоги, а також, у разі потреби, надають тимчасовий притулок (до 3 місяців), зокрема, жінкам і дітям, які потерпіли від насильства в сімї або опинилися в кризовій ситуації. Разом із тим, незважаючи на певні позитивні зрушення у розвязанні проблеми насильства, механізм правового та соціального захисту потерпілих від насильства залишається недосконалим: не вистачає відповідних закладів для надання допомоги потерпілим та спеціально підготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, неефективною є система раннього виявлення випадків насильства в родині. Недостатньо ефективною також є система санкцій, що застосовуються щодо осіб, які вчиняють насильство в сімї.
З метою надання спеціалізованої допомоги потерпілим від насильства у сімї в Україні створено 22 центри соціально-психологічної допомоги (в АР Крим, Волинській, Донецькій, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях а також у містах Києві та Севастополі), 16 центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сімї, 2 притулки для жінок, 11 дитячих притулків [9].
Міністерство охорони здоровя України зробило крок назустріч потребі суспільства у попередженні домашнього насильства та ліквідації його наслідків і розпочало роботу зі створення 16 центрів медико-соціальної реабілітації.
Управління (відділи) у справах сімї та молоді направляють дітей, що зазнали жорстокого поводження, та членів сімї, стосовно яких є реальна загроза його вчинення, до спеціалізованих установ для надання допомоги (кризові центри соціально-психологічної допомоги, притулки, центри медико-соціальної реабілітації), проводять профілактичну та розяснювальну роботу серед громадськості [10, с. 29].
Центри соціальних служб для сімї, дітей та молоді у разі необхідності надають первинну (під час звернення) соціально-психологічну допомогу особам, які постраждали від жорстокого поводження; надають правові, психологічні, соціально-медичні та соціально-психологічні послуги з метою збереження соціального статусу та повноцінної життєдіяльності, адаптування у суспільстві таких осіб. Власне, вони й здійснюють приймання заяв та повідомлень про випадки жорстокого поводження щодо дитини, терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення, надають правові, психологічні, соціально-медичні та соціально-психологічні послуги з метою збереження соціального статусу та повноцінної життєдіяльності, адаптування у суспільстві дітей, які постраждали від жорстокого поводження.
Діти, які постраждали від жорстокого поводження, а також діти із сімей, перебування в яких загрожує їх здоровю чи життю, мають можливість цілодобово звернутися до притулку для неповнолітніх або центру соціально-психологічної реабілітації неповнолітніх.
Підставою для прийняття дитини є звернення дитини (усне або письмове) до адміністрації закладу за допомогою, яке обовязково реєструється та невідкладно розглядається керівництвом закладу[13].
Управління (відділи) у справах сімї та молоді здійснюють приймання та розгляд звернень і повідомлень про випадки жорстокого поводження з дітьми. Терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення, направляють дітей, які зазнали жорстокого поводження, та членів сімї, стосовно яких існує реальна загроза його вчинення, до спеціалізованих установ для надання допомоги (кризові центри соціально-психологічної допомоги, притулки, центри медико-соціальної реабілітації, прийомні сімї), проводять профілактичну, розяснювальну роботу серед громадськості щодо попередження жорстокого поводження з дітьми.
Всесвітня кампанія проти домашнього насильства "STOP насильству щодо жінок" була розпочата Міжнародною правозахисною організацією "Міжнародна Амністія" ще в 2004 році Українська асоціація "Міжнародна Амністія" (УАМА) активно включилася до цієї роботи. 21 листопада 2006 року напередодні акції "16 днів проти насильства" ними була представлена доповідь про ситуацію з домашнім насильством в Україні "Насильство в сімї: звинувачуючи жертву" та проведена прес-конференція. На регіональному рівні активно працює низка громадських організацій, серед яких можна назвати Західноукраїнський інформаційний жіночий центр (Львів), "Надія" (Харків), "Родинний дім" (Полтава) та інші [12, с. 150].
Міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда - Україна" з 2004 року розвиває роботу в напрямку запобігання насильству в сімї. Одним з основних з напрямків діяльності стало функціонування Національної "гарячої лінії" з питань запобігання насильству та захисту прав дітей.
В Україні також діють програми протидії насильству, які фінансуються Трастовим Фондом ЮНІФЕМ. Їх виконують громадські організації "Школа рівних можливостей" та Міжнародний гуманітарний центр "Розрада", які переважно займаються превентивним напрямком роботи, надають інформаційні, консультаційні та психологічні послуги [14].
Загалом можна зазначити, що така кількість центрів не в змозі забезпечити послугами потерпілих. Заклади створюються місцевими державними адміністраціями за поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань попередження насильства в сімї відповідно до соціальних потреб регіону. Центри можуть створюватися й іншими організаціями та фізичними особами, що зазначено у Законі України "Про попередження насильства в сімї". Як приклад недостатньої кількості таких центрів, можемо навести м. Київ, де подібний заклад лише один. Хоча у невеличкому, порівняно з українською столицею, Кракові їх близько 40. І це не означає, що в Кракові гострота проблеми домашнього насильства у 40 разів вища. Просто доступність такої державної послуги, як надання притулку жертвам домашнього насильства, в Києві нижча у 40 разів. До того ж і відшукати його непросто, хоча подібні заклади мають бути в межах безперешкодного права користування.
Висновок
Насильство - це проблема, яку не можна не помічати. Насильство - дія, за допомогою якого добиваються необмеженої влади над людиною, повного контролю поведінки, думок, почуттів іншої людини. Способами досягнення подібної влади та контролю є приниження, образу, погрози, залякування, маніпуляції, шантаж, загроза фізичного впливу, надмірне обмеження, а так само використання фізичного, психологічного, сексуального та економічного насильства.
Оскільки випадки насильства в офіційних статистичних даних зазвичай не виділяються в окрему категорію і складають значну частку прихованої від очей злочинності, то справжні масштаби різних видів насильства визначити важко. Незважаючи на брак даних про масштаби насильства в його різних формах і проявах, наявної інформації достатньо для того, щоб привернути до цього явища широку увагу.
Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоровю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей-жертв насильства зявляються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.
Технології соціальної роботи з жінками та дітьми, що зазнають насильство виявляються на базі соціально - реабілітаційних центрів допомоги сім'ї і дітям, припускають: індивідуальне консультування, що дозволяє більш повно концентруватися на особистому житті; групи підтримки; тренінги впевненості у собі, безпечної поведінки, самооборони; телефон довіри та інші . Фахівцями центрів проводиться не тільки реабілітаційна робота, але також профілактика і соціальний патронаж, що дозволяє вирішувати проблему насильства над жінками комплексно.
Список використаної літератури
1) Білінніс, А. А. Аналіз проблем жінок, що звертаються до служби «телефон довіри». / А.А. Білінніс. - М.: Світ, 2009. - 10-17 с.
)Васильєва, О.К. Кризовий центр для жінок: досвід створення і роботи. / О.К. Васильєва. - М.: Преображення, 2005. - 116 с.
)Домашнє насильство щодо жінок: Масштаб, характер, уявлення суспільства. / Под ред. І.Д. Горшкова, О.М. Здравомислова. - М.: Світ, 2005. - 145-150 с.
)Злобіна, О. Ю. Організація допомоги сім'ї в ситуації домашнього насильства. / О. Ю. Злобіна, І. Я. Шевцова, Ю.В. Солодун. - М.: Світ, 2005. - 209 с.
)Крайнова, А.М. Домашнє насильство. / А.М. Крайнова. - М.: Світ, 2006. - 110с.
) Система захисту дітей від жорстокого поводження: Навчально-методичний посібник / За ред.: К.Б. Левченко, І.М. Трубавіної. - К.: Держсоцслужба, 2005. - 217 с.
) Квашис В.Є. Закордонне законодавство і практика захисту жертв злочинів. М., 1996.-28 с.
) Сафонова Т.Я., Цимбал Є.І. Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки// Жорстоке поводження з дітьми: сутність, причини, соціально-правовий захист. - М., 1993. - 86 c.
) Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сімєю: Навчальний посібник. - К.: ДЦССМ, 2002. - 29 с.
). Керівництво з попередження насильства над дітьми / За ред. Аракова. - М., 1999. - 143 с.
) Левченко К.Б. Чи може Україна стати вільною від тілесних покарань дітей // Безпека життєдіяльності. - 2007. - №9. - С. 150.
) Права дитини: сучасний досвід та інновації / Заг. редакція Г. Лактінової. - К.: Либідь, 2005.
)Соціальна робота з жінками, що зазнали насильства. / Под. ред. В.І. Жукова: У 2 т., Т.2. - М.: Союз, 2008. - 214 с.
)Мінухін С. Техніки сімейної терапії. / С. Мінухін, Ч. Фішман. - М.: Клас, 2008. - 114 с.